ВЗАЄМОДІЯ ЖІНОЧИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК ФАКТОР ЗДІЙСНЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ : ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ ЖЕНСКИХ ОБЩЕСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ С ОРГАНАМИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ВЛАСТИ КАК ФАКТОР ОСУЩЕСТВЛЕНИЯ ГЕНДЕРНОЙ ПОЛИТИКИ В УКРАИНЕ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису
УДК 351:305
КОВАЛІШИНА Наталія Порфирівна

ВЗАЄМОДІЯ ЖІНОЧИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК ФАКТОР ЗДІЙСНЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

спеціальність 25.00.01
теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового
ступеня кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
ПІРЕН Марія Іванівна,
доктор соціологічних наук, професор

КИЇВ - 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.4
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНОЧОГО РУХУ В УКРАЇНІ..12
1.1. Становлення та розвиток жіночого руху в контексті сучасних дослідницьких підходів...................................12
1.2. Основні моделі діяльності сучасних жіночих громадських організацій в Україні........33
1.3. Розвиток жіночого руху в регіонах України та його вплив на демократизацію гендерної політики........................................................................................................46
Висновки до першого розділу..57
РОЗДІЛ 2
ДОСВІД УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНОЧИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ............................59
2.1. Гендерний підхід до формування державної політики одна з умов успішного соціально-політичного розвитку Канади...................59
2.2. Управлінська діяльність жіночих громадських організацій США як чинник забезпечення гендерного балансу....74
2.3. Вплив міжнародних організацій партнерів на активізацію ролі жінок в управлінні суспільними процесами.92
Висновки до другого розділу.....104
РОЗДІЛ 3
ВЗАЄМОДІЯ ЖІНОЧИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У ВПРОВАДЖЕННІ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ...............................................106
3.1. Механізми взаємодії держави та громадських жіночих організацій у процесі формування та оптимізації політики гендерного паритету.....................................106
3.2. Засоби впливу жіночих громадських організацій та держави на зміну гендерних стереотипів у суспільстві.131
3.3. Шляхи оптимізації внеску жіночого громадського руху в процеси формування громадянського суспільства в Україні.....................................................................147
Висновки до третього розділу171
ВИСНОВКИ....174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...179
ДОДАТКИ...................................................................................................................199

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку Української держави першочерговим завданням є розробка ефективної моделі діяльності гро­мадських організацій, оскільки саме вони мають усі можливості щодо забезпечення належного рівня функціонування державно-управлінської системи, розв’язання нагальних суспільно-економічних та глобалізаційно-інтеграційних проблем державотворення. Жіночі організації є однією з форм налагодження оптимальної комунікативної взаємодії між окремими суб’єктами громадськості та органами державного управління з метою здійснення демо­кратичних перетворень у суспільстві.
Перегляд сучасних концепцій жіночого руху, так само як і пошук його альтернативної етнокультурної ідентичності, сприймається далеко не­однозначно. Сьогодні жінка реалізує себе не тільки виконуючи споконвічно властиві їй природні функції, а й прагне до нового усвідомлення своєї автентич­ності, повного розкриття особистісного потенціалу, шукає альтернативні форми соціально-політичної та культурної ідентичності. У цьому пошуку важливе місце посідає можливість адекватної візуальної репрезентації жіночої сутності в сучасній вітчизняній державно-управлінській культурі, оскільки традиційно в системі патріархальних цінностей жінці відводилась роль пасивного об'єкта суспільно-політичних перетворень.
У зв'язку з цим створення, розвиток і підтримка жіночих організацій є значним внеском у зміцнення демократичних засад нашої держави. Усвідо­мивши себе особистістю, повіривши у своє призначення, жінки через відповідні жіночі громадські організації шукають шляхи, які дають їм змогу повною мірою розкрити інтелектуальні, соціальні та духовні можливості, закладені в них природою.
У ХХІ ст. світова спільнота вбачає своїм головним завданням подолання будь-яких форм нерівності: класової, гендерної, расової, етнічної, політичної, економічної та соціально-культурної. У різні історичні періоди роль української жінки в суспільстві була досить великою, проте вона ніколи не мала чітко визначеного статусу. За роки незалежності жіноче питання стало об’єктом особливої уваги. Підтвердженням цього стає активна роль, яку відіграють жіночі громадські організації в державотворчих процесах. Однак про досяг­нення певної гендерної рівності в українському суспільстві говорити ще зарано, адже й досі чітко не визначені її місце та роль у системі суспільно-політичних відносин, у структурах влади, в економіці, науці, в політичних партіях. Порівняно незначним є представництво жінок на керівних посадах.
На початку 90-х рр. ХХ ст. гендерний рух розвивається в країнах СНД, зокрема в Росії, Білорусії та Україні розробляються різні аспекти аналізу інтелектуальної та соціальної діяльності жіноцтва (С.М.Айвазова [2], Є.В.Здрово­мислова [59], А.А.Кальманович [66], І.В.Кобринська [73], О.С.Козуля [76], Г.М.Лактіонова [87], М.С.Левкович [89], А.І.Посадська [117], Л.П.Смоляр [138], Е.С.Юрлова [173]).
