ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД: ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИЙ АСПЕКТ ( 1944 — 1953 рр.)

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

МОНЧЕНКО СЕРГІЙ АЛЬБЕРТОВИЧ

УДК 35.07:32 (477.8)

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ
У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД: ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИЙ АСПЕКТ ( 1944 — 1953 рр.)

Спеціальність 25.00.01 — теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник — доктор історичних наук,
професор
КРАСІВСЬКИЙ ОРЕСТ
ЯКУБОВИЧ

Львів — 2004

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень ...............................................

3

Вступ ........................................................

4

Розділ 1. Історіографія та джерельна база

15

1.1. Історіографія ............

15

1.2. Джерела .........................................

28

Розділ 2. Формування та зміцнення радянської командно -
адміністративної системи в державному управлінні

34

2.1. Формування компартійно-політичної основи
державного управління

34

2.2. Створення та управління діяльністю органів
радянської влади .

51

2.3. Управління діяльністю громадських організацій .

64

Розділ 3. Державне управління радянізацією суспільно -
політичних та соціально-економічних відносин .

81

3.1. Управління політичною та ідейно-виховною роботою

81

3.2. Здійснення кадрової політики

95

3.3. Управління перетвореннями у промисловості,
сільському господарстві, культурній сфері .

110

Розділ 4. Радянська репресивно-каральна система як складова
частина державного управління

129

4.1. Репресивні органи у системі масової депортації
населення .........................................................................................

129

4.2. Державно-політичний терор проти українського
населення опори національно-визвольного руху .....................

148

Висновки ..

166

Список використаних джерел та літератури ........

