РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Загороднюк Сергій Васильович

УДК 35.088.6:316.612

РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ
В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ДЕРЖАВНИХ
СЛУЖБОВЦІВ

25.00.03 державна служба

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата наук
з державного управління

Науковий керівник:
доктор педагогічних наук, професор
Крисюк Степан Васильович

Київ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП .

3

РОЗДІЛ 1

Управлінське спілкування в державній службі як науково-практична проблема

9

1.1.

Управлінське спілкування як об’єкт наукового дослідження

9

1.2.

Методика й основні напрями дослідження.

47

Висновки до першого розділу..

58

РОЗДІЛ 2

Система підготовки державних службовців до управлінського спілкування ...

60

2.1.

Теоретичні основи управлінського спілкування державних службовців..

60

2.2.

Соціально-психологічні аспекти управлінського спілкування в системі державної служби.

84

2.3.

Модель розвитку управлінського спілкування в системі державної служби.

104

Висновки до другого розділу ..

131

РОЗДІЛ 3

Результати експериментальної роботи з розвитку управлінського спілкування в системі підготовки державних службовців..

135

3.1.

Розвиток управлінського спілкування в системі підготовки державних службовців.

135

3.2.

Аналіз результатів формуючого експерименту.

151

Висновки до третього розділу

168

ВИСНОВКИ....

170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .

174

ВСТУП
Актуальність теми. Адміністративна реформа в Україні ставить нові завдання щодо якісного кадрового забезпечення системи органів державного управління. Адже результати перетворень залежать від професіоналізму, етики, моралі й компе­тент­ності державних службовців. В умовах демократичного суспільства їх службово-посадова діяльність здій­снюється відповідно до конституційної норми про повагу людської честі й гідності, дотримання прав і свобод людини й громадянина. Тому особливого значення набуває суб’єкт-суб’єктний” характер взаємодії учасників процесів управління й досягнення взаєморозуміння між ними як у системі державної служби, так і поза нею. Значною мірою це забезпечує досконале володіння державним службовцем технологією управлінського спілкування. Підвищена увага до останньої зумовлена посиленням вимог до професійних умінь і навичок управлінця, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях, аналітичних здібностях, вмінні застосовувати засоби й методи управлінської науки й впрова­джу­вати нові соціальні технології. Таким чином, актуальність розвитку управ­лін­ського спілкування в системі підготовки державних службовців визначається соці­альним і нормативним завданням, поставленим державою перед цією галуззю.
Проблеми спілкування у вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах порушу­ються в контексті філософії, психології, педагогіки, психології управління й управ­лін­ня тощо. Соціальний феномен спілкування привертав увагу античних мислителів Арісто­­те­ля, Платона, Сократа, західних філософів К.-О. Апеля, М. Бубера, Ю. Ха­бер­маса, К. Яс­перса й сучасних учених А.А. Во­ро­ніна, В.М. Князєва, І.Ф. Надольного, Л.А. Сит­ни­ченко. Соціально-психологічні й психо­ло­гічні аспекти згаданої проблеми до­сліджували Г.М. Ан­дрєєва, К.А. Абульха­нова, М.Н. Корнєв, А.Б. Кова­ленко, Л.А. Пет­ровська, В.А. Се­­ми­ченко, специфіку спілкування - психолог Л.С. Вигот­ський, пе­дагог В.О. Су­хомлинський. Діяльнісний зміст і культуру професійно-педагогічного спіл­ку­ван­ня роз­к­ри­­вали І.А. Зязюн, В.І. Луговий, В.К. Майбо­рода, А.М. Нісі­м­чук, Г.М. Са­гач, О.Т. Шпак. Етичні сторони спілку­ва­ння описували Ю.В. Во­дерацький, Ю.І. Па­леха, Т.К. Чмут, Г.Л. Чай­ка. Системне спілкування як со­ціоко­мунікацію роз­глядали Е.М. Лі­ба­но­ва, О.М. Па­лій, В.А. Скуратівський. Мовні засоби спілку­ван­ня харак­те­ризують Н.Я. Дзюбишина-Мельник, Г.Г. По­чепцов, І.М. Плот­ницька, В.М. Руса­нівський, Дерек Біддл, А.Г. Го­улінг, М.Дж.К. Станворт (Англія). Нау­ковці Алан і Барбара Піз (США), Карен Трю й Джон Кремер (Англія), І.С. Кон описують гендерні ас­пекти спілкування. Роль і місце спілкування в управлінні роз­кривали зарубіжні фа­хів­­ці з управління М. Аль­берт, М.Х. Ме­скон, Ф. Хе­доурі (США), вітчизняні вчені В.Д. Ба­ку­менко, С.В. Кри­сюк, О.А. Машков, Н.Р. Ниж­ник, В.П. Тронь, Г.В. Що­­кін. У роботах Л.К. Авер­чен­ко, Г.М. Залє­сова, М.М. Логунової, Р.І. Мок­­­шанцева, В.М. Ніколаєнко, Л.Е. Ор­­бан-Лембрик, А.Ю. Па­насюка, М.І. Пірен, А.Л. Потеряхіна визна­чено поняття управ­лінське спілкування” і з’ясовані передумови його виникнення. Слід зазначити, що в ро­ботах всіх цих науковців акцентується увага на необхідності оволо­діння вербальними й невер­бальними засобами підвищення ефективності профе­сій­ної діяльності. Тому в дисертаційних дослідженнях вивчались питання роз­витку техніки педа­гогічного й ділового спілкування (С.А. Болсун, Н.М. Драгоми­рець­ка), активні соці­ально-психо­логічні методи впливу на структурні елементи педа­гогічного спілкування (Ю.В. Кудінов, М.В. Тоба), активні форми й методи як засіб роз­витку педа­гогічного мовлення (О.В. Го­голь, Л.П. Дарійчук, Л.О. Савенкова), форму­вання інди­відуального стилю спілкування (М.С. Коваль). Додамо, що в переважній більшості ро­біт розглядаються питання формування комуніка­тивних умінь і навичок у сту­дентів, і лише в окремих з них вивчається розвиток техніки спілкування в післядипломній освіті (С.А. Болсун).
У цілому аналіз робіт і програм підготовки свідчить про наявність змістовних теоре­тично-практичних напрацювань щодо формування й розвитку техніки спілкування в контексті різних видів діяльності. Однак проблема розвитку технології управлінського спілкування в системі підготовки державних службовців залишається малодослідженою.
Розвиток технології управлінського спілкування державних службовців об’єктивно пов’язаний з особливостями навчання дорослих управлінців, які вже мають вищу освіту, життєвий і професійний досвід. Тому є закономірною розробка системи корекції і вдосконалення їх комунікативних умінь і навичок, що ґрунтувалася б на ви­хідних положеннях андрагогіки. Потреба в цілісному системному дослі­дженні управ­лін­ського спілкування в системі державної служби, виявленні й творчому використанні ін­новаційних психолого-педагогічних підходів до підвищення його рівня зумовила вибір теми дисертації: Розвиток управлінського спілкування в системі підготовки державних службовців”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне досліджен­ня проводилося в межах комплексного наукового проекту Державне управління й місце­ве са­мов­ря­ду­ван­ня” (НДР - ОК № 200 U 004103) Ук­раїнсь­кої Ака­демії дер­жав­но­го уп­равління при Пре­зи­ден­тові Ук­раїни, в якому автор як молодший науковий співробітник брав участь, зокрема в проведенні соціологічного опитування й обробці його результатів.
Об’єкт досліджен­ня уп­равлінсь­ке спілку­ван­ня в системі державної служби.
Пред­мет досліджен­ня розвиток уп­равлінсь­кого спілку­ван­ня в системі підготовки державних службовців.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що рівень розвитку управлінського спілкування значно підвищується за умови впровадження в навчання андрагогічної моделі з перенесенням те­о­ре­тич­них знань з рівня інфор­мації на рівень про­фесійних прак­тич­них дій шляхом засвоєння комунікативної технології.
Ме­та досліджен­ня по­ля­гає в на­у­ко­во-те­о­ре­тич­но­му обґрун­ту­ванні роз­вит­ку уп­рав­лінсь­ко­го спілку­ван­ня в сис­темі підго­тов­ки дер­жав­них служ­бовців і вияв­ленні можливостей використання інноваційного психолого-педагогічного досвіду. Відповідно до ме­ти й гіпо­те­зи досліджен­ня виз­на­че­но такі зав­дан­ня:
­ про­а­налізу­ва­ти стан дослідження проб­ле­ми уп­равлінсь­ко­го спілку­ван­ня в сис­темі дер­жав­ної служ­би у вітчиз­няній і за­рубіжній літе­ра­турі для з’ясу­ван­ня підходів до його розвитку, ак­ту­аль­них що­до впро­вад­жен­ня у вітчиз­ня­ну сис­те­му підго­тов­ки дер­жав­них служ­бовців;
­ уточнити суть поняття управлінське спілкування в системі державної служби”;
­ розкрити теоретичні основи управлінського спілкування в системі державної служби як наукової категорії (визначити його складові і їх зв’язки з виконанням консультативно-дорадчих і організаційно-розпорядчих функцій, з’ясувати соціально-психологічні аспекти, побудувати модель розвитку управлінського спілкування, дослідити умови й критерії його розвитку);
­ експериментально визначити ефективні підходи до розвитку технології управлінського спілкування;
­ розробити науково-практичні рекомендації стосовно запровадження моделі розвитку управлінського спілкування в систему підготовки державних службовців.
Ме­то­ди досліджен­ня. При розв’язанні зав­дань і перевірці гіпотези досліджен­ня ви­ко­рис­та­но сис­те­му ме­тодів.
Теоретичні методи: контент-аналіз філософської, психологічної, педагогічної літератури, джерел з теорії управління й соціології дав змогу виявити проблеми спілкування й узагальнити основні напрями їх дослідження. Порівняння, системний аналіз, синтез і обґрунтування допомогли визначити об’єкт і предмет дослідження і з’ясувати суть управлінського спілкування.
Емпіричні методи: констатуючий і формуючий експеримент: а) діаг­но­стичні методи (тес­ту­ван­ня, ан­ке­ту­ван­ня, спос­те­ре­жен­ня, експертна оцінка комунікативних умінь і навичок); б) методи активного навчання (активні імітаційні ігри, елементи соціально-психологічного тренінгу тощо).
Методи математичної та ста­тис­тичної обробки даних: дискриптивні ста­ти­стики, кореляційний аналіз, часткові парні кореляції під час аналізу результатів експерименту, однофакторний диспер­сійний аналіз для підтвердження гіпотези дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних основ розвитку технології управ­лінського спілкування в системі підготовки державних службовців. У дисертації:
­ уперше експериментально підтверджено доцільність використання андрагогічної моделі розвитку управлінського спілкування, що покладено в основу пропонованих нами науково-методичних рекомендацій; побудовано андрагогічну модель розвитку управлінського спілкування в системі підготовки державних службовців; обґрунтовано й конкретизовано психолого-педагогічні умови розвитку технології управлінського спілкування державних службовців (діалогізація навчання, використання відеотренінгу, самоосвіта й само­вдосконалення тощо); розроблено комунікативну технологію управ­лінського спілкування державних службовців;
­ уточнено суть поняття управлінське спілкування в системі державної служби”, встановлено зв’язки між його комунікативною, інтерактивною й перцептивною складовими;
­ дістало подальшого розвитку визначення і розкриття теоретичних основ (природа, цілі, функції, структура, процес, форми, принципи) й соціально-пси­хо­логічних аспектів (соціально-психологічна активність, компетентність, адап­тація, готовність) управлінського спілкування в системі державної служби;
­ удосконалено наукові підходи щодо можливостей упровадження інноваційного психолого-педагогічного вітчизняного й зарубіжного досвіду розвитку комуні­ка­тивних умінь і навичок державних службовців (з’ясовано критерії рівня розвитку управлінського спілкування державних службовців; сформовано й апробовано методику оцінювання вхідного й вихідного рівнів управлінського спілкування).
Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що в дисертації подано науково-методичні рекомендації щодо вдосконалення системи роз­вит­ку управлінського спілкування державних службовців, розроблені на основі критичного аналізу вітчизняного й зарубіжного досвіду (Німеччина, США).
Теоретичні положення й практичні результати дисертаційного дослідження можна використовувати в науково-дослідницькій і викладацькій роботі при підготовці лекцій та семінарських занять з відповідних питань системи державної служби. Зокрема, розроблено й впроваджено навчальний модуль Мистецтво ділового спілкування” в програму підготовки магістрів дер­жавного управління в Українській Академії державного управління при Президентові України (довідка № 144 від 5.06.2003 р.).
Матеріали дисертаційного дослідження використовують аспіранти й докторанти Української Академії державного управління при Президентові України в процесі під­готовки й складання кандидатських іспитів з англійської і німецької мов (довідка № 145 від 5.06.2003 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи обговорювались на засіданнях кафедри управління освітою Української Академії державного управління при Президентові України. Ре­зуль­та­ти й вис­нов­ки досліджен­ня до­повіда­лись на Всеукраїнській науково-практичній конференції Післядипломна освіта: перспективи розвитку” (Київ, 2000, довідка № 01-04/687 від 10.12.01 р.), на­у­ко­во-прак­тичній кон­фе­ренції за міжна­род­ною учас­тю Суспільні ре­фор­ми та ста­нов­лен­ня гро­ма­дянсь­ко­го суспільства в Ук­раїні” (Київ, 2001), Дер­жав­не уп­равління в умо­вах інтег­рації Ук­раїни в Євро­пейсь­кий Со­юз” (Київ, 2002).
Публікації. Результати наукових досліджень відоб­ра­жен­і в семи на­у­кових працях, які опубліковані в п’яти фа­хо­вих ви­дан­нях і матеріалах двох науково-практичних конференцій.

