ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ І СВІТОВИХ ВИСОКОБІЛКОВИХ РОСЛИННИХ РЕСУРСІВ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО–МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ГЛОБАЛЬНОЇ ПРОБЛЕМИ ПРОДОВОЛЬЧИХ БІЛКОВИХ РЕСУРСІВ. . . . . . 20
1.1. Теоретичні основи дослідження формування світових продовольчих
білкових ресурсів для забезпечення потреб населення. . . . . . . . . . . . . . . . . . 20
1.2. Методологічні підходи до дослідження глобальної проблеми продо-вольчих і білкових ресурсів . . . . .. . .
1.3. Основні тенденції формування світових та вітчизняних ресурсів
білка: ретроспектива, сучасний стан, структура та джерела надходження. Оцінка споживання і забезпеченості потреби населення білком. . .. . . . . . .120
Висновки до розділу 1. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .194

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ І НАЦІОНАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ЗЕРНОВИХ БОБОВИХ КУЛЬТУР ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ БІЛКА. . . . . . . . . 197
2.1. Значення та основні тенденції формування світових ресурсів зернових
бобових культур. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .198
2.2. Формування ресурсів зернових бобових культур в Україні, розміщення
їх за регіонами, шляхи збільшення виробництва. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 222
2.3. Світовий баланс і напрями використання зернових бобових культур
у світі та Україні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 235
Висновки до розділу 2. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .241

РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, РЕТРОСПЕКТИВА ТА СУЧАСНИЙ СТАН ФОРМУВАННЯ РЕСУРСІВ БІЛКОВО-ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР. . . . . . . . 245
3.1. Основні тенденції світового виробництва білково-олійних культур:
розміщення, концентрація посівів, урожайність, товарна структура та
спеціалізація на їх виробництві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 245
3.2. Сучасний стан, розміщення і динаміка формування ресурсів білково-олійних культур в Україні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 276
3.3. Економічна ефективність виробництва насіння білково-олійних культур.
Концептуальні основи збільшення виробництва рослинних білкових ресурсів.
Баланс і напрями використання насіння білково-олійних культур. . . . . . . .301
Висновки до розділу 3. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .330

РОЗДІЛ 4. Економічні аспекти виробництва і використання Шротів білково–олійних культур ЯК СТРАТЕГІЧНОЇ ВИСОКОБІЛКОВОЇ СИРОВИНИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .333
4.1. Виробництво шротів білково-олійних культур – стратегічний напрям розв’язання проблеми високобілкових ресурсів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 334
4.2. Регіональні особливості виробництва окремих видів шротів білково-олійних культур . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 348
4.3. Світовий баланс і напрями використання шротів білково-олійних культур. Обсяги виробництва і напрями використання шротів в Україні. . . . . . 356
Висновки до розділу 4. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 364

РОЗДІЛ 5. ФОРМУВАННЯ СВІТОВОГО РИНКУ ВИСОКОБІЛКОВИХ
РОСЛИННИХ РЕСУРСІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .366
5.1. Основні тенденції розвитку ринку зернобобових культур, динаміка
і структура світової торгівлі ними . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 367
5.2. Особливості формування ринку насіння білково-олійних культур. . . . 386
5.3. Формування ринку шротів білково-олійних культур. . . . . . . . . . . . . . . .441
Висновки до розділу 5. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 470

ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 474
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 494
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 536

ВСТУП

Розв’язання глобальної економічної проблеми сучасності – збільшення продовольства і білка, як основи життя на Землі і невідкладного завдання по ліквідації голоду, вимагають виробництва достатньої кількості білковмісних продуктів для забезпечення населення високоякісними, безпечними для здоров’я продуктами харчування, досягнення оптимальної структури споживання, формування і зберігання достатніх запасів, соціально–економічної доступності продовольства для різних верств населення. Продовольча безпека регіону (країни) базується на формуванні та наявності необхідних продовольчих ресурсів, які гарантують задоволення повних потреб населення на рівні науково–обґрунтованих норм споживання. В іншому випадку постає загроза продовольчої небезпеки, голоду, економічної та політичної залежності від зовнішніх факторів.
В основі продовольчої безпеки, зокрема, її важливої складової – білкової – лежать продовольчі білкові ресурси. Дефіцит білка у харчуванні населення виникає через споживання середньо і низькобілкових джерел, усувається – за рахунок високобілкових інгредієнтів. Високобілкові ресурси є важливим фактором та основним напрямом вирішення цієї проблеми.
Актуальність теми. Проблема продовольства і білка існувала в минулому, існує тепер, буде актуальною у майбутньому, оскільки рівень харчування впливає на здоров’я і тривалість життя людей, їх працездатність та активність, збереження генофонду. Невідкладність розв’язання цього важливого завдання об’єктивно зумовлене вимогами самого життя – ростом чисельності населення, необхідністю покращення його продовольчого забезпечення і якості харчування, які за останні роки набувають особливої актуальності. Завдяки еволюції вчення про роль білка в харчуванні людини, поступово зростало розуміння необхідності нарощування виробництва білковмісних продуктів, насамперед, за рахунок джерел рослинного і тваринного походження. Без розв’язання проблеми білка не можна забезпечити повноцінне харчування населення, як не можна відривати її від вирішення проблеми продовольства в цілому. На жаль, економічні аспекти цієї проблеми довго залишалися поза увагою вчених.
Дефіцит білка, придатного для харчового використання, поряд з низьким рівнем життя та нестачею лікувальних засобів, підривають здоров’я біля 1 млрд. населення і безпосередньо загрожують майже чверті країн, що розвиваються, нормальним умовам життя та праці в них, а також близько 5% населення у розвинених країнах. На початку ХХІ століття найважчий стан із забезпеченням продовольством населення склався у 40 найбідніших країнах, що входять до так званої зони голоду, яка охоплює екваторіальну частину Африки і Південно–Східну Азію. Із цієї категорії не можна виключати бідні соціальні прошарки населення постсоціалістичних країн, а також країн, що розвиваються і навіть окремих розвинених країн.
Актуальність розв’язання продовольчої проблеми, серцевиною якої є білкові ресурси, зростає на сучасному етапі розвитку суспільства і економіки сільського господарства. Експертами ООН в “Доповіді про розвиток людини–2005” вказано, що серед усього наявного населення на одному “полюсі” знаходяться один мільярд людей, що голодують або недоїдають; на другому – один “золотий” мільярд, що розкошує, страждає від ожиріння. Між ними знаходиться найбільша група населення, з різним рівнем споживання білка. Необхідно, щоб зростала та частка населення, у якої б рівень харчування та умови життя покращувалися. Цього можна досягти за умови нарощування продовольчих білкових ресурсів.
У світі спостерігається стійка тенденція нарощування виробництва продовольчих білкових ресурсів. Є вже велика група розвинених країн, де споживання білка досягло науково обґрунтованих норм, але для більшості країн вона ще не вирішена. Середнє споживання білка в розрахунку на душу населення у світі складає 75,3 г/день, в Україні – 85,5, в групі розвинених країн – 100,8, країнах, що розвиваються, – 68,4 г/день.
Важливого значення формуванню білкових, зокрема високобілкових рослинних ресурсів, надають у економічно–розвинених країнах, зацікавлених у зборі, систематизації і аналізі матеріалів по зернових, зернових бобових, білково-олійних і інших культурах. Для цього, наприклад, у США налагоджене систематичне видання аналітичних збірників “World Agricultural Production”, “Grain: World Markets and Trade” та “Oilseeds: World Markets and Trade”. Їх інтерес до цих культур цілком зрозумілий, оскільки основні високобілкові культури є важливими товарами на світовому ринку, а самі економічно–розвинені країни домінують на ньому.
Продовольча безпека України в минулому не була достатньою та стабільною через проведення колективізації, голодомор 1932/1933 рр., Велику Вітчизняну війну, розруху після неї, посухи тощо. Наприкінці 80–х років продовольча безпека України була вже досить самодостатньою, рівень споживання продовольства і білка в розрахунку на одну людину практично досягав науково–обґрунтованих раціональних нормативів харчування населення. За виробництвом продовольства і білка наша країна входила до числа головних країн–виробників. Однак, у 90–ті роки через кризові явища, перехід з колективної на приватну форму власності та до ринкових умов господарювання, недосконалість правових і економічних важелів управління в нових ринкових умовах, слабку технічну оснащеність виробничої сфери, малі інвестиції, несприятливі природнокліматичні умови, незавершеність реформування економіки, які разом призвели до занепаду сільського господарства, проблема продовольчої безпеки загострилася, обсяги середньодушового споживання харчових продуктів скоротилися. Країна за рівнем виробництва продовольчих білкових ресурсів знов була відкинута на багато років назад.
У минулому та у сучасний період ця проблема залишається актуальною, тому досліджується вітчизняними та зарубіжними вченими. Проблеми нової економічної парадигми формування стратегії національної продовольчої безпеки України були обговорені на ІІІ зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів–аграрників, які відбулися 29–30 березня 2001 р. в м. Києві, в Національному науковому центрі „Інститут аграрної економіки” УААН. На цих зборах провідні вчені, економісти–аграрники України і Росії та державні діячі розглянули ключові напрями формування стратегії національної безпеки: В.А. Ющенко, П.Т. Саблук, П.І. Гайдуцький, І.Г. Кириленко, І.І. Лукінов, А.Ф. Серков, В.Г. Ткаченко, Ю.Ф. Наумов і ін.; по напряму основи аграрної і соціальної політики в умовах трансформування АПК – В.Я. Амбросов, Ю.Д. Білик, М.П. Вітковський, В.С. Дієсперов, Д.П. Доманчук, М.В. Калінчик, М.Ю. Коденська, О.В. Крисальний, М.Ю. Куліш, П.М. Макаренко, Л.Ю. Мельник, М.Й. Малік, І.Н. Топіха, І.І. Червен, О.М. Онищенко, Л.В. Романова, В.П. Рябоконь, О.А. Рябчик, В.П. Ситник, О.М. Царенко, К.І. Якуба і ін.; з організації і інтенсифікації виробництва продовольства та земельних відносин у ринкових умовах, ціноутворення, формування інфраструктури ринку продукції АПК – В.І. Бойко, В.П. Галушко, С.М. Кваша, В.В. Горлачук, Т.Г. Дудар, В.П. Котелянець і ін.; фінансове та інформаційне забезпечення АПК в ринкових умовах – М.Я. Дем’яненко, М.Ф. Кропивко, В.І. Криворучко, М.М. Федоров, О.М. Шестопаль і ін., що було висвітлено в опублікованих матеріалах. В рішенні цих зборів було вказано на необхідність здійснення нових глибоких теоретичних досліджень соціально–економічних процесів, які відбуваються в реформованому сільському господарстві, обґрунтування стратегії формування національної продовольчої безпеки за рахунок власного виробництва, нарощування продовольчих і білкових ресурсів, формування експортного потенціалу.
На національному рівні продовольча безпека передбачає, в основному, самозабезпечення продовольчими і кормовими ресурсами, передусім, високобілковими. Країна повинна виробляти достатні їх обсяги для повного задоволення власних потреб, для чого в країні є всі необхідні передумови.
Загальні питання економічної теорії і практики виробництва продовольства з різних сторін досліджували такі видатні зарубіжні і вітчизняні вчені–економісти, як О.Г. Білорус, О.А. Бугуцький, П.І. Гайдуцький, А. Гальчинський, В.П. Галушко, І.І. Лукінов, В.Я. Месель–Веселяк, К.Р. Макконнел та С.Л. Брю, Є.Б. Патон, С.А. Подолинський, Д. Рикардо, М. Д. Руденко, П.Т. Саблук, О.О. Сторожук, П.Е. Самуельсон, А. Сміт, М.І. Туган–Барановський, С.І. Соколенко, V. Leontiev, M.E. Ensminger, J.E. Oldsfield, W. Heinemann і ін.
Видатний вклад у розвиток ефективного використання землі, як основи нарощування продовольчих і білкових ресурсів, внесли В.Р. Вільямс, Д.М. Прянішніков, В.В. Докучаєв, В.Ф. Сайко, П.І. Коваленко, О.Г. Тараріко, Л.Я. Новаковський, А.С. Даниленко і ін.
Серед провідних вчених, які працювали над згаданою проблемою в галузі селекції і рослинництва, можна виділити О.О. Жученко, А.І. Задонцев, М.І. Вавілов, М.М. Кулєшов, Є.М. Лебідь, А.А. Лінчевський, П.П. Лук’яненко, В.Г. Михайлов, В.С. Пустовойт, О.О. Созінов, В.М. Ремесло, М.В. Роїк, В.І. Січкар, С.І. Чорнобривенко, А.М. Шевченко, В.Я. Юр’єв і ін. Розвиток тваринницької галузі пов’язаний з іменами таких відомих вчених, як Г.О. Богданов, В.П. Буркат, Л.К. Ернст, М.В. Зубець, М.А. Кравченко, А.А. Омельяненко, В.П. Рибалко та ін.
Найбільший внесок в економіку виробництва і ринку продовольства і білка зробили такі вітчизняні вчені–економісти, як В.Г. Андрійчук, В.І. Бойко, О.А. Богуцький, М.П. Вітковський, В.І. Власов, В.П. Галушко, М.В. Гладій, О.І. Гойчук, Б.М. Данилишин, Б.Я. Панасюк, М.Я. Дем’яненко, М.В. Калінчик, М.Х. Корецький, В.І. Криворучко, О.Ю. Лебединська, В.Ф. Ліщенко, М.Г. Лобас, Ю.О. Лупенко, П.М. Макаренко, М.Й. Малік, А.Г. Мельник, В.Я. Месель–Веселяк, О.Г. Мордвінов, О.В. Мороз, О.М. Онищенко, Б.Й. Пасхавер, Г.М. Підлісецький, В.П. Рябоконь, В.П. Ситник, В.М. Трегобчук, А.М. Третяк, М.М. Федоров, Л.М. Худолій, О.М. Шестопаль, О.М. Шпичак, А.Є. Юзефович, В.В. Юрчишин і інші вчені-економісти, які розробляють сучасні економічні аспекти проблеми продовольства.
Однак опубліковані роботи в тій чи іншій мірі були присвячені вивченню загальних питань продовольства, їх економіки і ефективного виробництва та використання сільськогосподарської продукції, але в переважній більшості вони не стосувалися проблеми білка. До останнього часу, на жаль, не було комплексного дослідження світових і вітчизняних продовольчих білкових ресурсів, зведення обсягів і розміщення їх виробництва, структури і джерел надходження, рівня споживання, кон’юнктури ринку високобілкових продуктів. В економічній літературі проблема білка висвітлена недостатньо не тільки в області загальних питань її теорії, а й в прикладному, галузевому плані. Є публікації про вирощування білкових культур, та тих, що стосуються певних аспектів цієї проблеми, однак мало масштабних комплексних економічних досліджень з цього питання.
Актуальність досліджуваної проблеми підтверджується тим, що у 2006 р. наша країна є крупним виробником високобілкових культур. За виробництвом білково-олійних культур вона займає п’ятнадцяте місце у світі, зернових бобових – дев’ятнадцяте. За виробництвом соняшнику Україна займала друге місце (після Росії), гороху – сьоме, сої – дев’яте, ріпаку – двадцять третє. На європейському континенті Україна за виробництвом білково-олійних культур займала друге місце, зернових бобових – четверте, вона лідирує за виробництвом сої – перше місце, соняшнику – друге, гороху – третє, квасолі – четверте, а ріпаку – шістнадцяте. Тепер наша країна має серйозні переваги та перспективи у виробництві високобілкових рослинних ресурсів. Однак, необхідність утримання провідних позицій, поліпшення рівня білкового харчування населення, жорстка конкуренція на світовому ринку потребували ґрунтовних економічних досліджень, з урахуванням світового та регіонального досвіду формування високобілкових рослинних ресурсів.
Накопичення достатньої кількості знань про окремі сторони продовольчої білкової проблеми, дозволило провести подальші комплексні дослідження, зробити теоретичні узагальнення, встановити особливості формування продовольчих білкових ресурсів на глобальному рівні, континентах та у країнах з різним рівнем економічного розвитку для визначення шляхів нарощування високобілкових рослинних ресурсів, як стратегічного напряму розв’язання продовольчої білкової проблеми, забезпечення повної потреби в них населення. Для цього нами зібраний та опрацьований матеріал по питаннях економіки виробництва білка, який доповнений особистими спостереженнями і враженнями автора в період відрядження в США для вивчення досвіду цієї країни по виробництву рослинного білка, переробці і використанню білково-олійних культур, у т. ч. сої і соєвих продуктів. При комплексному аналізі проблеми білка використана вітчизняна та зарубіжна статистика і література, виявилися аспекти, які мають універсальний, світовий або регіональний характер, можуть бути використані для нарощування виробництва та використання білка в нашій країні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в період навчання в докторантурі у Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН, в межах науково–технічної програми “Трансформація організаційно–економічних відносин до соціально–орієнтованих ринкових умов в АПК” на 2001–2005 рр. (номер державної реєстрації 0102U000259), завдання 01.01.10 “Розробка економічних проблем кормовиробництва в агроформуваннях різних форм власності”, керівником і виконавцем якого була автор.
Робота тісно пов’язана з програмою науково–дослідних робіт Науково-методичного центру “Інститут кормів УААН”, НТП “Продовольство–95” на 1991–1995 рр., затвердженої постановою Ради Міністрів України 22.12.1990 р., №391, виконавцем завдань якої була автор; НТП “Кормовиробництво” на 2001–2005 рр., завдання “Економічні проблеми формування високобілкових ресурсів” (номер державної реєстрації 0104U005342), керівником і виконавцем якого була автор. У рамках виконання цих програм автором обґрунтовані теоретико–методологічні положення формування ресурсів білка, економічні проблеми його виробництва, напрями використання високобілкових джерел у світі, Україні та в країнах з різним рівнем економічного розвитку, зроблений аналіз сучасного рівня виробництва продовольства і білка, визначені основні джерела його надходження, структура, рівень і ефективність виробництва, кон’юнктура ринку високобілкових ресурсів.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є ґрунтовний економічний аналіз стану та тенденцій білкового забезпечення харчування населення, формування білкових продовольчих та високобілкових рослинних ресурсів, визначення ефективних шляхів вирішення актуальної білкової складової продовольчої проблеми, в першу чергу, для нашої країни. Для досягнення зазначеної мети передбачалось розв’язання комплексу завдань:
дати оцінку сучасного стану, динаміки, структури, основних складових світових і національних ресурсів продовольчого білка, частку у них високобілкових рослинних ресурсів;
встановити частку національних ресурсів білка у їх світових обсягах;
визначити тенденції у світовому виробництві ресурсів білка та зростанні чисельності населення;
дослідити динаміку, структуру і тенденції у споживанні білка населенням на рівнях: світовому, континентів, у групах країн з різним рівнем економічного розвитку, окремих країнах і в Україні зокрема;
провести економічний аналіз тенденцій у виробництві високобілкових рослинних ресурсів – зернових бобових і білково-олійних культур та їх шротів – сучасних обсягів, динаміки, структури, розміщення, концентрації і спеціалізації виробництва на світовому рівні, континентах, у групах країн з різним рівнем економічного розвитку, основних країнах-виробниках, в Україні – за грунтово-кліматичними зонами й областями, основними товаровиробниками;
визначити основні тенденції у використанні високобілкових рослинних ресурсів, зокрема, – на продовольчі, кормові цілі, насіння, переробку тощо;
вивчити особливості формування світового ринку високобілкових рослинних ресурсів на рівнях: світовому, континентів, груп країн з різним рівнем економічного розвитку, основних країн–експортерів і імпортерів; визначити маркетингові канали руху їх; динаміку та кон’юнктуру цін.
Об’єктом дослідження є економічні процеси формування світових і національних продовольчих білкових ресурсів в контексті поліпшення харчування населення, вирішення глобальної проблеми дефіциту харчового білка.
Предметом дослідження є теоретичні, методологічні і практичні проблеми формування високобілкових рослинних ресурсів: визначення джерел їх надходження (зернових бобових, білково-олійних культур і шротів), обсягів і структури виробництва, торгівлі та використання.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дослідження формування білкових і високобілкових рослинних ресурсів є загальнофілософські, загальноекономічні принципи та методи, сучасна економічна теорія. З усіх факторів виокремлені економічні, тобто визначено ті з них, які стосуються досліджуваної продовольчої білкової проблеми. У процесі дослідження цієї глобальної проблеми використано: діалектичний метод пізнання й абстрактно-логічний – для узагальнення теоретичних і методологічних положень формування білкових ресурсів, визначення сутності білкової проблеми і обґрунтування висновків; монографічний метод – при вивченні літературних джерел, еволюції продовольчої білкової проблеми, ступеня її розв’язання; статистико-економічний і графічний з використанням комп’ютерної техніки – для аналізу ретроспективи, динаміки, структури, сучасного стану продовольчих білкових і високобілкових рослинних ресурсів на рівнях світу, груп країн з різним рівнем розвитку економіки і України; системно-аналітичний – при дослідженні динаміки розвитку та ефективності виробництва, для розробки концептуальних положень стратегії розвитку в напрямі нарощування виробництва продовольчих білкових ресурсів; метод порівняльного аналізу – при дослідженні економічної ефективності виробництва білковмісних культур і розміщення їх в регіонах; розрахунково-конструктивний – для аналізу сучасного стану і обґрунтування концептуальних основ і параметрів розвитку виробництва на перспективу.
Важливим методом дослідження стало моделювання процесу формування продовольчих білкових ресурсів. Побудована у процесі еко­номічного аналізу модель їх формування є макроекономічною, динамічною, представлена для світового рівня – у аналітичному вигляді, табличному, графічному та економетричному, національного – аналітичному, табличному, графічному. Ці моделі відображають закономірності, загальні принципи та сутність процесу формування продовольчих білкових ресурсів, а також вплив рівня і структури споживання білка на середню тривалість життя людини.
Специфічність методології даного наукового дослідження полягає у тому, що глибина, або періоди дослідження становили: довгостроковий (45 років) – для визначення основних тенденцій формування продовольчих білкових ресурсів на світовому та вітчизняному рівнях; середньостроковий (15 років)  проведені основні дослідження формування високобілкових ресурсів; короткостроковий (у середньому за 5 років) – для поглибленого вивчення окремих показників. Зроблено економічний аналіз статистичних даних на рівнях: світу, континентів, груп країн з різним рівнем економічного розвитку, окремих країн; в Україні – країни, ґрунтово-кліматичних зон і областей.
Використані методи економічних досліджень дали змогу ґрунтовно вивчити формування продовольчих білкових ресурсів, більш глибоко – високобілкових рослинних ресурсів, забезпечили одержання достовірних результатів і обґрунтованих висновків.
Інформаційна база досліджень. Основними джерелами економічної статистичної інформації були матеріали FAO UN – Food Agricultural Organization of United Nations (ФАО ООН – Продовольчої та сільськогосподарської Організації Об’єднаних Націй): “FAO Рroduction Yearbook”, “FAO Trade Yearbook”, а також Міністерства сільського господарства США: “Agricultural Statistics”, “World Agricultural Production”, “Grain: World Markets and Trade”, “Oilseeds: World Markets and Trade”, “Soy Stats”, “Soya & Oilseed Bluebook”; статистико-економічні матеріали Державного комітету статистики України, монографічна література вітчизняних і зарубіжних дослідників та матеріали, отримані автором по проблемі досліджень під час стажування в США за програмою Кохрана, особисті розробки і дослідження автора.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у здійсненні оригінального комплексного і системного, теоретичного й прикладного дослідження формування високобілкових рослинних ресурсів на світовому і вітчизняному рівнях. У такому аспекті дослідження проведені вперше – сучасні трансформаційні процеси формування білкових ресурсів розглянуто в історичній динаміці, з позицій еволюції та інформаційної економіки у зв’язку з ростом чисельності населення. Обґрунтовані необхідність і напрями подальшого збільшення виробництва, удосконалення структури високобілкових джерел. Наукова новизна одержаних дисертантом результатів та особистий внесок автора у дослідження формування світових і національних високобілкових рослинних ресурсів полягає в наступному:
вперше:
– розроблено економічну модель формування білкових продовольчих ресурсів у контексті продовольчого білкового забезпечення харчування населення, яку представлено в табличному, графічному, економетричному та аналітичному вигляді, що дало змогу визначити: основні закономірності формування продовольчих білкових ресурсів на глобальному та національному рівнях, роль і місце в них високобілкових рослинних ресурсів, частку національних продовольчих білкових ресурсів у світових обсягах, динаміку її зміни, основні пріоритети і завдання щодо їх формування у перспективі;
– розроблено економічну модель впливу рівня і структури споживання білка на тривалість життя населення на світовому рівні, за допомогою якої встановлено, що із ростом і оптимізацією структури споживання білка середня тривалість життя людини збільшується; тепер основним фактором впливу на середню тривалість життя людини є рівень споживання тваринного білка; визначено, що збільшення його споживання на кожні 2,2 г/добу на душу населення сприяє росту тривалості життя людини на один рік;
– встановлено наявність пропорції між ростом виробництва білка білково-олійних культур (основної складової високобілкових рослинних ресурсів) і ростом виробництва тваринного білка: за довгостроковий період як на світовому, так і національному рівнях зростання виробництва білково-олійних культур (шроти яких є стратегічним високобілковим інгредієнтом) у 1,8–2,5 раза випереджає збільшення обсягів виробництва тваринного білка;
удосконалено:
– сутність категорії “високобілкові рослинні ресурси” – пропонується визначати їх як сукупність джерел надходження білка, що мають високий його вміст, рослинне походження, значні обсяги виробництва, комплексний характер використання, до яких включені зернові бобові, білково-олійні культури та їх шроти, що використовуються для задоволення потреби в білку, повноцінного харчування населення;
– систему економічних знань про білкові продовольчі та високобілкові рослинні ресурси, як наукового напряму економіки білкових ресурсів, що набуває особливого значення для України як потенційного потужного їх виробника й експортера у зв’язку з перспективами євроінтеграції і вступу країни до Світової організації торгівлі;
– класифікацію олійних культур у контексті врахування в них не тільки жиру, а й білка, оскільки вони забезпечують більший сумарний річний збір білка, ніж жиру, тому доцільно цю групу культур називати білково-олійними культурами, чим буде відображено значення їх у економічному процесі формування продовольчих білкових ресурсів;
дістали подальший розвиток:
– систематизація, синтез і аналіз інформації по джерелах продовольчих білкових ресурсів; питання динаміки обсягів їх надходження, співвідношення між рослинним і тваринним білком, регіональної спеціалізації на виробництві білковмісних культур, обґрунтування взаємозалежного зв’язку між ресурсами продовольства і білком як основою якості білкового харчування людини на світовому та національному рівнях;
– визначення економічних основ і напрямів розв’язання продовольчої білкової проблеми: збільшення виробництва високобілкових ресурсів – на національному та світовому рівнях; на вітчизняному рівні – вдосконалення структури та розміщення посівів зернобобових і білково-олійних культур, підвищення ефективності їх виробництва;
– система економічних знань про торгівлю високобілковими рослинними ресурсами на світовому ринку, роль у торгівлі континентів, країн з різним рівнем економічного розвитку, окремих країн-експортерів і країн–імпортерів; кон’юнктуру ринку – обсяги, динаміку цін на високобілкові інгредієнти, фінансові надходження від торгівлі ними, що є важливим для нашої країни в умовах поглиблення інтеграційних процесів у світову економіку.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції дисертаційної роботи органічно інтерпретовані як система знань і рекомендацій для практичного вирішення життєво-важливої проблеми продовольства і білка, реалізації економічних можливостей для збільшення виробництва і використання високобілкових рослинних ресурсів для забезпечення повноцінного харчування населення і продовольчої безпеки країни. Виробництву рекомендовано: напрями розв’язання продовольчої білкової проблеми, збільшення виробництва високобілкових ресурсів, удосконалена структура і розміщення посівів високобілкових культур, які забезпечать стабільність та економічну ефективність їх виробництва.
Результати досліджень використані у процесі впровадження в агропромисловому виробництві при розробці “Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999–2010 рр.”, “Наукових основ агропромислового виробництва в зоні Лісостепу України”, “Наукових основ агропромислового виробництва в зоні Степу України”, “Рекомендацій по виробництву кормів і білка в екстремальних погодних умовах”, заходів зі збільшення виробництва рослинного білка в регіонах країни, формування його експортного потенціалу. Результати досліджень використані автором при написанні звітів Національному науковому центру “Інститут аграрної економіки” УААН (2000–2005 рр.), Науково-методичному центру “Інститут кормів” УААН (1986–2005 рр.), демонструвалися на міжнародних виставках “Агро-2000”, “Агро-2001”, “Агро-2002”, “Агро-2004”, обласних виставках (2000–2005 рр.), під час надання консультацій, у виступах на конгресах, конференціях, семінарах.
Результати досліджень, окремі пропозиції та рекомендації автора щодо формування світових і національних високобілкових рослинних ресурсів використані Міністерством аграрної політики України (довідка № 37-18-3-15/16630 від 15.11.2006), Міністерством економіки України (довідка № 40-24/252 від 21.11.2006), Комітетом з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України (довідка від 21.02.2007), Радою по вивченню продуктивних сил України (довідка № 25/782 від 22.11.2006), Всеукраїнським союзом сільськогосподарських підприємств (довідка № 159 від 15.11.2006), Національною асоціацією сільськогосподарських дорадчих служб України (довідка № 1163–01 від 16.02.2007), Асоціацією фермерів та приватних землевласників України (довідка № 6 від 15.01.2007), Національною асоціацією агроторгових домів України (довідка № 163 від 20.11.2006), Головним управлінням агропромислового розвитку Вінницької обласної державної адміністрації (довідка № 1/1779 від 27.11.2006) (додатки А.1 – А.9).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеною науковою працею, результатом виконаних автором економічних досліджень з проблеми продовольства і білка, як керівника і виконавця завдань державних НТП, що включає теоретичне обґрунтування практичних шляхів вирішення продовольчої білкової проблеми, дослідження економічних і методологічних основ, що забезпечують формування високобілкових ресурсів та їх ринків. Автору належать: розробка наукових програм, методичне забезпечення, проведення економічних досліджень, обробка результатів, їх аналіз та узагальнення. Автором визначено стан, динаміку та тенденції формування продовольчих білкових та високобілкових рослинних ресурсів. Усі наукові положення дисертації, висновки і пропозиції, які виносяться на захист, розроблено, обґрунтовано та опрацьовано автором особисто. Із спільно виконаних робіт використано ту частину, що належить особисто автору.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації апробовані в доповідях і матеріалах 24 національних, міжнародних наукових та науково–практичних конференціях, симпозіумах і конгресах. Найважливішими з них були: всесоюзний симпозіум з міжнародною участю “Сучасні аспекти вирішення проблеми збільшення ресурсів і підвищення ефективності використання рослинного білка” (м. Вінниця, 1991 р.); міжнародна конференція “Переробка і використання сої на харчові і кормові цілі для збільшення продовольчих ресурсів” (м. Вінниця, 1992 р.); всеукраїнська (міжнародна) науково–практична конференція “Сучасні проблеми виробництва і використання кормового зерна і сої” (м. Вінниця, 1993 р.); республіканська координаційно–методична рада “Інтенсифікація виробництва кормів і білка в гостропосушливому регіоні України” (м. Сімферополь – с. Клепініно, 1994 р.); перша всеукраїнська (міжнародна) конференція з міжнародною участю по проблемі “Корми і кормовий білок” (м. Вінниця, 1994 р.); республіканська координаційно–методична рада “Ефективне використання зрошуваних земель для нарощування і стабілізації виробництва кормів і кормового білка” (м. Херсон – Миколаїв, 1995 р.); міжнародна конференція “Україна в світових земельних, продовольчих і кормових ресурсах і економічних відносинах” (м. Вінниця, 1995 р.); республіканська координаційно–методична рада з проблем “Зернофуражні, зернобобові і кормові культури” (м. Кіровоград, 1996 р.); міжнародна науково–практична конференція “Селекція, насінництво і технології вирощування польових культур” (м. Чернівці, 1996 р.); міжнародна наукова конференція, присвячена 90–річчю проф. М.О. Бекаревича “Земельні ресурси України: рекультивація, раціональне використання та збереження” (м. Дніпропетровськ, 1996 р.); третя всеукраїнська конференція з міжнародною участю “Виробництво, переробка і використання сої на кормові та харчові цілі” (м. Вінниця, 2000 р.); треті збори всеукраїнського конгресу вчених економістів–аграрників “Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України у ХХІ столітті” (м. Київ, 2001 р.); міжнародна науково–практична конференція, присвячена 10–й річниці Конференції ООН з питань охорони навколишнього середовища та розвитку “Еколого–економічні проблеми розвитку АПК” (м. Львів, 2002 р.); міжнародна науково–практична конференція “Досягнення та перспективи сучасної селекції на забезпечення стабільного виробництва рослинного білка” (м. Луганськ, 2002 р.); міжнародна науково–практична конференція “Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК” (м. Суми, 2003 р.); міжнародна науково–практична конференція “Оптимізація агроландшафтів: раціональне використання, рекультивація, охорона” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.); міжнародна науково–практична конференція “Науково–практичні аспекти кормовиробництва та ефективного використання кормів” (м. Львів, 2003 р.); міжнародна науково–практична конференція “Наукові основи сталого розвитку кормовиробництва в Україні” (м. Вінниця, 2003 р.); друга міжнародна науково–практична конференція “Ринкові відносини в АПК: здобутки, проблеми, перспективи” (м. Одеса, 2003 р.); четверті збори всеукраїнського конгресу вчених економістів–аграрників “Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально–технічної бази агропромислового комплексу в Україні” (м. Київ, 2003 р.); шостого всеукраїнського конгресу вчених економістів–аграрників „Формування та розвиток аграрного ринку” (м. Київ, 2004 р.), “Роль селекції і технологій вирощування зернобобових в стабілізації виробництва білка” (м. Харків, 2005 р.), а також доповідалися на вчених радах і науково–методичних комісіях Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН і Науково–методичного центру “Інституту кормів” УААН, використані в рекомендаціях для практики, документах, подан

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації досліджено білковий ресурсний потенціал сучасної цивілізації, закономірності виробництва харчового білка, наведене теоретичне узагальнення формування та використання вітчизняних і світових високобілкових рослинних ресурсів, обґрунтовано теоретико–методологічні основи та визначені шляхи нарощування обсягів їх виробництва з метою розв’язання актуальної науково-практичної проблеми – ліквідації дефіциту білка та забезпечення повноцінного харчування населення країни.
1. Глобальним завданням у ХХІ столітті є задоволення потреб людей у продовольстві для гідного рівня харчування, покращення здоров’я та збільшення тривалості життя нинішнього і майбутніх поколінь. Розв’язання економічної проблеми продовольчого забезпечення населення є пріоритетним завданням протягом століть, однак залишається актуальним і невирішеним на сучасному етапі історичного та суспільного розвитку як на глобальному, так і вітчизняному рівнях. Важливою складовою продовольчої проблеми є білкова, сутність якої полягає у невідповідності обсягів виробництва білка, придатного для харчового використання, потребам зростаючого населення. Дефіцит білка у харчуванні населення виникає через споживання в основному середньо– і низькобілкових продуктів, ліквідується – за рахунок високобілкових інгредієнтів.
Визначено, що першоджерелом надходження білка у світові ресурси є рослинний білок. Сутність категорії “високобілкові рослинні ресурси” пропонується визначати як сукупність джерел надходження білка, що мають високий його вміст, рослинне походження, значні обсяги виробництва, комплексний характер використання, до яких включені зернові бобові, білково-олійні культури та їх шроти, що використовуються для задоволення потреби в білку, повноцінного харчування населення.
Основними економічними факторами впливу на формування високобілкових ресурсів є потреба населення у білку (формується під впливом потреб однієї людини і чисельності населення) та наявність необхідних ресурсів для їх виробництва. Важливими економічними перевагами високобілкових культур є високий вміст білка, його якість, конкурентоспроможність, значний збір білка з одиниці площі, високий вихід білка при переробці, ефективне балансування раціонів добавкою невеликої їх кількості, що формують потрійний економічний ефект  від їх вирощування, переробки та використання. Висока якість робить високобілкові культури конкурентним товаром на ринку.
2. Використання достовірних вітчизняних та зарубіжних інформаційних джерел, довгостроковий, середньостроковий та короткостроковий періоди дослідження, багаторівневе вивчення продовольчих білкових та високобілкових ресурсів  у світі, за континентами, у групах країн з різним рівнем економічного розвитку, основних країнах–виробниках та в Україні, застосування традиційних і сучасних методів економічного дослідження дозволили визначити закономірності їх формування на глобальному та вітчизняному рівнях.
Вивчення ретроспективи та сучасного стану формування білкових ресурсів, розрахунок обсягів виробництва білка, придатного для харчового використання, дали можливість створити ефективну економічну модель формування ресурсів білка, зосередити увагу на найважливіших характеристиках цього економічного процесу. Загальна тенденція формування білкових ресурсів на глобальному рівні за довгостроковий період дослідження характеризувалася стабільним поступовим ростом виробництва білка. Для цього рівня дослідження характерними були: вищі темпи росту обсягів загального виробництва білка порівняно з ростом чисельності населення; переважання у структурі білкових ресурсів білка рослинного походження над тваринним; вищі темпи росту виробництва останнього порівняно з рослинним; збільшення частки тваринного білка у загальній структурі виробленого; серед усіх світових джерел білка найвищі темпи росту виробництва мали білково-олійні, найнижчі – зернові бобові культури. За тривалий історичний період у загальному обсязі виробленого білка збільшилася частка білково-олійних, зменшилася  зернобобових культур.
Вдосконалено класифікацію олійних культур у контексті врахування вмісту в їх урожаях не тільки жиру, а й білка, бо вони забезпечують більший сумарний річний збір білка, ніж жиру, тому доцільно цю групу культур називати білково-олійними культурами, чим буде відображено значення їх у економічному процесі формування продовольчих білкових ресурсів.
Встановлено, що на світовому та національному рівнях ріст виробництва білково-олійних культур (основної складової високобілкових рослинних ресурсів, шроти яких є стратегічним високобілковим інгредієнтом) в 1,8–2,5 раза випереджував збільшення виробництва тваринного білка. Отже, важливою економічною передумовою зростання виробництва тваринного білка у перспективі є забезпечення випереджуючого росту виробництва білково-олійних культур та їх шротів.
Позитивна динаміка виробництва білка на глобальному рівні, вищі темпи росту його виробництва порівняно з ростом чисельності населення зумовили: ріст споживання білка на душу населення; збільшення кількості країн, в яких досягнутий науково-обґрунтований рівень споживання білка, або він наближається до нього; вищі темпи росту споживання тваринного, ніж рослинного білка в раціоні населення; позитивну тенденцію збільшення частки тваринного білка у структурі його споживання, однак ріст споживання на душу населення був меншим, ніж збільшення його виробництва, що пов’язано як з ростом чисельності населення, так і з використанням частки виробленого білка на кормові цілі.
Дослідження виявило, що у світі дефіцит білка в харчуванні населення становить 56,1 млн. т, або близько 25% від потреби. На трьох континентах  Північній Америці, Європі, Океанії й Австралії  вже досягнуто науково-обґрунтованого рівня його споживання, на трьох інших  Південній Америці, Африці та Азії  у харчуванні населення спостерігався його дефіцит. Населення 2/3 країн світу споживало білка менше від науково обґрунтованої норми, 1/3 країн – в межах цієї норми. Дефіцит білка у харчуванні населення світу зумовлений нестачею тваринного білка, недоодержання якого знаходилось на рівні 47,6% відносно норми раціонального споживання. Рослинного білка населення світу споживало дещо більше за середню норму споживання (на 3,3%).
У групі розвинених країн вже досягнуто науково-обґрунтованого рівня споживання білка та його оптимальної структури, де білок тваринного походження превалює над рослинним. У слаборозвинених країнах і тих, що розвиваються, такого рівня не досягнуто, у них білок рослинного походження переважає над тваринним. У групах країн з різним рівнем економічного розвитку велика строкатість у споживанні білка, основна відмінність полягала у рівні споживання тваринного білка.
Встановлено вплив рівня і структури споживання білка на тривалість життя населення: із збільшенням споживання білка зростає середня тривалість життя людини. Причому, в сучасний період основним фактором впливу на неї є рівень споживання тваринного білка, збільшення якого в середньому на 2,2 г/добу сприяло росту тривалості життя людини на один рік. Це дозволило визначити концептуальний напрям розв’язання проблеми забезпечення потреби населення у тваринному білку за рахунок збільшення виробництва рослинних високобілкових ресурсів кормового напряму використання як основи білкової якості кормів та підвищення продуктивності тварин.
3. Аналіз формування білкових ресурсів в Україні за 1961–2005 рр. виявив нестабільність і значні коливання виробництва основних джерел надходження та загальних обсягів білка. Так, по багатьох джерелах надходження та обсягів виробництва білка ми повернулися до рівня 60–х років минулого століття. Відбулося невелике збільшення (на 8%) виробництва білка порівняно із світовим (в 2,6 раза), у тому числі – збільшення виробництва рослинного, зменшення  тваринного білка. Зменшилася частка країни у світових ресурсах білка. У вітчизняній структурі білкових ресурсів більшою, ніж у світі, була частка рослинного білка, меншою – тваринного; у загальних обсягах виробництва білка зросла частка рослинного, зменшилася – тваринного. Порівняно з іншими джерелами білкових ресурсів, найвищі темпи росту виробництва білка мали білково-олійні культури, хоч темпи росту їх виробництва були нижчими, ніж у світі. Зменшилося надходження білка зернобобових культур. У структурі вітчизняних продовольчих білкових ресурсів зросла частка білка білково-олійних культур, зменшилася  зернобобових культур; близькою на світовому і вітчизняному рівнях була частка білка зернобобових культур, хоча частка білка білково-олійних культур у нашій країні значно менша, ніж в середньому у світі.
Зазначені процеси у формуванні вітчизняних білкових ресурсів, особливо протягом останніх років дослідження, навіть при зменшенні чисельності населення, зумовили негативні тенденції у харчуванні – зменшилося споживання основних харчових продуктів та білка на душу населення; у структурі споживання білка скоротилася частка тваринного, збільшилася  рослинного білка.
В Україні рівень і коефіцієнт забезпечення білком населення є вищим від світових показників; споживання його на душу населення більше від середнього світового на 13,5%, у тому числі рослинного – на 6,4, тваринного – на 25%. Дефіцит білка у харчуванні населення країни складав 255 тис. т, або 14,5% від потреби, він був меншим, ніж у світі (24,7%). Спричинений він дефіцитом тваринного білка (34,5%), при цьому рослинного білка споживалося на 10% більше відносно середньої науково-обґрунтованої норми.
Наша країна має значний досвід і потенціал нарощування виробництва білкових ресурсів. Прогнозується, що в довгостроковій перспективі збережеться значення високобілкових рослинних ресурсів продовольчого напряму, однак зростатиме значення і попит на внутрішньому та світовому ринках на високобілкові рослинні ресурси кормового напряму використання.
4. Дослідження формування ресурсів зернобобових культур показало, що на світовому рівні за 1990–2006 рр. виробництво їх дещо збільшилося (на 3,2%). У світовій структурі цієї групи культур переважали квасоля, горох та нут, у Європі – горох, в Азії – квасоля й нут, Північній Америці – квасоля і горох, Південній Америці – квасоля, Океанії й Австралії – люпин.
Основним регіоном виробництва зернобобових культур є країни Азії, значну частку їх вирощували також країни Африки та Європи. Зменшили їх виробництво розвинені країни, збільшили – країни, що розвиваються. Тепер 77% їх світових обсягів вирощується у країнах, що розвиваються, 23% – у розвинених країнах.
Динаміка розвитку світового ринку зернових бобових культур характеризувалася вищим ростом обсягів їх експорту, ніж виробництва. Експорт їх збільшили усі континенти, крім Європи. Тепер основними експортерами зернобобових культур є країни Азії, Північної Америки та Європи.
У товарній структурі світового експорту зернових бобових культур переважали горох і квасоля, зросла частка гороху, сочевиці й нуту, зменшилася – квасолі, кормових бобів. У структурі експорту цієї групи культур з країн Північної Америки та Європи переважав горох, Південної Америки, Азії та Африки – квасоля, Океанії й Австралії – горох і кормові боби. Основними експортерами їх залишається група розвинених країн, меншою була частка країн, що розвиваються.
Дослідження маркетингових каналів руху зернових бобових культур показало, що раніше головними імпортерами їх були країни Європи, тепер – країни Азії. Основний напрям торгівлі цими культурами – з розвинених країн до країн, що розвиваються. Причому зменшили імпорт їх розвинені країни, збільшили – країни, що розвиваються. Кон’юнктура світового ринку характеризувалася зниженням цін на зернові бобові культури. Особливо значним воно було для гороху, сочевиці та кормових бобів.
За аналізом світового балансу зернових бобових культур, зменшилися обсяги використання останніх у розвинених країнах, збільшилися – у країнах, що розвиваються; головним напрямом їх використання є продовольчий; збільшились обсяги їх використання на продовольчі цілі, зменшилися – на кормові; у розвинених країнах і в Україні переважало використання на кормові цілі. Квасолю використовують переважно на продовольчі цілі, горох – у розвинених країнах – на кормові, у країнах, що розвиваються, – на продовольчі цілі.
У перспективі збережеться значення зернових бобових культур як важливого продукту харчування, доступного, цінного і недорогого джерела рослинного білка у регіонах традиційного їх споживання, особливо – у густонаселених регіонах світу, де спостерігалися високі темпи росту чисельності населення, низьке споживання рослинного білка, зокрема, у найбільших за населенням країнах – Китаї та Індії. Актуальним є збільшення їх виробництва і використання на продовольчі цілі для населення країн, що розвиваються та слаборозвинених, хоча прогнозується також збільшення обсягів їх використання там на кормові цілі. Збережеться пріоритет цієї групи культур у розвинених країнах – в обсягах потреби населення у продовольчому білку. Зросте попит на них як на цінне і недороге джерело продовольчого білка у країнах, що розвиваються, та в регіонах, де ще не забезпечений раціональний рівень споживання рослинного білка на душу населення.
5. Формування ресурсів зернобобових культур в Україні характеризувалося зменшенням їх виробництва в 4,7 раза через значне скорочення виробництва гороху, яке не врівноважило збільшення виробництва квасолі. У структурі виробництва зернобобових культур переважав горох, значно меншою була частка квасолі, мала місце тенденція зменшення частки гороху і люпину, збільшення – квасолі, бобів, вики тощо.
Основне виробництво зернобобових культур сконцентроване у зоні Лісостепу, де вирощувалася значна частка гороху та квасолі. За 1990–2006 рр. помітною стала тенденція до зменшення частки цієї зони, збільшення – Полісся та Степу. В країні досить високий ступінь концентрації і спеціалізації на виробництві цієї групи культур окремих областей. Основними товаровиробниками зернових бобових культур є сільськогосподарські підприємства (у тому числі гороху). Меншу їх частку виробляли господарства населення, однак вони вирощували більшу частку квасолі. Зменшилося виробництво зернових бобових культур сільськогосподарськими підприємствами, збільшилося – господарствами населення. Ґрунтовне дослідження виробництва цієї групи культур дозволило визначити шляхи збільшення їх виробництва.
Використання зернобобових культур в Україні зменшилося як на продовольчі, так і на кормові цілі. Переважало використання зернових бобових культур на кормові цілі. Основний напрям використання квасолі – продовольчі цілі, горох мав близькі частки продовольчого і кормового використання. Зумовлене це зменшенням попиту на них на внутрішньому ринку через зменшення чисельності населення та поголів'я тварин. Надалі зернові бобові культури збережуть значення як цінне джерело харчового і кормового білка. Країна має значний потенціал нарощування виробництва цієї групи культур, що створить передумови для забезпечення потреб споживачів з урахуванням кон'юнктури внутрішнього і світового ринків.
6. Білково-олійним культурам належить провідне місце у формуванні світових високобілкових рослинних ресурсів. Ріст їх виробництва на світовому рівні перевищив ріст чисельності населення, що свідчить про зростання попиту на них на світовому і регіональних ринках, значний економічний інтерес до їх вирощування. У структурі виробництва білково-олійних культур переважала соя, яка має й найвищі темпи росту виробництва і використання.
Розміщено виробництво білково-олійних культур в основному у країнах Азії, Північної та Південної Америки, у тому числі сої – у Північній та Південній Америці, ріпаку – у Азії та Європі, соняшнику – Європі. Виробляють сою переважно у групі країн, що розвиваються та США, ріпак – у розвинених країнах і тих, що розвиваються, соняшник – у розвинених країнах.
Формування світового ринку насіння білково-олійних культур характеризувалося вищим темпом росту експорту, ніж їх виробництва, що зумовлено значною мірою ростом попиту на них на світовому ринку та відповідним ростом експортної орієнтації їх виробництва. У структурі експорту насіння цих культур найбільшу частку складала соя (причому її частка у структурі світового експорту була вищою, ніж у структурі виробництва), меншу – ріпак, соняшник та інші культури. Високі темпи росту торгівлі мала соя, спостерігалася тенденція збільшення її частки у структурі світового експорту цієї групи культур.
Основні маркетингові канали руху насіння білково-олійних культур спрямовані переважно з країн Північної і Південної Америки до країн Азії та Європи, у тому числі насіння сої – з Північної і Південної Америки до Азії та Європи, ріпаку – з Європи і Північної Америки до країн Азії та Європи, соняшнику – з Європи і Південної Америки до країн Європи та Азії.
Торгівля соєю, ріпаком і соняшником відбувається переважно між розвиненими країнами, хоча збільшується у ній частка країн, що розвиваються. Високим був рівень концентрації експорту насіння білково-олійних культур: 5 найбільших країн–експортерів разом поставили на світовий ринок 92,6% їх світового експорту, 10 найбільших країн–експортерів – 97,4%.
Аналіз кон’юнктури світового ринку білково-олійних культур засвідчив тенденцію до зниження їх цін. Невисокою серед них була ціна на сою, що разом з високою її якістю сприяло росту доступності для споживачів, попиту та конкурентоспроможності.
Значними є світові обсяги використання білково-олійних культур – вони були у 7 раз більшими, ніж зернобобових. Основним напрямом їх використання є промислова переробка на продовольчі цілі, менша частка спрямовується безпосередньо на продовольчі та кормові цілі.
У короткостроковій, середньо- і довгостроковій перспективі прогнозується ріст попиту на білково-олійні культури на світовому та регіональних ринках як цінне джерело якісного білка, збільшення обсягів їх виробництва, вдосконалення асортименту відповідно до потреб споживачів, ємності ринку, наявних ресурсів для їх виробництва, рівня ефективності вирощування.
7. Формування ресурсів білково-олійних культур в Україні за 1990–2006 рр. характеризувалося збільшенням обсягів виробництва у 2,3 раза. У структурі виробництва переважав соняшник, меншою була частка інших культур. Зросло виробництво соняшнику і сої, ріпаку озимого – було дуже строкатим і нестабільним по роках. Високі темпи росту виробництва білково-олійних культур спостерігалися в усіх грунтово–кліматичних зонах.
Основним товаровиробником насіння білково-олійних культур в країні є сільськогосподарські підприємства, нарощували їх виробництво господарства населення. Головним напрямом їх використання була промислова переробка на продовольчі цілі, зросла частка використання на корм.
Дослідження економічної ефективності виробництва основних білковмісних культур підтвердило їх високу ефективність і конкурентоспроможність в умовах ринкової системи господарювання. Ця група культур у складний період реформування агропромислового комплексу і становлення ринкових відносин, коли спостерігалися нестабільність і зменшення обсягів виробництва ряду сільськогосподарських культур, значною мірою забезпечила стабільність економіки агроформувань різних організаційних форм господарювання, національного аграрного сектору, вітчизняної економіки.
Білково-олійні культури в Україні відіграють важливе значення у виробництві рослинного білка, економіці та фінансовій спроможності агроформувань. Однак в регіонах ще не досягнуто оптимального співвідношення між головними білково-олійними культурами. У зв’язку з цим існує необхідність оптимізації розмірів та структури площ у напрямі зменшення посівів соняшнику, збільшення – сої, ріпаку та підвищення їх урожайності. Соняшник вже багато років не забезпечує надходження необхідної кількості білка у складі шротів, як цього можна досягти за рахунок виробництва сої, яка забезпечує більший збір білка з одиниці площі, ніж соняшник. До того ж, вона, як бобова культура, збагачує ґрунт біологічним азотом, сприяє відновленню родючості ґрунту. Проведена аналітична робота дозволила визначити напрями удосконалення розміщення виробництва білково-олійних культур по регіонах країни. Збільшення виробництва насіння цієї групи культур представляє стратегічний напрям нарощування білкових ресурсів, про що переконливо свідчить досвід економічно розвинених країн і кращих господарств країни.
8. Шроти білково-олійних культур є головним високобілковим інгредієнтом промислового виробництва, посідають особливе місце у світових білкових ресурсах, є стратегічною білковою сировиною, відзначаються великими обсягами виробництва, найвищим серед рослинних ресурсів вмістом білка, завдяки чому мають високу споживчу цінність.
Динаміка світового виробництва шротів білково-олійних культур характеризувалася стабільним, з трирічним циклом, ростом. Виробництво їх збільшилося, у структурі вироблених шротів переважав соєвий, який мав найвищі темпи росту виробництва, частку в структурі. Збільшилося виробництво соєвого, ріпакового, бавовникового, соняшникового, арахісового, гірчичного шротів, зменшилося – кокосового, льонового, кунжутового, сафлорового та конопляного. Спостерігалася концентрація виробництва шротів у країнах Азії, Північної та Південної Америки, Європи. На цих континентах було вироблено 97% шротів. Незначну частку їх виробили у країнах Африки, Океанії і Австралії. На виробництві соєвого шроту спеціалізувалися переважно країни Північної та Південної Америки, Азії; ріпакового – Азії та Європи; бавовникового, кокосового, кунжутового та шроту з пальмового ядра – Азії; соняшникового – Європи, Південної Америки; арахісового – Азії й Африки; льонового – Європи, Азії та Північної Америки; сафлорового – Азії і Північної Америки. Основне виробництво шротів білково-олійних культур поступово перемістилося з розвинених країн у країни, що розвиваються.
На світовому ринку шроти білково-олійних культур є основним високобілковим товаром, їм надають перевагу в економічно розвинених країнах як важливому високобілковому кормовому інгредієнту для балансування за протеїном раціонів тварин і птиці. Зросли обсяги торгівлі найбільш цінними, якісними та конкурентоспроможними видами шротів – соєвим, ріпаковим, соняшниковим та шротом з пальмового ядра; зменшилися – арахісовим, бавовниковим, кокосовим і льоновим. У товарній структурі світової торгівлі шротами білково-олійних культур основну частку складав соєвий, меншу – ріпаковий, соняшниковий, бавовниковий; у ній збільшилася частка соєвого, ріпакового та шроту з пальмового ядра, зменшилася – соняшникового та інших видів шротів.
Спостерігався значний рівень спеціалізації континентів та країн на торгівлі шротами білково-олійних культур. Основні маркетингові канали їх руху спрямовані з Північної та Південної Америки до Азії та Європи; переважно – з країн, що розвиваються, до розвинених. У їх експорті та імпорті відзначено зменшення частки розвинених країн, збільшення – тих, що розвиваються. Кон’юнктура цін світового ринку шротів білково-олійних культур характеризувалася незначними коливаннями, з циклічним характером зміни їх на основні види шротів.
Шроти білково-олійних культур мають переважно кормовий напрям використання. Причому у групі розвинених країнах їх використовують на корм, у групі країн, що розвиваються, – на кормові й харчові цілі. Основні обсяги соєвого та соняшникового шротів використовують у розвинених країнах, ріпакового та арахісового – у країнах, що розвиваються.
У перспективі шроти білково-олійних культур матимуть важливе значення для формування білкових рослинних ресурсів переважно кормового напряму використання як високобілковий інгредієнт для балансування раціонів тварин і птиці. Прогнозується збільшення обсягів їх виробництва, торгівлі та використання, оскільки вони є важливим фактором підвищення продуктивності та економічної ефективності тваринницьких галузей, нарощування виробництва тваринницької продукції, забезпечення її доступності, збільшення споживання на душу населення, ліквідації дефіциту тваринного білка у харчуванні населення світу, а звідси – зростання якості, рівня харчування й тривалості життя людей.
Отже, виробництво і використання шротів білково-олійних культур є пріоритетним, концептуальним напрямом вирішення проблеми ліквідації дефіциту білка тваринного походження, за допомогою них розвинені країни вирішили проблему кормового білка, забезпечили повноцінну годівлю тварин, досягли високого рівня виробництва і споживання населенням доступної та якісної тваринницької продукції.
9. Обсяги виробництва і використання шротів білково-олійних культур в Україні нестабільні та недостатні для задоволення власних потреб тваринництва у високобілкових кормових інгредієнтах. Ситуація ускладнюється значними обсягами експорту шротів, що зменшує використання їх в країні для потреб тваринництва. Це є однією з причин низької продуктивності тварин і птиці, зменшення обсягів виробництва тваринницької продукції та зниження її економічної ефективності. Нарощування обсягів виробництва і внутрішнього використання шротів є стратегічним напрямом розв'язання проблеми та ліквідації дефіциту кормового білка, забезпечення виробництва збалансованих комбікормів, підвищення продуктивності тваринництва, збільшення виробництва тваринницької продукції і ліквідації дефіциту харчового білка тваринного походження.
10. Дослідження формування високобілкових рослинних ресурсів на глобальному рівні виявило, що у 2006 р. виробництво зернових бобових культур становило 60,2 млн. т, білково-олійних – 400,9 млн. т, шротів білково-олійних культур – 219 млн. т, або співвідношення між ними становило 1 : 7 : 4. Отже, виробництво білково-олійних культур у 7 разів перевищило обсяги виробництва зернових бобових культур, виробництво шротів білково-олійних культур – у 4 рази.
За аналізом формування світового ринку високобілкових рослинних ресурсів (2005 р.), експорт зернобобових культур становив 9,1 млн. т, насіння білково-олійних – 81,3 млн. т, шротів білково-олійних культур – 70,9 млн. т. Отже, на світовий ринок високобілкових рослинних ресурсів білково-олійних культур надходило у 9 разів більше, ніж зернових бобових культур, а шротів білково-олійних культур – у 8 разів більше. Співвідношення між обсягами їх експорту становило 1 : 9 : 8, або у торгівлі більшими були коефіцієнти білково-олійних культур та їх шротів, ніж у співвідношенні виробництва, крім того, вони ближчі. Можна констатувати, що більшим на світовому ринку був попит на білково-олійні культури та їх шроти (що мають переважно кормове використання), ніж на зернові бобові культури (переважно продовольчого напряму використання). Підтвердженням цього висновку є значне зростання світового виробництва білково-олійних культур та їх шротів (в 1,8 раза), при невеликому збільшенні виробництва зернобобових (на 3,2%). Експорт білково-олійних культур зріс у 2,2 раза, їх шротів – в 1,8 раза, зернобобових культур – на 38%. При цьому найвищим ступенем орієнтації виробництва на зовнішній ринок характеризувалися шроти білково-олійних культур (частка світового експорту від обсягів їх виробництва становила 32,4%) та білково-олійні культури (20,3%), нижчим – зернових бобових культур (15,1%).
Отже, у світовому виробництві і торгівлі високобілковими рослинними ресурсами переважають білково-олійні культури та їх шроти. Вони мають найбільші обсяги виробництва і попит на ринку, що зумовлено високим вмістом білка, доступністю, переважно кормовим напрямом використання. Меншими обсягами виробництва і торгівлі характеризувалися зернобобові культури як такі, що мали нижчий вміст білка і переважно продовольчий напрям використання. Саме у результаті значного росту виробництва білка білково-олійних культур (у 5,5 раза), на світовому рівні досягнуто вищих темпів збільшення виробництва тваринного білка (білка м’яса – в 3,8, яєць – у 4,3 раза), порівняно із меншим ростом виробництва рослинного білка (в 3 рази), за росту чисельності населення в 2,1 раза. Це дозволило збільшити споживання тваринного білка і його частку у харчуванні населення, що особливо відчулося у регіонах світу, які успішно нарощували виробництво білково-олійних культур та використання їх шротів для вирішення проблеми кормового, а відповідно – і харчового білка тваринного походження.
На світовому рівні ріст виробництва продовольства і білка випереджує ріст чисельності населення Землі. В другій половині ХХ – на початку ХХІ століття збільшення виробництва високобілкових ресурсів сприяло поліпшенню стану продовольчої безпеки. Однак на глобальному рівні ще існує дефіцит тваринного білка в обсягах 59,5 млн. т, або 47,6% від потреби в ньому.
Основним, концептуальним шляхом розв’язання продовольчої білкової проблеми є ефективне формування високобілкових рослинних ресурсів: а) у регіонах, де спостерігається дефіцит переважно тваринного білка, – нарощування виробництва випереджуючими темпами, підвищення ефективності виробництва і використання високобілкових рослинних ресурсів переважно кормового напряму використання для ліквідації дефіциту кормового білка у тваринництві, збільшення обсягів виробництва і споживання тваринницької продукції населенням до рівня науково-обґрунтованих норм; б) у регіонах, де у харчуванні населення спостерігається дефіцит рослинного і тваринного білка – збільшення виробництва та підвищення ефективності формування високобілкових рослинних ресурсів як продовольчого, так і кормового напрямів використання; в) у регіонах, де вже досягнуто науково-обґрунтованого рівня споживання білка, актуальним є підвищення ефективності виробництва власних високобілкових рослинних ресурсів та формування їх експортного потенціалу для задоволення потреби в них населення регіонів, де спостерігається дефіцит цього ресурсу.
Ліквідація голоду й забезпечення повноцінного харчування населення є цілком вирішуваним завданням у майбутньому. У світі, за розрахунками, для цього вже виробляється достатня для задоволення потреб населення кількість рослинних білкових ресурсів, в перспективі вона може бути збільшена в 1,5 – 2 рази. Це забезпечить функціону­вання надійної системи забезпечення необхідних резервів для того, щоб захис­тити від неочікуваних спадів виробництва, або різких підвищень цін на високобілкову сировину чи продукти з нею, в зв’язку з екстремальними умовами, коли виробництво білковмісних культур значно зменшується. Дефіцит рослинного білка в одних регіонах може врівноважуватися збільшенням виробництва в інших, чому здатний сприяти ефективний розподіл білкових ресурсів через торгівлю ними на регіональному і світовому ринках. При цьому торгівля має здійснюватися без перешкод при відносно стабільних цінах з тим, щоб країни могли у міру потреби і необхідності реалізувати надлишок продукції власного виробництва, або при дефіциті доповнювати своє вироб­ництво за рахунок імпорту білкових ресурсів.
11. Вирішення питання продовольчої білкової безпеки залишається актуальним на національному рівні. За 1961–2005 рр. збільшення виробництва білка в країні (на 18,4%) перевищило ріст чисельності населення (11,3%), зокрема рослинного (22%), при зменшенні виробництва тваринного (на 3,4%). Частка країни у світових продовольчих білкових ресурсах зменшилася з 4,1 до 1,6%, у тому числі білка тваринного походження – з 3,2 до 1,0%, рослинного – з 4,3 до 1,7% (білка зернобобових культур – з 4,4 до 1,2%, білково-олійних культур – з 2,2 до 1,0%).
Для України період 1990–2005 рр. характеризувався загостренням білкової проблеми. При зменшенні чисельності населення на 8,7%, ресурси білка, придатного для харчового використання, зменшилися на 25,6%, у тому числі рослинного – на 20,8%, тваринного – в 2 рази, що негативно вплинуло на рівень та якість харчування людей, тривалість життя, демографічну ситуацію в країні. Дефіцит тваринного білка у харчуванні населення становив 333 тис. т, або 34,5% від потреби.
Відновлення високопродуктивних тваринництва і птахівництва, які забезпечать достатній рівень надходження і ефективне виробництво тваринницької продукції, потребують використання високобілкових кормових інгредієнтів. В країні вже багато років спостерігається їх дефіцит, через що не можна вирішити проблему білкового забезпечення раціонів тварин і птиці, збільшення виробництва тваринницької продукції і споживання її населенням до рівня науково-обґрунтованих норм.
12. Стратегічним напрямом забезпечення росту виробництва білка, зокрема тваринницької продукції, є збільшення власного виробництва високобілкових рослинних джерел кормового напряму використання – білково-олійних культур та їх шротів. Для забезпечення тваринництва необхідною кількістю якісних збалансованих кормів, збільшення виробництва тваринницької продукції на рівні продовольчої безпеки, необхідно сформувати власні ресурси високобілкових рослинних компонентів кормового напряму використання – близько 2 млн. т зернобобових культур, 6,4 млн. т білково-олійних і 3,3 млн. т їх шротів. Такі обсяги виробництва і внутрішнього використання високобілкових кормових ресурсів рослинного походження дозволять вирішити проблему кормового білка.
Для досягнення продовольчої безпеки країни стратегічно і концептуально важливим є збільшення виробництва та підвищення ефективності формування вітчизняних високобілкових рослинних ресурсів, яке має бути спрямоване передусім на внутрішній ринок і задовольняти потребу, в першу чергу, вітчизняних споживачів. При цьому їх власне виробництво і формування внутрішнього ринку цих ресурсів повинно максимально повно враховувати стан, тенденції та кон’юнктуру зовнішнього ринку.
Для збільшення і підвищення ефективності виробництва продовольчих високобілкових ресурсів, зокрема зернобобових, насіння і шротів білково-олійних культур, покращення за рахунок цього продовольчого забезпечення і харчування населення, необхідно здійснити комплекс першочергових заходів: оптимізувати площу й раціонально розмістити посіви зернобобових, білково-олійних і інших культур за грунтово–кліматичними зонами; дотримуватися рекомендованого наукою оптимального насичення сівозмін цими культурами, звернувши особливу увагу на зернобобові, які підвищують культуру землеробства, покращують азотний баланс і родючість ґрунту; у перспективі перейти до раціонального поєднання в структурі посівів сої, соняшнику і ріпаку; удосконалити структуру посівів зернових, зернобобових, білково-олійних культур, насамперед, збільшити посіви стратегічної білково-олійної культури світового землеробства – сої, особливу увагу звернути на розширення її посівів на незрошуваних землях у зоні Лісостепу, північному, північно–західному й центральному Степу та на зрошуваних землях у центральному й південному Степу; освоїти адаптовану до регіонів енергозберігаючу технологію її виробництва.
Важливими факторами нарощування продовольчих білкових ресурсів, забезпечення продовольчої безпеки є збереження і підвищення родючості землі, підвищення урожайності білковмісних культур, продуктивності тварин і птиці, регулювання аграрного ринку, державна підтримка сільського господарства.
13. Орієнтація виробництва продовольства і білка для задоволення внутрішніх потреб та формування їх експортного потенціалу є одним із пріоритетних напрямів розвитку аграрного сектора економіки. Країна має передумови для нарощування білкових ресурсів, приданих для продовольчого використання, повного забезпечення потреби населення в продуктах харчування.
Високоефективне і стабільне функціонування продовольчого білкового комплексу в умовах багатоукладної економіки може бути при наявності адекватного державного механізму, стратегічного планування, техніко–технологічного забезпечення, розвиненої переробної промисловості і торгівлі, розбудови вітч