ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ : ПОЛИТИЧЕСКИЕ ПАРТИИ КАК ФАКТОРЫ ФОРМИРОВАНИЯ И РЕАЛИЗАЦИИ СТРАТЕГИИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОЛИТИКИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

МАКСИМЕЦЬ Борис Миколайович
УДК 35.01: 329.05

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

25.00.01 теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата наук
з державного управління

Науковий керівник:
ШКЛЯР Леонід Євдокимович,
доктор політичних наук, професор

КИЇВ 2005

ЗМІСТ
ВСТУП................................3
РОЗДІЛ І
РОЛЬ ДЕРЖАВИ ТА ПАРТІЙ В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТИПУ: ТЕОРЕТИКО-
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ12
1.1. Держава як ядро політичної системи.......12
1.2. Багатопартійність та її роль у становленні і функціонуванні демократичної влади.31
1.3. Взаємодія інститутів політичної системи у процесі розробки та реалізації державної політики...53
Висновки до першого розділу..77
РОЗДІЛ ІІ
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ГУМАНІТАРНОЇ СТРАТЕГІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ..........................................79
2.1. Національні цінності та ідеали як світоглядна основа стратегії гуманітарного розвитку держави........79
2.2. Партії як механізм забезпечення політичної стабільності у суспільствах, що трансформуються..102
2.3. Партійно-політичні засади стратегії стійкого розвитку.......114
Висновки до другого розділу.134
РОЗДІЛ ІІІ
ВПЛИВ ПАРТІЙ НА ПОЛІТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ДЕРЖАВИ.136
3.1. Статусна роль партій в системі правової держави...136
3.2. Партії як інститути взаємодії держави і громадянського суспільства.......150
3.3. Інноваційна функція партій в стратегії сталого розвитку
демократичної держави..........165
Висновки до першого розділу180
ВИСНОВКИ........182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...186

ВСТУП
Актуальність теми. За роки незалежності українське суспільство пройшло складний шлях від однопартійної системи управління державою до багатопартійності. Суспільні верстви й соціальні групи отримали інституційні можливості для представництва своїх інтересів через політичні партії відповідного ідеологічного спрямування. Запроваджуються демократичні механізми узгодження цих інтересів та досягнення суспільно прийнятних компромісів, які дають змогу уникати небезпечного загострення конфліктів і цивілізовано вирішувати складні питання економічних, соціальних і політичних перетворень у суспільстві, що прагне жити за європейськими стандартами демократії. Проте політичні партії ще не стали основою формування урядових коаліцій та кадрового потенціалу політичного керівництва державою.
Можливості для цього лише створюються завдяки впровадженню виборчої системи на пропорційній основі та здійсненню політичної реформи, яка перетворює нашу країну на парламентсько-президентську республіку. Ці зміни істотно посилюють роль політичних партій у системі влади й управління державою. Закономірним стане поняття правляча партія”, або правляча коаліція”, інститут, що формується шляхом виборів до парламенту та органів місцевого самоврядування на пропорційній основі. Отже, внаслідок здійснення політичної реформи партії мають стати не лише провідними суб’єктами виборчого процесу, а й інститутами формування політико-владних еліт, які беруть на себе відповідальність за управління державою. Звідси випливає, що зміна функцій політичних партій має привести до трансформації партійно-політичної системи нашої країни і, таким чином, стати головним напрямом реалізації політичних перетворень, спрямованих на подальшу демократизацію держави і суспільства, послідовне здійснення стратегічного курсу України на всебічну інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури.
З урахуванням очікуваних змін у статусі партій логічно виникає питання щодо поєднання ними ідеологічних і політичних функцій, з одного боку, і управлінських з другого. Як відомо, партія чи коаліція партій, які контролю­ють парламент і формують уряд, керуються певними ідеологічними й політичними принципами та прагнуть реалізувати їх через інститути влади й механізми державного управління. Разом з тим у демократичному суспільстві система державної служби має бути деполітизована, а діяльність партій перебувати поза її межами, як це й передбачається нормами чинної Конституції та концепцією реформування державної служби в нашій країні. Для країн з тоталітарним минулим така трансформація є досить складним процесом, що пов’язаний з переоцінкою цінностей, докорінною зміною політичних традицій та психології, а тому потребує ґрунтовного наукового дослідження. На жаль, цей аспект проблеми ще не став предметом фахового аналізу науковців з державного управління, що пояснюється специфікою партійно-політичної системи перехідного періоду з її надмірною багатопартійністю та опосередкованою участю партій у формуванні виконавчих органів влади. Сьогодні склалася принципово нова політико-правова ситуація, яка потребує відповідного концептуального аналізу з позицій теорії державного управління.
