Жукова Ірина Віталіївна Державно-громадська комунікація становлення та розвиток в Україні

Краткое описание

Жукова Ірина Віталіївна, заступник директора з навчально-виховної роботи Навчально-наукового інституту менеджменту та психології Державного закладу вищої освіти «Університет менеджменту освіти». Назва дисертації: «Державно-громадська комунікація: становлення та розвиток в Україні». Шифр та назва спеціальності 25.00.01 теорія та історія державного управління. Спецрада Д 26.142.04 Міжрегіональна Академія управління персоналом

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРС ОПАЛОМ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЖУКОВА ІРИНА ВІТАЛІЇВНА
УДК 35.072:016.2:005.42(477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ДЕРЖАВНО ГРОМАДС ЬКА КОМУНІКАЦІЯ: СТАНОВЛЕННЯ ТА
РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
25.00.01 - теорія та історія державного управління
Подасться на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
(ПІДПИС, ініціали та прітвищс тлобувача)
Науковий консультант - Козаков Володимир Миколайович, доктор наук з державного управління, професор
Київ-2021

ЗМІСТ
ВСТУП 36
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ 52
1.1. Категоріально-понятійний апарат дослідження комунікації в державі
та суспільстві 52
1.2. Еволюція соціальних та історичних джерел дослідження державно-
громадської комунікації 72
1.3. Методологія дослідження державно-громадської комунікації та
принципи становлення її структури 91
Висновки до Розділу 1 112
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО- КОМУНІКАТИВНИХ СТРУКТУР В ДЕРЖАВІ ТА СУСПІЛЬСТВІ 117
2.1. Основні етапи та комунікативні аспекти становлення соціально-
іромадського потенціалу державного розвитку 117
2.2. Генеза інформаційно-комунікативних систем та їх роль в
концептуалізації пріоритетності прав людини і прав громадянина 129
2.3. Історичні традиції, здобутки та комунікативні прорахунки розвитку
взаємовідносин державної влади з об'єднаннями й організаціями громадян в незалежній Україні 144
2.4. Особливості інстнтуалізації державно-громадської комунікації.. 162
2.5. Особливості інстнтуційних форм оптимізації комунікативних
відносин 183
Висновки до Розділу 2 204
РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ ТА МОНІТОР1НГ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ 209
3.1 Спільне та особливе в управлінні державним та громадським сектором
3.2. Трансформаційні процеси еволюції політики державно-громадської
комунікації 230
3.3. Забезпечення конкурентного комунікативного середовища взаємодії
органів публічної влади з громадськістю 250
Висновки до Розділу 3 272
РОЗДІЛ 4. ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ЯКІСНА
ОЗНАКА ВЗАЄМОВІДНОСИН ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ. 277
4.1. Основні складові налагодження ефективної комунікативної взаємодії
органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в публічному управлінні 277
4.2. Стан і розвиток основних каналів інформаційно-комунікативного супроводу діяльності Президента України, Верховної Ради та Уряду України 292
4.3. Міжнародний досвід становлення, розвитку та адаптації державно-
громадської комунікації до реалій публічного управління в Україні 313
Висновки до Розділу 4 329
РОЗДІЛ 5. РЕАЛІЗАЦІЯ ТА МОНІТОРІНГ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОЇ
КОМУНІКАЦІЇ 332
5.1 Організаційно-правові засади реформування державно-громадської
комунікації 332
5.2. Особливості становлення та основні напрями оптнмізації державно-
громадської стратегії в реформуванні публічного управління в Україні 351
5.3. Шляхи удосконалення конкурентного комунікативного середовища
ефективної взаємодії органів публічної влади із громадянами 370
Висновки до Розділу 5 388
ВИСНОВКИ 393
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 402
ДОДАТКИ 450
ВСТУП
Актуальність теми. Процес інституалізації державно-громадської комунікації с важливим проявом демократичного розвитку країни. Через комунікацію відбувається зворотній зв'язок між органами державної влади та громадським суспільством, завдяки чому уряд може краще інформувати суспільство про свою діяльність, а, також, дізнатися про об’єктивну оцінку цієї діяльності, з боку активних верств населення, що їх представляють інституції громадського суспільства. З іншого боку, беручи до уваги, що цілями громадських організацій є реалізація й захист інтересів певних груп населення, що їх вони представляють, комунікація з органами державної влади для них є одним із найважливіших засобів реалізації цих інтересів.
В сучасних умовах переходу до концепції електронного уряду, що відноситься до поточного потенціалу державно-громадської комунікації та робить діяльність органів влади ефективнішою та такою, що краще використовує комунікативні ресурси та досягнення доброго урядування, постає питання щодо подолання викликів і загроз випереджаючого розвитку комунікативних засобів, їх теоретичного, методологічного та практичного обгрунтувань, а. також, конкретизації завдань їх реалізації, в сучасних умовах, та з урахуванням потреб суспільних змін. Все це актуалізує необхідність модернізації організаційно-правових засобів державно-громадської комунікації, що її успіх, значною мірою, залежить від раціонального управління новими інституційними формами її оптимізації. серед яких: дослідження внутрішнього та зовнішньою середовищ впровадження електронного урядування у системі державного управління, за допомогою SWOT та PEST аналізів; виділення та систематизація основних напрямів формування інтегрованої системи рекламної комунікації для забезпечення ефективної нормативно-правової бази взаємодії та зворотного зв'язку державної служби та громадськості, що має відповідати загально відомим вимогам населення щодо її доступності, відкритості та

соціальної орієнтації; розробка маркетингової системи показників оцінки ефективності адміністративних послуг, що надаються громадянам і суб'єктам господарювання та ін.
