ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису
ЄВСЄЄВА ГАЛИНА ПЕТРІВНА

УДК 351:8:37 (477)

ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКА
В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

Дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
д. іст. н., проф. Г. Г. Кривчик

Дніпропетровськ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКА ТА УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ В ТЕОРЕТИЧНОМУ Й ІСТОРІОГРАФІЧНОМУ
АСПЕКТАХ 19
1.1. МОВНА СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ В ЗАРУБІЖНИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ 19
1.2. ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКА В ТЕОРЕТИЧНИХ РОЗВІДКАХ НАУКОВЦІВ 43
1.3. МЕТОДОЛОГІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ 69
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ 82
РОЗДІЛ 2. СТАТУС МОВИ В ДЕРЖАВОТВОРЧІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ 85
2.1. СУЧАСНА МОВНА СИТУАЦІЯ ТА ЕТНОМОВНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ
В УКРАЇНІ 85
2.2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ 123
2.3. ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКИ В ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТАХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ПАРТІЙ ТА БЛОКІВ 155
2.4. ДЕРЖАВНА МОВА В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ 172
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ 195
РОЗДІЛ 3. МОВА ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ 200
3.1. РОЛЬ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ЗМІЦНЕННІ ЄДНОСТІ ДЕРЖАВИ 200
3.2. НАЦІЄТВІРНА РОЛЬ МОВИ 207
3.3. ДЕРЖАВОТВОРЧА РОЛЬ МОВИ 226
3.4. РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ У ФОРМУВАННІ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ 242
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ 254
РОЗДІЛ 4. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД МОВНОПОЛІТИЧНОГО ЗГУРТУВАННЯ НАЦІЙ В УМОВАХ ДЕМОКРАТІЇ 258
4.1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В КРАЇНАХ
ЄВРОПИ 258
4.2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ ФРАНЦІЇ 263
4.3. ПОЛІТИКА МОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ ЧЕХІЇ 282
4.4. ЗАСАДНИЧІ ПОЛОЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ 304
ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ 318
РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ 320
5.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В ДЕРЖАВІ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА 320
5.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ МОВНОЮ ПОЛІТИКОЮ В УКРАЇНІ 351
5.3. МІЖНАРОДНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПОЛІТИКИ МОВНОГО БАЛАНСУ 391
5.4. ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ НА ТЛІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ
ПРОЦЕСІВ 404
ВИСНОВКИ ДО П’ЯТОГО РОЗДІЛУ 412
ВИСНОВКИ 416
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 423
ДОДАТОК А 478
ДОДАТОК Б 479
ДОДАТОК В 480
ДОДАТОК Г 481
ДОДАТОК Д 482
ДОДАТОК Е 483
ДОДАТОК Ж 490
ДОДАТОК І 491
ДОДАТОК К 492
ДОДАТОК Л 493

ВСТУП

Кінець XX – початок ХХІ ст. характеризують події, доленосне значення яких у повному обсязі спробує осмислити ще не одне покоління дослідників, акцентуючи увагу на тих або інших аспектах багатогранної проблеми комплексної модифікації особи, соціуму й суспільства в сучасних геополітичних умовах. Своєрідність цього короткого для історії, але винятково важливого для особи й суспільства перехідного періоду полягає в тому, що психологічна адаптація різних груп стратифікованого загальнотрансформаційними процесами населення всього пострадянського простору до нових умов значно ускладнюється додатковим комплексом чинників. Значна зміна якості життя, спричинена залученням особи до системи нових взаємовідносин з державою й суспільством, зумовила необхідність розуміння природи процесів, що ініціюють ті ґрунтовні зрушення, потужність яких привела до трансформації всієї системи ідентифікаційних уявлень особи. Особливості ментального стану сучасного індивіда формуються під впливом нових пріоритетів в аксіологічній культурі суспільства, що реформує всі сфери своєї життєдіяльності в унікальних умовах становлення незалежних пострадянських держав. У цих умовах одні науковці намагаються відшукати науково обґрунтовані шляхи для поліпшення стану національної економіки, інші сподіваються на вирішення пекучих проблем розвитку суспільства в ідеологічній площині.
Від 20-х років ХХ ст. (часи першої спроби державотворення) і до сьогодні українська національна ідея, як основний лейтмотив існування держави і нації, посідає чільне місце в гуманітарних студіях: нею цікавляться філософи, соціологи, історики, лінгвісти, фахівці у царині державного управління. Феномен української національної ідеї як комплексу уявлень про сутність, призначення й історичний шлях нації лише останніми роками почав більш-менш широко та надійно входити до політичного лексикону і поступово перетворюватися на неодмінний атрибут усіх праць, присвячених етнополітичним, етнонаціональним проблемам. Йдеться, звісно, не про те, що в суспільно-політичній думці українства не вживався означений термін чи не було його концептуального наповнення і тлумачення в дослідженнях фахівців бракувало відповідних звертань. Йде мова переважно про те, що контекст досліджень поняття «українська національна ідея», в умовах майже безперервної обмеженості й відсутності можливостей для своєї реалізації, був, так би мовити, войовничо-захисним, а не конструктивно-будівничим і науково-творчим. Стосовно питання мови як одного з найвагоміших складників цієї ідеї годі й говорити. Для останнього обнадійливі, сприятливі підстави з'явилися лише із здобуттям Україною державної незалежності. Мова є одним з головних показників належності людини до певної нації. Вона створюється й удосконалюється протягом багатьох століть, є сховищем тисячолітнього досвіду народу, його культури. Турбота про мову, її збереження і розвиток це своєрідний лакмусовий папірець, що визначає рівень національної самосвідомості тієї або іншої етнічної групи. Тому формування мовної політики в контексті української національної ідеї, побудованої на принципах міжетнічної злагоди, потребує великої уваги з боку держави та глибокого обґрунтування науковців. «Протягом усіх років незалежності мовну політику в Україні характеризувала непослідовність, відсутність системності у її провадженні, брак наукового забезпечення, недостатнє врахування міжнародного досвіду, регіональна різнорідність, непродуманість окремих дій та невміння популяризувати в суспільстві потребу й характер уживаних заходів», зазначається в Національній доповіді [601].
Необхідно вести пошук правильних, науково обґрунтованих шляхів виваженої державної мовної політики з урахуванням динаміки внутрішніх та зовнішніх факторів і потреб державно-національного співтовариства. Важливим аргументом у мовному регулюванні є об’єктивність соціолінгвістичного аналізу динаміки мовної ситуації й осмислення соціальних потреб держави, суспільства, народів, що живуть на території держави. І хоча, за визначенням Є.Плахути, «державна мовна політика – справа для України ще досить нова»[294, с.48], залишається актуальною розробка теоретичного та методологічного підґрунтя для її формування й здійснення. Безумовно, така розробка має виходити з українських реалій та враховувати досвід типологічно близьких нам держав для пошуку «золотої середини» та об’єктивності.
Зазначена тема висвітлювалася науковцями, зокрема мовознавцями, соціологами, політологами, істориками як у найбільш загальній формі, комплексно, так і у вигляді основних, хай навіть і найважливіших, складових цієї дуже важливої, актуальної та суперечливої теми. Серед них:
– державна мовна політика в освітянській сфері;
– мова і політика, вплив політики на статус мови, зміни корпусної мовної політики під впливом влади;
– ментальність народу та мова, прояви цього взаємозв’язку;
– мовна політика та мова політики;
– мова як фактор правоутворення та законотворення;
– процес українізації 20-30рр. ХХ ст., та його вплив на утвердження української мови тощо.
Не можна ігнорувати цю спадщину, в котрій на підставі ретельного аналізу фактичного матеріалу показані всі позитивні й негативні процеси та явища, що мали місце в державній мовній політиці впродовж всього історичного шляху формування української нації. На особливу позитивну оцінку заслуговують праці науковців, котрі започаткували етап критичного аналізу та переосмислення державної мовної політики України періоду незалежності. Проте, безумовно, цей етап тільки розпочався. У полі зору науковців поки що знаходяться в основному питання соціолінгвістичного, історичного, політологічного плану. Меншою мірою висвітлюються питання державно-управлінського плану у відповідності з концептуальними засадами взаємозв’язку державної мовної політики та української національної ідеї. З цих позицій вважаємо, що питання мовної політики та української національної ідеї є актуальним і потребує глибокого наукового осмислення. Зазначені обставини дають підстави розглядати ці питання як наукову проблему, яка має важливе з точки зору державного управління та практики реалізації мовної політики, значення.
Отже, актуальність теми Актуальність теми. В умовах державної незалежності України постає надзвичайно важлива й актуальна проблема щодо утвердження української мови як державної, як одного з основних націєтвірних, державотвірних чинників. Її виконання має бути одним з пріоритетних завдань держави, що актуалізує дослідження стану функціонування державної мови в сучасному українському суспільстві як необхідної умови зміцнення української національної свідомості, важливого чинника консолідації суспільства.
У державі створюються передумови для реалізації курсу на глибокі реформи та системну модернізацію країни, що охоплює всі сфери суспільного життя та завершує «нову хвилю» необхідних соціально-економічних перетворень. Цей курс гарантує суверенність вибору українським народом власного шляху розвитку, зміцнення ідентичності української політичної нації як консолідованої багатокультурної спільноти, інтегративність суспільства на засадах внутрішнього діалогу, гуманістичних цінностей та толерантності, гуманістичні цінності як систему найвищих цінностей для громадян незалежно від віросповідання чи політичних поглядів, громадянську єдність – основу для спільних дій і громадянського патріотизму. Важливим чинником у цьому процесі є державна мовна політика. Важливість мовного регулювання і прогнозування зумовлена життєвою потребою регулювати мовні, культурні відносини у цілому між етносами, що населяють поліетнічну державу, з метою підтримки необхідного етнокультурного мовного балансу.
Проблематика мовних відносин висвітлювалася в багатьох дослідженнях у контексті різних галузей знань. Серед наукових праць у галузі державного управління заслуговують на увагу роботи В. Дзюндзюка, В. Дрешпака, В. Карлової, В. Князєва, В. Корженка, О. Крюкова, Ю. Куця, М. Куц, І. Лопушинського, А. Леонова, В. Лугового, Т. Лукіної, С. Майбороди, О. Малиновської, В. Малиновського, В. Мартиненка, П. Надолішнього, В. Огаренка, П. Петровського, І. Попеску, І. Плотницької, Н. Протасової, О. Пухкал, О. Радченка, В. Ребкала, І. Розпутенка, М. Рудакевич, С. Серьогіна, М. Стріхи, Ю. Сурміна, В. Тертички, В. Токовенко, В. Трощинського, С. Хаджирадєвої, С. Чукут та ін.
Лінгвокультурний та політичний аспект поданий у працях Л. Масенко, А. Погрібного, Р. Кіся, О. Сербенської та ін. Національномовний та ментальний аспект обґрунтовано в роботах Ф. Бацевича, В. Радчука, О. Ткаченка та ін. Питання теоретичного обґрунтування взаємозв’язку нації і мови викликають інтерес роботи В. Котигоренка, Г. Півторака, Я. Радкевич-Вінницького. Детальний аналіз щодо питання української національної ідеї поданий у роботах Б. Глотова, Ю. Касьянова, Г. Кривчика, І. Кураса, М. Солдатенка, В. Смолія, А. Черненка та ін.
Певний інтерес викликають також роботи зарубіжних авторів: Р. Белла, В. Алпатова, В. Гак, О. Дешерієва, Л. Нікольського, Н. Мечковської, А. Джошуа Фішмана та ін. Цікавими та актуальними є роботи, присвячені різноманітним питанням практики мовної політики та мовним ситуаціям у різних регіонах України, зокрема: Г. Вусик, О. Данилевської, В. Демченка, В. Заблоцького, Г. Залізняк, О. Куця, Л. Нагорної, Ж. Шевчук та ін. У зазначених працях висвітлені позитивні й негативні процеси та явища, що мали місце в державній мовній політиці впродовж усього історичного шляху формування української нації.
На позитивну оцінку заслуговують праці науковців, котрі започаткували етап критичного аналізу та переосмислення державної мовної політики України періоду незалежності. Проте, цей етап тільки розпочався. У полі зору науковців поки що знаходяться в основному соціолінгвістичні, історичні, політологічні аспекти мовного питання. Меншою мірою висвітлюються питання державно-управлінського плану відповідно до концептуальних засад взаємозв’язку державної мовної політики та української національної ідеї. З цих позицій вважаємо, що питання взаємозв’язку мовної політики та української національної ідеї є актуальним і потребує глибокого наукового осмислення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах наукової роботи кафедри права та євроінтеграції Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темами науково-дослідних робіт: «Процес європеїзації та його вплив на публічне адміністрування», номер державної реєстрації (державний реєстраційний номер 0109U000465) та «Адаптація досвіду європеїзації публічного адміністрування посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи в контексті європейської інтеграції України» (державний реєстраційний номер 0110U002236). У межах першої теми було запропоновано авторську методику дослідження державної мовної політики, комплекс чинників реформування мовної політики задля збереження єдності держави та толерантної комунікації її громадян, другої – розроблено методологію впровадження зарубіжного досвіду реформування засадничих підходів до державної мовної політики.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методологічне обґрунтування концептуальних засад державної мовної політики в контексті української національної ідеї та розробка перспективних напрямів її вдосконалення.
Для досягнення мети було заплановано виконати такі завдання:
дослідити історико-теоретичні засади, тенденції та особливості формування державної мовної політики в контексті української національної ідеї;
– проаналізувати методологічні засади становлення державної мовної політики в Українській незалежній державі;
– визначити стан мовної ситуації в Україні з урахуванням об’єктивних реалій та існуючого статусу державної мови;
– уточнити зміст поняття «державна мовна політика», сутність та правову природу парадигми державної мовної політики, напрями її сучасного розвитку в Україні;
– дослідити зарубіжний досвід формування та реалізації державної мовної політики, зокрема Франції, Чехії, Російської Федерації;
– обґрунтувати концептуальну модель реформування державної мовної політики в контексті української національної ідеї;
– систематизувати стратегічні підходи до гармонізації державної мовної політики на основі аналізу сучасної мовної ситуації в Україні та зарубіжного досвіду, надати пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання мовної політики в Україні;
– розробити перспективні напрями вдосконалення державної мовної політики в контексті української національної ідеї збереження державності, соборності та окремішності.
Об’єктом дослідження є державна мовна політика в Україні.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади модернізації державної мовної політики в контексті української національної ідеї.
Методи дослідження. У роботі використано як загальнонаукові принципи пізнання суспільних явищ, так і спеціальні методи. Системний та порівняльний аналіз на основі науково-критичної інтерпретації управлінської та історичної літератури (уточнення та систематизація понятійного апарату, вибір моделі управлінської інтерпретації фактів мовної політики), аналіз джерел для висновків про мовну політику та українську національну ідею. Логічний та теоретичний аналіз – у дослідженні витоків та передумов формування державної мовної політики. Також використано спеціальні методи дослідження,зокрема: історичний метод – для встановлення змін у мовній політиці; виявлення особливостей розвитку мовних ситуацій та чинників, що їх зумовлюють; функціонально-структурний аналіз – у процесі дослідження механізмів формування та реалізації державної мовної політики в контексті української національної ідеї; методи математичної статистики – для оброблення, підтвердження та узагальнення даних соціолінгвістичного опитування; емпіричний метод – для вивчення документальних джерел, що стосуються мовної політики; анкетування – для з’ясування комунікативних сфер функціонування мов, їх співвідношення, встановлення типів мовних ситуацій, типів білінгвізму, виявлення ставлення білінгвів до кожної з мов, даних щодо мотивації мовної поведінки та характеристики мовних середовищ; спостереження – для підтвердження і доповнення результатів анкетування, з’ясування суб’єктивного сприйняття мовно-культурної ситуації, оцінного ставлення до її розвитку; аналогія – для вивчення європейського та російського досвіду формування та реалізації державної мовної політики; порівняння та абстракція для формування концепції європеїзації українського мовного простору.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в розв’язанні актуальної наукової проблеми, що стосується обґрунтування сутності теоретико-методологічних концептуальних засад державної мовної політики в контексті української національної ідеї та розробці перспективних напрямів її вдосконалення. Новизна наукових результатів конкретизується у таких положеннях:
уперше:
розкрито роль мови і державної мовної політики (ДМП) у націєтворчих і державотворчих процесах, зокрема їх консолідуюче значення для становлення громадянського суспільства та демократичного врядування, яке полягає у двох головних функціях мови: усередині країни мова інтегрує, об’єднує, консолідує етнос, народ в єдиний національно-духовний організм – націю-державу; роль зовнішньої функції мови полягає у виокремленні держави з-поміж інших країн, в утвердженні нації-держави серед багатомовної спільноти світу;
- обґрунтовано системоутворююче значення національної ідеї для формування мовних відносин на загальнодержавному рівні та комплексного аналізу технологій формування та реалізації мовної політики України за роки незалежності;
- на основі виокремлення сутнісних характеристик ДМП розроблено структуру її систематизації та запропоновано авторську концепцію реалізації, яка має відповідати передовому досвіду європейських країн та включати нормативно-правові, організаційні та просвітницько-пропагандистські напрями здійснення;
удосконалено:
– методологію дослідження національної ідеї, що в процесі формування й розвитку української держави пройшла кілька фаз, серед яких виокремлюються: ідея боротьби за власну державність; ідея збереження й стабілізації на конституційних засадах цієї державності; ідея розвитку та вдосконалення основ державності;
– підходи трансформування державного управління державною мовною політикою з урахуванням зарубіжного досвіду державної мовної політики в демократичному суспільстві (спираючись на досвід формування державної мовної політики провідних країн світу, Україна мусить формувати власну державну мовну політику: чітку як у Франції, послідовну як у Росії, національно обґрунтовану як у Чехії);
– комплексний підхід до аналізу державних нормативно-правових актів щодо формування реалізації державної мовної політики в Україні за роки незалежності, на його основі розкриті тенденції розвитку державної мовної політики в сучасній Україні (зокрема з’ясовано, що російською мовою послуговуються 49 % на Півдні країни до 0,8% на Заході; українською 87,6 % на Заході до 16,5 % на Сході; двома мовами (російською і українською) – 5 % на Заході, а на Півдні 17,1%; певне частина громадян на Сході і Півдні спілкується суржиком від 1,6 до 4,3 %. Така значна розбіжність у відмінності мови спілкування пояснюється тим, що в державі і досі не створені умови об’єктивної потреби користування в соціумі державною мовою);
– підходи щодо застосування організаційно-правових засад державної мовної політики в незалежній Україні, складові яких у сучасних умовах набувають найбільшої актуальності політична, наукова, інформаційна, освітня та соціокультурна сфера; одним з перспективних напрямів розвитку нормативної бази із зазначеної проблематики є запровадження юридичної відповідальності за прийняття законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на обмеження використання української мови як державної мови України, а також інших дій, які перешкоджають здійсненню прав громадян на користування державною мовою та мовами національних меншин в Україні;
дістали подальшого розвитку:
– понятійно-категоріальний апарат у сфері державного управління державною мовною політикою, зокрема уточнено поняття «державна мовна політика», яка розглядається як політика, яку здійснює держава щодо мовного режиму в суспільстві. Ця політика залежить від характеру політичної влади, форми правління та державного устрою, історичних традицій, наявності територій з компактним проживанням етнічних меншин тощо; а також поняття «українська національна ідея», системотвірні елементи якого спираються на три базові ідеї: ідею української державності, ідею української соборності та ідею української осібності (окремішності);
– системний підхід до визначення проблем державного управління мовною політикою в Україні, серед яких розглядаються: відсутність об’єктивної оцінки стану державної мовної політики та мовної ситуації, спорадичний підхід до управління нею, невикористання повним обсягом етнонаціонального потенціалу країни;
– обґрунтування специфічних завдань державного управління мовною політикою щодо визначення ролі мови титульного етносу, навколо якого інтегруються інші етнічні групи, мова якого потребу окремої уваги, а саме розробки й реалізації заходів, що будуть сприяти розбудові демократичного суспільства та змін, які відбуваються в державі в період трансформаційних процесів.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи мають практичне спрямування та можуть бути реалізовані у процесі реформування системи державного управління за напрямами, визначеними у щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України – наш стратегічний вибір» (2011 р.), зокрема у частині визначення напрямів реформування державної мовної політики в Україні.
Теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження використані Комітетом з питань культури і духовності Верховної Ради України під час: розробки Проекту Закону «Про державну мову»; підготовки Проекту Закону України «Про державну мову та мови національних меншин в Україні» (лист від «21» жовтня 2011р. № 04 – 21/18-695).
Результати дисертаційного дослідження використано при підготовці програм нормативної навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку кадрів за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра (спеціаліста, магістра) та молодшого спеціаліста. Висновки дослідження щодо соціокультурного контексту мовної політики використано Міністерством освіти та науки, молоді та спорту України при розробленні галузевих стандартів вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, зокрема забезпечення їх гуманітарного спрямування з вибором науково-обґрунтованих шляхів стимулювання української мови та урахування динаміки внутрішніх та зовнішніх чинників державно-національного співтовариства (довідка про впровадження від 20.07.2011 р.
№ 43-23/2560).
Матеріали дисертації щодо аналізу сучасної мовної ситуації в Україні було використано для підготовки науково-теоретичного семінару для вчителів загальноосвітніх закладів м. Дніпропетровська та Дніпропетровської обл. (акт про впровадження від 12.05.2011 р.). Відповідну роботу було проведено дисертантом у межах виконання обов’язків керівника постійного науково-практичного семінару «Державна мова і сьогодення».
Результати дисертаційного дослідження використані відділом науки і вищої освіти Головного управління освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації при розробці теоретичних засад гуманітарної спрямованості сучасної освіти та практичній реалізації її основних напрямів під час здійснення курсової перепідготовки педагогічних кадрів, проведення нарад, семінарів, конференцій. Окремі матеріали щодо аналізу сучасної державної мовної політики в Україні використано в ході підготовки науково-теоретичного семінару для державних службовців та посадових осіб управлінь і відділів освіти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (акт від «25» травня 2011р. №77/05.11 ).
Також матеріали дисертаційного дослідження використано Державним центром вивчення української мови при Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара під час розробки програм, навчальних і методичних матеріалів з дисципліни «Соціолінгвістика» та при організації громадських заходів до Дня української писемності, Дня рідної мови, Дня слов’янської писемності і мови (акт від 17 листопада 2010 р. № 3).
Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес при розробці теоретичних засад гуманітарної спрямованості сучасної освіти та практичній реалізації її основних напрямків під час здійснення курсової перепідготовки педагогів, проведення нарад, семінарів, конференцій, керівництва науково-дослідницькою, проектною та творчою діяльністю студентів і аспірантів ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» відповідно до вимог Державних освітніх стандартів з орієнтацією на академічний та профільний рівні сучасної гуманітарної освіти.
Окремі матеріали щодо теоретичних засад державної мовної політики в Україні були використані для постійно діючого науково-теоретичного семінару «Державна мова в науково-технічній документації» для аспірантів академії (Акт від 15 листопада № 72/07.11).
Особистий внесок здобувача. Найважливіші теоретичні положення та практичні розробки, що характеризуються новизною і становлять цінність для розвитку науки державного управління, отримані автором самостійно. Ідеї та розробки співавторів, разом з якими були підготовлені наукові публікації, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалася на об’єднаному науково-теоретичному семінарі кафедри права та євроінтеграції Дніпропетровського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України, на кафедрах українознавства та філософії й політології Придніпровської державної академії будівництва та архітектури.
Положення дисертації пройшли апробацію в публікаціях та отримали позитивну оцінку у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, серед яких: Всеукраїнська науково-практична конференція «Мова. Культура. Взаєморозуміння» (м. Дрогобич, 2011 р.), ІХ Всеукраїнська науково-практична конференція «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України» (м. Запоріжжя, 2011 р.), Міжнародний науковий конгрес «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2008 р., 2010 р.); Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України. VII регіональна науково-практична конференція (м. Дніпропетровськ, 2010 р.); “Strategiczne pytania swiatowej nauki – 2010”. – VI miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji. (м. Прага, 2010 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Край на научното развитие» (м. Софія, 2010 р.), VIII Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція «Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління» (м. Харків, 2008 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Мови і світ: дослідження та викладання» (м. Кіровоград, 2009 р.); VIII Міжнародна наукова конференції: «Межкультурные коммуникации: язык и общество» (м. Сімферополь, 2009 р.);. Міжнародний конгрес «Українська освіта у світовому просторі», (м. Київ, 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Формування української технічної еліти в ході викладання суспільних наук у ВНЗ України» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Культура мовлення в українському суспільстві» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); Міжнародний управлінський форум «Управління сьогодні та завтра» (м. Хмельницький, 2008 р.); XVII Міжнародна наукова конференція «Історія релігії в Україні (м. Львів, 2008 р.);
Публікації. Загальні положення дослідження висвітлені у 54 наукових публікаціях, 1 монографії, 23 з яких опубліковано у виданнях, включених до переліку фахових у галузі науки «Державне управління», а також у 31 публікація в інших виданнях, матеріалах науково-методичних конференцій.
