НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ ЯК ДУХОВНА ОСНОВА ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КАРЛОВА ВАЛЕНТИНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 35-027.21/.22:351.858

НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ
ЯК ДУХОВНА ОСНОВА ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ
В УКРАЇНІ: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
Бондаренко Віктор Дмитрович,
доктор філософських наук,
професор

Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….. 5
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ЯК ДУХОВНОЇ ОСНОВИ ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ ……………………………………………

18
1.1 Нація як носій національної самосвідомості ……………………….. 18
1.2 Методологічний аналіз національної самосвідомості як духовної
основи державотворчих процесів…………………………...……............
34
1.2.1 Сутність національної самосвідомості в контексті сучасних
дослідницьких підходів ……………………………………………..........
34
1.2.2 Структура, функції, основні чинники формування і розвитку
національної самосвідомості………………………………...…………...
52
1.2.3 Національна самосвідомість як об’єкт науки “Державне
управління”…………..................................................................................
76
Висновки до розділу 1……………………………………………….………… 90
РОЗДІЛ 2 ДУХОВНО-ЦІННІСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ У ДЕРЖАВОТВОРЕННІ……………...……………...
92
2.1 Духовні цінності у структурі національної самосвідомості як
основи державотворчих процесів……......................................................
92
2.2 Національна ідея як світоглядно-ціннісний механізм
державотворення……………………………..……………………………
112
2.3 Державно-управлінський вплив на формування і розвиток
національної самосвідомості як духовної основи державотворчих
процесів……………………………………………....................................

129
Висновки до розділу 2…………………………………………………………. 139
РОЗДІЛ 3 НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ………………………………………………………...

142

3.1 Взаємозв’язок національної самосвідомості, політичної нації,
національної держави…………………………………………..................
142
3.2 Українська політична нація: проблеми становлення на сучасному
етапі…………………………………………..…………...…….………….
155
3.3 Державно-управлінські підходи до формування
загальнонаціональної ідентичності як основи політичної нації
в Україні…...................................................................................................

173
Висновки до розділу 3…………………………………………………………. 195
РОЗДІЛ 4 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ……………………………...

199
4.1 Стан та проблеми розвитку національної самосвідомості
сучасного українського суспільства……………………………………..
199
4.2 Державна політика в гуманітарній сфері як механізм формування
національної самосвідомості українського суспільства……………….
218
4.2.1 Державне регулювання розвитку національної культури
як чинника формування національної самосвідомості…………………
218
4.2.2 Роль засобів масової інформації у формуванні української
національної самосвідомості……………………………………………..
237
4.2.3 Мовна політика держави як засіб становлення національної
самосвідомості українського суспільства……………………………….
255
4.2.4 Державна політика формування національної пам’яті
українського народу в контексті становлення національної
самосвідомості.............................................................................................

274
Висновки до розділу 4…………………………………………………………. 297
РОЗДІЛ 5 НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА ТА ЇЇ РОЛЬ У СТАНОВЛЕННІ Й РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І ДЕРЖАВОТВОРЕННІ…………………………………………

300
5.1 Національна еліта як суспільно-інтелектуальний феномен…......... 300

5.2 Національна еліта в незалежній Україні: проблеми становлення
та функціонування…………………………………………………..........
315
5.3 Виховання національної еліти в Україні як державно-управлінська
проблема…………………………………………………………...............
327
Висновки до розділу 5…………………………………………………………. 338
РОЗДІЛ 6 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ І УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ЯК ДУХОВНОЇ ОСНОВИ ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ………………………………………………………...

340
6.1 Взаємодія органів державної влади і суспільства у формуванні
загальнонаціональної ідеології…..………….………………....................
340
6.2 Регулюючий вплив держави на формування єдиного
гуманітарного простору України ………………………………………..
358
6.3 Пріоритетні завдання органів державної влади щодо виховання
патріотизму громадян України як консолідуючої домінанти
державотворення.......……………………………………..……………….

374
Висновки до розділу 6…………………………………………………………. 391
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 393
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………........ 406
ДОДАТКИ……………………………………………………………....…….... 446

