ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

на правах рукопису

ХАВАРІВСЬКИЙ УСТИМ БОГДАНОВИЧ

УДК 351: 261. 7 (477)

ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН
В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

спеціальність 25.00.01. – теорія та історія державного управління

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
кандидат історичних наук, доцент
Киричук Олександра Степанівна

Львів – 2011
ПЛАН

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН 12
1.1. Історіографія і огляд літератури за темою дослідження 12
1.2. Теоретичні аспекти взаємин держави і церкви у контексті державного управління 27
1.3. Історичні та сучасні концепції державно-церковних відносин 45
Висновки до 1-го розділу 62
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВІРОСПОВІДАНЬ В УКРАЇНІ (ХVІІІ-ХХ СТОЛІТТЯ) 64
2.1. Особливості організації державного управління конфесіями в Російській імперії та віросповідної політики Австрійської монархії 64
2.2. Аналіз реалізації державної церковної політики органами влади Українських урядів та урядів іноземних держав у міжвоєнний період 84
2.3. Формування радянських владних структур з відокремлення церкви від держави і діяльність урядових інституцій СРСР у справах Руської православної церкви та релігійних культів 102
2.4. Періодизація етапів розвитку державного органу у справах релігій 129
Висновки до 2-го розділу 140
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВЛАДНИХ ІНСТИТУЦІЙ З ПИТАНЬ РЕЛІГІЙ В УКРАЇНІ 143
3.1. Інституційні форми державного управління у сфері релігій в епоху посттоталітарних перетворень (1991-2010) 143
3.2. Удосконалення діяльності державного органу України у справах релігій у контексті взаємодії держави і церкви 160
3.3. Концепція, завдання та структура державного органу у справах релігій 169
Висновки до 3-го розділу 179
ВИСНОВКИ 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186
ДОДАТКИ 229

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АОУ – адміністративно-організаційне управління при НКВС
АРК – Антирелігійна комісія
ВУАРК – Всеукраїнська антирелігійна комісія
ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ВЦС – Всеукраїнський церковний собор
ВЦУ – Вище церковне управління (православною церквою)
ВЧК – Всеросійська “чрезвичайна” комісія
ДДО – Департамент духовної освіти
ДЗС – Департамент загальних справ
ДІ – Департамент ісповідань
ДІІ – Департамент у справах інославія та іновірія
ДПР – Департамент у справах православної церкви
ЄХБ – Євангельські християни баптисти
ЗУНР – Західно-Українська Народна Республіка
ЛРІДУ НАДУ – Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України
МІ – Міністерство ісповідань (Гетьманського уряду)
МДСНП – Міністерство духовних справ і народної просвіти
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
НКЮ – Народний комісаріат юстиції (Наркомюст)
РКЦ – Римсько-католицька церква
РМ – Рада Міністрів
РНК – Рада Народних Комісарів (Раднарком)
РПЦ – Руська православна церква
СВ – секретний відділ
СОУ – секретно-оперативне управління
СПВ – секретно-політичний відділ
УАПЦ – Українська автокефальна православна церква
УГКЦ – Українська греко-католицька церква
УК – Учений комітет
УНР – Українська Народна Республіка
УПЦ – Українська православна церква
УПЦ-КП – Українська православна церква - Київський Патріархат
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
ЦР – Центральна Рада

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах незалежності України та формування громадянського суспільства державно-церковні відносини набули нового змісту. В країні відновилася зруйнована в радянський період церковно-релігійна мережа. За кількістю релігійних організацій (35861), рівнем розвитку їхньої інфраструктури Україна посідає одне з провідних місць в Європі. Дані соціологічних досліджень фіксують постійний високий рівень довіри до церкви, яка стала важливим соціальним інститутом. Сформувалася суспільна потреба у церкві як вагомій складовій громадянського суспільства.
Надання повноцінного правового статусу для церкви, створення сприятливих умов її діяльності, координація державно-церковного діалогу ставить на порядок денний потребу вироблення науково-обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення державного управління у цій галузі з його орієнтацією на західноєвропейську систему цінностей i мiжнародно-правовi основи, в iєрархiї яких на першому плані стоять свобода та рівність людини, забезпечені системою конституційних гарантій i діяльністю державно-управлінських структур. Той факт, що за двадцять років незалежності України сім разів змінювалася назва державного органу у справах релігій, переконливо свідчить, що сьогодні досконала інституційна модель державно-церковних відносин залишається не напрацьованою. Відтак, потреба використання історико-управлінського досвіду інституціалізації державно-церковних відносин з метою вироблення оптимальної моделі центрального органу виконавчої влади у справах релігій України є надзвичайно актуальною.
Актуальність державно-церковних відносин зумовлює міждисциплінарний характер досліджень та привертає увагу значного кола вітчизняних науковців (філософів, політологів, істориків, соціологів, правників, релігієзнавців). Серед них – праці Б. Андрусишина, В. Войналовича, А. Васьківа, Л. Владиченко, О. Волинця, М. Гайковського, В. Докаша, В. Єленського, В. Журавського, М. Заковича, Е. Кардоша, А. Киридон, О.Киричук, А. Колодного, В. Любчика, М. Мариновича, М. Новиченка, В. Пащенка, Ю. Решетнікова, О. Сагана, О. Турія, Л. Филипович, В. Ульяновського, О. Шуби, Н. Шліхти, А. Юраша, А. Яртися тощо. Правові аспекти державного забезпечення свободи совісті вивчали М. Бабій, І.Бальжик, Г.Друзенко, В. Клочков, В. Кульчицький, П. Рабінович та ін. Проблему відносин держави і церкви осмислювали зарубіжні вчені: Р.Арон, Д. Кілпатрік, П. Козловскі, П.Лещинські, П.Магоші. Серед російських дослідників слід виділити О. Васильєву, С. Дмітрієва, О. Закржевського, О. Кокуріна, Ю. Кондако-ва, В. Нікольського, М. Одинцова, В. Рибнікова, Н. Петрова, О. Полунова, Д. Поспєловського, Т. Чумаченко, М. Шкаровського тощо. Із позицій державного управління тема дослідження викликала науковий інтерес у незначного кола вітчизняних авторів: В. Бондаренка – авторитетного вченого у галузі державно-церковних відносин, керівника відповідної наукової школи, з іменем якого пов’язана ціла віха діяльності Держкомрелігій України, С. Здіорука, Ю. Кальниша, Р. Небожука, В. Петрика, О. Разумкова, С. Сьоміна, Т. Теслі. Окремі аспекти теми у загальному контексті теорії і практики державного управління розглядаються у працях В.Авер’янова, Г. Атаманчука, В. Бакуменка, В. Дзюндзюка, М. Кашуби, В. Князєва, А. Колодій, В. Лугового, В. Малиновського, М. Мескона, Н. Нижник, О. Оболенського, Г. Одінцової, В. Олуйка, П. Петровського та інших.
Потребують подальшого дослідження й інші теоретико-концептуальні аспекти: не визначене місце державного управління в системі сучасних державно-церковних відносин, не розроблені теоретичні загальні управлінські аспекти взаємовідносин держави і церкви. У галузі державного управління можна спостерігати абсолютизацію значення правового чинника й недооцінку ролі історичного досвіду у формуванні систем державно-церковних відносин. Досі немає комплексного дослідження еволюції державних інституцій, які займалися питаннями віросповідань. Це, у свою чергу, не дозволяє глибоко зрозуміти об’єктивну логіку історичного процесу та унеможливлює вироблення наукової концепції реформування управлінської сфери. Зазначені обставини роблять дану дисертаційну роботу актуальною як у науковому, так і в практичному аспектах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження розроблялася в межах науково-дослідної роботи Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України “Концептуальні засади трансформації владних інститутів, процесу вироблення і здійснення публічної політики” (державний реєстраційний номер 0107U001600). У межах науково-дослідної роботи особисто автором було проаналізовано вітчизняний досвід становлення та розвитку інституційних форм державного управління у справах релігій та розроблено відповідну періодизацію.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дослідження – на основі теоретичних даних та аналізу історико-управлінського досвіду здійснення інституціалізації державно-церковних відносин в Україні упродовж ХVІІІ-ХХІ століть розробити інституційну модель і науково обґрунтувати основні напрями вдосконалення діяльності державного органу у справах релігій.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
– узагальнити стан досліджень інституціалізації державно-церковних відносин у світовій та вітчизняній науці;
– конкретизувати визначення та зміст понять, що використовуються в державному управлінні у справах релігій;
– систематизувати теоретичні основи інституційного аспекту відносин держави і церкви;
– визначити тенденції та особливості формування і розвитку органів влади, які забезпечували реалізацію державної конфесійної політики на українських землях упродовж ХVІІІ-ХХІ століть;
– здійснити та науково обґрунтувати періодизацію етапів розвитку державних органів у справах релігій;
– розкрити особливості управлінської складової інституціалізації державно-церковних відносин сучасної України;
– науково аргументувати потребу державного органу України у справах релігій і розробити інституційну модель його посередницької ролі у відносинах держави і церкви; виробити рекомендації щодо удосконалення його структури і діяльності, визначити завдання та перспективні напрями роботи.
Об’єктом дослідження є державно-церковні відносини в Україні.
Предметом дослідження є інституціалізація державно-церковних відносин в Україні протягом ХVІІІ-ХХІ століть та цілеспрямований вплив держави на церкву через діяльність органів державної влади.
Методи дослідження. Для досягнення мети й вирішення завдань дослідження використовувався комплекс сучасних загальнонаукових принципів, підходів і методів. Принцип єдності початку дослідження й початку розвитку предмета визначив історичну відправну точку дисертаційного дослідження – виникнення державного органу у справах релігій у вітчизняній практиці державного управління. Комплексне дослідження великих і складних об’єктів (держава і церква) як єдиного цілого, узгодження їх із функціонуванням усіх елементів і частин (інституцій) державної влади вимагали системного підходу. За допомогою діалектичного підходу пізнання, в основу якого покладено зв’язок теорії і практики, було досліджено багатоплановий історичний досвід розвитку державного управління у справах віросповідань в Україні. Історичний підхід дав змогу виокремити основні етапи розвитку державних органів у справах релігій, визначити тенденції та особливості інституціалізації державно-церковних відносин.
На емпіричному й теоретичному рівнях дослідження використовувалися методи: структурно-функціональний – дозволив виділити в об’єктах державного управління структурні елементи і визначити їх роль (функції) та зв’язки між ними у загальній структурі державно-церковних відносин (підрозділ 2.3); проблемно-хронологічний і аналітико-типологічний, спираючись на які послідовно у часі розглянуто етапи інституційного розвитку державного органу у справах релігій та еволюцію державно-управлінської складової у справах релігій (розділ ІІ, підрозділ 3.1); компаративний, за допомогою якого здійснювалося встановлення спільного та відмінного між органами державної влади у справах релігій, а також пошук загального, притаманного двом або кільком об’єктам; графічного моделювання як ефективного засобу виявлення суттєвих ознак явищ та процесів, за допомогою якого відображено інституційну посередницьку модель державного органу у справах релігій (розділ ІІІ); аналізу, синтезу, абстрагування, індукції, дедукції та інші.
Наукова новизна одержаних результатів. Запропонована дисертація є першою спробою у вітчизняній державно-управлінській науці дослідити розвиток державно-церковних відносин крізь призму функціонування органів влади у справах релігій.
У дисертаційному дослідженні:
вперше:
– розроблено та теоретично обґрунтовано посередницьку інституційну модель державного органу України у справах релігій у відносинах держави з церквою (рис. 3.1);
– здійснено періодизацію етапів розвитку державних органів у справах релігій України 1722-2010 років за критерієм утворення інституційних форм, у вигляді яких діяло це відомство в умовах приналежності територій України до тих чи інших держав. У рамках держав реалізовувалися конкретні моделі державного управління та здійснювався цілеспрямований вплив політики цих країн на церковно-релігійне середовище;
– розкрито тенденції та особливості розвитку органів державної влади у справах релігій на українських землях за період ХVІІІ-ХХІ століть;
удосконалено:
– підхід до аналізу інституціалізації державно-церковних відносин на базі характеристик основних етапів ґенези урядових органів у справах віросповідань, що дало можливість дослідити особливості розвитку державного управління у цій галузі;
– уточнено зміст категорій державного управління у справах релігій, що застосовуються на даному етапі. Зокрема, пропонується визначення закріпленого у законодавстві поняття “державний орган у справах релігій” та дано авторське визначення поняття “державно-церковні відносини”;
набули подальшого розвитку:
– аналіз стану дослідження історико-управлінського аспекту інституціалізації державно-церковних відносин у світовій та вітчизняній науці;
– визначення перспективних напрямів діяльності державного органу у справах релігій в Україні.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні матеріали та практичні рекомендації можуть бути використані: при розробці концепції державно-церковних відносин в Україні із урахуванням вітчизняного досвіду інституціалізації; при аналізі концептуально-теоретичних засад державної політики в гуманітарній сфері (зокрема, стосовно релігійних організацій) та її складової – організаційно-управлінських структур (підрозділів), які безпосередньо реалізують політику держави у сфері свободи совісті; у практичній діяльності відповідних державних органів у справах релігій та їх територіальних підрозділів щодо ефективного виконання завдань та функцій; при розробці навчальних програм з державного управління, правознавства, політології, соціально-гуманітарної політики та підготовці спеціалізованих курсів з релігієзнавства тощо. Отримані автором результати дисертаційного дослідження були впроваджені в діяльності Державного комітету України у справах національностей та релігій (акт від 22.12.2010 р.); апарату та структурних підрозділів Львівської обласної державної адміністрації (акт від 20.04.2009 р.); головного управління з питань внутрішньої політики, національностей та релігій ЛОДА (акт від 01.02.2011 р.); у роботі Тернопільської обласної ради (акт від 15.06.2009 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Результати, висновки, пропозиції та рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну дисертації, одержані автором особисто.
Апробація результатів дослідження була здійснена на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: “Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування” (м. Львів-Брюховичі, ЛРІДУ НАДУ, 2008), “Демократичне врядування у контексті глобальних викликів та кризових ситуацій” (м. Львів-Брюховичі, ЛРІДУ НАДУ, 2009), “Реформування системи державного управління та державної служби: теорія і практика” (м. Львів-Брюховичі, ЛРІДУ НАДУ, 2010), а також на ХІІ, XVIII, ХІХ, ХХ Міжнародних конференціях “Історія релігій в Україні” (м. Львів, Відділення релігієзнавства ІФ НАН України, Львівський музей історії релігії, 2002, 2008, 2009, 2010 роки); круглому столі “Особливості державно-церковних відносин в Україні: стан, перспективи розвитку, шляхи вдосконалення” (м. Львів, Львівська облдержадміністрація, 2008); ІІІ Міжнародній науковій конференції “Держава і церква в Україні за радянської доби” (м. Полтава, ПНПУ, 2009); науково-практичній конференції “Міжконфесійні відносини у сутності та виявах в Україні” (м. Київ, Держкомнацрелігій України, Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України, Українська асоціація релігієзнавців, 2010).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано дев’ятнадцять наукових праць, з яких одна монографія та 6 статей у наукових фахових виданнях ВАК України з державного управління.
Структура роботи. Дисертаційна робота складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (365 позицій на 43 сторінках) та 18 додатків на 27 сторінках. Загальний обсяг дисертації 255 сторінок, з них 185 основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розкритті історико-управлінського аспекту процесу інституціалізації державно-церковних відносин в Україні. Отримані в ході дослідження наукові результати в сукупності дали можливість зробити відповідні висновки й подати певні пропозиції.
1. Узагальнено стан досліджень інституціалізації державно-церковних відносин у світовій та вітчизняній науці. Аналіз опублікованих видань та документальних матеріалів за темою дисертації показав, що інституціалізація державно-церковних відносин в Україні лише частково розглядалася в юридичній, політологічній, історичній, філософській, релігієзнавчій, теологічній науках, та не була об’єктом окремих наукових розвідок. Це ще раз доводить необхідність більш глибокого аналізу тематики на сучасному етапі. Проведене дослідження загалом є лише початком наукових розробок державного управління в цій галузі та містить чимало перспективних аспектів для подальших студій.
2. Сформульовано визначення та конкретизовано зміст понять, що використовуються в державному управлінні у справах релігій. Зокрема, у дисертації визначено поняття “державний орган у справах релігій”, уточнено і адаптовано до державно-управлінської науки зміст поняття “державно-церковні відносини”.
3. Систематизовано теоретичні основи інституційного аспекту відносин держави і церкви. У взаємовідносинах цих двох суб’єктів треба враховувати відмінність їхньої природи, походження та правового статусу. Через те що церква (окремі конфесії) не є юридичною особою, саме державі надається панівна роль. Попри різні концепції та теорії (світські та теологічні) сучасна наука приходить до висновку про необхідність встановлення меж компетенції влади і церкви. Світське бачення взаємин держави і церкви передбачає розмежування їх компетенції та безумовне домінування й зверхність держави. Представники церкви формулюють висновок про цілковиту автономність церкви у духовних справах та підпорядкованість державній владі у світських питаннях. Розподіл меж компетенції держави і церкви передбачає також сферу спільних інтересів, яку може координувати державний орган у справах релігій.
Встановлено, що система державно-церковних відносин в Україні сьогодні поступово прогресує в напрямку співробітництва держави і церкви. Враховуючи те, що держава і церква не розглядаються як рівні суб’єкти відносин, у концептуальному плані саме державна влада визначає характер своїх взаємин з церквою (релігійними організаціями), яка або приймає, або відкидає запропоновану модель.
4. Визначено тенденції та особливості формування і розвитку органів влади, які забезпечували реалізацію державної конфесійної політики на українських землях упродовж ХVІІІ-ХХІ століть. З’ясовано, що формування державного органу в справах релігій відбулося у 20-х роках ХVІІІ століття в Російській імперії, коли було скасовано патріарший устрій православної церкви та запроваджено державні інституції у справах церкви: Духовну колегію (Св. Синод) та відомство обер-прокурора Синоду. Державне управління неправославними та іншими нехристиянськими конфесіями здійснювала окрема структура – Департамент духовних справ іноземних ісповідань МВС. Питання сект і розколів входило до компетенції спецслужб. В Австрійській поліконфесійній монархії, що реалізовувала конкордатну модель державно-церковних відносин, роль державного органу у справах релігій не була визначальною. Міністерство віросповідань і освіти тут було утворене в середині ХІХ століття.
Інституційна система державно-церковних відносин СРСР зберегла деякі риси царської Росії. У Російській імперії православ’я де-юре було привілейованою державною церквою, інтегрованою у систему державного управління. Інослав’я та іновір’я розглядалися як потенційна загроза державності, а відтак перебували у віданні МВС. Унія (греко-католицизм) зазнавала утисків і зрештою була ліквідована 1839 року. Після періоду відкритої атеїстичної політики, спрямованої на знищення релігії, у 1943 році в СРСР відновлюється РПЦ як дисциплінований інструмент радянської держави, який активно використовується для реалізації внутрішньої і зовнішньої політики. У структурі вищих урядових органів влади в умовах війни створено два відомства, що не мали стосунку до воєнних дій – Раду у справах РПЦ і Раду у справах релігійних культів. Де-факто РПЦ також надається привілейованого становища у порівнянні з іншими сповіданнями. УГКЦ в СРСР ліквідовується у 1946 році подібно як у царській Росії.
Встановлено, що функціонування в системі центральних урядових органів окремого відомства у справах релігій мало свій прецедент в новітній практиці державотворення України. За часів уряду П.Скоропадського 1918 року поряд з іншими вищими органами державної влади було утворене Міністерство ісповідань Української Держави, яке продовжило роботу в уряді Директорії. Досвід функціонування цього відомства є надзвичайно цінний.
Виявлена особливість системи державного управління у справах релігій у СРСР 1920-1943 років, яка характеризувалася відсутністю єдиного державного органу з питань відокремлення церкви від держави та важливістю значення спецслужб. Досвід взаємин церкви з радянською тоталітарною державою (складовою якої була УРСР) згаданого періоду має особливість: вперше за всю історію України з часів прийняття християнства в Х столітті вища державна влада пішла на відкриту боротьбу з церквою та ієрархією, поставивши атеїзм в основу будівництва нової країни.
Розкрито тенденцію, що у періоди сильного органі¬зуючого та регулюючого впливу держави на церкву формувалися відповідні державні структури, роль яких зростала. І навпаки, в перехідні та кризові для держави періоди поруч із занепадом урядових органів у сфері віросповідань зростав вплив церковних керівних установ. Після розвалу СРСР та обрання нового патріарха РПЦ Московська патріархія виступила чи не найактивнішим противником подальшого існування Ради у справах релігій (подібного органу й досі немає в Російській Федерації).
5. Здійснено та науково обґрунтовано періодизацію етапів розвитку державних органів у справах релігій упродовж 1722-2010 років. Періодизація має п’ять основних періодів. Критерієм виокремлення основних періодів є утворення інституційних форм державного управління, у вигляді яких діяв орган у сфері релігійних організацій. Починаючи з ХVІІІ століття, у структурах урядових органів іноземних держав, до складу яких входили території України, та урядів незалежної України постійно функціонували відомства з питань віросповідань. Такі структури діяли на центральному рівні у вигляді різноманітних інституційних форм: відомства обер-прокурора Синоду, Колегій, департаментів, міністерств, головних управлінь, державних секретаріатів, народних комісаріатів, структурних підрозділів радянських спецслужб, Рад, державних комітетів, державних департаментів тощо.
6. Розкрито особливості інституціалізації державно-церковних відносин сучасної України. Попри поліконфесійність релігійного сектору та відсутність єдиної офіційної церкви, в системі центральних органів виконавчої влади продовжує функціонувати орган у справах релігій. Державний орган України у справах релігій зазнав шість структурних змін (у т.ч. дві ліквідації) та одинадцять змін керівництва, що внесло певну “розбалансованість” у його діяльність та створило передумови зменшення управлінської спроможності.
З’ясовано, що Україна успадкувала інституційну систему державно-церковних відносин від СРСР, яка, своєю чергою, зберегла наступництво від царської Росії. Характерними ознаками системи на початкових етапах були: проправославна зорієнтованість представників вищої влади, “традиційна” недовіра до УГКЦ. Сьогодні продовжуються пошуки оптимальної схеми взаємин держави з конфесіями. Надання правоздатності юридичної особи релігійним центрам та управлінням призвело до тенденції здійснення ними самостійних контактів з найвищими представниками влади, політиками та ігнорування уповноважених на це державою центральних інституцій у справах релігій. З конституційним закріпленням свободи совісті у 1996 році реалізація взаємин держави і церкви стала можливою у форматі консультацій державного органу у справах релігій з Всеукраїнською Радою церков і релігійних організацій.
7. Обґрунтована доцільність існування окремого державного органу у справах релігій. Розроблена посередницька модель відносин державного органу України у справах релігій з державою і церквою. Окрім основних функцій органу координації державно-церковних відносин (контрольна і регулююча), на сучасному етапі великого значення набувають організаційна, інформаційно-аналітична, правова, прогнозуюча і координуюча функції. З боку держави найбільш ефективним механізмом регулювання діяльності релігійних організацій є процедура їх реєстрації. Враховуючи те, що у держави і церкви є галузі спільних інтересів (співпраці), визначено потенційну компетенцією інституції державного управління у справах релігій та розроблено проект структури відповідного агентства, визначено можливі напрями діяльності його підрозділів. Специфікою сучасного державного органу у справах релігій могло б стати поєднання, з одного боку, координації питань, що становлять загальний інтерес держави і церкви, з іншого – координації функцій держави з реалізації церковної політики та інтересів держави у цій площині.
8. Рекомендовано: 1) здійснити всебічний аналіз можливості запровадження в Україні законодавчого врегулювання державно-церковних відносин з окремими церквами (конфесіями), а також активізувати дискусії щодо умов надання церквам правоздатності юридичної особи; 2) підвищити статус державного органу у справах релігій до самостійного державного агентства; 3) розробити положення про порядок проведення релігієзнавчої експертизи в державному органі у справах релігій з метою визначення релігійного характеру організацій, що звертаються із заявою про реєстрацію статуту; створити при державному органі у справах релігій моніторингові центри для забезпечення аналізу функціонування новітніх напрямів і течій; 4) запровадити реєстр віросповідних напрямків, течій, груп, представлених в Україні; 5) створити в Національній академії державного управління при Президентові України кафедру державно-церковних відносин; 6) запровадити для слухачів магістерської програми НАДУ при Президентові України дисципліну “державно-церковні відносини”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаркин Н. М. Всеобщая история юриспруденции: Курс лекций / Н.М.Азаркин. – М.: “Юридическая литература”, 2003. – 608 c.
2. Академічне релігієзнавство / За ред. А. Колодного. – К.: Відділення релігієзн. Інст-ту філос. ім. Г.С. Сковороди НАН України, 2000. – 1021 с.
3. Актуальні питання міжконфесійних відносин в Україні: Зб. наук. матеріалів / За заг.ред. В. Андрущенка, В. Бондаренка, М. Заковича та ін. [Держ. деп. у справах релігій, Нац. пед. універ. ім. М.П.Драгоманова, Відділення релігієзн. ІФ НАН Укр.]. – К.: “Світ Знань”, 2005. – 174 с.
4. Алексеева С.И. Институт синодальной Обер-Прокуратуры и Обер-прокуроры Святейшего Синода в 1856-1904 гг. / С.И.Алексеева // Нестор: Ежеквартальный журнал истории и культуры России и Восточной Европы. – Санкт-Петербург: Нестор-История, 2000. – № 1. – С. 291-310.
5. Алексєєв Ю.М. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985-1999 рр.) : Навч. посіб. / Ю.М. Алексєєв, С.В. Кульчицький, А.Г. Слісаренко. – К.: “Ексоб”, 2000. – 296 с.
6. Андрусишин Б. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр. (Доба дирек-торії УНР): Навч. посібник / Б. Андрусишин. – К: “Либідь”, 1997. – 176 с.
7. Андрусишин Б.І. Державно-церковні відносини: природа, зміст, характер функціонування, типологізація / Б.І. Андрусишин, В.Д. Бондаренко // Наук. часоп. НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія № 18. Економіка і право : зб. наукових праць. – Випуск 7. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2009. – 197 с.
8. Андрусишин Б.І. Державно-церковні відносини: історія, сучасний стан та перспективи розвитку : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Б.І. Андрусишин, В.Д. Бондаренко. – Київ: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2010. – 282 с.
9. Антошевський Т. У державно-церковних відносинах повертаємося на круги своя / Тарас Антошевський // Патріархат : журнал. – № 1 (398). – 2007. – С. 15-23.
10. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность : Монография / В.Ф. Сиренко, Н.В. Онищук, В.Б. Аверьянов, В.В. Цветков, Е.Б. Кубко и др. [АН Украины. Ин-т государства и права им. В.М.Корецкого]. – К.: “Наук. Думка”, 1993. – 165 с.
11. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Р. Арон; [Пер. с франц. Г.И.Семенова]. – М.: “Текст”, 1993. – 303 с.
12. Архивы Кремля. В 2-х кн. – Кн.1. Политбюро и Церковь. 1922-1925 гг. / Сост. Н.Н. Покровский, С.Г.Петров. – М.-Новосибирск: Сибирский хронограф, РОССПЭН, 1997. – 600 с.
13. Архивы Кремля. В 2-х кн. – Кн.2. Политбюро и Церковь. 1922-1925 гг. / Сост. Н.Н. Покровский, С.Г.Петров. – М.-Новосибирск: Сибирский хронограф, РОССПЭН, 1998. – 647 с.
14. Бабій М. Державна політика щодо свободи совісті й релігій: сутність і практика / Михайло Бабій // Людина і світ. – 2004. – № 3. – С. 16-19.
15. Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення / М.Ю. Бабій; ред. Л.Г.Макєєва. – К.: “Вищ. шк.”, 1994. – 84 с.
