РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ В РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ 11
1.1 Поняття та сутність організаційного і функціонального забезпечення організації управління в регіоні 11
1.2 Закономірності і принципи реформування системи управління в регіоні 28
1.3 Методика та технологія реформування організаційного та функціонального змісту управління регіональним розвитком 38
Висновки до розділу 1 52

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО - ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ВІДТВОРЮВАЛЬНИМИ ПРОЦЕСАМИ В РЕГІОНІ 59
2.1 Еволюція організаційного і функціонального змісту регіонального управління 59
2.2 Аналіз функціонування регіональної економічної системи і управління 73
2.3 Оцінка залежності ефективності управління регіональним розвитком від організаційно-функціонального реформування 93
Висновки до розділу 2 107

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ 113
3.1 Організаційно-функціональне моделювання системи регіонального управління 113
3.2 Нормативно-правове забезпечення управління в регіональних економічних системах 128
3.3 Удосконалення адміністративно-територіального устрою як напрямок реформування управління у територіальних формуваннях 139
Висновки до розділу 3 151

ВИСНОВКИ 157

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 168

ДОДАТКИ 186

ВСТУП

Регіоналізація суспільних процесів в економіці України об’єктивно обумовила пошук раціоналізації управління на різних ієрархічних рівнях влади. Основні напрямки розвитку цього процесу ґрунтуються на визначенні функцій і повноважень між державою, регіонами та органами місцевого самоврядування, з акцентом їх передачі на нижчі рівні управлінської вертикалі. Зрозуміло, що при цьому повинні реформуватися і існуючі організаційні структури управління. Вважається, що посилення впливу регіональних управлінських систем і систем місцевого самоврядування зумовлюється необхідністю більш раціонального використання наявних матеріальних, фінансових і трудових ресурсів в конкретній території та максимального забезпечення потреб її населення. Сьогодні місцеві органи влади не мають повноцінного законодавчого і науково-методологічного забезпечення для виконання нових повноважень в умовах регіоналізації економіки. Це призводить до повільного реформування системи управління на місцевому рівні, невиконання притаманних їм функцій, що є однією із причин недостатніх темпів здійснення економічних та соціальних перетворень. В цьому зв’язку особливого значення набуває вивчення і використання нагромадженого досвіду реформування економічних систем, правильне використання існуючих наукових розробок з питань організації управлінських процесів на регіональному рівні, розробка конкретних пропозицій по удосконаленню всієї роботи, пов’язаної з удосконаленням діючої системи управління в регіонах до сучасних вимог.
Актуальність теми. Трансформація соціально-економічних відносин, що відбувається в Україні, обумовила необхідність переосмислення та обґрунтування пріоритетів регіонального розвитку і в зв’язку з цим формування механізмів управління, адекватних процесам регіоналізації в державі і регіонах. Зміст цих перетворень багато в чому визначає перехід соціально-економічних відносин від принципів жорсткої планово-директивної розподільної системи в русло ринкових відносин, формування адекватної ринку системи регулювання суспільних процесів відтворення на регіональному і місцевому рівнях. Це потребує визначення і законодавчого закріплення нових функцій і повноважень місцевих органів влади та реформування під них діючих організаційних структур управління. У науково-методологічному плані сама практика реформування існуючих організаційних структур управління у регіонах є складною комплексною проблемою, дослідження якої потребує багатоаспектного підходу із застосуванням системної теорії наукового управління.
З опублікованих останнім часом результатів фундаментальних досліджень із даної проблематики виділяються глибиною і шириною охоплення проблем регіонального розвитку та обґрунтованістю наукових положень праці О.М. Алимова, І.К. Бистрякова, М.П. Бутка, Б.М. Данилишина, М.І.Долішнього, С.І. Дорогунцова, Т.А. Заяць, В.І. Куценко, А.С. Лисецького, А.Г. Мазура, В.К. Мамутова, Я.Б. Олійника, В.І. Пили, В.К. Симоненка, А.В. Степаненка, М.Ф. Тимчука, М.І. Фащевського, Л.Г. Чернюк, М.Г. Чумаченка та інших.
Разом із тим багато проблем, які стали особливо актуальними в нинішній економічній ситуації, вимагають додаткових системних досліджень. В економічній теорії і практиці залишаються недостатньо з’ясованими і вирішеними питання щодо визначення теоретичного поняття та сутності реформування системи управління як економічної категорії та управлінської діяльності, його місця і ролі в науковій методології. З іншого боку, малодослідженим залишається коло питань, пов’язаних з внутрішньою організацією реформування організаційних структур управління. Це стосується самого змісту і технології реформування; наукового обґрунтування закономірностей, принципів і методів реформування на регіональному рівні управління; визначення нових функцій і відповідних їм організаційних форм управління в регіонах та їх оптимізації; нормативно-правового забезпечення розвитку регіонального управління, вдосконалення адміністративно-територіального устрою країни, як системної функції реформування діючої системи управління тощо. Потребує подальшого дослідження аналітична складова регіонального розвитку, особливо в тій частині, де визначається результативність регіональної економіки від діяльності місцевих органів влади і управління. У практичній роботі регіональних органів недостатньо використовуються методи багатоваріантних рішень, заснованих на прийомах математичного моделювання ефективності управлінських організаційних структур.
Необхідність наукової розробки зазначених проблем і зумовила вибір даної теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно з темами науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, зокрема такими: 3.1.5.63. “Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (номер держреєстрації 0100U00657), де автором запропоновано концептуальні напрями розвитку (реформування) системи регіонального управління; ІІІ-7-06 (90) „Економічний простір та динаміка розвитку продуктивних сил України” (номер держреєстрації 0106U005191), у межах якої автором обґрунтовано шляхи удосконалення територіальної структури регіональних систем.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування теоретико-методологічних підходів та розробка практичних рекомендацій по реформуванню системи регіонального управління в умовах регіоналізації та глобалізації економіки.
Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань :
- узагальнення теоретичних положень щодо сутності і змісту організаційно-функціонального реформування регіонального управління як економічної категорії та практичної діяльності органів регіональної влади;
- визначення закономірностей та уточнення принципів і методів реформування регіонального управління, їх взаємозв’язок та значення у формуванні наукової методології;
- узагальнення та наукове обґрунтування методичних положень по практичному здійсненню реформування діючих структур управління, що дозволяє визначити порядок у проведенні цієї роботи;
- дослідження еволюції форм і змісту регіонального управління залежно від розвитку економічних систем;
- формування показників оцінки залежності ефективності регіонального управління від якості його організаційно-функціонального забезпечення;
- визначення залежності стану функціонування регіональних економічних систем від ефективності діяльності діючих органів влади і управління;
- вироблення пропозицій по нормативно-правовому забезпеченню процесів управління в сучасних регіональних економічних системах;
- розробка пропозицій по реформуванню адміністративно-територіального устрою в просторовій організації регіональної економіки;
- обґрунтування пропозицій по формуванню раціональних структур і функцій та рівнів регіонального управління відповідно до регіоналізації суспільних процесів.
Об’єктом дослідження є процеси реформування управління регіональним розвитком, його структурна організація і функціонування в умовах регіоналізації економіки.
Предметом дослідження виступає сукупність теоретичних, методологічних і прикладних проблем, що виникають у процесі реформування системи регіонального управління.
Методи дослідження. В якості методологічної основи в роботі були використані положення сучасної економічної теорії з проблем розвитку регіональних економічних систем та організації їх управління, праці вітчизняних та зарубіжних дослідників з питань управлінської діяльності, законодавчі та нормативні акти України.
При вирішенні поставлених задач відносно реформування управління регіональним розвитком у дисертації використовувались методи: системний підхід, аналізу та синтезу, узагальнення і порівняння, графічний, картографічний, монографічний, індексний, розрахунково-конструктивний, балансовий, нормативний. Зокрема, для визначення стану та змісту реформування системи регіонального управління застосовувались монографічний метод та структурно-функціонального аналізу; для аналізу структурно-функціональної організації регіонального управління були використані методи статистичного аналізу, групування, індексний, нормативний, математичного моделювання. Інформаційну базу дослідження складають статистичні та звітні дані Міністерства економіки, Державного комітету статистики України, Управління статистики Вінницької області, інших міністерств, відомств, наукові доробки вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів з проблем управління регіональним розвитком.
Наукова новизна одержаних результатів. На основі комплексного дослідження в роботі обґрунтовано теоретичні, методичні та практичні засади реформування системи регіонального управління відповідно до вимог ринкової економіки та напрямів регіоналізації. Найбільш важливими результатами, що характеризуються новизною і розкривають зміст дисертаційної роботи, є наступні:
вперше:
- визначено економічний зміст та розкрито сутність поняття “організаційно-функціональне реформування регіонального управління” як окремої підсистеми діяльності, спрямованої на зміну структури і функцій органів регіональної влади в умовах регіоналізації економіки;
- сформовано економіко-математичну модель залежності ефективності господарської діяльності управлінських одиниць регіону від стану управлінської діяльності на місцях, що дозволяє визначити доцільність розширення їх функцій і повноважень;
удосконалено:
- систему та розкрито зміст спеціальних наукових принципів як керівних ідей по здійсненню реформаційних дій, зокрема таких як: варіантність, ієрархічність, цільової орієнтації, субстаціонарної єдності, доцільної різноманітності, єдності керівництва, відповідності функції і організаційної форми, мінімуму зв’язків, які складають методологічне підґрунтя реформування системи регіонального управління;
- методичні підходи стосовно технології здійснення реформаційних дій, яка включає поетапність їх здійснення та класифікацію структур управління залежно від притаманних їм функцій;
- комплекс показників привабливості адміністративних районів регіону, що дозволяє визначити рівень організації управління в просторовій організації регіональної економіки;
отримали подальший розвиток:
- методичні підходи до обґрунтування оновленої системи регіонального управління, включаючи його рівні, організаційні форми, функції і повноваження, що кореспондується з європейською практикою та вимогами регіоналізації;
- нормативно-правові засади регулювання у вигляді концепцій першочергових законів: про адміністративний регіон (область), про регіональне управління, про бюджетне регулювання регіонального розвитку, прийняття яких дозволить закріпити делеговані функції і повноваження за рівнями управління в регіонах;
- пропозиції по вдосконаленню адміністративно-територіального устрою країни на зразок об’єднаної Європи, що на практиці призведе до розширення функціонального змісту і організаційного оформлення органів управління в регіональних економічних утвореннях.
Відмінність отриманих наукових результатів від існуючих розробок полягає також у тому, що реформування діючої системи управління регіональним розвитком у роботі пропонується здійснювати на оновленій науково-методологічній базі, в основу якої покладено комплексний підхід та системний аналіз, що відповідає вимогам наукової регіоналістики.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційній роботі наукові результати дають можливість здійснити реформування системи управління в регіонах України; вони також можуть бути основою для вирішення теоретико-методологічних проблем організації регіонального розвитку відповідно до процесів регіоналізації та вимог ринкової економіки. Деякі результати дослідження можуть знайти застосування при реалізації Стратегії державної регіональної політики, у роботі регіональних органів влади, розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів.
Окремі положення дисертаційної роботи використані Вінницькою обласною радою у проектних матеріалах по реформуванню системи місцевого самоврядування у Вінницькій області (довідка № 215-20-991 від 13.12.2007 р.), Вінницькою облдержадміністрацією – для цілей раціоналізації управлінських структур у регіоні (довідка № 3775 від 10.12.2007 р.), Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України – при прогнозуванні розвитку регіонів (довідка № 01-11/1085 від 07.12.2007 р.), а також у Вінницькому державному аграрному університеті при викладанні курсів “Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка” та “Державне управління і регулювання економіки” (довідка № 01-1453 від 10.12.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійних наукових досліджень і одноосібно виконаною науковою роботою, у якій викладено авторський підхід до розв’язання важливого наукового завдання – розробки методологічних і методичних засад реформування управління регіональним розвитком та формування на цій основі ефективної системи господарювання у адміністративно-територіальних одиницях. Наукові результати дисертаційної роботи належать особисто автору і є його внеском у розвиток економічної науки, зокрема у таку її галузь, як розвиток продуктивних сил і регіональна економіка. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ідеї і висновки, що належать особисто автору.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були апробовані на шести міжнародних та вітчизняних науково - практичних конференціях, зокрема на: Регіональній
науково-практичній конференції „Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки Вінниччини” (м. Вінниця, 24 листопада 2004 р.); II Miedzynarodoweyj naukowe-praktycznej konferencji „Wyksztacenie I nauka bez granic - 2005” (м. Прага, 19-27 грудня 2005 року); IV Регіональній науково-практичній конференції “Організаційно-правові аспекти та економічна безпека сучасного підприємництва” (м. Вінниця, 23 березня 2007р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Пріоритети економічного розвитку України: історія та сьогодення” (м. Вінниця, 10-11 квітня 2007 р.); IV Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції „Сучасний соціокультурний простір – 2007” (м. Київ, 20-22 вересня 2007 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції „Ринкова трансформація економіки АПК” (м. Харків, 27-28 листопада 2007 р.)
Публікації. Основні теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації дисертаційного дослідження викладені в 12 наукових працях загальним обсягом 4,1 друк. арк., з них 6 опубліковано у наукових фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг становить 205 стор. комп’ютерного тексту, у тому числі 13 таблиць, 28 рисунків та 19 додатків на 20 сторінках, список використаних джерел з 218 найменувань на 18 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Трансформаційні процеси, що сьогодні мають місце у економіці України і її регіонах, слід розуміти як прояв регіоналізму, тобто вирішення політичних, економічних, соціальних та інших проблем з урахуванням регіонального розвитку. Регіоналізм вимагає реалізації принципу паритетного балансу централізації і регіональної децентралізації влади, що передбачає перенесення предметів відання і відповідальності від малорухливого центру до більш мобільних і місцево-орієнтованих регіональних структур. Усе це породжує непросту проблему обґрунтування змісту і напрямів реформування існуючих систем управління економікою на різних ієрархічних рівнях, яку слід вирішувати у рамках системної наукової методології.
У дослідженні акцентується увага на визначенні категорії реформування системи регіонального управління та його організаційного і функціонального змісту. При цьому під реформуванням розуміється така управлінська діяльність, яка спрямована на зміну основних аспектів функціонування організації. Внутрішній аспект реформування управлінських систем проявляється як у організаційному розвитку (зміні структури організації), так і у організаційних змінах (освоєння організацією нових ідей і моделей розвитку, що призводять до її зміни).
Функціональний зміст реформування розуміється як управлінська діяльність, орієнтована на визначення цілеспрямованого впливу на основні види діяльності апарату управління організації у цілому та областей спеціалізації (виробництво, фінанси, маркетинг, персонал), зокрема. Конкретний зміст організаційно-функціонального реформування проявляється у вирішенні сукупності завдань: перерозподілу повноважень і функцій управління регіональним розвитком від держави до регіонів і органів місцевого самоврядування; нормативно-правовому закріпленню делегованих повноважень і функцій за рівнями управління; обґрунтування доцільних форм і типів організаційних структур і їх оновленого функціонального наповнення на різних ієрархічних рівнях; адміністративно-територіальному упорядкуванню існуючого економічного простору до вимог європейської практики.
Організаційно-функціональне реформування може бути ефективним лише за умови дотримання вимог діючих законів управління та їх проявів у вигляді стійких закономірностей і наукових принципів, у відповідності з якими управлінська система створюється, розвивається і удосконалюється. Системний аналіз дозволив визначити найбільш суттєві і повторювальні стосовно управління закони, до яких віднесено: погодження інтересів, організації управління, співвідношення систем і концентрації функцій управління та їх прояву у вигляді наступних закономірностей: поєднання централізації і децентралізації в управлінні; наявності ієрархічності рівнів управління регіональним розвитком; співвідношення системи, яка управляє і системи, якою управляють; відповідності змісту регіонального управління організаційним формам і цілям суб’єктів господарювання на території; поєднання змісту функції управління і типу організаційної структури управлінського органу.
Крім того, наукове обґрунтування реформаційних дій у роботі спирається на сукупність наукових принципів, які класифіковані на такі, що відносяться до всієї управлінської системи і такі, що слугують підґрунтям для здійснення реформування: принцип ієрархічності, який передбачає багатоступеневу побудову управлінської системи; принцип доцільної і необхідної різноманітності організаційних структур, який орієнтує на те, що просту функцію повинна виконувати проста структура, а складну - складна структура; принцип зворотного зв’язку пропонує не ускладнювати без необхідності пропоновані управлінські органи для збереження інформаційного забезпечення; принцип погодження новоствореної структури орієнтує на адаптацію, тобто погодження із попередньою структурою; принцип цільової орієнтації регіональних управлінських структур диктує необхідність створення нових і удосконалення діючих структур у відповідності до зміни цілей регіонального розвитку; принцип ефективності новоствореної організаційної структури слід розуміти з одного боку – як її можливість більш повної реалізації тієї чи іншої управлінської функції, а з іншого – ліквідація непотрібних ланок управління у самій структурі, тобто її економічність; принцип субстаціонарної єдності означає, що новостворені чи реформовані управлінські структури повинні чітко погоджуватися зі структурами об’єкта управління і передбачати їх комбінування.
Науковий підхід передбачає також виділення стійких підходів у вигляді принципів внутрішньої погодженості регіональних структур управління, зокрема: принцип поділу управлінської праці, який згідно з відомим економічним законом, передбачає створення управлінь, комітетів, відділів, служб, секторів у самій структурі апарату управління; принцип єдності керівництва, під яким слід розуміти необхідність діяльності усіх наявних регіональних органів на єдину мету розвитку; принцип мінімуму зв’язків означає, що всю наявну у регіоні управлінську систему слід поділити на підсистеми, які повинні самостійно, без значних контактів між собою, здійснювати притаманні їм функції.
Наукова методологія реформування регіональних управлінських структур передбачає систематизацію та урахування сукупності факторів і методів, які впливають на її здійснення, а також окреслення чисто технологічного підходу у цій справі. У роботі наводиться їх перелік і зміст. Зокрема, акцентується увага на соціально-економічних, соціально-політичних, виробничо-технічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних та зовнішньоекономічних факторів розвитку регіональної економіки та методологічних підходів при здійсненні реформування, таких як: нормативно-функціональний, функціонально-технологічний, системно-цільовий, експертний, аналогічний.
У роботі пропонується загальний методичний підхід до формування структур управління у регіонах, який складається із наступних етапів: структуризація цілей і завдань організацій і системи управління нею; побудова макроструктури апарату управління; виділення підрозділів апарату управління, структура яких підлягає обґрунтуванню на базі експертно-фактографічного аналізу; побудова окремих підрозділів; оцінка ефективності варіантів організаційних модулів і вибір серед них найкращих; побудова загальної організаційної структури управління регіоном.
Реалізація методології реформування управлінських структур пропонується як поетапність дій: на першому етапі визначаються цілі і склад об’єкта реформування; на другому етапі передбачається формування завдань під визначені управлінські цілі; на третьому і четвертому етапах проводиться ранжування вимог, що висуваються до майбутніх організаційних структур; на п’ятому – визначається ієрархія структур управління регіональним розвитком; на шостому – визначається загальний склад ланок управління із завданнями, що за ними закріплюються; на сьомому етапі здійснюється розподіл функціональної і адміністративної відповідальності між керівниками підрозділів, формується внутрішня структура самих підрозділів і система їх підпорядкування; на восьмому і дев’ятому етапах розподіляються трудові і матеріальні ресурси; на десятому етапі документально оформляється вже розроблений проект структури управління, включаючи організаційно-структурну схему апарату, штатний розпис і положення про структурні підрозділи, посадові інструкції виконавців.
Дослідження у роботі еволюції регіонального управління передбачає виділення п’яти етапів розвитку, з яких чотири відносяться до постсоціалістичного періоду. Лише на п’ятому етапі, розпочинаючи з 1994 року, у економічному розвитку регіонів України стали відбуватися процеси демократичних перетворень. Це проявилось у відході від партійного керівництва економікою; здійсненні роздержавлення і приватизації власності; децентралізації окремих сфер управління; перегляді пріоритетів розвитку територій з акцентом на суспільні потреби населення; формуванні регіональної відтворювальної моделі у рамках переважно самостійного вирішення усіх нагальних потреб регіону та орієнтації на експорт.
Комплексна адаптація до ринкових умов спричинила формування нової управлінської ідеології у регіонах і, відповідно, нового організаційно-функціонального забезпечення управління місцевих органів влади. Виникла потреба у реалізації пріоритетів розвитку окремих регіонів і територій, виходячи із наявності трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, обґрунтування критеріїв і вибору шляхів розв’язання виробничо-технічних, соціально-економічних та екологічних завдань з урахуванням інтересів комплексного розвитку територій; об’єднання зусиль підприємств і організацій різних форм власності разом із місцевими органами влади для вирішення здебільшого соціальних проблем, розробки стратегії реалізації власних регіональних економічних інтересів та сценаріїв як можливості реалізації управлінських стратегій; регіональної політики як сукупності дій, спрямованих на досягнення визначених параметрів розвитку регіональної економіки. Сукупна дія зазначених факторів об’єктивно вимагала розширення функцій і повноважень регіонів у рамках демократизації і регіоналізації суспільних процесів.
Аналіз стану організації управління у регіоні на прикладі Вінницької області показує на існуючі диспропорції економічного відтворення та відсутність комплексності розвитку територій. Більшість підприємств промисловості регіону не мають замкненого циклу виробництва, а працюють у кооперації з підприємствами інших областей, що виробляють кінцеву продукцію.
За період незалежності значно понизились позиції по виробництву продукції тваринництва, що пов’язано у першу чергу з різким скороченням поголів’я великої рогатої худоби на відгодівлі. Недосконалість економіки регіону проявляється також у значній варіації рівня прибутковості окремих галузей виробництва. Для різних адміністративних регіонів області характерні різні рівні їх привабливості для ведення економічної діяльності. Це зумовлено як об’єктивними причинами (промисловим, демографічним, земельним потенціалом), так і суб’єктивними чинниками – діями місцевих органів влади і управління. Підтвердженням цього слугують аналітичні розрахунки привабливості окремих районів і територій за індексами оновлення, ліквідації та збереження зареєстрованих підприємств різних форм власності. За індексом оновлення найвищий показник спостерігається у Теплицькому, Іллінецькому, Бершадському та Вінницькому районах; ліквідності – в Хмільницькому, Тростянецькому та Тульчинському районах; збереження – в Тульчинському, Тростянецькому, Іллінецькому, Хмільницькому, Ямпільському районах.
Оскільки Вінницька область є аграрно-промисловим регіоном, у роботі здійснено також ранжування районів за рівнем аграрного і промислового розвитку за допомогою індексів зосередження та інтенсивності, які ґрунтуються на відношенні частки району у валовому виробництві продукції сільськогосподарського виробництва та промисловості до, відповідно, частки району у території і населенні області. Результати показують на досить високе значення індексу зосередження у Вінницькому, Немирівському та Тростянецькому районах, а індексу інтенсивності – у Тростянецькому районі. Розрахунок інтегрального показника привабливості для бізнесової діяльності показав найвище значення у Немирівському, Калинівському, Крижопільському та Піщанському районах. Зазначене дає підстави стверджувати, що місцеві органи влади неоднозначно здійснюють свої повноваження і функції стосовно здійснення регулюючого впливу на характер економічного відтворення територій.
Оцінка ефективності регіональних органів влади і управління по виконанню притаманних їм функцій у роботі здійснювалась на основі застосування математичних методів. При цьому ставилось завдання оцінити ефективність управління через вирішення задач по розширенню обсягів виробництва, оптимізації прибутків суб’єктів підприємницької діяльності, забезпечення соціальних стандартів, зростання доходів населення та інше.
За результатами моделювання було оцінено, що з 2004 по 2006 р.р. по адміністративних районах Вінницької області простежується значне зростання довгострокових капітальних вкладень, витрати на освоєння яких не покриваються за рахунок прибутків від операційної діяльності. Встановлено також, що у окремих адміністративних районах області спостерігається тенденція скорочення зареєстрованих підприємств, як при скороченні працюючих, так і при постійній чисельності.
У містах області фактичний обсяг капітальних вкладень не відповідає рівню доходу підприємств від реалізації продукції, робіт та послуг при значних середніх витратах, що відображається на зменшенні середнього рівня рентабельності. Реалізація потенційних резервів у господарській діяльності регіону вбачається у збалансуванні операційних та інвестиційних витрат при умові поліпшення заходів контролю з боку регіональних органів влади і управління.
Здійснення організаційно-функціонального реформування системи регіонального управління передбачає впровадження його п’ятирівневої системи організації у державі: загальнодержавний, міжрегіональний, регіональний, муніципальний, районний. Окремим видом (базовим) слід вважати рівень місцевого самоврядування, який не відноситься ні до державного, ні до регіонального.
Загальнодержавний рівень регіонального управління слід спроектувати на розроблення програм соціально-економічного, науково-технічного і екологічного розвитку та розміщення продуктивних сил. Органом цього рівня є Міністерство регіонального розвитку та будівництва.
Міжрегіональний рівень управління проектується як інструмент довготермінового прогнозування, індикативного планування, розміщення продуктивних сил, ефективний засіб вирішення державних і міжрегіональних проблем. Органом управління макрорегіону можуть бути такі його форми як Асоціація міжрегіонального розвитку чи Міжобласна рада.
Регіональний рівень є найважливішим у системі регіонального управління. Тут здійснюється середньотермінове комплексне прогнозування, індикативне планування і кооперація людської діяльності у всіх сферах виробництва. Саме на цьому рівні мають реалізуватися завдання економічної самостійності розвитку регіону, оскільки саме на рівні області задовольняється значна частина першочергових потреб людини. Органом регіонального управління в області може бути Економічний комітет (рада), очолюваний головою облдержадміністрації чи першим його заступником з економічних питань.
Відокремлення у окремий рівень управління міста-регіону знаменує собою особливий вектор розвитку регіональної економіки. На цьому рівні окрім існуючих муніципальних органів доцільно було б створити також Ради розвитку із залученням у їх склад науковців і практиків з місцевої проблематики господарювання.
Районний рівень управління доцільно залишити у вигляді Рад районного розвитку, за умови, згідно проекту адміністративної реформи, ліквідації райдержадміністрацій. Така структура буде спроможна вирішувати усі нагальні завдання по облаштуванню територій району, розвитку підприємництва та здійснення заходів по охороні навколишнього середовища.
Місцеве самоврядування – це рівень управління, який є ні державним, ні регіональним. Його особливість у тому, що на ньому здійснюється повне самоврядування на засадах самоорганізації. Його завдання – це благоустрій і облаштування територіальних громад.
Правове реформування системи регіонального управління у дослідженні пропонується здійснювати за рахунок формування концепцій необхідних законів. Зокрема, концепція закону про адміністративний регіон (область) передбачає: закріплення поняття „адміністративний регіон(область)”; визначення повноважень центру і регіону стосовно впливу на економічний розвиток; окреслення важелів впливу регіональних органів влади на характер економічного відтворення у підвідомчих територіях.
Концепція закону про регіональне управління вміщує в собі такі найважливіші положення: регіональне управління є окремим видом суспільного управління, що має свою науково-теоретичну базу і механізми впливу на регулювання соціально-економічних відносин у регіоні; для виконання своїх повноважень регіональні органи влади мають достатні повноваження у використанні місцевих природно-сировинних ресурсів та формування власних бюджетів; регіон повинен мати власний єдиний управлінський орган у вигляді Ради чи Комітету регіонального розвитку з процедурою його створення і реформування.
Закон про бюджетне регулювання регіонального розвитку повинен ґрунтуватися на таких принципових положеннях: визначення пропорцій регулюючих доходів (податків) і процедури здійснення самого бюджетного процесу; сукупність договірно-погоджувальних механізмів між державою і регіоном у сфері міжбюджетних відносин; перелік прямих податків і зборів для рівня місцевого самоврядування, відрахувань від прямих державних податків, а також дотацій за виконання державних функцій.
Непротирічність і ефективність вирішення вищеперерахованих законодавчих норм і концептуальних уявлень можлива лише за умови, що вся організація і технологія законодавчого процесу буде спиратися на єдину і підтриману усіма суб’єктами управління (держава, регіони, місцеве самоврядування) правозакріплену концепцію управління регіональним розвитком. Розробка нормативно-правової бази регіонального управління дозволяє на практиці сформувати механізм взаємовідносин між центром, регіонами і місцевим самоврядуванням, який може включати в себе етапи, форми і технологію здійснення.
Магістральним напрямком реформування системи регіонального управління є зміна існуючого територіального устрою країни. Це викликано значними диспропорціями у території адміністративних утворень, щільності населення у них та соціально-економічних показниках розвитку. Зазначене дає підстави стверджувати, що існуюча організація влади і управління у регіонах та на місцевому рівні не відповідає загальноприйнятій європейській практиці та принципам субсидіарності, закладеним у Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яку ратифікувала Верховна Рада України у 1997 році. Невиконання положень Хартії і, як наслідок, взятих на себе зобов’язань, є суттєвою перешкодою на шляху до інтеграції у Європейське співтовариство, задекларованого Україною.
Згідно проекту закону України „Про територіальний устрій України” передбачається трансформація існуючого територіального устрою з виділенням таких рівнів адміністративно-територіальних одиниць як громада, район, регіон, місто-регіон. При цьому громада буде базовим рівнем територіального устрою, що утворюється з одного чи декількох поселень за умови, якщо у її межах проживає не менше 5000 жителів; район включатиме об’єднання громадян і громад для забезпечення реалізації суспільних інтересів, за умови, якщо у його межах проживає не менше 70 000 жителів; регіон включатиме у себе об’єднання адміністративних районів для здійснення спільних інтересів та збалансованого розвитку усіх підконтрольних територій. Передбачається, що за умови наявності у одній громаді хоча б одного міста, чисельність якого становитиме не менше 750 000 жителів, такій громаді надається статус міста-регіону. Слід підкреслити, що міста-регіони не будуть входити до складу районів та регіонів, у межах яких вони знаходяться.
Пропонована модель організації економічного простору України дозволяє забезпечити: створення на основі базових адміністративно-територіальних одиниць – громад з дотриманням принципу первинності місцевого самоврядування; затвердження трирівневої територіальної системи управління: громада, район, регіон з визначенням розширених повноважень адміністративно-територіальної одиниці відповідного рівня; ліквідацію на районному рівні державних адміністрацій та передачу їх функцій органам місцевої влади у відповідності до Європейської Хартії про місцеве самоврядування; удосконалення механізму формування представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів та оптимізацію їх структури.
У той же час, пропонований варіант реформування територіального устрою не передбачає укрупнення областей до вимог єврорегіонів по кількості жителів. Створення макрорегіонів на зразок європейських дозволило б надати їм функції міжрегіональної інтеграції, розробку програм розвитку, реалізації крупних інвестиційних та екологічних проектів тощо. У пропонованому законі окрім закріплення нових функцій на рівнях громада – район – регіон доцільно було б закріпити стійкі джерела формування бюджетів усіх рівнів, а також перелік трансфертів і дотацій від держави на виконання делегованих повноважень.
Викладені підходи, аналітичні розрахунки і пропозиції представляють собою концентрований вираз науково-практичного реформування системи регіонального управління у відповідності до вимог регіоналізації економічного розвитку та демократизації суспільних процесів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамов Б.І. Організаційно-економічні основи управління розвитком міст / Адамов Б.І. – К.: Гарт, 1998. – 216 с.
2. Адміністративна реформа: Світовий досвід. / [зібр. документів і матеріалів]. -Т.ІІ. Республіка Польща. Ч.2. Загальні засади адміністративної реформи у Польщі. Кн. 8. Вип.. 6. – К. : УАДУ, 2001. - 91 с.
3. Адміністративно – територіальний устрій України. Проблемні питання та можливі шляхи їх вирішення / [за заг. ред. В.Г. Яцуби].- К.: Поліграфічний центр Укр. ДАГП Мінекоресурсів України, 2003. -321 с.
4. Адухов А. Реформирование экономики и взаимодействие центра и регионов Российской Федерации /Адухов А.//Вопросы экономики.– 1996.-№5.–С.113-118.
5. Актуальні проблеми управління територіями в Україні: матеріали наук.-практ. конф., (Київ , 26-27 лист. 1992 р.) .–К., 1998. – 348 с.
6. Амоша О. Реструктуризація промисловості (організаційно-економічний аспект) / Амоша О.// Вісник НАН України. – 1998. - № 9-10. – С.33-41.
7. Андрушків Б. Регіональне управління економікою / Андрушків Б.// Економіка України.- 1995.- №3. - С.82-85.
8. Артеменко В. Організаційно-інформаційне забезпечення міського самоврядування в Україні: принципи і напрями / В. Артеменко // Регіональна економіка. - 1997.- №3. – С.75-83.
9. Біленчук П.Д Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): навч. пос. / П.Д.Біленчук, В.В Кравченко., М.В Підмогильний. - К.: Атіка, 2000.–304 с.
10. Биренберг Б.М. Организация управления народным хозяйством в регионе / Б.М. Биренберг.– К.: Наукова думка, 1989. – 212 с.
11. Белєнький П. Теоретико-методологічні засади регіонального розвитку економіки України / П. Белєнький, О. Другов // Регіональна економіка. - 2006.- №4. – С.7-17.
12. Близнюк А.М. Региональные проблемы развития экономики Украины / А.М Близнюк .-Донецк: ДонДУОЭТ, 2001.- 86 с.
13. Бодди Д. Основы менеджмента.: [пер. с англ] / Бодди Д., Пейтон Р. ; под. ред. Ю.М. Контуревского. - СПб: Питер, 1999. – 816 с.
14. Братута О. Загальна характеристика та оцінка нормативно-законодавчої бази системи регіонального розвитку в Україні / О. Братута // Регіональна економіка.-2005.- №1. – С.7-11.
15. Бутко М.П. Розв’язання проблем регіонального розвитку / М.П Бутко // Економіка України. – 2000. - №1. – С.12-14
16. Бутко М.П. Регіональні особливості економічних трансформацій в перехідній економіці України / М.П Бутко – К.: Знання України, 2005. – 475 с.
17. Вапнярски Б. Воспроизводственный аспект планового управления региональными системами / Б. Вапнярски, Р. Шнипер, А. Новоселов. – Новосибирск: ИЭ “ОПП РАН”, 1989. – 168 с.
18. Васьков С.Т. Территориальное управление в новых хозяйственных условиях / С.Т. Васьков– М.: Экономика, 1990. – 191 с.
19. Варда Я.Острови націй: розробка стратегій локального розвитку:[пер. з пол.] / Варда Я., Клосковські В. – [2-е вид., стереотип.]. -К.: Молодь, 2005.-311 с.
20. Вежховський П. Презентація досвіду та результатів співпраці місцевої громадськості з органами влади на прикладі Кракова / П.Вежховський. – Краків: FRDL, 2002.- 7 c.
21. Верменич Я.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні / Я.В. Верменич.- К.: Інститут історії України НАН України, 2003.- 516 с.
22. Виханский О.С. Менеджмент: учебник / О.С. Виханский, Л.И Наумов.- [3-е изд.].- М.: Гардарики, 1999. – 528 с.
23. Волошин В.В. Концептуальні засади сталого розвитку регіонів України / В.В.Волошин, В.М. Трегобчук // Регіональна економіка. – 2002. – № 1. – С. 7-22.
24. Вовканич С.Й. Територіальний поділ України в системі чинників її інноваційного розвитку та євроінтеграції / С.Й.Вовканич, С.О. Цапок // Регіональна економіка.- 2007. - №1.-С.7-18.
25. Воротилов В.А. Эффективность производства в регионе / В.А. Воротилов.– М.: Наука, 1995. – 145 с.
26. Воронін А.Г. Муниципальное хозяйствование и управление: проблемы теории и практики / А.Г.Воронін.-[ 2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: Финансы и статистика, 2004.-175 с.
27. Вуйчік М. Організація та принципи функціонування органів самоврядування в Польщі / Вуйчік М.- Варшава, 2000.- 46 с.
28. Гаврилов А.И. Региональная экономика и управление / А.И. Гаврилов.- М.: ЮНИТИ, 2002.-239 с.
29. Гальчинський А. Економічна наука: проблеми методологічного оновлення / А. Гальчинський // Економіка України. - 2007.-№ 3.-С.4-14.
30. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізм реалізації / З.В. Герасимчук. – Луцьк: Надстир’я, 2001. – 528 с.
31. Герчикова И.Н. Менеджмент: [учебник для вузов] / И.Н.Герчикова.- [4-ое изд. перераб. и доп.]. - М.: ЮНИТИ: Дана, 2005. – 511 с.
32. Глазырин М. Экономическая модель местного самоуправления / М.Глазырин // Экономист. – 1999. -№11. – С. 66-71.
33. Голікова Т. Методологічні засади розмежування функцій державного управління і місцевого самоврядування / Т.Голікова // Економіка України. - 1996.- №4. – С.48-52.
34. Гончаров Ю.В. Взаємодія регіону і галузі в регулюванні структурної перебудови (на прикладі чорної металургії України): автореф. дис.на здобуття наук. ступеня д-ра екон. наук: спец. 08.02.03./ Ю.В. Гончаров.-НДЕІ Мінекономіки України. – К.; 1995. – 41с.
35. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: [учебник для вузов] / А.Г. Гранберг.- М.: ГУ ВШЕ, 2000.- 495 с.
36. Грицай О.Ф. Центр и периферия в региональном развитии / О.Ф. Грицай, Г.В. Иоффе, А.И. Трейшвин. – М.: Наука, 1991. – 168 с.
37. Гурней Ю. Введение в науку управления: [пер. с франц.] / Гурней Ю.– М.: Прогресс, 1979. – 250 с.
38. Гуревичов М. Економіка в період переходу до ринкових відносин / М. Гуревичов // Економіка України.- 1996.- №3. – С.65-70.
39. Гушта О.В. Шляхи зміцнення бюджетів органів місцевого самоврядування / О.В. Гушта // Фінанси України.- 2000.- №2. – С.69-73.
40. Данилишин Б.М. Просторова організація продуктивних сил України: мезо- та мікрорегіональний рівень / Б.М. Данилишин, Л.Г. Чернюк, М.І. Фащевський.- Вінниця: Книга-Вега, 2007. – 572 с.
41. Данилишин Б.М. Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка: навч. посіб. / Б.М.Данилишин, Д.В. Клиновий, Т.В. Пепа; за наук. ред. Б.М. Данилишина. – Ніжин: ТОВ Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2007. – 688 с.
42. Дворцов В.И. Регионам необходимо организационно-экономическое объединение / В.И. Дворцов // Региональная экономика и практика. - 2006. – № 4. – С. 22-29.
43. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року № 1001// Офіційний вісник України.-2006.-№30.- С.36-78.
44. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: навч. посіб. / [Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В. І. Мельніченко та ін.]; за заг. ред. проф. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2002.- 164 с.
45. Дзісь Г. Роль регіонів у становленні національної економіки України / Г.Дзісь // Економіка України. – 1999.- №10. – С.12-28.
46. Дністрянський М. Перспективи вдосконалення територіального політико-адміністративного устрою України: методологічні і прикладні аспекти / М.Дністрянський // Регіональна економіка. - 1997.- №2. – С.92-100.
47. Декларація щодо регіоналізму в Європі, прийнята Асамблеєю Європейських регіонів (Базель, 4 грудня 1996 р.) // Управління сучасним містом. – 2001.-№ 7-9 (3).- С.162-170.
48. Долішній М. Ринкові механізми регіонального управління / М.Долішній, О.Мошинець // Регіональна економіка. - 2001. - №3. – С.7-17.
49. Дорогунцов С.І. Перспективи економічного розвитку України: проблеми, пошук, впровадження / С.І.Дорогунцов, Б.М. Данилишин, А.С. Лисецький. - К.: РВПС НАН України, 1999. – 179 с.
50. Дорогунцов С.І., Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України / С.І. Дорогунцов, Л.Г. Чернюк, П.П.Борщевський.-К.:Нічлава, 2002. – 690с.
51. Дьомін О. Політика регіонального розвитку в умовах поглиблення ринкових реформ в Україні / О. Дьомін // Економіка України.–2003.-№6.–С.24-30.
52. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку : [за ред. акад. НАН України В.М Геєця]. - К.: Фенікс, 2003. – 1008 с.
53. Економічна енциклопедія: у 3 т. / [редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін.]– К.: Вид. центр “Академія”, 2000- Т.3.-2000. – 952 с.
54. Епіфанов А.О. Регіональна економіка: навч. посіб./ А.О. Епіфанов, І.В.Сало. - К.: Наукова думка, 1999. – 340 с.
55. Жиленкова М.М. Система показників оцінки соціально-економічного розвитку регіонів України / М.М. Жиленкова // Статистика України.- 2005.- №4. – С.51-53.
56. Жук М. Регіональне управління внутрішньою інтеграцією / М. Жук // Регіональна економіка. - 2002.- №4. – С.53-57.
57. Завадський Й.С. Менеджмент: Management / Й.С Завадський.– К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997-Т.1. 1997–543 с.
58. Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09. 04.1999 р.// Офіційний Вісник України. – 1999.- № 8.- С.1-15.
59. Закон України „Про стимулювання розвитку регіонів” від 08.09.2005р.// Офіційний Вісник України. – 2005.- № 40.- С.25-30.
60. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 20.05.1997р. №280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України.–1997.- №24.–С.379-429.
61. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 09.03.1999 р. №586 – XIV // Офіційний вісник України. – 1999. - №18. – С.3-22.
62. Закон України „Про джерела фінансування органів державної влади” від 30.06.1996р. № 783–XIV // Офіційний вісник України.-1999.-№ 31.-С.9-11.
63. Закон України „Про Генеральну схему планування території України” / Голос України. – 2005. - №5.
64. Зайцева Л.М. Региональная система управления (организационно-методологический аспект) / Л.М.Зайцева. – Донецк: НЭП НАН Украины, 1997. – 336 с.
65. Запоточний І.В. Державне регулювання регіональної економіки / І.В.Запоточний, В.І. Захарченко; [за заг. ред. д.е.н. проф. Захарченка В.І.] – Харків-Львів-Одеса: ТОВ „Одісей”, 2003.-592 с.
66. Заславский Г.А. Украина в мире регионов / Г.А.Заславский.- Одесса: Маяк, 2003.- 164 с.
67. Захарченко В.І. Трансформаційні процеси у промислових територіальних системах України / В.І. Захарченко.– Вінниця: Гіпаніс, 2004.–547с.
68. Зибарева О. Формування основ управління територіями в Україні / О. Зибарева // Регіональна економіка.-2002.- №3. - С.135-139.
69. Зотов В.Б. Управление административной территорией в городе (проблемы и перспективы) / В.Б. Зотов. – М.: Луч, 1995. – 304 с.
70. Калиновський Б. Державні гарантії і правозахисна роль державних органів щодо здійснення конституційних принципів місцевого самоврядування / Б.Калиновський // Право України.- 2002. - №10. – С.29-44.
71. Качур П.С.Міжбюджетні відносини в Україні / П.С.Качур // Економічні реформи сьогодні.-2000.-№ 31.-С.50-53.
72. Киржнер Л.А. Менеджмент организаций: уч. пособ./ Л.А. Киржнер.,
Л.П. Кленко. - К.: КАТ, 2006. – 688 с.
73. Кіндзельський Ю.Інституціональні аспекти відтворення у контексті структурних трансформацій / Ю. Кіндзельський // Економіка України.- 2007.- № 2.- С.4-13.
74. Коваленко Е.Г. Региональная экономика: уч. пособ./ Е.Г. Коваленко. - СПб.: Питер, 2005.- 288 с.
75. Коваль Я.В. Регіональна економіка: навч. посіб. / Я.В. Коваль, І.Я. Антонечко. - К.: ВД “Професіонал”, 2005. – 272 с.
76. Кожурин Ф.Д. Процесс управления: системное исследование и разработка на примере регионов / Ф.Д. Кожурин.–М.: Мысль, 1988.–215 с.
77. Козлов Л.А. Региональная экономика: новые подходы / Л.А. Козлов,
И.А Ильин, Б.М. Штульберг.– М.,1993. – 127 с.
78. Козлова О.В. Научные основы управления производством / О.В Козлова,
Н.Н. Кузнецов.– М.: Экономика, 1970. – 296 с.
79. Колодій А.М. Основи конституційного ладу України / А.М. Колодій,
В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков, В.В. Медведчук.– К.: “Либідь”, 1997. – 200 с.
80. Коломийчук В.С. Соціально-економічні механізми управління адміністративним регіоном в системі регіонального розвитку: дис. доктора екон. наук / В.С. Коломийчук - Львів, 2000. – 456 с.
81. Колосовский Н.Н. Теория экономического районирования / Н.Н. Колосовский.– М.: Мысль, 1979. – 335 с.
82. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.-К.: Просвіта, 1996.- 80 с.
83. Концепція Адміністративної реформи в Україні: Затверджено Указом Президента України від 22 липня 1998 р.- К.: Без видання, 1998.- 61 с.
84. Концепція державної регіональної політики / Указ Президента України № 341/ 2001 від 25.05. 2001р.// Офіційний вісник України. – 2001. - №22. – С.20-28.
85. Костерова Р.Я. Оценка уровня рационального использования экономического потенциала региона / Р.Я. Костерова, Н.Г. Берченко // Регион. Экономика и соціологія.- 2005.- № 1. – С.192-197.
86. Котилко В.В. Региональная экономическая политика. уч. пособ. / В.В Котилко.- М.: РДЛ, 2002. – 343 с.
87. Криниця С.О. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального самоврядування / С.О. Криниця // Фінанси України.- 1998.- №2. – С.38-47.
88. Крючковський Ю. Проблеми реформування місцевого самоврядування в Україні / Ю. Крючковський /Суспільство,29.07 2005р.-№138 (3638).–С.8-9.
89. Кубай О.Г. Науково-методологічні проблеми розвитку організаційно-структурних процесів управління в регіональних економічних системах / О.Г. Кубай // Збірник наукових праць Вінницького державного аграрного університету. -Вінниця, 2005. – Вип. 23.– С. 120-128.
90. Кубай О.Г. Функціональна адаптація регіонального управлінні до умов ринкової економіки / О.Г. Кубай // Продуктивні сили і регіональна економіка: [зб. наук. праць: У 2 ч.].- К.: РВПС України НАН України, 2006.- Ч.1.- С.31-35.
91. Кубай О.Г. Організаційно-функціональне забезпечення реалізації регіональних програм соціально-економічного розвитку / О.Г. Кубай // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - Хмельницький, 2008.- Т.2.-№1 (105).- С.172-174.
92. Кулік О.О. Перспективи регіональної економічної політики на межі ХХ та на початку ХХІ століть / О.О. Кулік // Український географічний журнал. – 1999.-№1. – С.10-15.
93. Кунц Г.С.Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций: [пер.с англ.] / Г.С. Кунц, О'донел. – М.: Прогресс, 1984 -Т.1. – 1984.- 496с.
94. Лексин В.М. Государство и регионы. Теория и практика государственного регулирования территориального развития / В.М. Лексин, А.Н Швецов. – М.: УРСС, 1997. – 372 с.
95. Лексин В. Региональная политика России: концепция, проблемы, решения / В. Лексин, Е. Андреева, А. Скотников // Российский региональный экономический журнал. – 1993. - №9. – С.50-63.
96. Лексин В.И. Территориальное устройство государства: политика реализации системной методологии анализа / Лексин В.И. // Российский экономический журнал. – 2003. - №1. – С.55-74.
97. Лексин В. Общероссийская реформа и территориальное развитие / В. Лексин, А. Шведов // Российский экономический журнал.–2004.-№8. – С. 96.
98. Лисецький А. АПК: методологія розвитку регіонів / А. Лисецький // Економіка України. – 2000. - №2. – С.59-66.
99. Луніна І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до проведення реформ / І. Луніна // Економіка України.- 1996.- №3. – С.31-39.
100. Луніна І. Формування місцевих бюджетів у контексті завдань адміністративно-територіальної реформи / І. Луніна // Економіка України.-2006.-№1.- С.23-31.
101. Мазур А.Г. Закономірності та наукові принципи регіонального управління в перехідний період / А.Г. Мазур // Україна на порозі ХХІ століття: економіка, державність: між нар. наук.-практ. конф.– Вінниця: ВТЕІ, 2000. – С.14-21.
102. Мазур А.Г. Регіональна економіка: проблеми відтворення і управління:[монографія] / А.Г. Мазур. – Вінниця ВАТ “Віноблдрукарня”, 2000. – 262 с.
103. Мазур А.Г. Нормативно-правові основи забезпечення регіонального розвитку / А.Г. Мазур // Підприємництво, господарство, право. – 2001. - №2. – С.86-90.
104. Мазур А.Г. Управління в регіональних економічних системах: теорія, методологія, практика / А.Г. Мазур.-Вінниця: ТОВ “Консоль”, 2003.– 408 с.
105. Мазур А.Г. Еволюція управлінн