ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

БУТИРСЬКА Тетяна Олександрівна

УДК 354:351:30

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

25.00.01 теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора наук
з державного управління

Науковий консультант:
АФОНІН Едуард Андрійович,
доктор соціологічних наук, професор

КИЇВ - 2009

ЗМІСТ
ВСТУП ..................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ........................... 16
1.1. Державотворення як відображення сутності держави...............................17
1.1.1. Аналіз тлумачень поняття держави......................................... 17
1.1.2. Характеристика існуючих поглядів на державотворення....... 27
1.1.3. Держава як предмет пізнання................................................... 34
1.2. Держава як форма буття ...................................................................... 39
1.2.1. Держава як етичний принцип................................................... 39
1.2.2. Держава як ідея порядку.......................................................... 44
1.2.3. Держава в умовах імовірності.................................................. 51
1.2.4. Сутність держави як форми буття ........................................... 55
1.3. Діяльнісна природа держави ............................................................... 65
1.3.1. Специфіка діяльнісної природи держави................................. 66
1.3.2. Визначальні моменти діяльності держави............................... 74
Висновки до розділу 1 ................................................................................ 80
РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ........................................ 87
2.1. Принципи державотворення ................................................................ 87
2.1.1. Принцип цілісності держави..................................................... 87
2.1.2. Принцип існування (функціонування) держави....................... 93
2.1.3. Принцип місцерозвитку............................................................ 98
2.1.4. Принцип соціальності держави................................................ 100
2.1.5. Принцип розумності державотворення................................... 101
2.2. Формування держави за допомогою композиційного підходу ......... 105
2.3. Функціонування держави: функції і субфункції держави.................... 118
2.3.1. Адаптивність держави.............................................................. 118
2.3.2. Тектоніка держави.................................................................... 121
2.3.3. Держава як простір комунікацій.............................................. 125
2.3.4. Держава як смисловий конструкт............................................ 129
2.3.5. Державні функції (субфункції)................................................. 133
2.4. Державотворення як формування цілісного сприйняття держави...... 137
2.4.1. Формування взаємозв’язку між ментальним та реальним
простором держави............................................................................ 138
2.4.2. Конструювання та конституювання в державотворенні ........ 148
Висновки до розділу 2 ................................................................................ 153
РОЗДІЛ 3
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПЕРЕДУМОВИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ............ 158
3.1. Колективна діяльність як спосіб актуалізації існування
держави ........................................................................................................ 159
3.1.1. Об’єктивна природа колективної діяльності........................... 159
3.1.2. Організація колективної діяльності ........................................ 170
3.2. Соціальна зв’язність ............................................................................. 178
3.2.1. Соціальні форми ...................................................................... 178
3.2.2. Умови соціальності (реалізація соціальної зв’язності)............ 185
3.2.3. Соціальна зв’язність як топологія відносин ........................... 189
3.3. Гуманітарний потенціал ....................................................................... 193
3.3.1. Державотворення: зняття” складності людського буття ...... 193
3.3.2. Сполучена природа державного управління ......................... 201
3.3.3. Розвиток держави як актуалізація гуманітарного потенціалу 206
Висновки до розділу 3................................................................................. 214
РОЗДІЛ 4
ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОСЯГНЕННЯ ПЕРСПЕКТИВНОГО СТАНУ ДЕРЖАВИ.................................................................................................... 227
4.1. Цільова орієнтація державотворення на досягнення
перспективи держави................................................................................... 228
4.1.1. Проблема вибору можливих станів держави при виявленні її
перспектив у майбутньому................................................................ 228
4.1.2. Організаційне забезпечення досягнення цільового стану
держави у майбутньому ................................................................... 233
4.1.3. Державні якості як цільові критерії перспективного стану держави 239
4.1.4. Впорядкування держави як зміст|вміст,утримання| державного управління..... 246
4.2. Логіка державного управління ............................................................ 250
4.2.1. Взаємозв’язок державного управління з|із| соціумом ............... 250
4.2.2. Зміст державного управління .................................................. 259
4.2.3. Державотворення предметна сфера державного управління 265
4.3. Формування перспективного стану держави....................................... 274
4.3.1. Віддзеркалення покращення умов існування при формуванні
майбутнього стану держави.............................................................. 274
4.3.2. Розвиток держави через реалізацію її перспективного стану. 277
4.3.3. Вплив зовнішнього середовища на досягнення
перспективного стану держави........................................................... 282
Висновки до розділу 4................................................................................. 291
РОЗДІЛ 5
ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ...................................................................... 295
5.1. Українська концепція взаємодії з зовнішнім середовищем................. 295
5.1.1. Взаємодія України із зовнішнім середовищем........................ 295
5.1.2. Визначення позиції України в зовнішньому середовищі........ 303
5.2. Поточний стан державотворення в Україні......................................... 308
5.2.1. Передумови|джерела| поточного стану державотворення України...... 308
5.2.2. Причини поточного стану України ......................................... 313
5.2.3. Трансформація стану держави фазовий перехід.................. 327
5.3. Перспективи державотворення України: втілення теорії природної держави....................................................................................................................... 338
Висновки до розділу 5................................................................................. 362
ВИСНОВКИ....................................................................................................................... 366
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................... 376
ДОДАТКИ.................................................................................................... 411

ВСТУП

Актуальність теми. Із проголошенням Декларації про державний суверенітет (1990) і прийняттям Акта проголошення незалежності (1991) Українська держава здобула і закріпила в Конституції (1996) суверенне право на існування й формування перспектив свого розвитку. Комплекс проблем, що постав у зв’язку з цим і що його диктують об’єктивні процеси існування та розвитку держави, актуалізує практичний пошук ефективних шляхів державотворення, сенсом якого є демократична, соціальна і правова держава європейського типу.
Водночас теоретичне осмислення й методологічне спрямування розвитку України як сучасної незалежної демократичної держави стає неможливим поза визначенням сутності, цільового призначення та істотних характеристик об’єкта новоутворення” держави, ідейно-смисловим наповненням якої виступає широкий спектр предметності, альтернативний характер її розкриття, об’єктивації і практичного втілення. Державотворчий процес ускладнюють суперечливі й неоднозначні суспільно-трансформаційні зміни, що розмивають” колись сформовані статичні соціальні норми і причинно-наслідкові зв’язки, змінюючи цю природу на динамічну. Як наслідок змінюються і традиційні наукові уявлення про взаємозв’язок держави й суспільства.
Все більш очевидним стає той факт, що зі зміною суспільної природи неефективними виявляються традиційні підходи до розгляду державної сутності. Адже її природу вже визначають нові чинники та закономірності, притаманні існуванню та розвитку сучасної демократичної держави. Все це формує гостру потребу розробки та внесення науково обґрунтованих змін у методологію державотворення, критерії оцінки його ефективності, вибір методів, технік і технологій ефективних формуючих впливів. Однак ціла низка питань, що обумовлюють державотворення в сучасних суспільних умовах, залишається недостатньо вивченою.
Слід зазначити, що в Україні питання державотворення розроблялися переважно в інституціональному аспекті та здебільшого в предметному полі юридичної науки. Зокрема, в межах напряму державне будівництво і місцеве самовряду­вання” вони висвітлювалися в роботах В.В.Гнілорибова [1], В.С.Журавського [2], А.М.Колодій [3], А.Ю.Олійник, В.О.Серьогіна, Б.М.Свирського [4], .М.Тихонова, В.А.Чукаєвої [5,6], Н.С.Юзікової, О.Н.Ярмиша та ін. Водночас такий підхід виявляє дещо обмежений погляд на природу держави, яка в цілому не виходить за межі дії норм права, способів формування і порядку діяльності адміністративних органів держави. Внаслідок такого звуження проблема державотворення розглядається виключно як сфера діяльності органів влади, в якій не відводиться належне місце суспільству, внаслідок чого виникає розрив між інститутами влади й іншими інститутами суспільства.
З огляду на це вихідним моментом державотворення постає необхідність вивчення історично змінної сутності та визначальних моментів становлення й розвитку держави. Натомість аналіз наукових праць за цією пробле­матикою засвідчує, що дотепер так і не склалося загальноприйнятого визначення цього базового поняття і відповідно єдиного розуміння процесу державотворення. Різниця в наявних підходах полягає головним чином у тому, що береться за визначальну цеглинку” державотворення: становлення та функціонування держави чи її реформування, активний розвиток, творення.
Серед робіт українських учених-державознавців, які забезпечили розв’язання проб­лем ефективності та якості державного управління в сучасних українських реаліях, можна виділити роботи В.Д.Бакуменка [7], М.М.Білинської [8], В.Г.Бодрова [9], І.А.Грицяка [10], Н.В.Грицяк [11], В.М.Князєва [12], В.Г.Кременя [13], В.С.Куйбіди [14], О.Ю.Лебе­динської [15], В.І.Лугового [16], Т.В.Мотренка [17], І.Ф.Надольного [18], П.І.Надолішнього [19], Н.Р.Нижник [20], О.Ю.Оболенського [21], М.І.Пірен [22], Я.Ф.Радиша [23], В.А.Ребкала [24], В.М.Рижих [25], І.В.Розпутенка [26], С.М.Серьогіна [27], Ю.П.Сурміна [28], Г.П.Ситника [29], С.В.Сьоміна [30], В.М.Сороко [31], С.О.Телешуна [32], А.М.Ткаченка [33], В.В.Голубь (Токо­венко) [34], В.В.Тертички [35], А.О.Чемериса [36], В.О.Шамрай [37], Л.Є.Шкляра [38], В.В.Юрчи­шина [39], О.П.Якубовського [40] та ін.
Проблематика руху держави в часі, що була започаткована в роботах Платона [41] й Арістотеля [42], нині стає предметом спеціальних досліджень як зарубіжних учених (І.Пригожина [43], І.Стенгерс, Х.Арендт [44], Ж.Дельоза [45], Д.Гваттарі, Ф.Фукуями [46], Д.Белла [47], С.Хантінгтона [48], А.Г.Раппопорта [46] та ін.), так і наших співвітчизників (Е.А.Афоніна [50, 51], О.М.Бандурки, А.Ю.Мартинова, Г.Г.Почепцова [52], Ю.П.Сурміна [53], В.П.Троня [54] та ін.).
Людський аспект розгляду проблеми, яку віддзеркалюють діяльнісна природа та суспільна сутність держави, а також історично змінні групові й індивідуальні форми поведінки людини, практично ще тільки формується. Досягнення в цій галузі досліджень репрезентують роботи М.М.Амосова [55], Е.А.Афоніна [56], В.М.Бєхтєрєва [57], А.В.Брушлінського [58], В.Вундта [59], О.М.Донченко [60], С.Московічі [61], В.В.Налімова [62], А.Пауелла [63], А.В.Петровського [64], В.Райха [65], Дж.Ройса [63], С.Л.Рубінштейна [66], Е.Фромма [67], К.Юнга [68] та ін.
Таким чином, аналіз стану розробленості досліджуваної проблематики засвідчує, що різноманітні її аспекти розглядалися фахівцями державного управління, права, філософії, політології, соціології, історії. Однак дотепер проблема теоретико-методологічної рефлексії державотворення в сучасній Україні не розглядалася, як і не ставилася в якості об’єктної сфери державного управління. Тому комплексне дослідження теоретико-методологічних засад державотворення в Україні, виявлення його закономірностей, особливостей, ключових тенденцій та основних чин­ників є актуальною проблемою, вирішення якої забез­пе­чуватиме надійність існування Української держави та її сталий розвиток.
Зв’язок роботи з|із| науковими програмами, планами, темами. Дисерта­ційна робота висвітлює результати наукових досліджень, що отримані автором у процесі виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР-ОК № 0201U004833) за темою кафедри держав­ної політики та управління політичними процесами Політико-управлінська культура державних службовців: стан, суперечності розвитку та шляхи адаптації до стандартів ЄС” (ДР-ОК № 0105U000839) та комплексного науко­вого плану пріоритетних напрямів досліджень у галузі науки Державне управління” (рішення Вченої ради НАДУ від 25 квітня 2005 р.), у яких дисертант брала участь як виконавець.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка теоретико-методологічних засад державотворення як відображення та розкриття природних принципів існування і розвитку держави, шляхів їх упровадження в практику державного управління.
Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:
- виявити та описати на основі історіографічного аналізу наукових джерел ключові характеристики існування держави, її історично змінної сутності, визначальних моментів становлення та розвитку; узагальнити цей результат у дефініції держава”;
- обґрунтувати в контексті нових (історично цілісних) уявлень про державу теоретичні принципи й методологічні засади державотворення, спроможні забезпечити цілісність, дієздатність та сталий розвиток держави;
- розкрити характер обумовленості організаційної впорядкованості змісту держави результатами діяльності державного управління;
- визначити організаційні умови, необхідні для практичної реалізації нових теоретичних принципів та методологічних засад державотворення;
- розкрити закономірності, в контексті яких можливо визначати напрям розвитку держави, що забезпечує її спроможність до позитивного розвитку для досягнення якнайкращої перспективи;
- визначити характер та ключові ризики взаємовідносин держави із зовнішнім середовищем, зокрема зовнішньополітичні ризики державотворення, способи реагування на них та мінімізації;
- розкрити розбіжності між природними” та штучними” теоріями держави, а також негативні наслідки впровадження останніх у практику державотворення в Україні;
- проаналізувати об’єктивні перешкоди на шляху реалізації можливостей державотворення в Україні та забезпечення сталого розвитку Української держави;
- накреслити перспективи подальших наукових досліджень з проблем державотворення та впровадження цих результатів у державному управлінні в Україні.
Об’єктом дослідження є державотворення як процес управлінського впливу на становлення та розвиток форми і змісту держави.
Предмет дослідження закономірності, особливості, тенденції, чинники та принципи державотворення в Україні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що практичне застосування державотворчих теоретичних принципів та методологічних засад, побудованих на уявленні історично цілісної держави”, посилює об’єктивацію процесів державотворення, сталий розвиток держави та ефективність державного управління. При цьому змістом державотворення стає аналіз і застосування в державному управлінні закономірностей, особливостей, тенденцій і основних чинників становлення та розвитку держави.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено загальнонаукові методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція), а також такі спеціальні методи, як:
- метод функціонального аналізу, який дозволив по-новому проаналізувати процеси становлення та розвитку держави, їх фундаментальний характер, що не зводиться лише до політики, економіки тощо;
- ситуативний метод, за допомогою якого обґрунтовано формування поточного стану держави в його залежності від ситуації, що складається в результаті внутрішніх і зовнішніх взаємодій суб’єктів на державному, суспільному та приватному рівнях;
- метод герменевтики, який використаний для розкриття багатогранної сутності символів та знаків як засобів ототожнення держави з її образами в людській свідомості і який надав можливість відтворити цілісну картину сприйняття держави її громадянами;
- метод аналізу соціальних циклів розвитку, який дозволив проаналізувати еволюцію розвитку держави, обґрунтувати характерні риси та особливості якісних змін перехідних станів держави;
- системний підхід, який забезпечив взаємозв’язок різних аспектів становлення та розвитку держави: ідейно-смислового, організаційно-управлінського, комунікативного, а також взаємозв’язок між розробкою і корекцією напрямів державотворення на основі принципу зворотного зв’язку між вказаними аспектами і результатами розвитку держави як їх реалізації.
У дисертації проаналізовані та використані нормативні документи, дані статистичних довідників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, монографії, довідкова література, численні публікації, офіційні публікації дослідницьких, статистичних інститутів та організацій.
Наукова новизна| одержаних результатів. Новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є комплексним дослідженням, здійсненим у науковій галузі державне управління”, у процесі якого автором на основі теоретичного переосмислення еволюції держави та з’ясування історично цілісної картини процесу її становлення та розвитку отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності розкривають закономірності, особливості, тенденції, основні чинники та принципи розвитку державотворення і державного управління. Дисертація представляє|уявляє| собою розробку теоретико-методологічних засад державотворення в Україні в сучасних умовах|. У дисертації:
уперше:
- виокремлено державотворення як об’єктну сферу державного управління, що полягає у визначенні стратегії, пріоритетів та смислів управлінської діяльності, пов’язаної з базовими принципами державотворення;
- розкрито сутнісні характеристики та базові теоретичні принципи державотворення (соціальності, моральності, етичності, справедливості, вірогідності), реалізація яких забезпечує цілісність, дієздатність і сталий розвиток держави;
- розроблено композиційний методологічний підхід до розгляду держави, що полягає у дотриманні правил її функціонування в рамках цілого та слугує основою її подальшого розвитку; в контексті запропонованої методології сформульовано функціональні підходи тектоніки внутрішніх відносин та адаптивності до зміни параметрів зовнішнього оточення держави, які відображують внутрішній стан процесів державотворення; нові підходи забезпечують формування сталої стратегії розвитку держави та збереження її цілісності, сприяють більшій гнучкості та пристосованості до внутрішніх та зовнішніх змін.
уточнено:
- зміст ідейно-смислової компоненти державного управління, який розширено завдяки застосуванню нових концептуальних напрямів аналізу сутності держави (композиції, тектоніки й адаптивності);
- опис еволюції держави як суспільного феномену, що віддзеркалює її багатоаспектність: діяльнісну природу, соціальну зв’язаність і якісні показники розвитку, насамперед, підвищення рівня життя людей;
- уявлення про організаційну впорядкованість держави як результат державно-управлінської діяльності, що розглядається як формоутворюючий стрижень усієї сукупності взаємозв’язків держави, суспільства і людини;
отримало подальший розвиток:
- поняття держави та її складових як цілісного об’єкту, що має власну форму, дійсну й незмінну для всіх проявів її сутності; людина, ідейний зміст і територія розглядаються при цьому як первинні елементи держави, які утворюють політичні, економічні, владні та інші відносини;
- визначення форми держави, її змісту та їх взаємозв’язку; форма держави розглянута як її ідейно-смислове існування і внутрішнє начало, що спричинює більш досконалий стан держави, впорядкованість явищ та подій, взаємозв’язок ідейних смислів; визначальною особливістю взаємозв’язку форми і змісту держави є їх ієрархічна впорядкованість на всіх трьох рівнях розвитку: індивід суспільство держава, де вищий рівень є формою для нижчого, а нижчий, у свою чергу, змістом для вищого;
- опис стану держави, який розширено шляхом включення таких аспектів, як топологія та аксіологія, які віддзеркалюють багатовекторність виміру стану держави.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів визначається тим, що наявність цілісної методології втілення законів та принципів існування держави дозволяє суттєво прискорити процеси державотворення в Україні. Дослідження відкриває можливості для здолання нинішньої кризи в методології і практиці державотворення в Україні, зокрема, воно слугує основою для формування альтернативних підходів у державному управлінні, що спираються на ідею відповідності державотворчого процесу об’єктивним законам розвитку держави.
Положення й висновки дисертаційного дослідження знайшли практичне втілення в роботі Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування при підготовці проектів законів Про внесення змін до законів України Про Кабінет Міністрів України” та Про місцеві державні адміністрації” і Про парламентську опозицію” (довідка про впровадження № 06-2/17 від 13 квітня 2007 р.); Підкомітету Верховної Ради України з питань глобальної безпеки і сталого розвитку у підготовці рекомендацій щодо діяльності структур державного управління і органів місцевого самоврядування (довідка про впровадження № 5 від 12 квітня 2007 р.); Управління інформації, аналізу і протоколу Верховної Ради АРК при розробленні проектів документів З питань про стан дотримання прав людини у АРК”, З питань про міжнаціональні відносини у АРК” та З питань бюджету АРК” (акт про реалізацію № 20-08/62 від 22 березня 2006 р.); Європейського інституту інтеграції та розвитку у вигляді доповнень до дослідницької програми Шляхи політико-правової інтеграції України в європейське співтовариство” (акт про впровадження № 1/4 від 10 квітня 2007 р.); Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, представництва в АРК при підготовці проекту Програми розвитку телеінформаційного простору АРК на 2007-2010 рр.” (довідка № 31-а/07 від 23 березня 2007 р.); Секретаріату Верховної Ради АРК при підготовці Програми економічного і соціального розвитку АРК на 2006-2008 роки” та Республіканської програми охорони і збереження нематеріальної культурної спадщини на 2006 рік” (акт реалізації результатів наукового дослідження № 28-39/149 від 24 березня 2006 р.); Республіканського комітету АРК з інформації при оновленні функціонального змісту діючої моделі Інформаційно-аналітичний моніторинг” (акт про впровадження від 29 січня 2007 р.); кафедри державного будівництва ХарРІ НАДУ при розробці модулю Основи теорії та історії державного будівництва в Україні” (довідка № 01-583/06-14 від 07 травня 2007 р).
Робота становить необхідну теоретичну основу для практики державо­творення в Україні. Особливого значення вона набуває за умов динамічних змін і відсутності цілісних підходів, що провокують кризу державотворення в Україні. Водночас наявність альтернативних підходів забезпечуватиме зберігання Української державності, її сталий розвиток, досягнення позитивних результатів у стислі терміни та із мінімальними соціально-економічними втратами.
Обґрунтовані теоретико-методологічні принципи державотворення в Україні можуть бути використані органами державної влади різних рівнів на практиці, зокрема: при визначенні перспектив державного і регіонального розвитку та при ухваленні конкретних управлінських рішень; для корегування структури органів державної влади відповідно до ідейного змісту (смислового виразу) держави; в навчальному процесі при підготовці фахівців державного управління, політологів, соціологів, філософів, економістів, а також при викладанні спеціалізованих курсів (наприклад, основ становлення держави).
Особистий|особовий| внесок|вклад| здобувача|конкурсанта|. Дисертація є|з'являється,являється| самостійною науковою роботою автора. Всі результати отримані безпосередньо здобувачем|конкурсантом| і відображені|відбиті| в опублікованих ним роботах. У дисертації не використовувалися ідеї і розробки, які належать співавторам, спільно з|із| якими були опубліковані окремі наукові праці.
Апробація результатів дослідження. Наукові ідеї, основні положення| та результати| дослідження оприлюднені та схвалені: на міжнародному семінарі Ідентичність і толерантність в багатоетнічному| громадянському|громадянському| суспільстві|товаристві|” (Алушта, 2003); на науково-практичній конференції Актуальні питання| соціально-політичного розвитку| регіону” (Одеса, 2003); на міжнародному семінарі Релігія і громадянське|громадянське| суспільство|товариство|: на шляху до глобального етносу” (Ялта, 2003); на XVIII міжнародному конгресі з підготовки вищих| державних| службовців Демократичний розвиток|: вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки|” (Київ, 2005); на науково-практичних| конференціях за міжнародною участю|: Актуальні проблеми| державного управління на новому етапі державотворення|” (Київ, 2005), Проблеми трансформації системи| державного управління в умовах| політичної реформи| в Україні” (Київ, 2006); Стратегія реформування| системи| державного управління на засадах демократичного врядування|” (Київ, 2007); на міжнародній науково-практичній конференції Трансформація особистості в умовах| соціально-політичних та економічних змін” (Чернівці, 2007); на науково-методологічному семінарі Школа молодого науковця|” (Київ, 2007); на VII міжнародному науковому конгресі Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2007); на Всеукраїнській теоретичній і науково-практичній конференції з правознавства|, політології та соціології Трансформація політичної системи|: соціальні перетворення| і законодавчий| процес|” (Київ, 2007); на ІІ науково-практичній конференції Державне та муніципальне управління в умовах| політико-адміністративної реформи|” (Луцьк, 2007); на V регіональній науково-прак­тичній конференції Актуальні проблеми| європейської та євроатлантичної інтеграції України” (Дніпропетровськ, 2008).
Публікації. Результати дослідження висвітлені у двох монографіях, 28 ста

Список литературы

ВИСНОВКИ
|виведення|

У дисертації по-новому вирішено актуальну|розв'язання,вирішення,розв'язування| наукову проблему, що полягає в комплексному підході до формування теоретико-методологічних засад державотворення в Україні, та розроблено науково-прикладні підходи, концепції, технології, які забезпечують теоретичне і практичне використання отриманих наукових результатів. Здобуті у процесі дослідження результати підтвердили правильність запропонованої|вихідної| методології. Поставлені завдання|задачі| реалізовані, мета|ціль| досягнута, наукова позиція автора себе виправдала і гіпотеза підтвердилася. На основі виконаного дослідження сформульовані такі основні висновки|виведення| і рекомендації.
1. Аналіз джерельної бази дав змогу узагальнити існуючі поняття держави і виявити, що дотепер сформувалися два підходи, які по-різному розкривають поняття держави. У першому підході держава розглядається як така, що виникає природно, безпосередньо, у другому як штучне утворення. Відповідно існуючі теорії держави поділяються на природні та штучні залежно від того, що в них розуміють як природу держави. В основу штучних теорій покладено деякі початкові аксіоматичні, директивні передумови, з яких випливає сутність держави. Аксіоми, на яких будуються штучні теорії держави, є обмежувачем розвитку держави, оскільки вони не дають змоги реалізувати всі можливості, особливо ті, що не вписуються в директивні рамки сутності держави. Тому потрібне розкриття поняття держави в контексті природної теорії її існування, за допомогою якої обґрунтовуються принципи державотворення.
2. Розглянуто та проаналізовано сутність держави як форми буття та як ідеї порядку. За даними аналізу обґрунтовано, що форма і порядок первинні якості держави, які пояснюють її об’єктивну природу. Форма держави є можливістю встановлення порядку, що забезпечує існування гармонійних відносин. Саме в результаті можливості” відбувається поєднання ідейного і матеріального начал, що створює самостійний об’єкт державу, яка підтримує порядок їх взаємовідносин. При цьому в державі ідея” і можливість” є відокремленими від колишнього історичного досвіду і містять нерозкриті уявлення про її реалізацію. Держава, тим самим, виступає, з одного боку, як існуючий спосіб буття, а з другого боку як нова, нерозкрита, можлива у майбутньому форма життєвого порядку.
3. Досліджено сутність держави як етичного принципу, який є наслідком і необхідною умовою спільного мешкання людей у державі. У цьому контексті моральність, етичний принцип, подібно до права і релігії, виступає як форма впорядкування відносин між людьми у державі, як необхідна передумова її виникнення. Отже, державотворення має ґрунтуватись не на нормах права, не на законодавчих та інших нормативних актах, а глибше на нормах моралі, на подоланні обмежень, у тому числі з боку влади, щодо їх використання у державній діяльності.
4. Аналіз специфіки діяльнісної природи держави показав, що в діяльності держави необхідно враховувати своєрідність кожного з державних рівнів: індивідуального, суспільного, державного, та різні шляхи їх взаємодії. Виділено визначальні моменти діяльності держави: смисл, результат, зворотний зв’язок, які є способами взаємодії між зазначеними рівнями та елементами рефлективної дуги діяльності. Це дає підстави стверджувати, що за відсутності даних моментів, або даних державотворчих чинників, державна діяльність виявляється позбавленою всякої цілісності і набуває характеру псевдодіяльності, внаслідок чого спотворюється сутність держави і знищується її діяльнісна природа.
5. Зміна традиційного розуміння держави принципово змінює підхід до розгляду державотворення: замість політичних формацій, напрямів, рухів у фокус аналітичної думки потрапляють об’єктивні закономірності існування держави. Водночас питання про типи політичних систем втрачає своє універсальне державоутворювальне значення: на перше місце за смислом виступає підхід до держави як до просторово-часового середовища, форми людського буття, а не як до політичної системи. Таким чином, пропонована зміна традиційного розуміння держави на формоутворення визначає становлення відношення до держави насамперед як до смислоутворювального середовища життя людства. Формоутворення і державотворення мають загальні корені. Водночас у наукових джерелах як державне будівництво, так і державо­творення мають ідентичний зміст, зокрема визначення основних цілей і функцій держави, до того ж в офіційних висловлюваннях найвищих державних посадовців держава асоціюється з величезною спорудою. Отже, державне будівництво і державотворення є синонімічними поняттями.
6. Сформульовано теоретичні основи, зокрема базові принципи державотворення, виходячи з нового розуміння сутності держави. Принцип цілісності держави означає, що виявлення цілісності вимагає урахування взаємозв’язків усередині держави, а також держави з середовищем. Цілісність це характеристика існування держави: держава або існує як цілісність, або не існує. Тому наступним принципом державотворення є принцип існування (функціонування) держави. Існування розглядається як дослідження логічних зв’язків буття або зміни стану держави (об’єкта). Конструктивні особливості дії, які лежать в основі розуміння функціонування держави, прив’язані до місця їх розвитку принцип місцерозвитку, який розуміємо як простір опредмечування (актуалізації) людського буття.
7. Розроблено методологію державотворення, зокрема методи композиції, тектоніки, адаптивності держави. Визначальною особливістю формоутворення держави є те, що форма держави задана природно. Тому методологія державотворення спрямована на приведення змісту держави (втілена держава) у відповідність із формою держави (сутність держави). Базовий у науці системний підхід та його методичне вираження моделювання добре діє в технічній сфері, але якщо кількість зв’язків є занадто великою, що ускладнює опис поведінки моделі, а також немає можливості чітко ідентифікувати самі ці зв’язки, цей підхід не працює. Як показує досвід, характерною особливістю взаємодії в будь-якій державі є її хаотичність та невпорядкованість. Звідси випливає непостійність зв’язків у державі. Це демонструє неможливість використання системного підходу для формоутворення цілісної держави. Тому формування цілісності держави, коли форма є визначеною, а варіюється (утворюється) зміст, пропонується здійснювати в дослідженні за допомогою композиційного підходу. У композиційному підході, на відміну від системного, основна увага приділяється законам функціонування об’єкта, які є підґрунтям для подальшого розгортання будь-яких систем. Роль системного підходу в державотворенні відходить на другий план та зводиться, таким чином, до розбудови інституціональної інфра­структури держави, яка має відповідати закладеним у композиції держави законам її функціонування. До законів функціонування держави належать передусім базові принципи державотворення: цілісності, існування, місцерозвитку, соціальності.
8. Втілення композиції у змісті держави потребує розгляду внутрішніх процесів взаємодії у державі, які названо в роботі тектонікою. Тектоніка це процес взаємодії смислової та змістовної частин держави у рамках цілого. Тектоніка держави є певною, унікальною впорядкованістю процесів, що відбуваються в державі. Тектоніка це процес розбудови структури держави в рамках цілого. У процесі свого функціонування держава адаптується до умов середовища і вибудовує при цьому певну організаційну структуру. З часом умови середовища змінюються, і якщо структура держави не зазнає адекватних змін, держава втрачає адаптивну здатність. Отже, дієва природа держави зумовлена необхідністю адаптації: можна вважати, що всяка дія держави виступає як адаптація до впливів середовища, які постійно змінюються у просторі та часі. При цьому взаємодія внутрішніх компонентів держави є одним із чинників її стійкості. Характерною властивістю такої взаємодії в рамках тектоніки держави є динамічна мінливість вхідних у неї державних компонентів, яка продовжується до тих пір, поки не буде одержаний відповідний соціально значущий результат.
9. Виявлено, що впорядкованість змісту держави є результатом діяльності управління. Управління реалізується різними способами через державні інститути, і комунікаційний вплив, і освіту, і культуру. При цьому діяльність державного управління може співвідноситися з методологією державотворення, а може і не співвідноситися. Спираючись на причинно-наслідковий зв’язок державного управління та державотворення, можна стверджувати, що існування держави стає можливим лише у разі відповідності діяльності державного управління методології державотворення. Доведено, що методологія державотворення має два зв’язані блокові елементи: розробку зведення правил та законів функціонування держави на підставі композиційного підходу і розбудову організаційної (інституціональної) структури держави з використанням системного підходу, з урахуванням атрибутів тектоніки та адаптивності. Така подвійність визначає комплексний характер методології державотворення. Обидві ці частини методології взаємозв’язані і взаємообумовлені причинно-наслідковим та зворотним зв’язком.
10. Охарактеризовано і показано організаційні передумови державотворення: колективну діяльність, соціальну зв’язність як практичну реалізацію базових принципів і методів державотворення. Зокрема доведено, що колективна діяльність має величезне значення серед інших видів діяльності в державі, оскільки для поєднання приватної діяльності в ціле при організації державної діяльності, обумовленої результатами, необхідне використання принципів колективної діяльності. Соціальна зв’язність визначається фундаментальними умовами буття (предметними і духовними). Умови буття формуються як результат колективної діяльності. Тому соціальна зв’язність є умовою здійснення колективної діяльності. Соціальну зв’язність можна розглядати як міру єдності соціокультурних кодів, що обумовлюють групову поведінку. Зокрема, соціальна зв’язність визначає, наскільки співвіднесені і співорганізовані державно значущі форми діяльності між собою. Всякий соціальний розрив є порушенням співвідносності і співорганізованості, тобто визначає розлад системи діяльності. Тим самим, зростання соціальної зв’язності, зростання соціальної єдності визначається як умова розвитку держави.
11. Розкрито, що існування держави має спрямованість у просторі і в часі. Тому існування держави в часі завжди пов’язане з перспективою майбутнього. Спрямованість визначає існування держави або в контексті розвитку (становлення і буття), або в контексті деградації (деконструкція і небуття). Існування держави в майбутньому є тільки в першому випадку, існування держави слід розглядати лише в контексті розвитку в іншому випадку вона втрачає перспективу існування. Розвиток держави обумовлений формуванням державних якостей, які визначають (задають, формують) стан держави. Як співвідношення того, що є, з тим, що буде (поточного стану з майбутнім), питання існування держави неминуче обумовлене вирішенням проблеми майбутньої держави в сьогоденні. Тому питання формування майбутньої держави є принциповим у діяльності державного управління. В управлінні як діяльності, спрямованій на отримання результату, результат завжди віднесений у майбутнє. Тим самим, управління це завжди випереджальне віддзеркалення. Тому державне управління неминуче орієнтоване на майбутнє держави, і тому в державному управлінні має місце прогнозування, проектування і реалізація майбутньої держави державотворення.
12. Визначальним моментом|фактором| взаємовідносин| держави із|із| зовнішнім середовищем|середою| є|з'являється,являється| те, що ці відносини неформалізовані (вільні), вони об’єктивно не можуть підпадати під формалізований вплив держави. Взаємодія держави із зовнішнім середовищем має характер однобічного впливу останнього у вигляді зовнішньополітичних ризиків як на інституціональну структуру держави, так і на її ідейне поле. Тому ці взаємовідносини можуть бути описані на основі універсального епохального циклу”, який показує, що ризик впливу зовнішнього середовища на державу тим вищий, чим менше|накликатимемо||ставлення| у неї варіантів опору|розв'язань,вирішень,розв'язувань|, які не можуть бути спростовані зовнішнім середовищем|середою||розв'язань,вирішень,розв'язувань|. Негативний вплив зовнішнього середовища знижується тільки тоді, коли реакція (адаптація) держави на зовнішні ризики є непередбачуваною для зовнішнього середовища та в останнього немає чергових тимчасових заходів” щодо пристосування до реакцій держави. Тобто зовнішній ризик елімінується тільки тоді, коли для спростування адаптаційних дій держави реакція зовнішнього середовища|середи| вимагає значних затрат часу, матеріальних та інтелектуальних ресурсів з розробки та впровадження цілого ланцюжка відповідних ходів.
13. Визначено, що класичним способом зняття” ризиків для держави від впливу зовнішнього середовища|середи| є|з'являється,являється| відмежування, а держава розглядається|розглядується| як елемент середовища|середи|, виділений межами|кордонами|. При цьому поняття меж|кордон| має як фізичний, так і смисловий зміст|вміст,утримання|: у першому випадку йдеться про фізичний простір держави, в другому про ідейне, смислове поле держави. Захист смислового поля держави значно складніший, ніж фізичного простору, тому що для інформаційного захисту об’єктивно неможливо збудувати інформаційні межі за аналогією з фізичними, це потребує інших заходів формування альтернативного зовнішньому внутрішнього інформаційного потоку, який був би здатний витримувати зовнішній інформаційний тиск. Обґрунтовано, що розробка адекватних заходів реагування держави на впливи зовнішнього середовища вимагає систематизації політичних ризиків та виділення механізмів трансляції зовнішніх ризиків на внутрішній стан держави.|середи| Для систематизації політичних ризиків пропонується виділяти такі три основних моменти: виникнення і взаємодія ризиків, їх масштабність або наслідки|результати| для держави, а також імовірність їх виникнення. Виокремлено основні механізми трансляції зовнішніх ризиків на внутрішній стан держави: використання ринкового механізму в політичних цілях, спотворення структури внутрішніх соціокультурних норм та їх заміна на зовнішні.
14. З’ясовано, що розбіжність між природними та штучними теоріями при пануванні в сучасній Україні штучної теорії має такі негативні прояви: розбіжність між прийнятими законами, нормативними актами як нормами другого порядку, і Конституцією як нормою першого порядку, а також невідповідність, протилежність оцінки стану держави з боку влади та об’єктивної реальності цього стану. Отже, наслідком цього є невідповідність поточного стану держави можливостям її існування та розвитку. Такі невідповідності негативно впливають на всі державні відносини, будування структури та функціонування державних інститутів в Україні. Визначено, що природні та штучні теорії держави по-різному трактують змістовну сутність фазового переходу. У концепті штучної держави проблема фазового переходу має суб’єктивний характер|вдачу| і розглядається|розглядується| як зміна політичних, економічних та інших відносин між суб’єктами. Але суб’єктивні політичні, економічні, соціальні перетворення далеко не у всіх випадках забезпечують стійкий стан держави в період після реформ|. З позицій природної держави питання фазового переходу вирішується|вирішується| в таких контекстах: зміни ступеня|міри| впорядкованості й|із| складності організаційної (інституціональної) структури держави та відмови від смислів|змісту,рацій| і цілей, що вичерпали свої можливості на попередньому досвіді|спроможності|, і виробленням нових смислів|змісту,рацій| і цілей розвитку держави.
15. Виявлено, що проектування та реалізація будь-яких змін у функціонуванні держави для досягнення її перспективного стану наштовхуються на дві істотні перешкоди. По-перше, це розбіжність цілей діяльності на державному та приватному рівнях. По-друге, це протиріччя між ідеальною та реальною складовою держави. Визначено, що напрямом вирішення цих важливих проблем є підвищення рівня об’єктивності державного управління. Підкреслено, що, незважаючи на використання системного підходу, ще є істотні резерви підвищення рівня об’єктивності. Обґрунтовано, що для подолання першої проблеми доцільними є розробка та впровадження інструментарію логіки державного управління. Викладено основні моменти цієї логіки, розглянуто її базові терміни з точки зору формування конструктивного діалогу суб’єктів державного управління та суб’єктів приватної діяльності. Вирішення другої проблеми пов’язано з переходом від абстрактних символів та смислів до предметного наповнення держави за наявності як прямого, так і зворотного зв’язку, що є компетенцією державного управління. Зворотний зв’язок має показувати, як діяльність з управління конкретним предметом буде позначатися на результаті функціонування держави як цілого. Такий зворотний зв’язок визначається принципами державотворення. З цього випливає, що державотворення є предметною сферою державного управління.
Запропоновані в роботі наукові положення|становища|, висновки|виведення|, практичні рекомендації можуть бути використані:
· суб’єктами законодавчої ініціативи, зокрема Президентом України, Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України під час розробки концептуальних положень|становищ| конституційної реформи, адміністративної реформи, здійснення діяльності з державотворення України, подолання|здоланню| кризових|кризисних| явищ у державі, стабілізації стану, впровадження нових параметрів державотворення в Україні;
· у партійній діяльності в процесі розробки партійних програм державотворення України;
· у міжнародних відносинах для позиціонування|позиціювання| України як центру концептуальних розробок з державотворення в Європі і світі|світі|;
· органами місцевого самоврядування|самоуправління| під час розробки й реалізації регіональних програм державотворення;
· Головдержслужбою України для підготовки державних службовців на основі нового розуміння сутності держави і відповідних процесів державотворення, організаторами яких їм належить бути;
· як основа для окремої сфери досліджень і підготовки фахівців|спеціалістів| магістрів (кандидатів, докторів|лікар|) наук з державотворення;
· Національною академією державного управління при Президентові України для організації практики моніторингу державотворення в Україні;
· Міністерством освіти і науки України для посилення світоглядної компоненти у змісті навчання|вчення| в Україні, що нині вихолощується до ідей функціональної грамотності”.
У процесі дослідження виявлено перспективні напрями державотворення, які потребують дальшого|дальшого| вивчення. Окреслено перспективи подальших наукових досліджень з державотворення та впровадження їх результатів у державне управління України, в тому числі:
· при розробці методів прогнозування перспективного стану держави та організації її просторового середовища;
· при науково-методичному забезпеченні підготовки фахівців в галузі державного управління з питань державотворення;
· при втіленні міжнародного досвіду в практику української школи державотворення.
Метою подальших наукових досліджень у галузі державотворення також є сприяння реформуванню вітчизняного державного управління, зокрема підвищенню ефективності й результативності діяльності органів державного влади на основі принципів державотворення.
Таким чином, дисертаційна робота є першим завершеним комплексним дослідженням теоретико-методологічних засад державотворення в Україні, що закладає основи формування науково-прикладної школи державотворення як предметної сфери державного управління.

.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гнилорибов В. В. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні : навч. посіб. / В. В. Гнилорибов, В. М. Тихонов. Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. 376 с.
2. Журавський В. С. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В. С. Журавський, В. О. Се­рьогін, О. Н. Ярмиш. К. : Концерн Видавн. дім Ін Юре”, 2004. 672 с.
3. Колодій А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування : навч. посіб. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. К. : Юрінком Інтер, 2001. 304 с.
4. Свирский Б. М. Государственное строительство и местное самоуправ­ление в Украине : учеб. пособие / Б. М. Свирский. изд. 2-е, перераб. и доп. Х. : Эспада, 2004. 304 с.
5. Чукаева В. А. Государственное строительство и самоуправление Украины : учеб. пособие / В. А. Чукаева. Днепропетровск : Наука и образование, 1999. 132 с.
6. Чукаева В. А. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине : учеб. пособие / В. А. Чукаева, Н. С. Юзикова. Днепропетровск : Наука и образование, 2002. 314с.
7. Бакуменко В. Д. Сучасні підходи до вирішення проблем Чорнобильської зони відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення : монографія / В. Д. Бакуменко, М. І. Проскура, В. І. Холоша. К. : Вид-во УАДУ, 2000. 152 с.
8. Білинська М. М. Державне управління галузевими стандартами в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні : монографія / М. М. Бі­линська. К. : Вид-во УАДУ, 2004. 248 с.
9. Бодров В. Г. Экономический неоконсерватизм: содержание, эволюция, взаимосвязь теории и политики : дис. ... д-ра экон. наук : 08.01.14 / Бодров Владимир Григорьевич. К., 1995. 435 с.
10. Грицяк І. А. Європейське управління: теоретико-методологічні засади / І. А. Грицяк. К.: К.І.С., 2006. 398 с.
11. Грицяк Н. В. Теоретико-методологічні засади формування й реалізації державної тендерної політики в Україні : дис. д-ра держ. упр. : 25.00.01 / Грицяк Наталія Вітіславівна. К., 2005. 445 с.
12. Князєв В. М. Розвиток місцевого самоврядування в Україні: стан, проблеми, перспективи : монографія / В. М. Князєв, М. О. Пухтинський. К. : Логос, 2002. 212 с.
13. Кремень В. Г. Соціально-політична ситуація в Україні: стан і тенденції розвитку (середина 1993 р.) / В. Г. Кремень, Є. Г. Базовкін, М. Д. Мі­щенко. К. : НІСД, 1993. 56 с.
14. Куйбіда В. С. Інформатизація муніципального управління / В. С. Куй­біда ; [відп. ред. Ю. П. Лебединський]. Львів : Літопис, 2002. 220 с.
15. Лебединська О. Ю. Міський продовольчий комплекс: організація та управління : монографія / О. Ю. Лебединська. К. : Вид-во НАДУ, 2003. 271 с.
16. Луговий В. І. Управління освітою : навч. посіб. для спец. Держ. упр.” / В. І. Луговий. К. : Вид-во УАДУ, 1997. 302 с.
17. План дій для міністра : практ. посіб. / ГУДС ; Т. В. Мотренко, А. В. Виш­­невський, В. В. Баєв, А. Л. Бондаренко ; [за заг. ред. Т. В. Мотренка]. К. : ЦСІРДС, 2006. 352 с.
18. Надольний І. Ф. Конституція України Основний Закон суспільства, держави, людини : наук.-метод. рек. / І. Ф. Надольний, В. А. Ребкало, В. А. Ску­­ратівський. К. : Вид-во УАДУ, 1997. 156 с.
19. Надолішній П. І. Етнонаціональний аспект адміністративної реформи в Україні (теоретико-методологічний аналіз) : дис. д-ра держ. упр. : 25.00.01 / На­долішній Петро Іванович. К., 1999. 547 с.
20. Нижник Н. Р. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку) : навч. посіб. / Н. Р. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Бі­лоус; [за заг. ред. П. В. Мельника, Н. Р. Нижник]. К. ; Ірпінь : Преса України, 2000. 301 с.
21. Оболенський О. Ю. Державне управління та державна служба: сучасні напрями розвитку / О. Ю. Оболенський ; Од. нац. юрид. акад. Одеса : АО БАХВА, 2003. 319 с.
22. Пірен М. І. Основи політичної психології : навч. посіб. / М. І. Пірен. К. : Міленіум, 2003. 413 с.
23. Радиш Я. Ф. Державне управління військовою медициною в єдиному медичному просторі України / Я. Ф. Радиш // Стратегія реалізації державних гарантій надання медичної допомоги населенню України на засадах медичного страхування. Ірпінь, 2001. С. 193-197.
24. Основи етнодержавознавства : підручник / [кол. авт.: Ю. Римаренко (кер.) та ін.] ; за заг. ред. Ю. Римаренка. К. : Либідь, 1997. 656 с.
25. Рижих В. М. Державне управління науково-технічним прогресом: економічні аспекти : дис. д-ра держ. упр. : 25.00.05 / Рижих Василь. К., 1999. 572 с.
26. Розпутенко І. В. Податкова політика і економічні реформи : навч. посіб. / І. В. Розпутенко. К. : Вид-во УАДУ, 1996. 119 с.
27. Серьогін С. М. Державний службовець у відносинах між владою і суспільством : монографія / С. М. Серьогін. Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2003. 456 с.
28. Сурмин Ю. П. Теория социальных технологий / Ю. П. Сурмин. К. : МАУП, 2004. 608 с.
29. Ситник Г. П. Організаційно-правові засади забезпечення національної безпеки України : навч. посіб. / Г. П. Ситник, В. М. Олуйко. Хмельницький : Вид-во ХВП, 2005. 234 с.
30. Сьомін С. В. Міжнародні християнські організації та національна безпека України / С. В. Сьомін ; РНБОУ ; НІСД. К. : НІСД, 1999. Вип. 5. 266 с.
31. Сороко В. Оцінка ефективності діяльності державних службовців / В. Со­­роко // Вісн. держ. служби України. 2006. № 2. С. 20-26.
32. Телешун С. Державний устрій України: проблеми політики теорії і практики / С. Телешун . Івано-Франківськ : Лілея НВ, 2000. 344 с.
33. Державне регулювання у сфері транспортного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України : монографія. К. : Вид-во НАДУ, 2004. 279 с.
34. Токовенко В. Поняття політичного керівництва в теорії державного управління / В. Токовенко // Вісн. УАДУ. 2001. № 1. С. 50-55.
35. Тертичка В. Теоретичні інструменти аналізу державної політики / В. Тер­тичка // Вісн. УАДУ. 1999. № 3. С. 166-172.
36. Оцінка ефективності управління в районних державних адміністраціях / [А. О. Чемерис, І. І. Артим, Р. М. Рудницька, М. Д. Лесечко]. Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2005. 293 с.
37. Шамрай В. О. Військові формування та військова служба: організаційно-правові та управлінські аспекти / В. О. Шамрай. К. : УФЕІ, 1998. 225 с.
38. Шкляр Л. Є. Етнонаціональні чинники державотворення: політологічний аналіз : дис. д-ра політ. наук : 23.00.02 / Шкляр Леонід. К., 1996. 395 с.
39. Юрчишин В. В. Макроекономічна стабілізація в Україні: факти, тенденції, проблеми : монографія / В. В. Юрчишин. К. : Вид-во УАДУ, 1999. 262 с.
40. Якубовський О.П. Державна влада і громадянське суспільство: система взаємодії : монографія / О. П. Якубовський, Т. О. Бутирська. Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. 196 с.
41. Платон. Держава / Платон ; [пер. з давньогр. Д. Коваль]. К. : Основи, 2000. 355 с.
42. Аристотель. Политика / Аристотель // Платон, Аристотель. Политика. Наука об управлении государством. М. : Изд-во Эксмо; СПб. : Terra Fantastica, 2003. 864 с.
43. Пригожин И. Время, хаос, квант. К решению парадокса времени / И. Пригожин, И. Стенгерс. М. : Прогресс, 1994. 232 с.
44. Аренд Х. Ситуация человека / Х. Аренд // Вопр. философии. 1998. № 11. С. 138.
45. Делез Ж. Что такое философия? / Ж. Делез, Ф. Гваттари ; [пер. с фр. С. Н. Зен­­­­кина]. М. ; СПб. : Изд-во Ин-та экспериментальной социологии Алетейя”, 1998. 288 с.
46. Фукуяма Ф. Конец истории / Ф. Фукуяма // Вопр. философии. 1990. № 3. С. 134-148.
47. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл. - М. : Academia, 1999. - 956 с.
48. Huntington S. Political Order in Changing Sosieties / S. Huntington. New Haven, 2005. 561 p.
49. Рапаппорт А. Г. Проект и Время / А. Г. Рапаппорт. М. : Архитектура-С, 2005. 218 с.
50. Афонін Е. А. Суспільний розвиток від Різдва Христового = Social