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова демократичної, соціальної, правової Української держави може бути успішною, якщо спиратиметься на сконсолідовану націю співгромадян із сформованою національною самосвідомістю, що виступає основним суб’єктом здійснюваних перетворень і чітко усвідомлює ціннісні орієнтири, ідеали державного будівництва як необхідної умови реалізації національних інтересів. Національна самосвідомість є одним із найважливіших чинників формування політичної нації, стійкого розвитку політичної системи, легітимації інститутів держави. З огляду на вказане створення умов для формування й повноцінного функціонування зазначеного феномену відповідно до потреб демократичного державотворення в національній державі належить до найважливіших завдань державного управління.
Гострота проблеми полягає в тому, що в Україні поки що не сформувалася повноцінна політична нація з чітко окресленими національними інтересами, щодо яких склався б консенсус як серед еліти, так і серед громадян. За цих обставин процес українського державотворення розгортається складно й неоднозначно. Сьогодні стає цілком очевидним, що труднощі і прорахунки в здійсненні соціально-економічних, політичних перетворень значною мірою зумовлюються тим, що для успішного проведення реформ українському суспільству не вистачає сформованої системи відповідних світоглядно-ціннісних орієнтирів, зрілої національної самосвідомості – того основного духовно-творчого ресурсу, завдяки якому є можливим утвердження української державності. Тому важливою державно-управлінською проблемою є визначення системи базових цінностей, яка б поділялася і підтримувалася громадянами країни та виступала орієнтиром нації на шляху державотворення, що сприятиме національній інтеграції, стабільному розвитку держави.
Актуальність дослідження національної самосвідомості набуває особливого значення в умовах глобалізації, реальністю якої є посилення тенденції щодо подолання бар’єрів і скорочення відстаней між націями й державами, утворення єдиних економічних, інформаційних та інших просторів, які поряд із позитивними наслідками несуть водночас загрозу розвитку самобутності національних спільнот. Без сформованої власної національної ідентичності, розвиненої національної самосвідомості українське суспільство не буде достатньо внутрішньо інтегрованим і стійким, здатним відповідати на численні виклики глобалізованого світу, не зможе здійснити повномасштабну економічну, соціальну і політичну модернізацію. У зв’язку з цим системне вивчення особливостей формування національної самосвідомості як феномену, що виконує найважливішу адаптивно-захисну функцію в розвитку нації і держави в сучасну епоху глобалізації, набуває особливої значущості в теорії і практиці державного управління.
Вищезазначене зумовлює потребу в науковому осмисленні державно-управлінського аспекту формування національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів, що сприятиме більш поглибленому розумінню державно-управлінськими структурами її державотворчого потенціалу й створенню необхідних умов для повноцінного розвитку і функціонування відповідно до обраних пріоритетів національного поступу й розбудови Української держави.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на працях вітчизняних і зарубіжних учених, які вивчали загальні проблеми теорії та практики державного управління: Г.Атаманчука [12], В.Бакуменка [113], В.Бодрова [112], В.Бондаренка [2; 26], Т.Василевської [113], Р.Войтович [50], Л.Гаєвської [56], В.Голубь [74], І.Грицяка [113], В.Гурковського [83], В.Князєва [112-113], Ю.Ковбасюка [112-113], В.Козакова [187], В.Лугового [113], Н.Нижник [276], Т.Пахомової [113], Л.Пашко [294], П.Петровського [295], Я.Радиша [112-113], А.Рачинського [113], В.Рижих [113], Є.Ромата [113], А.Савкова [365], А.Семенченка [113], Г.Ситника [373], А.Сіцінського [113], В.Скуратівського [89; 422], Ю.Сурміна [113; 396], С.Телешуна [113; 398], В.Трощинського [89; 422], В.Удовиченка [113] та ін.
Проблеми становлення й утвердження національної самосвідомості українського народу були в полі зору українських мислителів: О.Бочковського [30-31], М.Драгоманова [105-106], Д.Донцова [101], М.Грушевського [80], М.Костомарова [203], П.Куліша [213], В.Липинського [225-226], М.Міхновського [254], І.Огієнка [279], В.Старосольського [387], І.Франка [430-431], М.Шаповала [449] та ін.
Особливості національної самосвідомості українського народу в контексті української національної ідеї відображені в роботах М.Вівчарика [42-43], О.Забужко [125-126], Ф.Канака [143-144], І.Кресіної [209-210], М.Поповича [270], П.Ситника [374-375], М.Томенка [403], А.Фартушного [423] та ін. Значну увагу вивченню ролі національної еліти у формуванні національної самосвідомості приділяють В.Андрущенко [5], М.Головатий [67-71], В.Кремень [208], В.Лизанчук [222-224], М.Михальченко [250-252], І.Надольний [265; 424], М.Пірен [297-298], І.Розпутенко [354] та ін.
Важливе значення для дослідження означеної проблематики мають праці сучасних українських учених, у тому числі й діаспори, наукові інтереси яких пов’язані з вивченням етнонаціональних і етнополітичних проблем, зокрема: Я.Грицака [77], Я.Дашкевича [86], І.Дзюби [95-98], В.Євтуха [120], Г.Касьянова [177], А.Колодій [191-194], І.Кураса [217], В.Лісового [230-231], Л.Нагорної [262-263], М.Обушного [278], Ю.Римаренка [350-351], О.Рудакевича [360], М.Степико [388-391], О.Субтельного [394], Ю.Шаповала [450], Р.Шпорлюка [456-457] та ін.
Питання формування та значення національної самосвідомості, національної ідентичності в процесах націє- і державотворення розглядаються в роботах зарубіжних дослідників: Б.Андерсона [4; 468], Ю.Бромлея [32-33], Е.Вілсона [44] Ю.Габермаса [433], Е.Гелнера [478-479], K.Дойча [474], Л.Дробіжевої [107-108], Л.Ольшанського [280], Г.Сетон-Вотсона [501], Е.Сміта [378-379], В.Тишкова [399-400] та ін.
Значний інтерес для дослідження державотворення в етнонаціональному вимірі становить науковий доробок О.Антонюка [6], В.Артюха [9], І.Варзара [35-36], С.Вовканича [45-47], А.Гальчинського [57], Л.Губерського [424], М.Жулинського [123-124], О.Картунова [175-176], М.Козловець [190], П.Кононенка [200], Ю.Куць [219], І.Лопушинського [232], О.Майбороди [236-238], П.Надолішнього [264], Г.Нестеренко [274], А.Ручки [383], М.Розумного [355], М.Рябчука [363-364], В.Солдатенка [380-381], Л.Шкляра [452] та ін.
Незважаючи на певну розробленість проблемного поля національної самосвідомості, представлену значною кількістю теоретико-методологічних напрацювань у різних наукових галузях, поза увагою науковців залишається дослідження особливостей державно-управлінського впливу на формування національної самосвідомості й створення відповідних умов для її функціонування відповідно до потреб державотворення в Україні, що зумовлює необхідність у науковому осмисленні державно-управлінського аспекту формування й утвердження національної самосвідомості в українському суспільстві як духовної основи державотворчих процесів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в межах комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України (далі − Національна академія) “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР
№ 0199U002827) за темами науково-дослідних робіт Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування, кафедри соціальної і гуманітарної політики: “Формування інституційних засад взаємодії органів державної влади та громадянського суспільства” (ДР № 0107U005899); “Формування механізмів співпраці та довіри між інститутами громадянського суспільства та органами державної влади і місцевого самоврядування в Україні” (ДР № 0108U002017); “Науково-методичні засади розвитку галузі науки “Державне управління” (ДР № 0109U003005); “Дослідження концептуальних основ державної політики в соціогуманітарній сфері як напряму для професійної діяльності фахівців публічного управління” (ДР № 0109U003004); “Інструменти і механізми вирішення суперечностей розвитку соціогуманітарної сфери” (ДР
№ 0110U002467); “Теоретико-методологічні засади реформування соціальної сфери в Україні” (ДР № 0112U002457) протягом 2007–2012 рр., у яких здобувачем як виконавцем і науковим співробітником обґрунтовано особливості державного регулювання духовного розвитку суспільства і національної самосвідомості як його складової, визначено інструментарій державно-управлінського впливу на формування й утвердження національної самосвідомості та її структурних елементів у контексті державотворення, проаналізовано основні напрями й суперечності державної гуманітарної політики України щодо формування національної самосвідомості.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів, особливостей та основних напрямів державно-управлінського впливу на формування національної самосвідомості громадян України і розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення діяльності органів державної влади в цій сфері.
Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання:
− проаналізувати основні концепції нації, розроблені вітчизняними і зарубіжними дослідниками, узагальнити її сутнісні характеристики як носія національної самосвідомості й суб’єкта державотворення;
− розкрити сутність, структуру, основні функції, чинники формування й розвитку національної самосвідомості як наукового поняття й суспільного феномену та з’ясувати її роль у державотворчих процесах;
− обґрунтувати духовно-ціннісні засади державотворення, що складають зміст національної самосвідомості, розкрити шляхи й засоби впливу держави на визначення базової системи цінностей українського суспільства на сучасному етапі;
− дослідити сутність національної ідеї як світоглядно-ціннісного механізму державотворення і визначити проблеми її формування в сучасній Україні;
− визначити особливості державно-управлінського впливу на формування національної самосвідомості на основі синергетичного підходу;
− дослідити перспективи становлення української політичної нації через конструктивний вплив держави на формування національної самосвідомості;
− виявити особливості формування загальнонаціональної ідентичності громадян України як результату досягнення відповідного рівня національної самосвідомості й головної умови творення української політичної нації та визначити завдання органів державного управління в її становленні;
− визначити стан, проблеми розвитку національної самосвідомості сучасного українського суспільства як духовної основи державотворчих процесів та виявити чинники, що впливають на її формування і функціонування;
− проаналізувати основні напрями й особливості державної гуманітарної політики України в контексті формування національної самосвідомості українського суспільства на сучасному етапі державотворення;
− уточнити поняття “національна еліта”, з’ясувати її сутнісні характеристики, роль у формуванні й розвитку національної самосвідомості, у процесах націє- і державотворення та визначити завдання органів державного управління щодо виховання національної еліти в Україні;
− запропонувати і теоретично обґрунтувати пріоритетні цілі й основні напрями діяльності органів державної влади щодо формування й функціонування національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів в Україні на сучасному етапі та надати практичні рекомендації стосовно вдосконалення державно-управлінського впливу на формування духовно-ціннісних засад державотворення.
Об’єкт дослідження − національна самосвідомість як духовна основа державотворення.
Предмет дослідження − державно-управлінський аспект формування й утвердження національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів в Україні.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань, зокрема для комплексного і системного розгляду багатоаспектної проблеми, було використано комплекс як загальнонаукових, так і спеціальних методів дослідження: методи аналізу і систематизації − з метою дослідження й узагальнення вітчизняних та зарубіжних наукових джерел різних галузей знань щодо з’ясування сутності нації як носія національної самосвідомості, основних характеристик національної самосвідомості, її ролі в державотворчих процесах, сутнісних рис національної еліти; діалектичний − у процесі встановлення взаємозв’язку між базовими поняттями, що становлять основу дослідження національної самосвідомості в контексті державотворення; метод структурно-функціонального аналізу – при визначенні структури національної самосвідомості, з’ясуванні функціональних зв’язків між її елементами; ціннісно-нормативний метод – у процесі аналізу духовно-ціннісних засад державотворення; синергетичний підхід – з метою визначення особливостей державно-управлінського впливу на формування і розвиток національної самосвідомості як складової духовного життя суспільства; індукції – з метою визначення засобів та інструментів державного управління у досліджуваній сфері; дедукції – для з’ясування цілей управлінських впливів на розвиток національної самосвідомості та її структурних елементів у контексті державотворення; методи логічного аналізу, синтезу і порівняння – в процесі визначення стану та суперечностей розвитку національної самосвідомості сучасного українського суспільства; аналітичний метод – для аналізу напрямів і особливостей реалізації державної гуманітарної політики України щодо формування національної самосвідомості українського суспільства. Методи систематизації й узагальнення отриманих результатів, їх теоретичний аналіз покладені в основу інтерпретації отриманих результатів; прогностичні методи використані для обґрунтування пріоритетних цілей і напрямів діяльності органів державного управління щодо формування й розвитку національної самосвідомості українського суспільства як духовної основи державотворення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні теоретико-методологічних засад національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів та особливостей державно-управлінського впливу на формування і розвиток національної самосвідомості громадян України як чинника розбудови незалежної Української держави.
Найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, які містять наукову новизну, полягають у тому, що:

уперше:
− теоретично обґрунтовано концепцію формування національної самосвідомості українського суспільства як духовної основи державотворчих процесів, спрямовану на прискорення державотворення в Україні, та виокремлено її основні складові: визначення духовно-ціннісних засад розвитку нації і розбудови держави; розроблення на основі цих засад загальнонаціональної ідеології державотворення; формування загальнонаціональної ідентичності громадян України як результату досягнення відповідного рівня їх національної самосвідомості і головної умови утворення української політичної нації; формування національної еліти як носія найвищих зразків національної самосвідомості, її репродуцента й каталізатора національної консолідації українського суспільства; формування єдиного гуманітарного простору як духовно-ціннісного поля національної самосвідомості; становлення громадянського патріотизму; запровадження адекватних форм та засобів управлінського впливу на формування й утвердження національної самосвідомості українського народу;
− обґрунтовано особливості державно-управлінського впливу на формування і розвиток національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів на основі синергетичного підходу: взаємопов’язаність і взаємозумовленість управління та самоорганізаційних процесів національної самосвідомості як складноорганізованої соціальної системи; поєднання саморегулятивних чинників із цілеспрямованим управлінським впливом на процеси формування й розвитку зазначеного феномену; справляння управлінського впливу на створення умов для саморозвитку й самоорганізації національної самосвідомості як об’єкта управління; розкриття ролі держави щодо підтримки соціальних інститутів, які впливають на формування й розвиток національної самосвідомості відповідно до потреб розвитку суспільства; координації та узгодження діяльності різноманітних суб’єктів для конструктивної взаємодії в зазначеній сфері та усунення негативних тенденцій і проявів у формуванні й розвитку даного феномену;
− запропоновано й теоретично обґрунтовано комплекс основних пріоритетів державної політики формування та розвитку цілісної конструктивної національної самосвідомості українського суспільства як духовної основи державотворчих процесів (визначення базової системи цінностей; розробка й реалізація системи концепцій як основних орієнтирів щодо формування національної самосвідомості, зокрема концепцій: гуманітарного розвитку України; формування національної еліти в Україні; формування загальнонаціональної ідентичності громадян України; державної етнонаціональної політики України; створення Державної служби національної інтеграції як головного органу виконавчої влади з питань національної інтеграції й ідентифікації; прийняття Закону України “Про патріотичне виховання громадян” та реалізація Державної програми формування громадянського патріотизму в Україні);
удосконалено:
 визначення понять: “національна самосвідомість” (усвідомлення нацією своєї життєдіяльності, сенсу свого існування, своїх національно-державних, соціально-економічних, політичних, духовних цінностей, ідеалів, інтересів та цілей, спільності історичної долі, свого місця серед інших національних спільнот); “державотворчі процеси” (сукупність політичних, соціальних, економічних, культурних та інших процесів, що супроводжують державотворення і спрямовані на становлення та вдосконалення інститутів і органів держави, її функцій та можливостей); “національна еліта” (провідна, національно свідома верства суспільства, яка мету своєї діяльності вбачає в побудові національної держави та реалізації національних інтересів, усвідомлює власну відповідальність за націє- і державотворчі завдання в конкретній історичній ситуації і найголовнішим своїм обов’язком визнає служіння народу і батьківщині); “базова система цінностей” (система моральних, демократичних, політичних, національних, соціальних, громадянських цінностей, погоджена і схвалена суспільством у процесі загальнонаціонального діалогу) в контексті нормативних і програмних засад діяльності органів державної влади та в застосуванні їх у системі державного управління;
 наукові підходи до визначення структури національної самосвідомості в контексті державотворення (когнітивно-раціональний, аксіологічний, емоційний, цілепокладально-регулятивний рівні) та її функцій (пізнавальна, інтегративна, захисна, регулятивна, самоконтролю, емоційно-ціннісна, адаптаційна, ідеологічна, комунікативна, національного самовизначення), що базуються на визначенні критеріїв її структурування через категорії “відображення”, “усвідомлення”, “порівняння” різних сторін національного буття;
 виокремлення й аналіз напрямів оптимізації діяльності органів державного управління в культурній, мовній, інформаційній сферах та у формуванні національної пам’яті щодо подолання наявних суперечностей у розвитку гуманітарної складової нації і підвищення ефективності управлінського впливу на розвиток національної самосвідомості громадян України;
набули подальшого розвитку:
 уточнення змісту національної ідеї як світоглядно-ціннісного механізму державотворення (трактування української національної ідеї як загальнонаціональної інтегративної ідеї, ґрунтованої на спільності національних цінностей та інтересів політичної нації, що сприятиме досягненню єдності соціально-економічного, політичного, правового, гуманітарного простору, усвідомленню громадянами належності до Української держави і української політичної нації);
 наукові підходи до розроблення концепції української політичної нації як виразника цілісності національної самосвідомості українського соціуму: (спільна історична доля представників усіх етнічних спільнот України; єдина державна мова; інститут громадянства; громадянський патріотизм; етнічний плюралізм (щодо рідної мови, освіти, культури); соцієтальна культура);
 наукові підходи до визначення української загальнонаціональної ідентичності як результату саморефлексії українського народу (поєднує громадянські, етнокультурні ідентичності; побудована на критеріях політичної нації: суспільний компроміс стосовно норм і цінностей, лояльність до держави, її символів та атрибутів, громадянський патріотизм; спільність позицій громадян щодо стратегічних напрямів і цілей розвитку держави й суспільства; взаємна толерантність та соціальна солідарність між різними суспільними групами).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення та висновки дисертації, доведені до рівня конкретних пропозицій, сприятимуть кращому розумінню державно-управлінськими структурами державотворчого потенціалу національної самосвідомості, особливостей та напрямів державно-управлінського впливу на її формування й розвиток відповідно до потреб демократичного державотворення в національній державі, що може стати основою для подальших наукових досліджень державного регулювання у сфері духовно-ціннісного розвитку суспільства, для розширення, доповнення й оновлення змісту навчальних курсів у системі підготовки та перепідготовки управлінських кадрів, будуть корисними при написанні підручників та посібників з державного управління. Запропоновані автором концептуальні підходи щодо формування національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів в Україні можуть бути використані органами державної влади під час формування й реалізації гуманітарної політики держави, в державному регулюванні становлення загальнонаціональної ідентичності громадян, у політиці держави щодо формування громадянського патріотизму в Україні.