Ознайомлення зі станом наукової розробки проблеми формування та реалізації державної політики, місця і ролі партій в даному процесі дає змогу виявити тенденцію до підвищення наукового інтересу до цих питань. Державна політика як самостійний предмет дослідження досить глибоко вивчається представниками західної науки, зокрема в працях Р. Бертана [15], Д. Белла [12;13], Р. Глена [183], М. Дюверже [63], М. Кастельса [83] та ін. Важливим напрямом досліджень з державної політики є її аналіз під кутом зору управлінського впливу на прийняття відповідних рішень, зокрема пов’язаних з виробленням стратегічних напрямів та орієнтирів. Цьому присвячені праці М. Вебера [28], Вольтера [30], Г. Гегеля [40;41], Гофферберта Ріхарда, Клінгеманна Ганса-Дітера, Фолькенса Андре [47] та ін. Нарешті, державна політика розглядається у взаємодії з функціями різних політичних інститутів, причетних до її формування та реалізації. Згаданий аспект проблем висвітлений у працях вітчизняних політологів, соціологів та правознавців: В.В. Бичека [67], О.В. Батанова [9], А.К. Бичка [16], А.О. Білоуса [18], І.В. Бойченка [19], В.П. Горбатенка [45], С.І. Здіорука [6770], М.Д. Міщенка [126;127], В.А. Ребкала [184; 185], С.Г. Рябова [191; 192], В.М. Селіванова [195], В.В. Токовенко, [224], В.В. Цвєткова [240] та ін. Питання, пов’язані з проблемами державної політики, нерідко розглядаються у контексті розбудови інститутів правової держави та громадянського суспільства. У цьому плані необхідно відзначити дослідження В.Г. Кременя [97100], М.І. Михальченка [124], Н.Р. Нижник [130; 131], А.М. Пойченко [149; 150], М.І. Пірен [147;148], Я.Ф. Радиша [186], В.А. Скуратівського [200; 201], В.М. Шаповала [249, 250], С.А. Чукут [243245], Л.Є. Шкляр [253], Н.М. Яковенка [267; 268] та ін.
Проте більшість дослідників проблем державної політики зосереджують увагу на її концептуально-методологічних чи функціонально-дискурсивних аспектах. При цьому поза їх увагою залишаються питання місця, ролі та функцій політичних партій як чинників формування та реалізації державної політики у перехідному суспільстві. Це й зумовило вибір теми дослідження, формулювання його мети і завдань.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана на кафедрі політології Національної академії державного управління при Президентові України й пов’язана з плановою темою щодо теоретичної розробки питань українського державотворення, яка здійснюється кафедрою. Дослідження виконано в межах теми Розроблення моделей і методологія моніторингу взаємодії суб’єктів державного управління та впливи на їх діяльність політичних процесів” (номер державної реєстрації 0103 U 006823).
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоре­тичне обґрунтування державної політики як засобу державного управління шляхом участі політичних партій.
Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
здійснити аналіз та узагальнення наукової літератури, присвяченої висвітленню державної політики та чинників її формування і реалізації;
сформулювати визначення державної політики з позицій функціонального аналізу;
розкрити місце та роль партій у формуванні й реалізації державної політики в умовах президентсько-парламентської форми правління та мажоритарної і змішаної виборчих систем;
виявити вплив вітчизняних політичних партій на формування концептуальних засад державної політики в умовах парламентської форми правління і пропорційної виборчої системи;
охарактеризувати основні тенденції розвитку державної політики в Україні в умовах перехідного періоду;
визначити взаємодію органів влади, інститутів громадянського сус­пільства й політичних партій у процесі розробки та реалізації державної політики;
внести пропозиції щодо посилення впливу політичних партій на розвиток стратегічних орієнтирів державної політики в умовах парла­ментсько-президентської форми правління.
Об’єкт дослідження діяльність політичних партій на перехідному етапі суспільного розвитку й державо­творення.