У більшості робіт вітчизняних та російських дослідників розглядаються окремі питання становища жінки в суспільстві.
Разом з тим недостатньо дослідженими у вітчизняній науці залишаються деякі аспекти становлення жіночого руху, одним з яких, зокрема, є предмет дисертаційного дослідження. Саме це визначило вибір теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі політології Національної академії державного управління при Президентові України за комплексним науковим проектом Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0103U006819). Зміст дослідження пов’язаний із науковою темою кафедри, де здобувач була виконавцем, та практикою діяльності Центру роботи з жінками Київської міської державної адміністрації.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування взаємодії жіночих громадських орга­нізацій з органами державної влади як фактор забезпечення ефективності реалізації гендерної політики в Україні на сучасному етапі державотворення. Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:
здійснити системний аналіз особливостей становлення та розвитку жіночого руху в контексті сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідницьких підходів;
дослідити розвиток жіночого руху в регіонах України та визначити його основні періоди;
охарактеризувати досвід діяльності жіночих громадських організацій зарубіжних країн на сучасному етапі;
установити основні функції та моделі діяльності жіночих громад­ських організацій в Україні;
визначити рівень взаємодії жіночих організацій з органами держав­ної влади;
розкрити вплив міжнародних організацій-партнерів на активізацію ролі жінок в управлінні суспільними процесами;
обгрунтувати шляхи оптимізації внеску жіночого громадського руху в процес формування громадянського суспільства в Україні.
Об’єкт дослідження розвиток жіночих громадських організацій у контексті творення сучасної гендерної державної політики України.
Предмет дослідження аналіз основних форм взаємодії жіночих гро­мадських організацій з органами державної влади щодо забезпечення ефективності реалізації гендерної політики в Україні.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що розроблення ефек­тивних управлінських форм взаємодії жіночих громадських організацій з органами державної влади створить оптимальні умови для формування та реалізації сучасної гендерної політики в Україні на демократичних засадах.
Методи дослідження. Дослідження здійснене на основі використання комплексного підходу, складовими якого є: системний метод, завдяки якому авторові вдалося виявити основні чинники розвитку жіночого руху в Україні; структурно-функціональний метод, який дав змогу проаналізувати основні моделі діяльності жіночих громадських організацій в Україні, а конкретно-історичний метод розкрити особливості розвитку жіночого руху в Україні та здійснити відповідну періодизацію його становлення; шляхом використання загальнонаукових та спеціально-наукових методів здійснено концептуальний аналіз теоретико-методологічних засад взаємодії жіночих організацій з органами державної влади. За допомогою методів аналізу та синтезу розкрито особливості розвитку жіночого руху в регіонах України, методів дедукції та індукції встановлено рівень впливу жіночих громадських організацій на демократизацію гендерної політики в Україні; метод аксіоматизації дав змогу осмислити сутність досвіду застосування гендерного підходу до формування гендерної політики Канади; на основі використання методу аналогії адаптовано канадський досвід до вітчизняних реалій, конструктивного та порівняльного методів обґрунтовано конкретні засоби впливу жіночих громадських організацій та держави на зміну гендерних стереотипів у суспільстві, методу абстрагування розроблено шляхи оптимізації внеску жіночого громадського руху у процеси формування громадянського суспільства в Україні; з використанням класифікації охарактеризовано основні аспекти діяльності жіночих громадських організацій як чинник гендерного балансу у США; на основі методу поєднання критичного і раціонального визначено вплив міжнародних громадських організацій-партнерів на активізацію ролі жінок в управлінні суспільними процесами; завдяки застосуванню методу експертних оцінок запропоновано механізми взаємодії держави та громадських жіночих організацій щодо формування політики гендерного паритету в Україні.
У сукупності ці методи сприяли цілісному аналізу взаємодії жіночих громадських організацій з органами державної влади щодо забезпечення формування та реалізації ефективної гендерної політики в Україні.
Теоретико-методологічною основою вирішення поставлених у дисерта­ційному дослідженні завдань є праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених у сфері державного управління, аналізу державної політики, філософії, культурології, політології, історії, права, соціології, менеджменту, виступи політичних діячів, а також відповідна нормативно-правова база.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
уперше у вітчизняній науці:
розкрито особливості розвитку жіночого руху в Україні, за­про­поновано періодизацію його становлення, яка включає відповідні етапи по­чи­наючи з 1905 р. до сьогодення, коли жіночий рух отримав інституційну основу;
концептуально виокремлено та проаналізовано основні моделі діяльності сучасних жіночих громадських організацій в Україні (національно-культурну, благодійницьку, молодіжну, традиційну, професійну, гендерної орієн­тації та релігійну);
виявлено чинники (економічний та політичний) розвитку жіночого руху в регіонах України та встановлено їх вплив на демократизацію гендерної політики на місцевому рівні влади, оскільки завдяки цьому здійснюється реальний контроль за діями влади;
визначено вплив міжнародних організацій-партнерів на активізацію ролі жінок в управлінні суспільними процесами шляхом здійснення правової просвіти щодо механізмів реалізації рівних із чоловіками прав та можливостей у суспільстві й надання юридично-консультативних і психологічних послуг жінкам та дітям;
запропоновано напрями взаємодії держави та громадських орга­нізацій шляхом створення окремих управлінських структур (центрів у справах жінок, центрів по роботі з громадськими організаціями), що мають делеговані повноваження, з метою надання соціальних послуг;
удосконалено:
механізми взаємодії (соціальне партнерство) держави та громадських жіночих організацій, які відповідають специфіці соціально-політичної ситуації та стандартам європейської інтеграції щодо формування та оптимізації полі­тики гендерного паритету в суспільно-політичній практиці;
шляхи оптимізації (соціально-політичної, правової, морально-етичної та духовної) та основні аспекти розвитку (теоретичний і практичний) жіночого громадського руху в процесі формування громадянського суспільства в Україні;
засоби впливу жіночих громадських організацій та держави на зміну гендерних стереотипів у сучасному українському суспільстві, впровадження та розвиток гендерної освіти та механізми залучення жінок до управління державними інститутами і громадськими організаціями на паритетних засадах;
дістали подальшого розвитку:
аналіз особливостей гендерного підходу до формування державної політики Канади як необхідної умови її ефективного соціально-політичного розвитку, основні аспекти, які можуть слугувати основою оптимізації віт­чизняної моделі гендерної політики;
специфічні особливості діяльності жіночих громадських організацій США щодо забезпечення гендерного балансу в Україні, зокрема, особливо цінною є технологія організації та проведення громадських слухань як необ­хідної умови ефективного творення державної політики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення, висновки й рекомендації роботи використані як у практичній діяльності органів державної влади України, зокрема в діяльності Київської міської державної адміністрації, так і в навчальному процесі у вищих та спеціалізованих (Молодіжна жіноча гімназія) навчальних закладах щодо визначення сутності й специфіки функціонування жіночого руху в Україні та його впливу на сучасні соціально-політичні і державно-управлінські процеси.
Матеріали дисертаційної роботи використано в процесі створення вперше в Україні таких інституцій, як Управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці, Відділ гендерної політики, Центр по роботі з жінками, Притулок для жінок, які зазнали насильства у сім'ї Київської міської державної адміністрації (довідка про впровадження від 06.12.2005 р. № 254 від Київського міського центру роботи з жінками Київської міської державної адміністрації); в роботі Всеукраїнської громадської організації Союз українок” (довідка про впровадження від 05.12.2005 р. № 113); у діяльності Міністерства праці та соціальної політики України (довідка про впровадження від 25.11.2005 р. № 08-97).
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження також полягає в обґрунтуванні доцільності створення громадських (координаційних рад) при органах державної влади, які безпосередньо опікуються розв’язанням проблем жінок, потреби в створенні на теренах України центрів у справах жінок як необхідної умови формування ефективної гендерної політики в Україні. Крім того, основні результати дисертаційного дослідження можуть бути впроваджені безпосередньо в теорію та практику державного управління, зокрема в межах викладання таких навчальних курсів, як Гендерна державна політика в Україні, Державний аналіз гендерної політики”, Гендерна освіта державних службовців”, Жіночий рух в Україні як чинник розбудови гро­ма­дянського суспільства” та при розробці спеціалізованих програм неформальної додаткової освіти.
Апробація результатів дослідження Основні методологічні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних, республіканських науково-практичних конференціях, зокрема: на науково-практичних конференціях за міжнародною участю Теорія і практика держав­ного управління соціально-економічними і політичними процесами в регіоні (на прикладі півдня України)” (Одеса, 1998); Проблеми демократизації пост­­комуністичного суспільства у контексті європейського досвіду” (Дніпро­петровськ, 1998); Підвищення ефективності державного управління: стан, перспек­тиви та світовий досвід” (Київ, 1999); Підвищення ефективності прий­няття та запровадження урядових рішень в контексті проведення адміні­стративної реформи в Україні” (Київ, 2000); Ефективність державного управ­ління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004).
Основні теоретичні положення й висновки дисертації обговорювалися на кафедрі політології Національної академії державного управління при Президентові України (2000-2005 рр.).
Публікації Основні результати дисертаційного дослідження викладені у восьми наукових працях, у тому числі в чотирьох статтях у наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що складається з 235 найменувань, у тому числі 60 іноземною мовою, 10 додатків, що розміщені на 37 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 235 сторінок, обсяг основного тексту 178 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється в науково-теоретичному обґрунтуванні шляхів ефективної взаємодії жіночих громадських організацій з органами державної влади на сучасному етапі розвитку Української держави.
У процесі дослідження підтверджено, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання виконано, мету досягнуто, покладена в основу наукова позиція автора себе в основних аспектах виправдала й висунута гіпотеза підтвердилася.
