ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В НАУЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ : ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИССЛЕДОВАНИЯ ОБЩЕСТВЕННОГО СТАБИЛЬНОСТИ В НАУКЕ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

РУДЕНКО Ольга Мстиславівна

УДК 35:002.5+002.8

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В НАУЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
Бакуменко Валерій Данилович,
доктор наук з державного управління,
професор,
заслужений діяч науки і техніки України

Київ – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 СУСПІЛЬНА СТАБІЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ: ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ
20
1.1. Сучасний теоретичний контекст дослідження суспільної стабільності у державно-управлінській науці
20
1.2. Поняття суспільної стабільності як наукова дефініція теорії державного управління
40
1.3. Суспільна стабільність в контексті проблем державного управління
79
Висновки до розділу 1 90
РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В НАУЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
94
2.1. Система наукових парадигм та методологія державного управління у дослідженні суспільної стабільності: комплексний підхід
94
2.2. Концептуальні засади дослідження суспільної стабільності в державному управлінні
113
2.3. Моделювання процесу стабілізації суспільства в методології державного управління
135
Висновки до розділу 2 153
РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ ВИМІРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ
157
3.1. Соціально-ціннісні аспекти державного управління забезпеченням суспільної стабільності
157
3.2. Державне регулювання процесу стабілізації політичної системи суспільства
180
3.3. Прогнозні моделі нестійкого розвитку в аналізі економічної стабільності суспільства
204
3.4. Інтегративний характер державного управління забезпеченням соціальної стабільності
225
Висновки до розділу 3 249
РОЗДІЛ 4 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ СУСПІЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ
253
4.1. Сутність державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності
253
4.2. Специфічні механізми забезпечення суспільної стабільності 269
4.3. Інноваційність державного управління та процес забезпечення суспільної стабільності
283
4.4. Державно-управлінські підходи до аналізу та оцінювання суспільної стабільності
302
Висновки до розділу 4 321
РОЗДІЛ 5 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ПІДХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В ПРАКТИЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

325
5.1. Стратегічні орієнтири та пріоритети державного управління в контексті інституційного розвитку
325
5.2. Проблемно-орієнтований підхід до державного управління забезпеченням суспільної стабільності
344
5.3. Науково-прикладні рекомендації щодо забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні
372
Висновки до розділу 5 383
ВИСНОВКИ 386
ДОДАТКИ 401
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 439

ВСТУП

Актуальність дослідження. Орієнтація курсу держави на глибокі системні реформи, які дадуть змогу вивести Україну на шлях сталого соціально-економічного розвитку, ставить перед державним управлінням важливе завдання щодо побудови сучасного, стійкого, відкритого і конкурентоспроможного суспільства, формування професійної та ефективної системи державного управління. Важливість цього зумовлюється наявністю ознак загальної духовної кризи та певним соціально-економічним відставанням держави від розвинених країн світу. В контексті сучасних системних реформ, які охоплюють усі сфери суспільно-політичного та соціально-економічного життя країни, стратегічною метою суспільного розвитку та державного управління ним стає суспільна стабільність. При цьому стабілізація системи державної влади та державного управління є обов’язковою та важливою з огляду на те, що саме вона виступає основним суб’єктом управління суспільним розвитком.
Проте сучасна суспільно-політична ситуація зумовлює розуміння того, що система державного управління є не досить ефективною і не відповідає реальним потребам суспільних трансформацій, спрямованих на модернізацію та забезпечення суспільної стабільності. Розв’язання проблеми здатності системи державного управління забезпечувати суспільну стабільність на основі узгодження та відтворення стійких зв’язків між інтересами і потребами всіх суб’єктів суспільного розвитку вимагає коригування процесів розвитку всіх сфер суспільного життя, взаємодії державної влади і громадянського суспільства, вироблення теоретико-методологічних підходів до розуміння суспільної стабільності як комплексного складного явища суспільного розвитку. Однак це поки що не знайшло належного відображення не лише в науці державного управління, а й у суміжних наукових галузях, де головна увага приділяється окремим елементам її розуміння в політичному, економічному або соціальному аспектах, а отже потребує його теоретичного наповнення та конкретизації.
В основу дослідження покладено ґрунтовні наукові напрацювання з теорії та методології державного управління В.Авер’янова [1], Г.Атаманчука [7], В.Бакуменка [15; 127; 138], В.Бодрова [23], В.Бондаренка [24; 25], Р.Войтович [42], В.Голубь [55], І.Грицяка [62], Н.Грицяк [63], Б.Гурне [66], Н.Діденко [82; 83], Ю.Кальниша [120], В.Князєва [127; 138], Ю. Ковбасюка [139], Ю.Куца [166; 167], В.Лугового [174], А.Михненка [377], П.Надолішнього [197], І.Надольного [198], Н.Нижник [206], Г.Райта [257], В.Ребкала [259], В.Рижиха [265], І.Розпутенка [271], В.Романова [274; 275], С.Серьогіна [335], Г.Ситника [339], Ю.Сурміна [127; 362], В.Тертичка [366], В.Тимцуника [368; 369], В.Трощинського, С.Фареніка [379], В.Цвєткова [206], Г.Щєдровіцкого [401] та інших учених.
Міждисциплінарний характер державного управління та складність досліджуваного об’єкту обумовили звернення до теоретико-методологічних розробок суспільствознавчих наук – соціальної філософії (В.Андрущенко [64], П.Дж.Бьюкенен [33], О.Валевський [34], Л.Губерський [64], В.Князєв [137], В.Козаков [140], А.Колодій [143; 145], В.Кремень [155], М.Михальченко [64], М.Мокляк [196], Б.Парахонський [222], В.Скуратівський [340]); політології (О.Галкін [45], О.Кіндратець [122; 123], О.Крупська [156], Ю.Левада [171], Ю.Павленко [218], О.Павлова [156], А.Соловйов [346], С.Телешун [364], О.Шабров [392; 393], Л.Шкляр [398]); економічної теорії (В.Бодров [23], Г.Гамідов [116], В.Геєць [48], Р.Грінберг [60], С.Демченко [75], Т.Ісмаілов [116], В.Микитенко [69], В.Найдьонов [201], І.Поспєлов [236], В.Решетіло [264], І.Розпутенко [271], Й.Шумпетер [400]); синергетики (Л.Бєвзєнко [17], Р.Євстігнєєв [91; 92; 94], Л.Євстігнєєва [91; 92; 94], М.Єльчанінов [98], С.Єрохін [101; 102], Є.Князєва [127; 128; 131], С.Курдюмов [127; 128], Г.Малинецький [11], А.Назаретян [199], І.Пригожин [238; 239; 240], І.Стенгерс [240], Г.Хакен [383], І.Черленяк [388]). Творче опрацювання автором наукового доробку згаданих вище вчених сприяло формуванню концептуального бачення специфічного поля дослідження та виробленню системного підходу до аналізу суспільної стабільності в науці державного управління.
Дослідження феномену суспільної стабільності базується на наукових доробках сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених – В.Бакуменка [294], О.Галкіна [47], А.Гуц [67; 68], В.Коневей [416], Н.Луман [176], А.Макаричєв [178], Ю.Ніснєвич [207], А.Панарін [221], Г.Пастернак-Таранушенка [225], Л.Паутової [226], М.Руткевич [328], М.Савєльєва [330], Є.Циммєрман [480], О.Шабров [394; 395], в яких активізовано обговорення зазначеної проблематики в державному управлінні.
Вагомим теоретичним джерелом для розробки парадигм суспільної стабільності також стали дослідження В.Кохановського [147; 381], Т.Куна [164], І.Лакатоса [169], Т.Лєшкєвича [381], Л.Мікешиної [186], В.Стьопіна [355], В.Уфімцева [378] та інших дослідників, у працях яких підіймаються проблемні питання формування загальної дослідницької позиції наукового осмислення складних явищ і процесів.
Проте, навіть не зважаючи на численні наукові розробки щодо загальних питань стабільності, переважна більшість яких стосується окремих аспектів політичної та економічної стабільності або належить до сфери дослідження складних систем, проблеми суспільної стабільності практично перебувають поза увагою науковців. На сучасному етапі в державному управлінні відсутня комплексна наукова теорія, предметом якої є явище суспільної стабільності, внаслідок чого процес управління суспільним розвитком залишається редукованим, обмеженим класичними уявленнями загальної теорії управління. Зокрема, у вітчизняній державно-управлінській науці подібні дослідження досі не здійснювалися цілеспрямовано і системно.
Саме тому автор зосереджує увагу на визначенні теоретико-методологічних засад дослідження суспільної стабільності в науці державного управління та виробленні на цій основі стратегічного бачення основних напрямів і підходів до забезпечення суспільної стабільності в державно-управлінській практиці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота висвітлює результати наукових досліджень автора, одержаних у процесі виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” за темами науково-дослідних робіт: “Розроблення філософсько-методологічних засад функціонування суб’єктів державного управління” (ДР № 0103U006813), “Виявлення та діагностування проблемних ситуацій державного управління” (ДР № 0103U007469), “Методологія дослідження, аналізу та оцінки соціально-політичних проблем і процесів реформування сучасного українського суспільства” (ДР № 0106U000469), “Розроблення методологічних засад філософії державного управління”
(ДР № 0106U004375), “Закономірності, особливості та тенденції розвитку державотворення та державного управління” (ДР № 0106U004367), “Концептуальні засади аналізу та оцінювання ефективності механізмів регулювання інтеграційних процесів в Україні” (ДР № 0107U005896), “Розроблення короткого термінологічного словника з державного управління” (ДР № 0108U002014), “Механізми забезпечення реалізації державної політики у сфері реформи місцевого самоврядування”
(ДР № 0108U002010), “Моніторинг діяльності Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади: методологічний підхід”
(ДР № 0108U002011), “Науково-методологічне забезпечення формування кадрового потенціалу місцевого самоврядування в Україні”
(ДР № 0109U003006), “Науково-методичні засади розвитку галузі науки “Державне управління” (ДР № 0109U003005), “Проектне та програмне забезпечення інституційного розвитку Національної академії державного управління при Президентові України” (ДР № 0110U000420) та за договірними темами: “Аналітично-інформаційне забезпечення проблем реформування органів виконавчої влади та підвищення ефективності механізмів державного управління” (ДР-ОК № 0103U007471), “Розробка словника системного аналізу проблем державного управління”
(ДР-ОК № 0103U007727), “Проведення соціологічних досліджень щодо динаміки змін відношення різних верств населення до процесу інтеграції України в НАТО” (ДР-ОК № 0103U007471), “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (ДР № 0108U008164), “Розроблення науково-методичного та організаційного забезпечення включення питань європейської та євроатлантичної інтеграції України до змісту підготовки студентів за спеціальністю “Міжнародні відносини” у вищих навчальних закладах і його пілотне впровадження на регіональному рівні” (ДР-ОК № 0108U006092) протягом 2003-2010 рр., у яких відповідно розкрито методологічні проблеми підвищення ефективності управління, здійснено діагностику й оцінку проблемних ситуацій у сфері державного управління та визначено методологічні підходи щодо прийняття державно-управлінських рішень для їх врегулювання, узагальнено закономірності розробки і впровадження механізмів стабілізації соціально-економічного розвитку, встановлено основні чинники, що впливають на рівень ефективності управління соціальним розвитком, виявлено взаємозв’язок державної політики з державним управлінням, досліджено закономірності розвитку інтеграційних процесів, їх теоретико-методологічне підґрунтя в контексті сучасних філософських та державно-управлінських концепцій, охарактеризовано науково-методологічні засади формування та розвитку галузі науки “Державне управління”, особливості її інфраструктури тощо.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретико-методологічних засад дослідження суспільної стабільності в науці державного управління, обґрунтування шляхів застосування отриманих результатів у державно-управлінській практиці.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:
 здійснити системний аналіз наукових напрацювань щодо дослідження суспільної стабільності; визначити дефініцію суспільної стабільності, виокремити проблемне поле її аналізу; визначити зміст та роль суспільної стабільності в контексті завдань державного управління;
 сформулювати базові науково-теоретичні й концептуальні положення, поняття та категорії дослідження суспільної стабільності в науці державного управління;
 окреслити методологічні засади аналізу суспільної стабільності та її дослідження в науці державного управління;
 дослідити процес стабілізації суспільства, визначити його основні етапи та характеристики;
 запропонувати систему моделей дослідження суспільної стабільності в науці державного управління;
 виявити аксіологічний зміст та пріоритетні напрями державного регулювання суспільно-політичної стабільності;
 розробити прогнозні моделі соціально-економічної стабільності суспільства та визначити змістові характеристики державного управління її забезпеченням;
 розкрити сутність, охарактеризувати роль і місце державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності в системній трансформації державного управління та встановити їх науково-прикладне значення;
 обґрунтувати доцільність використання принципів інноватики в державному управлінні та визначити основні елементи інноваційної стратегії стабільного розвитку;
 розробити систему аналізу та оцінювання суспільної стабільності в межах методології державного управління;
 визначити перспективні напрями державного управління забезпеченням суспільної стабільності та розробити науково-прикладні рекомендації щодо стабілізації суспільного розвитку.
Об’єкт дослідження – державне управління суспільним розвитком.
Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади дослідження суспільної стабільності в науці державного управління.
Методологія дослідження. Для реалізації мети й завдань дослідження використовувався комплекс сучасних загальнонаукових та специфічних принципів, підходів, методів, зокрема:
 принципи сходження від абстрактного до конкретного – від розкриття загального змісту поняття “суспільна стабільність” до з’ясування особливостей формування теоретико-методологічних засад суспільної стабільності в державному управлінні; збіжності законів розвитку об’єкта і законів його пізнання, що зумовлює необхідність дослідження суті розвитку суспільної стабільності в державному управлінні, її впливу на формування і функціонування самої держави, системи управління та громадянського суспільства із застосуванням методів, які найбільше відповідають обставинам сучасного розвитку; проблемної вмотивованості для окреслення проблемного поля суспільної стабільності в державному управлінні та розробки на цій основі конкретних державно-управлінських механізмів її забезпечення; самоорганізації соціальних систем для визначення функції самоорганізації суспільної системи щодо здатності самостійно формувати свою структуру, визначати напрями та механізми взаємодії основних підсистем забезпечення суспільної стабільності;
 діалектичний підхід, який детермінує гіпотезу, проблемне поле та одержані результати; синергетичний підхід, що пояснює дослідження процесів стабільності/нестабільності складних динамічних відкритих нелінійних систем та управління ними; комплексний та системний підходи, які дали змогу підійти до розгляду феномену суспільної стабільності в державному управлінні шляхом вивчення основних сфер суспільного життя; ситуаційний підхід, що визначає методологію вивчення підсистем суспільної стабільності, адекватну меті, в її взаємозалежності від внутрішніх факторів та факторів зовнішнього середовища;
 методи аналізу та синтезу: системний метод, що дає змогу розглядати феномен суспільної стабільності як складне суперечливе явище та систему, зумовлену її структурою і функціями; ситуаційний метод, за допомогою якого аналітичним шляхом досліджуються проблеми формування суспільної стабільності відповідно до змін соціального середовища; причинно-наслідковий метод, який дає змогу вивчати взаємодію підсистем з погляду стабільності/нестабільності; аксіологічний метод, що використовується для формування розуміння суспільної стабільності в контексті державного управління, досліджуваного в межах системи цінностей; інституційний метод, який виявляє певні характеристики об’єкта, розкриває систему цінностей, норм, пріоритетів, визначає стійкі форми взаємодії та інструменти впливу у процесах суспільного розвитку; структурно-функціональний метод, що дає змогу аналізувати структуру суспільної системи як сукупності зв’язків між її основними підсистемами, виявляючи характеристики та закономірності цих зв’язків; метод ефективності, що зумовлює співвідношення рівня суспільної стабільності та механізмів її забезпечення; метод ієрархій, що використовується для визначення ієрархічної послідовності та пріоритетності підсистем суспільної стабільності, а також методи сценаріїв, систематизації та порівняння.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням у науковій галузі державного управління, що розкриває та встановлює теоретико-методологічні засади дослідження суспільної стабільності в науці державного управління, забезпечуючи розробку науково-прикладних положень та моделей для практичного використання одержаних результатів.
У дисертаційній роботі:
уперше:
 обґрунтовано доцільність виділення явища суспільної стабільності як об’єкта державного управління та виявлено концептуальні засади її дослідження з урахуванням особливостей перехідного суспільства; визначено та розкрито рівні забезпечення суспільної стабільності (свідомісний, політичний, економічний, соціальний, культурний) у контексті завдань державного управління;
 уведено в науковий обіг поняття суспільної стабільності як стану взаємодії та взаємозв’язку всіх структурних елементів основних підсистем суспільства, який утворюється в процесі динамічного розвитку і забезпечує системі умови для збереження цілісності й тривалого функціонування під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників; визначено змістові складові суспільної стабільності, зокрема: мету (ситуативна адаптація, самозбереження системи, самоорганізація системи, системні трансформації, стабілізаційна транзитивність, стабілізація, закріплення стабілізації, якісні зміни, інноваційне моделювання), етапи (дестабілізація, нестабільність, престабілізація, нестабільність/стабіль¬ність, усвідомлення необхідності стабілізації, стабілізація системи, суспільна стабільність, пост-стабілізація, пост-стабілізаційна інноваційність) і типологічні ознаки (хаотичність, дискретність, інваріантність, варіативність, адаптивність, динамічність, адекватність, поліморфність, поліваріативність);
 запропоновано синергетичні підходи в державному управлінні до моделювання процесу стабілізації суспільства в межах основних фаз проявів останньої (дестабілізація, хаотичний розвиток, вибір альтернативи, адаптація, стабілізація) та виділено відповідні типи стану системи (динамічний, стабільний, транзитивний, сталий, нестабільний);
 розроблено систему аналізу і оцінювання суспільної стабільності на основі поєднання методів транзитивного (метод імітаційного моделювання, який ґрунтується на визначенні поведінки реальних систем шляхом установлення особливостей перехідних станів системи) та інноваційного (імовірнісний метод, що базується на використанні динамічних моделей стабільного розвитку системи) моделювання, інноваційної редукції (зведення структури суспільних інновацій до складових елементів процесу їх утворення за допомогою інноваційних фільтрів) та стабілізаційного аналізу (спосіб вирішення проблеми розвитку складних систем з використанням стабілізаційних моделей);
удосконалено:
 підходи до вироблення державної політики (інституційний, проблемно-орієнтований, програмно-цільовий тощо) шляхом пріоритетного застосування принципів системності та комплексності у визначенні стратегічних цілей, напрямів і орієнтирів державного управління забезпеченням суспільної стабільності на перехідних етапах розвитку системи;
 підходи до моделювання соціально-економічних процесів шляхом упровадження принципів економічної синергетики (динамічна рівновага, міжчасова економічна рівновага, специфікація структурних рівнів, фазових пріоритетів, ідеальних уявлень про симетричність систем, часових параметрів і факторів часу тощо) в методологію державного управління, що дало змогу довести інтегративний характер державного управління забезпеченням суспільної стабільності;
дістали подальшого розвитку:
 розуміння державно-управлінських механізмів шляхом визначення їх стабілізуючої функції в аспекті системних трансформацій державного управління, на підставі чого державно-управлінські механізми забезпечення суспільної стабільності розглядаються як упорядкована система взаємоузгоджених та взаємообумовлених елементів усіх підсистем, скерованих управлінським впливом на забезпечення стабілізації суспільного розвитку;
 соціально-ціннісні засади державного управління через установлення аксіологічного змісту та пріоритетних напрямів державного регулювання суспільно-політичної стабільності, в межах яких стабільність набуває значення однієї з найбільш важливих цінностей розвитку держави й суспільства, що визначає систему соціальних цінностей і відповідних засобів досягнення суспільної стабільності;
 методологія державного управління на основі виявлення закономірностей ієрархічної послідовності та рівневої взаємодії (суспільна система являє собою чіткий порядок взаємопов’язаних підсистем), суспільної стабільності (суспільна система є стабільною тільки відносно стану нестабільності) та інноваційності (будь-які зміни приводять до виникнення нового);
 принципи інноватики державного управління (цілеорієнтованості, інноваційної орієнтації механізмів, інноваційної модернізації форм тощо) через визначення основних елементів інноваційної системи забезпечення суспільної стабільності та впровадження індикаторної системи моніторингу, конкретизованих у відповідних моделях, що сприяє інноваційній орієнтації функцій, механізмів, форм системи інноваційного суспільства; забезпеченню здатності системи державного управління інноваційно відповідати викликам соціуму, а також формуванню механізмів запобігання руйнуванню цілісності та нормальної життєдіяльності суспільства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення й висновки щодо теоретико-методологічних засад дослідження суспільної стабільності в державному управлінні можуть бути використані для розробки теорії суспільної стабільності в державному управлінні, формування стратегії суспільної стабільності на державному рівні, державних програм стратегічного спрямування, покладених в основу вироблення механізмів стабілізації суспільного розвитку. Теоретичні положення, висновки й рекомендації можуть бути також застосовані в процесі підготовки державно-управлінських рішень у галузі правової, економічної та інформаційної політики, розробки практичних рекомендацій органам державної влади та органам місцевого самоврядування.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені в діяльність центральних та місцевих органів державної влади України, знайшли застосування в прикладних дослідженнях державних аналітичних структур, у підготовці довідкових видань, у навчальній практиці. Так, оригінальні методики і практичні рекомендації, що містяться в дисертаційному дослідженні, використовувалися Національним інститутом стратегічних досліджень у процесі підготовки аналітичних матеріалів до Адміністрації Президента України, зокрема при розробці методики оцінки ефективності економічного потенціалу України, типології загроз національним інтересам держави, що спричиняють політико-економічну дестабілізацію в Україні, та визначенні стратегічних підходів до обґрунтування економічної моделі розвитку України (акт про впровадження від 23 липня 2010 р.); у соціально-психологічній роботі Адміністрації Державної прикордонної служби України при типологізації соціальних параметрів інноваційної системи забезпечення стабільності колективів (акт про впровадження від 2 грудня 2009 р.); у діяльності Державного комітету інформатизації України при визначенні теоретико-методологічних засад формування адаптивних механізмів інформаційно-аналітичного забезпечення стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням суспільної стабільності, методів політичної комунікації в аспекті підвищення ефективності взаємодії органів державної влади, суб’єктів громадянського суспільства на різних рівнях забезпечення суспільної стабільності; при встановлені ролі ідеології як інформаційної складової процесів державного управління у сфері забезпечення суспільної стабільності (довідка про впровадження № 50/06-09 від 16 листопада 2009 р.); у роботі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту при підготовці проекту Національної доктрини молодіжної політики в частині визначення шляхів участі молоді у процесах прийняття рішень, формулювання умов сталого розвитку та шляхів забезпечення державою сталого розвитку молодіжного середовища; Концепції національно-патріотичного виховання в частині визначення мети, завдань та напрямів реалізації Концепції, формування методичних засад національно-патріотичного виховання молоді (акт про впровадження від 3 листопада
2009 р.); у роботі Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України при розробці пропозицій щодо вдосконалення національної системи державного управління політичними, науково-технічними, економічними, оборонними та соціальними процесами в Україні та в країнах світу – лідерах економічного і соціального розвитку (довідка про впровадження № 1/4-55 від 28 квітня 2009 р.); у навчальній діяльності Закарпатського державного університету при написанні навчальних посібників, що використовуються для підготовки студентів-бакалаврів та магістрів IV-V курсів факультету міжнародних відносин денної та V-VI курсів заочної форми навчання за напрямом 03.04 “Міжнародні відносини” зі спеціальностей 6.030400 та 8.030405 “Країнознавство” (довідка про впровадження № 462/01-21 від
22 травня 2008 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею і містить отримані автором результати у сфері науки державного управління, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему формування теоретико-методологічних засад дослідження суспільної стабільності в державному управлінні. У дисертаційній роботі не використовувалися оригінальні ідеї або розробки, що належать співавторам окремих наукових праць. У наукових статтях, що висвітлюють загальні питання стабільного розвитку суспільства, дисертантом визначено поняття “суспільна стабільність” та окреслено підсистеми її забезпечення [294]; вказано на основні закономірності забезпечення суспільної стабільності, виділено чинники суспільної нестабільності, що порушують цілісність систем усіх рівнів [288]; проаналізовано головні шляхи забезпечення суспільної стабільності в контексті інтеграції та глобалізації [316]; узагальнено фактори, що впливають на процес зміни кризових станів системи стабільними з огляду на визначення завдань стратегічного управління в напрямі європеїзації національної моделі державного управління [295]; установлено напрями формування методології інноваційної системи державного управління України з урахуванням геополітичних інтересів держави [300]; здійснено аналіз змін у політичній структурі пострадянських країн Центральної та Східної Європи перед вступом до Альянсу [118]; наведено визначення базових понять стабільного зовнішньополітичного розвитку держави в контексті інтеграції та глобалізації [99]. У роботах з історії, теорії та методології державного управління визначено найважливіші складові системи державного управління та розкрито зміст поняття “суб’єкти державного управління” [298]; окреслено основні підходи до методології інноваційних фільтрів [289]; з’ясовано роль інноваційних фільтрів як ефективного методологічного засобу виявлення соціальних інновацій в процесах самоорганізації суспільства [293]; запропоновано концептуальні підходи до розуміння понять суспільної стабільності та парадигм державного управління [184]; наведено дефініцію поняття “інновація”, що утворюється в процесі наукового дослідження [309]. У навчальних посібниках визначено напрями взаємодії держави та громадянського суспільства в контексті пріоритетів зовнішньої політики держави [76]; розкрито суть понять інтеграції та глобалізації в аспекті інноваційних трансформацій та наведено їх категоріальні характеристики [185]; визначено основні економічні інституції Європейського Союзу [193].
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на науково-практичних конференціях, семінарах, конгресах, зокрема: “Перспективи громадської співпраці. Моделі та механізми впровадження” (Київ, 2003), “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), “Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, 2003), “Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (Львів, 2004), “Менеджмент у ХХІ столітті: розвиток організацій та управління персоналом” (Львів, 2004), “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), “Муніципальний менеджмент: становлення та розвиток в Україні” (Дніпропетровськ, 2004), “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005), “Внутрішня політика держави: сутність, принципи, методологія” (Львів, 2005), “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006), “Духовні цінності в сучасному інформаційному суспільстві та український вибір” (Київ, 2006), “Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (Львів, 2006), “Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика” (Львів, 2007), “Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання фахівців на міжнародному ринку вищої освіти” (Сніна, Словаччина, 2007), “Пріоритети транскордонного співробітництва в руслі регіонального розвитку України після розширення Євросоюзу: практика і досвід Закарпаття” (Ужгород, 2007), “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007), “Інновації в навчальному процесі вищих навчальних закладів: міжнародний та національний досвід” (Сніна, Словаччина, 2007), “Актуальні аспекти реалізації євроінтеграційних прагнень України” (Ужгород, 2007), “Інформаційно-аналітичне та науково-організаційне забезпечення вступу України до НАТО” (Ужгород, 2007), “Європейські орієнтири муніципального управління” (Київ, 2008), “Політична система і політичні ризики в сучасній Україні” (Київ, 2008), “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2008), “Лісабонська стратегія як визначальний чинник європейської інтеграції в галузі освіти і науки” (Гирляни, Словаччина, 2008), “Взаємовідносини України з НАТО: соціально-політичний аспект” (Ужгород, 2008), “Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій” (Львів, 2008, 2009), “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (Київ, 2009), “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009), “Россия: ключевые проблемы и решения” (Москва, Росія, 2009), “Духовные ценности в науке, культуре, образовании” (Ярославль, Росія, 2009), “Перспективні напрями і способи реалізації інноваційних технологій у системі європейської вищої освіти” (Високі Татри, Словаччина, 2009), “Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку” (Київ, 2010), “Міжнародне співробітництво у впровадженні інноваційних технологій навчання у вищій школі” (Кошице, Словаччина – Мішкольце, Румунія, 2010).
Окремі положення дисертації обговорювалися на фахових науково-методичних семінарах і круглих столах, під час публічних виступів автора в органах державної влади і навчальних закладах. Дисертацію в цілому обговорено й рекомендовано до захисту на розширеному засіданні Вченої ради Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи висвітлено у
59 наукових працях, у тому числі: одноосібній монографії, розділах у
двох колективних монографіях, 26 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління, 17 тезах у матеріалах науково-комунікативних заходів. Серед публікацій, які додатково висвітлюють результати дисертації, 6 статей в інших наукових виданнях, 7 навчальних посібників, словників та навчально-методичних розробок. Загальний обсяг публікацій автора за темою дослідження становить 46,5 обл.-вид. арк.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 490 сторінок. Обсяг основного тексту становить
391 сторінку. Список використаних джерел на 51 сторінці включає
480 найменувань, у тому числі 75 іноземними мовами та 33 Інтернет-джерела. Дисертація містить 22 таблиці, 39 рисунків та 3 додатки на
42 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено актуальну наукову проблему, що полягає у розробці комплексного підходу до формування теоретико-методологічних засад дослідження суспільної стабільності в науці державного управління, та розроблено науково-прикладні положення, моделі й процедури, які забезпечують теоретичне й практичне використання одержаних результатів. На основі здійсненого дослідження зроблено такі висновки і пропозиції.
1. Здійснений системний аналіз наукових напрацювань щодо дослідження суспільної стабільності дає змогу стверджувати, що значний обсяг невирішених питань дослідження явища суспільної стабільності в науці державного управління, а також визначення її місця і ролі в процесах суспільного розвитку, складають теоретико-методологічні проблеми формування та забезпечення суспільної стабільності в контексті сучасних парадигм державного управління. Особливо ці проблеми посилюються у зв’язку з відсутністю в науковій літературі чіткого понятійно-категоріального апарату явища суспільної стабільності та дефініцій її предметної області в науці державного управління, а також з подекуди наявним ототожненням досить різних за своєю суттю понять.
Такий стан проблеми обумовлює необхідність систематизації основних дефініцій та виведення базового поняття, що дало б змогу більш ретельно проаналізувати й конкретизувати теоретико-методологічні підходи, які існують в межах парадигм державного управління. Важливість цього обумовлена тим, що конкретизація основних понять дає можливість створити на теоретичному рівні та впровадити в практику державного управління концепції та підходи, які забезпечують теоретичне осмислення явища суспільної стабільності та визначаючи якісну складову процесів суспільного розвитку, створюючи умови для формування державно-управлінських механізмів його стабілізації.
Сформовано розуміння суспільної стабільності з точки зору системності та комплексності науки державного управління. В роботі запропонована наступна дефініція суспільної стабільності – такий стан взаємодії та взаємозв’язку всіх структурних елементів основних підсистем суспільства, який в процесі динамічного розвитку системи забезпечує їй умови для збереження цілісності та тривалого функціонування під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. З точки зору суб’єктів державного управління суспільна стабільність може бути визначена як керованість стану цілісності системи.
Визначено зміст і роль суспільної стабільності в контексті завдань державного управління та сформовано пріоритетні напрями її забезпечення: випереджаючі уявлення як основа для визначення шляхів трансформації сучасної моделі державного управління та можливих наслідків її впровадження в процесі суспільного розвитку; впровадження принципу достатньої різноманітності в процес розвитку системи державного управління з корегуванням з боку основних пріоритетів стабілізації суспільства; забезпечення необхідного рівня еволюції системи державного управління відповідно до цілей та завдань щодо забезпечення суспільної стабільності як основи формування ефективної державної політики, механізмів реалізації її основних принципів та пріоритетів; вироблення методології дослідження складних суспільних явищ з метою розробки адекватних методів, механізмів та технологій державного управління в сфері суспільного розвитку; вироблення стратегії розвитку суспільства та держави з урахуванням спрямованості всіх сфер суспільної діяльності на стабільність; визначення впливу ціннісних, політичних, соціально-економічних чинників на процес державного управління забезпеченням суспільної стабільності, а також шляхів державного регулювання соціально-ціннісної, політичної, економічної, соціальної сфер у процесах стабільного розвитку суспільства; розроблення сучасних методів та технологій державного управління на основі застосування принципів синергетики та інноватики до дослідження суспільних явищ; розроблення нових підходів у державному управлінні, які мають стати основою державних реформ в усіх сферах суспільного і державного життя в умовах суспільних трансформацій.
2. Сформовано базові науково-теоретичні й концептуальні положення, поняття та категорії дослідження суспільної стабільності в державному управлінні із застосуванням міждисциплінарного підходу, який дає можливість стверджувати, що суспільна стабільність є специфічним предметом науки державного управління. Будучи складним феноменом суспільного буття, суспільна стабільність репрезентується основними рівнями суспільного розвитку, на основі яких визначаються підсистеми її забезпечення в державному управлінні (свідомісна, політична, економічна, соціальна, культурна). Ці положення дозволяють поєднати в єдиному аналітичному просторі сучасні дослідницькі принципи та підходи (теорії системи, системного аналізу та синергетики тощо), розширивши класичну парадигму державного управління до розуміння сучасної проблематики управління суспільним розвитком, що формується в межах постмодерної парадигми.
У процесі теоретичного осмислення явища суспільної стабільності, на основі визначеної концептуальної моделі дослідження, запропоновано та розкрито базові поняття та категорії (суспільна система, суспільна стабільність, процес забезпечення суспільної стабільності, суб’єкти управління забезпеченням суспільної стабільності, стабільність свідомісної підсистеми, політична стабільність, економічна стабільність, соціальна стабільність, стабільність культурної підсистеми, інноваційна стратегія стабільного розвитку, державно-управлінські механізми забезпечення суспільної стабільності), що дало можливість довести коректність досліджуваного явища з позицій державного управління в межах міждисциплінарного підходу.
Обґрунтовано концептуальні положення дослідження та формування суспільної стабільності в державному управлінні в межах комплексного підходу до сучасних наукових парадигм осмислення складних суспільних феноменів та на основі врахування взаємозв’язків між основними підсистемами забезпечення суспільної стабільності (рівнева взаємодія), доповнені методологією синергетики, що притаманна сучасним дослідженням в межах постмодерної парадигми державного управління, та конфліктологічним підходом до визначення чинників і факторів нестабільності та механізмів управління процесом стабілізації. Рівнева взаємодія передбачає здійснення теоретико-методологічного аналізу даного явища з позицій особливостей взаємодії основних підсистем суспільства в аспекті забезпечення суспільної стабільності: свідомісна підсистема передбачає дослідження, аналіз на прогнозні напрями духовного розвитку суспільства як основного стабілізуючого фактору; політична підсистема, формуючись на основі певних цінностей та ідеології, дозволяє визначати рівень політичної стабільності суспільства та спрогнозувати її вплив на соціально-економічний розвиток держави; економічна підсистема є основою для визначення позитивної та негативної динаміки розвитку суспільства й держави в умовах конкретизованих параметрів стану системи (стабільність / нестабільність) з урахуванням прогнозних моделей майбутніх періодів; соціальна підсистема є “полем” для верифікації основних трендів розвитку стабільності / нестабільності політичної та економічної підсистем суспільства, взятих в їх узагальненій динаміці; в межах аналізу культурної підсистеми формуються прогнози розвитку інтелектуального капіталу та окреслюються основні можливості держави щодо його підтримки.
Результатом теоретико-методологічного аналізу основних рівнів суспільної стабільності стає їх концептуалізація на основі розроблення науково-теоретичної моделі інноваційного розвитку, що в методологічному аспекті є основою конкретно-наукового підходу до вироблення, адаптації та впровадження в практику державного управління механізмів забезпечення суспільної стабільності. За такого підходу одним з важливих теоретичних завдань виявляється забезпечення державного управління інноваційною методологією аналізу та оцінювання процесів суспільного розвитку (на рівні кожної з підсистем суспільства з подальшим узагальненням) на їх відповідність конкретному рівню суспільної стабільності. Аналіз та оцінювання в цьому випадку повинні набувати системних характеристик й відповідати основним параметрам системи державного управління, розподіляючись відповідно її структурно-функціональним особливостям, враховуючи динаміку утворення інновацій в суспільстві.
3. Окреслено методологічні засади аналізу суспільної стабільності та її дослідження в науці державного управління. Серед основних методів, що використовуються при аналізі суспільної стабільності необхідно виділити загальнонаукові методи, методи комплексного та міждисциплінарного аналізу, методи, спрямовані на дослідження системи, а також специфічні методи державного управління – морально-етичні, соціально-політичні, економічні та адміністративні. Показано, що в основі формування концепції суспільної стабільності і державному управлінні лежать основні закони, які відображають найбільш суттєві зв’язки між підсистемами та елементами всередині їх, а також формують систему сталих відносин між елементами суспільної системи в процесі забезпечення суспільної стабільності. До таких законів, перш за все, слід віднести закони систем, в тому числі закони розвитку соціальних систем, та системності світу, загальні закони суспільного розвитку, закони державного управління та управлінських відносин тощо.
Розширено методологію науки державного управління на основі розробки новітніх методологічних принципів, підходів та методів аналізу суспільної стабільності. Виявлено закономірності ієрархічної послідовності та рівневої взаємодії (суспільна система являє собою чіткий порядок взаємопов’язаних підсистем), суспільної стабільності (суспільна система є стабільною тільки відносно стану нестабільності), інноваційності (будь-які зміни призводять до виникнення нового); запропоновано принцип інноваційності (обумовлений спрямованістю аналітичної редукції в методології інноваційних фільтрів на отримання якісно нових результатів), критеріально-типологічний підхід, в поєднанні з принципом виокремлення; методи транзитивного та інноваційного моделювання, інноваційної редукції та стабілізаційного аналізу; інноваційну матрицю загроз і небезпек; транзитивний механізм, який дозволяє забезпечувати збереження, функціонування та розвиток політичної системи, створювати умови для контролю змін.
Запропоновано методологію розробки та використання інноваційних фільтрів, зокрема інноваційно-аналітичного фільтра, який призначений для формування інформаційного поля отриманих результатів дослідження шляхом відбору інформації в залежності від обраного способу класифікації, та індикаторно-ситуаційного фільтра, в основі якого лежить перелік факторів і критеріїв, що дозволяють припустити рух системи в певній ситуації; імовірнісні моделі системного розвитку; оціночна шкала ефекту.