Предмет дослідження політичні партії як чинники формування та реалі­зації державної політики.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що теоретичні положення, розробки, висновки й рекомендації стосовно формування й реалізації політичними партіями державної політики в Україні містять значний потенціал для її реалізації завдяки застосуванню комплексу науково обґрунтованих напрямів, механізмів, організаційної структури, інструментів державно-управ­лінської діяльності, а також можливі, якщо:
зростатиме роль не тільки політичних партій, а й громадських об’єднань та рухів в умовах парламентсько-президентської форми правління;
політичні партії стануть не лише провідними суб’єктами виборчого процесу, а й інститутами формування політико-владних еліт, які братимуть на себе відповідальність за управління державою;
буде реалізована концепція оптимізації взаємодії політичних партій з органами влади й структурами громадянського суспільства, розроблена з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду, особли­востей сучасного стану суспільства та виявлених тенденцій взаємодії.
Методи дослідження. Складність досліджуваної теми зумовила застосування низки як загальнонаукових (аналіз, синтез, історичний, логічний, моделювання, прогнозування тощо), так і конкретно-наукових методів для дослідження полі­тичної сфери держави і суспільства.
Аналіз фактологічної та емпіричної інформації слугував для виявлення та характеристики основних тенденцій розвитку державної політики в Україні.
Теоретичний аналіз було використано для класифікації, типологізації й узагальнення політологічних, соціологічних, правознавчих наукових джерел та статистичних даних з метою визначення місця і ролі політичних партій у формуванні й реалізації державної політики.
Структурно-функціональний аналіз застосовувався з метою обґрунтування взаємодії органів влади, інститутів громадянського суспільства та політичних партій у процесі розробки та реалізації державної політики.
Метод герменевтичної рефлексії використовувався для осмислення зміни відносин, виявлення впливу вітчизняних політичних партій на формування концептуальних засад державної політики за умов парла­ментської форми правління та пропорційної виборчої системи.
Крім того, у дисертації використано такі методи:
системно-аналітичний, прогнозування й моделювання для розробки концептуальних положень щодо вдосконалення системи державної політики й визначальної ролі політичних партій у її здійсненні;
абстрактно-логічний, узагальнення, порівняльного аналізу та зістав­лення для теоретичного й методологічного узагальнення.
Наукова новизна одержаних результатів визначається як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх вирішення, особистим внеском автора в розробку й обґрунтування цілісного підходу до формування державної політики в Україні на сучасному етапі розвитку. Зокрема, сформульовано концептуальне бачення оптимізації діяльності політичних партій як чинників формування та реалізації державної політики.
У процесі вирішення актуального наукового завдання в дисертації вперше:
доведено закономірність визначальної ролі політичних партій у формуванні та реалізації державної політики;
показано, що в умовах президентсько-парламентської форми правління основним ресурсом, який забезпечував здійснення державної політики в країні, були адміністративні структури влади та корпоративні групи тиску, а не політичні партії;
установлено, що в умовах парламентсько-президентської форми прав­ління у формуванні та реалізації державної політики зростає роль не лише політичних партій, а й громадських об’єднань та рухів;
визначено, що в здійсненні державної політики на сучасному етапі спостерігаються дві взаємодіючі тенденції: з одного боку, посилюється керівний вплив держави у сфері соціальної політики та національної безпеки; з другого зростає роль інститутів і структур громадянського суспільства в розробці гуманітарних орієнтирів політики держави;
удосконалено:
зміст поняття взаємодії політичних партій з органами влади й структурами громадянського суспільства, зокрема акцентовано увагу на посередницькій ролі партій у відносинах між державою та суспільством;
понятійний апарат науки щодо поглибленого розкриття змісту й авторського тлумачення поняття державна політика” як специфічної організаційно-правової функції влади, що ґрун­тується на діяльності правлячої партії носія політичної ідеології та суб’єкта прийняття управлінських рішень;
дістали подальшого розвитку концептуальні підходи до оптимізації діяльності політичних партій як чинників формування та реалізації державної політики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукові положення й висновки дисертаційної роботи можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях проблем демократизації системи державного управління, шляхів оптимізації реформування політичної системи та ролі в ній політичних партій. Практичне значення роботи вбачається, насамперед, у використанні її наукових результатів для підготовки навчальних програм і спецкурсів з теорії державної політики, функціонування й розвитку партійно-політичних систем для слухачів навчальних закладів з державного управління та студентів і аспірантів суспільних факультетів вищих навчальних закладів.
Матеріали дисертаційного дослідження використані у навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України при розробці низки навчальних програм для підготовки магістрів у галузі державного управління (довідка про впровадження від 07.11.2005 р. № 236/1).
Окремі положення та узагальнення щодо вдосконалення стратегії дер­жавної політики можуть бути використані центральними органами виконавчої влади у процесі здійснення публічної політики та взаємодії з політичними партіями.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були схвалені на засіданні кафедри політології Національної академії державного управління при Президентові України. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); Актуальні проб­леми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005).
Публікації. Основні положення й результати дослідження опубліковані в шести статтях, чотири з них у фахових наукових виданнях з державного управління.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок, із них 185 сторінок основного тексту. Список використаних джерел на 20 сторінках містить 270 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється в науково-теоретичному обґрунтуванні впливу політичних партій на розвиток стратегічних орієнтирів державної політики в умовах парламентсько-президентської форми правління і має важливе значення для розвитку науки державного управління.
Державна незалежність України відкрила перед українським народом можливість повноцінного політичного розвитку, головним пока­зником якого є подальша демократизація та становлення громадянського суспільства, що нерозривно пов’язане з функціонуванням політичних партій. Здійснення політичної реформи, що має привести до утвердження парламентсько-президентської форми правління, істотно підвищує роль політичних партій в системі влади загалом та управління зокрема.
Проведене дослідження підтверджує, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута. Показано, що наукова позиція автора в основному себе виправдала. Одержані в процесі дослідження результати дають підстави зробити такі обґрунтовані висновки й запропонувати певні рекомендації.
1. Усебічний аналіз наукових джерел, присвячених висвітленню діяльності, визначенню статусу і функцій політичних партій у контексті формування та реалізації державної політики показав, що на сьогодні політичні партії усе ще розглядаються як засоби боротьби за владу, та й то переважно в її законодавчому органі, тоді як виконавча влада та органи місцевого самоврядування поки що не аналізуються під кутом зору впливу партій на їх формування та діяльність. Рівень наукової розробки теми є недостатнім та не відповідає сучасному стану розвитку науки державного управління. З переходом на пропорційну систему виборів до парламенту та органів місцевого самоврядування, проведенням політичної реформи роль партій істотно зростає. По суті, вони стають головними суб’єктами як розробки стратегічних напрямів державної політики, так і її реалізації через органи вже й виконавчої, а не лише законодавчої влади.
Оскільки раніше тема дисертації не досліджувалася, хоча окремі її аспекти відображені в науковій літературі, виходячи з позицій як теоретичних засад, так і практики державного управління, видається доцільним комплексний аналіз ролі партійного чинника при формуванні та реалізації державної політики в Україні.
2. Обґрунтовано на основі даних аналізу природи суспільства перехідного типу, що в політологічному дискурсі на сучасному етапі суспільного розвитку домінує уявлення про партію як інструмент боротьби за владу, а не інкорпорації її в систему влади, коли партія набуває нової якості правлячої, що справляє керівний вплив на суспільство своїми ідейними переконаннями, програмними принципами та ціннісними імперативами.
3. З’ясовано, що розвинена партійна система, конкуренція за контроль над законодавчими й виконавчими органами влади властива майже всім сучасним політичним системам. Сучасне розуміння функцій політичної партії передбачає її участь у виборах, що сприяє структуруванню суспільних інтересів та їх представництву в органах державної влади різних рівнів, надає послідовності й наступності державній політиці.
4. Доведено, що сьогодні суттєвим недоліком вітчизняної партійно-політичної системи є гіпертрофована багатопартійність, коли значна частина партій функціонує як своєрідні бізнес-проекти, створені із залученням бюрократичного апарату для розв’язання корпоративних проблем, лобіювання групових інтересів, а не для розробки й упровадження стратегічних концепцій розвитку держави й суспільства.
Щоб уникнути квазіпартійності, необхідно внести зміни до чинного Закону України Про політичні партії в Україні” в частині, що стосується умов та підстав їх реєстрації. Доцільно істотно збільшити кількість підписів, необхідних для реєстрації політичної партії. Це зумовлено тим, що будь-яка політична партія, прийшовши до влади, може реально впливати на формування політичної волі суспільства та державної політики, а тому відповідальність за дії такої партії має підвищуватися.
5. Сучасні партії виникають і успішно функціонують, як правило, в умовах парламентської форми правління, яка є найбільш сприятливим середовищем для участі партій у процесі формування державної політики. Адже зв’язок партійної та парламентської систем взаємозумовлений: посилення політичних партій справлятиме позитивний вплив на розвиток парла­мента­ризму.
6. Лише становлення парламентських політичних партій, які б мали широку соціальну базу та виражали б суспільні інтереси всіх основних соціальних верств населення та регіонів України, володіли б розвиненою регіональною та організаційною інфраструктурою, дасть змогу вирішити ключове завдання щодо вдосконалення політичної системи утвердження в Україні ефективної, політично відповідальної і демократичної влади. До основних напрямів оптимізації партійно-політичної системи слід віднести:
удосконалення нормативно-правової бази функціонування й розвитку партійної системи в Україні виходячи з необхідності забезпечення її відповідності нагальним потребам утвердження політично відповідальної, демократичної державної влади;
правове регулювання фінансових і матеріальних джерел функціо­нування політичних партій та розробку механізмів забезпечення прозорості їх фінансово-матеріальної і господарської діяльності;
розробку нормативних вимог щодо регулювання програмно-статутних засад діяльності політичних партій, порядку створення, загальної структури й повноважень обласних, міських, районних організацій політичних партій та їх первинних осередків;
моніторинг діяльності політичних партій і внесення пропозицій щодо розробки прозорих процедур і механізмів перевірки вико­нання вимог, встановлених Конституцією України та чинним законодавством щодо участі у виборчих кампаніях, масових політичних і громадських заходах тощо;
запровадження дієвих механізмів державної підтримки полі­тичних партій з урахуванням досвіду європейських демокра­тичних країн;
внесення змін до чинного законодавства в частині реєстрації політичних партій з метою посилення правового контролю та політичної відповідальності за їх діяльність.
Здійснення вказаних заходів дасть змогу оптимізувати організаційно-правову основу функціонування політичних партій в нашій країні, сприятиме виконанню ними відповідальних функцій політичного управління державою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеева Т.А. Современные политические теории. М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН). 2000. 244 с.
2. Андрущенко В., Губерський Л., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість: Метолодолого-світоглядний аналіз. К.: Знання України, 2002. 578 с.
3. Арато А. Концепция гражданского общества: восхождение, упадок и воссоздание // Политические исследования. 1995. № 3. С. 37.
4. Арістотель. Політика. К., 2000. Кн. 3. 239 с.
5. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М., 1997. 344 с.
6. Ашин Г.К. Форми рекрутування політичних еліт // Общественные науки и современность. 1998. № 1. С. 52.
7. Балацкий Е. Информационный фактор в управлении государственным сектором // Проблемы теории и практики управления. 1999. № 4. С. 3641.
8. Бандурка О.М., Греченко В.А. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть. / Ун-т внутр. Справ. Харків, 2000. 221 с.
9. Батанов О.В. Територіальна громада основа місцевого самоврядування в Україні: Моногр. К., 2001. 302 с.
10. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. К.: МАУП, 1996. 124 с.
11. Бекешіна І.Є. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. К.: Абрис, 1994. 201 с.
12. Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе. М., 1986. 228 с.
13. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. М.: Академия, 1999. 956 с.
14. Белецкий М.И., Толпыго А.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины. По данным социологических опросов // Политические исследования. 1998. № 4. С. 3739.
15. Бертран Р. Власть. Социальный анализ // Антология мировой политической мысли. Т. 2. Зарубежная политическая мысль. ХХ в. М.: 1997. 324 с.
16. Бичко А.К., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції. Спроба екзистенціального дослідження. К.: ІЗМН, 1995. 135 с.
17. Білий О. Нігілізм та політичні фантоми посткомуністичної доби // Політична думка. 1994. № 4. С. 48.
18. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. К.: АМУПП, 1997. 200 с.
19. БойченкоІ.В., РоманенкоО.В., БойченкоМ.І., КуценкоВ.І., БагінськийВ.В. Цивілізація: структура і динаміка // Інститут філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України; Київський ін-т бізнесу та технологій; Київський національний ун-т. ім.Тараса Шевченка // І.В.Бойченко (заг. ред.). К.: видавець КупріяноваО.О., 2003. 448 с.
20. Вайнштейн Г. Формирование гражданского общества в России: надежды и реальность // Мировая экономика и междунарордные отношения. 1998. № 5. С.4145.
21. Варывдин В.А. Гражданское общество // Социально-политический журнал. 1992. № 8. С. 1521.
22. Валевський О.Л., Гончар М.М. Структура геополітичних інтересів України: Монографія. К.: НІСД, 1995. 94 с.
23. Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізм впровадження: Монографія. К.: НІСД, 2001. 242 с.
24. Валевський О.Л. Україна на шляху до ідеологічної ідентифікації. К.: НІСД, 1994. Вип. 45. 36 с.
25. Валевський О.Л., Ішмуратов А.Т. Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу: Монографія. К.: НІСД, 1997. 110 с.
26. Васильев В.А. Гражданское общество: идейно-теоретические истоки // Социально-политический журнал. 1997. № 4. С. 38.
27. Васович В. Переход к демократии в посткоммунистических странах // Вестник МГУ. Серия 18. Политология. 2000. № 2. С. 915.
28. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер Макс. Избранные произведения / Пер. с нем.; сост., общ. ред. и послесл. Ю.Н.Давыдова; предисл. П.П.Гайденко. М.: Прогресс, 1990. 706 с.
29. Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ століття. Політичний аспект. К.: Либідь, 1995. 216 с.
30. Вольтер. Избранные произведения. Мысли о государственном управлении. М., 1947. 276 с.
31. Власенко Н., Виноградова Л., Калачева І. Тендерна статистика для моніторингу досягнень рівності жінок і чоловіків. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2000. 56 с.
32. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доп. Римському клубові / Пер. з англ. Л.Л. Лещенко. К.: Основи, 1993. 238 с.
33. Гаджиев К. Введение в политическую науку. М., 1997. 479 с.
34. Гаджиев К. Политология: учебник. М.: Логос, 2002. 486 с.
35. Гаєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства // Віче. 1995. № 5. С. 2733.
36. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму. Що далі? К.: Українські пропілеї, 1996. 160 с.
37. Гальчицький А. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. К., 2001. 338 с.
38. Гансова Е.А. Сучасна соціальна та гуманітарна політика в контексті соціологічної науки. Одеса, 2000. 68 с.
39. Гарань О.В. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. К.: Либідь, 1993. 200 с.
40. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Ред. и сост. А.Д. Керимов, В.С. Нерсесянц; Вст. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. М.: Мысль, 1990. 528 с.
41. Гегель Г.В.Ф. Политические произведения. М.: Наука, 1978. 438 с. (Сер. «Памятники философской мысли»)
42. Голобуцький О.П., Криворучко Т.Г., Кулик В.О., Якушик В.М. Політичні партії України. К.: Кобза, 1996. 192 с.
43. Головаха Є.І. Стратегія соціально-політичного розвитку України (досвід перших років незалежності та нові орієнтири). К.: Абрис, 1994. 298 с.
44. Гонсалес Ф. Создать в обществе основу для согласия и перемен // Свободная мысль. 1991. № 15. С. 4551.
45. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. К.: Видавничий центр Академія”, 1999. 341 с.
46. Государственное управление и политика: Учебное пособие / под ред. Л.В.Сморгунова. СПб.: 2002. С. 124
47. Гофферберт Рихард, Клінгеманн Ганс-Дітер, Фолькенс Андреа. Передвиборчі програми, урядові заяви та політична діяльність. Про програматику політичних партій” // Політичні партії в демократичному суспільстві: Видавці Йозеф Тезінг та Вільгельм Гофмайстер. К.: 1997. С. 6272.
48. Грабовський С., Стовриян Г., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. К.: Генеза, 1995. 608 с.
49. Гриценко О.М. Суспільство, держава, інформація. К.: ВПЦ Київський університет”, 2001. 165 с.
50. Гроций Г. О праве войны и мира. М.: Юридическое издательство, 1956.
51. Даль Р. О демократии. М.: Аспект Пресс, 2000. 208 с.
52. Даль Р. Полиархия, плюрализм и пространство. Антология мировой политической мысли. Т. 2. М., 1997. 347 с.
53. ДашутінГ.П., МихальченкоМ.І. Український експеримент на терезах гуманізму. К.: Парламентське вид-во, 2001. 335 с.
54. Дан, Зиблер Х. Демократия для элиты. М., 1997. 479 с.
55. Десять лет системной трансформации в странах ЦВЕ и в России: итоги и уроки // Мировая экономика и международные отношения. 2000. № 5. С. 38.
56. Дергачов О., Макеєв С. Три роки української незалежності: тенденції суспільного розвитку // Політична думка. 1994. № 4. С. 1125.
57. Державна влада в Україні (структура та повноваження): Довідник / За ред. В.Андрійка, М.Томенка. К.: Б. В., 1997. 190 с.
58. Дікон Б. Глобальна соціальна політика. К.: Основи, 1999. 338 с.
59. Долженков О. Тіньовий аспект політичного процесу в Україні: Феномен адміністративно-економічних кланів // Людина і політика. 2000. № 2. С. 26.
60. Древаль Ю. Парламентські партії (політичні партії, політичні системи і парламентаризм) // Грані. 2003. № 4. С. 44.
61. Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті. Монографія. К.: Генеза, 2004. 208 с.
62. Дюверже М. Политические институты и конституционное право // Антология мировой политической мысли. Т. 2. Зарубежная политическая мысль. ХХ в. М., 1997. 376 с.
63. Дюверже М. Политические партии. М.: Академ. проект, 2000. 558 с.
64. Етнос і соціум: Монографія / Б.В. Попов, В.А. Піддубний, Л.Є. Шкляр, С.І. Здіорук та ін. К.: Наукова думка, 1993. 171 с.
65. Журавський В. Український парламентаризм на сучасному етапі: Історико-правовий аспект: Моногр. К., 2001. 232 с.
66. Загальна декларація прав людини // Законодавство України: інформаційно-довідкова система. 2000. Лютий.
67. Здіорук С.І., Бичек В.В. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин: Монографія К., НІСД, 2001. 144 с.
68. Здіорук С.І., Кремень В.Г., Міщенко М.Д. Національно-політичні рухи та їх вплив на державне управління. К.: НІСД, 1998. 81 с. (Сер. Стратегія політики і політичний аналіз”; Вип. 4.)
69. Здіорук С.І., Парахонський Б.О., Валевський О.Л. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. К.: НІСД, 1995. 76 с. (Серія Наукові доповіді”; Вип. 48)
70. Здіорук С.І., Яремчук В.Д. Духовно-гуманітарні аспекти стратегії розвитку військових формувань України: Монографія. К.: НІСД, 1995. 52 с. (Серія Наукові доповіді”; Вип. 50)
71. Зеркин Д. Основы политологии. Ростов-на-Дону, 1996. 231 с.
72. Зидорук Л. Демократия в Европе. М.: Логос, 2001. 472 с.
73. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз / Пер. з фр. В. Ховхуна. К.: Основи, 1996. 420 с.
74. Иноземцев В.А. Расколотая цивилизация. Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции. М.: Academia, 1999. 198 с.
75. Истон Д. Категории системного анализа политики // Антология мировой политической мысли. Т. 2. Зарубежная политическая мысль. ХХ в. М., 1997. 367 с.
76. Історія України: нове бачення. (Верстюк В.Ю., Гарань О.В. та ін. Під заг. ред. В.А. Смолія). К.: Альтернативи, 2000. 463 с.
77. Історія української культури: В 5-ти томах. Т. 1. К.: Наукова думка, 2001. 135 с.
78. Історія української культури: В 5-ти томах. Т. 2. К.: Наукова думка, 2001. 847 с.
79. Каменская Г.В., Родионов А.Н. Политические системы современности. М., 1994. 254 с.
80. Канак Ф. Національна ідея у її втіленнях // Розбудова держави. 1998. № 78. С. 4047.
81. Карбалевич В. Білоруська модель посткомуністичних трансформацій // Політична думка, 2000. № 1. С. 4753.
82. Карпенко В.В. Протиріччя між виконавчою владою і місцевим самоврядуванням на регіональному рівні та механізми їх розв’язання: досвід України і Франції: Автореф. канд. наук з держ. упр. / 25.00.04. Одеса, 2000. 21 с.
83. Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика. Культура. Общество. М.: Высшая школа экономики, 2001. 608 с.
84. Категории политической науки. Учебник. М.: РОССНЭН, 2002. 656 с.
85. Качоха В. Проблема общего блага в современной демократии // Вопросы философии. 2000. № 9. С. 5764.
86. Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст. К.: Логос, 1999. 207 с.
87. Кін Дж. Громадянське суспільство: старі образи, нове бачення. К.: Видавництво К.І.С.”, 2000. 362 с.
88. Кислий П., Чейз В. Становлення парламентаризму в Україні на тлі світового досвіду. К., 2000. 297 с.
89. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. М., 1916. 126 с.
90. Ковлер А. Кризис демократии? Демократия на рубеже ХХІ века. М., 1999. 223 с.
91. КолодкоГ.В. Глобализация и перспективы развития постсоциалистических стран. Минск, 2002. 198 с.
92. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К.: Юрінком, 1996. 80 с.
93. Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала // Уряд. Кур’єр. 2000. 26 лютого.
94. Корнієвський О., Якушик В. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні / За ред.. М.Ф. Головатого. К.: Київ. братство, 1997. 132 с.
95. Кочетков А.П. О формировании гражданского общества // Социально-политические науки. 1992. № 1. С. 32.
