ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: СУТНІСТЬ, СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

НИНЮК Інна Іванівна
УДК 35.08:17.023.36

ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ:
СУТНІСТЬ, СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

спеціальність 25.00.03 державна служба

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
НИЖНИК Ніна Романівна,
доктор юридичних наук,
професор

КИЇВ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................................ 3
РОЗДІЛ І
ПРОБЛЕМА ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ...................... 11
1.1. Ступінь розробки наукової теми ............................................................. 11
1.2. Професіоналізм державних службовців України як категорія: сутність
та понятійний зміст....................................................................................... 24
Висновки до першого розділу...................................................................... 43
РОЗДІЛ ІІ
ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ОСНОВА
ЯКІСНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
УКРАЇНИ.......... 45
2.1. Стан професіоналізму державних службовців............................ 45
2.2. Професійна деформація державних службовців.................... 64
2.3. Фактори впливу на розвиток професіоналізму державних службовців... 82
Висновки до другого розділу........................... 97 РОЗДІЛ ІІІ
ФОРМУВАННЯ НОВОЇ МОДЕЛІ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ ...................................................... 100
3.1. Особливості формування професіоналізму державних службовців ...... 100
3.2. Напрямки формування нової моделі професіоналізму
державних службовців України ............................................ 122
Висновки до третього розділу............................................................................ 146
ВИСНОВКИ ................................................................................................................. 149
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................ 154
ДОДАТКИ ........................ 176

ВСТУП

Актуальність теми. Побудова демократичного суспільства в Україні відбувається складно й суперечливо у зв’язку з тим, що Українська держава проходить період зламу старої управлінської системи та потребує нових кадрів-професіоналів, здатних компетентно, відповідально виконувати свої функціональні обов’язки.
Реформування системи державного управління та державної служби супроводжується не лише складними колізіями соціального характеру, радикальними перетвореннями у сфері державотворення, але й зміною норм та цінностей у свідомості людей, їх настроями, баченням власної перспективи.
У суспільстві вирішальним стає усунення суперечності, яка існує між потребою залучення до виконання поставлених завдань професійно підготовлених державних службовців та недостатньо якісним забезпеченням їх професійного розвитку, що знижує ефективність державної служби та суттєво впливає на темпи розпочатих у країні перетворень.
Усе це актуалізує необхідність розкриття сутності професіоналізму державних службовців, виявлення факторів, які стримують і, які стимулюють процес розвитку дієздатності управлінських кадрів в контексті реформування державної служби.
Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить. що стан розроблення зазначеної проблеми має певну обмеженість, яка зумовлює необхідність системних досліджень щодо формування професіоналізму державних службовців та визначення на цій основі органами виконавчої влади, особисто кожним державним службовцем сукупних послідовних дій, спрямованих на професійне розв’язання конкретних ситуацій, які виникають в процесі надання державних послуг населенню.
Необхідність вирішення проблеми формування професіоналізму службовців (надалі терміни державний службовець” і службовець” будуть вживатися як однозначні) пов’язана не тільки з низьким рівнем професійної діяльності службовців, але й із загальними процесами, що відбуваються у світі.
Професіоналізм державних службовців та шляхи його розвитку розглядаються науковцями в різних аспектах і можуть бути типологізовані за наступними напрямами.
Методологічні засади дослідження професіоналізму закладено в Україні школою теорії державотворення під керівництвом доктора юридичних наук, професора Н.Р. Нижник [60; 64; 65; 157; 158] та її послідовниками (С.Д. Дубенко [60; 75; 76], В.М. Олуйком [65; 171; 172], Р.А. Рачинським [208; 209] та іншими).
Концептуальні основи державно-управлінського підходу щодо потреб формування професіоналізму державних службовців в цілому та в підготовці, перепідготовці й підвищенні кваліфікації управлінських кадрів розробляються в роботах В.Б. Авер’янова [3; 7; 60; 63], В.Д. Бакуменка [13; 62], Д.І. Дзвінчука [69], В.М. Князєва [62; 106; 242], В.І. Лугового [131; 134], С.В. Майбороди [137], П.С. Назимка [155], Н.Р. Нижник [61, 64; 65; 156; 158; 159], О.Ю. Оболенського [165; 166; 167], В.М. Олуйка [65; 171; 172], Р.А. Рачинського [65; 207; 208; 209; 210], І.В. Розпутенка [152; 192; 212], С.М. Серьогіна [219], В.В. Токовенко [244], В.В. Цвєткова [211; 217; 254; 255], В.М. Яцуби [276; 277], В.А. Яцюка [123; 278] та інших.
Комплексний підхід до розв’язання проблем активізації професійного розвитку службовців притаманний роботам С.Д. Дубенко [75; 76], В.К. Майбороди [136], В.І. Мельниченка [146; 147], Н.Р. Нижник [60; 64; 65; 157; 158], В.М. Олуйка [65; 171; 172], О.Ю. Оболенського [165; 166; 167], В.О. Шамрая [258].
Науковому осмисленню проблеми сприяли ідеї російських вчених, які визначили характерні особливості дослідження професіоналізму це поєднання управлінських, соціологічних та соціально-психологічних аспектів на основі єдиної дослідницької програми, з широким використанням емпіричних досліджень (В.К. Бєлоліпецькій [95; 201], В.Є. Бойков [18], В.Г. Ігнатов [49; 101; 175; 201], Е.В. Охотський [39; 45; 49; 176], В.М. Соколов [233], О.І. Турчинов [48; 247- 249]).
За всіх здобутків у розробці теми залишаються недостатньо розкритими проблеми структурно-функціональних особливостей професіоналізму в період глобальної трансформації українського суспільства, поверхово розлянуті специфічні суперечності формування професіоналізму державних службовців, особливо в процесі виконання ними управлінських функцій.
На відміну від світового досвіду, в Україні професіоналізм державних службовців ще не повною мірою розглядається як принцип державної служби, як найважливіший чинник ефективності управління державними органами, як основа надання високоякісних послуг населенню.
Своєю незавершеністю характеризується процес формування законодавчої та нормативно-правової бази стосовно прав та обов’язків державних службовців.
Залишається невирішеним завдання щодо осмислення ролі загальнолюдської культури у формуванні професіоналізму службовців, в подоланні службових аномалій, зростанні престижу професійної державної служби, підвищенні її соціальної ефективності, що в кінцевому результаті стимулюватиме розвиток громадянського суспільства та сприятиме формуванню позитивного іміджу державних службовців.
Отже, є певні напрацювання для визначення головних принципів формування професіоналізму державних службовців у цілому й стосовно виконання ними конкретних управлінських функцій зокрема, хоча їх вирішення ускладнюється нерівномірністю розгляду цих проблем.
Такий стан розробки теми ускладнює процес формування в державних службовців необхідних професійних якостей, що потребує поглиблення наукових досліджень із цієї проблеми.
Це й зумовило вибір теми, визначення його мети й завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові Україні за комплексним науковим проектом Виконавча влада в Україні: проблеми формування і функціонування” відповідно до наукового проекту Академії Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0101002898). У межах цієї теми автор досліджувала стан та проблеми формування професіоналізму державних службовців.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обгрунтування концептуального аналізу сутності, стану та особливостей формування професіоналізму державних службовців, визначення факторів, засобів і шляхів його розвитку та розроблення на цій основі практичних рекомендацій і пропозицій, спрямованих на удосконалення професійної спроможності службовців у виробленні та реалізації державної політики.
Досягнення визначеної мети передбачає виконання таких завдань:
здійснити системний огляд українських і зарубіжних науково-теоретичних джерел та розкрити ступінь розроблення теми у науковій літературі;
розкрити сутність професіоналізму державних службовців як наукового поняття й соціального явища та ввести в науковий обіг науки державне управління” категорію професіоналізм державних службовців як соціально-професійної групи інтелігенції”;
удосконалити соціологічну діагностику та методологію вивчення і узагальнення потреб службовців у підвищенні їх професійної кваліфікації;
розкрити взаємозв’язок понять: професія, професіоналізм, професійнакомпетентність, професіоналізація, професійна гідність та професійна честь;
виділити, уточнити та систематизувати основні фактори, що стимулюють процес формування професіоналізму державних службовців, обгрунтувати можливості їх впливу на ефективність державної служби та результативність державного управління;
розробити науково-практичні рекомендації щодо вирішення проблеми формування професійної дієздатності управлінських кадрів у тісному взаємозв’язку з основними напрямами здійснення кадрової політики у сфері державної служби України.
Об’єкт дослідження суспільні відносини, що складаються в процесі формування і реалізації професіоналізму державних службовців.
Предмет дослідження професіоналізм державних службовців України, його сутність, стан та особливості формування.
Гіпотеза дисертаційного дослідження грунтується на припущеннях, що вивчення та розкриття сутності, стану та особливостей формування професіоналізму державних службовців в Україні сприятиме успішному реформуванню державної служби, поліпшенню якості виконавської діяльності органів державної влади.
