ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ: СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК (ІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ПРОКОПЕНКО Леонід Львович

УДК 351.851(477)“09/19”

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ:
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК (ІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

25.00.01 – теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора наук
з державного управління

Науковий консультант:
КАПІТОН Володимир Павлович,
доктор філософських наук, професор

ДНІПРОПЕТРОВСЬК – 2010
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ ЯК ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНА ПРОБЛЕМА …………….....................
1.1. Стан наукової розробки проблеми становлення та розвитку державного управління освітою в Україні у ІХ – на початку ХХ ст.....
1.2. Поняття та сутність державного управління освітою, методологічні проблеми періодизації його еволюції..............................
Висновки до розділу 1................................................................................

РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ………………………................................................................
2.1. Основні суб’єкти управління системою освіти в Давньоруській державі …………………………………...................................................
2.2. Зміни в суб’єктності управління системою освіти в українських землях за часів польсько-литовської доби...............................................
2.3. Особливості управління освітою в Україні у середині XVII – наприкінці XVIII ст. …………………………………………………......
Висновки до розділу 2...............................................................................

РОЗДІЛ 3
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ ………….……….......
3.1. Освітня реформа Едукаційної комісії і створення нової системи державного управління освітою в українських землях.........................
3.2. Формування системи державного управління освітою в Наддніпрянській Україні в ході адміністративної реформи 1775 р. та освітньої реформи 1782-1786 рр. в Росії..................................................
3.3. Реформування системи освіти та державного управління освітою в західноукраїнських землях наприкінці XVIIІ ст. ………....................
Висновки до розділу 3...............................................................................

РОЗДІЛ 4
ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. ………………..................
4.1. Освітні реформи в Російській імперії у ХІХ – на початку ХХ ст. та їх вплив на систему державного управління освітою в Наддніпрянській Україні………………………………………………...
4.2. Зміни в системі державного управління освітою в західноукраїнських землях у ХІХ – на початку ХХ ст...........................
4.3. Адаптація історичного досвіду державного управління освітою до сучасних умов державотворення…………………………….............
Висновки до розділу 4................................................................................

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...
ДОДАТКИ …………………………….....................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................
4