176

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Здобуття Україною державної незалежності створило реальні передумови для кардинальних демократичних перетворень в українському суспільстві. Декларація про державний суверенітет України” та Акт проголошення незалежності України”[1] започаткували демократичні зміни в організації державної влади. Відбувся її поділ на законодавчу, виконавчу і судову. Виникли сучасні прогресивні державні інститути. Все це стало основою докорінних перетворень в системі державного управління.
Закономірним продовженням українського державотворення стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Статтею 1 свого Основного Закону Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою[2]. Конституція на найвищому законодавчому рівні визнала людину найвищою соціальною цінністю, заклала основи реального народовладдя, підсумувала попередній розвиток українського суспільства за роки незалежності і створила необхідні передумови його подальшого розвитку, а також зумовила незворотність цих процесів і рівноправне становище держави у міжнародній спільноті.
В умовах незалежної України поступово демонтуються недемократичні державні органи і організації, які зумовлювали відчуження громадян від влади і участі в державному управлінні. В суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування. Однак формування сучасної управлінської системи проходить складно і болісно. Появилось багато серйозних проблем, які вимагають нагального вирішення. Серед них, зокрема, неадекватність представництва інтересів регіонів та їх суспільних груп в управлінських структурах, зростання відчуження між ними, зниження авторитету і, відповідно, зростання недовіри населення до влади, низька ефективність державного управління у вирішенні нагальних соціальних проблем та проблем захисту особи, відсутність належного господарсько-фінансового забезпечення управлінських рішень тощо.
Задеклароване Україною прийняття сучасної передової державної системи вимагає від неї подолання негативних явищ і запровадження досконалішої моделі державного управління. Для цього, в першу чергу, використовується перевірений світовою практикою прогресивний міжнародний управлінський досвід, представлений у виданій в Україні перекладній іноземній літературі[3].
Однак самого лише запозичення управлінського досвіду, хай і найсучаснішого, далеко недостатньо. Впровадження навіть найпередовіших державних управлінських систем приречене на провал, якщо вони не будуть адаптовані до умов нашої держави. Через те суспільно-політичні відносини, що склалися безпосередньо в самій державі, є найважливішим суспільним фільтром будь-яких нововведень, в тому числі і для системи та механізмів державного управління. Тому особливо актуальним виступає об’єктивне та всебічне дослідження управлінських проблем внутрішнього характеру, зокрема залежності державного управління в Україні від її суспільно-політичних, соціально-економічних умов, культури, менталітету, історичних традицій тощо.
Теоретико-методологічна основа української науки з державного управління закладена в працях вчених Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема В.І. Лугового[4], В.М. Князєва[5], В.Д. Бакуменка[6], Н.Р. Нижник[7], Г.К. Серьогіна[8].
Важливе значення має розробка загальнодержавних управлінських проблем, виходячи з специфіки їх регіонального відображення. У цьому відношенні важливе теоретико-методологічне значення для дослідження проблем, піднятих у дисертації, мають праці вчених Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема А.О. Чемериса[9], М.Д. Лесечка[10], О.І. Сушинського[11].
Розробка багатьох загальноукраїнських та регіональних аспектів державного управління суттєво підняла рівень їх наукового осмислення. Проте перед нинішньою наукою все ще стоїть багато недосліджених проблем. Значною мірою це стосується тематики з історії державного управління, тобто процесу зародження, розвитку, зміни його як цілісної системи і її складових елементів. У цьому контексті важливим історичним періодом для України загалом та її регіонів зокрема виступає післявоєнний час. Без історичного осмислення державного управління з цього періоду сьогодні неможливо ефективно здійснювати пошук дієвих засобів, шляхів, форм і методів покращення державно-управлінської діяльності. Наведені вище фактори визначають особливу актуальність історичного контексту дослідження цієї проблеми у післявоєнний час. Адже саме тоді була остаточно сформована радянська управлінська система тоталітарного типу, елементи якої досить часто проявляються і у наш час та служать гальмом на шляху реформування державного управління Української Держави.
Західним областям України в організації і функціонуванні сталінської управлінської системи приділялась особлива увага, адже вони були для неї найбільшою противагою. І тому закономірно, що згодом, при проголошенні незалежності, цей регіон відіграв головну стимулюючу роль у формуванні системи державного управління новітньої Української Держави. Через те вивчення післявоєнного історичного досвіду державного управління саме в західних областях України набуває особливої актуальності сучасного українського державотворення.
Складним, драматичним і далеко неоднозначним був шлях, який пройшли західні області України за роки радянської влади. Були певні позитивні результати управлінської діяльності, особливо в промисловості, освіті, науці, соціальній сфері. Однак вони супроводжувалися тотальним застосуванням насильства і репресій, в першу чергу щодо місцевого населення. Насильницькі методи впливу на людей мали особливо масовий характер саме з боку системи державного управління. Сьогодні об’єктивно суперечлива історична реальність стала підставою для появи крайнощів в оцінці пройденого шляху: від безумовного схвалення нібито досягнень” радянської влади до цілковитого заперечення всього, що було зроблено в той час.
Тому об’єктивне дослідження радянського державного ладу у західних областях України і, зокрема, державного управління, яке не витримало випробування часом, але впливає на нас і сьогодні, набуває особливої актуальності. Правильне висвітлення недоліків радянської системи державного управління, шляхів її насильницького запровадження і антагоністичного до західноукраїнських національних традицій характеру повинно служити справі сучасного оновлення Української Держави та сприяти високій ефективності її управлінської діяльності.
Виконання поставлених завдань неможливе без проведення глибоких дослідження і підготовки наукових праць з визначальних проблем історії державного управління та його здійснення як у цілому в Україні, так і в окремих її регіонах. Усе це диктує нагальну необхідність вивчення процесу докорінних перетворень управлінських відносин в західних областях у післявоєнний час, що, завдяки насильницькому впливу тоталітарної системи, стали складовою частиною всезагального процесу утвердження радянського тоталітаризму в регіоні.
Об’єктом дослідження виступає всеохоплюючий процес радянізації західних областей України у післявоєнний період.
Предметом дослідження є управлінська діяльність компартійних, радянських, громадсько-політичних інституцій, культурно-освітніх установ, репресивно-каральної системи, спрямована на запровадження радянських відносин у суспільно-політичній, соціально-економічній та культурній сферах. Досліджується також участь в радянському державному управлінні підприємств, установ і організацій, застосування командно-адміністративних засобів управлінського впливу на населення, опір радянській управлінській системі українських національно-патріотичних сил і церкви.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють післявоєнний для західноукраїнського регіону період сталінського тоталітарного соціалізму: 1944 — 1953 рр. У державному управлінні в західних областях України в рамках цього періоду виділяються два відмінні за внутрішньою суттю етапи. Перший — 1944 — 1950 рр. — підготовка і запровадження в усіх сферах суспільного життя радянської управлінської системи, становлення і захист її основ та організаційно-управлінських форм. Це відповідало основним плановим завданням, визначеним для регіону першою післявоєнною п’ятирічкою. Другий — 1951 — 1953 рр. — етап зміцнення цієї системи з допомогою застосування характерних для радянського тоталітаризму ідейно-політичних, організаційно-господарських і примусових засобів. Відповідно до конкретних завдань, що ставились перед державним управлінням в західних областях України на цих етапах, відбувалися дещо відмінні ідеологічні, політичні, економічні, соціальні, культурно-освітні процеси, що визначали певну своєрідність форм радянської управлінської діяльності та зміну форм і засобів опору радянській державній системі з боку західноукраїнського населення.
Мета і основні завдання дослідження. Не претендуючи на вичерпне розкриття вибраної теми у зв’язку з її складністю та багатогранністю, у дисертаційній роботі поставлено мету об’єктивно дослідити причини, характер та специфіку запровадження і функціонування державного управління в західних областях України в умовах панування радянської тоталітарної системи повоєнного часу. Відповідно до визначеної мети у дисертації зроблено спробу вирішити наступні завдання:
