ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ У ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ ВЛАДИ І СУСПІЛЬСТВА : ГОСУДАРСТВЕННЫЙ СЛУЖАЩИЙ Во ВЗАИМООТНОШЕНИЯХ ВЛАСТИ И ОБЩЕСТВА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

СЕРЬОГІН Сергій Михайлович

УДК 35.085:65.01

ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ У ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ ВЛАДИ І СУСПІЛЬСТВА

25.00.03 державна служба

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
Князєв Володимир Миколайович,
доктор філософських наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

КИЇВ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП...

4

РОЗДІЛ 1
ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ДЕРЖАВИ І СУСПІЛЬСТВА: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ...

15

1.1. Визначення і категорії у відносинах між владою і суспільством.

16

1.2. Чинники детермінації влади як державної служби

36

1.3. Методологічні особливості дослідження відносин між владою і суспільством через призму образу державного службовця.

47

Висновки до розділу 1..

67

РОЗДІЛ 2 ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН МІЖ ДЕРЖАВОЮ І СУСПІЛЬСТВОМ В КОНТЕКСТІ ТИПОЛОГІЇ ОБРАЗУ ДЕРЖАВНОЇ ОСОБИ Й ІМІДЖУ ВЛАДИ...

70

2.1. Патріархально-аристократичні типи образу володаря..

70

2.2. Відносини між державою і суспільством в умовах монотеологічних режимів..

94

2.3. Влада в умовах раціоналізації і гуманізації державної служби

112

Висновки до розділу 2...

142

РОЗДІЛ 3
ВІДОБРАЖЕННЯ СТАВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА ДО ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ І ВЛАДИ В ЗАСОБАХ МИСТЕЦТВА, ЛІТЕРАТУРИ І МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ..

146

3.1. Героіко-патетичне відтворення образу влади в ранньому українському фольклорі й епосі.

146

3.2. Образ державного службовця в українській та російській літературі.

169

3.3. Рефлексія іміджу влади в засобах масової інформації..

193

Висновки до розділу 3...

217

РОЗДІЛ 4 ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН МІЖ ВЛАДОЮ І СУСПІЛЬСТВОМ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

220

4.1. Формування нової парадигми відносин між державою і суспільством в контексті світових глобалізаційних і інтеграційних процесів.

220

4.2. Класифікація державних службовців з позиції їх впливу на імідж влади...

248

4.3. Імідж влади і принципи «селекції» державних службовців..

273

4.4. Трансформування відносин між державою і суспільством у процесі реформування влади в сучасній Україні

295

Висновки до розділу 4...

335

ВИСНОВКИ.....

338

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....

348

ДОДАТКИ.....

372

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Демократичні перетворення, які відбуваються в Україні на початку третього тисячоліття, супроводжуються трансформацією інститутів влади та суспільного устрою. Нова система державного управління в Україні має забезпечити, перш за все, виконання завдань переходу політичної системи від тоталітарної до демократичної, суспільства від ідеоло- гічно упередженого до плюралістичного громадянського, економіки від планової до сучасної ринкової, відносин між владою й суспільством від примусово-силових до партнерських. Для цього необхідне нове державно-управлінське мислення, яке не може сформуватися стихійно.
Очевидно, що особливістю сучасного трансформаційного періоду в державному управлінні є й перехідний стан державної служби. Таке становище привертає увагу і політиків, і науковців, оскільки склалася об’єктивна суперечність між тими вимогами до державної служби, які висуває сучасна соціально-політична, економічна, духовна реальність, та існуючим, багато в чому деформованим за радянські часи, стилем мислення і діяльності державних службовців. Водночас саме вони відповідальні за формування напрямків і практичне втілення реформ в Україні, що ставить питання про необхідність зміни філософії державної служби, світогляду державних осіб, спрямованого на підтримку таких відносин між державою й суспільством, які мають формуватися за умови порозуміння й співпраці. Отже, передбачається концентрувати спільні зусилля держави і суспільства на проблемі створення гідних умов людського життя. З огляду на це важливо дослідити процеси й механізми сприйняття державної влади людьми, визначити, у який спосіб окремі індивідуалізовані уявлення про владних осіб перетворюються на інтегрований образ державного службовця і, відповідно, створюється імідж влади, які методи, форми й засоби мають бути задіяні для того, щоб покращити цей імідж та здійснити перетворення відносин між державою і суспільством на партнерські.
Як свідчить аналіз літератури, дослідженню феномена державної влади та способів і механізмів її здійснення відводилось чільне місце в працях відомих учених і мислителів: Т. Аквінського [14], Арістотеля [17; 18], М. Бердяєва [107; 294], М. Вебера [38-40], Г. В. Ф. Гегеля [49-50], Т. Гоббса [57], М. С. Гру- шевського [70-72], М. П. Драгоманова [86], Конфуція [128], В. І. Леніна [147], Д. Локка [108; 197], Н. Макіавеллі [160], К. Маркса [163], Г. Маркузе [293], Ш. Монтеск'є [108; 197], Г. Моски [108], Ст. Оріховського [287], В. Парето [108], Платона [209], П. Сорокіна [271], Ціцерона [304] та багатьох інших авторів, у тому числі й таких представників наукових шкіл другої половини ХХ ст., як А. Авторханов [298], Г. Атаманчук [20-22], Г. Ашин [23; 198], З. Бжезинський [294], Д. Бахрах [65], М. Восленський [45], Ж. Зіллер [99], Р. Мілс [293], Д. Шумпетер [294], О. Оболонський [188-191], Є. Охотський [200], О. Понеділков [100; 198], Б. Рассел [233; 234], Д. Рісмен [241], Г. Саймон [247] та ін. Проблеми становлення української державності, формування системи державного управління, професійної державної служби розглядаються в роботах сучасних українських учених В. Б. Авер’янова [77; 81], В. Д. Бакуменка [80; 263], Б. А. Гаєв- ського [213], В. П. Горбатенка [303], С. Д. Дубенко [77; 79; 90], Б. О. Кравченка [137], В. Г. Кременя [214; 294], В. М. Князєва [121; 122; 155], Г. І. Лелікова [77; 145; 146], В. І. Лугового [154-156], В. К. Майбороди [158], П. І. Надолішнього [178], І. Ф. Надольного [177], Н. Р. Нижник [77; 179-181], О. Ю. Оболенського [77; 78; 186; 187], В. М. Олуйка [195], О. В. Петришина [77], В. А. Ребкала [13; 213], В. М. Рижих [80], І. В. Розпутенка [13], В. А. Скуратівського [269], В. П. Троня [282], В. В. Цвєткова [81; 303], С. А. Чукут [307; 308], Ю. П. Шарова [257], Г. В. Щокіна [313], О. П. Якубовського [317], В. Г. Яцуби [156; 319] та ін.
Але аналіз сучасної наукової літератури з проблем державного управління свідчить про те, що в науковому плані проблема взаємовідносин між владою й суспільством, їх значення для становлення демократичного державного управління і громадянського суспільства, ролі в цих відносинах іміджу влади та уявлень про державних службовців на сьогодні залишається малодослідженою. У науковій літературі державне управління та державна служба аналізуються переважно як організаційно-правові інститути, що обмежує коло дослідження проблемами, пов’язаними з аналізом їх організаційного становлення, законодавчого оформлення і правового регулювання, інформаційного, матеріально-технічного та фінансово-економічного забезпечення. При цьому поза увагою залишається ціла низка морально-етичних, ментально-психологічних, духовних аспектів діяльності інститутів державної влади, зокрема державної служби та осіб, що її здійснюють, тобто саме тих, які формують громадську думку щодо сприйняття влади.
У науковій літературі майже відсутні роботи, в яких би аналізувалися форми, засоби, методи створення образу державного службовця, влади в цілому та досліджувалися механізми впливу уявлень про державних осіб на сприйняття влади громадськістю. Окремі дослідження моделей організації державної служби і роботи управлінських кадрів та механізмів їх впливу на імідж влади (праці В. Б. Авер’янова [77], Г. В. Атаманчука [22], В. М. Манохіна [161], О. Ю. Оболен- ського [187], О. В. Оболонського [191], Є. В. Охотського [200], В. В. Цвєткова [303] та ін.) не можуть вважатися вичерпними, оскільки, по-перше, у них відсутня відповідь на питання, яким політичним, економічним, соціальним умовам відповідає той чи інший тип уявлень про державного службовця, а по-друге, державна служба достатньо часто розглядається як закрита, непрозора інституція, що залишає поза увагою питання необхідності створення й підтримки стійких зв¢язків її з суспільством. Ці аспекти аналізуються в окремих працях Н. М. Гріні- вецької [66], І. Б. Коліушка [126], Г. І. Лелікова [145], Н. Р. Нижник [179], М. А. Нинюк [182], О. Ю. Оболенського [186], Г. Г. Почепцова [223], С. А. Чукут [307], М. О. Шульги [312] та ін. Але на сьогодні в зазначеному аспекті розгляд проблеми державної служби крізь призму її значення у формуванні владно-суспільних відносин не має комплексного характеру, і серед дослідників відсутня одностайна думка щодо того, як створюються уявлення про владу, про державних службовців: чи це активне «механістичне», «маніпуляційне» формування іміджу, спеціальним чином ініційована й цілеспрямована дискретна діяльність, як під час виборів, чи це системна робота з підтримки й коригування в напрямку покращення існуючих у суспільстві усталених уявлень про владу під час становлення демократичних режимів.
В умовах актуалізації теми перспектив співпраці влади й суспільства, незважаючи на велику кількість досліджень в останні десятиріччя минулого століття з проблематики державного управління, державної служби, питанням відносин між владою і суспільством науковцями було приділено замало уваги. Авторові відомі роботи В. М. Бебика [27], О. В. Захарова [94], В. Г. Ігнатова [100], О. В. Оболонського [191], Г. Г. Почепцова [222], О. В. Понеділкова [100], В. Ф. Ха- ліпова [298], М. О. Шульги [312] та деяких інших науковців, які розглядають процеси відносин між владою й суспільством саме крізь призму оцінок державної влади громадянами. Одним із критеріїв оцінки стану державно-суспільних відносин у цих дослідженнях, як правило, виступає імідж влади, який формується на підставі сприйняття як результатів діяльності владних структур, так і персонального іміджу політичних лідерів, а образи загального масиву державних чиновників-адміністраторів залишаються поза межами дослідження, що не дозволяє повною мірою відтворити реальний стан справ.
У дисертаційному дослідженні йдеться про весь спектр державних осіб, починаючи від глави держави й закінчуючи рядовими службовцями, про той масив осіб, що у свідомості громадян відображається загальною категорією «влада», про необхідність усвідомлення провідної ролі всіх державних службовців у формуванні іміджу державної влади та атмосфери взаємовідносин між державою і суспільством.
До цього часу в різних верствах українського суспільства існує негативне ставлення до державного чиновництва, до державної служби як осередку бюрократизму в його найбільш потворних формах традиційне перевищення службових повноважень, адміністративне панування інтересів груп бюрократії, яка перебуває «при владі». Тому для забезпечення умов партнерства між владою і суспільством є актуальним питання щодо необхідності коригування іміджу влади в напрямку його позитивізації, що вимагає детального розроблення комплексу питань, які стосуються визначення іміджелогічних складових образу влади, дослідження механізмів, методів та засобів здійснення такої корекції.
Невирішеність зазначених проблем стала підставою для вибору теми дисертаційного дослідження, визначення його мети й завдань і є свідченням їх актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідних робіт Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України «Дослідження проблем управління соціально-економічним розвитком Дніпропетровського промислового регіону та розробка науково-методичних рекомендацій з його вдосконалення» (державний реєстраційний номер 0100U003151), де автор був керівником, а також «Розробка технології аудиту персоналу органів державного управління та місцевого самоврядування і системного розвитку адміністративної еліти регіону» (державний реєстраційний номер 0102U003690), які виконувалися в межах комплексного науково-дослідного проекту Національної академії державного управління при Президентові України «Державне управління та місцеве самоврядування». У дисертації використані також результати реалізації проектів Міжнародного фонду «Відродження» «Менеджмент у місцевому та регіональному розвитку», «Розробка елементів механізму управління депресивними регіонами», договорів про співробітництво між Дніпропетровським регіональним інститутом державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, Дніпропетровською міською радою. У межах участі в цих роботах як виконавця автором була обґрунтована необхідність формування нової парадигми державної служби в Україні, визначена потреба створення серед населення атмосфери довіри до влади.
Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні методологічних засад створення позитивного іміджу державного службовця як передумови перетворення відносин між державою і суспільством на партнерські.
Для досягнення цієї мети були визначені такі завдання:
- обґрунтувати понятійний апарат, за допомогою якого можна оцінити значення державної особи у формуванні відносин між владою й суспільством;
- проаналізувати структуру кадрів державної служби з погляду понять і сутності стратифікаційних критеріїв як елементів, що впливають на уявлення про державних службовців та імідж влади і дослідити взаємозв’язок між рівнем повноважень за державною посадою й впливовістю уявлень про посадову особу на імідж держави;
- розглянути еволюцію уявлень про владу в процесі історичного розвитку форм суспільного устрою та режимів правління;
- розкрити форми відображення уявлень про владу і владну особу у фольклорі, художній літературі й засобах масової інформації та типізувати їх за змістом;
- визначити основні аспекти гуманістичного змісту сучасної державної служби як основи розв’язання потенційного конфлікту особистості й державної особи, держави й суспільства та обґрунтувати шляхи вдосконалення державної кадрової політики і тенденції її розвитку в напряму створення позитивного іміджу державної влади;
- узагальнити засоби реалізації державної соціальної політики та визначити їх роль у формуванні відносин між владою і суспільством;
- виявити тенденції змін іміджу влади в сучасній Україні як засобу створення умов порозуміння й співпраці між державою та суспільством у процесі здійснення політичної й адміністративної реформ.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що шляхом удосконалення особистості державного службовця, покращення уявлень громадян про державних осіб можна побудувати такі відносини між державою й суспільством, які б відповідали умовам їх партнерства й співпраці та були спрямовані на вдосконалення людського життя.
Об’єкт дослідження відносини між владою й суспільством та засоби їх корекції.
Предмет дослідження суспільні уявлення про державного службовця як фактор створення іміджу держави та засіб впливу на процес формування державно-суспільних відносин.
Методи дослідження. Складність досліджуваної теми зумовила застосування ряду як загальнонаукових (аналіз і синтез, історичний, логічний, моделювання, прогнозування, хронологічний тощо), так і спеціальних методів, кожний з яких дозволяє дослідити проблему в певному ракурсі:
- системний метод для характеристики відносин між державою й суспільством як цілісне, інтегральне явище, яке є результатом реалізації правових, організаційних, інформаційних, соціально-стратифікаційних, професійно-особистісних та інших аспектів державної служби;
- історико-компаративний метод для визначення місця й ролі образу державного службовця в еволюції уявлень про державну владу та у формуванні стилю взаємовідносин держави й суспільства;
- метод герменевтичної рефлексії для осмислення зміни відносин між державою й суспільством як об’єкта аналізу в поєднанні історичного, порівняльного, структурно-функціонального, логічного підходів;
- аналіз фактологічної та емпіричної інформації органів влади й управління, результатів соціологічних досліджень для визначення й узагальнення шляхів і технологій формування сучасного типу державного службовця та врахувати тенденції змін державно-суспільних відносин;
- ситуаційний метод, стрижнем якого є аналіз конкретних ситуацій, дослідження комплексу обставин, що впливають на інтерпретацію відносин між владою і суспільством, процес створення образу державного службовця, а також визначення його впливу на імідж державної влади в даний момент часу.
Наукова новизна здобутих результатів полягає в розв’язанні важливої для державного управління проблеми формування позитивного іміджу державного службовця як основи вдосконалення партнерських відносин між владою й суспільством та відновлення довіри до державної влади з боку населення.
У дисертації вперше:
- обґрунтовано значення комплексу понять «образ державного службовця», «образ влади», «імідж влади», «імідж держави», які визначають уявлення громадян про владу, у формуванні свідомих партнерських взаємовідносин держави й суспільства під час демократизації й створення передумов становлення громадянського суспільства;
- інтерпретовано поняття «образ державного службовця» як системно-цілісне, зміст якого розкривається через комплекс взаємопов’язаних елементів із певними ознаками, що безпосередньо або опосередковано впливають на існуючий імідж державної влади;
- розроблено систему стратифікації посад державних службовців, яка враховує характер діяльності державного службовця, рівень владних повноважень за посадою, потрібний за даних умов тип свідомості посадової особи та дозволяє встановити рівень відповідальності за імідж влади з боку різних типів державних посадових осіб;
- показано, що серед основних факторів, які одночасно формують і відображають стиль відносин між державою й суспільством, важливе місце посідають суспільні уявлення не тільки про державних осіб, а й про рівень організації державної влади, у тому числі й в її окремих інститутах, та наявність прямих і зворотних зв’язків між державою й суспільством;
- визначено й доведено взаємозв’язок між типами іміджу влади й конкретно-історичними формами правління та суспільного укладу в процесі історичного розвитку інституту державної служби в напрямку її гуманізації;
- на підставі дослідження процесу відтворення образів владних осіб у фольклорі, художній літературі й засобах масової інформації подальшого розвитку дістала ідея про глибокі деформації в суспільній свідомості уявлень про владних осіб і владу в цілому, що певним чином зумовлюється недостатньою увагою держави до свого іміджу та багатовіковою практикою примусово-силового впливу на суспільство з її боку за умов існування автократично-монархічних та ідеологічно-тоталітарних режимів правління;
удосконалено:
- систему принципів державної кадрової політики, в якій поряд із традиційними раціональними складовими в умовах демократизації влади та гуманізації інституту державної служби нової ваги набувають ірраціональні складові, у тому числі й спрямовані на здобуття довіри населення;
- класифікацію типів державних службовців і думку про те, що образ державного службовця має гуманітарний зміст, елементами якого виступають міфологемні аспекти літературно-художнього й мистецького відображення уявлення про державну службу і чиновника, ідеї їх моральності, свободи й обов’язку, честі і гідності; наголошено, що ці складові образу державного службовця позитивно впливають на імідж державної влади і її сприйняття громадянами та мають більш активно використовуватися під час формування умов партнерства влади і суспільства, у тому числі й засобами масової комунікації;
дістали подальшого розвитку:
- ідея стосовно того, що на первинному рівні суспільної свідомості уявлення про владу детермінуються уявленнями про державну службу як інституцію, призначену для здійснення державних владних повноважень, що вимагає перегляду цілей, завдань, змісту, принципів, форм і засобів управлінської діяльності, які мають відповідати загальній тенденції гуманізації влади, вимогам і очікуванням суспільства;
- можливі засоби трансформування уявлень про владу та корекції її іміджу - від утилітарно-прагматичного до раціонально-гуманістичного, серед яких особливо важливу роль в умовах становлення інформаційної цивілізації відіграють засоби масової комунікації та їх державницький характер, а також основні критерії класифікації державних службовців.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення доведені до рівня практичних рекомендацій, які можуть бути використані в процесі реформування влади в Україні з метою перетворення її на інститут надання управлінських послуг громадянам, максимально наближений до потреб суспільства. Основні наукові результати можуть бути використані в практичній діяльності органами державного управління та місцевого самоврядування під час формування власної кадрової політики і програм розвитку персоналу державної служби та органів самоврядування. Окремі положення дисертаційного дослідження вже використані під час розробки проекту «Програми кадрового забезпечення державної служби в Дніпропетровській області» (акт про впровадження від 20.01.2004 р.), упроваджені в програму підготовки магістрів за спеціальністю «державне управління» та програми підвищення кваліфікації державних службовців (акти від 15.01.2004 р., від 15.03.2004 р., від 10.02.2004 р.). Здобуті результати можуть стати основою розробки поглиблених курсів лекцій з проблем державного управління і державної служби в системі підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення системи державної служби, висновки відносно «природи» образу державного службовця і його впливовості на імідж влади можуть бути корисними для відпрацювання основних напрямків, методів, засобів впливу на процес створення привабливого іміджу держави під час здійснення політичної й адміністративної реформ, спрямованих на демократизацію державного управління і становлення громадянського суспільства в Україні.
Особистий внесок здобувача. Основні результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно. У дисертації не використовувались ідеї або розробки, що належать співавторам, разом з якими були підготовлені окремі наукові публікації. Сформульовані в дисертації положення, висновки та рекомендації відповідають її змісту й випливають з основних результатів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й результати доповідалися та обговорювалися на міжнародних і національних конференціях і семінарах, зокрема на щорічних науково-практичних конференціях у Національній академії державного управління при Президентові України (1996-2003), Літній школі істориків (Дніпропетровськ, 1997), Всеукраїнській науковій конференції «Проблеми демократизації посткомуні- стичного суспільства у контексті європейського досвіду» (Дніпропетровськ, 1998), Регіональній науково-практичній конференції «Децентралізація державного управління: досягнення і невдачі місцевих влад» (Дніпропетровськ, 1998), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування» (Запоріжжя, 2001), Науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України та шляхи її кадрового та професійного забезпечення (Дніпропетровськ, 2000), Міжнародній науковій конференції з проблем глобалізації і регіоналізації економіки (Польща, Жешув, 2001), Міжнародній науковій конференції з проблем інтеграції (Польща, Жешув, 2003), Науково-практичній конференції «Роль молоді у формуванні та оновленні еліти в державному управлінні» (Дніпропетровськ, 2003), Науково-практичній конференції «Пріоритети розвитку державної служби в Україні» (Київ, 2003) та інших, у тому числі й на міжнародних семінарах, круглих столах тощо.
Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи опублі- ковані у 4 монографіях і 34 статтях, із них 24 у фахових наукових виданнях. Серед публікацій, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження, 3 навчальних посібники, 3 статті в іноземних виданнях, 6 статей в інших наукових виданнях, 8 тез доповідей і доповідей на конференціях і семінарах. Загалом за проблематикою дослідження автором зроблено 48 публікацій.
Структура дисертації. Мета й завдання дисертаційного дослідження обумовили відповідну структуру роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Дисертаційне дослідження подане на 371 сторінці, список використаних джерел становить 329 найменувань на 24 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Конституційно визначившись з напрямком побудови незалежної демократичної, правової держави, український народ одночасно обрав і шлях розбудови інституту державної служби, який має відповідати таким загальноприйнятим нормам і принципам, як відкритість, демократизм і законність, гуманізм і соціальна справедливість, професіоналізм і компетентність, відданість справі, служіння народові України. Але ідеї правової держави й громадянського суспільства будуть залишатися тільки ідеями до того часу, поки між суспільством і владою не будуть створені такі динамічні відносини, коли всі їх учасники, тобто громадяни, їх об’єднання, державні службовці, органи влади тощо, матимуть можливість, бажання й здатність до творчої співпраці.
Отже, відносини між владою й суспільством вимагають побудування за принципами партнерства. З їх побудовою створюється можливість сформувати систему зворотного зв’язку між владою та суспільством, оцінити рівень сприйняття влади суспільством та напрацювати методи й засоби позитивних змін іміджу влади, створити механізм формування атмосфери порозуміння й співпраці між владою й громадянами, державою й суспільством як засобу забезпечення загальнолюдських цінностей. Таке призначення іміджелогічних характеристик влади, уявлень про владних осіб у формуванні партнерських державно-суспільних відносин досить повною мірою відповідає сучасним тенденціям суспільного розвитку в напрямку гуманізації державної влади, ствердження верховенства прав і свобод людини.
У дисертації наведено розв’язання актуальної наукової проблеми, яка полягає в розробці теоретико-методологічних засад створення позитивного іміджу державного службовця як передумови перетворення відносин між державою й суспільством на партнерські й такі, що притаманні громадянському суспільству та правовій державі. Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення визначеної при постановці проблеми мети, вирішення завдань, підтверджують гіпотезу та дозволяють зробити такі висновки.
1. На підставі аналізу літературних джерел за проблематикою дисертаційного дослідження встановлено, що до цього часу комплексно дана тема не досліджувалася, хоча окремі її аспекти, зокрема, оцінки рівня сприйняття влади населенням на ґрунті соціологічних досліджень, проблеми взаємовідносин політичної еліти і громадськості, формування іміджу політичних діячів, були об’єктами уваги науковців. Однак у дисертації увага акцентована саме на проблемі формування партнерських взаємовідносин між владою і суспільством у процесі демократизації державного управління та впливу на стиль цих відносин суспільних уявлень про державних службовців і владу. Раніше ця тема розглядалась тільки фрагментарно, проте тільки комплексний її розгляд дозволяє визначити передумови створення атмосфери партнерства й співпраці між державою і суспільством, між владою і громадянами під час переходу суспільства від ідеологічно заангажованого до плюралістичного громадянського, а держави - від тоталітарної до демократичної і правової.
2. Серед основних характеристик, що відображають і одночасно формують взаємовідносини влади і суспільства, визначено суспільні уявлення про державних осіб, а також про рівень ефективності організації державної влади, що може бути відтворено за допомогою таких синонімічних словесних конструкцій, як «образ державного службовця», «постать державного службовця», «образ влади», «імідж влади», «імідж держави» тощо. Головними проблемами дослідження механізмів формування відносин між владою і суспільством крізь призму образів державних службовців та іміджу влади визначено багатоаспектність та міжди- сциплінарність об'єкта та предмета дослідження, що вимагає застосування комплексу методів, які доповнюють один одного, з використанням системного аналізу як основного, і дозволяє цілісно розкрити проблему залежності типу взаємовідносин влади й суспільства від існуючих у суспільній думці образів державних службовців, які впливають на імідж влади. А найбільш інтегральна оцінка стану відносин між державою і суспільством може бути здійснена за допомогою поняття «ідентифікація», яке визначає рівень відповідності суспільних цінностей особистим бажанням чиновника під час здійснення адміністрування, порівнює його особисті цілі і цілі організації, тобто держави в цілому.
3. Поняття «образ державного службовця» інтерпретовано як системно-цілісне, зміст якого розкривається за допомогою структурно-функціонального, суб’єкт-об’єктного, інституціонального, стратифікаційного, інформаційного, парадигмального, ціннісного та інших підходів, використання яких дозволяє визначити вагомість суспільних уявлень про державну особу у формуванні іміджу влади та стилю взаємовідносин між владою і суспільством. Досліджено структуру суспільного уявлення про владу, яке складається не тільки з інтегрованого уявлення про весь спектр державних осіб, а й оцінок рівня організації роботи як окремих органів влади, так і всієї системи державного управління, та має враховувати особливості сучасної української культурно-світоглядної матриці, «еталону», порівняно з яким і повинні оцінюватися реальні державні посадові особи. Визначається, що для створення умов позитивного сприйняття влади населенням, атмосфери партнерства між владою і суспільством необхідно забезпечити їх підкріплення позитивними образами всього масиву державних службовців.
4. На основі вивчення процесу формування образу влади встановлено, що на первинному рівні суспільної свідомості уявлення про владу детермінується уявленнями про державну службу як спеціальну інституцію, призначену для здійснення державних владних повноважень, що в сучасних умовах вимагає перегляду цілей, завдань, змісту, принципів, форм і засобів управлінської діяльності, які мають відповідати загальній тенденції трансформування влади, її орієнтації на забезпечення потреб і очікувань суспільства. Одночасно потрібно досягти свідомого сприйняття сучасної ролі влади не тільки громадськістю, а й самими державними службовцями, не допустити перетворення їх на закриту бюрократичну корпорацію. Тобто під час дослідження образу сучасних українських чиновників обов’язково слід ураховувати трансформаційність сучасного етапу історії, динаміку змін, що відбуваються як у системі державного управління, так і в самому суспільстві, а також факт розшарування складу державних службовців.
5. У результаті розгляду історичної спадщини державотворення та аналізу залежності стилю взаємовідносин між владою і суспільством від відомих історії режимів і форм правління, у контексті еволюції уявлень про владу, запропонована класифікація уявлень про володаря і владу, на підставі якої не тільки здійснюється типізація іміджелогічних поглядів на владу, а й робиться висновок щодо перспективи сучасної гуманістичної змістовності державної служби та її соціальної спрямованості щодо знаходження порозуміння з суспільством. Визначено, що якщо на первісному рівні зародження державності домінували суто патріархальні погляди на ієрархію посад, за принципом «батько-діти», то за платонівських часів відносини між володарем і суспільством уже будувалися за принципом «правитель-підданий», а наприкінці ХХ ст. більшість країн обрала орієнтир на відтворення раціоналістично-гуманістичного типу управління, який передбачає наявність партнерських відносин між державою і суспільством. Але посилення влади чиновників потребувало заходів щодо подолання таких негативних явищ, як зловживання, бюрократизм, корупція. Виникає потреба встановлення суспільного контролю над діяльністю бюрократичних установ та їх апарату.
6. Визначено взаємозалежність історичного досвіду державотворення в Україні від наслідків перебування її населення під впливом різних систем державного управління країн-протекторів, що до цього часу відображається негативно у світосприйнятті українським суспільством влади як пригноблювача. Розгляд трансформації поглядів на владу дозволив відтворити перспективи створення умов консенсусу й партнерства між владою і суспільством в умовах сучасного світового розвитку та визначити орієнтири вдосконалення взаємовідносин між ними в процесі проведення політичної й адміністративної реформ в Україні.
7. Дослідження процесу відображення образів владних осіб у фольклорі, художній літературі та засобах масової інформації свідчать про глибокі, часто небезпідставні, деформації у суспільній свідомості уявлень про владних осіб і владу в цілому, що певним чином визначається недостатньою увагою держави до власного іміджу та багатовіковою практикою примусово-силового впливу на суспільство з її боку за умов існування автократично-монархічних та ідеологічно-тоталітарних режимів правління.
8. На підставі аналізу змін поглядів на владу у творах фольклору, полемічної та художньої літератури зроблено висновок, що образ державного службовця має гуманітарний зміст, елементами якого виступають міфологемні аспекти літературно-художнього та мистецького відображення уявленнь про державну службу і чиновника, серед яких особливу вагу мають думки про їх державницький підхід, моральність, відданість справі, честь і гідність. Наголошено, що ці складові образу державного службовця позитивно впливають на імідж державної влади та її сприйняття громадянами і мають більш активно використовуватися в сучасній ситуації під час формування партнерських взаємовідносин між владою й суспільством. Акцентовано, що в умовах інформаційного суспільства у створенні сприятливого іміджу влади значної ваги набувають засоби масової комунікації, які дозволяють встановити прямі та зворотні зв’язки між владою і суспільством, реалізувати механізм забезпечення спілкування і взаємного впливу влади і громадян, причому вважається, що цей процес найбільш ефективно відбувається в режимі двосторонніх зв’язків, що дозволяє визначити ЗМІ, особливо електронні, як найбільш впливовий механізм формування оперативного іміджу державної влади та ефективний засіб його коригування. Але відсутність прозорості на медіаринку стосовно відкритості і гласності щодо власників та засновників ЗМІ являє собою реальну загрозу національній безпеці, оскільки тінізація цього ринку може призвести до його зосередження в руках деструктивних, антидержавних угруповань та осіб. Вирішення цієї проблеми вимагає забезпечення реальної фінансової, політичної, соціальної незалежності ЗМІ та їх працівників і захисту журналістів від юридичного, психологічного та фізичного насильства.
9. Доведено, що в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів, що відбуваються у світі останніми десятиріччями, державна влада має набути гуманоцентрічних орієнтирів, які забезпечать її позитивне сприйняття з боку громадськості і сприятимуть встановленню партнерських відносин між державою і суспільством. При цьому особливого значення набувають світоглядні орієнтації державних осіб та система засобів реалізації соціальної політики держави в комплексі її раціональних і ірраціональних складових.
10. У результаті розгляду складу державних службовців у розрізі їх різноманітних характеристик і типів запропонована система класифікації державних службовців відповідно до характеру їх діяльності та рівня владних повноважень за посадою, що визначає вимоги до необхідного за сучасних умов типу свідомості посадової особи (адаптивний, проективний, конструк- тивний) та дозволяє визначити міру її персональної відповідальності за створення в суспільній свідомості уявлень про владу в межах чотирьох зазначених рівнів.
У такому контексті слід звернутися до питання образу глави, першого керівника, який, виконуючи ключову роль на своєму рівні влади, фактично уособлює образ цього рівня влади, створює в громадян уявлення про результативність і ефективність її реалізації, а також суттєво впливає на інтегрований імідж державної влади в цілому. Постать глави постійно перебуває в центрі уваги громадськості й фактично виконує левову частку репрезентативної функції, що обумовлює певні загальні, спеціальні та окремі вимоги до цієї посадової особи. Отже, цей рівень влади умовно можна визначити як іміджелогічно-репрезентативний.
Другий рівень це влада вищого керівництва, до якого можуть бути віднесені заступники глави, керівники самостійних структурних підрозділів, тобто влада тих осіб, які в межах власних повноважень приймають управлінські рішення. Дія цих рішень може поширюватись і поза межі встановленого рівня управління (виходити на вищі інстанції й паралельні структури). У межах функціональних обов’язків посадові особи цього рівня влади (репрезентативно-організаційного) теж мають репрезентативне навантаження, але їх міра відповідальності за імідж влади в цілому, порівняно з главою, значно менший.
Третій рівень (організаційно-функціональний) це влада організаторів виконання рішень, що приймаються на першому та другому рівнях. Як правило, влада цього рівня поширюється на внутрішнє середовище, але може бути поширена й на зовнішнє, через трансляцію іншим, більш високим рівнем. Для посадових осіб цього рівня влади характерним є формування іміджу влади через образи службовців більш високого рівня та підтримка свого власного іміджу під час спілкування з громадянами.
Четвертий рівень (функціональний) влада виконавців рішень. Службовці, що займають посади цього рівня влади, здебільшого виконують репрезентативні функції тільки під час спілкування з громадянами і також мають зосереджувати увагу на підтримці іміджу чиновників вищих рівнів влади.
Таким чином, головне навантаження йі відповідальність стосовно іміджу влади зосереджуються на особах двох вищих рівнів влади, які, окрім безпосереднього спілкування з громадянами, контактують із засобами масової інформації і концентрують уявлення про діяльність свого рівня влади і державної системи в цілому. Роль посадових осіб двох нижчих рівнів влади зосереджується на підтримці позитивного іміджу влади вищого рівня, у тому числі й шляхом позитивізації свого персонального образу.
11. На підставі вивчення процесу становлення державної служби як у світі, так і в Україні, наголошується на тому, що сучасний зміст образу державного службовця залежить від того, якими будуть принципи, що мають характеризувати вимоги до формування системи управління кадрами, а також принципи, що визначатимуть напрямки розвитку системи управління кадрами країни. У сучасних умовах складовими принципів сучасної державної служби в Україні мають бути такі: децентралізація, демократизм, науковість, плановість, індивідуальний підхід до підбору та розстановки кадрів, контроль за виконанням рішень, відкритість і гласність, наступність, оновлення, деперсоніфікація, професіоналізм. Зроблено висновок, що оскільки чиновники сприймаються як втілення держави, першочерговим завданням України є турбота про підвищення соціального статусу службовців, соціальної довіри до них та забезпечення відповідності чиновників етичним та демократичним цінностям, сучасним вимогам суспільства. Одночасно мають бути визначені й такі елементи, як ставлення державного службовця до закону, до прав і свобод громадян, його інноваційність, соціальність та гуманність його функцій, рівень персоніфікації влади. Практичне наповнення світоглядних моделей гуманістичним змістом надзвичайно інтенсифікує процеси прогресивного розвитку та інтеграції соціальних спільнот. Це створює передумови до обрання нових доктрин державотворення та якісно нових моделей регуляції внутрішніх і зовнішніх відносин. Однією з таких доктрин має стати ефективна державна кадрова політика, яка повинна забезпечити якісне кадрове наповнення апарату державної влади.
Змінити образ державного службовця, що сформований протягом кількох віків завдання не просте, але від того, як громадяни будуть ставитись до чиновництва, буде залежати ставлення і до державної влади, і до держави в цілому. На зміні цих образів повинна бути постійно зосереджена увага як безпосередньо державних службовців, так і творчих діячів та всієї громадськості.
12. Окреслено головні напрямки покращення іміджу державної влади, серед яких окремо виділено необхідність:
- позитивізації персоніфікованих образів державних службовців усіх рівнів державного управління від низової ланки місцевого самоврядування до вищого рівня державної влади. При цьому як основний засіб створення позитивного іміджу влади має розглядатися ефективна державна кадрова політика, що повинна формуватися на ґрунті надбань теорії кадрового менеджменту, таких процесів, як підбір, набір та забезпечення кар’єри державних службовців, формування концепції їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, відпрацювання методики оцінки діяльності державних службовців із застосуванням соціологічних досліджень, формування прямих і зворотних зв’язків із громадськістю;
- оптимізації структури державного управління та вдосконалення організаційно-правової, матеріально-технічної і технологічної бази всіх управлінських структур, формування та пропаганда нової філософії державної служби, яка б ґрунтувалась на ідеях гуманізації, соціалізації, раціоналізації та загальної орієнтації на потреби громадян в управлінських послугах. При цьому структура органів законодавчої, виконавчої та судової влади повинна адекватно відповідати як новим умовам суспільно-політичного життя країни, так і формам господарювання, завданням побудови правової держави, громадянського суспільства, перетворення громадянина на центр соціальної уваги влади й реального споживача її послуг;
- подолання в процесі демократизації суспільства стереотипів персоніфікованої влади, відмова від практики формування тимчасових привабливих персональних іміджів окремих політиків та політичних сил на шкоду загальнодержавному іміджу, упровадження елементів персональної відпові- дальності державних осіб за наслідки їх контактів із громадянами не тільки під час виконання службових обов’язків, а й у повсякденному житті;
- розробки й відпрацювання системи постійного моніторингу громадської думки, як щодо оцінки діяльності органів державної влади, так і персонально державних посадових осіб, та впровадження механізму оперативного реагування всіх гілок влади і структурних підрозділів системи державного управління на потреби суспільства. Відповідальним напрямком аналізу і врахування громадської думки є встановлення постійних творчих зв’язків з громадськими організаціями, політичними партіями та рухами, органами самоорганізації населення, об’єднаня всіх соціальних сил на розв’язання державних і суспільних проблем;
- залучення творчої еліти, засобів мистецтва, літератури, масової інформації до створення сталих позитивних образів державних осіб nf іміджу держави. У суспільній свідомості має сформуватися не штучний, а підкріплений результатами кропіткої праці позитивний образ державного чиновника, якому притаманні гуманоцентричні орієнтири, масштабне державницьке мислення, образ людини, яка піклується про проблеми суспільства і живе ними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовт. 1995 р. № 356 // Відом. Верховної Ради України. 1995. № 34. Ст. 266.
3. Про державну службу: Закон України від 16 груд. 1993 р. № 3724 // Вісн. держ. служби України. 1995. № 1. С. 9 28.
4. Про інформацію: Закон України від 2 жовт. 1992 р. № 2657 // Відом. Верховної Ради України. 1992. - № 48. Ст. 650.
5. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 7 черв. 2001 р. № 2493 // Відом. Верховної Ради України. 2001. № 33. Ст. 175.
6. Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців: Указ Президента України від 30 травн. 1995 р. № 398 // Вісн. держ. служби України. 1995. № 2. С. 30 31.
7. Про державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи: Указ Президента України від 7 лип.1997 р. № 620-97 // Вісн. держ. служби України. 1997. № 3. С. 7 8.
8. Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади: Указ Президента України від 1 серп. 2002 р. № 683 // Уряд. кур’єр. 2002. № 140 (2 серп.). С. 4.
9. Про стратегію реформування державної служби в Україні: Указ Президента України від 14 квіт. 2000 р. № 599 // Офіц. вісн. України. 2000. № 16. Ст. 665.
10. Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні: Указ Президента України від 30 серп.2001 р. № 749 // Уряд. кур’єр. 2001. № 158. С. 10.
11. Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи «Електронний Уряд»: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лют. 2003 р. № 208 // Офіц. вісн. України. 2003. № 9. Ст. 378.
12. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации: Диалектика прогрессивной линии развития как гуманная общечеловеческая философия для ХХI века: Учеб. пособие. М.: Владос, 1994. 335 с.
13. Адміністративна реформа в Україні: зібрання документів і матеріалів: У 5 т. / Упоряд. С. М. Озірська. К., 2001. Т. 1.: Загальні засади адміністративної реформи, ч. 4: Сучасний процес модернізації системи державного управління, кн. 3. 505 с.
14. Аквінський Т. Коментарі до Арістотелевої «Політики» / Пер. з лат. О. Кислюк. К.: Основи, 2000. 794 с.
15. Анурин В. Ф. Проблема эмпирического измерения социальной стратифи- кации и социальной мобильности // Социс. 1993. № 4. С. 87 96.
16. Апанович О. М. Гетьмани України і кошові атамани Запорозької Січі. К.: Либідь, 1993. 278 с.
17. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. Мн.: Лит-ра, 1998. 1392 с.
18. Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. К.: Основи, 2000. 239 с.
19. Астафьева О. Синергетика, философия, культура // Государственная служба. 2001. 2 (12). С. 32 43.
20. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997. 398 с.
21. Атаманчук Г. Наука, власть, общество // Государственная служба. 2001. № 2 (12). С. 72 76.
22. Атаманчук Г. О целостности государства и государственного управления // Власть. 2001. № 12. С. 24 31.
23. Ашин Г. К. Дискуссии о структуре власти и структуре элит в США // Общественные науки и современность. 2001. № 1. С. 90 103.
24. Багиров Б. Б., Ковалева М. М. Журналистика и политика // Социс. 2001. № 8. С. 68 69.
25. Багряний І. Сад гетсиманський: Роман. К.: Час, 1991. 510 с.
26. Бакунин М. А. Философия, социология, политика. М.: Правда, 1989. 621 с.
27. Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент: Моногр. К.: МАУП, 1996. 144 с.
28. Бегунов Ю. К. «Путешествие из Петербурга в Москву» А. Н. Радищева. М.: Просвещение, 1983. 96 с.
29. Белинский В. Г. Избранные сочинения. М.: ОГИЗ, 1947. 671 с.
30. Белый А. Петербург: Роман в 8 главах с прологом и эпилогом. К.: Дніпро, 1990. 599 с.
31. Береговой І., Береговой Г. Адміністративна реформа і кадрова політика // Командор. 1999. № 1. С. 10 14.
32. Беседы и суждения Конфуция / Сост. и общ. ред. Р. В. Грищенкова. С.-Пб.: Кристалл, 1999. 1120 с.
33. Большая Советская энциклопедия: В 30 т. М.: Сов. энцикл., 1971-1978.
34. Бранс В. Элементы неопределенности в переходной период // Полис. 1993. № 1. С. 44 51.
35. Бубир І. Г., Рудік О. М. Категорії та поняття політичної науки. Д.: ДДУ, 1996. 188 с.
36. В Украине 254 тысячи госслужащих: маловато будет? //www.liga.kiev.ua/ get.html?id=9055.
37. Введение в литературоведение: Учеб. для филол. спец. ун-тов / Г. Н. По- спелов, П. А. Николаев, И. Ф. Волков и др.; Под ред. Г. Н. Поспелова. М.: Высш. шк., 1988. 528 с.
38. Вебер М. Избранное. Образ общества: Пер. с нем. М.: Юрист, 1994. 704 c.
39. Вебер М. Основные понятия стратификации // Социс. 1994. № 5. С. 147 156.
40. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. К.: Основи, 1994. 261 с.
41. Великие мыслители Востока / Пер. с англ. Н. Барановой, А. Блейза, С. Зинина, А. Коваля, Я. Никитина. М.: Крон-Пресс, 1999. 656 с.
42. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь: Перун, 2002. 1440 с.
43. Від історичних коренів до середини XVIІ ст. // Історія України: У 2-х ч. / Б. П. Ковальський, Ю. А. Мицик. К.: НМК ВО, 1993. 132 с.
44. Водолагин А. А. Интернет-СМИ как арена политической борьбы // Общественные науки и современность. 2002. № 1. С. 49 67.
45. Восленский М. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза. М.: Советская Россия, 1991. 624 с.
46. Всемирная история: В 10 т. / Гл. ред. Е. М. Жуков. М.: Политиздат, 1955-1965.
47. Ганслі Т. М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки: Пер. з англ. К.: Основи, 1996. 237 с.
48. Где и как готовят чиновников на Западе // Служба кадров. 2002. № 7. С. 51.
49. Геґель Ґ. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Пер. з нім. Р. Осадчука, М. Кушніра. К.: Юніверс, 2000. 336 с.
50. Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Керимов, В. С. Нерсесянц. М.: Мысль, 1990. 524 с.
51. Географія релігії: Навч. посіб. / С. В. Павлов, К. В. Мезенцев, О. О. Любіцева. К.: АртЕк, 1998. 504 с.
52. Геродот. История: В 9 кн. / Пер., примеч. Г. А. Стратановского. М.: Ладомир, 1999. 752 с.
53. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социс. 1992. № 9. С. 112 123; № 11. С. 107 120.
54. Гіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник; Наук. ред. О. Іващенко. К.: Основи, 1999. 726 с.
55. Глібов Л. І. Вибрані твори. К.: Худ. літ., 1955. 470 с.
56. Глотов Б. Б. Культурно-цивілізаційна ідентифікація українського народу: Моногр. Д.: ДРІДУ УАДУ, 2002. 216 с.
57. Гоббс Т. Сочинения: В 2 т.: Пер. с латин. и анг. / Сост. В. В. Соколов. М.: Мысль, 1989. Т. 1. 621 с.; 1991. Т. 2. 731 с.
58. Гоголь і українська література ХІХ ст.: Зб. статей / Під ред. М. Равлюк. К.: Держ. вид-во худ. літ-ри, 1954. 167 с.
59. Гоголь Н. В. Собрание сочинений: В 6 т. М.: Госиздат, 1952 1953.
60. Голобуцький О., Шевчук О. Електронний уряд // http:// www.golob.narod.ru/ egovper.html. 12.08.03.
61. Головинський К. Політичний лідер та інституційна система влади // Нова політика. 2000. № 6. С. 30 34.
62. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Свобода інформації та виконавча гілка влади: Правові норми. Інституції. Процедури. К.: Міленіум, 2002. 240 с.
63. Горський В. С. Історія української філософії: Курс лекцій. К.: Наук. думка, 1996. 286 с.
64. Государственная служба (комплексный подход): Учеб. пособ. / Отв. ред. А.В. Оболонский. М.: Дело, 1999. 440 с.
65. Государственное и муниципальное управление: Справочник / М. Г. Анохин, Г. В. Атаманчук, Д. Н. Бахрах и др.; Под ред. Н. И. Глазуновой, Ю. М. Забродина, А. Г. Поршнева. М.: Магистр, 1997. 496 с.
66. Грiнiвецька Н. Новi пiдходи до типологiї державних службовцiв в Українi // Вiсн. УАДУ. 1999. № 3. С. 220 225.
67. Гребінка Є. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1980. 368 с.
68. Греков Б. Д. Киевская Русь. М.: Госполитиздат, 1953. 588 с.
69. Гриценко О. Й на дзеркало не варто нарікати: Політична портретистика та формування іміджу лідера в сучасній Україні // Віче. 2003. № 6 (135). С. 33 38.
70. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. К.: Либідь, 1990. 398 с.
71. Грушевський М. С. Історія України-Русі: В 11 т. К. Наук. думка, 1993. Т. 3. 592 с.; Т. 4. 544 с.; 1994. Т. 5. 704 с.; 1995. Т. 6. 667 с.
72. Грушевський М. С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XVI ст. К.: Наук. думка, 1991. 560 с.
73. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині ХVII XVIII ст.: кордони, населення, право. К.: Основи, 1996. 222 с.
74. Дейв