ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО РЕЛІГІЇ ТА ЦЕРКВИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОГО І РОСІЙСЬКОГО ДОСВІДУ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

НЕБОЖУК Роман Андрійович

УДК 351:322.001.36](477+470+571)

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО РЕЛІГІЇ ТА ЦЕРКВИ:
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОГО І РОСІЙСЬКОГО ДОСВІДУ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
ТРОЩИНСЬКИЙ Володимир Павлович,
доктор історичних наук, професор

КИЇВ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………...
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СВОБОДИ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНИХ ІНСТИТУЦІЙ………………………………............................
1.1. Політика України і Російської Федерації щодо свободи совісті, релігії та релігійних організацій як об’єкт політико-правового і державно-управлінського аналізу…………………………………………....
1.2. Релігійно-інституційні та державно-конфесійні відносини як елемент системи державного управління: аналіз історичних і сучасних пат тернів……………………………………………………………………....
Висновки до розділу 1………………………………………………………...
РОЗДІЛ 2 ДЕРЖАВА ТА РЕЛІГІЙНІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНІ І РОСІЇ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУБ’ЄКТНО-ОБ’ЄКТНИХ ВІДНОСИН….....
2.1. Специфіка релігійно-інституційного та суспільно-релігійного розвитку………………………………………………………………………...
2.2. Формування концептуальних засад державно-конфесійних відносин у процесі творення систем державного управління…………………………
2.3. Основоположні принципи правового забезпечення свободи совісті, релігійних прав людини та вільного розвитку релігійних організацій у Конституціях і профільних законах України і Російської Федерації……...
Висновки до розділу 2………………………………………………………...
РОЗДІЛ 3 РЕАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИКИ ЩОДО РЕЛІГІЇ, РЕЛІГІЙНИХ ІНСТИТУЦІЙ ТА ВІРУЮЧИХ У ПРАКТИЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ І РОСІЇ …………………………………………..
3.1. Державні органи для зв’язків із релігійними організаціями та у справах релігій в механізмі державного управління………………………..
3.2. Винятки, пов'язані з релігійними переконаннями та забезпеченням конституційного права громадян на свободу совісті, у нормативно-правовій та правозастосувальній практиці органами державної влади та управління……………………………………………………………………...
3.3. Характер і принципи регулювання проблем майнових правовідносин, забезпечення права на свободу совісті у Збройних Силах України й Росії та у процесі управління освітньою галуззю……………….
3.4. Перспективи вдосконалення державно-церковних відносин у системі державного управління………………………………………………
Висновки до розділу 3………………………………………………………...
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………...
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….. 3