Методи дослідження. Відповідно до мети дисертації та характеру поставлених завдань у дослідженні застосовуються як загальнонаукові, так і спеціальні методи та підходи:
конкретно-пошукові (теоретичний аналіз, актуалізація та класифікація наукових і нормативно-правових джерел інформації, що сприяли розгляду понятійного апарату, його складових, форм та методів професіоналізації управлінських кадрів);
системно-функціональний метод для вивчення та обгрунтування факторів, які стримують або стимулюють процес розвитку професіоналізму, для визначення та аналізу змін, що в них відбуваються, з урахуванням збільшення прозорості у діяльності державної служби;
проблемно-науковий, прогностичний, екстраполяційний для систематизації висновків, отриманих на основі аналізу концептуальних засад реформування державної служби, наукових джерел, друкованих видань, які стосуються даної проблематики та поширення результатів дослідження на сучасну практику визначення пріоритетів кадрової політики та реалізації завдань адміністративної реформи;
соціологічний метод для збору інформації (анкетування, опитування, співбесіда), обробки та аналізу статистичних даних, що сприяло визначенню конкретних остаточних висновків досліджуваної проблеми.
Дисертантом опрацьована законодавчо-нормативна база, що регламентує процес розвитку державної служби як професійної діяльності державних службовців, їх професійно-кваліфікаційні характеристики та штатно-посадові розписи органів виконавчої влади.
Наукова новизна одержаних результатів визначається внеском автора у вирішення актуального наукового завдання в галузі державного управління теоретичному осмисленні й емпірічному дослідженні процесу функціонування та розвитку професіоналізму державних службовців України в умовах реформування державної служби і полягає в тому, що
вперше:
здійснено комплексне дослідження сутності професіоналізму державних службовців як основи ефективності управлінських рішень та успішності соціальних перетворень, обгрунтовано його роль у забезпеченні довіри громадян до влади, що виникають в процесі службових відносин;
визначено, що поняття професіоналізм державних службовців” якісно-ціннісний комплекс поєднання глибоких різносторонніх знань, умінь, професійних управлінських навиків, практичного досвіду, загальнолюдської культури, що відображає ступінь самоорганізації особи, рівень її професійної діяльності, забезпечує ефективність державної служби та сприяє зростанню її авторитету;
доведено залежність рівня професіоналізму від внутрішніх факторів, детермінованих специфікою державної служби, і зовнішніх чинників, спричинених політичними, економічними, соціальними й культурними умовами розвитку суспільства;
удосконалено:
соціологічну діагностику та методологію вивчення і узагальнення потреб службовців у підвищенні їх професійної кваліфікації з метою забезпечення якісного навчання та ефективного ресурсного забезпечення цього процесу;
дістали подальшого розвитку:
науково-аналітична діяльність з конкретизації факторів, які стримують і які стимулюють процес розвитку професіоналізму державних службовців у сучасних умовах, реалізації кадрової політики у сфері державної служби.
На основі теоретичних та практичних висновків розроблено систему організаційних заходів, необхідних для формування професіоналізму державних службовців, обгрунтовано пропозиції щодо професіоналізації управлінських кадрів.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблені й науково обгрунтовані дисертантом теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть бути використані у викладацькій та науково-дослідній роботі, у практичній діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, в процесі подальшої розробки моделі державного службовця-професіонала.
Матеріали дисертаційної роботи використовуються при проведенні лекцій та практичних занять викладачами Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України (довідка № 1809/105 від 09.07.2004 р.).
Теоретичні та практичні рекомендації дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у практичній діяльності Волинської обласної державної адміністрації під час наукового обгрунтування пріоритетних напрямів розвитку кадрового потенціалу регіону, визначенні потреб у розвитку знань, умінь і навичок державних службовців, їх системи цінностей.
Окремі результати роботи використані в розробці пропозицій щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України Про стан виконавської дисципліни в органах виконавчої влади та заходи щодо її зміцнення” від 13.05.2004 р., в частині вивчення основ організації контролю за діяльністю органів виконавчої влади (довідка № 1.34/2124 від 03.08.2004 р.).
Результати соціологічних досліджень з вивчення індивідуальних потреб державних службовців у підвищенні їх професійного рівня сприяли внесенню змін та доповнень у тематику лекцій, круглих столів”, семінарських занять, які проводяться для державних службовців Донецької та Полтавської областей (довідки № 01-06-138 від 08.07.2004 р. та № 01-15/106 від 13.07.2004 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора, отримані результати якого в своїй сукупності вирішують важливе науково-практичне завдання теоретико-методологічного забезпечення процесу формування професіоналізму державних службовців. Ідеї і розробки, що належать співавторам, з якими були підготовлені статті, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором на чотирьох науково-практичних конференціях: Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, травень 2000 р.), Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, травень 2001 р.), Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, січень 2003 р.), Актуальні проблеми державної регіональної політики в умовах проведення адміністративної реформи в Україні” (Хмельницький, травень 2003 р.). Три із названих вище конференцій проводились за міжнародною участю.
Основні теоретичні положення й висновки дисертації обговорювалися на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Ключові положення, ідеї та результати дисертаційного дослідження, із 2000 року по 2004 рік, висвітлено автором у 11 наукових працях, у тому числі в 9 статтях фахових наукових журналів і збірників наукових праць.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків.
Повний обсяг дисертації становить 186 сторінок, з них 153 основного тексту. Робота містить шість таблиць в основному тексті, сім додатків на 11 сторінках і список джерел із 278 назв на 22 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено дослідження актуального для державної служби наукового завдання, яке полягає в науково-теоретичному обгрунтуванні концептуального аналізу сутності, стану та особливостей формування професіоналізму державних службовців, виявленні та визначенні факторів, які стримують і тих, що стимулюють його розвиток та розроблення на цій основі практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення професійної спроможності державних службовців. Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення визначеної мети, вирішення поставлених завдань, підтверджують гіпотезу та дозволяють зробити такі висновки.
1. На підставі аналізу наукових джерел за проблематикою дисертаційного дослідження встановлено, що дотепер ця тема системно та в комплексі не досліджувалась, і хоча більшість теоретичних засад щодо формування професіоналізму державних службовців були об’єктами уваги багатьох науковців, існує певна фрагментарність понятійного апарату, структури досліджуваного процесу й зовсім відсутні розробки щодо його активізації. В цьому аспекті розгляд теми дисертації дозволяє визначити науково-теоретичну базу процесу формування професіоналізму державних службовців шляхом забезпечення всього комплексу безперервності професійного розвитку та виявити необхідні для цього умови і ресурси.
2. Визначено, що професіоналізм державних службовців це якісно-ціннісний комплекс соціального буття службовців першооснова ефективності державної служби, яка вимагає від службовців принципово нового мислення, підвищеної персональної відповідальності за результати діяльності, від якої суттєво залежить не тільки надійність, стабільність і прогресивність суспільного розвитку, але й авторитет держави.
3. Акцентовано, що на існуючу систему формування професіоналізму державних службовців суттєво впливає наявна структура професійного розвитку кадрів органів державної влади, що поєднує в собі планування, організацію та реалізацію кар’єри службовця з метою підготовки їх до розв’язання значно складніших завдань шляхом інтенсивного розвитку їх професійної компетенції.
4. На основі достовірності отриманої соціологічної інформації, яка забезпечується методологічною коректністю, відповідністю використовуваних методик вимірюваним характеристикам, високою статистичною точністю добору одиниць, репрезентативною вибіркою доведено, що потреба у професійному зростанні службовців визначається не лише державною спрямованістю, потребами суспільства, але й їх професійною самосвідомістю.
5. Проведене дослідження стану та проблем професіоналізації кадрів на місцях засвідчило, що сьогоднішній рівень забезпечення кадрами-професіоналами не відповідає потребам держави для вирішення щоденних службових завдань. Наголошено, що основу професіоналізму державних службовців складає, з одного боку, властивість особистості, що формується у процесі діяльності (проходженні державної служби), а з іншого результат цієї діяльності, що передбачає найвищий рівень ефективності управлінської праці (найбільш якісне надання послуг населенню), повнота яких розкривається в процесі соціально-управлінського функціонування.
6. На підставі здійсненого аналізу розкриті деформації професіоналізму службовців, які породжені об’єктивними обставинами як загальносоціального характеру, так і специфічно управлінськими (реструктуризація управління, функціональне розпорошення та дублювання, бюрократизація апарату тощо), що призвели до деформації кадрового корпусу в цілому, до порушення усталеної системи його моральних цінностей і норм. У результаті цих явищ відбулось ослаблення професійних управлінських якостей, порушення дії механізмів відповідальності, дисципліни та соціального контролю, що призвело до посилення механізмів архаїчного традиційного суспільства з його системою привілеїв, відновлення гірших стереотипів традиційного чиновництва, меркантилізації відносин службовців (протекціонізм, хабарництво, бюрократизм, корупція тощо), що посилило недовіру громадян до влади та розрив між владою і народом.
7. Доказано, що становлення нових підходів в державному управлінні, зростаюча роль особистості службовця вимагають від державних структур органічної підтримки у надбанні фахівцем необхідної професійної підготовки з врахуванням потреб державної установи, знанням його мотивацій, установок, уміння їх формувати відповідно до державних цілей. Саме ці позиції склали основу теоретичних положень формування професіоналізму, яка являє собою системний, планомірно організований вплив, спрямований на створення умов і забезпечення службовців потрібними ресурсами для допомоги в зменшенні або ліквідації розривів між якісно необхідним та існуючим, самоусвідомлюваним ними рівнем їх професійної компетенції.
8. Визначено, що професіоналізм державних службовців характеризується:
- певним розривом між рівнем знань і практикою, слабким засвоєнням службовцями здобутків професійної культури, недостатньою їх моральною соціалізованістю;
- суперечливістю свого функціонування (з одного боку, толерантністю, нейтральністю, посередницькою складовою у відносинах між державою і громадянами, арбітражністю в знятті протиріч і напруги між ними, а з другого державницькою спрямованістю, єдністю морально-етичних і політичних чинників);
- соціальною адресністю, комунікаційністю й функціональними широкими взаємозв’язками з громадянами держави;
- тим, що професіоналізм державних службовців по суті є формою служіння, орієнтованою на все суспільство, і його можна віднести до напівзакритих систем: закрита в колі свого специфічного внутрішнього буття (нормативність визначеної посади, регульованість поведінки, певна корпоративність, конфіденційність тощо) і відкрита для громадян та організацій громадянського суспільства, що формується пріоритетом;
- як культура спілкування (80% свого часу службовець спілкується) та взаємодії, носіями якої є громадяни-користувачі державних послуг, що породжує ефект поглиблення та поширення впливу діяльності службовців на суспільство в цілому і дає підстави віднести професіоналізм службовців до резонансних, соціально-пріоритетних за своєю природою;
- тим, що професіоналізм за своїми ознаками є поведінковим, регульованим за нормами й правилами, а тому відрізняється регламентованістю, ритуалізованістю, етикетом, конвенційним рівнем розвитку;
- концентрацією багатьох суспільних суперечностей у професійній управлінській діяльності й перенасиченістю конфліктогенними ситуаціями: професіоналізму службовців має бути притаманний динамізм, що передбачає високу майстерність розв’язання суспільних проблем, витривалість, стійкість, принциповість, рішучість;
- тим, що складність і суспільна цінність сучасної професійно-управлінської діяльності передбачає й вимагає значної підготовленості, зібраності, концентрованості зусиль щодо засвоєння технологій діяльності та поведінки.
9. На підставі аналізу теоретико-практичної бази активізації процесу формування професіоналізму державних службовців показано, що у сучасних умовах вирішення проблем розвитку професіоналізму державних службовців як основи буття українського суспільства, успішності соціально-економічних і культурних перетворень набуває соціального значення.
Дослідження професіоналізму державних службовців у дисертаційній роботі концентрується на аналізі природи, змісту й особливостей його функціонування та формування, що відкриває актуальний і перспективний напрям для подальших наукових досліджень професійно-етичних засад державно-управлінської діяльності, її ціннісних регулятивів, чинників та ідеалів, прогнозування впливів на суспільне життя та наслідків деформацій у службово-управлінських відносинах. Результати дослідження, що мають рекомендаційний характер, полягають у тому, що вони окреслюють головні напрями формування професіоналізму державних службовців, серед яких окремо виділено необхідність:
- поглибленого вивчення кількісних та якісних потреб у підвищенні кваліфікації службовців та мотивації органами державної влади їх професійного зростання;
- розробки та удосконалення технологій діагностування стану професійної компетенції, що дозволить додати більш високої точності комплексу програмно-цільових методик у підвищенні ефективності управлінської діяльності;
- обгрунтування вимог до формування індивідуально орієнтованих навчальних програм, які б відповідали інтересам тих, хто навчається, і сьогоднішнім потребам державної служби;
- наукового, інфомаційного та кадрового забезпечення використання сучасних технічних засобів, навчальних технологій, розроблених відповідно до андрагогічних вимог;
- постійної допомоги та сприяння з боку керівників державних структур у професійному зростанні своїх підлеглих;
- необхідної та систематичної підготовки фахівців з питань професійного вдосконалення державних службовців та введенння їх у структуру кадрових служб органів виконавчої влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аболіна Т.Г. Моралісна культура в контексті соціокультурної динаміки (філософсько-етичний аналіз): Дис... д-ра філос. наук. К.: Київський ун-т ім. Т. Шевченка, 1999. 401 с.
2. Абрамов В.Л. Кадровая служба: функции и структура / Управление персоналом государственной службы: Учебно-методологическое пособие. М.: Изд-во РАГС, 1997. С. 335-357.
3. Авер’янов В., Коваленко В. та ін. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування. К.: Вид-во УАДУ, 1999. 130 с.
4. Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців: Матер. наук.-практ. конф. 4-5 груд. 1997 р. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 437 с.
5. Актуальні проблеми реформування державного управління: Матер. щоріч. наук.-практ. конф. наук.-пед. персоналу, слухачів, докторантів, аспірантів Української Академії державного управління при Президентові України, 29 трав. 1997 р. / За ред. В.Князєва. К.: УАДУ, 1997. 312 с.
6. Анисимов О.С. Основы общей и управленческой акмеологии: Учебн. Пособие. М.: РАГС, 1995. 268 с.
7. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность / В.Б. Аверьянов, В.В. Цветков, Н.Р. Нижник и др. К.: Наукова думка, 1993. 165 с.
8. Артюшин Л.М., Машков О.А., Сивов Н.С. Теорія управління. К., 1995. 628 с.
9. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учебное пособие. М: ОАО НПО”, Экономика, 2000. 303 с.
10. Атаманчук Г.В. Конституционные основы государственной службы и кадровой политики. М., 1997. 338 с.
11. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. М.: Юрид. лит. 1997. 400 с.
12. Ашин Г.К., Охотский Е.В. Курс элитологии. М.: Спартак-демпрс, 1999. 368 с.
13. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Монографія. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 320 с.
14. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. Х.: ООО Фортуна-пресс”, 1998. 464с.
15. Бизюкова И.В. Кадры: подбор и оценка. М.: Прогресс, 1984. 159 с.
16. Блейк Р.Р., Мутон Дж.С. Научные методы управления. К.: Перент, 1992. 157 с.
17. Блюмкин В.А. Моральные качества. Воронеж: Изд-во ВГУ ГУММ, 1974. 154 с.
18. Бойков В. Государственная служба. Взгляд изнутри и извне // СОЦИС 2003. № 9. С. 85-90.
19. Бойков В.Э. Профессиональная культура и этика государственных служащих // Социология власти: Инф.-аналит. бюл. 1997. № 1-4. (Мониторинг кадровой государственной службы). С. 10-22.
20. Большой юридический словарь / В.А.Белов, В.В.Бойцова, Л.В.Бойцова. М.: ИНФРА-М, 2000. 703 с.
21. Білорусов С.Г. Регіональна кадрова політика щодо залучення талановитої молоді до державної служби // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали щорічної наук.-практ. конф. 23 січня 2003 р. / За заг. ред. А.Чемериса. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. Ч.1. - 432 с.
22. Вебер М. Избранные произведения. М.: Прогресс, 1990. 808 с.
23. Веснин В.Р. Основы менеджмента. Учебник. М.: „Триада, ЛТД”, 1996. С.5.
24. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.:, Ірпінь: ВТФ Перун”, 2002. 1440 с.
25. Виханский О.С., Наумов О.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс. М.: Фирма Гардика”, 1996. 416 с.
26. Вичев В. Нравственная культура руководителя. М.: Политиздат, 1988. 158 с.
27. Волков И.П. Руководителю о человеческом факторе. Л.: Лениздат, 1989. 168 с.
28. Воробьёв А.В. Эволюция системы подготовки государственных служащих в Российской Федерации (на примере РАГС при Президенте РФ) // Вест. Моск. ун-та. 1998. - № 1. С. 102-114.
29. Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 150 с.
30. Воронько О., Северин А., Олійник І. Деякі актуальні питання атестації державних службовців // Вісн. УАДУ. 1998. № 3. С. 48-57.
31. Вуд Д., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. М.: Политиздат, 1974. 445 с.
32. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А. Культура державного управління: Організаційний аспект: [Монографія]. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 144 с.
33. Гаман-Голутвина О.В. Определение основных понятий элитологии // Полис. 2000. - № 3. С. 97-103.
34. Гарберт Е.И. Методы диагностики профессиональных способностей // Сб. Прикладные проблемы психологии личности. Саратов, 1985. С. 63.
35. Гегель. Сочинения: Т. 4. М.: Соцэкгиз, 1959. 440 с.
36. Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання / Пер. з франц. Валер’яна Підмогильного. К.: Основи, 1994. 416 с.
37. Герет Томас М., Клоноскі Ричард Дж. Етика бізнесу / Пер. з англ. О.Ватаманюк. К.: Основи, 1997. 124 с.
38. Головатий М.Ф. До проблеми професіоналізації державної служби в сучасній Україні // Зб. наук. пр. УАДУ, 2000. Вип. 2. Ч. ІІІ. С. 213-217.
39. Государственная кадровая политика и механизм ее реализации: Кадроведение: Курс лекций / Под ред. Е.В.Охотского. Изд. 2-е, доп. и перераб. М.: Изд-во РАГС, 1998. 467 с.
40. Государственная кадровая политика: концептуальные основы, приоритеты, технологии реализации / Под общ. ред. д.э.н., проф. С.В.Пирогова М.: Изд-во РАГС, 1996. 253 с.
41. Государственная служба. Вопросы этики: Зарубежный опыт. М.: Изд-во РАГС, 1995. Вып. 5. 79 с.
42. Государственная служба и кадровый потенциал России: история, современность, будущее: Материалы науч.-прак. конф., г. Москва, 22.03.02. / Науч. ред. А.И.Турчинов. Курск: МАП, Курская городская типография, 2002. 213 с.
43. Государственная служба. Карьера и профессиональный рост: Зарубежный опыт. М.: РАГС, 1996. Вып. 14. 416 с.
44. Государственная служба (комплексный подход): Учебное пособие. 2-е изд. М.: Дело, 2000. 440 с.
45. Государственная служба: культура поведения и деловой этикет. / Под общ. ред. Е.В. Охотского. Изд. 2-е. М.: Изд-во РАГС, 1999. 335 с.
46. Государственная служба: организация, кадры, управления: Сб. статей / Ред. кол.: Б.Т. Пономаренко (рук.), В.С. Нечепоренко, Г.П. Вернигора: РАГС при Президенте Российской Федерации. М.: РАГС, 2001. 179 с.
47. Государственная служба. Проблемы профессиональной этики. Зарубежный опыт // Реферативный бюл., 1998. № 2 (22). 117 с.
48. Государственная служба России: становление и развитие: Материалы методического семинара / Предисл. А.И.Турчинова; РАГС при Президенте Российской Федерации. М., 2001. 288 с.
49. Государственная служба теория и организация. Курс лекций / Ред. кол. Охотский Е.В., Игнатов В.Г., Лытов Б.В. Ростов-н /Д: Феникс, 1998.- 640 с.
50. Государственное и муницыпальное управление: Справочник / Ред.: Н.И.Глазунов, Ю.М.Забродина, А.Г.Поршнева. М.: Магистр, 1997. 497 с.
51. Государственное управление: основы теории и организации. Учебник. / Под ред. Козбенко В.А. М.: Статут, 2000. 912 с.
52. Граждан В. Государственная служба как политико-административная власть // Власть. 2001. № 2. С. 18-24.
53. Граждан В.Д. Государственная служба как профессиональная деятельность. М.: Квадрат, 1997. 128 с.
54. Грінівецька Н.М. Проблема формування сучасного типу державного службовця в Україні: Канд. дис... канд. наук з державного управління. К.: Вид-во УАДУ, 1999. 155 с.
55. Грінівецька Н. Нові підходи до типології державної служби в Україні // Вісн. УАДУ. 1999. - № 3. С. 220-225.
56. Гусева Т.А. Формирование ценностных ориентации служащих: Канд. дис по психологии. М., 1999. 160 с.
57. Гурне Б. Державне управління / Пер. з франц. В. Шовкуна. К.: Основи, 1993. 165 с.
58. Гьоффе Р. Вибрані праці. К.: Основи, 1995. 110 с.
59. Дейнеко О.А. Загальна схема структури кваліфікації організатора. М.: Економіка; ФМ, 1997. 243 с.
60. Державна служба в Україні: організаційно-правові основи і шляхи розвитку / За заг. ред. проф. В.Б.Авер’янова; кол авт. В.Б.Авер’янов, С.Д.Дубенко, Н.Р.Нижник та ін. К.: Ін-Юре, 1999. 273 с.
61. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Кол. авт.; Відп. ред. Н.Р. Нижник.- К.: Вид-во УАДУ, 1997.- 448 с.
62. Державне управління: Словн.-довід./Уклад.: В.Д.Бакуменко (кер. творчого кол.), Д.О.Безноско, І.В.Варвар, В.М.Князєв, С.О.Кравченко, Л.Г.Штика; За заг. ред. В.М.Князєва, В.Д.Бакуменка. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 228 с.
63. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер’янова В.Б. К.: Юрінком Інтер, 1998. 431 с.
64. Державний службовець в Україні (пошук моделі) / За заг. ред. Н.Р.Нижник. К.: Ін-Юре, 1998. 272 с.
65. Державне управління в України (пошук моделі): наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навчальний посібник. / За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйко. М.: Вид-во Національного університету Львівська поліфтехніка”, 2003. 300 с.
66. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування // За заг. ред. В.Б.Авер’янова, І.Б.Коліушко. К.: Вид-во УАДУ, 1999. 49 с.
67. Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология: пути достижения вершин профессионализма. М., 1994. С.68-83.
68. Десслер Г. Управление персоналом / Пер с англ. М.: Бином, 1997. 432 с.
69. Дзвінчук Д. Актуалізація якості державних службовців і підвищення їх кваліфікації // Зб. наук. праць УАДУ. К., 2000. Вип. 2: В 4 ч. Ч.4. С. 320-327.
70. Дорньє А. Основні принципи успішного керівництва установою. К.: Вид-во УАДУ, 1995. 80 с.
71. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Посіб. для студ. гуманіт. факул. вищ. навч. закл. К.: Видавничий дім Км Academia”, 1997. 192 с.
72. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизм и защита. М.: Че Ро: Изд-во Моск. ун-та, 1997. 344 с.
73. Дробницький О.Г. Понятие морали. М.: Наука, 1974. 420 с.
74. Друкер П.Ф. Эффективный управляющий. М.: Бук чембер интернэшнл, 1994. 268 с.
75. Дубенко С. Державна служба в Україні: Навч. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 168 с.
76. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні. К.: „USAID”, видавничий дім „Ін-Юре”, 1999. 235 с.
77. Дудко С. Концепція стратегічного планування професійного навчання державних службовців // Вісн. держ. служби України. 2003. № 3. С. 72-79.
78. Дьомін О., Леліков Г., Сороко В. Державна кадрова політика: система роботи з кадрами державної служби // Вісн. держ. служби України. 2001. № 2. С. 65-84.
79. Егоршин А.П. Управление персоналом. Н. Новгород: НИМБ, 1997. 607 с.
80. Емельянова А. Уровни профессионализма и управленческой деятельности // Менеджмент в России и за рубежом. 1998. № 5. С.67-77.
81. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К.Чмут, Г.Л.Чайка, М.П.Лукашевич та ін. К.: МАУП, 1999. 204 с.
82. Етика: Навчальний посібник / Т.Т.Аболіна, В.В.Єфименко, О.М.Лінчук та ін. К.: „Либідь”, 1992. 328 с.
83. Етика поведінки державних службовців під час виборів. К.: Асоц, держ. служб., 1999. 39 с.
84. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. К., 2002. 74 с.
85. Європейське визнання академії // Уряд. кур’єр. 2004. 3 вер. № 165. С. 4.
86. Європейські принципи державного управління. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 52 с.
87. Жакунова Т.С. Взаимоотношение политики и нравственности: Дис канд. филос. наук. М.: РАГС, 1992. 170 с.
88. Загальні правила поведінки державного службовця / Вісн. держ. служби України. № 4. 2000. С.5-9.
89. Закон України Про боротьбу з корупцією” // Вісн. держ. служби України. 1995. № 3-4. С. 60-67.
90. Закон України Про державну службу” // Вісн. держ. служби України. 1995. № 1. С. 9-28.
91. Закон України Про службу в органах місцевого самоврядування” // Уряд. кур’єр . 2004. 4 лип. № 116. С. 1-5.
92. Зверева І.Д., Коваль Л.Г., Фролов П.О. Діагностика моральної вихованості школярів. К.: ІСДО, 1995. 154 с.
93. Зигерт В., Ланг Л. Руководство без конфликтов. М.: Прогресс, 1990. 334 с.
94. Иванова Е.М. Основы психологии изучения профессиональной деятельности. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1987. 207 с.
95. Игнатов В.Г., Белолипецкий В.К. Профессиональная культура и профессионализм государственной службы: контекст истории и современности. Учебное пособие. Ростов н/Д.: Изд. центр „МаРт”, 2000. 256 с.
96. Игнатов В.Г., Майборода С.О., Понеделков А.В., Старостин А.М. Государственный служащий современной Россиии: социально-политический анализ деятельности и ценностных ориентаций: Региональный уровень. Ростов-н/Д.: СКНЦ ВШ, 1997. 421 с.
97. Інтегрування системи менеджменту людських ресурсів у процесі реформування державної служби / Пер. з англ. Л.В.Ільченко-Сюйви, Ю.Д. Полянського, В.В. Ростопіри, С.В. Соколик. К.: Вид-во УАДУ, 1999. 552 с.
98. История государственного управления. / Под ред. проф. А.Н. Марковой. М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1997. 279 с.
99. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і злагода: основи теорії конфліктів. К.: Наукова думка, 1996. 189 с.
100. Кадровая политика в государственной службе. Социология власти. М., 1997. 437 с.
101. Кадровое обеспечение государственной службы / Игнатов В.Г., Сулемов В.А., Радченко А.И., Ивлев И.А., Беклелицев Е.П. Ростов-н/Д.: Изд-во РГУ, 1994. 238 с.
102. Кадры управления: проблемы и система работы в России и зарубежом: Материалы международной конференции, 18-21 мая 1992 г. / Ред.-сост. В.Я.Ермаков, В.В.Берсенева. М.: Луч, 1992. 218 с.
103. Калачёва Т.Г. Профессионализм государственных служащих субъекта федерации: Методологический и методический подход к анализу проблем. Н. Новгород: Изд-во ВВАГС, 1998. 189 с.
104. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1990. 288 с.
105. Кнорринг В.И. Искусство управления: Учебник. М.: Изд-во БЕК, 1997. 288 с.
106. Князєв В. Кадрове забезпечення регіонального розвитку (співдоповідь) // Вісн. УАДУ. 2001. № 2. Ч.І. С. 25-26.
107. Коваленко В. Новий підхід до регулювання поведінки державних службовців // Вісн. держ. служби України. - 1999. - № 3. С. 92-98.
108. Колосов В.В. Ценностные ориентации как професиональное качество государственных служащих: Дис канд. психол. наук. М.: Изд-во РАГС, 1994. 152 с.
109. Комаров Е. Откуда берутся непрофессиональные руководители? // Управление персоналом. 2001. - № 9. С. 58-61.
110.