ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ КУЛЬТУРИ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Краткое описание

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 351.85 (477)

КАРЛОВА Валентина Володимирівна

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ КУЛЬТУРИ:
СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

25.00.01 - теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Скуратівський Віталій Андрійович,
доктор філософських наук, професор

Київ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

13

1.1.

Поняття культури як об’єкта державного управління

13

1.2.

Сутність та основні завдання державної політики у сфері культури

28

Висновки до розділу

51

РОЗДІЛ ІІ

СТАН КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

54

2.1.

Аналіз сучасної соціокультурної ситуації в Україні

54

2.2.

Фінансове забезпечення функціонування сфери культури: проблеми нормативно-правового регулювання

81

2.3.

Характеристика діяльності органів державної влади і управління у сфері культури

102

Висновки до розділу

126

РОЗДІЛ ІІІ

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

129

3.1.

Програмно-цільовий підхід до здійснення державної політики у сфері культури

129

3.2.

Реформування державного управління у сфері культури в період впровадження адміністративної реформи в Україні

151

Висновки до розділу

172

ВИСНОВКИ

175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

181

ДОДАТКИ

202

ВСТУП
Актуальність теми. З проголошенням незалежності Україна стала на шлях розбудови демократичної, правової держави, створення громадянського суспільства з високими гуманістичними цінностями. В цих процесах важливу роль відіграє культура, яка є потужним засобом консолідації суспільства, відновлення історичної пам’яті, утвердження національної самосвідомості й патріотизму, зміцнення міжнаціонального миру та злагоди. За допомогою культури формується активний, творчий інтелект і висока духовність особистості, інтелектуальний потенціал народу, що слугує головною умовою виходу суспільства на нові рівні цивілізації.
Світовий досвід переконливо свідчить, що ті держави, які в найскладніші кризові періоди свого розвитку проводили зважену, послідовну політику у сфері культури, в найкоротші терміни, з мінімальними витратами досягали значних успіхів у проведенні економічних, політичних і соціальних реформ (наприклад, свого часу, Японія, Німеччина) і швидко піднімалися до рівня високорозвинених країн. І, навпаки, недбайливе ставлення до культури прирікає суспільство на жалюгідне існування і відставання від цивілізованого світу.
Сьогодні стає цілком очевидним, що труднощі і прорахунки в здійсненні соціально-економічних, політичних перетворень, недоліки у вирішенні багатьох проблем суспільного життя в період становлення ринкових відносин в Україні полягають зовсім не в тому, що реформи є недостатньо розробленими чи не відповідають потребам людини, всього суспільства. Значною мірою вони зумовлюються саме тим, що для успішного здійснення реформ українському суспільству поки що не вистачає сформованої системи відповідних світоглядно-ціннісних орієнтацій, зрілої національної самосвідомості, які формуються, передусім, завдяки державній політиці у сфері культури й виступають головними чинниками економічного, політичного і взагалі духовного відродження України.
Нині в українській державі культурна сфера перебуває у важкому, кризовому стані. Суттєвою проблемою залишається забезпечення доступу населення до культурно-мистецьких цінностей. Відчутно посилюються процеси духовної деградації суспільства. У зв’язку із цим актуальним стає переосмислення державної політики у сфері культури з метою забезпечення необхідних умов для підтримки вітчизняної культури як основи прогресивного розвитку суспільства.
Кардинальні зміни в культурній сфері, зумовлені демократичними й ринковими перетвореннями сприяли виникненню різноманітних суб’єктів культурної діяльності - закладів, організацій, підприємств і осередків культури, заснованих як на державній так і на недержавній формах власності, підвищенню активності творчих спілок, національно-культурних товариств, громадських організацій, зацікавлених в оновленні культурно-мистецького життя, відродженні традицій вітчизняної культури. За цих обставин збільшилася кількість суб’єктів політики держави у сфері культури, виникла потреба в пошуку нових підходів до організації і здійснення державного управління. Особливого значення набуває формування такої моделі управління, яка б грунтувалася на встановленні конструктивного діалогу та тісній співпраці між органами державної влади і управління й громадськістю, їх взаємодії у вирішенні питань культурного розвитку, що відповідає специфіці культурної сфери, особливостям її розвитку, і є важливим в умовах становлення громадянського суспільства в Україні.
У сучасних вітчизняних дослідженнях до окремих теоретичних та практичних аспектів державної політики у сфері культури звертаються В.П.Андрущенко [3], Ю.П.Богуцький [16], І.Д.Безгін [10], О.А.Гриценко [32-35], В.М.Даниленко [37], І.М.Дзюба [47-51], М.Г.Жулинський [55-57], C.І.Здіорук [77], В.Г.Кремень [102; 151], В.М.Литвин [120], С.В.Майборода [130], А.О.Ручка [186], О.М.Семашко [187], В.А.Скуратівський [189-190], П.І.Надолішній [136], І.Ф.Надольний [137], Б.О.Парахонський [157], М.В.Попович [162-163], Г.П.Чміль [238-239], С.А.Чукут [240] та інші.
