ФОРМУВАННЯ МІЖЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

СИЧОВА МАЙЯ ДМИТРІВНА

УДК 35-027.21:323.11:316.647.5](477)

ФОРМУВАННЯ МІЖЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
ТРОЩИНСЬКИЙ Володимир Павлович,
доктор історичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ МІЖЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ГАЛУЗІ НАУКИ “ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ” 12
1.1. Сутність міжетнічної толерантності та методичний інструментарій її дослідження в галузі науки “Державне управління” 12
1.2. Ціннісні виміри міжетнічної толерантності як базового імператива формування культури міжетнічного спілкування 29
1.3. Міжетнічна толерантність як чинник демократичного державотворення в поліетнічному суспільстві 41
Висновки до розділу 1 50
РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІЯ ІДЕЇ МІЖЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ ІСТОРИЧНОМУ ВИМІРІ 54
2.1. Ґенеза ідеї толерантного співжиття в контексті ранніх державотворчих процесів на території сучасної України 54
2.2. Міжетнічна толерантність в українській суспільно-громадській та державницькій думці 62
2.3. Міжетнічна толерантність як продукт передових ідей етнополітичного розвитку на зламі XIX–XX ст. та основоположний принцип державної етнонаціональної політики УНР 81
2.4. Особливості етнополітичного розвитку України з погляду з’ясування рівня толерантності міжетнічних відносин 100
Висновки до розділу 2 123
РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ВПЛИВУ ДЕРЖАВИ НА ФОРМУВАННЯ МІЖЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ 127
3.1. Аналіз зарубіжних практик державного управління в усуненні чинників напруженості у сфері етнополітичного розвитку 127
3.2. Удосконалення адміністративно-правових важелів державного регулювання розвитку етнополітичної сфери 148
3.3. Концепція державної програми інтеграції поліетнічного українського соціуму на основі міжетнічної толерантності 165
Висновки до розділу 3 182
ВИСНОВКИ 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 200
Додаток А 233
Додаток Б 237

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЮНЕСКО − Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.
ООН − Організація Об’єднаних Націй.
ОБСЄ − Організація з безпеки і співробітництва в Європі.
УНР − Українська Народна Республіка.
УЦР − Українська Центральна Рада.
КМІС − Київський Міжнародний Інститут Соціології.
ІІНД − Інтегрований індекс національної дистанційованості.
XI − Індекс ксенофобії.
“ЖБ” − “Жива бібліотека”.
МОМ − Міжнародна організація з міграції.
ЄКРН − Європейська комісія проти расизму і нетерпимості.
БДІПЛ − Бюро ОБСЄ з питань демократичних інститутів і прав людини.
РЄ − Рада Європи.

ВСТУП

Створення сприятливих умов для консолідації поліетнічного українського суспільства постає не лише нагальною необхідністю в добу глобалізації, а й однією з головних функцій демократичної держави та стратегічною ціллю державної етнонаціональної політики. Об'єктивною передумовою консолідації та інтеграції в демократичній державі з поліетнічним складом населення є міжетнічна злагода на засадах толерантності, формування якої належить до найважливіших завдань державного управління як свідомого, цілеспрямованого регулювання суспільних процесів. Успішне вирішення цього завдання в Україні сприятиме поєднанню національних інтересів і етнокультурного розмаїття, забезпечить розвиток загальнонаціональної ідентичності на засадах громадянства, створить умови для міжетнічного діалогу та інтеграції.
Актуальність теми. Гострота проблеми формування міжетнічної толерантності зумовлюється складностями трансформаційного періоду суспільного розвитку в Україні, який характеризується зниженням керованості соціальної системи, загостренням суперечностей між інтересами різних соціальних груп суспільства, в тому числі і на ґрунті міжетнічних відносин. Українське суспільство стає більш поліетнічним, виникають нові виклики, зумовлені активізацією міграційних потоків та особливостями сучасних геополітичних процесів. З огляду на вищевказане потребує впорядкованості і регулювання з боку держави процес становлення сучасної етнонаціональної структури українського суспільства, яка дедалі більше ускладнюється. Зазначені тенденції вимагають докорінної модернізації управлінських підходів і етнополітичних стратегій з боку держави.
Подальший поступальний розвиток українського поліетнічного суспільства можливий лише за умов конструктивної співпраці його соціальних груп, які мають різні ціннісні, мовні, релігійні та етнополітичні орієнтації. Для розвитку норм толерантної поведінки та навичок міжкультурної, міжетнічної взаємодії, які мають стати основою співпраці, етнонаціональна політики повинна охоплювати Україну, з одного боку, як цілісну систему, а з другого  її окремі регіони з огляду на їх етнічну специфіку, враховуючи поряд з цим світові етнополітичні тенденції.
Указані обставини обумовлюють об’єктивну потребу в науковому осмисленні державно-управлінського аспекту формування міжетнічної толерантності в українському суспільстві.
Такому осмисленню сприяв теоретико-методологічний інструментарій праць В. Авер’янова [1], Г. Атаманчука [267], Ю. Бажала [70], В. Бакуменка [6],
М. Білинської [12], В. Бодрова [14], Т. Василевської [240], Р. Войтович [240],
Л. Гаєвської [24], В. Голубь [108], Л. Гонюкової [108], Н. Гончарук [194], І. Грицяка [30], Н. Грицяк [189], В. Козакова [108], В. Князєва [49], Ю. Ковбасюка [228],
О. Лебединської [2], В. Лугового [96], Т. Лукіної [137], М. Михненка [231],
П. Надолішнього[163], І. Надольного [231], Н. Нижник [170], Т. Пахомової [143],
Н. Протасової [189], Я. Радиша [196], А. Рачинського[171], В. Рижиха [45],
І. Розпутенка [142], Є. Ромата [62], А. Семенченка [206], С. Серьогіна [118],
Г. Ситника [209], А. Сіцінського [220], Ю. Сурміна [195], С. Телешуна [175],
В. Тертички [232], В.Удовиченка [176], Л. Шкляра [66] та ін.
В Україні вивченню міжетнічної толерантності присвячені дослідження у різних сферах суспільно-гуманітарного знання. Ідеться, зокрема, про роботи таких дослідників, як: Л. Аза [3], К. Галушко, В. Євтух [72], В. Зорько [93], В. Карлова [100],
О. Картунов [102], А. Круглашов, В. Котигоренко [114], І. Курас [119],
О. Майборода [226], Л. Мисів [146], В. Мухтерем[154], П. Надолішній [162],
М. Обушний [69], В. Панібудьласка [178], М. Пірен [181], А. Пономарьов [186],
В. Ребкало[69], Ю. Римаренко [66], О. Сербенська [208], Т. Сенюшкіна [207],
П. Ситнік [210], В. Скуратівський [222], Ю. Тищенко [237], В. Трощинський [241], також роботи Т. Безверхої [9], І. Кресіної [178], В. Колтун, Ю. Куца [120],
П. Надолішнього [161], Т. Сенюшкіної [207]. О. Тарасишиної [230], І. Кушніренко [125], В. Логвінчук [136], О. Гриви [28] ін.
Як бачимо, на сучасному етапі розвитку української наукової думки проблема міжетнічної толерантності досить актуальна, але навіть побіжне ознайомлення з джерельною базою доводить, що вона не належить до найбільш розроблених, особливо в галузі науки “Державне управління”. Слід, проте, відмітити окремі дослідження з державного управління, які частково висвітлюють проблему формування толерантності. Це роботи та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України в межах планових тем “Дослідження концептуальних основ державної політики в соціогуманітарній сфері як напряму для професійної діяльності фахівців публічного управління” (номер державної реєстрації 0109U003004), “Інструменти і механізми вирішення суперечностей розвитку соціогуманітарної сфери” (номер державної реєстрації 0110U002467) комплексного наукового плану “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0199U002827), у рамках яких автором сформульовано і обґрунтовано концептуальні засади гармонізації етнонаціональних відносин в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування основних напрямів державно-управлінського впливу на формування міжетнічної толерантності в українському суспільстві з огляду на необхідність забезпечення інтегративної моделі його етнонаціонального розвитку.
Для досягнення мети з урахуванням аналізу стану досліджуваної проблеми в теорії та історії державного управління передбачено вирішити такі завдання:
 розкрити сутність міжетнічної толерантності у тому числі її ціннісні виміри, а також методичний інструментарій дослідження цього феномену в галузі науки “Державне управління” та з’ясувати роль міжетнічної толерантності в процесі демократичного державотворення;
 простежити еволюцію ідеї міжетнічної толерантності в контексті ранніх державотворчих процесів на території сучасної України та в українській суспільно-громадській і державницькій думці більш пізнього періоду;
 виявити особливості етнонаціонального розвитку України в контексті з’ясування рівня толерантності міжетнічних відносин у суспільстві, зокрема рівня міжетнічної толерантності в спільноті державних службовців;
 здійснити аналіз зарубіжних практик державного управління в усуненні чинників напруженості в сфері етнополітичного розвитку та вивчити можливість застосування окремих з них (повністю або частково) в сучасних українських умовах;
 визначити підходи до вдосконалення адміністративно-правових важелів державної етнонаціональної політики в Україні;
 розробити й обґрунтувати концепцію державної програми інтеграції поліетнічного українського соціуму на основі міжетнічної толерантності.
Об’єкт дослідження − державне управління етнополітичним розвитком.
Предмет дослідження − державно-управлінський аспект формування міжетнічної толерантності в українському суспільстві.
Методи дослідження. Враховуючи багатоаспектний характер наукової проблеми, в її осмисленні застосований системний метод та структурно-функціональний аналіз, за допомогою яких об’єкт дослідження сприймався як цілісна система і вивчався саме як така. Водночас увага зосереджувалась на виявленні закономірностей розвитку системи та її структурних елементів, а також на взаємодії з іншими системами. Поеднання методів системного аналізу, порівняння, аналогій і моделювання, соціологічних та експертних оцінок і висновків дозволили комплексно підійти до розробки концепту формування міжетнічної толерантності в українському суспільстві. Використано також гносеологічний та порівняльний (компаративний) аналіз, методи індукції та дедукції, історико-правовий, ціннісно-нормативний та діалектичний. Окрім загальнонаукових, для дослідження етнополітичних аспектів були використані також спеціальні методи етнополітології (світ-системний аналіз, етносоціологічний, багатовимірної сутнісно-змістовної типологізації і періодизації, етнофілософський, етноісторичний, етнокомунікативний, етнополітологічний та ін.). Детальніше методологія дослідження розкрита у підрозділі 1.1.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному дослідженні теоретичних засад та напрямів державно-управлінського впливу на формування міжетнічної толерантності в українському суспільстві, яка базується, насамперед, на тому, що
уперше:
 обґрунтовано в контексті державно-управлінської науки категорію “міжетнічна толерантність”, яку запропоновано розглядати як інституціоналізований з допомогою державної етнонаціональної політики універсальний принцип демократичного державотворення в поліетнічному суспільстві, що базується на усвідомленій взаємоповазі між громадянами як членами різних етнічних спільнот і передбачає їх рівноправну та солідарну участь у досягненні цілей такого демократичного державотворення; доведено, що в міжетнічній толерантності слід вбачати не лише універсальний принцип взаємовідносин між представниками різних етнічних спільнот у поліетнічному суспільстві, а й пріоритетний державно-управлінський принцип, покликаний сприяти реалізації державних етноінтеграційних проектів, без чого поступальний розвиток поліетнічних суспільств видається безперспективним;
 розроблено концепцію державної програми інтеграції поліетнічного українського соціуму на основі міжетнічної толерантності, зміст якої (програми) визначають такі головні цінності: спільна історична доля представників усіх етнічних спільнот – мешканців України; спільна державна мова; єдиний інститут громадянства; територіальний (загальнодержавний) патріотизм; плюралізм в питаннях рідної мови, освіти, культури та індивідуальних стилів життя національних меншин.
