ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ : ПОЛИТИЧЕСКИЕ ПАРТИИ КАК СУБЪЕКТЫ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОЛИТИКИ В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЕ

Краткое описание

Національна академія державного управління
при Президентові України

На правах рукопису

Гонюкова Лілія Василівна
УДК 329 : 351

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ
В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
ШКЛЯР Леонід Євдокимович
доктор політичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

Київ - 2010
Зміст

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 18
1.1. Основні напрями аналізу суспільної ролі політичних партій у вітчизняній та зарубіжній науці. 18
1.2. Концептуальні основи дослідження політичних партій та державної політики в Україні 51
1.3. Джерельна база вивчення взаємодії політичних партій та державної політики в Україні 67
Висновки до розділу 1 85
РОЗДІЛ 2 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СФЕРИ СУСПІЛЬСТВА 91
2.1. Базові основи теоретико-методологічного обґрунтування місця та ролі політичних партій в державному управлінні 91
2.2. Роль та місце ідеології у формуванні державної політики 108
2.3. Вплив політичних партій на процеси суспільно-політичних трансформацій 132
Висновки до розділу 2 156
РОЗДІЛ 3 ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 163
3.1. Управлінські підходи до формування сучасної партійної організації 163
3.2. Принципи демократії та їх реалізація в партійному будівництві як основний напрям розвитку сучасних політичних партій 181
3.3. Державна політика регулювання фінансування політичних партій: порівняльний аналіз 203
Висновки до розділу 3 228
РОЗДІЛ 4 УПРАВЛІНСЬКІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ 233
4.1. Виборчі системи та їх вплив на ефективність державного управління 233
4.2. Вітчизняне виборче законодавство: вади та напрями удосконалення 260
4.3. Роль, місце та функції політичних партій у виборчому процесі. 280
Висновки до розділу 4 300
РОЗДІЛ 5 ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ: МІЖНАРОДНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД 303
5.1. Парламентська діяльність політичних партій з формування державної політики 303
5.2. Поняття коаліційного уряду та роль політичних партій у його формуванні 330
5.3. Інститут президентства та роль політичних партій в його функціонуванні 350
5.4. Модель політичної партії в умовах модернізації політичної системи 371
Висновки до розділу 5 390
ВИСНОВКИ 394
ДОДАТКИ 407
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 419

ВСТУП

Актуальність теми. Політичні партії існують в усіх політичних системах. Дослідження влади та управління неможливе без аналізу діяльності політичних партій у владних структурах. Аналіз впливу інституту політичних партій на державну політику та управління важливий для підвищення їх результативності.
Виконуючи роль посередника між громадянським суспільством і державою, політичні партії становлять частину механізму саморегуляції суспільства, незалежно від того чи це є демократична партія, чи джерело тоталітаризму, чи авторитаризму. Завдяки політичним партіям антагонізм, внутрішнє притаманний відносинам між суспільством і державою, утримується в безпечних для соціальної стабільності межах. Політичні партії не тільки виражають інтереси певних соціальних груп, але й активно формують ці інтереси. Недосконалість політичних партій обертається слабкою дієздатністю держави, її дезорієнтацією, так як втрачається зворотний зв’язок та контроль над політичними процесами.
Партії беруть безпосередню участь у творенні державної політики через здійснення своїх програм та у державному управлінні - через формування владних структур. Їх вплив на державну діяльність відрізняється мірою залученості, яка залежить від форми правління і типу виборчої системи. Форма правління - президентська, змішана чи парламентська – визначає місце та роль парламентських фракцій при створенні уряду та впливає на взаємозв’язки гілок влади в державі. Тип виборчої системи визначає ступінь залученості громадян до демократичних процесів у державі та роль партій в організації роботи законодавчого органу.
Вплив політичних партій на творення та здійснення державної політики – це не тільки важлива теоретична, а й практична проблема, оскільки вона пов’язана з розподілом повноважень між гілками влади, з питаннями оптимізації державно-владних відносин, ефективного творення та результативного здійснення державної політики. Це проблема відповідальності як колективної, так і персональної за проголошення та здійснення стратегії і тактики державного управління.
Актуальність дослідження зумовлена тим, що й досі проблема суб’єктності політичних партій в процесі творення та здійснення державної політики в Україні не стала об’єктом системного вивчення вітчизняної державно-управлінської науки і, відповідно, не знайшла адекватного висвітлення в науковій літературі.
Філософське осмислення ролі політичних партій у державному управлінні подано ще у працях Аристотеля [13], Цицерона [679], Платона [75] та Сократа [75]. Деякі філософи класичної школи, А. де Токвіль[640] та Дж.Мілль [379, 387] оцінювали діяльність партій негативно. Натомість, Ф.Бекон [84] і Е.Берк [49, 50], навпаки – позитивно. Роль держави як арбітра між конкуруючими партійними угрупуваннями обгрунтував Т.Гоббс [136, 137]. Д.Юм [695] бачив у партіях важливий інститут державного правління, який обмежує монархію. Т.Джеферсон [211, 212], Дж.Адамс [3, 4], А.Гамільтон [119], Д.Медісон [373] обгрунтували закономірності поділу американського суспільства на конкуруючі соціально-політичні угрупування.
Засновниками класичної теорії політичних партій вважаються М.Острогорський [417], Р.Міхельс [385], М.Вебер [91]. Олігархічні тенденції партії, досліджувані Р.Міхельсом та типологія, запропонована М.Вебером, на багато років вперед задали напрям дискусій у цій галузі.
Низка методологічних конструкцій, розроблених М.Дюверже [220], заклала основи сучасної теорії політичних партій та визначила її загальну спрямованість. Доповнили теорію партій та партійних систем Дж.Сарторі [583, 584, 586, 731], М.Геллахер, М.Лейвер [720], П.Меїр [718, 725]. Зокрема, запровадивши моніторинговий компаративний проект, що відслідковував формування європейських парламентів та урядів і роль політичних партій у цьому процесі. Свій внесок у розвиток досліджень про політичні партії зробили також З.Нойман, О.Кіркхаймер [719], С.Ліпсет [722-723], Дж.Лапаломбара, М.Вейнер [719], В.Кротті [709, 710, 730], Р.Даль, Р.Рокан [246], К.Джданда [210] та інші, які розвинули концептуальну та емпіричну основу наступних наукових розвідок.
Проблемам демократичної партійної розбудови у постсоціалістичних країнах присвячені роботи С.Гантінгтона [671], Дж.Ішиями [248], Т.Каротерса [707] та ін.
У контексті досліджуваної нами проблеми становлять інтерес праці сучасних вітчизняних науковців Д.Видріна [97, 108-109], А.Гальчинського, В.Кременя, Д.Табачника [97], В.Ткаченка, де аналізуються трансформаційні процеси та український шлях розвитку. В.Бебик [40-41], Д.Видрін, А.Пойченко [448-450] досліджують технології партійно-політичної діяльності в суспільстві й державному управлінні, зокрема, на базі маркетингового підходу до політичних явищ.
Політичні партії сьогодні досліджуються філософськими, політичними, юридичними науками, а також наукою державного управління, зокрема, у працях В.Базіва [24-26], С.Бондар [72-73], Н.Вінничук [100], Б.Гагалюка [111], Ю.Ганджурова [120], К.Меркотан [367], Н.Піскарьової [440], Є.Перегуди [426, 427], Е.Пуфлера [533], М.Примуша [497-500], А.Романюка [463, 558-561], О.Совгирі [600], М.Червоної, Ю.Шведи [687, 688].