Об­сяг і струк­ту­ра ди­сер­тації. Ди­сер­таційна ро­бо­та скла­даєть­ся з всту­пу, трь­ох розділів, вис­новків, спис­ку ви­ко­рис­та­них дже­рел. За­галь­ний об­сяг ди­сер­тації становить 190 сторінок дру­ко­ва­но­го текс­ту (основна частина 173 сторінки), в тому числі 11 таб­лиць, 12 рисунків, спи­сок ви­ко­рис­та­них літературних дже­рел (189 най­ме­ну­вань) розміщений на 17 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Досліджен­ня й теоретичне узагальнення його ре­зуль­татів підтвер­джують го­лов­ну гіпотезу й дають підстави зро­би­ти такі вис­нов­ки:
1. Вивчення управлінського спілкування в системі державної служби підтвердило його значущість і актуальність. Аналіз вітчиз­ня­них і за­рубіжних наукових джерел і досліджень свідчить про становлення управлінського спілкування в системі державної служби як наукової категорії. Сучасні вчені приділяють головну увагу куль­ту­рі й техніці спілку­ван­ня в сис­те­мах діяль­ності лю­ди­на лю­ди­на”, ставлять ак­цен­т на по­ведінковому аспекті спілку­ван­ня, інстру­мен­таль­ності йо­го за­собів. Поряд із цим проблема розвитку управлінського спілкування державних службовців в системі їх підготовки залишається малодослідженою. Аналіз існуючих прог­рам підго­тов­ки дер­жав­них служ­бовців показав, що нап­ра­цьо­вано цінний досвід удосконалення ко­муніка­тив­них умінь і на­вич­ок дер­жав­них служ­бовців. Од­нак цей процес є фор­му­ю­чим, а не роз­ви­ва­ю­чим, відбувається в кон­тексті різних мо­дулів і спеціалізацій. Комунікативна підготовка не розг­ля­даєть­ся як цілісний про­цес на­бут­тя те­о­ре­тич­но-прак­тич­них знань з фор­му­ван­ням соціаль­но-пси­хо­логічної го­тов­ності до служ­бо­во-по­са­до­вої діяль­ності. То­му, виз­на­чаючи ос­нови роз­вит­ку уп­равлінсь­ко­го спілку­ван­ня дер­жав­них служ­бовців, бу­де­мо ви­хо­ди­ти з поєднан­ня його куль­ту­ри й техніки, стратегії і так­ти­ки, що ре­алізу­ють­ся в тех­но­логії спілку­ван­ня.
Уза­галь­нен­ня досвіду ко­муніка­тив­ної підго­тов­ки дер­жав­них служ­бовців ви­я­вило інно­ваційні підхо­ди до роз­вит­ку уп­равлінсь­ко­го спілку­ван­ня, що ґрунтується на те­орії пе­ре­несення те­о­ре­тич­них знань з рівня інфор­мації на рівень про­фесійних, прак­тич­них дій, анд­ра­гогічній мо­делі нав­чан­ня державних службовців, ак­тивних фор­мах нав­чаль­ної тех­но­логії, міждис­циплінар­ному ха­рак­тері ви­ко­рис­тан­ня знань, умінь і на­ви­чок, комп­ле­кс­ному ди­дак­тич­но-технічному за­без­пе­чен­ні.
2. За результатами аналізу по­нять уп­равління” й спілку­ван­ня” уточ­нено по­нят­тя уп­равлінсь­ке спілку­ван­ня в сис­темі дер­жав­ної служ­би”. Доведено, що уп­равлінсь­ке спілку­ван­ня в сис­темі дер­жав­ної служ­би, виступаючи засобом ре­алізації про­фесійно­го й життєво­го досвіду службовця, є ос­но­вою ви­ко­нан­ня ним кон­суль­та­тив­но-до­рад­чих й ор­ганізаційно-роз­по­ряд­чих функцій, а також інтегра­тивним утворенням, властивим його професійним і особистісним якостям як генералізовані комунікативні уміння й навички.
3. З допомогою системного аналізу управлінського спілку­ван­ня в сис­темі дер­жав­ної служ­би визначено йо­го соціаль­ну, діяльнісну при­ро­ду й прик­лад­ний ха­рак­те­р. Вико­рис­тан­ня сис­тем­но­го підхо­ду дало змогу з’ясувати види уп­равлінсь­ко­го спілку­ван­ня, їх зу­мов­ле­ність соціаль­ни­ми й про­фесійни­ми факторами; ви­явити комп­ле­кс­ність й ор­ганічний зв’яз­ок ко­муніка­тив­ної, інте­рак­тив­ної і пер­цеп­тив­ної струк­тур у про­це­сах спілку­ван­ня; вив­чити впли­в форм і прин­ципів на формування про­фесійних і міжо­со­бистісних відно­син у сис­те­мах керівник підлеглий”, керівник керівник”, керівник колектив”. Соціаль­но-пси­хо­логічні ас­пек­ти уп­равлінсь­ко­го спілку­ван­ня про­яв­ля­ють­ся у близь­ких до нь­о­го за природою явищах, та­ких як соціаль­но-пси­хо­логічна ак­тивність, соціаль­но-психологічна адап­тація, соціаль­но-пси­хо­логічна ком­пе­тентність, соціаль­на роль, соціаль­ний ста­тус, соціаль­но-пси­хо­логічна готовність до про­фесійної діяль­ності.
4. За результатами досліджень визначено ге­не­ралізо­вані уміння й на­вич­ки управлінсь­ко­го спілку­ван­ня. Во­ни охоп­лю­ють уміння вста­нов­лю­ва­ти й налаго­джува­ти кон­так­ти, діалогічне мов­лен­ня й вміння слу­ха­ти й прис­лу­ха­ти­ся тощо. До них відне­се­но якості, що базуються на пси­хо­логічних функціях перед­ба­чен­ня й прог­но­зу­ван­ня (ан­ти­ци­пації), вста­нов­лен­ня по­зи­тив­ної емоційної ат­мос­фе­ри (ат­ракції), ут­ри­ман­ня ува­ги (фас­ци­нації), виз­на­чен­ня го­лов­них проб­лем, вибору шляхів і за­собів їх розв’язання (аналіти­ко-син­те­тичні якості).
