НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВНИЦЬКА ІДЕЯ ЯК ЧИННИК РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

Левченко Наталія Вікторівна

УДК 35.001.73:351.858

НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВНИЦЬКА ІДЕЯ ЯК ЧИННИК РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність 25.00.01 – теорія та історія державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
Нікітін Володимир Валерійович, кандидат історичних наук, доцент

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ У СВІТОВОМУ ДИСКУРСИВНОМУ ПРОСТОРІ 11
1.1. Теоретико-методологічні підходи до визначення концептів «нація», «держава» та «національна ідея» у західній суспільно-політичній та науковій традиції 11
1.2. Дескриптивний аналіз моделей національної ідеї в Росії, США та європейських країнах 23
1.3. Змістовний аналіз концепту «національна ідея» 41
Висновки до Розділу 1 53
РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ 56
2.1. Передумови формування української національної ідеї як громадсько-політичного і наукового дискурсу 56
2.2. Основні етапи розвитку української національної ідеї та її історичні типи 64
2.3. Державницька ідея як складова української національної ідеї 80
Висновки до Розділу 2 91
РОЗДІЛ 3. РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ ІДЕЇ 94
3.1. Компаративний аналіз державницького потенціалу національної
ідеї 94
3.2. Система державного управління як інфраструктурне середовище імплементації державницької ідеї 106
3.3. Напрями інституціалізації національної державницької ідеї в умовах сучасної України 126
Висновки до Розділу 3 143
ВИСНОВКИ 145
ДОДАТКИ 151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 157

ВСТУП

Актуальність теми. Серед проблем, які стримують поступовий розвиток української державності, є такі, що не можуть бути подолані за умови впровадження лише адміністративних важелів впливу. Україна потребує оновленої системи державного управління, побудованої на застосуванні власного державницького досвіду, громадянської активності народу, його уявлень про те, якою має бути держава.
Одним з джерел творення модерної держави є державотворчий потенціал української національної ідеї, яка органічно поєднує в собі кращі надбання вітчизняної духовної культури та досягнення загальнолюдської політичної й державницької традиції. За даними спеціального дослідження громадської думки, що було здійснено компанією Research & Branding Group у період з 15 по 25 травня 2011 р., 49% громадян України вважають за необхідне розробку національної ідеї. Проте на сьогодні фахове дослідження даної проблематики тільки-но розпочинається. Попри численні дискусії в сучасній науці державного управління, відсутні узгоджені підходи до української національної ідеї як наукового поняття. Необхідно вдосконалити критерії компаративного аналізу форм буття національної ідеї, її різноманітних проявів у певних соціально-економічних та суспільно-політичних контекстах. Потребує спеціального дослідження вітчизняна система державного управління з точки зору визначення ресурсного потенціалу її розвитку та національна ідея як специфічний ресурс здійснення державно-управлінської діяльності. Залишаються нез’ясованими сутність та роль національної державницької ідеї як теоретичного проекту та практичного чинника реформування системи державного управління в Україні.
Систематизація та поглиблений аналіз культурно-історичної та наукової спадщини провідних вітчизняних та іноземних мислителів, які присвятили свою творчість осягненню національної ідеї, дозволяє не тільки уникнути традиційних помилок, властивих молодим державам, але й значно прискорити державницький розвиток завдяки визначенню суспільно вагомої мети та впровадженню відповідної мотиваційної системи.
Основи сучасного сприйняття української національної ідеї як державницького феномена було в різний спосіб закладено в працях вітчизняних громадсько-політичних діячів і мислителів, а саме: В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Донцова, М. Драгоманова, М. Костомарова, В. Липинського, П. Куліша, І. Франка, М. Чубинського та ін. Методологічні засади дослідження національної ідеї в контексті державотворення розроблено М. Бубером, М. Вебером, Ю. Габермасом, Й. Гердером, Г. Гегелем, Й. Фіхте, О. Шпенглером, а також М. Бердяєвим, Ф. Достоєвським, І. Ільїним, В. Соловйовим, П. Чаадаєвим. Теорію нації та національного питання, що становить контекст визначення національної ідеї, досліджували такі сучасні західні вчені, як Б. Андерсен, Е. Гелнер, М. Грох, Е. Сміт, Е. Хобсбаум та інші науковці.
Значний внесок у загальну теорію та методологію державного управління, зокрема, у розробку поняття «система державного управління», її сутності, складових, ресурсного забезпечення та напрямів модернізації (переважно в контексті адміністративної реформи) належить В. Авер’янову, Г. Атаманчуку, В. Бакуменку, Ю. Битяку, Н. Глазуновій, С. Кравченку, В. Малиновському, Н. Нижник, С. Серьогіну.
До наукової інтерпретації феномена «національна ідея», у тому числі в його державницькому аспекті, зверталися представники різних суспільних наук − А. Єрмолаєв, Г. Касьянов, І. Курас, Є. Кушнарьов, В. Лісовий, Ю. Лотман, В. Межуєв, Л. Нагорна, П. Толочко, А. Фартушний. У галузі науки державного управління державотворчому потенціалу української національної ідеї та спорідненим темам присвячені роботи В. Андрущенка, Т. Безверхої, В. Карлової, Ю. Куца, В. Нікітіна, М. Пірен, О. Радченка, О. Руденко, І. Смагіна, О. Терент’євої.
Аналіз сучасної фахової літератури з теми дослідження засвідчує, що в науковому плані державотворчий потенціал української національної ідеї є недостатньо дослідженим. Враховуючи сказане, актуальність теми дослідження визначається нагальною потребою вирішення конкретного наукового завдання щодо теоретичного обґрунтування та прикладної інтерпретації української національної державницької ідеї як вагомого чинника реформування системи державного управління.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з науковими дослідженнями, що здійснювалися кафедрою політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темою «Політика та адміністрування в системі державного управління» (реєстраційний номер 0109U004873), яка є невід’ємною складовою наукового комплексного проекту Національної академії державного управління при Президентові України «Державне управління та місцеве самоврядування». Особистий внесок здобувача у виконання НДР полягає у виявленні сутнісних особливостей побудови та функціонування вітчизняної моделі державного управління як на центральному, так і місцевому рівнях.
Мета й задачі дослідження. Метою дослідження є визначення та теоретичне обґрунтування змісту, складових, принципів та етапів ґенези української національної державницької ідеї, розробка напрямів її інституціалізації в процесі реформування системи державного управління.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки принципових задач:
– дослідити теоретичний рівень осягнення концепту «національна ідея» та її складових у сучасній науці державного управління;
– визначити сутність та зміст понять «нація», «національна ідея», «українська національна ідея», «українська національна державницька ідея» в контексті науки державного управління;
– здійснити компаративний аналіз державницького потенціалу національної ідеї в різних країнах з метою встановлення особливостей вітчизняного процесу державного будівництва;
– проаналізувати особливості вітчизняної системи державного управління як середовища імплементації національної державницької ідеї;
– обґрунтувати сутність української національної державницької ідеї як управлінського ресурсу державного управління;
– виокремити основні етапи становлення та розвитку української національної ідеї, встановити їх кореляцію з етапами націо- та державотворення в Україні;
– сформулювати ключові принципи, на яких ґрунтується українська національна державницька ідея, та розробити практичні рекомендації щодо реформування системи державного управління на вказаних принципах.
Об’єктом дослідження є процес реформування системи державного управління в Україні.
Предмет дослідження – теоретичні засади визначення сутності української національної державницької ідеї як чинника реформування вітчизняної системи державного управління.
Методи дослідження. У дисертації застосовано такі загальнонаукові методи: системно-аналітичний (відображення структури української національної та національної державницької ідеї, п. 2.1, 2.3), семантико-етимологічний аналіз понятійного апарату дослідження (п. 1.1, 1.3, 2.3), діалектичний (визначення вектора розвитку української національної ідеї, п. 2.1, 2.2), історичний (обґрунтування етапів еволюції української національної ідеї, п. 2.2), дескриптивний (розкриття змісту моделей національної ідеї в різних країнах п. 1.2), компаративний (порівняння поширених у світі моделей національної ідеї, п. 3.1), синергетичний (визначення ефекту сумарної дії соціокультурних і державно-управлінських чинників у процесі державного будівництва, п. 3.3), структурно-функціональний (аналіз взаємозв’язку між одиничним і особливим у діяльності суб’єктів публічної влади, п. 3.2). Крім того, при аналізі окремих державно-управлінських, соціальних та суспільних явищ застосовувались методи єдності історичного і логічного, аналізу та синтезу, індукції та дедукції.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні конкретного наукового завдання щодо теоретичного обґрунтування та прикладної інтерпретації української національної державницької ідеї як вагомого чинника реформування системи державного управління.
Новизна наукових результатів конкретизується в таких положеннях:
уперше:
 обґрунтовано сутність національної ідеї як специфічного ресурсу державного управління, що має на меті в разі суспільної необхідності компенсувати за допомогою засобів духовного впливу дефіцит традиційних управлінських ресурсів (економічних, правових, організаційних тощо);
 сформульовано нормотворчі принципи, на підставі яких розкривається сутність української національної державницької ідеї, а саме: пріоритет людей, громади, «землі» стосовно держави та її інституцій; первинність локальної самоорганізації населення в порівнянні із загальнодержавними владними імперативами; значно більше, ніж в інших соціокультурних контекстах, акцентування на аксіологічному вимірі політики, необхідності моральної санкції особистої діяльності політиків з боку суспільства;
удосконалено:
 підходи до визначення критеріїв компаративного аналізу суспільно-політичних функцій національної ідеї, а саме: її онтологічне підґрунтя (загальногромадянська, державницька чи етнічна); роль особистості в трансляції національної ідеї (індивідуальна, корпоративна, підпорядкована інтересам етносу, розчинена в загальнодержавному середовищі); кореляція з принципами функціонування громадянського суспільства (тотожність, узгодженість, амбівалентність, невизначеність); вплив чинника етнічної детермінації (державотворча нація, громадянська надетнічна спільнота);
 періодизацію становлення української національної ідеї (перший − підготовчий етап (др. пол. XVIII ст.); другий – романтичний, стихійно-народницький, «селянський» (сер. ХІХ ст.); третій – соціально-економічний, позастановий (60–80-ті роки ХІХ ст.); четвертий – політичний, самостійницький (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) і п’ятий – державницький – період практичного здійснення державного будівництва (1917–1920 рр.);
 класифікацію історичних типів та державотворчих функцій української національної ідеї як дискурсивного засобу концептуалізації суспільних уявлень (визначено типи: позастанова, надкласова національна ідея; політично спрямована національна ідея; етнічно детермінована національна державна ідея, модерна загальногромадянська національна державницька ідея);
дістало подальший розвиток:
 наукове обґрунтування змісту концептів «нація» (співгромадянство, соціокультурний феномен, що опосередковує взаємовідносини суспільства та держави); «національна ідея» (ієрархічна система духовних цінностей, що утворюється історично на підставі символічного відображення процесів етнічно-культурного і політичного розвитку певної нації та виступає одним з необхідних чинників державно-національного розвитку, виконуючи суспільно вагомі функції забезпечення її самоідентифікації, внутрішньої інтеграції та ціннісної легітимації суспільних відносин); «національна державна ідея» (стратегічна мета державотворення, спрямована на закріплення в суспільстві колективного відчуття необхідності суверенної державності); «українська національна ідея» (духовна матриця пролонгованого в часі відтворення буття українського народу, у процесі якого послідовно здійснюється його внутрішнє самоототожнення та зовнішня самореалізація як етнічної, соціально-культурної та державно-політичної спільноти);
 розуміння української національної державницької ідеї як підґрунтя певної системи державного управління, що репрезентує інтереси громадянської (політичної) нації, від її імені артикулює програму державотворення та безпосередньо сприяє реалізації необхідних мотиваційних, організаційних та мобілізуючих чинників державного будівництва;
 обґрунтування генетичної взаємозалежності системоутворюючих чинників модерного державотворення – національної державницької ідеї та громадянського суспільства, у яких відбивається опозиція двох найвпливовіших ідей сучасності – правової держави і держави національної, або лібералізму та традиціоналізму (чи націоналізму).
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в обґрунтуванні пропозицій щодо реформування діючої системи державного управління на підставі інституціалізації ключових принципів української національної державницької ідеї. Сформульовані та обґрунтовані в дисертації наукові положення та практичні рекомендації є основою розв’язання прикладних задач реформування системи державного управління на засадах використання історичного досвіду та врахування модерних реалій українського державотворення.
Пропозиції, сформульовані в дисертаційному дослідженні, упроваджено в роботі Асоціації органів місцевого самоврядування Харківської області (довідка про впровадження № 95 від 30.09.2011); Харківської обласної ради (довідка про впровадження № 01-38/1725 від 30.09.2011); Харківської обласної державної адміністрації (довідка про впровадження № 01-72/7430 від 04.10.2011); Головного управління у справах сім’ї, молоді та спорту Харківської обласної державної адміністрації (довідка про впровадження № 01-25/4722 від 30.09.2011); Департаменту освіти Харківської міської ради (довідка про впровадження № 3129 від 04.10.2011).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Усі результати отримані безпосередньо здобувачем і відображені в опублікованих ним роботах. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, які належать співавторам, спільно з якими були опубліковані окремі наукові праці.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні та практичні висновки, основні положення та результати дослідження оприлюднені та схвалені на наукових і науково-комунікативних заходах, зокрема трьох Міжнародних наукових конгресах «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2009–2011 рр.), Міжнародній науково-практичній конференції «Державна молодіжна політика: регіональний аспект» (м. Харків, 2008 р.); Міжнародному круглому столі на тему: «Євген Кушнарьов: ідейно-політична спадщина і наш час», присвяченому 60-річчю з дня народження Є. П. Кушнарьова (м. Харків, 2011 р.); Регіональному форумі «Громадське життя Харківщини за 20 років незалежності України» (м. Харків, 2011 р.); Загальних зборах представників членів Асоціації органів місцевого самоврядування Харківської області (смт Н. Водолага Харківської області, 2011 р.).
