МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ : МОДЕРНИЗАЦИЯ СИСТЕМЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА В УКРАИНЕ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ПУХКАЛ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ

УДК: 352/354:316.324.8(477)

МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління за спеціальністю
25.00.01 – теорія та історія державного управління

Науковий консультант:
д. політ. н., професор –
Телешун Сергій Олександрович

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………........................5

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗБУДОВИ В УКРАЇНІ ……....20

1.1. Концептуальні підходи до феномену громадянського суспільства: поняття, зміст, структура громадянського суспільства………………...20

1.2. Політико-правові, економічні, соціокультурні засади громадянського суспільства……………………………………………………............................................39

1.3. Громадянське суспільство в Україні: історія питання та сучасний стан………………………………………………………………………………...............56

Висновки до розділу................................................................................................81

РОЗДІЛ 2. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ, МЕНТАЛЬНОСТІ, СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ ……………………………………………………..84

— 2.1. Національна ідея як важливий чинник розвитку громадянського суспільства та демократичної держави в Україні……………………………………...84

2.2. Національні інтереси та їх роль у функціонуванні громадянського суспільства в Україні…………………………………………………………….............93

2.3. Українська ментальність і духовно-моральні цінності та їх вплив на державно-управлінську сферу суспільного життя………………………………..….102

Висновки до розділу..............................................................................................114

РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ………………………………………………………………………………118

3.1. Модернізація політичної системи: державно-управлінський вимір………………………………………………………………..…………………....118

3.2. Політична еліта як суб’єкт суспільно-політичних перетворень та модернізації системи державного управління……………………….……………….145

3.3. Трансформація виборчої системи та особливості діяльності політичної опозиції.............................................................................................................................157

3.4. Взаємодія держави та великого бізнесу в умовах розвитку громадянського суспільства……………………………………………………………………………...177

3.5. Громадський контроль як дієва форма модернізації системи державного управління………………………………………………………………...………….…184
—
Висновки до розділу............................................................................................. 193

РОЗДІЛ 4. СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ СИСТЕМ: УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ ……………………….198

4.1. Інноваційний потенціал модернізації системи державного управління………………………………………………………………………………198

4.2. Управління за допомогою соціальних проектів та державних програм………………………………………………………………………………….217

4.3. Відкритість і прозорість як базові принципи демократизації діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування…………………...……..……228

4.4. Сучасні світові підходи до реформування державно-управлінських систем: новий державний менеджмент, суспільно-політичні мережі, governance (врядування)...……………………………………………………………………….….240

4.5. Синергетичний підхід до побудови нової моделі державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства…………………………………..…274

Висновки до розділу..............................................................................................285

РОЗДІЛ 5. МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ: ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ………………………………………….....289

5.1. Фундаментальні проблеми організації та функціонування системи влади в Україні..…………………………………………………………………………………289

5.2. Політико-адміністративна реформа як основа модернізації системи державного управління………………...........................................................................314

5.3. Експертно-консультативна діяльність органів влади та її роль в модернізації системи державного управління ………………………………….……330

5.4. Концептуальне бачення становлення модернізованої системи державного управління та забезпечення сталого розвитку країни..................................................347

Висновки до розділу..............................................................................................360

