ГАЄВСЬКА Лариса Анатоліївна РОЗВИТОК ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ГАЄВСЬКА ЛАРИСА АНАТОЛІЇВНА

УДК 351.851:32.019:373.5](091)

РОЗВИТОК ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Спеціальність 25.00.01 теорія та історія державного управління

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
доктор педагогічних наук, професор,
дійсний член НАПН України
В.І.Луговий

КИЇВ-2010

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНО ГРОМАДСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ 18
1.1. Стан розробленості проблеми державно-громадського управління загальною середньою освітою в науковій літературі 18
1.2. Методологічне забезпечення дослідження розвитку державно-громадського управління освітою 44
1.3. Теоретико-методологічний аспект державно-громадського управління освітою як явища 78
1.4. Громадянське суспільство як основа розвитку державно-громадського управління освітою 104
Висновки до першого розділу. 125
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ШКІЛЬНОЮ ОСВІТОЮ В УМОВАХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (60-80-ті роки ХІХ ст.) 131
2.1. Трансформації управління шкільною освітою в контексті освітніх реформ (6080-ті рр.) 131
2.2. Вияв громадської ініціативи в управлінні освітою. 179
2.3. Земства як одна з форм державно-громадського управління освітою у другій половині ХІХ ст. 197
Висновки до другого розділу. 214
РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ ІМПЕРСЬКОЇ КРИЗИ (З КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ ДО ЛЮТНЕВОГО ПЕРЕВОРОТУ 1917 РОКУ) 219
3.1. Засади управління шкільною освітою на рубежі ХІХ ХХ ст. 219
3.2. Громадсько-педагогічний рух як вияв участі громадськості в управлінні освітою. 250
3.3. Роль культурно-просвітніх організацій у розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою. 278
Висновки до третього розділу. 304
РОЗДІЛ 4. ТРАНСФОРМАЦІЯ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНИХ УРЯДІВ УКРАЇНИ (1917 1919 рр.) 309
4.1. Поєднання засобів державного впливу з громадським управлінням освітою. 309
4.2. Відкритість державного управління для громадської думки. 336
Висновки до четвертого розділу. 351
РОЗДІЛ 5. РОЗВИТОК ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНОЮ СЕРЕДНЬОЮ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 355
5.2. Тенденції розвитку державно-громадського управління освітою. 355
5.2. Шляхи розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні 386
Висновки до п’ятого розділу. 411
ВИСНОВКИ.. 415
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 423
ВСТУП
&nb

Список литературы

вИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукової проблеми теорії державного управління, що полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні особливостей, тенденцій та періодів розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. На основі проведених досліджень визначено перспективи творчого використання історичного досвіду для вдосконалення сучасного управління освітою в контексті його розвитку на державно-громадських засадах.
Ретроспективний логіко-системний аналіз розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні на основі опублікованих та архівних джерел дає підстави для таких висновків:
1. З’ясовано, що розвиток державно-громадського управління освітою в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. як окрема наукова проблема комплексно і системно не досліджувався. Наявні в науковій літературі праці, які стосуються різних аспектів проблеми, що розглядається, розділено на три групи: перша праці, написані сучасниками подій, що відбувалися в означений період у суспільстві загалом та в галузі освіти зокрема, які частково зверталися до розгляду питань демократизації управління; друга праці, написані дослідниками радянського періоду, які, незважаючи на класово-партійний підхід, зробили вагомий внесок у вивчення передумов реформування загальної середньої освіти, способів залучення громадськості до управління освітніми справами; третя наукові доробки сучасних учених, які опосередковано звертаються до різних аспектів розвитку системи освіти, управління нею та впливу на цей процес громадськості в другій половині ХІХ на початку ХХ ст.
2. У процесі обґрунтування методологічного забезпечення дослідження визначено критерії науковості знання (істинність, інтерсуб’єктивність, системність), методи (аналізу і синтезу, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, моделювання, наратив, емпіричний), підходи (системний, синергетичний, герменевтичний, феноменологічний, ретроспективний, парадигмальний, порівняльний), принципи (історизму, типологізації, об’єктивності, протиріччя, аналогії), що дало змогу висвітлити розвиток державно-громадського управління освітою з його особливостями в контексті хвилеподібних реформ (контрреформ), стану шкільної освіти та реалізації громадської реакції на стан шкільної освіти.
3. Здійснено теоретичний аналіз та удосконалено категорійно-понятійний апарат дослідження. Зокрема, уточнено сутність державно-громадського управління освітою, під яким розуміємо управління, що ґрунтується на спільній, взаємодоповнювальній і взаємопідтримуючій діяльності державних органів та громадськості в галузі освіти, розподілі між суб’єктами повноважень, прав та відповідальності за їх реалізацію для забезпечення функціонування й розвитку системи освіти.
4. Виявлено та обґрунтовано періоди становлення державно-громадського управління освітою в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. у Російській імперії, до складу якої входила більшість українських земель, кожний з яких характеризувався певними тенденціями та ознаками.
Перший період (18601865 рр.) зародження елементів державно-громадського управління загальною середньою освітою. У цей період відбулися докорінні перетворення в управлінні освітою (реорганізація Міністерства народної освіти, скасування непотрібних формальностей погодження документів, перерозподіл повноважень між центральними органами освіти та місцевими адміністративними установами на користь останніх, запровадження громадських рад при попечителях навчальних округів для зменшення одноосібної влади попечителя, створення на місцях колегіальних громадських органів управління освітою губернських та повітових училищних рад; усенародне обговорення проектів статутів 1860, 1862 рр.; прийняття 1864 р. Положения о начальных народных училищах” та Устава гимназий и прогимназий ведомства Министерства народного просвещения”, якими завершувалася політична робота з реформування загальної освіти та управління нею).
Другий період (186680 рр. ХІХ ст.) проведення контрреформ в освіті та централізації управління нею. У цей період робляться наполегливі спроби шляхом проведення контрреформ повернути управління загальною середньою освітою в Російській імперії на засади строгої ієрархії і бюрократії, дріб’язкової опіки Міністерства народної освіти над нижчими ланками управлінського апарату. Водночас активізується діяльність земств як органів самоврядування в галузі управління шкільною освітою. Провідними формами такої діяльності були: клопотання різного змісту, надання субсидій навчальним закладам, учителям та учням, відкриття власних навчальних закладів.
Третій період (кінець ХІХ ст. 1904 р.) період посилення державних елементів. Політика самодержавства в управлінні загальною середньою освітою в ці роки характеризувалася відданістю консервативним традиціям, спрямовувалася не на розширення державно-громадських засад його впровадження, а на посилення державних елементів. Це виявлялося в применшенні значення земської школи, активному створенні шкіл під егідою духовного відомства, способах зосередити всю управлінську діяльність у відомчому трикутнику, що його складали Міністерство народної освіти, Міністерство внутрішніх справ, Св. Синод.
Четвертий період (19051917 рр.) хвилеподібний (спостерігалося хитання від жорсткої децентралізації до небаченого сплеску активної участі громадськості в управлінні освітою). Пріоритетні напрями управління загальною середньою освітою цього етапу передбачали: створення при середніх навчальних закладах батьківських комітетів з правом представництва в піклувальних і господарських радах; запровадження інституту виборних старост зі складу учнів; державне сприяння приватній та громадській ініціативі у відкритті середніх навчальних закладів. У короткий період 1913 р., що характеризувався посиленням антидемократичних перетворень в управлінні освітою, під тиском громадськості, суспільних змін та з приходом на посаду міністра народної освіти П.Ігнатьєва відбувалася лібералізація урядового курсу в освітній політиці (проект ігнатьєвської” реформи загальної середньої освіти).
П’ятий період (19171920 рр.) період пошуку оптимальної моделі державно-громадського управління загальною середньою освітою, позначений широкомасштабним національно-демократичним реформуванням управління шкільною освітою. Характерна ознака цього етапу періодична зміна тісної співпраці державних органів управління освітою з громадськістю і прагнення відмежуватися від останньої. Найбільших результатів просвітянам удалося досягти за часів Центральної Ради. У період Гетьманату посилилися антидемократичні процеси, спостерігаються намагання перевести управління загальною середньою освітою на засади жорсткої централізації. За Директорії ситуація знову змінюється діяльність громадських організацій у галузі освіти всіляко підтримується урядом. Установлення на території України радянської влади остаточно утвердило централізоване та ідеологізоване управління освітою.
5. З’ясовано особливості нормативно-правового регулювання державно-громадського управління загальною середньою освітою, що здійснювалося шляхом розробки й запровадження статутів нижчих і середніх навчальних закладів, циркулярів, наказів, постанов уряду і Міністерства народної освіти, що видавалися та діяли, на основі чого визначено етапи розвитку державно-громадського управління освітою. Залежно від змісту цих актів набувала поширення участь громадськості в управлінні освітою, її звуження, а в окремих випадках і повна її ліквідація.
6. Установлено основні принципи державно-громадського управління шкільною освітою у другій половині ХІХ на початку ХХ ст., що зумовлювалися суспільно-політичними та економічними детермінантами.
Доведено, що започаткована міністром народної освіти О.Головніним (18611863 рр.) і продовжена в боголєповській” (19981901) та ігнатьєвській” (19141916 рр.) реформах, а також в умовах періоду Української національно-демократичної революції (19171920 рр.) управління освітою базувалося на принципах: децентралізації (посилення влади місцевих установ, підвищення ролі громадськості, передача частини повноважень Міністерства попечителям навчальних округів), гласності (оприлюднення документів, інформації, відомостей про роботу Міністерства народної освіти, залучення широких верств населення через засоби масової інформації до найважливіших перетворень в освіті), демократизації (організація управління освітою на демократичних засадах створення піклувальних, педагогічних рад, що забезпечувало контроль громадськості за станом справ в освіті та ін.), регіоналізації (урахування в навчально-виховному процесі особливостей краю), єдності управління освітою (передача навчальних закладів різного підпорядкування до відомства Міністерства народної освіти), виваженої кадрової політики (перевага віддавалася педагогам-фахівцям, практикам з відповідним стажем, ученим, які виявили здібності до управлінської діяльності), колегіальності (важливі рішення ухвалювалися з урахуванням громадської думки та думки фахівців), націоналізації (створення національної школи, навчання в початковій школі рідною мовою) та ін.
7. Охарактеризовано суб’єкти державно-громадського управління загальною середньою освітою, до яких належали: Громади, Просвіти”, губернські та повітові земства, освітні товариства та організації, вчительські товариства взаємодопомоги, товариства грамотності, комісії і відділи сприяння розвитку народної освіти при громадських організаціях непедагогічної спрямованості, педагогічні з’їзди, наради директорів і викладачів навчальних закладів, вчительські союзи, батьківські комітети.
Визначено форми вияву громадської ініціативи в управлінні загальною середньою освітою: участь в обговоренні проектів статутів та положень, що регулювали діяльність навчальних закладів; боротьба за українську мову як викладову в початковій школі у формі клопотань, звернень, постанов, проектів статутів тощо; участь у виборах громадських органів самоврядування, запровадження недільних шкіл, матеріальна підтримка відкриття та діяльності шкіл грамоти, нижчих та вищих початкових училищ, відкриття безоплатних народних бібліотек, читалень, книжкових складів, магазинів, організація пересувних музеїв, народних читань; видання загальнодоступної художньої і популярної літератури, безкоштовне постачання книг до земських і міських початкових шкіл, проведення різних опитувань і досліджень з метою вивчення стану народної освіти та багато іншого.
8. Сучасний розвиток управління загальною середньою освітою характеризується такими тенденціями, як: демократизація, децентралізація та деконцентрація в освітній галузі (активізація участі батьків, модернізація системи управління освітою, її відкритість і прозорість; зменшенням рівня централізації управління освітою; перехід у системі освіти на договірні відносини; розвиток громадських ініціатив у галузі освіти; створення недержавних структур, що розширюють можливості державних освітніх закладів для вибору шляхів свого ресурсного забезпечення (центри освітніх технологій, фонди та інші структури для підтримки освітніх ініціатив тощо)).
9. Визначено перспективи творчого використання історичного досвіду для вдосконалення сучасного управління загальною середньою освітою в контексті його становлення на державно-громадських засадах:
чітке законодавче визначення повноважень державних і громадських органів управління загальною середньою освітою;
удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності громадських органів управління загальною середньою освітою;
визначення механізмів залучення громадськості до управлінської діяльності;
зміна дорадчих функцій громадських органів на управлінські;
поширення діяльності громадських органів управління на питання визначення перспектив розвитку закладів освіти, контроль за діяльністю їх керівників і педагогічних працівників, добір кадрів, ефективність функціонування закладу та витрачання бюджету тощо.
У дослідженні запропоновано авторську Концепцію розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні, що передбачає основні напрями розвитку демократичного управління освітою (активізація громадської ініціативи; забезпечення наукових засад в організації й розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою, удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази; розмежування прав і обов’язків державної і громадської складових управління загальною середньою освітою; пошук та розроблення механізмів залучення громадськості до фінансування навчальних закладів; широка роз’яснювальна робота в засобах масової інформації; підготовка керівників і членів громадських органів управління освітою всіх рівнів з питань управлінської діяльності; підвищення кваліфікації і перепідготовка керівників загальноосвітніх навчальних закладів та працівників державних органів управління освітою з питань організації та розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою; модернізація навчальних програм педагогічних ВНЗ; формування позитивної мотивації до здійснення державно-громадського управління загальною середньою освітою в керівників освітніх установ, працівників органів державного управління освітою, учасників освітнього процесу).
Феномен державно-громадського управління загальною середньою освітою розглядався на тлі широких соціальних процесів та суспільних умов за визначальної ролі ідеологічних, культурних, національних і громадських впливів.
Таким чином, розв’язання на основі ретроспективного й конструктивного аналізу поставлених завдань дало можливість досягти мети дослідження.
Предметом подальших наукових розвідок убачається кожен із визначених етапів розвитку державно-громадського управління загальною середньою освітою. Уваги дослідників заслуговують такі аспекти становлення управління в галузі шкільництва, як діяльність земств однієї з провідних форм державно-громадського управління освітою в Україні; особливості розвитку державно-громадського управління освітою в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. в регіональному вимірі; роль культурно-просвітніх організацій у державно-громадському управлінні освітою, управління освітою і громадянське суспільство, інші часткові проблеми.