Розвиток інноваційного підприємництва в транзитивній економіці :

Краткое описание

З М I С Т
Вступ .…..4
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи
дослідження інноваційного підприємництва 21
1.1 Еволюція наукових поглядів на інновації та інноваційне підприємництво 22
1.2 Сутність «інновацій» та «інноваційного підприємництва»
як категорій економічної теорії 38
1.3 Інноваційне підприємництво в умовах трансформаційних змін 64
Висновки до першого розділу 76
Розділ 2. МОТИВАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ТА РОЛЬ
інноваційного ПІДПРИЄМНИЦТВА в розбудові
МОДЕЛІ інноваційного Розвитку економіки 80
2.1 Методологічні засади визначення змісту і структури
мотиваційного механізму інноваційного підприємництва 81
2.2 Суперечності та тенденції сучасного процесу розвитку
інноваційної сфери 96
2.3 Методи виміру ефективності системи стимулювання
інноваційного підприємництва.. 121
2.4 Особливості формування моделі інноваційного розвитку
національної економічної системи 140
Висновки до другого розділу 168
Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНі форми інноваційного підприємництва в Україні 174
3.1 Венчурне підприємництво як шлях інноваційного розвитку 175
3.2 Корпоративні інноваційні підприємства і їх значення в сучасному процесі глобалізації світового ринку технологій 192
3.3 Менеджмент в системі інноваційного підприємництва 203
Висновки до третього розділу 243
Розділ 4. Ринковий механізм регулювання інноваційного підприємництва 249
4.1 Становлення інститутів ринкової інфраструктури національної
інноваційної системи 250
4.2 Фінансове та інвестиційне забезпечення інноваційного підприємництва 276
4.3 Невизначеність і ризик як атрибути інноваційного
підприємництва 300
Висновки до четвертого розділу 321
Розділ 5. ВПЛИВ Державного регулювання
інноваційного підприємництва на
забезпечення конкурентоспроможності економіки 327
5.1 Інституціонально-правове забезпечення інноваційної
підприємницької діяльності 328
5.2 Активна інноваційна політика як стимул розвитку інноваційного підприємництва 348
5.3 Завдання і роль національної інноваційної стратегії у
забезпеченні економічного розвитку України 375
Висновки до п’ятого розділу 385
Висновки 392
Список використаних джерел 403
Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Історичний досвід засвідчує, що наука, технології та інновації завжди були вирішальним чинником розвитку суспільства. Але за останні 30-50 років у ринково розвинених країнах інноваційні процеси прискорювалися, набували дедалі більших масштабів. Інноваційна орієнтація підприємницької діяльності, освоєння новітніх досягнень науки і техніки забезпечили суб’єктам господарювання конкурентні переваги, зміцнювали їх ринкові позиції і водночас сприяли економічному розвитку держав, підвищенню рівня та якості життя населення.
Нині вплив технології, науки, освіти і загалом інноваційних досліджень на розвиток виробничої і соціальної сфери зріс у сотні разів. Науково-технічний прогрес суттєво трансформував звичний економічний устрій і актуалізував потребу у розробці нових технологій та виробництв, які змінюють не тільки масштаби і структуру виробництва індустріально розвинених держав, але й суттєво впливають на якість життя, взаємини людей, їх ставлення до довкілля. І для країн, що не належать до економічно високорозвинених, стає очевидним: межу між бідними і багатими державами визначають сьогодні рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери – науки, наукоємних галузей і компаній, світових ринків технологій. Це створює основу стійкого економічного зростання.
Натомість в Україні за попередні роки економічних реформ не було створено необхідних умов для інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, зміцнення інтелектуального потенціалу суспільства. Наша країна довгий час розвивалась з олігархізованою, надзвичайно енергоємною, енергозалежною і неконкурентоспроможною економікою, яка, по суті, вичерпала свої ресурси, та й сьогодні все ще залишається на індустріальній стадії, у той час як промислово розвинені країни давно перейшли до нового – постіндустріального суспільства, в якому на перше місце ставляться знання й інформаційно-телекомунікаційні технології, що забезпечують високу соціально-економічну ефективність. Отже, завдання України полягає в тому, щоб, використавши свій науковий потенціал, стати врівень з розвиненими країнами світу, для чого необхідно значно більше вкладати в людські ресурси, підвищення їх класифікації, дослідження і розробку нових технологій. Українська держава нарешті повинна усвідомити об’єктивну необхідність інноваційної складової економічного розвитку і те, що за умов глобалізації інвестиційних процесів для неї немає іншого вибору, як розробляти модель інноваційного економічного розвитку, розвивати інноваційне підприємництво, посилювати інноваційний характер виробничої діяльності, що, зрештою, сприятиме зростанню ролі інтелектуальної власності, збереженню і примноженню інтелектуального потенціалу нації.
Існуюча несприйнятливість вітчизняною економікою науково-технічного прогресу, зростаюче технологічне відставання від розвинених європейських країн, низька конкурентоспроможність багатьох підприємств і галузей сповільнює також темпи входження України у світове господарство, в межах якого сучасний ринок діє за допомогою нововведень, а інноваційне прискорення є основою його стійкого розвитку. Тому інтеграція у світовий економічний простір вимагає підвищення частки інноваційної продукції та збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг.
Отже, ХХІ століття об’єктивно визначає необхідність активізації в Україні інноваційної діяльності. Світовий досвід свідчить, що ті країни, які за темпами і якістю економічного зростання, рівнем добробуту громадян прагнуть увійти в число лідерів, повинні бути спроможними сприймати новітні досягнення науково-технічного прогресу, ефективно та своєчасно трансформуватися, використовуючи таке багатофакторне соціально-економічне явище ринкової економіки, як підприємництво, зокрема, його специфічний різновид – інноваційне підприємництво.
Методологічні основи дослідження сутності інновації та інноваційної діяльності закладені у працях представників різних наукових шкіл, зокрема, українських економістів – О.Лапко, О.Пампури, М.Туган-Барановського та ін.; російських науковців – Л.Гохберга, П.Завліна, С.Ільєнкової, А.Казанцева, М.Кондратьєва, Л.Мінделі, Ю.Пімошенка, О.Цвєткова та ін.; західних вчених – Г.Барнета, Б. Вундвала, Р.Мюллера, Р.Нельсона, Ф.Ніксона, І.Перлакі, Б.Твісса, К.Фрімена, та ін.
Різнобічним аспектам формування сучасної концепції підприємництва, в тому числі інноваційного, також присвячено багато робіт вітчизняних і зарубіжних економістів. Зокрема, концептуальні засади інноваційного розвитку та питання управління інноваційними процесами висвітлені у публікаціях таких вітчизняних науковців, як: О.Алимов, Н.Гончарова, В.Гринев, М.Дражан, Л.Нейкова, Д.Черваньов, А.Чухно та ін.; російських економістів – Л.Водачек, Н.Іванова, К.Ковальов, Р.Фатхутдінов, та ін. Зв’язок інновацій і підприємництва, мотиваційний механізм та чинники активізації підприємництва досліджуються в наукових роботах українських вчених – В.Базилевича, А.Власової, А.Гальчинського, В.Гейця, Я.Жаліла, А.Кінаха, Н.Краснокутської, В.Семиноженка, В.Сизоненка та ін.; російських економістів – І.Ансоффа, Л.Гурієвої, Д.Кокуріна, В.Кушіліна, В.Мединського, Л.Шаршукової та ін.; західних науковців – С.Брю, П.Верхана, Е.Долана, П.Друкера, Дж.Ліндсея, Ф.Найта, К.Макконнелла, Л.Мізеса, П.Самуельсона, Б.Санто, К.Татеісі, Й.Тюнена, Ф.Хайєка, Й.Шумпетера та ін. Фінансові та інвестиційні складові розвитку інноваційного підприємництва в контексті ринкової трансформаційної економіки проаналізовані у працях таких вітчизняних економістів як: Л.Антонюк, Ю.Бажал, О.Білоцерківець, З.Варналій, Л.Безчасний, Б.Кваснюк, М.Крупка, І.Лютий, С.Онишко, В.Осецький, М. Павловський, А.Поручник, Н.Татаренко, та ін. Фактори ризику в інноваційній підприємницькій діяльності досліджуються у наукових публікаціях Б.Берлімера, О.Васюренка, П.Верченка, В.Вітлінського, Дж.Кейнса, С.Наконечного, М.Нойберта, Ю.Пахомова, Є.Стоянова, О.Тарана, О.Фінкельштейна, В.Черкасова та ін. Інституціональні підвалини інноваційної діяльності закладені такими науковцями, як М.Вебер, Т.Веблен, П.Козловські, У.Мітчел, Д.Норт, Е.Ріх, Д.Ролз, А.Сен та ін.
