Науково-теоретичні основи діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій в україні

Краткое описание

Національна академія державного управління
при президентові україни

на правах рукопису

Міненко микола пилипович

УДК 35.08:331.363

Науково-теоретичні основи діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій в україні

25.00.03 ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник Протасова Н. Г., доктор педагогічних наук, професор

Дніпропетровськ 2005

Зміст
Вступ.............4
Розділ 1. Безперервна освіта фахівців у галузі державного управління як наукова проблема..................12
1.1. Стан розробки проблем безперервної професійної освіти фахівців
у галузі державного управління в сучасній науковій літературі..........12
1.2. Нормативно-правова база функціонування сучасної системи безперервної освіти державних службовців та керівників державних підприємств, установ й організацій в Україні..........34
1.3. Аналіз вітчизняної та зарубіжної практики забезпечення неперервності освіти фахівців у галузі державного управління....44
1.3.1. Аналіз вітчизняної практики підвищення кваліфікації
державних службовців................44
1.3.2. Аналіз зарубіжного досвіду організації підвищення кваліфікації державних службовців........58
Висновки до розділу..75
Розділ 2. Регіональний центр підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ й організацій як складова системи неперервної освіти фахівців у галузі державного управління.....80
2.1. Місце та роль регіональних центрів підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ й організацій у системі професійної підготовки фахівців.....80
2.2. Зміст діяльності центрів підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ й організацій.......98
2.3. Специфіка навчального процесу в центрах підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ
й організацій...........114
Висновки до розділу..........128
Розділ 3. Удосконалення діяльності центрів підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ й організацій............133
3.1. Модель організації діяльності центрів підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ й організацій.....133
3.2. Шляхи оптимізації управління діяльністю центрів підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ й організацій....152
Висновки до розділу......173
Загальні висновки....................177
Список використаних джерел.................181
Додатки.....204

ВСТУП

Актуальність теми
Успіх розпочатих в Україні перетворень у галузі державного управління в значній мірі залежить від освіченості і професійності працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (далі службових осіб, службовців). Тому питання вдосконалення діючої нині системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації службових осіб та перетворення її на сучасну професійну освіту фахівців даної галузі висувається до складу першочергових. У сучасних умовах надшвидкого оновлення та розширення масиву інформації важливим шляхом забезпечення відповідності освітнього рівня службових осіб вимогам сьогодення є безперервність їх освіти.
У розробці теоретико-методологічних засад функціонування і розвитку системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців відіграли значну роль наукові праці таких українських дослідників, як: В. Авер’янов, В. Бакуменко, О. Воронько, С. Дубенко, В.Князєв, В. Козаков, С. Крисюк, В. Куценко, В. Луговий, І. Надольний, П.Назимко, Н. Нижник, В. Майборода, С. Майборода, О. Оболенський, Н.Протасова, І. Розпутенко, В. Ребкало, С. Серьогін, В. Цвєтков, Г. Щокін, С. Ярошенко та ін. Так, у роботах В. Князєва, В. Лугового, Н.Нижник, О.Оболенського дана освітня система розглядається з урахуванням особливостей її організації і функцій як центральної ланки в забезпеченні державної служби кваліфікованими кадрами, визначаються її будова, структурні компоненти, основні принципи і закономірності розвитку, пріоритетні цілі та завдання.
У наукових доробках В. Бакуменка, В. Куценка, О. Мельникова, Н.Нижник, Є. Ралдугіна, В. Рача, А. Чемериса, Г. Щедрова, Г. Щедрової та ін. розглядаються питання визначення й структурування змісту навчання фахівців у системі підготовки й підвищення кваліфікації службовців, його оперативного оновлення та випередження відповідно до сучасних і перспективних вимог щодо їх професійної діяльності. Зміст професійної підготовки службовців був у центрі уваги дисертаційних досліджень Д.Дзвінчука, Л. Плаксій, В. Журавського.
Ураховуючи специфіку професійної діяльності службових осіб і особливості нині діючої системи підвищення їх кваліфікації, значної уваги потребують питання, пов’язані з діяльністю центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (далі Центрів). Проблеми їх діяльності як навчальних і науково-методичних осередків у галузі державного управління в регіонах України висвітлювали у своїх дослідженнях В. Бойко, Б. Волошинський, Л. Гогіна, Д.Дзвінчук, В. Ликов, В.Майборода, О. Мельников, Б. Мечинський, П.Назимко, К. Перебийніс, Л. Плаксій, В. Понеділко, В. Савчук, М.Скоромнюк, К.Старьов та ін. Найбільша увага в означених доробках приділялася питанням вивчення й аналізу потреб у навчанні державних службовців; визначенню принципів формування та будови системи підвищення кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування; виявленню особливостей підготовки реалізації професійних програм навчання державних службовців; навчання фахівців із застосуванням сучасних форм і методів; оптимізації фінансово-господарської діяльності тощо.