Публікації. Результати дослідження висвітлені в 11 наукових працях, у тому числі: 6 статтях у виданнях, включених до фахових у галузі науки «Державне управління», та 5 публікаціях у збірниках матеріалів наукових і науково-комунікативних заходів. Загальний обсяг публікацій становить близько 5 авт. арк.
Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 183 сторінки, з них 155 сторінок основного тексту. Дисертація містить 8 рисунків, 6 таблиць. Список використаних джерел налічує 264 найменування (на 27 сторінках), у тому числі 33 іншомовних (на 4 сторінках).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено конкретне наукове завдання щодо теоретичного обґрунтування та прикладної інтерпретації української національної державницької ідеї як вагомого чинника реформування системи державного управління. Отримані результати реалізують сформульовані мету та задачі дослідження і дозволяють зробити такі висновки.
1. У світовій та вітчизняній суспільно-політичній та науковій традиції попри безліч альтернативних підходів концепти «нація», «держава» та «національна ідея» є взаємопов’язаними і вживаються у спільних контекстах. Це дозволяє виокремити два загальні підходи до визначення природи національної ідеї. По-перше, онтологічний, – спрямований на встановлення об’єктивних засад формування і розвитку національної ідеї, яка внаслідок того має власний незалежний від громадської думки статус соціального буття. По-друге, гносеологічний, що виходить зі сприйняття національної ідеї як уявної духовної конструкції, симулякру, що виконує певні соціально-політичні та державотворчі функції. У межах цього підходу найбільш плідним видається аналіз названих концептів як комунікативних дискурсивних практик.
2. Нація в контексті даної роботи розуміється як співгромадянство, соціокультурний феномен, що опосередковує взаємовідносини суспільства та держави. Відповідно національна ідея – це ієрархічна система духовних цінностей, що утворюється історично на підставі символічного відображення процесів етнічно-культурного і політичного розвитку певної нації та виступає одним з необхідних чинників державно-національного розвитку, виконуючи суспільно-політичні функції (1) забезпечення її (нації) самоідентифікації, (2) внутрішньої інтеграції та (3) ціннісної легітимації суспільних відносин як соціально справедливих і морально вмотивованих. Українська національна ідея визначається як духовна матриця пролонгованого в часі відтворення буття українського народу, у процесі якого послідовно здійснюється його внутрішнє самоототожнення та зовнішня самореалізація як етнічної, соціально-культурної та державно-політичної спільноти. Складовою національної ідеї є національна державна ідея – стратегічна мета державотворення, спрямована на закріплення в суспільстві спільного відчуття необхідності суверенної державності. На державному етапі національного розвитку державна ідея трансформується в національну державницьку ідею, що виступає певним загальногромадянським проектом державного будівництва.
Національна державницька ідея як невід’ємна складова національної ідеї і форма здійснення державної ідеї безпосередньо орієнтована на створення необхідних духовних передумов для державного будівництва. Крім згаданих вище функцій, національна державницька ідея (4) пропонує вкорінену в суспільну свідомість програму державотворення («проект майбутнього»), (5) створює систему індивідуальних та колективних стимулів до спільної праці та (6) сприяє мобілізації громадсько-політичних ресурсів для досягнення встановленої мети. Національна ідея у формі державницької ідеї виходить за суто етнічні межі, набуває загальногромадянських рис та перетворюється на ідею позаетнічну, політично вмотивовану; таку, що реалізується не тільки через інструменти прямої громадської дії, але й через систему державного управління.
3. Результати компаративного аналізу державницького потенціалу національної ідеї в різних країнах дозволяють виокремити чотири її основні моделі (форми буття) (американська ідея свободи громадянського самоздійснення; західноєвропейська модель «нації-держави» та її різновид прусська ідея загальнодержавної корпорації; російська ідея одержавленого суспільства; східноєвропейська модель (до якої генетично відноситься й Україна) етнічно детермінованого державного розвитку), а також встановити кореляцію національної державницької ідеї та громадянського суспільства як системоутворюючих чинників модерного державотворення.
4. На підставі логічно-функціонального аналізу системи державного управління з’ясовано роль національної ідеї як вагомого ресурсу державного будівництва, який через використання духовних чинників суспільного розвитку може за визначених умов здійснювати вирішальний вплив на націо- та державотворчі процеси. Даний висновок обґрунтовано за допомогою компаративного аналізу вихідних умов державного управління у країнах Західної Європи та Україні, у результаті якого встановлено, що в тих країнах, де історично не вистачало власних матеріальних (у широкому розумінні) ресурсів для національного самовизначення та державного будівництва (до них відноситься більшість країн Східної Європи та Україна), виникла потреба в додаткових інструментах іншого – «нематеріального» ґатунку, які уособлює саме національна ідея.
Отже, українська національна державницька ідея як наукове поняття в галузі науки державного управління та чинник державного управління є невід’ємною складовою національної ідеї і формою здійснення державної ідеї, формулює прикладну програму державного будівництва, створює необхідну для того систему колективної мотивації та організаційну інфраструктуру.
5. У ґенезі української національної ідеї як духовного ресурсу здійснення націо- та державотворення в Україні виокремлено такі історичні етапи:
– установчий (сер. XVI – поч. XVIII ст.) – поширення переддискурсів української національної ідеї в обмеженому колі українських інтелектуалів;
– підготовчий (др. пол. XVIII ст.) – формування світоглядних та громадсько-політичних її засад;
– романтичний, стихійно-народницький (сер. ХІХ ст.) − національна ідея існує в стихійній формі партикулярної «селянської» або «мужицької» ідеї;
– соціально-економічний, позастановий (60–80-ті роки ХІХ ст.) − формулювання української національної ідеї як ідеї загальнонародної, а не виключно етнічної;
– політичний, самостійницький (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) − твердження етнічно вмотивованого розуміння національної державної ідеї;
– державницький – період практичного здійснення державного будівництва за добу Української національної революції та загальноросійської громадянської війни (1917–1920) − національна ідея поступово трансформується в загальногромадянську державницьку ідею.