12

12

24

43

46

46

64

82

100

104

104

116

124

161
169
172
176
180
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Забезпечення прав і свобод людини, у тому числі й свободи совісті та віросповідання, і реалізація цих прав у практиці державного управління постають однією з надзвичайно важливих функцій демократичної держави. Сучасне розуміння прав людини, визначене у Всесвітній декларації прав людини, Європейській хартії з основних прав людини, документах ОБСЄ, рішеннях Європейського Суду з прав людини, а також у документах Парламентської Асамблеї Ради Європи ґрунтується на тому, що дотримання релігійних свобод, що виходять за межі індивідуальних переконань і персонального сумління, є сферою, де держава бере на себе досить чіткі зобов’язання.
Для пострадянських країн, у яких упродовж десятиліть здійснювалося послідовне придушення релігійних прав окремих осіб і дискримінаційна політика щодо релігійних об’єднань, додатковим і надзвичайно складним завданням є відновлення індивідуальних і колективних прав, зруйнованих попереднім режимом. Забезпечення демократизації державотворчих процесів у цій царині суспільного розвитку актуалізує проблему формування наукових засад державної політики у сфері свободи совісті та її реалізації в системі державного управління, глибокого й всебічного вивчення досвіду станов-лення такої політики у процесі державотворення та її практичного здійснення як у країнах розвинутої демократії, так і в тих, що були піддані експерименту з викорінення релігії.
Основні теоретико-методологічні засади формування та реалізації державної політики, що були використані автором при дослідженні цієї проблеми, були ґрунтовно проаналізовані в низці праць українських і російських учених, які відіграють визначальну роль у формуванні загальної стратегії державного управління. Це, зокрема, праці В.Абрамова, В.Авер’янова, Г.Атаманчука, В.Бакуменка, Н.Глазунової, О.Грищенка, С.Дубенко, М.Кравченко, Ю.Ковбасюка, В.Козбаненка, В.Козакова, С.Коника, А.Кочеткова, Е.Лібанової, М.Логунової, В.Лугового, Л.Мисіва, Н.Нижник, О.Оболенського, Г.Одинцової, В.Олуйка, М.Орлатого, М.Пірен, Я.Радиша, В.Ребкала, І.Розпутенка, Г.Ситника, В.Скуратівського, В.Смоля-нюка, А.Скамницького, С.Телешуна, В.Трощинського, Н.Ходо¬ровської, Ф.Шамхалова, В.Шаповала.
Актуальним питанням державного управління та державної політики у сфері державно-церковних відносин присвячені численні дослідження українських та зарубіжних фахівців у різних сферах наукового знання, зокрема, в галузі державного управління – роботи В.Бондаренка, В.Климова, Ю.Кальниша, О.Кудрявцева, М.Новиченка, С.Сьоміна, Т.Теслі, М.Трофим-чука, М.Шахова; релігієзнавства та філософії – праці М.Бабія, Б. Боцюрківа, О.Васильєвої, Р.Лопаткіна, К.Дурема, В.Єленського, М.Заковича, C.Здіорука, А.Колодного, П.Косухи, А.Красикова, М.Мариновича, А.Нурулаєва, Ф.Овсієнка, М.Одинцова, О.Сагана, Ф.Сисина, О.Уткіна, П.Яроцького; правових наук – публікації М.Васіна, Г.Друзенка, А.Залужного, Г.Крилової, І.Куніцина, М.Палія, І.Понкіна, А.Пчелинцева, П.Рабіновича, В.Речицького, А.Себенцова, С.Феррарі, Й.Фішера, Г.Моцкіна; політології – праці М.Бурдо, С.Рамета, П.Мойзеса, О.Шуби, Л.Хомера.
Важливе значення мають також дослідження, що проводяться в рамках Консорціуму з компаративного аналізу релігії і права, а також Страсбурзького консорціуму, члени якого спеціалізуються на студіях свободи совісті й релігії у рішеннях Європейського Суду з прав людини.
Однак, незважаючи на значущість та широкий спектр вищезгаданих розробок, актуальними залишаються питання вивчення різних аспектів державної політики щодо релігії та релігійних організацій у низці пострадянських країн. Порівняльний аналіз реалізації цієї політики, зокрема на прикладі українського і російського досвіду, дотепер не знайшов належного наукового осмислення, хоча в обох державах він синхронізується в часі та багато в чому – у вихідних політичних, суспільно-економічних та соціокультурних передумовах. Компаративний аналіз здійснення Україною і Російською Федерацією державної політики в галузі свободи совісті, релігії та релігійних організацій виявляє як досягнення, так і проблемні моменти у вітчизняній сфері державно-церковних відносин.
Актуальність наукового обґрунтування нових концептуальних підходів у процесі аналізу й адаптації позитивного зарубіжного досвіду, вдосконалення державної політики, форм та методів державного управління у релігійно-суспільній сфері, її теоретичне і практичне значення і зумовили вибір теми дисертації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України під час виконання комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0199U002827) в межах науково-дослідної роботи “Дослідження концептуальних основ державної політики в соціогуманітарній сфері як напряму для професійної діяльності фахівців публічного управління” (номер державної реєстрації 0109U003004), у рамках якої автором сформульовано і обгрунтовано концептуальні засади гармонізації системи державно-церковних відносин в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування основних напрямів оптимізації органі-зуючого та регулюючого впливу держави у процесі реалізації конститу-ційного принципу свободи совісті, відносин з релігійними організаціями на основі комплексного компаративного аналізу формування і здійснення державної політики України та Російської Федерації у цій сфері.
Для досягнення мети з урахуванням аналізу стану досліджуваної проблеми в теорії державного управління як в Україні, так і за кордоном, у дисертації було поставлено такі завдання:
 проаналізувати історичні й сучасні моделі державно-церковних відносин як об’єкти управлінського впливу держави;
 виявити спільне й відмінне у специфіці релігійно-інституційного та суспільно-релігійного розвитку України і Росії;
 дослідити момент цілепокладання у процесі формування державної політики України і Російської Федерації;
 здійснити порівняльний аналіз основоположних принципів забезпечення свободи совісті, релігійних прав людини, вільного розвитку релігійних організацій у конституціях та профільних законах України і Російської Федерації;
 розкрити зміст, сутність і напрями еволюції концептуальних засад політики, яку здійснюють ці держави у сфері свободи совісті;
 науково обґрунтувати рекомендації щодо гармонізації системи державно-церковних відносин в Україні та оптимізації управлінського впливу держави на сферу забезпечення свободи совісті.
Об'єкт дослідження – взаємовідносини держави і церкви у процесі становлення систем державного управління України і Російської Федерації.
Предмет дослідження – державні політики України і Росії у сфері свободи совісті і забезпечення вільного розвитку релігійних організацій.
Методи дослідження. У дослідженні, в основу якого покладено системний підхід, використано комплекс як загальнонаукових, так і спеціальних методів.
Основним методом дослідження є компаративний, який постає не тільки як когнітивний та дескриптивний інструмент, але і як метод узагальнення закономірностей, що характеризують розвиток досліджуваних об’єктів у їх взаємозв’язку та взаємодії. Для дослідження окремих аспектів проблеми застосувалися такі методи:
 порівняльно-історичного аналізу, який дав змогу виявити особливості та основні етапи розвитку системи державно-церковних відносин в обох країнах, а також еволюцію постановки проблеми і послідовності її розв’язання у вітчизняному та зарубіжному науковому дискурсі;
 структурно-функціонального аналізу з метою структуризації систем державно-церковних відносин та порівняльного аналізу нормативно-правової бази у сфері забезпечення свободи совісті;
 контент-аналізу: документів релігійних, громадських і правозахисних організацій, послань, заяв, проповідей і звернень релігійних діячів, судових рішень з питань, які виникають на релігійному ґрунті;
 системного аналізу, з допомогою якого виявлено особливості соціально-політичного і суспільно-культурного розвитку та їх вплив на формування моделей державно-церковних відносин і форм реалізації державної політики у досліджуваній сфері.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації
вперше:
 розроблено теоретичну модель аналізу характеру, змісту і напрямів еволюції державних політик у релігійній сфері. З цією метою визначено блок операційних змінних. Це два генеральних блоки: загальний індекс демократичності країни та характер релігійної культури і деномінаційної структури, а також ряд спеціальних змінних: забезпечення фундаментальних прав і свобод у сфері свободи совісті; наявність/відсутність дискримінації тих чи інших релігійних спільнот на законодавчому рівні та/або на рівні правозастосувальної практики; наявність/відсутність дискримінації релігійних меншин релігіями більшості; делегування релігійним організаціям функцій державного управління або позбавлення їх цих функцій; рівність/нерівність/ієрархічність релігійних організацій перед законом, зокрема наділення певної релігійної організації особливим статусом чи наявність інституту визнаних релігійних організацій, які вирізняються за правовим статусом від інших; ступінь автономії релігійних організацій; характер, ступінь і механізми регулювання присутності релігійних організацій у публічній сфері;
 запропоновано на базі розробленої моделі основних і операційних змінних оригінальну класифікацію державних політик у сфері релігійних свобод і відносин з релігійними інститутами, в основу якої покладено вищевказані одиниці теоретичного аналізу для дослідження характеру, змісту і напрямів еволюції державних політик у релігійній сфері та сегментів систем державного управління, які забезпечують реалізацію цих політик;
удосконалено пропозиції щодо:
 внесення змін та доповнень до вітчизняного законодавства, спрямованих на виконання Україною зобов’язань, взятих нею при вступі до Ради Європи в питаннях забезпечення релігійним організаціям повноцінних можливостей для здійснення своєї духовної та соціальної місії;
 внесення необхідних змін та доповнень до профільного Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (1991 р.), до законів України “Про освіту”, “Про місцеве самоврядування”, “Про приватизацію державного майна”, “Про податок на додану вартість” та до Земельного кодексу України; ухвалення “Концепції державно-конфесійних відносин в Україні”, нормативного забезпечення належного процесуального статусу релігієзнавчої експертизи, а також ухвалення низки нових законодавчих актів з метою правового врегулювання процесу реституції церковного майна, присутності релігійних організацій у Збройних силах і установах пенітенціарної системи, участі церков в освітньому процесі, зокрема право виступати засновниками загальноосвітніх навчальних закладів;
 правової фіксації конфігурації соціального партнерства між державними органами та релігійними організаціями у здійсненні останніми історично й сутнісно притаманних їм функцій суспільного служіння;
 необхідності внесення змін до чинного законодавства щодо деполітизації діяльності релігійних організацій і блокування можливостей для їх інструментального використання політичними партіями з метою досягнення електоральної підтримки.
набули подальшого розвитку:
 розуміння особливостей у моментах цілепокладання державної політики щодо релігійних організацій та в питаннях захисту індивідуальних і колективних прав громадян, організації освітнього процесу та здійснення військово-патріотичного виховання, що проявляються у більш регламенто-ваному характері відносин у сфері свободи совісті та нагляду за діяльністю релігійних організацій у Росії порівняно з Україною;
 підходи до розкриття взаємозв’язку між специфікою релігійної конфігурації відповідно України і Російської Федерації та змістом державних політик у досліджуваній сфері;
 положення, згідно з якими ступінь захищеності релігійних свобод в Україні є вищим як на рівні індивіда, так і щодо забезпечення прав релігійних меншин, що випливає з аналізу положень конституцій і профільних законів обох держав у сфері свободи совісті, інших правових та нормативних актів досліджуваних країн, рішень Європейського Суду з прав людини, висновків міжнародних та національних організацій з моніторингу свободи совісті та релігійних прав людини;
 розуміння проблемних зон у правовому забезпеченні індивідуальних релігійних переконань, що проявляється в існуванні “правових ножиць” між національними законодавствами досліджуваних країн і корпусом міжнародних та європейських документів з питань релігійної свободи.
Практичне значення отриманих результатів полягає у концептуальному обґрунтуванні основних засад гармонізації державно-церковних відносин і оптимізації системи державного управління у сфері забезпечення свободи совісті та відносин з релігійними організаціями.
Результати дослідження також можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства України про свободу совісті; в програмах соціально-гуманітарного розвитку країни на середньострокову перспективу; при підготовці та перепідготовці управлінських кадрів, оновленні навчальних програм з державного управління, правознавства, політології, розробці спецкурсів із релігієзнавства, а також у подальших дослідженнях державної політики у сфері свободи совісті.
Ідеї та положення дисертації пройшли апробацію під час роботи автора у складі комісії Міністерства освіти і науки України з розробки “Концепції факультативних курсів з етики віри, релігієзнавства, інших морально-етичних курсів” (довідка від 5 жовтня 2010 р. голови Громадської ради з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки України, народного депутата України В.Марущенка); у складі громадсько-державної комісії по опрацюванню проекту “Концепції державно-конфесійних відносин в Україні”, Проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (довідка від 6 жовтня 2010 р. заступника голови Державного комітету України у справах національностей і релігій М.Новиченка).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею і містить результати, отримані в галузі науки “державне управління”. Основні ідеї й аналіз, здійснені в роботі, в тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, мету і завдання, методологічні засади й методологічні підходи до їх вирішення та практичне значення одержаних результатів, отримані здобувачем особисто. У статті [10] особисто автору належить пропозиції щодо необхідності нормативно-правового забезпечення запровадження викладання предметів релігійно-морального спрямування у загальноосвітній середній школі.
Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертаційного дослідження висвітлені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях та круглих столах: “Міжконфесійний діалог як складова становлення громадянського суспільства” (Київ, 2007); “Пріоритети державної політики в галузі свободи совісті: шляхи реалізації” (Київ, 2007); “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007); “Забезпечення свободи вибору освіти в Україні” (Київ, 2007); “Релігія і Церква в Україні: сучасні проблеми” (Київ, 2007); “Визначальні принципи оптимізації міжконфесійних відносин: теоретичний і практичний виміри” (Київ, 2008); “Український освітній простір та роль релігійних організацій в його розвитку: ідейно-концептуальні й правові виміри” (Київ, 2008); “Державно-церковна політика в Україні як фактор формування і утвердження громадянського суспільства” (Київ, 2008); “Синергія сучасної школи” (Київ, 2009); “Україна і Ватикан в контексті культурно-цивілізаційного діалогу: історичний і сучасний зрізи” (Київ, 2009); “Свобода вибору освіти в Україні” (Київ, 2009); міжнародній конференції Європейської асоціації освітньої політики і права “Комерціоналізація і професійність в освіті” (Університет Антверпен, Бельгія, 2009 р.); “Україна у стані перманентного вибору: духовно-культурні, соціально-економічні та політико-правові стратегії” (Київ, 2010).
Результати дослідження обговорювалися на розширеному засіданні кафедри соціальної і гуманітарної політики, протокол № 11 від 9 лютого
2010 р.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано
4 наукові праці у фахових виданнях загальним обсягом 2,16 обліково-видавничих аркуша. Додатково відображають результати дослідження
6 публікацій, з яких 2 статті надруковано у фаховому виданні ВАК України за спеціальністю “історичні науки”, 1 стаття – зі спеціальності “філософські науки”, 3 – тези доповідей і матеріали конференцій.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатку та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з них основного тексту
175 сторінок. Список використаних джерел складається з 327 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення актуального завдання, що виявляється у визначенні й науково-теоретичному обґрунтуванні основних напрямів оптимізації організуючого та регулюючого впливу держави у процесі реалізації конституційного принципу свободи совісті, відносин з релігійними організаціями.
Компаративний аналіз здійснення Україною і Російською Федерацією державної політики у галузі свободи совісті, релігії та релігійних організацій виявляє як досягнення, так і проблемні моменти у вітчизняній системі державно-церковних відносин.
На основі проведеного дослідження були сформульовані такі висновки і рекомендації.
1. На підставі розгляду моделей державно-церковних відносин як в історичній перспективі, так і з огляду на множинність їх сучасних виявів зроблено висновок, що такий розгляд дає змогу предметно аналізувати специфіку державних політик у релігійній сфері, але не підміняє собою цей аналіз. Звернення до певною мірою конвенційної типології державно-церковних відносин (теократична, ієрократична, цезаропапістська, релігійно-державного ототожнення, модель наявності державної церкви (релігії); коопераційна; сепараційна; секулярного абсолютизму) свідчить, що ця типологія не відображає характеру політик, здійснюваних державами в релігійній сфері. Тому для дослідження характеру, змісту і напрямів еволюції державних політик у релігійній сфері і сегментів систем державного управління, які забезпечують реалізацію цих політик, пропонується визначити блок операційних змінних, що слугуватимуть одиницями теоретичного аналізу досліджуваної проблеми.
Це два генеральних блоки: загальний індекс демократичності країни та характер релігійної культури і деномінаційної структури, а також ряд спеціальних змінних: забезпечення фундаментальних прав і свобод у сфері свободи совісті; наявність/відсутність дискримінації тих чи інших релігійних спільнот на законодавчому рівні та/або на рівні правозастосувальної практики; наявність/відсутність дискримінації релігійних меншин релігіями більшості; делегування релігійним організаціям функцій державного управління або позбавлення їх цих функцій; рівність/нерівність/ієрархічність релігійних організацій перед законом, зокрема наділення певної релігійної організації особливим статусом чи наявність інституту визнаних релігійних організацій, які відрізняються за правовим статусом від інших; ступінь автономії релігійних організацій; характер, ступінь і механізми регулювання присутності релігійних організацій у публічній сфері.
2. Застосування блоку операційних змін змінних для теоретичного аналізу характеру, змісту і напрямів еволюції політик свідчить про істотні відмінності в політиці у сфері свободи совісті та її реалізації в системі державного управління між Україною, де запроваджено ідентичний сепараційний правовий режим, і Російською Федерацією, у якій державно-церковні відносини еволюціонують у напрямі коопераційної моделі.
Релігійний плюралізм, який реально склався в Україні, на відміну від релігійної монополії Руської Православної Церкви в Росії, є не лише головною відмінністю у релігійно-суспільній та релігійно-політичній ситуації між двома країнами, а й потужним чинником реального досягнення Україною задовільних стандартів у сфері свободи совісті та захисту прав релігійних меншин.
Суттєвою відмінністю української ситуації від російської у досліджуваній сфері є тенденція до більш високої самоорганізації і самостійної діяльності інститутів громадянського суспільства – міжконфесійних структур, неурядових організацій, об’єднань із захисту свободи совісті, тоді як у Росії міжрелігійні об’єднання значною мірою мають або компліментарний характер відносно РПЦ, або дорадчий – стосовно владних структур.
3. Система державного управління у сфері свободи совісті у Росії має більш регламентований характер порівняно з Україною, а контроль за діяльністю релігійних організацій є більш суворим. Дуже дієвими інструментами елімінації небажаних для російської держави тенденцій релігійно-суспільного, релігійно-національного й релігійно-політичного життя постають норма Федерального Закону “Про свободу совісті та релігійні об’єднання” 1997 р., яка передбачає за певних умов заборону діяльності релігійної організації, а також Федеральний Закон “Про протидію екстремістській діяльності” (2002 р.). При цьому відсутність державного федерального органу у справах релігії не веде до лібералізації державно-церковних відносин, а навпаки, ставить у привілейоване становище РПЦ, що використовує та розвиває прямі канали взаємовідносин з політичними інститутами держави, на відміну від інших релігійних об’єднань, які таких можливостей позбавлені. Відсутність указаного органу також, з одного боку, компенсується діяльністю інших федеральних міністерств та відомств, а з другого – призводить до довільності в реалізації суб’єктами Федерації політики у сфері забезпечення релігійних прав і свобод і встановлення ними більш комфортних режимів для релігійних інститутів більшості та менш сприятливих, ніж на загальнодержавному рівні, для релігійних меншин.
4. Аналіз конституцій і профільних законів у сфері свободи совісті, інших правових та нормативних актів досліджуваних країн, резолюцій та рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи, рішень Європейського Суду з прав людини, де відповідачами у позовах своїх громадян виступає відповідно Україна та Російська Федерація, а також висновків міжнародних та національних організацій із моніторингу свободи совісті та релігійних прав людини доводить, що в Україні ці права захищені більш послідовно на рівні як індивіда, так і релігійних меншин.
5. В Україні релігійний плюралізм поглиблюється внаслідок синхрон-ного і невипереджального розвитку головних суб’єктів конфесійної сцени країни, поступового визнання ними наявного статус-кво і неможливості беззастережного домінування однієї з релігійних організацій у загально-національному масштабі. Одночасно у Російській Федерації релігійне домінування РПЦ посилюється із застосуванням державного ресурсу на загальноросійському полі – шляхом правової ієрархізації релігійних організацій, наділення їх різною правосуб’єктністю та маргіналізацією конкурентів; на державно-управлінському – через реалізацію моделі конфесійної переваги; на фінансовому – шляхом надання відповідних пільг. Особливий статус православ’я не підлягає сумніву ні в офіційному, ні в публічному дискурсі.
6. Вітчизняне законодавство у сфері свободи совісті (як і право застосувальна практика в цілому) не містить, на відміну від російського, елементів диференціації певних спільнот, створених на основі ставлення їх членів до релігії, але водночас йому бракує прозорості, чіткості та правової визначеності у врегулюванні низки ключових проблем системи державно-церковних відносин, зокрема: ухвалення “Концепції державно-конфесійних відносин в Україні”, правової фіксації конфігурації соціального партнерства між державними органами та релігійними організаціями у здійсненні останніми історично й сутнісно притаманних їм функцій суспільного служіння, деполітизації діяльності релігійних організацій і блокування можливостей для їх інструментального використання політичними партіями з метою досягнення електоральної підтримки, врегулювання процесу реституції майна релігійних організацій, присутності релігійних організацій у війську та пенітенціарних установах, а також в освітній сфері.

Єленський В. Є. Релігія після комунізму. Релігійно-соціальні зміни в процесі трансформації центрально- і східноєвропейських суспільств: фокус на Україні. В. Є. Єленський К., 2002. – 419 с.
Религия и демократия. Сост. А.Р.Бессмертный, С.Б.Филатов. Под общ. ред. С.Б.Филатова и Д.Е.Фурмана. – М. : Прогресс, 1993.
Щипков А. К вопросу об инстинкте управления религией // Религия и права человека. Сост. Л.М.Воронцова, А.В. Пчелинцев, С.Б.Филатов. М.: Наука, 1996. С. 38–48.
Одинцов М. Путь длиною в семь десятилетий: от конфронтации к сотрудничеству (государственно-церковные отношения в истории советского общества) // На пути к свободе совести. Под общ. редакцией Д.Е.Фурмана и о.Марка (Смирнова). М.: Прогресс, 1989. – 70 с.
Новые документы В.И. Ленина. 1920-1922 гг. // Известия ЦК КПСС. 1990. № 4. С.190–193.
Рафик Мухаметшин. На путях к конфессиональной политике: ислам в Татарстане // Преодолевая государственно-конфессиональные отношения: Сборник статей /Под общ. ред. С.Н. Градировского. – Н. Новгород: Изд-во Волго-Вятской академии гос. службы, 2003.
Вероисповедная политика Российского государства. Учебное пособие / Отв. ред. М.О.Шахов. М.: Изд-во РАГС, 2003. – 9 с.
Див. наприклад: MacLear J. F. Church and State in the Modern Age: A Documentary History Book. Oxford University Press, 1995.
Бондаренко В. Пріоритетні напрямки державно-церковної політики України // Актуальні проблеми державно-церковних відносин в Україні. К., 2001. – С. 7–12.
Климов В. Формування і реалізація української моделі державно-церковних відносин // Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. – К., 1999. – С. 79–84
Кальниш Ю.Г. Наукове забезпечення державної політики в Україні в галузі релігійно-церковного життя // Збірник наукових праць Української Академії при Президентові України. “Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми, перспективи”. – К. : Вид-во УАДУ, – 1998. - Випуск 2. – Ч. 1. – С. 243–247.
Новиченко М. Християнські церкви в законодавчому полі сучасної України // Християнство і проблеми сучасності. – К., 2000. – С. 13–17.
Сьомін С. В. Законодавство про свободу совісті і релігії в Україні: історія та сучасність // Наук. вісн. Нац. академії внутр. справ України. – 2000. – № 1. – С. 12–21.
Бабій М. Свобода совісті в контексті релігієзнавчого осмислення // Свобода віровизнання.Церква і держава в Україні. Матеріали Міжнародної наукової конференції. – К., 1996. – С. 145–148.
Теоретично-методологічні аспекти порівняльного аналізу стосунків між церквою та державою в Україні // Укр. часопис прав людини. – 1995. –
№ 2. – С. 78–87.
Єленський В. Перспективи розвитку української системи церковно-державних відносин // Релігійна свобода: історичне підґрунтя, правові основи і реалії сьогодення. Науковий збірник. – К., 1998. – С.60–64.
Закович М., Колодний А. Освіта в контексті свободи совісті // Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. – К., 1999. –
С. 97–100.
Косуха П. Свобода релігійної діяльності та свобода соціального доброчиння // Віче. – 1996. – № 8. – С. 108–118.
Маринович М. Релігійна свобода в Україні: місцеві церкви та закордонні місіонери // Релігійна свобода: історичне підгрунтя, правові основи і реалії сьогодення: Наук. зб. – К., 1998. – С. 141–145.
Саган О. Релігія як чинник політичного життя суспільства // Релігійна свобода: історичне підгрунтя, правові основи і реалії сьогодення: Наук. зб. - К., 1998. – С. 6–14.
Сисин Ф. Церква, держава та нація: проблеми православ’я в сучасній Україні // Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. К., 1996. –
С. 132–144.
Уткін О. Законодавство про свободу совісті як показник гуманітарної політики України // Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. – К., 1999. С. 86–88.
Свобода вибору світоглядних орієнтирів: [Феномен свободи совісті] // Віче. – 1995. – № 7. – С. 149–156.
Васін М. Законодавчі ініціативи 2005 року в сфері свободи совісті та діяльність релігійних організацій // Релігійна свобода / Взаємини держави і релігійних організацій: правові та політичні аспекти. Науковий щорічник. 2006. – № 10. – С. 135–138.
Друзенко Г. Інститут свободи совісті: міжнародні стандарти та законодавство України // Синопсис (Київ). – Ч.2. – С. 129–176.
Палий М.В. Преступления против свободы вероисповедания: изменения в уголовном законодательстве Украины // Десять лет по пути свободы совести. Проблемы реализации конституционного права на свободу совести и деятельность религиозных объединений. М.: Институт религии и права, 2002. – С. 88–94.
Рабінович П. М. Права і свободи людини в Конституції України: герменевтичні проблеми реалізації та роль Конституційного Суду в їх розв‘язанні // Матеріали наук.-практ. конф. "Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи", 25 червня 1997 р., К.-Х., 1998. – С. 106–110.
Речицький В. В. Свобода, віра та держава // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт бюл. Укр.-Амер. Бюро захисту прав людини. – К.–Х., 1996. – Вип. 15. – С. 48–51.
Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз). – К., 1999.
Хомер Л. Вплив законодавчого розвитку на діяльність релігійних організацій у Росії та в Україні // Укр. часопис прав людини. – 1996. – № 1. –С. 17–23.
Свобода совести. Цивилизованный вариант // Эхо планеты. – 1997. – № 35. – С. 6–9.
Дозорцев П. Конституционно-правовые основы свободы совести в России // Рос. юстиция. – 1999. – № 2. – С. 22–24.
Свобода совести в России // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. 1998. – № 4(23). – С. 70–77.
Крылова Г.А. Свобода совести на весах правосудия М. : «Олимп», 1998.– 320 с.
А.И.Кудрявцев. Проблемы правового противодействия экстремистским проявлениям в деятельности религиозных объединений // Свобода совести в России: исторический и современный аспекты. М., – 2004. – С. 95–100.
Куницын И. А. Юридические проблемы социальной адаптации религиозных объединений в России // Закон и право. – 2000. – № 1. – С. 20–24.
Нуруллаев А. Равенство религиозных объединений перед законом как условие общегражданского согласия // Пределы светскости. Общественная дискуссия о принципе светскости государства и о путях реализации свободы совести. Сост. А.Верховский. М., 2005. – С. 13–21.
Одинцов М.И. Вероисповедные реформы в России: идеи, политика, итоги (1985-1997) // Российское законодательство о свободе совести в 80-90-х гг. ХХ в.: теоретические споры, реформирование правовых основ, практическая реализация законодательных актов. М., 1995.
Пчелинцев А. На пути к военной реформе: альтернативная гражданская служба // Религия и право. 1998. № 1-2.
Салыгин Е. Каким быть государственно-церковным отношениям в России? // Рос. юстиция. – 1998. – № 2. – С. 25–27.
Государственно-церковные отношения в России Курс лекций : [Сборник] / Российской академии государственной службы при Президенте РФ ; [Отв. ред. Овсиенко Ф. Г., Трофимчук Н. А.] М. : РАГС, – 1995.
Вероисповедная политика Российского государства. Учебное пособие / Отв. ред. М.О.Шахов. М. : Изд-во РАГС, 2003.
John Anderson, Religion, State and Politics in the Soviet Union and Successor States. - Cambridge: Cambridge University Press, 1994;
Bourdeaux M. Gorbachev, Glasnost and the Gospel. – London-Sydney-Auckland-Toronto, Hodder & Stoughton, 1990.
Ramet Sabrina P. Nihil Obstat. Religion, Politics, and Social Change in East-Central Europe and Russia. – Duke University Press Durham & London, 1998. – Р. 12–30.
Mojzes P. Religions liberty in Eastern Europe and USSR before and after Great Transformation. – San Francisco – Oxford, 1992.
Politics and Religion in Central and Eastern Europe. Traditions and Transitions. Ed. by W.H. Svatos, Jr. Praeger, Westport, Connecticut, London, 1994;; Eastern Orthodoxy in a Global Age: Tradition Faces the Twenty First Century. Walnut Greek, CA: Altamira Press, 2005.
Результати цього проекту оприлюднено у колективній праці: Das Recht der Religionsgemeinschaften in Mittel-, Ost-, und Südosteuropa. – Baden-Baden: Nomos, 2005.