16. Бабій М.Ю. Міжконфесійні відносини в Україні: проблеми нормалізації й оптимізації / М.Ю. Бабій // Актуальні питання міжконфесійних взаємовідносин в Україні: зб. наук. матеріалів / заг. ред. Андрущенка В.П. та ін.] – К.: “Знання”, 2005. – 174 с.
17. Бальжик І.А. Відносини держави і Церкви: “симфонія влад” / Бальжик Ірена Анатоліївна: автореф. дис… канд.. юрид. наук, спец. 12.00.01 – теор. та іст. держ. і права; іст. політ. і правових учень. Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2007. – 19 с.
18. Барсов Т.В. Синодальные учреждения прежнего времени / Т.В.Барсов. – СПб.: Скоропечатня и литогр. Ив.О.Пухира, 1897. – 249 с.
19. Беглов А. Совет по делам религий. Вчера и завтра. 13 ноября 2003 [Електронний ресурс] / Алексей Беглов. – Режим доступу : http://www.religare.ru/article7329.htm
20. Бердниковъ И. Краткій курсъ церковнаго права Правосланой церкви. Вып. 1 / И.С.Бердниковъ, проф. Казан. духов. акад. и Ун-та. – 2-е изд., перераб. и доп. – Казань: Типо-лит. Имп. ун-та, 1903. – 356 с.
21. Бердниковъ И. Краткій курсъ церковнаго права Правосланой церкви. Вып. 2 / И.С.Бердниковъ, проф. Казан. духов. акад. и Ун-та. – 2-е изд., перераб. и доп. – Казань: Типо-лит. Имп. ун-та, 1913. – 1464 с.
22. Бистрицька Е. Східна політика Ватикану в контексті відносин Святого Престолу з Росією та СРСР (1878-1964 рр.) : [Монографія] / Е.В.Бистрицька. – Тернопіль: “Підруч. і посіб.”, 2009. – 415 с.
23. Благовидов Ф.В. Обер-прокуроры Святейшего Синода в ХVІІІ и первой половине ХІХ столетия (Развитие Обер-прокурорской власти в синодальном ведомстве). Опыт исторического исследования / Ф.В.Благовидов. – Казань: тип. Императорского Университета, 1899. – 429 с.
24. Бліхар В. Принципи формування державно-церковних відносин: філософський аспект / В’ячеслав Бліхар // Мандрівець. Всеукраїнський науковий журнал. Серія: Наукові виклади. – К.: Вид-во університету “Києво-Могилянська академія”, 2008. – № 5 (липень-серпень). – С. 71-75.
25. Бобровский П.О. Русская греко-униатская церковь в царствование императора Александра I: Историческое исследование по архивным документам: С приложением алфавитных указателей имен и предметов / П.О.Бобровский. – С.-Пб.: Тип. В.С. Балашева, 1890. – 412 с.
26. Бондаренко В.Д. Особливості української моделі державно-церковних відносин / В.Д. Бондаренко // Державно-церковні відносини в Україні у контексті сучасного європейського досвіду : Матеріали науково-практичної конференції 4 жовтня 2004 р., м. Київ. – Київ: VIP, 2004. – С.10-19.
27. Бондаренко В.Д. Релігійне життя в сучасній Україні: стан, тенденції та проблеми розвитку / В.Д.Бондаренко // Релігійна свобода: функціонування релігії в умовах свободи її буття: наук. щорічник / заг. ред. А.М.Колодного, М.Ю.Бабія. – К.: “Знання”, 2004. – 163 с.
28. Бондаренко В. Релігійне життя в сучасній Україні: стан, тенденції та проблеми розвитку / В. Бондаренко // Людина і світ. – 2003. – № 12. – С. 36-39.
29. Бондаренко В.Д. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації / В.Д.Бондаренко, В.Є.Єленський, В.С.Журавський. – К.: “Логос”, 1996. – 50 с.
30. Бондаренко В.Д. Становлення громадського суспільства і Церква в Україні / В.Д.Бондаренко // Зб. наук. пр. Християнство: контекст світової історії і культури. – К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАНУ. – 2000. – С. 56-63.
31. Бондаренко В.Д. Теоретичні засади дослідження державно-конфесійних відносин / В.Д.Бондаренко // Державно-конфесійні відносини в Україні: вітчизняний та європейський досвід: Збірник наукових матеріалів / Держ. ком. Укр. у спр.нац. та релігій, Нац. пед. університет ім.М.П.Драгоманова; Ред.кол.: В.Андрущенка ін. – К.: Вид-во “Світ Знань”, 2009. – С.5-13.
32. Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква в катакомбах (1946 – 1989) / Богдан Боцюрків // Ковчег: Науковий збірник із церковної історії. – Т. 1 – Львів: ІІЦ ЛБА, 1993. – С. 123-164.
33. Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939- 1950) / Б.Боцюрків; (перекл. з англ. Н. Кочан, за ред. О.Турія). – Львів: Вид-во Українського Католицького Університету, 2005. – 268 с.
34. Васильева О. Государственно-церковные отношения советского периода: периодизация и содержание [Електронний ресурс] / Ольга Васильева. – Интернет-журнал “Православие.Ru”. 17 марта 2003 г. – Режим доступу : http://www.pravoslavie.ru
35. Васильева О.Ю. Русская Православная церковь и II Ватиканский Собор. Факты. События. Документы / О.Ю. Васильева. – М.: “Лепта-Пресс”, 2004. – 382 с.
36. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод.і допов.) / Уклад.і голов.ред В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. – 1728 с.
37. Верховский П.В. Очерки по истории Русской Церкви в ХVІІІ и ХІХ ст. Выпуск первый / П.В. Верховский. – Варшава: тип. Варшавского учебного округа, 1912. – 414 с.
38. Винников А.Б. Оттепель (1943-1960). Часть 1 [Електронний ресурс] / Сибирская Православная газета. – № 11. – 2002. – Режим доступу: http://www.ihtus.ru
39. Винников А.Б. Оттепель (1943-1960). Часть 2 [Електронний ресурс] / Сибирская Православная газета. – № 1. – 2003. – Режим доступу: http://www.ihtus.ru
40. Виноградская С. Всеукраинский Центральный Исполнительный комитет в первые годы советской власти (1917–1920 гг.) / С. Виноградская, А. Рогожин. – Харьков: Высшая школа, изд-во при ХГУ, 1980. – 141 с.
41. Владиченко Л. Державний орган у справах релігій в Україні періоду Радянського Союзу (1919-1991) / Лариса Владиченко // Історія релігій в Україні: науковий щорічник. – Л.: Львівський музей історії релігії; вид-во “Логос”, 2010. – Книга І. – С. 246-254.
42. Владиченко Л.Д. Етапи розвитку державного органу у справах релігій в Україні (ХХ-ХХІ ст.) / Лариса Владиченко // Пріоритети державної політики в галузі свободи совісті: шляхи реалізації: 3б. наук. матеріалів / Редкол.: В.Андрущенка ін. – К.: вид-во “Світ Знань”, 2007. – C. 47-58.
43. Власовський І.Ф. Нарис історії Української Православної Церкви / І.Ф.Власовський. – Нью-Йорк: Укр. Православ. Церква в З.Д.А., 1957. – Т. 3: (XVIII-XX ст.). – 390 с.
44. Власовський І.Ф. Нарис історії Української Православної Церкви / І.Ф.Власовський. – Нью-Йорк: Укр. Православ. Церква в З.Д.А., 1961. – Т. 4: (XX ст.), ч. 1. – 384 с.
45. Власовський І.Ф. Нарис історії Української Православної Церкви / І.Ф.Власовський. – Нью-Йорк: Укр. Православ. Церква в З.Д.А., 1966. – Т. 4: (XX ст.), ч. 2 – 416 с.
46. Вовк Я.О. До проблеми стабілізації державно-конфесійних відносин у ІІ Речі Посполитій / Ярина Вовк // Наук. зап.: Зб. наук. ст. Нац. пед. ун-ту ім. М.П.Драгоманова. – К.: НПУ, 2001. – Вип. 38. – С. 173-179.
47. Вовк Я.О. Політика Польської держави стосовно християнських конфесій (1918–1926 рр.) : Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.02; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка / Ярина Олександрівна Вовк. – К., 2006. – 21 с.
48. Войналович В. Особливості функціонування радянських органів державного управління і контролю в сфері релігії (40-50-ті рр. ХХ ст.) / Віктор Войналович // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Випуск 414-415. Філософія. 2008. – Чернівці: ЧНУ, 2008. – С. 197-202.
49. Войналович В.А. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940 – 1960-х років: політологічний дискурс [монографія] / Віктор Анатолійович Войналович. – К.: “Світогляд”, 2005. – 741 с.
50. Вольська О. М. Теоретичні аспекти державного управління соціальним розвитком / О.М. Вольська // Економіка будівництва і міського господарства : науковий журнал [Донбаська національна академія будівництва і архітектури] / Гол. ред.: Братчун В.І. – Т. 5. – № 3. – 2009. – С. 167-174.
51. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. Збірник офіційних документів (1996-2007) / Секретаріат ВРЦіРО. – К.: [б.в.], 2007. – 102 с.
52. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій виступила проти ліквідації Держкомнацрелігій та Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (16 грудня 2010 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/all_news/confessional/auccro/39676/
53. Высшие и центральные государственные учреждения России. 1801-1917 гг.: В 4-х тт. / cост. Д.И.Раскин, Б.М.Витенберг, Б.Ф.Додонов и др.; ред. Н.П.Ерошкин, В.П.Козлов, С.В.Мироненко и др.; Федер. арх. служба России, РГИА, ГАРФ. – Т.1: Высшие государственные учреждения. – СПб.: “Наука”, 1998. – 302 с.
54. Высшие и центральные государственные учреждения России. 1801-1917 гг.: В 4 т./ cост. Б.М. Витенберг и др., ред. Д.И. Раскин и др.; Федер. арх. служба России, РГИА, ГАРФ. – Т.2: Центральные государственные учреждения. – СПб.: “Наука” РАН/Интерпериодика МАИК, 2001. – 260 с.
55. Гидулянов П.В. Отделение церкви от государства в СССР. Полный сборник декретов РСФСР и СССР, инструкций, циркуляров и т.д. с разъяснениями V отд. НКЮста РСФСР / П.В.Гидулянов; Под ред. П.А.Красикова, Прокурора Верховного суда СССР. Изд. 2-е. – М.: Юридич. изд-во НКЮста РСФСР, 1924. – 404 с.
56. Гидулянов П.В. Отделение церкви от государства в СССР. Полный сборник декретов, ведомственных распоряжений и определений Верховного суда РСФСР и других советских республик: УССР, БССР, ЗСФСР, Узбекской и Туркменской ССР / П.В. Гидулянов; Под ред. П.А.Красикова. 3-е изд. – М.: Юридич. изд-во НКЮ РСФСР, 1926. – 172 с.
57. Гольст Г.Р. Религия и закон / Г.Р.Гольст. – М.: Юридическая литература. – 1975. – 112 с.
58. Горяча М. Релігія в політиці Українських урядів 1917-1920 років (Центральна Рада, гетьманат, Директорія) / М.Горяча // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії / За ред. о. Бориса Гудзяка, Ігоря Скочиляса та Олега Турія. – Львів: Інститут Історії Церкви ЛБА, 2001. – Число 3. – С. 334-346.
59. Государство и религии в Европейском Союзе / сост. Герхард Робберс, под ред. М.А. Воскресенского, А.А. Красикова (отв. ред.), Р.Н. Лункина, Р.А.Подопригоры, Л.С.Симкина и И.А.Шалобиной. – М.: Институт Европы РАН, ТЦ Юнеско, 2009. – 720 с.
60. Гудзик К. Держкомрелігії скасований. Що далі? / К. Гудзик // газета “День”. – № 33. – четвер, 24 лютого 2005.
61. Гьофнер Й. Християнське суспільне вчення / Кардинал Йозеф Гьофнер; [Пер. з нім. С. Пташник, Р. Оглашенний]. – Львів: “Свічадо”, 2002. – 304 с.
62. Делеган М.В. Закарпаття в складі Чехословаччини: міжконфесійні відносини у 1919-1929 рр. : Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / М.В.Делеган; НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського. – К., 1999. – 20 с.
63. Дем’янчук О.П. Державна політика та публічна політика: варіант перехідного періоду [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.library.ukma.kiev.ua
64. Державне управління: теорія і практика : монографія / За ред. В.Б.Авер’янова; Кол. авт.: В.Б. Авер’янов, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал та ін. – К.: “Юрінком Інтер”, 1998. – 431 с.
65. Державний архів Чернівецької області: Путівник. Том 1 / Головна ред. колегія серії “Архівні зібрання України”: Удод О.А. (голова), Боряк Г.В., Матяш І.Б., Папакін Г.В., Пельц Д.І.[та ін.]. Відп.ред.: Дмитро Жмундуляк. – Київ, Чернівці, 2006. – 478 с., іл. (Серія “Архівні зібрання України. Путівники”).
66. Державний департамент у справах релігій. Телефонний довідник: За станом на 06.12.2005 р. – Київ, 2005 (матеріали Відділу у справах релігій та національностей управління з питань внутрішньої політики Львівської облдержадміністрації).
67. Державний комітет у справах релігій. Телефонний довідник. – Київ, 1999 (матеріали Управління у справах релігій Тернопільської облдержадміністрації).
68. Державний комітет України у справах національностей та релігій. Телефони працівників. – Київ, 2007 (матеріали Відділу у справах релігій та національностей управління з питань внутрішньої політики Львівської облдержадміністрації).
69. Державно-церковні відносини в Україні у контексті сучасного європейського досвіду : Зб. наук. матеріалів : до 40-річчя кафедри культурології НПУ ім. М. П. Драгоманова (Матеріали науково-практичної конференції 4 жовтня 2004 р., м. Київ) / Держ. комітет України у справах релігій, НПУ ім.М.П.Драгоманова. / Ред. колегія: головн. ред. Бондаренко В.Д., Волинка Г.І., Єленський В.Є., Закович М.М., Колодний А.М. – К.: VIP, 2004. – 362 с.
70. Державно-церковні відносини: світовий досвід і Україна (історико-політичний аналіз) : Монографія / С.В.Сьомін, Ю.Г.Кальниш, В.М.Петрик, В.В.Остроухов. За ред. І.І. Тимошенка. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 136 с.
71. Деркач А.Л. Государственно-церковные отношения / А.Л.Деркач. – Киев: Издательский отдел Украинской Православной Церкви, 2009. – 320 с. – С. 52-139.
72. Деякі питання Державного комітету у справах національностей та релігій : Постанова КМУ від 14 лютого 2007 р. № 213 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
73. Дзоз В.О. Гуманітарна політика України: проблеми формування та реалізації (соціально-філософський аналіз) / В.О.Дзоз. – К.: Знання України, 2006. – 316 с.
74. Димид М. Єпископ Київської Церкви (1589-1891) / М.Димид. – Львів: ЛБА, 2000. – 246 с. (Льв. Богосл-ка Академія. Інст-т канонічн. права. № 1).
75. Дмитриев С.С. Православная церковь и государство в предреформенной России / С.С.Дмитриев // История СССР. – 1966. – № 4. – С. 34.
76. Довідка підполковника держбезпеки Каріна на Митрополита Андрея Шептицького та очолювану ним Українську Греко-Католицьку Церкву. – Київ, 30 серпня 1944 р. / Док. № 4 у збірнику “Хресною дорогою”… – С. 94-99.
77. Довідник адрес і телефонів Державного комітету у справах релігій України (06.08.2002) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.risu.org.ua
78. Довідник адрес і телефонів Державного комітету у справах релігій України: за станом на 19 травня 2004 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.risu.org.ua
79. Докаш В. Принципи взаємовідносин держави і церкви в соціальних доктринах протестантів: правовий аспект / В.Докаш // Релігійна свобода. Взаємини держави і релігійних організацій: правові та політичні аспекти: Науковий щорічник / За загальною редакцією д.філос.н. А.Колодного (гол. ред.), д.філос.н. Л.Филипович, к.філос.н. М.Бабія. – Київ, 2006. – С.122-126.
80. Доповідна записка від голови Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР І.Полянського для В.Молотова про звернення до Ради у справах релігійних культів Митрополита Андрея Шептицького. – Москва, 27 жовтня 1944 р. / Док. № 11 у збірнику “Хресною дорогою”... – С.122-123.
81. Доповідна записка начальника Управління НКДБ у Львівській обл. полковника держбезпеки Волошенка комісарові Народного комісаріату держбезпеки УРСР Савченку про становище уніатської, або ж греко-католицької, церкви та діяльність духовенства у період німецької окупації. – Львів, 17 вересня 1944 р. / Док. № 9 у збірнику “Хресною дорогою” ... – С.106-121.
82. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. ІІ том “Українська гетьманська держава 1918 року” : Документально-наукове видання / Дмитро Дорошенко. – К.: “Темпора”, 2002. – 353 с.
83. Дорошенко Д. Православна Церква в минулому й сучасному житті Українського народу / Д.І.Дорошенко. – Берлін: [Б.в.], 1940. – 69 с.
84. Достоевский Ф. М. Братья Карамазовы : Том 9-10 / Собр. соч.: В 15 т. – Ленинград: “Наука”, 1991. – Т. 9. – С. 69.
85. Дудко О. Олександр Гнатович Лотоцький: якою бути українській церкві? / О.Дудко // Студії з архівної справи та документознавства. – Т. 5. – К.: ГАУУ; УДНДІАСД, 1999. – С. 215-219.
86. Духовный регламент 1721 год. Манифест. “Регламентъ или уставъ духовныя коллегіи, по которому оная знать долженства своя и всѣх духовныхъ чиновъ, такожъ и мирскихъ лицъ, поелику оные управленію духовному подлежатъ, и при томъ въ отправленіе дѣлъ своихъ поступать имѣетъ” [Електронний ресурс] / Сайт “НП Родительський комітет”. – Режим доступу : http://www.r-komitet.ru/law/faith/russia/razdel/1721
87. Дьюрэм К. Свобода религии: модель США / Дьюрэм Коул Мл. // Модели церковно-государственных отношений США и Западной Европы: Сб. научн. трудов. – К.: Інст. філос. ім. Г.С. Сковороди НАНУ, 1996. – С. 90-95.
88. Еленский В.Е. Модели церковно-государственных отношений США и Западной Европы и проблемы посткоммунистических обществ / В.Е.Еленский // Модели церковно-государственных отношений США и Западной Европы. – К.: Інст. філос. ім. Г.С. Сковороди НАНУ, 1996. – С. 4-9.
89. Елисеев А.Б. Дискуссионные вопросы современной российской историографии истории Русской Православной Церкви середины ХХ в. / А.Б.Елисеев // XII Международные Кирилло-Мефодиевские чтения, посвященные Дням славянской письменности и культуры (Минск 24-26 мая 2006 г.): Материалы чтений “Церковь и социальные проблемы современного общества”. – Минск: “Ковчег”, 2007. – 358 с.
90. Єленський В. Релігійно-суспільні зміни в посткомуністичній Європі / В.Єленський // Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. Науковий щорічник. – Київ: [б.в.], 1999. – С. 40-44.
91. Єленський В.Є. Державно-церковні взаємини на Україні (1917-1990 рр.) / В.Є.Єленський. – К.: [б.в.], 1991. – 72 с.
92. Єленський В.Є. Релігія, демократизація та суспільний розвиток у посткомуністичному світі і Україна / В.Є.Єленський // Релiгiя i суспiльство в Українi: фактори змiн : Матеріали Міжнародної конференції. – К.: [б.в.], 1998. – С. 31-47.
93. Жевахов Н. Д. Воспоминания товарища обер-прокурора Св. Синода князя Н.Д.Жевахова : в 2 т. / Н.Д. Жевахов. – М.: Родник : Изд. отд. Спасо-Прерображ. Ваалам. Ставропиг. монастыря, 1993. – Т. 1 : Сентябрь 1915 - март 1917. – 345 с.
94. Жевахов Н. Д. Воспоминания товарища обер-прокурора Св. Синода князя Н.Д.Жевахова : в 2 т. / Н.Д. Жевахов. – М.: Родник : Изд. отд. Спасо-Преображен. Ваалам. Ставропиг. монастыря, 1993. – Т. 2 : Март 1917 - январь 1920. – 335 с.
95. Журавський В. Релігійні чинники у політичному процесі України [Електронний ресурс] / Спостерігач. – № 21, лютий 1996. – Режим доступу : www.ucipr.kiev.ua
96. Заєць О. Коментар на урядове рішення стосовно підвищення статусу державного органу України у справах релігій (20 листопада 2006) [Електронний ресурс] / Сайт “РІСУ”. – Режим доступу: http://risu.org.ua
97. Закржевский А.Г. Святейший Синод и русские архиереи в первые десятилетия существования “церковного правительства” в России / А.Г. Закржевский // Нестор: Ежекварт. журн. ист. и культ. России и Восточн. Европы. – Санкт-Петербург: Нестор-История, 2000. – № 1. – С. 263-274.
98. Заозерскій Н. Право греко-восточной русской церкви, какъ предметъ спеціальной юридической науки / Н.А.Заозерскій, доц. канон. права при Моск. духов. акад. – М: Тип. М.Г.Волчанинова, 1888. – 145 с.