16

16

39
69

73

73

96

137
170

176

176

186

214
227

231

231

292

313
345

350
358
369

ВСТУП
Актуальність теми. Сучасний етап державотворення ставить на порядок денний створення системи ефективного державного управління освітою. Необхідність цього зумовлюється низкою причин: по-перше, процесами глобалізації, переходу до інформаційного суспільства, утвердженням пріоритетів сталого розвитку, які вимагають прискореного вирішення проблем освіти; по-друге, розривом в Україні між проголошенням пріоритетності розвитку освіти і науки та конкретними діями щодо її забезпечення; по-третє, відсутністю дієвої загальної концепції державної освітньої політики, середньо- та довгострокової стратегії розвитку освіти, що призводить до управління освітою не в режимі розвитку, а в режимі функціонування, який консервує існуючу ситуацію.
Все це свідчить про те, що наявний рівень державного управління освітою виявився неадекватним сучасним умовам. Забезпечення виходу освіти з кризи, здійснення її радикальної модернізації і перетворення на потужний чинник державотворчих процесів, як це передбачено Національною доктриною розвитку освіти, можливе лише за умови модернізації системи державного управління освітою як вирішального чинника успішного здійснення реформаційних змін галузі.
Це актуалізує проблему глибокого аналізу не тільки кращої сучасної практики, як вітчизняної, так і зарубіжної, але й попереднього досвіду здійснення державного управління освітою в Україні. Історико-теоретичний аналіз його становлення та тенденцій розвитку об’єктивно необхідний, оскільки дає змогу краще побачити перспективи подальшого розвитку державного управління освітою, уникнути тих помилок та недоліків, які були в минулому, а головне, використати в сучасній практиці керівництва галуззю кращі форми і методи роботи попереднього періоду. Отже, осмислення минулого, ретроспективний аналіз історії здійснення державного управління освітою в Україні, має бути тою основою, на якій розбудовується система державного управління освітою незалежної України. Зазначаючи важливість цього, Г.В. Атаманчук підкреслює, що освоєння історичного досвіду особливо актуальне саме в переломні періоди, оскільки при виборі напрямів і шляхів руху в майбутнє, нових форм і механізмів життєдіяльності вкрай важливо не помилитися в тому “фундаменті”, тих вихідних засадах, тій опорній точці, з яких і на яких передбачається вести подальше творення [20, с.8].
Актуальність дослідження обумовлюється й потребою об’єктивного та неупередженого історико-теоретичного аналізу становлення та розвитку державного управління освітою в Україні. Дослідження розвитку освіти в Україні, практики управління освітою здійснюється вже близько двохсот років. За цей час світ побачили десятки книг, сотні статей істориків, істориків церкви, культури, педагогіки, захищено цілий ряд дисертацій, в яких розглядаються різні аспекти розвитку освіти в Україні. Серед них роботи загального характеру В.О. Біднова [39], М.Ф. Даденкова [131], Є.М. Мединського [393], С.О. Сірополка [656] та публікації, присвячені розгляду окремих періодів та питань розвитку освіти, С.Д .Бабишина [21-26], В.Й. Борисенка [51; 52], О.М. Дзюби [155], С.В. Крисюка [333], В.С. Курила [342], І.Є. Курляк [344], В.К. Майбороди [380; 381], Б.Н. Мітюрова [408], О.І. Пенішкевич [497; 498], Б.Н. Ступарика [687-689], К.В. Харламповича [759], З.І. Хижняк [763; 764], Н.А. Шип [788-791] та ін.
Важливе значення для досліджуваної проблеми мають праці відомих вітчизняних і зарубіжних учених Г.В. Атаманчука [19; 20], В.І. Борденюка [50], Н.Т. Гончарук [99; 101-103], В.П. Капітона [277-280], О.Л. Копиленка [312], В.С. Куйбіди [339], Т.В. Мотренка [254; 508], Н.Р. Нижник [148; 429-434; 600], С.П. Мосова [432], В.М. Олуйка [456; 457], Л.А. Пашко [490], В.М. Рижих [614], С.М. Серьогіна [646-651], А.В. Решетніченка [610; 736], В.В. Цвєткова [611], Ю.П. Шарова [777; 778] та ряду інших, присвячені складовим теорії та історії державного управління. Вагомий внесок у дослідження проблем формування та реалізації державної освітньої політики, державного управління освітою зробили відомі вчені М.М. Білинська [41], Г.В. Єльнікова [190], В.І. Луговий [362], Т.О. Лукіна [363-366], С.В. Майборода [382-386], О.Ф. Мельников [397; 398], В.М. Огаренко [447; 448], Н.Г. Протасова [599], С.К. Хаджирадєва [755-757] та ін. Ними вперше у вітчизняній науці сформульовані теоретичні положення щодо розвитку державного управління освітою, проблем реформування, організації та функціонування системи освіти, розробки концептуальних засад сучасної державної освітньої політики, які можуть бути екстрапольовані на розробку проблем історії становлення та розвитку державного управління освітою.
Разом з тим системний аналіз наукової літератури з проблем державного управління свідчить, що, незважаючи на велике коло досліджень, у науковому плані проблема становлення та розвитку державного управління освітою на сьогодні залишається малодослідженою. У більшості праць превалює висвітлення історії розвитку освіти, залишаючи поза увагою саме аналіз формування та еволюції системи державного управління освітою, його структури, функцій в Україні в цілому, і особливо в ІХ – на початку ХХ ст. зокрема.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах Комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” і пов’язане з науково-дослідними роботами за темами: “Розробка механізму взаємодії органів державної влади з громадськими організаціями, партіями в процесі пошуку рішень з питань державного управління” (номер державної реєстрації 0104U006875), “Державна кадрова політика: теоретико-методичне забезпечення” (номер державної реєстрації 0107U005903), “Розробка технологій аудиту персоналу органів державного управління та місцевого самоврядування і системного розвитку адміністративної еліти регіону” (номер державної реєстрації 0204U000398), “Регіональна кадрова політика на сучасному етапі державотворення” (номер державної реєстрації 206U005898), у яких автор дисертації був виконавцем, та “Процес європеїзації та його вплив на публічне адміністрування в Україні” (номер державної реєстрації 0109U000465), в якій автор брав участь як керівник теми. Автор також брав участь як співвиконавець у спільних проектах НАДУ при Президентові України та Університету Лондон Метрополітан: “Проект підтримки інституційних реформ в Україні” (2001–2003 рр.), який фінансувався міністерством міжнародного розвитку Великої Британії, і “Тренінгові програми для підготовки державних службовців України (V–VII категорій) з питань європейської інтеграції” (2005–2009 рр.) за підтримки програми Tempus TACIS Європейської Комісії.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування сутності, становлення та розвитку державного управління освітою в Україні у ІХ – на початку ХХ ст. і виявлення на цій основі шляхів використання отриманих наукових результатів у сучасній практиці державного управління.
Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:
– проаналізувати на основі системно-історичного та концептуально-порівняльного підходів ступінь дослідженості у науковій літературі проблеми становлення та еволюції державного управління освітою в Україні;
– уточнити понятійно-категоріальний апарат, за допомогою якого можна визначити сутність та основні тенденції розвитку державного управління освітою, зокрема терміни „освіта”, „система освіти”, “управління освітою”, “державне управління освітою”, а також уточнити низку інших ключових понять науки державного управління з позицій системної методології;
– розкрити історичний шлях становлення та розвитку системи державного управління освітою в Україні у ІХ – на початку ХХ ст. та обгрунтувати його періодизацію, виділивши на основі ознак історизму і наступності етапи і періоди цього процесу;
– охарактеризувати специфічні особливості еволюції органів державного управління освітою протягом досліджуваного періоду та розробити модель державно-громадського управління освітою;
– дослідити провідні тенденції та закономірності в системі освіти та розвитку державної освітньої політики на різних історичних етапах і періодах, їх взаємозв’язок з розвитком державного управління освітою;
– узагальнити основні тенденції розвитку державної кадрової політики в сфері освіти на різних етапах її розвитку;
– визначити можливості використання позитивного досвіду теорії і практики здійснення державного управління освітою в сучасних умовах і сформулювати конкретні рекомендації щодо його впровадження в практику державного управління, розробити Концепцію удосконалення державного управління освітою на регіональному рівні.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які складаються в процесі державного управління освітою в Україні.
Предмет дослідження – становлення та розвиток державного управління освітою в Україні у ІХ – на початку ХХ ст.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що впровадження запропонованих висновків, рекомендацій і пропозицій, зроблених на основі виявлення й аналізу особливостей і закономірностей еволюції державного управління освітою в Україні в ІХ – на початку ХХ ст., дасть змогу раціональніше підійти до вдосконалення суспільних відносин, які складаються в процесі модернізації управління освітою, сприятиме підвищенню ефективності державного управління освітою.
Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлений поставленою метою та особливостями об’єкта дослідження. Для досягнення мети і завдань дисертаційного дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів. Методологічною основою всієї дисертаційної роботи є системний підхід, який використовувався для вирішення більшості завдань дослідження на всіх його етапах. Для вивчення законодавчих актів і нормативних документів використовувалися системно-аналітичний метод та метод контент-аналізу. Використання методу системно-історичного аналізу дало змогу визначити історичні передумови становлення державного управління освітою. На основі методу періодизації досліджувалися якісні зміни управління освітою на певних історичних етапах його розвитку. Хронологічний метод дозволив дослідити динаміку змін у здійсненні державного управління освітою. Логіко-семантичний метод застосовувався під час дослідження понятійно-категоріального апарату історії становлення та розвитку державного управління освітою. За допомогою історичного і логічного аналізу літературних джерел досліджено еволюцію постановки проблеми, рівень її розробки в науковій літературі. Метод структурно-функціонального аналізу дав змогу розкрити природу й особливості функціонування системи державного управління освітою, її основні переваги і недоліки у досліджуваний період. За допомогою компаративного методу порівняно особливості здійснення державного управління освітою в Україні та зарубіжних країнах. Для дослідження еволюції державного управління освітою, розуміння змін, які відбувалися в його здійсненні, визначенні пріоритетів, використовувався порівняльний аналіз фактів і явищ, їх синтез. Метод узагальнення опрацьованих матеріалів застосовувався при формулюванні висновків, рекомендацій. Сукупність цих та інших методів і прийомів дала змогу забезпечити всебічність вивчення проблеми та достовірність висновків.
Методологічною і теоретичною базою дослідження є ідеї, підходи, викладені у наукових працях вітчизняних та зарубіжних учених у галузі державного управління, історії освіти.
Хронологічні межі дослідження охоплюють ІХ – початок ХХ ст. Утворення у ІХ ст. Давньоруської держави стало переломним етапом у розвитку освіти і ознаменувало завершення інституалізації навчально-виховного процесу в самостійну сферу соціального життя та перетворення держави на головного суб’єкта освітньої політики, тому ІХ ст. слід вважати вихідною точкою у розгляді проблеми.
Верхня хронологічна межа визначається тим, що після 1917 р. розвиток освіти, системи державного управління освітою відбувався за принципово інших умов, ніж у попередній період. До того ж, як зазначалося, він набагато краще вивчений порівняно з досліджуваним періодом.
Наукова новизна одержаних результатів визначається вибором теми дослідження, яка ще не отримала належного осмислення у вітчизняних історико-теоретичних дослідженнях державного управління, характером мети і науково-теоретичних завдань дисертації та полягає в тому, що автором здійснено комплексне системне дослідження історії становлення та розвитку державного управління освітою в Україні і отримані нові науково обгрунтовані результати про його сутність, еволюцію, закономірності здійснення, сформульовано актуальні напрями його вдосконалення в сучасних умовах.
У результаті проведених наукових досліджень у дисертації
вперше:
– у сучасній науці державного управління проведено комплексне дослідження теоретичних та практичних основ державного управління освітою, на основі системно-історичного та концептуально-порівняльного підходів здійснено системний аналіз стану наукової розробки проблеми становлення та еволюції державного управління освітою в Україні;
– у межах великого хронологічного періоду (ІХ – початок ХХ ст.) здійснено системний концептуальний аналіз становлення та еволюції державного управління освітою в Україні, виявлено провідні тенденції і закономірності розвитку державної освітньої політики (стійку тенденцію до ускладнення, обумовлену поступовим розвитком соціальної структури суспільства, зростанням його економічних, соціальних, духовних потреб і, як наслідок, урізноманітненням взаємодії багатьох процесів і явищ; множинність суб’єктів її здійснення; постійне зростання впливу держави на освітні процеси; детермінування (залежність) визначення змісту, пріоритетних цілей освітньої політики, вибір методів і засобів їх досягнення співвідношенням соціально-економічних умов та суспільно-політичних відносин тощо) та їх вплив на розвиток державного управління освітою;
– конкретизовано дефініції понятійно-категоріального апарату державного управління і запропоновано визначення понять “управління освітою” як “цілеспрямований, організуючий та регулюючий вплив суб’єктів управління різного рівня на всі ланки системи освіти з метою забезпечення її стійкого розвитку”, “державне управління освітою” як „цілеспрямований, організуючий та регулюючий вплив держави через систему своїх органів на всіх суб’єктів освітнього процесу шляхом реалізації сукупності політичних, організаційних, економічних, правових, соціальних та інших заходів з метою досягнення цілей та завдань держави в освітній сфері, визначених державною освітньою політикою”;
– визначено періодизацію розвитку державного управління освітою, системно подані структура і функції органів управління освітою, форми і методи керівництва галуззю в кожному з досліджуваних періодів, що дало змогу розкрити сутність змін в управлінні освітою на кожному з виявлених етапів, розкрити причини переходу від одного етапу й періоду до іншого, показати взаємозв’язок між ними та специфічні риси;
– на цій основі сформовано цілісне уявлення про розвиток державного управління освітою, державної освітньої політики, систему кадрового забезпечення освіти, охарактеризовано закономірності й суперечності відповідно до кожного етапу їх еволюції;
– розроблено модель державно-громадського управління освітою;
удосконалено:
– поняття “державна освітня політика”, яка розглядається як складова політики держави, що відображає сукупність її цілей і завдань у сфері освіти, які формуються політичною системою залежно від сутності держави та її соціального призначення і реалізуються нею за допомогою відповідних інструментів;
– класифікацію видів управління освітою, виходячи з природи та субстанційної специфіки суб’єктів управління;
– класифікацію систем освіти шляхом виділення основних типів навчальних закладів та визначення суб’єктів управління ними на кожному з досліджуваних періодів;
– обгрунтування пріоритетних напрямів розвитку державного управління освітою в Україні внаслідок узагальнення та актуалізації вітчизняного досвіду його здійснення, визначення перспектив впровадження попереднього досвіду в практику державного управління освітою;
дістало подальшого розвитку:
 розуміння функцій держави в сфері освіти, які випливають з її суспільної природи та ролі головного суб’єкта соціального управління;
– розкриття закономірностей становлення та розвитку державного управління освітою в Україні та взаємозв’язку основних його етапів із загальним розвитком суспільства і держави, сутнісними рисами історичних форм держави, їх завданнями і функціями.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення переважно доведені до рівня практичних рекомендацій, які можуть бути використані з метою прискорення інституційних реформ, активізації процесу модернізації системи освіти. Основні наукові результати можуть бути використані в практичній діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх керівниками у процесі удосконалення системи управління освітою, при виробленні державної освітньої політики на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівні, у викладацькій, лекторській роботі, у процесі підготовки магістрів державного управління та перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців, в системі післядипломної педагогічної освіти.
Окремі положення дисертаційного дослідження вже використані під час розробки Концепції сучасної державної кадрової політики України (акт про впровадження від 06.12.2005 р.), при розробці Концепції кадрової політики в органах виконавчої влади Дніпропетровської області (акт про впровадження від 26.05.2006 р.), в навчальному процесі Центру навчання самоврядування і адміністрації у Любліні (довідка № 1/100/06 від 25.08.2006 р.).
Результати дисертаційного дослідження були також враховані Головним управлінням державної служби України у процесі підготовки Стратегії міжнародного співробітництва Головного управління державної служби України у сфері державної служби та адміністративної реформи і Стратегії модернізації системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування (довідка № 6465/50-07 від 17.08.2007 р.).
Матеріали щодо удосконалення взаємодії центральних органів виконавчої влади з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, викладені в аналітичних записках за результатами проведеного дисертаційного дослідження, використані Секретаріатом Кабінету Міністрів України при розробці проекту Концепції реформування публічної адміністрації в Україні (довідка №40-14-09 від 22.09.2009 р.).
Крім того, результати дослідження використані у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління НАДУ при Президентові України (акт про впровадження від 12.05.2010 р.) під час підготовки тематичних планів, програм, читання лекцій, проведення тренінгів (акт про впровадження від 12.05.2010 р.), та в Дніпропетровському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (акт про впровадження від 20.05.2010 р.) при організації навчання керівників навчальних закладів області, консультуванні працівників районних та міських відділів освіти.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано автором самостійно, у ньому не використовувалися ідеї або розробки інших дослідників (С.Д. Дубенко, Н.Т. Гончарук, Ю.А. Кізілов, Т.Д. Липовська, Н.Р. Нижник), у співавторстві з якими були підготовлені окремі наукові публікації у фахових виданнях. Дисертація містить ідеї, положення, висновки та наукові результати отримані безпосередньо автором. Сформульовані в дисертації висновки та рекомендації відповідають її змісту й випливають з основних результатів. У дисертаційному дослідженні не використовувалися матеріали кандидатської дисертації автора.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні положення й результати дослідження оприлюднені автором на понад 20 міжнародних та вітчизняних наукових і науково-практичних конференціях, конгресах, круглих столах, наукових семінарах, зокрема: “Історія науки і техніки: проблеми дослідження, викладання, гуманізації освіти” (Дніпропетровськ, 1994); “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001); “Співдружність вченого і студента у підвищенні якості освіти в умовах реформи вищої школи” (Дніпропетровськ, 2001); “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); „Муніципальний менеджмент: становлення та розвиток в Україні” (Дніпропетровськ, 2004); “Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України” (Дніпропетровськ, 2004, 2008); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), “Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасності” (Дніпропетровськ, 2004), “Управління системою освіти сільських адміністративних районів в умовах формування інноваційної моделі розвитку галузі“ (Дніпропетровськ, 2005); “Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (Львів, 2006); “Теоретико-практичні засади реформування системи управління закладами освіти сільських регіонів в умовах модернізації галузі” (Дніпропетровськ, 2006); “Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації” (Одеса, 2007); “Проблеми управління соціальним і гуманітарним розвитком” (Дніпропетровськ, 2007, 2008).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в публікаціях загальним обсягом близько 60 друк. арк., зокрема у трьох монографіях, дві з яких колективні; у двох навчальних посібниках, один з яких – колективний; у 28 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях.
Серед публікацій, які додатково відображають результати дослідження, 19 надруковано в інших наукових виданнях, у тому числі 2 за кордоном (Росія, Польща), у 16 тезах доповідей і в матеріалах конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 442 сторінки, обсяг основного тексту – 352 сторінки. Робота містить 21 рисунок та 3 додатки. Список використаних джерел складається з 821 найменування на 74 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дисертація містить розв’язання актуальної наукової проблеми, яка полягає в розробці історико-теоретичних аспектів становлення та розвитку державного управління освітою в Україні.
Проведене дослідження й узагальнення його результатів свідчать про досягнення мети і реалізацію поставлених завдань, підтверджують вихідну гіпотезу, дозволяють зробити ряд висновків, які мають наукову новизну та практичну значимість, сформулювати низку пропозицій та рекомендацій.
1. Аналітичний огляд наукової літератури свідчить про відсутність спеціальних комплексних досліджень, присвячених проблемі становлення та розвитку державного управління освітою в Україні у ІХ – на початку ХХ ст., хоча окремі її аспекти й були об’єктами уваги науковців, але вони розглядалися фрагментарно у контексті аналізу розвитку освіти в Україні в цілому. Однак, лише комплексне її дослідження дозволяє глибше зрозуміти передумови становлення державного управління освітою, закономірності його розвитку, залежність від суспільно-економічних, соціально-культурних та інших чинників і, як наслідок, визначити основні напрями його подальшої еволюції.
2. Система управління є найбільш значущим чинником, що впливає на результат діяльності будь-якої соціальної системи, у тому числі й системи освіти. Особливо зростає роль і значення державного управління на переломних етапах розвитку. Сьогодні, в умовах переходу до інформаційного суспільства, широкої соціальної трансформації, значення державного управління як вирішального чинника успішного здійснення реформаційних змін в освіті визначається його роллю як генератора змін всієї системи освіти відповідно до викликів часу і потреб суспільства.
Це обумовлює необхідність пошуку нових, відкритих і демократичних моделей державного управління освітою, нових підходів до здійснення і посилення державного впливу на освітні процеси в умовах відходу від адміністративно-командних методів, децентралізації управління і посилення регіоналізації освіти, появи навчальних закладів різних форм власності, зростання їх автономії, конкуренції освітніх послуг.
3. З позицій державно-управлінського підходу уточнено зміст ряду дефініцій, зокрема поняття “державне управління освітою” як “цілеспрямований організуючий та регулюючий вплив держави через систему своїх органів на всіх суб’єктів освітнього процесу шляхом реалізації сукупності політичних, організаційних, економічних, правових, соціальних та інших заходів з метою досягнення цілей та завдань держави в освітній сфері, визначених державною освітньою політикою”. Визначення поняття “державне управління освітою” дало змогу дати дефініцію поняття “державна освітня політика”, яка визначається як “складова політики держави, що відображає сукупність її цілей і завдань в сфері освіти, які формуються політичною системою залежно від сутності держави та її соціального призначення і реалізуються нею за допомогою відповідних інструментів”.
4. З урахованням природи і субстанційної специфіки суб’єктів управління виділено сім основних видів управління освітою, які багато в чому співвідносяться між собою: державне управління; місцеве самоврядування; приватне управління; церковне управління; громадське управління; групова (колективна) саморегуляція та сімейне управління. Кожен з цих видів управління має свій власний об’єкт управлінського впливу, специфічну правову базу, організаційний порядок функціонування, відповідальність тощо. В умовах існування держави, концентрації в її руках основних важелів управління найважливішим видом управління освітою як частини соціального управління є державне управління.
Утворення Давньоруської держави в ІХ ст. стало переломним етапом у розвитку освіти, держава перетворюється на головного суб’єкта освітньої політики. Державна освітня функція простежується протягом всього періоду існування держави, більше того, вплив держави на освітні процеси постійно посилюється. Це обумовлюється серйозним ускладненням життя суспільства і підвищенням унаслідок цього питомої ваги державної влади в механізмах суспільної регуляції. Саме держава в ході реалізації освітньої функції пов’язує між собою інтереси різних груп і спонукає їх до прояву своєї активності з метою досягнення єдиних визначених цілей.
5. Як соціальний феномен державне управління освітою в процесі своєї еволюції проходить два загальних етапи: етап становлення і етап розвитку. Етап становлення державного управління освітою тривав до XVIII ст., з другої половини якого починається етап розвитку. Процес складування загальнодержавних систем освіти поставив на порядок денний необхідність формування централізованого управління навчальними закладами. Встановлено, що державні установи виникають не одночасно з утворенням держави. Це пов’язане з існуванням тісного взаємозв’язку між державним механізмом і функціями держави. Функції держави реалізуються за допомогою державного механізму, разом з тим від функцій держави залежить структура державного механізму, вони безпосередньо впливають на виникнення, розвиток і зміст діяльності органів держави, визначають організаційну структуру державного управління. Первісно, за ранньофеодальної монархії, функції державних органів здійснювалися переважно окремими посадовцями, які виконували свої завдання без штату чиновників, або з дуже обмеженим штатом, як правило, без діловодства. Органи державного управління з’являються вже в XІV–XV ст. у зв’язку з формуванням централізованих станово-представницьких монархій. Органи ж державного управління освітою виникають відносно пізно – у XVIII ст., на етапі формування абсолютистських монархій, що обумовлювалося, з одного боку, створенням властивого їм єдиного, ієрархічно побудованого державного апарату, а з іншого – посиленням освітньої функції держави.
6. Виходячи з цього, у дослідженні визначено і обгрунтовано п’ять етапів становлення та розвитку державного управління освітою в Україні, у тому числі три у межах досліджуваного періоду. Перший етап – інституційний, пов’язаний зі становленням самої освіти як соціального інституту, охоплює час з моменту формування первісної общини (35–40 тис. років тому) до утворення держави (ІХ ст.). Другий етап у розвитку управління освітою розпочинається з утворенням Давньоруської держави і триває до другої половини ХVІІІ ст. Третій етап охоплює другу половину XVIII – початок ХХ ст. Четвертий етап – це період 1917–1991 рр. і з серпня 1991 р. розпочинається п’ятий етап. Кожний з них визначається загальними закономірностями розвитку суспільства і держави, сутнісними рисами історичних форм держави, їх завданнями і функціями, домінуванням певних суб’єктів управління, а отже, й видів управління освітою. У межах кожного з цих етапів, в свою чергу, можна виокремити певні періоди, загалом нараховується 17 періодів.
7. Обгрунтована періодизація еволюції державного управління освітою дозволила виявити провідні тенденції і закономірності розвитку державної освітньої політики (стійку тенденцію до ускладнення, обумовлену поступовим розвитком соціальної структури суспільства, зростанням його економічних, соціальних, духовних потреб і, як наслідок, урізноманітненням взаємодії багатьох процесів і явищ; множинність суб’єктів її здійснення; постійне зростання впливу держави на освітні процеси; детермінування (залежність) визначення змісту, пріоритетних цілей освітньої політики, вибору методів і засобів їх досягнення співвідношенням соціально-економічних умов та суспільно-політичних відносин тощо) та їх взаємозв’язок з розвитком державного управління освітою, а також визначити сутність змін в управлінні освітою на кожному з виявлених етапів, розкрити причини переходу від одного етапу й періоду до іншого, показати взаємозв’язок між ними та специфічні риси і скласти цілісне уявлення про процес становлення та розвитку державного управління освітою в Україні протягом досліджувного періоду, еволюцію державної освітньої політики, системи кадрового забезпечення галузі, охарактеризувати закономірності й суперечності відповідно до кожного етапу їх еволюції.
8. Аналіз досвіду становлення та розвитку державного управління освітою в Україні в ІХ – на початку ХХ ст. свідчить, що багато форм і методів керівництва галуззю може бути використано в сучасних умовах. Зокрема, здійснене дослідження історичного досвіду показує, що найбільших успіхів державне управління освітою досягало за умов:
- забезпечення системного підходу до проведення реформ;
- цілепокладання та визначення стратегічних пріоритетів розвитку системи освіти, виходячи з об’єктивних потреб суспільства;
- оптимального поєднання централізації та децентралізації державного управління освітою;
- забезпечення широкої автономії навчальних закладів, надання їм значних прав у вирішенні питань організації навчального процесу, внутрішнього життя;
- демократизації процесу прийняття управлінських рішень, широкого громадського обговорення важливих законопроектів та нормативних актів;
- вивчення кращого зарубіжного досвіду та його адаптації на національному грунті, забезпечення мобільності викладачів і студентів;
- забезпечення тісного зв’язку реформування державного управління та реформування і розширення системи підготовки державних службовців;
- активного залучення місцевого самоврядування, громадськості до управління освітою, перетворення його на державно-громадську систему управління освітою;
- посилення уваги до стану кадрового корпусу освітян, поліпшення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікацїї педагогічних та науково-педагогічних працівників;
Важливою умовою вдосконалення державного управління освітою, виходячи із історико-теоретичного аналізу проблеми та сучасної практики, є:
1) вдосконалення нормативно-правової бази, зокрема прийняття Верховною Радою України нової редакції Національної доктрини розвитку освіти, в якій мають міститися не лише декларації про цілі і завдання держави в сфері освіти та основні напрямки реформ, але й визначення конкретних етапів її реалізації та відповідного ресурсного забезпечення.
Як організаційна основа державної освітньої політики має бути запроваджена практика прийняття вищим органом законодавчої влади загальнодержавних програм розвитку освіти на конкретний проміжок часу. Їх зміст буде визначатися як загальними принципами державної політики, цілями Національної доктрини розвитку освіти, так й об’єктивними даними аналізу стану системи освіти з урахуванням перспектив і тенденцій її розвитку.
Це потребує також внесення відповідних змін до Законів України „Про освіту”, „Про Кабінет Міністрів України”, „Про місцеві державні адміністрації” та “Про місцеве самоврядування в Україні”, прийняття Закону України „Про міністерства і центральні органи виконавчої влади”, в яких має бути передбачено чітке розмежування функцій суб’єктів управління освітою, визначено яким чином будуть розподілятися завдання, повноваження та відповідальність між ними, правова регламентація їх взаємодії, оскільки без цього ускладнюється процес практичного втілення завдань розвитку освіти;
2) перехід від державного до державно-громадського управління освітою, сутність якого полягає в об’єднанні зусиль держави і суспільства у вирішенні проблем освіти. Державно-громадське управління освітою в найбільшій мірі відповідає тенденції до демократизації управління галуззю в сучасних умовах. Практика свідчить про непослідовність у реалізації цієї ідеї. Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), декларуючи необхідність демократизації системи освіти, проголосила необхідність переходу до державно-громадської системи управління освітою, але пізніше в Законі України “Про освіту” був зроблений крок назад. Національна доктрина розвитку освіти знову наголосила на необхідності її запровадження.
Проте, за час, який пройшов після прийняття Національної доктрини, практично нічого не було зроблено для іі реалізації. Тому назріла необхідність розробки директивних та нормативних актів, які забезпечили б умови переходу до державно-громадської системи управління освітою, зміну функцій, структури центрального та регіонального управління освітою;
3) забезпечення відкритості системи управління, яка передбачає розширення управлінських можливостей громадської думки, що виступає, поряд зі створенням колегіальних органів управління системою освіти, найважливішою ознакою громадського характеру управління системою освіти;
4) внесення змін до організації системи підвищення кваліфікації і підведення міцної матеріальної основи під систему підвищення кваліфікації з метою її перебудови. В країнах ЄС вже давно на законодавчому рівні визначено відсоток від фонду заробітної плати, який спрямовується на підвищення кваліфікації. У Франції, скажімо, він складає біля 4%, у Польщі – 2%, в Україні у кращому випадку дорівнює 0,5%. За оцінками ж аналітиків, тільки для підтримання системи в режимі функціонування необхідно витрачати не менше 1%, а для забезпечення режиму розвитку – не менше 1,5%.
Однак, і закон України “Про освіту” щодо учителів та викладачів, і закон України “Про державну службу” щодо державних службовців обходять питання унормування витрат на підвищення їх кваліфікації, хоча без цього неможливо забезпечити реалізацію однієї з засадничих ідей Болонського процесу – навчання протягом усього життя;
5) прийняття окремого закону України “Про післядипломну освіту”, оскільки склалася парадоксальна ситуція, коли всі рівні освіти, включаючи дошкільну і позашкільну освіту, мають окремі закони прямої дії, за винятком післядипломної освіти, яка, як зазначалося, має супроводжувати людину протягом усього життя;
6) переходу від оцінки ефективності організації освітньої діяльності за кількісно-ресурсними показниками (успішність, виховна робота, участь у заходах тощо), яка якоюсь мірою була виправдана в умовах функціонування командно-адміністративної системи з жорстко заданими параметрами функціонування кожної соціальної структури і дуже малою свободою маневру суб’єктів соціальної діяльності, до оцінки за рівнем підвищення організаційно-управлінських можливостей. Тобто демократизація як процес збільшення свободи вибору варіантів поведінки суб’єктів освітньої діяльності має перетворитися на одну із головних умов успіху модернізації освіти;
7) удосконалення організаційної структури органів управління, забезпечення ефективної взаємодії всіх компонентів системи державного управління, налагодження раціональних управлінських зв’язків між органами різних організаційно-правових статусів як по вертикалі, так і по горизонталі;
8) широке впровадження в практику управління досягнень менеджменту, посилення інформаційно-аналітичного забезпечення з метою налагодження високопрофесійного наукового, аналітичного супроводження управлінських рішень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні/ В.Б. Авер’янов. – К.: Ін-Юре, 1997. – 48 с.
2. Акульшин П.В. Граф С.С. Уваров и его роль в жизни российского общества/ П.В. Акульшин // Педагогика. – 1993. – № 4. – С. 92–97.
3. Алексєєв Ю.М. Україна: освіта і держава (1987–1997)/ Ю.М. Алексєєв. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 110 с.
4. Алексієвець Л.М. Києво-Могилянська академія у суспільному житті України і зарубіжних країн (ХVІІ–ХVІІІ ст.ст.)/ Л.М. Алексієвець. – Т.: Збруч, 1999. – 263 с.
5. Алексієнко С.О. З історії жіночої освіти в Україні/ С.О. Алексієнко, В.В. Тригубенко // Відродження. – 1998. – №4. – С. 33–42.
6. Алешинцев И. История гимназического образования в России (XVІІІ и XІХ век)/ И. Алешинцев. – СПб., 1912. – 346 с.
7. Алпатов М.А. Русская историческая мысль и Западная Европа (ХІІ–ХVІІ вв.)/ М.А. Алпатов. – М.: Наука,1973. – 476 с.
8. Андреева Е.А. Епархиальные женские училища в России / Е.А. Андреева // Педагогика. – 1999. – № 3. – С.85–91.
9. Андрейчук С. Управління системою освіти в зарубіжних країнах/ С. Андрейчук // Ефективність державного управління зб. наук. пр. – Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2005. – Вип.8 – С. 225-231.
10. Анисимов А. Вертоград благородных девиц. Киевский институт у истоков женского образования в России/ А. Анисимов // Киев. телеграф. – 2000. – №20. – С. 30–31.
11. Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского государства ХІV–ХVІІ вв./ сост. С.Д. Бабишин, Б.Н. Митюров. – М.: Педагогика, 1985. – 363 с.
12. Антология педагогической мысли России XVIII в./ сост. И.А. Соловков. – М.: Педагогика, 1985. – 480 с.
13. Антология педагогической мысли Украинской ССР/ сост. Н.П. Калениченко. – М.: Педагогика, 1988. – 635 с.
14. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні / В.Б. Антонович. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.
15. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі/ О.М. Апанович. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
16. Апанович О.М. Урядові службовці Гетьманщини – українська інтелігенція XVIII ст./ О.М. Апанович // Уряд. кур’єр. – 1996. – 21 груд.
17. Аристотель. Политика // Сочинения: в 4 т./ Аристотель. – М.: Мысль, 1975. – Т. 4. – 830 с.
18. Архиєпископ Ігор Ісаченко. Загальна церковна історія/ Архиєпископ Ігор Ісаченко. – Х.: Акта, 2001. – 608 с.
19. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): учеб. пособие/ Г.В. Атаманчук. – М.: ОАО НПО „Экономика”, 2000. – 301 с.
20. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций/ Г.В. Атаманчук. – 2-е изд., доп. – М.: Омега-Л, 2004. – 584 с.
21. Бабишин С.Д. Київська школа в ХІ ст./ С.Д. Бабишин// Укр. іст. журн. – 1971. – №7. – С. 96–100.
22. Бабишин С.Д. Из истории зарождения школы высшего типа в Древней Руси/ С.Д. Бабишин // Сов. педагогика. – 1972. – №8. – С. 94–100.
23. Бабишин С.Д. Роль Києва в розвитку педагогічної думки Давньоруської держави/ С.Д. Бабишин // Рад. шк. – 1982. – № 1. – С. 77–81.
24. Бабишин С.Д. Початкова школа на Україні з давніх часів до кінця ХVІІІ ст./ С.Д. Бабишин // Почат. шк. – 1991. – №10. – С. 73–78.
25. Бабишин С.Д. Школа та освіта Давньої Русі (ІХ – перша половина ХІІІ ст.)/ С.Д. Бабишин. – К.: Вища шк., 1973. – 88 с.
26. Бабишин С.Д. Основные тенденции развития школы и просвещения в Древней Руси (Х – первая пол. ХІІІ вв.) : автореф. дис.… д-ра пед. наук/ С.Д. Бабишин; Киев. гос. пед. ин-т им. А.М. Горького. – К., 1985. – 47 с.
27. Багалій Д.І. Історія Слобідської України/ Д.І. Багалій. – Х.: Дельта, 1993. – 256 с.
28. Баїк Л.Г. Стан народної освіти, школи і педагогічної думки на західноукраїнських землях в період панування Австро-Угорської монархії/ Л.Г. Баїк, Б.Н. Мітюров. – Дрогобич: ДДПІ ім. І.Я. Франка, 1965. – 59 с.
29. Бакуліна Н.В. Єврейська освіта в Україні: проблеми, тенденції, розвиток/ Н.В. Бакуліна // Відродження. – 1999. – №6. – С. 27–34.
30. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики/ В.Д. Бакуменко. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.
31. Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства/ Д.Н. Бантыш-Каменский. – К.: Час, 1993. – 656 с.
32. Барна М.М. Еволюція педагогічної освіти та державотворчі процеси у Східній Галичині (1772–1939 рр.)/ М.М. Барна, О.І. Гірний // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 2. – С. 159–166.
33. Барна М. Філософсько-педагогічна підготовка вчителів у Львівському університеті (1867-1939 рр.)/ М. Барна // Рідна шк. – 1996. – № 9. – С. 62–64.
34. Барна М. Розвиток педагогічної освіти в Галичині/ М. Барна // Рідна шк. – 1998. – № 7–8. – С. 34–48.
35. Батраченко І. Аудит кадрового потенціалу в сфері освіти/ І. Батраченко, Л. Прокопенко // Мат-ли наук.-практ. конф. за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003). – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 2. – С. 258 – 259.
36. Беднов В. Документы, относящиеся к истории Екатеринославской духовной семинарии/ В. Беднов. – Екатеринослав, 1912. – Вып. 1. – 86 с.
37. Березівська Л. Проблема народного вчителя в діяльності київських просвітницьких організацій (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Л. Березівська // Рідна шк. – 1998. – №2. – C. 65–68.
38. Берлинський М.Ф. Історія міста Києва/ М.Ф. Берлинський. – К.: Наук. думка, 1991. – 320 с.
39. Біднов В. Школа й освіта на Україні/ В. Біднов // Українська культура: лекції за ред. Дм. Антоновича/ упоряд. С.В. Ульяновська. – К.: Либідь, 1993. – С. 40–71.
40. Білецький О. Реалізація ідей прогресивних педагогів у національних школах Катеринославщини (Друга половина ХІХ ст.) / О. Білецький // Рідна шк. – 2003. – №4. – С. 68–70.
41. Білинська, М.М. Державне управління галузевою стандартизацією в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні : автореф. дис... д-ра наук з держ. упр. : 25.00.02/ Білинська Марина Миколаївна; НАДУ при Президентові України. – К., 2004. – 36 с.
42. Бобров В. Розвиток гімназій на Півдні України/ В. Бобров // Рідна шк. – 1998. – № 1. – С. 78–79.
43. Бобров В. Становлення та розвиток гімназій Півдня України (ХІХ – поч. ХХ ст.)/ В. Бобров // Шлях освіти. – 1998. – №1. – С. 45–46.
44. Бобров В. Одеський Ришельєвський ліцей – осередок вищої та середньої освіти Півдня України (до 180-річчя з дня заснування) / В. Бобров // Освіта і управління. – 1997. – №1. – С. 171–174.
45. Богданов А.П. Из предистории петровских преобразований в области высшего образования/ А.П. Богданов // Реформы второй половины XVII–XX вв.: подготовка, проведение, результаты: сб. науч. тр. – М.: Ин-т истории СССР АН СССР, 1989. – С. 44–63.
46. Богданов И.М. Грамотность и образование в дореволюционной России и в СССР (Историко-статистические очерки)/ И.М. Богданов. – М.: Статистика, 1964. – 194 с.
47. Боголіб Т.М. Принципи управління вузом/ Т.М. Боголіб. – К.: Т-во “Знання”; КОО, 2004. – 204 с.
48. Бойко А.В. Законодавчі акти юридичного формлення общинного устрою Південної України останньої чверті XVIII століття/ А.В. Бойко // Дніпропетровський іст.-археограф. зб. – Д.: Промінь, 1997. – Вип. 1. – С. 176–185.
49. Бойко О.Д. Історія України: посіб./ О.Д. Бойко. – 2-е вид., доп. – К.: Академвидав, 2003. – 656 с.
50. Борденюк В.І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії/ В.І. Борденюк. – К.: Парламент. вид-во, 2007. – 576 с.
51. Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60–90-х роках ХІХ ст./ В.Й. Борисенко. – К.: Наук. думка, 1980. – 155 с.
52. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ ст./ В.Й. Борисенко – 2-ге вид. – К.: Либідь, 1998. – 616 с.
53. Борисов Ю.С. Производственные кадры деревни, 1917–1941. Цивилизованные хозяйственники или “винтики” государственной машины?/ Ю.С. Борисов. – М.: Наука, 1991. – 230 с.
54. Бороздин И.Н. Университеты в России в первой половине ХІХ века/ И.Н. Бороздин // Оттиск главы Х монографии 1908 г. – С. 349–379.
55. Браун М. Пол. Посібник з аналізу державної політики/ пер. з англ./ Пол М. Браун. – К.: Основи, 2000. – 243 с.
56. Бричок С. Роль церковнопарафіяльних шкіл у розвитку освіти на Волині/ С. Бричок // Шлях освіти. – 2000. – №1. – С. 48–51.
57. Бугар Т.П. Діяльність Катеринославського земства на селі з розвитку народної освіти (кінець 60-70-ті роки ХІХ століття)/ Т.П. Бугар // Питання аграрної історії України та Росії: матеріали наукових читань, присвячених пам’яті Д.П. Пойди. – Д.: Промінь, 1995. – C. 64–67.
58. Бунге Н.А. К вопросу о народном образовании в России/ Н.А. Бунге. – К., 1901 – 49 с. / Оттиск из №№299, 300 и 301 “Киевлянина” за 1901 г.
59. Быстренко В.И. История государственного управления и самоуправления в России: уч. пособ./ В.И. Быстренко. – М.: Инфра-М; Новосибирск: Изд-во НГАЭиУ, 1997. – 92 с.
60. Вакулик В.В. Скотарство у великих поміщицьких господарствах Наддніпрянщини (кінця ХІХ – поч. ХХ ст.)/ В.В. Вакулик, В.С Савчук // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події , постаті: зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДНУ, 2003. – Вип. 2. – С. 144–152.
61. Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження/ О.Л. Валевський. – К.: НІСД, 2001. – 242 с.
62. Василевский В. Полтавская 1 Мужская гимназия/ В. Василевский // Труды Полтавской ученой Архивной комиссии. – Полтава, 1909. – Вып. 5. – С. 135–199.
63. В борьбе за власть: Страницы политической истории России XVIII в./ Е.В. Анисимов, Н.Я. Эйдельман – М.: Мысль, 1988. – 606 с.
64. Введение христианства на Руси/ отв. ред. А.Д. Сухов. – М.: Мысль,1987. – 302 с.
65. Велемець О.В. Розвиток освіти і педагогічної думки на західноукраїнських землях в XVІ–XVІI століттях: автореф дис... канд. пед. наук/ О.В. Велемець; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. – К., 1998. – 17 с.
66. Великий тлумачний словник сучасної української мови/ уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: Перун, 2001. – 1440 с.
67. Веселов А.Н. Профессионально-техническое образование в СССР. Очерки по истории среднего и низшего профтехобразования/ А.Н. Веселов. – М.: Профтехиздат, 1961. – 635 с.
68. Вессель Н.Х. Очерки об общем образовании и системе народного образования в России/ Н.Х. Вессель. – М.: Учпедгиз, 1959. – 320 с.
69. Вестник Екатеринославского земства. – 1905. – №8.
70. Виговський М. Києво-Могилянська акдемія в XVIII ст./ М. Виговський, С. Філоненко // Київ. старовина. – 1992. – №6. – С. 86–89.
71. Витте С.Ю. Воспоминания: в 3 т./ С.Ю. Витте. – М.: Изд-во соц.-эк. лит., 1960. – Т.1. – 555 с. – Т.2. – 639 с. – Т.3. – 723 с.
72. Витте С.Ю. Конспект лекций о народном и государственном хозяйстве, читанных его императорскому высочеству великому князю Михаилу Александровичу в 1900–1902 годах/ С.Ю. Витте. – М.: Начало, 1997. – 512 с.
73. Вікторов В.Г. Управління якістю освіти (соціально-філософський аналіз)/ В.Г. Вікторов. – Д.: Пороги, 2005. – 286 с.
74. Вільчинський Ю. Степан Сірополко як історик освіти в Україні/ Ю. Вільчинський // Рідна шк. – 1994. – №8. – С. 7–9.
75. Владимирский-Буданов М.Ф. Государство и народное образование в России с ХVІІ века до учреждения министерств/ М.Ф. Владимирский-Буданов // Оттиск из “Журнала Министерства народного просвещения”. – 1873. – №10. – С. 165–220.
76. Войтович Р. Концептуальні засади формування національної управлінської еліти в умовах глобалізації (на прикладі досвіду пострадянських держав)/ Р. Войтович // Формування й оновлення політико-управлінської еліти в сучасній Україні: зб. наук. пр./ за заг. ред. М.І. Пірен. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – С. 33–47.
77. Володарі гетьманської булави: іст. портрети/ В.А. Смолій (автор передмови). – К.: Варта, 1994. – 560 с.
78. Волощенко А.К. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х – на початку 80-х років ХІХ ст./ А.К. Волощенко. – К.: Наук. думка, 1974. – 222 с.
79. Воронов А. Федор Иванович Янкович де-Мириево или народные училища в России при императрице Екатерине ІІ-й/ А. Воронов. – СПб., 1858. – 168 с.
80. Воронько О. Державна кадрова політика України: принципи її формування/ О. Воронько // Вісн. УАДУ. – 1999. – № 4. – С. 60–68.
81. Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління: навч. посіб/ О.А. Воронько. – К.: УАДУ, 2000. – 156 с.
82. Вульфсон Б.Л. Великая французская революция и народное образование/ Б.Л. Вульфсон // Сов. педагогика. – 1989. – № 6. – С. 135–141.
83. Высшее образование в России: очерк истории до 1917 года/ под ред. В.Г. Кинелева. – М.: НИИ ВО, 1995. – 352 с.
84. Гавриш Р.Л. Земська школа на Полтавщині/ Р.Л. Гавриш. – Полтава: ВЦ “Археологія”, 1998. – 102 с.
85. Галаган А.И. Сравнительная характеристика принципов образовательной политики России и некоторых зарубежных стран/ А.И. Галаган // Соц.-гуманит. знания. – 1999. – №3. – С. 186–205.
86. Ганелин Ш.И. Очерки по истории средней школы в России второй половины ХІХ века/ Ш.И. Ганелин. – Л.: Учпедгиз, 1950. – 276 с.
87. Генеральный план гимназий или государственных училищ: Проект Г. Миллера, Демареска, Т. Клинштеда, Г. Теплова// Рождественский С.В. Материалы для истории учебных реформ в России в XVIII–ХХ веках. – СПб., 1910. – С. 82–143.
88. Герасименко Н.О. До історії Киівської академії в гетьманство Д. Апостола/ Н.О. Герасименко // Дніпропетровський іст.-археограф. зб. – Д.: Генеза, 2001. – Вип. 2. – С. 544–547.
89. Глазунова Н.И. Государственное и муниципальное (административное) управление: учеб. пособие/ Н.И. Глазунова. – М.: ТК Велби: Изд-во Проспект, 2006. – 560 с.
90. Глотов Б.Б. Культурно-цивілізаційна ідентифікація українського народу/ Б.Б. Глотов. – Д.: ДРІДУ УАДУ, 2002. – 216 с.
91. Гоголь Н.В. Ревизор// Избр. произвед. в 2 т./ Н.В. Гоголь. – К.: Дніпро, 1979. – Т.2. – С. 355–436.
92. Голенищев-Кутузов И.Н. Гуманизм у восточных славян (Украина и Белоруссия)/ И.Н. Голенищев-Кутузов. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 94 с.
93. Голенченко Г.Я. Студенты Великого княжества Литовского в Краковском университете в XV–XVІ вв./ Г.Я. Голенченко // Культурные связи народов Восточной Европы в XVI в. – М.: Наука, 1976. – С. 228–240.
94. Голуб А. Народний вчитель початку ХХ століття: спроба відтворення соціального портрета/ А. Голуб, А. Лохматова // Борисфен. – 1996. – №10. – С. 20–21.
95. Голуб І. Патріот козацького краю/ І. Голуб // Борисфен. – 1997. – №9. – С. 2–4.
96. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин/ П. Голубенко. – К.: Дніпро, 1993. – 447 с.
97. Гольдин Ф.Л. Прогрессивная педагогическая мысль юга Украины второй половины ХІХ – начала ХХ столетия/ Ф.Л. Гольдин. – О.: Одес. гос. ун-т, 1965. – 79 с.
98. Гоне Ж. Освіта і засоби масової інформації/ пер. з фр. М. Марченко / Жан Гоне. – К.: К.І.С., 2002. – 100 с.
99. Гончарук Н.Т. Кадри аграрного сектора економіки України: формування та розвиток/ Н.Т. Гончарук, С.М. Серьогін. – Д.: ДРІДУ УАДУ, 2003. – 168 с.
100. Гончарук Н.Т. Досвід підготовки та залучення фахівців сільського господарства в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст./ Н.Т. Гончарук // Акт. пробл. держ. упр.: зб. наук. праць. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2001. – Вип. 2. – С. 196–203.
101. Гончарук Н.Т. Керівний персонал у сфері державної служби України: формування та розвиток./ Н.Т. Гончарук. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2007. – 239 с.
102. Гончарук Н.Т. Державна політика в сфері підготовки державних службовців в Україні: ретроспективний аналіз/ Н.Т. Гончарук, Л.Л. Прокопенко // Держ. упр. та місцеве самоврядування: тези VII Міжнар. наук. конгресу, 29 – 30 бер. 2007 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2007 – С. 109–111.
103. Гончарук Н.Т. Шляхи удосконалення системи професійного розвитку державних службовців / Н.Т. Гончарук, Л.Л. Прокопенко // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: матеріали щоріч. міжнар. наук.-практ. конф. 31 жовт. 2007 р.: у 2 т. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2007. – Т.2. – С. 374–376.
104. Горелик А.Ф. История родного края (Луганская область): в 2 ч./ А.Ф. Горелик, Г.М. Намдаров, В.Я. Башкина. – Луганск: Луган. обл. об’єднання краєзнавців, 1997. – Ч. 2 (ХІХ – начало ХХ столетия). – 255 с.
105. Горский В.С. Философские идеи в культуре Киевской Руси ХІ – начала ХІІ в./ В.С. Горский – К.: Наук. думка, 1988. – 213 с.
106. Государственное и муниципальное управление: справочник / под ред. Н.И. Глазуновой [и др.]. – М.: Магистр, 1997. – 497 с.
107. Государство Российское: власть и общество. С древнейших времен до наших дней: сб. документов/ под ред. Ю.С. Кукушкина. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. – 528 с.
108. Грабовський В. Модель державно-громадського управління районною системою освіти з моніторинговим супроводом / В. Грабовський // Вісн. УАДУ. – 2004. – №4. – С. 355–363.
109. Гражданов Ю.Д. Интеллигенция и крестьянство России в новое время: взаимодействие политических культур/ Ю.Д. Гражданов // Россия в новое время. Образованное меньшинство и крестьянский мир: поиск диалога: материалы межвузов. науч. конф. 21–22 апреля 1995 г. – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 1995. – С. 14–16.
110. Грамоти ХІV ст./ упоряд. М.М. Пещак. – К.: Наук. думка, 1974. – 255 с.
111. Грахов Я.Д. Краткий историко-статистический обзор Екатеринославской гимназии и подчиненных ей учебных заведений/ Я.Д. Грахов, С.И. Веребрюсов. – О., 1856. – 330 с.
112. Греков Б.Д. Киевская Русь/ Б.Д. Греков. – М.: Госполитиздат, 1953. – 568 с.
113. Грекулов Е.Ф. Церковь, самодержавие, народ (2-я половина ХІХ – начало ХХ в.)/ Е.Ф. Грекулов. – М.: Наука, 1969. – 184 c.
114. Грива О.А. Уроки гімназії/ О.А. Грива // Рідна шк. – 1993. – №11–12. – С. 73–75.
115. Григанська С.В. Державне регулювання системи вищої освіти в Україні : автореф. дис... канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / Григанська Світлана Василівна; Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2008. – 20 с.
116. Григорьев В.А. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика/ В.А. Григорьев. – К.: Истина, 2005. – 424 с.
117. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст.: навч. посіб./ Я.Й. Грицак. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.
118. Грінченко М. Школи, де вчителював Борис Грінченко/ М. Грінченко // Шлях освіти. – 1998. – №4. – С. 47–50.
119. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки/ О.А. Грішнова. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 254 с.
120. Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11 т./ М.С. Грушевський. – К.: Наук. думка, 1991–1998. – Т. 1. – 736 с. – Т.2. – 640 с. – Т.3. – 592 с. – Т.4. - 544 с. – Т.5. – 704 с. – Т. 6. – 680 с. – Т.7. – 628 с. – Т.8. – 856 с. – Т.9. – Кн.1. – 880 с. – Кн.2. – 776 с. – Т.10. – 408 с.
121. Грушевський М.С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV сторіччя/ М.С. Грушевський. – К.: Наук. думка, 1991. – 560 с.
122. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа/ М.С. Грушевський. – К.: Либідь,1990. – 398 с.
123. Грушевський М.С. Духовна Україна: зб. творів/ М.С. Грушевський. – К.: Либідь, 1994. – 560 с.
124. Гуз А. Земство в політичній системі Російської імперії: напрями та результати діяльності/ А. Гуз // Нова політика. – 1996. – №4. – С. 55–58.
125. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: нариси політичної історії/ Т. Гунчак. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
126. Гуржій О.Г. Гетьманська Україна/ О.Г. Гуржій, Т.В. Чухліб. – К.: Альтернативи, 1999. – 304 с. – (Серія “Україна крізь віки”; Т.8).
127. Гурне Б. Державне управління: пер. з фр. / Б. Гурне. – К.: Основи, 1993. – 162 с.
128. Гуслистий К.Г. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XІV ст. по 1569 р.)/ К.Г. Гуслистий // Нариси з історії України. – К.: Вид-во АН УССР, 1939. – Вип. 2. – 194 с.
129. Давидович А.М. Самодержавие в эпоху империализма (классовая сущность и эволюция абсолютизма в России)/ А.М. Давидович. – М.: Наука, 1975. – 351 с.
130. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения: опыт теоретического и экспериментального психологического исследования/ В.В. Давыдов. – М.: Педагогика, 1986. – 240 с.
131. Даденков М.Ф. Історія педагогіки/ М.Ф. Даденков. – К.; Х.: Рад. шк., 1947. – 328 с.
132. Даниленко.В.В. Колегія Павла Галагана/ В.В. Даниленко, В.В. Тригубенко // Відродження. – 1998. – №3. – С. 5–7.
133. Данилова Л.О. Розвиток музеїв педагогічного профілю в Україні з кінця ХІХ ст. до наших днів/ Л.О. Данилова // Педагогіка і психологія. – 1999. – №2. – С. 146–152.
134. Дарманський М.М. Соціально-педагогічні основи управління освітою в регіоні/ М.М. Дарманський. – Хмельницький: Поділля, 1997. – 384 с.
135. Дві Русі/ за заг. ред. Л. Івшиної. – К.: Факт, 2003. – 496 с.
136. Дворянская империя XVIII века (основные законодательные акты): сб. док-тов/ сост. М.Т. Белявский. – М.: Изд-во МГУ, 1960. – 224 с.
137. Двуреченська О.С. Участь міської думи у розвитку освіти в Катеринославі/ О.С. Двуреченська // Гуманіт. журнал. – 2006. – №3–4. – С. 99–114.
138. Дейвіс, Норман. Європа: Історія/ Норман Дейвіс; пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. – К.: Основи, 2000. – 1464 с.
139. Делягин М. Государственное управление: проблемы и перспективы/ М. Делягин // Проблемы теории и практики управления. – 1999. – №6. – С. 48–53.
140. Дем’яненко Н.М. Загальнопедагогічна підготовка на Київських вищих жіночих курсах (1878-1920)/ Н.М. Дем’яненко // Педагогіка і психологія. – 1997. – №4. – С. 211–216.
141. Дем’яненко Н.М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя у вищих закладах освіти України в ХІХ – на початку ХХ ст./ Н.М. Дем’яненко // Педагогіка і психологія. – 1998. – № 4. – С.141–150.
142. Дем’яненко Н.М. Підготовка вчителя в Ніжинському історико-філологічному інституті князя О.А. Безбородька (1875–1917 рр.)/ Н.М. Дем’яненко // Шлях освіти. – 1999. – №4. – С. 35–37.
143. Дем’яненко Н.М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя в університетах України ХІХ століття: проекти і практика/ Н.М. Дем’яненко // Рідна шк. – 1998. – № 2. – C. 69–71.
144. Дем’яненко Н.М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя в Київському університеті св. Володимира (1834–1856 рр.)/ Н.М. Дем’яненко // Рідна шк. – 1999. – №10. – С.72–74.
145. Державна кадрова політика в регіональному вимірі : монографія / [С.М. Серьогін, Н.Т. Гончарук, І.Г. Батраченко та ін.] ; за заг. ред. С.М. Серьогіна. – Д.: Вид-во ТОВ “Днепррост”, 2006. – 108 с.
146. Державна кадрова політика: теоретико-методологічне забезпечення/ авт. кол.: В.М. Олуйко, В.М. Рижих, І.Г. Сурай та ін.; за заг. ред. В.М. Олуйка. - К.: НАДУ, 2008. – 408 с.
147. Державне управління: словн.-довід. / уклад. В.Д. Бакуменко (кер. творчого кол.), Д.О. Безносенко, І.М. Варзар, В.М. Князєв, С.О. Кравченко, Л.Г. Штика; за заг. ред. В.М. Князєва, В.Д. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.
148. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: навч. посіб. / Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін.; за заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: УАДУ, 2002. – 164 с.
149. Державне управління: теорія і практика/ за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
150. Державне управління: навч. посіб./ А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; за ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
151. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні