ВОЄННА ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ: ДЕРЖАВНО ─ УПРАВЛІНСЬКІЙ АСПЕКТ

Краткое описание

Львівськийрегіональний інститут державного управління
Національної академії державного управління
при Президентові України

На правах рукопису

ЄФІМОВ ГЕННАДІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 351.86. + 355.02

ВОЄННА ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ: ДЕРЖАВНО─УПРАВЛІНСЬКІЙ АСПЕКТ

25.00.01 теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Каляєв Анатолій Олександрович,
кандидат історичних наук, доцент

ЛЬВІВ 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІКУМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

4

ВСТУП..

6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ

15

1.1. Методологічні засади забезпечення обороноздатності держави як функції воєнної організації

15

1.2. Теоретичні підходи до визначення поняття воєнної організації держави в контексті державного управління.

38

1.3. Концептуальні основи функціонування воєнної організації держави в особливих умовах................................................

68

Висновки до розділу 1.....

93

РОЗДІЛ 2. ВОЄННА ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ...........................

95

2.1. Формування структури воєнної організації для функціонування в особливих умовах

95

2.2. Воєнна організація в контексті реалізації цивільно-військових відносин та можливість його використання в Україні

105

2.3. Управління сектором безпеки в Україні: проблеми та перспективи розвитку

125

Висновки до розділу 2.....................................................................

149

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВОЄННОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ДЕРЖАВИ..В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ

151

3.1. Удосконалення структури та управління воєнною організацією

151

3.2. Оптимізація процесу взаємодії складових воєнної організації

156

3.3. Основні напрямки підвищення ефективності діяльності органів державного управління в особливих умовах

167

Висновки до розділу 3

192

ВИСНОВКИ.............