Окремі наукові результати дисертаційного дослідження використані: Київським обласним Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій у навчально-методичному процесі, зокрема під час проведення тематичних, короткотермінових семінарів, викладання лекцій для державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування Київської області (довідка від 21 лютого 2010 р. № 33); Державним комітетом України у справах національностей та релігій у процесі підготовки проекту Концепції державної етнонаціональної політики України в частині визначення основних завдань державної етнонаціональної політики України на сучасному етапі (довідка від 18 лютого 2011 р. № 6/1-18-7); Міністерством культури України при підготовці Закону України “Про культуру” в частині визначення основних засад державної політики у сфері культури як механізму формування національної самосвідомості (довідка від 24 лютого 2012 р. № 521/3/13-12); Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів для організації та проведення парламентських слухань “Стратегія гуманітарної політики сучасної України” в частині формування єдиного гуманітарного простору в Україні та в процесі підготовки Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про захист суспільної моралі” (довідка від 12 лютого 2013 р. № 04-24/3/18-122); Радою національної безпеки і оборони України при проведенні експертизи законопроектів, пов’язаних із національною безпекою України (довідка від 25 березня 2013 р. № 271).
Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення та практичні розробки, які характеризуються новизною і становлять цінність для розвитку науки державного управління, отримані автором самостійно.
У наукових працях, опублікованих у співавторстві, автору належать: обґрунтування концептуальних засад політики держави у сфері культурного розвитку та сфері освіти, а також розкриття управлінських підходів до їх реалізації [46]; визначення проблем та суперечностей державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства [47]; розкриття ролі культурної політики як ресурсу модернізаційної стратегії Української держави та особливостей формування культури української політичної нації [49]; обґрунтування громадянського суспільства як основи демократичного ладу [42].
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні положення й результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007); “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 2008); “Україна: від самобутності до соборності” (Київ, 2008); “Проблеми управління соціальним і гуманітарним розвитком” (Дніпропетровськ, 2008); “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2008, 2009); “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009); “Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010); “Реформування системи державного управління та державної служби: теорія і практика” (Львів, 2010, 2011); “Інновації в державному управлінні: системна інтеграція освіти, науки, практики” (Київ, 2011); “Стратегія державної кадрової політики – основа модернізації країни” (Київ, 2012); “Актуальні проблеми європейської інтеграції та євроатлантичного співробітництва України” (Дніпропетровськ, 2012, 2013).
Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження висвітлено в одноосібній монографії, 22 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління, дев’яти публікаціях в інших наукових виданнях, 14 – у матеріалах конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 452 сторінки, із них основного тексту – 405 сторінок. Робота містить три додатки. Список використаних джерел налічує 511 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснене дисертаційне дослідження дало можливість отримати нові наукові положення та науково обґрунтовані результати в галузі науки “Державне управління”, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему обґрунтування національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів, особливостей і основних напрямів державно-управлінського впливу на її формування й утвердження в Україні та вдосконалення діяльності органів державної влади у цій сфері. Отримані узагальнюючі положення дали підстави сформулювати відповідні висновки та розробити практичні рекомендації.
1. На основі аналізу наукових розробок доведено, що поняття “нація” не дістало чіткого усталеного визначення. Виправданим є поєднання органічної сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників її формування та розвитку. Уточнено визначення політичної нації, що характеризується як: державно-територіальна й політико-правова спільнота, яка існує на основі спільних політичних, історико-культурних, духовно-ціннісних характеристик і спільної самосвідомості; співтовариство громадян, переважно поліетнічне (із національною мовою державного рівня, спільними інтересами, назвою, національною культурою, волею бути єдиним цілим, зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності).
Установлено, що вирішальним чинником існування політичної нації є національна самосвідомість, яка виражає консенсус стосовно спільних цінностей національної спільноти, свідоме згуртування та об’єднання дій її представників щодо реалізації і захисту національних інтересів, вироблення спільних цілей і засобів їх досягнення в розбудові національної державності. Національна самосвідомість, спонукаючи людську волю до політичної самоорганізації, зумовлює формування демократичної держави зі спрямованістю на спільне майбутнє. За таких умов політична нація виступає джерелом легітимної влади, основним суб’єктом здійснюваних перетворень у державі.
2. Доведено, що національна самосвідомість є складним духовним утворенням, яке виникає і розвивається в певних суспільно-історичних умовах і відображає весь комплекс наявних суспільних реалій, притаманних нації, її бачення своїх можливостей та перспектив. Уточнено поняття “національна самосвідомість” як усвідомлення нацією своєї життєдіяльності, сенсу свого існування, своїх національно-державних, соціально-економічних, політичних, духовних цінностей, ідеалів, інтересів та цілей, спільності історичної долі, свого місця серед інших національних спільнот на основі уявлень про саму себе та інші нації.
Обґрунтовано структуру національної самосвідомості, яку утворюють: когнітивно-раціональний; аксіологічний; емоційний; цілепокладально-регулятивний рівні відображення й усвідомлення життя нації, на кожному з яких функціонує значна кількість елементів, пов’язаних між собою. Основу когнітивно-раціонального рівня становить національна самоідентифікація, яка базується на уявленнях і знаннях про специфічні характеристики своєї нації та інших націй (історична пам’ять, культура, мова, традиції) і виявляється у протиставленні “ми” – “вони”, що справляє вирішальний вплив на становлення нації, її самоідентифікацію, державотворчі прагнення. Система цінностей, оцінних поглядів, переконань нації (незалежність, свобода, справедливість, солідарність, демократія) складають зміст аксіологічного рівня національної самосвідомості. Духовно-ціннісне ядро національної самосвідомості утворює система базових цінностей нації, яка зумовлює духовно-ціннісні засади державотворення. Національні почуття, настрої, переживання (патріотизм, жертовність заради національних інтересів, громадянський обов’язок, національна гідність, шанування національної символіки, героїв, святинь) становлять емоційний рівень національної самосвідомості. Нормативно-регулятивний рівень національної самосвідомості складають національні інтереси, національна ідея, національна ідеологія, що визначають і зумовлюють порядок та організацію діяльності нації, у тому числі й у розбудові власної держави. Повноцінне функціонування зазначених елементів, що фіксується в націй із високим рівнем національної самосвідомості, є духовно-мобілізаційним потенціалом у вирішенні завдань націє- і державотворення.
3. Визначено основні функції національної самосвідомості (пізнавальна, національного самовизначення, самоконтролю, інтегративна, адаптаційна, захисна, регулятивна, емоційно-ціннісна, ідеологічна, комунікативна). З’ясовано роль національної самосвідомості в державотворчих процесах: вона сприяє згуртуванню нації на основі усвідомлених національних цінностей, інтересів, цілей, серед яких особливе значення має забезпечення державного суверенітету, соціально-економічного розвитку держави, збереження національних духовних і матеріальних цінностей; забезпечує духовний, ідеологічний фундамент функціонування держави, сприяє виробленню ідеології державотворення, перспективних орієнтирів розвитку нації і держави. Обґрунтовано основні чинники формування національної самосвідомості (суспільно-політичні, ідеологічні, культурно-освітні, інформаційно-технологічні).
Установлено, що формування та розвиток національної самосвідомості здійснюється як шляхом її самоорганізаційних, саморегулятивних механізмів, так і внаслідок державно-управлінського впливу на забезпечення функціонування її як цілого, так і основних структурних елементів шляхом реалізації відповідної політики держави (етнонаціональної, культурної, мовної, освітньої, інформаційної, національної пам’яті тощо). Доведено, що необхідною умовою формування цілісної, конструктивної національної самосвідомості поліетнічної нації як духовної основи державотворчих процесів є погодження етнокультурних, громадянсько-політичних, соціальних цінностей усіх її суб’єктів, формування базової системи цінностей, яка утворює духовно-ціннісне ядро національної самосвідомості.
4. Доведено, що система базових духовних цінностей, які усвідомлює національна спільнота, становить ядро її самосвідомості й утворює духовно-ціннісні засади державотворення. Духовні цінності формують загальнонаціональний суспільний ідеал, національну ідею, загальновизнану ідеологію державотворення. У демократичній державі на основі базових духовних цінностей формується та реалізується стратегія її розвитку, державна політика, приймаються закони, управлінські рішення. Визначено, що в Україні й досі не сформувалася повноцінна політична нація зі своїми базовими цінностями, чітко окресленими національними інтересами, щодо яких склався б консенсус як серед української еліти, так і серед громадян.
Обґрунтовано, що в поліетнічній, полікультурній, поліконфесійній, соціально розрізненій країні, якою є нині Україна, потрібно сформувати систему базових духовних цінностей, які були б сприйняті, підтримані титульною нацією, іншими етносами, суспільними групами, що створить умови для національної інтеграції, формулювання загальнонаціональної ідеї, загальновизнаної ідеології державотворення, формування цілісної конструктивної національної самосвідомості. Установлено, що узгодження та досягнення консенсусу щодо загальнонаціональної системи базових духовних цінностей суспільства має здійснюватися шляхом конструктивної взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, наукових установ у формі широкого суспільного діалогу, наукових, експертно-аналітичних консультацій і дискусій з урахуванням усіх важливих пропозицій.
5. Доведено, що необхідною умовою ефективного поступального розвитку держави є національна ідея – спільна мета і довгострокова стратегія, історична місія країни у світовому масштабі, що визначає орієнтир, мету, сенс національно-державного будівництва. Обґрунтовано, що формулювання національної ідеї є важливою державно-управлінською проблемою в сучасній Україні, перед якою стоять завдання консолідації суспільства в єдину політичну націю як суб’єкта модернізації Української держави, що вимагає від органів державної влади розробки відповідної стратегії, чіткого усвідомлення шляху, яким необхідно йти для досягнення мети, прийняття адекватних управлінських рішень. Національна ідея здатна усунути невизначеність цінностей суспільства, цілей, мобілізувати народ на здійснення повномасштабних перетворень, стати чітким орієнтиром для органів державної влади всіх рівнів у формуванні державної політики та її реалізації.
Визначено, що на сьогодні в Україні немає чітко окресленої загальнонаціональної ідеї, яка б об’єднала всіх громадян у єдину спільноту і виступала орієнтиром державотворення. Її формуванню перешкоджає низка чинників: високий ступінь розділеності українського суспільства (за поглядами, цінностями, переконаннями), амбівалентність ціннісних і різноспрямованість зовнішньополітичних орієнтацій, глибоке соціальне розшарування населення, несконсолідованість української еліти щодо розуміння її змісту (ототожнення з українським радикальним націоналізмом або з національною ідеологією у вузькому етнічному сенсі).
Обґрунтовано, що загальнонаціональна ідея є спільним проектом державної влади і суспільства. В умовах несформованості громадянського суспільства держава має створити умови для творчої співпраці наукового, гуманітарного, експертного середовища, щоб за допомогою колективних зусиль досягти консенсусу щодо ціннісного наповнення і формулювання загальнонаціональної ідеї. Доведено, що в поліетнічній Українській державі національна ідея має формуватися і розвиватися не лише на базі інтересів титульної нації, а й враховувати інтереси національних меншин, корінних народів. Загальнонаціональна ідея сучасної України має усвідомлюватися як синтез ідей державності, патріотизму, солідарності, консолідації поліетнічної, полікультурної нації, формування дієздатного громадянського суспільства. Доцільним є створення в Україні постійно діючого інтелектуального форуму як платформи для погодження і підтримки різних позицій та ідей, який зміг би зробити вагомий внесок у розробку національної ідеї.
6. Установлено, що національній самосвідомості як складній відкритій соціальній системі властиві самоорганізаційні, саморегуляційні, нелінійні процеси. Для дослідження формування і функціонування зазначеного феномену в державно-управлінському аспекті правомірним є використання синергетичного підходу. На його основі обґрунтовано особливості державно-управлінського впливу на формування і розвиток національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів, зокрема: взаємопов’язаність і взаємозумовленість управління та самоорганізаційних процесів національної самосвідомості як складноорганізованої соціальної системи духовних цінностей; поєднання чинників саморегуляції з цілеспрямованим управлінським впливом на процеси формування і розвитку зазначеного феномену; специфіку здійснення управлінського впливу на створення умов для саморозвитку та самоорганізації національної самосвідомості як об’єкта управлінського впливу; визначення ролі держави у зазначених процесах, яка полягає в підтримці соціальних інститутів, що справляють вплив на становлення і розвиток національної самосвідомості відповідно до потреб націє- і державотворення, координації та узгодженні діяльності різноманітних суб’єктів для конструктивної взаємодії в зазначеній сфері й усуненні негативних тенденцій і проявів у формуванні й функціонуванні зазначеного феномену. Доведено, що безпосереднє втручання держави у сферу формування національної самосвідомості, її змісту, складових елементів, і насамперед духовно-ціннісного ядра, призводить до неприйняття суспільством насаджуваних цінностей, ідей, ідеалів, переконань, вносить у національну самосвідомість ціннісну дезорієнтацію у державотворчому поступі.
7. Доведено, що українська політична нація може бути повноцінним суб’єктом державотворчих процесів за умови чіткого усвідомлення ціннісних орієнтирів державного будівництва, шляхів їх реалізації, що виявляється в розвиненій національній самосвідомості. За допомогою держави нація реалізує національні інтереси, забезпечує своє самовідтворення і самозбереження, захищається від внутрішніх і зовнішніх загроз. Україна як демократична держава може успішно розвиватися лише на основі усвідомлення українською політичною нацією державотворчих завдань і активної соціально-політичної участі громадян у державотворчих процесах.
Обґрунтовано, що дії органів державної влади мають спрямовуватися на створення умов для формування й утвердження національної самосвідомості, укорінення в ній почуття національної солідарності, духовно-ціннісних орієнтирів національного демократичного державотворення шляхом використання всіх можливостей держави: реалізації етнонаціональної, освітньої, культурної, мовної, інформаційної політик, політики національної пам’яті; просвітницько-пропагандистської діяльності; виховання патріотизму громадян; залучення ЗМІ; співпраці з політичними партіями, громадськими організаціями. Констатовано, що формування державно-політичного рівня національної самосвідомості українського суспільства сприятиме становленню української політичної нації.
8. Установлено, що загальнонаціональна ідентичність громадян України не склалася як цілісне системне утворення, що зумовлено низкою негативних чинників, які у своїй взаємодії детермінують особливості її формування: регіональні, ментально-цивілізаційні, мовно-культурні, конфесійні відмінності українського суспільства; невизначеність національних базових цінностей як основи для національної самоідентифікації соціуму; відсутність цілеспрямованої державної політики щодо формування спільної ідентичності громадян України. Зазначене зумовлює дифузність, нецілісність національної самосвідомості українського суспільства, слабоінтегрованого в єдину політичну націю. Визначено, що українська загальнонаціональна ідентичність має органічно поєднувати громадянські, соціокультурні складові, будуватися на критеріях політичної нації, таких як: суспільний компроміс стосовно базових норм і цінностей, лояльність до держави, її символів та атрибутів (включаючи державну мову); громадянський патріотизм; спільність позицій громадян щодо стратегічних напрямів і цілей розвитку держави й суспільства; взаємна толерантність та соціальна солідарність між різними суспільними групами. Для цього в державі необхідно розробити Концепцію формування загальнонаціональної ідентичності громадян України, реалізація якої сприятиме формуванню єдиної громадянської нації з розвиненою національною самосвідомістю, здатної стати суб’єктом державного будівництва, потужною силою суспільного розвитку і фундаментом для ефективного державно-політичного функціонування багатоетнічної країни.
9. На основі аналізу проблем розвитку національної самосвідомості сучасного українського суспільства визначено, що воно сьогодні являє собою недосформовану політичну націю з недостатньо розвиненою національною самосвідомістю, яку характеризують: слабка структурованість, аномійність, амбівалентність. У ній присутні взаємовиключні теорії, думки, ціннісні судження, установки й орієнтації, різні ідеї й ідеали, міфи, ілюзії та стереотипи мислення, що є як реальним відображенням буття людей, так і їх помилковими судженнями стосовно націє- і державотворчих завдань та шляхів їх вирішення. Присутність, відтворення зазначених суперечностей не сприяє формуванню цілісної, конструктивної національної самосвідомості, що стримує національне єднання і перешкоджає становленню української політичної нації. За таких умов вона не виконує повноцінно своєї консолідуючої і мобілізаційної ролі в державотворчих процесах. Складність формування й функціонування зазначеного феномену зумовлена об’єктивними (регіональні, мовно-культурні відмінності, зумовлені історичним минулим України; порушення світоглядно-ціннісної спадкоємності поколінь; роз’єднаність і незавершеність процесу кристалізації національної еліти; відсутність духовної єдності суспільства, узагальненої базової системи цінностей, яку б підтримувало суспільство (що відображає його перехідний стан); брак інтегруючих ідей, проектів, перспектив; комунікативна відкритість українського соціуму в умовах медіа-глобалізації та інформаційних війн) і суб’єктивними чинниками (низький рівень національної самосвідомості української еліти, її нездатність розробити ідеологічну основу національного державотворення; використання політичними партіями й рухами конфронтаційних ідеологій, що ґрунтуються на протилежних ціннісних системах, спекуляція на світоглядних, міжконфесійних, ідеологічних суперечностях сучасного українського суспільства; відсутність цілеспрямованої політики держави щодо формування національної самосвідомості громадян України).
10. На основі аналізу напрямів і особливостей гуманітарної політики держави, інструментарію державно-управлінського впливу на формування й утвердження національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів та її структурних елементів установлено, що політика держави в зазначеному контексті в незалежній Україні виявилася безсистемною, фрагментарною і в цілому малоефективною. Досі держава не стала ініціатором і координатором процесів кристалізації національної самосвідомості, практично без її безпосередньої участі триває формування політичної нації. В Україні відсутній окремий нормативно-правовий документ, який би визначав концептуальні засади державної гуманітарної політики і який би лежав в основі прийняття управлінських рішень органами державної влади всіх рівнів у процесі розв’язання проблем гуманітарного розвитку, зокрема й щодо формування та утвердження національної самосвідомості громадян.
Прорахунками органів державної влади у сфері формування та розвитку національної самосвідомості визначено відсутність у державній політиці чіткої стратегії державно-управлінського впливу на формування загальнонаціональної системи цінностей, становлення і розвиток духовності та культури українського суспільства; відсутність науково обґрунтованої, послідовної системної мовної політики держави, політики формування національної пам’яті, чіткої політики формування єдиного інформаційно-культурного простору України і його захисту, належного законодавчого регулювання цих сфер та контролю за дотриманням чинних правових норм; низький рівень фінансування основних гуманітарних галузей та неефективне використання виділених бюджетних коштів, що породжує протиріччя між декларованими завданнями та реальним їх виконанням.
11. На основі аналізу наукових підходів до розуміння національної еліти удосконалено визначення поняття “національна еліта”: провідна, національно свідома верства суспільства, яка мету своєї діяльності вбачає в побудові національної держави та реалізації національних інтересів, усвідомлює власну відповідальність за націє- і державотворчі завдання в конкретній історичній ситуації і найголовнішим своїм обов’язком визнає служіння народу і батьківщині. Роль національної еліти у формуванні національної самосвідомості, націє- і державотворенні виявляється у функціях, які вона виконує: формулювання національної ідеї, творення і впровадження загальнонаціональної ідеології державотворення; розробка світоглядних, моральних, ідеологічних засад державної політики; визначення довгострокових цілей розвитку нації й держави; вербалізація і репрезентація всього розмаїття якостей нації; постійне коригування змісту національної самосвідомості відповідно до потреб націє- і державотворення.
З’ясовано, що в Україні поки що не сформувалася критична маса національно свідомої, патріотичної еліти, яка б запропонувала своєму народові національну ідею і виступала його керманичем у державотворчих процесах. Це зумовлюється: тривалою відсутністю власної незалежної держави та неможливістю за відповідних умов виховання національної свідомої за своїми сутнісними характеристиками еліти; відсутністю державної стратегії формування національної еліти в незалежній Україні. Визначено завдання органів державної влади щодо становлення національної еліти: розробка й реалізація Концепції формування національної еліти в Україні, яка має визначити пріоритетні напрями державної політики щодо формування української національної еліти, зокрема виховання в молодого покоління національної самосвідомості, патріотизму, національно-державницького мислення, відбір, виховання, цілеспрямоване навчання талановитої молоді, формування в неї лідерських якостей, організаторських здібностей, національно-демократичного світогляду, в основі якого лежать демократичні, моральні, національні цінності.
Результати дисертаційного дослідження дають підстави запропонувати практичні рекомендації органам державної влади України щодо формування й утвердження національної самосвідомості як чинника державотворчих процесів в Україні на сучасному етапі та вдосконалення державно-управлінського впливу на формування духовно-ціннісних засад державотворення.
1. Першочерговим завданням органів державної влади у сфері формування цілісної і конструктивної національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів є визначення системи базових цінностей, яка б поділялася і підтримувалася громадянами країни і виступала орієнтиром нації на шляху державотворення, що сприятиме національній інтеграції, стабільному розвитку держави. Механізмом погодження базових цінностей суспільства, що утворюють ядро самосвідомості політичної нації, запропоновано загальнонаціональний діалог, який ініціює Президент України як всенародно обраний глава держави, активно співпрацюючи з Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України, з різними політичними силами, громадськими організаціями, генеруючи конструктивні ідеї й пропонуючи власні варіанти розв’язання проблем.
2. Громадській гуманітарній раді при Президентові України передбачити співпрацю з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, науковими установами щодо формування системи загальнонаціональних цінностей як основи становлення й розвитку національної самосвідомості громадян. Для аналізу й обробки інформації, пропозицій, отриманих під час діалогу та підготовки практичних рекомендацій, мають бути створені аналітичні, науково-експертні центри, зокрема в структурі Національного інституту стратегічних досліджень, Національної академії державного управління при Президентові України з проблем націє- і державотворення, формування і реалізації гуманітарної політики держави в контексті становлення й утвердження національної самосвідомості як духовної основи державотворчих процесів в Україні.
Державно-управлінським структурам у своїй діяльності запровадити: належне інформаційне забезпечення науково-експертних висновків (узагальнень) щодо державної політики формування системи загальнонаціональних цінностей та ознайомлення суспільства з проектами документів шляхом організації суспільного діалогу для їх широкого обговорення й погодження позицій; розробку концепцій, доктрин, програм розвитку нації і держави.
3. Розробити й затвердити Концепцію гуманітарного розвитку України як основного орієнтира для вироблення гуманітарної політики, яка б визначила основні напрями, завдання, цілі і пріоритети формування національної самосвідомості громадян України, зокрема:
− творення спільної історичної пам’яті українського народу засобами державної політики національної пам’яті, зорієнтованої на формування у громадян націєцентрично-державницького розуміння історії, запровадження законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів як правового поля для її реалізації; посилення науково-дослідної, аналітичної діяльності Інституту національної пам’яті як провідної державної установи щодо формування спільної національної пам’яті українського народу; запровадження в навчальних освітніх закладах відповідно до їх структури єдиного узгодженого курсу “Історія України”;
− формування мовної єдності суспільства, що передбачає утвердження української мови як єдиної державної в усіх сферах суспільного життя (не заперечуючи мов етнічних меншин). Для цього доцільно: прийняти Закон України “Про державну мову в Україні” в тій редакції, що зміцнює позиції державної української мови; затвердити Державну програму щодо забезпечення і функціонування єдиної державної мови в усіх сферах суспільного життя, окрему державну програму розвитку й підтримки мов національних меншин; запровадити додаткові програми вивчення української мови; запровадити систему дієвого контролю за дотриманням мовного законодавства в державі; створити належну нормативно-правову базу підтримки і пільг для україномовних засобів масової інформації, книговидання, кінематографа;
− формування єдиного інформаційно-культурного простору України, що передбачає:
реалізацію цілеспрямованої державної інформаційної політики, насамперед запровадження системи суспільного теле- і радіомовлення, наповнення його програмами, зорієнтованими на формування у громадян України національної самосвідомості, державницького мислення, почуття патріотизму, сприяння утвердженню громадянського порозуміння і злагоди та створення відповідної нормативно-правової бази для цього, насамперед прийняття Закону України “Про Суспільне телебачення і радіомовлення України”;
впровадження нових концептуальних підходів до культурної політики України, спрямованих на створення правових, економічних та організаційних умов для збереження і всебічного розвитку національної культури як важливого чинника національної самоідентифікації, зокрема прийняття Закону України “Про національний культурний продукт”, спрямованого на підтримку вітчизняного виробника культурного продукту, який відповідає національним інтересам і зміцнює суверенітет держави.
4. З метою створення умов для національної інтеграції доцільно розробити Концепцію державної етнонаціональної політики України, яка має стати орієнтиром для органів державної влади у формуванні української політичної нації, загальнонаціональної ідентичності, національної самосвідомості, розв’язанні проблем етнонаціонального розвитку суспільства. Реалізація Концепції потребує створення відповідної інституційної структури на державному рівні – Державної служби національної інтеграції.
5. Розробити і прийняти Закон України “Про патріотичне виховання громадян” та Державну програму формування громадянського патріотизму в Україні, реалізація яких сприятиме формуванню патріотичної самосвідомості суспільства як потужної мобілізаційної сили у формуванні української політичної нації, розбудові Української держави.
Упровадження адекватних управлінських підходів до формування й розвитку національної самосвідомості громадян відповідно до пріоритетних цілей національного поступу і розбудови держави уможливить використання органами державної влади її конструктивних можливостей у державотворенні, сприятиме утвердженню України як демократичної і правової держави, становленню громадянського суспільства, інтеграції поліетнічного суспільства в єдину політичну націю як основного суб’єкта державотворчих процесів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агаев А. Г. Нация, ее сущность и самосознание / А. Г. Агаев // Вопр. истории. – 1967. – № 7. – С. 87–104.
2. Актуальні питання соціально значущої діяльності церков і релігійних організацій в Україні / зб. наук. і богослов. пр. / за ред. В. Бондаренка,
А. Колодного, М. Новиченка та ін. – К. : “К.І.С.”, 2004. – 237 с.
3. Александренко Э. Г. “Этническое самосознание” или “этническая идентич¬ность” / Э. Г Александренко // Этнографическое обозрение. – 1996. – № 3. – С. 18–29.
4. Андерсон Б. Уявлені спільноти: міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б. Андерсон. – К. : Критика, 2001. – 276 с.
5. Андрущенко В. П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: досвід соціально-філософського аналізу / В. П. Андрущенко. – К. : ТОВ “Атлант ЮЕмСі”, 2005. – 498 с.
6. Антонюк О. Деякі питання формування історичної самосвідомості українського народу / О. Антонюк // Укр. іст. журн. – 1993. – № 11–12. – С. 80–86.
7. Аристотель. Политика / Аристотель // Сочинения : в 4 т. – Т. 4. – М. : Мысль, 1984. – С. 375–644 .
8. Арон Р. Мир и война между народами /Р. Арон ; под общ. ред.
В. И. Даниленко ; пер. Ю. А. Школенко. – М. : NOTA BENE, 2000. – 880 с.
9. Артюх В. Дещо про політику історичної пам’яті [Електрон. ресурс] /
В. Артюх. – Режим доступу : http://www.pravoslavya.sumy.ua/readarticle.php?icle_id=11.
10. Арутюнян Ю. В. Социально-культурное развитие и национальное самосознание / Ю. В. Арутюнян // Социс. – 2007. – № 7. – С. 42–49.
11. Аршинов В. И. Синергетика: современная научная картина мира: cловарь / В. И. Аршинов. – М. : Прогресс, 1997. – С. 164–165.
12. Атаманчук Г. Управление : сущность, ценность, эффективность /
Г. Атаманчук – М. : Академ. проект, 2006. – 543 с. – (Gaudeamus).
13. Афонін Е. А. Соцієтальний чинник політичної модернізації / Е. А. Афонін, А. Ю. Мартинов // Укр. соціум. – 2008. – № 3. – С. 110–123.
14. Бабаков В. Г. Национальное сознание и национальная культура (методологи-ческие проблемы) / В. Г. Бабаков, В. М. Семенов. – М. : Ин-т филос. РАН, 1996. – 76 с.
15. Баган О. Наша різноманітність: загроза і взаємозбагачення / О. Баган // День. – 2006. – 21 груд. – № 224. – С. 4.
16. Багдасаров А. Механизмы перерастания национального сознания в националистическое / А. Багдасаров // Этнические проблемы современности. –Ставрополь, 2004. – Вып. 4. – С. 56–57.
17. Бакиева Г.А. Национальное самосознание как общественное явление /
Г. А. Бакиева. – М. : Наука, 2005. – 37 с.
18. Балицька О. Деякі питання державотворчої діяльності української інтелігенції // Розбудова держави. – 1993. – № 11. – С. 22–29.
19. Бебик В. Територіальний патріотизм – передумова державотворення (звертаючись до поглядів В’ячеслава Липинського) / В. Бебик // Віче. – 2007. – № 4. – С. 62–75.
20. Бевзенко Л. Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций / Л. Д. Бевзенко. – К. : Ин-т социол. НАН Украины, 2002. – 437 с.
21. Бевзенко Л. Евристичний потенціал поняття соціальної біфуркації /
Л. Бевзенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – № 2. – С. 159–176.
22. Белебеха І. Українська еліта / І. Белебеха. – Х. : Вид-во “Березіль”, 1999. – 346 с.
23. Бердяев Н. А. Судьба России: Опыты по психологии войны и национальности / Н. А. Бердяев. – М. : Изд-во МГУ. – 1990. –364 с.
24. Білінський А. Народ, нація, держава / А. Білінський // Віче. – 2008. – № 9. – С. 74–90.
25. Блумер Г. Коллективное поведение: пер. с англ. / Г. Блумер // Американская социологическая мысль : тексты. – М. : [б. и.], 1994. – 278 с.
26. Бондаренко В. Державне управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції України : основні підходи до дослідження проблеми / В. Бондаренко // Геополітика України : історія та сучасність : зб. наук. праць. – 2009. – № 1. – С. 148–163.
27. Боришевський М. Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості / М. Боришевський.– К. : Наук. думка, 2000. – 64 с.
28. Боришевський М. Духовні цінності як детермінанта громадянського виховання особистості / М. Боришевський // Цінності освіти і виховання : наук.-метод. зб. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : АПН України, 1997. – С. 21–25.
29. Боришевський М. Й. Національна самосвідомість та ідентифікація громадян як чинник демократичних перетворень в українському суспільстві /
М. Й. Боришевський // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні. – К. : Укр. центр політ. менеджменту, 2003. – С. 138–144.
30. Бочковський О. І. Народження нації: Наука про націю та її життя /
О. І Бочковський. – Львів, 1939. – Ч. 1. – С. 121-318.
31. Бочковський О. І. Вступ до націології / О. І.Бочковський ; Центр громад. просвіти “Київське братство” ; передм. К. Шудрі; ред. В. Пономарьов. – К. : Генеза, 1998. – 138 с.
32. Бромлей Ю. В. Национальные процессы в СССР: в поисках новых подходов / Ю. В Бромлей. – М. : [б. и.], 1998. – 179 с.
33. Бромлей Ю. Очерки теории этноса / Ю. Бромлей. – М. : Наука. – 1983.– 251 с.
34. Брюховецкий В. Ключ до формування української євроцентричної еліти – освіта / В. Брюховецький // Дзеркало тижня. – 2003. – 15–21 листоп. – № 44 (469).
35. Варзар І. Політична етнологія як наука / І Варзар. – К. : Школяр, 1994. – 347 с.
36. Варзар І. Із контекстів минулих літ: вибране в концептуальних і мемуарних вимірах / І. Варзар. – К. : ФАДА, ЛТД, 2003. – Кн. 1: Держава і народ-етнос у політологічному дискурсі. – 592 с.
37. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем.; сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; предисл. П. П. Гайденко; коммент. А. Ф. Филиппова. – М. : Прогресс, 1990. – 806 с.
38. Винниченко В. Відродження нації / В. Винниченко. – К., 1990. – Ч. 11. –
С. 107–108, 125.
39. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки : навч. посіб. / О. Вишневський. – Дрогобич : Коло, 2003. – 528 с.
40. Вишневський О. Український виховний ідеал і національний характер (витоки, деформації, і сучасні виклики) / О. Вишневський. – Дрогобич : Видавець Святослав Сурма, 2010. – 160 с.
41. Вишняк О. Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи [Електронний ресурс] / О. Вишняк – Режим доступу : forumn.kіev.ua/
42. Вівчарик М. М. Українська нація: шлях до самовизначення : монографія / М. М. Вівчарик, П. П. Панченко, В. І. Чмихова. – К.: Вища школа, 2001. – 287 с.
43. Вівчарик М. М. Україна: від етносу до нації : навч. посіб. для студ. ВНЗ / М. М. Вівчарик. – К. : Вища шк., 2004. – 239 с.
44. Вілсон Е. Українці: несподівана нація : пер. з англ. / Е. Вілсон – К. : “К.І.С.”, 2004. – 552с.
45. Вовканич С. Плюралізм еліт і універсалізм елітарності / С. Вовканич // Схід. – 1996. – Берез. – № 4.
46. Вовканич С. Інформація, інтелект, нація / С. Вовканич. – Львів: “Євросвіт”, 1999. – 416 с.
47. Вовканич С. Національна еліта та інтелектуальний потенціал державотворення / С. Вовканич. – Львів, 1995. – 75 с.
48. Возняк С. М. Духовні цінності українського народу / С. М. Возняк,
В. І. Кононенко, І. В. Кононенко та ін. – К. ; Івано-Франківськ : Плай, 1999. – 293 с.
49. Возняк Т. Два принципи формування політичної нації / Т. Возняк // Українське слово. – 2011. – 14 берез.
50. Войтович Р. В. Вплив глобалізації на систему державного управління (теоретико-методологічний аналіз) : монографія / Р. Войтович ; за заг. ред.
В. М. Князєва. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – 640 с.
51. Воробьёв В. В. Менеджмент в социальной информациологии /
В. В. Воробьёв. – М. : [б. и.], 2005. – 312 с.
52. Воропаєва Т. Українство у світі: базові цінності, ідентичність, самоактуалізація / Тетяна Воропаєва // Український вимір : між народ. зб. інформац., освітніх, наук., метод. ст. і матеріалів з України та діаспори : у 3 т. – Т. 1. − Чернігів : ЧДПУ імені Т. Г. Шевченка, 2009. − С. 97–102.
53. Ворошилов В. В. Журналистика / В. В. Ворошилов. – 2-е изд. –Петербург : [б. и.], 2010. – 452 с.
54. Вырост И. С. Национальное самосознание: проблемы определения и анализа / И. С. Вырост // Филос. и социолог. мысль, 1989. – № 7. – С. 19–27.
55. Гаджиев К.С. Американская нация: национальное самосознание и культура / К. С. Гаджиев. – М. : Наука, 1990. – 240 с.
56. Гаєвська Л. А. Державно-громадське управління загальною середньою освітою в Україні (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) : монографія / Л. А. Гаєвська. – Умань: СПД Жовтий, 2008. – 332 с.
57. Гальчинський А. Енергетика нації / А. Гальчинський // День. – № 37. –
3 берез. – 2010.
58. Гегель Г. Энциклопедия философских наук / Г. Гегель. – Ч. 3. Философия духа // Соч. – Т. 4. – М. : [б. и.], 1956. – С. 227.
59. Гегель Г. Ф. Философия права : пер. с нем. / Г. Ф. Гегель ; ред. и сост.
Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц. – М. : [б. и.], 1990. – 524 с.
60. Геккманн Ф. Народ, нация, этническая группа и этнические меньшинства: к некоторым основным категориям этничности / Ф. Геккманн // Зарубежный мир: социально-политические и экономические проблемы. –К. : Наук. думка, 1990. – Вып. 19. – 172 с.
61. Гелей С. Д. Політологія: навч. посіб. / С. Д. Гелей, С. М. Рутар. – 7-ме вид., перероблен. і допов. – К. : [б. в.], 2008. – 384 с.
62. Геллнер Э. Нации и национализм / Э. Геллнер. – М. : Прогресс, 2005. – 106 с.
63. Гіденс Е. Соціологія / Е. Гіденс ; пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник ; наук. ред. пе