• визначити ступінь наукової розробки досліджуваних проблем, накреслити основні напрями їх подальшого вивчення;
• показати роль компартії, її місцевих органів у постановці мети, розробці шляхів і методів запровадження державного управління та зміцненні засад командно-адміністративної системи в західних областях України, місце та функціональне призначення у ній центральних і місцевих органів державної влади та управління, громадських організацій, культурно-освітніх закладів, радянських підприємств, установ, організацій;
• розкрити управлінські завдання, зміст, форми, методи та особливості організаційно-партійної роботи в регіоні, її домінуючий вплив на радянські органи влади, громадські, професійні організації, трудові колективи і окремих громадян;
· показати місце в управлінській діяльності компартійної агітації та пропаганди ставлення до неї різних груп місцевого і прибулого в регіон населення;
• простежити хід запровадження та зміцнення радянської системи державного управління, розкрити його суттєві зв’язки з іншими суспільними процесами, показати місце і роль цього процесу у післявоєнній історії західних областей України;
• розкрити мету, завдання, основні напрямки, форми і способи впливу радянських партійно-державних владних структур на вирішення організаційно-виробничих та господарсько-економічних промисловості і сільського господарства, зокрема: матеріально-технічного, кадрового забезпечення, розробки і впровадження основ регіональної спеціалізації у виробництві;
• дослідити управлінські засоби та показати масштаби комплексної експлуатації радянською державою населення західних областей України в рамках тоталітарної системи;
• проаналізувати загальну спрямованість розвитку державного управління в регіоні та роль у ньому репресивно-каральної системи;
• сформулювати окремі практичні рекомендації, які б сприяли пошуку оптимальних шляхів управління сучасним розвитком західних областей України.
Вирішення поставлених завдань дасть можливість отримати повніше уявлення про суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток регіону, державне управління організаційною, господарсько-економічною діяльністю підприємств, установ, організацій, радгоспів, колгоспів та МТС, про вплив тоталітарної системи на формування завдань, шляхи, форми та методи їх розв’язання в культурній та духовній сферах. У кінцевому підсумку науково узагальнений історичний досвід буде корисним при здійсненні сучасної управлінської політики в регіоні.
Методологічною основою дисертації виступає принцип історизму, науковості та об’єктивності, які запобігають перетворенню історичного дослідження в арсенал будь-якої ідеології і зброю будь-якої політики”[12]. Автор використав наступні методи дослідження: проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, аналізу та синтезу, класифікації, періодизації, соціологічний. Належне комплексне та окреме використання цих методів забезпечило цілісне розкриття теми.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:
· вперше в українській науці державного управління зроблено спробу комплексного узагальнення історичного досвіду західних областей України післявоєнного часу, що сприятиме подоланню стереотипів радянської історіографії з партійного та радянського будівництва у дослідженні проблем управлінської діяльності в регіонах;
• з позицій історичної об’єктивності зроблено спробу переосмислити раніше досліджувані проблеми, критично проаналізувати ті сторони запровадження радянського державного управління в західних областях України, які у попередніх дослідженнях розглядались лише з позицій тоталітарної системи або замовчувались в її інтересах;
• на базі архівних та інших джерел доведено, що державне управління у формах організаційно-партійної, радянсько-владної, соціально-економічної, громадсько-політичної та культурно-освітньої роботи мало єдину мету: запровадження, зміцнення та розвиток засад тоталітарної системи в регіоні;
• переосмислено місце і роль державного управління як засобу утвердження радянської політичної системи, показано способи та форми його організації і здійснення, значення та вплив на продуктивність виробничої сфери регіону;
· запропоновано новий підхід в розумінні деяких суміжних питань, зокрема тотальної експлуатації західноукраїнського населення в ході управління економікою, кардинальних змін у суспільній психології та у свідомості пересічної особи, змін у громадській поведінці і у сімейних відносинах, побуті тощо, а також зроблено деякі загальнометодологічні висновки;
• здійснено комплексний аналіз залежності наслідків державного управління від організаційної специфіки в ідеологічній, господарській, соціальній, культурно-освітній політиці в регіоні;
• вперше зроблено спробу цілісного дослідження тотальної залежності західноукраїнського населення від державної управлінської кон’юнктури;
• елементом новизни є впровадження до наукового обігу низки невідомих і не використовуваних раніше архівних та інших джерел.
Однією з головних ліній дисертаційного дослідження виступає прагнення автора розкривати домінуючий керівний вплив тоталітарної системи на практичне вирішення усіх конкретних завдань. Характер цього впливу виражався у пріоритетному і безумовному забезпеченні інтересів системи. Це неминуче суперечило об’єктивному розвитку багатьох суспільних явищ, природнім правам, свободам, бажанням та прагненням західноукраїнського населення.
Практичне значення дисертації полягає у тому, що сформульовані на її основі положення і висновки сприятимуть кардинальному перегляду стереотипів радянської історіографії в питанні причин, передумов, ходу і наслідків державного управління в західних областях України у післявоєнний час. Матеріали дисертації можуть бути використані у розробці управлінських програм та практичному здійсненні сучасного державного управління в західних областях України, а також при підготовці лекційних курсів з історії та теорії розвитку державного управління в Україні, написанні узагальнюючих праць з політичної, економічної, соціальної, аграрної історії, при підготовці обґрунтувань управлінських рішень, на керівних конференціях, нарадах, семінарах, у системі кадрової підготовки та перепідготовки державних службовців.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювались на засіданні кафедри політичних наук та філософії Львівського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України, відображені в опублікованих статтях, а також представлені в доповідях на міжнародних і вітчизняних наукових конференціях: Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, 2003), Глобалізація та проектний менеджмент” (2003), Трансформація політичної системи України та Польщі в умовах європейської інтеграції” (Львів, 2003).
Результати дослідження знайшли відображення в наступних публікаціях автора:
1. Монченко С. Управління діяльністю громадських організацій у період радянізації західних областей України (1944 1950 рр.) // Ефективність державного управління: Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2002. Вип. 1/2. С. 92-96.
2. Монченко С.А. Формування політичної основи державного управління західними областями України в перші післявоєнні роки // Ефективність державного управління: Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. Вип. 3. С. 62-67.
3. Монченко С.А. Державне управління в західних областях України у післявоєнний період: історіографія проблеми // Ефективність державного управління: Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2003. Вип. 4. С. 162-170.
4. Монченко С. А. До питання про створення органів радянської влади в західних областях України у післявоєнні роки // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали щорічної науково-практичної конференції 23 січня 2003 р. / За заг. ред. А.Чемериса. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2003. Ч. 2. С. 418-421.
5. Монченко С.А. Державне управління кадрами в західних областях України у післявоєнні роки: використання історичного досвіду регіонального характеру в проектно-орієнтованому суспільстві // Ефективність державного управління: Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2003. Вип. 5. С. 53-61.
Структура дисертації зумовлена метою, завданням, а також загальною логікою дослідження і сприяє якнайповнішому розкриттю проблем, що стоять перед дослідником. Вона включає вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел і літератури та додатки. Повний обсяг дисертації — 201 сторінку. Список використаних джерел і літератури містить 252 найменування і займає 26 сторінок.
Проблема розглядається у межах восьми західних областей України — Волинської, Дрогобицької*, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської і Чернівецької. Адміністративно-територіальний устрій, назви областей, районів, населених пунктів, підприємств, установ, організацій, колгоспів тощо наводяться автором в тому вигляді, який вони мали у досліджуваний період.

