ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….….. 3

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

1.1. СУТЬ І СТРУКТУРА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ……………….……….…..14

1.2. ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ НАУЦІ………………………………………………………………….…37

1.3. МЕТОДИ ВАРТІСНОЇ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ………………....55

1.4. ВИСНОВКИ ДО I РОЗДІЛУ………………………………………………………….…...76

РОЗДІЛ II. МАКРОЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ……………………………………………………………..……...80

2.2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ………………………………………………………………………..…….97

2.3. ВПЛИВ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТА ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ………………………………………………….…..115

2.4. ВИСНОВКИ ДО II РОЗДІЛУ………………………………………………………….…..132

РОЗДІЛ III. НАПРЯМИ ПОЛІПШЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

3.1. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ЕКОНОМІЦІ…………….…….136

3.2. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ І ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ..154

3.3. ВИСНОВКИ ДО III РОЗДІЛУ………………………………………………………………172

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….…176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………....181
ДОДАТКИ ………………………………………………………………………………..…….201

ВСТУП
Сучасний розвиток економіки вимагає прискорених суспільно-політичних і технологічних змін на основі наукових досліджень. Жорстка світова конкуренція потребує постійних інновацій, нових ідей, високоякісної продукції. Світова економіка вступає в нову фазу, засновану на інформаційних технологіях, які не вимагають великих капіталовкладень у розвиток традиційної інфраструктури. Акцент переноситься на зв’язок і комунікації, і відповідно зростає роль не матеріального, а інтелектуального капіталу. Він формується, головним чином, знаннями та інформацією. Виникнення інтелектуального капіталу, його функціонування забезпечується завдяки перетворенню знань, науки в безпосередню продуктивну силу. Він поєднує науковий потенціал підприємства, інтелектуальну працю та інтелектуальну власність, культуру управління і праці робітників, організаційну структуру, кваліфікацію персоналу, відомість заводської марки, торгового знаку, тощо, тобто ті чинники, які забезпечують підприємству лідируючі позиції.
Актуальність дослідження
Саме інтелектуальний капітал нації дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності. Все це дає підстави говорити про становлення у сучасному світі якісно нового типу економіки – економіки, яка грунтується на знаннях та використанні інтелекту. У цій економіці головну роль відіграє капітал, створений творчим використанням набутих знань.
Знання сьогодні стають головним джерелом досягнення високих соціально – економічних результатів. Знання – це передусім думки та досвід, підходи та ідеї стосовно того, як повинно бути організоване виробництво, яким повинен бути продукт, щоб задовольняти всі зростаючі потреби людини і т.д. Ці знання виявляються в навичках і вміннях людей, закріплюються у вигляді організаційної культури, брендів, патентів, ліцензій, організаційних структур, методів взаємодії підприємств та установ, тобто у вигляді інтелектуального капіталу.
У промисловорозвинутих країнах сьогодні інтелектуальне виробництво стає одним з головних важелів економічного зростання і становить до 60% у загальному обсязі виробництва. Об’єктивно все це призводить до необхідності принципово нового типу стабільного відтворення, заснованого на функціонуванні науки, освіти, інформаційних сфер – усього того, що забезпечує активний розвиток інноваційних процесів у суспільстві.
В процесі становлення в Україні ринкових відносин проблема розвитку інтелектуального капіталу набуває важливого значення. Це пов’язано з необхідністю докорінної перебудови достатньо потужного виробництва. Зумовлено це тим, що застосування продуктів інтелектуальної праці визначає перехід до якісно нового типу економічного зростання та розвитку. Тенденції розвитку національної економіки до становлення виробництва науково-технічного типу висунули проблему інтелектуального капіталу та інтелектуальної праці.
З допомогою інтелектуального капіталу сучасна економіка стає більш інформаційно місткою, більш технологічною, більш інноваційною. Здатність економіки створювати й ефективно використовувати інтелектуальний капітал визначає економічну силу нації, її добробут. Відкритість суспільства для імпорта різноманітних знань, ідей та інформації, здібність економіки продуктивно їх пероробляти – ось від чого залежить успішний соціально – економічний розвиток. Інтелектуальний капітал треба розглядати як провідну конкурентну перевагу сучасного суспільства.
Важливість розвитку інтелектуального капіталу, зокрема рівня кваліфікації робочої сили, підтверджується на прикладі країн Західної Європи, які досягли стабільного відтворення, заснованого на функціонуванні науки, освіти, інформаційних сфер.
Витоки теорії інтелектуального капіталу знаходимо у працях У.Петті, А.Сміта, Д.С.Мілля, Ж.Б.Сея, Н.Сеніора, Ф.Ліста, І.Г.фон.Тюнера, У.Багехота, Е.Енгеля, Г.Сіджвіка, Л.Вальраса, І.Фішера та інших видатних економістів минулих століть.
У 60-х роках було розроблено окремі проблеми майбутньої теорії інтелектуального капіталу в працях Т.Шульця, Г.Беккера, Б.Вейсброда, Дж.Мінцера, Л.Хансена, М.Блауга, С.Боулса, Й.Бен-Порета, Р.Лейарда, Ф.Уелча, Б.Чізвіка та ін.
Економічні аспекти інтелектуального капіталу розглянуто в працях сучасних економістів Д.Белла, Г.Беккера, П.Друкера, Л.Едвінссона, Д.Клейна, Ф.Ліхтенберга, Х.Мак-Дональда, М.Мелоуна, Л.Прусака, Т.Сакайя, Р.Стейєра, Т.Стюарта, Ф.Фукуяма та ін.
Зазначена проблема досліджується у працях вітчизняних авторів Г.Башнянина, П.Бережного, І.Болдирєва, А.Гальчинського, А.Гапоненко, А.Гейця, С.Злупка, М.Крупки, В.Кінаха, С.Козинського, І.Комарова, В.Олейко, С.Панчишина, М.Паладія, В.Рача, К.Самаряна, В.Семиноженка, А.Чухна, С.Чугуєвця та ін.
У вітчизняній економічній літературі питання пов’язані із функціонуванням інтелектуального капіталу та його впливом на економічне зростання загалом висвітлюються і полемізуються на сторінках наукових журналів: Економіка України, Інтелектуальна власність, Економіка і прогнозування, Наука та наукознавство, Вісник НАН України, Фінанси України, Теорія і практика інтелектуальної власності та ін.
Однак в економічній літературі ще немає комплексного аналізу формування та розвитку інтелектуального капіталу. Детального аналізу потребує розгляд питань з теоретичного погляду – з´ясування соціально-економічної природи інтелектуального капіталу, обґрунтування оцінки інтелектуального капіталу та об´єктів інтелектуальної власності як його складової, і з практичного – аналіз методологічних підходів до того, як суб´єкт господарювання може створювати, розвивати, оцінювати, нагромаджувати та використовувати інтелектуальний капітал для досягнення своїх стратегічних цілей. Надто важливо це для української економіки, оскільки стабілізувати нинішню ситуацію можуть інвестиції в інноваційний комплекс, однак через те, що ці інвестиції довготермінові, в умовах кризи вони неминуче скорочуються. Для вирішення цих практичних проблем потрібний глибокий теоретичний аналіз економічної ситуації, яка склалася, а також соціально-економічної суті інформаційного виробництва як основи подальшого поступу.
Важливість зазначених проблем і відсутність ґрунтовних теоретичних досліджень в українській економічній науці зумовили вибір теми дисертації, її мету, основні завдання, предмет та об’єкт наукової праці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана у межах комплексної науково-дослідницької теми кафедри політичних наук Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського "Економічні і соціально-політичні механізми модернізації України" (№ державної реєстрації 0101U0007555), що здійснюється кафедрою політичних наук, одним з виконавців якої є дисертант. Основні положення дисертації тісно пов’язані з навчальними планами кафедри та використовуються під час викладання нормативних курсів з "Основ економічної теорії", "Історії економічних учень", та "Економіка освіти".
Мета дисертаційного дослідження – аналіз формування інтелектуального капіталу, а також розроблення пропозицій і рекомендацій щодо його розвитку, найбільш повного використання в економіці України.
Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на її розкриття:
- розкрити і систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до визначення поняття "інтелектуальний капітал", які існують у зарубіжній та вітчизняній літературі;
- дослідити внутрішню структуру категорії "інтелектуальний капітал";
- простежити еволюцію поглядів представників різних економічних шкіл та напрямів економічної науки на "людський капітал" і нематеріальне виробництво;
- розглянути способи вартісної оцінки інтелектуального капіталу;
- проаналізувати процес формування захисту об'єктів інтелектуальної власності в економіці України;
- обґрунтувати необхідність інноваційно-інвестиційної політики держави як механізму створення умов для зміцнення й розвитку інтелектуального капіталу;
- запропонувати теоретичні рекомендації щодо перспектив розвитку інтелектуального капіталу в економіці України;
- простежити зарубіжний досвід стимулювання розвитку інтелектуального капіталу;
- спрямувати увагу вчених, політиків, урядовців на людський чинник економічного прогресу, сприяти створенню в нашому суспільстві позитивного іміджу високої кваліфікації, освіченості, професіоналізму.
Об’єкт дисертаційного дослідження - інтелектуальний капітал в умовах ринкової трансформації економіки України.
Предмет дисертаційного дослідження - особливості формування та тенденції розвитку інтелектуального капіталу в економіці України.
Перехідний період суспільно-трансформаційних змін зумовлює і методологічні особливості дослідження цієї проблеми. Отож, суспільні умови формування інтелектуального капіталу в Україні безпосередньо впливають на методи дослідження цієї проблеми.
Методи дослідження. Теоретичною основою дисертаційного дослідження є загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, системність, комплексність, аналогія, історизм). Інституційний підхід був зорієнтований на дослідження інститутів, через які інтелектуальний капітал здійснює свою діяльність. Нормативно-ціннісний підхід допоміг визначити значення економічної діяльності інтелектуального капіталу для стабілізаційних процесів у суспільстві, дати оцінку діяльності інтелектуального капіталу з погляду творчості, свободи й інших цінностей. Соціологічний підхід застосовано при з’ясуванні впливу на процес утворення інтелектуального капіталу соціальної структури. Культурологічний підхід, який є одним з розповсюджених проявів соціологічного методу, використовано з метою виявлення залежності формування інтелектуального капіталу від рівня розвитку економічної культури суспільства. Застосування компаративістського методу в аналізі й оцінці українського інтелектуального капіталу дало змогу використовувати досвід утворення інтелектуального капіталу в інших країнах.
Інформаційною базою дослідження стали Конституція України, законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, наукова література, публікації зарубіжних і вітчизняних учених у періодичних виданнях, матеріали міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій, веб-сайти, статистичні матеріали за проблематикою дисертації.
У максимальному ступені використана вітчизняна історико-економічна і сучасна економічна, психологічна, філософська і соціологічна література, наукові досягнення представників інших наукових галузей.
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і способами їх вирішення, критичним аналізом досліджень за цією проблематикою.
До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта і виносяться на захист, належать такі:
вперше:
- на підставі аналізу еволюції економічної теорії і науково-технічного прогресу узагальнено та систематизовано процес становлення теорії інтелектуального капіталу, що дало змогу обґрунтувати теоретичні рекомендації щодо перспектив розвитку та визначити головні напрями подальшого вдосконалення процесу використання інтелектуального капіталу в економіці України;
- запропоновано авторське визначення категорії інтелектуальний капітал, під яким розуміють збірне поняття, яким позначають обєкти інтелектуальної власності, які перебувають в розпорядженні суспільства, та знання, вміння, навички людини, а також системи, створені нею, які при включенні до господарського обороту приносять додану вартість за рахунок нових і сильніших конкурентних переваг;
удосконалено:
- методику аналізу внутрішньої структури інтелектуального капіталу, зокрема зясовано, що формування інтелектуального капіталу в процесі господарської діяльності відбувається за рахунок трьох складових: людського, організаційного та споживчого капіталів;
- тлумачення особливостей функціонування інтелектуального капіталу в постіндустріальному суспільстві, зокрема простежено, що індустріальна економіка і постіндустріальна характеризуються протилежними рисами: матеріальне – нематеріальне виробництво; земля, капітал і праця – інформація і знання; праця, яка грунтується на матеріальному інтересі – творча праця як внутрішня потреба – і на цій основі доводиться, що наша стратегічна ціль - наукове освоєння постіндустріальних процесів і якнайширше їх використання в Україні, завершення ринкових реформ і становлення інформаційного способу виробництва;
- на підставі статистичних даних обґрунтування необхідності інноваційно-інвестиційної політики держави як механізму створення умов для зміцнення і розвитку інтелектуального капіталу, вироблення пропозицій і рекомендацій щодо розширення обсягів і вдосконалення структури інвестиційного ресурсу, становлення інноваційної інфраструктури;
- науково-обгрунтовану оцінку сучасного стану освітнього потенціалу України та перспектив його розвитку, зокрема зазначено, що в зв'язку з формуванням інтелектуального капіталу виникають якісно нові функції держави, які пов'язані з забезпеченням відтворення інтелектуального капіталу – прогресом високих технологій, формуванням і підтримкою фундаментальних наук, а також багатьма соціальними функціями стосовно людського капіталу – соціальним захистом населення, підтримка здоров'я нації, підвищення культурного рівня і т. д.;
отримали подальший розвиток:
- методика вартісної оцінки інтелектуального капіталу. Розглянуто альтернативні підходи (ринковий, витратний, дохідний та інші методи) щодо оцінки вартості різних об’єктів інтелектуальної власності і нематеріальних активів;
- особливості захисту інтелектуальної власності в умовах ринкової трансформації економіки України. З'ясовано, що формування з інтелектуальних продуктів інтелектуального капіталу прямо залежить від рівня захисту інтелектуальної власності;
- узагальнення і уточнення методів зарубіжної практики стимулювання розвитку інтелектуального капіталу (створення технопаркових структур, бізнес-інкубаторів, фондових ринків, підтримка держави співробітництва між національною промисловістю і наукою, розвиток венчурних підприємств, податкове та страхове стимулювання, правова охорона результатів наукових досліджень та інші), які можна ефективно використовувати в сучасному правовому й економічному середовищі України.
Практичне значення отриманих результатів. Важливе значення має обґрунтування комплексу заходів державного регулювання. Викладені в дисертації положення та висновки розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблематики інтелектуального капіталу; вироблення концептуальних основ формування і розвитку інтелектуального капіталу, сприяють виникненню нових підходів до суспільно-економічної практики. Практична значимість роботи полягає в тому, що основні її теоретичні положення і висновки можуть бути використані при аналізі соціально-економічної ситуації в Україні та при визначенні перспектив подальшого суспільного розвитку. Матеріали дослідження можуть застосовуватися при розробці навчальних і спеціальних курсів з економічних та соціологічних дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача полягає в самостійному дослідженні, в якому викладений авторський підхід до вирішення важливого наукового завдання – дослідження основ формування та функціонування інтелектуального капіталу. Сформульовані та обґрунтовані в дисертаційній роботі наукові положення, висновки і рекомендації отримані автором самостійно на основі проведеного дослідження. Вони викладені в 10-ти одноосібних публікаціях.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації апробовані й отримали позитивну оцінку на методичних семінарах кафедри політичних наук Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського в 2002-2006 р.р., на аспірантських наукових семінарах. Результати дослідження викладалися на науково-практичних конференціях: "Наукові проблеми трансформації економічних систем і становлення ринкової економіки" (Одесса, 2003р.), "Особливості ринкової трансформації економіки України" (Одеса, 2004р.), "Економіко-правові питання розвитку та функціонування господарських систем" (Одеса, 2005р.). На міжнародній науково – практичній конференції "Пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти"(Одеса, 2004р.). На науково-практичній конференції "Проблеми державного управління в умовах реформування політико-правової системи" (Одеса, 2005р.). На Всеукраїнській конференції "Проблеми політико-правового забезпечення євро- та євроатлантичної інтеграції України" (Одеса, 2007р.). На методологічному семінарі Львівського національного університету імені Івана Франка "Фіскальні інструменти регулювання доходів населення в економіці України" (Львів, 2007р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено в 10 статтях, у тім числі 7, які входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України. Всі публікації одноосібні обсягом 3,0 др.арк.
Основні положення дисертації викладено в наступних публікаціях автора:
У наукових фахових виданнях:
1. Полуяктова О. В. Інтелектуальна власність та інтелектуальний потенціал // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць. – Одеса: ОДЕУ, 2003. – Вип. №15. - С. 250 – 254.
2. Полуяктова О.В. Визначення вартості інтелектуального капіталу // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць. – Одеса: ОДЕУ, 2004. – Вип. №17. - С. 241 – 245.
3. Полуяктова О.В. Інтелектуальний капітал в сучасній економіці // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. Збірник наукових праць. – Одеса, 2004. – Вип. №2 . - С. 240 – 243.
4. Полуяктова О.В. Еволюція поглядів на інтелектуальний капітал у світовій економічній науці // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – Одеса: ОДЕУ, 2007. – Вип. №15 (52). - С. 23 – 30.
5. Полуяктова О.В. Економіко–правові передумови формування захисту інтелектуальної власності в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ. ДНУ, 2007. – Вип. № 231. Том V - С. 856 – 861.
6. Полуяктова О.В. Інтелектуальний капітал: аспекти взаємодії освіти і науки. // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – Одеса: ОДЕУ, 2007. – Вип. №17 (54). - С. 62 – 70.
7. Полуяктова О.В. Інтелектуальні інвестиції в економіці України // Південноукраїнський правничий часопис. Збірник наукових праць. – Одеса, 2008. – Вип. №3 . - С. 257 – 259.
в інших виданнях
8. Полуяктова О.В. Роль освіти в формуванні інтелектуального потенціалу України // К.Д.Ушинський і сучасність: пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти. Матеріали міжнародної науково – практичної конференції. – Одеса: ПДПУ, 2004. – С. 111 – 117.
9. Полуяктова О.В. Методологічні засади дослідження постіндустріального суспільства // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць за матеріалами Міжрегіональної науково – практичної конференції. – Одеса: МАУП, 2005 - С. 132 -137.
10. Полуяктова О.В. Правовий захист інтелектуальної власності // Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської конференції "Проблеми політико-правового забезпечення євро- та євроатлантичної інтеграції України" – Одеса: МАУП, 2008 - С. 252 - 258.
Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять одинадцять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладено на 180 сторінках комп’ютерного набору. Дисертація містить 19 таблиць, 5 рисунків та 12 додатків. Список використаних джерел налічує 266 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яке виявляється у з'ясуванні основних складових та чинників формування інтелектуального капіталу в Україні задля формування ринкових відносин та прискорення зростання вітчизняної економіки. Результати дисертаційного дослідження свідчать про досягнення поставленої мети та дають змогу таки висновки та пропозиції:
1. Світова економіка кінця XX початку XXI століття характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямів економічного розвитку. Нові напрями грунтуються на використанні інтелектуального капіталу, що формується з досягнень науки, культури, вміння перетворити результати творчої діяльності на виробництво конкурентоспроможної продукції та надання послуг. Найважливішою особливістю розвитку української економіки сьогодні та в найближчій перспективі є переростання індустріальної економіки в постіндустріальну.
Отже, наукове освоєння цілі, низки постіндустріальних процесів і як найширше їх використання в Україні – це гостра необхідність, без цього просто неможливо рухатись вперед. Наша стратегічна ціль – завершення ринкових реформ і становлення інформаційного способу виробництва, побудова інформаційної економіки.
2. Підсумовуючи різні підходи до дослідження і визначення категорії інтелектуального капіталу, ми даємо таке його визначення: інтелектуальний капітал – це збірне поняття, яким позначають нематеріальні обєкти (обєкти інтелектуальної власності), які є в розпорядженні суспільства та мають для нього цінність (вартість), та знання, вміння, навички людини та системи, створені нею, які при включенні до господарського обороту приносять додану вартість за рахунок нових і сильніших конкурентних переваг. Отже, інтелектуальний капітал поєднує у собі науковий потенціал підприємства, інтелектуальну працю та інтелектуальну власність, культуру управління і праці робітників, організаційну структуру, кваліфікацію персоналу, відомість заводської марки, торгового знака тощо, тобто ті чинники, які забезпечують підприємству лідируючі позиції. Знання та інформація – це специфічні за своєю природою і формами участі у виробничо господарському процесі, фактори, які в межах суб´єкта господарювання стають інтелектуальним капіталом.
3. Розглядаючи структуру інтелектуального капіталу в дисертації простежено, що найчастіше до його складу належать такі види: людський, структурний (організаційний), споживчий капітали (американські вчені Л. Едвінссон і М. Мелоун); людський капітал та інтелектуальні ресурси (російські спеціалісти В.Зінов та К.Сафарян); ринкові активи, людські активи, інтелектуальну власність, інфраструктурні активи (Є.Брукінг). На думку дисертанта, формування інтелектуального капіталу в процесі господарської діяльності відбувається за рахунок трьох складових: людського, організаційного та споживчого капіталів.
4. У роботі простежено еволюційні погляди різних шкіл на нематеріальне виробництво, людину, інтелектуальний капітал. Зазначено, що різні економічні школи по-різному трактують ці поняття. Саме новій хвилі в класичній теорії (перша половина  століття) належить першість у загостренні уваги до нематеріальної сфери виробництва.
5. Проаналізовано методики визначення розрахункової вартості нематеріальних активів – ринковий, витратний і дохідний методи. Оцінка інтелектуального капіталу допомагає формувати довгострокову стратегію організації. Вона може мати кількісний характер (наприклад, це зробив американський економіст П.Страссман) або якісний характер, як це зробив професор Йогеш Малхотра. Показники, з допомогою яких оцінюється інтелектуальний капітал, можна поділити на інтегральні, кількісні, фінансові показники (серед них – коефіцієнт Джеймса Тобіна – нобелівського лауреата в галузі економіки ) і на показники, які характеризують окремі складові інтелектуального капіталу. Методичні основи розробки оцінки інтелектуального капіталу, на нашу думку, повинні ґрунтуватися на таких основних положеннях: інтелектуальний капітал варто розглядати як складну динамічну систему, спроможну до збалансованого саморозвитку і розвитку усієї виробничої системи в цілому.
6. Поняття інтелектуального капіталу і пов'язане з ним поняття інтелектуальної власності невіддільні. Результатом інтелектуальної діяльності є інтелектуальні продукти (об'єкти інтелектуальної власності). Як відомо, для створення звичайної власності потрібни земля, капітал і праця робітників. При створенні інтелектуальної власності цього недостатньо. Для її отримання необхідно, щоб в процесі праці була задіяна творча здібність людини. Оскільки творчість – це діяльність людини, що сприймається її внутрішнім прагненням до самореалізації, що передбачає цю самореалізацію як основну мету; діяльність, що не виробляється іншими людьми в своєму процесі і в своєму результаті. Творчість можна охарактеризувати як вищий ступінь економічної діяльності, яка є первинною щодо усіх інших видів людської діяльності.
Наявність в країні сучасної, міжнародно-визнаної системи інтелектуальної власності є необхідним елементом зрілої державності. Створення такої системи має для України особливе значення країни з великим і сильним науково-технічним і інтелектуальним потенціалом.
7. За ринкових умов господарювання приріст обсягів збуту і доходів відбувається лише на тих підприємствах або їхніх об'єднаннях, які вкладають інвестиції в інноваційну діяльність, спрямовану на використання та комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг. Інноваційна політика повинна сполучатися з інвестиційною політикою, яка спрямована на стимулювання інвестицій і одночасно стимулює також інновації в тій частині, де інвестиції є базою для матеріалізації нововведень. Держава повинна створювати умови для проведення необхідних НДДКР, визначати пріоритетні напрями в інформаційній сфері та встановлювати порядок фінансування їхньої реалізації.
8. Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004 – 2015 рр., спрямована на завершення індустріального етапу розвитку економіки України і початок її системної трансформації в структури постіндустріального процесу. Питання виховання та освіти в розвинутих країнах набувають все більшого значення і перетворюються на проблему державної ваги. Розвиток сфери освіти стає пріоритетним загальнонаціональним інтересом країн. Держави беруть на себе функції контролю за процесом освіти населення, перетворюючись на його головного інвестора і стимулюючи освітні інвестиції підприємств та приватних осіб. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Для того, щоб освіта виконувала всі перелічні функції, потрібні законодавча база, що відповідає потребам суспільства, всебічна державна підтримка. Високі показники ефективності інвестицій в освіту підтверджують необхідність їх подальшого збільшення. Світовий досвід становлення технологічного ринку в розвинених країнах засвідчує, що основним елементом державної політики є програми стійкого розвитку і створення технополісів і технопаркових структур, які є основним джерелом впровадження високих технологій у виробничий процес. Для економіки України доцільно створити і задіяти технопарки спрямовані на максимальне зближення науки та виробництва, прискореної передачі та впровадження результатів науково-дослідницької діяльності в сферу матеріального виробництва для їх комерціалізації. Їх застосовують для розвитку та просування наукомістких технологій, формування та підтримки нових ризикових проектів та підприємств, які їх впроваджують.
Ефективність розвитку залежить від того, наскільки масштабно держава може для цього організувати дослідження і розробки, сконцентрувати необхідні інтелектуальні, матеріальні та фінансові ресурси. Причому повний ефект від використання інтелектуального ресурсу досягається найкраще при системному і тривалому забезпеченні фінансових та матеріальних умов його існування. Найліпші умови розвитку інтелектуального капіталу створюються при здійсненні цілеспрямованої діяльності до створення нової продукції й організаційно – структурних заходів для освоєння нових ніш на ринках.
Отже, нарощування інтелектуального капіталу нерозривно пов’язане з розвитком інтелекту нації – найдорожчого капіталу людства. Зможемо досягти успіху на цьому шляху – будем серед розвинених країн, не зможемо – опинимося на узбіччі науково-технічного прогресу.
Для забезпечення процесу розвитку інтелектуального капіталу суспільства неохідні такі принципи розвитку:
• свобода творчості;
• недоторканність інтелектуальної власності;
• непротиставлення інтелектуалізації суспільства загальній ході прогресивних змін;
• взаємопов’язання інтелектуалізації та інформатизації;
• надання нового змісту його структурним утворенням;
• активне включення до міжнародного поділу праці.
Щоб вийти на траєкторію сталого економічного розвитку, побудувати відкрите демократичне суспільство з європейським рівнем життя, вже сьогодні треба акумулювати творчі, інтелектуальні сили, виявляти обдаровану молодь, здатну швидко та конструктивно відповідати на вимоги часу і допомагати їй опановувати сучасні знання. Назріла потреба створити якісно новий суспільно-психологічний клімат, який сприяв би соціально-економічним новаціям і більшій самореалізації людини в нашій країні.

Література
1. Абалкин Л. Назревшие перемены // Вопросы экономики. – 1998. – №7 – С. 53 - 67.
2. Абалкин Л. Проблемы выбора стратегии на ХХІ век // Проблемы теории и практики управления. – 1998. – №2 - С.12 - 16.
3. Абалкин Л. Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики // Вопросы экономики. – 1997. – №6 – С. 45 - 54.
4. Автономов В. С. Модель человека в экономической науке. – М., 1998. – 232с.
5. Автономов В. С. Человек в зеркале экономической теории. – М.: Наука, 1993. – 175 с.
6. Айзенк Г. Ю. Интеллект: новый взгляд // Вопросы психологии. – 1995. – №1. – С. 49 - 57.
7. Алехин А. Б. Экономическая теория жизнедеятельности человека: основные понятия и гипотезы /АН Украины; Ин-т проблем рынка и экон.-экол. исслед. – Одесса, 1993. – 47 с.
8. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 380 с.
9. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. – Ленинград: ЛГУ, 1968. –
339 с.
10. Андрощук Г. А. Рынки технологий: проблемы лицензионного обмена
// Стратегия экономического развития Украины: Наук. Сб. – Вып. 7/ Ред. О. П. Степанов. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 183 - 193.
11. Антипина О. Н. Загадка "новой экономики знаний" ("Парадокс Салоу")
// Вестник Московского университета. – Сер. 6. Экономика. – 2000. – №5. – С. 86 - 87.
12. Атаманова Ю. Технологічні парки в Україні: аналіз концептуально-правового підгрунття та законодавчої досконалості // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. – №5. – С. 11 - 21.
13. Баева О. Н. Непрерывное образование как условие формирования человеческого капитала: Автореф. дис. … канд. экон. наук. – Иркутск, 1998. – 18 с.
14. Балашов Ю. К. Интеграционные процессы и развитие трудовых ресурсов в рыночной экономике // Труд за рубежом. – 1995. – №1. – С. 3 - 9.
15. Балашов Ю. К. Подготовка специалистов в рыночной экономике: интеграция потенциалов сфер образования и производства // Труд за рубежом. – 1996. – №2. – С. 61 - 73.
16. Барр Раймон. Политическая экономия. – Т.1. М.: Международные отношения, 1994. – 600с.
17. Башнянин Г.І. Метрологічні економічні системи: вступ у загальну теорію і методологію формування економічних параметрів. – Львів: „Новий Світ 2000”, 2006. – 1083 с.
18. Башнянин Г.І., Третяк Г.С. Ефективність дерегуляції економічних систем перехідного типу: методологічні проблеми метрологічного аналізу. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2008. – 502 с.
19. Башнянин Г.И. Социалистическое производство: экономическое измерение затрат и результатов. М. :Экономика , 1990. – 173с.
20. Башнянин Г.И. Экономическое измерение: структура, принципы, функции. - – Львов., 1994. – 248 с.
21. Беккер Г. Человеческий капитал (главы из книги). Воздействие на заработки инвестиций в человеческий капитал // США: экономика, политика, идеология. – 1993. – №11. – С. 109 - 119.
22. Беккер Г. Экономический анализ и человеческое поведение // Теория и история экономических и социальных институтов и систем . – СПб.: Начала-пресс, - 1993. – Т. 1. – Вып. 1.
23. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. – М., 1999. – 463с.
24. Бережний. Інтелектуальний потенціал соціалізму. – К.: Т-во "Знання", 1989. – 48 с.
25. Белєвцева В. Принципи функціонування та удосконалення державного управління у сфері національної інноваційної системи в Україні // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. – №5. – С.70 - 78.
26. Бобир М. Інтелектуальна власність – новий напрямок наукової діяльності в Україні // Інтелектуальна власність. – 2002. – №12. – С.50 - 53.
27. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – К.: Знання - Прес, 2000. – 313 с.
28. Богиня Д., Волинський Г. Структурна перебудова економіки в умовах глобалізації та інформатизації // Економіка України, 2003. – С. 19 - 28.
29. Болдырев И.А. "Итак этот том готов…" – Москва: Изд-во "Мысль", 1984. – 170 с.
30. Бромберг Г. В. Інтелектуальна власність . Основний курс. – М., 2004. – 460 с.
31. Борисов О. Проблема налогового стимулирования инвестиционной деятельности банков // Вопросы экономики. – 2005. - №5. - С. 86 - 88.
32. Брукінг Е. Інтелектуальний капітал. – СПб.: Пітер, 2001. – 288 с.
33. Полуяктова О. В. Інтелектуальна власність та інтелектуальний потенціал // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць. – Одеса: ОДЕУ, 2003. – Вип. №15. - С. 250 – 254.
34. Полуяктова О.В. Визначення вартості інтелектуального капіталу // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць. – Одеса: ОДЕУ, 2004. – Вип. №17. - С. 241 – 245.
35. Полуяктова О.В. Інтелектуальний капітал в сучасній економіці // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. Збірник наукових праць. – Одеса, 2004. – Вип. №2 . - С. 240 – 243.
36. Варналій З.С., Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності. –К., 2004. - 402с.
37. Полуяктова О.В. Еволюція поглядів на інтелектуальний капітал у світовій економічній науці // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – Одеса: ОДЕУ, 2007. – Вип. №15 (52). - С. 23 – 30.
38. Полуяктова О.В. Економіко–правові передумови формування захисту інтелектуальної власності в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ. ДНУ, 2007. – Вип. № 231. Том V - С. 856 – 861.
39. Полуяктова О.В. Інтелектуальний капітал: аспекти взаємодії освіти і науки. // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – Одеса: ОДЕУ, 2007. – Вип. №17 (54). – С.62 - 70.
40. Полуяктова О.В. Інтелектуальні інвестиції в економіці України // Південноукраїнський правничий часопис. Збірник наукових праць. – Одеса, 2008. – Вип. №3. – С.257 - 259.
41. Полуяктова О.В. Роль освіти в формуванні інтелектуального потенціалу України // К.Д.Ушинський і сучасність: пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Одеса: ПДПУ, 2004. – С. 111 – 117.
42. Полуяктова О.В. Методологічні засади дослідження постіндустріального суспільства // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць за матеріалами Міжрегіональної науково – практичної конференції. – Одеса: МАУП, 2005. – С. 132 – 137.
43. Полуяктова О.В. Правовий захист інтелектуальної власності // Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської конференції “Проблеми політико-правового забезпечення євро – та євроатлантичної інтеграції України” – Одеса: МАУП, 2008. – С. 252 – 258.
44. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств. – К.: Наукова думка, 1990. – 29с.
45. Гайдар Е. Аномалии экономического роста. – М., 1997. – С.120.
46. Галаева Е. В. Направления и механизмы профессионально-квалификационного роста работников на предприятии // Общество и экономика. – 1997. – №7 - 8. – С.146 - 161.
47. Гальчинський А. С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. – К.: Українські пропілеї, 2001. – 320 с.
48. Гальчинський А. С. Україна: поступ у майбутнє. – К.: Основи, 1999. – 220 с.
49. Гапоненко А. Л. Управление знаниями. – М.: ИПК госслужбы, 2001. – 52 с.
50. Геєць В.М. Об итогах деятельности учреждений Отделения экономики НАН Украины в 2001 г. и перспективах развития фундаментальных исследований в области экономических наук // Экономика Украины. – 2002. – №8. – С. 4-10.
51. Геєць В. М. Трансформація моделі економіки України: ідеологія, протиріччя, перспективи. – К.: Логос, 1999. – 500 с.
52. Геєць В.М. Скрипченко М.І. Середньостроковий прогноз розвитку України на період до 2010 року // Економіка і прогнозування. – 2007. – №1. – С. 104-115.
53. Гилфорд Дж. Структурная модель интеллекта // Психология мышления: Сб. переводов с нем. и англ./ Под ред. А. Н. Матюшкина. – М.: Прогресс, 1965. – 532 с.
54. Гойло В. С. Интеллектуальный капитал // МЭ и МО. – 1998. – №11. – С. 68 -76.
55. Гойло В. С. Современные буржуазные теории воспроизводства рабочей силы. – М.: Наука, 1975. – 221 с.
56. Гончаров Ю., Касич А. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України // Економіка України. – 2007. – №3. – С. 42 -51.
57. Грішнова О. А. Дослідження залежності доходів громадян України від рівня освіти з позицій теорії людського капіталу // Вісник Технологічного ун-ту Поділля. – Хмельницький, 2001. – №2. – С.142 - 147.
58. Грішнова О. А. Інтелектуалізація праці: українські проблеми на тлі світових тенденцій // Україна: аспекти праці. – 2000. – №7. – С. 24 - 27.
59. Грішнова О. А. Людський капітал формування в системі освіти і професійної підготовки. – К.:Знання, 2001. – 255 с.
60. Гуманітарна сфера України: проблеми і шляхи формування/ Б.М.Данилишин, С. І. Дорогунцов, В. І. Куценко та ін.; Наук. ред. Б.М.Данилишин. – К.: РВПС України НАН України, 2000. – 95 с.
61. Гуревичов М. Ринок інтелектуальних продуктів України // Економіка України. – 1994. – №5. – С.30 - 37.
62. Давиденко Т. Інтелектуальний капітал як головна продуктивна сила суспільства // Інтелектуальна власність.- 2004. - №8. – С. 3 - 5.
63. Данько М. С. Методичні особливості прогнозування інноваційного розвитку економіки України // Наука та наукознавство. – 2000. – №4. – С. 40 - 54.
64. Джаін І. О. Економічна оцінка трудового потенціалу території: Автореф. дис… канд. екон. наук. – К., 2001. – 19 с.
65. Добрынин А. И., Дятлов С. А., Цыренова Е. Д. Человеческий капитал в транзитивной экономике: формирование, оценка, эффективность использования. – СПб.: Наука, 1999. – 309 с.
66. Доклад о развитии человека за 2001 год (ООН). Нью-Йорк,Oxford University Prres, - 2001 - 150 с.
67. Долга В. О. Інтелектуальна власність – економічний стан, зміст та форми реалізації. Автореф. дис. … канд. екон. наук. – Харків, 1996. – 19 с.
68. Дорогунцов С. Освітня сфера в інформаційному суспільстві// Вісник НАН України. – 2002. - №11. – С. 3 - 9.
69. Дука А.П. Фінансове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2004. – №11. – С.40 - 46.
70. Дятлов С. А. Основы теории человеческого капитала. – СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1994. – 160 с.
71. Єфремов В.С. Бизнес – системы постиндустриального общества; О труде, капитале и прибыли коммерческого предприятия // Менеджмент в России и за рубежом. - 1999. - №5. – С.45 - 61.
72. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр "Академія", 2000. – Т. 1. – 864 с.
73. Еляков А. Современное информационное общество // Высшее образование в России. – 2001. – №4. – С.71.
74. Жукович І.А. Інноваційна діяльність в українській економіці.Сучасний стан та проблеми // Статистика України. - 2005. - №1. – С.24 - 28.
75. Журавльова І. В. Фінансовий аспект оцінки інтелектуального капіталу
// Фінанси України. – 2002. – №10. – С.103 - 109.
76. Закорецька Г. До удосконалення цивільного законодавства про право інтелектуальної власності та раціоналізаторську пропозицію // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. – №3. – С.23 - 25.
77. Захарін С. Інвестиційне забезпечення відтворення основних фондів
// Економіка України. – 2007. - №5.- С.43 - 51.
78. Збірник законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності
/ Уклад.: В.О. Жаров., Н.М. Максимова, за ред. М.В. Паладія. – К.: ТОВ "Альфа-ПІК", 2006. – 434с.
79. Зинов В., Шамшин С. Сравнение различных методов оценки стоимости интеллектуальной собственности // Інтелектуальна власність. – 2002.- № 4 . – С. 15 - 39.
80. Зінов В., Сафарян К. Інтелектуальний капітал як базова характеристика вартості бізнесу // Інтелектуальна власність. – 2001. – №5 - 6. – С.23 - 35.
81. Зінченко В. П. Психологічний словник. – М: Педагогіка – Прес, 1996. – 440с.
82. Злупко С.М., Радецький Й.І. Людський потенціал, зайнятість і соціальний захист населення в Україні: Навчальний посібник. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 192с.
83. Иванов А. Как они стимулируют?// Коммерсант.- 16 ноября 2005.
84. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной формации. – М.: Таурус, 1995. – 302 с.
85. Иноземцев В. Л. Модели постиндустриализма: сходства и различия
// Общество и экономика. – 2003. – №4 - 5. – С.51 - 96.
86. Иноземцев В. Л. Парадоксы постиндустриальной экономики // МЭ и МО. – 2000. – №3. – С.3 - 11.
87. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. – М.: Логос, 2000. – 300 с.
88. Иноземцев В. С. Переосмысливая грядущее. Крупнейшие американские учёные о современном развитии // МЭ и МО. – 1998. – №11. – С.5 - 26.
89. Интеллектуальные процессы и их моделирование/ Отв. ред. Е. П. Велихов, А. В. Чернавский; Ин-т пробл. передачи информации. – М.: Наука, 1987. – 397 с.
90. Іванова І. В. Фінансовий менеджер – професійний керівник // Фінанси України. – 1998. – №8. – С.4 - 9.
91. Інтелектуальна власність: Словник-довідник. – Т. 1. – К.: Ін Юре, 2000.
92. Интеллектуальный капитал – стратегический потенциал организации: Учебное пособие. Под ред. Гапоненко А.Л., Орловой Т.М. - Издательский Дом Социальные отношения, 2003. – 184с.
93. Інтелектуальний потенціал та науково-технічна політика / За ред. М. І. Долішнього. – Л.: ІРД НАН України, 1999. – 234 с.
94. Каныгин Ю. М., Пангенко В. Н. Проблемы информации социального интеллекта. – Киев, 1990. – 220с.
95. Капелюшников Р. И. Концепция человеческого капитала // Критика современной буржуазной политэкономии. – М.: Наука, 1977. – 287 с.
96. Капелюшников Р. И. Экономический подход Гэри Беккера к человеческому поведению // США: экономика, политика, идеология. – 1993. – №11. – С.17-32.
97. Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності
// Економіка України. – 2007. – №3. – С.14 - 21.
98. Качество трудового потенциала (Социально-экономический аспект) / Отв. ред. М. И. Долишний. – К.: Наук. думка, 1986. – 229 с.
99. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Пер. с англ. под. науч. ред. О. И. Шкаратана. – М.: ГУВШЭ, 2000. – 77с.
100. Кінах А. Глобалізація економіки і технологічний розвиток України // Інтелектуальна власність. - 2005. - №7. - С. 8 – 11.
101. Корицкий А.В. Введение в теорию человеческого капитала. - М.: Новосибирск, 2000. – 105 с.
102. Кекух Б. Ф. Интеллектуальная собственность и рынок. – Луцк, 1995. – 133с.
103. Кендрик Дж. Совокупный капитал США и его формирование. – М., 1978. – 275 с.
104. Коваленко Т. Товарний знак чи бренд // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007.- №2.- С.23 - 26.
105. Ковалёв М. Интеллектуальная собственность в экономике // Экономист. – 2003. – №1. – С.37 - 45.
106. Кожен четвертий – у Росію // Голос України. – 1994. – 24 червня. – С.4.
107. Козинський С. М. Інституціональні чинники реформування системи управління регіональним розвитком // Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: Матеріали щоріч. загальноінститут. наук. - практ. конф./ За заг. ред. А.М. Пойченка. - О.: ОРІДУ УАДУ, 2003. - С. 57 – 64.
108. Козинський С. М. Проблеми реалізації економічного потенціалу України // Вісник НАДУ. – 2005. – № 2. – С. 163 - 170.
109. Козинський С.М. Національна економіка в аспекті сучасних інтеграційних процесів // Вісник соціально – економічних досліджень. – 2006. – № 24. – С. 260 - 265.
110. Комаров И. Интеллектуальный капитализм. Десять принципов управления интеллектуальным капиталом // Персонал. – 2000. – №5. – С. 55 -62.
111. Коноваленко М. Інтелектуальний продукт як товар // Бізнес інформ. – 1997. – №9. – С. 32 - 35.
112. Конституція України. – К., 1999. – 25 с.
113. Коропецький І. С. Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки. – К.: Либідь, 1995. - 120с.
114. Конкурентоспроможність національної економіки. - К.: Фенікс, К., 2005. - 343 с.
115. Костецька Т. А. Особливості формування національних інформаційних відносин та перспективи розвитку інформаційного законодавства // Правова держава. Щорічник наукових праць. – К., 2001. – С. 209 - 220.
116. Крамаренко В. Ю. Интеллект и уровни его развития: Дис. …канд. психол. наук. – М.: МГУ, 1983. – 256 с.
117. Крамаренко В. Ю. Интеллект человека. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. – 182 с.
118. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України: Монографія/ Львів: ЛНУ ім. І.Франка, – 2001. - 608с.
119. Корнійчук Л.Я. Історія економічних учень. - К.: – 2001 – 562с.
120. Красовська А. Сучасний стан правової охорони об'єктів інтелектуальної власності в Україні // Інтелектуальна власність. – 2007. – № 1- С.4 - 7.
121. Критский М. М. Человеческий капитал. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1991. – 120 с.
122. Кузнєцова М. А. Інформаційне суспільство і процес його становлення
// Вісник соціально-економічних досліджень. Одеський державний економічний університет. – 2003. – №15. – С.146 - 150.
123. Кузьмин А., Рогожин А. Проблемы противодействия процессам деградации интеллектуального потенциала в Украине: некоторые подходы к уточнению понятийного аппарата исследования // Персонал. – 2002. – №3. – С.33 - 37.
124. Кульчицький Б. Економічні системи суспільства. – Львів, – 2003р.- 352с.
125. Куценко В. І., Євтушенко Г. І. Людський капітал як фактор соціального захисту населення: проблеми зміцнення // Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. – 1999. – №10. – С.136 - 145.
126. Куценко В. І., Шпарага Т. І. Людський капітал: місце і роль у реалізації економічних реформ // Вісник НАН України. – 1997. – №1-2. – С.27 - 32.
127. Кучма Л.Д. Доповідь про стан вітчизняної науки // Вісник Національної академії України. - №5 - 6. – 1996. – С.8.
128. Лагутин В., Карлин Н., Коробчук Т. Сфера интеллектуального труда: проблемы становления рыночных отношений // Экономика Украины. – 1995. – №2. – С.31 - 37.
129. Лагутін В. Д. Людина і економіка: Соціоекономіка: Навч. посібн. – К.: Просвіта, 1996. – 335 с.
130. Левіна І.В. Інституціональні фактори відтворення інтелектуального капіталу// Наукові праці Дон. НТУ. – 2005. – Вип.№103 - 3. – С.134 - 137.
131. Литвинова Н. П. Образование в условиях интенсификации экономики. – М.: Педагогика, 1989. – 192 с.
132. Лібанова Е., Палій О., Скуратівський В. Людський розвиток: від ідеї до державної стратегії // Вісник Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. – 1995. – №1. – С.159 - 171.
133. Лукинов И. К вопросу о концепции и модели современного экономического развития Украины // Экономика Украины. – 2001. – № 6. – С.4 - 9.
134. Лукінов І. І. Економічні трансформації наприкінці ХХ сторіччя. – К.: Ін-т економіки НАН України, 1997. – 454 с.
135. Малиновська О. Україна, Європа, міграція.- К.: "Бланк - Прес", 2004.- 170с.
136. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М.: Республика, 1992. – Т. 2. – 400 с.
137. Малицький Б., Попович О. Проблеми використання інтелектуального потенціалу та інтелектуальної власності в контексті побудови знаннєвого суспільства // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. – № 3.- С. 38 - 45.
138. Марцин В. Людський капітал в процесі економічного розвитку // Регіональна економіка. – 2006. - № 4. – С. 238 – 243.
139. Малицький Б. Стан використання вітчизняного інтелектуального потеніалу // Інтелектуальна власність. – 2005. – №12. – С.7 - 13.
140. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – 2 - е изд. – М.: -Т. 24. – 648 с.
141. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – 2 - е изд. – М.: - Т. 26.Ч. 3. – С.530 .
142. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – 2 - е изд. – М.: - Т. 46.Ч. 2. – 618 с.
143. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Т. 13. – М.: - С.400.
144. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Т. 3. – М.: - 320 с.
145. Мірошніченко О. Мирний десант до Литви // Урядовий кур'єр.- № 123. - 7 липня 2005.
146. Марцинкевич В. И. США: Человеческий фактор и эффективность экономики. – М.: Наука, 1991. – 240 с.
147. Морозов О., Оберемченко М., Пашкевич М., Чмиренко О. Напрямки використання інтелектуального капіталу компанії // Інтелектуальний капітал. - 2004. - №5. - С. 27 - 32.
148. Марчук Є. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження. "Стратегічна панорама". – 1999. – № 4. – С.15.
149. Маршалл А. Принципы политической экономии. – М: Прогресс, 1983. – Т. 1. – 560 с.
150. Махлуп Ф. Производство и распространение знаний в США. – М.: Прогрес, – 1967 – 270 с.
151. Милль Дж. С. Основы политической экономики. – М., 1980. – Т. 1.
152. Мороз О.В., Пашенко О.В. Теорія сучасного брендингу.– Вінниця, - 2003. – 103 с.
153. Нежиборець В. Правові аспекти комерціалізації інтелектуальної власності:венчурна діяльність // Інтелектуальний капітал. – 2004. – №1. – С. 35 - 41.
154. Нежиборець В.Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. – №5. – С. 60 - 68.
155. Нежиборець В. Теоретичні та практичні передумови довгострокового і середньострокового інноваційного прогнозування в економіці України //Теорія і практика інтелектуальної власності. –2007. – № 2 С. 40 - 46.
156. Ніколаєнко С. Національна інноваційна система України: формування та проблеми реалізації // Інтелектуальна власність. – 2007. - № 6 .– С. 13 - 19.
157. Ніколаєнко С. Проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування щодо захисту прав інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 2007. – №2. – С.4 - 14.
158. Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. – М.: Академия. – 1999. – 640 с.
159. Нусратуллин В., Миргазямов М. Общество ХХІ века: новые критерии и ориентиры развития // Общество и экономика. – 2000. – №11-12. – С. 5 - 17.
160. Озерський І. В. Проблеми охорони та захисту використання прав інтелектуальної власності в Україні // Економіка, фінанси, право. – 2003. – №10. – С.19 - 22.
161. Олейко В. Інтелектуальний капітал: методологічні аспекти // Інтелектуальна власність. – 2003. – №6. – С.43 - 46.
162. Оникиенко В. В. Вопросы методологии и методики исследования трудовых ресурсов. – К.: Наук. думка, 1978. – 185 с.
163. Орлюк О. Виконання наукових досліджень за державні кошти: міжнародний досвід // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. -№4. - С. 3 - 9.
164. Освіта України у перехідний період. – К.: Міжнарод. фонд "Відродження", 1997. – 84 с.
165. Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року // Урядовий кур’єр. – 1999. – 19 серпня. – №155-156. – С.10 - 11.
166. Офіційний бюлетень. Промислова власність.- 2001. - №8. – К.:Міністерство освіти і науки, Державний департамент інтелектуальної власності.
167. Отчет о мировом развитии – 1995. Трудовые ресурсы и глобализация экономики. – Всемирный Банк, США, 1995. – 174 с.
168. Панчишин С.М. Вартісні відносини в умовах сучасного капіталізму.(Питання теорії та методології) - Львів: Світ, 1990. – 216 с.
169. Патон Б.Е. Высший мировой уровень техники и технологии – стратегическая цель изобретательства // Вопросы изобретательства. –1987. – №11. – С.12 - 17.
170. Паладій М. Середній клас та його роль у формуванні інтелектуального капіталу суспільства // Інтелектуальна власність. – 2002. – №12. – С.10 - 14.
171. Паладій М. Державна підтримка інтелектуальних досягнень нації – шлях до економічного і соціального розвитку України // Інтелектуальна власність. – 2006. - № 5. – С. 4 - 7.
172. Паладій М. Ефективна правова охорона творчих досягнень нації – пріоритет державної політики в сфері інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 2007. - №4. – С. 7 - 11.
173. Петренко В. Діяльнісний підхід та інтелектуальна діяльність // Інтелектуальна власність. – 2003. – №5. – С. 37 - 41.
174. Петти В. Экономические и статистические работы. – М., 1990. – 139 с.
175. Печчеи А. Человеческие качества. – М.: Прогресс, 1985. – 312 с.
176. Пирожков С. И. О концепции трудового потенциала населения // Современная концепция трудового потенциала. – Киев, 1990. – 210 с.
177. Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 336 с.
178. Политическая экономия современного капитализма: Учеб. Пособ./ Под ред. В. С. Торкиновского. – СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1993. – 430 с.
179. Попова В., Попов В. Підсумки та напрямки інвестиційної політики в Україні // Економіка України. – 2007. - №5. - С. 35 - 42.
180. Поплавська Ж., Поплавський В. Економіко-філософські аспекти людського капіталу // Вісник НАН України. – 2002. – №12. – С.14 - 21.
181. Прахов Б. Г., Цибульов П. М. Методики вартісної оцінки прав інтелектуальної власності. – К.: УкрІНТЕІ, 1999. – 216 с.
182. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / За ред. С. І. Дорогунцова. – К., 1999. – 716 с.
183. Програма "Україна - 2010". – К., 1999. – 92 с.
184. Рудченко Ю. Кредит під заставу торговельної марки. Зарубіжний досвід та українська дійсність // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. - №2. – С.63 - 69.
185. Романюк М.Д. Міграції населення України за умов перехідної економіки – Львів.: Світ, 1999. – 290 с.
186. Ревуцький С. Негативна практика щодо порушення та невиконання основних положень при реалізації законодавства про науково-технологічну інноваційну діяльність в Україні // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. – №5. – С.79 - 85.
187. Рикардо Д. Сочинения. – М., 1995. – Т. 1. – 365 с.
188. Савельев Е., Куриляк В. Новая экономика: мода или единственный шанс для новой страны // Зеркало недели. – 2002. – №12(387). – 29 марта. – С.11.
189. Савельев С. Человеческий капитал: проблема альтернативного подхода // Образование и рынок. – 1997. – №2. – С.40 - 46.
190. Савченко В. Активна політика зайнятості на ринку праці – запорука збереження й розвитку трудового потенціалу // Україна: аспекти праці. – 1999. – №1. – С.9 - 14.
191. Саградов А. Человеческий капитал: источник развития // Экономика и жизнь. – 1998. – №1 - 2.- С. 56 - 67.
192. Самсоненко Ю.Ю. Перспективы оценки интеллектуальной собственности в России // Патенты и лицензии. – 2002. - № 11. – С.42 - 45.
193. Самуэльсон П. А., Нордхауз В. Д. Экономика. – М.: Бином – КноРус, 1997. – 920 с.
194. Ситник К. Джерело розвитку держави // Голос України. – 1998.- № 196. -С.9.
195. Семенов А. Посттейлоризм и теория человеческого капитала // МЭ и МО. – 1995. – № 9. – С. 20 - 36.
196. Сімсон О. Ідеї і бренди як інновації в бізнесі // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. – №1. – С.65 - 73.
197. Скрипник А., Дудко В. Оцінка тіньового сектора економіки України.-"Вісник НБУ". №4. - 2000. - С.17 - 25.
198. Сімсон О. Інновації у сфері творчості і шоу-бізнесу // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. - №6. - С. 39 - 46.
199. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: Соцэкгиз, 1956. – 490 с.
200. Соціально-економічне становище України за 1997 рік // Міністерство статистики України. – С.5.
201. Сорочинський Ю. Цілі державного управління інноваційною діяльністю // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006. - №2. - С. 57 - 62.
202. Статистичний збірник. Регіони України // За редакцією О.Г. Осауленка. Ч -1.– Київ. - 2006. – 511 с.
203. Статистика України. – 2006. – №3. – С. 66 - 70.
204. Стюарт Крейнер. Брэнды, которые изменили бизнес: полная коллекция величайших брэндов мира – СПб., 2004. – 315 с.
205. Толковый словарь русского языка / Под ред. Лопатина В. В., Лопатиной Л. Е. – М.: Рус. Яз., 1990. – 704 с.
206. Тарасевич В.М. Економічна теорія. – К.:- 2006 – 780 с.
207. Троффлер О. Будущее труда // Новая технократическая волна на Западе. – М., 1986. – 280 с.
208. Трудовий потенціал, зайнятість і ринок праці (Теорія і практика) / За ред. М. І. Долішній, С. М. Злупко, Т. С. Злупко, Т. Б. Токарський. – Львів, 1997. – 340 с.
209. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. – СПб., 1911. – 260 с.
210. Удовиченко С., Трусевич В. Особливості ліцензування прав на об'єкти інтелектуальної власності // Економіка України. – 2007. №5. – С. 60 - 66.
211. Экономика: свобода и солидарность. - М.,Наука,1991, - 234с.
212. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України (2000 р.) // Урядовий кур’єр. – 2000. – №34. – 23 лютого. – С. 5 - 12.
213. Уманців Г. Проблеми ідентифікації, оцінки та обліку інтелектуального капіталу підприємства // Інтелектуальна власність. – 2007.- № 3.- С. 29 - 33.
214. Федоренко В. Інвестиції та економіка України // Економіка України. – 2007. №5. – С. 12 - 16.
215. Фишер С., Дорибуш Р., Шмалензи К. Экономика. – М., 1993. – 829 с.
216. Харкянен Л. Інвестиції в людину – фактор розвитку економіки // Віче. – 2000. – №11. – С. 97 - 105.
217. Федчук С. Стан та перспективи підтримки діяльності інноваційних структур шляхом здійснення видатків з публічних фондів коштів // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007.- № 4.- С.49 - 57.
218. Холодная М. А., Гельфман Э. Г. И