удосконалено:
 наукове бачення етнонаціональної структури українського суспільства в контексті застосування понять “національна меншина”, “корінні народи” в практиці державного управління, зокрема під час розробки нормативно-правової бази у сфері етнонаціональних відносин;
 аналіз напрямів діяльності органів державного управління та органів місцевого самоврядування в освітній, культурній, мовній, інформаційній сферах щодо формування міжетнічної толерантності та підвищення ефективності управлінського впливу на міжетнічні та етнополітичні відносини в українському суспільстві;
набули подальшого розвитку:
 наукове обґрунтування удосконалення нормативно-правової бази державного регулювання міжетнічних відносин в Україні в контексті розвитку толерантних міжетнічних відносин у суспільстві;
 дослідження ідеї міжетнічної толерантності в українській суспільно-громадській думці, зокрема в частині використання таких ідей в українських державницьких політичних проектах;
 наукові підходи до встановлення рівня толерантності міжетнічних відносин в українському суспільстві, які базуються на дослідженні державно-управлінської спільноти;
 систематизація й узагальнення основних проблем і суперечностей державної етнонаціональної політики в Україні з огляду на рівень міжетнічної толерантності.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення й висновки, які викладені в дисертації, є теоретичною й методологічною основою для розв’язання практичних проблем, пов’язаних з державним управлінням у етнонаціональній сфері. Сформульовані в ній пропозиції та висновки можуть бути використані:
 у науково-дослідній роботі – для подальшого аналізу і розв’язання наукових та практичних проблем стосовно реалізації державно-управлінського впливу на етнонаціональні процеси з метою забезпечення інтеграції українського суспільства;
 у правотворчій діяльності – як теоретичний матеріал і практичні пропозиції для вдосконалення й подальшої розробки нормативно-правової бази у сфері міжетнічних відносин та і вироблення програмних положень державної політики щодо формування міжетнічної толерантності;
 у навчальному процесі – для підготовки і викладання відповідних лекційних курсів, проведення практичних і семінарських занять з державного управління, соціальної і гуманітарної політики, при формуванні й оновленні навчальних планів та програм підготовки й підвищення кваліфікації державних службовців.
Результати наукового дослідження використані у роботі міжвідомчої робочої групи з питань протидії ксенофобії, міжетнічній і расовій нетерпимості в Державному комітеті України у справах національностей та релігій (довідка від 13 травня 2011 р., № 6-18/25) , у навчально-методичній діяльності кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні навчальної дисципліни “Соціальний розвиток” (довідка від 06 червня 2011 р., № 10/11), в роботі виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської обл., зокрема в контексті підготовки міської громади м. Вознесенськ до чемпіонату Європи-2011 з мотоболу(довідка від 30 червня 2011 р., № 1805/01/01-02/11), в роботі мережі Ініціатива Розмаїття Міжнародної організації з міграції (довідка від 26 червня 2011 р.,).
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри соціальної і гуманітарної політики, на міжкафедральному семінарі кафедри соціальної і гуманітарної політики та кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України.
Основні ідеї дисертації були оприлюднені автором на на 7-й міжнародній конференції “Государственное управление в XXI веке: традиции и инновации” (Москва, 2009), ІІІ регіональній науково-практичній ко нференції “Проблеми управління соціальним і гуманітарним розвитком” (Дніпропетровськ, 2009), науково-практичних конференціях за міжнародною участю: “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009), “Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010); “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики” (Київ, 2011).
Публікації. Найважливіші положення і висновки дослідження викладені в 11 публікаціях, 6 з яких надруковано у фахових наукових виданнях із проблематики державного управління.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, двох додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 258 сторінок, з них 198 сторінок загального тексту. Список використаних джерел складається з 333 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке полягає у дослідженні державно-управлінського аспекту формування міжетнічної толерантності в українському суспільстві. Дисертанткою розроблено нові наукові положення з дослідження теоретико-методологічних засад державного управління як цілеспрямованої діяльності держави щодо узгодження широкого спектра інтересів соціальних спільнот, пов’язаних з їх етнополітичним та етнокультурним розвитком; регулювання етнонаціональних відносин в Україні та формування міжетнічної толерантності в українському суспільстві; досліджено соціальні та історичні джерела виникнення міжетнічної толерантності, закономірності і тенденції розвитку феномена; розроблено теоретичні моделі державного регулювання процесу формування міжетнічної толерантності в Україні.
Отже, відповідно до поставлених дослідницьких завдань, можемо окреслити такі висновки:
1. У процесі розв’язання обраної наукової проблеми було виявлено ряд питань, які лежать в площині аксіології, насамперед необхідність уточнення поняття “міжетнічна толерантність”. Це поняття чітко окреслене в Декларації принципів толерантності, але потребує подальшого наукового осмислення з метою впровадження його в сферу державного управління. До того ж, існують некоректні трактування міжетнічної толерантності через неправильне розуміння перекладу чи змісту. Аналіз широкого спектру трактувань дає нам підстави для власного узагальненого визначення цього поняття. На нашу думку, міжетнічна толерантність (“міжетнічна”, як взаємозв’язок та взаємодія сторін у процесі, “толерантність”, як “терпимість”, “терпеливість”, тобто витримка і розуміння) – повага, сприйняття та правильне розуміння духовно-культурних проявів етнічних спільнот. Це, інституціолізований через посередництво державної етнонаціональної політики універсальний принцип демократичного державотворення в поліетнічному суспільстві, що базується на усвідомленій взаємоповазі між громадянами як членами різних етнічних спільнот і передбачає їх рівноправну та солідарну участь в досягненні цілей такого демократичного державотворення; з іншого боку, в міжетнічній толерантності слід вбачати не лише універсальний принцип взаємовідносин між представниками різних етнічних спільнот в поліетнічному суспільстві, але й пріоритетний державно-управлінський принцип, покликаний сприяти реалізації державних етноінтеграційних проектів, без чого поступальний розвиток поліетнічних суспільств видається безперспективним.
Визначено дві протилежні тенденції функціонування міжетнічної толерантності:
 зростання впливу міжетнічної толерантності на мотивацію та вчинки людей через сучасний занепад традиційних елементів національної держави (спільної мови, культури, звичаїв, стереотипів, системи цінностей та ін.), що пов’язані з глобалізацією і розвитком наднаціональних утворень;
 згасання міжетнічної толерантності, яка викликана негативними проявами глобалізаційних процесів та фінансово-економічними диспропорціями, зміною фінансово-економічної архітектури в умовах боротьби держав за світове лідерство.
Пріоритетність однієї з них залежить від особливостей стратегії державної етнонаціональної політики. При цьому, управлінська еліта повинна врахувати, що нетерпимість, як правило, розвивається там, де існує конфлікт інтересів, демократичне узгодження яких  обов’язок всіх етнічних спільнот українського суспільства.