Рецензія на монографію надрукована у науково-методичному журналі «Вивчаємо українську мову та літературу» / А. Поповський Державна мовна політика з погляду мовознавця. – Харків: Основа, 2012. № 6.  С.34  35.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено актуальну наукову проблему розробки теоретико-методологічних засад державної мовної політики в контексті української національної ідеї, напрацьовано нову ідеологію реформування державної мовної політики на засадах єдності народів, які населяють країну. Визначено, що мова сприяє формуванню комплексу соціальних почуттів, до числа яких належать «патріотизм», «солідарність», «національна свідомість», «національний характер» тощо. Це питання державної ваги тісно пов’язане з такими поняттями, як громадянська ідентичність, культурна цілісність. Це також питання національної безпеки, соціальної стабільності й інтелектуальної розвиненості країни. Державна мова – це обличчя держави, її символ, такий же, як Прапор, Герб, Гімн. Вона покликана не розділяти, а об’єднувати громадян держави.
Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу дисертаційної роботи, а досягнуті мета і завдання дають можливість зробити такі основні висновки:
1. На підставі дослідження наукових джерел щодо державного управління мовними відносинами в контексті української національної ідеї показано, що мовний чинник у становленні української політичної нації є історично принциповим питанням. Українська політична нація постає на основі цінностей корінного українського етносу та його мови. Українська мова як мова найбільшого, автохтонного етносу України є мовою громадянства  державною мовою. Нація, яка згуртована на ґрунті єдиної державної мови, буде здобувати додаткові підстави для усвідомлення власної єдності у справі державного будівництва. Подальший розвиток української державності на засадах українських національних традицій у взаємодії з культурно-національним розвитком усіх етносів України потребує особливої державної підтримки української (державної) мови з одночасним наданням можливостей для прояву культурної ініціативи мов етнічних меншин. Найсприятливіші умови для розвитку всіх національних спільнот забезпечує ідеальна модель, в якій зростання національної свідомості відбувається нерозривно із засвоєнням принципів толерантності. Реалізація такого національного проекту відбувається в зоні стійкого сталого розвитку національної ідентичності, основою якого є державна мова.
2. Спираючись на ретроспективний огляд досліджень з питань мовних відносин, державного управління ними визначення їх ролі у формуванні української національної ідеї показано, що при втіленні державної мовної політики в Україні наразі немає належних умов піднесення української (державної) мови до рангу домінанти. Цьому заважають принаймні чотири обставини: тривале російськомовне домінування; неготовність українського етносу посісти провідну роль (надто довго перебували в у меншовартісному стані); відсутність єдності всіх громадян держави, котра могла б зняти гостроту протистояння російськомовній меншості (адже й український угорець, і український грек, і український вірмен були засимільовані); та не готовності влади до згуртування народу навколо державницької ідеї самозбереження. Слід зазначити, що українцями усвідомлюють себе не більш як 77,8 % дорослого населення. Решта виявляють подвійну орієнтацію й їх симпатії можуть змінюватися залежно від зміни передусім економічної та політичної ситуації, успіхів чи невдач єдиної державної політики та монолітної національної ідеології. Політична стабільність України була б набагато вищою, якби українцями
(в політичному плані) в ній себе усвідомлювали 90 % громадян. В іншому разі Україна може перетворитися з формально мононаціональної на реально двонаціональну державу, з чіткою межею між двома етнічними групами (україномовною та російськомовною). У цих умовах слід посилити мотивацію використання державної мови, піднявши її престиж.
3. У результаті розгляду чинних законодавчих актів, норми яких регулюють суспільні відносини у процесі формування та реалізації мовної політики в Україні, встановлено, що у системі державних законодавчих пріоритетів мовна політика посідає чільне місце, оскільки її стратегічним завданням є забезпечення неухильного додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин та задоволення мовних потреб громадян України. Однак чинна законодавча база країни, що стосується врегулювання мовної політики, конче потребує перегляду та ухвалення нового закону про державну мову в Україні. Закон повинен ураховувати потребу формування свідомих громадян Української держави, які, поважаючи себе і пошановуючи інших, можуть викликати відповідне ставлення до себе. Актуальним є запровадження юридичної відповідальності за прийняття законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на обмеження використання української мови як державної мови України, а також інших дій, які перешкоджають здійсненню прав громадян на користування державною мовою та мовами національних меншин в Україні.
У новому законі слід виписати рівень володіння державною мовою для представників влади та керівних осіб, окресливши чіткі критерії оцінювання знань державної мови. Закон має містити контролюючі функції з конкретними формами заохочень та стягнень за знання/незнання державної мови. Особливо це мусить стосуватися державних службовців, представників влади, керівних осіб. Державна мова повинна стати засобом досягнення кар’єри для всіх державних службовців та народних депутатів усіх рівнів. Такий закон сприятиме консолідації зусиль органів державної влади щодо забезпечення реалізації прав громадян у галузі використання української мови як державної мови України, зробить державну мову зручним універсальним засобом реалізації прав і свобод громадян, дозволить зробити їх системними та організованими, враховувати в своїй діяльності пріоритети державної мовної політики.
4. На підставі аналізу історико-теоретичних засад державного управління мовними відносинами в сучасній Україні продемонстровано, що за умов змін, які відбуваються в державі, сутність сучасних особливостей розвитку мовних відносин полягає у сприйнятті української мови як державотвірного та націєтвірного чинника. До переліку усталених у вітчизняній традиції основних функцій державного управління автором рекомендовано додати функцію консолідації суспільства, реалізація якої повинна забезпечити згуртування поліетнічної спільноти на етапі формування української політичної нації. Важливу роль у цьому відіграє державна мова. Вона повинна об’єднати всіх громадян України незалежно від їх етнічного походження. При цьому державна політика врегулювання мовного життя в країні повинна враховувати специфіку історичних традицій, нюанси теми консолідації в кожному регіоні, де єдина державна мова має урівноважувати етнічні та культурно-господарські відмінності між певними територіальними зонами, ставши гарантом національної єдності й територіальної цілісності України. Державність української мови є ключовим чинником консолідації українського суспільства на всій території України, формування сучасної української політичної нації, символічним уособленням української державності, гарантією збереження національної ідентичності українського етносу й державної єдності України.
5. Вивчення зарубіжного досвіду показало, що успіх державної мовної політики значною мірою залежить від волі влади в країні, від її бажання та реалізаційних прагнень, які ґрунтуються на збереженні державності та цілісності, консолідації та безконфліктності серед населення держави. Спираючись на досвід формування державної мовної політики провідних країн світу, окреслено основні напрями удосконалення державного управління мовними відносинами в контексті української національної ідеї. Як показує зарубіжний досвід більшості держав одна державна мова єднає всі етнічні групи та національності в єдину державну націю. Мова з її консолідуючою функцією здатна об’єднати всіх представників навіть багатонаціональної держави. Україна мусить формувати власну державну мовну політику: чітку, як у Франції, послідовну, як у Росії, національно обґрунтовану, як у Чехії.
6. Дослідження стану державного управління мовною політикою в Україні показало, що серед основних проблем слід вирізнити найбільш значущі: відсутність об’єктивної оцінки стану мовних відносин в державі, несистемний підхід до управління цією сферою, не використання повним обсягом наявних ресурсів урегулювання мовних відносин. Основною передумовою подолання перелічених недоліків є застосування системного підходу до визначення шляхів і методів реалізації державної мовної політики в державі. Першочергово постає потреба формування і реалізація виваженої і цілеспрямованої державної мовної політики, яка передбачала б: 1) захист і підтримку державної мови як інструменту самоідентифікації всіх громадян України та конституційної основи єдності держави; 2) забезпечення розвитку і функціонування мов етнічних меншин (перш за все це стосується корінних народів); 3) сприяння вдосконаленню заходів щодо засвоєння європейських мов у рамках євроінтеграційних процесів в Україні. До чинної організаційно-функціональної структури автор пропонує ввести інституцію, що повинна була б виступити ключовою ланкою в координації й узгодженні діяльності окремих структурних складових системи державного управління мовними відносинами в державі. Цю роль, наприклад, може виконувати Гуманітарна рада при Президентові України. Надаючи їй спеціальний статус координаційного органу, завданням якого буде регулювання мовної політики, Рада повинна взаємодіяти із системою державних органів щодо мовної політики, котру повинні складати: урядовий орган з мовної політики, визначений чи сформований Кабінетом Міністрів України; Національна комісія з питань правопису та мовних норм; Національний комітет із термінології Національної академії наук України; Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, а також підрозділи центральних органів виконавчої влади на місцях, які реалізовуватимуть покладені на них функції у межах визначеної державної мовної політики з урахуванням регіональної специфіки. Взаємодіючи між собою, зазначені державні органи напрацювали б системну картину мовної політики, окремі її структурні вектори та необхідний алгоритм реалізації кожного вектора, які в сумі привели б до кінцевої стратегічної мети – єдності громадян держави та її поступ на європейському просторі.
7. Спираючись на соціокультурне сприйняття державної мови як одного з основних чинників єднання держави, обґрунтовано положення, що важливо сформувати і розвинути Національну мережу суспільної пропаганди державної мови. Дбаючи про якнайповніше впровадження державної мови в усі сфери суспільного життя, слід спиратися на психологічний механізм підкріплення бажаної поведінки позитивними емоціями – починаючи із захоплення малої дитини принадливими казковими персонажами і до щирого шанування державної мови як одного із символів національної гідності. Мають бути створені програми довготермінової дії, спрямовані на пропаганду позитивних зразків поведінки українців – як у минулі часи, так і в нинішню добу.
Домінуючим чинником сучасного реформування державної мовної політики повинна стати стабільність та послідовність дій, оскільки мовні процеси за своєю природою не можуть бути швидкими. Вони формуються поволі протягом тривалого часу, тому непослідовність державних дій мовної політики не дає жодних результатів, а лише призводить до зниження активності у засвоєнні державної мови, від так загальної неграмотності населення, особливо це стосується молоді.
8. Дослідження стану мовної ситуації в Україні, яка є складною та деформованою, з’ясовано, що подальшим кроком законодавчих ініціатив у сфері мовної політики повинно стати прийняття закону про функціонування мов національних меншин та мов корінних народів. Засадничою основою для цього закону повинна стати Європейська хартія регіональних або міноритарних мов
(в автентичному перекладі), концептуальною основою якої є збереження мовного розмаїття держави, захист мов, яким загрожує зникнення, а не мовні права національних меншин, які мешкають на території держави.
9. Розгляд існуючих тенденцій у мовних відносинах держави показав, що європейський вектор є одним із пріоритетних і стратегічно важливих у цій сфері для нашої держави. У культурно-цивілізаційному аспекті євроінтеграція –
це шлях до активізації взаємообміну між українською й західноєвропейською гуманістичною культурами, одночасне становлення України як інтегрованої частини глобального суспільства, так і національної держави. Об’єктивні закономірності формування і функціонування нації єдині для всіх народів Під впливом своєрідності об’єктивно-суб’єктивних чинників цей процес має в кожній країні свої специфічні особливості. Ці особливості віддзеркалюються в національному і проявляються на рівні культурного розвитку, зокрема, в головному його компоненті – мовному просторі. Саме тому на сучасному етапі для України дуже важливо привести відповідно до європейської традиції власне законодавство щодо функціонування мов у державі. Вивчення двох іноземних мов (з робочих мов ЄС: англійської, французької, німецької) надасть можливість громадянам України швидше подолати мовний бар’єр та інтегруватися в європейський простір. Розбудова освітніх систем за принципом «рідна мова плюс дві іноземні» вже реалізуються в реформах дошкільної та початкової освіти у різних країнах Європи. В українських освітніх системах робляться лише перші кроки у цьому напрямку, які слід закріпити у нормативно-правовому полі.

Список використаних джерел

1. А мова – як море // Літературна Україна. – 2010. – 23 вересня. – С. 1 – 2.
2. Аврорин В. Двуязычие и школа / В. Аврорин // Проблемы двуязычия и многоязычия. – М. : Наука, 1972. – С. 49 – 62.
3. Аврорин В. Языковая ситуация как предмет социальной лингвистики / В. Аврорин // Изв. Сиб. отд. АН СССР. Серия общественных наук. – 1973. – № 11. – С. 126 – 131.
4. Адамський В. Українська державність у ХХ столітті : іст.-політологічний аналіз / [В. Адамський, Б. Андресюк, Є. Бистрицький та ін.]; під ред. О. Дергачова. – К. : Політ. думка, 1996. – 435 с.
5. Ажеж К. Французский язык, история одной борьбы / К. Ажеж. – Париж : Мишель Ажеж, 1996.
6. Ажнюк Б. Мовна політика і верховенство права // Українська освіта у світовому часопросторі : зб. наук. пр. за матеріалами Другого міжнародного конгресу, 25 – 27 жовтня 2007 р. / Б. Ажнюк. – К., 2007. – Кн. І. – С. 42 – 43.
7. Ажнюк Б. Уроки двомовності // Державність української мови і мовний досвід світу : зб. наук. праць за матеріалами Міжнародної конференції / Б. Ажнюк. – Київ, 2000. – С. 22 – 23.
8. Алпатов В. 150 языков и политика. 1917 – 1997. Социолингвистические проблемы СССР и постсоветского пространства / В. Алпатов. – М., 1997. –
192 с.
9. Алпатов В. История лингвистических учений : учеб. пособие / В. Алпатов. – М. : Яз. рус. культ., 1998. – 368 с.
10. Амосов О. Ю. Перетворення механізмів державного регулювання економічного розвитку // Державне управління та місцеве самоврядування: Зб. наук. Праць : У 2 ч. / За заг. ред. Г. І. Мостового, Г. С. Одінцової. – Харків : ХарРІДУ УАДУ, 2001. – Вип. 2. – С. 10 – 16.
11. Аналіз мовної ситуації в столиці та визначення тенденцій її розвитку : [зб. матеріалів НДІ соціально-економічних проблем міста; Центру «Громадська думка» / Відп. викон. Г. Залізняк]. – К., 2000. – 24 с.
12. Андерсен Б. Уявлені спільноти : міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б. Андерсен. – К. : Критика, 2001. – 272 с.
13. Андреев О. Литвин знает, как решить языковой вопрос в Украине / О. Андреев // КП . – 2009. – 3 декаб. – С. 8.
14. Андрієвська В. Українська психологічна термінологія сьогодні // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 8. – С. 16 – 17.
15. Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості : спроби / Ю. Андрухович. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2006. – 127 с.
16. Андрущенко В. Соціологія : підруч. [для вищої школи] / [В. Андрущенко, В. Волович, М. Горлач та ін. ]. – 3 вид., перероб. і доп. – К., 1998. – 622 с.
17. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Б. Антоненко-Давидович. – К. : Радянський письменник, 1970. – 254 с.
18. Антонович В. Бесіди про часи козацькі на Україні / В. Антонович. – К. : Наукова думка, 1991. – 123 с.
19. Астапова Г. В., Астапова Е. А., Лойко Д. П. Организационно-экономический механизм корпоративного управления в современных условиях реформирования экономики Украины / Г. В. Астапова, Е. А. Астапова, Д. П. Лойко. – Донецк, 2001. – С. 279.
20. Атаманенко А. Бантиш-Каменський – історик України : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.06 / А. Атаманенко. – Острог, 1998. – 202 с.
21. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций / Г. В. Атаманчук. – М.: Юридическая литература, 1997. – С. 86.
22. Бага Ю. До вашого Дзюби була наша «Дукля» (Про українців Словаччини) / Ю. Бага // Всесвіт. – 1992. – № 4. – С. 176 – 177.