На підставі результатів дослідження отримано низку узагальнюючих висновків і сформульовано пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення.
1. Усебічний аналіз наукових джерел, присвячених темі дослідження, свідчить, що взаємодія жіночих громадських організацій з органами державної влади з метою здійснення гендерної політики України є однією з най­важливіших управлінських і організаційних проблем, рівень наукової розробки якої недостатній та не відповідає сучасному стану розвитку наукової галузі Державне управління”.
Особливу роль у контексті становлення жіночого руху в Україні відіграв Захід країни, де відбулося його ідейно-теоретичне та організаційне струк­турування (оскільки тут він був збагачений досвідом роботи західно­європейських країн, де жінки стали активними борцями за свої права та освіту), що суттєво поширило його вплив на жінок та суспільство в цілому, підвищило авторитет жіночих організацій серед народу, сприяло збільшенню кількості жіночих організацій, налагодженню співпраці з європейськими феміністичними організаціями та українськими організаціями в еміграції, відродило інтерес жінок до участі у вирішенні освітянських, культурно-побутових та економічних проблем.
Оскільки раніше вказана тема не досліджувалася, хоча окремі її аспекти відображені в науковій літературі, це й зумовило визначення основних напрямів наукового дослідження.
2. З’ясовано сутність жіночого руху як сукупності багатьох жіночих організацій, груп та об’єднань з фіксованим та нефіксованим членством, які активно діють у суспільстві з метою врахування матеріальних, соціальних, політичних, духовних чи інших інтересів жінок, а також досягнення фактичного рівноправ’я з чоловіками у різних сферах суспільного життя.
Розкрито історію становлення й розвитку жіночого руху та здійснено його періодизацію: І період (1860-1900 рр.) просвітницька та літературна діяль­ність жінок, організація перших жіночих гуртків; ІІ період (1900-1905 рр.) зміна характеру боротьби жінок, боротьба жінок за свої політичні права; ІІІ пе­ріод (1905-1914 рр.) поява жіночих організацій як самостійних та багатофункціональних утворень; ІV період (1914-1920 рр.) національно-виз­вольна боротьба та робота жінок на потреби фронту; V період (1920-1945 рр.) набуття жіночим рухом регіональної специфіки, становлення системи жіночих рад в Радянській Україні; VІ період (1945-1990 рр.) соціалістичне” вирі­шен­ня жіночого питання; VІІ період (з 1991р. по цей час) відродження та роз­виток жіночого руху в Україні, набуття ним гендерного змісту та спрямування.
3. Визначено, що жіночі громадські організації відповідно до історичних аспектів, організаційної структури, ідеологічного спрямування, цільових упо­добань та основних видів і форм роботи характеризуються такими основ­ними моделями діяльності: національно-культурною (побудова незалежної Україн­ської держави, відродження українських звичаїв та традицій, що мають політичне спрямування); благодійницькою (соціальна, доброчинна і меце­натська діяльність); молодіжною (соціально-психологічна підготовка та форму­вання здорового способу життя молодих жінок і дівчат); традиційною (яка є правонаступницею жіночих рад радянської доби); професійною (ґрунтується на єдності спільних професійних інтересів); гендерної орієнтації (прагнення захи­ща­ти всіх жінок, реалізація громадських ініціатив та перетворення гендерних ролей і гендерних відносин у суспільстві) та релігійною (діяльність жіночих орга­нізацій різних релігійних конфесій, метою об’єднання яких є місіонерська просвіта).
4. Установлено, що основними функціями жіночих громадських орга­нізацій є: організаційна (створення нових товариств, залучення молоді як нових членів); інтеграційна (об’єднання з регіональними та іншими організаціями); ідео­логічна (визначення своєї світоглядної ролі в реалізації стратегічних та політичних завдань); виховна (формування у жінок почуття власної гідності, ініціа­тивності); координаційна (встановлення контактів між громадськими орга­нізаціями); творчо-культурологічна (проведення масових заходів); благо­дійницька (захист окремих категорій жінок та надання їм соціальної допомоги).
5. Важливим засобом впливу міжнародних організацій на функціо­нування жіночого руху в Україні є сучасні інформаційно-комунікативні технології, адже завдяки Інтернету сьогодні у жінок з’явилася можливість відкритого спілкування, обміну досвідом з певної проблематики. Це, у свою чергу, дає підстави для твердження про виокремлення такого напряму в діяльності жіночих організацій, як кіберфемінізм, який характеризує взаємодію жіночих громадських організацій на міжнародній арені й має на меті допомогти сучасній жінці вільно реалізувати себе в суспільному житті, користуючись відповідними інформаційними послугами.
6. Виходячи з власного практичного досвіду автором проаналізовано основні аспекти налагодження взаємодії держави та громадських організацій на прикладі діяльності Київської міської державної адміністрації, зокрема Управління в справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці. Автором проведене власне соціологічне дослідження, що дало змогу визначити рівень взаємодії жіночих організацій з органами державної влади.
7. У результаті дослідження встановлено, що в умовах розвитку громадянського суспільства жіночі організації є важливим ресурсом реалізації державної влади, оскільки вони виконують функції зі здійснення контролю за владою, а подекуди й виступають безпосередніми партнерами держави, коли згідно з делегованими державою повноваженнями долучаються до реалізації програм, зокрема у сфері зайнятості, надання соціально-психологічної підтримки сім'ї, дітям та багатодітним сім’ям, спрямованих на соціальний захист жінки.
8. Основними шляхами оптимізації внеску жіночого руху в процеси формування громадянського суспільства в Україні є забезпечення соціально-політичного, правового, морально-етичного та духовного рівнів реалізації сучасної гендерної політики. Тому важливими напрямами діяльності жіночих організацій мають стати:
гендерна просвіта, яка сприятиме формуванню феміністичної свідомості та гендерної культури, досягненню гендерного паритету в україн­ському суспільстві;
гендерна експертиза вже прийнятих державних програм, планів з позицій гендерної перспективи з метою ліквідації нерівномірності в гендерному розподілі ресурсів країни.
Важливим аспектом розв’язання гендерної проблеми в українському суспільстві є стратегія реалізації соціального партнерства: з одного боку, жіночих організацій між собою, а з другого держави та жіночих організацій. У цьому плані держава має системно здійснювати гендерну просвіту, і відповідно до цього гендерний аналіз та експертизу, які б дали змогу належним чином ураховувати пропозиції жіночої громадськості в процесі здійснення гендерного дискурсу в суспільстві та прийняття відповідних державно-управлінських рішень.
9. На підставі результатів дисертаційного дослідження, аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду обґрунтовано доцільність створення громадських (координаційних) рад при органах державної влади, які б безпосередньо опікувались розв’язанням жіночих проблем. Доведено потребу в створенні на теренах України центрів у справах жінок як необхідної умови формування ефективної гендерної політики в Україні. Одним з механізмів реалізації державної політики щодо забезпечення гендерної рівності в україн­ському суспільстві має стати розробка відповідних інформаційних програм щодо висвітлення гендерної проблематики засобами масової інформації, формування в масовій свідомості образу соціально активної сучасної жінки.
Нагальною є потреба в прийнятті Державної програми гендерного розвитку України, яка має, в першу чергу, сприяти досягненню гендерної рівноваги між чоловіком і жінкою в усіх сфера життя, а на основі цього запропонувати механізми ліквідації гендерного дисбалансу в усіх гілках влади.
Визначені актуальні напрями подальших наукових досліджень: жіночі організації в процесі реформування політичної системи в Україні, становлення і діяльність жіночого руху в Україні на різних етапах суспільного розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агеев В.С. Психологические и социальные функции полоролевых стереотипов //Вопросы психологии. - 1997. - № 2. - С. 152-158.
2. Айвазова С. Женское движение в России: традиции и современность. - Набережные Челны, 1995. 345 с.
3. Антология гендерных исследований: В 5 т. Сб. пер. /Сост. и комментарии Е. И. Гаповой и А. Р. Усмановой:. - Минск: Пропилеи, 2000. Т. 2 798 с.
4. Бакуменко В.Д. Грицяк Н.В. Теоретико-методологічні засади гендерної політики: закономірності та фактори вибору // Зб. наук. пр. НАДУ. К., Вид-во НАДУ, 2004. - № 1. С.14-23.
5. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики. Монографія. - К., Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
6. Бовуар Симона. Второй пол // Пер. с фр. - М., Прогресс; СПб., Алетейя, 1997. - 832с.
7. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому. - К., Либідь, 1995. - 490 с.
8. Бок Г. История женщин, история полов //THESIS. - 1994. - № 6. - С.78-101
9. Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження. Монографія. - К., НІС, 2001. 242 с.
10. Варфалви Л.В. Феминизм силы как сила феминизма //Вестн. Хабаров. гос. акад. экономики. и права. - Хабаровск, 2000. - № 1. - С.113-117.
11. Введение в гендерные исследования: Учеб. пособие /Под ред. И. А. Жеребкиной. Х., ХЦГИ; СПб., Алетейя, 2001. - Ч. 1. - 708 с.
12. Ветлинська О. Гендерний аспект соціально-політичної ситуації в Україниі //Актуальні проблеми внутрішньої політики. - 2004. - № 4. - С. 208-212.
13. Власенко Н., Виноградова Л., Калачева І. Гендерна статистика для моніторингу досягнень рівності жінок чоловіків. - К., Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. 56 с.
14. Внедрение гендерного подхода в городскую политику (опыт деятельности по проекту) / Авт.-сост. Божкова Е., Баскова Н., Федяева Т. и др. - М., ИЦ НЖФ, 2002. - 64 с.
15. Впровадження гендерних підходів у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування: Практикум за заг. ред. І.В.Розпутенка. К., 2003. 100 с.
