КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................. 4

РОЗДІЛ 1. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ТА СВІТОВОГО РИНКІВ І ДЕРЖАВА
1.1. Постіндустріальна глобалізація: сутність, чинники, тенденції та суперечності............................................................................................... 18
1.2. ТНК і транснаціоналізація українського ринку........................... 33
1.3. Державна підтримка вітчизняного виробника як засіб забезпечення його конкурентоспроможності.............................................. 48
1.4. Можливості використання досвіду зарубіжних країн в регулюванні підвищення конкурентоспроможності............................... 62
1.5. Інформаційна складова посилення конкурентоспроможності в умовах глобалізації........................................................................................ 80
Висновки до розділу 1........................................................................... 94

РОЗДІЛ 2. КОНФЛІКТИ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ
2.1. Об’єкти і суб’єкти економічних конфліктів та форми взаємодії у конфліктних ситуаціях............................................................................... 103
2.2. Ринкова конкуренція як суперечлива форма конфлікту і співіснування підприємств........................................................................... 122
2.3. Захисні механізми конкурентоспроможності національних фірм..................................................................................................................138
2.4. Роль конкурентної розвідки у захисті та підтримуванні конкурентоспроможності бізнесу................................................................ 156
2.5. Захист інтересів національних виробників та підвищення їх конкурентоспроможності через систему технічного регулювання 169
Висновки до розділу 2........................................................................... 193

РОЗДІЛ 3. ГЛОБАЛЬНА КОНКУРЕНЦІЯ І УКРАЇНСЬКА ФІРМА
3.1. Зміна умов реалізації конкурентної політики та ринкових механізмів....................................................................................................... 201
3. 2. Нові тенденції конкуренції на глобальних ринках.................... 222
3.3. Позиціонування української фірми у світовому конкурентному просторі............................................................................... 237
3.4. Чинники, формуючі місце вітчизняних підприємств-експортерів у світовій економіці.................................................................. 261
3.5. Експертна оцінка конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств експортерів ......................................................... 272
3.6. Аналіз факторів конкурентоспроможності основних галузей промисловості України.................................................................................. 285
Висновки до розділу 3............................................................................ 308

РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ РЕСУРСНОЇ БАЗИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
4.1. Капіталізація у формуванні моделі інноваційно-інвестиційного розвитку економіки............................................................. 315
4.2. Модернізація основного капіталу як основа забезпечення конкурентоспроможності............................................................................... 335
4.3. Конкурентоспроможність, прибуток і оплата праці з позицій бізнесу............................................................................................................. 354
4.4. Розвиток людського потенціалу як провідний чинник підвищення конкурентоспроможності......................................................... 365
4.5. Вплив соціального капіталу на рівень конкурентоспроможності.............................................................................. 382
Висновки до розділу 4........................................................................... 394

РОЗДІЛ 5. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ПРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ КОНКУРЕНЦІЇ
5.1. Науково-технічна і технологічна політика держави: міра спрямованості на підвищення конкурентоспроможності економіки України............................................................................................................ 404
5.2 Держава та підприємництво: партнерство в інноваційній діяльності........................................................................................................ 420
5.3. Вплив податкової політики на науково-технічний розвиток...... 448
Висновки до розділу 5........................................................................... 480

ВИСНОВКИ........................................................................................... 490
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................ 498
ДОДАТКИ................................................................................................... 526

ВСТУП

Ключовою умовою досягнення стратегічних цілей, зміцнення політичної та економічної ролі України у світовому співтоваристві є забезпечення невпинного зростання її конкурентоспроможності. У сучасному світі, який стрімко глобалізується, здатність швидко адаптуватися до міжнародної конкуренції стає найважливішою умовою успішного і сталого розвитку кожної держави.
Актуальність теми. Глобалізація економіки модифікує процеси конкуренції на світових ринках при їх зростаючій лібералізації та транснаціоналізації, що робить конкурентне середовище України відкритим для активних дій зовнішніх ринкових суб’єктів. За таких умов уже неможливо уявляти собі результативну політику підвищення конкурентоспроможності лише як результат політики окремо взятої країни. Ця політика дедалі зростаючою мірою зумовлюватиметься взаємодією національної держави та її економіко-правової системи з міжнародними інституціями, а спосіб такої взаємодії визначатиме характер і напрями розвитку потенціалу конкурентоспроможності національної економіки.
Відтак позиціювання України у глобальному просторі полягає в тому, щоб сфокусувати увагу на змісті основних проблем національної конкурентоспроможності, зафіксувати точку відліку стану її індикаторів серед інших держав, визначити передумови для необхідних змін, розширивши спектр аналітичного уявлення та стратегічного мислення державних органів, які приймають рішення з питань забезпечення конкурентоспроможності країни.
В економічній науці проблема національної конкурентоспроможності є однією з ключових. Значний вклад у її дослідження здійснили такі західні вчені, як П. Кругман, С. Ліндер, Б. Олін, М. Портер, Д. Сакс, Л. Саммерс, Дж. Харт, Е. Хекшер. Останнім часом ці проблеми розробляються також вченими з пострадянських країн, зокрема – українськими та російськими (Я. Базилюк, О. Білорус, Б. Буркинський, М. Делягін, Я. Жаліло, В. Іноземцев, Б. Кузик, Д. Лук’яненко, С. Меншиков, І. Спиридонов, С. Соколенко, Р. Фатхутдінов, Т. Циганкова, Ю. Яковець та ін.).
Сутність глобалізації, економічні та неекономічні чинники її впливу на рівень національної конкурентоспроможності розглядались у працях таких вчених, як К. О’Рурк, Дж. Вільямсон, Р. Робертсон, М. Кастельс, М. Ільїн, В. Кувалдін, В. Колонтай, П. Кеннеді, Д. Хелд, Дж. Стігліц. Неекономічні чинники, пов’язані з сучасними процесами геополітичного домінування та культурної експансії Заходу, ґрунтовно розкрито такими вітчизняними вченими, як С. Кримський, Ю. Пахомов, Ю. Павленко. Про роль держави у процесах глобалізації висловилися такі вчені, як К. Омае, Р. Гілпін та ін. Взаємозв’язок ТНК і транснаціоналізації досліджено у працях таких вчених, як О. Гаврилюк, Б. Губський, О. Рогач, О. Шнирков, А. Шевцов, С. Якубовський, М. Бломстром, М. Кессон, Дж. Даннінг та ін.
Разом з тим у дослідженнях, присвячених конкурентоспроможності національної економіки, домінують досить однобічні уявлення про передумови для реалізації конкурентних переваг, розглядаються, насамперед, міжнародні порівняння та відповідні рейтинги, у яких Україна виглядає не найкраще. Водночас багато питань, які стосуються внутрішніх засад розвитку конкурентного середовища, залишаються в тіні. Недоліком поширених версій є й відсутність структурного аналізу взаємозв’язків у національній економіці як цілісності, що виявляє головні джерела та ключові напрями проекту модернізації, здійснення якого державою та бізнесом дозволить забезпечити необхідний рівень національної конкурентоспроможності.
У працях вітчизняних науковців О. Амоші, В. Александрової, Ю. Бажала, О. Болховітінової, З. Борисенко, В. Гейця, А. Даниленка, Б. Кваснюка, С. Кірєєва, І. Крючкової, М. Меламеда, В. Мунтіяна, Л. Мусіної, В. Семиноженка, В. Сіденка, Л. Федулової, Л. Шинкарук та ін. обґрунтовано, що саме в межах розв’язання проблеми національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації вирішується проблема формування стратегії та політики довгострокового соціально-економічного розвитку України. Однак подальшого уточнення потребують цілі, механізми, пріоритети та принципи розвитку, що закладатимуться у цій стратегії.
Подальшого дослідження потребує проблема посилення інноваційного вектора економічної динаміки як функції поліпшення макроструктурних пропорцій економіки та оптимізації відтворювальних процесів, зокрема – через інструменти інвестиційної, податкової та амортизаційної політики держави і визначення відповідних пріоритетів державної політики нагромадження.
Загальною передумовою для конкурентоспроможності національної економіки є рівень її капіталізації. Тому одна з центральних проблем полягає в активізації інвестиційно-інноваційної модернізації економіки та її технологічному оновленні. Цій проблемі присвячено чимало сучасних як зарубіжних, так і вітчизняних наукових досліджень. Проблеми нагромадження та інноваційного оновлення основного капіталу розглядали такі спеціалісти, як А. Вайнштейн, Ю. Іванов, Я. Кваша, В. Красовський, Ю. Куренков, В. Фальцман. Серед вчених пострадянського періоду, які досліджували окреслену проблематику, слід відзначити праці Є. Гайдара, В. Іноземцева, В. Логинова, Л. Несторова, В. Полтеровича. Підходи до подолання інвестиційно-інноваційної кризи в Україні викладено у працях вітчизняних науковців, зокрема – А. Гальчинського, В. Найдьонова та ін. Тим часом у цих дослідженнях теоретичні та методичні аспекти відтворення основного капіталу в контексті прискорення технологічної модернізації в Україні розкриваються недостатньо. Зокрема, вузьким місцем залишаються аналіз структурних аспектів нагромадження, визначення тих ключових позицій, які повинні найбільшою мірою сприяти національній конкурентоспроможності.
Отже, в умовах загострення глобальної конкуренції, наростання стратегічних викликів суспільству та економіці України зростає також необхідність продовжити дослідження національної конкурентоспроможності, не тільки беручи до уваги чинники та ознаки, але й розглядаючи конкурентоспроможність як процес, що відбувається під впливом цілої сукупності факторів, які постійно розвиваються та змінюються. Усе це і визначило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота містить результати досліджень автора, які проводились у межах науково-дослідних робіт відділу економічного зростання та структурних змін в економіці ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”: “Реальний сектор економіки в структурі ВВП” (№ДР 0105U003204) – розділ “Фактори та індикатори конкурентоспроможності національної економіки”, “Державна амортизаційна політика як чинник активізації інноваційно-інвестиційних процесів в економіці” (№ДР 0107U005487) – розділ “Аналіз науково-методичних та практичних підходів до визначення економічної та фіскальної сутності амортизації”. Автором розроблені пропозиції та рекомендації щодо удосконалення амортизаційної політики.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка на основі теоретичних і статистичних джерел теоретико-методологічних підходів до формування сутнісних та специфічних факторів та умов, які визначають і забезпечують характер та напрями розвитку потенціалу конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:
– охарактеризувати сутність і тенденції постіндустріальної глобалізації та транснаціоналізації вітчизняного ринку;
– розкрити роль державної політики у забезпеченні конкурентоспроможності національних товаровиробників;
– з’ясувати природу та особливості конкуренції на глобальному ринку;
– оцінити позиції вітчизняної фірми-експортера у глобальній економіці;
– розширити обґрунтування провідної ролі модернізації капіталу й розвитку людського потенціалу як основних чинників підвищення національної конкурентоспроможності;
– виявити механізми та інструменти впливу науково-технічної, технологічної, інноваційної, податкової, амортизаційної та зовнішньоекономічної політики на рівень конкурентоспроможності національної економіки;
– розробити концептуальні засади та обґрунтувати пропозиції щодо забезпечення невпинного зростання конкурентоспроможності країни.
Об’єктом дослідження є національна конкурентоспроможність в умовах постіндустріальної глобалізації.
Предметом дослідження є закономірності та особливості забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на глобальному ринку.
Методи дослідження. У дисертації застосовано сукупність методів і підходів, що дозволило забезпечити концептуальну єдність роботи. Історико-порівняльний та логіко-діалектичний методи використано для розкриття методологічних і теоретичних засад процесів глобалізації національного й світового ринків, функцій держави та специфікації поняття “економічний конфлікт” у глобалізованому світі, а також для визначення бажаних параметрів відтворення основного капіталу України. Системно-структурний метод сприяв встановленню структури процесів глобалізації та транснаціоналізації, видів глобальної конкуренції, складових захисних механізмів конкурентоспроможності підприємств, чинників забезпечення конкурентоспроможності підприємств-експортерів і формування сучасної ресурсної бази національної конкурентоспроможності, системної взаємодії видів економічної політики держави, спрямованої на підвищення її конкурентоспроможності. Факторний аналіз дав можливість виявити закономірності та специфіку процесів забезпечення глобальної конкурентоспроможності України, а метод анкетування підприємств, – оцінити позиції вітчизняної фірми на світовому ринку та виявити чинники, що формують місце українських підприємств-експортерів у світовій економіці.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному вирішенні важливої науково-практичної проблеми – обґрунтування концептуальних і теоретико-методологічних засад аналізу стану і перспектив конкурентоспроможності країни з ринковою економікою, що перебуває у стадії становлення, у глобальній економіці.
Основні положення дисертаційної роботи, які визначають її наукову новизну, полягають у тому, що:
уперше:
– запропоновано концептуально новий підхід до дослідження глобальної конкурентоспроможності національної економіки, який дозволяє розкрити архітектоніку взаємовідносин у постіндустріальній глобалізації: “внутрішня єдність глобальної трансформації національного і світового ринків – нова роль держави у глобалізованому світі – взаємозв’язок сутності сучасних економічних конфліктів і тенденцій конкуренції на глобальних ринках – зумовлений інформаційними технологіями якісно новий стан основного і людського капіталів як основних компонентів ресурсної бази національної конкурентоспроможності – раціональна комбінація видів економічної політики держави для підвищення її конкурентоспроможності”;
– визначено, що в умовах глобалізації можливості нарощування конкурентоспроможності країни у передових сферах виробництва товарів і послуг залежать від процесів її входження до мереж ТНК і використання ресурсів, закладених у процесах транснаціоналізації ринків, що вимагає від будь-якої країни утворення й розвитку власних транснаціональних структур на основі чіткої та послідовної політики щодо їх формування, і в тому числі – щодо експорту національного капіталу за кордон;
– дано оцінку державної політики підвищення національної конкурентоспроможності як такої, що нерідко зводиться виключно до регулювання зовнішньоекономічної діяльності, при ігноруванні того факту, що з конкурентоспроможністю прямо пов’язані й питання внутрішнього економічного устрою; наголошено, що конкурентоспроможність містить дві складові – зовнішню і внутрішню, причому основну роль відіграє остання;
– визначено позитивну роль у підвищенні економічної ефективності не тільки протистояння, але й співробітництва; реальний ринок є далеким від спрощеної картини “лобової” конкуренції за виживання: це і співіснування, і взаємне доповнення компаній різних типів, яке ґрунтується на розмежуванні ніш, у кожній з яких існують свої правила гри;
– розкрито критичне ставлення виробників до нинішнього рівня захищеності їх інтересів як на вітчизняному, так і (особливо), на зовнішніх ринках; на сьогодні у політиці держави практично немає економічно обґрунтованих пріоритетів у забезпеченні інтересів виробників окремих галузей;
– встановлено, що в епоху глобалізації виникає потреба у новому визначенні релевантного ринку через появу нових чинників, впливу на ступінь конкуренції або концентрації на ринках; насамперед, це позитивні зовнішні мережеві ефекти, фрагментація виробництва між різними країнами і вплив міжнародної конкуренції на ринкову владу національних монополій;
– виявлено визначальну роль процесу адаптації до динамічного розвитку глобальних ринків і передових технологій у досягненні вітчизняними підприємствами світової конкурентоспроможності; сьогодні домінантою для національних виробників має стати знак – “Вироблено в Україні”, який виділятиме саме ті вітчизняні товари й послуги, що користуються попитом на внутрішніх ринках і авторитетом у світі;
– обґрунтовано, що для розроблення та реалізації державної стратегії підвищення конкурентоспроможності національного виробництва необхідною є об’ємна, систематична і взаємозв’язана робота, з боку як держави, так і бізнесу, яка вимагає постійного проведення ґрунтовних досліджень і розроблення практичних заходів за такими напрямами: обстеження конкурентного середовища і особливостей національної економіки з підготовкою пропозицій щодо обґрунтування національних пріоритетів у міжнародному поділі праці; уточнення експортної орієнтації та надання допомоги українським виробникам у розробленні шляхів і заходів підвищення їх конкурентоспроможності, а також ефективного використання вітчизняного і світового досвіду; дослідження і систематизація нормативно-правової бази економіки з пропозиціями щодо її вдосконалення і посилення впливу на конкурентоспроможність національного виробництва; підготовка кадрів і підвищення кваліфікації виробників і управлінського персоналу з проблеми створення ефективної конкуренції; науково-методичне та інформаційне забезпечення суб’єктів конкуренції, інвесторів та органів державного управління;
– доведено і статистично підтверджено, що ефективність інвестиційно-інноваційної політики тісно кореспондує не тільки з кількісним, але й з якісним (відтворювальним) аспектом капіталоутворення, та зроблено аргументований висновок про недостатність відтворювального потенціалу національної економіки для обороту інвестиційних ресурсів в активному інноваційному режимі (зокрема, в період інтенсивного оновлення виробничої бази середньорічний приріст темпу інвестування в основний капітал має становити не менше як 12% річних; при цьому пропорція між витратами на оновлення і чистий приріст основного капіталу повинна бути приблизно 3:2);
– встановлено в результаті експертного оцінювання технологічного рівня українських підприємств-експортерів, який склався у 2007 р., що 13,5% з них працюють за новітньою якісною технологією, захищеною патентом, на рівні зарубіжних аналогів; разом з тим, стільки ж обстежених підприємств-експортерів (13,4%) перебувають у критичному стані – на них все ще функціонує застаріла, не дуже якісна технологія, що потребує оновлення; при порівнянні результатів опитування 2007 р. з даними за 2003 р. виявлено, що значно збільшилася кількість підприємств, на яких технологія оновлювалась кілька років тому і є досить якісною (з 25,7% до 37,9%), помітно зросла частка підприємств, які використовують новітню якісну технологію, захищену патентом (відповідно, з 6,8% до 13,5% і з 5,5% до 7,4%), зменшилася кількість підприємств, де технологія в останні роки не оновлювалась, і підприємств, які використовують застарілу технологію (відповідно, з 46,9% до 27,8% і з 15,2% до 13,4%);
– визначено бажані параметри відтворення основного капіталу України, здатні забезпечити інтенсифікацію його нагромадження та відповідне зростання конкурентоспроможності національної економіки у посткризовому періоді, а також нові методологічні підходи до визначення факторів посилення інноваційного вектора економічної динаміки, зокрема – через розкриття відповідного потенціалу амортизаційної системи та перегляд пріоритетів державного регулювання у сфері інвестиційної, податкової та амортизаційної політики;
дістали подальший розвиток:
– теоретичні положення щодо впливу глобалізації на розвиток національної економіки; доведено, що такий вплив великою мірою визначається результативністю цілеспрямованої національної політики розвитку довгострокових конкурентних переваг і сприянням вітчизняним виробникам у зміцненні їх міжнародних конкурентних позицій через створення інституційної здатності оптимально використовувати переваги глобалізації та нейтралізувати її загрози;
– теоретичні уявлення про сучасну конкуренцію; доведено, що на рубежі ХХ–ХХІ ст. конфліктна природа конкуренції спостерігається, насамперед, у гострому протиборстві монополій з аутсайдерами; у суперництві між великими корпораціями на національному та світовому ринках; у сфері монополістичної конкуренції та суперництві олігополій за лідерство на ринку; сучасна конкуренція – це вже не “продукт проти продукту”, “ефективність проти неефективності”, а “нелінійна” інновація проти “лінійної”;
– поняття людського капіталу як феномена, що рівною мірою стосується і найманого працівника, і підприємця; доведено, що в разі соціальної згуртованості суспільства країна має величезний людський капітал і є конкурентоспроможною;
– обґрунтування стратегії, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності галузі; підтверджено, що справжній економічний успіх держави безпосередньо визначається наявністю в неї конкурентоспроможних галузей і виробництв, тому підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників має стати найважливішим пріоритетом у національній промисловій політиці, яка має дістати всебічну активну підтримку в діях уряду і вплинути на формування сприятливого внутрішнього й зовнішнього нормативно-правового поля конкуренції; жодна з країн (навіть найрозвинутіша), не ставить за мету досягнення ефективної конкуренції по всьому асортименту продукції, яку вона може виробляти – пріоритет віддається лише тим секторам економіки, які мають умови для здобуття конкурентних переваг на світовому ринку;
– теоретичне обґрунтування необхідності зосередження уваги на пріоритетних галузях науки і промисловості, здатних забезпечити реальні технологічні та економічні переваги; при цьому базовим принципом повинно стати визначення галузей, де нині існують конкурентні переваги і фактично або потенціально присутні національні переваги для формування кластерів; крім таких галузей, потребують визначення галузі із сприятливими умовами внутрішнього попиту з подальшим виходом на зовнішні ринки – саме в них необхідно зосередити капіталовкладення в освіту, НДДКР і розвиток відповідної інфраструктури, а також запровадити податкові пільги й державні дотації для новітніх і високотехнологічних розробок; вітчизняні підприємства цих галузей доцільно заохочувати до перетворення у транснаціональні, що сприятиме їх прямому доступу на зарубіжні ринки; важливим перспективним завданням має стати вихід України на ринки інших держав з принципово новими виробами у галузях ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього й великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури; вибірковий розвиток таких галузей промислового виробництва дозволяє досягти значної технологічної переваги і навіть провідного становища;
– теоретичні уявлення про формування конкурентного середовища на глобальному рівні; доведено, що ця проблема трансформується, оскільки на її зміст накладають свій відбиток національні інтереси країни, а тому розмежування у стратегіях побудови відносин в інноваційній сфері для країн-лідерів і країн-аутсайдерів стає глибшим;
– науково-методичний підхід до вибору інструментів податкового стимулювання науково-технічного розвитку; на відміну від існуючих, цей підхід передбачає вибір комплексу засобів податкового регулювання з урахуванням їх сумісності, припустимих втрат бюджету та очікуваного ефекту від їх використання;
удосконалено науково-практичні підходи до:
– обґрунтування основних напрямів підвищення конкурентоспроможності на макрорівні, серед яких: прискорення інституційних перетворень, оптимізація структури форм власності, формування прошарку ефективних власників; створення сприятливого економічного середовища, удосконалення нормативно-правового поля економічних відносин взагалі і конкурентних зокрема; активізація інвестиційної та виробничої діяльності шляхом удосконалення податкового законодавства, стимулювання процесів промислово-фінансової інтеграції, розширення прав корпоративних об’єднань до рівня світової практики; розроблення державної промислової стратегії підвищення конкурентоспроможності виробництва на базі ефективного використання національних умов і конкурентних переваг, які має Україна; обґрунтування пріоритетів розвитку промислового виробництва та механізмів державної підтримки галузей і виробництв, які можуть за коротко- або середньостроковий період підвищити свою конкурентоспроможність і стати генеруючими центрами для розвитку економіки;
– наукових уявлень про напрями використання зарубіжного досвіду в процесі розробки заходів щодо підвищення національної конкурентоспроможності (обґрунтовано, що таке використання досвіду, насамперед, має відбуватися на основі орієнтації на застосування виявлених міжнародною практикою загальних закономірностей цього процесу – високої залежності рівня конкурентоспроможності від рівнів розвитку ринкових інституцій та апарату державного управління, системи регулювання конкуренції та стимулювання підвищення конкурентоспроможності, якості людського та науково-технологічного потенціалів країни);
– системи оцінки конкурентоспроможності економіки України шляхом емпіричної перевірки гіпотези умовної конвергенції, а також оцінки динаміки показника сукупної факторної продуктивності (завдяки чому доведено існування тенденції до екстенсифікації виробництва і втрати конкурентоспроможних позицій національної економіки на світовому рівні);
– наукових гіпотез причинно-наслідкових залежностей конкурентоспроможності від інформаційно-комунікаційних технологій (зокрема, щодо визначення основних проблем вимірювальної системи, обґрунтування необхідності здійснення державної політики розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та побудови інформаційного суспільства, формулювання її пріоритетних напрямів і завдань);
– обставин, які породжують необхідність у соціальному капіталі нової якості (зокрема, у зв’язку з швидким розвитком в усьому світі економіки знань);
– оцінки та аналізу динаміки процесів розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та конкурентоспроможності України порівняно з іншими державами;
– ролі конкурентної розвідки у забезпеченні конкурентоспроможності бізнес-структур для досягнення успіху в ринковій конкуренції.
Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дослідження використано при підготовці Стратегії національної безпеки України (введена в дію Указом Президента України №105 від 12.02.2007 р.), видання „Червона книга. Шляхи забезпечення якості і безпеки життя, конкурентноздатності економіки та її детінізації у 2008-2015 роках” (К.: Дежспоживстандарт України, 2008) (довідка №9/17-30-9-14 від 11.01.2008 р.). Визначено параметри відтворення основного капіталу України, здатні забезпечити інтенсифікацію його нагромадження та відповідне зростання конкурентоспроможності економіки у післякризовому періоді та розроблено нові методологічні підходи до визначення факторів посилення інноваційного вектору економічної та пропозиції увійшли у доповідні записки та інші документи, що надсилалися Інститутом економіки та прогнозування НАН України до органів виконавчої та законодавчої влади. Теоретичні висновки, науково-практичні рекомендації та інші результати дослідження автора безпосередньо використані Міністерством економіки України: у пропозиціях щодо диверсифікації зовнішньої торгівлі України (лист №146-20/11 від 7 лютого 2008 року); у висновках та пропозиціях щодо покращення ситуації в кредитуванні реального сектора економіки України (лист № 146-20/32 від 26 березня 2008 року). Крім того, матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі в Національній академії управління (м. Київ).
Особистий вклад здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним дослідженням, у якому викладено нові авторські науково-методологічні положення та практичні розробки. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано лише ті положення та ідеї, які розроблено автором особисто. Особистий вклад у працях, написаних у співавторстві, наведено у списку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати досліджень доповідалися та обговорювались на засіданнях відділу економічного зростання та структурних змін в економіці ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” і оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Конкурентоспроможність національної економіки” (м. Київ, 2006); “Якість в Україні: інновації та турбота” (у рамках 16-го Міжнародного форуму “Дні якості в Києві’2007”, присвяченого Всесвітньому дню якості (м. Київ, 2007) та міжнародній конференції “Агробізнес України та СОТ: нові можливості та загрози” (м. Київ, 2008).
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертації опубліковано в 30 наукових працях, у т.ч. – 3 індивідуальних монографії (60,1 др. арк.) Загальний обсяг опублікованого матеріалу, що належить автору, становить 84,29 др. арк.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 526 стор., список використаних джерел включає 325 найменувань на 28 стор. Дисертація містить в основному тексті 29 таблиць та 63 рисунки, які займають 90 стор. Робота має 1 додаток на 1 стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення важливої науково-практичної проблеми – обґрунтування концептуальних і теоретико-методологічних засад аналізу стану і перспектив конкурентоспроможності у глобальній економіці країни з ринковою економікою, що перебуває у стадії становлення. Це дозволило сформулювати висновки концептуально-теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру.
1. На основі дослідження процесу постіндустріальної глобалізації та його зв’язку з конкурентоспроможністю країни обґрунтовано, що глобалізація істотно впливає на головні структурні характеристики національних економік і веде до формування нового середовища для національного економічного розвитку. В цьому середовищі з’являються елементи глобальної керованості, які, однак, поки що перебувають під переважним впливом найбільш розвинутих країн світу, які формують “правила гри”, вигідніші саме розвинутим країнам.
2. Доведено, що, на відміну від існуючих однобічних поглядів на наслідки глобалізації, реальний вплив цього процесу на національні економіки виявляється неоднозначним і суперечливим. При цьому сумарний результат дії різноманітних чинників глобалізації чималою мірою визначається рівнем національної здатності виробляти адекватну політику розвитку власних конкурентних переваг. Глобалізація може приносити найбільший виграш саме тим країнам, які проводять ефективну політику підвищення власної конкурентоспроможності. Проте вона здатна серйозно гальмувати розвиток і породжувати кризи в разі відсутності спрямування політики держави на створення довгострокових міжнародних конкурентних переваг країни у світовому господарстві, а також на сприяння вітчизняним виробникам у зміцненні їх міжнародних конкурентних позицій.
3. З’ясовано, що менш розвинуті країни зустрічаються з серйозними проблемами щодо використання переваг глобалізації та протидії її загрозам внаслідок недорозвинутості інститутів, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності в умовах зростаючого включення цих країн до світогосподарських процесів. Відтак ключовим завданням економічної політики будь-якої держави (в тому числі й України) виступає забезпечення інституційної здатності оптимально використовувати переваги глобалізації та нейтралізувати її загрози, формувати адекватні механізми розвитку глобальної конкурентоспроможності.
4. З проведеного аналізу зроблено висновок, що для будь-якої країни можливості нарощування конкурентоспроможності в умовах глобалізації залежать від процесів входження до мереж ТНК і використання ресурсів, закладених у процесах транснаціоналізації ринків. Будь-яка держава, що має на меті стабільне зростання своєї конкурентоспроможності в передових сферах виробництва товарів і послуг, повинна утворювати й розвивати власні транснаціональні структури, що вимагає чіткої та послідовної політики щодо їх формування, в тому числі й відносно експорту національного капіталу. Здійснюючи активну політику, спрямовану на використання переваг транснаціоналізації, необхідно водночас нейтралізовувати загрози, пов’язані з технологічною та економічною залежністю від іноземних ТНК, що вимагає створення відповідного механізму запобігання їх негативному впливу на національну економіку.
5. Аналіз показав, що важливу роль у політиці підвищення національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації повинне відігравати творче (з урахуванням власних інституційних характеристик, досягнутого рівня та поставлених національних стратегічних завдань розвитку) застосування у країні передового зарубіжного досвіду регулювання конкурентоспроможності. В даному контексті, насамперед, йдеться про застосування виявлених міжнародною практикою загальних закономірностей цього процесу – високої залежності рівня конкурентоспроможності від рівнів розвитку ринкових інституцій і апарату державного управління, системи регулювання конкуренції та стимулювання підвищення національної конкурентоспроможності, якості людського й науково-технологічного потенціалів держави. Водночас Україна має можливості й адаптувати до своїх умов розвитку певні організаційно-управлінські рішення, специфічні для окремих країн і регіонів світу (в тому числі США, країн ЄС і Східної Азії, а також економік країн, які швидко розвиваються останнім часом, – Китаю та Індії).
6. Проведене дослідження засвідчило, що на сьогодні чіткого зв’язку між динамікою розвитку ІКТ і конкурентоспромо¬жністю ще не знайдено, особливо – для країн – реципієнтів ІКТ, до яких належить і Україна. При цьому ІКТ стали новою мовою ділового спілкування, основою сучасного ділового середовища і не стільки підвищують продуктивність праці, скільки істотно змінюють світовий устрій, створюючи нові стандарти менеджменту та маркетингу, прискорюючи процеси оновлення товарів і послуг, зближу¬ючи економіки різних країн. Наголошено, що відставання у сфері ІКТ знецінює наукові та технічні досягнення України, перешкоджає їх перетворенню у технології, знижує національну конкурентоспроможність. Самі по собі ІКТ лише частково забезпечують економічне зростання, але без їх використання розвиток несировинних галузей економіки не можливий.
7. З аналізу конфліктів у ринковій економіці зроблено висновок, що соціально-економічний конфлікт виступає або як реальний конфлікт потреб, або як конфлікт інтересів. Однією з провідних форм прояву конфлікту інтересів є конкуренція. На основі дослідження неокласичних концепцій конкуренції показано, що неокласики розуміють під економічним конфліктом не конкуренцію взагалі, а її граничні форми: суперництво за ресурси між сторонами, жорстку змагальність між ринковими суб’єктами як особливий вид економічної боротьби, в якій перемагає конкурентоспроможна сторона. Водночас, на їх думку, позитивну роль у підвищенні економічної ефективності відіграє не тільки протистояння, але й співробітництво. Результати проведеного експертного опитування в цілому свідчать про досить критичне ставлення виробників до нинішнього рівня захищеності їх інтересів як на внутрішньому, так і (особливо), на зовнішніх ринках. На сьогодні у політиці держави практично немає економічно обґрунтованих пріоритетів щодо забезпечення інтересів виробників окремих галузей.
8. Доведено, що в основі стратегії національної конкурентоспроможності лежать проблеми економічного зростання, концепція випереджаючого розвитку. Гостро постає питання прориву до постіндустріального суспільства. Незавершеність індустріальної стадії в Україні, в поєднанні з цілями технологічного прориву (включаючи макроекономічні аспекти конкурентності), модернізації провідних галузей – металургії, машинобудування, харчової та легкої промисловості, розв’язання інших галузевих проблем реалізації конкурентних переваг, розбудови конкурентного середовища на ринках товарів і послуг, формують своєрідні особливості конкурентної політики.
9. Встановлено, що протягом останніх десятиріч ХХ ст. радикально змінились економічні умови реалізації конкурентної політики: відбувається значне підвищення ролі нововведень в економічному розвитку, помітно знизилася ефективність використання запозичених технологій, зокрема, – через скорочення терміну старіння розробленої технології. За таких умов головним джерелом конкурентних переваг на мікрорівні стала здатність окремих підприємств до здійснення нововведень, а на макрорівні – стимули до інвестування в інноваційний розвиток.
10. З розгляду сучасних особливостей національної економіки зроблено висновок, що основним “двигуном” її динамічного зростання стали великі підприємства монополізованих видів економічної діяльності, які мали можливість використати сприятливу цінову кон’юнктуру на світових ринках, продемонструвавши у такий спосіб переваги над своїми більш дрібними конкурентами. Обґрунтовано, що слабкість конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна місткість і невибагливість українських споживачів не дозволяють створити належні умови для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції.
11. Вивчення позицій України серед інших держав показує, що визначальним у досягненні вітчизняними підприємствами світового рівня конкурентоспроможності є процес адаптації до проблем глобалізації, динамічного розвитку ринків і передових технологій.
12. На основі аналізу факторів конкурентоспроможності основних галузей промисловості України виявлено чинники, що зумовлюють конкурентоспроможність продукції вітчизняних виробників. Серед них: рівень розвитку складових базової виробничої, ринкової та соціальної інфраструктури, необхідних для конкурентоспроможної підприємницької діяльності; фінансово-економічний стан підприємств-експортерів; технологічний рівень підприємств; інноваційний потенціал промислових підприємств у регіональному та галузевому розрізах; використання інформаційних технологій управління бізнесом; наявність стратегій забезпечення конкурентоспроможності продукції, на які спираються підприємства.
13. Проведене дослідження підтвердило, що практика застосування політики невисокої заробітної плати на внутрішньому ринку праці для поліпшення позицій на світовому ринку, поряд з тимчасовим виграшем, спричиняє затримку розвитку внутрішнього ринку, що негативно впливає на економічний розвиток країни на основі інновацій. Обґрунтовано, що реалізації інноваційних переваг вітчизняних виробників, крім невисокої заробітної плати, заважають: низькі рівні захисту інтелектуальної власності та ліцензування технологій; недоступність венчурного капіталу для нових ризикових проектів; недоступність кредитів для малого бізнесу; складність створення нового бізнесу. Іншими серйозними перешкодами були: недостатньо розвинута матеріальна база для здійснення НДДКР, недостатня кількість фахівців-розробників (науковців) і недоступність інформації про сучасні світові розробки.
14. З’ясовано, що в контексті посилення інноваційного чинника економічного розвитку України невідкладним завданням виступає інтенсифікація нагромадження основного капіталу. Обґрунтовано, що в сучасній Україні відтворювальна специфіка нагромадження основного капіталу характеризується виникненням нових умов господарювання (у зв’язку з розвитком ринкових процесів і конкуренції), технологічним відставанням; масовим перевантаженням застарілими засобами праці та підпорядкована концептуальному завданню інтенсифікації економіки шляхом запровадження інноваційної моделі при позитивному, але недостатньому темпі інвестування. Наголошено, що принциповим завданням є досягнення ефективних відтворювальних параметрів нагромадження, які забезпечують швидкий оборот інвестиційних коштів і прискорене оновлення виробничого апарату шляхом систематичного, своєчасного й повномірного заміщення мораль¬но і фізично застарілих засобів праці технікою нових поколінь. Встановлено, що для умов України інноваційна модель є реальною за норми нагромадження, не меншої від 25–30% ВВП. Підкреслено, що визначальним фактором нагромадження та конкурентоспроможності економіки виступають національні заощадження.
15. Доведено, що ефективність інвестиційно-інноваційної політики тісно корес¬пон¬ду¬є не тільки з кількісним, а насамперед – з якісним аспектом капіталоутворення. Наголошено, що перспективи інноваційного розвитку України поки що не мож¬на оцінювати позитивно, оскільки відтворювальний потенціал її економічної системи є не¬достатнім для обороту інвестиційних ресурсів в активному інноваційному режимі.
16. Проведений аналіз свідчить про початковий рівень капіталізації національної економіки, який не дозволяє забезпечити виконання фондовим ринком його основних функцій. Це стосується, насамперед, такого завдання, як мобілізація коштів для цілей організації та розширення виробництва. Відсутність повноцінного фондового ринку веде також до заниження ринкової вартості майна в ході його приватизації. Слід розширити інструментарій ринку цінних паперів, зокрема – шляхом використання облігацій місцевих позик, інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів, похідних та іпотечних цінних паперів.
17. З’ясовано, що характерна для екстенсивної радянської економіки тенденція до обмеження інвестиційних коштів на заміну спрацьованих основних засобів (реновацію) та до гальмування інноваційного оновлення, не тільки не зламалась, але й посилилися. Нові об’єкти інвестуються на фоні неповністю здійснюваної реновації. Чинна в Україні амортизаційна система має істотні недоліки, які не дозволяють використати її можливості для пожвавлення інвестиційно-інноваційних процесів.
18. Обґрунтовано важливість проведення в Україні суто інноваційно-орієнтованої інвестиційної політики, яка б дала можливість здійснити прорив до передових технологій у тих галузях, які, з одного боку, залишилися підйомними внаслідок своєї порівняно низької капіталомісткості, а з іншого – є технологічними сукупностями тих видів діяльності, на яких традиційно спеціалізується Україна, з метою забезпечення необхідного прогресу і, тим самим, конкурентоспроможності. У першу чергу за такими ознаками у національній економіці виділяються галузі харчової промисловості та машинобудування. Завдяки саме їм можна буде, з одного боку, розвивати внутрішній ринок і задовольняти його потреби в товарах споживчого та інвестиційного призначення, а з іншого – конкурувати на зовнішніх ринках.
19. На основі аналізу особливостей сучасного стану та перспектив розвитку людського капіталу у світі та в Україні обґрунтовано, що важлива роль у вирішенні завдань, які постають перед країною, належить “соціальному капіталу”, тобто соціальним зв’язкам, ресурсам, які містяться у соціальних мережах, які, у свою чергу, конвертуються в економічні ресурси. Достатність соціального капіталу значно знижує витрати бізнесу і через зміцнення довіри, координації та кооперації на всіх рівнях веде до зростання продуктивності праці та національної конкурентоспроможності. Наслідками дефіциту соціального капіталу є зростання конфліктів і зниження економічної ефективності. Ефективність або неефективність використання нагромаджених людського і соціального капіталів можна оцінити, насамперед, за динамікою ВВП і продуктивності праці.
20. На основі проведених розрахунків встановлено, що, за умови відсутності структурних зрушень у середньостроковій перспективі, вже найближчим часом індекс зростання фізичного обсягу ВВП перевищить індекс зростання сукупної факторної продуктивності, що є явною ознакою подальшої екстенсифікації виробництва і втрати конкурентоспроможних позицій економіки України на світовому рівні.
21. Обґрунтовано, що при визначенні участі держави у поліпшенні інноваційного клімату в Україні істотна увага має приділятися не тільки прямим методам державної підтримки, але й непрямим, які включають застосування відповідних податкових, правових та інших механізмів, які дозволяють створити необхідні передумови для партнерських відносин між державою та підприємцями у цій сфері. Зазначено, що механізми створення цих відносин і регулювання інноваційної діяльності належать до таких сфер діяльності держави, як пряме й непряме державне стимулювання НДДКР і науки; надання пільг суб’єктам інноваційного процесу; формування інноваційного клімату в економіці, а також інфраструктури забезпечення досліджень і розробок.
22. Дослідження механізму впливу окремих регулятивних інструментів на господарську поведінку суб’єктів господарювання, що застосовуються у прямому оподаткуванні, свідчить про перспективність використання в Україні таких інструментів, як інноваційно-інвестиційна знижка, а також об’ємний та прирісний податковий кредит. Запропонований з огляду на це методичний підхід до вибору системи інструментів податкової підтримки науково-технічного розвитку передбачає послідовну фільтрацію безлічі потенціально допустимих засобів податкової політики з урахуванням відповідності пріоритетам державної політики, потенціальних втрат бюджету, ефективності окремих інструментів і можливості їх спільного застосування. Впровадження такого підходу сприятиме прискоренню темпів науково-технічного розвитку вітчизняних товаровиробників, що є одним з найважливіших напрямів підвищення національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації.