Державне управління розвитком національної культури в умовах глобалізації : Государственное управление развитием национальной культуры в условиях глобализации

Краткое описание

Національна академія державного управління
при Президентові України

На правах рукопису

Батіщева Ольга Сергіївна

УДК 351.85 : 008

Державне управління
розвитком національної культури
в умовах глобалізації

25.00.01 теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
МАЛИК Ярослав Йосипович
доктор історичних наук, професор

ЛЬВІВ 2007

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень ............................................................................ 4

Вступ ................................................................................................................... 5

Розділ 1 Теоретичні аспекти державного управління розвитком національної культури в умовах глобалізації
1.1 . Стан дослідження проблеми державного управління у сфері
культури ................................................................................................................. 14
1.2 . Трансформація поняття національна культура” як об’єкт
державного управління ........................................................................................ 31
1.3 . Проблеми та перспективи розвитку національних культур
в умовах глобалізації ........................................................................................... 38
Висновки до першого розділу .......................................................................... 54

Розділ 2 Світові тенденції у державному управлінні розвитком національних культур в умовах глобалізації
2.1. Система органів державного управління, що забезпечують
реалізацію державної культурної політики ........................................................ 56
2.2. Особливості державного управління розвитком національної культури в умовах глобалізації ................................................................................................ 72
2.3. Реалізація державної культурної політики на прикладі
окремих країн ....................................................................................................... 105
2.4. Основні завдання культурної політики держави в умовах
глобалізації ............................................................................................................ 122
Висновки до другого розділу ........................................................................ 135

Розділ 3 Міжнародні та міждержавні інструменти захисту національних культур
3.1. Роль міжнародних організацій у визначенні пріоритетів
внутрішньої державної культурної політики .................................................. 137
3.2. Міждержавні угоди, що регламентують глобальний культурний обмін .. 143
3.3. Ініціативи держав з розвитку нової культурної політики” ..................... 151
Висновки до третього розділу ....................................................................... 166

Розділ 4 Шляхи реформування державного управління розвитком національної культури в Україні

4.1. Проблеми державного управління розвитком національної культури в Україні на сучасному етапі ................................................................................ 168
4.2. Напрямки оптимізації державного управління розвитком національної культури в Україні ............................................................................................... 178
Висновки до четвертого розділу ................................................................... 187

Висновки ...................................................................................................... 189

Список використаних джерел ...................................................... 196

Додатки ......................................................................................................... 224

Вступ

Актуальність теми. З проголошенням незалежності українська держава отримала широкі можливості сприяння розвитку української національної культури, яка є важливим чинником державотворення та консолідації української нації. Однак офіційний курс культурної політики держави, що полягає в інтеграції України у світовий культурний процес на принципах мультикультуралізму, не завжди сприяє розвитку української національної культури. Брак ефективних законодавчих, нормативно-правових, адміністративних механізмів, а також належної державної фінансової, інформаційної підтримки національної культури призвів до поширення явищ культурної уніфікації, поступової втрати зв’язку духовних підвалин суспільного життя, сучасної культури з національно-культурними цінностями та традиціями. Загрожуючи національному суверенітету та безпеці держави, вищезазначені процеси ставлять на порядок денний завдання переосмислити та реформувати принципи державного управління розвитком національної культури з врахуванням глобальних культурних трансформацій.
Поряд з Україною й інші сучасні демократичні, правові держави, які обирають шлях інтеграції у глобальний культурний простір, постають перед проблемою визначення своєї ролі в управлінні розвитком національної культури в умовах стрімких змін соціокультурної ситуації. З причини новизни та динамічності самого явища глобалізації, важко сьогодні спрогнозувати довгострокову перспективу розвитку національних культур, а також зміни у механізмах формування національно-культурної ідентичності. Це стає причиною поширення практики ситуативного реагування держави на соціокультурні зміни та зменшення результативності державної культурної політики, спрямованої на сприяння розвитку національної культури. Популярність використання теми культурної глобалізації у політичному дискурсі, а також значний політичний резонанс, який викликає застосування державою тих чи інших методів управління в рамках політики культурного протекціонізму, призводять до браку об’єктивної оцінки явища.
Важливе значення культури для консолідації суспільства, державотворчих процесів, стабільності та безпеки держави зумовило значне зростання інтересу до актуальних проблем управління розвитком культури як в українській, так і зарубіжній науці. Слід відзначити вагомий внесок у дослідження теоретико-методологічних засад та вивчення окремих аспектів державного управління розвитком культури у сучасних умовах таких українських та зарубіжних вчених, як М. Бірюкова, В. Борщевський, О. Ваганова, В. Горський, О. Гриценко, І. Дзюба, С. Дрожжина, В. Карлова, М. Кашуба, В. Ковалевський, А.Леонова, Л. Лещенко, Т. Лильо, В. Лісовий, А. Мелітонян, В. Нікітін, О. Різник, С. Чукут, Дж. Ахерн, А. Аппадураї, Дж. Бейкер, М. Бучанан, П. Бурдьє, Е. Еверітт, П. Козловський, Д. Лузлі, Ч. Лендрі, С. Манді, Ф. Матарассо, С. Мерньє, А. Перотті, Дж. Томлінсон та інших. Слід також підкреслити наукову і практичну значущість досліджень таких аналітиків державної культурної політики сучасних країн світу, як О. Буценко, Ф. Боргонові, Р. Вангерме, К. Гордон, Б. Гурно, Ж. Ренар та інші.
Віддаючи належне дослідникам, чиї наукові розробки становлять значний внесок у вивчення проблеми, слід однак зауважити, що державне управління розвитком безпосередньо національної культури у сучасних умовах ще не стало предметом спеціального комплексного дослідження. Недостатній рівень наукового вивчення проблеми пояснюється, з одного боку, поступовим зменшенням практичної цінності деяких наукових розробок із зазначеної проблематики, зумовленого об’єктивними причинами, а з другого боку вузькою спеціалізацією наявних напрацювань. Майже відсутні узагальнюючі роботи, здійснені на основі порівняльного аналізу, які б містили теоретичне обґрунтування реформування системи державного управління культурним розвитком із врахуванням специфіки соціокультурної ситуації, що склалася у сучасних глобалізованих державах, рівня їх інтегрованості у глобальний економічний, політичний, культурний простір, розвитку сектору культурного виробництва, традицій державного управління культурною сферою тощо.
Отже, цілісне дослідження концептуальних засад державного управління розвитком національної культури, а також специфіки реалізації державної влади у системі управління культурою у сучасних умовах дозволить окреслити шляхи реформування та адаптації зарубіжного досвіду в культурній політиці держав, які прагнуть забезпечити процвітання своїх національних культур та захист національної культурної спадщини.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дослідження проводилося в рамках комплексного наукового-дослідницького проекту Державне управління та місцеве самоврядування” Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України; пов’язане з темами Програмно-цільове управління суспільним розвитком” (ДР № 0106U006388), а також Концептуальні засади трансформації владних інститутів, процесу вироблення і здійснення публічної політики” (ДР № 0107U001600), Механізми формування соціального капіталу в Україні” (ДР № 0107U001602), у розробці яких здобувач брала безпосередню участь.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є узагальнення концептуальних підходів до проблеми державного управління розвитком сучасних національних культур та наукове обґрунтування пріоритетних напрямів державної культурної політики зарубіжних країн та України в умовах глобалізації.
Досягнення окресленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- узагальнити поширені в зарубіжній та українській науці теоретико-методологічні підходи до проблеми державного управління розвитком національної культури в умовах глобалізації;
- уточнити та доповнити поняття національна культура” як об’єкт державного управління, враховуючи сучасні трансформації, що відбуваються у феномені, а також специфіку здійснення органами влади національних держав внутрішньої політики культурного розвитку в умовах глобалізації;