ВИСНОВКИ………………………………………………………….………….364

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….378

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….…………………395

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Україна здійснює складний демократичний перехід до політично організованого, відповідального суспільства нової якості, в якому поступово підвищується рівень ділової активності та політичної участі громадян, забезпечення їхніх прав і свобод, формується нова структура соціального простору. Відбувається комплексна модернізація українського суспільства, що являє собою концептуально спрямований процес його трансформації, свідоме намагання держави здійснювати якісні перетворення в усіх сферах суспільного життя на основі мобілізації національних ресурсів та з урахуванням досвіду розвинених країн. На сьогодні модернізація охопила всі сфери життєдіяльності соціуму і, насамперед, державно-політичну сферу з її ключовим елементом – системою державного управління. Успішність сучасних модернізаційних процесів зумовлюється передусім вибором найдоцільнішої моделі демократії, здатної забезпечити оптимальне співвідношення між громадянським суспільством та державою і, відповідно, чітко визначити місце і роль громадськості у виробленні та реалізації стратегії сталого розвитку України.
Як дві складові єдиної суспільної системи громадянське суспільство і держава у своєму розвитку взаємообумовлюють одне одного. Якісні зміни в структурі та змісті громадянського суспільства неминуче детермінують зміни у формі та змісті держави, особливо в системі державного управління. Процес демократичних перетворень у всіх сферах українського суспільства збігся у часі з глобальними реформами в державному управлінні, які датуються початком 90–х рр. XX ст. В умовах глибоких структурних змін соціального середовища та інтенсивного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій більшість країн світу модернізують свої державно-управлінські системи. В Україні динамічні зміни соціально-економічного та політичного простору не тільки актуалізували проблему визначення стратегії розвитку країни, а й рельєфно виявили низьку ефективність вітчизняної системи державного управління. Особливістю сучасного етапу розвитку України є те, що не стільки громадянське суспільство відіграє роль фундатора держави, скільки сама держава виступає інструментом власної трансформації та формування громадянського суспільства. В цих умовах, коли вкрай необхідною стає інтенсифікація процесу розвитку держави, надання йому нового якісного імпульсу, гостро постає питання формування національної концепції модернізації системи державного управління, його нової парадигми та розробки на її основі власної моделі державного управління, адекватної українським реаліям і світовим тенденціям.
З огляду на викладене наукова проблема щодо обґрунтування теоретико-методологічних та практичних засад модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні є надзвичайно актуальною. Її розв’язання має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначення концептуальних засад модернізації стане матрицею побудови реальних механізмів державного управління. Досвід багатьох країн свідчить, що в сучасних умовах модернізація системи державного управління є основним резервом підвищення ефективності суспільного розвитку.
Ступінь наукової розробки проблеми. Проблеми співвідношення і взаємозв’язку суспільства, особистості та держави були в центрі дослідницького інтересу протягом усієї світової (переважно європейської) історії починаючи ще від Аристотеля, Платона, Цицерона та Августина Аврелія. Пізніше І.Бентам, М.Вебер, Г.Гегель, Т.Гоббс, А.Грамші, О.Конт, Д.Локк, Н.Макіавеллі, К.Маркс, Дж.С.Мілль, Ш.Монтеск’є, Г.Моска, В.Парето, Т.Пейн, Ж.-Ж.Руссо, А.Сміт, Ж.Сисмонді, А.Токвіль, А.Фергюссон, Д.Юм та інші вчені у своїх роботах приділяли значну увагу сутності громадянського суспільства і держави, різноманітним аспектам їх взаємодії, відносинам громадянина та держави, державно-владним механізмам управління суспільством тощо.
Українська політико-філософська спадщина з проблем державотворення та соціального управління пов’язана з іменами М.Грушевського, М.Драгоманова, М.Костомарова, В.Липинського, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, І.Франка та ін.
У сучасній західній державно-управлінській та філософсько-історичній традиції вказані проблеми є об’єктом уваги таких науковців, як К.Аллен, Г.Алмонд, А.Арато, Р.Арон, Ф.Бродель, Ю.Габермас, Т.Геблер, Ф. фон Гайєк, Е.Геллнер, Ж.Ле Гоф, Р.Дарендорф, Дж.Кін, Д.Осборн, К.Поппер, А.Тойнбі, А.Турен, Г.Шмідт та ін.
Серед праць українських учених, які досліджують проблеми становлення та розвитку демократичної, соціально-правової держави, зокрема системи державного управління, питання сутності та функціонування громадянського суспільства, доцільно відзначити роботи В.Андрущенка, В.Авер’янова, В.Бакуменка, В.Бебика, В.Бодрова, І.Бойченка, Т.Бутирської, О.Валевського, В.Голубь (Токовенко), В.Горбатенка, І.Грицяка, О.Забужко, Г.Зеленько, Ю.Кальниша, А.Карася, Ю.Ковбасюка, А.Колодій, І.Кресіної, В.Кременя, О.Лазоренка, М.Мокляка, Н.Нижник, О.Оболенського, А.Пахарєва, М.Пірен, М.Поповича, В.Ребкала, В.Рижих, Ю.Римаренка, І.Розпутенка, Ф.Рудича, С.Серьогіна, Г.Ситника, С.Телешуна, В.Тертички, М.Томенка, В.Трощинського, В.Шинкарука, Л.Шкляра, Г.Щедрової та ін.
Проте, незважаючи на в цілому ґрунтовну розробленість зазначеної проблематики, вітчизняними вченими розглядалися окремі, переважно її інституціональні аспекти, а комплексному дослідженню проблеми модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства увага не приділялася. Водночас держава як форма буття суспільства потребує наукового обґрунтування і практичного впровадження властивої саме українському суспільству моделі державного управління. Це зумовлює необхідність з’ясування концептуальних засад та ключових тенденцій розвитку громадянського суспільства, визначення його національної специфіки саме в контексті вітчизняної державно-управлінської науки, детермінує новий блок наукових проблем, розв’язання яких і визначило структуру та логіку дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту «Державне управління та місцеве самоврядування» (ДР–ОК № 020Ш004833), зокрема при виконанні науково-дослідних робіт за темами: «Розроблення теоретико-методологічних засад експертно-аналітичного супроводу діяльності Президента України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування» (ДР № 0107U001937), «Розроблення концептуальних засад спеціальності 8.150106 «Публічна політика та управління” (ДР № 0109U003014) і «Розробка теоретико-методологічних засад публічної політики та експертно-аналітичного супроводу діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування» (ДР № 0110U002471), у рамках яких автором як виконавцем досліджено особливості модернізації системи державного управління з урахуванням національної специфіки становлення та розвитку громадянського суспільства в Україні, обґрунтовано інституційне забезпечення експертно-аналітичного супроводу діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, визначено тенденції трансформації державної політики в публічну політику та державного управління в публічне управління.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретико-методологічних та практичних засад модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі дослідницькі завдання:
 здійснити концептуальний аналіз становлення (в історичній ретро-спективі) та функціонування громадянського суспільства в сучасному соціумі у співвідношенні з державою;
 розкрити сутність, структуру, політико-правові, економічні, соціокультурні основи громадянського суспільства, сучасний стан, особливості і тенденції його розвитку в Україні;
 визначити вихідні позиції для наукової розробки сутності та змісту української національної ідеї як важливого чинника розбудови громадянського суспільства і демократичної держави;
 розглянути й оцінити духовно-світоглядні витоки, сутнісні характеристики та особливості української ментальності як передумови розбудови національної моделі громадянського суспільства в Україні;
 з’ясувати взаємозв’язок і взаємовплив національної ідеї, національних інтересів, української ментальності, громадянського суспільства та держави в контексті модернізації вітчизняної системи державного управління;
 дослідити сутність та особливості політичної модернізації українського суспільства в контексті формування ефективної державно-управлінської системи;
 проаналізувати сутність, специфічні риси, структуру, особливості формування сучасної вітчизняної еліти (в тому числі опозиційної) та її роль у здійсненні якісних перетворень в українському суспільстві і, зокрема, в системі державного управління;
 узагальнити основні світові підходи до модернізації державно-управлінських систем та визначити можливості застосування їх елементів в Україні;
 розробити концепцію модернізації системи державного управління з урахуванням національного контексту суспільного розвитку;
 окреслити теоретико-методологічні підходи до побудови власної, української моделі державного управління;
 удосконалити науково-методологічне обґрунтування проведення політико-адміністративної реформи в Україні.
Об’єкт дослідження – система державного управління та громадянське суспільство в Україні (в процесі їх взаємодії та взаємообумовленості).