6. Узагальнений у дослідженні фактичний матеріал дозволяє встановити кореляцію етапів розвитку концепту «національна ідея» з етапами націо- та державотворення в Україні. Домодерній українській нації як культурно-етнічній спільноті (сер. XVII – кін. XVIIІ ст.) відповідають переддискурси національної ідеї як сукупність поглядів вузького кола українських інтелектуалів. Етап ранньомодерної української нації
(кін. XVIIІ – кін. ХІХ ст.) співпадає з періодом поширення української національної ідеї як духовного етнокультурного феномена. Модерна українська нація в умовах вимушеної бездержавності (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) потребувала власної національної державної ідеї як стратегічної мети та історичного вектора державотворення. Нарешті, українська політична нація, яка формується в умовах суверенної державності, розкривається через українську національну державницьку ідеєю як загальногромадянський проект державного будівництва.
7. У роботі сформульовано три ключові нормотворчі принципи, що розкривають сутність вітчизняної національної державницької ідеї. По-перше, – це пріоритет людей, громади, «землі» стосовно вищої державної влади, що передбачає здатність і можливість громадян безпосередньо (через інструменти прямої демократії) або опосередковано (через процедуру демократичних виборів і механізми зворотного управлінського зв’язку) істотно впливати на вироблення та здійснення державної політики. Другий принцип полягає в первинності локальної народної самоорганізації порівняно із загальнодержавною організацією, яка протягом усієї історії України найчастіше асоціювалася з іншими державами. Очікувана модель державного управління має відтворити інверсійну до теперішньої побудову органів публічної влади знизу-доверху, як це відбувалося у практиці (а більше в дискурсивному просторі) українського державного будівництва від вічового ладу Київської Русі через Запорозьку Січ та Козацьку державу до «народоправного» устрою Української Народної Республіки. Третій принцип розкривається через суспільне визнання виняткової важливості моральної санкції, аксіологічного виміру політики й результатів особистої діяльності політиків.
8. Дослідження нормотворчих принципів української національної державницької ідеї дозволило розробити практичні рекомендації щодо відповідного реформування системи державного управління.
Серед них, по-перше, відновлення дієздатного механізму проведення загальнодержавних та місцевих референдумів з визначеного кола питань суспільної ваги, у т. ч. й з конституційних питань (використання досвіду вічового народоправства); посилення ролі національного парламенту в системі державного управління, формування його за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою; встановлення сучасної партійної системи, здатної істотно впливати на політичний процес, поступове повернення до європейської моделі парламентсько-президентської республіки за умови збереження керованості системи державного управління в Україні.
По-друге, поступова відмова від прямого державного управління на регіональному рівні, передача влади від місцевих державних адміністрацій до виконкомів відповідних рад; проведення виборів до місцевих рад виключно за мажоритарною системою (як найбільш зрозумілою для виборців) з переважним правом осередків політичних партій на висування кандидатів; законодавче встановлення нової моделі оподаткування, побудованої на принципах т. зв. «бюджетного федералізму»; стимулювання розвитку органів самоорганізації громадян через обов’язкове надання адміністративних і фінансових важелів впливу на місцеві справи; конституційне закріплення права законодавчої ініціативи (у т. ч. й на місцевому рівні щодо ініціювання відповідних рішень місцевих рад) для повноважних представників громадськості (за встановленими в законному порядку критеріями).
По-третє, законодавче вдосконалення механізму реалізації права виборців (суб’єктів виборчого права) на дострокове припинення повноважень депутатів усіх рівнів; поступове обмеження депутатської недоторканності народних депутатів за умови посилення правових і адміністративних гарантій здійснення незалежної професійної діяльності та приватних прав народних депутатів і депутатів місцевих рад; затвердження дієздатної процедури імпічменту (дострокового позбавлення повноважень) до Президента України, керівних державних посадовців центрального та регіонального рівня, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Для успішної реалізації вказаних принципів національної державницької ідеї необхідна політична воля, яка сама по собі є екстраординарним ресурсом державного управління, що потребує додаткової суспільної легітимізації. Отже, політична воля, легітимізована національною ідеєю та здійснена на підставі впровадження нормотворчих принципів національної державницької ідеї, здатна отримати широку суспільну підтримку та забезпечити реформування системи державного управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулатипов Р. Г. Этнополитология : учеб. пособие / Р. Г. Абдулатипов. – СПб. : Питер, 2004. – 313 с.
2. Адміністративне право України : підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко [та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 544 с.
3. Аксаков И. С. Украйнофильско-польский бред «Тараса Воли» (1868) / Наше знамя – русская народность / И. С. Аксаков ; сост. и коммент. С. Лебедева ; отв. ред. О. Платонов. – М. : Институт русской цивилизации, 2008. – 640 с.
4. Алембаев К. О. К вопросу о природе и сущности государственного управления / К. О. Алембаев, Г. А. Мензюк // Вестник Казахстанско-Американского свободного университета. – 2007. – № 3. – С. 126–133.
5. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе / У. Альтерматт ; пер. с нем. С. В. Базарнова ; Рос. гос. гуманит. ун-т. – М. : [б. и.], 2000. – 367 с.
6. Анонім. Передмова Теодорові Скуминові до книги «Унія, або Виклад найперших статей про з’єднання греків із тими, що належать до костелу римського», 1595 р. / Анонім ; пер. Р. Радишевський // Тисяча років української суспільно-політичної думки: в 9 т. – К., 2001. – Т. 2. – Кн. 1 : XVI ст. – С. 368–369.
7. Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / В. Б. Антонович ; упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський ; вст. ст. та коментарі В. Ульяновського. – К. : Либідь, 1995. – 816 с.
8. Артюх В. О. Тяглість історії й історія тяглості: українська філософсько-історична думка першої половини ХХ століття: [монографія] / В. О. Артюх. – Суми : Вид-во СумДУ, 2010. – 266 с.
9. Астаф’єв А. О. Політико-ідеологічне підґрунтя національної ідеї в сучасних умовах / А. О. Астаф’єв // Стратегії розвитку України: теорія і практика ; за ред. О. С. Власюка. – К., 2002. – С. 103–113.
10. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук. – М. : Юрид. лит., 1997. – 400 с.
11. Баграмов Э. А. Национальная проблематика: в поисках новых концептуальных подходов / Э. А. Баграмов // Вопросы философии. – 2010. – № 2. – С. 34–51.
12. Бакула Б. Нова Європа і слов’янство у баченні Томаша Масарика / Б. Бакула // Проблеми слов’янознавства. – 2004. – Вип. 54. – С. 11–19.
13. Барышников Ю. Н. Модели управления (2004) [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.koism.rags.ru/publ/articles/12.php. – Заглавие с экрана.
14. Бауэр О. Национальный вопрос и социал-демократия / О. Бауэр // Нации и национализм / Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох [и др.] ; пер с англ. и нем. Л. Е. Переяславцевой, М. С. Панина, М. Б. Гнедовского. – М., 2002. – С. 52–120.
15. Бачихин В. Г. Бытие власти / В. Г. Бачихин // Культура народов Причерноморья. – 2005. – № 74, т. 2. – С. 74–77.
16. Безверха Т. В. Досвід модернізації національної ідеї в процесі формування й розвитку національних держав [Електронний ресурс] / Т. В. Безверха // Публічне адміністрування: теорія та практика : електронний зб. наук. пр. – 2009. – Вип. 1 (1). – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Patp/2009-01/BezverhaStat.pdf. – Назва з екрану.
17. Белов М. В. Формирование национальной идеологии. Постановка проблемы / М. В. Белов // Вестник Нижегород. гос. ун-та им. Н. И. Лобачевского. Сер. : История. – 2003. – № 1 (2). – С. 34–42.
18. Бердяев Н. Русская идея / Н. Бердяев // Русская идея в кругу писателей и мыслителей русского зарубежья : в 2 т. / сост. В. М. Пискунов ; коммент. Н. Б. Злобина. – М., 1994. – Т. 2. – С. 204–286.
19. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма / Н. А. Бердяев ; АН СССР, Науч. совет по пробл. культуры. – Репринт. воспроизведение. – М. : Наука, 1990. – 220 с. – Вых. данные ориг.: Париж, 1955.
20. Бердяев Н. А. Основная идея Вл. Соловьева / Н. А. Бердяев // Вл. Соловьев : Pro et contra : Личность и творчество Владимира Соловьева в оценке рус. мыслителей и исследователей : антология / [подгот. В. Ф. Бойков]. – СПб., 2002. – Т. 2. – С. 688–695.
21. Бердяев Н. А. Падение священного русского царства : публицистика 1914–1922 / Н. А. Бердяев ; вступ. ст. сост. и прим. В. В. Сапова. – М. : Астрель, 2007. – 1179 с.
22. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Ж. Бодріяр ; пер. з фр. В. Ховхун. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 230 с.
23. Бочковський О. Вступ до націології / О. Бочковський. – К. : Генеза, 1998. – 144 с.
24. Бубер М. Народ и его земля : пер. с нем. / М. Бубер // Избранные произведения / М. Бубер. – М., 1979. – С. 257–345.
25. Булгаков С. Н. Размышления о национальности / С. Н. Булгаков // Сочинения: в 2 т. / С. Н. Булгаков. – М., 1993. – Т. 2: Избранные статьи. – С. 435–457.
26. Бунс В. Национальная идея: Имперские наследия и посткоммунистическая траектория в Восточной Европе / В. Бунс // Ойкумена: Альманах сравнительных исследований политических институтов, социально-экономических систем и цивилизаций / Регион. фил. НИСИ в г. Харькове ; ХНУ им. В. Н. Каразина ; науч. ред. А.А. Фисун. – Х., 2010. – вып. 7. – С. 191-220.
27. Вауліна Ф. В. Національна ідея України: комплексний вимір / Ф. В. Вауліна // Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В. Н. Каразiна – 2010. – № 885. Сер.: Питання політології. – Вип. 16. – С. 196–201.
28. Вдовин А. И. Русские в ХХ веке / А. И. Вдовин. – М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – 448 с.
29. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер ; пер. с нем., сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова ; пред. П. П. Гайденко ; коммент. А. Ф. Филиппова. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с.
30. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
31. Вивід прав України / М. Грушевський, І. Франко, М. Костомаров [та ін.] – Львів : Слово, 1991. – 128 с.
32. Видеман Т. Ю. «Прусский социализм» Освальда Шпенглера как пример национального утопизма в нестабильном обществе / Т. Ю. Видеман // Cogito : альманах истории идей. – 2006. – Вып. 1. – С. 346–364.
33. Винницький М. Україна і діаспора – можливості формування «світового українства» / М. Винницький // Культурні зв’язки Донеччини з українським зарубіжжям: матеріали наук.-практ. конф., м. Донецьк, 17 груд. 2004 р. – Донецьк, 2004. – С. 34–45.
34. Винниченко В. Відродження нації. Історія української революції Март 1917 р. – грудень 1919 р. : у 3 ч. – К. ; Відень : Дзвін, 1920. – 3 ч.
35. Габермас Ю. Єдність розуму в розмаїтті його голосів / Юрген Габермас // Комунікативна практична філософія : підручник / Єрмоленко А. М. – К., 1999. – Ч. 2 : Вибрані тексти. – С. 255–286.
36. Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории / Г. В. Ф. Гегель ; пер. с нем. А. М. Водена. – СПб. : Наука, 2000. – 477 с.
37. Гегель Г. В. Ф. Политические произведения / Гегель ; Акад. наук СССР, Ин-т государства и права. – Москва : Наука, 1978. – 438 с. ¬ (Памятники философской мысли).
38. Гелей С. Д. Політологія: [навч. посіб.] / С. Д. Гелей, С. М. Рутар. –
4-те вид., перероб. і доп. – Львів : Світ, 2001. – 384 с.
39. Гердер И.-Г. Идеи к философии истории человечества : [пер. с нем.] / И.-Г. Гердер. – М. : Наука, 1977. – 705 с.
40. Глазунова Н. И. Государственное (административное) управление : учебник / Н. И. Глазунова. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 560 с.
41. Гончаров В. В. Ягеллонская идея в польской историографии XX –начала XXI вв. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://ostpreussen.do.am/publ/1-1-0-15. – Заглавие с экрана.
42. Государственное управление : учеб. пособие. – Хабаровск : ДВАГС, 2005. – 183 с.
43. Грицак Я. До ґенезу ідеї політичної самостійності України / Я. Грицак // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність : міжвід. зб. наук. пр. – К., 1992. – Вип. 1. – С. 119–143.
44. Грінченко Борис Дмитрович, Драгоманов Михайло Петрович. Діалоги про українську національну справу / НАН України ; Інститут української археографії / А. Жуковський (сост.). – К., 1994. – 286 с.
45. Грушевский М. Движение политической и общественной украинской мысли в ХІХ столетии / М. Грушевский // Освобождение России и украинский вопрос : статьи и заметки. – СПб., 1907. – С. 42–54.
46. Грушевский М. Иллюстрированная история Украины с приложениями и дополненнями / М. Грушевский : сост. И. И. Брояк, В. Ф. Верстюк. – Донецк : БАО, 2004. – 768 с.
47. Грушевский М. Очерк истории украинского народа / М. Грушевский. – Изд. 2-е, доп. – СПб. : Общественная польза, 1906. – 512 с.
48. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть / М. Грушевський // Якої ми хочемо автономії і федерації / М. Грушевський. – К. : Т-во «Знання» України, 1991. – 240 с.
49. Грушевський М. С. Вступний виклад з давньої історії Русі, виголошений у Львівськім університеті 30 вересня 1894 р. / М. С. Грушевський // Твори : у 50 т. / М. С. Грушевський ; НАН України; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; Павло Сохань (голов. ред.) – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 65–74.
50. Грушевський М. С. Історія України–Руси. Т. 1 / М. Грушевський. –
3-тє вид. – К., 1913. – 648 с.
51. Грушевський М. С. Історія України–Руси. Т. 3 / М. Грушевський. – Львів, 1905. – 588 с.
52. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. Т. 5, кн. 1 / М. С. Грушевський ; упоряд. та приміт. C. K. Росовецького. – К. : Либідь, 1995. – 256 с.
53. Гудзь В. В. Дмитро Дорошенко як представник державницької політики та історіософії / В. В. Гудзь, О. Д. Чечина // Наук. праці іст. ф-ту Запорізького нац. ун-ту. – Запоріжжя, 2009. – Вип. 27. – С. 351–356.
54. Гулыга А. В. Русская идея и её творцы / А. В. Гулыга. – М. : Изд-во Эксмо, 2003. – 448 с.
55. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні : підруч. для студ. вищих навч. закл. / за ред. С. Г. Серьогіної. – X. : Право, 2005. – 256 с.
56. Динак С. Філософія духу Юліуша Словацького тa її рецепція в XX ст. / С. Динак // Магістеріум : зб. наук. пр. / Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». – 2008. – Вип. 30 : Історико-філософські студії. – C. 61–64.
57. Додонов Р. Пріоритетні напрямки оптимізації національно-державницької самосвідомості в Україні / Р. Додонов, С. Мофа // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2. – С. 3–13.
58. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї / Д. Донцов. –Репринт. вид. – К. : Тов. «Знання» України, 1991. – 48 с. – Вих. дані ориг. : Винниця, 1917.
59. Донцов Д. Націоналізм / Д. Донцов. – Львів : Нове життя, 1926. – 255 с.
60. Дорошенко Д. І. Нарис історії України : в 2 т. / Д. І. Дорошенко. –2-ге вид., репринт. – К. : Глобус, 1992. – 2 т.
61. Достоевский Ф. М. Собрание сочинений : в 15 т. / Ф. М. Достоевский. – Л. : Наука, Ленингр. отд-ние, 1988–1996. – 15 т.
62. Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну / М. Драгоманов. – Коломия : Друк. М. Білоуса, 1894. – 199 с.
63. Драгоманов М. Неполітична політика / М. Драгоманов // Народ : орган Русько-української радикальної партії. – 1890. – 15 груд. (Ч. 24). – С. 373–376.
64. Драгоманов М. П. Вибране : («...мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні») / М. Драгоманов ; упоряд. та авт. іст.-біогр. нарису Р. С. Міщук; прим. Р. С. Міщука, В. С. Шандри. – К. : Либідь, 1991. – 688 с.
65. Драгоманов М. П. Вольный Союз. Опыт украинской политико-социальной программы / Собрание политических сочинений М. П. Драгоманова : печатается по инициативе и на средства украинцев-демократов / М. Драгоманов. –– Paris, 1905. – Т. 1. – С. 275–375.
66. Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці : в 2 т. / редкол. : О. І. Дей, О. Є. Засенко (голова), О. Я. Дисенко. – К. : Наук. думка, 1970. – 2 т.
67. Духовна-Кравченко О. С. Проблема визначення понять «патріотизм» та «національна ідея» в сучасній філософській думці / О. С. Духовна-Кравченко // Грані : наук.-теор. і громадсько-політ. альманах. – 2010. – № 3 (71). – С. 73–76.
68. Екельчик С. История Украины. Становление современной нации / Сергей Екельчик ; авториз. пер. с англ. Николая Климчука. – К. : К. И. С., 2010. – 396 с.
69. Енциклопедія історії України: в 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – К. : Наук. думка, 2003–2011. – 8 т.
70. Ермолаев А. В поисках национальной идеи (философские заметки) / А. Ермолаев // Україна в пошуках себе: національна ідея, проблеми розвитку : зб. матеріалів експертів Всеукр. експерт. мережі / упоряд. О. Судакова. – К. : Києво-Могилянська академія, 2007. – С. 144–156.
71. Єфремов С. Іван Нечуй-Левицький [Електронний ресурс] / С. Єфремов. – К. ; Ляйпціг ; Торонто ; Філядельфія : МОСТИ, 2000. – 72 с. – Режим доступу : http://www.utoronto.ca/elul/ Nechui/Iefremov1.pdf. – Назва з екрану.
72. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період / О. Забужко. – К. : Основи, 1993. – 126 с.
73. Закала М. Раціоналістичне підґрунтя свободи людини у філософії Григорія Сковороди / М. Закала // Вісник Львівського університету. Сер. : Філософські науки. – 2008. – Вип. 11. – С. 107–114.
74. Заруба О. Нація чи інтеграція? : Про пошук національної ідеї в контексті євроатлантичної інтеграції / О. Заруба // Украина в евроатлантическом контексте. Гражданское общество и средства массовой информации. Пиар-деятельность в СМИ / Луган. гос. пед. ун-т им. Т. Шевченко ; отв. ред. : Л. Н. Синельникова, Л. Ф. Компанцева, Г. А. Петровская. – Луганск, 2004. – С. 128–132.
75. Иванов В. Н. Инновационные социальные технологии государственного и муниципального управления / В. Н. Иванов, В. И. Патрушев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Экономика, 2001. – 327 с.
76. Иллиризм // Энциклопедический словарь / изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – СПб., 1894. – Т. XIIA. – С. 927–928. – Подпись: Ир. П.
77. Ильин И. А. О грядущей России : избр. ст. / И. А. Ильин ; под ред. Н. П. Полторацкого. – М. : Воениздат, 1993. – 366 с.
78. Ильин И. А. О русской идее / И. А. Ильин // Русская идея ; сост. и авт. вступ. ст. М. А. Малин. – М., 1992. – С. 436–443.
79. Ильин И. А. Собрание сочинений: в 10 т. / И. А. Ильин ; сост. и коммент. Ю. Т. Лисицы. – M. : Русская книга, 1993–1999. – 10 т.
80. Історія України / В. Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гуржій [та ін.] ;за ред. В. А. Смолія. – К. : Альтернативи, 1997. – 416 с.
81. Калакура Я. С. Українська історіографія : курс лекцій / Я. С. Калакура. – К. : Генеза, 2004. – 496 с.
82. Карлова В. В. Основні фактори формування і розвитку національної самосвідомості [Електронний ресурс] / В. В. Карлова / Державне управління: теорія та практика : [Електронне наукове фахове видання] / Національна акад. держ. упр. при Президентові України. – 2010. – № 2. – Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/ej/ej12/txts/10kvvrns.pdf. – Назва з екрану.
83. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму: [монографія] / Г. В. Касьянов. – К. : Либідь, 1999. – 352 с.
84. Кирило-Мефодіївське товариство: у 3 т. / АН УРСР ; Археогр. комісія та ін. ; упоряд. М. І. Бутич, І. І. Глизь, О. О. Франко ; редкол. : П. С. Сохань (голов. ред.) та ін. – К. : Наук. думка, 1990. – 3 т.
85. Кистяковский Б. М. П. Драгоманов. Его политические взгляды, литературная деятельность и жизнь / Б. Кистяковский // Политические сочинения / М. П. Драгоманов ; под ред. проф. И. М. Гревса и Б. А. Кистяковского. – М. : Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1908. – Т. 1. – С. IX–LXXVII.
86. Козбаненко В. А. Формы и методы государственного управления / В. А. Козбаненко // Проблемы теории и практики управления. – 2000. – № 2. – С. 46–48.
87. Колотило В. В. «Державна» і «державницька» ідеології: проблеми визначення і співвідношення понять / В. В. Колотило // Мультиверсум : філос. альманах : зб. наук. пр. / гол. ред. В. В. Лях. – К., 2005. – Вип. 49. – С. 194–206.
88. Колотило В. В. Роль ідеології в процесі соціальних змін : автореф. дис. … канд. філософ. наук : 09.00.03 / В. В. Колотило ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2006. – 17 с.
89. Кононенко К. Україна і Росія : Соціально-економічні підстави української національної ідеї 1917–1960 рр. / К. Кононенко. – Мюнхен : Український вільний університет, 1965. – 535 с.
90. Конституційні акти України, 1917–1920 : Невідомі конституції України / Ю. Д. Прилюк (наук. ред. і упоряд.), В. Ф. Жмир (наук. ред. і упоряд.). – К. : Філософська і соціологічна думка, 1992. – 272 с.
91. Коровникова Н. А. Предпосылки и перспективы формирования национальной идеи современной России : дис. ... канд. полит. наук : 23.00.02 / Н. А. Коровкина ; Рос. акад. гос. службы при Президенте РФ. – М., 2009. – 219 с.
92. Костомаров М. Гетьманованє Ивана Виговского и Юрия Хмельницкого / М. Костомаров. – Тернопіль : Друк. І. Равловського, 1891. – 234 с.
93. Костомаров Н. Две русские народности / Н. Костомаров // Основа. – 1861. – № 3. – С. 33–80.
94. Кочура Н. Духовна парадигма розвитку українського суспільства в умовах глобалізації / Н. Кочура // Українознавство. – 2009. – № 4. – С. 248–251.
95. Кресін А. Український сарматизм / А. Кресін // Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького ; Ю. І. Римаренко (ред.). – К., 1996. – С. 136.
96. Кресіна І. Сучасні абриси української національної ідеї / І. Кресіна // Нова політика. – 1998. – № 5. – С. 48–53.
97. Кулик В. М. Формування та еволюція української державної ідеї: 1986–1991 : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.01 / В. М. Кулик ; НАН України. – К., 1999. – 20 с.
98. Кулиш П. А. Записки о Южной Руси. Т. 1–2 / изд. П. Кулиш. – СПб. : Тип. А. Якобсона, 1856–1857. – 2 т.
99. Кулиш П. А. Украинофилам / П. А. Кулиш // Пам’ятки суспільної думки України XVIII – першої половини XIX ст. : хрестоматія. – Дніпропетровськ, 1995. – С. 423–438; 484–486.
100. Курас І. Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення / І. Ф. Курас ; НАН України; Ін-т політ. і етнонац. досліджень. – К. : Генеза, 2004. – 734 с.
101. Куташев І. Суспільно-політичні погляди Станіслава Оріховського / І. Куташев // Політичний менеджмент. – 2005. – № 3 (12). – C. 169–179.
102. Кухта Б. Л. З історії української політичної думки : текст лекцій : навч. посіб. / Б. Л. Кухта. – К. : Генеза, 1994. – 368 с.
103. Куць О. Етнополітичні аспекти розбудови української держави / О. Куць, Ю. Куц. – Х. : Вид-ня журналу «Березіль», 1999. – 274 с.
104. Кушнарёв Е. П. Национальная идеология Украины: как есть – и как надо, чтоб было // 2000 : еженед. – 2007. – 12–18 янв. – № 1–2 (349).
105. Левченко Н. В. Киевская Русь: конкуренция князя и вече в свете современного украинского опыта государственного строительства /
Н. В. Левченко, В. В. Никитин // Университеты. Наука и просвещение. – 2010. – № 2. – С. 86–93.
106. Левченко Н. В. Мир ловил меня, но не поймал. Попытка истолкования автоэпитафии Григория Сковороды / Н. В. Левченко, В. В.Никитин // Университеты. Наука и просвещение – 2011. – № 1. –
С. 42–48.
107. Левченко Н. В. Национальная идея как матрица государственного строительства в Украине / Н. В. Левченко // Университеты. Наука и просвещение – 2009. – № 3. – С. 20–27.
108. Левченко Н. В. Національна ідея та її вплив на формування громадянського суспільства в Україні / Н. В. Левченко, В. В. Нікітін // Теорія та практика державного управління. – Х., 2008. – Вип. 2 (21). – С. 288–297.
109. Левченко Н. В. Національна ідея як чинник державотворення в Україні / Н. В. Левченко // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. – Х., 2009. – Вип. 2 (25). – С. 66–75.
110. Левченко Н. В. Складові української національної ідеї та її вплив на процес державотворення в сучасній Україні / Н. В. Левченко // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. – Х., 2010. – Вип. 1 (28). – С. 75–83.
111. Левченко Н. В. Українська державна ідея у творчості В’ячеслава Липинського та Дмитра Донцова / Н. В. Левченко // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. – Х., 2010. – Вип. 4 (31). – C. 100–107.
112. Левченко Н. В. Українська національна державницька ідея в контексті науки державного управління / Н. В. Левченко // Актуальні проблеми державного управління. – Х., 2011. – Вип. 2 (40). – С. 301–310.
113. Левченко Н. В. Формування сучасної української моделі місцевого самоврядування в контексті історичного досвіду (Магдебурзьке право) [Електронний ресурс] / Н. В. Левченко // Державне будівництво : електронне наукове фахове видання. – 2010. – № 1. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ e-journals/DeBu/2010-1/doc/1/07.pdf. – Назва з екрану.
114. Левченко Н. В. Чи потрібна національна ідея місцевому самоврядуванню? / Н. В. Левченко // Місцеве самоврядування : інформаційно-аналітичне видання для керівників і спеціалістів органів місцевого самоврядування. – 2011. – № 9 (21). – С. 77–78.
115. Лескинен М. В. Мифы и образы сарматизма : Истоки национальной идеологии Речи Посполитой / М. В. Лескинен. – М. : Ин-т славяноведения РАН, 2002. – 178 с.
116. Липинський В. Націоналізм, патріотизм і шовінізм : (Лист до Б. Шемета від 12.12.1925 р.) / Вячеслав Липинський та його доба : наук. зб. / Союз гетьманців-державників ; Польське наук. Тов-во у Житомирі ; Центр соціогуманіт. досліджень ім. В. Липинського ; Київ. нац. лінгвістичний ун-т / Ю. Терещенко (відп. ред.), Т. Осташко (упоряд.). – К. ; Житомир : Видавничий центр КНЛУ, 2007. – С. 151–152.
117. Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії. Т. 6, кн. 1 : Листи до братів-хліборобів : Про ідею і організацію українського монархізму : твори / В. Липинський ; НАН України; Інститут східноєвропейських досліджень ; Я. Пеленський (ред.). – К. ; Філадельфія, 1995 – 471 с.
118. Липинський В. К. Повне зібрання творів, архів, студії. Т. 1. Листування (А–Ж) / В. Липинський ; Східноєвропейський дослідний ін-т ім. В. К. Липинського (США) ; Інститут європейських досліджень НАН України ; Я. Пеленський (голов. ред.), Х. Пеленська (ред.). – К. ; Філадельфія : Смолоскип, 2003. – 959 с.
119. Липинський В. Твори. Т. 3. Україна на переломі, 1657–1659 : замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім ст. / В. Липинський ; Східноєвропейський дослідний ін-т ім. В. К. Липинського. – Філадельфія, 1991. – 346 с. – (Історична секція).
120. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV – початку ХVІІ століття / В. Литвинов. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2000. – 472 с.
121. Лісовий В. Перший в Україні систематичний виклад теорій нації та націоналізму / В. Лісовий // Теорії нації та націоналізму : монографія / вступ. слово : Г. В. Касьянов. – К. : Либідь, 1999. – С. 3–18.
122. Лісовий В. Що таке національна (українська) ідея / В. Лісовий // Націоналізм : антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Смолоскип, 2000. – С. 593–626.
123. Локк Дж. Два трактата о правлении : [пер. с англ.] / Дж. Локк // Сочинения : в 3 т. – М. : Мысль, 1988. – Т. 3.– С. 137–405.
124. Ломоносов М. В. О размножении и сохранении российского народа / Ломоносов М. В. // Полное собрание починений / Ломоносов М. В. – М. ; Л., 1952. – Т. 6 : Труды по русской истории, общественно-экономическим вопросам и географии, 1747–1765. – С. 381–403.
125. Лотман М. Ю. Интеллигенция и свобода (к анализу интеллигентского дискурса) / М. Ю. Лотман // Русская интеллигенция и западный интеллектуализм : История и типология : материалы междунар. конф., Неаполь, май 1997. –– М. ; Венеция, 1999. – Вып. 2 (10). – С. 122–149.
126. Лук’яненко Л. Національна ідея і національна воля / Левко Лук’яненко. – К. : [б.в.], 2008. – 192 с.
127. Майнеке Ф. Загальний погляд на націю, національну державу і космополітизм / Ф. Майнеке / Націоналізм : антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Смолоскип, 2000. – С. 503–514.
128. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління / В. Я. Малиновський. – К. : Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2005. – 254 с.
129. Медведев призвал не стесняться идеи российской нации. 27 декабря 2010 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.rosbalt.ru/ main/2010/12/27/804957.html. – Заглавие с экрана.
130. Медведчук В. В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення / В. В. Медведчук ; В. В. Копейчиков (ред.). – К. : Україна, 1997. – 170 с.
131. Межуев В. М. Идея национального государства в исторической перспективе / В. М. Межуєв // Полис. – 1992. – № 5–6. – С. 10–16.
132. Межуев В. М. О национальной идее / В. М. Межуев // Вопросы философии. – 1997. – № 12. – С. 3–14.
133. Нагорна Л. Поняття «національна ідентичність» і «національна ідея» в українському термінологічному просторі / Л. Нагорна // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2. – С. 14–30.
134. Надольний І. Національна самосвідомість у контексті державотворення / І. Надольний // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2000. – № 3. – С. 5–9.
135. Наказ императрицы Екатерины ІІ, данный Комиссии о сочинении проекта нового Уложения / под. ред. Н. Д. Чечулина. – СПб. : Тип. Имп. Академии наук, 1907. – CLIV, 175 с.
136. Неизданный Достоевский : Записные книжки и тетради 1880–1881 гг. – М. : Наука, 1971. – 728 с. – (Литературное наследство / Академия наук СССР ; Институт мировой литературы им. А. М. Горького ; т. 83).
137. Нечуй-Левицький І. С. Українство на літературних позвах з Московщиною : Культурологічні трактати / І. С. Нечуй-Левицький ; М. Чорнописький (упоряд.). – Львів : Каменяр, 1998. – 256 с.
138. Нижник Н. Р. Системний підхід в організації державного управління : навч. посіб. / Н. Р. Нижник, О. Машков ; Українська акад. держ. управління при Президентові України. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 159 с.
139. Нікітін В. В. Держава і суспільство в українській громадсько-політичній та історичній традиції / В. В. Нікітін // Теорія та практика державного управління. – Х., 2007. – Вип. 4 (19). – С. 3–11.
140. Новая философская энциклопедия : в 4 т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ.-научн. фонд ; [науч.-ред. совет : председ. В. С. Степин, зам. председ. А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин, уч. секр. А. П. Огурцов]. – М. : Мысль, 2010. – 4 т.
141. Оглоблин О. Люди старої України та інші праці / О. Оглоблин ; ред. Л. Р. Винар; упоряд. А. Атаманенко. – Острог ; Нью-Йорк : Ред.-видав. відділ ун-ту «Острозька Академія», 2000. – 454 с.
142. Оглоблин О. Українсько-московська угода 1654 / Переяславська рада 1654 року : (Історіографія та дослідження) / редкол. : П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич [та ін.] – К. : Смолоскип, 2003. – С. 156–218.
143. Определение основных понятий и терминов, используемых в области управления и государственно-административной деятельности [Электронный ресурс] // ООН. Экономический и Социальный Совет ; Комитет экспертов по государственному управлению. Пятая сессия, Нью-Йорк, 27–31 марта 2006 г. – Нью-Йорк, 2006. – 19 с. – Режим доступа : http://unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/un/unpan022335.pdf. – Заглавие с экрана.
144. Ортега-и-Гассет X. Восстание масс. Дегуманизация искусства. Бесхребетная Испания: [сб. : пер. с исп.] / Хосе Ортега-и-Гассет. – М.: А С Т: СТ МОСКВА, 2008. – 347 с.
145. Павличко Д. Українська національна ідея: Статті, виступи, інтерв’ю. Документи / Д. Павличко. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 771 с.
146. Пакти і Конституції Української козацької держави (до 300-річчя укладення) / відп. ред. В. А. Смолій ; упорядники М. С. Трофимук, Т. В. Чухліб. – Львів : Світ, 2011. – 440 с.
147. Парахонський Б. О. Українська ідентичність і консолідація країни. Національна ідея / Б. О. Парахонський // Україна і Росія в історичній ретроспективі : нариси в 3 т. – К., 2004. – Т. 3 : Новітній український державотворчий процес / Ін-т історії України НАН України ; відп. ред. акад. НАН України В. А. Смолій. – С. 98–111.
14