[1] Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою України 16 лип. 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. 1990. № 31. Ст. 429; Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України 24 серп. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 38. Ст. 502.

[2] Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. — К., 1997. — С.4.

[3] Гурне Б. Державне управління / Пер. з фр. К., 1993; Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. К., 1994; Герберт А. Саймон. Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції / Пер. з англ. &nda

Список литературы

ВИСНОВКИ

Згідно з міжнародними домовленостями між країнами-учасниками антигітлерівської коаліції, які були досягнуті в Тегерані та Ялті, західні землі України відходили до СРСР. Тому ще в роки війни напередодні відвоювання цих територій радянське керівництво розпочало організаційну підготовку до запровадження в західних областях державно-управлінських відносин сталінського тоталітарного соціалізму.
Спочатку були сформовані обкоми компартії і облвиконкоми, а для виконання первинних управлінських завдань на місцях оперативні групи. Ці групи безпосередньо після закінчення воєнних дій, розпочинали формування місцевих партійних організацій, органів державної влади та управління і громадських суспільно-політичних інституцій. Це був доволі складний процес, який включав явища різнобічного управлінського характеру: організаційного, економічного, політичного, ідеологічного, соціального та репресивно-карального.
Політико-управлінською основою радянської тоталітарної системи була владна монополія, що виражалась в однопартійності ВКП(б). В Україні, в межах наданих повноважень, єдиною керівною силою виступала КП(б)У, яка володіла певною частиною реальної влади. Усі інші державні структури у владній ієрархії мали підпорядкований статус і здійснювали лише окремі, доручені їм компартією, управлінські функції виконавчого характеру. Таким чином вся радянська управлінська система виступала лише інструментом компартійного всевладдя. У самій же партії повноваження щодо генерування владних рішень були сконцентровані наверху жорсткої апаратної ієрархії в центральному комітеті та його політбюро.
Управлінські повноваження нижчестоящих партійних комітетів випливали з статутного принципу демократичного централізму і зводилися до здійснення виконавчих функцій у межах прийнятих верхівкою рішень. Всі ініціативні управлінські пропозиції нижчестоящих структур в обов’язковому порядку санкціонувались вищестоящими. Лише після такого схвалення підпорядкованим в управлінському відношенні органам дозволено було проявляти ініціативу та самостійність з метою максимального використання наявних на місцях засобів. Така ієрархічна система наростаючим порядком обмежувала можливості управлінських ланок нижчого рівня. Для первинних осередків партійних організацій свобода ініціативи була найбільш обмеженою. Вони могли лише ініціювати розгляд окремих питань і просити про це відповідні парткоми, конференції чи збори їх обговорити. Зазвичай таке ініціювання і розгляд, а, тим більше, прийом рішень залежали від волі партійного керівництва.
Після закінчення воєнних дій усі важелі ідеологічного та організаційно-політичного керівництва суспільним життям західних областей України перебирала на себе комуністична партія. З цією метою заздалегідь були створені керівні обласні і районні партійні органи, а безпосередньо після зайняття військами областей, районів, населених пунктів формувалась мережа первинних парторганізацій. Під її політико-управлінський контроль ставились усі процеси відновлення та організації діяльності органів радянської влади, господарство, соціальна сфера, культурне, духовне життя тощо.
Головною перешкодою для успішного утвердження радянського політичного режиму було саме західноукраїнське населення, яке не лише не сприймало радянську систему, а, маючи негативний досвід життя в радянських умовах з довоєнного часу, вороже ставилось до неї. Тому в західних областях України у післявоєнний період виник глибинний суспільний конфлікт між тоталітарним характером державного управління і його несприйняттям переважною більшістю населення.
В самій основі радянської управлінської системи партійній структурі західних областей виникло значне протиріччя між реальним джерелом поповнення кадрів, яким були переважно переселені особи з інших регіонів СРСР, і потенційною базою росту місцевим населенням. Це протиріччя заклало фундамент, а згодом значною мірою й спровокувало суспільно-небезпечне протистояння на основі протилежності політичних поглядів цих категорій населення. Таке протистояння, особливо в перші післявоєнні роки, серйозно перешкоджало проведенню режимом політико-управлінської роботи. Адже парторганізації були нечисленними і мали мізерний вплив на суспільне життя. За таких обставин основним завданням режиму стало зміцнення та забезпечення функціонування політико-управлінської вертикалі іншими засобами, що в умовах радянського тоталітаризму могли мати лише репресивно-каральний характер.
Формування політичного підґрунтя державного управління західними областями України полягало у тому, щоб якнайшвидше створити партійно-управлінську вертикаль, за виробничо-територіальним принципом побудувати компартійну мережу і якнайширше охопити нею усі сторони суспільно-політичного, культурно-освітнього, громадського життя, а також промисловість, сільське господарство, соціальну сферу та сформувати міцну організаційно-управлінську основу для утвердження комуністичної влади в регіоні. В результаті владного домінування компартії усі інші складові радянської системи державного управління мали підпорядковане значення.
Органи радянської влади формувались за територіальною ознакою в областях районах, містах, селищах і селах. За цією ж ознакою була побудована і владна ієрархічність: орган влади складової частини території в управлінському відношенні підпорядковувався вищестоящому територіальному органові.
Прийняття управлінських рішень органами радянської влади перебувало у жорсткій залежності від компартійної організації відповідного рівня і контролювалося нею. Така ж управлінська залежність була і всередині самої владної ієрархії. Тому значно урізана компартійним наглядом свобода владних рішень у радах зменшувалась ще й внутрішньою підпорядкованістю. Через те управлінські рішення органів влади носили, по суті, виконавський характер щодо владних вказівок зверху. В органах радянської влади західних областей, таким чином, було відсутнє генерування управлінських ідей, виходячи з специфіки регіону.
Виконавські рішення органів влади стосувалися усіх сторін життя. Поряд з проблемами суспільно-політичного, соціально-економічного, культурно-освітнього характеру ради брали участь у вирішенні суто компартійно-ідеологічних завдань, яким надавалася безумовна перевага.
Важливою складовою здійснення державного управління в західних областях України стало створення радянської системи громадських організацій. Забезпечуючи, в першу чергу, нівелювання невигідних для режиму регіональних особливостей, влада проводила активну роботу з створення, зміцнення та розгортання діяльності громадських структур тоталітарного типу.
В радянській управлінській системі західних областей особлива роль відводилась комсомолу. Побоюючись надмірного залучення в парторганізації місцевого, вихованого на національних традиціях, елементу і зниження, таким чином, ефективності управлінської діяльності тоталітарного характеру, влада зробила значну ставку на молодь регіону. Для режиму це було вигідним з двох причин. По-перше, створювалась можливість для активної експлуатації юнацького максималізму, прагнення до самоутвердження, загостреної однозначності в оцінках оточуючої дійсності. Викликати саме у молоді, що не мала належного життєвого досвіду і усталених поглядів, бажану для влади поведінку було найпростіше. По-друге, молоді люди у найближчій перспективі ставали тим людським матеріалом, на який прагнула опертися радянська управлінська система у процесі свого утвердження та розвитку в регіоні.
Поставлені під жорсткий керівний контроль компартії молоді люди в комсомольських організаціях західних областей виконували роль внутріполітичного буфера між владою та населенням. Особливо гостра для режиму потреба в такій управлінській функції виникла в західноукраїнському селі. Тому комсомольські організації в селах створювали нашвидкуруч, часто використовуючи методи примусу до сільської молоді.
Примусова структуризація західноукраїнського суспільства на радянський кшталт передбачала створення радянських профспілок. Потреба в тотальному охопленні компартійним впливом робітників та службовців і певна організаційна обмеженість можливостей партійної структури вимагали створення додаткової структури всезагального контролю на підприємствах, в установах, організаціях. Ця функція в радянській управлінській системі відводилась профспілковим організаціям. Вони створювались на тих же управлінсько-методологічних засадах, що й компартійні та комсомольські організації, тобто за виробничо-територіальним принципом. Створення профспілок, окрім колгоспів, було загальнообов’язковим. Завдання цих організацій полягало у здійсненні чітко окреслених виконавчих функцій управлінського характеру щодо виробничої діяльності, організації соцзмагання, у соціально-побутовій, культурній, лікувально-оздоровчій сферах тощо. Однак, проведення такої профспілкової діяльності неодмінно випливало з політико-партійних та ідейно-виховних завдань системи.
У післявоєнні роки, характерною ознакою яких було значне переважання жіночого населення, в державно-управлінській діяльності західних областей певну роль відіграли жіночі ради. Метою діяльності цих громадських організацій було забезпечення в інтересах влади контролю над цією досить численною соціальною групою і здійснення з її допомогою провладного впливу на підростаюче покоління. Жінради, під гаслами зростання ролі жінки в радянському суспільстві, виконували важливі для режиму функції щодо перетворень у соціальній психології населення регіону.
В умовах радянського тоталітаризму післявоєнного часу громадське життя могло існувати лише у тих сферах, які були вигідними владі і в таких формах, які дозволялись нею. Тому за рішеннями владно-управлінських органів в західних областях України створювались такі ж, як і на території всього Радянського Союзу спілки та товариства творчого, культурного, освітнього, соціально характеру, різноманітні об’єднання за інтересами. Створюючись для задоволення певного спектру громадських потреб, тим не менше усі радянські громадські організації, в першу чергу, виступали ефективним управлінським засобом режиму і мали за мету сприяння радянізації західноукраїнського регіону.
Радянська структура державного управління післявоєнного часу функціонувала за чітко визначеними правилами, в основі яких були покладені відносини тоталітарного характеру. Домінуюче значення надавалось політичній та ідейно-виховній роботі. Управлінським завданням у цьому ракурсі стало створення політико-ідеологічного підґрунтя нових суспільних відносин в регіоні. А це означало проведення докорінної ломки у соціальній психології західноукраїнського населення, нівелювання виробленого столітнім суспільним досвідом світосприйняття, формування та утвердження єдиних класових цінностей радянського типу.
Управління в політико-ідеологічній сфері забезпечувало, найперше безперервність і масовість впливу на суспільну свідомість. По суті, це був суспільно-психологічний пресинг. Політичною та ідейно-виховною роботою були охоплені усі категорії західноукраїнського населення. Для них розроблялися спеціальні цільові програми, тематичні лекційні курси, організовувались всезагальні вивчення творів комуністичних класиків та більшовицьких лідерів, масово читались лекції, проводились тематичні бесіди, зустрічі. Для підготовки і проведення агітації та пропаганди було запроваджено широкомасштабну систему навчання: від короткотермінових курсів до спеціальних шкіл агітаційно-пропагандистського активу. До агітації та пропаганди, на різних рівнях та у різних формах їх здійснення, залучались, по суті, усі представники радянської інтелігенції.
В управлінській діяльності радянської держави в західних областях України особливо важливе місце належало роботі з кадрами. Політична недовіра режиму до західноукраїнського населення зумовила певну специфіку у підготовці, підборі на розстановці кадрів у цьому регіоні. Загальне неприйняття тоталітарної системи місцевим населенням значною мірою поставило його поза участю в управлінні процесами радянізації. Тому єдиним виходом для системи у питанні кадрового забезпечення стало свого роду рекрутування і розстановка виплеканих режимом політично надійних, прогнозованих та контрольованих управлінців з інших регіонів УРСР та СРСР.
Першочергово вирішувалося питання щодо кадрового забезпечення найважливіших для системи управлінських ланок керівних посад у компартії. Серед цих працівників, що становили кадрову основу усієї системи радянського державного управління, представників місцевого населення, за незначними винятками, не було.
Певну специфіку мала кадрова політика у радах. Головами їх виконкомів, як правило, були вихідці з місцевого населення. Але ця посада становила радше політичну ширму, тому що заступники голів та керівний апарат виконкомів підбирались за тими ж принципами, що й керівництво в компартії. А це означає, що в керівну ланку рад місцеві вихідці також не були допущені.
Політика тоталітаризму щодо керівних кадрів комсомолу, профспілок, інших громадських організацій, творчих об’єднань, товариств також виходила з інтересів системи, а її механізми були подібними до механізмів підбору та розстановки кадрів у парторганізаціях та радах. Специфіка залежала лише від того, якою мірою громадська організація включена у систему державного управління і наскільки важливим для режиму в конкретних умовах виступає її діяльність.
Загальна тенденція в управлінській політиці щодо кадрів кардинально видозмінювалася там, де радянська управлінська система безпосередньо стикалася з реальним опором владі з боку західноукраїнського населення. В таких випадках створювалась своєрідна управлінська буферна зона. Керівництво низових ланок за таких умов підбиралось з числа місцевого населення. Таким чином режим, не лише не зважав на можливе загострення в регіоні внутрішнього конфлікту серед місцевого населення, а й свідомо прагнув цього, щоб зсередини ослабити вороже для влади середовище. Окрім цього частково відводилась загроза від цінних для сталінізму управлінських кадрів, що прибували з інших областей. Тому в радянській управлінській системі чисельно домінували вихідці з місцевого населення в сільських радах, сільських, а згодом колгоспних комсомольських організаціях, серед керівництва колгоспів. В цих управлінських ланках штучно підтримувалась висока плинність кадрів, з допомогою якої не допускалося владно-управлінського утвердження політично ненадійних для режиму низових керівників.
Управління кадрами репресивно-каральної системи в регіоні здійснювалося на загальносоюзному і, частково, республіканському рівнях з жорстким дотриманням владної ієрархії. Тому на місцях від працівників цієї специфічної управлінської ланки вимагалося лише чітке виконання владних рішень, що поступали зверху. Місцеве керівництво в областях і районах мало мізерний вплив на функціонування репресивно-каральної машини.
На основі створення радянської управлінської мережі, запуску та відлагодження функціонування її механізму розпочалась широкомасштабна управлінська діяльність з радянізації промисловості, сільського господарства, культурно-духовної сфери. Управління промисловістю відбувалося на основі її націоналізації і включення в єдиний народногосподарський комплекс Радянського Союзу. Зміни в соціальній сфері, суміжній з промисловістю, значною мірою мали характер ротації працівників, яка здійснювалась шляхом проведення переселенської політики. Система заохочень та покарань, жорстка дисципліна і залежність соціальної сфери від виробничої створювали сприятливі для радянського управління умови у промисловості. Формування управлінськими засобами вищої суспільної значущості промисловості, радянських установ та організацій сприяли бажаним для режиму змінам суспільно-психологічного характеру і зумовили перетік активної частини місцевого населення у міста. В західних областях України зростала провідна роль міст. Для режиму цей процес був надзвичайно вигідним, тому що владно-управлінський контроль над містами був значно спрощеним порівняно з сільською місцевістю.
Радянізація західноукраїнського села становила для влади найбільшу управлінську проблему. В селах зосередилась основна частина антивладного суспільного елементу і тому вони виступали головною опорою підпільної діяльності ОУН та збройної боротьби УПА. Тому досягнення поставленої режимом мети здійснювалося на основі широкомасштабного застосування насилля, основним засобом якого виступала колективізація. Радянська управлінська машина зламала вікову селянську традицію шляхом ліквідації заможного селянства, приватної власності на землю та здійснення новітнього закріпачення селянства у колгоспах. Маючи формальний статус колективних, радянські сільськогосподарські підприємства повністю залежали від держави, найжорстокіше експлуатувались нею, а натомість отримували мінімальні державні гарантії.
Найскладнішими і найтривалішими в управлінському відношенні були перетворення в освітній та культурно-духовній сферах. Головна увага приділялась радянізації освіти. Використовуючи традиційні освітні прагнення західноукраїнського населення, радянська влада організувала загальнодоступну систему освіти, наповнивши її потрібним для себе виховним змістом.
Винятково на основі комуністичної ідеології розвивалася і культура. На рівні самодіяльних культурних закладів будинків культури, хат-читалень, бібліотек, гуртків художньої самодіяльності, творчих колективів широко використовувалась українська народна традиція. Однак у творчості професійного характеру український елемент представлявся лише з позицій народного примітивізму, як первинний фактор на шляху до осягнення вищого. Така тенденція була присутньою і в освіті. Не зважаючи на безумовне домінування в регіоні українських шкіл, вища освіта була надзвичайно русифікована.
Органічною складовою частиною державного управління тоталітаризму була репресивно-каральна система. Вона виступала всезагальним фактором залякування, який незримо, але неминуче домінував над кожним протягом усього його життя. В західних областях України, враховуючи несприйняття населенням радянського тоталітаризму загалом, репресивно-каральна система спрямовувалась на виконання ще й специфічних регіональних завдань. В першу чергу вона була налаштована на подолання відкритого збройного опору УПА та на розгром підпілля ОУН. В управлінській роботі такого характеру використовувались широкомасштабні чекістсько-військові операції, арешти, виселення, переслідування, залякування тощо. Наступний етап полягав у тому, щоб викорінити будь-які передумови антивладних проявів і, нарешті, ефективно запобігати навіть виникненню таких передумов.
Отже, закрита та закостеніла радянська державно-політична система, побудована на ідеологічній одноманітності та політичній монопартійності, неприйнятті будь-яких політико-ідеологічних новацій, несла для західноукраїнського регіону радянізацію, тобто нівелювання будь-яких його особливостей і перетворення на безлику адміністративно-територіальну складову єдиної держави. З цією метою формувалась система державного управління, запроваджувались його механізми та здійснювалось практична управлінська робота в усіх сферах суспільно-політичного, соціально-економічного, освітнього, культурно-духовного життя західних областей України післявоєнного часу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Архівні матеріали