- уточнити поняття культурні індустрії”, продукція яких є не лише важливим чинником формування національно-культурної ідентичності усередині країни, а й ефективним інструментом впливу на культурну ідентичність громадян інших країн;
- порівняти досвід розвинутих зарубіжних країн у державному управлінні розвитком національних культур на сучасному етапі; з’ясувати ефективність переважаючих методів та механізмів, які застосовують держави з метою захисту національних культур та їх адекватність сучасним процесам світового культурного розвитку;
- проаналізувати наявні моделі державного управління розвитком культури, специфіку повноважень та діяльності органів державної влади у сфері культури;
- проаналізувати нормативно-правові акти, національне законодавство та міжнародні угоди із захисту прав інтелектуальної власності на об’єкти матеріальної та нематеріальної культури, торгівлі культурними товарами та послугами, а також міжнародні ініціативи із запровадження нової” культурної політики, які покликані стримувати процеси культурної уніфікації та зберегти культурну спадщину народів світу;
- теоретично обґрунтувати основні пріоритети державної культурної політики в умовах світових інтеграційних процесів;
- розробити практичні рекомендації щодо напрямів оптимізації державного управління розвитком національної культури в Україні з врахуванням зарубіжного досвіду.
Об’єкт дослідження досвід державного управління розвитком національної культури в умовах глобалізації у розвинутих країнах світу та Україні.
Предмет дослідження теоретико-методологічні засади, а також шляхи реформування державного управління розвитком національних культур на сучасному етапі.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що, незважаючи на спричинені глобалізацією процеси поступової втрати абсолютного державного суверенітету у вирішенні питань внутрішньої політики, на сучасному етапі держави володіють низкою механізмів та методів впливу, застосовуючи які вони здатні спинити процеси культурної уніфікації, що є можливим за умови обов’язкового врахування глобалізаційних трансформацій у феномені національної культури.
Методи дослідження. У дослідженні використаний комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів. Для всебічного дослідження проблеми використано такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, метод порівняння, єдності історичного та логічного, органічної єдності теорії і практики тощо.
Методологічною основою дисертаційного дослідження стали міждисциплінарний системний підхід та метод порівняльного аналізу, які застосовувалися зокрема, у вивченні взаємозв’язків між структурними елементами системи державного управління розвитком культури у різних країнах світу, у дослідженні загального та специфічного у функціонуванні органів державної влади, міжнародних організацій, які працюють у сфері управління культурним розвитком. Основні функції, завдання та напрями діяльності органів державного управління, а також міжнародних організацій, що суттєво впливають на формування та реалізацію державної культурної політики в умовах глобалізації, вивчалися за допомогою структурно-функціонального методу.
Методами класифікації та систематизації узагальнено законодавчі, нормативно-правові документи, що є базовими у реалізації державної культурної політики окремих держав, а також міжнародні угоди, спрямовані на захист національних культур.
За допомогою методу моделювання розроблені рекомендації щодо оптимізації наявних та впровадження нових ефективних механізмів та напрямів державного управління, які б забезпечили повноцінний розвиток національної культури у нових глобалізаційних умовах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні концептуальних засад державної культурної політики, методів та механізмів державного управління розвитком національних культур у сучасних умовах.
Зокрема, у дисертаційному дослідженні:
вперше:
- узагальнено наукові концепції державного управління соціокультурним розвитком в умовах глобалізації, які поділяються на три групи: погляди представників так званої трансформаційної” школи, скептичної” та гіперглобалістичної”; виявлено відмінності у розумінні представниками вищезазначених шкіл ролі, рівня та форм втручання національної держави в управлінні культурним процесом;
- здійснено порівняльний аналіз принципів, методів та механізмів державного управління розвитком національних культур у розвинутих країнах світу; виявлено переваги та потенційні небезпеки для розвитку національних культур втілення принципу мультикультуралізму, а також процесів лібералізації, маркетизації культурної діяльності;
уточнено:
- поняття національна культура” як об’єкт державного управління, під яким потрібно розуміти спрямовану на внутрішньо національне і загальносвітове функціонування систему цінностей та культурних норм, їх творення, відбору, акумуляції та ретрансляції, що лежить в основі єдиної національно-культурної ідентичності і обумовленого культурою національного стилю життя і служить об’єднавчим чинником суспільства в умовах поліетнічних, полікультурних держав сучасності; у визначенні враховано тенденцію до послаблення ролі культури титульної нації в умовах поширення дискурсу мультикультуралізму, включено поняття культурних норм” як важливого чинника стабільності та безпеки у суспільстві, а також національного стилю життя”, що є інтегральним елементу національної культури;
- поняття культурні індустрії” як нового сектору економічного виробництва, продукція якого має важливе культурне значення і виступає інструментом впливу на формування у суспільстві культурних цінностей та норм; запропоновано закріпити уточнене визначення культурних індустрій” у нормативно-правових документах з метою легітимації використання державою методів регулювання відносин на ринку культурних товарів і послуг;
набули подальшого розвитку:
- теоретичний аналіз моделей державного управління розвитком культури: виявлено переваги та недоліки наявних моделей з врахуванням глобалізаційних умов, обґрунтовано переваги застосування моделі державного управління, заснованої на принципі централізації, у країнах, на національних культурах яких найбільше позначається негативний вплив глобалізації; підкреслено роль держави як стратега культурного розвитку нації;
- оцінка ефективності деяких законодавчих, нормативно-правових актів, міжнародних угод, що регулюють відносини між державами з питань культурного співробітництва, торгівлі культурними товарами і послугами та захисту прав інтелектуальної власності на об’єкти матеріальної і нематеріальної культури: вказано на причинах їх низької ефективності, які полягають у невідповідності наявних матеріально-технічних ресурсів культурного сектора задекларованим зобов’язанням держав, у суперечностях між завданнями державної культурної політики, спрямованої на дотримання національних інтересів, та необхідністю приведення внутрішнього законодавства у відповідність міжнародним угодам;
- теоретичне обґрунтування пріоритетних напрямків сучасної державної культурної політики, які полягають у формуванні нової національно-культурної ідентичності, здатної об’єднати громадян в умовах поліетнічності, полікультурності держав, у створенні умов мовно-культурної цілісності суспільства, розвитку національних культурних індустрій, національної освіти, ЗМІ, перетворення національної культури на чинник міжнародного престижу;
доповнено:
- практичні рекомендації щодо адаптації зарубіжного досвіду в державному управлінні розвитком національної культури в Україні: підкреслені необхідність централізації управлінських функцій, важливих для регулювання соціокультурних процесів у державі та пріоритетного розвитку української національної культури, забезпечення мовно-культурної цілісності, збереження й розвиток української культурної ідентичності суспільства, співпраця органів державної влади і науково-дослідних установ та громадських організацій, що займаються вивченням проявів глобалізації у національній українській культурі та інших культурах сучасності.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, висновки і рекомендації дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій і викладацькій роботі, при підготовці лекційних курсів і семінарських занять з актуальних питань державного управління у сфері культури, освіти, інформаційної та гуманітарної політики. Запропоновані рекомендації доцільно використати у практичній діяльності центральних та місцевих органів державного управління у сфері культури й освіти, у діяльності відповідних неурядових громадських організацій, у розробці нових та доповненні наявних законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюють внутрішні та зовнішні культурні відносини, а також обмін культурними товарами та послугами. Окремі рекомендації щодо оптимізації діяльності можуть бути використані у процесі реформування міжнародних організацій, які працюють у напрямку захисту культурного розмаїття. Застосування результатів дослідження у практиці державного управління допоможе контролювати процеси культурної уніфікації в Україні та інших країнах світу, сприятиме формуванню у свідомості громадян глибоких знань та цінування власної національної культури, а також поваги до цінностей інших культур, що є запорукою ефективного функціонування будь-якої держави в умовах глобалізації.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені у доповідях на науково-практичних конференціях. Зокрема: на щорічних міжнародних науково-практичних конференціях Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України: Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, січень 2003 р.), Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (Львів, січень 2004 р.), Оптимізація стратегій управління у нових умовах” (Львів, січень 2004 р.); на міжнародній конференції, що проходила у Львівському національному університеті імені І.Франка, Глобалізація та інтеграція: шанси для Східної Європи” (Львів, квітень 2003 р.); на щорічній звітній викладацько-студентській науково-практичній конференції Національного університету Острозька академія” (Острог, квітень 2002); на міжнародній конференції університету Сан-Франциско та Асоціації досліджень миру і справедливості Виклики глобалізації: Забезпечення миру, справедливості та прав людини” (Сан-Франциско, США, жовтень 2004 р.), в обговореннях міжнародного круглого столу Економічна глобалізація”, організованого центром вивчення міжнародних відносин ім. Л. Вернон (Нью-Йорк, США, листопад 2003 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у семи наукових публікаціях, чотири з яких є статтями, опублікованими у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації 227 сторінок, з них 195 сторінок основного тексту, 10 сторінок додатків. Список використаних джерел містить 321 найменування, у тому числі 218 англійською та французькою мовами.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проблеми розвитку національної культури в умовах глобалізації опинилися сьогодні серед важливих пріоритетів держави. Розглянувши найважливіші аспекти державного управління розвитком національної культури, узагальнивши наукові концепції та світовий досвід державного управління розвитком національних культур в умовах глобалізації дає змогу зробити такі висновки:
1. Сучасні теоретичні підходи до проблеми державного управління розвитком національної культури можна класифікувати в межах трьох шкіл гіперглобалізаційної”, скептичної” та трансформаційної”. Представники першої групи (Дж.Дональд, Р.Ашер, М.Едвардс) відстоюють тезу, що традиційне поняття національної культури вже не відповідає соціокультурним реаліям та потребам мультикультурних суспільств, а нова глобальна культура, що народжується, краще забезпечує функціонування максимально інтегрованих країн світу. Таким чином, протекціоністські методи у культурній політиці держави можуть викликати посилення активності націоналістичних рухів, культурного фундаменталізму та у кінцевому рахунку загрожують міжкультурними та міжцивілізаційними конфліктами. Натомість держава повинна сприяти утвердженню космополітичних цінностей та посиленому культурному обміну. Протилежної позиції дотримуються представники скептичної” школи (А.Аппадураї, С.Томпсон, Дж.Томлінсон), наголошуючи на тому, що національна культура і, відповідно, роль держави у її захисті та стимулюванні розвитку не втрачатимуть свого значення внаслідок активізації тенденцій до ізоляціонізму, регіоналізації, актуалізації почуття культурної винятковості та спротиву культурній уніфікації, що проявлятиметься у поширенні політики культурного протекціонізму та збільшення ролі держави у регулюванні культурного процесу. Представники трансформаційної школи” (Е.Гідденс, М.Кастелз, Д.Хелд, П.Джоунс) сумніваються у можливості державного захисту національної культури власними зусиллями держав, пояснюючи це глибокими трансформаціями в інституті самої національної держави та обмеженням її суверенітету у вирішенні багатьох питань внутрішньої політики. На їхню думку, лише міжнародна співпраця є запорукою успіху попередження культурної уніфікації.
2. Вплив глобалізаційних тенденцій на феномен національної культури зумовлює потребу в уточненні визначення поняття національна культура як об’єкт державного управління”, у якому слід врахувати тенденцію до послаблення ролі культури титульної нації в умовах поширення дискурсу мультикультуралізму, врахувати можливість формування нової національно-культурної ідентичності, підкреслити важливість національного стилю життя як інтегрального елементу національної культури. Пропонується розуміти національну культуру як спрямовану на внутрішньо національне і загальносвітове функціонування систему цінностей та культурних норм, їх творення, відбору, акумуляції та ретрансляції, що лежить в основі єдиної національно-культурної ідентичності і обумовленого культурою національного стилю життя і яка служить об’єднавчим чинником суспільства в умовах поліетнічних, полікультурних держав сучасності.
3. Аналіз наявних моделей державного управління розвитком культури свідчить, що в умовах глобалізації захист національної культури неможливий без суттєвого збільшення ролі держави в управлінні культурними процесами. Централізація управління розвитком культури дозволяє ізолювати культурний сектор від впливу негативних чинників глобалізаційних тенденцій, однак її недоліками є створення тиску на державний бюджет, незначний рівень залучення громадян у процес прийняття рішень щодо вирішення проблем загальнодержавного рівня, і, як показує практика, політична неприйнятність протекціоністських методів в умовах плюралістичного суспільства.
Оптимальна державна культурна політика будується на виваженому співвідношенні принципів централізації децентралізації, адже в сучасних демократичних правових державах важливою є активна участь усіх суб’єктів культурного процесу у визначенні пріоритетних напрямків культурної політики. Центральна роль держави полягає у формуванні стратегії національного культурного розвитку та координації колективних зусиль усіх суб’єктів культурної діяльності у визначеному напрямку. Умовою успішної реалізації державної культурної політики повинна стати обов’язкова інтеграція культурних стратегій у загальну державну політику. Це вимагає скоординованих дій органів державної влади у досягненні спільної мети сприяння розвитку національної культури та попередження суперечностей між завданнями культурної політики та політики держави щодо розвитку інших сфер, зокрема економічної, соціальної, інформаційної, освітньої.
4. Враховуючи тенденцію до комерціалізації культурної сфери, виникає потреба в уточненні та закріпленні у національному законодавстві визначення поняття культурна індустрія”, які слід розуміти як сектор економічного виробництва, продукція якого має важливе культурне значення і виступає інструментом впливу на формування у суспільстві культурних цінностей та норм. З огляду на це, важливим пріоритетом державного управління повинно стати створення, а за наявності стимулювання подальшого розвитку незалежної конкурентноздатної національної культурної індустрії. та надання сектору культурного виробництва доступу до засобів виробництва і поширення продуктів їх діяльності.
5. Формування життєздатної культурної політики, адекватної сучасному стану розвитку національних культур, неможливе без активної участі держав у міжнародній співпраці з розробки та запровадження ефективних міжнародних інструментів регулювання світової торгівлі культурними товарами та послугами, захисту прав інтелектуальної власності на об’єкти матеріальної та нематеріальної культури, захисту та сприяння розмаїттю форм культурного вираження. Причинами низької ефективності наявних інструментів постають суперечності у внутрішньому законодавстві держав між задекларованими принципами міжнародних угод із захисту культурного розмаїття та завданнями національної культурної політики, побудованої на пріоритеті національних інтересів; невідповідність матеріальних, технічних ресурсів та можливостей зобов’язанням держав в рамках підписаних міжнародних угод; брак механізмів щодо попередження монополії та забезпечення доступу на світові ринки культурної продукції, що походить з різних країн, а також політичної волі деяких держав поступитися часткою своїх прибутків в і’мя захисту національних культур країн, вимушених імпортувати культурну продукцію. Слід продовжувати активну співпрацю з удосконалення механізмів регулювання міжнародного культурного обміну, переглянути чинні міжнародні угоди з торгівлі культурними товарами та послугами, а також надати міжнародним організаціям більше повноважень та важелів впливу на імплементацію принципів міжнародних угод із захисту культурного розмаїття у внутрішній політиці національних держав.
6. Узагальнення досвіду державного управління розвитком національної культури та усебічний аналіз сучасної соціокультурної ситуації дозволяє окреслити пріоритетні напрямки сучасної державної культурної політики. Одним із важливих завдань держави постає створення умов для формування нової національно-культурної ідентичності та на її основі оновленої національної культури, яка б відповідала умовам активних внутрішніх та зовнішніх міжкультурних контактів, забезпечувала соціальну єдність у поліетнічному та полікультурному суспільстві, а також високий престиж держави на міжнародному рівні. Досягнення цієї мети можливе лише шляхом розроблення та реалізації послідовної довгострокової державної культурної політики. Визначення ціннісних, духовних основ нової національно-культурної ідентичності повинно здійснюватись у демократичному суспільному діалозі, за умови активної співпраці національної еліти (провідних науковців, відомих діячів культури і мистецтв, політиків, релігійних лідерів), а також всіх зацікавлених суб’єктів культурного життя.
Передумовою успіху нової національно-культурної ідентичності є цілісність мовного середовища у суспільстві, адже механізмами мови формуються, зберігаються та, що найважливіше, передаються духовні основи національної культури. Як показує досвід багатьох країн світу, зокрема Франції, Великої Британії, Італії, мова нації, а через неї й національна культура, можуть стати чинником престижу національної держави на міжнародній арені. Забезпечення законодавчими, адміністративними механізмами, методами освіти (виховання, переконання), а також за допомогою національних ЗМІ (інформування, пропагування) використання єдиної державної мови у суспільно-політичній, науковій, освітній сферах є іншим важливим пріоритетом державної культурної політики в умовах глобалізації.
У сучасних умовах виняткову роль в успішності реалізації державної культурної політики, спрямованої на сприяння розвитку національної культури, відіграють національні культурні індустрії, національна освіта, ЗМІ, завдяки їх здатності впливати на масову свідомість. Здійснюючи підтримку саме цих сфер культурної діяльності, держава матиме ефективні інструменти популяризації національної мови, культури та мистецтва, прищеплення національних цінностей, та культурних норм. Отже, першочерговим завданням повинно стати створення законодавчої бази для регулювання діяльності національних культурних індустрій, ЗМІ, навчальних закладів, а також тих, що перебувають у приватній власності, значна фінансова підтримка держави тих проектів, які є важливими у сприянні розвитку національної культури та мови та популяризації їх за кордоном.
7. З огляду на сучасну соціокультурну ситуацію в Україні, яка полягає у розриві зв’язку сучасної культури з національно-культурними традиціями, низькому рівні залучення у культурну діяльність та споживання культурної продукції високої якості і відповідно вкрай низький рівень культурної компетенції у переважної більшості населення (особливо молоді), у відсутності політичної згоди з приводу становища української мови та багатьох інших проблемах, практичні рекомендації щодо адаптації зарубіжного досвіду полягають у першочерговій необхідності централізації управлінських функцій, важливих для регулювання соціокультурних процесів у державі та пріоритетного розвитку української національної культури, забезпечення мовно-культурної цілісності, збереження й розвитку української культурної ідентичності суспільства, інтеграція відповідної культурної стратегії у політику держави в інших сферах економічній, соціальній, інформаційній.
Особливо слід відзначити, що сьогодні ефективність державного управління значною мірою залежить від співпраці органів державної влади і управління та наукових установ, які вивчають різноманітні аспекти управління суспільним розвитком в умовах глобалізації, а також її прояви у всіх сферах. Така необхідність зумовлюється тим, що уряди національних держав, у тому числі й України, опиняються в умовах постійної необхідності коригування державної культурної політики у відповідності до стрімких змін соціокультурної ситуації як у межах держави, так і на глобальному рівні. В Україні держава повинна створити умови ефективного функціонування науково-дослідних установ та громадських організацій, що займаються вивченням методів державного управління, спрямованих на подолання негативного впливу глобалізації на культури сучасності та запроваджувати результати досліджень у практику державного управління. Наукове вивчення ефективності та особливостей застосування методів і механізмів державного управління розвитком національної культури, запровадження результатів досліджень у практику, здійснення експертної оцінки діяльності культурного сектору, сприятиме оптимізації державної культурної політики в умовах глобалізації.
Отже, глобалізаційні тенденції справляють значний вплив, як правило негативний, на національні культури сучасності. Постаючи перед проблемою культурної уніфікації, а також перед перспективою руйнації спільних духовних основ національно-культурної ідентичності, що донедавна була в основі національних культур та виступала чинником стабільного розвитку та консолідації суспільства, національні держави все більше відчувають потребу у формуванні нової національно-культурної ідентичності, яка б враховувала глобалізаційні трансформації та відповідала вимогам часу. На сучасному етапі жодна країна світу не може собі дозволити ізолюватися від світових інтеграційних процесів, від чого вона лише програє. Для культурно залежних” держав альтернативним вирішенням проблеми є політика культурного протекціонізму з метою захисту національної культури від глобалізаційних впливів. Це можливо за умови, якщо держава виступатиме стратегом розвитку національної культури, здійснюватиме координацію дій органів державної влади на місцевому та регіональному рівнях, дотримуватиметься мети захисту національної культури в інших сферах. Розроблення теоретико-методологічних засад здійснення державного управління в рамках нової” культурної політики повинно відбуватися з обов’язковим врахуванням результатів наукових досліджень сучасних глобалізаційних процесів.

Список використаних джерел

1. Афанасьева Л., Белоцерковская Н. Высшее образование в современных глобализационных процессах // Освіта і глобалізація / http://www.rambler.ru/srch?set=www&words=%C1%B3%F0%FE%EA%EE%E2%E0+%CC.%C2.+%D1%EF%E5%F6%E8%F4%B3%EA%E0+%F0%EE%E7%E2%E8%F2%EA%F3+%E2%E8%F9%EE%BF+%EE%F1%E2%B3%F2%E8+%E2+%EF%E5%F0%B3%EE%E4+%E3%EB%EE%E1%E0%EB%B3%E7%E0%F6%B3%BF+&btnG=%CD%E0%E9%F2%E8%21
1. Афзалов М. Роль средств массовой коммуникации в формировании социокультурного пространства в условиях глобализации // Государственное управление в сфере культуры: Опыт, проблемы, пути развития: Материалы респуб. науч.-практ. конф. Казань: Карпол, 2001. С. 913.
2. Афонін Е., Бандурка О. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз). К.: Парапан, 2002. 352 с.
3. Ахмадиев А. Государственная политика республики Татарстан в области культуры // Государственное управление в сфере культуры: опыт, проблемы, пути развития: Материалы респуб. науч.-практ. конф. Казань: Карпол, 2001. С. 1318.
4. Басара С. Війна як Broadcasting // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2000. № 19. С. 256266.
5. Батiщева О. Державна підтримка кіноіндустрії: Світовий досвід // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / За ред. С.М. Серьогіна. Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2006. Вип. 2(24). С. 148159.
6. Батiщева О. Національні держави в умовах культурної глобалізації: проблеми і завдання вищої освіти // Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За ред. Я.Й. Малика: У 2 ч. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2006. Ч. 2. С. 69.
7. Батіщева О. Випробування глобалізацією: Проблема нееквівалентності міжкультурного обміну // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр.; Львівський регіон. інс. держ. упр. УАДУ при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. Вип. 3. С. 5561.
8. Батіщева О. До питання державного регулювання діяльності національних ЗМІ в умовах глобалізації (за матеріалами закордонних досліджень) // Ефективність державного управління: Зб.наук.пр. ЛРІДУ УАДУ при Президентові України / За заг. ред. А.О.Чемерис. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. Вип. 3. С.5561.
9. Батіщева О. Культурний імперіалізм та імпорт західних цінностей як засіб реалізації глобальної влади на прикладі США // Соціально-економічна ефективність державного управління: Теорія, методологія та практика: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. / За заг. ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. Ч. 2. С. 269273.
10. Батіщева О. Роль держави у регулюванні процесами глобалізації національної культури // Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. / За заг. ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. Ч. 2. С. 1216.
11. Бжезінський З. Велика шахівниця: Пер. з англ. // Всесвіт. 1999. № 1. С. 111130.
12. Бжезінський З. Велика шахівниця: Пер. з англ. // Всесвіт. 1999. № 2. С. 116138.
13. Бірюкова М. Специфіка розвитку вищої освіти в період глобалізації / http://www.rambler.ru
14. Богуцький Ю. Проблеми та перспективи української культури // Куль­тура і життя. 2002. № 89. С. 12.
15. Борщевський В. Глобалізація бізнесу та глобалізація освіти: Взаємна еволюція чи взаємні виклики? / http://www.rambler.ru/srch?words=%C3%CB%CE%C1%C0%CB%B2%C7%C0%D6%B2%DF+%C1%B2%C7%CD%C5%D1%D3+%D2%C0+%C3%CB%CE%C1%C0%CB%B2%C7%C0%D6%B2%DF+%CE%D1%C2%B2%D2%C8%3A+++%C2%C7%C0%AA%CC%CD%C0+%C5%C2%CE%CB%DE%D6%B2%DF+%D7%C8+%C2%C7%C0%AA%CC%CD%B2+%C2%C8%CA%CB%C8%CA%C8%3F++&old_q=%C2%B3%EB%FC%ED%E0+%E7%EE%ED%E0+%F2%EE%F0%E3%B3%E2%EB%B3+%C0%EC%E5%F0%E8%EA%E8+%D4%D2%C0%C0&btnG=%CD%E0%E9%F2%E8%21
16. Брюховецький В. Ми маємо створити умови, за яких людина вибухне відчуттям свободи // Дзеркало тижня. 2002. № 36 (411). 2127 вересня.
17. Бурдьє П., Вакант Л. Нова планетарна вульґата: Пер. з фр. // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2004. № 35. С. 125135. / http://www.ji.lviv.ua/n35texts/bourdieu.htm
18. Бухараев Я. Особенности государственной управленческой деятельности в духовной сфере // Государственное управление в сфере культуры: опыт, проблемы, пути развития: Материалы респуб. науч.-прак. конф. Казань: Карпол, 2001. С. 2931.
19. Буценко О. Українa // Compendiun of cultural policies and trends in Europe. 2007. 55 c. / http://www.culturalpolicies.net/web/profiles-download.php
20. Ваганова О. Роль засобів масової інформації у процесі глобалізації: Дис. ... канд. наук ... К., 2003. 210 с.
21. Вайцзекер Й. Демократія і глобалізація // Deutschland. 2002. № 4. С. 79.
22. Возняк Т. Глобалізація як виклик людству // Незалежний культурологічний часопис. Ї”. 2000. № 19. С. 2748.
23. Войтович Р. Глобальне суспільство як нова форма соціальної організації у сучасних умовах // Вісник НАДУ. К.: Вид-во НАДУ, 2004. № 2. С. 123134.
24. Гантінґтон С. Єдина наддержава: Пер. з англ. // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2000. Ч.16. С. 142157.
25. Гантінґтон С. Новий світовий порядок у ХХІ столітті: Тенденції та європейський вимір: Пер. з англ. // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2000. Ч. 16. С. 131143.
26. Глобалізація і безпека розвитку / За ред. О. Г. Білоруса К., 2001. 734 с.
27. Горин Н. Глобализация и локальные цивилизации // Власть. 2000. № 1. С. 2833.
28. Горський В. Глобалiзацiя як проблема сучасного українського культурного життя // Мандрiвець. 2003. № 3. С. 1118.
29. Гриценко О. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики у сучасному світі. К.: УЦКД, 2000. 228 с.
30. Гриценко О. Між глобальним та національним // Критика. 2000. № 6. С. 813.
31. Дзюба І. Між культурою і політикою. К.: Сфера, 1998. 254 с.
32. Дика О., Бабічева Т. Задачи высшего образования и глобализация // Освіта і глобалізація / http://www.rambler.ru...
33. Дрожжина С. В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти. Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. 198 с.
34. Дрожжина С. Культурна політика як проблема сучасного соціокультурного процесу: Автореф. дис. ... канд.філос. наук: 09.00.03 Донецьк, 2004. 17 с.
35. Дрожжина С. Культурна політика як проблема сучасного соціокультурного процесу: Дис. ... канд. філос. наук: 09.00.03 2004. 222 с.
36. Дрожжина С. Культурні норми як регулятор суспільних відносин // Мультивесрум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. / За ред. В.В.Лях. К.: Український центр духовної культури, 2004. Вип. 39. С.120126.
37. Єрасов Б. Соціальная культурологія: Пособ. для студентов высш. учеб.заведений. М.:Аспект-Пресс, 1996. 169 с.
38. Жулинський М. Культура головна концепція в політиці та історії // Час. 1997. № 3. С. 10.
39. Карлова В. Державна політика у сфері культури: Сутність та особливості реалізації в сучасних умовах: Автореф. дис. ... канд. наук держ. управ.: 25.00.01. К., 2003. 19 с.
40. Карлова В. Державна політика у сфері культури: Сутність та особливості реалізації в сучасних умовах: Дис. ... канд. наук держ. управ.: 25.00.01. К., 2003. 222 с.
41. Карлова В. Державне управління у сфері культури на регіональному і місцевому рівні: Пошук ефективних моделей // Вісник НАДУ. К.: Вид-во НАДУ, 2004. № 2. С. 234242.
42. Карлова В. Проблеми правового забезпечення функціонування культурної сфери // Вісник УАДУ. 2002. № 2. С. 256262.
43. Карлова В. Шляхи підвищення ефективності державного управління у сфері культури в контексті європейської інтеграції // Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. 23 січня 2004 р. / За заг.ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. Ч.2. С. 6670.
44. Кашуба М. Релігія в трансформаційних процесах сучасного українського суспільства // Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. 23 січня 2004 р. / За заг.ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. Ч.2. С. 186188.
45. Кессиди Ф. Глобализация и культурная идентичность // Вопросы философии. 2003. № 1. С. 7679.
46. Кирабаев Н. Глобализация и мультикультурализм. М.: РУДН, 2005. 332 с.
47. Ковалевський В. Освіта в інформаційному суспільстві / http://kovalevsky.webs.com.ua/uis/uis14.htm
48. Колаковський Л. Пошуки варвара. Ілюзії культурного універсалізму // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2000. № 19. С. 105124.
49. Конквест Р. Перспективи союзу англомовних країн. // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2000. № 19. С. 123132.
50. Корсаков О. Особливості функціонування вищих навчальних закладів освіти в умовах фінансової глобалізації / http://www.rambler.ru...
51. Красин Ю. Взаимодействие общественных систем в целостном мире // Вопросы философии. 1990. № 8. С. 39.
52. Кремінь В. Болонський процес: Зближення, а не уніфікація // Дзеркало тижня. 2003. № 49 (473). 1319 грудня.
53. Культурная политика России. История и современность: Два взгляда на одну проблему / Под ред. И.А. Бутенко, К.Э. Разлогова. М.: Либерия, 1998. 296 с.
54. Леонова А. Державна культурна політика України. Нормативно-правовий аспект // Вісник УАДУ при Президентові України. К.: Видавництво УАДУ, 2002. № 2. С. 300306.
55. Лещенко Л. Гуманізація освіти в контексті глобалізаційних процесів // Освіта і глобалізація / http://www.rambler.ru
56. Лильо Т. Глобалізація комунікаційного простору і процеси національної ідентифікації у посткомуністичному світі: Дис. ... канд. наук: Львів, 2001. 186 с.
57. Лісовий В. Культура ідеологія політика. К.: Видавництво ім. О.Теліги, 1997. 352 с.
58. Мазурик З. Культурна політика в епоху глобалізації: Контекст німецького досвіду // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 1999. № 19. С. 169177.
59. Макбрайд У. Глобализация и межкультурный диалог // Вопросы философии. 2003. № 1. С. 8087.
60. Манди С. Культурная политика: Краткое руководство // Культурная политика в Европе: Выбор стратегии и ориентиры / Под ред. С.И. Самсонова, Е.И. Кузьмина, В.Р. Фирсова. М.: Либерия, 2002. С. 3599.
61. Матарассо Ф., Лэндри Ч. Как удержать равновесие? Двадцать одна стратегическая дилемма культурной политики // Культурная политика в Европе: Выбор стратегии и ориентиры / Под ред. С.И. Самсонова, Е.И. Кузьмина, В.Р. Фирсова. М.: Либерия, 2002. С. 123148.
62. Міщенко М. Мова і політичне життя // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2004. № 32. С. 120132.
63. Монро П. Глобалізм, телебачення і суспільство. Телебачення, телекомунікації і перехідний період: Право, суспільство і національна ідентичність // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2004. № 32. С. 4565.
64. Монро П. Телебачення, телекомунікації і перехідний період: право, суспільство і національна ідентичність // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2004. № 32. С. 7892 / http://www.ji.lviv.ua/n32texts/32-zmist.htm
65. Опанасюк В. Глобалізація і національний вимір в системі наук про суспільство та людину / http://www.rambler.ru
66. Панарин А. Глобальное информационное общество: Вызовы и ответы // Власть. 2001. № 1. С. 1419.
67. Петрова Ю. Культурная политика в Великобритании // Культурная политика в современном обществе. 1992. С. 224241.
68. Попович М. Національна культура і культура нації. К., 1991. 64 с.
69. Потятиник Б. Свободі преси загрожують дві головні небезпеки: репресії і їх відсутність // Незалежний культурологічний часопис Ї”. 2004. № 32. С. 4355.
70. Різник О. Логіка становлення нації та державна культурна політика // Культурна політика: методологічні, правові, економічні проблеми: Зб. наук. пр. К.: УЦКД М-ва культури України, 1995. С. 58 64.
71. Світова та європейська інтеграція: Навч. посіб. / за заг. Ред. Я.Й. Малика. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005. 540 c.
72. Семененко И. Глобализация и социокультурная динамика: Личность, общество, культура // Полис. 2003. № 1. С. 523.
73. Сенченко М. Культурна революція в Україні” або управління деградацією. К.: Вид-во МАУП, 2004. 212 с.
74. Сивцова Е. Высшее образование в контексте глобализации /