На сьогоднішній день означені Центри відіграють провідну роль у забезпеченні безперервності освіти фахівців у галузі державного управління. Але їх діяльність не обмежується тільки навчанням службових осіб на регіональному й місцевому рівнях. Вона включає в себе науково-методичну, дослідницьку, інформаційну, просвітницьку, консультативну та інші види робіт. Усе це обумовлює необхідність розгляду діяльності Центрів як однієї з основних функціональних ланок системи неперервної освіти фахівців у галузі державного управління та місцевого самоврядування.
Слід зазначити, що проблема багатофункціональності діяльності Центрів ще не знайшла свого комплексного висвітлення у наукових розробках. В основному увага науковців приділялася дослідженню окремих питань підвищення кваліфікації службових осіб. У зв’язку з цим предметне дослідження організації діяльності Центрів як навчальних закладів системи безперервної освіти фахівців у галузі державного управління та її вдосконалення відповідно до сучасних вимог є актуальним. Необхідність вирішення зазначених проблем професіоналізації кадрів органів державної влади і місцевого самоврядування зумовила вибір теми дисертаційного дослідження, визначення його мети і завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертаційне дослідження виконувалося на кафедрі управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України в межах Комплексного наукового проекту академії Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0101002898) й пов’язане з науково-дослідними роботами за темами Основні напрямки державного управління освітою в Україні”( номер державної реєстрації 0101U002902), Становлення державно-громадського управління освітою в Україні” (номер державної реєстрації 0102U002535). У розробці цих тем дисертант брав участь як виконавець.
Мета і завдання дослідження
Метою даного дослідження є наукове обґрунтування динамічної варіативної моделі організації діяльності центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій і на її основі визначення шляхів раціоналізації управління діяльністю Центру в сучасних умовах.
Для досягнення мети було визначено такі основні завдання дисертаційного дослідження:
виявити рівень дослідженості теми в науковій літературі;
проаналізувати стан нормативно-правової бази діяльності Центрів та вітчизняний і зарубіжний досвід підвищення кваліфікації службових осіб;
обґрунтувати особливості діяльності Центрів як складової безперервної професійної освіти фахівців у галузі державного управління;
розробити та теоретично обґрунтувати модель організації діяльності Центрів;
визначити шляхи оптимізації управління діяльністю Центрів та сформулювати відповідні практичні рекомендації щодо вдосконалення їх діяльності.
Об’єкт дослідження процес підвищення кваліфікації службових осіб як складова системи безперервної освіти фахівців у галузі державного управління.
Предмет дослідження раціоналізація діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що високоорганізована діяльність регіональних Центрів сприятиме підвищенню ефективності вітчизняної системи безперервної професійної освіти службових осіб, якщо модель цієї діяльності буде в цілому динамічною (що відкрита до оперативних змін, емерджентна) і одночасно варіативною щодо конкретних складових (даватиме простір для творчого втілення як управлінських, так і організаційно-педагогічних ідей та положень). Ми припускаємо, що серед цих ідей і положень найбільш впливовими є професіоналізм, інтеграція позитивного досвіду різних країн, андрагогічний підхід та емерджентність.
Важливими для пропонованої концепції є також положення про зважене врахування як стимулюючих, так і гальмуючих розвиток Центру впливів (чинників, умов, традицій, тенденцій), які за доцільного застосування наявних ресурсів та резервів можуть справити прогностичний ефект, тобто вивести діяльність центру на якісно вищий рівень.
Методи дослідження. Вихідною дослідницькою методологією було обрано теорію пізнання, теорію соціального управління, методологію системного аналізу з його синергетичним ядром (І. Пригожин, Г. Хакен); особистісно-діяльнісний та особистісно-орієнтований підходи до розгляду процесу навчання службовців; андрагогічний підхід (М. Ноулз, П. Джарвіс, Р. Сміт), які дозволили визначити специфічні риси навчання дорослих у Центрах й шляхи вдосконалення його організації.
Для досягнення поставленої в дисертаційному дослідженні мети й відповідно визначених наукових завдань, застосовувався комплекс загальнонаукових та спеціальних, емпіричних і теоретичних методів дослідження, а саме: теоретичного пошуку аналіз, порівняння, класифікація та систематизація теоретичних та експериментальних даних для опрацювання законодавчої та нормативної документації, наукової літератури за темою дисертаційного дослідження; міждисциплінарного синтезу, концептуального аналізу (у тому числі логіко-індуктивний, гіпотетико-дедуктивний, системно-структурний, системно-функціональний методи) для визначення місця і ролі Центрів у системі безперервної професійної освіти службових осіб, структури й змісту діяльності Центрів як цілісної системи; емпіричного спрямування діагностичні (анкетування, опитування, інтерв’ю, бесіда), обсерваційні (спостереження, самоспостереження) для виявлення стану організації діяльності Центрів, організації навчального процесу в системі підвищення кваліфікації службовців; прогностичні (екстраполяції, експертних оцінок, моделювання) для розробки та обґрунтування моделі організації діяльності Центрів як складової системи безперервної професійної освіти фахівців у галузі державного управління та визначення шляхів удосконалення функціонування Центрів і оптимізації управління ними в умовах адміністративної реформи в Україні, праксиметричні (аналіз досвіду практичної діяльності, аналіз ефективності результатів діяльності) для мотивування та узагальнення принципів і механізмів цілісної дії моделі.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження
Наукова новизна полягає в тому, що в дисертаційній роботі:
уперше:
здійснено науково-теоретичне обґрунтування діяльності Центрів як складової системи безперервної професійної освіти фахівців у галузі державного управління і як відкритого складного поліфункціонального системного об’єкта управління та узагальнено й адаптовано до умов України досвід зарубіжних країн з організації підвищення кваліфікації державних службовців в межах їх безперервної професійної освіти; обґрунтування шляху оптимізації управління Центрами, що полягає в реалізації наступних фаз: підготовчої, діагностичної, адапційної, профілактики застою, корекції стереотипів поведінки, діяльнісної абілітації; розроблення моделі їх діяльності, що спроможна забезпечити її динамізм і варіативність;
удосконалено:
зміст і трактування основних понять, що визначають діяльність і розвиток Центрів у системі безперервної професійної освіти фахівців у галузі державного управління, а саме: безперервна професійна освіта державних службовців”, структура діяльності Центру”, функції Центру”, навчальний процес у системі підвищення кваліфікації державних службовців”, процес навчання в системі підвищення кваліфікації державних службовців”, процес викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців”, процес учіння в системі підвищення кваліфікації державних службовців”;
дістало подальшого розвитку:
класифікація функцій Центрів як структурного компонента цілісної системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців; обґрунтування сутності навчального процесу в Центрі на основі андрагогічної моделі як системи організації діяльності, в основу якої покладено органічний взаємозв’язок викладання й учіння та визначення функцій викладача з урахуванням андрагогічного підходу до навчання й освіти державних службовців і керівних кадрів.
Практичне значення одержаних результатів
Застосовані в дисертації підходи та вироблені рекомендації щодо організації діяльності Центрів та оптимізації управління ними як навчальними закладами системи неперервної професійної освіти службових осіб можуть бути використані як науковими, так і практичними працівниками системи державного управління. Результати дослідження і висновки, що містяться в дисертації, можуть стати базою для подальших наукових досліджень у галузі державного управління, зокрема: визначення змісту, форм, методів та якості, безперервної професійної освіти кадрів для державного управління; під час розробки нормативно-правового та програмно-методичного, навчально- матеріального та кадрового забезпечення діяльності Центрів.
Висновки дисертації можуть бути використані в подальшому вдосконаленні системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з державного управління взагалі та діяльності Центрів, зокрема органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими та приватними організаціями, які причетні до системи фахової підготовки в галузі державного управління.
Результати дисертаційного дослідження, його висновки, пропозиції та рекомендації впроваджувалися в організацію діяльності центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій при Івано-Франківській (дов. б/н. від 27.08.2004р.), Кіровоградській (дов. № 20-05 від 06.01.2005р.), Рівненській (дов. № 01-06/212 від 18.08.2004р.), Чернігівській (дов. № 01-02/188 від 17.09.2004р.) обласних державних адміністраціях та при Севастопольський міський державній адміністрації (дов. № 173/1 від 07.09.2004р.); під час проведення заходів, розробки нормативних документів та навчальних програм, організації госпрозрахункової діяльності та проведенні семінарів керівників регіональних Центрів (м. Севастополь, 1999р., 2001р.).
Апробація результатів дисертації
Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені в наукових доповідях, повідомленнях на таких науково-практичних конференціях: Підвищення ефективності державного управління: стан, перспективи та світовий досвід” (м. Київ, травень 2000 p.), Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (м. Київ, травень 2002 p.), Практика, проблемы и перспективы государственной службы Украины” (м. Севастополь, грудень 2002р.); Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м.Київ, травень 2003 p.), Государственная служба Украины десятилетие поисков, развития, надежд” (м. Севастополь, березень 2004 р.). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України (м. Київ, грудень2005 р.).
Публікації
Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в семи наукових працях у фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 226 сторінок, з яких 180 сторінок основного тексту. Робота містить 1 таблицю, 5 рисунків, 3 додатки, список використаних джерел із 255 найменувань.

Список литературы

Загальні висновки

У дисертаційній роботі на емпіричному й теоретичному рівнях вирішено актуальну наукову проблему організації діяльності центрів підготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, місцевого самоврядування державних підприємств, установ і організацій в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають змогу зробити такі основні висновки:
1. Аналіз наукової літератури, досвіду та нормативно-законодавчих актів з теми дослідження свідчить, що система неперервної професійної освіти державних службовців в Україні перебуває на початковому етапі становлення. Практично наявною є лише установча база її формування, де недостатньо пророблено нормативно-правові засади. Це зумовлено відсутністю: цілісного міжнаукового обґрунтування освіти упродовж життя як європейської моделі; концепції пролонгованої освіти дорослих як соціальної державотворчої проблеми. (тут розроблено і впроваджено андрагогічний підхід, але в його виключно навчально-управлінській модифікації); визначених структури та змісту неперервної освіти державних службовців і управлінців різних сфер на координаційному та субординаційному рівнях, а саме: позадубляжної диференціації різних видів підвищення кваліфікації, безперервної освіти, додаткової управлінської спеціалізації, перепідготовки тощо; усвідомлення ролі й місця Центрів для внутрішньої та зовнішньої інтеграції в європейську систему неперервної освіти держслужбовців; управлінських механізмів організації діяльності Центрів для оптимального використання напрацьованого досвіду; достатнього висвітлення проблеми в науково-методичній та періодичній літературі.
2. Дослідження стану нормативно-правового забезпечення системи безперервної освіти державних службовців та керівників державних підприємств, установ й організацій взагалі та діяльності Центрів зокрема, засвідчило, що нова система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців регулюється близько 30-ма нормативно-правовими актами, з них більш як 10 регулюють діяльність регіональних Центрів. Проте не існує чіткого розмежування сфер регулювання актів законодавства про освіту та тих, що регулюють професійну освіту державних службовців і діяльність закладів безперервної професійної освіти державних службовців та керівників; державне замовлення на підвищення кваліфікації не враховує реальні потреби органів державної влади (особливо місцевих); не визнаним повною мірою є статус Центру як самостійного навчального закладу; підвищення кваліфікації державних службовців й керівників не закріплено в законодавстві про державну службу як право й обов’язок державних службовців, і навчання суттєво не впливає на подальше службове просування фахівців тощо.
3. Актуальним для сучасного етапу становлення Центрів, як свідчить наше дослідження, є врахування сукупного досвіду українських та європейських відповідних установ. Зарубіжними країнами, чий досвід можна вважати найбільш прийнятний для України є Франція, Німеччина, Великобританія та Іспанія. Не переносячи механічно досвід зарубіжних країн у вітчизняну систему, ми акцентували увагу на підходах до визначення змісту, форм і методів підвищення кваліфікації державних службовців; кадровому та фінансовому забезпеченні; особливостях організації підвищення кваліфікації державних службовців місцевого рівня.
4. Структурний аналіз функціонування Центрів як підсистеми безперервної професійної освіти державних службовців виявив, що їх зв’язок з усіма іншими ланками системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців є прямим і зворотним, він відображує місце Центрів у системі та їх роль як необхідної ланки, що забезпечує безперервність професійної підготовки державних службовців упродовж усієї їх кар’єри.
5. Специфіка діяльності Центрів виявляється у поліфункціональності. Дослідження даної специфіки дало змогу виділити такі функції: відтворювально-пізнавальну; адаптивно-діагностичну; навчально-методичну; методико-організаційну; науково-дослідну; досвідно-узагальнюючу; інформаційно-пропагандистську; стимулюючо-розвивальну. Вони перебувають у тісному системному взаємозв’язку, взаємозалежності, де субординуюча роль належить навчальній функції.
У дослідженні визначені й обґрунтовані особливості викладання, сутність яких полягає в різнобічній допомозі слухачеві самостійно організовувати й здійснювати навчальну діяльність. Сутність особливостей процесу учіння в тому, що воно є засобом вирішення життєвих і професійних цілей, а провідна роль у процесі власного навчання належить слухачеві.
Запропоновано основні напрямки удосконалення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації державних службовців: створення умов для усвідомлення слухачами зростаючої ролі самоуправління, самоорганізації в процесі підвищення своєї кваліфікації; використання досвіду слухачів як основи для різноманітних форм навчальної діяльності; орієнтація навчального процесу на розв’язання конкретних проблем професійної діяльності державних службовців.