5. Виз­на­чено оп­ти­маль­ну тех­но­логію уп­ра­в­лінсь­ко­го спілку­ван­ня в сис­темі дер­жав­ної служ­би, що ґрун­туєть­ся на техніці оцін­ки си­ту­ації че­рез прийо­ми ан­ти­ци­пації; техніці ко­муніка­тив­ної взаємодії через прийо­ми ат­ракції; техніці пе­ре­кон­ли­во­го спілку­ван­ня через прийо­ми фас­ци­нації; техніці аналізу конк­рет­ної си­ту­ації і розв’язання проб­ле­ми через прийо­ми об­го­во­рен­ня.
6. З використанням осо­бистісно­го підхо­ду роз­роб­ле­но ме­то­ди­ку виз­на­чен­ня вхідно­го й вихідно­го рівнів роз­вит­ку уп­равлінсь­ко­го спілку­ван­ня. Во­на ґрун­туєть­ся на єдності двох взаємо­пов’яза­них, але якісно відмінних рівнів спілку­ван­ня: гли­бин­но­го, мо­ти­ваційно-смис­ло­во­го, ціннісно­го й зовнішнь­о­го, опе­раційно-дієво­го, поведінко­во­го. То­му пер­ший блок ме­то­ди­ки дав змогу вив­чи­ти мо­ти­ваційно-ціннісні орієнти­ри слу­хачів в уп­равлінсь­ко­му спілку­ванні, їх ко­муніка­тивні знан­ня й досвід, виз­на­чи­ти пріори­тетні схе­ми спілку­ван­ня й обізнаність з прийо­ма­ми ко­муніка­тив­ної тех­но­логії. Дру­гий блок забезпечив діаг­нос­ту­ван­ня інтег­ра­тив­них ко­муніка­тив­них якос­тей, тоб­то з’ясу­ван­ня рівня ко­муніка­тив­них здібнос­тей, го­тов­ності до пев­но­го ви­ду взаємодії, ви­яв­лен­ня здат­ності оціни­ти парт­не­ра че­рез сприй­нят­тя йо­го зовнішності, дій і вчинків. Та­ким чи­ном, ме­то­ди­ка охоп­ила обид­ва рівні осо­бис­тості слухачів, що да­ло можливість отримати не­обхідну кількість да­них для ви­яв­лен­ня рівня роз­вит­ку уп­равлінсь­ко­го спілку­ван­ня, виз­на­чен­ня ефек­тив­ності й ре­зуль­та­тив­ності навчання. Кри­теріями рівня розвитку управлінського спілкування держав­них службовців є риси, що ха­рак­те­ри­зу­ють про­фесійну дію за її спря­мо­ваністю, про­фесійністю, доцільністю, оригіналь­ністю, ос­воєністю й своєчасністю.
7. Результати експерименту показують, що андрагогічну модель розвитку уп­рав­лінського спілкування доцільно запроваджувати на основі активних форм навчання (імітаційні ігри, елементи соціально-психологічного тренінгу), спрямованих на цілісне засвоєння знань, коригування й позитивну якісну зміну стилю спілкування, професійну самоідентифікацію й підбір слухачами оптимальних комунікативних дій.
Для підвищення рівня розвитку управлінського спілкування в системі державної служби України з метою забезпечення соціально-психологічної готовності державних службовців до професійної діяльності через засвоєння комунікативної технології необхідно:
­ вра­ховувати особ­ли­вості ме­то­ди­ки після­дип­лом­ної освіти й нав­чан­ня до­рос­лих і використовувати андрагогічну модель розвитку управлінського спілкування;
­ сфор­му­вати відповідні пси­хо­ло­го-пе­да­гогічні умови: виз­на­чити комунікатив­ні по­тре­би слу­хачів і рівень роз­вит­ку ко­муніка­тив­ної, пер­цеп­тив­ної й інтерак­тив­ної сторін їх осо­бис­тості, з’ясу­вати обізна­ність слу­хачів із за­со­ба­ми управлінсь­кого спілку­ван­ня, забезпечити діалогізацію процесу навчання, суб’єкт-суб’єктний характер розвиваючого процесу, наявність професійно компетентного викладача, що володіє різними формами передачі знань слухачам, ак­тивізацію слу­хачів шляхом ви­ко­рис­тан­ня ди­дак­тич­но-технічних за­собів (відеотехніка), роз­дат­ко­во­го ма­теріалу (схе­ми, таб­лиці то­що), цілеспрямований пси­хо­ло­го-пе­да­гогічний вплив на соціаль­но-пси­хо­логічні й пси­хо­логічні влас­ти­вості слу­ха­ча, когнітив­ний прин­цип нав­чан­ня і роз­вит­ку уп­равлінсь­ко­го спілку­ван­ня, можливість самоосвіти й самовдосконалення;
­ впроваджувати інно­ваційний пси­хо­ло­го-пе­да­гогічний вітчиз­ня­ний і за­рубіжний досвід (техніку презентації особи, техніку аргументації тощо);
­ використовувати різно­манітні ме­то­дич­ні підходи до роз­вит­ку уп­равлінсь­ко­го спілку­ван­ня (осо­бистісний і діяльнісний підхо­ди, ак­ту­алізацію знань, нас­тупність нав­чан­ня).
Пропоноване дослідження не розв’язує всіх проблем управлінського спілкування в системі державної служби і його розвитку в системі підготовки державних службовців. З урахуванням її складності й багатогранності перспективним є дослідження управлінського спілкування як державно-управлінської категорії, засобу реалізації державно-управлінських відносин, основи формування такого виду управління, як комунікативний менеджмент.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Н.Т. Являются ли несловесные акты мышлением? // Вопр. философии. 2001. № 6. С. 68-82.
2. Абульханова К.А. О субъекте психической деятельности: Методолог. проблемы психологии. М.: Наука, 1973. 273 с.
3. Акмеология: Учеб. / Под общ. ред. А.А. Деркача. М.: Изд-во РАГС, 2002. 650 с.
4. Алюшина Н.А., Репецкий Ю.А., Семёнов И.Н. Психодиагностика и развитие рефлексивности и профессионального самоопределения успешных управленцев: Учеб.-метод. пособие. М.; Сочи: ИРПТиГО МАГО, 2000. 191 с.
5. Андреева Г.М. Социальная психология. М., 1988. 270 с.