96. Крамаревський О. Політичні партії і організації України: Довідник. К.: Альтерпрес, 1999. 189 с.
97. Кремень В.Г., Безлюда Д.М., Бондаренко В.Д. та ін. Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п’яти років: Монографія. К.: НІСД. 114 с. (Сер. Стратегія політики і політ. аналіз”; Вип. 2) .
98. Кремень В.Г., Базовкін Є.Г. Політичні партії України: порівняльний аналіз програмних документів. К.: НІСД, 1993. 90 с. (Сер. Наукові доповіді”; Вип. 18).
99. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. К.: Видавн. Центр Друк”, 1998. 448 с.
100. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). К.: ARC-UKRAINE, 1996. 796 с.
101. Кувалдин В.Б. Президентская и парламентская республики как формы демократического транзита. Российский и украинский опыт в мировом контексте // Политические исследования. 1998. № 5. С. 29.
102. Кульчицький С.В. Курс політичної історії України ХХст. / Нац. ун-т Києво-Могилянська академія, Ін-т історії України НАНУ. К., 2000. 50 с.
103. Курас І. Українське суспільство на рубежі століть: утвердження реформаторського курсу // Вісн. НАН України. 2001. № 2. С. 4156.
104. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідерство. Львів: Ін-т внутр. справ, 1995. 351 с.
105. Лановенко О. Будь-яке суспільство починається з формування нової ідеології // Віче. 2000. № 3. С. 39.
106. Лановенко О. Загальна гуманітарна криза в Україні і можливі стратегії її подолання // Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук: Матеріали круглого столу”. К.: Вид-во УАДУ, 2001. С. 195199.
107. Левин И.Б. Гражданское общество на Западе и в России // Политические исследования. 1996. № 5. С. 512.
108. Липинський В. Станіслав Михайло Кричевський. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом Богдана Хмельницького // Твори. Архів студії. Т. 2. Філадельфія Пенсільванія, 1980. 363 с.
109. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. К.: Абрис, 1994. 496 с.
110. Литвин В.М. Украина: политика, политики, власть на фоне Л. Кравчука. К.: 1997. 223 с.
111. Литвин В. Українська культура й освіта в контексті суспільних трансформацій // Уряд. кур’єр. 2002. 22 вересня.
112. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. К.: Наукова думка, 1992. 185 с.
113. Людина: мислення і реальність // Інститут філософії НАН України; Луцький держ. технічний ун-т // В.С.Крисаченко (відп. ред.), В.С.Крисаченко (упоряд.), С.С.Теслюк (відп.ред.), О.І.Мостяєв (упоряд.). К.-Луцьк, 2001. 219 с.
114. Лях В. Постіндустріальне суспільство як парадигма соціального розвитку: проблеми і перспективи // Генеза. 1994. № 1. С. 6179
115. Макєєв С. Україна: громадська свідомість і політична участь населення // Політична думка. 2000. № 2. С. 28.
116. Малый А.Ф. Государственная власть как правовая категория // Государство и право. 2001. № 3. С. 2132.
117. Манов Г.Н. Признаки государства: новое прочтение. М., 1993. С. 516.
118. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 1. 387 с.
119. Мастяниця Й.У., Соснін О.В., Шаманський Л.Є. Інформаційні ресурси України: проблеми державного регулювання: Монографія. К.: НІСД, 2002. 141 с.
120. Матц У. Идеологии как детерминанты политики в эпоху модерна // Полис. 1992. № 12. С. 26; 1318.
121. Мачкув Е. Преобразование коммунистического тоталитаризма и посткоммунистическая системная трансформация: проблемы, концепции, периодизация // Политические исследования. 2000. № 4. С. 38.
122. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. К.: Б. в., 1995. 368 с.
123. Місцеве самоврядування в Україні: проблеми і прогнози / Ю.І. Саєнко, А.Ф. Ткачук, Ю.О. Привалов. К.: Ін-т соціології НАНУ, 1997. 148 с.
124. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? К., 2001. 286 с.
125. Михаэльс Р. Социология политической партии // Антология мировой политической мысли. Т. 2. Зарубежная политическая мысль. ХХ в. М., 1997. 321 с.
126. Міщенко М.Д. Ідеологія, соціальна міфологія та трансформаційні процеси в українському суспільстві: Монографія. К.: НІСД, 1998. 102 с. (Сер. Соціальні стратегії”; Вип. 4).
127. Міщенко М.Д. Соціальна напруженість у суспільстві: проблеми в