Обраний підхід до трактування поняття “міжетнічна толерантність” дає підстави стверджувати, що ця моральна цінність та норма, як демократичне виявлення багатоманітності, спроможна зберегти системну рівновагу в традиційно поліетнічному українському суспільстві і стати основою врядування. Отже, вона постає архетиповою підставою для консолідації українського поліетнічного суспільства та розвитку демократичних державотворчих процесів в Україні.
Показано, що міжетнічна толерантність є вагомим чинником розвитку державотворчого процесу в Україні як засіб консолідації та інтеграції багатонаціонального українського народу. Насамперед, через унікальну можливість розвитку моральних цінностей, вона здатна забезпечити духовний фундамент функціонування держави з поліетнічним складом населення та адекватність внутрішніх процесів усіх компонентів етнічної структури. Сьогодні усвідомлення своєї належності до етносу, прийняття історичної пам’яті свого роду, його традицій і культури все частіше стає основою самоідентифікації людини. Тому сучасний процес державотворення повинен гарантувати не лише гуманізацію етнічних відносин, а й врахування цих факторів.
На підставі осмислення значення міжетнічної толерантності для процесів формування та консолідації політичної нації запропоновано теоретичну модель демократичного державотворення. Її основою є синтез міжетнічної толерантності та інтеграції як запорука етнонаціональної злагоди та розвитку державотворчих процесів. У зазначеній моделі виділено чотири основні складові оптимізації міжетнічної толерантності, які водночас слід розглядати і як чотири важливі цілі державного управління етнополітичним розвитком:
1) правове забезпечення кожному члену поліетнічного суспільства (незалежно від статуса етнічної спільноти) надійності власних позицій;
2) виховання готовності до розуміння, співробітництва та самодисципліни (добровільного, сумлінного виконання законів і правил), розвиток громадянської активності;
3) виховання поваги до прав інших осіб, навчання пошуку компромісу та ведення діалогу;
4) популяризація позитивного значення власної унікальності та унікальності інших, створення умов для міжкультурного, міжетнічного діалогу.
У цьому контексті міжетнічна толерантність, детермінуючи життєдіяльність нації і держави, виконує цілий ряд дуже важливих функцій. До розвитку особистості додає впевненості у собі, формує громадянську позицію, розширює світогляд, спонукає відмовитись від домінування, сприяє розумінню і діалогу, розвитку етнічної та національної самосвідомості. У суспільстві забезпечується гарантування прав людини і прав етнічних спільнот, розвивається єдність в різноманітті, з’являється право вибору, плюралізм думок і нові ідеї, утверджується міжетнічний, міжкультурний діалог, культура міжетнічного спілкування, міжнаціональна злагода. За цих умов толерантність виступає каталізатором інтеграційних процесів, але лише за демократичного устрою.
Демократичне державотворення в національній державі з поліетнічним складом населення, якою є Україна, досягне своєї мети лише тоді, коли внаслідок інтеграції (взаємодії, яка не викликає змін етнічної самосвідомості) сформується політична нація на ґрунті міжетнічного толерантності, діалогу, культури міжетнічного спілкування та інших визнаних спільнотою цінностей і форм колективного співжиття. Послідовний процес розгортання тенденцій саморегуляції та інтеграції національних спільнот, пов’язаний з розкриттям їх державотворчого потенціалу, можливий виключно за умови усвідомлення представниками політичної нації власної взаємозалежності і спільності як джерела суверенітету. Роль міжетнічної толерантності в цьому контексті не лише в об’єднанні поліетнічного українського суспільства, але і у його збагаченні, створенні умов для всебічного розвитку кожного громадянина, який усвідомлюватиме себе рівноправним членом багатонаціонального народу та суб’єктом демократичного державотворення.
2. У результаті аналізу ґенези міжетнічної толерантності в контексті державотворчих процесів в Україні виявлено, що постійні міграції, складність суспільних процесів упродовж всіх історичних періодів державотворення та водночас необхідність співжиття на одній території різних етнічних спільнот, спричинили формування особливої етнокультури українського соціуму, заснованої на засадах міжетнічної толерантності. Не менш важливим чинником для розвитку толерантної міжетнічної взаємодії став постійний розвиток торговельних та інших зовнішніх зв’язків України, які зумовлювали переважання тих чи інших культурних впливів в різних частинах території сучасної держави. Незважаючи на різницю в управлінських системах різних територій, українцям вдалось закласти основи толерантності, які полягали в рівноправному сприйнятті всіх культур і релігій.
Встановлено етапність формування ідеї міжетнічної толерантності, яка була обумовлена динамікою розвитку етнополітичних та етноконфесійних процесів в Україні на фоні взаємодії різних цивілізаційних зон. Кожен з трьох цивілізаційних ареалів, що існували на території сучасної України (слов’янсько-землеробської цивілізації, зони Степової України та узбережжя Чорного і Азовського морів), мав специфічні суспільно-політичні інститути, які вплинули як на формування української державності, так і на міжетнічні відносини. Виявлено різницю розвитку міжетнічної толерантності в зазначених зонах. Якщо в умовах імперського владарювання двох останніх ареалів толерантність розвивалася лише як наслідок автократизму та рівновіддаленості від будь-якої з підкорених етнічних груп, то у слов’янсько-землеробській цивілізації вона розвивалась як суспільна цінність і норма. При цьому доведено, що схильність до міжетнічної толерантності знаходилась в прямій залежності від підвищення соціального статусу та національної свідомості українців. Історичним чинником руйнування толерантності в українському суспільстві була соціально-етнічна нерівноправність. Таку ж роль виконував державно-національний централізм, в результаті якого українська етнонація зазнавала економічного та релігійного тиску на власних територіях, що унеможливлювало формування ідеї толерантності.
Розвиток ідеї толерантної міжетнічної взаємодії в українській суспільно-громадській та державницькій думці був обумовлений насамперед моральними традиціями православ’я. Ця ідея активізувалась у XVI–XVII ст. як результат переоцінки міжетнічних сутичок, викликаних римо-католицькою експансією. На захист мирного міжетнічного співжиття виступали представники різних конфесій, етносів та соціальних станів. Проведене дослідження засвідчило відсутність ксенофобських установок в українському середньовічному суспільстві, незважаючи на певні етносоціальні конфлікти. Показано, що в основі нечисленних міжетнічних непорозумінь лежали перш за все економічні причини та уніфікація конфесійних процесів, які нівелювали ідею толерантності.
На зламі XIX–XX ст. міжетнічна толерантність відродилась на основі передових ідей українських громадсько-політичних діячів царської Росії та Австрії та стала основоположним принципом державної етнонаціональної політики УНР. УЦР, прийнявши “Закон про національно-персональну автономію” в січні 1918 року, вперше у світовій практиці законодавчо унормувала ці питання. Національно-персональна автономія, порівняно з національно-культурною, надавала можливості реалізовувати не лише культурні, але й політичні права національних меншин. Крім того, вона була більш оптимальною у порівнянні з національно-територіальною, враховуючи переважно дисперсне розселення національних меншин по території України. Брак часу та фахівців не дозволив УЦР реалізувати цей нормативний акт у повній мірі. Все ж важливим внеском УЦР в світове етнодержавотворення стало визнання поліетнічності українського суспільства і намагання виробити чітку політику щодо врегулювання етнонаціональних процесів. Директорія відновила цей закон, та прихід до влади більшовиків, який супроводжувався встановленням централізованого партійного контролю за всією гуманітарною сферою в Україні, особливо етнонаціональною, унеможливив розвиток толерантної за своєю суттю ідеї національно-персональної автономії. У часи радянської влади більшовики намагались знищити традиційну систему духовних цінностей української нації, плекаючи ідею “єдиного радянського народу”. Після проголошення незалежності України та особливо завдяки прийняттю у 1995 році Декларації принципів толерантності, відбулись демократичні зміни в етнополітиці України.
3. Дослідження сучасного стану міжетнічних та етнополітичних відносин в Україні дає підстави називати її державою з поліетнічним складом населення, яка має особливу етнонаціональну та поселенську структуру, що перебуває в стадії активного формування. Загалом, міжетнічні відносини в Україні розвиваються на фоні взаємопроникнення двох тенденцій: прагнення побудови незалежної, самостійної держави та “етнічного ренесансу”, а для деяких спільнот, зокрема для української етнонації, ще й “етнополітичного ренесансу”. Жодна з етнічних спільнот, що проживає в Україні, не демонструє відкритого неприйняття інших, незважаючи на певні несприятливі тенденції змін у масовій свідомості. Слід також відзначити значне покращення рівня міжетнічної толерантності серед представників влади, зокрема органів внутрішніх справ.
Українське суспільство наразі перебуває у стадії становлення і постійних трансформацій, безумовно це стосується й органів влади. Тому всі теоретичні бачення та методологічні підходи до аналізу формування державно-управлінської сфери вимагають емпіричної перевірки і уточнень. Проведене нами моніторингове дослідження, сподіваємось сприяло розв’язанню цієї проблеми, актуальної для вироблення подальшої стратегії державного управління в етнополітичній сфері. Дослідження рівня міжетнічної толерантності серед державних службовців підтвердило значно вищий рівень їх толерантності проти загальнодержавного. В самій же спільноті державних службовців дещо толерантнішими виявились жінки. Окрім того, жінки продемонстрували значно виразнішу національну (загальноукраїнську) ідентичність, що можна пояснити багатьма об’єктивними чинниками. Таким чином, доведено, що українські державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування мають достатній потенціал для подальшого розвитку міжетнічної толерантності в українському суспільстві.
Оскільки необхідність в міжетнічній толерантності зберігатиметься завжди, формувати толерантність в державно-управлінській сфері означає продовжувати процес творення національної (загальноукраїнської) ідентичності. Толерантність як загальносуспільну цінність можна сформувати за наявності у суспільстві міжкультурного діалогу – відкритої взаємодії представників різних етнічних груп.
Для формування толерантності важливою є захищеність власних інтересів кожного члена суспільства. Етнополітичний менеджмент повинен забезпечити насамперед, дотримання соціальних, культурних, освітніх гарантій представникам усіх етнічних спільнот, не ігноруючи інтереси української етнонації як “етнічного ядра” суспільства. Виконання цієї умови стане запорукою подальшого розвитку ідеї міжетнічної толерантності в українському суспільстві.
4. Розуміння тенденцій сучасного європейського розвитку дозволить ефективно адаптувати етнонаціональну політику України до впливів глобалізації.
В результаті аналізу зарубіжного досвіду встановлено, що основою державної політики європейських держав в сфері етнонаціонального розвитку є ідея захисту прав людини, як одна з головних у міжнародному праві. Визначальне місце тут посідають права людини як члена національної групи та принцип недискримінації.
Основою міжетнічних відносин євроспільнота вбачає міжкультурний діалог. Він дозволяє долати етнічні, релігійні, мовні і культурні бар’єри та створює можливість для конструктивної і демократичної взаємодії через різні ідентичності на основі спільних універсальних цінностей. Втім, його не можна інституціалізувати законом. Для його функціонування потрібні певні умови, а саме: демократичне управління культурним розмаїттям, зміцнення демократичного громадянського суспільства, просвіта, розширення майданчиків для міжкультурного діалогу, підвищення міжнародного рівня міжкультурного діалогу.
Всеохоплююча законодавча база Європи дозволяє впорядковувати міжетнічні відносини на підставі правових норм, в основі яких принципи повної ліквідації дискримінації особистості. Також демократичні держави запроваджують певні заходи (засновані на нормах права), які покликані забезпечити прогресивний розвиток етнічних спільнот. В основі цих заходів – взаємовигідна співпраця державних управлінських структур і місцевого самоврядування з громадським сектором, бізнесом і ЗМІ.
Назка міжнародних документів узагальнює досвід демократичних держав у сфері захисту індивідуальних та колективних прав представників національних меншин. Основні ідеї, що закладені в них, використовуються при розробці нормативно-правових актів, що регулюють міжетнічні, етнополітичні відносини в Україні та утверджують ідею міжетнічної толерантності. Деякі документи Україна з огляду на об’єктивні особливості свого етнополітичного розвитку не може використати повністю та беззастережно. Одна з таких особливостей полягає в тому, що в Україні до сьогодні існують диспропорції за певними структурними ознаками не на користь титульної нації, що не характерно для більшості багатонаціональних суспільств, відсутнє законодавство про мови, поняття “корінний народ” не можна застосувати до жодної етнічної спільноти й т. ін.
Окрім того, необхідно посилити авторитет держави на міжнародній арені за рахунок участі у різноманітних міжнародних і регіональних організаціях, посилення захисту Україною своїх громадян в інших країнах, контролю за міграційними потоками, розширення зв’язків з закордонним українством.
5. З огляду на динаміку етнополітичних процесів та потребу урегулювання міжетнічних відносин на засадах толерантності необхідно здійснити суттєві кроки щодо правової бази етнонаціонального розвитку України. Йдеться передусім про Концепцію державної етнонаціональної політики України, в основі якої має бути інтеграційна стратегія акультурації, як найбільш адекватна для потреб сучасної України. При цьому основним елементом, вирішальним для інтеграції та соціальної злагоди, виступає толерантність та діалог на основі рівної гідності і спільних цінностей. Його передумовами є права людини, демократія і верховенство права; рівність і взаємоповага; подолання перешкод, що заважають діалогу.
Потрібно ухвалити проект Закону України “Про Концепцію державної етнонаціональної політики України” та проект нової редакції Закону України “Про національні меншин в Україні”; підготувати зміни до Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”; прийняти нове комплексне законодавство про мови, яке б базувалось на Конституції України, посилити кримінальне законодавство щодо злочинів, скоєних на підставах расової ненависті (особливо в частині його безумовного виконання); привести у відповідність до існуючих етнополітичних реалій понятійний апарат вітчизняного законодавства, зокрема поняття “національна меншина”; потребує також визначення поняття корінного народу та етнічних спільнот, які саме вважаються корінними. Необхідно звернути особливу увагу на рекомендації міжнародних інституцій, які спрямовані на зниження рівня дискримінації та розвиток міжетнічної толерантності.
Сьогодні за умов нестійкої фінансово-економічної ситуації в світі та в державі, складних політичних процесів в країнах Африки та Азії відбувається активізація міграційних потоків, які поки що в Україні погано контрольовані. Серед напрямів міграційної політики, зокрема для забезпечення ефективного державного регулювання ринку праці, слід створити систему обліку іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають на територію України, з обов’язковим фіксуванням їх освітнього та кваліфікаційного рівня. Це допоможе не лише забезпечити інтеграцію іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах в українське суспільство, але й забезпечити ефективне використання трудових ресурсів. На часі також створення мережі освітніх інтеграційних центрів для вивчення емігрантами державної мови, історії, культури.
Для узгодження інтересів різних етнічних груп, корисно використовувати різноманітні механізми, залучаючи до цього як державні структури, так і недержавний сектор. Слід запозичувати корисні практики зарубіжних держав з протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації, в основі яких дотримання балансу інтересів “більшості” і “меншості” на засадах правових інструментів.
Подальше вдосконалення правової бази міжетнічних відносин в Україні, аналіз причин і комплексне вирішення питань протидії проявам ксенофобії, міжетнічної і расової нетерпимості та обов’язкове врахування думки міжнародних експертів є важливим аспектом формування міжетнічної толерантності в українському суспільстві. Відтак, необхідно переглянути, в бік більшої інституціалізації, державний підхід до управління, міжгалузевої координації та функціонального регулювання розвитку етнонаціональної сфери.
Необхідно звернути також особливу увагу на рекомендації міжнародних інституцій, які спрямовані на зниження рівня дискримінації та розвиток міжетнічної толерантності. Обов’язком України перед міжнародною спільнотою є не тільки поширення цих висновків і рекомендацій, але й результатів їх виконання, що вимагає широкої державної інформаційної кампанії.
6. Розроблено та обґрунтовано теоретичну модель державної програми міжетнічної інтеграції в поліетнічному українському суспільстві (Державної програми інтеграції), основною детермінантою якої є міжетнічна толерантність.
Доведено, що розбіжності інтересів груп етнічних спільнот в Україні породжують деяку конкурентність відносин у цій сфері та суперечності розвитку поліетнічного українського суспільства. Найдоцільнішим варіантом етнополітичного розвитку для сучасної України є інтеграційна стратегія. Вона дозволить не лише узгодити етнічні інтереси, але й стане запорукою розвитку толерантності та взаємодовіри у суспільстві. Щоб мінімізувати суперечності, які можуть виникнути за певних обставин, через переплетення процесів уніфікації та дотримання відмінностей, консолідація українського суспільства має відбуватись на ґрунті чотирьох основних цінностей:
1) спільної історичної долі представників усіх етнічних спільнот – мешканців України;
2) спільної державної мови;
3) єдиного інституту громадянства;
4) територіального (загальнодержавного) патріотизму;
5) плюралізму в питаннях рідної мови, освіти, культури, індивідуальних стилів життя національних меншин (етнічного плюралізму).
Цей складний довготривалий та подекуди суперечливий процес потребує довгострокової і планомірної державної підтримки. Метою Державної програми інтеграції є визначення невідкладних і перспективних заходів щодо міжетнічної інтеграції як пріоритетного напряму формування толерантних відносин в поліетнічному українському соціумі та формування політичної української нації.
Відповідно, окреслено такі напрями розв’язання проблеми:
 політико-правовий;
 культурно-освітній;
 соціально-економічний.
З огляду на зазначене вище, пропонуємо визначити чотири основні акценти програми.
1) Орієнтація на особистість.
Створення сприятливих умов для розвитку та вільного вибору індивіда на основі принципів міжетнічної толерантності, а саме:
 забезпечення кожному члену поліетнічного суспільства (незалежно від статусу етнічної спільноти) надійності соціальних позицій, соціальної безпеки;
 виховання готовності до розуміння, співробітництва та самодисципліни (добровільного виконання законів і правил);
 виховання поваги до прав інших осіб та пошуку компромісу;
 популяризація позитивного значення власної унікальності та унікальності інших.
У фокусі програми  людина як унікальна особистість, громадянин, патріот України.
2) Орієнтація на молодь.
Молодь, як найбільш прогресивна та перспективна частина суспільства, повинна мати пріоритетність державної підтримки в гуманітарній сфері загалом та в етнополітичній зокрема. Доцільно розвивати у представників усіх етнічних спільнот активну громадянську позицію, виховувати необхідність взаєморозуміння та толерантності. Втім, насамперед потрібна впевненість у майбутньому молодих громадян України та формування єдиної національної ідентичності.
3) Інтеграція – заклик до розвитку.
Цілком очевидно, що інтеграція не виключає можливості суперечностей та конфліктів. Тому основою міжетнічної інтеграції має стати відкритість та толерантність. Позиції міжетнічної відособленості та ізольованості, які на жаль, ще мають місце в українському суспільстві повинні змінитись розумінням того, що перспективи кожного члена українського соціуму залежать насамперед від його особистої активності та здатності співпрацювати. Слід забезпечити насамперед:
 формування загальнонаціональної ідентичності;
 згуртування суспільства на засадах внутрішнього діалогу, гуманістичних цінностей та толерантності;
 розвиток гуманізму як системи найвищих цінностей для громадян незалежно від віросповідання чи політичних поглядів;
 громадянську єдність – головну умову для спільних дій і територіального патріотизму.
4) Почуття впевненості – як основа інтеграції.
Задля міжетнічної інтеграції потрібно забезпечити кожному членові суспільства почуття впевненості у собі, формувати громадянську позицію, сприяти розширенню світогляду, відмові від домінування та здатності до взаєморозуміння, діалогу, розвитку етнічної та національної самосвідомості. У суспільстві загалом необхідно гарантувати права людини і права етнічних спільнот, розвивати почуття єдності в різноманітті, забезпечити право вибору, плюралізм думок та нові ідеї, утвердити міжетнічний, міжкультурний діалог, культуру міжетнічного спілкування, етнонаціональну злагоду. Має відбутись розвиток суспільного діалогу, досягнення стабільного громадянського та політичного миру, загальнонаціональної консолідації.
Виконання Державної програми інтеграції сприятиме:
 запровадженню нової моделі етнонаціональної політики, яка базуватиметься на утвердженні гуманістичних ідеалів та цінностей (толерантності, взаєморозуміння тощо) як основи розвитку української політичної нації;
 розвиткові культурного плюралізму на засадах міжкультурного діалогу;
 формуванню єдиного гуманітарного простору;
 прискоренню становлення загальнонаціональної ідентичності українського суспільства;
 поглибленню процесу міжетнічної інтеграції  основи для досягнення історичного консенсусу на шляху націєтворення і утвердження України як сучасної демократичної республіки.
Установи, відповідальні за впровадження програми, визначаються відповідно до компетенцій органів державної влади і місцевого самоврядування, але головне, щоб цей перелік включав, з одного боку, державно-управлінські структури різних рівнів та органи місцевого самоврядування, з іншого  бізнес, громадський сектор та ЗМІ.
Фінансування Програми повинно здійснюватись за рахунок коштів Державного бюджету в межах бюджетних призначень, передбачених центральним органам виконавчої влади на відповідний рік, коштів місцевих бюджетів, інших, передбачених законодавством, джерел. Обсяги фінансування Програми повинні уточнюватись щороку. Важливо, що Програма не передбачає створення додаткових матеріально-технічних ресурсів. Окрім того, можна ефективно залучати й позабюджетні кошти. Реалізація цього програмного документу можлива за наявності політичної волі, за умови детального виконання всіх передбачених завдань і заходів, забезпечення контролю за їх виконанням та за відсутності перешкод і зловживань з боку посадових осіб.
З огляду на тривалий період бездержавності України та багату етнонаціональну палітру, очевидно не варто сподіватись на швидке досягнення повної міжетнічної інтеграції українського суспільства, адже вона, як будь-який динамічний процес, не обмежена в часі. Окрім того, необхідно враховувати дві чіткі тенденції етнополітичного ренесансу в Україні: прагнення побудови національної держави та відродження етнічної самобутності усіх компонентів етнонаціональної структури. З огляду на це, довгострокова національна інтеграційна стратегія має бути толерантною й плюралістичною.
Розвиток культури розмаїття має відбуватись на основі демократичних норм, супроводжуватись забезпеченням справедливого ставлення не лише до національних меншин, але й до більшості, яка є демографічною та етнічною основою українського суспільства, основним генератором державотворення і носієм державної мови.
Сучасна геополітична ситуація постає як змагання цивілізацій за економічні та політичні преференції. За умов глобалізації міграційні потоки стають менш контрольованими, етнічні та культурні самоідентифікації дедалі ускладнюються, накладаючись одна на одну. Таким чином міжетнічна толерантність має стати детермінантою міжетнічного, міжкультурного діалогу в сучасному світі, що сприятиме врегулюванню і подоланню конфліктів.
Основними цілями Державної програми інтеграції, з одного боку є гарантування національним меншинам можливостей забезпечення їх самобутності, збереження і розширення їх етнокультурних особливостей та прав, з іншого – інтегрування в українському суспільстві на основі загальнодержавної складової. Кінцевий продукт цього процесу – утворення сучасної української політичної нації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Державне управління та виконавча влада: зміст та співвідношення / В. Авер’янов // Вісн. держ. служби України. – 2004. – № 1. – С. 12–17.
2. Адміністративно-територіальний устрій України. Шляхи реформування [Текст] : монографія / В.Г. Яцуба, В.А. Яцюк, О.Я. Матвіїшин, О.Ю. Лебединська - К. : [б. в.], 2007. - 366 с.
3. Аза Л. Етнічність у контексті національно-державної ідентифікації /
Л. Аза // Українське суспільство 1992-2006. Соцiологiчний моніторинг / за ред. д. е. н. В. М. Ворони, д. соц. н. М.О. Шульги.  К. : IС НАНУ, 2006.  578 с.
4. Аза Л. Ідентифікаційне розмаїття в поліетнічному просторі України /
Л. Аза // Українське суспільство 1992 - 2008. Соціологічний моніторинг / за ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги.  К. : Інститут соціології НАН України, 2008.  С. 296304.
5. Антонович В.Б. Інтернетархів праць [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://archive.org/search.php?query=creator%3A%22Antonovych
6. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління : навч. посіб. / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній. – К. : Міленіум, 2003. – 256 с.
7. Балушок В. С. Україна : поліетнічна чи моноетнічна? / В. С Балушок // Сучасна етнічна структура українського суспільства: теоретичні та практичні аспекти: Збірник доповідей / Державний комітет у справах національностей та релігій. Упор. Саган О. Н., Пилипенко Т. І. – К. : “Світ знань”, 2008. – 128 с.
8. Бачинський Ю. Україна irredenta.  Берлін, 1924.  237 с.
9. Безверха Т. В. Державне управління етнонаціональними відносинами в контексті формування української національної ідеї : Дис... канд. наук: 25.00.01 - 2009.
10. Бердяєв Н.А. Твори [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.vehi.net/berdyaev/index.html
11. Біла книга з міжкультурного діалогу “Жити разом у рівності та гідності”
К. : Міністерство культури України, ЦР “Демократія через культуру”, 2010. – 72 с.
12. Білинська М.М. Державне управління галузевими стандартами в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні : монографія / М.М. Білинська. - К. : Вид-во НАДУ, 2004. - 248 с.
13. Блер Рубл. Новітнє право на українське місто / Пер. з англ.
О. Лотоцького – К. : Зовнішторгвидав України, 2009. – 40 с.
14. Бодров В.Г. Трансформація економічних систем: концепції, моделі, механізми регулювання та управління: Навч. посіб. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 104 с.
15. Бочковський О. Вступ до націології / О. Бочковський // Центр громадянської просвіти – К. : Генеза, 1998. – 144 с.
16. Британія слідом за Німеччиною визнала провал мультикультуралізму / газета “Дзеркало тижня” [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.newsmarket.com.ua/2011/02/britaniya-slidom-za-nimechchinoyu-viznala-proval-multikulturalizmu
17. Вебер Анн. Навчальний посібник з проблематики “мови ненависті” / [пер. з англ. Східноєвропейського Інституту Розвитку; за заг. ред. Павліченка О. М.]  К. : Тютюкін, 2010.  96 с.
18. Винниченко Відродження нації /Винниченко [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://exlibris.org.ua/vinnichenko/index.html
19. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/292910/
20. Всеукраїнське опитування громадської думки. Динаміка ставлення населення України і Росії одне до одного [Електронний ресурс] / КМІС, 2011. – Режим доступу: http://kiis.com.ua/ua/news/view-53.html
21. Всеукраїнське опитування громадської думки. Ставлення населення України і Росії одне до одного [Електронний ресурс] КМІС, 2010. – Режим доступу: http://www.kiis.com.ua
22. Всеукраїнський перепис населення 2001 р. [Електронний ресурс] Держкомстат – Режим доступу: http://www.ukrcensus.gov.ua/
23. Г. Л. де Боплан. Опис України. Пер. з фр. Я.І.Кравця, З.П.Борисюк. Київ, 1990- 136 с.
24. Гаєвська О. Б. Управління як соціальний феномен : монографія /
О. Б. Гаєвська.  К. : КНЕУ, 2000.  167 с.
25. Гантінгтон С. Зіткнення цивілізацій / С. Гантінгтон [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lib.rus.ec/b/79038
26. Головаха Є. Українське суспільство 1992–2008 : Соціологічний моніторинг / Є. Головаха, Н. Паніна – Київ, 2008. – 85 с.
27. Грабовська І. М. Філософія українського буття / І. М. Грабовська,
Т. М. Ємець, О. І. Мостяєв – К. : Українська видавнича спілка, 2006.  С.116117
28. Грива О. А. Толерантність в процесі становлення молоді в умовах полікультурного середовища : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філос. наук : спец 09.00.10 “Філософія освіти” / О. А. Грива. – Київ, 2008. – 32 с.
29. Григорій Сковорода. Твори в двох томах. Том 1. Поезії, байки, трактати, діялоги. Ред. Олекса Мишанич. Київ: УНІГУ НАН України, 1994. ст. 140-50.
30. Грицяк І.А. Право та інституції Європейського Союзу : навч. посіб. /
І.А. Грицяк ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - К. : К.І.С., 2004.  260 с.
31. Грінченко Б. Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу.  К., 1994.  288 с.
32. Грушевський М. Ілюстрована історія України. Репринтне видання 1913 року. – К. : 1990. - 524 с.
33. Грушевський М. Історія України-Руси. Т. III. Розд. II. С. 1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://litopys.org.ua/hrushrus/iur107.htm
34. Грушевський М. Конституційне питання і українство в Росії // Грушевський М.С. Твори : У 50 Т. / Ред. Кол.: П.Сохань, Я.Дашкевич, І.Гирич та ін. – [Передрук з кн. М. Грушевський. З біжучої хвилі : Статті й замітки на теми дня (1905-1906 рр.) – К. : Друк. С.В.Кульженка, 1906.] / Т.1 : Сер. : Суспільно-політичні твори (1894-1907). – Львів : Світ, 2002. – С. 301–312.
35. Грушевський М. С. Вільна Україна : Статті з останніх днів (берез. – квіт. 1917). - К. , 1917. – 16 с.
36. Грушевський М. С. Історія України – Руси : В 11 т., 12 кн. Т. 1 / Редкол. :
П. С. Сохань (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 1991 – 736 с.
37. Грушевський М. С. Твори : У 50 т. / Т.1 : Серія “Суспільно-політичні твори (1894-1907)” Редкол. : П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гірич та ін. ; Голов. ред.
П. Сохань. – Львів : Світ, 2002. – 592 с.
38. Грушевський М. С. Твори: У 50 т. / Т.3 : Серія “Суспільно-політичні твори (181907-березень 1917)” Редкол. : П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін. ; Голов. ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2005. – 792 с.
39. Гумільов Л. М. Етногенез і біосфера землі [Електронний ресурс] – Режим доступу до книги : http://gumilevica.kulichki.net/ARGS/args800.htm
40. Гунчак Т. Україна : перша половина ХХ століття : Нариси політичної історії. К. : Либідь, 1993. – 288 с.
41. Декларація “Мультикультурне суспільство та європейська культурна ідентичність”. РЄ. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.coe.kiev.ua/docs/km/conf6.htm.
42. Декларація прав національностей України. // Законодавство України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1771-12
43. Декларація принципів толерантності від 16. 11. 95. // Законодавство України [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_503
44. Декларація про державний суверенітет України. // Законодавство України [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-12
45. Державна кадрова політика: теоретико-методологічне забезпечення [Текст] : монографія / В. М. Олуйко, В. М. Рижих, І. Г. Сурай та ін. ; за заг. ред. В. М. Олуйка ; Нац. акад. де