Сьогодні, інформатизація суспільства пронизала всі гілки й поверхи влади. У цьому аспекті, можна говорити про зміну пріоритетів та цілей людського життя, в цілому. В иостіндустріальному суспільстві відбувається соціалізація мети і цілей людського життя, матеріальне виробництво перетворюється з головного у підпорядкований вид людської діяльності і поняття продуктивних сил потребує як мінімум дуже серйозного переосмислення. Формування державно-громадської комунікативної мережі в публічному управлінні сприятиме політичному структуруванню суспільства, зміцненню політичних партій, зростанню їхньої відповідальності перед суспільством за наслідки своєї діяльності. Разом із тим, процес реалізації державно-громадської
комунікативної мережі в публічному управлінні не повинен стати ще одним напрямком корупційної діяльності. Тому, необхідно розробити й прийняти такі законодавчі акти, що б забезпечували прозорість фінансування впровадження державно-громадської комунікативної мережі в публічному управлінні, відкритість використання коштів під час впровадження засобів інформаційно- комунікативних технологій. З одного боку, високий рівень інформатизації діяльності посадових осіб, у тому числі, й державних службовців найвищих рангів, відкриває неабиякі можливості для підвищення ефективності їх праці. Однак, з іншого боку, ця ідея є, в певній мірі, суперечливою, адже відсутність у нашому суспільстві справжніх традицій демократії та парламентаризму, вкоріненість на рівні буденної свідомості авторитарних установок та стереотипів, неналежна підготовка фахівців, спроможних працювати в умовах конкурентоспроможного інформаційного державного управління загрожують формуванню по-справжньому гуманістичних вимірів інформатизації. Для України цс складне питання, оскільки в попередні десятиліття, за умов планового державного управління, керівники держави звикли до своїх) монопольного становища і тепер не занадто вже н сприяють посиленню ефективності роботи зі зверненнями громадян та їх дорученнями до вирішення державних справ.
Аналіз наукових досліджень і публікацій дає підстави стверджувати, що основні аспекти становлення комунікації між громадянами та органами державної влади відображені в працях X. Арендта, О. Валевського, А. Гідденса,
А. Дєггяра. В. Дрешпака, В. Козакова, О. Радченка, В. Ребкала, Є. Романенка. Є. Ромата, Г. Симона, М. Фуко, Ю. Хабермаса, які спиралися, у своїх дослідженнях, на структурно-функціональний підхід до формування процесів використання інформаційно-комунікативних технологій. Формування довіри та відкритості, як основних аспектів державного управління, розглядається в роботах таких дослідників, як Б. Містала, У. Ярошенко, М. Ховарда, К. Левчука, М. Постера.
Питання оптнмізації нормативно-правової і методологічної баз, що дає змогу органам державної влади та органам місцевого самоврядування, громадянам комунікувати, в умовах інформаційного суспільства, є об'єктом дослідження таких провідних вчених з державного управління, як: В. Вакуленко, А. Гаврилюк, В. Голубь. В. Гомельська. Н. Дацій, І. Дроб'язко. С. Дубснко, О. Крутій. В. Куйбіда, С. Мартова, Т. Мотрснко, О. Орлов. А. Семенченко. В. Тимощук та ін. У своїх працях науковці розкривають сучасні тенденції розвитку соціально-громадського потенціалу державного управління, аналізують комунікаційні відносини влади і суспільства, проблеми їх формування та розвитку, на різних історичних етапах формування. Віддаючи належне проведеним дослідженням, зазначимо, що, на сьогодні, поза увагою залишилося системне обгрунтування інтегрованої нормативно-правової бази становлення та розвитку інформаційних ресурсів державно-громадської комунікації, що її мстою є реалізація та захист конституційних прав громадян на свободу отримання і поширення інформації, що, частково, й зумовило вибір теми дисертації.
Окремі аспекти інформаційної та комунікативної політик розвитку уряду в Україні були детально окреслені в наукових доробках таких учених, як:
B. Барінов, Л. Браун, Л. Белова, Р. Войтович. В. Воротін, X. Гізатулін,
C. Глазачов, М. Головатий, В. Гурковський, О. Даній, О. Дєгтяр, В. Зверев, В. Іноземцев, Д. Карамишев, М. Лебедева, К. Флавіна, Г. Френч, О. Шабров, О. Шсстопал, І. Шефер, С. Шомова. А. Юртаев, І. Яковлев, та ін. Водночас, поза увагою дослідників знаходиться таке важливе питання як систематизація основних концепцій та підходів до визначення змісту державно-громадської комунікації та принципів її реалізації у різних сферах суспільного життя, щоб максимізуватн рівень суспільної довіри до змін в інформаційно- комунікативному середовищі.
У межах вітчизняної науки державного управління, питання розвитку державно-громадської комунікації, зв'язків з громадськістю знайшли своє відображення в роботах таких учених як: Е. Афоній, М. Білинська, В. Бульба, О. Валсвськнй, Р. Войтович, Н. Гончарук, Л. Гонюкова. В. Голубь. В. Гошовська. Н. Грицяк, В. Гурковський Н. Днінренко, Ю. Кальниш, Д. Кіслов, Ю. Ковбасюк, О. Копиленко, В. Королько, А. Мерзляк, Т. Мотренко, Д. Нсліпа. Н. Нижник, О. Непомнящий, Г. Почспцов, В. Пухкал, Я. Радиш, А. Рачинський. В. Ребкало. В. Рижих. О. Руденко, А. Семснченко, С. Серьогін. Г. Ситник, О. Соснін, С. Телешун. В. Тертичка. В. Удовиченко. Проте, названі автори не ставили собі за мету проаналізувати сутність генези інформаційно- комунікативних систем та їх роль в концептуалізації пріоритетності прав людини, торкаючись цих питань лише побіжно, або звертаючись до їх розгляду у зв'язку з вивченням інших процесів впровадження законотворчої системи.
ІВ'ЯІОК роботи з науковими ирої рамами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі публічного адміністрування Міжрегіональної академії управління персоналом у процесі розробки науково- дослідної роботи: “Теоретико-методологічні основи становлення української державності і соціальна практика: політичні, юридичні, економічні й психологічні
проблеми” (ДР № 0113U007698) та науково-дослідної роботи Київського національного торговельно-економічного університету: “Економіко-
організаційний засіб забезпечення ефективності публічних (державних закупівель) в Україні в умовах євроінтеграції” (ДР № 0116U000783).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в науково-теоретичному обгрунтуванні особливостей та тенденцій становлення та розвитку державно-громадської комунікації і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо її удосконалення як важливої складової інформаційної діяльності органів державної влади, яка забезпечує демократичність та соціальну-орієнтованість відповідних комунікативних повідомлень та їх просування по всій державно-управлінській вертикалі.
Хронологічні межі дослідження охоплюють 60-ті рр. XX ст. і до 2017 р. XXI ст., оскільки саме в цей період відбувається активізація аналізу формування державно-громадської комунікації як атрибуту громадського суспільства, вираженого у різних формах активності його суб'єктів.
Для досягнення визначеної мети сформульовано такі завдання:
-провести порівняльний аналіз визначення поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві, зокрема щодо її спрямованості на створення сприятливого правового середовища діяльності органів влади, неупередженого інформування людей про їхню діяльність та залучення громадян та їх об'єднань до планування і виконання рішень на регіональному та місцевому рівнях через використання конкурентних ресурсів;
- уточнити та розвинути понятійно-категоріальну базу дослідження державно-громадської комунікації, дослідити її основні ознаки та принципи функціонування у поглядах українских та зарубіжних мислителів і науковців;
-конкретизувати особливості використання методології дослідження державно-громадської комунікації та проблеми її еволюційного розвитку з огляду на грансформаційні й реформаторські процеси в Україні;
-обгрунтувати історичні передумови становлення та класифікаційну структуру основних етапів та комунікативних засобів соціально-громадського потенціалу державного розвитку;
-з'ясувати сутність і особливості генези інформаційно-комунікативних систем та їх роль в концептуалізації пріоритетності прав людини і громадянина;
-проаналізувати історичні традиції, здобутки та комунікативні прорахункн в становленні довіри між органами публічної влади та громадськістю в незалежній Україні та виокремити напрями забезпечення ширших основ для прийняття політичних та адміністративних рішень тим самим, оптнмізуючн використання комунікаційних ресурсів;
-ідентифікувати спільне та особливе в управлінні державним та іромадським сектором та на основі цього виявити набір комунікаційних засобів, методик, за допомогою яких відбувається управління зовнішньою та внутрішньою інформацією у обох секторах, отриманою в процесі здійснення аналітичних оцінок експертів з комунікації;
-провести аналіз маркетингового забезпечення комунікативної ефективності публічного управління та визначити функціональну роль маркетингових комунікативних засобів у політиці забезпечення демократизації державного управління;
-визначити рівень інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради та Уряду України у взаємодії з громадськістю та охарактеризувати концептуальні підходи та практики щодо цільової орієнтації системи їх комунікативних планів для забезпечення можливостей використання сучасних засобів для досягнення бажаних результатів;
-окреслити підхід до розробки передумов формування саморегулівної системи засобів та каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, виробити корпус практичних рекомендацій для формування такої комунікації, в процесі якої уряд, як легітимна еманація демократії, інформуватиме громадян про ті політичні події, стратегічні напрямки розвитку, що їх він сам вважає важливими;
-розробити Концепцію державно-громадської комунікації в Україні та запропонувати концептуальні засади діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, які зможуть повернути довіру громадян до офіційної влади та створити сприятливі умови для реалізації конституційних прав громадян в інформаційній сфері.
Об'єкт дослідження - соці стальний інститут комунікації влади та суспільства.
Предмет дослідження - особливості становлення та розвитку державно- управлінських процесів комунікації органів державної влади та інституцій громадського суспільства в Україні.
Методи дослідження. Теоретичним та методологічним підгрунтями дисертаційної роботи слугували такі загальнонаукові та спеціальні методи: системний підхід - для дослідження поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві як цілісної множини елементів, в сукупності відношень і зв'язків між ними [§ 1.1, 1.2]; семантичний аналіз - з мстою уточнення понятійного апарату та методології дослідження державно- громадської комунікації [§ 1.3]; статистичні - для оцінки рівня реалізації державно-громадської комунікації та її організаційно-правових засобів [§ 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5]; маркетингових досліджень (спостереження, опитування) - для аналізу маркетингового забезпечення комунікативної ефективності публічного управління [§ 3.1, 3.2, 3.3]; індукції - для об'єднання основних засобів та засобів засобу адаптивного процесу переорієнтації державно-громадської комунікації в єдину, соціально-детерміновану суспільними потребами та конкретними запитами громадян-споживачів, систему [§ 4.1, 4.2, 4.3]; дедукції - для розкладання на окремі компоненти цілісного об’єкту дисертаційного дослідження - державно-громадської комунікації; моделювання - для розробки підходу до формування саморегулівної системи засобів та каналів громадського впливу на публічну політику в Україні [§ 5.1, 5.2, 5.3].