6. Андреева Г.М. Социальная психология: Учеб. для высш. учеб. заведений. М.: Аспект Пресс, 1998. 376 с.
7. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. Л.: Світ, 1995. 296 с.
8. Аристотель. Политика // Мир философии: Книга для чтения: В 2 ч. Ч. 1.: Исходные философские проблемы, понятия и принципы. М.: Политиздат, 1991. 672 с.
9. Архангельский Л.М. Социально-этические проблемы теории личности. М.: Мысль, 1974. 108 с.
10. Асмолов А.Г. Психология личности: Учеб. М.: Изд-во Москов. ун-та, 1990. 367 с.
11. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997. 400 с.
12. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. Х: ООО Фортуна пресс”, 1998. 464 с.
13. Батраченко І.Г. Вступ до психології антиципації: Навч. посіб. Д.: ДДУ, 1996. 235 c.
14. Бикова О. До методики визначення глибини внутрішнього сприй­няття педагогом особистості учня // Освіта і управління. 1997. Т. 1. № 1. С. 124-125.
15. Болсун С.А. Розвиток педагогічної техніки вчителя в процесі підвищення кваліфікації: Автореф. дис... канд. пед. наук. К., 2002. 21 с.
16. Венецкий И.Г., Венецкая В.И. Основные математико-статистические понятия и формулы в экономическом анализе: Справ. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Статистика, 1979. 447 с.
17. Верищагин Д.С. Влияние: Система дальнейшего информа­ционного развития, ІІІ ступень. СПб.: Нев. проспект, 2001. 187 с.
18. Воронин А.А. Техника как коммуникационная стратегия // Вопр. философии. 1997. № 5. С. 96-105.
19. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В.В. Давыдова. М.: Педагогика, 1991. 480 с.
20. Гернего О. Ідея соціальної справедливості як важливий фактор ре­гіо­нального та загальнодержавного розвитку // Вісн. УАДУ. 2001. № 2. Ч.1. С. 229-235.
21. Гіденс, Ентоні. Соціологія / Пер. з англ. В. Шовкун., А. Олійник; Наук. ред. О. Іващенко. К.: Основи, 1999. 726 c.
22. Гоголь О.В. Формування педагогічного мовлення майбутніх вчителів активними методами навчання: Дис... канд. псих. наук. К., 1997. 183 с.
23. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. 2-е изд., стереотип.: Пер. с фр. М.: Мир, 1996. Т. 1. 496 с.
24. Гоноболін Ф. Н. Психологія. К.: ВО Вища шк.”, 1975. 230 с.
25. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. 2-е изд. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та. 1988. 560 с.
26. Григорчук М. Демократія та політична культура // Вісн. УАДУ. 2001. № 2. Ч.1. С. 224-228.
27. Гусев С.С., Тульчинский Г.Л. Проблема понимания в философии: Филос.-гносеол. анализ. М.: Политиздат, 1985. 192 с.
28. Дарійчук Л.П. Педагогічні умови формування комунікативних умінь та навичок у студентів негуманітарних спеціальностей засобами англійської мови: Автореф. дис... канд. пед. наук. К., 1999. 19 с.
29. Денищик О. Формування професійної свідомості державних службовців. Вісн. УАДУ. 2001. № 2. Ч.1. С. 342-348.
30. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: Зб. наук. пр. / Кол. авт.; Наук. кер. Н.Р. Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 312 с.
31. Дзвінчук Д.І. Психологічні основи ефективного управління: Навч. посіб. К.: ЗАТ НІЧЛАВА”, 2000. 280 с.
32. Дінейка Кароліс. Рух, дихання, психофізичне тренування. К.: Здоров’я, 1984. 168 с.
33. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. для учителя и родителей. М.: Просвещение, 1987. 207 с.
34. Довгань Н. Службові конфлікти та інтриги // Вісн. УАДУ. 2001. № 2. Ч.1. С. 401-413.
35. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Посіб. для студ. гуманіт. ф-тів вищ. навч. закл. К.: Вид. дім КМ Academia”, 1997. 192 с.
36. Драгомирецкая Н.М. Пути повышения эффективности делового общения брокера: Дис... канд. псих. наук. К., 1994. 195 с.
37. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні: Навч.-метод. посіб. / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. Н.Р. Нижник. К.: Ін Юре, 1999. 244 с.
38. Дубицький В. Роль керівника організації, установи у вихованні культури праці державних службовців. Вісн. УАДУ. 2001. № 2. Ч.1. С. 365-371.
39. Ершов А. А. Взгляд психолога на активность человека. М.: Луч, 1991. 159 с.
40. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка, М.П. Лука­шевич, Б.І. Осечинська. К.: МАУП, 1999. 208 с.
41. Єріна А.М., Пальян З.О. Теорія статистики: Практикум. К.: Т-во Знання”, КОО, 1997. 325 с.
42. Загороднюк С.В. Аналіз і застосування методів оцінки професійних і особистісних якостей державних службовців: Магістер. робота / Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. К., 1998. 70 с.
43. Загороднюк С.В. Особливості розвитку управлінського спілкування у системі підготовки державних службовців // Зб. наук. пр. ОРІДУ УАДУ. О.: Вид-во ОРІДУ УАДУ, 2002. Вип. 10. С. 107-114.
