ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У СФЕРІ ГРОМАДЯНСТВА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ШКУМБАТЮК Каріна Любомирівна

УДК 351:342.71 (477)

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У СФЕРІ ГРОМАДЯНСТВА
В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

25.00.01 теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
БОРДЕНЮК Василь Іванович,
кандидат юридичних наук, доцент

КИЇВ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................4

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ГРОМАДЯНСТВА...........................................11
1.1. Стан досліджень державної політики у сфері громадянства
(огляд наукової літератури).........................................................13
1.2. Громадянство як об'єкт державної політики.......................... ...20
1.3. Поняття, зміст та принципи державної політики України
у сфері громадянства....................................................................30
Висновки до першого розділу...............................................................58

РОЗДІЛ 2
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ ГРОМАДЯНСТВА.........................61
2.1. Розвиток національного законодавства України про
громадянство............................................................................................61
2.2. Імплементація міжнародно-правових стандартів у сфері
громадянства у законодавство України в контексті євроінтеграції...........................................................................................93
Висновки до другого розділу................................................................117

РОЗДІЛ 3
СИСТЕМА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ,
ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ РЕАЛІЗАЦІЮ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ
УКРАЇНИ У СФЕРІ ГРОМАДЯНСТВА..............................................120
3.1. Місце і роль Верховної Ради України у формуванні та
реалізації державної політики України у сфері громадянства...........122
3.2. Функції та повноваження Президента України
у сфері громадянства...............................................................................126
3.3. Повноваження органів виконавчої влади щодо реалізації
державної політики України у сфері громадянства..............................134
3.4. Органи судової влади в механізмі реалізації державної політики
України у сфері громадянства................................................................147
Висновки до третього розділу................................................................150

ВИСНОВКИ.............................................................................................154

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................165

ДОДАТКИ.................................................................................................185

ВСТУП

Актуальність теми. Практична реалізація Україною курсу на європейську інтеграцію можлива лише за умов формування в Україні таких демократичних інститутів, які відповідали б, з одного боку, стандартам і вимогам Європейського Союзу, а з іншого забезпечували верховенство права, дотримання прав і свобод людини, повагу та захист прав національних меншин [167, c. 178].
До таких інститутів, з якими нерозривно пов’язується вирішення зазначених вище завдань, належить інститут громадянства основа правового становища особи як у національному, так і в міжнародному праві.
Громадянство як стійкий правовий зв’язок між особою та державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках, є важливим компонентом правового статусу людини. Відображаючи принципові засади взаємовідносин особи і держави, громадянство, з одного боку, є головною умовою поширення на особу всього комплексу прав, свобод та обов’язків громадянина певної держави, а з іншого накладає на державу відповідні обов’язки щодо громадян, зокрема в частині, що стосується їх дипломатичного захисту та представлення на міжнародній арені. Саме тому будь-яка людина буде позбавлена значної частини свої фундаментальних прав, якщо не матиме громадянства.
Громадянство є також виявом суверенітету держави, оскільки держава має право самостійно вирішувати питання, хто може бути і є її громадянами. При цьому від того, як будуть урегульовані питання громадянства, багато в чому залежить стан і стабільність держави та її інститутів. Оптимальне розв'язання проблем взаємовідносин особа - держава” значною мірою впливає на всі сфери державного і суспільного життя, а тому завжди перебуває в центрі уваги відповідних органів державної влади (державного управління). Із цих позицій громадянство є об’єктом державної політики.
Разом з тим процеси інтеграції України до Європейського Союзу, членство у Раді Європи зумовлюють потребу приведення її державної політики у всіх сферах суспільного і державного життя (в тому числі й у сфері громадянства) у відповідність із загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права та права Європейського Союзу. Важливість узгодження державної політики України у сфері громадянства із цими стандартами зумовлена насамперед тим, що відмінності в законодавстві про громадянство в двох або більше державах призводять до виникнення проблем як у громадян, так і в держав у цілому. Ось чому європейські держави, в тому числі й Україна, на сучасному етапі вживають заходів щодо узгодження державної політики у сфері громадянства, вироблення єдиних підходів до регулювання питань громадянства на законодавчому рівні тощо. Саме цим зумовлюється актуальність дослідження проблем формування та реалізації державної політики України у сфері громадянства в контексті європейської інтеграції.
Важливим державно-суспільним значенням громадянства пояснюється значний інтерес до нього з боку вчених як за радянських часів, так і нині. Слід назвати таких вчених, як С.А.Авак’ян [1, 2], З.К.Александров [5], Ю.Р. Боярс [24, 25], В.Г.Буткевич, Л.Д.Воєводин [34], А.З.Георгіца [36], А.І. Денисов [40], Д.Л.Златопольський [34, 71], С.К.Косаков [90, 91], А.І. Лепешкiн [98], М.І.Матузов [106], В.Ф. Мелащенко [107, 108], А.А. Мішин [112], В.Ф.Погорiлко [81], П.М. Рабiнович [132], С.І.Русинова [138], Ю.М.Тодика [150 152], П.Ф.Чалий [175 179], С.В.Черниченко [180 182], В.Є.Чiркiн [148], В.М.Шаповал [185], В.С.Шевцов [186, 187], Б.В. Щетінін [195] та iнші. Однак у роботах названих авторів увага акцентувалася в основному на конституційно-правових та міжнародно-правових аспектах громадянства, питання формування та реалізації державної політики та державного управління у сфері громадянства, як правило, не аналізувались.
Це значною мірою стосується й проблем державної політики та державного управління, дослідженню яких присвячені, зокрема, праці таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як Г.В.Атаманчука [13], В.Д.Бакуменка [16], В.І.Борденюка [22, 23], П.Брауна [26], Т. Дая [218], С.Д.Дубенко [42], Н.Р. Нижник [42, 43, 115], Л. Пала [120], Г. Райта [133], В.А.Ребкала [41, 35], В.В.Тертички [41, 149], В.В.Цвєткова [174] та інші. У згаданих працях розглядаються здебільшого загальні проблеми державної політики та державного управління. Спеціальні дослідження, які були б присвячені аналізу державної політики у сфері громадянства, фактично відсутні.
Викладене свідчить про потребу в комплексному вивченні поняття, змісту і механізмів реалізації державної політики України у сфері громадянства. Це і зумовило вибір теми й актуальність дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема дисертацiйного дослiдження пов’язана з науковими проблемами, над якими працює кафедра права і законотворчого процесу Національної академії державного управління при Президентові України ("Нормативно-правове забезпечення реформи державного управління та місцевого самоврядування" державний реєстраційний номер 0103U006820).
Автором досліджувалися механізми реалізації конституційних прав громадян на участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, у виборах до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, права рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.
Мета i завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування формування та реалізації державної політики України у сфері громадянства в контексті європейської інтеграції, місця та ролі органів державного управління в практичному втіленні цієї політики в життя.
Відповідно до вказаної мети були поставлені такі завдання:
- охарактеризувати стан наукової літератури з проблем державної політики України у сфері громадянства;
- осмислити теоретичні аспекти інституту громадянства як явища суспільного життя та об'єкта державної політики і сформулювати визначення державної політики України у сфері громадянства;
- розкрити мету, зміст та принципи державної політики України у сфері громадянства, її зв'язок з європейською інтеграцією;
- системно проаналізувати законодавство України, що визначає основні засади державної політики у сфері громадянства, на предмет його відповідності міжнародно-правовим (у тому числі європейським) стандартам;
- визначити концептуальні підходи до вдосконалення законодавства України про громадянство щодо усунення прогалин, суперечностей та неузгодженостей у регулюванні суспільних відносин, які складаються в процесі набуття особою статусу громадянина України, збереження громадянства України та його припинення;
- дослідити систему органів державного управління, їх місце та роль у формуванні та реалізації державної політики України у сфері громадянства;
- виробити відповідні пропозиції та рекомендації щодо шляхів вдосконалення державної політики України у сфері громадянства в контексті європейської інтеграції.
Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі формування та реалізації державної політики у сфері громадянства, а саме з приводу набуття, збереження та припинення громадянства України, їх правове регулювання, зокрема норми Конституції України, законів та міжнародних договорів України, функції та повноваження відповідних органів державного управління.
Предмет дослідження - державна політика України у сфері громадянства, її поняття, зміст, принципи, конституційно-правові засади та система органів державного управління, що забезпечують її реалізацію.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що теоретичне осмислення громадянства як об'єкта державної політики, аналіз норм національного законодавства та міжнародно-правових стандартів щодо громадянства дають змогу обґрунтувати поняття, зміст та принципи державної політики України у сфері громадянства і визначити засади її конституційно-правового регулювання та реалізації органами державного управління в контексті європейської інтеграції.
Методи дослiдження. В процесі дослідження дисертантом використовувалась система сучасних загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання суспільних явищ і процесів, яка, зокрема, включає діалектичний метод, а також системний, історичний, логічний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий та інші методи наукового пізнання державної політики у сфері громадянства.
Теоретичну основу дисертації становлять насамперед праці вітчизняних та зарубіжних вчених, в яких досліджувались питання громадянства, державної політики та державного управління. Поряд із цим у процесі дослідження автором використовувались також теоретичні здобутки загальної теорії держави і права, конституційного та міжнародного права, політології та інших суспільних наук.
Нормативно-правову базу дослідження становлять Конституція України, закони України та система міжнародно-правових документів, присвячених правам людини, у тому числі й праву на громадянство.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертацiйному дослiдженні здійснено комплексний аналіз державної політики України в сфері громадянства в контексті європейської інтеграції.
Елементи наукової новизни полягають, зокрема, в тому, що:
- вперше розкрито поняття, зміст та принципи державної політики України у сфері громадянства, обґрунтовано її зв'язок з європейською інтеграцією;
- висвітлено конституційно-правові засади державної політики України у сфері громадянства;
- дістав подальшого розвитку аналіз законодавства України про громадянство з погляду його відповідності міжнародно-правовим (у тому числі європейським) стандартам та визначено шляхи його вдосконалення;
- розкрито місце та роль органів державного управління, які забезпечують формування та реалізацію державної політики України у сфері громадянства;
- сформульовані положення та висновки, спрямовані на визначення основ державної політики України у сфері громадянства в контексті європейської інтеграції;
- виявлено проблемнi питання у досліджуваній сфері, що потребують подальшого вивчення.
Практичне значення одержаних результатів. Результатами дисертаційної роботи є обґрунтування концептуальних пiдходів до розв'язання проблеми формування, конституційно-правового закріплення та реалізації державної політики України у сфері громадянства в контексті європейської інтеграції. Це дасть змогу вирiшити конкретні питання при пiдготовцi нових i вдосконаленнi чинних законодавчих актiв, які регулюють питання громадянства України, та визначенні повноважень органів державного управління, які забезпечують реалізацію цієї політики. Положення i висновки дисертації можна використати в навчальному процесі та подальших дослiдженнях державної політики у сфері громадянства.
Основні положення й рекомендації дисертаційного дослідження використовувалися під час підготовки технічних завдань експертів від України для участі у діяльності робочих органів Ради Європи з питань громадянства (довідка Міністерства закордонних справ України № 3101/16-119/4-893 від 18 грудня 2003 р.) та у підготовчій роботі, пов'язаній з приєднанням України до Європейської конвенції про громадянство 1997 року (довідка Адміністрації Президента України № 20-01/156 від 19.11.2003 р.).
Апробацiя результатiв дисертації. Основні ідеї і положення дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях: Першій Європейській конференції з питань громадянства (Страсбург, 1999), "Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз" (Київ, 2002) та "Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції" (Київ, 2003).
Матеріали та результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри права і законотворчого процесу Національної академії державного управління при Президентові України та міжкафедральному семінарі Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені у дев'яти публікаціях, у тому числі в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження, наукового аналізу теоретичних і прикладних аспектів формування та реалізації державної політики України у сфері громадянства в контексті європейської інтеграції, місця і ролі органів державного управління в практичному втіленні цієї політики в життя ми дійшли ряду висновків науково-теоретичного та практичного характеру.
Не зважаючи на значний інтерес науковців до проблем громадянства, державної політики та державного управління, досі у науковій літературі відсутні комплексні дослідження державної політики у сфері громадянства. Отже, немає і загальноприйнятого визначення поняття державної політики у сфері громадянства, яке би повно відображало її суть i зміст. Складність визначення цього поняття зумовлена багатьма причинами, зокрема, природою громадянства, його змістом i функціями, природою суспільства, об'єктивним процесом розвитку i змінами у суспільних відносинах.
Громадянство є одним з невід'ємних прав людини, постійним правовим зв'язком між особою і державою, що породжує взаємні права та обов'язки, визначає належність особи до конкретної держави. Відповідно ця держава гарантує і захищає конституційні права і свободи своїх громадян як усередині країни, так і поза її межами.
Разом з тим громадянство це комплексний правовий інститут, який має конституційний характер і являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини між особою та державою з приводу набуття, збереження та припинення громадянства, а також повноваження органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.
Громадянство також є однією з важливих ознак державного суверенітету. Згідно з принципом державного суверенітету, кожна держава самостійно регулює питання громадянства, вирішуючи, хто є її громадянами, і встановлює процедури у питаннях громадянства. Проте повної свободи у регулюванні державою питань громадянства бути не може. Деякі проблеми в сфері громадянства, зокрема правонаступництво, зміна громадянства та інші, можуть бути розв'язані лише зусиллями кількох держав.
У сучасний період свобода дій держави щодо регулювання питань громадянства також повинна обмежуватися правами людини в цій сфері, зокрема правом кожної людини на громадянство та правом кожної дитини на набуття громадянства. Недотримання цього постулату правової демократичної держави можна розглядати як ознаку недемократизму.
Отже, громадянство як стійкий правовий зв'язок між особою і державою нерозривно пов'язане з державою, державним суверенітетом, основними елементами держави, і тому є об'єктом політики, яку провадить держава. Більше того, процеси побудови держави, розвитку конституціоналізму і громадянства є рівнобіжними. Усе це обумовлює актуальність формування державної політики України у сфері громадянства і визначає її помітну роль в контексті європейської інтеграції.
Як з'ясовано в ході дослідження, однією з нагальних проблем формування та реалізації державної політики України у сфері громадянства, яка потребує розв'язання, є встановлення відповідного балансу між інтересами особи, держави i суспільства, оскільки сам по собі інститут громадянства виконує подвійну функцію: по-перше, він є засобом забезпечення і захисту прав особи, по-друге, засобом захисту інтересів держави. Баланс інтересів між особою і державою досягається насамперед під час визначення умов набуття, збереження і припинення громадянства.
Таким чином, державну політику України у сфері громадянства можна визначити як системну і послідовну діяльність держави з питань набуття, збереження і припинення громадянства України, спрямовану на досягнення такого рівня взаємовідносин особи і держави, який відповідатиме інтересам кожної особи й інтересам України в цілому.
Метою державної політики України у сфері громадянства є забезпечення умов для безперешкодної реалізації прав і свобод людини і громадянина, у тому числі й права на громадянство, забезпечення національних інтересів, безпеки та територіальної цілісності України, інтеграції здійснюваної нею політики в загальноєвропейську.
На зміст і порядок формування державної політики у сфері громадянства значний вплив справляють історичні, культурні, соціальні, економічні, географічні особливості кожної відповідної країни. Основні етапи розвитку державної політики України у сфері громадянства пов'язані з етапами українського державотворення та з етапами розвитку конституціоналізму. Конституційно оформлена Українська держава з власним громадянством бере початок з 1918 року. Від 1919 до 1922 років вона була незалежною державою і прагнула мати власне громадянство, а з 1922 до 1991 року існувала в рамках СРСР, і її громадянство мало формальний та неефективний характер. У серпні 1991 року незалежна Україна на законодавчому рівні визнала себе правонаступником УРСР щодо громадянства. З цього часу почала формуватися та реалізуватися її державна політика у сфері громадянства, яка відображає основні етапи сучасного державотворення.
Поряд з цим, у даний період в умовах інтеграції в європейському регіоні спостерігається тенденція до зближення правового регулювання питань громадянства і гармонізації державних політик щодо цього.
Усі ці умови визначають зміст державної політики України у сфері громадянства. По-перше, ця політика спрямована на дотримання історичної справедливості стосовно набуття громадянства України вихідцями з України. По-друге, вона орієнтується на надання можливості набуття українського громадянства на основі вільного волевиявлення всіма категоріями осіб, які проживають на території України на законних підставах, без будь-якої дискримінації. По-третє, при вирішенні питань, які стосуються зміни громадянства, не допускається виникнення безгромадянства. По-четверте, забезпечується практична реалізація конституційного принципу єдиного громадянства. Нарешті, завдяки формуванню та реалізації державної політики України у сфері громадянства відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права створюється сприятливий режим для зближення умов набуття та припинення громадянства всіх європейських країн.
Тобто, будучи цілісним явищем, державна політика України у сфері громадянства існує і виступає в двох площинах і має два аспкети: міжнародний (державна належність) пов'язаний з правами і обов’язками між державами, що звідси випливають, і внутрішньодержавний пов'язаний з відносинами між особою і державою.
Принципи державної політики України у сфері громадянства, в яких відображається її сутність та зміст, визначені в Конституції України, законах та міжнародних договорах України з питань громадянства. Система цих принципів включає в себе загальні принципи, на яких має базуватися державна політика у будь-якій сфері, а також принципи, яких дотримується держава стосовно громадянства.
Загальні принципи законності, дотримання основних прав людини, відкритості державної діяльності, узгодженості інтересів України та міжнародного співтовариства
Спеціальні принципи українське громадянство базується на поєднанні принципів права ґрунту і права крові; особистої автономії (автоматична втрата чи набуття громадянства у шлюбі неможливі; необхідна згода дітей віком від 15 до 18 років для набуття чи припинення громадянства); існування в Україні єдиного громадянства; необхідності уникнення безгромадянства; права на громадянство як невід'ємного права особи; неможливості позбавлення громадянина України громадянства чи права змінити громадянство; визначення законом підстав набуття і припинення громадянства України; неможливості вигнання за межі України або видачі іншій державі громадянина України; гарантування Україною піклування та захисту своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Коло джерел, правовими нормами яких закріплюється державна політика України у сфері громадянства, включає в себе Конституцію України, закони України (насамперед Закон України "Про громадянство України") та міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому дії держави у врегулюванні питань громадянства обмежуються нормами мiжнародного права. Це є орiєнтиром правового регулювання питань громадянства i виступає критерiєм оцiнювання законодавства, яким закріплюється державна політика у сфері громадянства.
До конституційних засад державної політики у сфері громадянства відносяться передусім положення статті 4 Конституції України, згідно з якою "В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом" [85]. Своєрідну першооснову для визначення конституційно-правових засад державної політики у сфері громадянства створюють також відповідні положення Розділу ІІ Конституції України, який визначає конституційні права і свободи та обов’язки людини і громадянина.
Основним нормативно-правовим актом, який на законодавчому рівні визначає засади державної політики України у сфері громадянства, є Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року.
Системний аналіз законодавства України з питань громадянства свідчить, що в основному воно відповідає вимогам демократії, гуманізму, поваги до прав і свобод людини і громадянина. Багато прогресивних міжнародно-правових положень з питань громадянства, що містяться в основних міжнародних багатосторонніх документах, сприйняті законодавством України. У цьому напрямі складається і практика його застосування.
Це означає, що в Україні сформовано конституційно-правові засади державної політики у сфері громадянства, які відповідають національним інтересам України та узгоджуються з відповідними міжнародно-правовими, зокрема європейськими, стандартами.
Водночас законодавство про громадянство потребує вдосконалення, яке має полягати в такому: внесенні змін до чинного законодавства та приєднанні до міжнародно-правових документів з питань громадянства. Це набуває особливого значення в контексті загальноєвропейської інтеграційної політики. Тому питання громадянства мають розглядатися в контексті національної конституційно-правової доктрини, а також обов'язково досліджуватися з точки зору міжнародного, зокрема європейського, права.
Підписання та ратифікація країнами Європи, у тому числі й Україною, Європейської конвенції про громадянство 1997 року буде наступним кроком на шляху зближення національних законодавств та відповідних норм міжнародного права. Адже положення Європейської конвенції про громадянство 1997 року відображають міжнародні принципи i норми, що існують в галузі громадянства, з якими мають узгоджуватися законодавства держав-учасниць. Це такі принципи: кожна людина має право на громадянство; слід уникати безгромадянства; ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства; ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-учасниці та іноземцем (авт. у міжнародному праві під іноземцем розуміється і особа без громадянства), ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування у шлюбі автоматично не тягнуть за собою наслідків для громадянства іншого з подружжя [192].
Першим кроком у напрямі вдосконалення законодавства про громадянство стала підготовка проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України", розробленого у зв'язку з необхідністю приведення його норм у відповідність до нової редакції Кримінального кодексу України, Законів України "Про імміграцію", "Про біженців", інших нормативно-правових актів, що містять положення, які мають значення для набуття і припинення громадянства України, та Європейської конвенції про громадянство.
Положення цього законопроекту мають уточнити повноваження у вирішенні питань громадянства спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства і підпорядкованих йому органів та Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв і консульських установ України, а також удосконалити редакції окремих положень Закону України "Про громадянство України", що спричиняють труднощі під час їх реалізації.
Необхідним є також поглиблення співробітництва України в питаннях правового регулювання її державної політики у сфері громадянства з іншими державами безпосередньо. Тому заходи, спрямовані на вдосконалення національного законодавства про громадянство, мають стосуватися й двосторонніх міжнародних договорів України. У зв'язку з цим важливим видається нам поглиблення співпраці з країнами-членами СНД, оскільки саме з ними відбувається інтенсивний міграційний обмін. Зокрема, Україні слід продовжити укладання двосторонніх угод про спрощений порядок зміни громадянства, які не лише суттєво полегшують набуття і припинення громадянства особами, які іммігрували в Україну, а й запобігають виникненню випадків безгромадянства і множинного громадянства.
Україна визначила своїм стратегічним курсом європейську інтеграцію, складовою якої є необхідність адаптації національного законодавства до права Європейського співтовариства. Тому серед розв'язання проблем адаптації питання громадянства мають теж займати важливе місце.
Узагалі приєднання до міжнародних договорів має важливе значення для України як на міжнародному, так і на національному рівні. Зокрема, на міжнародному рівні можна визначити такі позитивні наслідки:
1) налагодження співробітництва держави з міжнародним співтовариством з метою уникнення небажаних наслідків урегулювання питань громадянства;
2) поліпшення міжнародної обстановки і забезпечення її стабільності, уникаючи виникнення конфліктів та регулюючи їх;
3) забезпечення здійснення прав людини, зокрема права на громадянство;
4) удосконалення норм міжнародного права, які стосуються набуття громадянства і збереження ефективного громадянства;
5) сприяння міжнародним організаціям (зокрема, ООН, РЄ) у виконанні їх завдань щодо забезпечення дотримання принципів, які містяться у міжнародно-правових документах.
На національному рівні позитивними наслідками є:
1) сприяння захисту і дотриманню прав людини і громадянина;
2) здійснення права на захист кожного громадянина з боку держави, а також права на розширення масштабів цього захисту;
3) підвищення рівня національної стабільності та безпеки держави;
4) удосконалення національного законодавства.
Отже, удосконалення законодавства про громадянство України має розглядатися комплексно, тобто після систематичного узагальнення всіх наявних у цій сфері розробок як на національному, так і на міжнародному рівні.
Важливим є також належне інституційне забезпечення державної політики у сфері громадянства. Йдеться про систему органів державного управління, що реалізують державну політику у сфері громадянства, налагодження їх взаємодії з громадськими структурами, зміцнення співпраці з міжнародними організаціями.
В Україні існує поділ єдиної державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу й судову. Цей принцип, закріплений статтею 6 Конституції України, буде оптимально корисним лише за умови його реалізації не частково, а повністю. Тому нині він є основою формування системи органів державного управління, які реалізують державну політику України у сфері громадянства, і яка охоплює:
а) законодавчу владу Верховну Раду України;
б) Президента України;
в) Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади;
г) органи судової влади.
Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади шляхом законодавчого регулювання визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики України у сфері громадянства та здійснює парламентський контроль в межах, визначених Конституцією України, за дотриманням законодавства у цій сфері.
Президент України визначає основні напрями формування та реалізації державної політики України у сфері громадянства, дає відповідні доручення органам виконавчої влади та має право законодавчої ініціативи, а також приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України.
Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади забезпечують виконання Конституції України і законів України в частині, що стосуються порядку набуття, збереження та припинення громадянства України.
Органи судової влади (суди загальної юрисдикції) забезпечують судовий захист права людини на громадянство. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів та міжнародних договорів України з питань громадянства, дає їх офіційне тлумачення.
Ознайомившись з переліком конкретних функцій та завдань державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію державної політики України у сфері громадянства, можна стверджувати: специфікою державного управління у цій сфері є те, що функції щодо його здійснення розподілені між кількома центральними органами виконавчої влади спеціальної компетенції, які до того ж тісно взаємодіють. Водночас зміст функцій і компетенції державних органів, які здійснюють державне управління у сфері громадянства, потребують уточнення та узгодження. Найважливішу роль при цьому мають відігравати завершеність і цілісність моделі організації державного управління. Тобто слід створити таку систему державних органів, що здійснювала б якісне управління у сфері громадянства під контролем народу, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (частина друга статті 5 Конституції України) як в його інтересах, так і в інтересах України. Органи державної влади (державного управління), їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України) [85].
Узагалі для того, щоб існували чіткі орієнтири для формування та реалізації державної політики України у сфері громадянства, доцільним буде розробка та ухвалення закону про основні засади державної політики України у цій сфері. Такий закон міг би закріплювати визначення державної політики України у сфері громадянства, її принципи та основні напрями проведення, включаючи питання міжнародного співробітництва, засади правового регулювання та державного управління. Він би розкривав суть державного впливу на регулювання питань громадянства і визначав конституційно-правові та управлінські засади державної політики України у сфері громадянства.
У цілому подальше удосконалення державної політики України у сфері громадянства має бути одним із важливих факторів, який сприятиме утвердженню України як незалежної демократичної правової держави, оскільки громадянство є одним із компонентів правового статусу людини. Адже, за змістом відповідних положень Конституції України громадянство є однією із передумов поширення на особу значної частини політичних прав і свобод, зокрема, в частині що стосується реалізації конституційних прав на участь в управлінні державними справами. Водночас приведення державної політики України у сфері громадянства (як, зрештою, в інших сферах суспільного і державного життя) у відповідність з міжнародно-правовими, у тому числі європейськими стандартами, є важливою передумовою успішної європейської інтеграції України
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що в цілому в ході проведеного дослідження було виконано основні завдання та підтверджено гіпотезу дослідження.
Практична реалізація вищевикладених висновків і пропозицій, на наш погляд, мала би сприяти успішному вирішенню завдань, що стоять перед державною політикою України у сфері громадянства на сучасному етапі розвитку Української держави.
Насамкінець вважаємо за необхідне зазначити, що зроблені у даному дослідженні висновки на підставі аналізу чинної Конституції України, законів України та міжнародних договорів України, а також функцій органів державного управління з вирішення питань громадянства, є необхідним кроком, але всього-на-всього першим етапом дослідження такої глобальної проблеми як формування та реалізація державної політики України у сфері громадянства в контексті європейської інтеграції. У роботі не ставилося завдання розглянути всі сторони цього питання. Вичленовувалося головне, на основі цих висновків мають бути проведені майбутні спеціальні дослідження з проблематики державної політики у сфері громадянства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С.А. Гражданство Российской Федерации. М.: Российский юридический издательский дом, 1994. 128 с.
2. Авакьян С.А. Российское гражданство: Опыт и проблемы. Законодательство. 1997. - № 5. С. 73-84.
3. Актуальные проблемы гражданства. Материалы международной научно-практической конференции по проблемам гражданства. - Москва, 1995. 216 с.
4. Александренко В. Н. О подданстве и натурализации. Варшава: Варшав. ун-та известия, 1904. 42 с .
5. Александрова З.К. К вопросу о понятии гражданства // Вопросы правового регулирования в социалистическом обществе: Материалы итог. науч. конф. Свердловск: Свердл. юрид. инст. 1974. - С. 25 29.
6. Альбертіні Л. М. Правове регулювання громадянства в європейських державах (порівняльний аналіз): Автореф. дис... канд. юрид. наук:12.00.02/Київ. ун-т ім.Тараса Шевченка. К., 1999. 18 с .
7. Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління/ Упорядникии: Г.Райт та ін.; Пер.В.Івашко. К.: Основи, 1996. 128 с.
8. Англо-русский дипломатический словарь / Под ред.В.С.Шах-Назаровой, Н.О.Волковой и К.В.Журавченко. - 3-е изд., стереотип. М. Рус. яз., 2001. 856 с.
9. Андрієнко В., Бритченко С., Суботенко В. Громадянство України у запитаннях і відповідях. К.: МП "Леся", 2002. 64 с.
10. Анісімова М. Ф. Зобов'язання України щодо прав людини у зв'язку зі вступом до Ради Європи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11/Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка К., 2001. 16 с.

11. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2003. 308 с.
12. Аристотель. Соч. в 4 т. / АН СССР. Ин. философии. М.: Мысль, 1983. Т. 4. 829 с.
13. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит.,1997. 400 с.
14. Баглай М.В., Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. М.: Издат. группа Инфра М Кодекс, 1996. 512 с.
15. Байтин М. И. Государство и политическая власть. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1972. 239 с.
16. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
17. Баштанник В. Пріоритетні напрями державної політики інтеграції України до Європейського Союзу // Вісн. УАДУ. 2000. - № 2. С.4957.
18. Баяки В. Общее и особенное в правовом регулировании гражданства в европейских социалистических странах // Совет. государство и право. 1976. - № 11. С. 80 86.
19. Баяки В. Социалистическое гражданство.: актуальные теоретические и практические проблемы: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12. 00. 02 М., 1977. 41 с.
20. Безуглов А.А., Солдатов С.А. Конституционное право России: В 3 т. Москва, 2001. - Т. 1. 780 с.
21. Бойцов В.Я. К вопросу о понятии гражданства как государственно-правового отношения // Учен. тр. Свердловск: Свердл. юрид. инст. 1969. Вып. 9. С. 18 26.
22. Борденюк В. Співвідношення органів державної влади та органів місцевого самоврядування: організаційно-управлінський аспект //Вісн. УАДУ. 2001. - № 4. С.312 320.
23. Борденюк В. Місцеве самоврядування в механізмі держави: конституційно-правовий аспект// Право України. Київ, 2003. - №4. с.1217.
24. Боярс Ю.Р. Вопросы гражданства в международном праве. М.: Междунар. отношения, 1986. 157 с.
25. Боярс Ю. Р. Гражданство в международном и внутреннем праве: Учеб. пособие. Рига: Изд-во Латв. ун-та, 1981. 126 с.
26. Браун М. Пол. Посібник з аналізу державної політики/ Пер. з англ. К.: Основи, 2000. 243 с.
27. Бритченко С. Міграція і питання громадянства // Міграція. 2003. - № 8. 28. Бритченко С. За нормами європейського права. Законодавство України про громадянство на рівень європейських стандартів // Політика і час. 2003. - № 10. С.48-52.
29. Веймер Д.Л., Вайнінг Е.Р. Аналіз політики: концепції, практика / Пер. з англ. І.Дзюб, А.Олійник; Наук. ред. О.Кілієвич. К.: Основи, 1998. 654 с.
30. Венская конвенция о праве международных договоров от 23 мая 1969 г. ООН. - Нью-Йорк, 1970.
31. Вилков Г. Е. Международно-правовое регулирование вопросов двойного гражданства // Советский ежегодник международного права: 1959. М.: Изд-во АН СССР, 1960. С. 360 371.
32. Висновок № 190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи// Вісн. Укр. центру прав людини. 1996. Число 4 5, с.29.
33. Висовень О.В. Громадянство України: розвиток національного законодавства і міжнародне право // Законодавство України та міжнародне право: (Проблеми гармонізації): Зб. наук. пр. К., 1998. Вип.4. С. 241 247.
34. Воеводин Л. Д., Златопольский Д. Л. Государственное право зарубежных социалистических стран. Учебник. - 3-е изд. М.: Изд-во Моск.ун-та, 1984. 368 с.
35. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А., Туленков М.В. Політичне управління/ Навч. посібник К.: Вид-во УАДУ, 2001. 160 с.
36. Георгіца А.З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. Чернівці: Вид-во ЧДУ Рута”, 1994. 138 с.
37. Головченко В.В., Ковальський В.С.Юридична термінологія: Довідник. К.: Юрінком Інтер, 1998. 224 с.
38. Данилов И. Облегченный доступ к получению гражданства в России: причины и следствия// Власть и политика. 2003. - № 41 (1896). с.4
39. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. 1990. - № 31. Ст. 429.
40. Денисов А. И. Советское государственное право: Учебник для юрид. школ. М.: Юрид. изд. Тип., 1947. 367 с.
41. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні: Навч. посібник/ За заг. ред. В.А. Ребкала, В.В. Тертички. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 232 с.
42. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навч. посібник/ Н.Р.Нижник, С.Д.Дубенко, В.І.Мельниченко та ін.; За заг. ред. Н.Р.Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 164 с.
43. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посібник/ За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка. Львів: Вид. Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2002. 352 с.
44. Домовленість між Україною та Республікою Узбекистан щодо співробітництва у вирішенні питань громадянства депортованих осіб та їхніх нащадків. Зб. документів. К. 1999. 206 с.
45. Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. Львів: Наук. Тов-во ім. Т.Г.Шевченка, 1993. Т.2. С.445 446.
46. Європейський вибір: Виступ Президента України Л.Д.Кучми у Верховній Раді України 18 червня 2002 року. Послання Президента України до Верховної Ради України 2002 рік. К.: Преса України, 2002. 96 с.
47. Журавка О.В. Міжнародна-правова характеристика інституту громадянства: Автореф. дис... канд. юрид. наук:12.00.11/Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 1999. 20 с.
48. Закон про громадянство Української Народньої Республіки// Архіви України. 1992. - № 1 3.
49. Закон про громадянство Української Держави від 2 липня 1918 р. // Держ. вісник. 1918. - № 21. Ст. 17.
50. Закон СССР О гражданстве СССР” от 1 декабря 1978 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. 1978. - № 49. Ст. 816.
51. Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. 1991. - № 46. Ст. 617.
52. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. 1991. - № 4. Ст. 20.
53. Закон України Про громадянство України” від 8 жовтня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. 1991. - № 50. Ст. 701.
54. Закон України Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. 1992. - № 36. Ст. 529.
55. Закон України Про внесення змін до Закону України Про громадянство України” від 16 квітня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. 1997. - № 23. Ст. 169.
56. Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. 2001. - № 13. Ст. 65.
57. Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. 2001. - № 47. Ст. 250.
58. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 року// Відомості Верховної Ради України. 1994. - № 23. Ст. 161.
59. Закон України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. 2001. - № 41. Ст. 197.

60. Закон України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. 1994. - № 10. Ст. 45.
61. Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. 1994. - № 18. Ст. 101.
62. Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. 1992. - № 10. Ст. 137.
63. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. 1996. - № 49. Ст. 272.
64. Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. 2003. - № 39. Ст. 351.
65. Закон України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. 1994. - № 16. Ст. 93.
66. Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року// Відомості Верховної Ради України. 1993. - № 52. Ст. 490.
67. Закон України "Про дипломатичну службу" від 20 вересня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. 2002. - № 5. Ст. 29.
68. Закон України "Про Раду Національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. 1998. - № 35. Ст. 237.
69. Закон України "Про ратифікацію Угоди між Україною і Республікою Таджикистан про спрощений зміни громадянства громадянами України, які постійно проживають в Республіці Таджикистан, і громадянами Республіки Таджикистан, які постійно проживають в Україні від 6 липня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. 2002. - № 41. Ст. 302.
70. Закон СССР "О гражданстве Союза ССР" от 23 мая 1990 года// Новые законы СССР. М.: Юрид. лит., 1990. Вып. 2. - С.32.

71. Златопольский Д.Л. Государственное устройство СССР. М.: Госюриздат, 1960. 300 с.
72. Збірка нормативно-правових актів з питань громадянства України (1918 2000)/Упорядники: Андрієнко В., Бритченко С., Суботенко В., Чехович С./ - К.: Континент, 2000. 384 с.
73. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. К., 2000. 378 с.
74. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Доповідь Уповнов