Центральний державний архів вищих органів влади
і управління України

1. Ф. Р — 2 (Рада народних комісарів УРСР). — Оп. 2. Спр. 1833; Оп. 7. — Спр. 297, 1837,1838; Оп. 9. — Спр. 258.
2. Ф. Р — 27 (Міністерство сільського господарства Української РСР). — Оп. 17. — Спр. 6617, 6713.

Центральний державний архів громадських об’єднань України

3. Ф. 1 (Центральний Комітет Компартії України). — Оп. 1. Спр. 16, 1125; Оп. 1-20. Спр. 5; Оп. 13. Спр. 732, 767; Оп. 16. Спр. 4623; Оп. 17. Спр. 11; Оп 18. Спр. 297; Оп. 20. Спр. 4, 61; Оп. 30. — Спр. 279, 372, 1106, 2161, 2238; Оп. 46. — Спр. 2802, 3202, 5835, 6713; Оп. 55. Спр. 26, 668; Оп. 24. — Спр. 73; Оп. 23. Спр. 1470; Оп.75. Спр. 2, 3, 5, 6, 27, 28, 62, 64, 65, 67, 68, 69, 82, 111; Оп. 124. Спр. 87; Оп. 144. Спр. 319, 945; Оп. 145. Спр. 1044.

Державний архів Волинської області

1. Ф. П — 1 (Волинський обласний комітет Компартії України). — Оп. 1. — Спр. 120, 154, 219; Оп. 3. — Спр. 1062, 1453.

Державний архів Закарпатської області

2. Ф. П — 1 (Закарпатський обласний комітет Компартії України). — Оп. 1. — Спр. 483, 1474, 1763, 2579.
3. Ф. П — 454 (Севлюшський окружний комітет КП(б)У). — Оп. 1. — Спр. 43.

Державний архів Івано-Франківської області

4. Ф. П — 1 (Івано-Франківський обласний комітет Компартії України). — Оп. 2. — Спр. 107, 242, 282, 472, 493, 713; Оп. 5. — Спр. 1; Оп. 9. — Спр. 1.

Державний архів Львівської області

5. Ф. П — 3 (Львівський обласний комітет Компартії України). — Оп. 1. — Спр. 27, 60, 222; Оп. 2. — Спр. 195, 225, 330, 359, 497; Оп. 3. Спр. 2, 41, 101, 128, 268, 309, 626, 682; Оп. 3-5. Спр. 27; Оп. 4. — Спр. 1, 347; Оп. 6. Спр. 636.
6. Ф. П — 5001 (Дрогобицький обласний комітет Компартії України). — Оп. 2. — Спр. 15; Оп. 7. — Спр. 24, 28, 69; Оп. 8. — Спр. 25, 57, 74; Оп. 9. — Спр. 1, 12, 223; Оп. 10. — Спр. 1, 61; Оп. 13. — Спр. 1; Оп. 15. — Спр. 1; Оп. 22. — Спр. 1.
7. Ф. П — 5005 (Дрогобицький районний комітет Компартії України). — Оп. 1. — Спр. 176.
Ф. П — 5032 (Дрогобицький обласний комітет ЛКСМ України). — Оп. 2. Спр. 1.
8. Ф. Р — 221 (Виконавчий комітет Львівської обласної Ради депутатів трудящих). — Оп. 2. — Спр. 272.
9. Ф. Р — 1805 (Виконавчий комітет Ново-Яричівської районної ради депутатів трудящих Львівської області). — Оп. 1. — Спр. 13.
10.Ф. Р — 2093 (Виконавчий комітет Меденицької районної Ради депутатів трудящих Дрогобицької області). — Оп. 1. — Спр. 28.

Державний архів Рівненської області

11. Ф. П — 400 (Ровенський обласний комітет Компатії України). — Оп. 1. — Спр. 175, 175а , 236; Оп. 3. — Спр. 1; Оп. 25. — Спр. 223, 444.

Державний архів Тернопільської області

12. Ф. П — 1 (Тернопільський обласний комітет Компартії України). — Оп 1. — Спр. 198, 293, 591, 933, 1175, 1302, 1490, 1989, 3181; Оп. 5. Спр. 424а; Оп. 20. Спр. 200.
13.Ф. Р — 1833 (Виконавчий комітет Тернопільської обласної Ради депутатів трудящих). — Оп. 2. Спр. 56.

Державний архів Чернівецької області

14. Ф. П — 1 (Чернівецький обласний комітет Компартії України). — Оп. 2. — Спр. 1447, 1669, 2335.
15. Ф. П — 21 (Чернівецький обласний комітет ЛКСМ України). — Оп. 2. — Спр. 710.

Опубліковані джерела

16. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. — К.: Преса України, 1997. — 80 с.
17.Кримінальний кодекс Української РСР. — К.: Держполітвидав УРСР, 1958. — 162 с.
18. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України 24 серп. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 38. Ст. 502.
19. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою України 16 лип. 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. 1990. № 31. Ст. 429.
20. XVI з’їзд Комуністичної партії (більшовиків) України, 25 — 28 січня 1949 р.: Матеріали з’їзду. — К.: Держполітвидав УРСР, 1949. — 258 с.

Збірники документів і матеріалів, статистичні
і довідкові видання

21. Волинська область за роки Радянської влади (1940 — 1966 рр.): Стат. зб. — Львів: Каменяр, 1969. — 314 с.
22. Депортації. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х рр.: Документи, матеріали, спогади: У 3-х т. — Львів: Ін-тут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1996. — Т. 1: 1939 — 1945 рр. — 749 с.; 1998. — Т. 2: 1946 — 1947 рр. — 536 с.
23. Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. 1917 — 1957 годы. Сб. док.: В 4-х т. — М.: Госполитиздат, 1958. — Т. 3: 1946 — 1952 гг. — 704 с.; Т. 4: 1953 — 1957 гг. — 864 с.
24. З історії колективізації сільського господарства західних областей Української РСР: Зб. док. і матеріалів. — К.: Наукова думка, 1976. — 511 с.
25. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898 — 1986). — М.: Политиздат, 1985. — Т. 7: 1938 — 1945. — 574 с.; Т. 8: 1946 — 1955. — 542 с.
26. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК: В 2 т. — К.: Політвидав України, 1977. — Т. 2: 1941 — 1976. — 1022 с.
27. Комуністична партія України: з’їзди і конференції. К.: Вид-во Україна”, 1991. — 478 с.
28. ЛКСМ України в рішеннях з’їздів та конференцій. 1919 — 1966. — К.: Молодь, 1969. — 701 с.
29. Львівщина соціалістична: Зб. док. і стат. матеріалів. — Львів: Каменяр, 1975. — 191 с.
30. Народне господарство Закарпатської області: Стат. зб. — Ужгород: Облвидав, 1957. — 195.
31. Народне господарство Львівської області: Стат. зб. — Львів: Держстатвидав, 1958. — 339 с.
32. Народне господарство Ровенської області: Стат. зб. — Львів: Держстатвидав, 1963. — 187 с.
33. Народне господарство Станіславської області за 20 років Радянської влади. — Львів: Держстатвидав, 1960. — 203 с.
34. Народне господарство Станіславської області в 1961 році. Львів: Держстатвидав, 1962. 187 с.
35. Народне господарство Тернопільської області: Стат. зб. — Тернопіль: Облвидав, 1957. — 271 с.
36. Народне господарство Української РСР: Стат. зб. — К.: Держстатвидав, 1957. — 535 с.
37. Народне господарство Чернівецької області: Стат. зб. — Чернівці: Стат. упр. Чернів. обл., 1959 — 172 с.
38. Національні відносини в Україні у XX ст.: Збірн. док. і матер. — К.: Наукова думка, 1994. — 378 с.
39. Радянська Буковина. 1940—1945: Док. і матеріали. — К.: Наукова думка, 1967. — 456 с.
40. Радянська Буковина. 1946 — 1970: Док. і матеріали. — Ужгород: Карпати, 1980. — 272 с.
41. Радянська Ровенщина. 1939 — 1959: Док. і матеріали. — Львів: Кн.-журн. вид-во, 1962. — 431 с.
42. Радянська Тернопільщина. 1939 — 1958: Док. і матеріали. — Львів: Каменяр, 1971. — 431 с.
43. Радянське Закарпаття. 1946 — 1958: Док. і матеріали. — Ужгород: Карпати, 1985. — 184 с.
44. Радянське Прикарпаття. 1939 — 1959: Док. і матеріали. — Ужгород: Карпати, 1964. — 533 с.
45. Радянській Львівщині — 30 років: Зб. док. і стат. матеріалів. — Львів: Каменяр, 1970. — 198 с.
46. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917 — 1967 гг.): Сб. док. за 50 лет: В 5 т. — М.: Политиздат, 1968. — Т. 3: 1941 — 1952 гг. — 751 с.; Т. 4: 1953 — 1961 гг. — 787 с.
47. Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944 — 1953 рр. Нові документи і матеріали. — К.: Дніпро, 1998. — 944 с.
48. Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР. 1939 — 1979: Зб. док. і матеріалів. — К.: Наукова думка, 1980. — 547 с.

Преса
а) журнали

49. Більшовик України (Теоретичний і політичний журнал ЦК КП(б)У). — 1947. — № 2.
50. Партробітник України (Щомісячний журнал Центрального Комітету КП(б)У). — 1945. — № 8; 1946. — № 4, 6, 8.

б) газети

51. Вільна Україна (Орган Львівського обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих). — 1944. — 1 груд.; 1945. 19 груд.; 1945. 6 лют.
52.Закарпатська правда (Орган Закарпатського обкому КП(б)У та обласної Ради депутатів трудящих). — 1951. — 25 січ.
53.Известия Советов народных депутатов СССР (Орган Президиума Верховного Совета СССР). — 1990. — 10 февр.
54.Прикарпатська правда (Орган Станіславського обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих). — 1944. 30 груд.
55.Радянська Волинь (Орган Волинського обкому і Луцького міськкому КП(б)У та обласної Ради депутатів трудящих). — 1945. — 24 серп.; 1949. 26 серп.
56.Радянська Україна (Орган Центрального Комітету КП(б)У, Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР). — 1944. 13 серп.; 1945. 26 січ., 29 трав.; 1945. 29 трав.; 1947. 19 берез.; 1948. 14 берез.
57.Радянське слово (Орган Дрогобицького обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих). — 1948. — 12 лист.; 1950. — 27 трав.
58.Радянський селянин (Орган ЦК КП(б)У). — 1945. — 20 трав.; 1946. — 1 лют.; 1946. — 17 трав.; 1946. — 2 черв.; 1948. — 4 січ.
59.Червоний прапор (Орган Ровенського обкому і міськкому КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих). — 1951. — 17 січ.
60.Червоний промінь (Орган політвідділу Черчинської МТС Володимир-Волинського району Волинської області). — 1951. — 6 берез.

Загальна та спеціальна література

61. 40 років Великого Жовтня: Зб. статей. — Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1957. — 400 с.
62. Баланчук В.М. Утвердження соціалістичного способу життя у західних областях УРСР // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. сусп. наук. 1979. Вип. 16. С. 85-90.
63. Балух В.О. Деякі питання радянського будівництва в західних областях Української РСР у 1944-1945 рр. // Укр. іст. журн. 1983. № 4. С. 118-127.
64. Баран В. Україна 1950 — 1960-х рр.: еволю