Предмет дослідження – модернізація системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства та забезпечення сталого розвитку України.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що в умовах глобалізаційних викликів, широкого впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, становлення нових форм політичної і соціальної архітектоніки особливе значення для поглибленого розуміння сучасних тенденцій розвитку державно-управлінських систем має дослідження динаміки взаємозв’язку та взаємодії громадянського суспільства і держави з урахуванням національних особливостей їх розвитку. Як складові єдиної суспільної системи громадянське суспільство та держава взаємообумовлюють одне одного, відповідно якісні зміни в життєдіяльності суспільства неминуче детермінують зміни у функціонуванні держави, і, передусім, у системі державного управління.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувалася сучасна наукова методологія, зокрема такі загальнонаукові та спеціальні методи, як:
– системний, який уможливив розгляд громадянського суспільства і державного управління як цілісних взаємодіючих структур, що розвиваються та змінюються під впливом новітніх світових тенденцій і національних традицій;
– аналізу та синтезу, що дали змогу дослідити еволюцію суспільства й держави у цілому та якісні зміни їх функціональних частин;
– індукції і дедукції, завдяки яким розвиток, взаємодія та взаємовпливи суспільства і держави розглядаються як динамічний процес змін від окремого прояву до загальної форми і навпаки;
– діалектичний, який дав змогу дослідити суспільні явища й цінності, які впливають на формування і функціонування системи державного управління;
– прогностичний, що дав можливість визначити більш віддалені перспективи модернізації державного управління в напрямі публічного на основі нової хвилі політико-адміністративної реформи;
– компаративістський, за допомогою якого порівнювалися особливості функціонування інститутів громадянського суспільства і державного управління в Україні та країнах «західної демократії»;
– історичний, з використанням якого досліджувалися етапи становлення та розвитку громадянського суспільства і державного управління в Україні;
– порівняльно-політичний, який дав змогу зіставити особливості впливу різних політичних інститутів на формування громадянського суспільства в перехідних умовах;
– структурно-функціональний, який використано для виокремлення складових та розробки концепції модернізації системи державного управління і його моделі;
– статистичний, що дав можливість розглянути реальні дані, які характеризують соціально-економічний та політичний стан держави, ступінь розвитку громадянського суспільства, оцінити нормативно-правову базу.
Інформаційно-аналітичною базою дослідження є Конституція України, закони України та нормативно-правові акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, довідкова література, матеріали аналітичних центрів, різноманітні українські та зарубіжні наукові джерела.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в межах проведеного комплексного наукового дослідження взаємовідносин держави та суспільства як двох невід’ємних компонентів єдиного соціуму розроблена цілісна концепція модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні, яка конкретизована у наукових положеннях, що характеризують особистий внесок здобувача. Зокрема, у дисертації:
уперше:
 запропоновано теоретичне розуміння модернізації системи державного управління як концептуально скерованого процесу якісних перетворень у сфері соціального управління, взаємообумовленого динамічною взаємодією демократичної держави і громадянського суспільства, що ґрунтується на поєднанні національної історичної спадщини і новітніх тенденцій розвитку сучасного світу, та встановлено, що змістова й функціональна спрямованість модернізації державного управління в Україні визначається впливом взаємопов’язаних чинників, серед яких ключовими є національні особливості розвитку громадянського суспільства та ініціативи держави щодо модифікації своєї форми та змісту;
 обґрунтовано визначальний вплив феномену української ментальності, традицій, духовних і моральних цінностей (основи творчого потенціалу особистості) на динаміку суспільних перетворень, зокрема на модернізацію системи державного управління; запропоновано новий теоретико-методологічний підхід до оформлення державно-управлінських, політичних, соціальних та інших структур громадського життя, який передбачає встановлення відповідності між віковими усталеними ціннісними нормами, що дісталися у спадок (ментальними, духовними, моральними тощо), та сучасними інституційними нормами, які регулюють процеси задоволення нових суспільних потреб;
 розроблено авторську концепцію модернізації системи державного управління в контексті взаємодії і взаємообумовленості розвитку держави та українського громадянського суспільства, у межах якої: визначено її сутність, цілі і завдання, основні напрями, принципи та способи здійснення, а також інституційне, кадрове та ресурсне забезпечення; сформовано методологічний інструментарій взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства в цьому процесі (відкритість, прозорість, консультування, експертиза, інновації, координація, громадський контроль), оцінено вплив сутнісних вимірів українського суспільства (ментальності, традицій, звичаїв, цінностей, національної ідеї тощо) на процес якісних перетворень; обґрунтовано необхідність органічного поєднання в процесі модернізації державного управління новітніх світових досягнень і національної спадщини;
 окреслено теоретико-методологічні підходи до побудови власної української моделі державного управління, яка має базуватися на принципах соціально-комунікативної взаємодії демократичної держави і громадянського суспільства при вирішенні питань, що становлять загальний інтерес, поступовій зміні співвідношення типів суспільних відносин у тріаді «підкорення – регулювання – діалог» на користь останніх; визначено ключові структурні елементи такої моделі: теоретичні засади; методологічні норми; інноваційні технології (узгодження інтересів, консультування, експертизи, взаємного контролю); інституційні інструменти (поєднання інновацій та світоглядних традицій); системи надання якісних державних послуг; форми взаємодії з громадськістю; зразки практичної реалізації моделі в сучасному світі (концепції governance, менеджеріалізму, політичних мереж);
уточнено:
 сутність, структуру, політико-правові, економічні та соціокультурні основи громадянського суспільства в Україні, національну специфіку його співвідношення і взаємодії з державою, особливості інституціоналізації нових структур суспільного простору, що забезпечують громадянам організовану участь у державному управлінні та контроль над владою;
 змінну сутність економічних та соціально-політичних відносин у трикутнику «людина – суспільство – держава» в контексті взаємодії держави, що набуває рис демократичної, соціально-правової, і суспільства, яке розвивається як громадянське суспільство європейсько-континентального типу і виступає свідомим гравцем на державно-управлінському полі України;
– основні сценарії розвитку громадянського суспільства в Україні і рівень їх взаємообумовленості глибиною політичної реформи, трансформацією виборчої системи, сутністю державної політики, спрямованістю і масштабами модернізації системи державного управління;
– сутнісні характеристики, місце і роль сучасної вітчизняної еліти (в тому числі опозиційної) у формуванні громадянського суспільства та якісних перетвореннях у системі державного управління, систему її ціннісних орієнтирів, механізми впливу громадянського суспільства на поступове формування соціально-відповідальної, модернізаторської еліти з гуманістичною системою цінностей;
– взаємозв’язок національної ідеї, національних інтересів, української ментальності, духовних, моральних та політико-культурних цінностей у контексті розбудови синтезованого громадянського суспільства і його впливу на модернізацію системи державного управління в Україні;
набули подальшого розвитку:
 аналіз проблем досягнення відносно стійкої рівноваги й політичної стабільності в суспільстві; моделювання виборчої системи; збалансування державного управління й місцевого самоврядування; питань дерегулювання і децентралізації владних функцій; розмежування політичного керівництва та публічного адміністрування; перспектив переходу уряду від керування до регулювання і координації;
 дослідження інноваційних механізмів і технологій державного управління, зокрема консультативної та експертно-аналітичної діяльності органів державної влади, які застосовуються у співпраці з громадськими організаціями; проблем формування державних службовців з новими професійно-ціннісними якостями; досвіду управління за допомогою соціальних проектів та державних програм;
 визначення ефективних форм і механізмів взаємовідносин влади та бізнесу (соціальне партнерство, бізнес-асоціації, інформаційно-аналітичні центри) в умовах розвитку громадянського суспільства та модернізації державно-управлінської системи;
 узагальнення сучасних світових теоретико-методологічних та практичних підходів до модернізації державно-управлінських систем (новий державний менеджмент, суспільно-політичні мережі, врядування /governance/, синергетичний підхід); виокремлення чинників, напрямів та ключових уроків модернізації, а в їх межах – виявлення окремих елементів цих підходів для їх можливого застосування в Україні;
 концептуальне бачення подальшого проведення політико-адміністративної реформи в Україні, основними складовими якої мають бути: досягнення згоди більшості політичних і громадських сил щодо стратегії, цілей і змісту реформи; побудова демократичної моделі політичної системи; створення структур для координації і узгодження дій усіх акторів реформаторського поля; політична воля і відповідальність вищих посадових осіб держави; повернення до мажоритарної виборчої системи на місцевих виборах та до змішаної – на парламентських; створення інститутів багатостороннього політико-громадського діалогу, раціоналізація і забезпечення ефективності та конкурентоспроможності державної влади; реформа місцевого самоврядування і побудова нової моделі територіальної організації влади; механізми збалансування в часі перетворень у політико-адміністративній сфері з перетвореннями в інших сферах суспільного життя;
 дослідження принципів відкритості і прозорості як системних функціональних феноменів публічного управління, що забезпечують формування соціально-комунікативної парадигми взаємодії між державою і суспільством; форми та механізми участі громадськості у прийнятті і контролі виконання рішень щодо реалізації напрямів державної політики як у центрі, так і на місцях; резерви підвищення ефективності публічного управління.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації комплексно і внутрішньо послідовно розкриваються актуальні проблеми нинішнього етапу модернізації системи державного управління в контексті становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні. Дослідження має чітке практичне спрямування, розроблені в ньому теоретико-методологічні, прикладні положення та конкретні пропозиції відкривають можливості для надання процесу державотворення певного прискорення, а системі державного управління – нового якісного імпульсу розвитку і, зокрема, можуть слугувати елементами парадигмальної конструкції ефективної вітчизняної системи державного управління, що спирається на ідею взаємообумовленості розвитку національної держави і громадянського суспільства. Крім того, результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, навчальних закладів, різноманітних наукових установ тощо.
Наукові результати дисертаційного дослідження щодо політико-правових та соціально-економічних основ громадянського суспільства, сутнісних характеристик вітчизняної еліти, політичної опозиції, подальших напрямів реформування політичної системи, концептуального бачення модернізації системи державного управління та інші були впроваджені в практику інформаційно-аналітичної діяльності Національної радіокомпанії України, де впродовж 2007–2010 pp. були використані під час підготовки та випуску в ефір за участю дисертанта понад 100 суспільно-політичних та соціально-економічних програм («Влада слова», «Обличчя політики», «Відкрита студія», «Відверто і вголос») на першому каналі Українського радіо (довідка від 8 листопада 2010 р. № 9–1–1462/10).
Окремі положення дисертації, зокрема обґрунтування оптимальної моделі державного управління в перехідних суспільствах, відкритості і прозорості в діяльності органів державної влади й управління, розмежування розробки політики і її практичного здійснення та інші використовувалися в 2006–2009 рр. у процесі підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України (довідка від листопада 2010 р. № 299).
Положення дисертації щодо концептуальних засад та особливостей функціонування громадянського суспільства в Україні, розробки концепції національної ідеї та національних інтересів України, сутності української ментальності, модернізації політичної системи та системи державного управління України були використані при підготовці навчально-методичних матеріалів і викладанні таких дисциплін, як «Політологія», «Міжнародні відносини», «Менеджмент», «Політичні системи зарубіжних країн», та впроваджені в практику науково-педагогічної діяльності Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка від 16 вересня 2010 р. № 048/11–301).
Деякі результати дисертаційного дослідження, зокрема щодо необхідності повернення до змішаної виборчої системи при формуванні Верховної Ради України, реформування місцевого самоврядування, продовження політичної реформи, перспектив розвитку інституту президентства в Україні, децентралізації та деконцентрації в державному управлінні були використані при розробці експертних оцінок, підготовці та проведенні низки міжнародних науково-практичних конференцій, круглих столів, тематичних зустрічей громадською організацією «Депутатський клуб «Парламент» (довідка від 5 листопада 2010 р. № 85).
Концептуальні положення дисертації щодо розбудови громадянського суспільства в Україні, прав і свобод громадян, модернізації політичної системи, удосконалення виборчої системи, реформування місцевого самоврядування, визначення основних національних інтересів та інші використані:
 Комітетом з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України при підготовці та внесенні змін до законодавчих актів «Про громадянство України», «Про імміграцію», «Про порядок організації і проведення мирних зборів», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»(довідка від 3 листопада 2010 р. № 0428/14 – 665(222673));
 Комітетом з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України при підготовці до прийняття законів України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про Кабінет Міністрів України», «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», «Про асоціації органів місцевого самоврядування» та при внесенні змін до законів України «Про столицю України – місто-герой Київ», «Про політичні партії в Україні», «Про державну службу», «Про об’єднання громадян», «Про місцеве самоврядування в Україні» (довідка від 2 листопада 2010 р. № 04–15/16 – 3736).
Окремі положення дисертації щодо концептуальних засад і специфіки розбудови громадянського суспільства в Україні, посилення ролі громадських інститутів у державотворенні, виробленні і реалізації державної соціально-економічної політики використані в процесі соціального діалогу «влада – бізнес – профспілки» при підготовці редакції законів України «Про порядок організації і проведення мирних зборів», «Про соціальний діалог в Україні», постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики» Федерацією профспілок України та тристоронньою соціально-економічною Радою при Президентові України (довідка від 6 листопада 2010 р. № б/н).
Здобувач є автором (співавтором) 61 законопроекту, 29 з яких були прийняті як закони України та постанови Верховної Ради України. Відповідно низка положень дисертації була імплементована особисто здобувачем у чинне вітчизняне законодавство, зокрема в закони України «Про дипломатичну службу” (№ 2728–ІП від 20 вересня 2001 p.), «Про дипломатичні ранги» (№ 253–IV від 28 листопада 2002 р.), «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» (№ 1282–IV від 18 листопада 2003 p.), «Про внесення змін до статей 19 та 20 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» (№ 1475–ІП від 22 лютого 2000 р.) та ін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, містить отримані особисто автором нові результати у галузі науки державного управління. У наукових працях, опублікованих у співавторстві, дисертантові належать: дослідження ролі держави в реформуванні аграрного сектору країн, що розвиваються; Програма курсу державного управління та ситуаційні завдання до нього; уточнення змісту поняття політичного маркетингу.
У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать співавторам.
Апробація результатів дисертації. Наукові положення дисертаційного дослідження були оприлюднені автором на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: «Актуальні проблеми підвищення кваліфікації державних службовців України» (Київ, 1996); «Актуальні питання організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців» (Київ, 1997); «Пенсійна реформа в Україні: можливості і перспективи» (Київ, 2002); «Парламентсько-президентська форма правління: Україна і німецький досвід» (Київ, 2003); «Україна у пост-біполярній системі міжнародних відносин» (Київ, 2004); «Стратегія підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів місцевого самоврядування в сучасних умовах» (Київ, 2006); «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні» (Київ, 2006); «Проблеми та перспективи формування інституційного та адміністративного потенціалу забезпечення процесів європейської та євроатлантичної інтеграції України» (Київ, 2006); «Цивілізаційні флуктуації сучасності» (Київ, 2007); «Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування» (Київ, 2007); «Проблеми менеджменту українських підприємств» (Київ, 2007); «Світова і європейська інтеграція України» (Київ, 2008); «Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід» (Київ, 2008); «Демократичне врядування: наука, освіта, практика» (Київ, 2009); «Галузь науки «Державне управління»: історія, теорія, впровадження» (Київ, 2010).
Публікації. Основні наукові положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації дисертаційної роботи висвітлені у 43 публікаціях, зокрема у двох монографіях (індивідуальній і колективній), 21 статті у фахових наукових виданнях, 20 статтях у наукових збірниках та інших наукових виданнях, семи тезах доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, дев’яти додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 415 сторінок. Обсяг основного тексту – 377 сторінок. Список використаних джерел складається з 426 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних і практичних засад модернізації системи державного управління в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні, розробці авторської концепції модернізації державно-управлінської системи та наукових підходів до побудови власної національної моделі державного управління. Результати проведеного дослідження свідчать про те, що поставлені завдання виконані, мета досягнута, правильність запропонованої нової методології і гіпотеза дослідження підтвердилися. На основі отриманих результатів та їх узагальнення сформульовані такі основні висновки та рекомендації:
1. Концептуальний аналіз становлення та розвитку громадянського суспільства у співвідношенні з державою як двох невід’ємних складових соціуму, дав змогу виявити два рівні розробленості цієї наукової проблематики. Щодо сутності, структури, функціонування цих складових, то маємо досить високий ступінь дослідження, а от щодо взаємообумовленості трансформації змісту і форми в контексті їх взаємодії та взаємовпливу, ця проблематика залишається малодослідженою. Доведено, що поділ соціуму на громадянське суспільство і демократичну державу має місце і в сучасних умовах перехідного розвитку України. В цьому тандемі громадянське суспільство тією чи іншою мірою виступає основою держави, його розвиток спричиняє в ній необхідні зміни і відбувається в тісному взаємозв’язку із становленням соціально-правової держави. Особливістю динаміки взаємодії і взаємообумовленості громадянського суспільства і держави в нинішній соціально-політичній ситуації в Україні є те, що держава, прагнучи мобілізувати ресурси суспільства на здійснення реформ, стає відкритішою до співпраці з інститутами громадянського суспільства і свідомо йде на модернізацію системи державного управління в напрямі становлення публічного управління. Така ініціативна роль держави зумовлює модернізаційний розвиток всіх сфер українського суспільства, і передусім його політичної сфери. Разом з тим модернізація системи передбачає якісні зміни в самій парадигмі державного управління, формування нової, власної української його моделі, яка б базувалася на позитивах національної спадщини, системі сучасних цінностей українського народу та відповідала сучасним світовим демократичним стандартам, забезпечувала сталий розвиток України.
2. Розкрита сутність, структура, політико-правові, економічні та соціокультурні основи громадянського суспільства, його сучасний стан, особливості та тенденції розвитку в Україні. Визначено, що громадянське суспільство, яке розвивається в Україні, за своєю сутністю і функціональною структурою є демократичним суспільством європейського типу. Водночас виявлено, що його розвиток має суттєві національні особливості, зумовлені віковими традиціями, українською ментальністю, духовними і моральними цінностями, самобутнім світоглядом українського народу, який представляє природний синтез базових засад європейської цивілізації – лібералізму, колективізму, індивідуалізму. Процес становлення українського громадянського суспільства відбувається суперечливо, часом з порушенням рівноваги через зіткнення інноваційних і традиційних цінностей, особливо якщо запозичені інновації механічно переносяться на національний грунт, а не в контексті їх синтезу з віками усталеними, вкоріненими в національній свідомості цінностями. Визначено, що стратегічною перспективою для України має стати комплексна модернізація українського суспільства, яка базується на врахуванні позитивів національної спадщини та їх органічному поєднанні з інноваціями світового розвитку. Установлено, що сучасний розвиток українського суспільства має тенденцію поступового формування відкритого суспільства з динамічною соціальною структурою.
Представлено концептуальне розуміння цього процесу та його особливостей в контексті розвитку ринкових відносин, інформаційно-комунікаційних технологій, розширення правового поля, що поєднує державу і громадян, становлення нових форм соціальної архітектоніки, політично-громадських інститутів, модернізації складної системи соціального управління, зокрема державного управління і місцевого самоврядування. Обґрунтовано авторське бачення основних сценаріїв розвитку українського суспільства: згортання інститутів громадянського суспільства і реставрація авторитарного режиму; консервація наявного стану громадянського суспільства і хитка рівновага між ним і державою, порушення якої веде до напівавторитарного режиму; розвиток і зміцнення громадянського суспільства європейського типу з посиленням участі громадян у владних структурах і процесах вироблення, прийняття та контролю управлінських рішень. Дисертант вважає, що сучасні тенденції розвитку суспільства, особливо після потужних імпульсів соціуму наприкінці 2004 року, дають підстави прогнозувати, що для України найймовірніший третій сценарій. Стверджується, що досягнення оптимального співвідношення форми державно-політичного устрою, моделі організації політичної влади, форми правління, типу виборчої системи, моделі місцевого самоврядування та врахування при цьому національної специфіки, прискорить розвиток громадянського суспільства в Україні, що, своєю чергою, сприятиме модернізації системи державного управління.
3. Визначено, що формування та усвідомлення прийнятної і зрозумілої для кожної людини української національної ідеї як політичного проекту майбутнього нації є головним завданням сучасного державотворення, основою розвитку об’єднаного, консолідованого українського громадянського суспільства і, відповідно, модернізації системи державного управління. Виходячи з цього твердження, в дисертації сформульовані базові методологічні підходи до розробки української національної ідеї. Запропоновано концептуальне бачення національної ідеї як привабливої перспективи для всіх громадян країни, як смисложиттєвого модерного проекту суспільного розвитку, який базується на національній свідомості та сучасній системі цінностей українського народу, виражає спільні духовні та матеріальні інтереси і потреби всієї нації та довгострокову стратегію сталого розвитку України до передових рубежів сучасної цивілізації. Сутністю, стрижнем національної ідеї має бути стратегічна мета, що зумовлюється глибинними внутрішніми зв’язками і тенденціями розвитку суспільства, є конкретно-прагматичною і змінюється залежно від обставин, в яких розвивається країна. Доведено, що сьогодні такою стратегічною метою, головною складовою національної ідеї, яка об’єднає українське суспільство, має стати подолання бідності та пов’язаної з нею корупції. Основним механізмом досягнення цієї стратегічної мети, як і реалізації національної ідеї, має бути сильна демократична держава та її ефективна система державного управління, яка у тандемі з інститутами громадянського суспільства здатна реагувати на виклики сучасності. У межах цього зроблено висновок, що саме держава як форма буття та ідея порядку, враховуючи сучасні тенденції та особливості розвитку українського громадянського суспільства, має ініціювати модернізацію малоефективної вітчизняної системи державного управління.
4. Узагальнено духовно-світоглядні витоки, сутнісні характеристики та особливості української ментальності, її місце і роль в сучасних процесах суспільної трансформації. Акцентовано увагу на тому, що ментальність українського народу сформована особливими умовами його історичного розвитку на стику світів та комунікацій, впливом змінних зовнішніх чинників та розвитком запозиченого зовні у національному контексті. Представлено теоретичне розуміння ментальності як певного прояву структур глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості у світобаченні та світосприйняття індивідів, їх соціальних груп і спільнот, що зумовлює відповідні устремління, поведінку, ціннісно-цільові орієнтири, характер діяльності і спосіб життя людей та їх об’єднань. Розроблено новий методологічний інструментарій розбудови громадянського суспільства та модернізації системи державного управління з огляду на українську ментальність. Доведено, що сьогодні будь-які реформи в Україні приречені на невдачу, якщо не враховувати в процесі їх здійснення ментальність народу та менталітет громадян. Визначено, що вирішальним фактором модернізації є органічний синтез світових інноваційних досягнень і власних традиційних цінностей, поступова модифікація останніх в контексті взаємодії з інноваціями. Обґрунтовано необхідність досягнення інституційної відповідності модернізованих державно-управлінських структур ментальним, духовним, моральним, психологічним цінностям та внутрішнім устремлінням українського народу. Досліджено системоутворювальні ознаки, характерні риси та особливості української ментальності, чинники які їх зумовлюють. Проведено систематизацію основних рис та особливостей української ментальності за виміром їх впливу на динаміку суспільних перетворень в цілому та на модернізацію системи державного управління зокрема.
5. З’ясовано глибинний внутрішній взаємозв’язок національної ідеї, національних інтересів, української ментальності та громадянського суспільства в контексті якісних змін в формі держави та системи державного управління. Виявлено, що сутність національної ідеї як певної системи ціннісних орієнтацій всіх верст суспільства та чинника національного розвитку, значною мірою визначається національними інтересами, які, своєю чергою, включають такі невід’ємні складові системи національних цінностей як прагматичний розрахунок і моральний імператив. Реалізація національних інтересів як усвідомлених загальних потреб громадянського суспільства, можлива головним чином через механізм сильної держави, яка при цьому в своїй зовнішній і внутрішній політиці керується передусім особливими принципами національної безпеки. Установлено, що формування національної ідеї, в якій відображена мета, сенс і фундаментальні принципи існування українського народу, тісно пов’язане з його ментальністю, стійкими структурами національної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління, орієнтири людей, особливі риси національного характеру і суспільної психології. Багаторівнева взаємодія і взаємозалежність національної ідеї, національних інтересів і ментальності суттєво впливають на розвиток громадянського суспільства в Україні, а отже і на становлення соціально-правової держави, модернізацію її політичної системи та системи державного управління.
6. Досліджено сутність сучасної політичної системи України як своєрідної матриці системи державного управління та особливості політичної модернізації українського суспільства в перехідних умовах. Доведено, що сучасна політична система українського суспільства за своїми сутнісними ознаками є відносно консолідованою, напіввідкритою та демократичною. Водночас недосконала організаційно-функціональна структура спричиняє її низьку соціально-політичну ефективність, що, безумовно, певною мірою гальмує суспільний розвиток. Показано, що за умов перманентної політичної та соціально-економічної кризи, відсутності конкуренції, розростання корупції та безвідповідальності чиновників активізуються корпоративно-олігархічні структури, стрімко поглиблюється майнова нерівність, наростає бідність, розбалансованість і конфліктність суспільних відносин та незавершеність трансформаційних перетворень. Встановлено, що в контексті своєрідної метаморфози «суспільство – політична система – суспільство» політична система, здійснюючи владу і управляючи суспільством через систему державного управління, виявляє свою структурно-функціональну невідповідність внутрішній структурі та функціям громадянського суспільства, а отже і невідповідність потребам суспільного розвитку. Доведено, що в Україні першочерговою є політична модернізація, яка веде до структурних і якісних змін не лише в політичній, але й у соціально-економічній, культурній та інших сферах суспільного життя.
Розкрито низку особливостей політичної модернізації українського суспільства: здійснюючись за ініціативи держави та владної еліти вона містить елементи авторитаризму та супроводжується конфліктами; раціоналізація організаційно-функціональної структури владних структур та механізмів відбувається непослідовно; диференціація структури політичної системи вступає в супаеречність із її здатністю до інтеграції, забезпечення рівноваги, політичної стабільності і соціального порядку; бізнес-політична монополізація спричиняє деформацію політичних та політико-громадських інститутів (виборча система, партії, місцеве самоврядування, ЗМІ тощо); невисокий рівень мобільності та політичної культури знижує участь громадян в процесі прийняття і контролю виконаних рішень; вітчизняна політична еліта корумпована і в основному опікується власним збагаченням, а її модернізаторська частина слабка і надмірно фрагментована. В цій ситуації пріоритетом для України має стати розвиток людини, особистості як найважливішого модернізаційного ресурсу суспільства.
7. Показано, що за умов активізації залучення громадськості до вироблення публічної політики та участі в публічному управлінні, на перший план державотворення виходить фактор виборчої системи, яка значною мірою формує всю систему державного управління. Встановлено, що виборча система України перебуває в стані перманентної трансформації, і це пов’язано як з незавершеністю політичної структуризації суспільства, так і з посиленням впливу політико-економічних монополій на владу, прагненням представників бізнес-еліти увійти до органів державної влади та отримати неконтрольований доступ до суспільних ресурсів, преференцій, пільг. Передчасний перехід до пропорційної виборчої системи із закритими партійними списками, яка не відповідала рівневі зрілості як політичної системи, так і громадянського суспільства, себе не виправдав. Нині діюча виборча система має комплекс вад: практична ліквідація зв’язку виборця з депутатом; зниження інтелектуального і морального рівня депутатів; зрощення державного апарату, бізнесу і політики, що гальмує розвиток громадянського суспільства і, відповідно, модернізацію системи державного управління. Визначено, що найоптимальнішим для України є запровадження мажоритарної системи для місцевих виборів і модернізованої змішаної виборчої системи для парламентських, в якій пропорційна її частина має бути з відкритими регіональними партійними списками. Паралельно із реформуванням виборчої системи потрібно продовжити конституційну, політико-адміністративну, освітянську реформи, провести податкову, бюджетну, житлову та інші реформи.
8. Проаналізовано сутність, структуру, особливості формування вітчизняної еліти, її роль як політичного суб’єкта модернізації українського суспільства і, зокрема, системи державного управління. Сучасна українська еліта неконсолідована, неоднорідна за своєю структурою, провокує перманентні конфлікти, має напівзакритий характер, її соціальною базою в основному є не середній клас, а спекулятивна та кримінальна буржуазія. Якісний склад політичної еліти, особливо її правлячої частини, представлений переважно посадовцями владних структур загальнодержавного та регіонального рівня, який в останні 10 – 12 років активно поновлювався олігархами та їх сателітами. Це еліта соціального статусу, але не найкраща верства суспільства, що піднімається над ним завдяки своєму інтелекту, висоті культурно-духовних та моральних позицій. Отже, за своєю сутністю сучасна українська еліта більше набуває кланово-корпоративних рис і націлена не на модернізацію суспільства, а, переважно, на власне збагачення. Таким чином, сьогодні в Україні бракує стратегічно мислячої, національно свідомої, патріотичної політичної еліти, спроможної запропонувати своєму народові національний проект (ідею) стратегію розвитку суспільства і повести його за собою, реалізувати цю стратегію. Але, хоча і в меншості, така прогресивна контреліта в Україні є, і на противагу спробам законсервувати надмірно централізовану вертикально-бюрократичну модель державного управління вона намагається створювати передумови розвитку громадянського суспільства та модернізувати систему державного управління, орієнтуючись в епоху глобалізації не на фінансовий, а на людський капітал, на розвиток науки, освіти, інформатизації.
9. Досліджено сутнісні характеристики, правовий статус та особливості функціонування інституту політичної опозиції в Україні як невід’ємного компоненту громадянського суспільства і демократичної держави. Встановлено, що політична опозиція, як форма протистояння меншості (угрупування партій, соціальних груп, парламентських фракцій тощо) офіційному політичному курсу правлячої більшості в Україні, функціонує. До опозиції входить переважна частина модернізаторської еліти. В цілому опозиція у політичному процесі з владою дотримується принципів рівноваги, контролю та критики. В той же час її нинішня надмірна фрагментованість і статусна невизначеність (з 1 жовтня 2010 року вона функціонує в іншій системі координат влади) не дає змоги опозиції діяти системно, послаблює її потенціал щодо інституювання соціальних виступів, вироблення альтернативних рішень та врегулювання конфліктів інтересів. Нинішня опозиція, яка формувалась в умовах парламентсько-президентської форми правління, сьогодні потребує уточнення свого правового статусу і переходу на новий формат взаємовідносин з владою. Проте сьогодні існують об’єктивні причини, які ставлять під сумнів реалізацію нового формату відносин «влада – опозиція». По-перше, крім важливості прийняття спеціального закону про політичну опозицію та нової редакції закону про регламент Верховної Ради України (у зв’язку з рішенням Конституційного Суду), необхідно прийняти низку нормативно-правових актів, які б регулювали відносини всередині міністерств та відомств з урахуванням розподілу посад за політичною та адміністративною ознаками. По-друге, делегування своїх представників в органи влади частково робить опозицію відповідальною за політику уряду і, відповідно, за його прорахунки, а владі дає можливість вказати на деструктивну роль опозиції. По-третє, з огляду на методи політичної боротьби, та враховуючи наближення виборів, опозиції набагато вигідніше та простіше зайняти непримириму позицію та жорстко критикувати дії чинної влади. Отже, в українському суспільстві ще не створено необхідних умов для діяльності цивілізованої опозиції національного зразка.
10. З’ясовано, що в Україні бізнес та громадянське суспільство значний час розвивалися у паралельних системах координат. Водночас у світовій практиці існують певні стандарти взаємовідносин між громадянським суспільством та великим бізнесом в контексті соціального розвитку. Серед яких ключовим є практика добровільного прийняття діловими колами країни принципів соціальної відповідальності, які можуть бути реалізовані в Україні. Доведено, що реалізувати соціальні потуги великого капіталу найпростіше через механізм соціального партнерства, що являє собою добровільну та рівноправну взаємодію між працівниками, роботодавцями, а також державою, як на загальнонаціональному та регіональному, так і місцевому рівнях. Його ефективне функціонування можливе лише за умови залучення до такої співпраці громадських організацій, особливо профспілок. Оптимальною формою співпраці між владою, бізнесом і громадянським суспільством є бізнес-асоціації та інформаційно-аналітичні центри. Зазначено, що в Україні процес їх створення лише розпочинається, великий капітал в основному зосереджений на підтримці соціальної сфери задля досягнення лояльності влади та на меценатській діяльності для поліпшення свого іміджу. Запропоновано прикладні моделі соціального партнерства в контексті модернізації державного управління, зокрема модель посилення державою функції головного арбітра та модель співпраці владних структур, що взаємодіють з бізнесом та інститутами громадянського суспільства, які виконують функції провайдерів тощо.
11. Проаналізовані основні світові інноваційні тенденції розвитку державного управління, зміст та суб’єктність публічної політики і публічного управління, проблеми їх становлення в Україні. Доведено, що модернізація системи державного управління передбачає, передусім, впровадження інноваційних механізмів (конкурсні, організаційно-структурні, соціально-технологічні, процедурні); та інноваційних технологій (законотворчі, стратегічні, тактичні, нормативні, спорадичні, взаємного контролю, стримування, електронного управління, комунікативні, інформаційно-аналітичні, експертно-консультативні). Детально розглянуто експертно-консультативну діяльність як специфічний комплекс інноваційних управлінських технологій. Зазначено, що вихід українських державних службовців на якісно новий рівень професійної діяльності можливий за умови оволодіння ними інноваційними технологіями управління, зокрема стратегічного управління, організаційного проектування, політичного аналізу, планування, експертизи проектів, консультування суб’єктів громадянського суспільства. Обґрунтована необхідність радикальної зміни місця і ролі державної служби в системі державного управління. Доведено, що без підготовки державних службовців з новими цінностями, професійною культурою, здатних застосовувати інноваційні управлінські технології, модернізація державного управління в Україні стає проблематичною. Проаналізовано управління за допомогою соціальних проектів і державних програм з використанням ресурсу громадських організацій. Показано, що в демократичних умовах актуальні суспільні ініціативи інституціоналізуються в державні соціальні проекти чи програми. В Україні цей процес започатковано розробкою низки національних проектів.
12. Розглянуто сутність, зміст та практичну реалізацію таких інноваційних феноменів в системі державного управління, як відкритість та прозорість. Доведено, що практичне втілення цих принципів в системі державного управління забезпечує можливість ефективної функціональної взаємодії демократичної держави та громадянського суспільства, оптимізує зворотний зв'язок публічної влади з громадськістю, що, своєю чергою, сприяє модернізації системи державного управління і допомагає успішно вирішувати завдання суспільного розвитку. Чітко розмежовано поняття відкритості та прозорості за їх сутністю і змістом. Відкритість – це соціально-комунікативна характеристика суб’єктів державного управління, яка визначається рівнем безпосередньої участі громадян у їх діяльності, виявляється у забезпеченні реального впливу громадян та їх об’єднань на зміст цієї діяльності через постановку певних вимог щодо прийняття чи неприйняття державно-управлінських рішень. Прозорість – функціональна характеристика суб’єктів державного (публічного) управління, яка визначається рівнем обізнаності громадян про змістовні і процедурні аспекти їх діяльності та можливістю громадян і їх об’єднань на основі достовірної інформації видозмінювати соціальну орієнтованість в діяльності владних структур. Визначено підходи щодо практичного втілення відкритості і прозорості в системі державного управління України та подано їх диференціацію за галузевою ознакою. Розглянуто європейський досвід впровадження принципів відкритості і прозорості, зокрема законодавчого забезпечення, звітності, роз’яснення рішень, використання мережі Інтернет, електронного урядування та можливості використання його елементів в Україні.
13. Узагальнено сучасні світові теоретико-методологічні підходи до реформування державно-управлінських систем та уроки світового досвіду для напрацювання концепції модернізації системи державного управління в Україні. Встановлено, що серед основних чинників, які спонукають національні держави до пошуку нових моделей державного управління, визначальними є широке впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, розширення політичної і соціальної мобілізації, демократизація державного устрою, розвиток громадянського суспільства, зокрема розширення участі недержавних структур в управлінні, зміни в системі координат функціонування держави. Проаналізовано основні положення концепції «нового державного менеджменту» та три моделі її практичного впровадження: «вестмінстерську», «американську» та «гібридну». Суть цієї концепції полягає у зміщенні уваги з процесу на результат управління на основі переходу до переважно ринкових механізмів. Досліджено концепцію «суспільно-політичних мереж», яка базується на ідеї, що сучасній державі не вдається забезпечити задоволення суспільних потреб і необхідно залучати до державного управління інститути громадянського суспільства. Мережевий підхід до державного управління розглядає інститути держави та інституту громадянського суспільства як рівноправних учасників управлінського процесу, що взаємодіють та обмінюються ресурсами з метою спільного розв’язання суспільно значущих проблем. Зазначено, що така модель фактично веде до втрати державою провідної ролі в управлінні, а отже і до її нездатності виконувати основні функції – формування стратегії розвитку та підтримки правопорядку в багатоманітному і нерідко конфліктному національному середовищі. Ґрунтовно проаналізовано концепцію нового способу управління «governance», його характерних ознак. Визначено, що концепція governance (врядування) постала на синтезі кращих ідей менеджеріальної теорії та мережевого підходу і її сутність полягає в зрушенні держави від централізації владних функцій до їх децентралізації, від монополії в наданні суспільних послуг до організації діяльності інститутів недержавного сектора, які безпосередньо взаємодіють з населенням. Обґрунтовано, що така система врядування на партнерських засадах державних, громадських, приватних структур і місцевого самоврядування дасть змогу успішніше розв’язувати проблеми суспільного розвитку. При цьому єдиним керівним і координаційним центром залишається держава. Виокремлено окремі елементи концепції «нового державного менеджменту» та концепції «governance», які можуть бути використані в теорії і практиці модернізації системи державного управління в Україні.
14. Представлено концептуальний підхід використання синергетичної методології в процесі модернізації системи державного управління та впровадження його нової моделі. Підтверджено, що синергетика розглядає хаос як і порядок закономірним етапом розвитку систем, здатних до самоорганізації, а в Україні поступово формується складне інформаційне суспільство, більшість систем якого є об’єктом впливу з боку державного управління і водночас мають властивість самоорганізації. Показано значення ідеї самоорганізації для здійснення управління об’єктами і суб’єктами, які функціонують у режимі самоорганізації. Вказано, що державне управління при цьому має виходити не тільки з власних управлінських цілей, а й з внутрішніх прагнень, тенденцій і цільових орієнтацій об’єкта управління, а отже, щоб успішно управляти соціальною системою і досягти бажаного результату, потрібно створювати умови для досягнення нею своїх внутрішніх цілей, органічно доповнюючи їх інноваційними цілями суб’єкта управління. Це теоретичне узагальнення підтверджує раніше зроблений висновок про необхідність врахування у власній моделі державного управління ментальних та духовно-моральних цінностей українського народу. З’ясовано логіку розвитку суспільства як нелінійного, хвильового процесу, що має певні ритми, швидкість, тому нова система державного управління має орієнтуватися на досягнення певної гармонії ритмів якісних перетворень (політичних, економічних, соціокультурних), оптимальне збалансування темпів цих змін і, по можливості, їх симетричності. Представлено теоретичне бачення модернізації наявної системи державного управління в Україні, як процесу адекватної підтримки різноманітності елементів життя громадянського суспільства, що виникають в механізмах його еволюції й самоорганізації та органічного введення в цей процес інноваційних управлінських впливів держави.
15. Розроблено концепцію модернізації системи державного управління в контексті взаємодії і взаємообумовленості розвитку держави та українського громадянського суспільства у межах якої: визначено її сутність, цілі і завдання, політичні, соціально-економічні, духовно-моральні чинники, базові принципи, основні напрями та способи здійснення, а також інституційне, кадрове та ресурсне забезпечення. Сформовано методологічний інструментарій взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства у цьому процесі (відкритість, прозорість, доступ до інформації, консультування, експертиза, інноваційні технології, мотивація, координація, громадський контроль), розкрито особливості взаємообумовленості розвитку держави і громадянського суспільства в Україні (еволюцію української держави у напрямі відкритості, а управління – публічності), оцінено вплив національної специфіки сутнісних вимірів українського суспільства (ментальності, традицій, звичаїв, духовних та моральних цінностей, національної ідеї, національних інтересів, конституційного устрою, виборчої системи, форми правління, політичної еліти, бізнес-еліти, політичної опозиції) на процес якісних перетворень в системі державного управління. Обґрунтована необхідність органічного поєднання в процесі модернізації системи державного управління новітніх світових досягнень і національних традиційних цінностей.
16. Запропоновано теоретико-методологічні підходи до побудови власної, української моделі державного управління, яка має базуватися на принципах соціально-комунікативної взаємодії демократичної держави і громадянського суспільства при розв’язанні питань, що становлять загальний інтерес; визначено ключові структурні елементи такої моделі: органічне поєднання суб’єкт-об’єктного та суб’єкт-суб’єктного типів суспільних відносин, з поступовим домінуванням другого типу; принципи відкритості та прозорості в управлінні; інноваційні механізми збалансування суспільних інтересів та досягнення порозуміння щодо важливих управлінських рішень; технології участі громадян в прийнятті та контролі виконання управлінських рішень; інституційні інструменти врахування співвідношення ціннісно-цільових орієнтирів, ментальних та інших світоглядних особливостей обох сторін управлінського процесу; мережеві системи надання якісних державних та громадських послуг, спрямованих на задоволення потреб споживачів; мобільна командна діяльність, яка оцінюється за результатами; механізми реального зворотного зв’язку на основі постійного діалогу з громадськістю; зразки практичної реалізації проблеми в сучасному світі (концепції governance, менеджеріалізму, політичних мереж), окремі елементи яких можуть бути корисними для України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Avinery S. The Return to History: The Breakup of the Soviet Union / S. Avinery // Brookings Review – № 10. – Spring 1992. – Р. 25–36.
2. Behn, Robert D. The New Public Management Paradigm and the Search for Democratic Accountability / Robert D. Behn // International Public Management Journal. – 1998. – Vol. 1. – Issue 2. – Р. 131 – 164.
3. Borzel T. Rediscovering Policy Networks as a Form of Modern Govern¬ance / Т. Borzel // Journal of European Public Policy. – 1998. – Vol. 5. – № 2. – Р. 240 – 298.
4. Braibant G. The Past and Future of Public Administration / G. Braibant // Interna-tional Review of Administrative Sciences. – 2002. – Vol. 68. – № 3. – Р. 333 – 343.
5. Bringenberg L. First Management Reform Wave in Great Britain: [The Great Problems of Transforming Public Administration with «New Public Management» Reforms] / L. Bringenberg. – Germany : Norderstedt, Grin Verlag, 2008. – 88 p.
6. Brooks S. Public Policy in Canada. An Introduction / S. Brooks. – Toronto: The Canadian Publishers, 1993. – 296 p.
7. Cheema G.S. From Public Administration to Governance: The Paradigm shift in the Link Between Government and Citizens / G.S. Cheema // Discussion Paper for 6th Global Forum on Reinventing Government Towards Participatory and Transparent Governance. – Seoul (Republic of Korea), 24–27 May, 2005. – 23 p.
8. DiMaggio Р. Interest and agency in institutional theory / Р. DiMaggio // Institutional Patterns and Organization. Cambridge: Ballinger Press, 1988. – Р. 3 – 21.
9. Frederickson G. The Repositioning of American Public Administration / G. Frederickson // Political Science and Politics, 1999. – Vol. 32. – № 4. – Р. 700 – 745.
10. Good Governance and Sustainable Human Development // Governance for Sustainable Human Development. A UNDP Policy Docu¬ment. 2002. [Електронний ресурс]. – Електронні дані. – Дата доступу: 01.06.2008. – Режим доступу http://magnet.undp.org
11. Graham J. Principles for Good Governance in the 21st Century / J. Graham // Policy Brief No. 15. – Institute On Governance, Ottawa, Canada. – Режим доступу : http://unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/UNPAN/UNPAN011842.pdf
12. Hanf К. Revisiting Old Friends: Networks, Implementation Structures and the management of Inter-Organisational Relations / К. Hanf, L. О'Toole // Euro¬pean Journal of Political Research. Special Issue. – 1992. – Vol. 21. – № 1 – 2. – Р. 158 – 188.
13. Hindmoor A. The Importance of Being Trusted: Transaction Costs and Policy Network Theory / А. Hindmoor // Public Administration. – 1998. – Vol. 76. – № 1. – Р. 25 – 44.
14. Hood C. Contemporary public management: a new global paradigm? / С. Hood // Public Policy and Administration. – 1995. – Vol.10. – Issue 2. – Р. 104 – 117.
15. Jones O. An introduction to the study of public policy / О. Jones. – Belmont: Duxbury Press, 1970. – 520 р.
16. Jordan G. A Preliminary Ordering of Policy Network Label¬ing / G. Jordan, К. Schubert // Europian Journal of Political Research. Special issue. – 1992. – Vol. 21. – № 1 – 2. – Р. 7 – 27.
17. Kaufmann D. Governance Matters / The World Bank / Daniel Kaufmann, Aart Kraay, Pablo Zoido-Lobatón // Policy Research Working Paper. – October 1999. – 61 р. // http://www.worldbank.org/wbi/governance/pubs/govmatters.html
18. Kelly R. An Inclusive Democratic Polity, Representative Bureaucracies? And the New Public Management / R. Kelly // Public Administrative Review. 1998. Vol. 58. № 8. – Р. 201 – 208.
19. Kenis P. Policy Networks and Policy Analysis: Scrutinizing a New Analytical Toolbox / Р. Kenis, V. Schneider // Policy Network: Empirical Evidence and Theo¬retical Considerations. – Frankfurt a/M: Campus Verlag, 1991. – 298 р.
20. Knoke D. Political Networks. The Structural Perspective / D. Knoke. – Cambridge: Cambridge University Press, 1990. – 304 р.
21. Lynn, Laurence E. Globalization and administrative reform: What is happening in theory? / Laurence E. Lynn // Public Management Review. – 2001. – Vol. 3. – Issue 2. – P. 191 – 208.
22. Mainwaring S. Issues in Democratic Consolidation: The New South American Democracies in Comparative Perspective. / S. Mainwaring, G. O'Donnell, J.S. Valenzuela – Notre Dame: University of Notre Dame Press, 1992. – 400 р.
23. O’Donnell, G. Transition from Authoritarian Rule / G. O’Donnell, P. C. Schmitter // Tentative Conclusions about Uncertain Democracies. – Baltimore, London: Johns Hopkins University Press, 1986. – 96 р.
24. Pennock J. R. Democratic Political Theory / J. R. Pennock // Princeton University Press, Princeton, New Jersey, 1979. – 573 p.
25. Peters G. Governance Without Government? Rethinking Public Admini¬stration / G. Peters // Journal of Public Administration: Research and Theory. – 1998. – Vol. 8. – № 2. – Р. 223 – 244.
26. Plumptre T. Governance and Good Governance: International and Aboriginal Perspectives / Tim Plumptre, John Graham // Institute On Governance. – December 3, 1999. – 27 р. // http://www.iog.ca/publications/govgoodgov.pdf
27. Pross A. P. Group Politics and Public Policy / A. P. Pross. – Toronto, Oxford University Press, 1992. – 340 p.
28. Public Sector Modernization: a New Agenda. Executive Summary 2002 // 26th Session of the Public Management Committee of OECD. [Електронний ресурс]. – Електронні дані. – Дата доступу: 01.06.2008. – Режим доступу http://www.oecd.org.
29. Rhodes R. Policy Network in British Politics. A Critique of Ex¬isting Approaches / R. Rhodes, D. Marsh // Policy Network in British Government / Eds. D. Marsh and R. Rhodes. Oxford: Clarendon Press, 1992. – Р. 1 – 26.
30. Rhodes R.A.W. Theory and Methods in British Public Administration: [the View from Political Science] / Rhodes Roderick Arthur William. // Political Studies. – 1991. –Vol. 34. – № 3. – Р. 533–554.
31. Rosenau J. N. Governance without government: order and change in world politics / J. N. Rosenau, Е. Otto Czempiel. – Cambridge: Cambridge University Press, 1992. – 311 р.
32. Rouse J. Performance Management, Quality Management and Contracts / J. Rouse // S. Horton, D. Farnham (eds.) Public Management in Britain. – UK: London, Macmillan. – 1999. – Р. 76–99.
33. Scholte J. A. Civil Society and Democracy in Global Governance / J. A. Scholte // Department of Politics and International Studies, University of Warwick. CSGR Working Paper No. 65/01 Jan. 2001. – 22 p.
34. Sewell John W. Challenges of Globalization / John W. Sewell // Human Rights Dialogue. – 1.11 (Summer 1998). – «Toward a «Social Foreign Policy» with Asia». – Режим доступу : http://www.cceia.org/people/data/john_w__sewell.html
35. Shaw M. Social Democracy in the Unfinished Global Revolution / М. Shaw // Conference Paper, 1999. – 14 p.
36. Sherman P. Defining the national inerests: Russian foreign policy and domestic politics / Р. Sherman // The foreign policy of the Russian Federation. – Houdsmill ; N.Y., 1997. – P. 1 – 27.
37. Vigoda E. From Responsiveness to Collaboration: Governance, Citizens, and the Next Generation of Public Administration / Е. Vigoda // Public Administration Review. – 2002. – Vol. 62. – № 5. – Р. 527 – 540.
38. Wamsley G. Refounding Democratic Public Administra¬tion. Modern Paradoxes, Postmodern Challenges / G. Wamsley, J. Wolf. London, New Delhi: Sage, 1996. – 404 р.
39. Wildavsky A. Speaking Truth to Power. The Art and Craft of Policy Analysis / A. Wildavsky. – New Brunswick. N.J., 1987. – 431 р.
40. Willie J. H. European security in the new political environ: An analysis of the relationship between nat. interests, intern. institutions a. the great powers in the post-Cold war Europ. security arrangements / J. H. Willie. – L; N.Y. : Longman, 1997. – 140 p.
41. World Bank. Governance: The World Bank's Experience. – Washington, 1994. – 234 p.
42. Авер'янов В. Б. Адміністративна реформа / В. Б. Авер'янов // Енциклопедія сучасної України. – Т. 1 / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координац. бюро енциклопедії сучасної України НАН України / Ред. І.М. Дзюба. – К., 2001. – 825 с.
43. Аверьянов Ю. И. Политология: Энциклопедический словарь / Ю. И.