Важливе значення для даного дослідження мають праці вітчизняних і зарубіжних учених: В.Г.Атаманчука [6], В.Д.Бакуменка [7-8], В.Д.Бондаренка [17], В.М.Князєва [124-125], Б.О.Кравченка [101], С.В.Крисюка [104], В.І.Лугового [123-125], М.М.Логунової [121], В.К.Майбороди [129], Н.Р.Нижник [138-142], В.А.Ребкала [44; 180], І.В.Розпутенка [52], В.А.Скуратівського [189-190], В.В.Тертички [44], С.А.Фареніка [230], Л.Є.Шкляра [245] та інших, в яких розглядаються загальні проблеми теорії й практики державного управління.
Незаперечний інтерес для дисертаційної роботи мають праці зарубіжних дослідників А.Жерара (Франція) [265], М.Д.Девідсон Шустера (США) [269-271], Р.Фішера (Велика Британія) [261-263]; А.І.Арнольдова [4-5], О.В.Богачової [14], І.І.Горлової [31], В.С.Жидкова [58-59], А.І.Маркова [132], А.Я.Флієра [233], С.В.Шишкіна (Росія) [244] та інших, у яких розглядаються теоретико-методологічні й практичні питання сучасної державної політики у сфері культури.
Віддаючи належне науковій і практичній значущості розглянутих наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, присвячених дослідженню державної політики у сфері культури в сучасних умовах, слід, однак, зауважити, що дослідницькі інтереси науковців були зосереджені на окремих аспектах зазначеної проблеми. В роботах недостатня увага приділялась вивченню діяльності органів державної влади і управління стосовно формування і реалізації державної політики у сфері культури в період становлення ринкових відносин в українському суспільстві, а також забезпечення ними необхідних умов для задоволення культурних запитів громадян. У зв’язку з цим виникає потреба в комплексному дослідженні сутності та особливостей реалізації державної політики у сфері культури в сучасних умовах, що є важливим для визначення напрямів її оптимізації і сприятиме культурному розвитку суспільства. Отже, актуальність теми дисертації, її теоретичне і практичне значення та недостатня розробленість визначили науковий інтерес автора до дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в межах Комплексного наукового проекту Української Академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР-ОК № 0200U004103); пов’язане з темою Соціальний розвиток і соціальна політика: механізми реалізації соціальної політики на етапі переходу до ринкових відносин” (ДР-ОК № 0101U003346), в розробці якого здобувач брала безпосередню участь як старший науковий співробітник кафедри соціальної і гуманітарної політики.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення і наукове обгрунтування основних напрямів оптимізації державної політики у сфері культури в період трансформації українського суспільства на основі системного аналізу сутності та особливостей її реалізації в сучасних умовах.
Відповідно до мети дослідження визначено завдання:
· проаналізувати результати досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, нормативно-правові акти стосовно сутності, завдань і шляхів реалізації державної політики у сфері культури для цілісного розгляду проблеми;
· уточнити зміст поняття культура” як об’єкта державного управління;
· дослідити сучасну соціокультурну ситуацію в українській державі та виявити провідні тенденції її розвитку;
· обгрунтувати специфіку реалізації державної політики України у сфері культури та з’ясувати проблеми функціонування культурної сфери в сучасних умовах;
· розкрити суттєві характеристики системи фінансового забезпечення сфери культури та існуючої нормативно-правової бази як регулятора дії відповідних фінансових механізмів;
· охарактеризувати повноваження та діяльність органів державної влади і управління, які здійснюють формування і реалізацію державної політики у сфері культури на сучасному етапі та з’ясувати адекватність їх діяльності сучасним процесам культурного розвитку українського суспільства;
· визначити напрями оптимізації сучасної державної політики у сфері культури і на основі цього розробити практичні рекомендації органам державної влади і управління щодо впровадження ефективних механізмів її реалізації.
Об'єкт дослідження - державна політика у сфері культури в сучасних умовах розвитку українського суспільства.
Предмет дослідження - особливості й шляхи реалізації державної політики у сфері культури на сучасному етапі.
Загальна гіпотеза дисертаційного дослідження грунтується на припущенні, що цілісне дослідження сутності та особливостей реалізації державної політики у сфері культури в сучасних умовах дасть змогу визначити основні напрями її оптимізації, засоби і механізми реалізації, адекватні тим процесам і тенденціям, що спостерігаються у культурному житті суспільства, зокрема окреслити шляхи реформування державного управління у сфері культури в період реалізації адміністративної реформи в Україні. Це сприятиме створенню необхідних умов для розвитку вітчизняної культури, національному, громадянському самоусвідомленню, формуванню активного, творчого інтелекту і високої духовності особистості, здатної вирішувати соціальні, економічні, політичні проблеми, від чого залежить майбутнє української держави.
Методи дослідження. У дисертації використаний комплекс філософських, загальнонаукових і спеціальних методів. Застосування методів класифікації й систематизації дозволило узагальнити законодавчу, нормативну документацію і наукову літературу за темою дослідження.
Системний підхід як методологічна основа дослідження дав змогу простежити сучасну соціокультурну ситуацію в суспільстві, виявити суперечності державної політики у сфері культури, визначити особливості її реалізації й основні напрями оптимізації.
За допомогою структурно-функціонального методу досліджено завдання, функції та основні напрями діяльності органів державної влади і управління, які здійснюють формування і реалізацію державної політики у сфері культури на сучасному етапі й з’ясовано, наскільки їх діяльність є адекватною процесам, що відбуваються у культурному житті суспільства і сприяє задоволенню культурних потреб громадян.
Для розробки рекомендацій щодо оптимізації механізмів реалізації державної політики у сфері культури застосовані методи моделювання і прогнозування. Крім того, в дисертації використані методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, єдності історичного та логічного, органічної єдності теорії та практики з метою всебічного дослідження сучасної державної політики у сфері культури.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в обгрунтуванні наукових положень і отриманні нових висновків у галузі державного управління, що мають теоретичне та практичне значення, сприяють оптимізації сучасної державної політики у сфері культури. У дисертації:
· уперше у вітчизняній науці обгрунтовано напрями реформування державного управління у сфері культури в умовах проведення адміністративної реформи в Україні (децентралізація і демократизація державного управління; впровадження державно-громадської моделі управління у сфері культури, яка грунтується на принципах співпраці, партнерської взаємодії державних структур і громадськості на всіх рівнях управління);
· удосконалено методологію розробки і реалізації цільових програм культурного розвитку й доведено на прикладі розроблення проекту Державної програми розвитку національної кіноіндустрії на період до 2005 року доцільність впровадження у практику державного управління програмно-цільового підходу як ефективного механізму здійснення державної політики у сфері культури, що уможливлює застосування оптимальних форм, методів управлінської діяльності в умовах обмеженості ресурсів;
· дістало подальшого розвитку дослідження сутності державної політики у сфері культури, яка полягає у діяльності держави, спрямованій на максимально можливе забезпечення провідної ролі культури в розвитку і самореалізації сутнісних сил людини, збереження національної самобутності народів, утвердження їх гідності й на основі цього визначення основних її завдань у сучасних умовах розвитку українського суспільства;
· уточнено поняття культура” як об’єкт державного управління в контексті його застосування в практичній управлінській діяльності (об’єктом державного управління виступає сфера культури, яка забезпечує створення, збереження, поширення і засвоєння духовно-культурних цінностей, що становлять культурний здобуток людини і суспільства);
· обгрунтовано роль і межі компетенції держави в культуротворчих процесах і зроблено висновок про доцільність використання у державному управлінні поняття державна політика у сфері культури”;
· виявлено основні тенденції розвитку сучасної соціокультурної ситуації в українському суспільстві (поглиблення інтеграції вітчизняної культури в європейський і світовий культурний простір; зменшення участі держави у підтримці культурної сфери в нових ринково-економічних умовах; комерціалізація культури і мистецтв; посилення розриву у рівні культурного розвитку між окремими регіонами держави тощо);
· розкрито суперечності здійснення сучасної державної політики у сфері культури в Україні (невідповідність офіційно проголошених цілей державної політики у сфері культури тенденціям культурного розвитку; неадекватність організаційно-управлінської діяльності органів державної влади і управління соціокультурним процесам, а також засобів, механізмів реалізації державної політики поставленим цілям і завданням);
· визначено шляхи оптимізації фінансових механізмів реалізації державної політики у сфері культури (формування цілеспрямованої бюджетної політики, яка передбачає довгостроковий розвиток і підтримку культурної сфери; запровадження програмно-цільового методу складання бюджету; розробка системи заходів щодо посилення контролю за використанням бюджетних коштів; удосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення позабюджетного фінансування тощо).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені й науково обгрунтовані теоретичні положення, висновки й рекомендації дисертації можуть бути використані в науково-дослідницькій і викладацькій роботі при підготовці лекційних курсів і семінарських занять з відповідних питань державного управління, в практичній діяльності органів державного управління у сфері культури, зокрема в процесі формування і реалізації державної політики у зазначеній сфері, а також реформування державного управління в умовах проведення адміністративної реформи в Україні.
Теоретичні положення й наукові результати дисертації упроваджено при викладанні модуля Культурна політика держави” в Українській Академії державного управління при Президентові України (довідка № 31 від 29. 01. 2003 р.).
Практичні рекомендації й висновки дисертаційного дослідження використано Міністерством культури і мистецтв України під час підготовки проекту Закону України Про Державну програму розвитку національної кіноіндустрії на період до 2005 року” та матеріалів до доповіді Про стан та перспективи розвитку української культури” для слухань у Верховній Раді України в грудні 2002 р. (довідка № 91/561 від 27. 09. 2002 р.).
