ІНТЕГРАТИВНА ІДЕОЛОГІЯ ТА ЇЇ РОЛЬ У СИСТЕМІ АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕФОРМУВАННЯ

Краткое описание

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

СМАГІН Ігор Іванович

УДК 35.01:101

ІНТЕГРАТИВНА ІДЕОЛОГІЯ ТА ЇЇ РОЛЬ У СИСТЕМІ АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕФОРМУВАННЯ

25.00.01 теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник доктор соціологічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України М.І.Пірен

Київ 2002

ЗМІСТ

Вступ..................

3

РОЗДІЛ 1

Теоретико-методологічні засади дослідження інтегративної ідеології........................................................................

12

1.1. Ідеологія як об’єкт наукового вивчення в роботах вітчизняних та зарубіжних авторів.................................................................................................

12

1.2. Ідеологічне поле адміністративного реформування та методи аналізу інтегративної ідеології...........................................................................................

28

1.3. Висновки до розділу 1................

44

РОЗДІЛ 2

Інтегративна ідеологія - світоглядна основа адміністративного реформування.........

47

2.1. Інтегративна ідеологія світоглядний феномен суспільного розвитку..................................................................................................................

47

2.2. Ціннісні виміри інтегративної ідеології в системі адміністративного реформування.........................................................................................................

64

2.3. Формування інтегративної ідеології як складової реформи державного управління...............................................................................................................

85

2.4. Висновки до розділу 2................

99

РОЗДІЛ 3

Функціональна роль інтегративної ідеології в системі адміністративного реформування..

103

3.1. Взаємодія та взаємовплив інтегративної та управлінської ідеологій..................................................................................................................

103

3.2. Суспільно-орієнтаційна та мобілізаційна функції інтегративної ідеології ..................................................................................................................

120

3.3. Нормативність інтегративної ідеології в державному управлінні...............................................................................................................

128

3.4. Інтегративна ідеологія в державній службі: аналіз громадської думки управлінців.............................................................................................................

154

3.5. Висновки до розділу 3................

161

Висновки..............

166

Список використаних джерел.

174

Додатки.................