Адаптовано до методології державного управління економічну синергетику, за допомогою якої досліджено поведінку економічної підсистеми та виявлено ключові перемінні, що визначають динаміку досліджуваних величин в інтервалі часу та масштабів. На цій основі запропоновано прогнозні моделі нестійкого розвитку, в яких відображено існування реальної можливості передбачення та прогнозування змін характеру дії існуючих економічних законів та форм їх прояву.
4. Досліджено процес стабілізації суспільства, визначено його основні етапи та характеристики. Етап дестабілізації передбачає порушення зв’язків між складовими елементами соціальної системи, функцій, що вони виконують, та комунікацій; проте в цілому система зберігає свою цілісність і головним чинником, що утримує її в цьому стані, є цілеспрямованість. На етапі хаотичного розвитку відбувається збурення системи, що спонукають її до активізації інноваційності, спрямованої на визначення стратегічних перспектив; особливо загострюється процес самоорганізації системи з метою відтворення умов для набуття якісно нового стану. На етапі вибору альтернатив відбувається перегрупування структурних елементів системи відповідно до стратегічних пріоритетів, утворюючи інноваційне поле якісних змін. Етап адаптації передбачає внутрішнє пристосування системи до нового стану та її оновлення, перевірку правильності обраного варіанту. На етапі стабілізації відбувається самолокалізація системи, активізуються механізми її самоорганізації на якісно новому рівні.
Доведено, що процес формування суспільної стабільності носить циклічний характер, підкреслюючи детермінованість поступовим спрощенням системи на етапі стабілізації, що обумовлює особливості державного управління забезпеченням суспільної стабільності. За таких умов важливим є активне застосування в практиці державного управління принципу стратегічного передбачення та реалізації прогностичної функції. Вирішального значення це набуває в умовах функціонування системи державного управління в трансформаційний період, коли адаптивність системних змін обумовлює якісні зміни в системі державного управління, інноваційність або інноваційна здатність якої з точки зору її адаптивності з урахуванням необхідності здійснювати функції соціального управління характеризує, з одного боку, зміст суспільних трансформацій, а з іншого – визначає спрямованість інноваційного розвитку.
Запропоновано та розкрито моделі процесу стабілізації суспільства з точки зору проблемно-орієнтованості та стратегічної багатоальтернативності аналізу й впровадження теоретичних положень у практику державного управління.
5. Запропоновано систему моделей дослідження суспільної стабільності в науці державного управління. На основі концептуальної моделі дослідження суспільної стабільності та моделі забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні розроблено модельний комплекс процесу стабілізації (моделі кожного з етапів стабілізації суспільства), комплекс багатофакторних моделей (вплив факторів основних підсистем суспільства на суспільну стабільність). В межах концептуальної моделі дослідження суспільної стабільності розроблено модель синергетичної рівноваги основних підсистем суспільства та моделі інноваційної системи забезпечення суспільної стабільності. Конкретизація системи моделей дослідження та забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні здійснена в межах відповідних моделей механізмів державного управління забезпеченням суспільної стабільності та моделях її аналізу і оцінювання.
6. Виявлено аксіологічний зміст та пріоритетні напрями державного регулювання суспільно-політичної стабільності. Доведено, що концептуалізація духовної парадигми суспільної стабільності в державному управлінні дає можливість визначити основні цінності, норми та пріоритети державотворення, які відображаються в суспільній та індивідуальній свідомості. При чому основним регулятором оціночної діяльності соціальних суб’єктів в межах соціального управління стає система державницької ідеології. Соціально-ціннісна система факторів суспільної стабільності передбачає наявність в структурі суспільства системи цінностей, норм, правил, яких дотримується переважна більшість соціальних суб’єктів, міру стійкості соціальних форм діяльності, раціональність і оптимальність її організації, наявність відповідних організаційних структур, розподіл функцій, прав та обов’язків між учасниками інституційної взаємодії, наявність контролю та регламентації діяльності, у тому числі й правової.
Показана необхідність застосування проблемно-орієнтованого підходу до забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні, що дозволяє вийти на рівень конкретизації системи цінностей та найважливіших ідеологем суспільного розвитку з точки зору наявних у ньому об’єктивних проблем. У даному контексті доцільним є вичленовування специфіки змін свідомісних факторів у процесі забезпечення суспільної стабільності на основі визначення особливостей елементів їх структури – ідея, мета суспільного розвитку, завдання на виконання мети, визначальний фактор, державницька ідеологія, загрози. Відповідно до цього підходу визначено проблемне поле забезпечення суспільно-політичної стабільності: динаміка соціокультурних змін та культуротворчих процесів історичний процес в контексті цивілізаційної самоідентифікації морально-ціннісна система суспільного буття міжнаціональні відносини в процесах державотворення система ціннісних орієнтацій в соціальній структурі суспільства соціально-психологічний рівень індивідуального буття держава як форма ідентифікації та самовизначення нації нормативність взаємовідносин індивідуального та загального стратегія розвитку держави та суспільства базисні відношення соціуму структура суспільного буття глобальне управління в рамках соціальної стратифікації теоретична парадигма суспільствознавства система державної та суспільної ідеології раціональне природокористування в умовах ресурсної кризи толерантність взаємовідносин у соціумі формування структури особистості геополітичні прагнення титульних етносів, націй
7. Розроблено прогнозні моделі соціально-економічної стабільності суспільства (моделі синергетичної рівноваги економічної підсистеми та між часової економічної рівноваги), які доводять, що стабільність економічної підсистеми безпосередньо пов’язана зі стійкістю суспільної системи в цілому, оскільки саме в межах системи посилюються зовнішні виклики та внутрішні впливи, що викликають зміни в кожній з підсистем.
В межах цих моделей визначено особливості державного управління забезпеченням суспільної стабільності, що полягають у створенні умов для зменшення негативних наслідків дії зовнішніх впливів на систему, якщо неможливо загалом їх уникнути, або ж у корегуванні системи стримування впливів, що мають характер дестабілізуючих та деструктивних чинників, призводячи до кризового стану системи. При цьому кожен суб’єкт, відповідно до власних цілей, можливостей та прогнозів, визначає власний обсяг необхідних для його функціонування основних ресурсів та інструментів їх використання в часовому періоді. На цій основі розробляються прогнози, в межах яких здійснюється спроба узгодження всіх ресурсів та інструментів їх використання в майбутніх періодах. Крім цього необхідно враховувати не тільки часові параметри моделі, але й імовірнісні перемінні майбутнього стану системи, які описує та або інша теоретична модель.
8. Розкрито сутність державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності, охарактеризовано їх роль і місце в системній трансформації державного управління. В результаті аналізу доведено, що в основу розробки державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності повинні бути покладені складові інноваційної методології до їх вироблення та реалізації з урахуванням рівнів та ступенів стабільності всіх елементів суспільної системи. До них належать: синергетичний підхід, який дозволяє розробляти та використовувати альтернативні сценарії розвитку суспільства в періоди дестабілізації та кризи з метою формування іманентних механізмів; протосистемне моделювання, за якого здійснюється аналіз транзитивних характеристик та умов стабілізації системи; стабілізаційна інноватика, яка дозволяє виявити потенційно стабілізаційні елементи у верифікованих моделях ситуаційного дискурсу майбутніх періодів; інноваційне ранжування, що передбачає закріплення динамічних характеристик стабілізаційних елементів за ступенем значущості та пріоритетності; системна експлікація, за якої здійснюється інноваційне коригування даних теорії та верифікація гіпотез на основі випередження; критеріальний підхід, в рамках якого відбувається типологізація основних груп критеріїв з представленням відповідних показників на кожному рівні суспільної стабільності.
В роботі наведено наступне визначення державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності – упорядкована система взаємоузгоджених та взаємообумовлених елементів усіх підсистем, скерованих управлінським впливом на забезпечення суспільної стабільності.
Запропоновано транзитивний механізм формування та підтримки суспільної стабільності, показано його роль і місце в системній трансформації державного управління. Застосування такого механізму суб’єктами управління з точки зору інноваційності обумовлює впровадження механізму інноваційного регулювання, що розвивається на основі моделювання складних систем. З точки зору методології це спрямовано на забезпечення процесу виявлення, узагальнення та визначення ситуаційно значимих елементів імовірних змін майбутніх періодів. Транзитивний механізм набуває особливої важливості, враховуючи відносність стабільності системи, оскільки дозволяє забезпечувати збереження, функціонування та розвиток системи, створювати умови для контролю змін. На відміну від класичного для управління контролю, реалізація контролю змін в даному випадку спрямована на здійснення виходу на новий етап, якісною характеристикою якого є інноваційність.
9. Обґрунтовано доцільність використання принципів інноватики в державному управлінні. Доведено, що застосування методології інноватики в створює умови для розробки та ефективної реалізації інноваційної стратегії стабільного розвитку, основою якої є синтез ринкових механізмів економічної діяльності, високий рівень їх соціальної адаптації та державної підтримки базових суспільних інновацій.
Визначено основні елементи інноваційної стратегії стабільного розвитку, яка визначає науково-теоретичні засади формування інноваційної системи забезпечення суспільної стабільності, метою якої є досягнення максимального балансу інтересів і потреб всіх підсистем суспільної стабільності відповідно до цілей і завдань суспільної системи. Інноваційна стратегія стабільного розвитку поєднує до-інноваційну (формування моделі передбачення та прогнозування державно-управлінських рішень в умовах суспільної нестабільності), інноваційну (вироблення та впровадження інновацій у відповідні періоди розвитку суспільної системи, а також систему управління цим процесом) та пост-інноваційну (прогнозування динаміки розвитку, розширення сфери державно-управлінського впливу на процеси забезпечення суспільної стабільності на основі наукового передбачення стратегічно важливих змін зовнішнього та внутрішнього середовища) складові, формуючи інноваційну систему забезпечення суспільної стабільності.
З’ясовано, що інноваційна стратегія стабільного розвитку на практиці реалізується в конкретних державно-управлінських механізмах забезпечення суспільної стабільності, які утворюють єдиний комплекс збереження, підтримки та захищення суспільної системи від можливих негативних зовнішніх і внутрішніх впливів, що її дестабілізують.
10. Розроблено систему аналізу та оцінювання суспільної стабільності в межах методології державного управління для об’єктивної оцінки стану системи, ступеню та типів її стабільності. Така система дозволяє формувати випереджаючі уявлення щодо суспільного розвитку, розробляти прогнозні моделі, визначати стратегічні перспективи, забезпечуючи тим самим адекватність державно-управлінських рішень реальній суспільній ситуації та відтворення на цій основі альтернативних шляхів вирішення проблем.
На основі критеріального підходу до аналізу та оцінювання суспільної стабільності запропоновано класифікацію критеріїв: дієвість (наслідки виведення підсистем суспільства зі стану нестабільності в для суспільної стабільності), економічність (ресурсоємкість та витратність підсистеми в загальному процесу забезпечення суспільної стабільності), ефективність (зміст та якісні зміни і характеристики суспільної стабільності), результативність (соціальні параметри досягнення суспільної стабільності) та інтегральний критерій – вітальність (обумовленість вихідних умов забезпечення суспільної стабільності з урахуванням їх відповідності кінцевому результату). Показники за кожним з критеріїв відображають особливості об’єкту аналізу та оцінювання і в узагальненому вигляді можуть бути згруповані у системні, суспільні та управлінські. В межах зазначених груп виокремлено за пріоритетністю первинні, вторинні та перехідні показники, що вказують на ступінь суспільної значущості того або іншого показника. На цій основі сформовано загальну концептуальну модель аналізу суспільної стабільності.
11. Визначено перспективні напрями державного управління забезпеченням суспільної стабільності в межах сценарних моделей розвитку суспільства й держави. Доведено, що з точки зору забезпечення суспільної стабільності за сучасних умов найбільш прийнятною є сценарна ідеальна модель, яка характеризується відносинами “сильна держава – сильне суспільство”. Цій моделі притаманний динамічний рівень стабільності, а наслідком реалізації сценарію є суспільна стабільність.
Обґрунтовано, що реалізація цього сценарію передбачає вирішення низки стратегічних проблем, що характеризують стан розвитку системи – подолання невиваженої зовнішньої політики, що дестабілізує розвиток держави і суспільства, оскільки держава за таких умов стає нездатною визначити власні орієнтації в геополітичному просторі; завершення перебудови економічної системи, приведення її у відповідність до зовнішніх викликів з урахуванням внутрішніх потреб; національна ідентифікація, що сприяє збереженню національної культури, історичних умов розвитку суспільства і держави поряд з активним і адекватним сприйняттям загального культурно-цивілізаційного контексту сучасності. Вирішення цих стратегічних проблем можливе в межах переходу системи державного управління до мультисистемної, глобалізаційної, інтеграційної парадигм, які розширюють загальне стратегічне бачення місця та ролі держави у міжнародних процесах з урахуванням власної особливості та унікальності.
Розроблено науково-прикладні рекомендації органам державної влади в Україні щодо стабілізації суспільного розвитку на основі наукових результатів дисертаційного дослідження. З метою оптимізації державного управління забезпеченням суспільної стабільності необхідно виробити низку стратегічних документів, які визначатимуть загальний курс держави на підтримку стабільного розвитку найбільш важливих сфер суспільного життя; шляхи та механізми збереження самобутності держави в геополітичному просторі, забезпечуючи створення її позитивного іміджу; створення належних умов для розвитку громадянського суспільства і соціальної держави.
Основним документом, в якому відображається стратегічне бачення головних пріоритетів держави, функцій та механізмів державного управління забезпеченням суспільної стабільності, повинна стати “Державна стратегія забезпечення суспільної стабільності”. Цей програмний документ повинен бути основним орієнтиром для вироблення державної політики стабільного розвитку та державної політики перспективного розвитку регіонів, в яких мають бути визначені основні передумови успішного впровадження в практику стратегічних принципів і орієнтирів держави і суспільства у сфері забезпечення суспільної стабільності, а також механізми державного управління її забезпеченням.
Стратегічне бачення головних пріоритетів держави і суспільства, функцій та механізмів державного управління забезпеченням суспільної стабільності також повинно визначатися в межах концепцій, що охоплюють конкретні сфери суспільного життя:
– “Концепція суспільно-політичної стабільності” – документ, в якому визначена система визнаних у суспільстві та встановлених державою принципів, норм і положень, що характеризують систему державної влади, управління та громадянського суспільства, спрямовану на забезпечення їх парітету, консенсусу, злагоди;
– “Концепція економічної безпеки” – документ, в якому визначена система визнаних у суспільстві та встановлених державою принципів, норм і положень, що характеризують економічний стан особистості, суспільства та держави, а також основні елементи економічної системи, включаючи систему інституційних відносин за умов державного регулювання економічної діяльності;
– “Концепція духовно-ідеологічної політики” та “Концепція забезпечення міжконфесійної, міжетнічної та міжкультурної взаємодії” – документи, в яких визначена система визнаних у суспільстві та встановлених державою принципів, норм і положень, що характеризують духовний та культурний стан суспільства, держави і людини з точки зору сприятливих умов для реалізації інтелектуального і творчого потенціалу людини в процесі її життєдіяльності.
Забезпечення суспільної стабільності повинно бути доповнено розробкою та реалізацією нормативно-правових документів, які в комплексі спрямовані на врахування внутрішніх та зовнішніх викликів у процесі забезпечення суспільної стабільності, адаптації національної системи державного управління до сучасних умов і тенденцій суспільного розвитку: “Стратегія реформ” (відображення несуперечливості необхідних реформ у суспільстві і державі вимогам збереження суспільної стабільності, а також визначення конкретних дієвих шляхів швидкого подолання проявів дестабілізації у випадку проведення реформ) та “Випереджальна модернізаційна стратегія України” (підтримка інноваційного розвитку держави і суспільства, як умови стабільності, щодо зовнішніх та внутрішніх викликів на основі формування уявлень про можливі зміни стану стабільності / нестабільності суспільства в майбутньому, визначення адекватних державно-управлінських механізмів регулювання цих змін).
Конкретизація та деталізація зазначених стратегій здійснюється в стратегічних програм, спрямованих на ефективне державне управління забезпеченням суспільної стабільності:
– “Стратегічна програма подолання кризових явищ” – документ, в якому на основі прогнозування майбутніх періодів, наводяться шляхи подолання імовірних зовнішніх і внутрішніх загроз та небезпек з урахуванням необхідності збереження дієвих та ефективних елементів сталої системи;
– “Стратегічна програма стабільного розвитку регіонів” – документ, в якому визначаються пріоритетні шляхи та напрями пропорційного регіонального розвитку, який забезпечує збереження цілісності держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Державне управління : європейські стандарти, досвід та адміністративне право / В. Авер’янов [та ін.]. – К. : Юстініан, 2007. – 288 с.
2. Амелина Я. Призрак бродит по России - призрак государственно-патриотической идеологии [Електронний ресурс] / Я. Амелина // Коммунистическая партия российской федерации. – 2003. – Режим доступу : http://www.cprf.info/analytics/10805.shtml.
3. Антонюк О. Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів / О. Антонюк // Персонал. – 2007. – № 10. – С. 8-14.
4. Антонюк О. Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів / О. Антонюк // Персонал. – 2007. – № 11. – С. 4-10.
5. Аптер Д. Политика модернизации / Аптер Д. – М. : Просвещение, 1993. – 600 с.
6. Астафьева О. Целостность культуры как “единство множественности” / О. Астафьева // Синергетическая парадигма. Социальная синергетика : [ред.-сост. : О. Н. Астафьева, В. Г. Буданов ; редкол. : В. В. Василькова (отв. ред.) и др.]. – М. : Прогресс-Традиция, 2009. – С. 133-156.
7. Атаманчук Г. Управление : сущность, ценность, эффективность / Атаманчук Г. – М. : Академический Проект, 2006. – 543с. – (Gaudeamus).
8. Ахиезер А. Дезорганизация как категория общественнной жизни / А. Ахиезер // Общественные науки и современность. – 1995. – № 6. – С. 42-52.
9. Ахиезер А. Критические пороги социальных систем / А. Ахиезер, Г. Гольц // Общественные науки и современность. – 1992. – № 1. – С. 45-56.
10. Ахинов Г. Социальная функция государства в условиях рыночной экономики : вопросы теории и практики / Г. Ахинов, Д. Камишов. – М. : ИНФРА-М, 2006. – 280 с.
11. Ахромеева Т. Современная экономика. Взгляд з позиций компьютерного моделирования и системного анализа [Електронний ресурс] / Т. Ахромеева, Г. Малинецкий, С. Посашков // Безопасность Евразии. – 2002. – № 2 (8). – Режим доступу : http://www.keldysh.ru/departments/dpt_17/bezev/bezev.html.
12. Бакуменко В. До питання методологічного обгрунтування процесу управління в соціальних системах / В. Бакуменко // Науковий вісник Академії муніципального управління : Державне управління та місцеве самоврядування. – К., 2010. – Вип. 1 (11). – С. 6-12. – (Серія “Управління”).
13. Бакуменко В. Методико-технологічна схема еко¬но¬міко-правового забезпечення ро第¬¬¬роб¬ки про¬грам державного рів¬ня / В. Бакуменко // Ак¬туальні пробле¬ми рефор¬му¬вання держав¬ного уп¬рав¬ління : матеріали наук.-практ. конференції за міжнар. участю, 29 трав. 1997 р., Київ / за заг. ред. В. М. Князєва. – К. : УАДУ. – 1997. – С. 159-160.
14. Бакуменко В. Прийняття рішень в державному управлінні : навч. посібн. [у 2 ч.] / В. Бакуменко // Ч. 1. Теоретико-методологічні засади. – К. : ВПЦ АМУ, 2010. – 276 с.
15. Бакуменко В. Формування державно-управлінських рішень : проблеми теорії, методології, практики : [монографія] / Бакуменко В. – К. : Видаваництво УАДУ, 2000. – 324с.
16. Балабанова А. Переход к социально ориентированной модели экономического роста настоятельно необходим / А. Балабанова // Человек и труд. – 2006. – № 4. – С. 11-15.
17. Бевзенко Л. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма : возможности социальных интерпретаций / Бевзенко Л. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2002. – 437 с.
18. Білинська М. Державне управління галузевими стандартами в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні : [монографія] / Білинська М. – К. : НАДУ, 2004. – 246 с.
19. Бєляєв О. Соціально-економічна трансформація : теорія та практика здійснення в Україні : навч. посіб. / Бєляєв О. – К. : КНЕУ, 2006. – 176 с.
20. Бистрицький Є. Протодемократія та культурполітичні трансформації в Україні / Є. Бистрицький // Політична думка. – 1994. – № 4. – С. 17-23.
21. Бляхер Л. Нестабильные социальные состояния / Бляхер Л. – М. : РОССПЭН, 2005. – 207 с.
22. Бобров В. Социальное развитие : сущность, условия и критерии устойчивости / Бобров В. – Новосибирск : Изд-во СО РАН, 2005. – 230 с.
23. Бодров В. Державне регулювання трансформаційних процесів в економіці : інституціональний підхід / В. Бодров // Вісник УАДУ. – 2002. – № 3. – С. 55-69.
24. Бондаренко В. Державне управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції України : основні підходи до дослідження проблеми / В. Бондаренко // Геополітика України : історія та сучасність : зб. наук. праць. – 2009. – № 1. – С. 148-163.
25. Бондаренко В. Управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції України : особливості сьогодення / В. Бондаренко // Аналітика і влада. – 2008. – № 1. – С. 26-33.
26. Бородкин Л. Методология анализа неустойчивых состояний в политико-исторических процессах / Л. Бородкин // Международные процессы. – 2005. – Т. 3. – № 1 (7). – С. 4-16.
27. Буданов В. Методология синергетики в постнеклассической науке и в образовании / Буданов В. – [3-е изд. доп.]. – М. : ЛИБРОКОМ, 2009. – 240 с. – (Синергетика в гуманитарных науках).
28. Буданов В. Синергетика в диалоге культур // Культурный контекст социальной самоорганизации : [под ред. И. С. Добронравовой, В. Б. Евтух]. – Киів, 2006. – С. 134-146.
29. Будущее России в зеркале синергетики / [под ред. Г. Г. Малинецкого]. – М. : КомКнига : URSS, 2006. – 269 с. – (Серия “Синергетика : от прошлого к будущему”) (Будущая Россия).
30. Бурдов В. Экономическая теория развития общества : [в 2 т.] / Бурдов В. ; [ред. Смолин В. Д.]. – СПб, 2005. – Т. 1 : Общие законы развития человеческого общества. – 2005. – 218 с.
31. Бурдов В. Экономическая теория развития общества : [в 2 т.] / Бурдов В. ; [ред. Смолин В. Д.]. – СПб, 2005. – Т. 2 : Экономическая модель государства : новое решение проблемы России. – 2005. – 337 с.
32. Буржуазное общество в поисках стабильности / [А. А. Галкин, А. М. Салмин, С. В. Михайлов и др.] ; под ред. А. А. Галкина. – М. : Наука, 1990. – 272 с.
33. Бьюкенен П. Дж. На краю гибели / Бьюкенен П. Д