195

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

204

ДОДАТКИ

229

ВСТУП

Актуальність теми. Проблеми реформування Воєнної організації держави ( далі ─ ВОД), особливості її функціонування в умовах правового поля режимів надзвичайного та воєнного стану (особливого періоду) зумовлені, насамперед, геополітичними змінами, які призвели до змін воєнно-політичної ситуації у світі.
У зв’язку з цим завдання забезпечення національної безпеки перебуває в центрі уваги провідних країн світу, є основою їхньої внутрішньої та зовнішньої політики, на практичну реалізацію якої спрямовуються значні економічні та інтелектуальні ресурси нації.
У таких умовах українське суспільство переживає період затяжної трансформації, для якого притаманним є виникнення кризових ситуацій в усіх сферах суспільно-політичного життя, що обумовлює необхідність чіткого визначення порядку реагування органів державного управління на сучасні загрози національній безпеці держави. Історичний досвід свідчить, що без узгодження проблем цивільного та військового управління неможливо забезпечити обороноздатність держави, особливо в умовах, коли у політичного керівництва України досі немає чіткої стратегії національного розвитку в контексті визначення основних векторів міжнародної політики.
Саме тому, Стратегія національної безпеки” України визначає необхідність розробки „Концепції розвитку Воєнної організації держави”, яка б сприяла кардинальному оновленню змісту професійної підготовки управлінських кадрів для системи забезпечення національної безпеки.
У вітчизняній науковій літературі існують лише поодинокі дослідження, які тою чи іншою мірою стосуються проблем управління воєнною організацією в особливих умовах, а саме роботи В. Богдановича,
В. Говорухи, О. Гриненка, С. Нечхаєва, А. Семенченка, В. Телелима,
В. Шария, М. Шпури, Ю. Бабка, С. Белоконь, М. Борчева, А. Гриценка,
Д. Клепікова, Г. Костенка, А. Кривенка, В. Манілова, В. Терентьєва,
В. Тіморіна, Г. Перепелиці, О. Попригіна та інших [1-19]. Але ВОД, як суспільний феномен, не отримала належного наукового висвітлення. Поза увагою залишається розгляд самої теорії воєнної організації, концепція її розвитку, чинників які впливають на її зміст і структуру, а також проблеми управління її складовими при виконанні особливих завдань у період впровадження правових режимів надзвичайного та воєнного стану.
Недостатньо розробленими залишаються проблеми визначення ролі та місця органів державного управління та місцевого самоврядування щодо здійснення тісної взаємодії з військовим командуванням, керівництвом силових структур при організації територіальної оборони, запобіганні терористичній діяльності, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та при виконанні спільних завдань в інших кризових ситуаціях.
Такі обставини зумовлюють необхідність проведення всебічного аналізу умов та чинників, що впливають на функціонування ВОД, визначення пріоритетних завдань її удосконалення в контексті створення моделі організації державного управління воєнною організацією з обов’язковим органічним поєднанням військових та цивільних його складових.
Актуальність теми дисертаційного дослідження полягає у відсутності комплексних досліджень теоретико-методологічних засад формування та функціонування ВОД в особливих умовах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою плану науково-дослідницьких робіт Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема науково-дослідної роботи за темою Органи державного управління та місцевого самоврядування в реалізації євроатлантичної інтеграції України” (державний реєстраційний номер 0207U006138) в контексті вирішення завдань, визначених Стратегією національної безпеки України” щодо розвитку правових засад управління національною безпекою, зокрема розробки Концепції розвитку Воєнної організації держави”.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні науково-теоретичних засад функціонування структурних елементів Воєнної організації держави у забезпеченні національної безпеки в особливих умовах, а також розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення їх діяльності. Для досягнення мети роботи передбачено вирішити такі завдання:
- уточнити категоріально-понятійний апарат через визначення сутності та змісту категорій Воєнна організація держави”, військові формування”, особливі умови”, кризові ситуації”;
- довести необхідність розробки теорії ВОД як складової частини Концепції розвитку Воєнної організації держави”;
- охарактеризувати стан законодавчої та нормативно-правової бази яка регламентує функціонування ВОД в особливих умовах та визначити її вплив на формування воєнно-цивільних відносин в Україні;
- проаналізувати теоретико ─ методологічні підходи щодо функціонування Воєнної організації держави в провідних країнах світу;
- узагальнити основні потенційні загрози національній безпеці України, тенденції розвитку воєнних конфліктів сучасності, інші чинники, які впливають на формування структури та функції ВОД;
- визначити актуальні проблеми розвитку цивільно-військових відносин у державі та окреслити шляхи їх ефективного поєднання для забезпечення національної безпеки держави в особливий період, при організації системи територіальної оборони, під час попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, у процесі організації протидії можливим терористичним актам і диверсіям, тощо;
- розробити теоретичні основи моделі організації державного управління ВОД в особливих умовах.
Об’єктом дослідження є процес формування та функціонування ВОД у контексті забезпечення національної безпеки України.
Предмет дослідження ― теоретико-методологічні засади забезпечення функціонування ВОД в особливих умовах.
Гіпотеза дослідженнябазується на припущенні, що для ефективного функціонування ВОД в особливих умовах, необхідно удосконалити систему державного управління з урахуванням проблем національної безпеки, на основі чіткої координації дій та організації взаємодії всіх відповідних структур, передусім, органів державної влади та місцевого самоврядування.
Методи дослідження.Методологічною основою роботи є системний підхід у сполученні з науковими принципами історизму та об’єктивності.
Для досягнення поставлених завдань застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. За допомогою логіко-семантичного методу досліджується категорійно-понятійний апарат теорії державного управління ВОД. Метод порівняльних характеристик та проблемно-хронологічний метод застосовуються при аналізі правового забезпечення функціонування ВОД в особливих умовах. Історико-хронологічний метод дозволяє відобразити розвиток і становлення ВОД України. Метод системно-структурного аналізу використано для визначення місця і ролі складових ВОД у системі забезпечення національної безпеки та при дослідженні принципів, функцій, форм і методів державного управління її діяльністю. Компаративний та комплексно-аналітичний методи застосовані для розробки пропозицій щодо механізмів регулювання функціонування ВОД на різних рівнях державного управління під час ліквідації кризових ситуацій.
