ОСОБЛИВОСТІ Й ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ (1946 – 2001 рр.)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЖАБЕНКО ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ

УДК 351.851 (477) (091)

ОСОБЛИВОСТІ Й ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ (1946 2001 рр.)

25.00.01 теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
Майборода Сергій Васильович,
доктор наук з державного управління, доцент

КИЇВ 2003

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ..............................................................4
ВСТУП ....5
РОЗДІЛ 1
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ І ВИБІР НАПРЯМІВ ДОСЛІДЖЕННЯ .......................................................................................13
1.1. Історико-теоретичні дослідження освітнього процесу в Україні ...13
1.2. Науково-теоретичні праці зарубіжних авторів за темою дослідження..................................................................................................29
1.3. Зміст основних понять державного управління................................40
Висновки до 1-го розділу .......................47
РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ОСВІТИ УКРАЇНИ (19461959 рр.)...................................................................................................49
2.1. Розвиток державного управління освітою України в повоєнний період відбудови республіки (1946-1959 рр.)...............................49
2.2. Зміст державного управління освітою в Україні у 1946-1959 рр....66
Висновки до 2-го розділу ...............86
РОЗДІЛ 3
ЦІЛІ, ФУНКЦІЇ, СТРУКТУРА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ (19592001 рр.) ...................88
3.1. Державне управління освітою України в умовах реформування системи освіти (1959-1965 рр.)...........................88
3.2. Зміст і структура державного управління освітою в Україні за роки централізації управління (1965-1991 рр.)................................114
3.3. Провідні тенденції розвитку державного управління освітою після проголошення незалежності України (1991-2001 рр.)...............134
3.4. Використання результатів дослідження в процесі реформування системи освіти ...........................................................................................157
Висновки до 3-го розділу .....163
ВИСНОВКИ ..166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..172
ДОДАТКИ ..200

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВНЗ вищі навчальні заклади
ВНО відділи народної освіти
ВПТУ вище професійно-технічне училище
ДАК Державна акредитацій на комісія
Держпрофосвіти УРСР Державний комітет Ради Міністрів УРСР по професійно-технічні освіті
ІПК інститут підвищення кваліфікації
ІПКВ інститут підвищення кваліфікації вчителів
КМУ Кабінет Міністрів України
Міносвіти Міністерство освіти
МО Міністерство освіти
МОН Міністерство освіти і науки
МОУ Міністерство освіти України
Наркомос Народний комісаріат освіти
НДІ науково-дослідний інститут
НЗ навчальні заклади
НКО Народний комісаріат освіти
ПТО професійно-технічна освіта
ПТУ професійно-технічне училище
Раднаргоспи територіальні ради народного господарства
РМ УРСР Рада Міністрів УРСР
СПТУ середнє професійно-технічне училище
ССНЗ середні спеціальні навчальні заклади

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі інтеграції України до Європейського Союзу реальним стає рух нашої держави до стандартів діючої демократії й цивілізованого, соціально орієнтованого господарства. В таких умовах чітких обрисів набуває спрямування української освіти на досягнення нею сучасного світового рівня, оновлення її змісту, форм і методів навчання, організаційних засад побудови та діяльності, примноження інтелектуального потенціалу України, збільшення внеску в розвиток економіки, науки, освіти, культури країни й добробуту народу. Зміни, які відбуваються в інформаційній, технологічній, економічній, соціальній, комунікативній та інших сферах, пов’язані з ними динамізм і різноманітність знання та інформації підвищують значення освіти й потребують адекватної системи її організації. Рух до системи освіти, адекватної вимогам постіндустріальної цивілізації, пов’язаний зі зміною ролі й статусу органів управління, становленням і розвитком творчого характеру мислення управлінців, інтеграцією наукового знання з практикою управління. Тому цілком закономірним є необхідність здійснення всеосяжної реорганізації системи державного управління освітньою галуззю.
На цьому шляху за роки незалежності вже зроблені суттєві кроки: створено нормативно-правову базу освітньої галузі, прийнято і впроваджуються основні довгострокові програми розвитку освіти: Державна національна програма Освіта (Україна ХХІ століття)” (1993 р.) та Національна доктрина розвитку освіти (2001 р.), в яких сформульовано найважливіші завдання та напрями реформування як освітньої галузі, так і системи управління нею. Пріоритетними напрямами діяльності управлінських структур повинні стати: вироблення та реалізація загальної стратегії розвитку освіти, виконання освітніх стандартів, вирівнювання освітнього потенціалу регіонів.