23. Багана Ж., Трещева Н. Языковая политика в Канаде // Научная мысль. – 2008.– № 2. – С. 126 – 128.
24. Багмут А. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов /
[А. Багмут, В. Коломієць, А. Критенко та ін.]; під ред. О. Мельничук. – К. : Наук. думка, 1966. – 596 с.
25. Базиев А. Язык и нация / А. Базиев. – М. : Наука, 1973. – 248 с.
26. Балл Г. Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній, психологічній сферах) / Г. Балл. – К.; Рівне : Видавець Олег Зень, 2007. – 172 с.
27. Баранов В. До праці / В. Баранов // Літ. Україна. – 2009. – 5 листоп. – С. 2.
28. Бауер О. Національне питання і соціал-демократія / О. Бауер. – К. : Основні цінності, 2004. – 120 с.
29. Бацевич Ф. Духовна синергетика рідної мови : лінгвофілософські нариси : монографія / Ф. Бацевич. – К. : Академія, 2009. – 192 с.
30. Безверха Т. Державне управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. / Т. Безверха. – Д. : ДРІДУ НАДУ при Президентові України, 2008. – 21 с.
31. Белебеха І. Українська еліта / І. Белебеха. – Х. : Березіль, 1999. – 345 с.
32. Беликов В. Социолингвистика : учеб. [для вузов] / В. Беликов, Л. Крысин. – М. : Рос. гуманит. ун-т, 2001. – 439 с.
33. Белл Р. Социолингвистика. Цель, методы, проблемы / Р. Белл. – М. : Международ. отн., 1980. – 318 с.
34. Белодед И. Язык и идеологическая борьба / И. Белодед. – К. : Наукова думка, 1974. – 231 с.
35. Бердниц О. Свята Україна / О. Бердниц. – Балтимор – Торонто, 1980. – 206 с.
36. Бердяев Н. А. Судьба России : опыты по психологии войны и национальности. – М., 1990. – С. 3.
37. Бибик А. Ворожий прес русифікації / А. Бибик // Літ. Україна. – 2007. – 19 липня. – С. 3.
38. Біланюк Л. Мовна критика і самовпевненість : ідеологічні впливи на статус мов в Україні // Державність української мови і мовний досвід світу : Матеріали міжнар. конф. / Л. Біланюк. – К., 2000. – 131 с.
39. Білодід І. Мова української соціалістичної нації / І. Білодід. – К., 1959.
40. Білорус О. Національна ідея і стратегія розвитку України в умовах глобалізації // Матеріали міжнар. наук. конф. «Україна : національна ідея», 23 квіт. 2002 р. / О. Білорус. – К. : Київ. міжнар. ун-т, 2003. – 788 с.
41. Блажейовський. Д. Де українська еліта? Еліту треба виховати! : збірка особистих думок, рефлексій та висновків автора / Д. Блажейовський. – Л. : Каменяр, 2008. – 160 с.
42. Богданова И. Очерки истории чешской литературы XIX – XX вв. / И. Богданова. – М., 1963. – С. 33 – 35.
43. Бодуен де Куртене И. Избранные труды по общему языкознания / И. Бодуен
де Куртене. – М. : Изд-во акад. наук СССР, 1963. – Т. 1. – 384 с.
44. Больман І. Мовні війни в Європі / І. Больман. – К. : К.І.С., 2007. – 280 с.
45. Брицин В. Мовна ситуація в УРСР і актуальні питання розвитку соціолінгвістичних досліджень // Функціонування і розвиток сучасних слов'янських мов : зб. наук, праць / В. Брицин. – К., 1991. – С. 4 – 24.
46. Бубер М. Народ и земля // Избранные произведения / М. Бубер. – М., 1979. – 259 с.
47. Булаховський Л. Вибрані праці : [в 5 т.] / Л. Булаховський; редкол. : І. К. Білодід (голова ) [та ін.]. – К. : Наук. думка, 1975. – Т. 1 : Загальне мовознавство. – 496 с.
48. Булаховський Л. Вибрані праці : [в 5 т.] / Л. Булаховський; редкол. : І. К. Білодід (голова ) [та ін.]. – К. : Наук. думка, 1977. – Т. 2 : Українська мова. – 632 с.
49. Буць Ж. Історія французької мови : навч. посіб. / Ж. Буць. – К. : НТУУ КПІ, 2008. – 112 с.
50. В нашей стране свободно говорящих по-русски больше, чем по-украински // Факты и комментарии. – 2006. – 6 дек. – С.4.
51. Вайсгербер Л. Родной язык и формирование духа / Л. Вайсгербер. – М., 1993. –282 с.
52. Василенко В. Власти нет // Украина. Общество. – 2008.– 18 октября.
53. Васютинський В. Колективна феноменологія самовизначення російськомовної спільноти в Україні / В. Васютинський // Педагогічна і психологічна науки в Україні. – К. : Пед. думка, 2007. – Т. 3 : Психологія, вікова фізіологія та дефектологія. – С. 220 – 229.
54. Вахтин Н. Языки народов Севера в ХХ веке. Очерки языкового сдвига / Н. Вахтин. – Спб. : ДБ, 2001. – 339 с.
55. Вебер М. Избранное. Образ общества / М. Вебер. – М. : Юрист, 1994. –702 с.
56. Верстюк В. Україна від найдавніших часів до сьогодення : хронологічний довідник / В. Верстюк [та ін.]. – К. : Наук. думка, 1995. – 688 с.
57. Вести из СССР. Права человека : в 5 т. – Мюнхен, 1971.
58. Вівчарик М. Україна від етносу до нації : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. М. Вівчарик. – К. : Вища шк. – 2004. – 239 c.
59. Вовченко С. Терпенье и труд всё перетрут / С. Вовченко // Своё мнение. – 2011. – № 36. – 5.09. – С. 6.
60. Воронин В. Отстоим право на родной язык / В. Воронин // 2000. – 2009. – 25 дек. – С. 7.
61. Вусик Г. Типологія мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ ст. : дис. … канд. філол. наук / Г. Вусик. – Бердянськ, 2005. – 230 с.
62. Гак В. Типологии форм языковой политики / В. Гак // Вопр. языкознания. – 1989. – № 5. – С. 104 – 133.
63. Гамперц Дж. Об этнографическом аспекте языковых изменений / Дж. Гамперц // Новое в лингвистике. – М. : Прогресс, 1975. – Вып. 7. – С. 299 – 319.
64. Гегель Г. Ф. Энциклопедия философских наук / Г. Гегель. – М., 1974. – Т. 1. – С. 226.
65. Гелей С. Василь Кучабський : від національної ідеї до державності (українська консервативна політична думка першої половини XX століття та її вклад в історичну науку) : автореф. дис. … д-ра іст. наук / С. Гелей. – К., 1999. – 37 с.
66. Ґелнер Е. Нації та націоналізм // Націоналізм / Е. Ґелнер. – К. : Таксон, 2003. – 300 с.
67. Гердер Й. Трактат о происхождении язика. Abhandlung uber den Ursprung der Sprache / Й. Гердер; [пер. нім. Г. Бергельсон]. – 2-е изд. – М. : URSS. ЛКИ, 2007. – С. VII – LIX, 133 – 157.
68. Гіденс Е. Соціологія / Е. Гіденс. – К. : Основи, 1999. – 726 с.
69. Гінзбург М., Ганжа А. Поліпшення якості нормативних документів – головний чинник зміцнення державного статусу української / М. Гінзбур, А. Ганжа // Вісник Нац. ун-ту «Львів. політ.». – 2004. – № 503. – С.20 – 23.
70. Глотов Б. Б. Етнополітичні процеси в сучасній Україні / Б. Глотов, Л. Калитюк. – Д., 2009. – 212 с.
71. Глотов Б. Б. Культурно-цивілізаційна ідентифікація українського народу : монографія / Б. Глотов. – Дніпропетровськ, 2002. – 216 с.
72. Гнаткевич Ю. Куди поведе нас ратифікована хартія / Ю. Гнаткевич // Літературна Україна. – 2003. – 29 травня. – С.3.
73. Гоці С. Європейська комісія. Процеси ухвалення рішень і виконавчі положення / С. Гоці. – К. : К. І. С., 2007. – 208 с.
74. Гриневецький С. Мовне питання : погляд з регіону / С. Гриневецький // Голос України. – 2006. – № 121 (3871). – С. 7.
75. Гринів О. Державна мова у конституційному полі / О. Гринів // Березіль. – 2001. – № 11 – 12. – С. 161 – 168.
76. Грицак Я. До ґенези ідеї політичної самостійності України / Я. Грицак // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К., 1992. – Вип. 1. – С. 119 – 140.
77. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації
ХІХ – ХХ століття / Я. Грицак. – К., 1996. – 249 с.
78. Гришаева Е. Вопросы языкового планирования в западной лингвистической традиции : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.19 / Е. Гришаева / МИИЯ им. М. Тореза. – М., 1990. – 20 с.
79. Грушевський М. Твори : [у 50 т.] / М. Грушевський. – Л. : Світ, 2005. – Т. 3 : Суспільно-політичні твори. – Розділ 2 : Зб. ст. про українську мову та українську справу. – 792 с.
80. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? / М. Грушевський. – К. : Знання, 1991. – 24 с.
81. Губко О. Психологія українського народу / О. Губко. – К. : Задруга, 2003. –
Кн. І. – С. 172.
82. Губогло М. Развивающийся електорат России / М. Губогло. – М., 1996. – Т. 1. – С. 43 – 53.
83. Гумбольдт фон В. Язык и философия культуры / В. фон Гумбольдт. – М., 1985. – 456 с.
84. Гумилев Л. География етноса в исторический период / Л. Гумилев. – Л., 1990. – 278 с.
85. Гумильов Л. Етнос, мифы и реальность / Л. Гумилев // Дружба народов. – 1988. – № 10. – С. 218 – 231.
86. Данилевська О. Мовна політика Центральної Ради, Гетьманату та Директорії : автореф. дис. ... кан. філол. наук : 10.02.01 / О. Данилевська; НАН України : Ін-т укр. мови. – К., 2004. – 24 с.
87. Данилевська О. Мовна політика Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / О. Данилевська; НАН України : Ін-т укр. мови. – К., 2004. – 217 с.
88. Даниленко В. «Українізація» 1920 – 30-х років : передумови, здобутки, уроки / [В. Даниленко, Я. Верменич, П. Бондарчук та ін.]; В.А. Смолій (відп. ред.). – К., 2003. – 392 с.
89. Данилюк Ю. Опозиція в Україні / Ю. Данилюк, О. Бажан. – К. : Рідний край, 2000. – С. 41.
90. Дацюк С. Українська еліта : міт, блеф і провокація / С. Дацюк // Ї. – 2006. – № 45. – С. 219 – 223.
91. Дашкевич Я. В Україні немає ідейного конфлікту поколінь / Я. Дашкевич // Політика і культура (ПіК). – 1999. – № 9. – С. 38.
92. Демченко В. Мовна ситуація на Півдні України : автореф. дис. ... канд. філол. наук / В. Демченко. – Д. : ДНУ, 1996. – 16 с.
93. Державна політика в соціогуманитарній сфері : підручник / [авт. кол. В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, П. К. Ситник та ін.] : за заг. ред. В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський. – К. : НАДУ, 2010. – 284 с.
94. Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В. Б. Авер’янова. – К. : Видавництво ТОВ «СОМИ», 1999. –
С. 35 – 39.
95. Державне управління і менеджмент: Навчальний посібник у таблицях і схемах / Г. С. Одінцова, Г. І. Мостовий, О. Ю. Амосов та ін.. За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Г. С. Одінцової. – Харків: ХарРІДУ УАДУ, 2002. – 492 с.
96. Державне управління : Словник-довідник / За заг. ред. В. М. Князєва, В. Д. Бакуменка. – К. : УАДУ, 2002. – 228 с.
97. Дешериев Ю. Закономерности развития и взаимодействия языков в советском обществе / Ю. Дешериев. – М. : Наука, 1966. – 402 с.
98. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? / І. Дзюба. – К. : Києво-Могилянська акад., 2005. – 336 с.
99. Дзюба І. Сучасна мовна ситуація в Україні / І. Дзюба // Спрага. – К. : Укр. світ, 2001. – С. 95.
100. Діяк І. Українське відродження чи нова русифікація : науков. посіб. / І. Дияк. – К. : Гранослов, 2000. – 304 с.
101. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К. : Товариство «Знання» України, 1991.  48 с.
102. Дорошенко Д. Нарис історії України / Д. Дорошенко. – К., 1992. – Т. 1. – С. 7 – 8.
103. Драч І. Політика : статті, доповіді, виступи, інтерв’ю / І. Драч. – К., 1997. – 392 с.
104. Дроздов О. Безелітарна Україна / О. Дроздов // Ї. – 2006. – № 45. –
С. 235 – 239.
105. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России / А. Дугин. – М., 1997. – 377 с.
106. Дютор Ж. Інтерв’ю з редактором газети //Літературна Україна 1998.
107. Европейская хартия нужна не Европе // «2000». – 2010. – 26 листопада – С. F2.
108. Енциклопедія освіти / Акад. пед..наук України; головний ред. В. Г. Кремень. – К. : Юридична література, 2008. – 1040с.
109. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред.. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – т. 5.  820с.
110. Еременко-Григоренко О. А. Организационно-экономический механизм управления хозяйственной деятельностью предприятия : дис. … канд. экон. наук : 08.06.01 / О. А. Еременко-Григоренко. – Донецк, 1999. – С. 31.
111. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. – Страсбург. – 5 листоп. 1992. – ETS 148. – 2004. – С. 45.
112. Євсєєва Г. Державна мовна політика та українська національна ідея : монографія / Г. П. Євсєєва. – Д.:ДРІДУ НАДУ, 2010. –337с.
113. Євтух В. Зберігаючи українську самобутність / В. Євтух, Є. Камінський, О. Ковальчук, В. Трощинський. – К. : Абрис, 1992. – 98 с.
114. Єрмоленко С. Соціальна престижність української мови в сучасному комунікативно-інформаційному світі / С. Єрмоленко // Українознавство. – 2005. – № 4. – С. 55 – 56.
115. Жайворонок Н. Українська етнолінгвістика : нариси : навч. посіб. / Н. Жайворонок. – К. : Довіра, 2007. – 262 с.
116. Жижко С. Про національну ідею / С. Жижко // Українські проблеми. – 1998. – № 1.
117. Жулинський М. Українська національна ідея в ідеологічній системі державотворення / М. Жулинський // Вища освіта України. – 2006. – №4. –
С. 9 – 13.
118. Журавський В. Політична еліта України : теорія і практика трансформації / В. Журавський, О. Кучеренко, М. Михайльченко. – К. : Логос, 1999. – 262 с.
119. Заблоцький В. Мовна політика в Україні : стан та напрями оптимізації : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / В. Заболоцький; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Х., 2007. – 16 с.
120. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст / О. Забужко. – К. : Основи. – 1993. – 126 с.
121. Загнітко А. Напрями і тенденції сучасної мовної політики : семантичний і прагматичний аспекти // Державність української мови і мовний досвід світу : матер. наук. конф. / А. Загнитко. – 2000. – С. 45 – 48.
122. Загнітко А. Українська мова як державна : ретроспектива і сучасність / А. Загнітко // Освіта і управління. – 2002. – Т. 5. – № 2. – С. 7 – 14.
123. Зайцев Ю. Дисиденти : опозиційний рух 60-х – 80-х рр. // Сторінки історії України / Ю. Зайцев. – К. : Основа, 1992. – С. 195 – 235.
124. Залізняк Г. Мовна ситуація Києва : день сьогоднішній та прийдешній / Г. Залізняк, Л. Масенко / НДІ соціально-економічних проблем Києва; Центр соціологічних досліджень «Громадська думка»; Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». – К. : КМ Академія, 2001. – 92 с.
125. Залізняк Л. Від склавинів до української нації / Л. Залізняк / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Центр українознавства. – 2 вид., доп. – К. : Бібліотека українця, 2004. – 256 с.
126. Залізняк Ю. Етичний інтелектуалізм публіцистики Івана Дзюби та Вацлава Гавела : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.01.08 / Ю. Б. Залізняк; Нац. ун-т ім. Т. Шевченка : Ін-т журналістики. – К., 2007. – 20 с.