6. Динамічну варіативну модель діяльності Центру, розроблену за поєднання синергетичного та системнодіяльнісного підходів до теорії та практики підвищення кваліфікації фахівців у галузі управління, подано поблоково (цільовий, факторний, причинно-наслідковий, діяльнісний). Разом із дочірньою моделлю, що має 2 блоки (ресурсний та резервний), основна модель виявилася ключовим системним механізмом для визначення шляхів оптимізації діяльності Центру.
У дослідженні виділено такі умови функціонування моделі: концептуальність, науково-методичне та матеріально-технічне забезпечення. Виявлено позитивні тенденції моделювання та діяльності Центру: інноваційність у виконанні як управлінських, так і освітніх завдань; варіантність втілення моделі, що дає простір для вільного вибору освітньої траєкторії; а також єдність науки та практики (декларована й важко втілювана на попередньому етапі розвитку Центрів). На основі чинних законодавчих актів було визначено додаткові джерела фінансування: надання платних послуг населенню, ліцензування, оренда приміщень та обладнання, реклама тощо.
Результати дослідження дозволяють сформулювати основні рекомендації і зробити пропозиції органам державного управління щодо удосконалення системи безперервної освіти державних службовців та керівників у регіонах:
1) вищим органам влади України спланувати розробку широкомасштабної програми оновлення управлінських аспектів діяльності регіональних Центрів, в основу якої покласти ініціативу обласних державних адміністрацій, районних рад та самих освітніх закладів; доопрацювати нормативно-правову базу діяльності Центрів для більш гнучкого використання наявного кредитно-грошового становища в країні;
2) Головдержслужбі та Національній академії державного управління при Президентові України виокремити сферу досліджень в галузі навчання держслужбовців, виступивши організатором комплексу наукових розвідок щодо європейських вимірів даної галузі.
Здійснене дослідження не вичерпує всіх питань реалізації на практиці розробленої моделі діяльності регіонального Центру. Потребують подальших досліджень такі питання: оновлення концепції підвищення кваліфікації державних службовців та керівників з огляду на потреби поєднання фахових і людських факторів у їх діяльності; визначення перспектив розвитку системи освіти упродовж життя стосовно досліджуваної категорії контингентів; проробка та експериментальна перевірка конкретних механізмів організації діяльності різних підсистем Центрів (умов ефективної діяльності, взаємодії факторів та технології організаційно-педагогічних впливів тощо).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Про вищу освіту: Закон України Х.: Інформ.-правовий центр Ксилон”, 2002. 59 с.
2. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р. № 3323/12 // Вісн. держ. служби України. 1995. № 1. С. 9 28.
3. Про освіту: Закон України в редакції від 23 берез. 1996 р. № 100/96 ВР // Голос України. 1996. 25 квіт.
4. Основні напрями реформування вищої освіти в Україні: Указ Президента України від 12.09.1995 р. № 832/95 // Зб. указів Президента України. 1995. Вип. 3. С. 390 400.
5. Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 2007 роки: Указ Президента України від 13 груд. 2003 р. № 1433/2003 // Уряд. кур’єр. 2003. 25 груд. № 244.
6. Про державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи: Указ Президента України від 7.07.1997 р. № 620/97 // Уряд, кур’єр. 1997. 10 лип. С. 2.
7. Про затвердження Положення про Українську Академію державного управління та її загальної структури: Указ Президента України від 2.08.1995 p. № 682 // Зб. указів. Президента України. 1995. Вип. 3. С. 175 184.
8. Про затвердження Програми кадрового забезпечення державної служби та Програми роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій: Указ Президента України від 10.11.1995 р. № 1035/95 // Вісн. держ. служби України. 1995. № 3 4. С. 7 25.
9. Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств, установ і організацій: Указ Президента України від 19.05.1995 р. № 381 // Вісн. держ. служби України. 1995. № 2. С. 29.
10. Про заходи щодо реалізації Стратегії реформування системи державної служби в Україні на 2004 рік: Указ Президента України від 5 січ. 2004 р. № 1.
11. Про Комплексну програму підготовки державних службовців: Указ Президента України від 9 листопада 2000 року № 1212/2000 // Офіц. вісн. України. 2000. № 46. С. 43 61.
12. Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу: Указ Президента України від 5 берез. 2004 р. № 278/2004. // Вісн. держ. служби України. 2004. № 3.
13. Про Національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України від 17.04.2002 р. № 347 // Вісн. держ. служби України. 2002. № 2.
14. Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців: Указ Президента України від 30.05.1995 р. № 398 // Вісн. держ. служби України. 1995. № 2. С. 30 32.
15. Про створення Львівського, Одеського і Харківського філіалів Української Академії державного управління: Указ Президента України від 11.09.1995 р. № 824 // Вісн. держ. служби України. 1995. № 3 4. С. 25.
16. Про стратегію реформування системи державної служби в Україні: Указ Президента України від 14 квіт. 2000 р. № 599/2000 // Офіц. вісн. України. 2000. № 16. С. 63 69.
17. Про затвердження положення про роботу з кадрами в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 верес. 1995 р. № 747 // Вісн. держ. служби України. 1995. № 2.
18. Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і Положення про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівни­ків державних підприємств, установ і організацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 8.02.1997 р. № 167 // Вісн. держ. служби України. 1997. № 1. С. 40 41.
19. Про затвердження Положення про формування кадрового резерву державної служби: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лют. 2001 р. № 199 // Офіційн. вісн. України. 2001. № 9. С. 367.
20. Про затвердження Програми проведення досліджень з проблем державного управління та місцевого самоврядування на період 2004 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 квіт. 2003 р. № 492 // Уряд. кур’єр. 2003. Квіт.
21. Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005 2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 черв. 2004 р. № 746. // Вісн. держ. служби України. 2004. № 3.
22. Про заходи щодо підвищення кваліфікації службовців органів державної виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лип. 1995 р. № 560. // Вісн. держ. служби України 1995. № 2. С. 51 59.
23. Про оплату праці працівників центрів підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, установ та організацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січ. 1997 р. № 55 // Вісн. держ. служби України. 1997. № 1.
24. Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.05.1997 р. № 507. // Зібрання законодавства України. 1997. № 6. Ст. 138.
25. Про центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 16.12.2004 р. № 1681 // Вісн. держ. служби України. 2004. № 6.
26. Про центри підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, установ й організацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 р. № 224 // Вісн. деж. служби України. 1996. № 2. С. 29 30.
27. Про внесення посад працівників центрів підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств до відповідної категорії посад державних службовців: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квіт. 1996 р. № 321-р. // Вісн. держ. служби України. 1996. № 2.
28. Про Положення про науково-методичну раду при Головному управлінні державної служби при KM України: Наказ Головдержслужби при KM України від 18.04.1996 № 10 // Вісн. держ. служби України, 1996. № 2. С.51 64.
29. Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах: Наказ Міністерства освіти України від 2.06.1993 р. № 161 . 42 с.
30. Аббасова О.С., Владиславлев A.M. Система непрерывного образования: Межвуз. сб. науч. тр. Л.: ЛБИ, 1991. 101с.
31. Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 4 5 груд. 1997 р. К., Вид-во УАДУ. 1998.347с.
32. Актуальні проблеми підвищення кваліфікації державних службовців України: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 19 20 верес. 1996 р. К.: Вид-во УАДУ, 1996. 168 с
33. Алмазов Е.О. Деякі питання добору викладачів системи підвищення кваліфікації державних службовців і роботи з ними // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 19 20 верес. 1996 p. „Актуальні проблеми підвищення кваліфікації державних службовців України” К.: Вид-во УАДУ, 1996. С. 100 102.
34. Андрушко В.К. Потреби співпраці із зарубіжними партнерами у справі підвищення кваліфікації державних службовців // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 1920 верес. 1996 р. ”Актуальні проблеми підвищення кваліфікації держслужбовців України”. К.: Вид-во УАДУ, 1996. С. 137 139.
35. Анциферова Т.И. Психология способностей и всестороннее развитие личности взрослого человека и проблема непрерывного образования // Психол. журн. 1980. № 2. Т. 1. С. 52 60.
36. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учеб. пособие. М.: ОАО «НПО "Экономика"», 2000. 302 с. (Энциклопедия экономических знаний).
37. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997. 400 с.
38. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. М.: Политиздат, 1981. 432 с.
39. Афанасьев В.Г. Человек и управление обществом. М.: Политиздат, 1977. 382 с.
40. Бабанский Ю.К., Поташник М.М. Оптимизация педагогического процесса. К.: Рад. шк., 1982. 200 с.
41. Бакуменко В. Державне управління і державно-управлінські рішення: вступ до досліджень // Вісн. УАДУ. 1999. № 4. С. 68 79.
42. Бакуменко В. Методологічна база державно-управлінських рішень // Вісн. УАДУ. 2000. № 1. С. 5 26.
43. Бакуменко В. Методологічний аналіз діяльності через системний зв’язок теорії та практики // Вісн. УАДУ. 1999. № 2. С. 256 268.
44. Бакуменко В. Системно-ситуаційне зображення процесів управління в соціальних системах // Вісн. УАДУ. 1999. № 3. С. 312 324.
45. Бакуменко В., Куценко В., Ралдугін Є. Про формування інформаційно-методичного ресурсу для навчання державних службовців: Сучасні проблеми державного управління: дослідження технології, методики / За заг. ред. В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ. 1999. С. 155 160.
46. Балакин В.Г. Организация учебно-воспитательного процесса в Центре профессиональной подготовки: Дис. ... канд. пед. наук. Кривой Рог, 1996. 186 с.
47. Береговой І, Береговой Г. Становлення і розвиток науки управління: теоретико-методологічний аспект // Вісн. УАДУ. 1999. № 4. С. 80 86.
48. Білорусов С.Г., Попов С.А. Про наукове супроводження перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців // Матеріали VІІ Міжнар. наук.-практ. конф. Наука і освіта 2004”. Т. 32. Державне управління. Д.: Наука і освіта, 2004. С. 16 18.
49. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. М.: Наука, 1973. 268 с.
50. Богданчиков С. А. Судьба эйдетики в советской психологии // Вопр. психологии. 2001. № 2. С. 110 118.
51. Богомолов А.Г. Актуальні аспекти визначення змісту підвищення кваліфікації державних службовців: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 1920 верес. 1996 p. „Актуальні проблеми підвищення кваліфікації державних службовців України”. К.: Вид-во УАДУ, 1996. С. 44 46.
52. Бодалев А. А. Личность и общение: Избр. тр. М.: Педагогика, 1983. 272 с.
53. Васильєв І. Ідеологія професіоналізму: сучасна та на перспективу // Освіта і управління. 1997. Т. 1. № 3. С. 57 62.
54. Васильєв В. Функціонально-аналітичне обгрунтування базової професійної підготовки потенційного кадрового резерву державних службовців // Вісн. державної служби України. 1998. № 1. С. 67 84.
55. Вершеловский С.Г. Общее образование взрослых: стимулы и мотивы. М.: Педагогика, 1987. 184 с.
56. Владиславлев О.П. Непрерывное образование: Проблемы и перспективы. М.: Мол. гвардия, 1978. 176 с.
57. Воронько О. А. Державна кадрова політика України: її формування та принципи // Вісн. УАДУ. 1997. № 1. С. 60 68.
58. Воронько О.А. Особливості підходу до планування та визначення змісту підвищення кваліфікації кадрів у регіональних центрах // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 1920 верес. 1996 p. "Актуальні проблеми підвищення кваліфікації державних службовців України" К.: Вид-во УАДУ, 1996. С. 39 41.
59. Воронько О. А. Система навчання керівних кадрів України: проблеми її становлення і розвитку // Вісн. УАДУ. 1997. № 1. С. 3 10.
60. Воронько О., Северин А., Олійник І. Деякі актуальні питання атестації державних службовців // Вісн. УАДУ. 1998. № 3. С. 48 57.
61. Гаєвський Б.А. Основи науки управління: Навч. посіб. 2-ге вид.,стереотип. К.: МАУП, 1998. 112 с.
62. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А. Культура державного управління: Організаційний аспект: Монографія. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 144 с.
63. Гвишиани Д.М. Организация и управление. изд. 3-е, перераб. М: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1998. 332 с.
64. Гительман Л.Д. Преобразующий менеджмент: Лидерам реорганизации и консультантам по управлению: Учеб. пособие. М.: Дело, 1999. 496 с.
65. Гогіна Л.М. З досвіду співпраці Інституту підвищення кваліфікації кадрів із зарубіжними партнерами в рамках проекту програми TASIS „Реформа та розвиток державного управління в Україні” // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 1920 верес. 1996 p. „Актуальні проблеми підвищення кваліфікації державних службовців України”. К.: Вид-во УАДУ, 1996. С.116 119.
66. Гогіна Л. М. Методичне забезпечення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації державних службовців: поняття, суть // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 45 груд. 1997 р. "Актуальні проблеми організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців України". К.: Вид-во УАДУ, 1998. С. 232 243.
67. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К.: Вид-во "Либідь", 1997. 374 с.
68. Горелов В., Щербин В. Зарубежный опыт. Как перенести его на родную почву // Служба кадров. 1997. № 5. С. 37 42.
69. Гринь К.Я. Питання співпраці обласного центру з проектом TASIS у підвищенні кваліфікації державних службовців // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 1920 верес. 1996 p. „Актуальні проблеми підвищення кваліфікації державних службовців України”. К.: Вид-во УАДУ, 1996. С.136 137.
70. Грінівецька Н.М. Формування теоретичної моделі управлінських кадрів державної служби України // Вісн. УАДУ. 1998. № 4. С. 195 200.
71. Грінівецька Н.М. Проблема формування сучасного типу державного службовця в Україні: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. К., 2000. 19 с.
72. Гурне Б. Державне управління: Пер. з фр. К.: Основи, 1993. 165 с.
73. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). К.: Райдуга, 1994. 61с.
74. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. авт. за заг. ред. О.Ю. Оболенського. Хмельницький: Поділля, 1999. 570 с.
75. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’янова К.: Юрінком Інтер, 1998 432 с.
76. Державний класифікатор України (ДК): ДК 003-95 Класифікатор професій. К.: Держстандарт України, 1995.
77. Державний службовець в Україні (пошук моделі) / Н.Р. Нижник, Г.І. Леліков, В.В. Цвєтков та ін. К.: Ін Юре, 1998. 272 с.
78. Дзвінчук Д.І. Психолого-методичні засади розробки програм підвищення кваліфікації державних службовців (освітня сфера): Дис. ... канд. наук з держ. упр. К., 1999. 244 с.
79. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців. К.: Соцінформ, 1999.
80. Дубенко С. Державна служба в Україні: Навч. посіб. для студентів, слухачів із спец. держ. упр.” К.: Вид-во УАДУ, 1998. 168 с.
81. Дубенко С. Курс державної служби як складова підготовки державних службовців // Вісн. УАДУ. 1996. № 1.
82. Жарая С.Б. Управління системою вищих навчальних закладів недержав­ної форми власності в Україні: Дис. ... канд. наук держ. упр. К., 1999. 169 с.
83. Журавльов А. Концепція створення автоматизованої системи контролю знань для системи дистанційного навчання в закладах підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців: Проблеми реформування державного управління: Зб. наук. пр. / За заг. ред. В.М.Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2000. С. 32 55.
84. Журавльов А. Проблеми створення та основні завдання інформаційно-технологічної підсистеми дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації державних службовців // Вісн. УАДУ. 1999. № 3. С. 335 339.
85. Журавський В.Л. Аналіз досвіду підвищення кваліфікації кадрів податкової служби ФРН: Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. 2001. № 1. С. 431 440.
86. Журавський В.Л. Організаційно-методичне забезпечення підвищення кваліфікації кадрів податкової служби // Вісн. УАДУ. 2000. № 4. С. 212 219.
87. Журавський В.Л. Управління системою підвищення кваліфікації кадрів державної податкової служби України: Дис. ... канд. наук з держ. упр. К., 2001. 200 с.
88. Журавський В.Л. Управління системою підвищення кваліфікації кадрів державної податкової служби України: Автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. К., 2000. 24 с.
89. Журавський В.С., Згуровський М.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої школи // www.mon.gov.ua
90. Змеев С.И. Образование взрослых в России и в мире //Педагогика.1999. № 6. С. 106 108.
91. Змеев С.И. Основы андрагогики: Учеб. пособие для вузов. М.: Флінта; Наука, 1999. 152 с.
92. Змеев С.И. Технология обучения взрослых: Учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений. М.: Издат. центр Академия”, 2002. 128 с.
93. Ільясов Р., Куценко В., Ралдугін Є. Застосування технології дистанцій­ного навчання у підготовці та підвищенні кваліфікації державних службовців // Вісн. держ. служби України. 1998. № 4. С. 77 91.
94. Кальниш Ю., Гриненко В. Організаційні особливості та перспективи розвитку системи професійного навчання посадових осіб місцевого самоврядування в Україні // Підвищення ефективності держ. упр.: стан, перспективи та світовий досвід: Зб. наук. пр НАДУ К.: Вид-во НАДУ, 2003. Вип. 2. С. 298 310.
95. Кларин М. В. Личностная ориентация в непрерывном образовании // Педагогика. 1996. № 2. С. 14 21.
96. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД): Державний класифі­катор України. ДК 009-96. К.: Держстандарт України, 1996. 50 с.
97. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Синергетика: начала нелинейного мышления // Обществ. науки и современность. 1993. № 2. С. 38 51.
98. Козаков В., Дзвінчук Д. Функціонально-психологічна модель спільної діяльності освітнього менеджменту // Освіта і управління. 1997. № 2. С.71 78.
99. Козлов О. Оценка эффективности программ обучения // Служба кадров.1997. № 12. С. 34 37.
100. Коломінський Н.Л. Психологія педагогічного менеджменту: Навч. посіб. К.: МАУП, 1996. 176 с.
101. Концепція Адміністративної реформи в Україні. К.: Центр політико-правових реформ, 1998. 62 с.
102. Кравченко І. Концептуальні засади підвищення кваліфікації керівних кадрів // Навч. процес в закладах системи перепідготовки і підвищення кваліфікації: Досвід та проблеми: Зб. наук. пр. К.: УАДУ, 2003. С. 18 24.
103.&nbs