99. Западно-европейская социология ХІХ века: О.Конт, Д.С.Милль, Г.Спенсер: Учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по напр. и спец. “Социология” / Междунар. ун-т бизнеса и управления / ред. В.И.Добреньков, сост. В.П. Трошкина. – М.: [б.в.], 1996. – 352 с.
100. Записка Г.Г.Карпова о приеме И.В.Сталиным иерархов Русской Православной Церкви. Сентябрь 1943 г. // Одинцов М.И. Русские патриархи ХХ века. – М.: Изд-во РАГС, 1994. – С. 283-291.
101. Заява-звернення Митрополита Андрея Шептицького та Митрополита Сліпого до Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР про норми функціонування УГКЦ в СРСР. – Львів, [вересень-листопад] 1944 р. // Док. № 7 у збірнику “Хресною дорогою…” – С. 102-105.
102. Здіорук С. І. Гуманітарна політика як чинник поступу Української нації // Аналіз гуманітарної політики української держави в новітній період / В.І.Нагорний, С.Л.Гнатюк, М.М.Карпенко, С.Г.Бублик, О.І.Здіорук, П.М.Кралюк, К. Ю. Галушко. За ред. С. Здіорука. – К.: НІСД, 2006. – С. 289-304.
103. Здіорук С. Суспільно-релігійні відносини: виклики Україні XXI століття. Монографія / С.Здіорук. – К.: Знання України, 2005. – 552 с.
104. Зеньковский В. Основы христианской философии / В.Зеньковский. – Москва: Изд-во “Канон”, 1996. – 560 с.
105. Зеньковский В. Пять месяцев у власти (15 мая-19 октября 1918 г.): Воспоминания / протопресвитер Василий Зеньковский ; [Публикац. и подготовка текста М.А.Колерова]. – М.: Крутицкое Патриаршее подворье, 1995. – 240 с.
106. Зінченко А.Л. Визволитися вірою. Життя і діяння митрополита Василя Липківського / А.Л. Зінченко. – Київ: “Дніпро”, 1997. – 423 с.
107. Ивановский В. Государственное право. Известия и ученые записки Казанского университета. По изданию № 5 1895 года – №11 1896 года [Электронный ресурс] / Сайт “Все о праве”. – Режим доступа : http://www.allpravo.ru
108. Инструкция об учете религиозных объединений, молитвенных домов и зданий, а также о порядке регистрации исполнительных органов религиозных объединений и служителей культа : Утверждена Советом по делам религий при Совете Министров СССР 31 октября 1968 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cddk.ru/gos_i_religia/history/sov-law/032.htm
109. История государственного управления России. Учебник / Отв. ред. В.Г. Игнатов. – Ростов н/Д: “Феникс”, 2002. – 608 с.
110. История политических и правовых учений / под ред. О.Э. Лейста. – М.: “ЗЕРЦАЛО-М”, 2002. – 688 с.
111. История Русской Православной Церкви. Новый патриарший период / М.Б. Данилушкин, Т.К. Никольская, М.В. Шкаровский, свящ. Владимир Дмитриев, Б.П. Кутузов. – Под общ. ред. Данилушкина М.Б. – Том 1. 1917-1970. – СПб.: Воскресение, 1997. – С. 740-743 (Труды Русск. Правосл. Акад. Богосл-ких Наук и Научно-Богосл-ких Исслед-ний).
112. Історія державної служби в Україні : у 5 т. / відп. ред. Т. В. Мотренко, В. А. Смолій ; редкол.: С. В. Кульчицький (кер. авт. кол.) та ін.; Голов. упр. держ. служби України; Ін-т історії НАН України. – К. : Ніка-Центр, 2009. – Т. 1. – 544 с.
113. Історія релігії в Україні : У 10-ти т. – Т. 3 Православ’я в Україні / За ред. А. Колодного, В. Климова. – К.: Укр. центр духовної культури, 1999. – 560 с.
114. Кальниш Ю.Г. Державно-церковні відносини: світова практика і досвід України / Ю.Г.Кальниш // Вісник Укр. академії держ. управління при Президентові України. – 2000. – № 1. – С. 166-175.
115. Кальниш Ю. Державно-церковні відносини: історія розвитку і сучасна політична типологізація / Ю.Кальниш // Зб. Актуальні проблеми державно-церковних відносин в Україні. – К.: ВіП, 2001. – С.198-200.
116. Кальниш Ю.Г. Пріоритетні напрями, шляхи реалізації і перспективи державної політики України в галузі релігійно-церковного життя: Дис... канд. наук з держ. управління: 25.00.01 / Українська академія держ. управління при Президентові України / Кальниш Юрій Григорович. – К., 2001. – 225 арк. – Бібліогр.: арк. 182-205.
117. Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність: історіографічний нарис української державності доби національно-визвольних змагань (1917-1921 рр.) : Монографія / В.П.Капелюшний. – К.: Олан, 2003. – С. 311-312.
118. Карташев А.В. Очерки по истории Русской Церкви. Том: 2. / А.В. Карташов. – Париж: Изд-во “YMCA-PRESS”, б. г. – 569 c.
119. Кашуба М.В. Методологія сучасного наукового пізнання в галузі державного управління. Філософські проблеми управління соціальним і гуманітарним розвитком / М.В.Кашуба. – Львів: ЛРІДУ, 2003. – 69 с.
120. Киридон А. Втілення радянської моделі державно-церковних відносин в Україні / А.Киридон // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб.наук.праць. – Вип. 13. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2004. – С. 274-294.
121. Киридон А.М. Держава – церква – суспільство в радянській Україні: історіографія, джерела, методологія дослідження : Монографія / А.М.Киридон. – К.: КМУ, 2007. – 96 с.
122. Киридон А.Н. Особенности государственно-церковных отношений в советской Украине (1917–1930-е годы) [Електронний ресурс] / Сайт ООО “Российское Объединение Исследователей Религии”. – Режим доступу: http://www.rusoir.ru
123. Киричук О. Європейська договірна модель врегулювання державно – церковних відносин: історичний і сучасний світовий досвід для України // Історія релігій в Україні: Наук. щорічн. – Львів: “Логос”, 2009. – Книга 1. – С. 986-1000.
124. Киричук О. Організація системи державного управління релігійними справами в Україні протягом 2005-2006 років / О.Киричук, В.Ренчка, І.Самков // Історія релігій в Україні. Наук. щорічн. – Львів: “Логос”, 2007. – Книга ІІ. – С. 394-404.
125. Киричук О. Держава і церква: партнери чи конкуренти?: тематичний бібліографічний покажчик статей наукових щорічників “Історія релігій в Україні” 2006-2009 рр. / О. Киричук, М. Омельчук, У. Хаварівський [Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії, ЛРІДУ НАДУ]. – Львів: Львівський музей історії релігії; вид-во “Сполом”, 2010. – 58 с.
126. Киричук Ю.А. Український національно-визвольний рух 40–50-х років ХХ століття: ідеологія і практика / Ю.А. Киричук. – Львів: “Добра справа”, 2003. – 463 с.
127. Кіндзерський С.А. Державне управління в гуманітар