127. Зарубинский О. Украину разъедают коррупция и лень // Правда Украины. – 2010. – 21 сентяб. – С. 2.
128. Заставний Ф. Національний і мовний склад населення України та питання її національно-культурного розвитку / Ф. Заставний // Географія та основи економіки в школі. – 2006. – № 8. – С. 33 – 39.
129. Заставний Ф. Українські етнічні землі / Ф. Заставний. – Л. : Світ, 1993. – 176 с.
130. Захистити мову – обстояти державність // Літературна Україна. – 2010. – 30 вересня. – С. 1 – 3.
131. Звернення до Президента України В. Ющенка На підтримку української мови в Україн : звернення до Президента України В.Ющенка // Голос України. – 2006. – 21 листоп. – С. 4.
132. Ижакевич Г. Украинский язык. Связи советского периода : дис. ... канд. філол. наук : 10.01.02 / Г. Ижакевич. – К., 1968. – 39 с.
133. Исаев М. Словарь этнолингвистических понятий и терминов / М. Исаев. – М. : Наука, 2002. – 196 с.
134. История южных и западных славян : метод. указания [для студентов-заочников исторических факультетов гос. ун-тов] / В. Г. Карасев; отв. ред. И. В. Созин. – 7-е изд. – М., 1985. – С. 346 – 348.
135. Іванишин В. Мова і нація / В. Іванишин, Я. Радевич-Винницький. – Дрогобич : Відродження, 1994. – 218 с.
136. Іванова Л. Україна між Сходом і Заходом : українська національна ідея в суспільно-політичній думці 50 – 60-х рр. ХІХ ст. : монографія. / Л. Г. Іванова. – К. : Дніпро, 2008. – 304 с.
137. Історія Української РСР. – К., 1977. – Т.1. – 303 с.
138. Калінський А. Яка орієнтація? / А. Калінський // Сучасність. – 1981. –
С. 34 – 42.
139. Канак Ф. Національна ідея : поняття і принцип / Ф. Канак // Розбудова держави. – 1994. – № 11. – С.16 – 23.
140. Караванський С. Небезпека – 2006 / С. Караванський // Свобода. – 2005. –
13 – 19 груд. – С. 3.
141. Кара-Мурза С. Демонтаж народа / С. Кара-Мурза. – М. : Алгоритм, 2007. – 704 с.
142. Карнышев А. Межэтническое взаимодействие в Бурятии : социальная психология, история, политика / А. Карнышев. – Улан-Уде : Изд-во БГУ, 1997. – 112 с.
143. Карпенко М. Мова як фактор консолідації української нації / М. Карпенко // Рідна мова як чинник етнокультурного самовизначення та національної єдності. Матеріали круглого столу. – К., 2004. – 120 с.
144. Касьянов Г. Теорія нації та націоналізму : монографія / Ю. Касьянов. –К. : Либідь, 1999. – 352 с.
145. Касьянов Ю. Незгодні : українська інтелігенція в русі опору, 1960 – 1980 рр. / Ю. Касьянов. – К. : Либідь, 1985. – 224 с.
146. Кафарський В. Політичні партії і питання про мови в Україні / В. Кафарський // Держава і право. – 2006. – № 1. – Вип. 34. – С. 556 – 565.
147. Кириченко В. Українська національна ідея та розбудова української державності / В. Кириченко // Розбудова держави. – 1993. – № 9. – С. 3 – 9.
148. Кириченко І. Слово «в законе» / І. Кириченко //Зеркало недели. – 2009. – № 48 – 49. – 27 дек. – С. 12.
149. Кияк Т. Мовна політика і термінознавство / Тарас Кияк // Вісник
Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2004. –
№ 503. – С. 8 – 11.
150. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від. О. Потебні до гіпотези мовного релятивізму) / Р. Кісь. – Л. : Літопис, 2002. – 304 с.
151. Клеймер І. Національні проблеми останньої імперії (національні питання в СРСР очима радянських дисидентів) / І. Клеймер. – Париж, 1978. – 407 с.
152. Клюй А. До питання про особливості формування національної ідеї в політичній думці України / А. Клюй // Грані. – 2005. – № 6. – С. 113 – 115.
153. Княжинський А. Дух нації. Соціологічно-етнопсихологічна студія / А. Княжинський. – Мюнхен : НТ ім. Т. Шевченка, 1959. – 291 с.
154. Князев А. Зачем опять будят больную тему? // Правда Украины. – 2010. – 8 октяб. – С. 1.
155. Ковалюк О. М. Фінансовий механізм організації економіки України (проблеми теорії і практики) : Монографія / О. М. Ковалюк. – Львів : Видавничий центр Львівського національного університету ім. Івана Франка, 2002. – 396 с.
156. Кожевніков В. Яка національна ідея українців? / В. Кожевніков. – К, 2004. – 40 с.
157. Колесниченко В. В любой точке нашей страны одновременно действуют 14 региональных языков // Кіевскій телеграфъ. – 2010. – 24 – 30 сентября. – С. 3.
158. Колісніченко В. Рада Європи вимагає прийняття Закону «Про мови в Україні» // Голос України. – 2010. – №185. – 5 жовтня. – С.4 – 5.
159. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні / А. Колодій. – Л., 2008. – С. 134.
160. Коломийчук В. С. Соціально-економічні механізми управління адміністративним районом в системі регіонального розвитку : Автореферат дис... д-ра екон. наук : 08.10.01 / НАН України. Інститут регіональних досліджень / В. С. Коломийчук. – Львів, 2000. – 50 с.
161. Кондрашкина Е. Индонезия : языковая ситуация и языковая политика в Индонезии / Е. Кондрашкина. – М. : Наука, 1985. – 154 с.
162. Кононенко К. Україна і Росія : соціально-економічні підстави української національної ідеї 1917 – 1960 / К. Кононенко. – Мюнхен, 1960. – 536 с.
163. Кононенко П. Українознавство : конспект лекцій / П. Кононенко, А. Пономаренко. – К., 2005. – 392 с.
164. Конституции государств Европы : в 3 т. / [общ. ред. и вступ. ст. Л. Окуньков]; Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации. – М. : Норма, 2001. –Т. 1. – 818 с.
165. Концептуальные положения стратегии противодействия основным угрозам национальной безопастности Российской Федерации. – М., 1995. – 110 с.
166. Концепція сучасної державної кадрової політики України. – К. : НАДУ, 2006. – 56 с.
167. Корнилов В. «Время Ч» для Партии регионов / В. Корнилов // 2000. – 2010. – 1 нояб. – С. F 4.
168. Коротич О. Б. Державне управління регіональним розвитком України : Монографія / О. Б. Коротич. – Харків : Видавництво ХарРІДУ НАДУ «Магістр», 2006. – 220 с.
169. Косів М. «Двомовна» партія – загроза існуванню нашої держави / М. Косів // Літ. Україна. – 2009. – № 43. – 24 груд. – С. 1 – 3.
170. Костенко Л. Гуманітарна аура нації або Дефект головного дзеркала : лекція, прочитана в Нац. ун-ті «Києво-Могилянська академія» 1 верес. 1999 р. / Л. Костенко. – 2 вид. – К. : Києво-Могилянська академія, 2005. –
32 с.
171. Костенко Ю. Україна потребує системних кроків, а не поодиноких «кавалерійських атак» / Ю. Костенко, Н. Іванова та ін.Опитування щодо Президентських виборів // 2000. – 2009. – 18 листоп. – С. F.
172. Котигоренко В. Мовний аспект державної етнополітики в Україні / В. Котигоренко // Стратегічні пріоритети : науково-аналітичний щоквартальний зб. Нац. ін-ту стратегічних дослідж. – К., 2007. – № 2.
173. Коцина И. Интервью с Сергеем Тарута / И. Коцина // Факты. – 2007. – 7 декабря. – С. 4.
174. Кочерган М. Загальне мовознавство : підруч. – 2 вид., випр. і доп. – К. : Академія, 2006. – 463 с.
175. Кравців Б. Прогресування русифікації в Україні СРСР / Б. Кравців // Сучасність. – 1972. – № 10 (142). – С. 67 – 74.
176. Кралюк П. Біля витоків української національної ідеології / П. Кралюк // Розбудова держави. – 1995.