ГРОМАДСЬКИЙ РУХ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ (ДЕРЖАВНО–управлінський аспект)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ХУСНУТДІНОВ Олег Якієвич

УДК 324:35.074

ГРОМАДСЬКИЙ РУХ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
(ДЕРЖАВНОуправлінський аспект)

25.00.01 теорія та історія державного управління

дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
Пірен Марія Іванівна
доктор соціологічних наук, професор

КИЇВ 2003

Зміст
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.......................................................................... 4ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВСТУП..............................5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО РУХУ ЯК СУСПІЛЬНОГО ЯВИЩА.....................................................................14
1.1. Дослідження громадського руху в зарубіжній та вітчизняній науці .......14
1.2. Аналіз громадського руху в історічній ретроспективі.....................................26
1.3. Суть та структура громадського руху як соціального явища...........................35
1.4. Громадські рухи як чинник соціальної диференціації суспільства .....53
Висновки до першого розділу......................................................................................61
РОЗДІЛ 2
ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ ТА ГРОМАДСЬКОГО РУХУ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ 64
2.1. Законодавче забезпечення становлення громадського руху в Україні .......64
2.2. Сучасний стан та суперечності розвитку громадського руху .........................79
2.3. Особливості взаємодії держави і громадського руху в умовах трансформації українського суспільства ............97
2.4. Європейські виміри громадського руху та їх утвердження в Україні109
Висновки до другого розділу.....................................................................................123
РОЗДІЛ 3
ВПЛИВ ГРОМАДСЬКОГО РУХУ НА ПРОЦЕСИ РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ ..........................................................................127
3.1. Нормативно-правові чинники участі громадських організацій у системі місцевого самоврядування ................................................................127
3.2. Взаємодія громадського руху та органів місцевого самоврядування в утвердженні принципів і норм громадянського суспільства ...142
3.3. Нові форми співробітництва між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями у процесі розвитку місцевого самоврядування в Україні .......................................................................161
Висновки до третього розділу...................................................................................171
ВИСНОВКИ..............................................................................................................174СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................181
ДОДАТКИ..................................................................................................................200

Вступ

Актуальність теми зумовлена тим, що малодослідженими залишаються управлінські засади оптимізації створення об’єднань громадян та їх взаємодії з органами державного управління, формування соціально-культурних уподобань громадян, теорії і методології дослідження впливу громадських організацій на суспільно-політичні процеси, законодавче регулювання діяльності громадських організацій в Україні, технології формування системи соціального партнерства між органами державної влади та громадським рухом.
Перше десятиріччя демократичного державного будівництва продемонструвало, що в становленні громадянського суспільства в Україні, створенні нових механізмів взаємодії громадських інститутів і органів державного управління не можна покладатися лише на екстраполяцію підходів, вироблених практикою державотворення розвинених демократій. Світові демократичні традиції обов’язково потрібно адаптувати до сучасних українських реалій. З огляду на це зазначена проблема заслуговує на окреме дослідження. Розв’язання цієї проблеми дасть змогу більш обґрунтовано підходити до реалізації адміністративної та політичної реформи в Україні.
Посилення впливу громадян на прийняття політичних рішень і формування демократичної правової держави зумовлює актуальність участі об’єднань громадян у місцевому самоврядуванні, створенні системи соціального партнерства між органами державної влади, місцевого самоврядування та громадським рухом. За умов недостатньо розвинутих структур громадянського суспільства й стабільної правової держави взаємодія між органами влади та громадським рухом відіграє надзвичайно важливу роль сполучної ланки між політичною і громадською сферами суспільства.
Розвиток державного управління в демократичній державі тісно пов’язаний зі становленням громадянського суспільства. Демократія як спосіб функціонування політичної системи суспільства базується на визнанні народу головним джерелом влади, його права брати участь у вирішенні суспільних і державних справ щодо наділення громадян широкими політичними правами і свободами. Це передбачає не тільки обрання представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, а й можливість формування (шляхом об’єднання громадян у громадські організації) громадського руху - творчої, консолідуючої основи суспільства, його рушійної сили для становлення і розвитку громадянського суспільства. Громадські організації та рухи є результатом складної соціальної диференціації суспільства та потреб громадського впливу на управлінські процеси. Визначення загальних принципів, тенденцій формування, історичних закономірностей, соціально-психологічних механізмів створення і розвитку громадських рухів та організацій є надзвичайно актуальним для галузі науки державне управління”.
Удосконалення українського законодавства щодо розвитку громадського руху, підвищення ролі громадських організацій у процесі становлення та зміцнення громадянського суспільства в Україні передбачають обов’язкове врахування як історичних, національних традицій, так і досягнень світової науки про розвиток громадського руху. Особливої актуальності набуває подальше вдосконалення методології дослідження й оптимізації управлінських процесів взаємодії між органами державної влади, місцевого самоврядування і громадськими організаціями.
Аналіз становлення громадянського суспільства у світовій науці міститься в роботах зарубіжних дослідників Б.Вейсброда, Є.Джеймс, Х.Хансмана, Л.Саламона [6-13]. Різні аспекти громадського руху та становлення громадянського суспільства досліджені в роботах російських вчених В.Амеліна, Г.Голосова, В.Оболенського, В.Поспелова, А.Цуладзе [42, 48, 55, 57, 157] та інших.
В Україні наукові підходи щодо шляхів розвитку громадського руху та становлення громадянського суспільства розвивають учені В.Авер’янов, Ю.Бакаєв, І.Гавриленко, М.Головатий, А.Капська, Н.Коломінський, В.Кравченко, В.Луговий, Н.Нижник, О.Палій, М.Пірен, В.Погорілко, М.Пухтинський, В.Ребкало, В.Скуратівський, М.Ставнійчук, С.Толстоухова, І.Трубавіна, В.Цвєтков, Ю.Шемшученко [20,26,27.29,35,65- 67,70-74,113,116] та інші.
Окремі методологічні проблеми становлення громадянського суспільства розглядалися в працях В.Бакуменка, В.Бебика, Б.Гаєвського, М.Головатого, В.Князєва, В.Литвина, Е.Лібанової, М.Логунової, В.Майбороди, Н.Мироненко, Л.Орбан-Лембрик, М.Пірен, А.Пойченка, Г.Почепцова, В.Ребкала, І.Розпутенка, А.Толстоухова, В.Третьяченка, В.Троня, В.Шахова, В.Цвиха [28,30,49,54,55,68,69,77,122-124,128,129,133,154,192,193] та інших.
У дослідженні дисертант виходив із широкого розуміння поняття державного управління, що склалося в західній і вітчизняній науці, основою якого є право, політологія і менеджмент, а відтак воно розглядається як наука управління суспільними процесами. Призначення державного управління полягає в упорядкуванні й урегулюванні відносин особистості, колективу, держави й суспільства, встановленні їх раціональних взаємозв’язків через застосування державної влади.
Громадський рух у контексті дисертаційного дослідження розглядається і як процес, і як суспільно-управлінський феномен, а громадські організації - як базова основа громадського руху в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Автор брав участь у підготовці й проведенні досліджень кафедри політології Національної академії державного управління при Президентові України за темою Державна політика: аналіз і механізм впровадження” (номер державної реєстрації ДР-ОК 200U004103), що розробляється згідно з комплексним науковим проектом Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління і місцеве самоврядування”.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження - виявлення функціональних особливостей становлення й розвитку громадського руху в Україні, розкриття суті взаємодії державного управління і громадського руху та їх впливу на становлення громадянського суспільства в Україні.
Ураховуючи необхідність накопичення нових наукових знань, поглиблення, теоретичного осмислення й узагальнення інформації про проблеми, а також потреби в розробці рекомендацій політичного й управлінського характеру, в дисертації поставлено такі завдання:
­ проаналізувати особливості становлення громадського руху в Україні на сучасному етапі та змоделювати тенденції його подальшого розвитку;
­ осмислити та визначити поняття громадські організації”, громадянське суспільство” в контексті галузі науки державне управління”;
­ дослідити функціональну роль та особливості громадського руху в демократичному суспільстві з позиції галузі науки державне управління”;
­ здійснити системний аналіз законодавчого регулювання діяльності громадських організацій в Україні з часу становлення її незалежності, зокрема поглиблення їх конституційно-правового забезпечення та підвищення соціально-правової культури громадян;
­ розглянути на основі авторського підходу питання взаємодії держави та громадського руху в процесі формування громадянського суспільства в Україні;
­ узагальнити управлінські механізми оптимізації взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування з громадськими організаціями в Україні.
Об’єкт дослідження - створення та розвиток громадського руху як складної соціальної системи суспільства, а також організація взаємодії між органами державної влади та громадським рухом як одним із головних механізмів формування громадянського суспільства в демократичній державі.
Предмет дослідження - громадський рух в Україні в процесі його становлення та розвитку (державно-управлінський аспект).
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що різнобічний аналіз стану, проблем, перспектив розвитку громадських організацій з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду, історичного підходу й демократизації суспільних відносин дасть змогу виявити евристичні можливості створення системи взаємодії між органами державної влади та громадськими організаціями України, нової інтегруючої моделі громадянського суспільства, а також сформулювати концептуальні засади, управлінські принципи й конкретні рекомендації щодо їх трансформації та прогнозування.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження став системний підхід, сутність якого стосовно проблематики державного управління та вивчення суспільства викладена в працях науковців Національної академії державного управління при Президентові України В.Бакуменка, В.Князєва, М.Логунової, В.Лугового, О.Машкова, П.Надолішнього, Н.Нижник, М.Пірен, В.Ребкала, В.Скуратівського та інших. Завдяки системному аналізу виявлено особливості громадських організацій як складової політичної системи і роль державного управління в їх розвитку та становленні; за допомогою порівняльного аналізу здійснено пошук в історичному досвіді аналогів і детермінант сучасного громадського руху в Україні, а також спостереження динаміки його розвитку; структурно-функціональний метод дав змогу осмислити зміст і особливості системи взаємодії між органами державної влади та громадським рухом, спрогнозувати розвиток соціального партнерства та становлення громадянського суспільства в Україні; математично-статистичний аналіз дав можливість у вигляді спрощених схем відобразити складну динаміку збільшення кількості громадських організацій та виявити тенденції щодо формульованості прогнозних варіантів.
У процесі дослідження здійснено порівняльний аналіз конституційно-правових актів органів державної влади України та інших країн світу, а також джерельний аналіз філософської, політологічної, юридичної і соціологічної літератури. Це зумовило міждисциплінарний характер роботи і дало змогу виявити низку принципів, методів, закономірностей розвитку громадського руху в Україні, технологій ухвалення суспільних і державно-політичних рішень.
Наукова новизна одержаних результатів. У вітчизняній політико-управлінській науці запропонована робота є однією з перших спроб комплексного вивчення стану й шляхів розвитку громадського руху як чинника формування громадянського суспільства в контексті державно-управлінських відносин сучасної України. З огляду на це сформульовано такі основні результати проведеного дослідження:
­ вперше громадські організації досліджені як чинник формування громадянського суспільства та результат складної соціальної диференціації суспільства з позиції нової теорії суспільних рухів;
­ сформульовано і змістовно обгрунтовано поняття громадських організацій як активної частини суспільства, що під спрямованим державним управлінським впливом постійно активізує суспільство для реалізації своїх ідей та є його об’єднуючою основою, головним каталізатором суспільних процесів, базою суспільного розвитку;
дістали подальшого розвитку:
­ методологічні, онтологічні й гносеологічні проблеми взаємодії держави та громадського руху, дослідження його ролі в демократичному суспільстві з позицій науки державне управління”, а також показані громадські організації як механізм реалізації прав громадян на участь в управлінні державою не тільки через систему виборчого права, але й через систему соціального партнерства органів державної влади та громадських організацій;
­ положення про правильність прийняття управлінських рішень органами державної влади щодо розвитку та становлення громадських організацій, які впливають на стабільність політичної системи й укріплення демократії в країні та, в свою чергу, залежать від чіткості й виваженості правових норм, рівня політико-правової культури суспільно-політичних процесів;
­ закономірності розвитку системи державного управління, зокрема та, що тільки при рівноважній відповідності впливів державного управління і громадських організацій на суспільно-політичні процеси держава може бути правовою, демократичною, побудувати реальне громадянське суспільство;
удосконалено:
­ систематизацію вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо функціональних проявів діяльності громадського руху у сфері управління та політики, мотиви та мета трансформації цих проявів у глобалізаційних процесах;
­ науково-теоретичне обґрунтування шляхів досягнення консенсусу між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, в тому числі на законодавчому рівні;
­ підходи щодо формування державної молодіжної політики та системи соціального партнерства між органами державної влади, місцевого самоврядування й громадськими організаціями, зокрема системи державної управлінської роботи у дитячо-юнацькому та молодіжному середовищі.
Практичне значення одержаних результатів для теорії визначається тим, що наукові узагальнення доведені до рівня конкретних пропозицій. Це робить їх придатними до застосування в практиці державного будівництва сучасної України з метою прискорення процесів адміністративного реформування, трансформації посттоталітарного українського суспільства в розвинуту демократичну державу. Особливо корисними результати дисертаційної роботи можуть бути для комітетів Верховної Ради України, зокрема для подальшої розробки й удосконалення цивільного та виборчого законодавства, Кабінету Міністрів України при формуванні державної молодіжної політики, управлінь внутрішньої політики при обласних та районних державних адміністраціях, виконавчих комітетів міських рад.
Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації також можуть бути використані в навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України та інших вузів за програмами підготовки магістрів державного управління, зокрема при розробці або вдосконаленні навчальних курсів з теорії і методології аналізу державної політики, їх забезпеченні навчальними ресурсами, при підготовці курсів з питань молодіжної і соціальної політики та лідерства в громадських організаціях.
Практичне значення отриманих результатів полягає і в тому, що основні положення й висновки дисертаційного дослідження дають змогу розширити наукові уявлення щодо розуміння історії, теорії громадського руху і практики прийняття управлінських рішень, технологій їх застосування, взаємного впливу на державну владу й державне управління, розвитку демократії та громадянського суспільства в Україні.
Результати дослідження використовувалися під час підготовки матеріалів Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України (Довідка про впрова­дження результатів наукових досліджень № 185/04-11 від 7 квітня 2003 р.), Державного центру соціальних служб для молоді (Довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 17 від 7 квітня 2003 р.) і в роботі відділу у справах сім’ї та молоді виконавчого комітету Горлівської міської Ради (Акт про впровадження результатів наукових досліджень від 28 березня 2003 р.).
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження висвітлювались у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях та інших заходах: науково-практичних конференціях Української Академії державного управління при Президентові України за міжнародною участю Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001); Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002). та Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); всеукраїнському форумі Соціальна робота - невід’ємна складова розбудови соціальної держави, громадянського суспільства” (Київ, 2002); міжнародній науковій конференції Образи світу на зорі нового тисячоліття” (Київ, 2002).
Основні результати й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри політології Української Академії державного управління при Президентові України в 2001-2003 роках.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 11 наукових працях автора, з яких 7 статей опубліковано в наукових фахових виданнях.
Структура й обсяг дисертації визначаються метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (207 найменувань), 16 додатків. У роботі вміщено 3 таблиці (одна в додатку) і 7 рисунків (2 у додатку). Загальний обсяг дисертації 247 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Отримані наукові результати сприяли вирішенню наукового завдання, що має важливе значення для розвитку вітчизняної науки державного управління, а саме: визначено і обгрунтовано шляхи становлення й розвитку громадського руху в Україні, а також удосконалення управлінських механізмів оптимізації взаємодії держави та громадського руху в процесі формування громадянського суспільства.
Дисертаційне дослідження дало змогу сформулювати такі висновки.
1. Зміни в суспільних відносинах і державі, що відбуваються у зв’язку із впровадженням у життя Конституції України, актуалізували вивчення теоретичних та практичних проблем громадського руху. У контексті дослідження:
­ громадські організації та рухи розглядаються як добровільні об’єднання громадян на основі спільних потреб та інтересів у різних сферах діяльності й необхідності їх відстоювання у відносинах з державою та іншими політичними інститутами суспільства в правових рамках, визначених Конституцією і законами;
­ громадянське суспільство визначається як сфера спонтанного самовиявлення вільних громадян, а також добровільно сформованих ними організацій і об’єднань у всіх галузях життя суспільства та відносин між ними, захищених необхідними законами від прямого втручання і свавільної регламентації їх діяльності органами державної влади.
2. Громадський рух як чинник формування громадянського суспільства в Україні відіграє стабілізуючу роль у демократизації суспільства, бере участь у розв’язанні складних соціальних проблем, сприяє реалізації прав громадян у всіх сферах суспільного життя, а отже, встановленню взаєморозуміння між державою та громадянами. Завдання сучасного розвитку громадського руху полягають у тому, щоб на основі історичного минулого українського народу й міжнародних надбань теорії та практики створити таку суспільну систему, яка б сприяла консолідації суспільства на розв’язання проблем державотворення та запобіганню конфліктам між народом і владними структурами та різними гілками влади.
3. У державотворчому процесі демократичного суспільства громадські організації є механізмом реалізації прав громадян на участь в управлінні країною. При цьому вони здійснюють такі функції: індикатора” суспільно-політичних відносин між владою та соціумом; виконання соціальних замовлень суспільства; реалізації народного суверенітету за участю у місцевому самоврядуванні; артикуляція інтересіврізноманітнихсоціальних груп; забезпечення умов мирної конкуренції інтересіврізнихгрупнаселення, представлених громадськими організаціями; рекрутування всуспільно-політичну еліту кращихпредставників суспільства; суспільної соціалізації іресоціалізації особистості. Громадські організації - це один із ефективних і доступних засобів впливу на офіційні структури влади з боку населення. За своєю суттю громадський рух - це форма безпосереднього народовладдя, що здійснюється в умовах демократичного суспільства і правової держави тільки в порядку, передбаченому Конституцією і законодавством.
4. Громадський рух був властивий українському козацтву з часів його виникнення у XVI столітті. Вплив громадського руху на розвиток своєї державності, громадської думки Україна відчувала також від сусідніх держав, до складу яких у різні часи входили окремі її території, зокрема Австро-Угорщини, Речі Посполитої, Російської імперії. За часів Радянського Союзу громадські організації на теренах Україні відігравали дуже незначну роль. Вони були перетворені на систему організацій, лояльних до будь-якого прояву державної влади з обов’язковим засвідченням громадянами лояльного, вірнопідданського ставлення до системи. У 80-90-ті роки ХХ столітті відбувається подальший розвиток громадських організацій в Україні, який триває й сьогодні. Враховуючи, що для підвищення ефективності державного управління в Україні надзвичайно важливим є розвинуте громадянське суспільство, можна прогнозувати подальший розвиток громадських організацій, нове якісне структурування громадського руху.
5. Для побудови нової незалежної держави потрібно передусім створити нову систему управління суспільними процесами, тобто ідеологію суспільства, яка має бути сприйнята більшістю його членів. Ця ідеологія повинна мати чіткі рамки, обумовлені законами, які сприйняті свідомістю більшості членів соціуму. Для підвищення суспільної свідомості, її поступової глобалізації система державного управління має бути: дуже гнучкою; максимально прозорою; з наявністю зворотного зв’язку (реакцією влади на стан суспільства і навпаки). Одним із найважливіших питань щодо ролі громадського руху в утвердженні принципів та норм громадянського суспільства є перетворення логіки державного управління.
Ефективне державне управління можливо в разі дотримання балансу кількох умов:
­ серед різних джерел, які впливають на громадську думку і суспільну поведінку громадян, державно-управлінський вплив має бути найвагомішим, найбільш стабільним, постійним та ефективним;
­ реакція соціуму на управлінський вплив системи державного управління залежить від потужності”, змістовності” цього впливу (саме цим пояснюються такі явища, як лобізм, антиглобалізм тощо);
­ у демократичному суспільстві в суспільно-політичних процесах має бути досягнутий стан рівноваги (центр рівноваги” суспільно-політичних процесів) між управлінським впливом системи державної влади і реакцією соціуму на нього.
­ масова свідомість соціуму має бути захищеною від зовнішнього впливу розвинених країн. Захист від зовнішнього впливу на суспільство дасть змогу з меншими зусиллями досягати рівноваги у державі та підвищувати ефективність самого державного управління.
6. Перед системою державного управління, яка захищає інтереси державної влади та створює все нові кишенькові пастки” - елементи суспільно-політичних рухів, або рухи, з часом постане складна проблема: неспроможність управління суспільно-політичними процесами у зв’язку з великою кількістю різнополярних елементів у соціумі, що може порушити баланс державної влади. Менш витратним і більш ефективним, ніж кишенькові пастки”, для державної влади є створення системи державно-громадських ресурсно-сервісних центрів як буферної” системи між державою та громадянським суспільством.
7. Формування в Україні системи ресурсних центрів (системи гро­мадських організацій), головним завданням якої є надання допомоги іншим громадським організаціям, дасть змогу загальнодержавній системі державного управління: впливати на розвиток територіальних громад на місцевому, регіональному та національному рівнях; створити єдину інформаційну систему управлінського впливу на громади усіх рівнів; спрямовувати зусилля територіальних громад на розв’язання місцевих та регіональних проблем, упорядкувати” стихійні процеси розвитку громадянського суспільства в Україні.
8. Найбільш характерною ознакою тісних зв’язків між державними органами влади та громадськими організаціями, крім фінансових, є обмін кадрами. Активні громадські організації є сучасною школою підготовки демократичних лідерів, які оновлюють владу, сприяють підвищенню ефективності державного управління.
9. Особливо актуальною є проблема виховання молоді, формування в неї нової української суспільної культури. Основним завданням державної молодіжної політики й оптимізації процесів управління формуванням нової культури юнаків і дівчат є пошук ефективних шляхів подолання протиріч між інтересами, потребами, цінностями суспільства і молодого покоління. Для формування третього сектора та побудови відкритого демократичного українського суспільства, яке має бути гармонійно інтегроване до світового співтовариства, необхідно сприяти об'єднанню, консолідації, структуруванню молодіжного руху на засадах державності та становлення модерної” української нації.
10. Існує потреба для державного управління в професійній підготовці соціальних педагогів у структурах вищої школи, а саме для роботи в дитячо-молодіжних громадських організаціях. Незалежно від статусу громадської організації соціальний педагог має бути готовий до співпраці з громадськими організаціями, коригуючи виховний вплив на формування особистості дитини, підлітка, молодої людини.
11. Дослідження нормативно-правових та організаційно-управлінських засад забезпечення громадських організацій та їх участі в системі місцевого самоврядування показало, що:
­ громадські організації згідно із законодавством України слід розуміти і розглядати не як окремий елемент демократії, а як форму, спосіб безпосередньої участі громадян в управлінні, органічний невід’ємний елемент системи місцевого самоврядування. Підтримка ж громадських організацій органами державної влади та місцевого самоврядування, посадових осіб має бути не лише бажаною, рекомендованою, а й обов’язковою, в окремих випадках, можливо, і примусовою;
­ у майбутньому Законі Про громадські організації” необхідно закріпити принципові засади відносин громадських організацій та органів місцевого самоврядування, наголосивши, зокрема, на тому, що ці відносини здійснюються виключно в межах Конституції і законів України й полягають у співробітництві та контролі за роботою органів місцевого самоврядування з боку громадських організацій;
­ потребують законодавчого розв’язання такі проблеми громадських організацій, як забезпечення фінансової основи їх діяльності, складність створення та ліквідації, контроль за діяльністю з боку держави, суспільства, донорів. Державне регулювання має забезпечувати державний і громадський контроль за розподілом коштів.
12. Відсутність механізму взаємодії та соціального партнерства між державною владою та організаціями третього сектора гальмує демократичні процеси в суспільстві, соціально-економічний розвиток, вирішення певних соціальних питань. Імовірним варіантом активізації на регіональному та місцевому рівнях суспільно-корисної діяльності є створення при представ­ницьких або виконавчих структурах влади рад громадських організацій, які б, зокрема, зосередили увагу на альтернативному соціальному проектуванні розв’язання тих чи інших суспільних проблем, розробці рішень органів державної влади та управління з проблем громадян та громадського руху, мали б право представляти та захищати інтереси організацій в державних органах влади.
З огляду на результати дисертаційного дослідження видається доцільним:
­ створення державної соціально-політичної інституції - Державного Комітету України з питань розвитку громадсько-політичного руху;
­ забезпечення умов для підготовки кадрів громадського руху;
­ розробка і реалізація цільових комплексних громадських програм;
­ фінансування державної політики щодо розвитку громадського руху в Україні;
­ внесення змін до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні”, а саме доповнення норми, згідно з якою одним із завдань органів місцевого самоврядування є створення умов для розвитку громадянського суспільства, організація тісної взаємодії (партнерства та співробітництва) органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями; а також норми щодо контролю з боку громадських організацій, громадськості з наданням необхідних державних соціальних гарантій та дотриманням державних соціальних стандартів (згідно зі ст. 25 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”);
­ розгляд на законодавчому рівні громадського руху як елемента системи місцевого самоврядування та прийняття Закону Про третій сектор України”.
Держава має закріпити за громадськими організаціями певні права, а саме на участь громадських організацій у формуванні органів державної влади та управління, а також право всеукраїнських громадських об’єднань на законодавчу ініціативу.
13. Основним напрямом впливу глобального громадянського суспільства на суспільно-політичні процеси в Україні є її активна участь у договорах Ради Європи та фінансова і технічна допомога українським громадським організаціям з метою сприяння демократичному розвитку, формуванню підвалин громадянського суспільства, здійсненню економічних ринкових реформ. В Україні вже сформувалась генерація громадських активістів, яка фактично стала національною складовою глобального громадянського суспільства. Головним завданням держави, державного управління на сучасному етапі є забезпечення суспільної довіри до процесів становлення правової, соціальної, демократичної держави, розвитку громадянського суспільства з боку як своїх громадян, усіх учасників суспільно-політичних процесів, так і міжнародної спільноти через механізми їх активного залучення на всіх етапах.
Результати дослідження можуть стати підгрунтям для інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, подальшого вдосконалення законодавства України щодо становлення громадянського суспільства, підвищення суспільно-правової культури учасників суспільно-політичного процесу в Україні.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року К.: Просвіта, 1996. 78 с.
2. Класифікація видів економічної діяльності: ДК 009-96 / Керівник розробки Н.О.Парфенцева. К.: Держстандарт України, 1998. 224 с.
3. Про затвердження Переліку спеціальностей наукових працівників: Наказ ВАК України № 86 від 13 березня 1997 р. // Бюлетень ВАК України. 1997. № 1. С. 59.
4. Концепція (основи державної політики) Національної безпеки України// Державність.- 1997. - 6 лютого.- С.11 111.
5. Україна: поступ у ХХI століття. Стратегія економічної і соціальної політики на 2000 ­- 2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік//Урядовий кур’єр.-2000.- №16 (28 січня).
6. Неурядові організації: Досвід Сполученого Королівства./ Британська Рада в Україні. К., 1998. 72 с.
7. Handbook of organizations / Edited by James G. March; University of California. Chicago: Irvine Rand Menally and company, 1965
8. Lester S., Hermut A. et al. Global Civil Society. Dimensions of the nonprofit sector. Baltimor: Johns Hopkins University, 1999.
9. R.Hall, P.Hall. Organizatons Structures, Processes and Outcomes. Englewood Cliffs, New Jersey, 1991.
10. Мальована Т. Соціально-політичні засади функціонування громадських організацій // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук. практ. конф. / За ред. В.І.Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2001. С.117 120
11. Розенфельд, Реймонд. А. Лекції з державної політики. К.: Вид-во К.І.С.”, 2002. 60 с.
12. Дікон Б., Халс М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. Міжнародні організації й майбутнє соціального добробуту.- К.: Основи, 1999. 346 с.
13. George J Gordon. Public Administration in America. Third edition. New York: St.Martin’s Press, 1986.
14. Перелік громадських організацій. К.: фонд Каунтерпарт”. 1999. 124 с.
15. Довідник громадських організацій Міжнародного Фонду Відродження”. К., 1998. 212 с.
16. Молодіжний рух в Україні: Довідник.ЧІ. К.: Столиця, 1998. 252 с.
17. Paul Q. Hirst. From Statism to Pluralism: Democrasy, Civil Society and Global Politics. 1997.
18. Довідник організацій сприяння демократичному розвитку та парламентської допомоги в Україні. К.: IREX, 2000
19. Довідник фондів та організацій, що надають технічну допомогу в Україні. К., 1997, 58 с.
20. Скуратівський В.А. Соціальний розвиток і соціальна політика, сучасні реалії, суперечності і тенденції розвитку// Вісник УАДУ. К., 1996. - №1. C. 137-158
21. Молодіжний рух в Україні: Довідник. Частина 2 / Український інститут соціальних досліджень. К., 1998. 355 с.
22. Все вирішує Стратегія: Посібник для громадських організацій/ Київський ресурсний центр розвитку громадських організацій Г”. К., 1998. 80 с.
23. Условия и перспективы развития третього сектора в регионах России / АНО «Консультации для Ассоциаций и Фондов», Charities Aid Foundation. М., 1998. 86 с.
24. Хуснутдінов О. Громадський рух та його участь у становленні громадянського суспільства в Україні // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. К.: Вид-во УАДУ, 2001. - №3. С. 264 271
25. Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної молодіжної політики в Україні. К.: УНДІПМ, 1997. С.34
26. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика (друге видання доповнене та перероблене). - К.: Вид-во УАДУ, 2003. 364 с.
27. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі: соціо-психологічний аналіз.- К.: Вид- во УАДУ, 2000. 200 с.
28. Концептуальні засади теорії політики / М.М.Логунова, В.А..Шахов, М.Ф. Шевченко. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. 160 с.
29. Пірен М.І. Національна ідея стрижнева основа утвердження цінностей громадянського суспільства в Україні//Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи.- К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 65 77
30. Пойченко А. Конфлікти у громадянському суспільстві //Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи. К.: Вид-во УАДУ, 2001. С. 166 181
31. CIVICUS INDEX ON CIVIL SOCIETY //Зміцнюючи коріння громадянського суспільства в Україні: Результати інноваційного дослідницького проекту за участю представників громадянського суспільства з визначення здоров’я громадянського суспільства в Україні, за підтримки програми Партнерства за Реформи в Україні. 2001. серпень
32. Пашков М. Нотатки про історію третього сектора” // Дзеркало тижня. 2002. - №31 (406) (17 серпня).
33. Молодіжний рух України: історія та сучасність: Збірник матеріалів/ НВФ Студцентр”,НІКА-Центр. К., 1998. 120 с.
34. Мазепа І., Підстави нашого відродження.Фрагмент. Україна: вибір на грані віків //Хроніка-2000 31-32. Єднання.Порозуміння.Злагода/ Фонд сприяння розвитку мистецтв. К.: 1999. С .156 164
35. Гавриленко І.М., Мельник П.В., Недюха М.П. Соціальний розвиток: Навчальний посібник / Академія ДПС України. К., 2001. 484 c
36. Закон України Про об’єднання громадян” // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №34 (із змінами, внесеними згідно із Законом №3582-12 від 11.11.1993, №46). С. 121- 132
37. Political Parties and Political Behavior. Edited by William J. Crotty, Donald M. Freeman, Douglas S. Gatlin. New York. 1987.
38. Політичні партії та перехід до демократії: Посібник з демократичного будування політичної партії для лідерів, організаторів та активістів/ Національний демократичний інститут міжнародних відносин. К., 1998. 86 с.
39. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів / Пер. з англ. К.: АртЕк, 2001. 224 с.
40. Балабан Р.В. Розвиток виборчої системи України: політологічний аналіз: Дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Ін-т політ. і етнонац. дослідж. НАН України. К., 1999. 159 с.
41. Выборы: подлинные, свободные и справедливые / С.А.Альфер, И.И.Бугрова, А.Е.Вашкевич и др.; Отв. ред. С.А.Альфер. Минск: Тесей, 1999. 328 с.
42. Голосов Г.В. Пределы электоральной инженерии: смешанные несвязанные” избирательные системы в новых демократиях // Полис. 1997. № 3. С. 102 113.
43. Таагепера Р., Шугарт М.С. Описание избирательных систем // Полис. 1997. № 4. С. 114 136.
44. Pulzer P., Bogdanor V., Butler D. Electoral Systems and Political Consequences. Cambridge, 1983. 180 p.
45. Reeve A., Ware A. Electoral systems: a comparative and theoretical introduction. (Theory and practice in British politics). London; New York, 1992. 190 p.
46. Taagepera R., Shugart M.S. Seats and Votes: The Effects and Determinants of Electoral Systems. New Haven, 1989. 160 p.
47. Кремень В.Г., Базовкин Є.Г. // Політичні партії України: порівняльний аналіз програмних документів. Наукові доповіді. К.:1993. Вип.18.с.7.
48. Амелин В.Н. Влияние отношений представительства на избирательный процесс // Вестник Московского ун-та. Сер. 18. Социология и политология. 1998. № 4. С. 48 55.
49. Почепцов Г. Г. Как становятся президентами: избирательные технологии ХХ века. К.: Знання, 1999. 380 с.
50. Інститут посткомуністичного суспільства. Право вибору: політичні партії та виборчі блоки. Вибори до Верховної Ради України. К., 1998. 128 с.
51. Петров О.В. Социологические избирательные технологии. Днепропетровск: Арт-Пресс, 1998. 162 с.
52. Журавський В., Кучеренко О., Михальченко М. Політична еліта України: теорія і практика трансформації. К.: Логос, 1999. 263 с.
53. Брегеда А.Ю. Основи політології: Навч. Посібник. К.: КНЕУ, 1997. 322 с.
54. Пірен М.І. Політична еліта та проблеми політичної елітарізації українського суспільства // Вісн. УАДУ. 2001. - №1. С.242 250.
55. Амелин В.Н. Социология политики: Спецкурс. М.: Изд-во МГУ, 1992. 283 с.
56. Ставнійчук М.І. Вибори в Україні. К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 1998. 48 с.
57. Третій сектор в Україні та організації, що розбудовують його інфраструктуру / Фонд Євразія, Міжнародний Фонд Відродження” за сприяння Фонду Ч.С.Мотта РЦ Гурт”. - 2-е вид.,доп. К, 1997. 64 с.
58. Агранофф Р., Браун Т., Ткачук А., Розбудова місцевих Рад в Україні: Матеріали до навчальної програми.., USAID. К.,1998. 122 с.
59. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація / Відпов. ред. Н.Р. Нижник. К.: Вид-во УАДУ, 1997. 448 с.
60. Дубенко С. Державна служба в Україні: Навчальний посібник. К.: Вид-во УАДУ, 1999. 168 с.
61. Європейські принципи державного управління / Пер. з англ. О.Ю.Куленкової. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 52 с.
62. Райт Г. Державне управління.