При проведенні дослідження застосовано синергетичну модель оцінки сучасності і прогнозування майбутнього, яка висвітлює загальні принципи процесів самоорганізації такої складної системи як ВОД.
Емпіричною базою дослідження є: Конституція України, Закони України, Укази і розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів, а також особистий практичний досвід роботи в системі територіальної оборони, матеріали, зібрані під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, протидії тероризму та службових відряджень з метою обміну досвідом роботи ( в США, Польщу, Білорусь).
Наукова новизна отриманих результатівполягає в тому, що дисертація є одним з перших комплексних наукових досліджень проблем теорії і практики функціонування ВОД в особливих умовах, які до цього часу не були об’єктом спеціального вивчення, містить науково-теоретичні обґрунтування, пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування як структурних елементів ВОД.
У дисертації вперше:
- запропоновано концепцію розвитку ВОД та особливості її функціонування в різних умовах, а саме в умовах мирного часу, загрозливого та особливого періоду, правових режимів надзвичайного та воєнного стану;
- розроблено загальну модель ВОД, яка враховує спрямованість відносин між цивільними і військовими суб’єктами та принципи, на яких вони ґрунтуються;
- визначено методологічні та концептуальні засади дослідження формування, функціонування та удосконалення ВОД у контексті завдань органів державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України;
удосконалено:
- методологічні підходи до класифікації потенційних воєнних конфліктів в контексті їх впливу на структуру та функції ВОД;
- понятійний апарат у сфері національної безпеки держави, шляхом встановлення взаємозв’язку між певними термінами, зокрема Воєнна організація держави”, особливі умови”, криза”, кризові ситуації”, особливий період”, загрозливий період”, надзвичайний стан”, воєнний стан”, надзвичайні ситуації”, військові формування”, силові структури”, правоохоронні органи”;
- існуючу структуру ВОД, через включення до неї органів державної влади і місцевого самоврядування регіонального та місцевого рівня;
- механізм взаємозв’язків органів військового та цивільного управління при виконанні спільних завдань територіальної оборони на обласному (районному) рівні;
- методи роботи управлінського апарату ВОД, через уточнення категорій взаємодія”, координація”, керівництво”, керування”, управління” у сфері забезпечення обороноздатності держави;
набуло подальшого розвитку:
- аргументація залежності структури ВОД від існуючих зовнішніх і внутрішніх загроз, характеру сучасних воєнних конфліктів та стану цивільно-військових відносин в державі;
- методологічні підходи щодо оцінки рівня управління воєнним конфліктом різної інтенсивності в контексті визначених у ньому функцій органів державної влади та місцевого самоврядування;
- основні напрями державної політики у сфері національної безпеки України та пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення її реалізації;
- аналіз стану законодавчої бази, цивільно-військових відносин, які суттєво впливають на вирішення проблем національної безпеки держави, яка, своєю чергою, багато в чому залежить від ефективності системи територіальної оборони, в організації якої беруть участь не тільки органи військового керівництва, а й органи державної влади та місцевого самоврядування;
узагальнено:
- зарубіжний досвід щодо розвитку складових воєнних організацій провідних держав світу;
- досвід міжнародного співробітництва України у галузі організації територіальної оборони як одного з основних елементів забезпечення національної безпеки України.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що теоретичні обґрунтування, методичні підходи та практичні рекомендації можуть бути використані на різних рівнях державного управління для підвищення ефективності діяльності щодо забезпечення національної безпеки України:
- у науково-дослідній сфері для подальшої розробки наукових проблем розвитку та вдосконалення теорії ВОД;
- у законотворчій діяльності у контексті удосконалення нормативно-правової бази у сфері забезпечення національної безпеки держави, зокрема Концепції розвитку Воєнної організації держави”, Положення про територіальну оборону України” (розробці проекту Закону Про територіальну оборону України”); сформульовані категорії та поняття можуть бути використані для однозначного тлумачення процесів та явищ у сфері управління складовими ВОД;
- у навчальному процесі у системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, для слухачів післядипломної перепідготовки оперативного складу Національної академії СБУ, Львівського інституту Сухопутних військ відповідно до навчального плану підготовки курсантів під час проведення занять ( довідка про впровадження № 29/8/193 від
05.12.2008 р.) та з професійної підготовки офіцерів Західного територіального командування. Деякі положення використано у трьох посібниках, виданих Львівським інститутом Сухопутних військ.
Окремі результати дослідження, що запропоновані здобувачем як членом робочої групи із відпрацювання законодавчого акту, знайшли практичне втілення у Положенні про територіальну оборону України” як одного з виду дій ВОД ( довідка про впровадження № 300/4/33 від
24.05.2006 р.) та у авторських проектах Закону Про територіальну оборону України” та Положення про Ради оборони областей”.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій комплексно розкрито наукове завдання визначення науково-теоретичних засад функціонування структурних елементів ВОД в особливих умовах. Висновки, пропозиції та рекомендації в межах дослідження одержані автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні обґрунтування й висновки дисертаційного дослідження обговорено на конференціях: ГШ ЗСУ України Напрямки розвитку теорії та удосконалення практики запобігання тероризму. Умови залучення ЗС України до антитерористичної боротьби” (1415 грудня 2004 р.); Західного територіального командування Характер сучасного збройного конфлікту. Шляхи вирішення проблем підготовки та ведення територіальної оборони в сучасних умовах ” (28 квітня 2004 р.); Головного командування Сухопутних військ ЗС України Територіальна оборона України в сучасних умовах ведення збройної та інформаційної боротьби” (18 березня 2004 р.); Розвиток концептуальних основ територіальної оборони України, як виду дій Воєнної організації держави” (21 червня 2005 р.); Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні (20 січня 2006 р.); Україна і Європейський Союз: шляхи та напрямки зближення і співпраці (14-15 вересня 2006 р.); Львівського інституту Сухопутних військ Актуальні питання та шляхи переходу підрозділів Збройних сил України до євроатлантичних стандартів з урахуванням досвіду участі у міжнародних миротворчих операціях і навчаннях (27 вересня 2006 р.); Командування Сухопутних військ ЗС України Аналіз основних сучасних тенденцій в організації та проведенні бойової підготовки у Сухопутних військах ЗС України ” (31 липня 2008 р.).
Публікації. Основні результати дослідження викладено у 8 друкованих працях, з них 6 у фахових виданнях з державного управління.
Структура й обсяг дисертації. Структура та обсяг дисертації відповідають темі і завданням дослідження та складаються зі списку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дослідження становить 229 сторінок, з них основного змісту 202 сторінки. Використано 265 літературних джерел, подано 33 додатки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Поєднання процесів воєнного і державного управління можливо тільки на основі аналізу особливостей сутності сучасних воєнних конфліктів, кризових ситуацій, врахуванні загроз національній безпеці, визначенні причин їх виникнення, притаманних рис і властивих їм особливостей, що є запорукою створення сучасної моделі ВОД, яка забезпечить ефективну безпеку країни, підніме ступінь довіри народу до воєнної політики, а отже, і до керівництва держави загалом.
2. При аналізі воєнних небезпек і загроз важливо правильно оцінити їх масштаби і момент переходу з одного стану в інший. Однак навіть правильне визначення характеру і масштабу воєнних загроз не може бути достатньою підставою для визначення заходів для їх нейтралізації або протидії. Ці заходи отримують конкретність лише після всебічного аналізу й оцінки стану системи забезпечення національної і воєнної безпеки, зіставлення воєнної загрози з власними можливостями щодо протидії їм.
3. Сучасні загрози національним інтересам значно відрізняються від традиційних, що зумовлює необхідність розробки і реалізації Концепції розвитку Воєнної організації держави”. У зв’язку з цим перед Україною постає завдання побудови системи забезпечення національної безпеки, здатної постійно трансформуватися відповідно до вимог воєнно політичної ситуації.
4. Без визначення сутності і змісту воєнних конфліктів, що можуть бути розв'язані проти України, не можливо правильно визначити стратегію організації збройного захисту держави, мету і задачі воєнного будівництва, форми і способи застосування і підготовки складових держави. Воєнна наука повинна методологічно вірно відповісти на основне питання військової політики: до яких воєнних конфліктів та кризових ситуацій готувати ВОД. Якщо їх сутність визначає призначення воєнної організації, то їх зміст структуру і склад ВОД, форми і способи застосування її компонентів. Прогноз характеру можливих воєнних конфліктів та кризових ситуацій справа не тільки воєнних органів, але і інших державних структур, які мають необхідні знання і відповідні можливості у сфері політичної, дипломатичної, економічної боротьби та інформаційного протиборства, які повинні бути інтегровані у структуру ВОД.
5. Важливою теоретико прикладною проблемою у розвитку воєнної організації, що обумовлена протиріччям між об’єктивною єдністю воєнної організації і фактично самостійним розвитком її компонентів, є необхідність створення теорії і практики планування будівництва воєнної організації як єдиної системи. Перехід до розвитку ВОД як єдиної цілісної функціональної (бойової) системи потребує, з теоретичного боку, вироблення системних критеріїв для оцінки здатності воєнної організації забезпечувати воєнну та національну безпеку держави із врахуванням різних факторів, зокрема стану економіки, науки, культури, освіти і морального духу населення; а з практичного боку, потребує розробки положення про програмно-цільове планування будівництва воєнної організації держави.
Концепція розвитку ВОД повинна розроблятись і реалізовуватися спільними зусиллями органів державного та військового управління. Основною метою створення Концепції є визначення стратегії розвитку Воєнної організації для забезпечення національної безпеки України. У ній мають бути сформульовані завдання, організаційна структура та основні напрями розвитку ВОД.
6. Механізм відповідальності за стан оборонної сфери відповідно до існуючих загроз національній безпеці України апарату потребує суттєвого реформування. Поза межами такої відповідальності залишаються політичні партії, громадські рухи та організації. Усвідомити цю відповідальність повинна в першу чергу Рада національної безпеки і оборони, Генеральний Штаб ЗС України, та їх апарат, а також усі громадяни України відповідно до вимог, в першу чергу Закону „Про основи національної безпеки України”. Таким чином, визначення сутності, функцій, місця та ролі ВОД в системі забезпечення національної безпеки держави, на наш погляд потребує подальшого всебічного дослідження і обґрунтування.
7. Аналіз нормативно-правової бази, управління цивільно-військовими відносинами та хід реформування ЗС України, інших військових формувань та правоохоронних органів свідчать про те, що ВОД розбалансована стосовно структури та змісту законодавчої бази, спостерігається неузгодженість та значна диспропорція, яка характеризується нечіткою системою горизонтальних зв’язків та відносин як між органами воєнного керівництва і державним апаратом, так і між органами воєнного керівництва та керівництвом різними військовими формуваннями та правоохоронними органами, що є загрозою національній безпеці держави.
Відсутність єдиного концептуального документа, який узгоджував би відповідні дії та заходи центральних органів виконавчої влади сповільнює процес реформування структур, що повинні бути залучені до сектору безпеки, з огляду на існуючі потенційні загрози.
8. Системний підхід до перебудови ВОД дозволить не тільки підвищити рівень обороноздатності держави, але і забезпечить захист від широкого спектру загроз національній безпеці і, водночас, забезпечить ефективніше використання ресурсів. Докорінна реорганізація має відбуватися як пріоритетне завдання не тільки армії, як усієї держави і українського народу, оскільки йдеться про гарантії незалежності та суверенітету.
В таких умовах доцільне широке розгортання науково-дослідницької роботи щодо удосконалення цивільно-військових відносин у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування під час кризових ситуацій як мирного часу, так і при загостренні воєнно-політичної обстановки та в умовах особливого періоду. За цього значну увагу потрібно приділити порядку співвідношення, організації взаємодії та координації дій між різними складовими ВОД, створенню ефективних органів управління, визначення їх повноважень, особливо Рад оборони областей в системі територіальної оборони держави та при вирішенні кризових ситуацій.
Насамперед, необхідне правове забезпечення щодо обґрунтування залучення Збройних сил України для врегулювання внутрішнього збройного конфлікту, яке повинно базуватися на концепції необхідності забезпечення внутрішньої стабільності в інтересах національної безпеки держави і опиратися на існуючі міжнародні нормативно-правові акти з урахуванням того, що регулярні збройні сили у внутрішніх збройних конфліктах повинні виступати як допоміжний елемент, для підсилення правоохоронних органів та інших структур, які залучаються до врегулювання конфлікту; залучення військових формувань з використанням зброї повинно бути останнім і надзвичайним заходом, коли інші заходи вже вичерпали себе; учасники конфлікту повинні суворо дотримуватися міжнародного гуманітарного права і знаходитися під діючим цивільним контролем.
9. У зв’язку з розширенням спектру можливих воєнних конфліктів, сполученням військових і невійськових засобів для їх вирішення, необхідно розробити правові основи діяльності державних структур, які могли би забезпечити розробку науково-практичних проблем удосконалення ВОД.
Динамічність світових процесів, зростання глобальних загроз висувають жорсткі вимоги до системи управління у сфері національної безпеки, зокрема, щодо професійної підготовки кадрів, особливо фахівців, робота яких пов’язана з експертно-аналітичною консультативно-дорадчою та організаційно-розпорядчою діяльністю у сфері забезпечення національної безпеки. Цим спеціалістам потрібне глибоке розуміння процесів, що відбуваються в суспільстві, знання основ теорії національної безпеки та державного управління, проблем, уміння оперативно ухвалювати управлінські рішення, зокрема в умовах невизначеності та браку часу з урахуванням значної кількості супе­речливих чинників. За цього складність і неординарність завдань, що стоять перед управлінськими структурами сектору безпеки, постійно підвищують рівень вимог до таких якостей державного службовця, як: професіоналізм, компетентність, почуття обов’язку та відповідальності за долю країни. Це свідчить про необхідність введення у вищих навчальних закладах, які готують кадри для силових структур та органів державної влади тематичного курсу, що висвітлює функціонування ВОД та організувати підготовку фахівців у цій сфері, а в структурі Ради Безпеки мати групу, яка б постійно займалася питаннями удосконалення ВОД, підготовки фахівців та аналізом накопиченого досвіду.
10. Зростання ролі невоєнних засобів у воєнних конфліктах, не зробило їх сутність іншою, але поставило багато нових питань у цивільно-військових відношеннях, політичним і військовим керівництвом країни про функції і взаємодію державних структур щодо цілеспрямованого, скоординованого і комплексного використання військового і невоєнного засобів у забезпеченні оборони країни, у запобіганні війн і збройних конфліктів, а також під час їх ведення.Чітке розмежування форм боротьби має не тільки науково-теоретичне, але і величезне практично-політичне значення. Не відокремлювати друг від друга стан миру і війни, мирні і немирні відносини, військове і невоєнне насильство, не бачити діалектику їхнього взаємозв'язку і переходу друг у друга, в політиці означає втрату орієнтації, прийняття помилкових рішень, що можуть бути, як свідчить історія, фатальними для держави.
11. Як частина державного апарату управління, органи його керівництва повинні удосконалюватися й здійснювати свою діяльність у безперервному зв’язку з ним, його задачами та функціями. Вирішальним критерієм ефективності створеної в мирний час системи органів воєнного-цивільного керівництва є ступінь її придатності своєму основному призначенню спроможності управляти військовими формуваннями, правоохоронними органами, галузями національної економіки, іншими структурними органами держави у складних умовах обстановки, у локальному збройному конфлікті чи загалом у війні. таких за таких умов, невідкладним завданням є необхідність чіткого визначення порядку організації взаємодії та координації дій між визначеними представниками військового командування на місцях та відповідними органами державного управління. Це вказує на необхідність створення в державі єдиного загальнодержавного органу управління, який би забезпечував ефективне управління цивільно-військовими відносинами як в умовах мирного часу чи загрозливого періоду, так і в особливий період та в умовах введення правових режимів надзвичайного або воєнного стану.
12. Оптимальним підходом до удосконалення цивільно-військових відносин, може бути докорінна реорганізація Воєнної організації держави. Основу Воєнної організації, фактичну, а не декларативну, повинні складати Збройні сили. Відбиття зовнішньої агресії було і повинно бути прерогативою Збройних сил. Однак в сучасних умовах їх функції варто істотно розширити в питаннях збройної боротьби з терористичними угрупованнями, у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також локалізації масових безпорядків серед населення., що можуть привести до дестабілізації обстановки і загрози територіальної цілісності держави. Недопущення екстремальних ситуацій, запобігання тероризмові й масовим безпорядкам, як і інша оперативна робота, мають залишатися прерогативою СБУ і МВС. Водночас силову” складову Внутрішніх військ доцільно в кризових ситуаціях передавати до складу Збройних сил, як це було вже в історії, коли Наркомат внутрішніх справ Радянського Союзу входив до складу Збройних сил.
13. В таких умовах, першочерговою задачею стає необхідність чіткого визначення порядку організації взаємодії та координації дій між визначеними представниками військового командування на місцях та відповідними органами управління цивільними складовими держави. На наш погляд взаємодія військ (сил, галузей, органів, формувань) може бути здійснена лише тоді, коли вона організована (скоординована) вищою ланкою управління (керування). Такі скоординовані дії виробляються в процесі організації взаємодії, тобто у завчасному плануванні, розробленні та проведенні комплексу спільних заходів, спрямованих на успішне виконання завдань. Перелік заходів щодо організації взаємодії залежатиме від вказівок координаційного (керуючого) органу. Координувати дії органів, військ, сил, галузей, формувань може лише орган управління (керування) вищого рівня. Координація повинна здійснюватися суворо по вертикалі в ієрархічній системі управління. Одночасно взаємодія повинна здійснюватися суворо по горизонталі, тобто між непідпорядкованими один одному органами управління.
14. На сьогодні, територіальна оборона України єдина законодавчо визначена форма спільного застосування сил і засобів ВОД. Тому спільна підготовка військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до дій в особливих умовах, централізація керівництва складовими ВОД, збалансування військово-адміністративного розподілу території держави та інші проблеми територіальної оборони повинні вирішуватись на основі системного підходу в межах єдиної державної програми на міжвідомчому рівні, мета якої запропонувати шляхи впорядкування системи територіальної оборони України у відповідно до сучасних загроз національній безпеці і економічних можливостей держави.
Проблеми організації територіальної оборони України доцільно вивести в окрему комплексну цільову програму в рамках програми оборони держави. З цією метою розпочати роботи щодо створення на міжвідомчому рівні системи наукових досліджень проблем функціонування держави в особливих умовах. Наукові дослідження цих проблем виконувати в межах державного оборонного замовлення. Для проведення досліджень залучити: Інститут стратегічних досліджень, Національну академію державного управління при Президентові України, Національну академію оборони України, Центральний науково-дослідний інститут Збройних сил України, Науково-дослідний інститут соціально-економічних проблем міста тощо.

15. Рекомендовано основні зусилля сектору безпеки зосередити не стільки на реформуванні Збройних сил України, скільки на одночасному реформуванні всіх складових ВОД при значному удосконаленні нормативно-правової бази у сфері національної безпеки і оборони; сформулювати згідно з сучасними поглядами теорії національної безпеки України її базові поняття та узгодити між собою, уточнити категорійно-понятійний апарат, систематизувати сукупність стратегічних законодавчих документів, які забезпечують розвиток цієї сфери, встановити їх ієрархічність, сферу застосування, послідовність розробки та внесення змін; визнати необхідність створення теорії ВОД, уточнити поняття система забезпечення національної безпеки, сектор безпеки, Воєнна організація держави із врахуванням їх зв’язків між собою; розпочати роботу щодо створення ефективної моделі державного управління структурними елементами ВОД у значних кризових ситуаціях мирного часу, в умовах загострення та дестабілізації обстановки та в умовах особливого періоду; розглянути доцільність призначення Президента України не тільки головою РНБО, а і ВОД, Верховним головнокомандувачем не тільки Збройних сил України, а всіх військових формувань та правоохоронних органів держави.
16. У зв’язку з залежністю складових ВОД від стану української економіки, доцільно вирішити питання про формування єдиної системи воєнного і цивільного управління. Така система дозволить ефективно впливати на хід ліквідації екстремальних ситуацій, при їх виникненні, дозволить оптимізувати всю ВОД і ефективно управляти нею, а також забезпечить можливість дійового контролю над діяльністю воєнно-цивільних органів управління. Всі реформи системи управління ВОД повинні бути науково-обґрунтовані, матеріально і фінансово забезпечені, добре підготовлені в організаційному плані і повинні проводитися поетапно в інтересах забезпечення національної безпеки.
Очолювати організацію і практичне проведення таких реформ, на сучасному етапі державотворення, має особисто Президент України як голова РНБО і Верховний головнокомандувач Збройних сил України.
17. Наведені в дисертації погляди можуть бути використані при розробці проекту Концепції розвитку Воєнної організації держави, а також для підготовки змін і доповнень до чинного законодавства та існуючих підзаконодавчих актів у сфері воєнної і в цілому національної безпеки.
Таким чином, на наш погляд, вищі органи державної влади України повинні зайняти таку позицію відносно Воєнної організації держави, яка б дозволила, не зважаючи на відносне покращення міжнародних відносин, прийняти найбільш досконалу організаційну структуру відповідно загальнодержавним завданням, створити міцну систему всіх військових та невійськових формувань, державних органів влади, місцевого самоврядування, галузей національної економіки, підприємств, установ, організацій ( незалежно від форм власності) для забезпечення суверенітету та національної безпеки держави. Ситуація надзвичайно серйозна. Зволікання з прийняттям важливих та ефективних державних рішень створює реальну загрозу національній безпеці України.
У цілому ж слід зазначити, що сьогодні проблеми забезпечення воєнної безпеки носять переважно фундаментальний, як правило світоглядний характер. Без вирішення цих проблем будь-які часткові дослідження втрачають зміст. Продумане їх рішення створить ідеологічну і методологічну базу дослідження напрямків забезпечення воєнної безпеки і будівництва ВОД на тривалу перспективу.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Богданович В. Роль та місце воєнно-політичної моделі держави у розробленні та здійсненні політики забезпечення її воєнної безпеки [Текст] /В. Богданович // Наука і оборона. — № 1.— 1999. — С. 34—37.
2. Говоруха В. Державне управління військовими відносинами в Україні: теоретичні засади та механізми: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління: спец. 25.00.01 „Теорія та історія державного управління” / В.Говоруха.—К., 2001. — 19 с.
3. Гриненко О. Проблеми формування цивільно-військових відносин в Україні [Текст] /О. Гриненко, М. Дєнєжкін // Наука і оборона. — № 2.— 2002. ―С. 36—40.
4. Нечхаев С. Органи вищого військового управління держави [Текст] /С.Нечхаев // Наука і оборона. — № 1. — 1999. С. 23—27.
5. Нечхаев С. Система спільного стратегічного планування ресурсного забезпечення національної безпеки у воєнній сфері [Текст] /С.Нечхаев //Наука і оборона. — № 3. — 2005. — С. 9—15.
6. Нечхаєв С. Погляди на зміст і структуру Концепції розвитку Воєнної організації держави[Текст] /С.Нечхаев // Наука і оборона. — 2007. — № 3. — С. 23—27.
7. Семенченко А. Стратегічне планування у сфері оборони: методичні та практичні аспекти [Текст] /А.Семенченко, О.Косогов // Наука і оборона. — № 2. — 2005. — С. 3—6.
8. Телелим В. Деякі міркування щодо визначення категорій „воєнна організація держави” та „військове формування” [Текст] /В. Телелим // Наука і оборона. — 2007. — № 4. — С. 7—9.
9. Шамрай В. Державне управління військовими формуваннями воєнної організації: стан та тенденції розвитку в сучасній Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра наук з держ. управління: спец. 25.00.03 „Теорія та історія державного управління” / В. Шамрай. — К., 1999. — 35с.
10. Шпура М. Стратегія воєнної безпеки України у світі розвитку воєнної доктрини держави [Текст] /М. Шпура // Наука і оборона. — № 3. — 2003. — С. 21—26.
11. Говоруха В.В. До питання визначення функцій воєнної організації держави [Текст] / В.В.Говоруха, Ю.П.Бабков // Наука і оборона. — 2001. — № 2. — С. 14—19.
12. Белоконь С.П. Военная организация Союзного государства [Текст] /С.П.Белоконь, М.В.Шиманский // Военная мысль. — 2006. — №2. — С. 43 — 47.
13. Борчев М.А. О Военной организации Содружества независимых государств [Текст] / М.А.Борчев // Военная мысль. — 1993. — №3. — С. 2—15.
14. Гриценко А. Про функції Воєнної організації держави [Текст] /А. Гриценко, Г.Перепилиця // Наука і оборона. — 1999. — № 1.—
С. 28―33.
15. Клепиков Д.В. О теории Военной организации [Текст] /Д.В.Клепиков// Военная мысль. — 2004. — № 11. — С. 48—53.
16. Костенко Г. До питання про стратегію воєнної безпеки cуспільства і держави [Текст] / Г.Костенко // Військо України. — 1995. — № 3-4. — С. 12—13.
17. Кривенко А.М. Военная организация России в условиях социальной трансформации[Текст] / А.М. Кривенко.— М.:Наука, 2002. —212с.
18. Манилов В.Л. Оптимизация военной организации государства[Текст] / В.Л.Манилов // Военная мысль. — 1999. — № 2. — С. 11—13.
19. Тиморин А. О советской военной организации и ее исторических формах [Текст] / А.Тиморин, В.Терентьев // Военная мысль. — 1971. —№4. — С. 76—79.
20. Мельник І. М. Державно - управлінська проблематика в німецький класичній філософії ХІХ століття [Текст] : монографія / І.М.Мельник // Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми.— К. : НАДУ, 2003. — С.74—83.
21. Бакуменко М. І. Філософсько-методологічні засади державно-управлінських рішень [Текст] : монографія / М.І. Бакуменко // Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми.— К. : НАДУ, 2003. — С. 147—169.
22. Князєв. В. М. Державна влада та державне управління, як предмет філософського розгляду [Текст] : монографія / В.М.Князєв // Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми. — К. : НАДУ, 2003. — С. 3—10.
23. Виханский О.С. Стратегическое управление [Текст] /
О.С.Виханский. — М.: МГУ, 1995.— 264.с.
24. Карданская Н.Л. Основи принятия управленческих решений [Текст] / Н.Л.Карданская. — М.: Русская деловая литература, 1998.—
198 с.
25. Бакаєв Ю. В. Держава та державне управління і сучасні свідомості цивілізації старого сходу [Текст] : монографія / Ю.В.Бакаєв // Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми. — К. : НАДУ, 2003. — С. 11—37.
26. Смирнов Э.Я. Основи теории организации [Текст] /
Э.Я.Смирнов. — М.: ЮНИТИ, 1998. — 217с.
27. Мильнер Б.З. США: современные методы управления [Текст] / Б.З.Мильнер. — М.: Наука, 1971. —373 с.
28. Бриксін О.М. Розвиток теорії і практики управління військами [Текст] / О.М. Бриксін. —Х.: ХІТВ, 2004. — 36 с.
29. Плутахін С.В. Основи управління [Текст] / С.В.Плутахін,
І.В.Баркатов, О.М.Бриксін. — Х.: ХІТВ, 2004. — 94 с.
30. Ницше Ф. Воля к власти [Текст] / Ф.Ницше ; пер. с нем. — M.: REFL-book, 1994. — 253 с.
31. Поппер К. Открытое общество и его враги [Текст] : в 2-х т. Т.1: Чары Платона / К.Поппер. —М.: Феникс, 1992. — 448 с.
32. Шпенглер О. Закат Европы [Текст] / О. Шпенглер ; пер. с англ. —М.: Айрис - Пресс, 1993. — 217.с.
33. Тоффлер Э. Метаморфозы власти [Текст] / Э.Тоффлер ; пер. с англ.— М.: 000 А.С.Т., 2002. — 669 с.
34. Тоффлер Э. Третья волна [Текст] / Э.Тоффлер ; пер. с англ. —
М.: 000 А.С.Т., 2002. — 776 с.
35. Спенсер Г. Теория органического государства [Текст] / Г.Спенсер ; пер. с англ. — М.: Мысль, 1985. — 326 с.
36. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України [Текст] /
М.С.Грушевський. — К.: Наукова думка, 1992. — 539 с.
37. Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну [Текст] /
М.Драгоманов. Б. Грінченко // Діалог про українську національну справу. Джерело з теорії суспільно-політичного руху в україні ХІХ початку ХХ століття., — К. : ІЗМН, 1994. ― Вип.1. — 428 с.
38. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею організації українського монархізму [Текст] : [в 6 т]. / В. Липинський; Т.6-кн.1[за ред. Ф. Пеленського]. — К. : — Філадельфія, 1995. — 470 с.
39. Бідняк М. Н. Організація управління [Текст] / М. Н.Бідняк. —
К. : А.С.К., 2003. — 171 с.
40. Лесечко М. Д. Основи системного підходу: теорія, методологія, практика. [Текст] : навч.посібник. / М.Д. Лесечко. — Львів: ЛРІДУ НАДУ. — 2002.— 300 с.
41. Перегудов Ф. И. Введение в системный анализ [Текст] /
Ф. И. Перегудов, Ф. П. Тарасенко. — М. : Высшая школа, 1989. — 367 с.
42. Спицкадель В. Н. Основы системного анализа [Текст] : учеб. пособ. / В. Н. Спицкадель. — СПб.: Бизнес пресса, 2000. — 326 с.
43. Чечмен І. Введение в исследование операций [Текст] /
І. Чечмен, Р. Акофф, Я.Арноф. — М.: Наука, 1968. — 267 с.
44. Голубков Е. П. Системный анализ как направление исследований [Текст] / Е. П.Голубков // Системные исследования : Ежегодник. — М. : Наука, 1997. — С. 119—150.
45. Павленко Ю. В. Марксистське розуміння стадійності історичного процесу та криза п′ятичленної формаційної схеми [Текст] / Ю. В. Павленко // Історія світової цивілізації.— К. : Либідь,1996. —
С. 62―80.
46. Митина О. В. Динамика политического сознания как процесс самоорганизации [Текст] / О. В.Митина, В. Ф. Петренко // Общественные науки и современность. — 1995. — № 5. — С. 103—115.
47. Рузавин Г. И. Самоорганизация и организация в развитии общества [Текст] / Г. И. Рузавин // Вопросы философии. — 1995. — № 8.— С. 63—71.
48. Князева Е. Н. Антропный принцип в синергетике [Текст] /
Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов // Вопросы философии. — 1997. — № 3. —
С. 62—70.
49. Майнцер К. Сложность и самоорганизация [Текст] / К. Майнцер // Вопросы философии. — 1997. — № 3. — С. 48—56.
50. Thom R. Structural stability and morphogenesis [Text] / R. Thom. —
N. Y., 1972.― P. 265.
51. Хакен Г. Синергетика [Текст] / Г. Хакен ; пер. с англ. —
М. : Мысль, 1985. — 419 с.
52. Пригожин И. От существующего к возникающему. Время и сложность в физических науках [Текст] / И. Пригожин ; пер. с англ. —
М. : Мысль, 1985. — 327 с.
53. Князева Е.Н. Синергетика как новое мировоззрение, диалог с И. Пригожиным [Текст] / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов // Вопросы философии. ― 1992. — № 12. — С. 3—11.
54. Калинин Э. Ю. Методологический анализ статуса нелинейности в естествознании [Текст] / Э. Ю. Калинин // Самоорганизация и наука : опыт философского осмысления. — М. :Наука , 1994. — 227 с.
55. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации [Текст] /
Р. Ф. Абдеев. — М. :Мысль, 1994. — 335 с.
56. Юдин Э. Г. Системный одход и принцип деятельности [Текст] /
Э. Г. Юдин. — М. : Наука, 1978. —391 с.
57. Юревич А. В. Функциональный кризис науки [Текст] /
А. В. Юревич, И. П. Цапенко // Вопросы философии. — 1994. —№ 1.—
С. 17—29.
58. Богданов С.А. О структуре и содержании военной науки на новом этапе развития военно-теоретической мысли [Текст] / С. А. Богданов // Военная мысль. — 2004.— № 5.— С. 19—28.
59. Военная Энциклопедия: [в 8 т.]―[Текст] / [гл. ред. С.Н. Вавилов] М. : Воениздат,1994. ―Т. 1.―1994.―863с.
60. Кохно В.Д. Методологічні аспекти будівництва Збройних Сил України[Текст] / В.Д.Кохно // Наука і оборона. ―2002 — № 2.―
С. 15—20.
61. Enciclopedia Britannica.―London, 1995.―Vol. 15.―P. 48.
62. Воробьев И. Н. Какие войны грозят нам в будущем[Текст] / И.Н.Воробьев // Красная Звезда. — 1995. —№ 167 (2134). — 23 апр.
63. Der Ntue Brockhaus Lexicon und Worterbuch ( in funf Banden und einem Atlas).―F. A. Brockhaus ―Wiesbaden, 1971. ―B. 6.―S. 665.
64. Советская Военная Энциклопедия : [в 6т.]―[Текст] / [гл. ред. Н. Н. Давыденко] М.: Воениздат,1976. ―Т. 2. ―1976. ―869 с.
65. Шахов М. Н. Мировоззренческие и методологические ориентиры развития военно-научного знания [Текст] / М. Н. Шахов // Военная мысль. —1996. —№ 1. — С. 41—46.
66. Галкин М. И. Законы войны, их познание и отражение в принципах военного строительства [Текст] / М. И. Галкин // Военная мысль. — 1975. —№ 2. — С. 28—32.
67. Заморский В. Ф. Методологический анализ системы законов о войне [Текст] / В. Ф. Заморский // Военная мысль. —1976. — № 9.—
С. 47—54.
68. Дмитриев А.П. Роль общенаучных методов в системном исследовании военных явлений [Текст] / А. П. Дмитриев // Военная мысль. — 1976. — № 12. — С. 18―23.
69. Винограй Э.Г. Обща