ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ САМОВРЯДНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ : Институционализация ПУБЛИЧНОЙ самоуправляющейся власти В УКРАИНЕ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЛАЗОР Оксана Дмитрівна

УДК 342.553:352.07(477)

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ
ПУБЛІЧНОЇ САМОВРЯДНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 25.00.04 – місцеве самоврядування

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант –
Загорський Володимир Степанович,
доктор економічних наук, професор,
член-кореспондент НАН України

Львів – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПУБЛІЧНОЇ САМОВРЯДНОЇ ВЛАДИ 21
1.1. Загальні засади публічної самоврядної влади: історіографія проблеми 21
1.2. Теоретико-методологічна основа інституту публічної самоврядної влади 35
1.3. Етапи інституціоналізації місцевого самоврядування як форми організації публічної самоврядної влади у правовій системі України 68
Висновки до першого розділу 83
РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОСНОВИ ПУБЛІЧНОЇ САМОВРЯДНОЇ ВЛАДИ
87
2.1. Територіальна основа публічної самоврядної влади: історіографія проблеми 87
2.2. Теоретико-методологічні аспекти сутності інституту територіальної основи 106
2.3. Сучасний стан інституту територіальної основи та перспективи його розвитку 123
Висновки до другого розділу 153
РОЗДІЛ 3. ДИНАМІКА ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНОЇ САМОВРЯДНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ 158
3.1. Становлення інституціональної моделі публічної самоврядної влади: історіографія проблеми 158
3.2. Теоретико-правове підґрунтя інституціональної моделі публічної самоврядної влади в Україні 175
3.3. Перспективи розвитку моделі публічної самоврядної влади та активізації участі громадськості 222
Висновки до третього розділу 248
РОЗДІЛ 4. ІНСТИТУТ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 256
4.1. Формування інституту служби в органах місцевого самоврядування: історіографія проблеми 256
4.2. Теоретико-правова основа інституту служби в органах місцевого самоврядування 270
4.3. Становлення інституту служби в органах місцевого самоврядування в системі публічної служби 296
Висновки до четвертого розділу 311
РОЗДІЛ 5. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ САМОВРЯДНОЇ ВЛАДИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ 315
5.1. Європейські стандарти локальної нормотворчості 315
5.2. Удосконалення виборчого інструментарію як механізму формування дієздатної публічної самоврядної влади 347
5.2.1. Особливості виборчих систем на місцевих виборах у країнах континентальної моделі 347
5.2.2. Обрання та функціональна діяльність представників публічної самоврядної влади як невід’ємні складові їх статусу 355
5.2.3. Правова природа статусу депутата місцевої ради 365
5.2.4. Формування інституту заступництва головних посадових осіб 372
5.3. Моделі організації влади на субнаціональних рівнях 383
5.4. Запровадження інноваційних інститутів у практику місцевого самоврядування в Україні 413
Висновки до п’ятого розділу 431
ВИСНОВКИ 439
ДОДАТКИ 451
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 527

ВСТУП
Актуальність теми. Проголошення незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень, консеквентним вираженням яких стало закріплення у ст. 7 Конституції України положення щодо визнання та гарантування місцевого самоврядування як домінанти організації місцевої влади. Такий підхід зумовив принципово нове бачення, порівняно з доконституційним періодом суспільного розвитку, що якнайповніше відповідає трактуванню сутності місцевого самоврядування як єдино можливої форми організації публічної влади на місцевому рівні.
Водночас, якщо у країнах демократичного спрямування, де одним із основоположних завдань у сфері економічних та політичних трансформацій стало реформування місцевої влади на засадах децентралізації, використовуючи якнайповніше принцип субсидіарності, що уможливило формування дієздатних територіальних громад і реального місцевого самоврядування, то дієва публічна самоврядна влада в Україні як специфічна форма його вираження – залишається орієнтиром і надалі. Відповідно інституціональна модель публічної самоврядної влади, загальні риси якої закріплені Конституцією України, потребує подальшого наукового осмислення та пошуку досконалішого варіанту.
Актуальність комплексного дослідження інституціоналізації публічної самоврядної влади зумовлена також як сукупністю складних соціально-економічних, політичних та ідеологічних проблем, властивих перехідному періоду розвитку нашого суспільства, так і суперечливими процесами становлення локальної демократії в Україні та дуалістичним ставленням до неї держави, що виражається як визнанням та захистом місцевого самоврядування на найвищому законодавчому рівні, так і відсутністю виваженої послідовної політики та системного підходу щодо його розвитку, що загалом є виявом недостатнього розвитку теоретико-методологічної бази та наукових засад цього процесу.
Пріоритетним напрямом розвитку державотворення є проведення наукових порівняльно-правових досліджень різних інститутів в окремо взятих країнах із залученням нового рівня порівняльної методології. Ця сфера наукових знань, що дедалі розширюється і має практичне спрямування, пов’язана з оптимізацією державного будівництва та місцевого самоврядування, а також з розробкою чітко визначених рекомендацій щодо вдосконалення діючого законодавства України, що певною мірою містить запропоноване дисертаційне дослідження.
Своєчасність дослідження теоретичних і практичних проблем конституційно-правового статусу суб’єктів публічної самоврядної влади зумовлена також трактуванням місцевого самоврядування як комплексного правового інституту, підґрунтям норм якого мають бути науково обґрунтовані теоретико-методологічні засади. Одним із чинників, що стримує розвиток місцевої демократії, є недостатня розробленість інституціонального підходу стосовно тлумачення публічної самоврядної влади як фундаментального інституту, що на сьогодні ще не отримало у науковій літературі та законодавчій практиці відповідного закріплення. Звідси очевидно, що наукове забезпечення інституціоналізації публічної самоврядної влади є сформованою й актуальною проблемою дослідження, що потребує детальнішого опрацювання та вирішення.
Загальнотеоретичним підґрунтям для вирішення означеної проблеми стали праці представників-інституціоналістів різних наукових шкіл економічного, юридичного та соціологічного спрямування: Т. Веблена, У. Гамільтона, Е. Дюркгейма, В. Мітчела, Д. Норта, М. Оріу, Г. Спенсера, Я. Щепаньського, а також учених, які започаткували та розвинули окремі інститути публічної самоврядної влади, розглянуті у відповідних розділах дисертаційного дослідження.
Безперечно, належної уваги заслуговують ґрунтовні монографічні розвідки у сфері означеної проблематики, в яких здебільшого відображено результати проведених дисертаційних досліджень вітчизняних науковців, громадсько-політичних діячів – основоположників національної наукової теорії місцевого самоврядування. Віддаючи належне авторам наукових доробків, результати яких сприяли процесу інститутогенезу у сфері місцевого самоврядування, констатуємо, що за винятком окремих наукових розвідок у сфері означеної проблематики, комплексні дослідження інституціоналізації публічної самоврядної влади у науковій теорії місцевого самоврядування практично відсутні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає сучасним стратегічним підходам і програмам держави щодо формування ефективного місцевого самоврядування.
Дисертаційна робота виконувалась відповідно до тематики дослідження Національної академії державного управління при Президентові України (далі – НАДУ) у межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування”. Отримані результати є складовими науково-дослідних робіт, здійснених автором упродовж роботи у Львівському регіональному інституті державного управління (далі – ЛРІДУ НАДУ) на посадах: старшого наукового співробітника за темою “Концептуальні засади регіональної кадрової політики” (2003 – 2004 рр., ДР № 0103U007063) у частині вивчення форм соціально-психологічної та професійної адаптації в місцевих органах влади; старшого наукового співробітника за темою “Програмно-цільове управління суспільним розвитком” (2005 – 2006 рр., ДР № 0106U006388) у частині аналізу існуючих методів управління в органах державного управління та органах місцевого самоврядування (далі – ОМС); відповідального виконавця за темою “Розвиток місцевого самоврядування в Україні в контексті адміністративно-територіальної реформи” (2007 – 2009 рр., ДР № 0107U001601) у частині вивчення трансформації інститутів місцевого самоврядування в Україні; наукового керівника за темою “Публічна самоврядна влада в зарубіжних країнах” (2008 – 2009 рр., ДР № 0108U001509) у частині вивчення формування та функціонування публічної самоврядної влади зарубіжних держав. У межах означених наукових тем автором розроблено та обґрунтовано чимало пропозицій з оптимізації організації та функціонування інституту публічної самоврядної влади в Україні.
Дисертаційне дослідження підтримане: Посольством США в Україні у межах проекту дистанційного навчання для муніципалітетів України Програми “Демократичні Гранти”, що уможливило розроблення модуля з дистанційного навчання з предмету “Основи місцевого самоврядування” (2002 р.); Головдержслужбою України (доручення Міністра КМУ № 26105 від 13.11.2003 р.) – розроблення коментаря до Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” (2004 р.); Міжнародним фондом “Відродження”, Благодійним неурядовим фондом “Усі разом”, Всеукраїнською організацією зменшення шкоди та МЦПД у межах проекту “Громадське лобіювання Стратегії зменшення шкоди від вживання наркотиків” міжнародної Програми зменшення шкоди, реалізованої Інститутом відкритого суспільства – публікація наукових праць, розроблення пропозицій щодо узгодження сприйняття проблем та шляхів вирішення в означеній сфері (2005 р.); Фундацією “Україна – США” та регіональними навчальними центрами в межах проекту “Утримання зелених насаджень як складова благоустрою населених пунктів” Програми “Партнерство громад” – напрацювання наукових публікацій та проведення тренінгів для посадових осіб ОМС (2005 – 2006 рр.); Світовим Банком, ПАДКО, МЦПД та Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика у межах проекту “Голос громадськості” – проведення тренінгів для представників ЗМІ міст (2006 р.); ДООМС “Асоціації міст України та громад” (далі – ДООМС АМУ), Агентством США з міжнародного розвитку у межах проекту “Розширення навчальних послуг та дорадчої допомоги АМУ” (договір № 63 від 12.12.2005 р.) за результатами оголошеного конкурсу серед викладацького складу ВНЗ та освітніх центрів України “Розробка навчальних програм для працівників ОМС” – розроблення навчальної програми та посібників для працівників ОМС “Конституційні засади організації влади в Україні” (2006 р.) і “Територіальна організація влади в Україні” (2007 р.), а також проведення тренінгу для регіональних менеджерів ДООМС АМУ “Територіальна організація влади в Україні. Взаємодія між владними рівнями” (2006 р.); канадським Агентством Міжнародного Розвитку (CIDA), Школою Політичних Студій Університету Квінз (Канада) та МОН України у межах українсько-канадського проекту “Розбудова демократії” – дослідження організації та функціонування системи місцевого самоврядування зарубіжних країн (2006 р.); ОБСЄ, Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та ЦВК у межах проекту “Сприяння організації виборів в Україні” – узагальнення практики підготовки та проведення місцевих виборів, розроблення пропозицій щодо вдосконалення виборчого законодавства (2006 р.); Радою Європи, ВГО “Клуб мерів”, Центром досліджень питань регіонального і місцевого розвитку та сприяння адміністративній реформі у межах проекту “Підтримка гарного управління: проект проти корупції в Україні (UPAC)” – експертиза муніципальних кодексів (2007 – 2008 рр.); ЦВК та Асоціацією організаторів виборів у країнах Європи (ACEEEO) – розробка пропозицій щодо регулювання правового забезпечення статусу депутата місцевої ради (2009 р.).
Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад становлення та розвитку самоврядної влади в Україні – специфічної форми виразу місцевого самоврядування й аргументування відповідних пропозицій щодо її формування як складової інституту публічної влади, у контексті паритетності її до державної, і реалізації принципів децентралізації та субсидіарності.
Для досягнення зазначеної мети, необхідне вирішення таких завдань:
– проаналізувати та систематизувати теоретико-методологічні напрацювання щодо складових інституту публічної самоврядної влади;
– охарактеризувати структурно-функціональні та концептуально-атрибутивні параметри публічної самоврядної влади з позицій інституціонального підходу, розкриваючи її зміст та ознаки, уточнюючи сутність основних складових понятійно-категорійного апарату;
– виявити особливості еволюції правової основи становлення та розвитку самоврядної влади у незалежній Україні;
– з’ясувати теоретико-методологічні аспекти інституту територіальної основи функціонування самоврядної влади;
– оцінити сучасний стан та визначити орієнтири (можливості, підходи) розвитку територіальної основи;
– розкрити теоретико-методологічну основу внутрішньої структури суб’єктно-суб’єктних взаємовідносин органів самоврядної влади та територіальної громади щодо управління її розвитком;
– окреслити стратегічні перспективи розвитку моделі самоврядної влади та довести необхідність інституціоналізації громадської участі;
– обґрунтувати необхідність зміни парадигми служби в ОМС у системі публічної служби;
– узагальнити досвід інституціоналізації публічної самоврядної влади зарубіжних держав і виявити потенційні можливості його застосування в Україні;
– розробити науково-практичні рекомендації щодо розвитку існуючих інститутів та запровадження нових.
Об’єктом дослідження є публічна самоврядна влада як складова інституту публічної влади.
Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади інституціоналізації публічної самоврядної влади в Україні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що розробка теоретико-методологічних засад інституціоналізації публічної самоврядної влади стане підґрунтям системно-комплексного підходу до цього процесу, а напрацьовані рекомендації сприятимуть удосконаленню концептуальних основ її становлення та розвитку як самостійного інституту публічної влади.
Методологія дослідження. За методологічну основу авторського бачення розроблення теоретико-методологічних засад інституціоналізації публічної самоврядної влади використано інституціональні теорії економіки, права та соціології. Використовувались загальнонаукові прийоми досліджень та спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, юридичної, економічної та споріднених із ними наук, що зумовило також застосування міждисциплінарних підходів. Загальнонаукові методи діалектики, герменевтики уможливили розкриття динаміки процесів у сфері місцевого самоврядування, дослідження взаємозв’язку теорії та практики, інституціоналізації публічної самоврядної влади в Україні та в зарубіжних країнах на основі компаративістики з урахуванням принципів порівняльно-правових досліджень. У роботі для дослідження еволюції окресленої проблеми та наступності її вирішення, розроблення та уточнення понятійно-категорійного апарату, побудови класифікацій використано абстрактно-логічний метод; для аналізу літературних джерел та їх систематизації, періодизації розвитку публічної самоврядної влади, становленню її інститутів, формування поглядів та підходів щодо основних інститутів, окремих їх складових – хронологічний, історичний та логічний методи; для аналізу нормативно-правової бази щодо регулювання статусу та функціонування різних інституцій у контексті реалізації самоврядної влади – порівняльно-правовий; для з’ясування й виокремлення структурно-функціональних елементів інституту публічної самоврядної влади, вияснення їх сутності, складових, взаємозв’язків, здійснення оцінки сучасного стану та визначення напрямів удосконалення – системний підхід, який передбачає використання методів аналізу та синтезу, класифікації та систематизації; для визначення організаційно-правової основи функціонального спрямування інституту, його змісту – метод функціонального аналізу; для розроблення методологічної моделі вивчення інституту, тлумачення нормативно-правових актів щодо сутності та розвитку різних аспектів публічної влади, її інститутів – методи аналізу наукової думки та системний, структурно-функціональний та спеціально-правовий; для проведення соціометричного опитування, соціологічного експерименту – соціологічні методи; для аналізу тенденцій розвитку міст, організаційної структури представницьких ОМС, проходження служби, оцінки кадрового потенціалу, розподілу прав мешканців міст – статистичні та економіко-математичні методи; для аналізу параметричних показників населених пунктів, адміністративно-територіальних утворень, інституціональних моделей – графічний та табличний методи, що забезпечило наочність результатів дослідження; для формулювання висновків та пропозицій щодо вдосконалення існуючих та запровадження нових інститутів, виборчого інструментарію, обґрунтування теоретичних положень щодо перспектив та напрямів розвитку інститутів – методи експертних оцінок та описового моделювання, узагальнення.
Інформаційною основою дисертаційного дослідження слугували законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти органів державної влади та ОМС, вітчизняна та зарубіжна наукова література, статистичні матеріали, результати досліджень соціологічних центрів. Джерельною базою дисертації слугували міжнародні документи у сфері місцевого самоврядування та регіонального управління, Конституція України, Закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, нормативні документи міністерств, акти локальної нормотворчості.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних засад становлення та розвитку публічної самоврядної влади в Україні на основі інституціонального підходу. Вирішення сформульованої наукової проблеми в дисертаційному дослідженні представлено сукупністю нових методологічних та теоретичних положень, підходів, висновків і рекомендацій, наукова новизна яких полягає, зокрема, в тому, що:
вперше:
– уведено поняття “інститут публічної самоврядної влади”, у зв’язку з чим обґрунтовано необхідність наукового аналізу публічної самоврядної влади на основі використання інституціонального підходу та сформульовано базові науково-теоретичні положення, що забезпечує її формування як самостійного комплексного інституту та як складової інституту публічної влади, у контексті паритетності її до державної, і реалізації принципів децентралізації та субсидіарності;
– обґрунтовано теоретичну модель інституту публічної самоврядної влади, структурно-функціональними елементами якого є: інститут загальних засад, інститут територіальної основи формування та функціонування влади; інститут територіальної громади; інститут форм та засобів безпосереднього волевиявлення; інститут представницьких ОМС; інститут виконавчих ОМС; інститут сільських, селищних міських голів; інститут органів самоорганізації населення; інститут служби в ОМС; інститут комунальної власності та фінансових основ функціонування влади; інститут захисту та юридичної відповідальності органів та посадових осіб; інститут об’єднань у сфері місцевого самоврядування. Інституціональний підхід розширює та систематизує значний спектр досліджень, як проведених, так і майбутніх, а також створює підґрунтя для запровадження нових і розвитку існуючих інститутів;
– розроблено методологію вивчення інституту як взаємопов’язаних складових: теоретичної (значення та місце серед інших інститутів, структурованість, тривалість, теорії, закономірності, ознаки, моделі, підходи, принципи, понятійно-категорійний апарат), функціональної (галузевість / комплексність, види / форми, завдання, функції, повноваження, методи, механізми, спрямованість дій), ресурсної (інституційне, кадрове, фінансове, матеріальне, інформаційне), оціночної (критерії, індикатори, методики), що сприяє формуванню цілісного уявлення стосовно стану кожного з інститутів та публічної самоврядної влади загалом, проблем розвитку та перспектив її становлення;
– уведено у наукову термінологію з державного управління для розкриття сутності інституту теоретичних засад публічної самоврядної влади окремі поняття та дано їх авторські визначення, зокрема “публічна самоврядна влада” – вид публічної влади, яку самостійно і під свою відповідальність здійснює територіальна громада та обрані нею самоврядні органи і посадові особи у межах чинного законодавства для вирішення питань місцевого значення в інтересах спільності у визначеному локально-просторовому вимірі; “інституціоналізація публічної самоврядної влади” у широкому тлумаченні – становлення та розвиток інститутів – сукупності взаємопов’язаних соціальних норм, які регулюють суспільні відносини у сфері місцевого та регіонального самоврядування, і самоврядних інституцій, які спрямовують свою діяльність на задоволення потреб місцевого населення та розвиток відповідної території; у вузькому – упорядкування та формалізація взаємовідносин між структурними компонентами внутрішнього та зовнішнього середовищ інституту публічної самоврядної влади;
– запропоновано для розкриття складових інституту територіальної основи концепцію сутності сучасного міста – поліноміальну, відповідно до якої місто – система, що складається із багатьох функціональних підсистем та взаємозв’язків між ними, які змінюючись у просторі та часі зумовлюють його еволюцію та багатовекторність розвитку”; класифікацію населених пунктів за кількістю населення: малі міста ( 50 – 100 тис.), великі ( 100 – 500 тис.), дуже великі міста ( 500 тис. – 1 млн.), міста-мільйонники ( 1 млн. осіб), а також класифікацію малих міст та сільських поселень; поняття “деурбанізація” – процес зменшення кількості існуючих міст та відсутність появи нових, зменшення кількості мешканців у них, зниження їх ролі в соціально-економічному, культурному та політичному житті суспільства;
– рекомендовано для розкриття складових інституціональної моделі на законодавчому рівні змінити статус та сутність поняття “органи самоорганізації населення” на органи територіального громадського самоврядування (будинковий, вуличний, квартальний комітет; комітет мікрорайону, району у місті; сільські, селищні комітети), які створюються членами відповідного територіального мікроколективу, представляють їх інтереси та уповноважені ними для вирішення питань місцевого значення; розроблено дескриптивну модель формування місцевих рад із врахуванням соціально-територіального потенціалу адміністративно-територіальної одиниці;
– запропоновано щодо інституту служби трактувати “самоврядну службу” як професійну діяльність самоврядних службовців виконавчих ОМС та інших інституцій, яка підпорядкована політичній владі місцевих рад; з метою формалізації категорій і рангів у системі служби виведено кореляційні залежності;
– аргументовано необхідність на законодавчому рівні регламентувати формування інституту заступництва посадових осіб, інституту муніципального банкрутства, інституту муніципального омбудсмана, інституту кооперації територіальних громад у сфері місцевого самоврядування;
– апробовано антикорупційне дослідження технології стандартизації у галузі публічної етики на місцевому рівні, що базується на розробленні Кодексу етичної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій територіальної громади (муніципальний кодекс), як систематизованого нормативно-правового акту, що містить морально-етичні та культурні норми, регламентуючи найважливіші питання відповідної сфери суспільних відносин та полегшуючи процес користування ним, що трактується як інструмент збереження довіри членів територіальної громади до своїх обранців та ОМС;
удосконалено:
– класифікацію теорій місцевого самоврядування, у зв’язку з чим пропонується розрізняти “теорії організації самоврядної влади” та “теорії організації місцевої влади”, пріоритетне використання основоположних домінант яких вказує на значення, принципи внутрішньої будови та взаємовідносини з іншими суб’єктами; сутність “моделі організації влади на місцях” як механізму формування та взаємодії суб’єктів влади на місцях, що вказує на моделі її організації (англосаксонську, континентальну, змішану та їх модифікації), які здебільшого визначаються як “системи місцевого самоврядування”, що не повністю відповідає змістовому наповненню та ознакам її як системи;
– загальні та процесуальні засади проведення місцевих виборів у частині уточнення поняття “виборець”, сутність виборчого права, окремі елементи виборчої системи, статус депутата місцевої ради, перелік суб’єктів конституційно-правових відносин серед учасників виборчого процесу;
– теоретико-методологічну основу проведення оцінки впливів на довкілля органами самоврядної влади шляхом уведення інноваційних методів, що уможливлює прийняття науково обґрунтованих рішень з питань місцевого значення та залучення громадськості до цього процесу, зменшення кількості надзвичайних і конфліктних ситуацій;
– сутність інституту форм та засобів безпосереднього волевиявлення введенням останньої категорії, завдяки інституалізації якої урізноманітнюється практичне використання форм реалізації права на участь у місцевому самоврядуванні та засобів його здійснення;
набули подальшого розвитку:
– доктринальні підходи щодо природи місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади, визначення понять “влада”, “інститут” та “інституція”, “регіон”, “місто”, “село”, “селище”, “територіальна громада”, “органи самоорганізації населення” в аспекті дослідження їх еволюції;
– понятійно-категорійний апарат у сфері місцевого самоврядування стосовно розкриття змісту базових понять та їх співвідношення: територія, регіон, район, місто; територіальна організація влади, регіональна влада, місцева влада, представницька влада, муніципальна влада; публічність, самоврядність, самодіяльність; інститут та інституція, побудовою щодо останніх лексикографічних рядів споріднених до них та лексикалізованих понять, а також уточненням сутності інших;
– основа побудови повноцінної інституціональної моделі самоврядної влади на регіональному та місцевому рівнях з відновленням виконавчих органів районних і обласних рад, уведенням інституту заступництва посадових осіб, посиленням ролі виконавчих органів рад, мотивації праці персоналу, розвитком мережі міжтериторіальних об’єднань;
– осмислення проблеми активізації громадськості в контексті посилення її взаємодії з ОМС, що зумовило напрацювання науково-теоретичних положень інституціоналізації громадської участі; актуалізацію виконання завдань, визначених у нормативно-правових документах, ратифікованих та підписаних Україною у цій сфері; акцентуацію не лише демократичних, але й інших типів соціальних цінностей: суспільного визнання, вітальних, партикулярних тощо;
– узагальнення та систематизація зарубіжного та вітчизняного досвіду у сфері місцевого самоврядування, у контексті якого інституціоналізація публічної самоврядної влади, що є особливою формою його вияву, розглядається як одна з умов функціонування громадянського суспільства.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що розроблені теоретико-методологічні положення є науковим обґрунтуванням інституціоналізації публічної самоврядної влади в Україні та логічно доведені до рівня конкретних пропозицій, доцільних для впровадження в управлінську практику. Цінними є також науково обґрунтовані методичні підходи та рекомендації щодо вдосконалення інституціоналізації публічної самоврядної влади в Україні з врахуванням досвіду зарубіжних країн, що відображено у низці публікацій та апробовано на багатьох комунікативних заходах.
На сьогодні частину одержаних у роботі наукових результатів упроваджено у науково-практичних розробках центральних органів влади України та ОМС, у підготовці довідкових видань, в аналітичній і навчально-методичній роботі. Зокрема вони використані у частині вдосконалення нормативно-правового регулювання у сфері місцевого самоврядування, регламентації діяльності органів публічної самоврядної влади, функціонування служби в ОМС, управлінського процесу під час підготовки змін до Конституції України (довідка Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування ВР України № 04-15/17 від 29.01.2008 р.), проекту Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, коментаря до Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” (довідка Головдержслужби України № 8178/30-06 від 22.09.2006 р.), виборчого законодавства, актів локальної нормотворчості (довідки: Міжгірської районної та селищної рад, Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області № 01-22/1212 від 11.07.2007 р., Кам’янець-Подільської міської ради № 01-10/1057 від 14.11.2007 р.; акт Львівської міської ради від 30.12.2008 р.); у навчально-методичній та експертній діяльності громадських організацій (довідки: ДООМС АМУ № 3-180 від 17.11.2006 р., Західноукраїнського регіонального навчального центру № 9 від 10.07.2007 р., Центру досліджень питань регіонального і місцевого розвитку та сприяння адміністративній реформі № 15 від 28.01.2008 р.) (Дод. А).
В окремих виданнях [272, 273, 274, 275, 289, 296, 316] представлено узагальнені та систематизовані результати дослідження щодо формування понятійно-категорійного апарату у сфері місцевого самоврядування, що є певним внеском у створення теоретико-методологічної основи територіальної організації влади.
Теоретичні та практичні напрацювання автора використовуються у навчальному процесі під час розроблення навчально-методичного забезпечення та викладання навчальних модулів для: слухачів Хмельницького університету управління та права за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів державної служби (довідка № 1054 від 28.12.2007 р.); слухачів Центру підвищення кваліфікації кадрів ЛРІДУ НАДУ в процесі підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, ОМС, керівників державних підприємств, установ та організацій західного регіону України (акт від 14.05.2009 р.); бакалаврів та спеціалістів ЛРІДУ НАДУ за напрямами “Менеджмент організацій” і “Управління персоналом та економіка праці”; слухачів ЛРІДУ НАДУ за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів державного управління; аспірантів та здобувачів ЛРІДУ НАДУ за спеціальностями “Теорія та історія державного управління”, “Механізми державного управління”, “Місцеве самоврядування” та “Державна служба” (акт від 22.06.2009 р.). Окремі результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчальну програму підготовки магістрів державного управління та для розроблення дистанційного курсу в частині опрацювання окремих тем з модуля “Територіальна організація влади в Україні” для слухачів системи НАДУ та її регіональних інститутів за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів державного управління дистанційної форми навчання, яка використовується Дистанційним центром НАДУ та дистанційними відділами і секторами регіональних інститутів (акт від 17.06.2009 р.).
Запропоновані в роботі теоретичні та практичні положення, висновки і рекомендації також можуть бути використані у діяльності інших центральних органів влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, навчального процесу в інших вишах.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, містить отримані автором нові результати в галузі науки державного управління. Висновки та результати, зокрема ті, що характеризують наукову новизну, сформульовані автором особисто. У дисертації не використовувались ідеї та напрацювання, що належать співавторам публікацій здобувача.
Апробація результатів досліджень. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались, починаючи з 2000 р. і дотепер, на майже 100 комунікативних заходах, зокрема на багатьох міжнародних, національних, регіональних та вишівських науково-практичних конференціях, а також на міжнародних наукових конгресах “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2007 р., 2008 р.), міжнародному управлінському форумі “Управління сьогодні та завтра” (м. Хмельницький, 2008 р.); на тренінгах для працівників ОМС Західного (м. Львів) та Південно-Східного регіонів (м. Херсон), Хмельницької (м. Хмельницький), Волинської (м. Луцьк), Івано-Франківської (м. Івано-Франківськ), Рівненської (м. Рівне), Тернопільської (м. Тернопіль) та Вінницької (м. Вінниця) областей у 2005 р.; на семінарах-тренінгах: для представників ЗМІ міст-учасників проекту “Голос громадськості” (м. Чернігів, м. Луцьк), для регіональних лекторів з місцевого самоврядування (м. Львів), для новообраних депутатів різних рівнів ОМС (м. Львів) у 2006 р.; на круглих столах з питань обговорення нової редакції статуту м. Львів, внесення змін до Конституції України та ін.
Публікації. Загалом опубліковано 140 наукових та навчальних праць, з них за темою дисертації – 117, зокрема 17 монографій та окремих наукових видань, 1 авторське свідоцтво, 19 навчально-методичних праць (з них 17 із грифом МОН України), 28 статей у наукових фахових виданнях з державного управління, 52 статті в інших наукових журналах та матеріалах науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Повний обсяг дисертації – 594 сторінки, із них 450 сторінок основного тексту, 9 рисунків (з них 1 на окремій сторінці), 28 таблиць (з них 9 на окремих сторінках) та 15 додатків на 76 сторінках. Список використаних джерел із 665 найменувань на 68 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації узагальнено та вирішено актуальну наукову проблему, що виявляється у розробленні теоретико-методологічних засад інституціоналізації публічної самоврядної влади в Україні, що уможливило напрацювання відповідних висновків і пропозицій.
1. Системний аналіз наукових праць з окресленої проблематики у вітчизняній та зарубіжній літературі, що становила теоретико-методологічну основу дослідження інституціоналізації публічної самоврядної влади в Україні засвідчив, що ця проблема, зважаючи на актуальність її у науковому та практичному аспектах, не була предметом комплексного дослідження у галузі державного управління. З’ясовано, що: витоки теоретико-методологічних засад формування інституту публічної самоврядної влади необхідно шукати у працях вітчизняних та зарубіжних вчених кін. ХІХ – поч. ХХ ст.; процеси трансформації влади, ґрунтовно вивчали здебільшого історики; тема вивчення організації місцевої влади ґрунтувалась на діяльнісному підході та не виокремлювалась із переліку проблем державного права і будівництва; дослідження з позицій інституціонального підходу припадають на кін. 90-х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.; комплексні дослідження інституціоналізації публічної самоврядної влади у науковій теорії місцевого самоврядування практично відсутні, що пояснює реальний стан наукового розроблення сформульованої проблеми та дає підстави стверджувати про його недостатній рівень, а відтак потребує ґрунтовного розгляду.
2. З’ясовано, що сутність публічної самоврядної влади, піднесення якої безумовно пов’язано із розвитком муніципальних теорій, науковці трактують по-різному, що обумовило формування двох взаємопротилежних підходів, де представники одного стверджують, що це різновид державної влади, інші – наполягають на публічній владі територіальних громад. Визначені два концептуально протилежні підходи зрівноважує інший – компромісний варіант, запропонований третьою групою дослідників, визнаючи подвійну сутність влади (дуалістичність) місцевого самоврядування.
Обґрунтоване автором концептуальне положення базується на необхідності зміни конституційної норми (ст. 5) щодо здійснення влади органами державної влади та самоврядної (а не “місцевого самоврядування”), а також інституюванні останньої як самостійної складової інституту публічної влади, у контексті паритетності її до державної, та реалізації принципів децентралізації і субсидіарності. Розкриття сутності публічної самоврядної влади здійснено на основі використання різних підходів щодо трактування цього поняття, а також характеристики її структурно-функціональних та концептуально-атрибутивних параметрів.
Акцентовано на тому, що у системі існуючих наукових уявлень стосовно понять “інститут” та “інституції” склалися неоднозначні підходи, тотожність яких уможливлюється з позицій рівнозначності як складових інституціоналізації, їх важливості у цьому процесі. Понятійно-категоріальне наповнення змісту концептуальних положень уможливлюється введенням у наукову термінологію з державного управління понять “інститут публічної самоврядної влади”, “інституціоналізація публічної самоврядної влади”, а також уточненням сутності інших та побудовою лексикографічних рядів споріднених і лексикалізованих понять, моделювання яких з іншими уможливлює розкриття їх нових якостей.
Розроблено методологію вивчення інституту як взаємопов’язаних складових: теоретичної, функціональної, ресурсної, оціночної, що сприяє формуванню цілісного уявлення стосовно стану кожного з інститутів та публічної самоврядної влади загалом, проблем розвитку та перспектив становлення. Інституціональний підхід, зважаючи на його недоліки, розширює евристичні можливості пошуку та відкриває перспективи подальших наукових розвідок, зокрема щодо теоретико-методологічного підґрунтя інституціональної теорії муніципального права.
3. Розглянуто трансформацію місцевого самоврядування й адміністративно-територіального устрою у правовому вимірі, що засвідчило складність та суперечливість становлення публічної самоврядної влади та уможливило виокремлення етапів: установчого, конституційного, неоконституційного.
Об’єктивний процес трансформації місцевого самоврядування вказує на наявність двох суперечливих позицій: з одного боку – його відмежуванні від держави, мінімізуючи її вплив, а з іншого – в одержавленні місцевого самоврядування та виконанні функцій держави на місцях. Однією з найбільших проблем самоврядування в Україні є розрив між існуючим законодавством у цій сфері та реальною практикою його запровадження. Наявність різних концепцій та проектів, популяризація відмінних між собою зарубіжних моделей місцевого самоврядування, суперечки щодо необхідності запозичення муніципального досвіду західноєвропейських держав в умовах політичної нестабільності та невирішеності питання про конституційну реформу, відсутність соціальної відповідальності у носіїв публічно-владних відносин та недовіра громадян до влади стримують процес напрацювання та реалізації виваженої політики щодо розвитку місцевого самоврядування та становлення публічної самоврядної влади в Україні.
4. Виявлено, що у науковій літературі зустрічаються різні підходи щодо дослідження інституту територіальної основи публічної самоврядної влади: від вивчення управління територією держави загалом до її окремих адміністративно-територіальних одиниць, що за змістом зводиться здебільшого до пошуку ефективних та оптимальних управлінських технологій, а також відповідних їм теоретичних моделей і практичних заходів щодо реалізації останніх. Викладено пріоритетні напрями наукових досліджень та ті, що залишилися поза увагою науковців.
Установлено, що з усіх територіальних рівнів найменш досліджений – районний, дещо краще – територіальна основа сільських поселень. Серед напрямів проведених науково-практичних комунікативних заходів домінує висвітлення регіонального рівня, значно менша їх кількість присвячена міській проблематиці та практично відсутня – управління сільськими територіями та територіями спеціального статусу.
5. Охарактеризовано теоретико-методологічні аспекти змісту інституту територіальної основи та його складових. Серед аналізованих тверджень сутності “регіону” виявлено відсутність єдиного підходу, проте спільним для існуючих та основною його складовою є територія. Аргументовано необхідність формування системи органів територіального управління, що здійснює відтворення регіону як певної цілісності.
Викладено генезис теорій, які трактують сутність поняття “місто”, його етимологію, виникнення та розвиток. Виявлено взаємозв’язок зміни соціально-економічних умов та сутності міста, як змісту та форми, що зумовило обґрунтування нової концепції сучасного міста.
Охарактеризовано процес, протилежний за напрямом до урбанізації та визначений як деурбанізаційний, ознаки якого виявляються у великих обласних центрах більше, аніж у других, за кількістю населення, містах. Підтвердженням цього є перехід Донецька з категорії міст-мільйонників до нижчого рівня та наближення до цієї межі Дніпропетровська та Одеси.
Методика виокремлення метро- та мікрополійних ареалів, уведених свого часу у США, є можливою для використання в Україні для малих міст. Запропонована класифікація населених пунктів з урахуванням кількості населення.
Розкрито сутність адміністративно-територіальних одиниць на сучасному етапі та внаслідок реформувань, проведена їх систематизація; визначено та проаналізовано критерії виокремлення рівнів самоврядування сучасного устрою та в контексті змін, викладених у законопроектах. Виявлено, що діагностика кратності адміністративно-територіальних одиниць, співмірності їх параметрів за абсолютними величинами, аналіз морфометричних показників не достатньо повно характеризує стан адміністративно-територіального устрою держави, що зумовило вивчення урбанізаційних процесів. Акцентовано на тому, що визначення і закріплення у нормативно-правових актах відповідних критеріїв, умов щодо надання та зміни статусу адміністративно-територіальних одиниць уможливить їх адаптацію до євростандартів.
Результатом функціонування самоврядної влади в аспекті управління територіями має бути підвищення рівня добробуту населення відповідної території та розвиток цієї просторової компоненти. Політика управління територіями передбачає перерозподіл компетенції між центральними органами і місцевою владами на користь останньої; розвиток кооперації між суб’єктами територіального управління; “деполітизації” території, тобто уникнення патерналістського підходу з боку держави за одночасного посилення координації дій та контролю. Особливий статус території має виявлятися у виборі механізмів, які забезпечуватимуть як загальні, так і специфічні потреби громадян.
6. Розкрито зростання публікаційної активності та багатовекторності напряму проведених досліджень стосовно територіальних громад, місцевих виборів. Водночас відчутний брак наукових досліджень, які б розкривали становлення та розвиток територіальних громад, теоретико-методологічну основу формування місцевих рад та шляхи підвищення ефективності їх функціонування, посилення відповідальності; питання правового регулювання виконавчих органів рад, принципи організації та діяльності, її моніторингу та оцінки; функціонування органів самоорганізації населення. Сформульовано самостійні, порівняно нові та недостатньо розроблені наукові напрями та сфери досліджень, спрямовані на підвищення ефективності функціонування інституціональної моделі публічної самоврядної влади в Україні.
7. Доведено, що проблема зрівноваження влади та соціуму залишається актуальною дотепер, оскільки інституціональна модель публічної самоврядної влади, об’єктивною причиною незавершеності якої є існуюча дуалістичність законодавчого визначення сутності поняття “місцевого самоврядування”, потребує подальшого наукового осмислення та пошуку досконалішого варіанту. Встановлено різнотлумачення місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади, окреслюючи її суть та акцентуючи, здебільшого, на територіальній громаді як основному суб’єктові, нехтуючи іншими важливими компонентами моделі самоврядної влади.
Обґрунтовано некоректність загальноприйнятої уніфікованої категорії “теорії місцевого самоврядування”, яка звужує сутнісний зміст організації влади на місцях. З огляду на це, пропонується розрізняти “теорії організації самоврядної влади” та “теорії організації місцевої влади”.
Опрацьовано підходи щодо визначення сутності поняття “територіальна громада”, що уможливило виокремлення декількох груп прихильників: соціально-територіального; соціально-психологічного та соціального-правового підходів. Умотивовано необхідність у дефініціях стосовно понять “мешканці”, “жителі” та “члени територіальної громади”, а також чіткого розмежування прав і повноважень членів територіальних громад та інших суб’єктів системи місцевого самоврядування у питаннях управління власністю, надання територіальним громадам статусу юридичної особи, що сприятиме підвищенню їх дієздатності.
Актуалізовано питання та вмотивовано необхідність чіткого тлумачення на законодавчому рівні сутності “місцевих рад”, статусу “районної у місті ради”, введення поняття “регіональної влади”, розмежування повноважень (зокрема делегованих) і відповідальності між місцевими радами різних рівнів та їх виконавчими органами, між ОМС та місцевими органами державної влади; доцільність конкретизації статусу керівників органів самоорганізації населення, депутата місцевої ради, посадових осіб місцевого самоврядування (секретаря, заступників голови, голів рад), посадових осіб територіальних громад з урахуванням рекомендацій КМРВЄ. Аргументовано необхідність на законодавчому рівні уніфікації дефініцій щодо змісту поняття “органи самоорганізації населення”, уточнення їх статусу та територіальної основи тощо. Розроблена дескриптивна модель формування місцевих рад із врахуванням чисельності населення та площі території, що дозволяє повніше враховувати потенціал територіальної основи функціонування самоврядної влади.
Досліджено питання стосовно актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, юридичної відповідальності суб’єктів муніципально-правових відносин та виявлено неточності змісту окремих законодавчих норм у механізмі їх реалізації, юридичної відповідальності суб’єктів самоврядної влади, що знижують ефективність його функціонування як інституту.
8. Окреслено перспективи місцевого самоврядування, спільним для яких є критичність сучасного його стану. Діяльність обраних у 2006 р. місцевих рад посилила негативну тенденцію щодо зниження рівня довіри населення до ОМС. Недосконалість представницьких органів, які формують відповідні виконавчі структури та здійснюють контроль за їх діяльністю, неефективність функціонування системи місцевого самоврядування загалом, дедалі частіше визнається серйозною проблемою, що гальмує розвиток територіальних громад в Україні. Однак найбільшою проблемою вважається відсутність стратегії розвитку місцевого самоврядування на державному рівні, зокрема його законодавчого забезпечення.
Аргументовано необхідність формування повноцінної моделі публічної самоврядної влади на базовому та місцевої влади на вторинному рівнях, враховуючи на перспективу прийняття Україною міжнародних документів у сфері регіональної політики та управління, розвитку міських територіальних громад, а також на виконання вимог прийнятих міжнародних документів. Запровадження концепції регіонального піднесення, реформування місцевої влади на засадах децентралізації, використовуючи якнайповніше принцип субсидіарності, успішне впровадження статутів територіальних громад, ефективніше управління з залученням до цієї справи громадськості, проведення плідної політики місцевого розвитку – є важливими чинниками розвитку моделі публічної самоврядної влади та інституціоналізації участі територіальних громад.
9. Розроблення проблематики організації та функціонування служби в ОМС в Україні є новим напрямом наукового пошуку. Окремі питання правового регулювання статусу посадових осіб ОМС та кандидатів на посади, регламентації їх діяльності акцентували у своїх роботах сучасні науковці. Найбільш вивченими є різноманітні аспекти їх професійного навчання та підвищення кваліфікації. Значна частина проведених на сьогодні фундаментальних наукових досліджень здебільшого спрямована на вивчення одного структурованого компонента професійної підготовки публічних службовців, інша – пізнання структурної єдності всіх її компонентів як системи. Однак поза увагою дослідників залишається чимало питань, пов’язаних із проходженням служби в ОМС.
Стосовно теоретико-правової основи інституту служби в ОМС встановлено, що значна частина науковців та практиків дотепер не ідентифікує його як самостійний вид публічної служби. Проаналізовано трансформацію інституту служби в ОМС як компоненти системи публічної служби з врахуванням демократичного імперативу.
Запропоновано дефініції “публічна служба” та “самоврядна служба”, що як і державна – частина ширшого поняття “публічна служба”, структурні елементи інституту публічної служби. Сутність служби в ОМС, розглянуто як діяльність професіоналів, які працюють на невиборних посадах.
Здійснено оцінку кадрового забезпечення ОМС за період з 1996 – 2008 рр., зокрема: розроблено регресійну модель динаміки загальної чисельності посадових осіб та виведено залежність, що вказує на позитивну тенденцію зростання цього показника; проведено аналіз плинності кадрів, який засвідчує, що кількість прийнятих осіб є більшою, аніж звільнених, а також демонструє циклічність цього процесу, максимальний показник якого (20 – 30 %) припадає на рік проведення чергових місцевих виборів; з’ясовано норму керованості, яка є нижчою, аніж щодо державних службовців і коливається в межах (1,2 – 2,2), що не відповідає ані теоретичним нормам, ані практичній необхідності; виявлено, що більше 35 % посадових осіб не мають повної вищої освіти та 40 % голів громад обирається вперше. Моніторинг кількісних та якісних вимірів стану кадрового забезпечення ОМС засвідчує неможливість надання ними якісних послуг, зумовленої колосальним дефіцитом професійного кадрового ресурсу, що употужнюється браком людського потенціалу для нормальної організації суспільного життя. Відтак розмежування політичного керівництва та адміністрування, посилення ролі кадрового резерву, активізація державної політики у цій сфері обумовлюється необхідністю формування та зміцнення професійної служби, що згодом забезпечить ефективність роботи ОМС.
З метою формалізації категорій посад і рангів у системі служби запропоновано кореляційні залежності.
Встановлено, що важливим чинником конкурентноспроможності фахівця на ринку праці стає безперервна освіта, опануванню якої сприяє запровадження технології дистанційної освіти. Характерною рисою становлення сучасної системи професіоналізації публічних службовців в Україні є інтенсифікація процесів поєднання освіти, науки та практики завдяки розвитку інформаційних технологій. Встановлено різні напрями розвитку інституту самоврядної служби.
Виявлено, що в країнах континентальної моделі: сформовано інститут публічної служби; розроблено відповідне законодавство, яке визначає загальні принципи організації та функціонування інституту публічної служби, правового статусу публічних службовців; регламентовано види служби, що як підсистеми визначають інститут публічної служби як цілісну систему; визначено системоутворювальні критерії публічної служби.
10. Унаслідок вивчення зарубіжного досвіду інституціоналізації публічної самоврядної влади, виявлено можливості його адаптації в Україні в частині:
– оптимізації адміністративно-територіального поділу, зважаючи на напрацьовані законопроекти і дотримання рекомендацій ЄС, оскільки в силу невизначеності територіальної основи громади, як базової одиниці адміністративно-територіального устрою, місцеве самоврядування не здатне здійснювати надані повноваження;
– регламентації діяльності ОМС та посадових осіб в актах локальної нормотворчості, зокрема, у статутах територіальних громад, муніципальних кодексах;
– покращення виборчого інструментарію, зокрема, щодо використання виборчих систем і цензів, зміни їх якісних параметрів, конкретизації умов “несумісності” та “невиборності”;
– удосконалення інституціональної моделі публічної самоврядної влади на субнаціональних рівнях, зокрема, щодо створення повноцінної її структури на всіх рівнях місцевого самоврядування, ефективного розмежування компетенційних повноважень між її структурними елементами, регламентації основних структурних елементів правового статусу депутатів місцевих рад і посадових осіб ОМС, акцентуації на розробці та використанні символіки територіальних громад;
– становлення інституту служби в ОМС, паритетної до державної та як складової інституту публічної служби, зокрема, щодо кодифікації законодавства у сфері публічної служби, уніфікації правового статусу служби в ОМС;
– розвою соціального партнерства органів влади та територіальних громад у сфері місцевого самоврядування, зокрема, щодо залучення місцевого населення до сфери прийняття та реалізації рішень, інституціоналізації громадської участі, формування системи кооперації територіальних громад, актуалізації не лише демократичних, але й інших типів соціальних цінностей: суспільного визнання, вітальних і партикулярних;
– розвитку інституту захисту прав територіальних громад та відповідальності суб’єктів місцевого самоврядування, зокрема, щодо запровадження інституту заступництва посадових осіб, інституту муніципального банкрутства, інституту місцевого омбудсмана.
11. Узагальнення та систематизація практики зарубіжних держав та порівняння із сучасним станом розвитку вітчизняного місцевого самоврядування уможливило напрацювання для органів влади конкретних пропозицій:
– активізація процесів розроблення, обговорення та прийняття актів локальної нормотворчості, зокрема, статутів територіальних громад та їх об’єднань, статутів адміністративно-територіальних утворень вторинного рівня, Типового Кодексу етичної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій територіальної громади;
– інституціалізація місцевих виборів, спрямована на формування місцевої еліти та забезпечення формування ефективної моделі самоврядної влади, зокрема, врегулювання статусу “виборця”, підвищення вимог щодо кандидатів у депутати та на посади голів; вироблення багатоступінчастої процедури їх обрання, що уможливлює якісний добір депутатського корпусу та їх фаховість; передбачення реальних важелів впливу виборців на формування списків кандидатів у депутати місцевих рад; диференціювання використання типу виборчої системи в адміністративно-територіальних одиницях базового рівня залежно від кількості членів територіальної громади, а не від статусу населеного пункту;
– удосконалення виборчих цензів, зокрема, для кандидатів у депутати та на посади голів шляхом регулювання віку; введення корегувальних цензів: освіти, осілості та зв’язку з територіальною громадою; зниження вікового цензу виборців до 16-ти років стосовно реалізації ними активного права на місцевих виборах; конкретизація принципів “невиборності” та “несумісності” посад щодо обранців громади;
– врегулювання процедурних питань щодо обрання головних посадових осіб територіальних громад та голів рад з урахуванням чинника абсолютної, а не відносної більшості; розмежування повноважень як голови ради і як керівника її виконавчих органів;
– запровадження інституту заступництва посадових осіб, зокрема, визначення та закріплення правового статусу заступника голови як важливої та необхідної структурно-функціональної компоненти інституту самоврядної влади; визначення кількості заступників голови, корелюючи її, принаймні, з кількістю мешканців адміністративно-територіального утворення; регламентація основних структурних елементів правового статусу заступників посадових осіб, зокрема процедури обрання та звільнення, правообмеження, компетенції та інші складові, що, безперечно, буде втілене в актах локальної нормотворчості;
– інституціоналізація служби в ОМС, зокрема, кодификація законодавства у цій сфері; розмежування посад на політичні, адміністративні та патронатні; формування на паритетних засадах дорадчих і консультативних служб, залучення профспілкових організацій до вирішення питань, пов’язаних зі службою в ОМС; запровадження інновацій у процес проходження служби в ОМС з метою надання якісних послуг; підвищення моральних стандартів службовців, що загалом сприятиме підвищенню її ефективності;
– формування та розвиток системи кооперації територіальних громад, зокрема, розширення мережі міжгромадівських (міжкомунальних) та змішаних структур, формування моно- та поліпрофільних об’єднань, визначення правового статусу таких структур на законодавчому рівні; залучення приватного сектору до виконання певних видів робіт, активізації громадськості;
Усвідомлення зарубіжного досвіду та прагматичне його сприйняття щодо означеної проблеми дослідження сприятиме зміні взаємовідносин “держава – громадяни” на діалектику взаємозалежності “місцева влада – жителі територіальної громади”, активізації процесів реформування місцевого самоврядування та інституціоналізації публічної самоврядної влади в Україні в контексті євроінтеграційних процесів та адаптації до міжнародних стандартів.

ПЕРЕЛІК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Абетка української політики : довід. / авт.-упоряд. М. Томенко (кер. кол.), Л. Бадешко, В. Гребельник та інші. – К. : Смолоскип, 2002. – Вип. 5. – 368 с.
2. Авер’янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2003. – № 5. – С. 117 – 119.
3. Административное право зарубежных стран : учеб. / под ред. : А. Н. Козырина, М. А. Штатиной. – М. : Спарк, 2003. – 452 c.
4. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Упор. В. П. Тимощук. – К. : Факт, 2003. – 496 с.
5. Адміністративно-територіальний устрій та сталий розвиток регіону (концептуальні основи та методологія) / В. М. Бабаєв, Л. Л. Товажнянський, М. Д. Годлевський та ін. – Х. : НТУ, ХПІ, 2006. – 316 с.
6. Адміністративно-територіальний устрій України. Проблемні питання та можливі шляхи їх вирішення / під заг. ред. В. Г. Яцуби. – К. : Вид-во Поліграф. Центру Укр. ДАГП Мінекоресурсів України, 2003. – 321 с.
7. Аксененко Ю. Н. Кадры местного самоуправления: оценка, оптимизация, потенциал развития / Ю. Н. Аксененко, Б. И. Шумратов. – Саратов : Сарат. ун-т, 1998. – 287 с.
8. Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія та сучасність) : міжнар. наук.-практ. конф. (7 – 9 квіт. 1993 р., м. Рівне) ; Проблеми управління сучасним містом : міжнар. наук.-практ. конф. (28 – 29 верес. 1995 р., м. Київ) ; До ефективного управління містом через дійову вертикаль виконавчої влади : міжнар. семінар (26 – 28 берез. 1996 р., м. Львів) ; Управління великим містом: адміністрування та безпосередня демократія [проблеми теорії та практики] : ІІ укр.-пол. наук.-практ. конф. (4 – 5 груд. 2003 р., м. Львів) ; Київ у вирі нових викликів: потрібні якісні зміни моделі розвитку та управління : круглий стіл (22 груд. 2003 р., м. Київ) ; Актуальні проблеми муніципального управління : Всеукраїн. наук.-практ. конф. (15 груд. 2006 р., м. Київ) ; Місцеве самоврядування в країнах ЄС: польський досвід для українських міст : укр.-пол. наук.-практ. конф. (6 – 7 лист. 2007 р., м. Феодосія) та ін.
9. Актуальные проблемы управления крупным городом и территориальными сообществами : сб. науч. ст. – СПб. : СЗАГС, 2005. – 424 с.
10. Актуальные социально-экономические проблемы развития городов : сб. науч. ст. / гл. ред. Е. Н. Перцик; Рос. акад. арх.-ры и строит. наук. – М., 2005. – 167 c.
11. Алаев Е. Б. Социально-экономическая география : понятийно-терминологический справочник / Е. Б. Алаев. – М. : Мысль, 1993. – 250 с.
12. Андрєєва Л. Ю. Інституціональні зміни – вирішальний вектор ринкової трансформації економіки Росії / Л. Ю. Андрєєва // Філософія господарства. – 2002. – № 1. – С. 174 – 185.
13. Аникин Л. С. Институционализация местного самоуправления как способ самоорганизации современного российского общества : автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра социол. наук / Л. С. Аникин ; Саратов. гос. ун-т. – Саратов, 1997. – 35 с.
14. Анимица Е. Г. Основы местного самоуправления / Е. Г. Анимица, А. Т. Тертышный. – М. : ИНФРА-М, 2000. – 208 с.
15. Антонов В. В. Методика комплексної оцінки соціально-економічного розвитку області та її адміністративно-територіальних одиниць (на прикл. Дніпропетровської обл.) / В. В. Антонов, Л. М. Зайцев. – Д. : ДРІДУ, 2004. – 36 с.
16. Аяцков Д. Ф. Кадровый потенциал органов местного самоуправления: проблемы и оценки / Д. Ф. Аяцков, С. Ю. Наумов ; Рос. акад. гос. службы при Президенте Рос. Федерации ; Поволж. акад. гос. службы. – Саратов, 2001. – 135 с.
17. Бабаєв В. М. Інноваційні механізми державного управління соціально-економічним розвитком регіону / В. Бабаєв // Управління сучасним містом. – 2006. – № 1/2 –1/6 (21 – 22). – С. 71 – 77.
18. Бабаєв В. М. Психодіагностика в муніципальній кадровій політиці : моногр. / В. М. Бабаєв, О. Г. Романовський, О. С. Пономарьов. – Х. : НТУ XIII, 2003. – 390 с.
19. Бабичев И. В. Что такое местное самоуправление с точки зрения права / И. В. Бабичев // Местное право. – 2001. – № 6. – С. 7 – 9.
20. Бабінова О. О. Історичний розвиток та становлення демократії на теренах сучасної України в період виникнення перших державних утворень до початку козацької доби / О. О. Бабінова // Вісник НАДУ. – 2004. – № 4. – С. 30 – 37.
21. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. – М. : ИНФРА М - КОДЕКС, 1996. – 499 с.
22. Баймуратов М. А. Европейские стандарты локальной демократии и местное самоуправление в Украине / М. А. Баймуратов. – X. : Одиссей, 2000. – 80 с.
23. Баймуратов М. А. Международное сотрудничество органов местного самоуправления Украины: концептуальные основы, инновационная деятельность / М. А. Баймуратов, В. С. Коссей. – Одесса : АО Бахва, 1998. – 82 с.
24. Баймуратов М. А. Проблема международной правосубъектности органов местного самоуправления Украины : моногр. / М. А. Баймуратов. – Одесса : АО Бахва, 1996. – 128 с.
25. Баймуратов М. О. Видова характеристика територіальних громад / М. О. Баймуратов, Ю. Ю. Сосновських // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. ОРІДУ УАДУ. – 2001. – Вип. 12. – С. 13 – 17.
26. Баймуратов М. О. Локальна система захисту прав людини в Українi: сутність та становлення / М. О. Баймуратов // Юридична освіта i правова держава : зб. наук. пр. – Одеса : Астропринт, 1997. – С. 96 – 100.
27. Баймуратов М. О. Міжнародне співробітництво органів місцевого самоврядування України : дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук ; спец. – 12.00.02 / М. О. Баймуратов. – Одеса, 1996. – 498 с.
28. Баймуратов М. О. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні : моногр. / М. О. Баймуратов, В. А. Григор’єв. – Одеса : Юридична література, 2003. – 248 с.
29. Баймуратов М. О. Муніципальне право зарубіжних країн : у 2 ч. Ч. 2. / М. О. Баймуратов, О. В. Батанов, В. М. Кампо, О. А. Музика ; за заг. ред. проф. П. Ф. Мартиненка. – К. : Знання України, 2006. – 120 с.
30. Баймуратов М. О. Публічна самоврядна (муніципальна) влада в Україні: основні ознаки й особливості / М. О. Баймуратов // Актуальні проблеми виконання законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації” / за ред. В. В. Кравченка. – К. : Атіка, 2003. – С. 71 – 87.
31. Байтин М. И. Государство и политическая власть / М. И. Байтин. – Саратов : Саратовский ун-т, 1972. – 240 с.
32. Балабан Р. В. Теорія виборчої системи : наук. вид. / Р. В. Балабан – К. : Либідь, 2007. – 112 с.
33. Бондаревський А. В. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року / А. В. Бондаревський. – К. : АН УРСР, 1961. – 128 с.
34. Барабашев Г. В. Местное самоуправление – трудное дитя России / Г. В. Барабашев // Сегодня. – 1992. – № 1. – С. 48 – 51.
35. Барабашев Г. В. Местное самоуправление в России: теория и практика // Государство и право. – 1993. – № 8. – С. 122 - 128.
36. Баранчиков В. А. Муниципальное право : учебн. для вузов / В. А. Баранчиков. – М. : ЮНИТИ, 2000. – 383 с.
37. Бартків В. П. Селянське (волосне і сільське) самоврядування під час проведення реформи 1861 р. в Україні / В. П. Бартків // Вісник нац. ун-ту внутр. справ. – 2001. – Вип. 16. – С. 236 - 239.
38. Батанов А. В. Проблемы защиты прав местного самоуправления и территориальных громад в Конституционном Суде Украины / А. В. Батанов // Конституционный контроль на рубеже веков: актуальные проблемы и перспективы развития : науч.-практ. издание. – Тирасполь, 2004. – С. 186 – 197.
39. Батанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні : моногр. / О. В. Батанов. – К. : Видавничий Дім Ін Юре, 2003. – 512 с.
40. Батанов О. В. Мiсцевi вибори та мунiципальнi виборчі системи в зарубіжних країнах: досвід для України / О. В. Батанов // Управління сучасним містом. – 2001. – № 7 / 9 (3). – С. 89 – 95.
41. Батанов О. В. Муніципальна влада в Україні: поняття, сутність та функції / О. В. Батанов // Проблеми формування доброчесного, належного місцевого самоврядування : зб. мат. і док. / за ред. М. Пухтинського. – К. : Атіка, 2008. – С. 240 – 250.
42. Батанов О. В. Муніципальне право зарубіжних країн : у 2 ч. Ч. 1 / О. В. Батанов, В. М. Кампо; за заг. ред. проф. П. Ф. Мартиненка. – К. : Знання України, 2005. – 148 с.
43. Батанов О. В. Основні напрямки і види діяльності територіальних громад: проблеми класифікації / О. В. Батанов // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – № 4. – С. 19 – 24.
44. Батанов О. В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні : моногр. / О. В. Батанов. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 260 с.
45. Батанов О. В. Територіальна громада – первинний суб’єкт муніципальної влади в Україні: поняття та ознаки / О. В. Батанов // Вісник ЦВК. – № 2 (12). – 2008. – С. 51 – 57.
46. Батанов О. В. Юридична відповідальність суб’єктів муніципальної влади у зарубіжних країнах: досвід для України / О. В. Батанов // Порівняльно-правові дослідження. – 2006. – № 1. – С. 103 – 114.
47. Баштанник В. Оптимізація системи місцевого самоврядування в Україні у контексті запровадження європейських стандартів регіонального управління / В. Баштанник, В. Лукашова // Вісник УАДУ. – 2003. – № 2. – C. 274 – 283.
48. Бедний О. І. Організаційно-правові основи служби в органах місцевого самоврядування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. к. ю. н. / О. І. Бедний ; Одеська національна юридична академія. – О., 2002. – 15 с.
49. Беззубко Л. В. Органи самоорганізації населення: проблеми і шляхи рішення : моногр. / Л. В. Беззубко, Д. В. Кольцова. – Донецьк : Норд-Прес, 2006. – 122 с.
50. Беззубко Л. В. Підвищення ролі органів самоорганізації населення в системі місцевого самоврядування великого промислового міста (на прикладі м. Макіївка) : моногр. / Л. В. Беззубко, Д. В. Кольцова. – Донецьк : Норд комп’ютер, 2006. – 139 с.
51. Безуглий О. В. Територіальна громада в Україні: напрями та чинники сталого розвитку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к. н. держ. упр. / О. В. Безуглий ; ХарРІ НАДУ. – 2008. – 23 с.
52. Безуглов А. А. Конституционное право России / А. А. Безуглов, Л. Л. Беломестных. – М. : АЭФП, 2004. – 1024 с.
53. Бем П. Прага має свій мозок, своє серце і свої потаємні бажання / П. Бем // Місто. – 2004. – № 5 / 6. – С. 124 – 126.
54. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Ж.-Л. Бержель. – М. : NOTA BENE, 2000. – 576 с.
55. Біленчук П. Д. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право) / П. Д. Біленчук, В. В. Кравченко, М. В. Підмогильний. – К. : Атіка, 2000. – 304 с.
56. Білик П. Поняття та правова сутність управлінської категорії “регіон” / П. Білик // Право України. – 2001. – № 11. – С. 32 – 35.
57. Бойко-Бойчук Л. Аналіз державної політики підтримки місцевого самоврядування в Україні / Л. Бойко-Бойчук // Система розробки і здійснення публічних політик в Україні : кол. моногр. / за заг. ред. О. П. Дем’янчука. – К. : Факт, 2004. – С. 169 – 189.
58. Бойко-Бойчук О. В. Нові підходи до розвитку міст та регіонів [Методологічні засади державно-правових експериментів] : моногр. / О. В. Бойко-Бойчук, І. В. Васюник, Ю. Ю. Верланов, П. С. Качур. – К. : Міленіум, 2003. – 134 с.
59. Бойцов В. Я. Система субъектов советского государственного права / В. Я. Бойцов. – Уфа : Башкнигиздат, 1976. – 160 с.
60. Болдирєв С. В. Організаційно-правові питання місцевого самоврядування в Україні : автореф. дис. … к. ю. н.: 12.00.02 / С. В. Болдирєв; Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Харків, 2003. – 20 с.
61. Борденюк В. І. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування / В. І. Борденюк // Право України. – 2005. – № 6. – С. 16 – 21.
62. Борденюк В. І. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і громадянського суспільства в Україні / В. І. Борденюк // Право України. – 2001. – № 12. – С. 24 – 27.
63. Борденюк В. І. Органiзацiйно-правовi проблеми відносин місцевих Рад з підприємствами (об’єднаннями) та органiзацiями в сфері комплексного соцiально-економiчного розвитку своїх територій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к. ю. н. / В. І. Борденюк ; НАДУ. – К., 1993. – 20 с.
64. Борденюк В. І. Територіальні громади та органи місцевого самоврядування у містах з районним поділом: наближення влади до людей / В. І. Борденюк // Актуальні проблеми держ. упр. : зб. наук. пр. – Х. : ХФ УАДУ. – 2001. – № 1. – C. 50 – 60.
65. Бориславська О. М. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні та їх реалізація : автореф. дис. … к. ю. н. / О. М. Бориславська; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Харків, 2004. – 17 с.
66. Бочок М. П. Управління регіоном : навч. посіб. / М. П. Бочок, М. П. Бутко, Д. І. Котельников. – Чернігів : Сіверянська думка, 2001. – 279 с.
67. Бублик Г. В. Делегування повноважень місцевими органами влади: організаційно-правовий аспект : автореф. дис… канд. ю. н.: 12.00.07 / Г. В. Бублик. – Харків, 2005. – 17 с.
68. Бугай С. Організаційно-технологічні підходи до управління заходами з подолання кризового стану монофункціональних міст України / С. Бугай, О. Виноградський // Упр. сучасним містом. – 2001. – № 10 / 12 (4). – С. 121–126.
69. Бурдье П. Социальное простра