16. Время менять стереотипы (Женщина и мужчина в эволюции вида) //ЭКО. - 2003. - № 9(351). - С.169-181.
17. Гелета И.В. Женщины на рынке труда: проблемы и современное состояние //Изд. Акад. труда и занятости. - 2002. - № 3-4. - С.40-42.
18. Гендер: язык, культура, коммуникация: Докл. 1-й Междунар. конф., г. Москва, 25-26 нояб. 1999 г. / Моск. гос. лингв. ун-т. - М., 2001. - 368 с.
19. Гендерна полiтика — шлях до консолiдацiї суспiльства //«Жiнка i влада»: Матерiали наук. практ. конф., Харкiв, березень 2001 р. Міжвід. наук. зб. «Жiнка в України». К., 2001. Т. 23. - 238 с.
20. Гендерний аналіз українського суспільства. К., Логос, 1999. 156 с.
21. Гендерний розвиток в Україні: Реалії й перспективи. - К., 2001. - 176с.
22. Гендерні аспекти державної служби: Монографія. /М.Пірен, Н.Грицяк, Т.Василевська, О.Іваницька; За заг. ред.. Б.Кравченка. - К., Вид-во С.Павличко „Основи”, 2002. 335 с.
23. Гендерное измерение социальной и политической активности в переходный период: Сб. науч. ст. /Под ред. Е. Здравомысловой и А. Темкиной - СПб., 1996. - 96 с.
24. Гендерные исследования /Харьков. центр гендер. исслед. Х., 1999. т. 2. 176 с.
25. Гидденс А. Участие женщин в политике //Гидденс А. Социология. - М., 1999. - С.309-314.
26. Гонюкова Л. Софія Русова - фундаторка українського жіночого руху //Вісн. УАДУ. - 1997. - № 2. - С.47-54
27. Горбунова О. Г. К 50-летию ратификации Конвенции ООН 1949 г. «О борьбе с торговлей людьми и эксплуатацией проституции третьими лицами». - К., 1999. 125 с.
28. Грабовський П. Дещо в справах жіночих типів //Грабовський П. Зібр. Тв., у 3 Т. - К., 1980. - Т.3. - С.73-159.
29. Гражданское общество на Европейском Севере: (Понятие и контекст): Материалы междунар. семинара /Под. ред. Е. Здравомысловой и К. Хейккинен. СПб,: ЦНСИ, 1996. 282 с.
30. Грицяк Н. Основні напрями розвитку державної гендерної політики в Україні //Актуальні проблеми внутрішньої політики. - 2004. - № 4. С.131-136.
31. Грицяк Н.В. Формування гендерної політики в Україні: проблеми теорії, методології, практики: Монографія. К., Вид-во НАДУ, 2004. 384 с.
32. Гришина Г. Женщины в паутине Интернет // We/Мы: Диалог женщин. - 2000. Спецвып. - С.27-28.
33. Гурко Т.А. Гендерная социология //Социология в России. - М., 2003. - С. 169-194.
34. Гусева В.С. К итогам Международного года женщины в США //США: Экономика. Политика. Идеология. - 1996. № 3. - С.90-94.
35. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навч. посіб. /Н.Р.Нижник, С.Д.Дубенко, В.І.Мельниченко та ін.; За заг. ред. Н.Р.Нижник. К., Вид-во УАДУ. 2002. 164 с.
36. Державне управління в Україні: централізація а децентралізація. Монографія /Кол. авт. і Відпов. ред. проф. Н.Р.Нижник. - К., Вид-во НАДУ, 1997. 448 с.
37. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми: Монографія. /За заг. ред. В.М.Князєва. - К., Міленіум, 2003. 320 с.
38. Деякі питання про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України № 1378 від 15 жовтня, 2004р. //Офіц. Вісн. України. 2004. - № 42 - С. 27-73.
39. Деятельность региональных групп по проекту "Продвижение интересов женщин во время выборной кампании" //Права женщин в России. - 2000. - № 1(10). - С.38-52.
40. Доклад Четвертой Всемирной конференции по положению женщин / ООН. /Пекин, 17 октября 1995 г. Б.М., 1995. 202 с.
41. Документы ООН о детях, женщинах и образовании: Сб. док. - М., Народ. образование, 1995. - 111 с.
42. Жiнка в суспiльствi: погляд iз позицiї мiжнародних документiв. Доп. /Європа: реальностi та можливості/:, Міжнар. наук.-практ. конф. 29 травня 1998 р., ХДПУ iм. Г. С. Сковороди, м. Харків. Соцiологiчнi науки. Наук. вiсн. НДПУ, - Вип. 1. Х., 1998. 86 с.
43. Женские неправительственные организации России и СНГ: Справоч. /Сост., Н. И. Абубикирова, Т.А.Клименкова, Е.В.Кочкина и др. - М.; 1998. - 366 с.
44. Женщина на государственной службе и в бизнесе. - Алма-Аты, 1997. 211с.
45. Женщины в 0,39 процентов от власти? // Бюл. Информцентра Независим. Женск. Форума, 1996. - № 5, - 14 с.
46. Женщины в 2000 г., равенство между мужчинами и женщинами, развитие и мир в XXI веке: Докл. спец. ком. полного состава 23-й спец. сес. Генерал. Ассамблеи ООН, 5-9 июня 2000 г., Нью-Йорк, США, 2000. М., 2001. 452с.
47. Жеребкина И. Женское политическое бессознательное. Проблема гендера и женское движение на Украине. Х., 1996. 107 с.
48. Жінка в Україні. Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої влади. // Аналіт. розробки, пропозиції наук. і практ. Працівників: Міжвід. наук. зб. /За ред. А.І.Комарової, В.М.Князєва та ін. - К.; 2002. - т.28. 715 с.
49. Жінка в перехідний період: Зб.ст. Флоренція: Дитяч. фонд ООН, 1997. - 360
50. Жіночий рух в Україні: історія і сучасність: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. К., 1995. -342 c.
51. Жіночий рух в Україні: історія та сучасність: Міжнар. наук.-практ. конф. Одеса, 27-29 жовт. 1994: Тези доп. - К., 1994. - 280 с.
52. Жіночі права: Крок за кроком. - К., Основи, 1999. - 45 с.
53. Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні /За ред.. Л.О.Смоляр. О. - Астро-Прінт, 1999. 440 с.
54. Закон України про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.
55. Закон України про зайнятість населення від 01.03.91 \ВВРУ. - 1991. -№ 14.- 170 с.
56. Закон України про об'єднання громадян від 16.06.92 \ ВВРУ. - 1992. 32с.
57. Жінки на порозі XXI століття: Становище, проблеми, шляхи соціального розвитку., Зб. матеріалів Всеукр. Конгресу жінок - К., 1998. -181 с.
58. Звернення Президента України Віктора Ющенко до українського народу на Майдані Незалежності 23 січня 2005 р. //Актуальні проблеми внутріш. політики. - № 4. 2004. С.6-11.
59. Здравомыслова Е. Парадигмы западной социологии общественных движений. 1992. СПб., Наука. 458 с.
60. Здравомыслова Е., Темкина А. Кризис маскулинности в позднесоветском дискурсе // О мужественности: Сб. ст. /Сост. С.Ушакин. - М., НЛО, 2002. - С. 432-351.
61. Зиммель Г. Женская культура //Зиммель Г. Избранное. Созерцание жизни. - М., 1996. - Т. 2. С. 348-502.
62. Зленко В. Жіночий рух є і у нас //Український оглядач. - 1993. - № 5. - с. 2
63. Зленко В. Історія феміністичного руху. Програма лекційного курсу для гуманітар. спец. - К., 1998. -11с.
64. Интеграция женщин в процесс общественного развития. М., Луч, 2004.- Ч. I и II. - 451с.
65. Казаков М.А. Женская региональная элита: штрихи к политическому портрету. - Н.Новгород, 1997. 457 с.
66. Кальманович А.А. Женское движение и его задачи. Кратк. истор. очерк. (Докл., читанный в Женеве, Москве и Петербурге). СПб., 1998. 456 с.
67. Кирьянова Л. Американская женщина вчера, сегодня, завтра. - М., 2000. - 376 с.
68. Клименкова Т. Женские организации. Миссия и повседневная работа в книге Женщина как феномен культуры; Взгляд из России. - М., Преображение, 1996. - 531 с.
69. Книш І. І.Франко про рівноправ'я жінок: У 100-річчя з дня народження. Вінніпег, 1956. -21 с.
70. Князєв В.М. Соціальна технологія та управління політичними процесами в Україні: НІС. К., 1995. - Вип. 38, - 36 с.
71. Князєв В.М., Канак Ф.М. Держава і громадянське суспільство: еволюція стосунків та їх осмислення //Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи: Зб.наук. пр. УАДУ /За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К., Вид-во УАДУ, 2001. - С. 3-26.
72. Кобилянська Л.С. Співпраця органів влади та жіночих організацій в утвердженні рівності чоловіка і жінки: з досвіду України //Рівність: проблеми гендерної дискримінації: Матеріали Всеукр. Семінар /„Механізми забезпечення рівноправності жінок і чоловіків в Україні” - К., 1998. - С.81-88.
73. Кобринська И. Жіноча справа //Наша доля. Стрий, 1993. - С. 3-17.
74. Кодекс законів України про працю: Практ. коментар до законодавства України про працю / Б.С.Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. - 2-ге вид., доп. та перер. - К., А.С.К., 2000. - 1072 с.
75. Кодекс про шлюб та сім'ю України //Законодавство України про працю: 3б. норм, актів: У 3 кн. - К., Істина, 1999. - Кн. 2. - 513 с.
76. Козуля Олесь Жінки в історії України. - К.,1993. 508 с.