194

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі адміністративного реформування в Україні актуальність дослідження ідеологічної сфери державного управління обумовлена необхідністю формування інтегративної ідеології як своєрідного мобілізаційного фактора процесів державотворення та становлення громадянського суспільства.
Уведене в обіг російськими науковцями поняття інтегративна ідеологія” у вітчизняному суспільствознавстві залишається малодослідженим загалом, а в українській науці державного управління вивчення ідеологічних засад адміністративного реформування тільки розпочинається. Після тривалого періоду деідеологізації вітчизняні науковці та політики виявляють посилений інтерес до ідеологій, оскільки кожний народ, кожна нація, кожна держава, щоб зберегти себе, повинні мати певну систему ідей та цінностей, що відображають глибинні основи їхнього життя. Це посилення інтересу кількісно фіксується науковими публікаціями, політичними заявами та офіційними виступами керівництва держави.
Інтегративна ідеологія це той чинник, використання якого дає можливість ефективніше реформувати систему державного управління, оскільки чітко будуть означені цілі і завдання для механізму держави. Ігнорування інтегративної ідеології в процесі реформ ще не означає її відсутності де-факто, бо вона опредметнена” в правових нормах та програмних державних документах. Правова, соціальна, демократична держава і громадянське суспільство складають опредметнену мету трансформації, до якої спонукають ідеї та принципи, що закріплені в законодавстві держави та в стратегічних програмах. Тому вивчення сутності інтегративної ідеології, ідеологеми якої офіційно визначені і існують, можливо здійснити шляхом аналізу чинного законодавства та відповідних державних програм, концепцій, заходів.
Інтегративна ідеологія це основа адміністративного реформування і, одночасно, його мета, оскільки органи оновленого державного управління будуть впроваджувати в життя ті ідеологеми, що закріплені в політико-правових актах держави.
Ідеологія як явище суспільного життя та сформований індивідуальною, груповою, національною свідомістю ментальний конструкт продукує своєрідне суспільне ідеологічне поле, в межах якого, зокрема, функціонує система державного управління. Це ідеологічне поле одночасно є середовищем для процесу адміністративного реформування в сучасній Україні, та, з іншого боку, зміни в системі державного управління спричиняють адекватні впливи на сферу ідеологій.
Визначення ідеологічних засад адміністративного реформування дає можливість здійснювати цілеспрямований вплив на відповідні реформаційні процеси в державному управлінні, посиливши тим самим їх ефективність.
У процесі дослідження ідеологій загалом, а інтегративної ідеології зокрема, дослідник одразу стикається з проблемами понятійно-термінологічного, концептуально-методологічного характеру та з конституційною забороною (ст. 15) обов’язкових ідеологій.
У сучасній західній науковій літературі проблеми визначення, класифікації ідеологій та їх місце в суспільному і державному житті досліджені в працях Л.Бараданта, І.Боббіо, Б.Веккіо, Ф.Воткінса, Є.Гідденса, Д.Інгерсола, О.Лемберга, Н.Лумана, Д.Макленнона, Р.Макрідіса, С.Московичі, П.Окоіна, Дж.Паломбара, Дж.Племінеца, М.Ріджея, М.Рокича, Л.Саржента, Дж.Сатторі, М.Селігера, Л.Фойєра, Ф.Фюре та ін.
На теренах колишнього СРСР проблеми формування інтегративних ідеологій виникли в процесі державотворення та після ейфорії деідеологізації”, яка завершила падіння тоталітарної системи. Починаючи з круглих столів”, на сторінках газет та журналів українські вчені О.Валевський, Є. Головаха, С.Здіорук, В.Кремінь, І.Курас, М.Міщенко, Б.Парахонський, М.Попович; російські дослідники Г.Водолазов, К.Гаджиєв, А.Галкін, М.Горшков, М.Ільїн, Б.Капустін, А.Кара-Мурза, Ю.Красін, В.Кувалдін, Т.Олексієва, І.Пантін, П.Федосов та ін. широко обговорювали проблеми інтегративних ідеологій. Проблемні аспекти консолідуючої ідеології в українському суспільстві та визначення її певних елементів знайшли відображення в роботах вітчизняних суспільствознавців: А.Білоуса, О.Валевського, І.Варзара, О.Забужко, С.Здіорука, Г.Касьянова, В.Кізіми, В.Кременя, І.Кресіної, В.Медведчука, М.Михальченка, Б.Парахонського, М.Пірен, І.Попової, В.Ребкала, Ф.Рудича, П.Ситника, В.Скуратівського, С.Телешуна, Б.Харахаша та інших.
Необхідність подібної ідеології в Україні задекларована не тільки суспільствознавцями. Про потребу в державницькій ідеології неодноразово у своїх виступах наголошував Президент України Л.Д.Кучма та урядовці.
Оскільки не сформована вітчизняна концепція інтегративної ідеології, тому і не розроблений механізм її впровадження, і, як наслідок, на шляху реформ і суспільних перетворень Україна залишається без відповідного ідеологічного забезпечення.
Ідеологічна проблематика безпосередньо стосується державної служби, тому що інтегративна ідеологія в певній мірі впроваджується управлінцями всіх рівнів. Шляхи взаємодії управлінської свідомості та інтегративної ідеології і є тим аспектом, вивчення та кваліфіковане врахування якого дасть можливість підвищити ефективність державної служби, оскільки поліпшення управління повинно йти не лише через зовнішні обмеження щодо службовця, а й через його внутрішнє спонукання, усвідомлення себе державним службовцем.
Інститут державної служби має бути носієм певних суспільних цінностей, керуючись якими, державні службовці продукують позитивні наслідки своєї діяльності і тим самим викликають довіру і схвалення членів суспільства до ідеології, яку реалізовують, та до держави в цілому. Політико-ідеологічна діяльність держави повинна бути зосередженою на формуванні державницької свідомості представників тих суспільних інституцій, котрі безпосередньо покликані стояти на сторожі територіальної цілісності і суверенітету України, її національної безпеки і громадянських прав кожного члена суспільства як вищих загальносуспільних цінностей. Ось чому дослідження інтегративної ідеології в системі ідеологічних засад адміністративного реформування в сучасній Україні є вельми актуальним і необхідним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження координується комплексним науковим проектом Державне управління і місцеве самоврядування” (ДР-ОК №200U004103) Української Академії державного управління при Президентові України і є складовою комплексної наукової теми Державна політика: аналіз і механізм впровадження”, що розробляється науковцями кафедри політології Української Академії державного управління при Президентові України.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є визначення ролі та місця інтегративної ідеології в системі ідеологічних засад адміністративного реформування в Україні.
Основними дослідницькими завданнями, що уможливлюють реалізацію мети, є:
· визначення понять ідеологія”, інтегративна ідеологія”, ідеологія державотворення”, державницька ідеологія”, ідеологія функціонування держави”, українська національна ідея”;
· обгрунтування можливості та необхідності формування інтегративної ідеології як консолідуючого чинника сучасного українського суспільства та держави в процесі адміністративного реформування;
· виокремлення складових суспільного ідеологічного поля, які впливають на процес адміністративного реформування в Україні та побудова структурно-функціональної схеми інтегративної ідеології;
· розкриття особливостей ціннісного наповнення інтегративної ідеології;
· з’ясування взаємозв’язку інтегративної ідеології з управлінською ідеологією та ідеологією адміністративної реформи;
· аналіз чинних нормативно-правових актів з метою виокремлення інтегруючих суспільство та державу ідеологем;
· виявлення та обгрунтування суспільної потреби в інтегративній ідеології шляхом вивчення громадської думки управлінців;
· визначення шляхів формування інтегративної ідеології в процесі адміністративного реформування в Україні.
Об’єктом дослідження є система ідеологічних засад адміністративного реформування в Україні.
Предметом дослідження є інтегративна ідеологія як ключовий елемент всієї ідеологічної системи.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що системний аналіз проблем ідеологічної сфери сучасного українського суспільства дасть можливість визначити сутність, роль та місце інтегративної ідеології в системі адміністративного реформування.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження став системний підхід, сутність якого стосовно проблематики державного управління та вивчення суспільства викладена в працях науковців Української Академії державного управління при Президентові України В.Бакуменка, В.Князєва, М.Логунової, В.Лугового, О.Машкова, П.Надолішного, Н.Нижник, М.Пірен, В.Ребкала,В.Скуратівського та ін.
Вивчення проблематики інтегративної ідеології в контексті державного управління проводилось нами комплексно, з використанням наукових досягнень в царині філософії, політології, соціології, теорії та історії держави і права, державному управлінні, менеджменті, юридичній деонтології, етиці, загальній та соціальній психології, психології управління, історії тощо.
Системність аналізу виявилась у комплексному дослідженні інтегративної ідеології як складної системи з узгодженим функціонуванням усіх її складових. Виявлено вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, визначено оптимальний режим її функціонування у взаємодії зі сферою державно-управлінських відносин. Окрім того, інтегративна ідеологія, будучи системою, в свою чергу, є підсистемою більш складного утворення, яке ми визначили як суспільне ідеологічне поле.
Відповідно до предмета дослідження нами використовувались методи як загальнонаукові, так і спеціальнонаукові (політологічні, соціологічні): абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, єдність історичного та логічного, метод опитування, політологічний аналіз тощо.
Теоретичний аналіз філософської, політологічної, юридичної, управлінської літератури, порівняльний метод з поєднанням історичного і логічного дали можливість дослідити сутність понять ідеологія”, інтегративна ідеологія”, національна ідея”, проблеми ціннісного наповнення інтегративної ідеології тощо. На основі структурно-функціонального аналізу визначені складові суспільного ідеологічного поля, досліджено взаємозв’язок інтегративної та управлінської ідеології. В процесі дослідження чинного законодавства зроблено висновок про реальне впровадження державою офіційних ідеологем інтегративної ідеології, які потребують науково обгрунтованої систематизації та поширення.
В експериментальній частині дисертації нами застосовувались методи соціологічного опитування та політологічного аналізу правових джерел.
Наукова новизна дослідження полягає в розробці концепції інтегративної ідеології як сутнісного чинника державного управління загалом та адміністративного реформування зокрема. В межах даного дослідження визначені точки дотику філософії, політології, соціології, теорії та історії держави і права, державного управління, менеджменту, юридичної деонтології, етики, загальної та соціальної психології, психології управління, історії, етнодержавознавства з наукою державного управління в контексті ідеологічних проблем адміністративного реформування в Україні.
У дисертації вперше в проблематику вітчизняної науки державного управління:
· введено поняття інтегративної ідеології з визначенням її сутності, місця в межах суспільного ідеологічного поля та ролі в процесі адміністративного реформування;
· досліджено взаємовплив інтегративної і управлінської ідеології у вітчизняному державному управлінні та запропоновано структурно-функціональну схему інтегративної ідеології;
· здійснено політологічний аналіз чинного вітчизняного законодавства та ряду нормативних актів з метою виокремлення ідеологем інтегративної ідеології;
· обгрунтовано взаємозв’язок між управлінською деонтологією, управлінською ідеологією та інтегративною ідеологією в державному управлінні;
Подальший розвиток дістали підходи:
· щодо застосування структурно-функціонального аналізу до вивчення проблем державного управління;
· щодо обгрунтування юридичної можливості та суспільної необхідності існування інтегративної ідеології як консолідуючого чинника сучасного українського суспільства в умовах адміністративного реформування.
Удосконалено:
· змістовне наповнення понять ідеологія”, інтегративна ідеологія”, українська національна ідея”, ідеологія адміністративної реформи”, державна ідеологія”, державницька ідеологія”, ідеологія державотворення”, впровадження ідеології”;
· шляхи впровадження та поширення цінностей інтегративної ідеології в умовах перехідного українського суспільства.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в наступному:
· пропонується доповнення у розділ III Концепції адміністративної реформи в Україні після слів Потрібно виробити нову управлінську ідеологію” такого змісту: Управлінська ідеологія повинна вироблятись під впливом інтегративної ідеології, визначеної концептуально на загальнодержавному рівні, виходячи з положень, ідей Конституції України та чинного законодавства. Слід приділити увагу становленню та розвиткові управлінської деонтології як нової галузі наукового знання”;
· результати дослідження використовувались автором в процесі викладання дисциплін Теорія держави і права” та Державне будівництво і місцеве самоврядування” в Коростенському відділенні Міжрегіональної академії управління персоналом (довідка №9 від 4 квітня 2002 р.);
· теоретичні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані для викладання ряду відповідних навчальних дисциплін, наприклад, спецкурсів Ідеологічні чинники державної служби в Україні”, Управлінська деонтологія”, Концептуальні засади політичних наук: теорія і історія”.
Апробація результатів дисертації. Результати роботи виносились на обговорення Всеукраїнського теоретичного семінару Українська національна ідея: реалії і перспективи розвитку” (Львів, 15-16 квітня 1999 р.); науково-практичної конференції за міжнародною участю Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні” (Київ. 27-28 травня 1999 р.; третьої Міжнародної науково-практичної конференції Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти”(Чернівці, 17-19 листопада 1999 р.); 5-ї Міжнародної науково-практичної конференції Духовність і проблеми розвитку особистості” (Житомир, 23-25 листопада 1999 р.); Всеукраїнської науково-практичної конференції Українська еліта та її роль в державотворенні” (Київ, УАДУ, 2000 р.); науково-практичної конференції Актуальні проблеми правової реформи в сучасній Україні” (Киів, МАУП, 18 травня 2000р.), третьої Міжнародної церковно-світської конференції до 2000-ліття Різдва Христового (Тернопіль, 3-5 листопада 1998 р.).
Публікації. Результати наукових досліджень знайшли відображення в 10 наукових працях, з яких 7 у фахових виданнях.
Структура дисертації визначається послідовністю реалізації визначених завдань та складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
Загальний обсяг дисертації становить 173 сторінки (зі списком використаних джерел та додатками А і Б 219 сторінок). У списку використаних джерел 247 найменувань, у тому числі 20 іноземними мовами.

Список литературы

В И С Н О В К И

Реформаційні процеси що проходять в сучасній Україні ідеологічно не забезпечені і тому не мають відповідного схвалення та підтримки серед населення. Адміністративне реформування також не має необхідного ідеологічного забезпечення, що пояснюється, на нашу думку, такими причинами: можливістю повторення негативного досвіду заідеологізованого радянського минулого; невизначенністю мети, спонтанністю та несистемністю соціальних перетворень; впровадженням принципу плюралізму у суспільну свідомість; юридичними псевдоперешкодами, що витікають з викривленого трактування статті 15 Конституції України; абсолютизацією сучасних західних підходів до суспільних трансформацій, коли місце чинників ідеологічного спектру займають чинники організаційно-технологічні.
В процесі дослідження нами зроблені наступні висновки.
1. Ідеологія” це термін, універсального визначення якого не існує, але він найбільш вживаний на означення кількох понять: сукупністі (системи) ідей, що циркулюють в суспільстві (явище суспільного життя); інтелектуального продукту (комплексу ідей), виробленого ідеократією; координатора та інтегратора (з точки зору функціональності) свідомісного і світоглядного полів, що взаємодіють та взаємозалежать від потреб, інтересів, цінностей людського життя.
Нами запропоноване поняття інтегративної ідеології як об’єднавчої ідеології українського перехідного суспільства, системи офіційно визначених державою в документах нормативного і програмного характеру ідей та цінностей, що визнаються більшістю членів суспільства та дають змогу інтегрувати його, не заперечуючи багатоманітності, в тому числі й ідеологічної. Інтегративна ідеологія - державна лише в тому розумінні, наскільки держава керується ії цінностями.
Ідеологія державотворення є сукупністю ідей, цінностей, принципів, та на відміну від поняття філософія державотворення” - певної мотивації, риторики стосовно організації української держави.
Державницька ідеологія - це сутнісна характеристика основної спрямованості будь-якої ідеології суспільного ідеологічного поля на підтримку цінностей національної державності.
Ідеологія функціонування держави є системою ідеологем, що витікають з Конституції України та чинного законодавства, і які зобов’язана підтримувати та впроваджувати держава через свої органи в процесі функціонування з метою збереження цілісності суспільства та його інтегрованості.
Українська національна ідея, в найбільш поширеному розумінні це своєрідна ідеологія, що концентрується навколо ідеї державності української політичної нації. Національна ідея як ідеологія є стрижнем інтегративної ідеології, але не тотожна їй, оскільки сучасна інтегративна ідеологія обіймає більший комплекс ідей і за обсягом ширше поняття національна ідея”.
2. Необхідність інтегративної державницької ідеології в державі перехідного типу визначається тим, що саме при переході від однієї моделі суспільного та державного устрою до іншої визначною є роль держави, що формує засади для виникнення громадянського суспільства, реформування держави в правову і соціальну та інтегрує суспільство, яке в процесі становлення та перетворення в громадянське стає плюралістичним. Становлення громадянського суспільства супроводжується поліідеологічністю, але процес державного керівництва суспільними справами повинен проходити в межах певної ідеології.
Інтегративна ідеологія грунтується не на продукуванні нових ідей і нав’язуванні їх суспільству, а в підтримці тих концептуальних ідей, котрі є підгрунтям більшості ідеологій, що функціонують в суспільстві. Оскільки обов’язковими визнаються ідеології, які впроваджуються шляхом примусу, то інтегративна ідеологія, що реалізується іншими способами має конституційне право на існування.
Реформаційні ідеї у сфері державного управління повинні бути зрозумілі масам і надихати їх на взаємну з владою роботу. В іншому випадку, острах влади перед декларуванням офіційних ідей реформ сприймається як консервація” власних корпоративних ідей та цінностей, що відмінні від суспільних, оскільки у будь-якої владної дії є ідея, що надихала на реалізацію цієї дії. Ось чому, доки не буде систематизованої та офіційно задекларованої і загальновизнаної інтегративної ідеології, дії влади і життя народу можуть залишатись різноспрямованими векторами.
3. На основі систематизації підходів вітчизняних дослідників до вивчення ідеологічної проблематики державного управління ми визначились із структурою суспільного ідеологічного поля. Суспільне ідеологічне поле є складною системою, елементи якої знаходяться у певній ієрархії та взаємодії. Середовищем”, де виникає суспільна ідеологія, є поле суспільної психіки, в межах котрого під впливом масової свідомісті та громадської думки формується суспільна ідеологія. В свою чергу, суспільна ідеологія це багаторівневе утворення, що перетинається з ідеологічним полем глобальних цивілізаційних цінностей. Перший рівень суспільного ідеологічного поля за обсягом займає інтегративна ідеологія, яка поєднує в собі цінності і загальнолюдські, і суспільні, і державні, виступаючи носієм ідеологем суспільного і державного ладу. Другий рівень суспільного поля складають ідеології за сферами людської діяльності та їх новоутворення (політичні, релігійні, професійні тощо). Третій рівень представлений локальними ідеологіями як, наприклад, ідеологією адміністративної реформи, ідеологією податкової реформи тощо. В полі інтегративної ідеології існує корпоративна ідеологія державних службовців, визначення і вивчення якої є важливим для успіху адміністративної реформи.
4. В процесі адміністративного реформування цінності інтегративної ідеології не потрібно придумувати їх потрібно вичленити з нормативно-правових актів, програмних документів та, в певній мірі, з програм центристських політичних партій і систематизувати у відповідності з моделлю суспільної і державної трансформації. Система цінностей сучасного українського суспільства - це певна ієрархічна структура, чільне місце в якій займають цінності особистісні. І саме в них необхідно шукати опертя при формуванні інтегративної ідеології. Оскільки вітчизняна модель трансформації не створена, то замість інтегративної ідеології ми маємо еклектичний набір ідеологем. Сучасна інтегративна ідеологія повинна вимірюватися комплексом цінностей, збудованих навколо національної ідеї політичної нації, та являти собою взаємодію особистісного-національного-загальнолюдського. Ця взаємодія мусить бути опредметнена в нормах законодавства, програмових документах, в системі національної освіти та виховання.
5. Державні службовці це особи, які одночасно: є провідниками інтегративної ідеології, працюють в межах інтегративної ідеології та знаходяться під впливом суб’єктно-об’єктних та локальних ідеологій, продукують і одночасно знаходяться під впливом управлінської корпоративної ідеології, мають та сповідують певні політичні та професійно-ідеологічні переконання за будь-якого зовнішнього тиску офіційної політичної нейтральності. Якщо інтегративна ідеологія не є системою, в межах якої працює службовець, то корпорація держслужбовців продукує і впроваджує власну корпоративну ідеологію, яку шляхом популістської риторики репрезентують суспільству як ідеологію реформ. Виходячи з цього, суспільство, в першу чергу, повинно бути зацікавлене в існуванні офіційної загальновизнаної ідеології, що протистоїть негативним проявам корпоративізму. Ідеальний варіант коли офіційно визначені засади інтегративної ідеології і держслужбовець, крім того, що поділяє її цінності, знаходиться в певних організаційно-етичних лещатах”, з яких не може вийти. Але неможливо примусити держслужбовця бути щирим поширювачем певної ідеології. Його можливо тільки спонукати до цього через навчання, виховання, режимну організацію персоналу та престиж державної служби, що включає в себе достойне матеріальне забезпечення і соціальний захист.
На сучасному етапі ідеологія адміністративної реформи формується під впливом розрізнених ідеологем інтегративної та професійно-управлінської ідеологій. І тому, за умов системної невизначеності останніх, вести мову про формування ефективної ідеології адміністративної реформи досить складно.
6. Зміни в системі державного управління повинні супроводжуватись відповідною корекцією ідейно-ціннісних вимірів суспільного та державного життя в нормативно-правових актах. Здійснений політологічний аналіз чинного законодавства довів, що існуючі в нормативно-правових актах інтегративні ідеологеми являють собою певну
еклектику ліберально-демократичного (індивідуальний добробут, ідея ринку, ідея приватної власності тощо), соціал-реформістського (свобода, справедливість, солідарність, законність, правопорядок тощо), національно-демократичного (національна ідея, національна традиційність, патріотизм, національна злагода, державність) спрямування. З офіційних виступів Президента України, урядовців, аналізу передвиборчих програм кандидатів у Президенти України та програм політичних партій і блоків визначається рейтинг найбільш поширених принципів і цінностей, що перевтілюються в об’єднувальні ідеї, а саме: законність (правопорядок), демократія, добробут, соціальна справедливість.
7. Соціологічне опитування, проведене нами серед управлінців, визначило, що основними ідеями і цінностями в системі державної служби повинні стати: законність, забезпечення економічного добробуту, справедливість, патріотизм, громадянськість, відданість державі - це поєднання загальнолюдських та національних цінностей, що заперечує абсолютизацію або загальнолюдського, або національного.
Ідеологічна спрямованість більшості опитаних управлінців визначається ними як національно-демократична та соціал-демократична, а серед 5-ти найбільш поширених об’єднуючих ідей: добробут, законність і правопорядок, патріотизм, справедливість, свобода;
Доведено, що державні службовці це особи, які в системі державного управління одночасно є поширювачами інтегративної ідеології, працюють в межах інтегративної ідеології та знаходяться під впливом буденної ідеології, ідеологій сфер суспільної діяльності, локальних ідеологій; продукують і одночасно знаходяться під впливом управлінської корпоративної ідеології, мають та сповідують певні політичні та професійно-ідеологічні переконання за будь-якого зовнішнього тиску офіційної політичної нейтральності.
8. Впровадження інтегративної ідеології це її офіційна легітимізація шляхом проголошення керівництвом держави та закріпленням її складових в нормативно-правових актах і державних програмах. Поширення інтегративної ідеології це популяризація офіційно легітимізованих її складових, чи ідеології в цілому через засоби освіти, культури, літератури, мистецтва, засоби масової інформації, родинне виховання, системи державної та муніціпальної служби, військової служби тощо. Політичні партії та громадські організації є частковими поширювачами певних об’єктивних для суспільства інтегративних ідеологем і повноправними суб’єктами до цього переліку не входять.
В процесі професійної підготовки управлінців невпинно зростає чисельність професійних закладів, де часто ідеалізується американо-європейський менеджмент та відповідний стиль професіоналізації коли нехтуються моменти формування ціннісної, смислової, етичної та духовної сторони професійної діяльності. На нашу думку, формування управлінської деонтології та етики державних службовців під впливом інтегративної ідеології дасть змогу готувати адекватних нашому суспільству технологів суспільної трансформації.
За умов обмеженості державних ресурсів в період реформування системи державного управління, виникає потреба у визначені ключового елементу в системі поширення інтегративної ідеології, капіталовкладення в яку дали б можливість підвищити ефективність функціонування в режимі поширювача і засоби масової інформації, і державну службу, і військову службу. Таким елементом виступає в даний час система освіти. Система освіти це та ланка, через яку відбувається прилучення до інтегративної ідеології в межах плюралістичного суспільства значної кількості населення у сприятливому для ідеологічної роботи віці. Система освіти сама є елементом в системі поширення ідеології з одного боку, з іншого вона опосередковано посилює інші елементи системи, готуючи для них кадри. Опитування підтвердило теоретичну посилку, що починати відбір та підготовку майбутніх управлінських кадрів необхідно ще з шкільного віку. Саме тоді під впливом інтегративної ідеології та ідеології освіти, про формування якої зараз дискутують фахівці психолого-педагогічного спрямування, відбувається становлення високоосвіченої та патріотично налаштованої молоді.
Теоретичні узагальнення дали можливість надати такі практичні рекомендації.
1. У термінологічний словник Концепції пропонуємо включити наступне визначення: інтегративна ідеологія - це об’єднавча ідеологія українського суспільства, система офіційно визначених державою в документах нормативного та програмного характеру ідей та цінностей, що визнаються більшістю членів суспільства і дають змогу інтегрувати його, не заперечуючи багатоманітності, в тому числі й ідеологічної. Інтегративна ідеологія - державна лише в тому розумінні, наскільки держава керується ії цінностями.
2. З метою протидії негативним проявам корпоративної управлінської свідомості, необхідно забезпечити розвиток управлінської деонтології як нової галузі наукового знання та відповідної навчальної дисципліни.
3. В процесі адміністративного реформування пропонуємо нормативно передбачити для галузей освіти та сім’ї і молоді можливість впровадження основних цінностей інтегративної ідеології не лише через систему шкільної, а й через позашкільну та компенсаторну освіту. Формою такої роботи можуть стати молодіжні ради, клуби, об’єднання.
Синтезуючи все викладене вище відзначимо, що дане дисертаційне дослідження, наскільки дозволив авторський підхід, окреслило та визначило місце і роль інтегративної ідеології українського перехідного суспільства в системі адміністративного реформування та вказало на необхідність подальшого вивчення ідеологічної проблематики наукою державного управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексеева Т., Капустин Б., Пантин И. Перспективы интегртивной идеологии (Тезисы) //Полис.-1997.-№3.-С.16-22.
2. Амальрик А. Идеология в советском обществе // Погружение в трясину. Анатомия застоя.- М.:Прогресс.,1991.- С.675-684.
3. Амосов Н.М. Идеология для Украины // Зеркало недели.- 19.04.97 г.- С.11.
4. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.-М.: Юрид. лит.,1997.- 400с.
5. Бакуменко В.Д. Методологічний аналіз проблем діяльності через системний взаємозв’язок теорії та практики // Вісн. УАДУ.-1999.-№2.- С.256-269.
6. Бакуменко В.Д. Теоретичні засади державно-управлінських рішень // Командор.-2000.-№1.-С.8-13.
7. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Моногр.-К.:Вид-во УАДУ,2000.-338с.
8. Балл Г.О. Проблема обгрунтування суспільної ідеології у світлі гуманістичного підходу // Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” (12 листопада 1998 р., Київ).- К.:Гнозис, 1998.-С.28-32.
9. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика.- К.:МАУП,2000.-384с.
10. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма // Юность.- 1988.-№11.- С.80-93.
11. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д.,Сливка С.С. Філософія права: навчальний посібник.-К.:Атіка,1999.- 208с.
12. Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука.-М.:Наука, 1981.-289с.
13. Боришевський М.Й. Діалекика національного й загальнолюдського у контексті виховання національної еліти // Зб. наук. праць ВГІ НАОУ.- №1`2 (14).-К.,2000.-С.157-159.
14. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія.- 1997.-№1.-С.144-150.
15. Булах Л.П. Ідеологія: від феноменології до теоретичного осмислення // Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” (12 листопада 1998 р., Київ).- К.:Гнозис, 1998.-С.36-40.
16. Бутківська Т. Ціннісний вимір соціалізації учнів // Педагогіка і психологія.- 1997.-№1.- С.130-137.
17. Валігурський П.О. Парадигми ідеології трансформації українського суспільства // Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” (12 листопада 1998 р., Київ).- К.:Гнозис, 1998. - С.41-42.
18. Васильєв Я.В. Ідеологія, світогляд и проблеми психолого-педагогічної науки з точки зору футуреальної психології // Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” (12 листопада 1998 р., Київ).- К.:Гнозис, 1998.-С.43-47.
19. Васильєв І. Ідеологія професіоналізму: сучасна та на перспективу // Освіта та управління.- 1997.- Т.1.- №3.- С.57-62.
20. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2-х ч./ Фролов И.Т., Араб-Оглы Э.А., Арефьев Г.С. и др.. М.:Политиздат, 1990.-639с.-ч.2 .- 448с.
21. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник / Редкол.:М.М.Рябець (голова) та ін. К.:ЦВК,2001.-310с.
22. Виховна робота в закладах освіти України. Випуск 2: Зб. нормативних документів та методичних рекомендацій.-К.:ІЗМН,1998.-355с
23. Вовканич С. Українська національна ідея та її інтелектуальне забезпечення // Людина і політика.-1999.- №2.-С.36-41.
24. Водолазов Г. Общенациональная идеология как идеология большинства населения // Полис.- 1997.- №3.- С.24.
25. Войтович Р.В. Взаємозв’язок ідеології, технології та стилю у державному управлінні : Автореф. дис к-та наук з державного управління:25.00.01/УАДУ.-К.,2000.-19с.
26. Войтович Р.В. Ідеологія як фундаментальна парадигма державного управління в перехідний період // Вісн. УАДУ.- 1998.- №4.- С.119-126.
27. Волков О.М. Роль та місце політичних ідеологій в суспільствах перехідного типу. Політологічний аналіз: Автореф. дис к-та політич. наук:23.00.02/К.,1999.-27с.
28. Гавриленко І. Ідеологічна ситуація в Україні. Ресурси соціальної взаємодії // Віче.- 1997.- №4.- С.3-12.
29. Гавриленко І. Ідеологічні альтернативи у дзеркалі інтересів // Віче.- 1997.- №3.- С.3-19.
30. Гавриленко І. Ідеологія. Варіації на задану тему // Віче.- 1997.- №2.- С.3-17.
31. Гавриленко І. Попит породжуваний пропозицією, або демагогія як покликання, професія та спосіб життя // Віче.- 1996.- №11.- с.3-15.
32. Гавриленко І. Чи потрібна державі ідеологія? // Віче.- 1996.- №4.- С.46-53.
33. Гаджиев К. Политическая идеология: концептуальный аспект // Вопросы философии.- 1998.- №2.- С.3-21.
34. Гаевский Б.А. К концепции административной реформы в Украине // Персонал.-1999.-№1.-С.17-25.
35. Гаєвський Б.А. Основи науки управління .-К.:МАУП, 1998.-110с.
36. Гаевский Б., Палеха Ю. С поправкой на менталитет // Персонал.- 1998.- №2.- С.18-21.
37. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А. Культура державного управління: організаційний аспект.-К.:УАДУ, 1998.-144с.
38. Геєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства // Віче.- 1995.- №5.- С.76-85.
39. Геращенко І. Чи існує абстрактний і конкретний гуманізм // Віче.- 1997.-№1.- С.103-111.
40. Гіденс Е. Соціологія.- К.: Основи, 1999.-726с.
41. Горбулін В. Одноманітний плюралізм // Урядовий кур`єр.-15.05.99.-№89.-С.3.
42. Горшков М.К. Важность социологических данных для анализа проблемы идеологии // Полис.- 1997.- №3.- С.24-26.
43. Горшков М.К. Общественное мнение, история и современность.- М.: Политиздат, 1988.-383 с.
44. Государственная служба: теория и организация / Под ред. Е.Охотского и В.Игнатьева.- Ростов- на- Дону:Феникс, 1998.-640 с.
45. Гринивецкая Н. Служить бы рад, прислуживаться тошно // Персонал.-1998.-№2.-С.69-71.
46. Грэхэм Л.Р. Естествознание, философия и науки о человеческом поведении в Советском Союзе:Пер с англ..-М.:Политиздат,1991.-480с.
47. Гудков Л. Интеллигенты и интелектуалы // Москва.- 1988.- №3.- С.203-220.
48. Демчук П. Виховання військовослужбовця. Сила - не тільки в зброї // Віче.- 1997.- №8.- С.37-45.
49. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація / Відп. ред. Н.Р.Нижник - К.: Вид-во УАДУ,1997.-340с.
50. Державний службовець в Україні (пошук моделі) /Під заг.ред. Н.Р.Нижник.-К.:Ін-Юре, 1998.-272с.
51. Деркач В., Дубровский М. Элита в контексте кадровых проблем Украины // Персонал.-1999.-№1.-С.26-30.
52. Дзюбок І., Левківський К. Політологія.- К.: Вища школа., 1998.- 320с.
53. Дмитренко Г. Может ли Украина стать великой? // Персонал.- 1998.-№4.- С.4-11.
54. Дмитренко Г. Факторы богатства и бедности // Персонал.- 1998.- №1.- С.4-11.
55. Дмитрієв А.І. Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права /Правова держава: ювілейний щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького.-Вип.10.-К.:ІнЮре, 1999.-С.359-363.
56. Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні.- К.:ІнЮРЕ, 1999.-244с.
57. Журавський В., Кучеренко О., Михальченко М. Політична еліта України: теорія і практика трансформації.- К.: Логос,1998.-264с.
58. Забужко О. Філософія української ідеї та європейській контекст.- К., 1993.-265с.
59. Здравомыслов А.Г. Методология и процедура социологических исследований.-М.:Мысль,1969.-205с.
60. Здравомыслов А.Г. Потребности.Интересы. Ценности.- М.: Политиздат, 1986.-223с.
61. Зеркин Д. Основы политологии.- Ростов-на-Дону:Феникс., 1996.- 544с.
62. Зуєв В., Дорошенко Г., Зуєв В. Логіка абсурду //Віче.-1997.- №1.-С.93-102.
63. Зязюн І.А. Ідеократичні зумовлення ідеології // Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” (12 листопада 1998 р., Київ).- К.:Гнозис, 1998.- С.63-64.
64. Ідеологія державного будівництва. Круглий стіл Національного інституту стратегічних досліджень і Голосу України” // Голос України.- 19.01.93 р.- №9.- С.6.
65. Ильин М. Двойственность идейной ситуации в России // Полис.- 1997.- №3.- С.35-36.
66. История политических и правовых учений: учебник /Под ред. В.С.Нерсесянца.-М.:Норма-Пресс, 1998.-736с.
67. Каліна Н.Ф. Легитимація дискурсу в ідеології пострадянського суспільства // Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” (12 листопада 1998 р., Київ).- К.:Гнозис, 1998.- С.65-68.
68. Кальниш Ю.Г. Пріоритетні напрями, шляхи реалізації і перспективи державної політики України в галузі релігійно-церковного життя: Автореф. дис к-та наук з державного управління:25.00.01/УАДУ.-К.,2001.-18с.
69. Картунов О.В. Вступ до етнополітології.-К.,1999.- 350с.
70. Касьянов Г. Український націоналізм: спроба переосмислення // Віче.- 1997.- №1.- С.134-141.
71. Кафарский Ф. Идеология гуманизма и партнёрства //Голос Украины.-15.08.00р.-№147.-С.2
72. Кашпур А. Внутренний PR // Персонал.-2000.-№4.-С.96-100.
73. Кізіма В. Метастратегія суспільно-політичного життя України ( від ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності) // Політичні читання.- 1994.- №2.- С.3-26.
74. Князев В.М., Бакуменко В.Д., Ралдугін Є.О., Бакаєв Ю.В. Програмно-цільовий підхід до наукового забезпечення реформи державного управління // Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики / За заг. ред. В.М.Князєва.-К.: Вид-во УАДУ,1999.-С.17-28.
75. Коваленко В., Голошумов Е. Национальная идея как научная проблема современной российской политологии // Вестн. МГУ.- 1998.- №4.- С.3-20.
76. Коваленко В. Интегративная идеология в России: проблемы, основания, перспективы // Вестн. МГУ.- Сер.12.- 1999.- №1.- С.5-48.
77. Коваленко В., Костин А. Политические идеологии: история и современность // Вестн. МГУ.- 1997.- №2.- С.45-75.
78. Ковтун Вячеслав Миколайович. Політичні партії сучасної України: аналіз ідеологічних орієнтацій: Автореф. дис к-та політич. наук:23.00.02/К.,1996.-27с.
79. Козак Н. А. Український консерватизм: історія і сучасність: Автореф. дис к-та політич. наук:23.00.02/Л.,2001.-18с.
80. Колесник В. Идеология. Для Украины? // Зеркало недели .- 02.05.97р.- С.20.
81. Коллинз Дж., Поррас Дж. Основные ценности или дальновидность вашей компании // Персонал 1998.-№1.-С.92-100.
82. Комаров И. Менеджмент и будущее.//Персонал.-2000.-№4.-С.78-83.
83. Комаров И. Правда лжи: психологический анализ лжи // Персонал.-2000.-№2.-С.110-116.
84. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесіі Верховної Ради України 28 червня 1996 року.-К.:ЮРІНКОМ, 1996.
85. Концепція адміністративної реформи в Україні.- К.:Видавництво Центру політико-правових реформ,1998.- 61с.
86. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності //Освіта України.-09.08.00р.- №32.-С.6-7.
87. Копнин П.В. Идея как форма мышления.-К.:Политиздат, 1963.-265с.
88. Кордун О.О., Ващенко К.О.,Павленко Р.М. Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні: Монографія.- К.:МАУП,2000.-248с.
89. Корнєв М., Ангелопулос А. До питання про ідеологічність соціально-психологічних процесів // Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія” (12 листопада 1998 р., Київ).- К.:Гнозис, 1998.- С.69-74.