Серед досліджень з державного управління варто виділить роботи В.Баштанника [39], П.Ворони [104], В.Місюри [388], Б.Максимця [363]. В.Баштанник досліджує особливості діяльності органів влади з врахуванням політико-партійного впливу у період 1991 - 2001 рр. На основі узагальнення світового досвіду, контент-аналізу документів політичних партій та виборчих блоків, Європейської хартії місцевого самоврядування, П.Ворона запропонував основні моделі системи місцевого самоврядування за участю партій. Теоретико-методологічні підходи обґрунтував та сформулював практичні пропозиції щодо оптимізації механізмів взаємодії політичних партій та органів місцевого самоврядування у розбудові громадянського суспільства в Україні В.Місюра. Досліджує місце і роль партій у формуванні та реалізації державної політики Б.Максимець. Дослідник доходить висновку, що в теорії державного управління відчувається брак досліджень, в яких партії розглядалися б не лише під кутом зору маркетингових уявлень стосовно участі та конкуренції на ринку політичних послуг, а і їх участі у формуванні та реалізації державної політики.
Динаміка політичних процесів у контексті державно-владних відносин, способи формування та функціонування державних інституцій, принципи і особливості, засновані на механізмах стримувань і противаг у демократичних суспільствах досліджуються у працях Р.Арона [14], Г.Аренд [12], М.Дюверже, Р.Далтона [607, 711], Дж.Елстера [717], Г.Йонаса [252] та ін. Проблеми стабільності політичної системи через легітимність та ефективність влади аналізує С.М.Ліпсет [338]. Сутність легітимності на стадії переходу суспільства від авторитаризму до демократії вивчаються М.Доганом [214, 215], А.Лійпгартом [334-336, 344, 345, 724], Д.А.Растоу, С.Гантингтоном, Ф.Шміттером [692]. Такі питання, як форма правління та виборча система, що забезпечить демократичний розвиток держави розглядають Х.Лінц [346], А.Лійпгарт, А.Пшеворський [534] та ін.
Становленню досліджень з державної політики сприяли переклад та наукове редагування робіт таких зарубіжних дослідників, як П.Браун [80], Е.Вайнінґ, Д.Веймер [90], К.Вайс, Б.Гогвуд і Л.Ган [139], Б.Гурне [177], М.Говлет і М.Рамеш [138], Т.Дай [191], В.Данн [194], Л.Пал [420], В.Парсонс [423], Г.Райт [539] тощо.
Державну політику досліджують сучасні українські науковці О.Дем’янчук [196, 197], О.Кілієвич [556], О.Кучеренко [327], В.Ребкало [460], В.Романов [556], О.Рудік [556], В.Тертичка [636-638] та інші. Цікавими й оригінальними розвідками різноманітних аспектів процесу державної політики є публікації В.Бакуменка [29], М.Белінської [223], В.Бондаренка [531, 605], Т.Бутирської [82], О.Валевського [86-87], І.Варзаря [88], Б.Гаєвського [113], А.Гальчинського [117], М.Головатого [141], В.Голубь (Токовенко) [641-642], І.Грицяка [183], Ю.Кальниша [256-258], Ю.Ковбасюка, В.Козакова [282], В.Князєва [205, 207], В.Лісничого [453], В.Лугового [352], М.Михальченка [381-383], Т.Мотренко [443], П.Надолішного, І.Надольного [394], Н.Нижник [401], М.Пірен [438, 439], С.Пирожкова, Н.Плахотнюк [411, 444], А.Пойченка, Г.Почепцова, В.Рижих [551], І.Розпутенка [225], Ф.Рудича [459, 565-571], Ю.Римаренка [552], С.Рябова [575-580], С.Серьогіна, С.Сьоміна, П.Ситника, В.Скуратівського [604], І.Солоненка [223], С.Телешуна [631-635], В.Троня [651-652], В.Трощинського [653], В.Цвєткова [677, 678], В.Шаповала [684], Ю.Шарова [686], Ю.Шемшученка [207], Л.Шкляра [689], В.Якушика [469], В.Юрчишина [696] та інших.
Незважаючи на те, що останнім часом напрацьований значний науковий та теоретико-методологічний матеріал щодо осмислення ролі і місця політичних партій в державному управлінні як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, все ж відчувається брак комплексних досліджень цієї проблеми у державному управлінні. Осмислення досягнень світової та сучасної пострадянської державно-управлінської науки, аналіз вітчизняної практики реформаційних перетворень дають автору підстави запропонувати власне бачення процесу становлення та розвитку політичних партій у якості суб’єкта державної політики в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисерта¬ційній роботі висвітлюються результати наукових досліджень автора як провідного наукового співробітника, одержані у процесі виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управ¬ління та місцеве самоврядування” (ДР № 0199U002827) за науково-дослідними роботами кафедри державної полі¬тики та управління політичними процесами, зокрема: “Розвиток культурного потенціалу державного управління в Україні (ДР-ОК № 0101U002903), де дисертант проаналізувала витоки гендерної культури державних службовців; “Роз¬роблен¬ня моделі і методики моніторингу взаємодії суб’єктів державного управління та впливу на їх діяльність політичного процесу” (ДР-ОК
№ 0103U006823), де вона розробила та запропонувала технологіч¬ний проект формування органами державної влади та основними суб’єктами громадської думки позитивного ставлення до європейської та євроатлантичної інтеграції України; “Політико-управлінська культура державних службовців: стан, супереч¬ності розвитку та шляхи адаптації до ЄС”(ДР-ОК № 0105U000839), де автор проаналізувала культуру партійних відносин, зокрема формування та прийняття рішень, що впливає на формування державної політики; “Державне управління в умовах політичної реформи: шляхи формування дієвої системи стримувань та противаг” (ДР-ОК № 0107U005907), де вона дослідила проб¬лему взаємодії інститутів політичної системи у процесі розробки та реалізації державної політики; “Концептуальні засади взаємодії політики і управління” (ДР № 0108U002012), де дисертант виявила вплив політичних партій на розвиток політико-управлінських процесів, розглянула їх участь у політико-управлінській діяльності держави і запропонувала для зміцнення політичних партій України підвищити правові вимоги щодо їх діяльності, а також стимулювати їх за допомогою фінансових механізмів.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування суб’єктності політичних партій у процесі творення та здійснення державної політики в сучасній Україні практична верифікація отриманих результатів.
Для висвітлення окресленої мети необхідно вирішити низку завдань, зокрема:
Для досягнення окресленої мети необхідно було вирішити низку завдань, зокрема:
 виявити та описати на основі історіографічного аналізу наукових джерел еволюцію основних напрямів дослідження політичних партій;
 з’ясувати та узагальнити концептуальні підходи до формування і здій¬снення державної політики в Україні;
 визначити та дослідити основні тенденції політико-адміністративного регулювання функціонування політичних партій у демократичних країнах;
 розкрити й обґрунтувати місце та роль інституту політичних партій у процесі творення і реалізації державної політики в Україні;
 здійснити аналіз основного змісту діяльності політичних партій у виборчому процесі та їх впливу на суспільні зміни;
 дослідити та обґрунтувати організаційно-політичний вплив партій на законотворчу та законодавчу діяльність держави;
 проаналізувати характер участі політичних партій у діяльності вико-навчої гілки влади;
 сформулювати та обґрунтувати значення політичних партій у функціо¬ну¬ванні інституту президентства;
 здійснити емпіричну верифікацію результатів теоретичного аналізу й узагальнення та запропонувати модель політичної партії в умовах транс-формації політичної системи України.
Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні засади творення та здійснення державної політики в Україні в умовах демократичних перетворень.
Предмет дослідження – суб’єктність політичних партій у формуванні та здійсненні державної політики в Україні.
Методи дослідження. Для реалізації мети й завдань дослідження використовувалася сучасна наукова методологія, що базується на принципах: єдності початку дослідження й початку розвитку об’єкта, логічного й історичного, сходження від абстрактного до конкретного тощо. В основу методології дослідження було покладено системний підхід, специфіка якого полягає у розкритті цілісності об’єкта і механізмів, що забезпечують його дослідження, у виділенні різноманітних типів зв’язків складного об’єкта і об’єднання їх у єдину теоретичну картину.
У дисертаційному дослідженні використано низку наукових методів. Це зокрема, діалектичний метод, який дав змогу визначити, обґрунтувати та розкрити в загальному механізмі формування та функціонування державного управління, інститути які впливають на процес формування державної політики; історичний метод, для дослідження розвитку політичних партій у якості інституту державної політики та управління, еволюції їх суб’єктності у процесі розвитку державності; порівняльно-історичний метод, що дав можливість зіставити різноманітні фактори в часі і в різних обставинах з урахуванням специфіки досліджуваних об’єктів; соціологічний метод, який уможливив більш точне вимірювання й оцінку процесів формування та взаємного впливу політичних партій та державного управління, введення цифрових критеріїв, що дають математичну точність, зокрема таких, як “ефективність виборчої діяльності”, “значимий вплив”, “легітимність” тощо; структурно-функціональний аналіз, сутність якого полягає у виділенні елементів соціальної взаємодії, що підлягають дослідженню, і визначенні їх місця і значення (функції) для державного управління, простеженні причинно-наслідкових залежностей у взаємодії політичних партій і державної політики та їх впливі на ефективність державного управління; системно-аналітичний, який передбачає не тільки використання даних сучасної системології, але й новітні погляди на систему в контексті теорії нечітких множин; метод аналізу соціальних циклів розвитку, який дозволив проаналізувати еволюцію розвитку держави, обґрунтувати характерні риси та особливості якісних змін перехідних станів держави; структурно-логічне моделювання системи чинників, які визначають ефективність взаємодії політичних партій та інститутів державного управління; статистичний метод, що дав змогу розкрити реальні й точні факти, які характеризують економічний, соціальний, політичний стан держави на конкретних історичних етапах; оцінити їх у динаміці, зіставити ці факти із окремими явищами політичного, державно-управлінського й адміністративного впливу системи суспільних цінностей.
З метою підтвердження об’єктивності та новизни результатів дослідження застосовувалась їх наукова верифікація, що супроводжувалася впровадженням отриманих результатів в практику діяльності органів державної влади України.
У дисертації проаналізовані та використані нормативні-правові документи, дані статистичних довідників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, монографії, довідкова література, численні публікації, офіційні публікації дослідницьких, статистичних інститутів та громадських організацій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є комплексним дослідженням, здійсненим у науковій галузі “державне управління”, у процесі якого автором на основі теоретичного переосмислення еволюції участі політичних партій у державному управлінні та з’ясування історично цілісної картини становлення політичних партій у якості суб’єктів державної політики, отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності розкривають закономірності, тенденції, особливості та принципи взаємовідносин держави з політичними партіями у процесі демократизації та оптимізації системи державного управління. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
уперше:
 розроблено концептуальну модель політичної партії, особливостями якої є врахування взаємодії з громадянським суспільством та органами влади, а елементами – умови формування політичної партії, її парадигма та функціо¬нальна спрямованість, що відповідає ролі партії у державній політиці перехід¬ного періоду сучасної України;
 обґрунтовано єдність ідеологічного, політичного, організаційного прин¬ципів партійного будівництва як основоположну ідею, що пронизує всю систему організаційної структури сучасної партії;
 виділено функції політичних партій у державному управлінні України, до яких належать: визначення стратегії суспільного розвитку; забезпечення зв’язку між державою і громадянським суспільством; запобігання конфліктам у державі; вироблення та здійснення державної політики; формування парламен¬ту; формування уряду (просування партійних кадрів на всі рівні урядового апарату; супровід роботи партійних лідерів на державних посадах; забезпечен¬ня злагодженої діяльності гілок влади); опозиційна діяльність; запобігання конфліктам у суспільстві;
 виокремлено функції політичних партій у виборчому процесі, до яких належать: конструктивна, програмна, контрольна, артикуляційна, інтеграційна, комунікативна, генеративна, та завдання партій, такі як забезпечення легітим¬ності проведення виборів, підвищення активності громадян України та рівня довіри до влади, забезпечення чесності та прозорості виборчих кампаній в Україні і перемоги своєму кандидату без серйозних конфліктів у виборчому процесі, що сприяють стабільності, наступності, легітимності виборів та демократичному розвитку держави;
 визначено завдання партій у функціонуванні інституту президентства, до яких належать підготовка кандидатів на посаду президента, а також виборчої програми, організаційне та кадрове забезпечення здійснення програми, досяг¬нен¬ня стабільності шляхом домовленості з іншими політичними силами, встановлення зв’я¬зку з громадянами, мобілізація громадян на реалізацію програми президента; створення іміджу президента, виконання яких є необхідними і достатніми умовами демократизації інституту президентства;
удосконалено:
 формування сучасної парадигми політичної партії, що складається з ідеї, лідера, організаційної структури, ресурсного забезпечення, соціальної підтримки і є елементом державного управління й громадянського суспільства;
 трактування поняття партології в державному управлінні як науки, що вивчає вплив політичних партій на творення та реалізацію державної політики, форму¬вання владних інституцій (президентства, парламенту, уряду, регіональ¬ної та місцевої влади), правила і норми їх взаємодії, функціонування самих партій, принципи їх побудови, методи та напрями співпраці з організаціями громадянського суспільства, органами влади;
 індикатори внутрішньопартійної демократії, до яких належать: про-цеду¬ра участі рядових членів партії у виробленні політичного курсу, вплив первинних осередків на прийняття рішень з’їдами партії, участь членів партії у доборі кадрів, порядок формування керівних партійних органів, стиль керів¬ництва, форми організаційної побудови партії, функції та обов’язки партійних осередків, їх членів та керівників, методи роботи;
набули подальшого розвитку:
 уявлення про організаційну впорядкованість державно-владних відно¬син як результат політико-управлінської діяльності політичних партій, що розглядаються як інститут та комунікативний фактор взаємозв’язків держави, суспільства і людини;
 уточнення поняття та принципів “партійного будівництва” шляхом ви¬ділен¬ня більш широкого і вузького варіантів його визначення, що дало можливість побудувати логічний ланцюжок взаємодії ідеології, організаційної структури та методів діяльності політичної партії як основи демократичного державного управління;
 аргументи на користь того, що партологія в державному управлінні виявляє руйнівну роль домінування корпоративних інтересів політичних угруповань у державній політиці. Зокрема, аналіз політичного процесу показує, що партії відіграють перебільшену роль на всіх його етапах у сучасній Україні. Це відповідає тоталітарним тенденціям пострадянської доби і вимагає запо¬біган¬ня партизації державної влади.
Практичне значення одержаних результатів. Оригінальні методики, тех¬но¬логії і практичні рекомендації, що містяться в дисертаційному дослі¬джен¬ні, використовуються в роботі кафедри державної політики та управління полі¬тичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України, Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України.
Актуальними є сформульовані в роботі пропозиції щодо реформування політичної системи України, організаційної побудови політичної партії на базі принципів внутрішньопартійної демократії та гендерної рівності, зміни вибор¬чого законодавства, законодавства про політичні партії з метою підвищення їх відповідальності перед суспільством. Названі пропозиції впроваджуються депутатськими фракціями Верховної Ради України, зокрема фракцією “Наша Україна” (довідка про впровадження від 22 квітня 2008 р. № 04-03/9-88).
Пропозиції стосовно оптимізації інформаційного обміну між владою та громадськістю за допомогою електронних звернень, удосконалення політико-правового та управлінського статусу громадських рад при органах державної влади, запровадження нормативно-правових і управлінських механізмів ураху¬ван¬ня рішень громадських слухань під час прийняття рішень органами держав¬ної влади були враховані Міністерством юстиції України при розробці проекту Закону України “Про концепцію державної міграційної політики” (довідка про впровадження від 29 січня 2010 р. № 18-52/27).
Створено програми підвищення кваліфікації, тематичних короткотерміно¬вих семінарів та лекцій “Політичні партії в системі державного управління та місцевого самоврядування”, “Взаємодія органів державної влади і місцевого самоврядування з громадськістю” для навчання державних службовців і по¬садових осіб місцевого самоврядування м.Києва для Київського міського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів дер¬жавної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (акт про впровадження від 30 грудня 2009 р. № 335).
Низка положень дослідження щодо методів та механізмів співпраці громадсько-політичних об’єднань, вимоги щодо аполітичності державної кадро¬вої політики використано при формуванні методично-консультативної бази для удосконалення співпраці місцевих органів виконавчої влади Львів-ської області з громадянами, що покращило якість надання управлінських послуг Управлінням державної служби Головдержслужби України у Львівській області (акт про впровадження від 10 березня 2010 р.).
Пропозиції щодо вдосконалення фінансування статутної діяльності по¬лі¬тичних партій, оптимізації інформаційного обміну між партіями та громад¬ськістю, удосконалення механізмів контролю за використанням бюджетних кош¬тів та коштів із власних фондів під час виборчих кампаній були використані у роботі департаменту внутрішньополітичних питань Головної служби з внут¬рішньо¬політичних питань і регіонального розвитку Секретаріату Президента України (довідка про впровадження від 18 лютого 2010 р. № 9-1/268).
Робота становить необхідну теоретичну основу для практики формування та творення державної політики в Україні. Особливого значення вона набуває за умов динамічних змін і відсутності цілісних підходів щодо розподілу повноважень між гілками влади, до державно-владних відносин в Україні. Обґрунтовані теоретико-методологічні засади творення та здійснення державної політики політичними партіями в Україні можуть бути використані органами державної влади різних рівнів на практиці, зокрема: при визначенні перспектив державного і регіонального розвитку та при ухваленні конкретних управлінських рішень; для корегування структури органів державної влади відповідно до ідейного змісту державотворення; в навчальному процесі при підготовці фахівців державного управління, політологів, соціологів, філософів, істориків, а також при викладанні спеціалізованих курсів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Всі результати отримані безпосередньо здобувачем і відображені в опублікованих ним роботах. У дисертації не використовувалися ідеї і розробки, які належать співавторам, спільно з якими були опубліковані окремі наукові праці.
Апробація результатів дослідження. Наукові ідеї, основні положення та результати дослідження оприлюднені та схвалені на 9 науково-практичних конференціях: “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001); під час проведення круглого столу “Парламентсько-президентська форма правління: Україна та німецький досвід” (Київ, 2003); на міжнародній науково-практичній конференції “Отечественная философия: современные коллизии” (Сімферополь, 2005); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); “Демократичний розвиток України” (Львів, 2006); “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, 2007); на міжнародній науково-практичній конференції ж. Віче (Київ, 2007); “Розвиток демократії і демократична освіта” (Ялта, 2007); “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2009); “Государственное управление в ХХІ веке: традиции и инновации” (Москва, 2009).
Окремі положення дисертації обговорювалися на тематичних зустрічах, під час публічних виступів автора в органах державної влади і навчальних закладах національної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.
Дисертацію обговорено й рекомендовано до захисту на міжкафедральному методологічному семінарі викладачів Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації Основні результати дисертаційної роботи опубліковано в 20 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління, 1 монографії, 4 навчально-методичних посібниках, 9 методичних рекомендаціях та 5 статтях у інших наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій автора за темою дослідження – 35 друк. арк.
Структура дисертації. Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 483 сторінки, з них 406 сторінок основного тексту. Список використаних джерел включає 742 найменування. Дисертація містить 8 таблиць, 7 рисунків, 5 додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні розв’язано важливу наукову проблему, яка полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні суб’єктності політичних партій у державній політиці, висвітленні закономірностей демократичної модернізації партій шляхом орієнтації на професіоналізм у державному управ¬лінні, суспільний запит, оптимізацію державно-владних відносин для ефективного творення та результативного здійснення державної політики. В роботі вперше у вітчизняній державно-управлінській науці здійснено системне дослідження концептуальних засад ролі сучасної політичної партії у процесі формування та реалізації державної політики, яка базується на комплексі принципів, що структу¬ровані відповідно до основних складових демокра¬тич¬ного державного управління. Зокрема, доведена необхідність чіткого регла¬ментування впливу політичних партій на державне управління в Україні як умо¬ви демократичного розвитку, що дасть змогу реалізувати людино¬цент¬рич¬ну методологічну модель та досягти демократичних змін влади і суспільства.
Отримані результати підтверджують, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута. Виходячи з наукової новизни цих резуль¬татів та на основі здійсненого дослідження сформульовано такі вис¬новки і пропозиції.
1. З огляду на розвиток інституту політичних партій та розширення його функцій, науковці почали досліджувати його природу і можливості, структуру та причини виникнення, участь в управлінні державою. Наукові дослідження феномена політичних партій розвивались з огляду на розвиток ідеї про представницьку владу, зміни в соціально-економічній і політичній сферах життя суспільства. До кінця ХІХ ст. політичні партії розглядали як невід’ємну складову державної влади.
У ХХ ст. – як політичний інститут, а не державно-правовий, що визначило напрям подальших досліджень, зокрема, критику партійного апарату за “шкідливий” вплив на демократичну організацію державної влади та її діяльність. На розвиток партій впливають такі фактори, як загальні закономірності розвитку науки, функціонування ідеологій у конкретній державі та стан і характер діяльності самих партій.
У період створення політичних партій України на рубежі ХІХ-ХХ ст. та у період між двома світовими війнами, їх дослідження були фрагментарними і мали більше мобілізаційний, ніж дослідницький характер. Роль партій у здійсненні державної влади та формуванні державної політики чітко не визначалась. Хоча за кордоном в цей час, зважаючи на роль політичних партій в державному управлінні, створюється теорія “держави партій, або партійної держави” (Г.Ляйбхольц). З 50-х по 90-ті рр. ХХ ст. зростає диференціювання партійних досліджень за різними напрямами, спеціалізаціями, зокрема, вивчається роль партій в державному управлінні.
Сьогодні політичні партії розглядаються як складова державного механізму, з одного боку, і громадянського суспільства, з другого. Саме ця їхня подвійна природа забезпечує здійснення демократичних принципів державного управління, побудову горизонтальних управлінських структур. Дає можливість транслювати вимоги громадян і перевтілювати їх у напрями державної політики.
2. Методологічним орієнтиром сучасного етапу політичної реформи має бути створення ефективної системи державного управління яка б відповідала стандартам демократії. Визначення місця та ролі політичних партій у процесі творення та здійснення державної політики в Україні на сучасному етапі сприяє розвитку вітчизняної партології в державному управлінні, що вивчає вплив політичних партій на творення та реалізацію державної політики, формування владних інституцій (парламенту, уряду, президентства, регіональної та місцевої влади) правила і норми їх взаємодії, функціонування самих партій, принципи їх побудови, методи та напрями співпраці з організаціями громадянського суспільства, органами влади.
Процес формування й реалізації державної політики є багатогранним і різноплановим, тому, досліджуючи його, використовують теоретичні класифікаційні підходи, схеми та моделі, різноманітні аналітичні методи. Творення державної політики включає широке коло суб'єктів, які взаємодіють між собою у переслідуванні власних інтересів. Результатом цієї взаємодії і є державна політика. Розгляд моделей вироблення і здійснення державної політики (плюралістичної, марксистської, елітарної, суспільного вибору, що презентують своєрідні погляди на процес політики) крізь призму політичної взаємодії акторів політичного процесу свідчить про можливість використання цих моделей не лише для пояснення подій у системі державного управління, але й для опису та інтерпретації поточної політичної боротьби, особливостей проведення партіями виборчих кампаній, формування органів влади, творення та реалізацію державної політики.
Безпосередня суб’єктність партій у державному управлінні визначається їхньою спроможністю впливати на творення та реалізацію державної політики. Адже боротьба за владу не самоціль, а можливість формувати державну політику залежно від партійної ідеології. Твореня державної політики є прерогативою влади і ключовими суб'єктами цього процесу є державні службовці: міністри, депутати, голови комісій та комітетів, тобто люди, які обираються та висуваються за партійною квотою, відповідно до нашого законодавства. Сильною вважається та держава, що творить політику незалежно від конфліктуючих суспільних інтересів.
3.Українські дослідники зазначають, що система розробки, прийняття та здійснення державної політики в Україні виросла із радянської системи державного управління і фактично її намагається реанімувати та підтримувати. Важливою причиною існування радянських рецидивів у сьогоднішнєму державному управлінні є слабкість політичних партій, що спричиняє кризові ситуації парламентської та урядової діяльності. Хоча проблему можна розглядати ширше - як низький рівень правової та політичної культури населення України. Доки не буде громадськість контролювати здійснення програм партій, доти вони не будуть керуватись ними при виробленні державної політики, а сама державна політика не стане прозорою, прогнозованою. З іншого боку, немає чіткого визначення джерела державної політики, погано структурований процес її вироблення знижує ефективність самої політики і деструктивно впливає на процес прийняття рішення.
4. Практичні дослідження показують суттєву різницю державної політики яку проводять партії різного спрямування, що прийшли до влади. Політичні партії можна розглядати у якості інституту державного управління, який встановлює певні “правила гри” (не тільки юридичні, і не тільки правовим шляхом), що походять від впливових і зацікавлених у певних державних рішеннях суспільних груп на пострадянському просторі (наприклад, олігархи, кримінальні угруповування). Іншою характеристикою названого інституту виступає формальна організація, як структурний елемент механізму державної влади та здійснювана ним практика (виборча діяльність, парламентська, урядова, формування та здійснення державної політики тощо). Новий інституціоналізм (неоінституціоналізм) як методологічна орієнтація дослідження демократії базується на переконанні, що політична демократія залежить не лише від економіки і соціальних умов, а також від композиції політичних інститутів. Використання неоінституціонального методу дослідження у державному управлінні сприяє розширенню його меж та об’єктивізації. Метод конструювання суспільних груп є продуктивним для розуміння природи представництва груп інтересів та можливостей цих груп, зокрема, політичних партій. Структурно-функціональний метод визначив напрям дослідження, що втілився в аналізі особливостей, функцій, структури та параметрів політичних партій в державному управлінні та дозволив позначити, осмислити, описати та порівняти їхню роль в процесі формування і здійснення державної політики й функціонування державної влади.
5. В Україні існує змішана форма республіканського правління. Сьогодні (2010 р.) ми знову повернулись до перзидентсько-парламентської республіки. У період з 2004 по 2010 рр. змінами до Конституції України була сформована парламентсько-президентська республіка, що стало результатом ситуативного компромісу, який позначився незбалансованістю владних повноважень, що викликало дві проблеми - адміністративно-політичну та партійно-політичну. Адміністративно-політичну проблему закладено в неузгодженості процедури формування уряду, де елементи президентської і парламентської систем суперечать одна одній та викликають протиріччя як між Верховною Радою та Президентом Україні, так і у Верховній Раді між партійними фракціями й окремими депутатами. Партійно-політична проблема полягає в тому, що Президент та більшість у Верховній Раді можуть належати до різних партій і блоків, мати суттєві розбіжності у політичних поглядах. У цьому випадку існуючий дисбаланс призводить до урядової або парламентської кризи, адже жодна з політичних сил не має достатньо ресурсів для реалізації своєї програми як державної. Проблеми ускладнюються ще й тим, що немає єдності поглядів на ці питання в українському політикумі. А змагання політичних партій несуть загрозу національній безпеці України та перспективам її демократичного поступу.
Зміст сучасного переходу (трансформації) об'єктивно визначається необхідністю встановлення універсальних правил гри для всіх суб'єктів побудови держави та творення державної політики, які б забезпечували державі роль неупередженого арбітра. Суб'єкти творення державної політики мають перейти від попередньої системи взаємодії, яка ґрунтувалась на індивідуальній домовленості, до прозорих універсальних правил. Цьому сприяє становлення політичного ринку в Україні на принципі плюралізму.
6. Досліджуючи функції політичних партій, такі як владні, виховання політичних лідерів та еліт, представництва інтересів, соціалізації можна зробити певні припущення щодо взаємозв’язку між організаційною структурою політичних партій, об’єднанням у партійну систему та їх участю у формуванні політичної системи держави, у державному управлінні, державній політиці.
Форми партійної організації та методи її роботи визначаються конкретними історичними умовами окремої країни та завданнями, що випливають з цих умов. На структуру партії суттєво впливає термін перебування її при владі. Партіям доводиться пристосовуватись до нових умов, шукати нові організаційні форми існування, щоб відповідали завданням просування положень програми партії в державну політику, а також новим вимогам комунікації. Піклуючись про стабільність політичної системи, держава намагається встановлювати певні правила і в партійному будівництві. У своїй діяльності політичні партії дотримуються, у першу чергу, норм законодавства.
Для просування ідей і цінностей політичної ідеології, перетворення їх у державну політику, створюється певна організаційна структура зі своїми правилами і нормами внутріпартійного життя, стилем керівництва та механізмами взаємодії із суспільством і владою. Організаційна побудова партії має відповідати її місії – просуванню в життя певного напряму суспільного розвитку, перетворення програми партії на державну політику. Сьогодні головна проблема розвитку політичної партії - внутрішньопартійна демократія: нерозв’язаність протиріччя між організацією і демократією, між підкоренням особистості та її свободою. Вирішення її полягає у демократизації процедури ротації керівництва партії, висунення кандидатів на керівні посади, залучення рядових членів партії до прийняття рішень, ґендерному квотуванні. Ці положення варто зафіксувати у статуті партії, що має бути відображено і у законодавстві. Проблеми прозорості процедур формування та прийняття партійних рішень, партійної участі сьогодні виходять на перший план.
7. Зміцненню партій та зменшенню їх залежності від олігархів сприяє державне фінансування статутної діяльності. Метою фінансового регулювання діяльності політичних партій з боку держави є заохочення громадян до участі у політичній діяльності. А метою фінансового регулювання виборчої діяльності є заохочення вільної конкуренції суб’єктів виборчого процесу, розвиток політичного ринку. Але держава має фінансувати конкретні суспільно-значущі проекти партій, заохочувати громадян до фінансової підтримки партій шляхом надання податкових пільг. Для України важливим є дотримання принципів прозорості, відкритості, підзвітності в процесі фінансування як виборчих кампаній, так і статутної діяльності партій, адже вони є суб’єктами формування органів державної влади, здійснення державного управління.
8. Політичні партії, виконуючи свої функції, стають причетними до здійснення усіх етапів політичного процесу прямо чи опосередковано. Вони артикулюють та агрегують інтереси громадян, поєднавши і перетворивши їх у державні рішення, державну політику. Формують уряд для творення та здійснення державної політики. Щодо етапу контролю, то парламентський контроль здійснюється за допомогою депутатських запитів, рахункової палати, за посередництвом бюджетного процесу та звітності уряду тощо. Здійснюючи свої функції, партії забезпечують стабільність державної машини, створюють найбільш сприятливі умови для послідовної зміни складу уряду в умовах багатопартійної системи. Це дає підстави для виокремлення функцій політичних партій в державному управлінні України: формування мети та стратегії суспільного розвитку; забезпечення зв’язку між державою і громадянським суспільством; запобігання конфліктам у державі; вироблення та здійснення державної політики; формування парламенту; формування уряду (просування партійних кадрів на всі рівні урядового апарату; супровід роботи партійних лідерів на державних посадах; забезпечення злагодженої діяльності гілок влади); опозиційна діяльність; запобігання конфліктам у суспільстві.
Перетворююча роль державного управління зводиться не тільки до забезпечення поступального розвитку суспільства, хоча це є головною його метою, а й до забезпечення стабільності суспільних відносин, що визначає значимість політичних партій у державному управлінні.
9. Крах комунізму і поява міжпартійної конкуренції в Східній Європі привели до того, що проблема впливу виборчих систем на позиції партії у суспільстві набула особливої актуальності. Сучасні демократії залежать від виборчих процедур, обмеженого врядування більшості й представницької передачі влади.
Існує кілька типів виборчих систем, що відрізняються правилами підрахунку голосів, висування кандидатів тощо. При оцінці виборчих систем орієнтуються, як правило, на такі критерії, як якість представництва та ефективність державного управління. Пропорційні систем ведуть до створення коаліційного уряду. Головними цілями введення пропорційної виборчої системи були поглиблення політичної структуризації українського суспільства, посилення ролі партій у політичному житті країни та в процесі прийнятті рішень у сфері державного управління, їхнє укрупнення, зміцнення взаємодії між урядом і парламентом тощо. Разом з тим, колишня партійно-господарська еліта намагалась зберегти свій вплив на владу.
Крім очевидних переваг, запроваджений в Україні різновид пропорційної системи має і низку недоліків, головними з яких є зменшення особистої відповідальності депутатів, послаблення їхніх зв'язків із виборцями, можливість виникнення диспропорцій у представництві в парламенті окремих регіонів, надмірне зростання ролі партійних лідерів (лідерів фракцій), зростання політичної корупції тощо.
Про реформи виборчих систем, як правило, говорять ті партії, яким загрожує втрата влади, або партії, які не можуть за існуючої системи прийти до влади. Тобто, від виборчих реформ більше залежать долі політичних партій, ніж суспільства в цілому. Власне, перехід до пропорційної системи з закритими списками в Україні сприяв збереженню старої еліти при владі. Результати ж виборів суттєво залежать від електоральної поведінки, на яку впливають соціально-економічний стан розвитку, показники інфляції, безробіття, рівня життя, тобто, ефективність державного управління, а також імідж партійних лідерів, громадська думка, яку в більшості своїй формують ЗМІ.
Недосконалість виборчої системи в Україні сприяє зростанню політичної корупції, та не сприяє циркуляції (оновленню) еліт. Про те, що її необхідно змінити говорять не тільки зарубіжні консультанти, а і всі, без винятку, політики, але політичної волі для встановлення правил прозорої конкуренції не вистачає. Отже, суспільство опиняється у ситуації виборів без вибору, а політичні партії поступово олігархізуються, перетворюються на картельні. І як результат – постійні кризи у державі, чому сприяє непопослідовність державної політики.
Політичні партії мають виконувати важливі функції у виборах, до яких належать: конструктивна; програмна; контрольна; артикуляційна; інтеграційна; комунікаційна; генеративна. Завданнями політичних партій є: забезпечення легітимності проведення виборів; підвищення рівня довіри громадян України до виборів та їх активності у виборчому процесі; забезпечення чесності та прозорості виборчих кампаній в Україні; здобуття перемоги своєму кандидату без серйозних конфліктів.
10. Розширення повноважень законодавчої гілки влади (політична реформа 2004 р.) передбачало збільшення структурованості парламенту та посилення партійної дисципліни й, отже, зміцнення власне партійної системи. Основним засобом досягнення цього був обраний перехід до пропорційної виборчої системи. Як фактор стабілізації також розглядалися зростання партійного контролю і керованості партій лідерами, чому мало би сприяти введення імперативного мандату. У підсумку, сильний парламент з дисциплінованими партіями повинен був стати одним з базових елементів нової моделі стримувань і противаг, зокрема - як інститут, здатний сформувати ефективну більшість і виконувати контроль над коаліційним урядом. З іншого боку, збереження парламентською більшістю стійкості заради виживання “свого” уряду мала би знижувати поляризацію партійного поля, принаймні, для парламентських партій. Практика показує, що розширення чи звуження повноважень законодавчої гілки влади не впливає на якість її роботи, яка залежить від досконалості фракцій.
Спроба запровадити парламентсько-президентську форму правління спричинила постійне блокування парламенту, переформатування фракцій, що свідчить про невміння політичних партій працювати в нових умовах. Процес формування парламентської більшості в Україні ускладнений ідеологічним та регіональним розмежуванням, недосконалими процедурами ротації еліт, пов’язаних із відсутністю історичного досвіду формування сталих парламентських коаліцій. Необхідно законодавчо регламентувати права і обов’язки більшості та опозиції. Важливо забезпечити дотримання цих прав. Опозиції необхідно надати право на заперечення, право формувати порядок денний одного із засідань сесії тощо. Інтенсивність впливу фракцій на прийняття державних рішень залежить як від чисельності, так і від інтелектуального потенціалу, рівня організації (дисциплінованості під час прийняття рішень), зовнішніх обставин та медіа-ресурсів.
11. В Україні місце партій займають адміністративно-економічні угрупування та різноманітні політичні групи тиску, які не репрезентують суспільні інтереси (3-5% населення), відповідно не можуть сформувати повноцінної державної політики, так як відсутнє стратегічне бачення суспільного розвитку. Вони реалізують власні інтереси вузьких груп, нерідко при цьому завдаючи шкоди інтересам держави і суспільства
За демократичної форми правління виконавчу владу в державі здійснюють представники однієї або кількох партій, що отримали більшість у парламенті. При цьому члени уряду можуть бути депутатами парламенту. Державна політика формується на базі політичної програми партії-переможниці. Політична практика країн з коаліційними урядами свідчить, що навіть у відносно стабільних коаліціях процес вироблення політики є менш узгодженим, ніж в однопартійних урядах, що пов’язано з необхідністю обговорення політичних рішень з партнерами по коаліції, які часто мають досить відмінні погляди щодо кожного політичного питання. Але однопартійні уряди, як правило, формуються у гомогенних суспільствах. Коаліційні уряди є більш обмеженими у спроможності проводити радикальні зміни в державному управлінні та дотримуватися обраного курсу, ніж кабінети, які спираються на підтримку консолідованої та дисциплінованої парламентської більшості. За необхідності здійснення радикальних реформ в державному управлінні більше підходить президентська або змішана (президентсько-парламентська) форма правління.
12. Для забезпечення оптимальних відносин між державними бюрократами і партійно-політичними утвореннями існує кілька концепцій взаємодії політики й адміністрації в державному управлінні. В останні десятиріччя ХХ ст. з`явилась концепція нового державного менеджменту важливим аспектом якої є залучення інститутів громадянського суспільства до виконання функцій, що раніше виконувала держава.
Ключовою умовою розвитку України має стати запровадження механізму формування уряду згідно з принципом політичної відповідальності. При чому, ця відповідальність має бути не тільки моральною, а і законодавчо унормованою, не тільки колективною, а й персональною. Стабільності державного управління сприяє розподіл керівних посад виконавчої влади на адміністративні та політичні. Але необхідно визначити статус політичних посад.
Уряд у сучасних умовах має більше орієнтуватись на горизонтальні зв’язки, у чому можуть допомогти йому політичні партії.
13. Інститут президентства в парламентських системах має певну специфіку. У парламентській системі, заснованій на партійно-пропорційних засадах, закладена потенційна можливість зловживання політичними партіями, що складають парламентську більшість, законодавчими можливостями. Для запобігання зловживання необхідно створення інституцій, здатних урівноважувати, обмежувати парламентське верховенство. Роль такої інституції виконує глава держави.
Інститут президенства на пострадянському просторі має свою специфіку, зокрема, щодо формування уряду. Роль президента щодо уряду посилюється у зв’язку з тим, що немає високоорганізованого партійно-політичного представництва у парламенті, притаманного розвиненим країнам. Посада президента двовимірна за своїм характером, а отже і двозначна. З одного боку, президент – голова держави і представник усього народу, з другого – обстоює партійний політичний вибір. Демократичність влади забезпечують політичні партії як колегіальний орган вироблення державної політики, яку впроваджує президент. В іншому випадку президентська влада перетворюється на одноосібне авторитарне правління.
Роль політичних партій у функціонуванні інституту президентства полягає у наступному: підготовка кандидатів на посаду президента; підготовка виборчої програми; організаційне та кадрове забезпечення здійснення програми; забезпечення стабільності шляхом домовленості з іншими політичними; зв’язок з громадянами; мобілізація громадян на виконання програми президента; створюють імідж президенту
Якщо партія президента становить меншість у парламенті, дуже важко ефективно організувати управління державними справами. Адже кожна політична сила буде намагатись втілювати свою політичну програму у державну політику. За президентської моделі методи компромісу, переговорів і розподілу влади відіграють провідну роль у відновленні демократії (Колумбія, Венесуела, Бразилія). Для компромісу потрібна політична воля, якої бракує українським політикам. Україні необхідно випрацювати свою інституційну модель взаємодії гілок влади, враховуючи інтереси всіх суб’єктів державно-управлінських процесів.
14. Україна перебуває в процесі демократизації, політичну суть якого складає розподіл державно-владних повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади, між центральними та регіональними структурами й органами місцевого самоврядування. Ця політична сутність постає через президентсько-парламентську форму державно-владних відносин (як таку, що зумовлена логікою трансформаційного процесу переходу від тоталітаризму до демократії) і знаходить своє остаточне вираження в змішаній формі правління, що відповідає історичній спадщині, політичній традиції, культурній ментальності України та реаліям сьогоднішнього дня, а також перспективам подальшого демократичного поступу.
Сучасне суспільство розвивається через циркуляції в ньому повідомлень, що насичені інформацією і легко декодуються за допомогою громадських організацій і, зокрема, політичних партій. Але держава проявляє себе як фактор непроникливості для ідеології комунікативної прозорості, яка сьогодні йде в парі з комерціоналізацією знань. Це загострює питання співвідношення економічної та державної взаємодії. Носієм комунікативної функції у державі виступають політичні партії, як інститут політичної системи, з одного боку, і інститут громадянського суспільства, з другого. Отже, вони є важливим суб’єктом державного управління, формування та здійснення державної політики.
Зміна природи сучасного знання може суттєво вплинути на державу, примушуючи її переглянути правові і фактичні відносини з громадянським суспільством та приватними підприємствами. Для цього необхідні умови прозорості і лібералізму. Політичні партії є тим інститутом, що за будь-яких обставин забезпечать зв’язок між державою і громадянським суспільством та бізнесом.
Якщо змінюється парадигма державного управління і основний наголос переноситься на надання послуг, то і змінюються акценти у функціонуванні політичних партій. Отже, вимоги сьогодення, участь партій у державному управлінні на базі політичного та ідеологічного плюралізму у формуванні та реалізації державної політики, суттєво змінили організаційну структуру політичних партій, їх функціональну спрямованість та форми політичної діяльності, а також саму суть державного управління.
Для демократичного розвитку інституту політичних партій потрібно законодавчо зобов’язати включити до статутів політичних партій такі індикатори як, термін перебування на керівних посадах, накопичення в одних руках керівних посад, гендерні квоти, формування порядку денного з’їздів і конференцій у первинних осередках партій. Для демократизації українського суспільства необхідно переглянути виборче законодавство відповідно до висновків Венеціанської комісії; прийняти закони про парламентську більшість та опозиції з чітким нормуванням відповідальності як партій в цілому, так і їх функціонерів; внести зміни до Регламенту Верховної Ради України гарантуючі права опозиції. Внести до класифікатора посад посаду політик.
У дисертаційному дослідженні окреслено низку проблем, що потребують поглиблених досліджень – це і формування державної ідеології, і розвиток партійного законодавства, і фінансування політичних партій, і партійний менеджмент, і політична відповідальність. Ці дослідження в сукупності сприятимуть розвитку науки державного управління, що позитивно вплине на ефективність управління державними справами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абетка українського політика : довідник / Авт.-упоряд. М. Томенко. – К., 2001. –
217 с.
2. Абетка української політики : [довідник] / Авт.-упоряд. : М. Томенко (кер.кол),
Л. Бадешко, В. Гребельник та ін. – К. : Смолоскип, 2002. – 368 с.
3. Адамс Дж. Думки про врядування / Дж. Адамс // Демократія : антологія / упоряд.
О. Проценко. – К. : Смолоскип, 2005. – С. 248 – 254.
4. Адамс Дж. Розважливі конституції Америки / Дж. Адамс // Консерватизм : антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Простір : Смолоскип, 2008. – С. 232 – 240.
5. Алексеев Ю. М. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985 - 1999) / Ю. М. Алексеев, О. В. Кульчицький, А. Г. Слюсаренко. – К. : ТОВ “УВПК” “Екособ”, 2000. – 296 с.
6. Амджадін Л. М. Політична та фінансова роль бізнесу в парламентських виборпх в Україні 2002 р.: спроба соціального діалогу : монографія / Л. М. Амджадін. – К. : Стилос, 2003. – 184 с.
7. Аналіз політики: концепції, практика / Д. Л. Веймер, Е. Р. Вайнінг ; [пер. з англ.
І. Дзюб, А. Олійник]. – К. : Основи, 1998. – 654 с.
8. Аналітична доповідь // Нац. безпека і оборона. – 2001. – № 12.
9. Антология мировой философии : 4 т. /Академия наук СССР. Институт философии. – М. : Мысль, 1969 – 1972. – Т. 3. – 1971. – 760 с.
10. Антонова Г. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / Комітет виборців України ; заг. ред. Є. В. Радченко. – К. : Факт, 2003. – 255 с.
11. Арбластер Е. Ключові ідеї демократії / Е. Арбластер // Демократія : антологія / упоряд. О. Проценко. – К. : Смолоскип, 2005. – С. 41 – 79.
12. Арендт Х. Истоки тоталитаризма [Електронный ресурс] / Х. Арендт. – Режим доступа : http://socioline.ru/node/797
13. Аристотель. Афинская полития. Государственное устройство афинян : пер. и прим. С. И. Радцига / Аристотель. – М. : Соцэкгиз, 1937. – 254 с.
14. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Р. Арон ; пер. с франц. Г. И. Семенова. – М. : Текст, 1993. – 623 с.
15. Атаманчук Г.В. Государственное управление: организационно-функциональные вопросы : учеб. пособ. / Г. В. Атаманчук. – М. : ОАО НПО „Економика”, 2000. – 303 с.
16. Афонин Э. Великая коэволюция. Глобальные проблемы современности: историко-социологический анализ / Э. Афонин, А. Бандурка, А. Мартынов. – К. : Парлам. из-во, 2003. – 384 с.
17. Афонін Е. Громадська участь у творенні та здійсненні державної політики /
Е. А. Афонін, Л. В. Гонюкова, Р. В. Войтович. – К. : Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2006. – 160 с.
18. Афонін Е. Політична реформа: взаємовідносин президента та Верховної ради /
Е. Афонін, О. Кучер // Теорія та практика державного управління. – 2007. – Вип. 3 (18). – С. 242 – 251.
19. Афонін Е. Соціальні цикли: історико-соціологічний підхід / Э. Афонин,
А. Бандурка, А. Мартынов / Укр. т-во сприяння соціальним інноваціям : Укр. технол. акад. – Х. : Вид-во „Золота миля”, 2008. – 504 с.
20. Бабій С. І. Формування багатопартійної системи в Україні: порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / Бабій С. І. – Одеса, 1999. – 215 с.
21. Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст. : програмні документи перших укр. політ. партій. – К. : Наук.-інформ. п-во „Пошук”, 1992. – 94 с.
22. Багряний С. Праві в після виборчій Україні : перспективи та недоліки /
Сергій Багряний [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nation.org.ua/articles/articles_133.html
23. Бадзьо Ю. Влада-опозиція-держава в Україні сьогодні: думки проти течії /
Ю. Бадзьо.– К. : Смолоскип, 1994. – 28 с.
24. Базів В. А. Партії в політичній системі перехідного періоду: українська практика і світовий досвід : дис... канд. політ. наук : 23.00.02 / Базів В. А. – Львів, 1999. – 218 с.
25. Базів В. А. Політичні партії в незалежній Україні : генеза і типологія / В. А. Базів. – Львів : Світ, 1999. – 54 с.
26. Базів В. Інструмент влади. Порівняльний аналіз походження і функціонування політичних партій у тоталітарних і демократичних політичних системах / В. Базів . – Львів : Світ, 1999. – 62 с.
27. Базовкин Е. Г. Политические партии и общественные движения в системе современной демократии (сравнительный анализ Украины и России) / Е. Г. Базовкин. – М. : Изд-во РАУ, 1993. – 389 с.
28. Базовкін Т. Партії та громадські об’єднання України / Т. Базовкін, В. Кремень. – К., 1994. – 90 с.
29. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень : проблеми теорії, методології, практики : монографія / В. Д. Бакуменко ; редкол. : В. М.Князєв,
П. І. Надолішній, М. І. Мельник та ін. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.;
30. Бала В. ІІолітичні партії України: підсумки парламентських виборів 2006 року : демо-версія, квітень 2006 р. / [В. Бала, О. Голобуцький, В. Якушик та ін.] / Агентство моделювання ситуацій АМС - К. : СП “Імтертехнодрук”, 2006. – 94 с.
31. Балабан Р. В. Розвиток виборчої системи України: політологічний аналіз : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / Балабан Р. В. - К., 1999. – 217 с.
32. Балабан Р. Початок передвиборної лихоманки / Р. В. Балабан // Нова політика. - 2001. - № 3. - С. 17-20.
33. Балабан Р. Результати парламентських виборів 1990, 1994, 1998 pp. : політологічний аналіз / Р. В. Балабан // Нова політика. – 1998. – № 6. – С. 2 – 5.
34. Балан С. В. Співвідношення політичної та конституційно-правової відповідальності у здійсненні державної влади : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / Балан С. В. – К., 2007 – 198 с.
35. Бандурка О. М. Влада в Україні на зламі 2 і 3 тисячоліть / О. М. Бандурка,
В. А. Греченко. – Х., 2000. – 304 с.
36. Бандурка О.М. Украина сегодня: политические, социальные и национальные детерминанты развития / О. М. Бандурка, В. Ю. Барков. – К. : Стилос, 1998. – 220 с.
37. Баталов О. Коаліційний уряд у сучасних демократіях : уроки для України [Електронний ресурс] / О. Баталов, О. Крисенко, О. Фісун. – Режим доступа : http://www.niss.gov.ua/Monitor/juli/21.htm
38. Батраков І. В. Інститут президентства як суб’єкт концептуальний влади у демократичних політичних системах : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 /
Батраков І. В. – Дніпропетровськ, 2003. – 204 с.
39. Баштанник В. В. Державне управління в системі владно-партійної взаємодії : дис. ... канд. держ. упр. : 25.00.01 / Баштанник В. В. – К., 2002. – 198 с.
40. Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент : монографія / В. М. Бебик. – К. : МАУП, 1996. – 144 с.
41. Бебик В. Політологія для політика і громадянина : [монографія] / В. М. Бебик. – К. : МАУП, 2004. – 424 с.
42. Бевз Т. А. Українська партія соціалістів-революціонерів: організація, ідеологія, політика : дис. ... д-ра іст. наук : 07.00.01 / Бевз Т. А. – К., 2005. – 386 с.
43. Бевз Т. Політична доктрина української партії соціалістів-революціонерів в контексті українізації / Т. Бевз // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика : зб. ст. / НАН України. Ін-т історії України. – К., 2004. – Вип. 7. – С. 77 – 83.
44. Бейме фон К. Партии / К. фон Бейме // Политология вчера и сегодня. – 1992. –
Вип. 4.
45. Бекешкіна І. Партії і партійне будівництво у соціологічному вимірі / І. Бекешкіна // Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців) / за ред. В. М. Ворони, М. О. Шульги. – К. : Ін-т соціології НАН України, 2001. – С. 201 – 216.
46. Бекешкіна І. Процес демократизації в Україні й розвиток політичної свідомості населення / І. Бекешкіна // Українське суспільство – 2003. Моніторинг соціальних змін / за ред. В. Ворони, М. Шульги. – К., 2003. – С. 232 – 242.
47. Бекешкіна І. Тенденції розвитку партійно-політичної структури українського суспільства: від виборів – 2002 до виборів 2006 / І. Бекешкина // Українське суспільство 1992-2006. Соціологічний моніторинг / за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н.
М. Шульги. – К. : Ін-т соціології НАН України, 2006. – С. 356 – 370.
48. Бери М. Трудным путем демократии : процесс государственного управления в США / М. Бери, Дж. Голдман, К. Джанда, К. Хула ; пер. с англ. – М. : РОССПЭН, 2006. –
644 с.
49. Берк Е. Хто промовляє за народ? / Е. Берк // Консерватизм : антологія. – 2-ге вид. / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Простір : Смолоскип, 2008. – С. 739 – 746.
50. Берк Э. Правление, политика и общество / Э. Берк. – М. : КАНОН-Пресс-Ц : Кучково поле, 2001. – 124 с.
51. Берк Э. Философкие исследования о происхождении наших идей возвысшенного и прекрасного / Э. Берк. – М.,1979. – 231 с.
52. Берлін І. Два концепти свободи / І. Берлін // Лібералізм : антологія / [упоряд.
О. Проценко, В. Лісовий]. – 2-ге вид. – К. : Простір : Смолоскип, 2009. – С. 546 – 584.
53. Бєлов Д. Конституційно-правове регулювання інституту президента в Україні та Франції : монографія / Д. Бєлов, Ю. Бисага. – Ужгород : Ліра, 2007. – 217 с.
54. Бистрицький Є. Посткомуністичні партії: від рухів до угруповань громадян /
Є. Бистрицький // доповіді міжнародного експертного клубу „Політична думка”. – К., 1995.
55. Бичек В Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин / В. Бичек, С. Здіорук // Стратегія політики і політичний аналіз. – 2001. –
Вип. 6.
56. Бідзюра І. П. Філософія системних реформ в Україні на рубіжі століть (політологічний аналіз) : дис. ... д-ра політ. наук : 23.00.02 / Бідзюра І. П. – Львів, 2006. – 371 с.
57. Балдич Н. Державна політика фінансового вирівнювання місцевих бюджетів: Автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України. – К., 2005. – 20с.
58. Білецький М. Політичні партії у взаємод