Ferrari S., Durham C.W., Sewel E.A., Eds. Law and Religion in Post-Communist Europe.Leuven: Peeters, 2003.
Štát a cirkev v postsocialistickej Európe. Ustav pre vztahy statu a cirkvi. Bratislava, 2003.
Bourdeaux Michael. The Politics of Religion in Russia and the New States of Eurasia. Armonk, NY: M. E. Sharpe, 1995. – 4 p.
Paul Froese. After Atheism: An Analysis of Religious Monopolies in the Post-Communist World // Sociology of Religion. 2004. Vol. 65. Issue 1. – P. 57–75;
Маринович М. До проблеми стосунків між державою і церквою // Стосунки між церквою і державою: протистояння, „стіна розмежування” чи співпраця? Львів, – 1998. – С. 7–15.
Бондаренко В.Д. Релігійна ситуація в Україні і перспектива її розвитку // Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. – К., – 1999. –
С.73–76.
Саган О. Моделі державно-церковних взаємин в світовій історичній перспективі // Актуальні проблеми державно-церковних відносин в Україні. К., – 2001. – С. 63–68.
Себенцов А.Закон хороший, а линия какая? // Отечественные записки. 2001. №1; Будет ли "министерство веры"? // НГ-религии. – №14 (144). –
2004 г. 4 августа.
Васьковський В. Розвиток релігійної мережі в Україні: рік 2001 // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 3 (15). – С. 52–56.
Климов В. Вияв свободи совісті в зааконодавстві України про інформацію та засоби масової інформації // Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. – К., – 1999. – С. 96–102.
Королев В.И. Свобода совести в современном российском обществе и ее законодательное закрепление // Свобода совести в России: исторический и современный аспекты. М., – 2004.– С. 101–108.
Медведко С. Р Религиозная ситуация и законодательство в сфере государственно-конфессиональных отношений в России // Пределы светскости. Общественная дискуссия о принципе светскости государства и о путях реализации свободы совести. Сост. А.Верховский. М., – 2005. – С. 22–28.
Бондаренко В. Пріоритетні напрямки державно-церковної політики України // Актуальні проблеми державно-церковних відносин в Україні. К., – 2001. – С. 7–12.
А.Себенцов. Противоречия в законодательстве о свободе совести // http://www.archipelag.ru/ru_mir/religio/gko/sebencov/antagonisms//
Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. Відп. ред. Н.Р.Нижник; Кол. авт.: В.Б.Авер’янов, І.А.Грицяк, С.Д.Дубенко та ін. К.: Вид-во УАДУ, – 1997.
Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. М. : Омега, –2004.
Глазунова Н.И. Теория государственного управления. М. : – 2005.
В.П.Иванова. Государственная служба Российской Федерации: основы управления персоналом .М. : Известия, – 2003.
В.А.Козбаненко. Государственное управление: основы теории и организации. В 2 т. Москва: Статут, – 2000.
Скамницкий А.А. Система государственного управления. М.:Гардарики, – 2006.
Шамхалов Ф. Основы теории государственного управления. М.: Экономика, – 2003.
Єленський В. Конституцію прийнято. Що далі? // Людина і світ. – 1996. – №9. – С. 2–9.
Білоус Олег Михайлович. Державно-церковні відносини як об’єкт політологічного аналізу. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук. К., – 2004. – С. 10.
Бурьянов Сергей. Государственно-церковные отношения против свободы совести и правового государства // Отечественные записки. 2001. –№1.
Здіорук С.І. Суспільно-релігійні відносини: виклики Україні ХХІ століття. К. : Знання України, – 2005. – 529 c.
Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого дня в России. М.,2003.Прес-реліз засідання Священного Синоду та Собору єпископів Української Православної Церкви від 22 січня 2001 року. – К. : 2001. – С. 1–2.
Сюкияйнен Л. О правовых средствах борьбы с исламским экстремизмом и основных направлениях политики в отношении ислама // Пределы светскости. Общественная дискуссия о принципе светскости государства и о путях реализации свободы совести. Сост. А.Верховский. М., 2005. – С. 78–89.
Курас І.Ф., Рибачу М.Ф., Кирюшко М.І., Фещенко П.І. Релігія і політика в сучасній Україні. К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. 2000.
Історія релігії у десяти томах. Том 10. Релігія і церква років незалежності України. – Київ-Дрогобич: Коло, 2003.
Гречко Іван. Українське військове душпастирство // Патріархат. 1991. Листопад. –С. 4.
Див. зокрема: Мозговой С. А. Клерикализация Российской армии: опасные тенденции // Светский союз: Альманах. М.: Российское гуманистическое общество, – 2002. – С. 91.
Гірник О. Чи потрібно викладати релігію в школі? // Народний оглядач. 2006. 14 березня; Закович М. Проблеми релігієзнавчої освіти в Україні // Українське релігієзнавство.– 1996. – № 4. – С. 37–38.
Градировский Сергей, Малахова Евгения. Противоречия статусности религиозных организаций и объединений // Преодолевая государственно-конфессиональные отношения: Сборник статей /Под общ. ред. С.Н. Градировского. – Н. Новгород: Изд-во Волго-Вятской академии гос. службы, 2003; Друзенко Г. Статус юридичної особи для Церкви: мрія чи реальність? // Юридичний журнал. 2003. №10 (16); Каневский К. Правовой и фактический статус традиционных конфессий в Российской Федерации // Религия и право. 2002. – №1.
Ряховский В. Правила регистрации меняются вновь // Религия и право. – 2002. – № 2. – С. 3–4.
Реституція церковного майна: міжнародний та вітчизняний досвід / Збірник наукових матеріалів. К. : Державний комітет України у справах національностей та релігій, 2007.
Моніторинг релігійної свободи в Україні: особливий огляд на майнові питання. Львів: Релігійно-інформаційна служба України, 2005-2006. –
С. 33–50.
Єленський В. Новітні рухи - зони занепокоєння // Людина і світ. - 2000. – № 9. – С. 2–10.
Жеребятьев М.А. Институт государственной религиеведческой экспертизы: проблемы и перспективы // Свобода совести в России: исторический и современный аспекты. М., – 2004. – С. 144–148.
Бондаренко В., Еленский В. Религия и церковь на Украине в контексте украинско-российских отношений // Украина и Россия: общества и государства. М. : Изд-во «Права человека», – 1997. – С. 181–204.
Лункин Р. То ли еще будет. Уроки 15 лет украинской Незалежности для российской религиозной жизни // www.portal-credo.ru/site/?act=news&id=46368&cf=
Tataryn Myroslav. Russia and Ukraine: Two Models of Religious Liberty
and Two Models for Orthodoxy // Religion, State & Society, Vol. 29, No. 3, – 2001. – P. 156–169.
Цыпин В.А. Церковное право. М., – 1994. – С. 11.
Войналович В. Партійно-державна політика відносно релігії, церкви та віруючих в Україні 1940-1960-х років: політологічний дискурс. К., – 2005. – С. 47.
Гараджа В.И. Социология религии. М., – 2005. – С. 233–234.
Вебер М. Образ общества // Избранное. М., – 1994. – С. 248.
Самыгин С.И., Нечипуренко В.Н., Полонская И.Н. Религиоведение: социология и психология религии. Ростов-на-Дону, – 1995. – С. 535.
Див. про це детально: Дагрон Жильбер. Восточный цезарепапизм (история и критика одной концепции). Перевод С. А. Иванова // «ГЕNNADΙΟΣ». М., Индрик. – 2000. – С. 80–81.
Поява фільму викликала бурхливу дискусію в російських медіа. Див.: Лесков С. Гибельный урок // Известия. 28 января 2008 г.
Новик Вениамин, о. Православие. Христианство. Демократия. СПб: Алетейя, – 1999. – С. 277.
Цит. за: Gill Anthony. Rendering Unto Caesar: The Catholic Church and the State in Latin America. Chicago: University Of Chicago Press, 1998. – Р. 2.
Дерем Коул В., мол. Перспективи щодо релігійної свободи: порівняльна структура // Релігійна свобода і права людини. Том 2. Правничі аспекти. Львів: Свічадо, – 2001. – С. 44–52.
Mojzes Paul. Religious Human Rights in Post-Communist Balkan Countries // Religious Human Rights in Global Perspective. Eds. Vyver J.D. van, Witte J, Jr. Kluwer Law International, – 1996. – P. 263–284.
Тут і далі Конституції країн світу цитуються, якщо не вказано інше джерело, за: Encyclopedia of World Constitutions. 3-Volume Set. Ed. by Robbers Gerhard. Facts on File, 2006.
Див. докладно: Cuba // International Religious Freedom Report 2007. Released by the Bureau of Democracy, Human Rights, and Labor // http://www.state.gov/g/drl/rls/irf/2007/90249.htm
Єленський В.Є. Релігія після комунізму. Релігійно-соціальні зміни в процесі трансформації центрально- і східноєвропейських суспільств: фокус на Україні. К., – 2002. – С. 170.
Church and State in Contemporary Europe: The Chimera of Neutrality. Eds. by John T. S.Madeley and Zsolt Enyed. London: Frank Cass, – 2003. – P. 219.
А.Ю. Мельвиль (руководитель авторского коллектива), М.В. Ильин, Е.Ю. Мелешкина, М.Г. Миронюк и др. Политический атлас современности. Опыт многомерного статистического анализа политических систем современных государств. М., 2007.
Laza Kekic. The Economist Intelligence Unit’s index of democracy// Economist. 2007. Vol.3.
Ibidem. P.6.
Grim Brian J. Religious Freedom: Good for What Ails Us? // The Review of Faith & International Affairs. Vol. 6. Number 2. Summer 2008. P.4.
Дерем Коул В., мол. Перспективи щодо релігійної свободи: порівняльна структура // Релігійна свобода і права людини. Том 2. Правничі аспекти. Львів: Свічадо, – 2001. – С. 37–40.
Див.: Єленський В. Двадцять чотири Європи. Теорія секуляризації і релігія на заході Старого Континенту // Людина і світ. – 2003. – № 11. –
С.28–30.
Juss S. Satvinder. United Kingdom // Encyclopedia of Religious Freedom.. Ed. by Catharine Cookson. New York: Routledge, – 2003. – P. 493–494.
Див. наприклад: Algeria: Christian Sentenced for Proselytism. More than half of country’s Protestant churches ordered to close // Compass Direct News. Friday April 11, 2008.
Докладний перелік неурядових організацій, які присвячують свою діяльність захисту свободи релігії і переконань див. у: Fasilitating Freedom of Religion or Belief: A Deskbook. Eds. by Lindholm T., Durham C.W., Tahzib-Lie B. Leiden: Martinus Nijhoff Publishers. 2004. – P. 924–946.
2007 Executive Summary. International Religious Freedom Report 2007. Released by the Bureau of Democracy, Human Rights and Labor // http://www.state.gov/g/drl/rls/irf/2007/90080.htm
Felix Corley. Uzbekistan: "Legal" repression of Protestants and Muslims continues // http://www.forum18.org/Archive.php?article_id=1019
Див., наприклад, секцію „Denouncing Certain Religions by Affiliating Them with Dangerous "Cults" or "Sects": 2004 Executive Summary International Religious Freedom Report. Released by the Bureau of Democracy, Human Rights and Labor // http://www.state.gov/g/drl/rls/irf/2004/35335.htm
Graz John. Introduction // Religious freedom. World Report. 2004-2005. Silver Spring, MD, – 2005. – P. 5–6.
Durham Cole W., Jr. Facilitating Freedom of Religion or Belief through Religious Association Laws // Fasilitating Freedom of Religion or Belief: A Deskbook. – 2004. – P. 31–32.
Europen Court of Human Rights. Former First Section. Case of Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova 27/03/2002 (Application no. 45701/99) // http://legislationline.org/legislation.php?lid=7342&tid=2
CASE OF KUZNETSOV AND OTHERS V. RUSSA (Application no. 184/02) // http://cmiskp.echr.coe.int////tkp197/viewhbkm.asp?action=open&table=F69A27FD8FB86142BF01C1166DEA398649&key=60413&sessionId=10279319&skin=hudoc-en&attachment=true
Martinez-Torron J., Navarro-Valls R. Protection of Religious Freedom in the System of the Council of Europe // Fasilitating Freedom of Religion or Belief: A Deskbook. – 2004. – P. 216.
Див. про це, зокрема, розділ „Реорганізація, секуляризація і русифікація української церкви” в книзі: Когут Зенон. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760-1830. К. : Основи, 1996.
Див. про це: Історія православної церкви в Україні. За ред. П.Яроцького. К.: Четверта хвиля, – 1997. – С. 228.
Див. про це: Коначева С. А. Религиозная ситуация в постсоветской России: особенности процесса секуляризации // Трансформация идентификационных структур в современной России / Под ред. Т.Г. Стефаненко. М., – 2001. – С. 94.
Sysyn Frank. The Ukrainian Autocephalous Church and the Traditions of the Kyiv Metropolitanate // Plokhy S. and Sysyn F. Religion and Nation in Modern Ukraine. Edmonton and Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2003. – 26.
Див.: Еленский В. Религия и формирование модерной украинской нации // Отечественные записки. 2007. – №34 (1). – С. 268–283.
В.Войналович. – Відомості про кількість релігійних громад, діючих церков і молитовних будинків в Україні станом на 1 січня 1959 р. та 1 січня 1963 р. // Войналович В. Партійно-державна політика відносно релігії, церкви та віруючих в Україні 1940-1960-х років: політологічний дискурс. К., – 2005. – С. 687.
Релігія і нація в суспільному житті України й світу. К.: Наукова думка, – 2006. – С. 254.
Див. докладніше: Єленський В. Релігія і “перебудова” // Людина і світ. – 2000. – №11-12. – С. 11–21.
Див.: Пазухин Е. Пути ”религиозного ренессанса” // Религия и демократия. М.: Издательская группа “Прогресс”, – 1993. – С. 43–68.
Див. відмінні реконструкції цих подій у: Бондаренко В. Національне відродження і процес становлення автокефалії Православ’я в Україні // Історія православної церкви в Україні. За ред. П.Яроцького. К.: Четверта хвиля, – 1997. – С. 258–289.
Интервью патриарха Московского и всея Руси агентству “Интерфакс”– 29 декабря 2000 г.
Бондаренко В. Міжконфесійний конфлікт на Україні: витоки, стан і шляхи подолання // Людина і світ. – 1991. – № 3. – С. 10.
Мухаметшин Ф.М., Дубков А.А. Мусульманские организации в Российской Федерации // Государство, религия, церковь в России и за рубежом. М.: Издательство РАГС, – 2001. – № 2 (26). – С. 114–129.
Малашенко А. Исламские ориентиры Северного Кавказа. М. : «Гендальф», – 2001. – С. 115–118.
Суслова Е.С. Религиозно-политический экстремизм и национальная безопасность на Северном Кавказе // Свобода совести в России: исторический и современный аспекты. М., – 2004. – С. 292–302.
Садур Валиахмет. Исламский фактор. Заметки и размышления российского мусульманина // Диа-Логос. Религия и общество. Альманах. 1997. М. : “Истина и жизнь”, – 1997. – С. 242.
Шарафутдинова Э.Ф. Мусульманская молодежь Чечни и неправительственные религиозно-политические организации (НРПО) // http://i-r-p.ru/page/stream-exchange/index-3859.html
Филатов С. Евразийство и религиозная жизнь Татарстана // Религия и общество: очерки религиозной жизни современной России. М., СПб: Летний сад, – 2002. – С. 100.
Председатель Исламского комитета России Гейдар Джемаль: "Ультиматум российской власти ставим не мы — его ставит история" // http://portal-credo.ru/site/?act=news&id=63844&cf=
Кирюшко М. І., Бойцова О.Є. Іслам в Криму. – Київ: Світогляд, 2005.
Див.: Колодний А.М. Іслам в контексті політичних реалій Криму // Іслам і євроінтеграція: проблеми і перспективи / Українське релігієзнавство. – № 37. – К., – 2006. – С. 136–162.
Див.: Інтеграція кримських татар в українське суспільство: проблеми і перспективи. Аналітичні оцінки Національного інституту стратегічних досліджень / А.Гальчинський, О.Власюк, С.Здіорук та ін. – К. : НІСД, – 2004. – С. 14–39.
Сост. А.В. Пчелинцев, В.В. Ряховский. - М.: Юриспруденция, 2001.
В России десятки тысяч религиозных групп действуют без регистрации // http://www.religare.ru/article42662.htm
Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2008 р.) // http://www.risu.org.ua/ukr/resourses/statistics/ukr2008/
Журавлев И.В., Пейков З.И. Религиозность российских и финских подростков. Социологические исследования. 1998. №10.
Терентьев Д. Это мы? Господи // Аргументы и факты. – 2005. – 11 ноября.
Филатов С.Б., Лункин Р. Н. Статистика российской религиозности: магия цифр и неоднозначная реальность // Социологические исследования. – 2005. – № 4. – С. 40.
Каариайнен К., Фурман Д. Религиозность в России в 90-е гг. // Старые церкви, новые верующие // Под ред. Каариайнена К и Фурмана Д. М.-СПб. : Летний сад, – 2000. – С. 16–21.
Митрохин Н. Русская православная церковь: современное состояние и актуальные проблемы. М. : НЛО, – 2004.– С. 40.
Декан соцфака МГУ считает заниженной в десятки раз милицейскую статистику посещения московских храмов на Рождество и Пасху // http://www.interfax-religion.ru/?act=news&div=22585
Див. критику праці Д.Фурмана і К.Каариайнена керівником прес-служби Московської патріархії: Вигилянский В. Новое исследование по старым рецептам // Новый мир. – 2001. – № 4.
Синелина Ю.Ю. О критериях определения религиозности населения // Социологические исследования. – 2001. – № 7. – С. 94.
Чеснокова В.Ф. Тесным путем. М. : – 2005. – С. 242.
Налетова И.Н. "Новые православные" в России: тип или стереотип религиозности // Социологические исследования. 2004. № 5. С. 130-136.
Филатов С.Б., Лункин Р. Н. Статистика российской религиозности: магия цифр и неоднозначная реальность. – С. 44.
У Московського Патріархату – серйозні проблеми в Україні //
http://www.obozrevatel.com/news/2007/1/24/153223.htm
Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2007 р.) // http://www.risu.org.ua/ukr/resourses/statistics/ukr2007/
Єленський В. Релігія та формування модерної української нації // Релігія і нація в суспільному житті України й світу. К.: Наукова думка, 2006. С.260.
Див.: Національна безпека і оборона. 2007. № 3. С.22-23.
Дударенок С.М. К вопросу о формировании „нового” конфессионального пространства на российском Дальнем Востоке // Свобода совести в России: исторический и современный аспекты. М., – 2005. –
С. 156–172.
Поспелова А.И., Поспелова С.В. Некоторые параметры религиозности и социально-демографические характеристики жителей Магаданской области // Свобода совести в России… – С. 184.
Россия на рубеже веков. М.: Российский независимый институт
социальных и национальных проблем, РОССПЭН; – 2000. – С. 145.
Результаты выборочного социологического опроса населения Российской Федерации // http://www.rags.ru/?q=node/1031
Шангіна Л. Релігійність українського суспільства: окремі тенденції 2000-2007 років // Національна безпека і оборона. – 2007. – № 8. – С. 24.
Каариайнен К., Фурман Д.Е. (отв. редакторы). Новые церкви, старые верующие – старые церкви, новые верующие. Религия в постсоветской России. М., Институт Европы РАН, Институт Евангелической Лютеранской церкви Финляндии, 2007.
Митрохин Н. Русская православная церковь: современное состояние и актуальные проблемы. М.: Новое литературное обозрение, – 2004. – С. 236.
Див.: Роман Лункин Протестанты и политические конфликты в Евразии: спасение души и управляемая демократия // Русское ревю Кестон-колледжа. 2007. № 24. //http://www.keston.org.uk/russia/articles/rr24/03Lunkin.
html
Малашенко А. Проект "РПЦ". Консервативная модернизация Патриарха Кирилла // НГ-религии. 2009. 23 декабря.
Сведения о религиозных организациях, зарегистрированных в Российской Федерации. По данным Федеральной регистрационной службы, декабрь 2006 // http://www.religare.ru/article36302.htm
Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2008 р.) // http://www.risu.org.ua/ukr/resourses/statistics/ukr2008/
Пейкова Зинаида Отношение к Церкви в России и других странах // Исторический вестник, – №9-10, – 2000.
Одинцов М. Путь длиною в семь десятилетий: от конфронтации к сотрудничеству (государственно-церковные отношения в истории советского общества) // На пути к свободе совести. Под общ. редакцией Д.Е.Фурмана и O.Марка (Смирнова). М. : Прогресс, – 1989. – С. 67–70.
Материалы ХІХ Всесоюзной конференции Коммунистической партии Советского Союза. М., – 1988. – С. 42.
Фурман. Д.Е. Релігія, атеїзм, перестройка // На пути к свободе совести. – С. 17.
Одинцов М.И. Русская Православная церковь в ХХ веке: история взаимоотношений с государством и обществом. М. : ЦИНО, – 2002. – С.165.
Третя сесія Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання. Бюлетень № 39. 23 квітня 1991 р. К.: Видання Верховної Ради УРСР, – 1991. – С. 22.
Осиповський С.М. Формування української моделі державно-церковних відносин. Автореферат канд. дис. Сімферополь: Таврійський Національний університет, 2005.
Кальниш Ю.Г. Пріоритетні напрями, шляхи реалізації і перспективи
державної політики України в галузі релігійно-церковного життя. Автореферат канд. дис. К. : Українська Академія державного управління при Президентові України, – 2001. – С. 5.
Поспелова С.В.Религиозные объединения в Магаданской области: взаимоотношения с государством и обществом // Свобода совести в России: исторический и современный аспекты. М., – С. 283.
Заява Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату з приводу проекту нової редакції Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” (20 грудня 2006 р.) // http://www.cerkva.info/2006/12/20/zajava.html
Журавский Александр. Возможна ли конфессиональная политика? Законодательная деятельность в области государственно-религиозных отношений должна быть продолжена // НГ-религии. – 2001. – 11 июля.
Куницын И. Федеральный закон и национальный интерес. Религию воспринимают скорее как средство приобретения политических дивидендов, а не как фундаментальную область общественной жизни // НГ-религии. – 2004. 6 февраля.
Бурьянов Сергей. Свобода совести. Отношения государства с религиозными объединениями // Закон и право. – 2003. – №9. – С. 16–20.
Проект Концепции государственной политики в сфере отношений с религиозными объединениями в Российской Федерации. Разработан Институтом государственно-конфессиональных отношений и права и Главным управлением Министерства юстиции РФ по г.Москве в лице заместителя начальника Главного управления В.Н.Жбанкова. М., –2001.
Понкин Игорь. Равенство и равноправие - не одно и то же. Закон о поддержке традиционных религий не должен ограничиваться пустыми декларациями // НГ-религии. – 2004. – 5 декабря.
Иваненко Сергей. Конституция не терпит оговорок. Религиозные организации должны оставаться равными перед законом // НГ-религии. – 2004. – 5 декабря.
Градировский Сергей, Малахова Евгения. Противоречия статусности религиозных организаций и объединений // Преодолевая государственно-конфессиональные отношения: Сборник статей / Н. Новгород, 2003.
Независимая газета. – 1993. – 20 февраля.
Малкина Т. Титульная церковь РФ. Российская власть в поисках утраченного // Отечественные записки. – 2001. – № 1.
Це твердження видається позбавленим коректності. Очевидно, що РПЦ – далеко не єдине „автохтонне” релігійне об’єднання Росії. Ще більш глибокі історичні й духовні корені тут має, до прикладу, старообрядництво. З іншого боку, РПЦ в найбільш складні з економічної точки зору часи для пострадянських держав, отримували значні матеріально-фінансові ресурси від західних церков, фондів і приватних осіб. РПЦ стала єдиною релігійною організацією – реципієнтом Фонду Сороса.
Государственно-церковные отношения, свобода совести и религиозная политика в современной России // По материалам выступления председателя Комитета Государственной Думы по делам общественных объединений и религиозных организаций В. И. Зоркальцева на учебном семинаре руководящего состава Русской Православной Церкви. Москва, 11 ноября 2002 г.
Третьяков Виталий. Пастыри, кесари и вольтеры. Имеют ли право президенты и главы правительства России, светской республики, участвовать в церковных мероприятиях? // Известия. – 2008. – 3 июля.
Пейкова З.И. Отношение к Церкви в России и других странах // Исторический вестник, – №9-10, – 2000.
Выступление замглавы ОВЦС МП протоиерея Всеволода Чаплина на рабочей группе Архиерейского Собора РПЦ МП "Церковь, государство и общество".
Градировский С., Переслегин С. Русский Ватиканъ // http://www.archipelag.ru/authors/gradirovsky/?library=1683

Бурьянов С. Государственно-церковные отношения против свободы совести и правового государства // Отечественные записки. – 2001. – №1. –
С. 221.
Досвід державно-церковних відносин в постсоціалістичних країнах: уроки для України у зміцненні національної ідентичності // http://www.niss.gov.ua/Monitor/juli/2.htm
Гуманітарна політика Української