Актуальність дослідження проблеми історичного розвитку державного управління освітою в Україні зумовлена необхідністю пошуків, розробки й впровадження ефективної системи державного управління, яка забезпечить освітню галузь оптимальними умовами функціонування, створить системний механізм її саморегуляції на загальнонаціональному, регіональному, місцевому рівнях, у навчально-виховних закладах і наукових установах. При розробці та впровадженні стратегії подальшої розбудови системи державного управління освітою надзвичайно важливим є врахування історичного досвіду державного управління освітою, адже перенесення закордонних моделей державного управління освітою не дасть позитивних наслідків, якщо не враховуватимуться тенденції, закономірності, принципи вітчизняного досвіду управління освітою.
На сьогоднішній день у теорії й практиці державного управління освітою нагромаджено значний досвід, що може стати основою подальших перетворень системи державного управління освітою. Аналіз сучасних наукових розробок вітчизняних авторів свідчить, що до окремих теоретичних і практичних аспектів державного управління освітою звертаються Ю.М.Алексєєв [21], М.М.Дарманський [16], Н.М.Дем’яненко [23], Г.А.Дмитренко [18], Л.М.Карамушка [22], В.Г.Кремень [47], С.В.Крисюк [48], В.І.Луговий [19], В.К.Майборода [20], С.В.Майборода [1], Н.Р.Нижник [44], В.С.Пікельна [11], Н.Г.Протасова [52].
Для дослідження велику цінність становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених: В.Б.Авер’янова [97], І.В.Атаманчука [119], В.Г.Афанасьєва [98], В.Д.Бакуменка [99], В.Ю.Бикова [100], В.М.Князєва [101], О.Г.Осауленка [273], Г.Райта [114], В.А.Ребкала [120], В.М.Рижих [109], В.А.Скуратівського [110], В.П.Троня [112], В.В.Цвєткова [113], що стосуються різних аспектів теорії та історії державного управління.
Особливий інтерес для дослідження становлять праці зарубіжних науковців: Є.Днєпрова (Росія) [88]; Д.Солтиса [93], М.Фуллана (Канада) [89]; С.Судзукі (Японія) [91], в яких розглядаються методологічні та практичні питання державної освітньої політики.
Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність значної кількості праць вітчизняних і зарубіжних авторів, що стосуються державної освітньої політики й управління освітою. Однак ще відсутні наукові праці, узагальнені історико-теоретичні дослідження, які були б присвячені питанням державного управління освітою України в досліджуваний період.
Потреба в комплексному дослідженні системи державного управління освітою 1946-2001 рр., яке певною мірою дасть можливість: відтворити цілісну картину історії розвитку системи державного управління освітою; осмислити й узагальнити коло питань, які фактично випадають з поля зору фахівців інших галузей науки; змоделювати основні організаційно-правові засади діяльності органів державного управління освітою й зумовила вибір теми дослідження Особливості й тенденції розвитку державного управління освітою в Україні (1946-2001 рр.)”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В дисертації висвітлюються результати досліджень, отримані автором при виконанні комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР ОК № 0201U004833) на посаді старшого наукового співробітника за темами науково-дослідних робіт: Основні напрями реформування державного управління освітою в Україні” (ДР № 0101U002902) і Становлення державно-громадського управління освітою в Україні” (ДР № 0102U002535).
Об’єкт дослідження розвиток системи вищих органів державного управління освітою в Україні.
Предмет дослідження особливості й тенденції державного управління в галузі освіти України (1946-2001 рр.).
Метою дисертаційного дослідження є виявлення й науково-теоретичне обґрунтування особливостей та основних тенденцій розвитку державного управління освітою в Україні у 1946-2001 рр.; визначення можливості використання провідних ідей досвіду цього періоду в сучасних умовах.
Здійснення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- проаналізувати на основі системно-історичного та порівняльного підходів стан дослідженості теми в теорії та історії державного управління;
- визначити основні періоди й етапи розвитку державного управління освітою у визначених рамках дослідження;
- уточнити зміст основних понять державне управління освітою”, державна політика в галузі освіти”;
- дослідити цілі, структуру, функції центральних державних органів управління освітою на різних етапах їх діяльності;
- розкрити основні тенденції, закономірності та принципи державного управління освітою України в межах здійснюваної освітньої політики;
- узагальнити результати теоретичного дослідження й визначити пріоритети подальшого розвитку державного управління в галузі освіти на сучасному етапі реформування системи освіти.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що впровадження запропонованих висновків, рекомендацій і пропозицій, зроблених на основі виявлення й аналізу особливостей, тенденцій, закономірностей і принципів державного управління освітою, дасть можливість раціональніше підійти до вдосконалення функціонування системи державного управління освітою в Україні.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використані загальнонаукові методи:
- конкретно-пошукові (виявлення, відбір, теоретичний аналіз, синтез, актуалізація, класифікація, узагальнення архівних та друкованих джерел з питань управління освітою в Україні);
- історико-структурний для виявлення основних компонентів системи державного управління освітою на різних етапах історичного розвитку;
- хронологічний, який дав можливість розглянути розвиток державного управління освітньою галуззю в русі, змінах і часовій послідовності;
- діахронний (метод періодизації) для дослідження якісних змін державного управління освітою в межах визначених історичних періодів розвитку;
- проблемно-науковий, екстраполяційний, прогностичний для поширення висновків, одержаних у результаті аналізу використаних джерел на систему державного управління освітою.