Однак, незважаючи на чисельність наукових праць, присвячених проблемам формування і розвитку підприємництва, теоретико-методологічні та практичні аспекти інноваційної підприємницької діяльності у них розглядаються здебільшого фрагментарно.
У вітчизняній науці теорія інноваційного підприємництва також розроблена недостатньо, оскільки ця наукова проблема є відносно новою, складною, різноплановою, стосується багатьох аспектів ринкової трансформації економічної системи. Дослідження інноваційного підприємництва як цілісного об’єкта аналізу, визначення його місця і впливу на еволюцію економічної системи суспільства потребує комплексного системного підходу, який теж поки відсутній, зумовлює проникнення української наукової думки у складну матерію підприємницької діяльності, ґрунтовне вивчення багатьох проблем, пов’язаних з фундаментальними дослідженнями та нововведеннями. До того ж, теорія і практика підприємництва перебувають в постійному розвитку, а тому з часом обов’язково з’являються все нові проблеми, що потребують розв’язання, і виникає необхідність у безперервному оновленні знань з питань становлення і розвитку інноваційного підприємництва. Складність завдань для дослідників цього напряму полягає у недостатності практичних навичок, браку управлінського і виробничого досвіду.
Усвідомлення актуальності, теоретико-практичної значущості поставленої проблеми, нагальності її вирішення й обумовили вибір теми дисертації, її план і структуру, послідовність висвітлення, мету і завдання дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт, є складовою держбюджетної теми №301БФ040-01 «Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень» (номер державної реєстрації 0101U006977), що виконується колективом кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Особистий внесок автора полягає у розкритті закономірностей розвитку інноваційного підприємництва на сучасному етапі ринкової трансформації економіки України.
Дисертація є також складовою госпрозрахункової теми №7701 «Дослідження сучасних тенденцій розвитку інноваційного підприємництва в Україні» (номер державної реєстрації 0107U000115), що виконується колективом кафедри фінансів та кредиту Вінницького національного технічного університету, в рамках якої автором розроблена індикативна модель комплексного управління інноваційними ризиками, розкриті суперечності і тенденції сучасного процесу розвитку вітчизняної інноваційної сфери та надані конкретні пропозиції щодо активізації інноваційної діяльності на агропромисловому науково-виробничому підприємстві «ВІЗИТ» (акт №247/3 від 04.12.2006р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове дослідження інноваційного підприємництва як категорії економічної теорії і розробка теоретико-методологічних засад підвищення активності інноваційних впроваджень та визначення шляхів і конкретних способів вдосконалення системи стимулів, регуляторів та інструментів механізму підвищення активності інноваційного підприємництва в умовах транзитивної економічної системи.
Відповідно до цієї мети передбачено розв’язання таких конкретних завдань:
поглибити, на основі аналізу еволюції наукових поглядів, розуміння сутнісного змісту «інновації» та «інноваційної підприємницької діяльності» як економічних категорій, розкрити їх властивості та відмінність від поняття «нововведення»;
визначити сутність та проаналізувати структуру інноваційного процесу, характер інноваційних коливань і їх вплив на темпи та часові межі розповсюдження інновації;
теоретично удосконалити методологічні засади дослідження інноваційного підприємництва і на основі аналізу системи інтересів визначити спонукальні мотиви діяльності підприємця-новатора;
дослідити нинішній стан, суперечності та тенденції розвитку інноваційної сфери України та визначити конкретні напрями підвищення активності інноваційного підприємництва;
розкрити місце і роль інноваційного підприємництва в економічній системі суспільства, розбудові моделі інноваційного розвитку, на основі чого аргументувати необхідність всебічної державної його підтримки та стимулювання розвитку;
обґрунтувати необхідність розбудови в Україні моделі інноваційного розвитку, в якій визначальну роль відіграє інноваційне підприємництво та партнерські відносини держави і підприємницького сектора.
розкрити особливості становлення і розвитку в Україні основних організаційно-економічних форм інноваційного підприємництва, зокрема, венчурних підприємств та корпорацій, умов та чинників їх активізації;
проаналізувати наукові підходи щодо розробки на мікро-, мезо- та макрорівні інноваційної стратегії економічного розвитку;
дослідити основні елементи ринкового механізму регулювання та забезпечення розвитку інноваційного підприємництва;
розробити модель комплексного управління інноваційними ризиками, у тому числі в умовах венчурної діяльності;
здійснити аналіз інституціонального середовища інноваційного підприємництва та визначити інституціонально-правові заходи стимулювання розвитку інноваційної підприємницької діяльності;
обґрунтувати оптимальний варіант інноваційної політики активізації інноваційного підприємництва в Україні, визначити основні шляхи, заходи та пріоритетні напрями її проведення.
Об’єктом дослідження є система соціально-економічних відносин, що виникають між персоніфікованими, асоційованими та інституційними суб’єктами економічної діяльності в транзитивній економіці, і які пов’язані з розвитком інноваційного підприємництва.
Предметом дослідження є система інтересів суб’єктів інноваційної діяльності та методологічні й теоретичні засади формування і розвитку інноваційного підприємництва й організаційно-економічних та інституційних механізмів його розвитку та регулювання в транзитивній економіці.
Методи дослідження ґрунтуються на системному загальнотеоретичному розумінні проблем інноваційної діяльності. Концептуальною основою дослідження є фундаментальні світоглядні положення послідовності трансформації суспільства, еволюційної та інституціональної теорій. Для досягнення поставленої в роботі мети автором використані методи індукції та дедукції, аналізу й синтезу, узагальнення, абстрагування, системно-функціональний підхід до аналізу економічних явищ та процесів. На базі діалектичного методу, дотримуючись принципу логічного й історичного виявлено закономірність еволюції інноваційного підприємництва в умовах транзитивної економічної системи (перший і другий розділи). Застосування методів статистичного, порівняльного та факторного аналізу сприяло узагальненню сучасного становища та проблем інноваційного підприємницького середовища, проведенню оцінювання послідовності здійснюваних в Україні ринкових реформ (другий і четвертий розділи). Поєднання мікро- і макроекономічного аналізу дозволило розкрити організаційно-економічні аспекти в системі інноваційного підприємництва, зміст та завдання національної інноваційної стратегії та політики держави у розвитку інноваційної підприємницької діяльності (третій і п’ятий розділи).
Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативно-правові акти з питань підприємництва й інноваційної діяльності, аналітичні матеріали Національного Інституту стратегічних досліджень, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, статистичні дані Державного комітету статистики України, результати наукових розробок вітчизняних та зарубіжних вчених.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретико-методологічних та методичних засад функціонування інноваційного підприємництва, його впливу на розбудову моделі інноваційного розвитку економіки, на визначення шляхів удосконалення державної інноваційної політики та національної інноваційної стратегії.