Науково-теоретичним підгрунтям дисертаційного дослідження слугували класичні та сучасні наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі державного управління та маркетингу. У процесі дослідження використано відповідні законодавчі, нормативно-правові акти України, спеціальна література, матеріали періодичних наукових видань, конференцій та семінарів, щорічники статистичної інформації, аналітичні збірники та звіти, результати маркетингових та соціологічних досліджень, матеріали спеціалізованих інтсрнст-рссурсів, а, також, результати авторського дослідження, проведеного на базі громадської організації “Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління", в період з травня по липень 2017 року, за спеціально розробленими анкетами.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обгрунтуванні теоретико-мстодологічних засад становлення та розвитку державно- громадської комунікації, в сучасних умовах суспільних перетворень, вдосконалення цифрових комунікацій, і виробленні, на цій основі, практичних рекомендацій щодо оптнмізації комунікативних процедур, технологій та їх упровадження в діяльність органів державної влади, що конкретизовано в таких наукових положеннях:
уперше:
виявлено основні принципи моделювання саморегулівної системи стратегічних комунікацій органів влади з громадянами та їх організаціями, для розробки планів взаємодії, які відрізняються від уже існуючих: застосуванням інклюзивного багатоканального підходу в процесі комунікативної взаємодії органів влади та громадськості, що означає доступність інформації для громадян через кілька різних каналів (окрім центрів надання послуг та кол- центрів, через публічні кіоски, персональні комп'ютери, мобільні телефони, соціальні мережі); використанням у процесі спілкування із громадянами індикативних методів, тобто методів непрямого, опосередкованого впливу, що мають орієнтовний, рекомендаційний характер (наприклад, індикативні плани), та неформальні методи державного впливу на настрої населення, якими є переконання, пропаганда та ін.;
запропоновано використання системи індивідуального маркетингу для вдосконалення кібербезпеки в інформаційно-комунікаційних системах, в автоматичному режимі, яка дає можливість передавати дані від CRM-систем електронного документообігу і програм обліку інформації в смартфони громадян-користувачів державних послуг. У державному секторі, систему побудови індивідуального маркетингу можна використовувати, починаючи з соціальних опитувань і виборчих програм (аж до голосування зі смартфона). Для ідентифікації громадянина досить ІМЕІ телефону, що і є основним параметром для облікових систем. Вся активність громадян-користувачів державних послуг прив’язана до цього коду. Система створює електронну карту, що її особа завантажує в свій телефон. Карта ідентифікує ІМЕІ і прив'язується до нього;
- розроблено Концепцію державно-громадської комунікації в Україні, яка відрізняється від уже існуючих комунікаційних концепцій формуванням комплексного та скоординованого підходу до оптимізації комунікативних відносин органів державної влади та громадськості на основі створення самодостатньої внутрівідомчої і урядової/міжвідомчої систем державно- громадської комунікації; розробки і реалізації маркетингової концепції у галузі стратегічних комунікацій; вдосконалення нормативних документів, що регламентують процес комунікації у структурах безпеки і оборони; підвищення ефективності державних ЗМІ та ін. Зокрема, сам процес розробки Стратегії представляється як формування комплексу дій по кожному із основних напрямів діяльності комунікаційних структур, що полягають у: забезпеченні та підтримці необхідного рівня суспільного контролю за засобами та каналами громадського впливу на державну політику в Україні; систематизації та удосконаленні ефективних організаційно-правових засобів та програмних документів з метою переходу до оцифрування законодавчого процесу; розробці й впровадженні стандартизуючих орієнтирів для побудови маркетингово- оріентованої онлайнової платформи громадського впливу на державну політику в Україні. Плани дій, по кожному з напрямків, погоджуються із цілями та принципами державно-громадської стратегії та зводяться в один майстср-план; удосконалено:
понятійний апарат дослідження, зокрема, уточнено сутність понять «комунікація», «державно-громадська комунікація», «продукт державного управління», «протокомунікативістнка», «публічно-комунікативна сфера», що, на даний час. характеризуються несистемним поєднанням сучасних інноваційних уявлень про комунікацію щодо взаємодії громадськості з органами державної влади з, подекуди, застарілими моделями її реалізації;
маркетинговий підхід до оцінки якості надання адміністративних послуг державного управління, що відрізняється реалізацією продуктів державного управління не у контексті “колекціонування" формальних показників, а у контексті переформатування стосунків між органами державної влади та громадянами й їх організаціями із формальних позицій на засади люднно-орієнтованості та соціальної збалансованості;
теоретико-методологічні засади формування державної комунікаційної політики органів публічної влади, які відрізняється від уже існуючих впровадженням засад чотириступеневої логіки PEST-аналізу, що містить: політнко-правову, скономіко-процсдурну, соціокультурну та
технологічно-інформаційну складові і передбачає відповідний засібарій перенесення акценту із традиційної регламентації державно-громадських комунікаційних відносин на нові європейські форми соціальної комунікативної взаємодії, що конструюють і конституюють форми соціального буття;
процес розвитку стратегічних програм комунікації Верховної Ради України у взаємодії з громадськістю, шляхом виокремлення їх цілей за ступенем загальності та точності, які поділяються на: основні - відображають загальну комунікаційну концепцію розвитку Верховної Ради України і розвиваються на перспективу; специфічні - розроблені за основними формами діяльності Верховної Ради України та полягають в тому, щоб максимізувати рівень суспільної довіри до змін в інформаційно-комунікативному середовищі.
дістали подальшого розвитку>:
науково-практичні підходи до розробки питання комунікативної взаємодії держави та громадськості, у контексті сучасних дослідницьких підходів, які вирізняються формуванням такої комунікаційної моделі, що в ній поточні перспективи її використання зосереджені на кінцевих результатах, на основі кількісного вимірювання показників її ефективності та шляхом ініціювання змін у корпоративнії! управлінській культурі комунікативних, піар служб представників органів державної влади;
онтологічні засади процесів державно-громадської комунікації як однієї із інституційних основ державною управління, яке відрізняється від існуючих введенням у дискурсне поле тези щодо необхідності поєднання ціннісних засад життєдіяльності соціуму, норм і зразків стандартизуючих орієнтирів забезпечення тіснішого соціального партнерства та діалогу між громадянами і державою для того, щоб суспільство не лише бачило, яких зусиль докладає влада для реалізації державно-громадської стратегії, а й бути безпосереднім учасником у співпраці з нею;
- висвітлення сучасних тенденцій становлення соціально-громадського потенціалу державного розвитку, що вирізняється базуванням на міжнародному досвіді використання комунікаційних засобів для реалізації державних рішень з двох точок зору: як засобу забезпечення стратегічної переваги діяльності органів державної влади, для якої власне комунікації не є основним видом діяльності; як виду діяльності (наприклад, для маркетингових структур органів державної влади), державним продуктом якого є конкретні конкуретні результати, що можуть використовуватися як основа нововведень в інших галузях розвитку державного управління;
- обірунтування засад відкритості та прозорості як структурних рівнів транспарентності державно-громадської комунікації, що їх функціональність проявляється через логічне об'єднання чотирьох основних напрямків її розвитку: забезпечення ефективності системи демократичного прийняття державно-управлінських рішень; розвиток соціального підприємництва як важливого компонента демократичного зростання країни; розширення засобів державного соціального замовлення як ефективного засобу договірного партнерства держави і неурядових організацій, задля вирішення суспільних проблем; підвищення якості законодавства та законодавчого процесу в Україні щодо організаційно-правових можливостей систем електронного документообігу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
- Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження щодо вирішення проблем методично-ресурсного супроводу та інформаційно-аналітичної підтримки у розробці стратегічних та тактичних планів розвитку державно-громадської комунікації в Україні використано в діяльності:
- Київської обласної державної адміністрації щодо надання практичних рекомендацій щодо визначення напрямків комунікаційної діяльності Київської обласної державної адміністрації, у рамках сучасних міжнародних стандартів державно-громадської комунікації (Довідка від 03.10.2017 №11-19/4217);
- Національної служби посередництва і примирения при підготовці пропозицій щодо удосконалення інформаційно-аналітичної підтримки процесу вреіулювання колективних трудових спорів, для зміцнення і послідовного підвищення якості комунікаційного процесу під час здійснення посередництва і примирення для вирішення колективних трудових спорів (Довідка від 14.09.2017 № 10-02/01-26/02-556);
Державної інноваційної фінансово-кредитної установи Міністерства економічного розвитку і горі ів.іі України для надання практичних рекомендацій щодо можливих розробки та запровадження автоматизованого аналізу справ у різних сферах активності Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (Довідка від 06/10/2017 № 12- 486/17);
- Херсонської обласної державної адміністрації з метою розширення участі представників громадськості в обговоренні основних напрямів діяльності Херсонської обласної державної адміністрації у всіх областях (Довідка від 02.10.2017 № 58-6694/0/17/10).
- Всеукраїнської професійної спілки працівників сфери вищої оевітн
щодо підвищення впливу громадського сектору у розробці та здійсненні політики Всеукраїнської професійної спілки працівників сфери вищої освіти у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони прані, соціального захисту (Довідка від 17.08.2017 № 2/17);
- Рівненської обласної ради при підготовці пропозицій щодо вирішення деяких організаційних, експертних та аналітичних питань забезпечення та організації систем комунікацій для постійної співпраці працівників Рівненської обласної державної адміністрації з громадянами (Довідка від 29/09/2017 № 01/12-461 р);
- Всеукраїнського об'єднання органіганій роботодавців у галузі вищої освіти для аналізу засобів становлення соціально-громадського потенціалу державного розвитку (Довідка від 16 червня 2020 р. № 16/16-1);
- громадської організації «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління» для удосконалення та оновлення знань і набуття умінь, навичок громадянами з питань засадннчих аспектів реалізації цифрових комунікацій, включаючи зв'язки громадської організації «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління»зі ЗМІ, і, як результат, визначення практичних рекомендацій щодо розробки нових, теоретико- методологічних підходів щодо їх вдосконалення (Довідка від 12.10.2020
№ 10/20).
Теоретичні розробки дисертаційного дослідження використано автором під час викладання протягом 2017-2018 рр. студентам освітньо- кваліфікаційного рівня «Бакалавр» навчальних дисциплін, зокрема, «Державне управління в економічній сфері», «Теорія та історія державного управління», «Територіальні органи влади в Україні», «Кадрова політична і державна служба», «Європейська інтеграція».
Особистий внесок здобувана. Дисертація с самостійним науковим дослідженням. Висновки й результати одержано та сформульовано здобувачем особисто.
Апробацій результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження, здобуті в процесі написання дисертації, апробовувалися шляхом виступів на науково-практичних конференціях, зокрема:
- міжнародних: “Модернізація соціально-економічних систем: нові умови господарювання” (Польща, 2016); “Членство в ВТО: перспективы научных исследований и международного рынка технологий” (Бангкок, 2016); “ Формування ефективних засобів державного управління та менеджменту в умовах сучасної економіки ” (Запоріжжя, 2016); “Актуальні проблеми розвитку права і держави в умовах міжнародних інтеграційних процесів ” (Дніпро 2016); “ “Менеджмент качества: поиск и решения” (Шанхай 2016); “Глобалізаційні виклики розвитку національних ” (Київ 2016); “ Инновационный менеджмент и технологии в эпоху глобализации ” (Дубаї. 2016); Интеграция научного сообщества перед глобальными проблемами современности” (Японія, 2017); “Перспективы развития современной науки” (Корея 2017); “ Европа и тюркский мир: наука, техника и технологии ” (Туреччина, 2017); “Державне управління в Україні: історія державотворення, виклики та перспективи” (Одеса, 2017); “Моделювання та прогнозування соціально-економічною міжнародного співробітництва ” (Київ, 2017); “Членство в ВТО: перспективы научных исследований и международного рынка технологии ” (Сінгапур, 2017); “Децентралізація влади, проведення реформ в Україні. Сучасний стан та проблеми підготовки кадрів для об'єднаних територіальних громад ” (Рівне 2017); “Менеджмент розвитку соціально-економічних систем у новій економіці ’’ (Полтава 2017); “Инновационный менеджмент и технологии в эпоху глобализации” (Єгипет, 2018); “Европа и тюркский мир: наука, техника и технологии" (Туреччина, 2019); “Управление инновационными процессами в условиях модернизации образования и науки” (Туреччина, 2019); “Інноваційні технології та актуальні питання післязбиральної доробки плодоовочевої продукції як важіль підвищення економічної ефективності ” (Херсон, 2019); “ Инновационный менеджмент и технологии в эпоху глобализации” (Таїланд,
2019) ; “ Державне управління в Україні: історія державотворення, виклики га перспективи ” (Одеса, 2019); “Інноваційне підприємництво та торгівля: сучасний стан та перспективи розвитку” (Херсон, 2020); “ Сучасні аспекти модернізації науки в Україні: стан, проблеми, тенденції розвитку ” (Братислава,
2020) ; “ Сучасні аспект модернізації науки в Україні: стан, проблеми, тенденції розвитку ” (Туреччина, 2020);
- за міжнародною участю: “Реформування публічного управління та адміністрування: теорія, практика, міжнародний досвід" (Одеса. 2016); “Розвиток професійних компетентностей державних службовців: комунікативний аспект” (Київ, 2016); “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Одеса. 2016); “Публічне управління у реалізації сгратеї ії сталого розвитку регіону ” (Харків,
2016) ; “ Формування публічної служби, чутливої до людей з особливими потребами: цифрові технології ” (Київ, 2017); “Реформування публічного управління та адміністрування: теорія, практика, міжнародний досвід” (Одеса,
2017) ; “Сучасні виклики публічного управління” (Київ. 2017);
- всеукраїнських: “Європейський вимір реформування публічного управління в Україні" (Київ 2016);; “Суспільно-політичний та соціально- культурний розвиток південного регіону України: історичні традиції і сучасні тенденції” (Одеса. 2017); “ Розвиток фінансово-кредитних систем: виклики сьогодення ” (Умань. 2020);
- регіональних: “ Публічне управління: стратегія реформ ” (Харків, 2016); “Європейська інтеграція в контексті світових глобалізації!них процесів” (Одеса. 2016); “Сталий розвиток в умовах глобальних викликів (Харків 2017); “Постнеклассические интенции социогуманитарного познания” (Київ, 2017); “ Публічне управління: стратегія реформ ” (Харків, 2017); “Соціальна практика та теорстнко-методологічні засади модернізації України” (Харків. 2017);
- круглих столах: “Актуальні проблеми європейської інтеграції та євроатлантичного співробітництва України” (Дніпропетровськ, 2017); “Інституціний розвиток системи публічного управління та адміністрування” (Львів, 2017);
- інтернет-конференціях: “ Україна та СС: можливості та перспективи співпраці”, (Маріуполь 2017); “Актуальні проблеми сучасної науки” (Київ, 2007); “Сучасність, наука, час. Взаємодія та взаємовплив” (Київ, 2017).
Публікації. Основні наукові результати дослідження висвітлено в 102 публікаціях, зокрема, у 1 одноосібній монографії, 5 колективних монографіях, в 1 колективному навчальному посібнику; у 31 статті у наукових фахових виданнях з державного управління, затверджених ДАК України; у 15 статтях у наукових періодичних виданнях інших держав та виданнях України, що включені до міжнародних наукометричних баз; у 49 публікаціях в інших наукових виданнях.
Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 493 сторінки, з них основного тексту - 365 сторінок. Робота містить 4 таблиці, 17 рисунків. Список використаних джерел включає 385 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної теоретичної проблеми в галузі науки державного управління: запропоновано розв’язання важливої наукової проблеми стосовно теоретико- методологічного обгрунтування підходів та управлінських засобів щодо розвитку державно-громадської комунікації, що сприяє ефективній взаємодії і взаємовідносинам між владою і суспільством в умовах невизначеності, кризових і протестих явищ та множинності суспільних інтересів.
Результати, отримані в процесі дослідження, дають підстави сформулювати такі висновки та окремі пропозиції.
1. Проведено порівняльний аналіз поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві, що дав змогу визначити, що, на сучасному етапі розвитку наукової думки багатьох країн світу (як на території США, Європи, так і України) можна говорити про те, що комунікація розглядається вже як цілісна інтеїративна наука про найзагальніші закономірності функціонування різноманітних комунікативних процесів і їх вплив на розвиток людини і суспільства. Акцентовано увагу на тому, що історія формування наукового вивчення та аналізу поняття «прокомунікативістика» розгортається на тлі реальних проблем, що постійно змінюються, тому багато із існуючих теорій, насамперед у силу відкритості й мінливості самого процесу поширення інформації в суспільстві, дотепер не мають однозначного розв'язання. Запропоновано розуміти прокомунікативістику як сукупність соціальних, економічних, політичних ідей, що об’єднує і інтегрує всі види управлінської діяльності, що направлені на задоволення комунікаційних нестатків і потреб населення через вивчення структури державного управління. Поряд з іншими, не менш важливим поняттями категоріального ряд комунікації в державі та суспільстві, окрему увагу приділено публічно-комунікативній сфері як первинному інституту суспільного в умовах відокремлення людини від природи та її спільнот від навколишнього світу.
2. Уточнено та розвинено понятійно-категоріальне визначення поняття державно-громадської комунікації, віддаючи перевагу структурно- функціональному підходу, в рамках якого, пропонується розуміти державно- громадську комунікацію як організацію практичного здійснення комунікаційного процесу між суб’єктом та об'єктом державного управління, що є реально існуючим компонентом безпосередньої реалізації управлінських цілей, що, “матеріалізуючись” в засоби управління, втілюються у системі цілеспрямованого впливу суб’єктів управління на об'єкти управління, а засіб управління включає наступні елементи: об’єкти управління; суб’єкти управління; взаємовплив між суб’єктами та об’єктами управління. Такий підхід відрізняється системною упорядкованістю “кожною з його складових і дає змогу розкрити статику в діяльності суб’єктів та об’єктів управління, що складають організаційно-структурну основу засобу державного управління і динаміку засобу управління (комплекс зв'язків та взаємодій суб'єктів та об'єктів управління)”.
3. Визначено особливості використання методології дослідження державно-іромадської комунікації, на основі застосування загально- специфічних принципів: принцип громадянської активності, принцип суспільної участі, принцип поваги, принцип партнерства, принцип незалежності. принцип рівноправності. Функціональні особливості державно-громадської комунікації зосереджені на кінцевих результатах, на основі кількісного вимірюваніня показників її ефективності, основними з яких є: обмеження впливу державного сектору на процес комунікації; конкурентне забезпечення державно-громадської комунікації; наголос на людино-орієнтовному стилі державно-громадської комунікації; формальне вимірювання вимірюваних стандартів і показників продуктивності та успіху державно-громадської комунікації; більший акцент робиться на контролі результатів щодо ефективності державно-громадської комунікації та ін.
4. В межах даного дослідження, обгрунтовано історичні передумови становлення та класифікаційну структуру основних етапів та комунікативних засобів соціально-громадського потенціалу державного розвитку, на прикладі процесів інституалізації державно-іромадської комунікації в Канаді, Австрії, Боснії і Герцеговини, Франції та Латвії, що характеризують різні технологічні прийоми реалізації принципів відкритості, людино- оріснтовності та прозорості функціонування систем державного управління. Беручи до уваги, що цілями громадських організацій с реалізація й захист інтересів певних груп населення, що їх вони представляють, комунікація з органами державної влади для них с одним із найважливіших засобів реалізації цих інтересів. Проаналізовано основні етапи та комунікативні засоби становлення соціально-громадського потенціалу державного розвитку, серед яких: надання освіти у сфері політики державно-громадської комунікації - підвищення рівня знань різних груп громадськості та співробітників різних організацій; організація відкритого діалогу між органами державної влади та громадськістю у напрямку виявлення та вироблення шляхів вирішення різного роду конфліктних ситуацій між різними учасниками державно-громадського процесу; залучення громадян через відповідні громадські організації до процесів розроблення державної політики та виконання рішень щодо посилення взаємодії держави та суспільства; запровадження новітніх методів адаптації зарубіжного досвіду до вітчизняної практики державно-громадської комунікації, шляхом розроблення стандартів, які б забезпечували конкурентоздатність держави у різних сферах суспільного житгя, а на основі цього розроблення індикаторів
вимірювання ефективності їх систем державного управління у певних сферах.
5. З'ясовано сутність і особливості генези інформаційно- комунікативних систем в концептуалізації пріоритетності прав людини і прав громадянина. Зазначено, що застосування інформаційно-комунікативних систем в державному управлінні вважається вирішальним чинником для досягнення ефективності її економічного функціонування як специфічного інституційного засобу для реалізації державної політики. Якість інформаційно-комунікаційних зв'язків між окремими суб'єктами державного управління визначається низкою факторів і це впливає на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. Крім того, інформаційно-комунікаційні зв'язки, також, впливають на якість потоків інформації, що здійснюються в рамках всієї системи державної влади, а. також, характеристики зовнішніх зв'язків державного управління. Якість комунікаційного зв'язку може (але це не обов’язково повинно бути) істотно залежати від використання інформаційно-комунікаційних технологій.
6. Розкриті історичні традиції, здобутки та комунікативні прорахунки в становленні довіри між органами публічної влади та громадськістю в незалежній Україні. Дійдено висновку, що з моменту здобуття Україною незалежності, рівень довіри між громадянами та органами державної влади зазнав драматичних змін. Все частіше починає проявлятися рішучість громадян стати рушієм соціальних змін. Зростання економіки знань, розширення можливостей людей через соціальні медіа та появу транснаціональних громадянських мереж зробили громадськість дедалі потужнішим учасником у вирішенні державних вітчизняних та закордонних справ. Громадяни дедалі більше вимагають розширення соціального простору та врахування їх думок державними діячами, адже це одна з основних функцій громадського суспільства - подолання розриву між офіційним політичним процесом і населенням. Між тим, поступово, після електоральних революцій в Україні, розпочинається процес відновлення довіри у громадян, для того, щоб забезпечити їх підзвітність новим урядам.
7. Ідентифіковано спільне та особливе в управлінні державним та громадським сектором. Основна перевага розуміння відмінностей між державним та громадським секторами полягає в тому, що вона може полегшити передачу практики управління з одного сектору в інший. У підході, якому віддається перевага новим теоріям державного управлінням, державний сектор, схоже, поступово, приймає практику дуальної системи управління, що часто приписується громадському сектору з метою досягнення більшої ефективності. В цілому, в Україні склалась досить детально розроблена практика щодо управління суб’єктами господарювання державного сектору, хоча, на жаль, не всі її принципово важливі положення, адаптують досвід управління громадським сектором. Так. наприклад, особливо на загальнодержавному рівні, загальна мета діяльності уряду - досягнення певних цілей політики, наприклад, в екологічних, соціальних, економічних аспектах. У даному контексті, уряди мають проводити добре налагоджену роботу з громадським сектором щодо програм соціального забезпечення, або охорони здоров’я для вивчення результативності надання послуг, для цільових груп. Виходячи з результатів аналізу, обгрунтовано необхідність серйозного осмислення та доопрацювання правового засобу державного регулювання державним та громадським секторами. Установлено, що, сьогодні, удосконалення засобу впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування громадян про їх права, зокрема, про право вибору, право відповідальності є першим важливим кроком до їх участі в процесі контролю за виробленням та реалізацією державної політики.
8. Проведено аналіз маркетингового забезпечення комунікативної
ефективності публічного управління та визначено функціональну роль маркетингових комунікативних засобів у політиці забезпечення
демократизації. Показано інноваційність використання специфічних
маркетингових функцій управління державним і громадським секторами на прикладах організаційно-функціонального розвитку обох секторів.
Розглянуто політичний, інституційний та соціальний аспекти природи реалізації державно-громадської комунікації. Такий контекст аналізу природи державно-громадської комунікації вказує на те, що діяльність інститутів публічної влади безпосередньо пов'язана з формуванням громадської думки, базованої на сучасних інформаційно-комунікативних технологіях, однак головним фактором при цьому, залишається необхідність дотримання основних критеріїв її реалізації. Сформульовано визначення терміна «форми комунікативного впливу громадського суспільства на державну політику» як способу визначення, оцінювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі отриманої інформації, що використовуватиметься для подальших планування та оцінки комунікаційного процесу реалізації державного управління. Такий підхід, на нашу думку, відрізняється системною упорядкованістю кожного з його складових і дає змогу розкрити статику в діяльності суб’єктів та об’єктів управління, що складають організаційно-структурну основу державного управління і динаміку засобу управління (комплекс зв'язків та взаємодій суб'єктів та об'єктів управління).
9. Визначено рівень інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради та Уряду України у взаємодії з громадськістю. Обгрунтовано факт, що підгрунтям для розвитку основних каналів інформаційно-комунікативного супроводу діяльності Президента України є динамізм сучасної політики. Засоби прийняття державних рішень знаходяться в постійному русі і потребують широкого інформаційного супроводу для безпосереднього контакту з громадськістю. При з’ясуванні інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради та Уряду України у взаємодії з громадськістю за їхніми суб’єктно-об’єктними ознаками здійснено аналіз власне парламентського дискурсу - тема, що до останнього часу залишалася малодосліджсною. Відзначено, що впровадження громадських ініціатив, як однієї із найпотужніших форм прямої демократії, вимагає осмислення та доопрацювання правового засобу державного регулювання державним та громадським секторами, як підгрунтя удосконалення його системи, адже неповна та неточна інформація стає, в результаті, причиною виникнення багатьох проблем в системі реформування державного управління. Визначено, що роль інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Верховної Ради та Уряду України у взаємодії із громадськістю можна посилити, використовуючи нові технології та прийнявши стратегічний підхід до взаємодії з громадянами.
10. Окреслено підхід до розробки передумов формування
саморегулівної системи засобів та каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, у якому, у комунікаційній діяльності, ключового значення набуває перенесення акценту із традиційної регламентації державно-громадських комунікаційних відносин до нових європейських форм соціальної комунікативної взаємодії, що конструює і конституює форми соціального буття, шляхом: запровадження обов'язкової громадської експертизи проектів законодавчих і нормативно-правових актів, забезпечення моніторингу їх сприйняття населенням України тощо; розроблення групи соціолого- політичних індикаторів оптимізації державно-громадської комунікативної мережі в публічному управлінні, виділено основні напрями роботи; аналізу міжнародного досвіду застосування ІКТ. що дозволив сформулювати переваги їх використання у вітчизняному державному управлінні та ін. Визначено, що модернізація державної політики формування ІКТ в Україні передбачає створення дієвих комунікативних підрозділів замість діючих відділів із взаємодії з громадськістю, яких на Заході давно вже не існує: громадяни - платники податків вважають недоцільним витрачати спільні кошти на власну рекламу.
11. Розроблено Концепцію державно-громадської комунікації в Україні, що її необхідність зумовлена відсутністю єдиного уніфікованого підходу до розробки та застосування державно-громадської комунікації. Концепція побудована на базі гіпотези, що в ній досягнення цілей державно-громадської комунікації супроводжується визначенням потреб громадян-споживачів і забезпеченням їх бажаної задоволеності рівнем комунікації ефективнішими та продуктивнішими способами, підкріпленими комплексними зусиллями маркетингового інструментарію в системі державно-громадської комунікації, націленими на створення споживчої комунікаційної задоволеності усіх цільових аудиторій як основи для досягнення цілей органів державної влади.
Серед ключових засад Концепції, що повною мірою мають бути реалізовані, формування системи індивідуального маркетингу для для вдосконалення кібербезпеки в інформаційно-комунікаційних системах, в автоматичному режимі, що дає можливість передавати дані від CRM-систем електронного документообігу і програм обліку інформації в смартфон и громадян-користувачів державних послуг. Сутність системи індивідуального розкривається у виявленні конкретних кроків у напрямах розвитку та впровадження передових засобів державно-громадської комунікації, основними з яких є: стратегічне управління державно-громадською комунікацією; PR як мистецтво і наука досягнення гармонії за допомогою взаєморозуміння, заснованого на правді і повній інформованої громадськості; маркетинг-мікс для формування та задоволення потреб клієнтів державно-громадської комунікації та ін. Надано авторське визначення мети формування саморсгулівної системи засобів та каналів іромадського впливу на публічну політику в Україні, що полягає у реалізації засобів професійного, громадського саморегулювання для розвитку та удосконалення процесів державно-громадської комунікації і визначення можливостей та перспсісгив їх використання в Україні.
Основні позиції Концепції можуть бути використані:
— в діяльності органів державної влади для формування саморегулівної системи громадського впливу на державну політику України, шляхом інституційного зміцнення обізнаності державних службовців щодо суті та переваг електронного урядування: впровадження сервісного обслуговування у діяльність органів державної влади щодо надання адміністративних послуг, через Інтернет впровадження відповідних освітніх програм, збільшення обсягу підготовки представників органів державної влади у сфері ІКТ; модернізації та популяризації здійснення наукових розвідок в забезпечення необхідних систем кібербезпеки електронних форм державно-громадської комунікації;
в діяльності органів місцевого самоврядування для розбудови, відкритої для суспільства, системи державної служби на місцях, що вимагає підвищення рівня комунікативних компетенцій державних службовців, як одного з чинників забезпечення ефективності функціонування системи державного управління: усунення «інформаційної нерівності» між суб’єктним та об’єктним аспектами комунікативної діяльності органів місцевого самоврядування, що потребує нормативно-законодавчого забезпечення розвитку компетенцій у сфері ІКТ; прискорення розвитку ІКТ в регіонах, впровадження відповідних програм технічного та програмного забезпечень регіонів, фінансова підтримка.