44. Загороднюк С.В. Проблеми і напрямки удосконалення кадрового менеджменту державної служби // Зб. наук. пр. УАДУ. К.: Вид-во УАДУ, 2000. Вип. 2. Ч.2. С. 102-107.
45. Загороднюк С.В. Розвиток управлінського спілкування у системі підготовки державних службовців // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнарод. участю (29 трав. 2002 р., Київ). К.: Вид-во УАДУ, 2002. Т. 2. С. 302-304.
46. Загороднюк С.В. Соціально-психологічні аспекти управлінського спілкування у державній службі // Зб. наук. пр. УАДУ. К.: Вид-во УАДУ, 2002. Вип. 2. С. 297-304.
47. Загороднюк С.В. Теоретичні основи управлінського спілкування у системі державної служби // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (30 трав. 2001р., Київ). К.: Вид-во УА­ДУ, 2001. Т. 2. С. 328-332.
48. Загороднюк С.В. Управлінське спілкування як засіб оптимізації професійної діяльності державних службовців // Зб. наук. пр. УАДУ. К.: Вид-во УАДУ, 2000. Вип. 2. Ч. 4. С. 346-352.
49. Загороднюк С.В. Управлінське спілкування як об’єкт наукового дослідження // Зб. наук. пр. УАДУ. К.: Вид-во УАДУ, 2001. Вип. 2. С. 16-25.
50. Закон України про державну службу // Відом. Верховної Ради України. 1993. № 52. Ст. 490.
51. Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій: Навч. посіб. для студ. гуманіт. ф-тів ВНЗ. Луцьк: Ред.-вид. від. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1997. 180 с.
52. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. М.: Просвещение, 1987. 190 с.
53. Кан-Калик В.А., Ковалёв Г.А. Педагогическое общение как предмет теоретических и прикладных исследований // Вопр. психологии. 1985. № 4. С. 9-16.
54. Карнеги Дейл. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей / Пер. с англ. Ф.П. Красавина. К.: Наук. думка, 1989. 224 с.
55. Касаткин С. Мастер общения. СПб.: Питер, 2001. 128 с.
56. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учеб. для юрид. вузов и фак. ун-тов. 2-е изд., испр. и доп. М.: Высш. шк., 1987. 271 с.
57. Клепіков О.І., Кучерявий І.Т. Творчі резерви особи: Курс практ. філософії. К.: Вища шк., 1995. 163 с.
58. Князєв В., Бакуменко В. Філософсько-методологічні засади державно-управлінських рішень // Вісн. УАДУ. 2000. № 2. С. 341-358.
59. Коваль М. С. Формування індивідуального стилю професійного спілкування у майбутніх офіцерів пожежної охорони: Дис... канд. пед. наук. Вінниця, 1998. 189 c.
60. Ковтун Н.В. Загальна теорія статистики: Курс лекцій. К.: Четверта хвиля, 1996. 144 с.
61. Комп’ютерна підтримка прийняття рішень на різних рівнях державного управління: Метод. рек. та зб. завдань / Уклад. В.П. Тронь та ін. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 56 с.
62. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. М.: Просвещение, 1989. 255 с.
63. Конституція України: Прийнята на п’ятій сес. Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. К., 1997. 79 с.
64. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підруч. К., 1995. 304 с.
65. Коцемир В. Професійно-кваліфікаційна характеристика, посадова інструкція як основа роботи з державними службовцями // Вісн. УАДУ. 2001. № 2. Ч.1. С. 376-383.
66. Краткий психологический словарь / Сост. Л.А. Карпенко; Под общ. ред. А.В. Петровс­кого, М.Г. Ярошевского. М.: Политиздат, 1985. 431 с.
67. Крисюк С. Післядипломна освіта педагогічних кадрів: реалії і перспективи // Освіта і управління. 1997. № 1. Т. 1. С. 85-92.
68. Крисюк С., Луговий В., Майборода В. Удосконалення управління освітою в умовах формування громадянського суспільства // Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. пр. / Кол. авт.; За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2001. С. 181-252.
69. Крисюк С.В. Особливості комунікативного менеджменту державного службовця у контексті сучасного світового досвіду // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-прак. конф. за міжнар. участю (29 трав. 2002, Київ). К.: Вид-во УАДУ, 2002. Т. 2. С. 99-101.
70. Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. М.: Просвещение, 1972. 255 с.
71. Кудерміна О.І. Інструментальне спілкування як чинник успішності сумісної ігрової діяльності (на прикладі кваліфікованих волейболістів): Автореф. дис... канд. псих. наук. К., 2000. ­­ 21 с.
72. Кудинов Ю.В. Формирование культуры педагогического общения у курсантов-пограничников в процессе военно-профессиональной подготовки: Дис... канд. пед. наук., Хмельницький, 1998. 196 с.
73. Культура української мови: Довід. / С.Я. Єрмоленко, Н.Я.Дзюбишина-Мельник, К.В. Левенець та ін.; За ред. В.М. Русанівського. К.: Либідь, 1990. 304 с.
74. Лебедев В.И. Психология и управление. М.: Агропромиздат, 1990. 176 с.
75. Левицький В., Худякова В. Формування соціально-перцептивних якостей керівника школи // Освіта і управління. 1998. № 4. С. 109-114.
76. Леонтьев А.А. Психология общения // Педагогическое общение. М.: Знание, 1979. 47 с.
77. Ли Д. Практика группового тренинга. СПб.: Питер, 2001. 224 с.
78. Линчевский Э.Э. Психологические аспекты взаимопонимания. Л.: Знание, 1982. 145 с.
79. Логунова М. Соціально-психологічні чинники культури державного управління // Вісн. УАДУ. 2000. № 3. С. 295-303.
80. Ложкин Г. Дорошенко Н. Руководитель-мужчина, руководитель-женщина // Персонал. 2002. № 2. С. 47-52.
81. Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч. посіб. К.: КНЕУ, 1997. 248 с.
82. Луговий В.І. Реформування системи підготовки управлінських кадрів // Вісн. УАДУ. 1998. № 1. С. 25-35.
83. Луговий В.І. Управління освітою: Навч. посіб. для слухачів, аспірантів, докторантів спец. Держ. упр..” К.: Вид-во УАДУ, 1997. 307 с.
84. Лысенкова Н.В. Социальное общение как объект философско-социологического анализа: Дис... канд. филос. наук. Х., 1976. 183 с.
85. Майборода В.К. М. Грищенко вчений, педагог, організатор народної освіти України // Вісн. УАДУ. 2000. № 2. С. 287-293.
86. Малиновська Н., Беспятий В. Особливі вимоги до державних службовців у надзвичайних ситуаціях. Вісн. УАДУ. 2000. № 3. С. 98-100.
87. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента.: Пер. с англ. М.: Дело ЛТД”, 1994. 702 с.
88. Методи навчання. За матеріалами семінару для викл. Акад. 12-14 трав. 1996 р., Берлін. К., 1996. 76 с.
89. Мистецтво ділового спілкування: Навч.-тематич. план, програма та метод. рек. / Уклад. С.В. Крисюк та ін. К, 2002. 24 с.
90. Москвичов С.Г. Психологія ділового спілкування: Навч. посіб. К.: ІДУС при Кабінеті Міністрів України, 1995. 62 с.
91. Мы живём среди людей: Кодекс поведения / Авт.сост. И.В. Дубровина. М.: Политиздат, 1989. 383 с.
92. Навчальна програма підготовки магістрів державного управління за спеціальністю 8.150000 Державне управління”. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 306 с.
93. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студентов высш. учеб. заведений: В 3 кн. Кн. 1: Общие основы психологии. М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. 268 с.
94. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 160 с.
95. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління: Навч. посіб. Івано-Франківськ: Плай, 2001. 695 с.
96. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности: Кн. для учителя. М.: Просвещение, 1991. 287 с.
97. Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие для педагог. спец. высш. учеб. заведений / И.А. Зязюн, И.Ф. Кривонос, Н.Н. Тарасевич и др. / Под ред. И.А. Зязюна. М.: Просвещение, 1989. 302 с.
98. Основы философии: Учеб. пособие для вузов / Рук. авт. кол. и отв. ред. Е.В. Попов. М.: ВЛАДОС, 1997. 320 с.
99. Палеха Ю.І., Водерацький Ю.В. Етика ділових стосунків: Навч.-метод. посіб. К.: Вид-во Укр.-фін. ін-ту менеджменту і бізнесу, 1999. 138 с.
100. Панасюк А. Ю. Управленческое общение: практические советы. М.: Экономика, 1990. 112 с.
101. Педагогічні технології: Навч. посіб. для вузів / О.С. Падалка, А.М. Нісімчук, І.О. Смолюк , О.Т. Шпак. К.: Вид-во Укр. енцикл.” ім. М.П. Бажана, 1995. 254 с.
102. Петровская Л.А. Компетентность в общении: Социально-психологический тренинг. М.: Изд-во Москов. ун-та, 1989. 219 с.
103. Пиз А., Пиз Б. Язык взаимоотношений мужчины и женщины. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс: Изд-во ЭКСМО-МАРКЕТ, 2000. 238 с.
104. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі: соціо-психологічний аналіз: Навч.-практ. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 200 с.
105. Платов В.Я. Деловые игры: разработка, организация и проведение: Учеб. М.: Профиздат, 1991. 192 с.
106. Плотницька І.М. Ділова українська мова у сфері державного управління: Навч. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 192 с.
107. Пожалюк В. Організаційна культура державного службовця // Вісн. УАДУ. 2001. № 2. Ч.1. С. 355-358.
108. Поллард Дж. Справочник по вычислительным методам статистики / Пер. с англ. В.С. Занадворова; Под ред. и с предисл. Е.М. Четыркина. М.: Финансы и статистика, 1982. 344 с.
109. Попов С.В. Визуальное наблюдение. СПб.: Речь: Семантика-С, 2002. 320 с.
110. Потеряхин А.Л. Психология управления: Основы межличностного общения. К.: ВИРА Р, 1999. 384 с.
111. Почепцов Г.Г. Информационные войны. М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2000. 576 с.
112. Прикладные проблемы социальной психологии / Академия наук СССР, Ин-т психологии. М.: Наука, 1983, 295 с.
113. Про затвердження Програми кадрового забезпечення державної служби та Програми роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій: Указ Президента України від 10 листоп. 1995 р. № 1035 // Вісн. держ. служби України. 1995. № 3 4. С. 7-24.
114. Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах викон