Матеріали, викладені в аналітичній записці за результатами дисертаційного дослідження, враховані Міністерством культури і мистецтв України при підготовці заходів щодо реалізації Указу Президента України від 19 лютого 2002 р. № 153/2002 Про оголошення 2003 року Роком культури в Україні” (довідка № 5-4863/18 від 26. 09. 2002 р.).
Науково-теоретичні положення і практичні результати дисертації впроваджені у діяльність Хмельницького Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників державних підприємств, установ та організацій і використовуються в навчально-методичній роботі при вдосконаленні програмно-методичного забезпечення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка № 419 від 15. 11. 2002 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені у низці наукових доповідей, повідомлень, виступів на науково-практичних конференціях та семінарах, зокрема: на міжнародній науково-практичній конференції Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів” (Київ, грудень, 2000 р.), трьох науково-практичних конференціях за міжнародною участю Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, травень, 2000 р.), Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, травень, 2001 р.), Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, травень, 2002 р.), першому міжнародному науковому конгресі Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, лютий, 2001 р.), науково-практичній конференції Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, листопад, 2001 р.), науковому семінарі в Інституті культурної політики Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і мистецтв України (Київ, червень, 2002). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри соціальної і гуманітарної політики Української Академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в десяти наукових працях, із них п’ять опубліковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, семи параграфів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку основних використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації - 222 сторінки, із них 180 сторінок основного тексту, 21 сторінка додатків. Список використаних джерел містить 275 найменувань , у тому числі 27 іноземною мовою.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснене нами дисертаційне дослідження дозволяє зробити узагальнюючі висновки та запропонувати рекомендації, які мають теоретичне та практичне значення.
1. Культура як об’єкт управління є специфічною сферою суспільного життя, що зумовлюється існуванням таких різноманітних її сторін, властивостей і граней, які не допускають жорсткої упорядкованості чи регламентування. Об’єктом державного управління є сфера культури, яка забезпечує створення, збереження, поширення і засвоєння духовно-культурних цінностей, що складають культурний здобуток людини і суспільства. Зазначена сфера потребує певного регулювання, підтримки та проведення відповідної політики державою, тоді як творчі процеси, якщо вони не суперечать загальнолюдським цінностям, нормам суспільної моралі, повинні здійснюватися вільно, за власними законами.
2. Аналіз результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, нормативно-правових документів української держави стосовно державної політики у сфері культури дав змогу визначити її сутність та основні завдання в сучасних умовах. Державна політика у сфері культури - це діяльність держави, спрямована на максимально можливе забезпечення основної ролі культури в розвитку і самореалізації сутнісних сил людини, збереження національної самобутності народів, утвердження їх гідності. Основними завданнями державної політики у сфері культури є забезпечення: необхідних організаційно-управлінських, правових, фінансово-економічних умов для створення, збереження та поширення культурних цінностей в суспільстві з метою максимального задоволення культурних запитів різних суспільних груп; прав громадян у сфері культури - свободи творчості, доступу до культурно-мистецьких цінностей; вільного функціонування і розвитку всіх існуючих на території країни національних культур, включаючи і культури національних меншин; спадкоємності культурного розвитку, збереження єдиного культурного простору держави.
3. За роки незалежності в Україні були створені нові засади державної політики у сфері культури, які відповідають загальновизнаним у світі демократичним принципам. З’явилися реальні можливості для вільного розвитку вітчизняної культури, свободи творчості митців, досягнення і збереження цілісності української національної культури, її інтеграції в європейський і світовий культурний простір. Водночас існуючий розрив між цілями державної політики та реальним станом культурного розвитку суспільства свідчить, що в умовах становлення ринкових відносин не вдалося визначити адекватні соціокультурним процесам підходи до здійснення політики держави у сфері культури, знайти оптимальні шляхи й механізми її реалізації, що призвело до суттєвого погіршення функціонування зазначеної сфери.
4. У сучасних умовах в Україні культура не стала пріоритетним напрямом державної політики. Політична і управлінська еліта поки що недооцінює важливої ролі культури в процесах державотворення, розвитку всіх сфер суспільного життя, у формуванні інтелектуального потенціалу суспільства. Свідченням цього є відсутність цілісної концепції розвитку вітчизняної культури, належної законодавчо-нормативної бази культурної сфери, здійснення бюджетної політики фінансування культури за залишковим принципом.
5. Успішному здійсненню державної політики у сфері культури значно перешкоджає обмеженість фінансових ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей, і низька ефективність їх використання. Існуючі принципи, методи і форми бюджетного фінансування культурної сфери, підходи до нього не відповідають її потребам. Водночас позабюджетний механізм фінансування є малорозвиненим, що зумовлюється нерозробленістю відповідної нормативно-правової бази, яка б стимулювала благодійну, меценатську діяльність і сприяла залученню інвестицій у сферу культури.
6. Головне завдання державної політики у сфері культури - забезпечення громадянам необхідних умов для культурного розвитку - доступу до культурних надбань і цінностей вітчизняної й світової культури, активної участі в культурному житті з максимальним урахуванням при цьому культурних потреб та інтересів усіх суб’єктів культурного процесу - залишається невирішеним і, по суті на сьогодні здебільшого є декларативним. Відчутно посилюється духовна деградація суспільства, цінності й норми, що утворюють духовне ядро вітчизняної культури, є нестійкими і розпливчастими. Сьогодні у суспільстві послаблюється зв’язок з історико-культурними традиціями, кращими надбаннями вітчизняної культури, що призводить до зниження усвідомлення громадянами себе єдиною державою і нацією. Це загрожує національній безпеці України. Культура поступово втрачає функції соціальної регуляції, суспільної консолідації й духовного самовизначення людини. Для вирішення складних соціокультурних проблем необхідне переосмислення сучасної державної політики у сфері культури, її пріоритетних напрямів, завдань і механізмів реалізації.
7. У незалежній українській державі разом із реорганізацією всієї системи виконавчої влади відбувається трансформація державного управління у сфері культури. Розпочато створення нової нормативно-правової бази, що регламентує управлінську діяльність відповідних органів, здійснюється реорганізація Міністерства культури і мистецтв України, пошук нових форм і методів управління. Водночас нові організаційно-управлінські відносини формуються повільно. Це зумовлюється як суперечливими соціально-економічними, політичними процесами в сучасному суспільстві, що ускладнює поєднання адміністративних методів державного управління з ринковими механізмами, так і недоліками організаційно-управлінського характеру. Органи державного управління у сфері культури залишаються структурно недосконалими й відмежованими від культурних потреб та інтересів громадян. Зміст їх управлінської діяльності неадекватний вимогам нової соціокультурної реальності. Поки що не вдалося встановити конструктивний діалог і налагодити механізм взаємодії між державними органами та громадськістю в процесі розробки і прийняття управлінських рішень з проблем культурного розвитку, відсутня належна система контролю за їх виконанням, що суттєво знижує ефективність реалізації державної політики у сфері культури.
На основі викладених вище результатів дослідження доцільно, на нашу думку, надати такі практичні рекомендації:
1. Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України, Міністерству Культури і мистецтв України розробити цілісну наукову концепцію розвитку національної культури, виходячи з розуміння суттєвої ролі культури в усіх сферах життєдіяльності суспільства як важливого чинника національного самоусвідомлення і самовираження, необхідної умови формування інтелектуального потенціалу суспільства і виходу його на нові рівні цивілізації. Така концепція має грунтуватися на глибокому осмисленні історії, нинішнього стану і перспектив розвитку української культури, визначати загальнонаціональні пріоритети і передбачати конкретні напрями діяльності, завдання та механізми їх реалізації. Важливо до розробки зазначеної концепції залучити широке коло науковців, представників громадських організацій у сфері культури, всіх зацікавлених суб’єктів культурного життя суспільства.
2. Започаткувати проведення у Верховній Раді України щорічних парламентських слухань Про стан розвитку культури в Україні”, підготовку Доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України. Запровадження такого механізму формування та реалізації державної політики у сфері культури уможливлює здійснення об’єктивного аналізу стану вітчизняної культури, тенденцій та перспектив її розвитку, що сприятиме визначенню пріоритетних напрямів, а також розробленню необхідних заходів щодо забезпечення культурного розвитку суспільства і узгодженню діяльності органів державної влади і управління у сфері культури.
3. Верховній Раді України прискорити прийняття пакета законодавчих актів щодо створення сприятливих умов для залучення інвестицій у сферу культури та пільгового оподаткування меценатської, благодійної діяльності різних зацікавлених суб’єктів, а також звільнення від оподаткування закладів, підприємств сфери культури як неприбуткових організацій, що стимулюватиме залучення позабюджетних надходжень у зазначену сферу. Закріпити відповідні положення у новій редакції Податкового Кодексу України.
4. Створити в структурі Міністерства культури і мистецтв України управління законотворчої роботи, укомплектувавши зазначений підрозділ високопрофесійними кадрами, спеціалістами, які мають позитивний досвід управлінської діяльності в ринкових умовах. Основними завдання такого управління мають бути: проведення грунтовного аналізу всіх законодавчих і нормативних документів, прийнятих в період незалежності, що стосуються фінансового забезпечення культурної сфери та багатьох інших проблем; розробка рекомендацій та пропозицій щодо узгодження всіх згаданих документів, вилучення з них позицій, які гальмують створення дієвих механізмів фінансового забезпечення культурної сфери, а також заважають цілісному, логічному її реформуванню. Після розробки рекомендацій виробити конкретні пропозиції щодо вирішення назрілих проблем для їх розгляду у Верховній Раді України і затвердження Кабінетом Міністрів України.
5. Ширше використовувати в практиці державного управління програмно-цільовий підхід як ефективний механізм реалізації державної політики у сфері культури, який уможливлює розв’язання соціокультурних проблем шляхом застосування оптимальних форм, методів управлінської діяльності, що особливо важливе в умовах жорсткої обмеженості ресурсів.
6. Запровадити державно-громадську модель управління у сфері культури, яка грунтується на принципах децентралізації і демократизації управління, поєднує елементи державного і громадського управління, забезпечує максимальне залучення громадських структур, неурядових організацій до вироблення і прийняття обгрунтованих, узгоджених управлінських рішень з урахуванням культурних запитів усіх суб’єктів культурної діяльності і сприяє оптимізації державної політики у сфері культури. Для цього необхідно:
- створити в структурі Міністерства культури і мистецтв України консультативно-дорадчий орган - Раду з проблем культурного розвитку, основними функціями якого мають бути: формування і реалізація державної політики у сфері культури; розробка і прийняття управлінських рішень; розподіл фінансових ресурсів і контроль за їх використанням. До складу зазначеного органу мають входити представники Міністерства культури і мистецтв України, інших міністерств і відомств, які за своїми функціональними повноваженнями здійснюють державну політику у сфері культури, провідні вчені, представники творчих спілок, громадських об’єднань, недержавних організацій, визнані митці, представники регіональних (обласних) органів управління у сфері культури, народні депутати, представники місцевого самоврядування;
- сформувати державно-громадські органи в структурі управлінь чи відділів культури місцевих державних адміністрацій, розширити повноваження депутатських комісій з питань культурного розвитку відповідних місцевих рад, максимально залучаючи широкі кола громадськості до вироблення управлінських рішень.
З урахуванням складності і багатогранності вказаної проблематики виникає необхідність продовження вивчення її у майбутньому. На наш погляд, потребують спеціального дослідження проблеми правового, кадрового забезпечення державної політики у сфері культури, вивчення досвіду зарубіжних країн щодо вирішення цих проблем і можливості застосування його в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Концепція адміністративної реформи як науково-практичне обгрунтування комплексного удосконалення державного управління в Україні // Вісн. держ. cлужби України. - 1996. - № 3. - С.3-5.
2. Адміністративна реформа в Україні (документи і матеріали) // Укр. прав. часопис. - 1998. - Вип. 4. - 108 с.
3. Андрущенко В.П. Духовне оновлення суспільства. - К.: Либідь, 1990. - 200 с.
4. Арнольдов А.И. Человек и мир культуры: Введение в культурологию. - М.: Изд-во МГИК, 1992. - 240 с.
5. Арнольдов А.И. Введение в культурологию. - М., 1993. - 235 с.
6. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. - М.: Юрид. лит., 1997. - 400 с.
7. Бакуменко В. Підходи і моделі у сучасному програмно-цільовому управлінні. // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 1. - 456 с.
8. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Моногр. - К.: Вид-во УАДУ, 200. - 328 с.
9. Баллер Э., Злобин Н. Народ и культура // Культура, творчество, человек. - М.: Молодая гвардия. - 1979. - 263 с.
10. Безгін І.Д. Форми фінансування неприбуткових мистецьких організацій. Пошуки в законодавчому напрямку // Культура і життя. - 2001. - № 32. - 17 лип.
11. Белов О.Ф., Геєць В.М., Пирожков С.І. Про стратегію розвитку України: до розробки проекту Україна -2010” // Стратег. панорама. - 1998. - № 1-2. - С.31-34.
12. Бекон Ф. Сочинения в двух томах. - М.: Мысль, 1972. - Т.2. - 582 с.
13. Бестужев-Лада И.В. Педагогический потенциал культурологии // Вопр. философии. - 1972. - № 2. - С.49-55.
14. Богачева О. Государственное финансирование сферы культуры и искусства (опыт индустриально развитых стран) // Вопр. экономики. - 1996. - № 10. - С.64-77.
15. Боголюбова Е.В. Культура и общество: Вопросы истории и теории. - М.: Изд-во МГУ, 1978. - 232 с.
16. Богуцький Ю.П. Проблеми та перспективи української культури // Культура і життя. - 2002. - № 8-9. - 6 берез. - С.1-2.
17. Бондаренко В.Д. Пріоритетні напрямки державно-церковної політики в Україні // Актуал. проблеми держ.-церков. відносин в Україні: Наук. зб. / Ред. кол.: В.Д.Бондаренко, А.М.Колодний. - К.: ВіП, 2001. - С.7-13.
18. Браун П. Посібник з аналізу державної політики. - К.: Основи, 2000. - 243 с.
19. Бурков В.Н., Новиков Д.А. Как управлять проектами. - М., 1997. - 188 с.
20. Вебер М. Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1990. - 804 с.
21. Велни В. Современные перспективы культуры и культурной политики. - М.: Прогресс, 1992. - С.190-197.
22. Востряков Л.Е. Региональные управленческие отношения в сфере культуры: поиск новой управленческой парадигмы. - М., 1993. - 148 с.
23. Всеукраїнські збори працівників культури (23 березня 2000 р, м. Київ).- К., 2000. - 72 с.
24. Воронков А.А. Методы анализа и оценки государственных программ в США. - М.: Наука, 1986. - 200 с.
25. Гасратян К.М. Государство и развитие сферы культуры // Миров. экономика и междунар. отношения. - 2000. - №1. - С.116-119.
26. Гельвецій К. Про людину, її розумові здібності та її виховання / Пер. з фр. В.Підмогильного. - К.: Основи, 1994. - 416 с.
27. Генисаретский О.И., Щедровицкий П.Г. О культурной политике // Вопр. методологии. - М., 1997. - № 3-4. - С.85-100.
28. Гердер И. Идеи к философии истории человечества // Избр. соч. - М.: Наука, 1977. - 703 с.
29. Голомидов В.И. Некоторые аспекты организации социально-культурной деятельности во Франции. - М., 1988.
30. Гончаренко Н.В. Духовная культура: Источники и движущие силы прогресса. - К.: Наук. думка, 1980. - 379 с.
31. Горлова И.И. Культурная политика в условиях переходного периода. - М., 1997. - 286 с.
32. Гриценко О. Культурна політика: Концепції й досвід: Навч. посіб. - К.: Ін.-т держ. управ. і самовряд. при Кабінеті Міністрів України, 1994. - 60 с.
33. Гриценко О. Економічні проблеми української культури // Культура і життя. -1995. - 19 квіт. - № 15.
34. Гриценко О. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі. - К.: УЦКД, 2000. - 228 с.
35. Гриценко О. Між глобальним та національним // Критика. - 2000. - № 6. - С. 8-13.
36. Давидович В.Е., Жданов Ю.А. Сущность культуры. - Ростов: Изд-во Ростов. ун-та, 1979. - 263 с.
37. Даниленко В.М. Культурно-мистецьке життя в Україні 1990-х р. // Вісн. Держ. академії керівн. кадрів культури і мистецтв. - 2002. - № 1. - С.113-131.
38. Декрет Кабінету Міністрів України Про податок на прибуток підприємств і організацій” від 26 груд. 1992 р. № 12-92 // Відом. Верховної Ради України. - № 10 - Ст.76.
39. Державна програма Культура. Просвітництво. Дозвілля” (проект). - К., 1995. - 23 с.
40. Державна програма Культура села” (проект). - К.: УЦКД, 1996. - 17 с.
41. Державна програма основних напрямків розвитку культури в Україні на 1999-2005 рр. // Культура і життя. - 1998. - 11 жовт.
42. Державне управління в Україні: централізація та децентралізація / Відп. ред. проф. Н.Р. Нижник.- К.: Вид-во УАДУ. - 1997. - 488 с.
43. Державне управління. Теорія та практика / За заг. Ред. В.Б. Авер’янова. - К.: Юрінком-Інтер., 1998. - 360 с.
44. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. В.А.Ребкала, В.В.Тертички. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 232 с.
45. Дискин И.Е. Культура: стратегия социально-экономического развития. - М.: Экономика, - 1990. - 109 с.
46. Дискин И.Е. Социокультурный базис перестройки / Рос. акад. наук, Ин-т соц.-эконом. проблем народонаселения. - М.: Наука, 1992. - 103 с.
47. Дзюба І.М. Чи усвідомлюємо українську культуру як цілісність? // Наука і культура. - 1988. - Вип. 22. - С.309-325.
48. Дзюба І. Проблеми культури в незалежній Україні // Пам’ятки України. - 1997. - № 2. - С. 16-29.
49. Дзюба І.М. Між культурою і політикою. - К.: Сфера, 1998. - 254 с.
50. Дзюба І. Деякі проблеми і перспективи української культури // Вісн. НАН України. - 2001. - № 3. - С.18-22.
51. Дзюба І.М. Україна перед Сфінксом майбутнього. - К.: Вид. дім КМ Академія”, 2002. - 35 с.
52. Економічний розвиток і державна політика: Практикум / Ю.Бажал, О.Кілієвич, О.Гриценко та ін.; За заг.ред. Ю.Єханурова, І.Розпутенка. - К.: Вид-во ”К.І.С.”, 2001. - 144 с.
53. Ерасов Б.С. Социальная культурология: Пособие для студ. высш. учеб. завед. - М.: Аспект-Пресс, 1996. - 169 с.
54. Ефремов В.С. Проектное управление: модели и методы принятия решений // Менеджмент в России и за рубежом. - 1998.- № 6. - С.105-139.
55. Жулинський М.Г. Культура - головна концепція в політиці та історії // Час-Time. - 1997. - № 3. - С.10.
56. Жулинський М.Г. Який дефіцит загрозливіший: енергоносіїв чи духовної енергії? // Сучасність. - 1999. - № 3. - С.79-89.
57. Жулинський М.Г. Сьогодні від мого колишнього романтизму не залишилося нічого // Уряд. кур’єр.- 2000. -1 берез. - № 39.
58. Жидков В.С. Культурная политика и театр. - М.: ИздАт, 1995. - 320 с.
59. Жидков В.С. Перестройка системы управления культурой. - М., 1988. - 151 с.
60. Закон України Про бібліотеки і бібліотечну справу // Відом. Верховної Ради України. - 1995. - № 7. - Ст.45.
61.Закон України Про комітети Верховної Ради України // Відом. Верховної Ради України. - 1995. - № 19. - Ст.134.
62. Закон України Про музеї та музейну справу // Відом. Верховної Ради України. - 1995. - № 25. - Ст.191.
63. Закон України Про систему оподаткування // Офіц. вісн. України. - 1997. - Чис. 12. - Кн.1. - Ст.13.
64. Закон України Про місцеве самоврядування // Відом.Верховної Ради України. -1997. - № 24. - Ст.170.
65. Закон України Про видавничу справу // Відом. Верховної Ради України. - 1997. - № 32. - Ст.206.
66. Закон України Про благодійництво та благодійні організації // Офіц. вісн. України. - 1997. - Чис. 42. - 30 жовт. - Ст.1.
67. Закон України Про професійних творчих працівників та творчі спілки // Відом. Верховної Ради України. - 1997. - № 52. - Ст.312.
68. Закон України Про кінематографію // Відом. Верховної Ради України. - 1998. - № 38. - Ст.1388.
69. Закон України Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим // Уряд. кур’єр. - 1999. -14 січ.- №12.
70. Закон України Про місцеві державні адміністрації // Відом. Верховної Ради України. - 1999. - № 20-21. - Ст.190.
71. Закон України Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей // Офіц. вісн. України.- 1999. - № 42. - Ст.2072.
72. Закон України Про охорону культурної спадщини // Офіц. вісн. України.- 2000. - № 27. - Ст.1112.
73. Закон України Про Державну програму розвитку національної кіноіндустрії на період до 2005 року (проект). - К., 2001.
74. Зайцева Л. Источники финансирования социально-культурной сферы и роль промышленного меценатства // Вопр. экономики. - 1993. - № 4. - С.37-46.
75. Зайцева К.В., Дорофиенко В.В. Менеджмент в сфере культуры. - Х.: Основа, 1999. - 129 с.
76. Звернення учасників всеукраїнських зборів видавців, поліграфістів, книгорозповсюджувачів до Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України // Літератур. Україна. - 2000. - 1 черв. - № 20.
77. Здіорук С.І. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України: Препринт / С.І.Здіорук, Б.О.Парахонський, О.Л.Валевський. - К., 1995. - 77 с.
78. Иовчук М.Т., Коган Л.Н. Советская социалистическая культура. Исторический опыт и современные проблемы. - М., 1979. - 217 с.
79. Каган М.С. Философия культуры. Становление и развитие: Учеб. пособие для студ. вузов / М.С.Каган, К.А.Сергеев, Р.В.Светлов и др. - СПб., 1995. - 309 с.
80. Каган М.С. Философия культуры / С.-Петербург. гос. ун-т. - СПб.: Петрополис, 1996. - 416 с.
81. Кампо В. Актуальні проблеми впровадження в Україні адміністративної реформи // Укр. прав. часопис. - 1999. - Вип.5. - С.9-14.
82. Кант И. Критика чистого разума / Н.Лосский (пер. с нем.). - М., 1994. - 592 с.
83. Карлова В. Формування і здійснення регіональної культурної політики // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - Вип. 2.- С. 348-353.
84. Карпенко В.К. Чи переродимося ми у малоросів? // Україна. - 2001. - № 3.- С.45.
85. Карпов Г.Г. Ленин о культурной революции. - Л., 1976. - 173 с.
86. Кассирер Э. Избранное: Индивид и космос / А.А.Гаджикурбанов и др. (пер.); С.Я.Левит (сост.); Академия исслед. культуры. - М., 2000. - 654 с.
87. Кертман Л.Е. К методологии изучения культуры и кризисе ее идеалистических концепций // Новая и новейшая история. - 1973. - № 3. - С.39-52.
88. Ким М.П. Проблемы развития социалистической культуры // Культура развитого социализма: некоторые вопросы теории и истории. - М., 1978. - С. 73-79.
89. Ключові проблеми та перспективи розвитку культури в Україні: Аналіт. звіт. -К., 2002. - Листоп.-груд.
90. Ковальзон М.Я. Место понятия культура” в системе категорий исторического материализма // Методолог. проблемы ист. материализма. - Барнаул, 1976. - 92 с.
91. Коган Л.Н. Совершенствование управления развитием культуры. - Свердловск, 1981. - 172 с.
92. Колосницина Н. Зарубежный опыт культурной политики // Культ. политика в совр. обществе. - М., 1992. - С.189-204.
93. Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 верес. 1997 р. № 998. - К., 1997.
94. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року №1к/95-ВР // Відом. Верховної Ради України. - 1995. - № 18. - Ст.113.
95. Конституція України: Прийнята на п’ятій сес. Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.
96. Концепція державної культурної політики України (Основні положення) // Культура і життя. - 1995. - №3. - С.1-2.
97. Концепція адміністративної реформи в Україні / Держ. комісія з проведення в Україні адміністрат. реформи. - К., 1998. - 62 с.
98. Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала // Світло. - 2000. - № 4. - С.4-8.
99. Костицький М., Годованець В., Ткаченко Т. Державна мова в Україні (політико-правовий огляд) // Політ. думка. - 2000. -№ 3. - С.114-130.
100. Кравченко А.И. Культурология: Слов. - М.: Академ. проект, 2000. - 672 с.
101. Кравченко Б. Адміністративна реформа в Україні: стан та перспективи // Вісн. УАДУ. - 1997. - № 3-4. - С.13-21.
102. Кремень В.Г. Становлення і розвиток політичної культури українського суспільства // Вісн. УАДУ. - 1998. - № 2. - С.4-6.
103. Кримський С. 2003-й рік - рік культури. Чого нам чекати від нього? // Укр. культура. - 2002. - № 6. - С.3-4.
104. Крисюк С. Державно-громадське управління освітою // Сусп. реформи та становлення громадян. суспільства в Україні: матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С.350-353.
105. Кубко Е.Б. Програмно-целевая организация государственного управления (сущность, правовая основа, хозяйственная практика) / Отв. ред. В.В. Цветков. - К.: Наук. думка, 1988. - 232 с.
106. Культурная политика в современном обществе. - М., 1992. - 192 с.
107. Культурна політика: методологічні, правові, економічні проблеми: Зб. наук. пр. - К.: УЦКД Мінкультури України, 1995. - 64 с.
108. Культурна політика України: Наук.-практич. конф., Київ, 11-13 квітня 1995 р.: Зб. матеріалів. - К.: УЦКД Мін-ва культури України. - 1995. - 40 с.
109. Культура в законі: Стан та проблеми правового регулювання культури в Україні / За ред. О.Гриценка. - К.:УЦКД, 1998. - 104 с
110. Культурная политика России. История и современность: Два взгляда на одну проблему / И.А.Бутенко, К.Э.Разлогов (ред.); Рос. ин-т культурологии. - М.: Либерия, 1998. - 296 с.
111. Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения: - Науч.-информ. сб. - Вып.3. - М.: Изд. РГБ, 1999. - 112 с.
112. Культурна політика України у контексті світових трансформаційних процесів: Матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. / Заг. ред. В.П.Подкопаєв, В.Г.Чернець. - К.: ДАККіМ, 2001. - 392 с.
113. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світогляд. аналіз / В.Андрущенко, Л.Губерський, М.Михальченко. - К.: Знання України, 2002. - 578 с.
114. Кучма Л.Д. Націю звеличують великі ц