Науково обґрунтовані результати дисертації, одержані особисто автором, полягають у наступному:
вперше:
розкрито закономірність тенденції підвищення активності інноваційного підприємництва, зумовлену прогресуючою глобалізацією світової економіки та домінуючою експансією ТНК; доведено, що не дивлячись на суперечливість і складність процесу глобалізації та те, що в ньому криється небезпека зростання залежності від могутніх міжнародних організацій країн, що допустили відставання у сфері інноваційних технологій (через програш у міжнародній конкуренції за використання фінансових та інших інвестиційних ресурсів), єдиним способом протидії негативним тенденціям глобалізації є активізація розвитку інноваційного підприємництва: як засобу адаптації вітчизняної економіки до світового процесу глобалізації; як інструменту підвищення якості життя громадян; як чинника забезпечення економічного зростання, збереження і нарощування інтелектуального потенціалу нації, зміцнення міжнародної конкурентоспроможності країни;
розроблено в межах системного підходу методологію визначення ефективності та динамічності розвитку інноваційної системи; встановлено, що ефективність інноваційного процесу визначається взаємодією двох сфер інноваційної системи: економічної – в межах якої здійснюється технологічний процес створення інноваційного продукту та налагодження його серійного виробництва, та соціальної – де інновація знаходить споживача, який оцінює її, і звідки необхідна інформація щодо попиту та параметрів інновації передається знову виробникові. При виникненні будь-яких перепон в одній із цих сфер чи напрямів руху інновації інноваційна діяльність затухає;
запропоновано модель інноваційного розвитку для України, що орієнтована на стимулювання попиту на науково-технічні розробки з боку споживачів інноваційної продукції, насамперед – підприємницького сектора, дано визначення моделі інноваційного розвитку економіки як сукупності соціально-економічних пріоритетів та схем управління інноваціями, а також якісних і кількісних критеріїв оцінювання ефективності інноваційного розвитку; обґрунтовано пріоритети інноваційного розвитку: випереджаючий розвиток освіти і науки, науково-дослідних робіт і конструкторських розробок, примноження інтелектуального багатства суспільства; визначено основні показники ефективності моделі інноваційного розвитку: розмір залучених на фінансування інноваційних проектів інвестицій, кількість створених у наукомісткій сфері робочих місць, число функціонуючих в країні інноваційних підприємств та обсяг виробленої ними інноваційної продукції, рівень конкурентоспроможності підприємств і їх продукції, розвиненість інноваційної інфраструктури та ін., розроблено індикативну модель комплексного управління інноваційними ризиками, яка передбачає поетапне застосування певних дій, спрямованих на оцінювання ймовірності настання тієї чи іншої ризикової події, і визначення розміру можливих втрат від ризиків, а також корегування методів та шляхів нейтралізації інноваційних ризиків з тим, щоб забезпечити ефективне управління інноваційним процесом і досягнення мети підприємства;
удосконалено:
наукове визначення економічної сутності та змісту категорії «інноваційне підприємництво» як особливого виду економічної діяльності зі створення та управління інноваційним підприємством з метою розробки, впровадження і комерційного використання різного роду інновацій, та специфіки інноваційної діяльності, виходячи з класифікації категорій «інновація» і «нововведення» за призначенням; обґрунтовано, що інновація виступає кінцевим результатом господарської діяльності суб’єкта, а нововведення засобом створення інноваційної або традиційної продукції та доведено, що інноваційною є діяльність, під час якої розробляється і реалізується інновація, а не в процесі якої придбане нововведення застосовується для виробництва традиційних товарів і послуг;
формулювання економічної сутності «інновації» як результату втілення чи матеріалізації новаторської ідеї у певній предметній субстанції (продукті, технології, засобі чи послузі, яким притаманні нові споживчі властивості), реалізація якої передбачає зміну усталених способів діяльності суб’єкта; визначено основні джерела продукування новаторської ідеї – інформацію і знання, що становлять продукт інтелектуальної діяльності, без яких будь-який задум не бути практично реалізованим, перетвореним на інновацію; доведено, що основною причиною нерівномірності здійснення інноваційного процесу (процесу трансформування наукових знань в інновацію) є тип створюваної інновації та попит, який формується на етапах дифузії та панування інновації на ринку, що треба врахувати при виборі методів управління інноваційним процесом та організації інноваційної підприємницької діяльності;
обґрунтування нерозривності підприємництва й інновацій, адже, з одного боку – аналіз різноманітних ринкових можливостей втілення новаторських ідей та інновацій є характеристикою найважливішої функції підприємництва, а з іншого – інновації в умовах конкурентного ринкового середовища виступають основним засобом забезпечення стабільності економічного розвитку підприємств, сприяють динамічним та прогресивним структурним перетворенням і загалом переходу економічної системи на вищий рівень рівноваги, та аргументування необхідності державної підтримки і стимулювання розвитку інноваційного підприємництва, оскільки більшість кінцевих результатів фундаментальних наукових досліджень не мають практичного виходу та часто зорієнтовані не стільки на економічний, як на соціальний ефект (приміром, науково-технічні дослідження у сфері охорони здоров’я, міського господарства тощо), та у зв’язку з нерозвиненістю в Україні економічної конкуренції в науково-технічній сфері, що обмежує ринок інноваційної продукції;
набуло подальшого розвитку:
визначення основних умов активізації інноваційного підприємництва в Україні, серед яких (1) забезпечення фінансування інноваційного процесу, (2) підготовка інноваційних менеджерів на рівні вимог сучасного ринку, (3) створення інноваційного середовища поширення нововведень, що передбачає підвищення ефективності інвестиційної діяльності комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, їх зацікавленості у довгостроковому кредитуванні, (4) залучення вітчизняних та іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі економіки та на модернізацію підприємств, (5) становлення високорозвиненого фондового ринку, (6) розвиток венчурного підприємництва та потужних корпорацій, (7) формування розгалуженої інноваційної інфраструктури;
обґрунтування основних вимог до підприємця-новатора чи сучасного інноваційного менеджера, який повинен бути не лише повноправним учасником дослідницьких робіт і організатором виробничого процесу, управляти розробкою та втіленням інновації, але й виконувати додаткову функцію – забезпечення збуту інноваційного продукту, що потребує вміння управляти соціальними та психологічними аспектами інновації, прогнозувати ринкові потреби на інноваційну продукцію та пристосовувати її до вимог споживача;
визначення інституціонально-правових заходів формування моделі інноваційного розвитку економіки України; обґрунтування необхідності реформування системи оподаткування інноваційної діяльності та запровадження пільг для венчурного підприємництва, зокрема, запропоновано здійснити експертизу ряду прийнятих актів і рішень, що регулюють інноваційну діяльність, та внести зміни до податкового й амортизаційного законодавства, розробити закон про корпорації і запровадити комплекс заходів із захисту інтелектуальної власності;
окреслення шляхів, заходів та пріоритетів дієвої інноваційної політики української держави, спрямованої на створення соціально-економічних, організаційних і правових умов розвитку інноваційної діяльності та впровадження сучасних екологічночистих і ресурсоощадних технологій. Зокрема, обґрунтовано доцільність реалізації інноваційної політики «технологічного поштовху», що передбачає, опираючись на стратегію «лазерного променя», пряму участь держави у розв’язанні назрілих науково-технічних проблем і здійсненні капіталовкладень, з поступовим створенням передумов для переходу до варіанту політики, при якому інноваційний розвиток здебільшого забезпечуватиме власне ринковий механізм, та доведено, що уряд повинен підтримувати насамперед ті інноваційні проекти, за якими Україна лідирує, та базисні інновації, які ґрунтуються на значущих винаходах, що формують ядро п’ятої інноваційної хвилі.
Практичне значення одержаних результатів. Зроблені в роботі узагальнення розвивають концепцію інноваційної підприємницької діяльності в умовах сучасних ринкових трансформацій економіки України, сприяють розбудові моделі інноваційного розвитку та вдосконаленню ринкових відносин. Основні положення та висновки роботи можуть бути використані Верховною Радою України, міністерствами та відомствами, органами місцевого самоврядування України для розробки стратегії інноваційного розвитку економіки та регулювання діяльності інноваційного підприємництва. Наукові результати дослідження можуть бути використані працівниками наукових установ та навчальних закладів у процесі розробки та вдосконалення державної інноваційної політики України стосовно розвитку організаційних форм та інфраструктури інноваційного підприємництва, залучення джерел його фінансування, вибору форм і методів активізації та підвищення ефективності інноваційної діяльності, при розгляді інноваційних аспектів діяльності вітчизняних підприємств в умовах ринкового середовища.
Науково-практичні висновки та рекомендації дисертаційного дослідження використовувалися Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва при підготовці нормативно-правових актів та аналітичних матеріалів. Зокрема, наукові розробки та пропозиції використовувалися при підготовці проекту Закону України «Про внесення змін до статті 8 статті Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження заходів щодо виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва України у 2006 році», «Проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження концепції державної політики формування окремих елементів інфраструктури підтримки інноваційного розвитку малого підприємництва в Україні», а також при підготовці змін та доповнень до нормативно-правових актів з питань розвитку підприємницької діяльності, зокрема, інноваційного підприємництва (довідка №94/0/2-06 від 13.01.2006 р.).
Аналітичні матеріали та практичні рекомендації дисертаційного дослідження щодо формування і розвитку інноваційного підприємництва в умовах трансформації економічної системи використовувались також при підготовці текстів Послання Президента України до Верховної Ради України та Доповіді «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році», проекту Указу Президента України «Про систему невідкладних заходів з реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України» та аналітичної доповіді Національного інституту стратегічних досліджень «Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України» (листопад 2005р.) (акт №293/67 від 02.02.2006 р.).
Наукові розробки та пропозиції результатів дисертаційного дослідження використовувалися при підготовці нормативно-правових актів та аналітичних матеріалів у Міністерстві економіки України, зокрема, при підготовці проекту Закону України «Про інноваційну діяльність» та Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року (Постанова кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року № 1001) (довідка №42-24/72 від 01.08.2006 р.).
Результати дисертаційного дослідження важливих проблем формування та розвитку інноваційного підприємництва в умовах трансформації економічної системи щодо розвитку інноваційної діяльності Вінниччини на період до 2010 року обговорювались на засіданні Головного управління економіки Вінницької обласної держадміністрації, були визнані обґрунтованими і послужили основою для розробки Програми «Стратегія економічного і соціального розвитку Вінницької області на 2005-2015 роки», розроблюваної у відповідності до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»; Закону України «Про інноваційну діяльність» та програми Президента України «10 кроків назустріч людям» (довідка №01-1-12-2250 від 14.04.2006 р.).
Матеріали дисертаційного дослідження також були використані філією ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Вінниці при кредитуванні інноваційно активних підприємств вінницької області (акт №074-01/810 від 23.05.2006 р.).
Результати дисертаційного дослідження використовуються автором у навчальному процесі на факультеті фінансового та зовнішньоекономічного менеджменту Вінницького національного технічного університету, зокрема при викладанні навчальних дисциплін «Інноваційне підприємництво», «Інноваційний менеджмент», «Фінанси», «Бюджетна система України», «Мікроекономіка», а також при розробці методичного забезпечення навчального процесу (акт №1-08-02 від 17.01.2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Основні наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором одноосібно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистих досліджень. Обсяг особистого внеску в роботах, написаних у співавторстві, зазначено окремо у списку опублікованих праць.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та методологічні положення й результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в доповідях автора на 31 міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-практичних та науково-технічних конференціях і засіданнях «круглих столів», а саме: Міжнародній науково-практичній конференції «Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття», м. Київ, 1-2 березня 2000р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Україна на порозі ХХІ століття», м. Вінниця, 30-31 березня 2000р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Дослідження та оптимізація економічних процесів», м. Харків, 13-15 грудня 2000р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою», м. Київ, 27-29 листопада 2002р.; Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Розвиток фінансово-кредитної системи України в умовах ринкових трансформацій», м. Вінниця, 26-27 лютого 2003р.; Всеукраїнській науковій конференції «Проблеми управління регіональним розвитком», м. Рівне, 22-23 травня 2003р.; ІV Міжнародній науковій конференції «Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання», м. Донецьк, 9-12 грудня 2003р.; Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту», м. Київ, 27-28 квітня 2004р.; ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти», м. Полтава, 12-14 травня 2004р.; Всеукраїнській науковій конференції «Проблеми управління регіональним економічним і соціальним розвитком», м. Рівне, 20-21 травня 2004р.; Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні питання розвитку підприємництва, менеджменту та маркетингу в умовах трансформації економіки України», м Луцьк, 3-4 червня 2004р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Економічні проблеми розвитку промислового виробництва», м. Одеса, 5-6 жовтня 2004р.; V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фінансово-економічні проблеми регіонів України», м. Дніпропетровськ, 26 жовтня 2004р.; Регіональній науково-практичній конференції «Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки Вінниччини», м. Вінниця, 24 листопада 2004р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України», м. Київ, 27-28 вересня 2005р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави», м. Дніпропетровськ, 26-27 жовтня 2005р.; Засіданні «круглого столу» на тему «Інноваційна модель розвитку економіки України: пріоритети та шляхи реалізації», м. Київ, 3 листопада 2005р.; Міжнародній науковій конференції «Проблеми сучасної економіки та інституціональна теорія», м. Донецьк, 16-17 березня 2006р.; ІV Регіональній науково-практичній. конференції «Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки». м. Рівне, 13-14 квітня 2006 р.; ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія інвестування промислового виробництва в Україні», м. Київ, 14-15 квітня 2006р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків», м. Черкаси, 18-20 жовтня 2006 р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Фінансові ресурси регіону: організація і управління», м. Івано-Франківськ, 9-11 листопада 2006 р.; Міжнародній науково-практичній конференції «Генезис інституційної системи сучасної економіки України», м. Чернівці, 16-17 листопада 2006 р.; Засіданні «круглого столу» на тему «Особливості та шляхи детінізації економіки України», м. Київ, 27 березня 2007 р.; Міжнародній науковій конференції «Проблеми сучасної економіки та інституціональна теорія», м. Донецьк, 19-20 квітня 2007 р.; XXIX, XXX, XXXI, XXXIV, XXXV, ХХХVІ науково-технічних конференціях професорсько-викладацького складу, співробітників та студентів Вінницького національного технічного університету з участю працівників науково-дослідних організацій та інженерно-технічних працівників підприємств м. Вінниці та області, м. Вінниця (21-22 березня 2000р., 20-21 березня 2001р., 20-21 березня 2002р., 23-25 березня 2005р., 21-24 березня 2006р., 20-23 березня 2007р.).
Публікації. За результатами наукового дослідження опубліковано 48 наукових праць, що відображають зміст дисертації, загальним обсягом 30,3 д.а. (особисто автора – 29,0 д.а.), зокрема, одноосібна монографія «Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми становлення і розвитку» (15,25 д.а.), 27 наукових статей в журналах та збірниках наукових праць фахових видань, затверджених переліком ВАК України, з них 23 одноосібних (особисто автора – 11,1 д.а.), 20 тез доповідей і виступів на конференціях та засіданнях «круглих столів» (особисто автора – 2,63 д.а.). Також опубліковано 5 навчальних посібників, з них 2 одноосібні, загальним обсягом 59,45 д.а. (особисто автора – 39,7 д.а.).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертаційного дослідження складає 452 сторінки, основний зміст викладено на 402 сторінках, включаючи 12 таблиць і 12 рисунків. Список використаних джерел включає 384 найменування на 30 сторінках, додатки містять 16 таблиць і 1 рисунок на 20 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене в дисертації дослідження дозволило зробити такі загальні висновки теоретичного та науково-практичного значення:
1.Інновація – це результат творчого процесу перетворення новаторських ідей в конкретний продукт, технологію, засіб діяльності чи послугу з притаманними їм новими чи суттєво вдосконаленими споживчими властивостями, метою якого є отримання економічного, соціального, екологічного або інших видів ефектів. Створення інновації, як правило, передбачає зміну усталених способів діяльності суб’єкта та застосування у процесі виробництва нововведень. Інновація і нововведення відрізняються за призначенням: інновація – кінцевий результат інноваційної діяльності, а нововведення – засіб створення як інноваційних, так і можливо традиційних товарів. Отже, інноваційною є діяльність, спрямована не лише на використання нововведень, але перш за все на вироблення інновації.
2.Інноваційний процес можна розділити на два періоди: перший – визрівання інноваційної ідеї, другий – уже створена інновація продовжує власний життєвий цикл. Інноваційний процес здійснюється нерівномірно, що залежить від типу створюваної інновації та попиту на інноваційний продукт, який формується на етапах його дифузії та перебування на ринку. Швидкість розповсюдження інновації залежить насамперед від її ефективності. Власне інновація виступає не лише основною причиною довготривалих циклічних коливань економічного розвитку і порушення рівноваги економічної системи, наявність суттєвих інновацій також сприяє швидким і прогресивним ринковим перетворенням та виходу економіки на новий рівень рівноваги.
3.Підприємницька діяльність невіддільна від інновацій, які в умовах нинішніх ринкових трансформацій, що супроводжуються швидкими змінами споживчого попиту та гостроконкурентною боротьбою, є головною умовою ефективного господарювання. Щоб забезпечити економічну стабільність та високу конкурентоспроможність фірми, підприємець повинен реалізовувати свій інноваційний потенціал, оволодівати інноваційним мисленням, здійснювати активну ризикову новаторську діяльність. Інноваційне підприємництво – не лише особлива форма господарювання, що ґрунтується на розробці і впровадженні інновацій, застосуванні нововведень, але й засіб покращення процесу управління інноваційною діяльністю.
4.Інноваційне підприємництво зорієнтоване на одержання інноваційного прибутку, який в умовах розвиненого ринку і конкуренції є найнадійнішим джерелом завоювання монопольної влади, дозволяє підприємцеві максимально реалізувати власницьку мотивацію та інтелектуальний потенціал. Це вимагає від підприємця-власника самостійної, ініціативної, творчо-пошукової, ризикової новаторської діяльності, в якій реалізується його підприємливість. Зрештою до інноваційної діяльності підприємця підштовхує складний мотиваційний механізм, що включає різноманітні внутрішні і зовнішні спонукальні мотиви та стимули підприємницької діяльності.
Стимулювання розвитку інноваційного підприємництва з боку держави зумовлено тим, що у підприємця, як правило, відсутні достатні стимули до тієї господарської діяльності, що приносить в основному лише соціальний ефект, та тим, що інноваційна діяльність супроводжується підвищеним ризиком, окрім того в Україні на сьогодні не подоланий монополізм в науково-технічній сфері, який стримує розвиток ринку інноваційних товарів і послуг.
5.Поштовхом до активізації інноваційної підприємницької діяльності в нинішніх умовах є процес всезростаючої глобалізації, який сприяє спрямуванню додаткових фінансових та інвестиційних ресурсів у сферу інноваційного розвитку національних економік. Аби привернути в країну ці ресурси треба зміцнювати її міжнародну конкурентоспроможність, активно й ефективно використовувати інновації як засіб розвитку всіх форм підприємництва, формувати потужні корпорації, що мають великий інноваційний потенціал, підвищувати престижність розумової праці, загалом ефективно використовувати інтелектуальне багатство нації, вдосконалювати інституціонально-правове середовище інноваційної діяльності тощо.
6. Наближення України до рівня розвитку промисловорозвинених держав та перспектива зайняти пристойне місце у європейському співтоваристві залежатиме від того, наскільки швидко та ефективно буде втілюватися в життя власна українська модель інноваційного розвитку економіки, на основі якої тільки й можливо здійснити перехід суспільства до нового – науково-інформаційного технологічного способу виробництва.
Модель інноваційного розвитку – це цілісна концепція, в якій чітко окреслені соціально-економічні пріоритети, в загальних рисах описані системи управління інноваціями, визначені основні критерії оцінювання рівня інноваційного розвитку економіки (як то обсяг інвестицій, спрямований на фінансування інноваційних проектів; кількість функціонуючих інноваційних підприємств та випуск ними інноваційної продукції; рівень конкурентоспроможності інноваційних підприємств і продукції; розвиненість інноваційної інфраструктури тощо). Для моделі інноваційного розвитку характерний випереджаючий розвиток освіти, науки, активна науково-дослідна та конструкторська діяльність, в цілому ефективне використання інтелектуального суспільного багатства.
7. Враховуючи існуючі фінансові обмеження та труднощі залучення довгострокових інвестицій в середовище інноваційного підприємництва, ми вважаємо оптимальною для України модель інноваційного розвитку, орієнтовану на стимулювання попиту на науково-технічні розробки з боку споживачів інноваційної продукції, перш за все – підприємницького сектора, у якій визначальну роль відіграє інноваційне підприємництво та формування між ним та державою партнерських відносин. На державу в цій моделі покладається визначення пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку, розробка програм, що забезпечує їх реалізацію, створення умов розвитку інноваційного підприємництва. Стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності здійснюється спільно: за допомогою державного фінансування та ринкових методів перерозподілу капіталу в пріоритетні сфери та галузі.
8. Існуюче значне відставання України від промисловорозвинених держав спричинене низькою інноваційною активністю вітчизняних підприємств, що, у свою чергу, зумовлено: недофінансуванням сфери науки, освіти, фундаментальних і прикладних досліджень; недосконалістю системи стимулювання винахідницької діяльності; нерозвиненістю законодавчої та інституціональної основи розвитку інноваційного підприємництва тощо. Переважна більшість підприємств в Україні не займається інноваційною діяльністю через брак власних коштів і незацікавленість банківської системи у довгостроковому фінансуванні, якого потребує інноваційна діяльність. Недостатньо приділяє уваги інноваційному підприємництву також держава.
Для покращення фінансування інноваційного процесу необхідно: активізувати інвестиційну діяльність вітчизняних фінансово-кредитних структур; створити сприятливі умови для кредитування інноваційних проектів шляхом розвитку венчурного підприємництва; формування фондового ринку; використання таких форм фінансового забезпечення, як франчайзинг, лізинг, факторинг, форфейтинг.
Державні органи влади всіх рівнів повинні більше турбуватися про покращення привабливості національної економіки для високотехнологічних іноземних інвестицій і всіляко сприяти тим закордонним інвесторам, котрі спрямовують свої капітали на модернізацію підприємств, помагають зростанню їх інноваційного потенціалу. Також треба формувати середовище, сприятливе для інвестування інноваційної діяльності з боку вітчизняних виробників, підвищувати якість підготовки інноваційних менеджерів, розробляти спеціальні програми підтримки розвитку малих венчурних підприємств і водночас розвивати корпоративну основу інноваційного підприємництва, адже лише спільна взаємодія всіх учасників інноваційного процесу забезпечить ефективність інноваційного розвитку в цілому та поступове наближення української економіки до рівня розвинених економік провідних держав світу.
9. Активізація інноваційного підприємництва великою мірою залежить від ефективності системи економічного стимулювання і моральної заінтересованості господарських суб’єктів у високих результатах своєї діяльності. Найважливішим елементом такої системи є механізм оподаткування, через який, використовуючи різноманітні податкові пільги, диференційовані залежно від наукомісткості виробництва, типу обладнання, рівня розвитку та місця розташування регіону, держава заохочує підприємницьку ініціативу, сприяє притоку інвестиційних ресурсів на розробку і впровадження перспективних інноваційних проектів, підтримує розвиток підприємств, що випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію. Цільове використання податкових пільг необхідно закріпити законодавчо. Пільгове оподаткування треба доповнювати прямим державним фінансуванням найважливіших інноваційних програм і проектів, наданням інноваційним підприємствам позичок та дотацій.
Потужним стимулом активної й ефективної інноваційної підприємницької діяльності виступає економічна конкуренція, через перемогу в якій пролягає шлях до монополії. Конкуренція змушує здійснювати науково-технічне оновлення виробництва, впроваджувати прогресивні методи його організації, раціонально використовувати ресурси і виробляти товари, які максимально задовольняють запити споживача.
Важливе місце серед стимулів інноваційної діяльності займає система морального заохочення суб’єктів-носіїв інновації. Спроможність генерувати та реалізовувати інноваційні ідеї залежить від рівня інноваційної культури, який визначається рівнем підготовки наукових кадрів, загальним рівнем освіченості працівників, причетних до інноваційної діяльності, рівнем їх добробуту. Для підвищення рівня інноваційної культури необхідно розширювати освітні програми, постійно вдосконалювати навчальний і науковий процес, більше уваги приділяти фінансуванню наукових видавництв, наукових та науково-популярних видань тощо.
10. Розвиток інноваційного підприємництва безпосередньо залежить від розвиненості інноваційної інфраструктури, що включає сукупність організацій та інституцій, які, використовуючи новітні досягнення науки, техніки й інформаційних технологій, продукують нові ідеї, забезпечують організаційні, економічні та інформаційні умови освоєння інновацій, сприяють структурній перебудові економіки, оновленню номенклатури продукції, що випускається, створенню нових робочих місць, примноженню науково-технічного потенціалу. При університетах, науково-дослідних центрах та лабораторіях треба активніше створювати технопарки, виділяючи для них і їх клієнтів – малих інноваційних фірм, приміщення, земельні ділянки; заохочувати діяльність технопарків шляхом надання податкових та кредитних пільг, привернення уваги до їх розвитку іноземного венчурного капіталу. Потрібно також розвивати в Україні різні технопаркові структури, зокрема, бізнес-інкубатори та інноваційні центри, діяльність яких досі залишається законодавчо неврегульованою, що позбавляє їх державної підтримки. В нашій країні фактично поки відсутні технополіси – цілісні науково-виробничі комплекси, здатні розв’язувати весь комплекс соціально-економічних проблем міста. Держава має забезпечити умови для перетворення найбільших технопарків у технополіси, зокрема, розробити заходи, спрямовані на вдосконалення функціонування спеціальних економічних зон. Регіональним органам влади доцільно надати право самостійно приймати рішення стосовно підтримки територіальних інноваційних структур. Отже, розвиток інноваційної інфраструктури – одна з пріоритетних державних програм.
11. Дія різноманітних факторів постійно порушує рівновагу економічної системи та розладнує взаємодію між господарськими суб’єктами. Відновлення цілісності економічної системи здійснюється шляхом координування поведінки численних суб’єктів підприємницької діяльності та вдосконалення форм і методів регулювання ринкової економіки в цілому на основі управління, основним суб’єктом якого у ринковій економіці виступає підприємець. Тому дослідження його поведінки є головним завданням управлінської стратегії. Недосконалість функціонування в Україні ринкових та державних інститутів, невирішеність багатьох питань, пов’язаних з перерозподілом власності, розвитком конкурентного ринкового середовища, активізацією інноваційного підприємництва тощо посилює актуальність підвищення ефективності управління інноваційним процесом на мікро-, мезо- та макрорівні.
12. Система управління інноваційним процесом на рівні первинних ланок ґрунтується на розумінні того, що кожна стадія і вид цього процесу вимагають ефективного і специфічного управління з врахуванням особливості життєвого циклу кожної інновації. Вироблення організаційно-економічних принципів, форм і методів управління інноваційним процесом та зайнятим інноваційною діяльністю персоналом підприємства, розробка та реалізація стратегії інноваційної діяльності на рівні фірми покладається на інноваційних менеджерів – висококласних спеціалістів наукової сфери і повноправних учасників дослідницьких робіт, здатних, діючи на підприємницьких принципах, забезпечити інноваційний розвиток підприємства. Так як нині наука визначає не лише організацію процесу виробництва, але багато в чому формує і потреби на створювані інновації, то сучасний менеджер повинен вміти управляти не тільки розробкою і втіленням нововведень, але й передбачати соціальні та психологічні наслідки реалізації інновацій, виявляти і прогнозувати ринковий попит на них, пристосовувати інновації до вимог споживачів.
Нинішня підготовка в Україні інноваційних менеджерів здебільшого не відповідає сучасним вимогам ринкової економіки: потреби в менеджерах, керівниках і службовцях, які б володіли сучасним економічним мисленням та проявляли зацікавленість в організації підприємницької діяльності на інноваційній основі залишаються незадоволені. Державні органи управління, керівники вищих навчальних закладів, академічних інститутів та підприємств повинні ставитись до підготовки інноваційних менеджерів як до найефективнішої форми вкладання коштів. Відбір майбутніх фахівців сфери менеджменту інноваційної діяльності має здійснюватись з врахуванням таланту до творчого мислення, лідерських і організаторських здібностей.
13. Аналіз впливу чинників на попит на інноваційну продукцію показав, що найбільшим попитом користуються високоефективні інновації, що мають помірну ціну, та інновації, випуск яких можна освоїти в короткі терміни. Сприяють зростанню попиту на інноваційний товар зниження ціни на комплементарні до нього товари, збільшення купівельної спроможності споживачів, якість сервісного обслуговування інноваційної продукції, проведення реклами тощо. Зовнішніми детермінантами підвищення попиту на інновації є рівень розвитку ринку технологічних товарів, зокрема патентів і ліцензій, стабільність макроекономічної ситуації, низький рівень інфляції, що сприяє активізації інноваційної діяльності. Ці та ін. чинники обов’язково треба враховувати при розробці інноваційної стратегії розвитку підприємства і, відповідно до їх впливу корегувати цілі, наміри та шляхи довгострокової інноваційної і фінансової діяльності, а можливо і змінювати тип інноваційної стратегії, хоча вибір типу стратегії найбільше залежить все-таки від ступеня дослідницької активності підприємства, радикальності створюваної інновації і розміру підприємства (велика корпорація, фірма-субвиробник, чи ін.).
14. Інноваційну діяльність завжди переслідує інноваційний ризик, який, з одного боку, може завдати підприємству значних економічних збитків, а з іншого – виступає сильним стимулом підприємця до активної інноваційної діяльності, оскільки дозволяє уникнути банкрутства і забезпечити високу конкурентоспроможність підприємства і реалізованої ним продукції. Підприємець не повинен уникати інноваційного ризику, а прагнути передбачити його рівень з тим, що знизити до мінімуму, навчитись управляти ризиком в межах здійснюваної ним інноваційної стратегії. Ефективною є модель комплексного управляння ризиками, що передбачає поетапне здійснення певних дій, використовуючи набутий на кожному з етапів досвід для корегування подальших заходів, спрямованих на досягнення максимальної результативності управління ризиками. Запропонована автором модель дозволяє виявити імовірні ризики інноваційного проекту, здійснити їх класифікацію за певними ознаками, дослідити основні чинники, що спричинюють інноваційні ризики, оцінити рівень їхнього впливу на кінцевий результат інноваційного проекту і на цій основі визначити способи та шляхи нейтралізації виявлених інноваційних ризиків.
15. Забезпечення структурної перебудови економіки у напрямі інноваційного розвитку багато в чому залежить від інституціонально-правового середовища: ефективності функціонування економічних, правових і соціальних інститутів, що регламентують господарську діяльність в цілому й інноваційну зокрема, врегульовують питання взаємодії між підприємцями та ін. учасниками ринку, сприяють інтенсифікації процесу забезпечення інвестування масштабних технологічних та інноваційних змін. Наразі повільний розвиток інноваційного підприємництва і навіть деяке зниження й без цього невисокої інноваційної активності свідчить про недосконалість та недостатність створеної в Україні законодавчої і нормативно-правової бази інноваційної сфери. Зокрема, невирішеними залишаються питання забезпечення фінансування з бюджету важливих державних науково-технічних програм та наукових частин цільових програм, заохочення капіталовкладень на розвиток високих технологій, підтримку малого і середнього інноваційного підприємництва, досі належним чином не забезпечено охорону прав власності, недосконало функціонує законодавчий механізм використання і розповсюдження нововведень, не створено загальнодоступної системи державного обліку та поширення інновацій. Для стимулювання розвитку інноваційного підприємництва, збільшення впроваджень високих технологій потрібно перш за все вдосконалити механізм оподаткування та інвестування інноваційної діяльності, зокрема, використовуючи світовий досвід, треба запровадити систему пільг на амортизаційні відрахування, кредитування інноваційних проектів, підтримку венчурних підприємств, для чого провести експертизу податкового, амортизаційного та митно-тарифного законодавства. Доцільно розробити і прийняти закон про корпорації, здійснити додаткові заходи із захисту інтелектуальної власності.
16. Щоб подолати існуючу негативну тенденцію розвитку інноваційної діяльності в нашій країні, підвищити підприємницьку інноваційну активність, збільшити конкурентноздатність продукції національного виробництва на внутрішньому і зовнішньому ринках, треба привести у відповідність вимогам сьогодення інноваційну державну політику. Це має бути політика «технологічного поштовху», що передбачає посилення ролі держави у вирішенні нагальних господарських та науково-технічних проблем. Враховуючи гостру нестачу фінансових ресурсів, при здійсненні інноваційної політики держава повинна опиратися на стратегію «лазерного променя», тобто не розпорошувати кошти, а навпаки – всі сили мобілізувати для досягнення наміченої мети. Після створення передумов для швидких і прогресивних змін структури господарського механізму у напрямі зростання ролі ринку, головна роль у регулюванні інноваційного розвитку повинна перейти від держави до ринкового механізму.
17. Основні зусилля інноваційної політики України потрібно спрямувати на забезпечення випереджаючого розвитку високотехнологічних та наукомістких галузей машинобудівного комплексу, що становлять основу розвитку п’ятого і шостого технологічних укладів, на створення високоефективної системи комунікацій, формування єдиної централізованої системи обліку електронних інформаційних ресурсів держави. Пріоритетними напрямами інноваційної політики мають стати: реалізація масштабних міжгалузевих проектів зі створення, освоєння і поширення нових технологій; розвиток фундаментальних досліджень; науково-технічне забезпечення соціальних програм та програм міжнародного співробітництва у сфері інновацій. Урядом повинні підтримуватись у першу чергу інноваційні проекти, за якими країна лідирує, і базисні інновації, що формують ядро п’ятої інноваційної хвилі. В цілому підтримка інноваційної діяльності має вестися за такими напрямами:
пряма державна підтримка – часткове фінансування пріоритетних програм з держбюджету та інших фінансових фондів;
побічна державна підтримка – надання суб’єктам інноваційного підприємництва податкових, кредитних та митних пільг, субсидій, дотацій, патентного захисту, забезпечення правового регулювання і т. ін.;
застосування санкцій на випуск застарілої продукції та використання неефективних ресурсо- і енергомістких й екологічно небезпечних технологій;
запровадження держзамовлень на наукові дослідження та інноваційну продукцію з визначенням конкретних виконавців через систему конкурсів і тендерів;
формування розвиненої фінансово-кредитної системи інвестування малого інноваційного підприємництва та створення інститутів венчурного інвестування.
18. Національна інноваційна стратегія покликана забезпечити раціональний розподіл та ефективне використання обмежених виробничих ресурсів і розвиток різноманітних форм інноваційної діяльності шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на одержання певних науково-технічних та економічних переваг. Ефективність інноваційної стратегії залежить від наявного інтелектуального, науково-технічного потенціалу суспільства та зусиль інноваційної і промислової політик держави.

Список використаних джерел

1.Абалкин Л. Стратегия России: взгляд в завтрашний день (методологические размышления) // Экономист. – 2003. – №8. – С.3-9.
2.Алимов А. Н., Гончарова Н. П., Дражан М. Г., Черванёв Д. Н. Управление инновационным циклом. - К.: Наук. думка, 1993.
3.Алимов О. М., Даниленко А. І., Трегобчук В. М. та ін. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення / НАН України; Об'єднаний ін-т економіки. — К., 2005. — 540с.
4.Американские буржуазные теории управления (критич. анализ). Под ред. Мильнера Б. З., Чижова Е. А. – М.: Мысль, 1978. – 366с.
5.Аналітична довідка про стан виконання заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні / Держ. комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, 2004 // www.dkrp.gou.ua/kompred/control/uk
6.Андреєв В. О., Андрющенко Т. О. та ін. Результати програми розвитку бізнес-інкубаторів в Україні / Розвиток науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: Україна і світовий досвід: Матер. І міжн. наук.-практ. конф. – Львів: ЛвЦНТЕI, 2002. – С. 41-46.
7.Андрійчук В. Теоретико-методологічні аспекти економічної політики в умовах глобалізації / Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України: Матер. V міжн. наук.-практ. конф. УАЗТ. – К. – 2002.
8.Андрощук Г. Государственная инновационная политика // Бизнес-информ. – 1997. – №1. – С.37-40.
9.Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 519с.
10.Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізми розробки та комерціалізації. Монографія. – К., КНЕУ, 2003. – 394с.
11.Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник / Міжнародний фонд «Відродження». — К.: Заповіт, 1996. — 240 с.
12.Базилевич В. Розвиток страхового ринку – стратегічний фактор капіталоутворення // Економіка України. – 1998. – №3. – с.13-20.
13.Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 431с.
14.Базилевич В.Д. Утвердження нової філософії економічної освіти як чинник інноваційного майбутнього України // Українознавство. – №2 (15). – 2005. / http://www.ualogos.kiev.ua.
15.Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – 5-е вид. – К.: Знання, 2006. – 351с.
16.Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навч. посіб. – 2 е вид., доповн. – К.: Атіка., 2006. – 368с.
17.Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: Учеб. пособие для сред. спец. учеб. заведений. – 3-е изд., доп. и перераб. – М. : Финансы и статистика, 2000. – 528с.
18.Баранець І.О. Особливості та перспективи розвитку венчурного підприємництва в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. - №4. – С. 47.
19.Безчасний Л., Онишко С. Тенденції на світовому ринку капіталів та їх вплив на інвестиційну діяльність в Україні // Економіка України. — 2001. — № 3. — С. 4-12.
20.Белл Д. Грядуще постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. – М.: Academia, 1999.
21.Белокрылова О.С., Вольчик В.В., Мурадов А.А. Институциональные особенности распределения доходов в переходной экономике. – Ростов на Дону: Изд-во РГУ, 2000, http://ie.boom.ru/Book/Content.htm
22.Бешорнер Т. Управление предприятием: еще один взгляд на стоимостную ориентацию // Проблемы теории и практики управления. – 2001. - №2. – С.98-103.
23.Бизнес. – 2004. - №17. – С.43.
24.Білоус О. Глобалізація і глобалізм: парадокси чи закономірність постіндустріальної цивілізаційної еволюції? // Економічний часопис – ХХІ. - №3. – 2004. – С.7-11.
25.Білоус О. Стратегічні імперативи розвитку України в мовах глобалізації // Економічний часопис. – 2001. - №10.
26.Білоус Т., Кваша Т., Пащенко Д. Аналітична записка щодо загроз економічній безпеці України. – К.: Міністерство економіки України, Департамент економічної стратегії, 2006. – 26с.
27.Борщевський В.В. Іноземні інвестиції як чинник регіонального розвитку //Фінанси України. – 2003. – №10. –С.108-117.
28.Бубенко П.Т. Регіональні аспекти інноваційного розвитку / НАН України. — Х. : НТУ «ХПІ», 2002. — 316 с.
29.Бубенко П.Т. Що заважає прискоренню інноваційних процесів в Україні? // Проблеми науки. – 2000. – № 11. – С.34.
30.Будкін В. Передумови і результати трансформації власності у постсоціалістичних державах // Економіка України. - 2002. - №5.- С.76-83.
31.Бурмистрова Т., Федотов А. Новая научно-техническая политика: контуры формирования и реализации // Экономист. - 1992. - №2.- С.53-61.
32.Варналій З.С. Коопераційні зв’язки малих, середніх та великих підприємств // Малий і середній бізнес. – 2001. – №1-2.
33.Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. – 3-е вид. – К.: Знання. – КОО. – 2005. – 302с.
34.Варналій З.С. Тенденції та стратегічні пріоритети розвитку промислового виробництва України // Теоретичні та прикладні питання економіки: Зб.наук.праць / За ред. Єханурова Ю.І., Шегди А.В. – К.: Вид.-поліграф.центр «Київський університет», 2006. – Вип.9. – С.13-18.
35.Варналій З.С., Яремко Л.А. Світовий досвід як критерій забезпечення економічної безпеки держави // Економічна теорія. – 2006. – №4. – С.77-88.
36.Васюренко О.В., Таран О.В. Ризик як складова економічних процесів // Фінанси України. – 2005. - №7. – С.68-74.
37.Вахненко Т.П. Платоспроможність у контексті обслуговування зовнішнього боргу // Економічне прогнозування. – 2003. – №4.
38.Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Избранные произведения. М., 1990.
39.Веблен Т. Теория праздного класса. – М.: Прогресс, 1984. – 367с.
40.Венчурный капитал не хочет рисковать // Часопис підприємців Білоцерківщини. – 2003. №21. – 2 червня. – С.8.
41.Верхан П. Предприниматель ( Главы из книги) // Деловой мир. – 1991. – 2 ноября. – С.2.
42.Верхан Петер Х. Підприємець: Його економічна функція та суспільно-політична відповідальність. – Б.м., 1994. – 59 с.
43.Вишивана Б.М. Управління інвестиційною діяльністю в Україні // Фінанси України. – 2004. – №10. – С. 82-88.
44.Вінниччина в цифрах у 2005 р. (Короткий стат. довідник). – Вінниця, 2006. – 170 с.
45.Вітлінський В.В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ризику. — К.: Деміур, 1996. — 211с.
46.Вітлінський В.В., Верченко П.І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком: Навч.- метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. — 292 с.
47.Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. — К.: Борисфен-М, 1996. — 336 с.
48.Власова А.М., Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. – К., 1997. – 92с.
49.Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии: Сокр. пер. со словац. – М.: Экономика, 1989. – 167 с.
50.Воротіна Л.І. Малий бізнес та підприємництво як засіб адаптації до ринкових форм господарювання. - К.: Т-во «Знання України», 1996.- С.4.
51.Всеукраїнська експертна мережа. Економіка // www.experts.in.ua
52.Галенко I. В. Модель інноваційної структури на базі елементів військового потенціалу // Проблеми науки. – 2003. – №5. – С. 44-48.
53.Галица И. Инновационный концерн как интегральная форма организации бизнеса // Экономист. – 2001. – №11. – С. 27-34.
54.Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: наука та інноваційний розвиток. – К.: Оранта, 1997. – С.57.
55.Гапоненко Н. Инновации и инновационная политика на этапе перехода к новому технологическому порядку // Вопросы экономики. – 1997. – №9. – С. 84-97.
56.Гегель Г.- Энциклопедия философских наук в 3 тт. – Т.1. Наука логики. – М., 1974. – 452 с.
57.Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання / НАН України; Інститут економічного прогнозування. — К., 2000. — 344 с.
58.Геєць В.М. Шляхи та методи реформування економіки. // Збір. Малий бізнес України. – К., 1997. – С. 12-25.
59.Геєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України. – Харків: Константа, 2006. – 272 с.
60.Гелбрейт Дж. Экономические теории и цели общества / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1979.
61.Глущенко В.В. Управление рисками. Страхование. — г. Железно-дорожный (Московская обл.): ТОО НПЦ «Крылья», 1999. — 336с.
62.Глущенко Е.В., Капцов А.И., Тихонравов Ю.В. Основы предпринимательства: Учеб. пособие. — М.: Вестник, 1996. – 336с.
63.Голіков В.І. Наміри, реалії, можливості та шляхи реалізації інноваційної стратегії розвитку економіки України // Економіка і прогнозування. – 2004. – №1. – С. 31-38.
64.Гольбах П.А. Система природы, или о законах мира философского и мира духовного // Избр. произв. В 2-х томах. – Том 1. – М.: Соцэкгиз, 1963. – 715с.
65.Горфинкель В.Я., Поляк Г.Б., Швандар В.А. Предпринимательство. Учебник для вузов. Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. – 475 с.
66.Господарський кодекс України. Від 16 січня 2003 р. – К.: Атака, 2003. – 208с.
67.Гохберг Л. Национальная инновационная система России в условиях «новой экономики» // Вопросы экономики. – 2003. - №3. – С. 26-44.
68.Гохберг Ю.А. Украина в мировых интеграционных процессах. — Донецк, 2001. — 127 с.
69.Грабовецкий Б.Е. Об оценке адекватности уравнения регрессии // Вестник статистики. – 1976. - №2.
70.Грабовецький Б.Є. Виробничі функції: теорія, побудова, використання в управлінні виробництвом. Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2006. – 137с.
71.Грачев М. Суперкадры. Управление персоналом в международной корпорации. – М.: Дело ЛТД, 1993. - 208с
72.Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие / Межрегион. академия управления персоналом. — К.: МАУП, 2000. — 146 с.
73.Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наук. думка, 1997.
74.Гуиляр Дж., Келли Фр.Н. Преобразование организации: Пер. с англ. - М.: Дело, 2000. – 376c.
75.Гуриева Л.К. Национальная инновационная система России: модели и инфраструктура // Бюллетень ВИУ. – 2003. – Вип.№9 // http://masters. donntu.edu.ua
76.Данько М. Проблеми прогнозування інноваційно-технологічного розвитку економіки // Економіка України. – 2000. – №5. – С.32-41.
77.Деловая Украина. – 1999. – № 1. – С. 2.
78.Державний комітет статистики України // www.ukrstat.gov.ua
79.Долан Э. Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель / Пер. с англ. В. Лукашевича и др. – СПб., 1992. – С.13.
80.Друкер П.Ф. Рынок: как выйти в лидеры: Практика и принципы. — М: Book chamber international, 1992. — 351 c.
81.Друкер Питер Ф. Практика менеджмента: Пер. с англ. – М.: СПб.; К.: Издательский дом «Вільямс», 2002. – 397 с.
82.Дубас А. Информатизация – основа моделирования и прогнозирования общественно-политической деятельности // Персонал. - 2003. -№1.-С.45-49.
83.Дука А.П. Фінансове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2004. – №11. – С. 40-46.
84.Економіка знань та її перспективи для України / НАН України; Інститут економічного прогнозування. – К., 2004. – 162с.
85.Економіка України за січень 2006 року // Урядовий кур’єр, 23 лютого 2006 року. - №37. – С.8.
86.Економіка, фінанси, право. – 1999. – № 6. – С. 12.
87.Економічна теорія: політекономія: Підручник /За ред. В.Д.Базилевича. – 6.вид., перероб. і доп. — К. : Знання-Прес, 2007. — 720с.
88.Еськов А.Л., Мамиев И.В. Рабочая сила, её использование, развитие и конкурентоспособность как фактор привлечения инвестиций // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: регион. аспект: Сб.науч.тр. Донецк: ДонНУ, 2002. - С.119-121.
89.Євростат //http://www.eurostat.com.
90.Євтух О.Т. Природа і причини багатства: погляд фінансиста // Фінанси України. – 2005. – №4. – С. 4-12.
91.Єщенко П.С. Рушійні сили економічного розвитку в Україні // Теоретичні та прикладні питання економіки: Зб.наук.праць / За ред. Єханурова Ю.І., Шегди А.В. – К.: Вид.-поліграф.центр «Київський університет», 2006. – Вип.9. – С.6-12.
92.Єщенко П.С., Кваснюк Б.Є., Бірюков О.А. Нова модель держави. – Слов’янськ: Печат. двор, 2002. – 142с.
93.Жаліло Я.А. Матеріали круглого столу «Розвиток ринку високих технологій в Україні» //Економіка і прогнозування. - 2004. - №3.- С.7-73.
94.Жилянська О.І., Чеберкус Д.В. Розвиток інноваційної інфраструктури // Фінанси України. – 2005. - №7. – С. 57-67.
95.Завлин П.Н. Обеспечение стимулирования инновационной деятельности // Проблемы науки. – 1999. – №10.
96.Закон України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” // Урядовий кур'єр, від 30.12.2005р. – №250 (№250-251).
97.Закон України „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік» / Голос України, вiд 21.01.2005. – № 11.
98.Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» / Відомості Верховної Ради, 2004, №52, ст. 563.
99.Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших законів України» // Голос України вiд 03.02.2006 – № 21.
100.Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» / Відомості Верховної Ради, 2000, №25, ст. 195.
101.Закон України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» // Голос України. №4, від 10.01.2003 р.
102.Закон України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» // Голос України. №233, від 09.12.2003 р.
103.Закон України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» // Урядовий кур'єр, від 29.12.2004 р.
104.Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва в Україні» від 21.12.2000. №2157-ІІІ.
105.Закон України «Про інноваційну діяльність» / Відомості Верховної Ради, 2002, №36, ст. 266.
106.Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» / Відомості Верховної Ради України, 2001, № 21, ст. 103.
107.Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» / Відомості Верховної Ради, 1995, №9, ст. 56.
108.Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. №283/97-ВР (зі змінами і доповненнями) / Відомості Верховної Ради, 1997, №27, ст. 181.
109.Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» / Відомості Верховної Ради, 2003, №13, ст. 93.
110.Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» / Відомості Верховної Ради, 2001, №48, ст. 253.
111.Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків» / Відомості Верховної Ради, 1999, №40, ст. 363.
112.Закон України «Про спеціальну економічну зону «Яворів» / Відомості Верховної Ради України, 1999, № 15, ст. 82.
113.Закон України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» // Відомості Верховної Ради України, 1999, № 18, ст. 139.
114.Захарін С.В. Інвестиційне забезпечення економічного розвитку // Фінанси України. – 2004. – № 10. – С. 72-81.
115.Захарін С.В. Кредитування інвестиційної діяльності // Фінанси України. – 2004. – №4. – С. 97-105.
116.Звернення Президента України до Верховної Ради України у зв’язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році» // Урядовий кур’єр, від 10 лютого 2006 р. – № 28. – С.1-4.
117.Злупко С.М., Стефанишин О.В., Швайка Л.А. Підприємництво: основи, особливості, механізми: Навч. посібн. / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. —