З метою забезпечення достовірності одержаних результатів використовувалися методи наукової ідентифікації й порівняльного аналізу архівних та літературних джерел.
Дисертація базується на всебічному вивченні архівних матеріалів: стенограм, протоколів засідань колегії й витягів з них, доповідних записок, наказів міністерств, розпоряджень, штатних розписів центральних органів управління освітою, статистичних відомостей, що дають змогу простежити й проаналізувати систему державного управління освітою за період 1946-2001 рр.; монографій, дисертаційних робіт, статей у наукових виданнях, законодавчих актів, періодичних видань (Відомості Верховної Ради УРСР”, Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР”, Збірник наказів та інструкцій Міністерства освіти УРСР”, Радянська освіта”, Відомості Верховної Ради України”, Зібрання постанов Уряду України”, Офіційний вісник України”, Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України”, Освіта України”, Освіта”, Управління освітою”).
Хронологічні межі дослідження охоплюють 1946-2001 рр. Нижня хронологічна межа (1946 р.) детермінована процесом широкомасштабного повоєн­ного відновлення діяльності освітньої галузі республіки й системи управління нею створення Міністерства освіти Української РСР.
Верхня хронологічна межа визначається соціально-політичними та соціально-економічними процесами, що відбуваються в Україні; прийняттям Національної доктрини розвитку освіти (2001 р.), яка започаткувала новий етап у розвитку державного управління освітою.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження:
- уперше здійснено цілісний науковий аналіз освітньої політики, законодавства, а також розвитку державного управління освітою України в 1946-2001 рр.;
- доповнено ретроспективну картину еволюції системи державного управління освітою в Україні з визначенням сучасного стану та перспектив подальшого розвитку;
- на основі детермінованого аналізу, конкретно-історичних обставин визначено та науково обґрунтовано основні періоди й етапи еволюції системи державного управління освітою в рамках наявної на сьогодні періодизації (1946-1959 рр. період повоєнного відновлення системи освіти та управління нею; 1959-1991 рр. період розвитку державного управління освітою при побудові розвиненого соціалізму”, в якому виділено етапи: 1959-1965 рр. етап пошуків нових форм і методів державного управління; 1965-1991 рр. етап жорсткої (абсолютної) централізації, посилення авторитарних, бюрократичних методів управління; 1991-2001 рр. період формування нової моделі державного управління).
- уточнено понятійний апарат в аспектах авторського тлумачення й розкриття змісту базових понять (державне управління освітою, державна політика в галузі освіти); цілі, структуру, функції центральних органів управління освітою;
- набули подальшого розвитку: тенденції процесу розвитку системи державного управління освітою: централізації й ідеологізації; демократизації й структурної впорядкованості; орієнтації на процес, а не на результат в управлінні; принципи: єдиноначальності і колегіальності; децентралізації функцій, повноважень керівництва й гуманізації в управлінні; плановості й оперативності управління; раціонального розподілу й кооперації праці апарату управління; компетентності й ефективності роботи апарату управління, окремих його ланок та працівників; законності й гласності; поєднання державного управління й громадського; закономірності: зумовленість мети, системи, змісту, принципів, функцій і методів управління освітою особливостями суспільного ладу, державної політики, рівнем розвитку економіки, освіти, культури й науки; взаємозалежність та взаємоперехід кількісних і якісних змін у процесі управління; спадкоємний зв’язок між старим і новим, спіралеподібний і поступальний розвиток системи державного управління з відтворенням на вищому щаблі цінних, життєздатних елементів старого (форм, принципів і методів), що ускладнюються, якісно перетворюються й переходять у нову, вищу якість;
- у науковий апарат введено значну кількість нових документів, фактів, теоретичних ідей, що базуються на виявлених нами 79 архівних матеріалах.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення дослідження, висновки і рекомендації за змістом, діапазоном і фактографією сприятимуть удосконаленню процесу формування державної політики в галузі освіти України.
Наукові висновки й рекомендації щодо розвитку державного управління освітою в Україні можуть бути використані:
- у практичній діяльності органів державного управління освітою;
- для подальших наукових досліджень з теорії та історії державного управління в Україні; історії України, теорії та історії педагогіки;
- при складанні навчальних планів, програм, спецкурсів, написанні підручників й методичних посібників з теорії та історії державного управління;
- у процесі підготовки магістрів державного управління, підвищення кваліфікації державних службовців у Національній академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутах за спеціалізацією управління освітою”, а також при розробці концепції управління освітою в Україні.
Основні положення й рекомендації дисертаційного дослідження використовуються в навчально-методичній роботі Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича та Криворізького державного педагогічного університету (довідка Міністерства освіти і науки України №42-5/292 від 1 липня 2003 р.).
Особистий внесок здобувача полягає в комплексному дослідженні системи управління освітою України, виявленні його тенденцій, особливостей і закономірностей. У дисертаційному дослідженні основні положення, висновки й рекомендації належать авторові. Для обґрунтування основних тенденцій державної політики у вищій та професійно-технічній освіті частково залучені та використані положення співавторів С. В.Майбороди, В.В.Томашенка.
Апробація результатів. Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації оприлюднені на науково-практичних конференціях: Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, 2000), Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002), які присвячені проблемам державного управління в Україні.
Матеріали і результати дослідження багаторазово обговорювалися на засіданнях кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Матеріали дисертації відображено у дев’яти друкованих працях, з них сім у фахових виданнях.
Структура роботи включає: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел (загальна кількість 294 джерела, з них 79 архівних), додатки. Повний обсяг дисертації 209 сторінок, обсяг основного тексту становить 171 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене нами дисертаційне дослідження й узагальнення його результатів підтверджують, що поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, отримані наукові результати, які характеризуються науковою новизною, практичним значенням, підтверджують гіпотезу дослідження.
Результати дисертаційного дослідження дають змогу зробити такі висновки й рекомендації.
1. Ретроспективний аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців з питань державного управління освітою підтверджує, що, незважаючи на велику кількість історико-педагогічних праць, ця тема розглядалась фрагментарно, не скоординовано, що зумовлювалося соціально-політичними, соціально-економічними обставинами. Теоретичні та концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам цієї проблематики. Це визначає необхідність проведення системного аналізу історичного досвіду розвитку державного управління освітою в Україні.
2. Дослідження історичного досвіду управління освітою й аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, категоріальний аналіз проблеми в науковій літературі дали змогу уточнити поняття державне управління освітою як організовану самостійну частину загального процесу державного управління, яка включає цілеспрямоване вироблення, прийняття та реалізацію організуючих, регулюючих, координуючих, контролюючих і мотивованих впливів на освітню сферу.
Управлінська діяльність є наслідком політичних процесів, адже державне управління здійснюється в контексті державної політики. Державна політика в галузі освіти це складова частина (підсистема) загальнодержавної політики, яка включає сукупність визначеної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності вищих органів управління освітою з їх виконання.
Державне управління і державна політика взаємопов’язані. Державне управління є засобом (механізмом, інструментом) здійснення державної політики.
3. На основі аналізу архівних документів пропонується така періодизація розвитку державного управління освітою:
-1946-1959 рр. період повоєнного відновлення системи освіти та управління нею, уніфікація;
- 1959-1991 рр. період розвитку державного управління освітою при побудові розвиненого соціалізму”. В цьому періоді виділено етапи:
а) 1959-1965 рр. етап пошуків нових форм та методів державного управління;
б) 1965-1991 рр. етап жорсткої (абсолютної) централізації, посилення авторитарних, бюрократичних методів управління;
- 1991-2001 рр. період формування нової моделі державного управління.
В основу періодизації були покладені аналіз завдань, принципів, структури, змісту, функцій, внутрішніх зв’язків у системі управління, соціально-політичних та соціально-економічних процесів, що відбувалися в республіці, історичні документи.
4. Виявлено або підтверджено тенденції та особливості системи державного управління освітою. Для повоєнного періоду 1946-1959 рр. характерні особливості: уніфікація системи освіти; тотальний ідеологічний вплив; двовладдя” в управлінні. Основними тенденціями були: посилення централізації; гіперболізація ролі партії у визначенні освітньої політики; надання союзним республікам прав у вирішенні деяких внутрішніх питань.
Період побудови розвиненого соціалізму” 1959-1991 рр. характеризувався такими особливостями: домінантна роль партії в управлінні; адміністративний, формально-бюрократичний стиль управління. В 1959-1965 рр. виділяються тенденції: залучення широких мас трудящих до управління; розширення повноважень вищих навчальних закладів у призначенні керівників; розпорошення повноважень щодо управління освітою між кількома управлінськими установами. У 1965-1991 рр. провідними є тенденції: посилення дрібної опіки над підпорядкованими установами; бюрократизація органів державного управління освітою; єдність організаторської та ідеологічної роботи.
Характерними особливостями періоду 1991-2001 рр. є: формування нової моделі державного управління; пошуки нових форм та методів управління. Основними тенденціями державного управління є: департизація управління освітою; об’єднання функцій управління системою освіти в компетенції одного органу управління; перетворення Міністерства освіти і науки України на головного суб’єкта розробки та здійснення державної політики в галузі освіти; встановлення державно-громадської системи управління освітою.
5. Установлено, що в процесі розвитку системи державного управління освітою змінювалися її основні цілі від керівництва системою освіти, забезпечення виконання директив і розпоряджень уряду в радянський період до участі у визначенні, розробці державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності в період незалежності та її реалізації, що й зумовило виділення центрального органу управління освітою в провідний орган управління галуззю.
Основними функціями державного управління є: планування, організація, робота з кадрами, керівництво, координація, мотивація, звітність, контроль, розподіл ресурсів, вихід на багаторівневі зв’язки, вигідне партнерство. В радянський період ці функції не були рівноцінними. Переважаюче значення мали функції контролю і звітності. Досить часто визначення функцій органів управління підмінялося встановленням завдань.
Для реалізації функцій управління створювалися органи, системи органів, структурні підрозділи в органах управління. Протягом досліджуваного періоду організаційною структурою управління міністерством була пірамідальна, яка передбачає: розміщення структурних елементів управління в супідлеглості; наявність горизонтальних і вертикальних зв’язків між ними.
Найсуттєвіші принципи: єдиноначальності й персональної відповідальності кожного працівника за методи і результати діяльності; децентралізації функцій і повноважень керівництва й гуманізації управління; плановості, конкретності й оперативності управління; раціонального розподілу й кооперації праці апарату управління; компетентності й ефективності роботи апарату управління, окремих його ланок і працівників; системності, законності й гласності; поєднання державного управління й громадського.
6. Аналіз архівних матеріалів свідчить, що в історичному розвитку державне управління освітньою галуззю за винятком 1917-1920 рр., 1993 р. та 2001 р. розпочиналося не з реформування системи державного управління, а реформування змісту, форм, методів організації навчально-виховного процесу. В сучасній теорії управління велике значення надається ролі структур, які здатні навчатися і видозмінюватися, стикаючись з новими, більш складними вимогами. Тому, здійснення освітніх реформ необхідно починати насамперед з реформи в системі управління.
Об’єктивною вимогою нашого часу є використання інновацій у системі управління як державної політики, як процесу вдосконалення старих традиційних явищ. На шляху до нового слід оволодіти апробованим у світі науково-практичним інструментом вирішення кризових явищ, опрацювати й визначити шляхи та підходи реформування системи управління.
При запровадженні державно-громадської моделі управління освітою, яка базується на принципах децентралізації і демократизації, поєднує елементи державного й громадського управління, забезпечує залучення громадських структур до розробки, прийняття та впровадження узгоджених управлінських рішень, необхідно:
- прийняти закон про управління освітою, у якому б чітко регламентувалися й розподілялися функції і повноваження між центральними та місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та навчальними закладами;
- у структурі Міністерства освіти і науки України створити освітньо-координаційну раду, яка повинна виконувати функції вивчення й координації взаємодії органів державного управління та громадських організацій. Цей орган повинні становити представники МОН, інших міністерств, які за своїми повноваженнями здійснюють державну політику в галузі освіти, провідні вчені, представники громадських організацій та об’єднань, представники обласних управлінь освіти і науки, народні депутати, представники місцевого самоврядування;
- місцевим державним адміністраціям сформувати державно-громадські органи в структурі управлінь освіти і науки або відділів освіти, максимально залучати громадськість до вироблення управлінських рішень;
- місцевим радам розширити повноваження депутатських комісій рад з питань освіти.
Роль державного управління в сучасних умовах суттєво змінюється. Вона полягає не в прямому управлінні, а в пріоритетному розвитку функцій регулювання й стратегічного планування.
Перехід до державно-громадської системи управління викличе злам у психології управлінської освітянської еліти, що потребує проведення підготовки та перепідготовки управлінських кадрів. А тому Міністерству освіти і науки України разом з Національною академією державного управління при Президентові України необхідно:
- здійснити належне науково-методичне забезпечення процесу впровадження державно-громадського управління освітою;
- розробити навчальні плани і програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації практичних працівників (усіх ланок) із спеціальностей „менеджер освіти” та державне управління” з урахуванням потреб у кваліфікованих кадрах при проведенні реформи;
- у вищих навчальних закладах при підготовці педагогічних кадрів необхідно ввести навчальний курс „управління освітою”, основною метою якого повинно стати: ознайомлення студентів з нормативно-правовою базою освітньої галузі; стилем, формами й методами управління; досвідом управління освітою в зарубіжних країнах;
- постійному висвітленні перспективного досвіду державно-громадського управління в засобах масової інформації.
Однією з основних якостей, що має бути притаманна сучасному управлінцю, повинно стати уміння ефективно реагувати на будь-які несподівані зміни і що найголовніше вміти передбачати зміни, опанувати й управляти ними.
У дисертації запропоновано перспективні напрями подальшої розробки проблеми: порівняльне вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду державного управління освітою; забезпечення системи управління освітою кваліфікованими кадрами; розробка концепції розвитку системи державного управління освітою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Майборода С.В. Державне управління вищою освітою в Україні: структура, функції, тенденції розвитку (1917-1959 рр.): Моногр. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 308 с.
2. Грищенко М.М. Розвиток народної освіти на Україні за роки Радянської влади. К.: Рад. шк., 1957. 44 с.
3. Грищенко М.М. Сорок років розвитку радянської школи в Українській РСР // Розвиток народної освіти і педагогічної науки в Українській РСР (1917-1957): Наук. записки. К.: Рад. шк., 1957. Т.4., С. 5-135. (Сер. педагогічна).
4. Міщенко С.О. Розвиток народної освіти Української РСР в роки четвертої п'ятирічки (1946-1950): Дисканд. іст. наук. К., 1955. 330 с.
5. Татенко О.С. Розвиток народної освіти на Волині в роки радянської влади (1939-1954 рр.): Дис канд. пед. наук: 13.00.01. К., 1954. 247 с.
6. Бондар А.Г., Курносов Ю.О. У навчанні та праці (Підготовка кадрів інтелігенції в Українській РСР). К.: Рад. шк., 1964. 343 с.
7. Завадская О.А. Развитие общеобразовательной школы Украины в период строительства коммунизма (1959-1968 гг.). К.: Изд.во Киевского ун-та, 1968. 266 с.
8. Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР (1917-1967). К.: Рад. шк., 1967. 482 с.
9. Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР за 50 років. Тези ювілейної наукової сесії. К.: Рад. шк., 1967. 272 с.
10. Цвєтков В.В. Наукова організація праці і радянська освіта. К.: Наук. думка, 1969. 152 с.
11. Пикельная В.С. Теоретические основы управления (школоведческий аспект): Метод. пособие. М.: Высш.шк., 1990. 175 с.
12. Никаноров В.С. Развитие общеобразовательной школы Украинской ССР в восьмой пятилетке (1966-1970 гг.): Диссканд. ист. наук: 07.00.02. Дн-к, 1983. 231 с.
13. Миненко А.Н. Совершенствование деятельности органов народного образования по управлению сельской общеобразовательной школой: (на опыте Украинской ССР): Диссканд. пед. наук: 13.00.01. К., 1981. 187 с.
14. Бегей В.Н. Совершенствование деятельности районо по управлению учебно-воспитательным процессом в общеобразовательной школе: Диссканд. пед. наук: 13.00.01. Львов, 1984. 194 с.
15. Гладчук А.А. Проблемы совершенствования системы управления народным образованием в области // Совершенствование управления в условиях перестройки народного образования (Тезисы докладов научно-практической конференции). Донецк: Донец. обл. ин-т усов. учит., 1991. С. 3-5.
16. Дарманський М.М. Соціально-педагогічні основи управління освітою в регіоні. Хмельницький: Поділля, 1997. 384 с.
17. Батченко Л.В. Трансформаційні процеси в освіті України. Донецьк: ІЕП України, 1996. 30 с.
18. Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент: цільове управління освітою на основі квазіметричного підходу. К.: Ін-т змісту і методів навчання (МОУ), 1996. 130 с.
19. Луговий В.І. Управління освітою: Навч. посіб. Для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності Державне управління.” К.: Вид-во УАДУ, 1997. 302 с.
20. Майборода В.К. Концепція шляхів демократизації управління освітою в Україні // Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. К.: Школяр, 1997. С.42-57.
21. Алексєєв Ю.М. Україна: освіта і держава (1987-1997). К.: Експрес-об'ява, 1998. 110 с.
22. Карамушка Л.М. Психологія управління закладами середньої освіти: Монографія. К.: Ніка-Центр, 2000. 332 с.
23. Дем’яненко Н.М. Загально педагогічна підготовка вчителя у вищих закладах освіти України (актуалізація історичного досвіду) // Всеукраїнська науково-практична конференція „Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи”. К.: ВЦ „Київський університет”, 2000. С.56-60.
24. Луговий В.І. Про деякі принципи підготовки керівного персоналу державної служби // Вісн. УАДУ. 1996. №1. С. 14-22.
25. Князєв В., Бакуменко В., Івашов М. Про основні результати наукової діяльності Української Академії державного управління при Президентові України в 1996 році та найближчі завдання на перспективу // Вісн. УАДУ. 1997. №1. С. 11-20.
26. Майборода В. Із історії реформування системи управління народною освітою в Україні (1917-1920 рр.) // Вісн. УАДУ. 1996. №1. С.38-46.
27. Майборода В. Основні вимоги до підготовки рукопису дисертації // Вісн. УАДУ. 2002. №3. С. 343-352.
28. Майборода С. Управління вищою школою України в 1917-1920 рр. // Вісн. УАДУ. 1996. №2. С. 31-34.
29. Майборода С. Управління вищими навчальними закладами України у 30-ті рр. ХХ ст. // Вісн. УАДУ. 1998. №4. С. 135-139.
30. Майборода С. Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти центральний орган державної виконавчої влади управління вищою освітою в УРСР (1959-1969 рр.) // Вісн. УАДУ. 1999. №4. С. 313-319.
31. Майборода С. Державна політика в галузі вищої освіти України (1924-1930 рр.) // Вісн. УАДУ. 2002. №1. С. 120-124.
32. Приходько О. Становлення і розвиток управління вузами мистецтва та культури в Україні (1917-1918 рр.) // Вісн. УАДУ. 1998. №3. С. 187-192.
33. Іванова Н. Становлення та розвиток радянських органів державного управління освітою в Україні (1917-1920) // Вісн. УАДУ. 1999. №1. С. 236-250.
34. Майборода В. 24 червня 1998 р. 125 років з дня народження І.М. Стешенка // Вісн. УАДУ. 1998. №2. С. 211-214.
35. Майборода С. П.Г.Тичина поет, політичний діяч, Народний комісар освіти України // Вісн. УАДУ. 2001. №1. С.171-175.
36. Опанасюк Г. Державницька діяльність Івана Огієнка // Вісн. УАДУ 1997. №3-4. С. 193-196.
37. Жарая С. Проблеми управління якістю освіти в Україні в контексті становлення навчальних закладів нового типу // Вісн. УАДУ. 1997. №34. С. 175-181.
38. Гуменна З. Проблеми та перспективи розвитку стандартів вищої освіти в Україні // Вісн. УАДУ. 2000. №1. С. 250-256.
39. Калашнікова С. Роль громадськості в управлінні вищою освітою США // Вісн. УАДУ. 1999. №1. С. 215-224.
40. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. 2002. №33. 23 квіт.
41. Вдовенко С. Управління освітою в перехідний період. Стан, тенденції. Напрями реформування та критерії оцінки // Вісн. УАДУ. 1998. №3. С. 176-180.
42. Войтенко В. Особливості реформування системи середньої та дошкільної освіти Хмельниччини в кінці 90-х років у соціально-політичних та демографічних умовах, що склалися // Вісн. УАДУ. 2001. №2. Ч.1. С. 235-239.
43. Пісоцька Л. До проблем управління дошкільною освітою в регіоні // Вісн. УАДУ. 2001. №2. Ч.1. С. 255-259.
44. Нижник Н., Ільясов Р. Проблеми вдосконалення управління народною освітою в Україні // Вісн. УАДУ. 1996. №3. С. 28-44.
45. Огнев’юк В. Стратегія розвитку освіти: національні та регіональні аспекти // Вісн. УАДУ. 2000. №3. С.22-29.
46. Калашнікова С. Державна політика в галузі вищої освіти: необхідність зміни визначальних параметрів // Зб. наук. праць УАДУ / За заг.ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2000. Вип.2. В 4 ч. Ч.І/. С.359-364.
47. Освіта України. Інформаційно-аналітичний огляд. / Під загальною редакцією В.Г.Кременя. К.: ЗАТ "НІЧЛАВА", 2001. 224 с.
48. Крисюк С. Державно-громадське управління освітою // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг.ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2001. Т.3. С350-353.
49. Майборода В., Майборода С. Державна політика у сфері освіти періоду національно-визвольної війни українського народу 1917-1919 рр. // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. Д.: ДФ УАДУ, 2001. Вип. 2(5). С.36-44.
50. Майборода В.К., Томашенко В.В. Державна політика розвитку професійно-технічної освіти України в умовах європейської інтеграції // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг.ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2002. Т.2. С.101-102.
51. Майборода С. Державна політика народного комісаріату освіти України в розвитку вищої освіти (1922-1924 рр.) // Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник. Вип.8. Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2001. С.48-52.
52. Протасова Н. Роль безперервної освіти фахівців в умовах становлення громадянського суспільства // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг.ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2001. Т.2. С. 211-215.
53. Князєв В. Захист дисертацій в Українській Академії державного управління при Президентові України (1997-2000 рр.) // Вісн. УАДУ. 2001. №1. С.10-27.
54. Дисертації, захищені у 2001 році // Вісн. УАДУ. 2002. №1. С.371-375.
55. Дисертації, захищені у спеціалізованій вченій раді Д 26.810.01 Української Академії державного управління при Президентові України в 2002 році // Вісн. УАДУ, 2002. №4. С. 309-311.
56. Майборода С.В. Державне управління вищою освітою в Україні: структура, функції, тенденції розвитку (1917-1959 рр.): Автореф. дисд-ра наук з держ.упр.: 25.00.01 / УАДУ. К., 2002. 36 с.
57. Дзвінчук Д.І. Психолого-методичні засади розробки програм підвищення кваліфікації державних службовців (освітня сфера): Автореф. дисканд. наук з держ. упр.: 25.00.05 / УАДУ. К., 1999. 19 с.
58. Журавський В.П. Управління системою підвищення кваліфікації кадрів державної подіткової служби України: Автореф. дис канд. наук з держ. упр.: 25.00.05 / УАДУ. К., 2001. 24 с.
59. Плаксій Л.І. Удосконалення змісту та методів підвищення кваліфікації державних службовців в умовах адміністративної реформи в Україні: Автореф. дисканд. наук з держ. упр.:25.00.05 / УАДУ. К., 2000. 20 с.
60. Жарая С.Б. Управління системою вищих навчальних закладів недержавної форми власності в Україні: Автореф. дисканд. наук з держ. упр.: 25.00.05 / УАДУ. К., 1999. 20 с.
61. Калашнікова С.А. Управління державним сектором вищої освіти в США: Автореф. дисканд. наук з держ. упр.: 25.00.05 / УАДУ. К., 1999. 19 с.
62. Котова О.Г. Розвиток системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні (1992-1998 рр.): Автореф. дис канд. наук з держ. упр.: 25.00.05 / УАДУ. К., 2000. 20 с.
63. Приходько О.Л. Розвиток системи державного управління навчальними закладами мистецтва і культури в Україні (1917-1941 рр.): Автореф. дис канд. наук з держ. упр.: 25.00.05 / УАДУ. К., 2000. 24 с.
64. Самандас Н.В. Становлення і розвиток системи державних органів управління освітою в Україні (1917-1941 рр.) / Автореф. дис канд. наук з держ. упр.: 25.00.05 / УАДУ. К., 2001. 20 с.
65. Чмига В.О. Система підготовки державних службовців у Франції / Автореф. дис канд. наук з держ. упр.: 25.00.05 / УАДУ. К., 2002. 20 с.
66. Жабенко О. Державне управління освітою у працях сучасних авторів // Вісн. УАДУ. 2002. № 4. С.155-160.
67. Шаркунова В.В. Соціальне управління та концепції педагогічного менеджменту в загальноосвітніх закладах: Дисканд. пед. наук: 13.00.01. К., 1998. 170 с.
68. Зайченко О.І. Наукові засади реформування управлінської діяльності районного відділу освіти в сучасних умовах: Дис канд. пед. наук: 13.00.01. К., 1998. 193 с.
69. Калинина Л.Н. Деятельность районных отделов образования по управлению учебно-воспитательными учреждениями в Украине (1917-1994 гг.): Дисс канд. пед. наук: 13.00.01. К., 1996. 173 с.
70. Капченко О.Л. Діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні (1945-1990 рр.): Дис канд. пед. наук: 13.00.01. К., 1999. 190 с.
71. Вихрова В.І. Соціальний механізм управління освітою за умов переходу до ринку: загальносоціологічний аналіз: Автореф. дис. канд. соціолог. наук: 22.00.06 / Харк. держ. ун-т. Х., 1997. 19 с.
72. Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-30 жовтня 1998 року). К.: МО України, АПН України, ДАККО, ІЗМН, 1998. 335 с.
73. Майборода С. Історико-теоретичні дослідження вітчизняних авторів із питань становлення й розвитку державного управління вищою освітою в Україні // Вісн. УАДУ. 2001. №3. С. 190-195.
74. Жабенко О. Висвітлення проблем державного управління освітою у вітчизняній літературі // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. Д.: Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр. УАДУ при Президентові України, 2002. Вип.4(10). С.110-116.
75. Медынский Е.Н. Народное образование в СССР. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1952. 259 с.
76. Ващенко Г. Проєкт системи освіти в самостійній Україні. Мюнхен, 1957. 48 с.
77. Файрадова У.Ш. Участие общественности в управлении народным образованием в СССР: Автореф. канд. юрид.наук / Ленингр. ордена Ленина Госуд. ун-т. имени А.А. Жданова. Л., 1965. 16с.
78. Дорохова Г.А. Управление народным образованием в СССР. М.: Изд-во "Юридич. лит-ра", 1965. 179 с.
79. Логинова В.И. Система народного образования в СССР (Учебное пособие). Л., 1972. 44 с.
80. Паначин Ф.Г. Управление просвещением в СССР. Организационно-педагогические аспекты руководства и управления системой народного образования. Учеб. пособие для студентов пед ин-в и слушателей фак. повышения квалификации директоров сред. образоват. школ. М.: Просвещение, 1977. 208 с.
81. Народное образование в СССР / Под ред. М.А. Прокофьева. М.: Педагогика, 1985. 448 с.
82. О состоянии и мерах дальнейшего улучшения работы средней общеобразовательной школы. Доклад министра просвещения СССР т. М.А.Прокофьева 2 июля 1968 г. // Материалы Всесоюзного съезда учителей (2-4 июля 1968 года). М.: Полит