77. Комплексный подход к проблеме равенства между женщинами и мужчинами: Концептуальные рамки, методология и ознакомление с "позитивным опытом": Заключит. док. о деятельности Группы специалистов по вопр. о комплекс. подходе к проблеме равенства женщин и мужчин (EG-S-MS): Пер. с англ. - Страсбург, 1998 г. - 129 с.
78. Конвенція ООН «Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок» від 18 грудня 1979 р., Попередження і викорінення насильства щодо жінок: Міжнар. законодавство. - К., 1999. - 38 с.
79. Константинова В. Власть и женщина, женщины во власти: Реализация права женщин на политическое участие и представительство // Права женщин: исследование реальной практики их соблюдения и массового сознания. - М., 1998. - С.190-246.
80. Конституція України.1996. - К., Юрінком, 1996. 76 с.
81. Конференції зі становища жінок і Програма дій в Україні. - К., Україна, 1996. -380 с.
82. Кузич - Березовський І. Жінка і держава. Л., Світ, 1994. - 285 с.
83. Кулачек О.І. Гендерна паритетність у державному управлінні: становлення та тенденції розвитку в Україні: Дис. канд. наук з держ. упр. За 20.00.01. - К., 2003. 225 с.
84. Кулачек О.І. Жінки в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування: проблеми та завдання на майбутнє //Зб.наук. пр.УАДУ. /За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К., Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 2. - Ч.1. - С.138-144.
85. Лавриненко Н.Т. Женщина: самореализация в семье и обществе (гендерный апект) - К., 1999. 171с.
86. Логунова М.М. Критерії визначення ролі суб’єктивного чинника в політичній діяльності: зарубіжний досвід //Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтграції: Матеріали наук-практ. конф., у 2 т. /За заг. ред.. В.І.Луового, В.М.Князєва. К., Вид-во НАДУ. Т.1. С.468-470.
87. Лактіонова Г.М. Соціально-педагогічна робота з жіночою молоддю у великому місті Києві. - К., УЦДК, 1998. - 323 с.
88. Левицький О. Сім"я і побут українців у XVI ст. // На переломі. — К. : Либідь, 1994. - С.65-71
89. Левкович М. Жiнка в революцiнiй боротьбi та в громадянськiй вiйнi на Українi. Х., 1928. 203 с.
90. Левченко К.Б. Гендерна політика в Україні: визначення, формування, управління: Монографія. - Х., УВС, 2003. 344 с.
91. Левченко К.Б. Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку: Моногрія. - Х., Вид-во УВС, 2001. 348 с.
92. Луговий В.І. Управління освітою: Навч. Посібник для слухачів, аспірантів, докторантів зі спеціальності „Держ. упр.”. - К., Вид-во УАДУ, 1997. 302 с.
93. Маланчук-Рибак О. Українські жіночі студії: історіографія та історіософія. - Л. - 1999. 225 с.
94. Малышева М.М. Гендерные аспекты качественной методологии// Валдай-96”: Материалы Перв. Рос. шк. по жен. и гендер. исслед. - М., 1997. - С. 161-167.
95. Материалы Первой Российской школы по женским и гендерным исследованиям Валдай-96”. - М., 2000. - С.29-34.
96. Матеріали Всеукраїнської конференції:,1995 р. Доповідь. - 56 с.
97. Мельник Т. Гендерна політика в Україні. - К., Логос, 1999. 91 с.
98. Мельник Т.М. Доповідь: міжнародний досвід утвердження гендерної рівності //Міжнародний досвід держаного забезпечення рівності жінок і чоловіків: Матеріали міжнар. конф. Україна, Київ, 30 черв. 1 лип. 2003 р. К., Логос, 2003. С.12-50.
99. Менегетти А. Женщина третьего тысячелетия. - М., 2001. 579 с.
100. Мещеркина Е. Зазеркалье” гендерных стереотипов //Вы и мы. 1997. № 1 (13), - С.19-22.
101. Мещеркина Е.Ю. Социологическая концептуализация маскулинности //СОЦИС. 2002. - № 11. С.130-141.
102. Михайлова К.Г., Богословська І.Г. та ін. Жінки та влада //Жінки в Україні: міжвід. наук. зб. - К., 2001. - Т. 23 - С.62-71.
103. Надольний І.Ф. Трансформація культурного потенціалу особистості в контексті глобалізацій них парадигм //Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. /За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. К., Вид-во НАДУ, 2003. Т.1. - С.60-61.
104. Национальный доклад о выполнении в Российской Федерации Платформы действий, принятой на Четвертой Всемирной конференции по положению Женин: Подготовлен к спец. сес. Генерал. Ассамблеи ООН «Женщины в 2000 году: равенство между мужчинами и женщинами, развитие и мир в XXI веке». М., 2000. 560 с.
105. Національний план дій на 1997-2000 рр. щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 верес. 1997 р. //Уряд. кур’єр. - 1997. - 15 серп. - С.2.
106. Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки: Постанова Кабінету Міністрів України № 479 від 6 трав. 2001р. //Вісн. держ. служби України. 2001. № 2. С.11-19.
107. Нечаева Н.А. Патриархатная и феминистская картины мира: