ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОЗІЄВСЬКА Олена Іванівна

УДК 81`271:35.088.6

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ
У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

25.00.03 державна служба

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Плотницька Інна Михайлівна,
кандидат філологічних наук,
доцент

Київ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП ......................................................................................................................
РОЗДІЛ 1
СУЧАСНИЙ СТАН рівня культури Мовлення в
державному управлінні ...........................................................
1.1. Огляд української та зарубіжної літератури з проблеми культури мовлення ...............................................................................................
1.2. Законодавче врегулювання мовного питання в Україні .....................
1.3. Комунікативні ознаки культури ділового мовлення в державному управлінні ..............................................................................................
Висновки до розділу 1 ..........................................................................................
РОЗДІЛ 2
культурА УКРАЇНСЬКОГО ДІЛОВОГО мовлення В дерЖавноМУ УПРАВЛІННІ ЗА умов БІЛІНГВІЗМУ
2.1. Поняття і типи білінгвізму ................................................................
2.2. Українсько-російський білінгвізм у державному управлінні: причини виникнення і результати взаємодії мов ................................
Висновки до розділу 2 ..........................................................................................
РОЗДІЛ 3
УСНЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ (ЗА
МАТЕРІАЛАМИ ПЛЕНАРНИХ ЗАСІДАНЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ
УКРАЇНИ)
3.1. Офіційно-діловий стиль: поняття, підстилі, жанри .............................
3.2. Пленарне засідання та його взаємозв`язок із літературними стилями української мови .....................................................................
3.3. Специфічні стильові риси пленарних засідань ....................................
Висновки до розділу 3 ..........................................................................................
ВИСНОВКИ ..............................................................................................................
СПИСок використаних джерел ..................................................................
ДОДАТКИ ................................................................................................................

ВСТУП

Актуальність теми. Культура мовлення як складова загальної культури є одним із найважливіших показників цивілізованості суспільства. Процес опанування мови та її культури пов`язаний зі здобуттям навичок правильно розмовляти й писати, точно висловлювати свою думку, активно використовувати мовні знання, грамотно застосовувати їх. Досконале володіння мовою стає важливим компонентом підготовки фахівців у сфері державного управління, оскільки творче використання засобів мовлення повною мірою виявляє професійні обдарування державного службовця, сприяє його самотворенню та самовираженню.
Практика сучасних інтеграційних процесів в Україні, входження її в систему міжнародних економічних, політичних і культурних зв`язків потребують конкурентноспроможних державних управлінців світового рівня. Діяльність державного управлінця вимагає від нього не тільки професійної майстерності, а й широкої загальної освіти, оскільки вона пов`язана з інтенсивним усним і писемним спілкуванням, передбачає широку мовленнєву практику, потребує точного вираження понять і категорій у різних сферах державного управління. Державний службовець під час виконання своїх безпосередніх обов`язків виступає в різних комунікативних ролях: веде ділове листування, складає законопроекти, проекти постанов, договори й угоди, спілкується з іншими державними службовцями та громадянами різного рівня культури. Недотримання та порушення державним службовцем мовних норм може стати причиною непорозуміння, викликати заперечну реакцію у співрозмовника і негативно позначитися на його подальшій кар`єрі. Крім того, державний службовець може бути й оратором, якщо виступає з доповіддю під час проведення ділових нарад, засідань, на пленарних засіданнях у сесійному залі Верховної Ради України або перед аудиторією в лекційних залах. Уміння правильно, ясно й чітко літературною мовою висловити свої думки, володіння мистецтвом публічної мови, які визначають його рейтинг і сприяють професійному й особистому становленню, є складовими іміджу державного службовця.
Сьогодні, коли українська мова відіграє виняткову роль у житті суспільства, у розвитку науки, культури й освіти, проблеми підвищення рівня культури мовлення як важливого чинника формування цілісної культурно-національної ідентичності, ролі державних інститутів, що беруть участь в управлінні процесом становлення і подальшого розвитку державної української мови, та її співіснування з мовами національних меншин обговорюються на круглих столах, семінарах, конференціях. Ці питання розглядаються у працях українських фахівців у галузі державного управління, зокрема, В.І.Лугового, В.К.Майбороди, І.Ф.Надольного, В.А.Скуратівського, С.А.Чукут та інших.
Предметом широких наукових досліджень є проблеми формування виваженої державної мовної політики на сучасному етапі, її впливу на рівень культури мовлення (загальної та у сфері державного управління). Особливої уваги заслуговують праці вчених М.І.Майбороди, Л.Т.Масенко, О.М.Обушного, М.І.Пірен, В.А.Ребкала, В.П.Трощинського та інших, у яких подано аналіз стану і тенденцій розвитку української мови в контексті етномовної ситуації в різних регіонах України, розглянуті можливі варіанти вирішення мовного питання з метою досягнення національного консенсусу.
Питання мовної культури завжди було предметом дослідження, у першу чергу, мовознавців (В.В.Виноградова, І.І.Огієнка, О.О.Потебні), які розглядали мову в системному аспекті. Тільки в останні роки фахівці в галузі державного управління й мовознавства Н.Д.Бабич, В.М.Князєв, М.І.Мельник, Н.Р.Нижник, І.М.Плотницька, П.О.Редін, Т.П.Рукас, С.П.Шумовицька виділили культуру мовлення як складову управлінської культури, указали на необхідність визначення оптимальної мовленнєвої поведінки в певній ситуації та звернули увагу на важливість культури мовлення у професійно-кваліфікаційній характеристиці фахівців будь-якого профілю, зокрема, розкрили значення мови для формування іміджу державного службовця. В.М.Русанівський, Н.Б.Крилова, А.П.Коваль присвятили свої роботи культурі ділового спілкування. Вони доводять, що досконале володіння культурою мовлення гарантує спеціалістові будь-якого фаху відчутний успіх у професійно-ділових стосунках.
На жаль, ще й досі мовознавці не мають єдиного погляду щодо необхідності виділення культури мовлення, зокрема культури ділового мовлення, в окрему навчальну дисципліну, не визначено її зміст, функції, завдання та місце серед інших мовознавчих дисциплін. Немає достатньої кількості відповідних підручників із ділового мовлення у сфері державного управління, де теоретична частина супроводжується системою практичних мовленнєвих вправ, зміст яких орієнтований на головні проблеми обраної спеціальності, вивчення фахової документації, сприяє виробленню практичних умінь і навичок у процесі добору відповідних мовних засобів у діловому мовленні.
Таким чином, актуальність дисертації визначається недостатньою опрацьованістю проблеми культури мовлення у сфері державного управління, недослідженістю причин низької культурологічної компетенції, яку час від часу демонструють окремі державні службовці, відсутністю досліджень законодавчого публічного мовлення, а також потребою в навчальних посібниках-практикумах, що сприяли б оволодінню мовними засобами писемного й усного ділового спілкування. Сьогодні гостро стоїть проблема екології мови”, проблема культурного фону”, який формується мовою культурологічних видань, радіо і телебачення. Тому досконале володіння українською мовою державними службовцями, які постійно користуються засобами масової інформації для передачі своїх думок, є умовою підвищення загальної культури українського народу.
Зв`язок із науковими програмами, планами, темами. Автор брав участь у підготовці та проведенні досліджень кафедри української мови Національної академії державного управління при Президентові України за темою Ділове спілкування в державному управлінні (мовленнєвий і психологічний аспекти) (номер державної реєстрації № 0101U002908), що розробляється згідно з комплексним науковим проектом Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації № ДР 00 0101 U 00 2829).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення й наукове обґрунтування шляхів формування культури мовлення у сфері професійної діяльності державного службовця.
Досягнення поставленої мети передбачає послідовне розв`язання таких завдань дослідження:
1. Здійснити системний аналіз української і зарубіжної наукової літератури щодо вивчення проблеми культури мовлення взагалі та, зокрема, у сфері державного управління.
2. Проаналізувати теоретичні основи культури ділового мовлення у сфері державного управління та визначити її основні комунікативні ознаки.
3. Дослідити сучасний стан проблеми законодавчого врегулювання мовного питання в Україні та розкрити особливості формування культури мовлення державних службовців в умовах білінгвізму.
4. Розробити типологію мовленнєвих помилок у професійній діяльності державних службовців, розкрити джерела їх виникнення.
5. Удосконалити методологічне забезпечення формування культури мовлення державних службовців.
6. Охарактеризувати мову пленарного засідання (загальностильові та специфічні особливості; місце у структурі офіційно-ділового стилю, мовленнєві засоби).
Об`єкт дослідження - мовленнєва діяльність державних службовців у сфері державного управління.
Предметом дослідження є особливості формування культури мовлення у професійній діяльності державних службовців.
Методи дослідження. У дисертації застосовано широкий спектр сучасних методів і підходів дослідження. Матеріал для аналізу склав майже 2500 мовних фактів, виділених методом суцільної вибірки з текстів.
Мовленнєві факти розглянуто з позицій функціонального підходу, який передбачає їх вивчення в умовах реального функціонування.
За допомогою методів узагальнення і класифікаційного аналізу виділено типи помилок, що спостерігаються в мовленні державних службовців і порушують мовні норми сучасної української літературної мови, та розкрито причини їх виникнення.
Соціологічний метод, який використано для наукового дослідження специфіки функціонування української мови в умовах багатонаціональної країни, дозволив проаналізувати чинники, що стимулюють або гальмують розвиток білінгвізму в державі, та визначити передумови його виникнення в Україні (історичні, етнічні, соціально-економічні тощо).
У процесі дослідження також використано метод порівняльно-зіставного аналізу, який під час перекладу мовних одиниць споріднених мов (української та російської) дозволив виявити факти інтерференційного впливу російської мови на українську, характер взаємодії української та російської мов, виділити типи наслідків інтерференції на всіх мовних рівнях.
З метою виявлення мовних особливостей пленарного публічного виступу як жанрового різновиду офіційно-ділового стилю, його взаємозв`язку з іншими стилями сучасної української літературної мови застосовано описовий метод, що передбачає лінгвістичне спостереження за усним і писемним мовленням державних службовців.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні про можливість підвищення рівня культури мовлення у професійній діяльності державних службовців шляхом розробки теоретичного, практичного й методологічного аспектів формування культури мовлення у сфері державного управління, які б відповідали новим потребам сьогодення.
Емпіричною базою дослідження є:
- результати соціологічних досліджень, проведені протягом останніх дванадцяти років, що дозволяють відслідкувати мовну специфіку окремих регіонів України, самоідентифікацію та мовну орієнтацію респондентів за віком тощо;
- мовні факти, отримані в результаті аналізу текстів стенограм пленарних засідань Верховної Ради України третього скликання (1998-2002 рр.), нормативно-правових актів (Конституції України, законів України), ділових листів, нотаток усного мовлення державних службовців у різних ситуаціях ділового спілкування. Потрібно зауважити, що з етичних причин не вказувались імена авторів пленарних публічних виступів і виконавців офіційно-ділових листів. До аналізу також залучалися спеціальні посібники з діловодства.
Наукова новизна одержаних результатів визначається внеском автора у вирішення важливого завдання у галузі державного управління розробки концептуально-методологічних засад підвищення рівня культури мовлення державних службовців.
Отримані результати науково обґрунтовані. Їх достовірність і необхідність підтверджені розробкою методичних порад і рекомендацій щодо підвищення рівня культури мовлення державних службовців та їх практичним використанням у процесі викладання ділової української мови в державному управлінні в Національній академії державного управління при Президентові України (вечірня форма навчання).
У процесі вирішення завдань дисертації
· уперше:
- здійснено поглиблений теоретичний аналіз проблеми культури українського мовлення у сфері державного управління на основі мовного матеріалу, який раніше у спеціальній літературі не використовувався;
- виділено пленарне засідання як жанровий різновид офіційно-ділового стилю і зроблено спробу системного аналізу його індивідуальних стильових рис, мовних засобів та особливостей їх функціонування;
- розроблено типологію помилок, що спостерігаються в мовленнєвій діяльності державних службовців, розкрито їх джерела, обґрунтовано шляхи і засоби запобігання й виправлення;
· удосконалено:
- понятійний апарат: запропоновано визначення термінів стиль мови” і культура мови державного службовця”; сформульовано головну мету культури мовлення у сфері державного управління; обґрунтовано необхідність розмежування термінів культура мови” і культура мовлення”;
- методологічний аспект формування культури мовлення державних службовців шляхом розробки системи вправ і тестових завдань до навчального модуля Ділова українська мова в державному управлінні”, які включають основні теми нормативної лексики, граматики та стилістики писемного й усного ділового мовлення;
- класифікацію білінгвізму, що дало можливість проаналізувати сучасний стан мовної ситуації в Україні;
· дістало подальшого розвитку:
- визначення основних комунікативних ознак культури мовлення у сфері державного управління;
- визначення й обґрунтування напрямів вирішення мовного питання в Україні, зокрема, законодавчого врегулювання статусів української та російської мов;
- визначення мовних (недотримання орфоепічних норм; стилістично невиправдане тавтологічне вживання словоформ; внутрішньомовна інтерференція; міжмовна інтерференція внаслідок негативного впливу російської мови на українську тощо) і позамовних чинників низької культури мовлення окремих державних службовців (неврегульованість мовних питань на законодавчому рівні; відсутність широкомасштабної програми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, що мала б включати мовні курси; періодичні тестування державних службовців на знання державної мови; суспільний статус української мови за радянських часів тощо).
Практичне значення одержаних результатів. Прикладні результати дисертаційного дослідження впроваджено в процесі викладання навчального модуля Ділова українська мова в державному управлінні” в Національній академії державного управління при Президентові України (довідка про впровадження №3 від 25 лютого 2003 року).
Матеріали дисертації також можуть бути використані у процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, викладання нормативного курсу сучасної української літературної мови, спецкурсів і семінарів із проблем культури мовлення, стилістики у вищих навчальних закладах і на курсах підвищення кваліфікації державних службовців; для створення практичних порадників із мови; у процесі розробки актуальних питань лексикографії та термінології.
Наукові результати дисертаційного дослідження стали основою розроблення методичних порад і рекомендацій щодо підвищення рівня культури мовлення державних службовців. Аналіз мовлення державних службовців дав можливість виділити мовні засоби, які замінюються кальками, суржиковими словами та сполученнями слів у результаті інтерференційного впливу російської мови на українську. Їх варто внести до словника коректорської комп`ютерної програми, якою користуються державні службовці, що дасть можливість не тільки контролювати правильність викладу тексту, а й допоможе збільшити словниковий запас, поступово звільнитися від небажаних наслідків міжмовної інтерференції.
Особистий внесок здобувача у процесі написання посібників Ділова українська мова: Робочий зошит” і Ділова українська мова в державному управлінні (робочий зошит дистанційного курсу навчальної дисципліни): Навчальний посібник” полягає в підборі матеріалу, розробці системи вправ і тестів, виконання яких сприяє засвоєнню державними службовцями лексичних і граматичних норм сучасної української літературної мови.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: Всеукраїнська науково-практична конференція Духовність українства” (Житомир, 2001), ІІ Міжнародна науково-практична конференція Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2000), науково-практична конференція Реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, УАДУ, 2001).
Матеріали дисертаційної роботи використано у процесі написання посібників: Плотницька І.М., Козієвська О.І. Ділова українська мова: Робочий зошит. Житомир, 2002. 90 с. Авторських 50 с.; Плотницька І.М., Козієвська О.І. Ділова українська мова в державному управлінні (робочий зошит дистанційного курсу навчальної дисципліни): Навчальний посібник. К.: Міленіум, 2003. 80 с. Авторських 40 с.
Публікації. Результати дисертаційної роботи викладено в шести одноосібних наукових працях (три з них опубліковано у фахових виданнях) і в двох у співавторстві.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи - 176 сторінок. Додатки займають 75 сторінок. Список використаних джерел становить 349 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в обґрунтуванні шляхів формування культури мовлення державних службовців. Результати дослідження дозволяють сформулювати висновки й рекомендації, що мають практичне значення.
1. Сучасні процеси розбудови України як держави, розширення суспільних функцій української мови, яка набула статусу державної, запровадження в ті сфери, де її використання за радянських часів було обмежено, висувають особливі вимоги до володіння мовою державними службовцями. Оскільки однією зі складових загальної професійної культури державного службовця є високий рівень володіння мовою як засобом спілкування, то питання культури мови вважається справою державної ваги.
2. Виділено напрями вивчення проблеми культури мовлення у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі: дослідження проблеми мовної культури й необхідності підвищення мовної культури для суспільства в цілому та у сфері державного управління, зокрема; культури мови і культури мовлення в державному управлінні; ролі державних інститутів у формуванні та здійсненні державної мовної політики; аналіз стану й тенденцій розвитку української мови в контексті етномовної ситуації в різних регіонах України тощо. Для ефективного вирішення питання підвищення рівня культури мовлення у професійній діяльності державних службовців поставлена проблема розглядається як комплексна, що потребує об`єднання зусиль мовознавців і фахівців із державного управління.
3. Новий системний підхід дозволив виділити позамовні та власне мовні чинники, які зумовлюють виникнення помилок у мовленнєвій діяльності окремих державних службовців, визначають низький рівень їх мовної компетенції. Позамовними причинами низької культури мовлення серед деяких державних службовців є неврегульованість мовних питань на законодавчому рівні; відсутність широкомасштабної програми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, що мала б включати мовні курси; відбір претендентів на посади в державному управлінні з урахуванням мовної компетенції; періодичні тестування державних службовців на знання державної мови; варіативність окремих мовних норм; суспільний статус української мови за радянських часів, коли відбувалося примусове обмеження її суспільних функцій, наслідком якого є нерозвиненість деяких стилів, зокрема, офіційно-ділового стилю, його підстилів і жанрових різновидів (пленарного засідання).
4. Визначено, що мовні фактори пов`язані з:
- неточністю слововживання внаслідок обмеженості словникового запасу чи незнання точного значення лексичних одиниць;
- недотриманням орфоепічних норм;
- стилістично невиправданим тавтологічним уживанням словоформ; внутрішньомовною інтерференцією;
- міжмовною інтерференцією внаслідок негативного впливу російської мови на українську. Міжмовна інтерференція виникає внаслідок подібності систем споріднених мов: загального лексичного фонду; великої кількості однокореневих слів із різним граматичним оформленням; наявності спільних граматичних категорій, що можуть мати певні особливості вираження в окремих лексичних одиницях, і спільних засобів вираження граматичних значень, закріплених за різними лексичними одиницями в обох мовах.
5. Сформульовано головну мету досліджень культури мовлення у сфері державного управління - упорядкування мовленнєвої практики державних службовців, приведення її у відповідність із літературно-мовними нормами. Культура мовлення державного службовця характеризується комунікативними ознаками: правильністю, точністю висловленої думки, логічною організацією мовного матеріалу та його лаконічним і стислим викладом, чистотою мовлення, доречним добором мовних засобів. Визначено, що професійна діяльність державного службовця потребує від нього високого рівня володіння сукупністю мовних засобів офіційно-ділового стилю української мови, який служить установленню зв`язків у політичній, економічній, культурно-освітній сферах та обслуговує суспільні відносини людей.
6. Доведено, що вирішення теоретичних і практичних завдань культури мови безпосередньо залежить від виваженої цілеспрямованої мовної політики у багатонаціональному суспільстві, яка враховує аналіз мовної ситуації в конкретному регіоні. Сьогодні нагальною потребою є розробка регіональних програм, які б характеризувались узгодженням регіональних мовних інтересів із державними; формування самостійної культурної політики, освітньої системи, відображення в ній інтересів і потреб щодо вирішення мовного питання в конкретному регіоні.
7. У мовленні державних службовців, яке зазнало інтерференційного впливу російської мови, простежуються дві тенденції: по-перше, вони базуються на нормах, що збігаються або подібні одна до одної в українській і російській мовах; по-друге, вони використовують ті лексично-семантичні та граматичні варіанти, які за звуковим оформленням і структурою наближаються до фактів іншої мови.
8. Сучасні стандарти професійної підготовки фахівців у сфері державного управління вимагають оволодіння ними нормами усного публічного мовлення, зокрема, пленарного засідання. Пленарне засідання виділяється серед інших жанрових різновидів офіційно-ділового стилю особливостями своїх стильових рис, зумовлених специфікою виконуваних функцій. Це надає парламентському мовленню рис державно-владного характеру й пояснює факти тісного взаємозв`язку, взаємопроникнення та поєднання елементів офіційно-ділового, наукового, публіцистичного та розмовного стилів у межах пленарного засідання, при яких відбувається синтез й адаптація їх стильових засобів відповідно до композиційно-стильових вимог жанрового різновиду.
9. Пленарне засідання поєднує специфічні стильові риси (регламентованість, одночасна зорієнтованість на кілька видів аудиторії, індивідуальний характер мовлення). Залежно від ступеня і форми попередньої підготовки й характеру пленарних публічних виступів пленарне засідання може зберігати особливості однієї з форм мовлення. Взаємодія елементів різних стилів у межах пленарного засідання простежується у використанні різностильових лексично-граматичних засобів, у процесі детермінологізації частини словесних комплексів, які отримали непряме значення й увійшли до складу загальновживаної лексики, у синтаксичній організації публічних виступів тощо.
10. Набуття сучасним державним службовцем професійних умінь і навичок для підготовки та реалізації публічного виступу можливе лише за умови процесу систематичного навчання: практичних занять із культури ділового мовлення; засвоєння техніки самого публічного виступу (вивчення внутрішніх закономірностей організації публічної мови, які безпосередньо визначають ефективність впливу на слухачів); уміння триматися перед аудиторією. Усі ці компоненти є необхідною умовою опанування мистецтва публічної мови та вироблення власного індивідуального стилю.
11. На підставі здійсненого аналізу розроблено рекомендації для вдосконалення методологічного аспекту формування культури мовлення державних службовців: розробка системи вправ і тестових завдань, спрямованих на оволодіння знаннями і вміннями використовувати мовний інструментарій і на перевірку ступеня їх формування; доречний і свідомий вибір слова або словоформи відповідно до поставленої мети спілкування, синтаксичної сполучуваності слів у реченні та композиційного оформлення тексту як вищої комунікативної одиниці; засвоєння термінології державного управління, синонімів, паронімів, омонімів, граматичного матеріалу мови ділових паперів. Матеріал для вправ підбирався з урахуванням частотності відхилень від норм сучасної української літературної мови для розпізнання помилок - результатів інтерференційного впливу російської мови на українську - та їх виправлення. Одним із методологічних напрямів підвищення культури мовлення повинно стати цілеспрямоване вилучення росіянізмів, невиправданих кальок і запровадження до вжитку власне українських слів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. Вип. 9 / Ред. кол.: О.П. Якубовський (голова), А.Г. Ахламов, З.В. Балабаєва, В.Д. Бакуменко, В.М. Князєв та ін.: Українська Акад. держ. упр. При Президентові України. Одеський регіон. ін-т держ. упр. О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. 326 с.
2. Актуальные проблемы культуры речи. М.: Наука, 1970. 406 с.
3. Алиев Н.Н. Критерии выделения и классификация устойчивых сочетаний слов в научной речи (на материале учебно-научных текстов по нефтепереработке): Автореф. дис... канд. филол. наук. М, 1986. 20 с.
4. Алпатов В.М. 150 языков и политика: 1917-1997. Социолингвистические проблемы СССР и постязыкового пространства. Москва: ИВРАН, 1997. 192 с.
5. Антисуржик: вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити / За ред. О.Сербенської. Львів: Світ, 1994. 149 с.
6. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. 4-е вид., перероб. і доп. К.: Українська книга, 1997. 336 с.
7. Апресян Г.З. Ораторское искусство”. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. 160 с.
8. Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. Ростов-н/Дону, 1964. 315 с.
9. Ахунзянов Э.М. Двуязычие и лексико-семантическая интерференция. Казань, 1978. 188 с.
10. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Наука, 1955. 401 с.
11. Балли Ш. Французская стилистика / Пер. с фр. К.А. Долинина, Е.Г. Эткинд (ред. пер.). М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 394 с.
12. Баранник Д.Х. Сучасне літературне мовлення, його ситуативні форми і функціональні різновиди // Сучасне українське літературне мовлення. Дніпропетровськ, 1975. С. 3-12.
13. Барлас Л.Г. Русский язык. Стилистика. М.: Просвещение, 1978. 256 с.
14. Баталов Э.Я. Новые левые” и Герберт Маркузею М.: Знание, 1970. 80 с.
15. Белинский В.Г. Полное собрание сочинений. М.: Изд-во АН СССР, 1953. Т. 8. 728 с.
16. Белл Р.Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. М.: Международные отношения, 1980. 318 с.
17. Белодед И.К., Ижакевич Г.П., Черторижская Т.К. Русский язык как источник обогащения языков народов СССР. К.: Радянська школа, 1972. 182 с.
18. Бертагаев Т.А. Роль русского языка в развитии словарного состава языков народов СССР. М., 1959. 55 с.
19. Білодід І.К. Дбаймо про високу культури мови! // Питання мовної культури: Збірник. К.: Наук. думка, 1969. № 3. С. 3-10.
20. Білодід І.К. Дієвість правдивого слова // Мовознавство. 1980, №1. С. 3-12.
21. Білодід І.К. Культура мови в духовному світі радянської людини. Філософська думка, 1977. №5. С.47-59.
22. Блок М. Аналогия истории или ремесло историка (Феодальное общество: Условия жизни и духовная атмосфера) / Пер. Е.М. Лысенко. Примеч. А.Я. Гуревича. Т.1. Ч.1. Кн. 2. М., 1973. 232 с.
23. Богуславський В.М. В защиту делового штампа // Рус. речь. 1968. №6. С. 33-37.
24. Борисова Е.Г. Средства номинации и условия функционирования языка (устойчивые словосочетания в газетно-публицистическом стиле) // Статус стилистики в современном языкознании. Тезисы докладов. Пермь, 1990. С. 26-27.
25. Ботвина Н.В. Офiцiйно-дiловий і науковий стилі української мови: Навч. посiбник. К.: АртЕк, 1998. 192 с.
26. Брайт У. Введение: параметры социолингвистики // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1975. Вып.7. С.31-42.
27. Брицин М.Я., Жовтобрюх М.А., Майборода А.В. Порівняльна граматика української і російської мов. К.: Вища шк., 1978. 272 с.
28. Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили. М.: Высшая школа, 1967. 376 с.
29. Будагов Р.А. Что такое развитие и совершенствование языка? М.: Наука, 1977. 264 с.
30. Бурячок А.А. Универсальный русско-украинский словарь. К.: Феникс, 2000. 624 с.
31. Васильева А.Н. Основы культуры речи. М.: Русский язык, 1990 247 с.
32. Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. Современная риторика. Ростов н/Д, 1995. 576 с.
33. Взаємодія усних і писемних стилів мови. К.: Наукова думка, 1982. 180 с.
34. Взаимовлияние и взаимообагащение языков народов СССР / Под ред. Ю.Д.Дешериева. М.: Наука, 1967. 319 с.
35. Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ століття: політичний прогноз. К.: Либідь, 1995. 294 с.
36. Виноградов В.В. О русском языке как орудии культуры // Труды Тбилисского гос. ун-та. 1964. Т.98. С. 7-17.
37. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1963. 255 с.
38. Возная Р.Ф. Основные проявления стандартизации в языке деловых документов: Автореф. дис... канд. филолог. наук. К., 1983. 25 с.
39. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфол. засобів мови: Навч. посібник. К.: ТОВ ЛДЛ”, 1998. 176 с.
40. Вольская И.С. Внутренняя дифференциация официально-делового стиля речи // Ученые записки МГПИИЯ. 1968. Т.39. С. 82-97.
41. Вопросы культуры речи: Сборник статей / Под ред. С.И. Ожегова, 1961. 246 с.
42. Воспитание словом / В.М. Брицын, С.Л. Ермоленко, Н.А. Шульга и др.: Отв. ред. Г.П. Ижакевич. К.: Наук. думка, 1989. 296 с.
43. Всесоюзная конференция «Методология и методика историко-словарных исследований, историческое изучение славянских языков, славянской письменности и культуры», 26-29 янв. 1988г.: (К 175-летию со дня рождения акад. И.И. Срезневского): Тез. докл. Л: Б. и., 1988. 154 с.
44. Гавранек Б. Задачи литературного кружка и его культура // Пражский лингвистический кружок. М.: Прогресс, 1967. С. 338-377.
45. Гавранек Б. К проблеме слияния языков // Новое в лингвистике. 1972. Вып. 6. С. 94-111.
46. Гавранек Б. О функциональном расслоении литературного языка // Пражский лингвистический кружок. М.: Наука, 1967. С. 432-443.
47. Гаврин С.Г. Конвенциальные устойчивые сочетания в аспекте фразеологии и стилистики // Исследования по стилистике. Пермь, 1974. Вып.4. С. 131-146.
48. Гаврин С.Г. Проблемы систематизации устойчивых словосочетаний современного русского языка в функциональном аспекте // Ученые записи МОПИ. 1966. Т.16. Вып. 2. С. 260-274.
49. Галь Н.Я. Слово живое и мертвое: Из опыта переводчика и редактора. 3-е изд., доп. М.: Книга, 1980. 208 с.
50. Гальперин И.Р. К проблеме дифференциации стилей речи // Проблемы современной филологии. М.: Наука, 1965. С. 68-73.
51. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. М.: Изд-во лит. на иностранных языках, 1958. 459 с.
52. Ганцов В.М. Проблеми нашої літературної мови // Мовознавство. 1990. №3. С. 69-72.
53. Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. М.: Просвещение, 1965. 407 с.
54. Гнаткевич Ю. Чи злетить птах у синє небо? Нариси про русифiкованих i русифiкаторiв та гiрку долю української мови в незалежнiй Українi. К.: Просвiта, 1999. 128 с.
55. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. К.: Либідь, 1995. 192 с.
56. Головин Б.Н. Основы культуры речи. М.: Высшая школа, 1980. 253 с.
57. Гордієнко К.О. Іще про слово // Прапор. 1980. №8. С. 110-111.
58. Горецький П.Й. Про культуру мови // Радянське літературознавство. 1961. №2. С. 31-45.
59. Гофман В. Анализ ораторских образцов / Практика ораторской речи. Л., 1931. 107 с.
60. Гринев В. СЛОН о языковой политике в Украине. К., 1997. 45 с.
61. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. К.: Рад. шк., 1986. 222 с.
62. Державний службовець в Україні (пошук моделі) / Кол. авт.: Н.Р. Нижник, В.В. Цвєтков, Г.І. Леліков та ін.; Під заг. ред. Н.Р. Нижник. К.: Ін Юре, 1998. 272 с.
63. Дешериев Ю.Д. Закономерности развития и взаимодействия языков в советском обществе. М.: Наука, 1966. 402 с.
64. Ділова українська мова: Посібник для студентів вузів / Н.Д. Бабич, К.В. Герман, М.В. Скаб та ін.; Н. Бабич (ред.). Чернівці: Рута, 1996. 276 с.
65. Дороніна М.С. Культура мовлення ділових людей: Посіб. для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів / М.С. Дороніна. К.: Видавничий дім КМ Academia”, 1997. 192 с.
66. Емирова А.М. Русская фразеология в коммуникативном аспекте / Самарк. гос. ун-т им. Алишера Навои. Ташкент: ФАН, 1988. 89 с.
67. Ерастов Н.П. Культура публичного выступления. Ярославль, 1971. 102 с.
68. Ерастов Н.П. Формирование стиля лекторской деятельности. М.: Знание, 1978. 40 с.
69. Етнічні спільности України: Довідник / Редкол.: В.Євтух, (голов.ред.) В.Трощинський, Л.Аза та ін. К: Фенікс, 2001. 252 с.
70. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні: Досвід, проблеми, перспективи / В.А. Ребкало, М.І. Майборода, О.М. Обушний. К.: Вид-во УАДУ, 1996. 113 с.
71. Єрмоленко С., Мацько Л. Навчально-виховна концепція вивчення української державної мови // Дивослово. 1994. №7. С. 28-33.
72. Єрмоленко С.Л. Аспекти дослідження літературної мови // Мова і культура нації: Тези доповідей регіональної науково-практичної конференції. Львів, 1990. С. 4-5.
73. Єрмоленко С.Л. Культура української мови // Мова. Людина. Суспільство. К.: Наук. думка, 1977. С. 103-110.
74. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / Інститут української мови НАН України; Український науково-виробничий центр Рідна мова”. К.: Довіра, 1999. 431 с.
75. Железный А.И. Происхождение русско-украинского двуязычия в Украине. Киев, 1998. 107 с.
76. Жлуктенко Ю.А. Лингвистические аспекты двуязычия. К.: Вища шк., 1974. 176 с.
77. Жлуктенко Ю.А. Сучасні проблеми теорії та практики мовного планування // Мовознавство. 1990. №4. С. 10-17.
78. Жовтобрюх М.А. Норма в літературному побутовому мовленні // Республіканська наукова конференція, присвячена вивченню українського літературного побутового мовлення: Тези доповідей. К.: Рад. школа, 1968. С. 79-83.
79. Зимняя И.А. Воздейственность выступления лектора. М., 1975. 43 с.
80. Золотова Г.А. Слово и штампы // Вопросы культуры речи. 1966. Вып. 7. С. 164-169.
81. Ивакина Н.Н. Культура судебной речи: Учебное пособие. М.: Изд-во БЕК, 1995. 334 c.
82. Ивакина Н.Н. Основы судебного красноречия (риторика для юристов): Учеб. пособие. М.: Юристъ, 2000. 384 с.
83. Ивакина Н.Н. Профессиональная речь юриста. Москва: Изд-во БЕК, 1997, 333 с.
84. Иванова Л.П. Стили языка и стили речи в их соотношении // Стилистика текста в коммуникативном аспекте. Пермь, 1987. С. 53-59.
85. Ижакевич Г.П. Проблемы культуры русского языка на Украине // Русский язык и литература в школах УССР. 1981. № 2. С. 7-13.
86. Ижакевич Г.П. Русская речь в украинском языковом окружении (лексика) // Культура русской речи в условиях национально-русского двуязычия / Под ред. Н.Г. Михайловской. Москва, 1985. C.30-158.
87. Ижакевич Г.П., Кононенко В.И., Пилинский Н.Н. Сопоставительная стилистика русского и украинского языков. Киев: Наук. думка, 1976. 178 с.
88. Искусство лектора / Сборник статей. Вып. 2. М.: Знание, 1975. 94 с.
89. Историко-филологические исследования. Сборник статей памяти акад. Н.И.Конрада (Ред. коллегия: акад. Б.Г.Гафуров и др.). М.: Наука, 1974. 465 с.
90. Іваненко В.Г. Леся Українка про мовну культуру // Культура слова: Респ. міжвід. зб. Вип. 40. К.: Наук. думка, 1991. С. 35-38.
91. Іванов А., Якубинский Л. Очерки по языку. Л.-М., 1932. 203 с.
92. Івченко М.П. Культура української мови. К.: Знання, 1963. 44 с.
93. Ільяш М.И. Основы кульуры речи. Киев-Одесса: Вища школа, 1984. 188 с.
94. Їжакевич Г.П. Соціолінгвістична школа на Україні // Мовознавство. 1986. №4. С.42-50.
95. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. М.: Юрид лит., 1991. 160 с.
96. Кнапп В. О возможности использования кибернетических методов в праве / Пер. с чешского канд. юрид. наук М.П. Лебедева. М.: Прогресс, 1965. 288 с.
97. Коваль А.П. Збірник вправ з практичної стилістики: Українська мова. К.: Вища школа, 1979. 143 с.
98. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: Писемне та усне ділове спілкування. 3-е вид. К.: Вища школа. Вид-во при КДУ, 1982. 287 с.
99. Коваль А.П. Культура мови і мовлення // Мовознавство. 1968. №1. С. 43-46.
100. Коваль А.П. Культура української мови. К.: Наукова думка, 1964. 196 с.
101. Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1970. 303 с.
102. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. 2-е вид., перероб. і доп. К.: Вища школа, 1978. 375 с.
103. Коваль А.П. Про культуру української мови. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1961. 40 с.
104. Коваль А.П. Слово про слово. К., 1986. 384 с.
105. Кожевникова К., Кафкова О. Лингвистическая и педагогическая проблематика разговорного стиля // Рус. яз. в нац. школе. 1966. №2.
106. Кожин Л.Н., Крылова О.А, Одинцов В.В. Функциональные типы русской речи. М.: Высш. школа, 1982. 222 с.
107. Кожина М.Н. Некоторые замечания по вопросу классификации функциональных стилей // Исследования по стилистике. Вып. 3. Пермь, 1971. С. 99-113.
108. Кожина М.Н. О речевой системности научного стиля сравнительно с некоторыми другими. Пермь, 1972. 396 с.
109. Кожина М.Н. О стилистическом изучении речи и речевом функциональном стиле // Исследование по стилистике: Ученые записки. Пермь, 1966. 34 с.
110. Кожина М.Н. О функциональных семантико-стилистических категориях в аспекте коммуникативной теории языка // Разновидности и жанры научной прозы: Лингвостилистические особенности. М.: Наука, 1989. С. 3-27.
111. Коломієць В.Т. Поповнення лексики української літературної мови після Великої Вітчизняної війни // Укр. мова і літ. в школі. 1975. № 7. С. 15-22.
112. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. М.: Наука, 1980, 149 с.
113. Кононенко В.І. Сила слова. К.: Рад. школа, 1976. 113 с.
114. Конституція України: Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. К.: Просвіта, 1997.
115. Концепція адміністративної реформи в Україні. К., 1998.
116. Костомаров В.Г. Культура речи и стиль. М.: ВПШ и АОН, 1960. 71 с.
117. Кохтев Н.Н. Ораторская речь: Стиль и композиция. М.: Изд-во МГУ им. М.В. Ломоносова. Фак. журналистики, 1992. 175 с.
118. Кохтев Н.Н., Розенталь Д.Э. Искусство публичного выступления. М., 1988. 233 с.
119. Кочан І.И., Токарська А.С. Культура рідної мови: Збірник вправ і завдань. Львів: Світ, 1996. 232 с.
120. Кочерган М.П. Лексична сполучуваність у теоретичному і практичному аспектах // Мовознавство. 1972. №2. С. 29-38.
121. Крилова І.М. Соціолінгвістичні аспекти мовної діяльності: Тематичний зб. наук. праць / Відп. ред. І.М. Крилова. К.: НМК ВО, 1992. 97 с.
122. Культура мови державного службовця: Навч. посібник / П.О. Редін, Л.А. Лисиченко, Г.І. Гамова та ін.; За ред. П.О. Редіна. Х.: УАДУ (ХФ), 2000. 155 с.
123. Культура парламентской речи. М.: Наука, 1994. 361 с.
124. Культура русской речи в условиях национально-русского двуязычия / Под ред. Н.Г. Михайловской. М., 1985. 271 с.
125. Культура русской речи на Украине / Под ред. Г.П. Ижакевич. К., 1976. 353 с.
126. Культура слова: Респ. міжвід. зб. Вип. 42. К.: Наук. думка, 1992. 100 с.
127. Культура, общение, текст: Сборник статей. М.: Наука, 1988. 201 с.
128. Культура української мови. Довідник. К.: