МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗРОБЛЕННЯ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Краткое описание

МІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ І ЇЇ РЕГІОНІВ
1.1.Теоретичне обґрунтування необхідності регулювання економіки країни у взаємозв`язку з регіонами .
1.2.Світовий досвід державного планування та програмування економічних процесів . . . . . . . . . . . . . . . 1.3.Роль і завдання держави в прогнозуванні і плануванні соціально-економічного розвитку регіонів . . . . .
1.4.Узагальнення методологічних підходів щодо регулювання економіки на регіональному рівні в сучасній науці . . . . . . . . . .
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Розділ 2. АНАЛІЗ СТАНУ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕ-СІВ В УКРАЇНІ ТА РЕГІОНАХ2.1.Аналіз сучасного стану регулювання економіки України . . . . . .
2.2.Об`єктивна необхідність вдосконалення державного регулювання розвитку економіки регіонів . . . . . 2.3. Регіональний зріз у Державній програмі економічного і соціального розвитку України . . . . . . . . . . . . 2.4.Основні напрямки вдосконалення сучасних процесів прогнозування та планування регіонального
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Розділ 3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
3.1.Обґрунтування системи показників і планових документів регіону .
3.2.Діагностика стану та дослідження факторів соціально-економічного розвитку регіону . . . . . . . . . . . . .
3.3.Методологія планування соціально-економічного розвитку регіону . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.4.Організаційно-економічний механізм розроблення і реалізації програми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 4. МЕТОДИ І МОДЕЛІ РОЗРОБКИ ОКРЕМИХ РОЗДІЛІВ ПРОГРАМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ОБЛАСТІ
4.1.Встановлення пріоритетів і завдань розвитку . . . . . . . . . . . . . . . .
4.2.Економічний розвиток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.3.Баланс фінансових ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.4.Бюджет . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.5.Визначення потреби в інвестиціях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки до розділу 4 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Розділ 5. ПЕРСПЕКТИВИ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОГРАМНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
5.1.Дослідження соціально-економічних факторів розвитку господарського комплексу регіону (на прикладі Чернігівської області) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.2.Моніторинг індикаторів економічного розвитку і поточне регулювання розвитку регіону . . . . . . . . . . .
5.3.Ефективність програмування соціально-економічного розвитку регіону . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки до розділу 5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ВСТУП

Стан економіки України, перетворення і процеси, які відбувалися в минулому, а особливо в останні роки, переконливо свідчать, що розв'язання проблем соціально-економічного розвитку перейшло в розряд стратегічних і глобальних, стало одним з найбільш важливих в державі. Подолання кризових явищ, перехід до сталого економічного зростання потребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівні.
Це підтверджує аналіз ситуації в господарському комплексі та суспільстві в цілому, а також досвід розвинених країн, де регулюючі економічні системи включають в себе централізоване державне і регіональне прогнозування та програмний підхід до соціально-економічних процесів на територіях. Подібний напрямок вирішення проблем можна і навіть необхідно наслідувати, але його повне копіювання нереальне, помилкове та шкідливе, оскільки при цьому не враховується ситуація в державі і регіонах, менталітет населення, напрацювання минулого та інше.
Складність в раціональному розв'язанні і подоланні проблем та перешкод посилюється відсутністю власної регіональної політики в Україні в минулі роки, коли всі економічні процеси в регіонах були підпорядковані принципу першочерговості галузевого розвитку та територіальному поділу праці на величезній території радянської держави. Зміни в геополітичному становищі, одночасний перехід до ринкової моделі господарювання, підсилений процесами реструктуризації та конверсії, теж диктують необхідність першочергових науково обґрунтованих, методично і документально оформлених та впроваджених на високому організаційному рівні регіональних перетворень.
За роки державності України створена значна кількість програм переходу держави до ринкової економіки, проте в жодній з них в достатній мірі не відпрацьовані питання економічного регулювання, які охоплювали б повний спектр програмних документів державного і регіонального розвитку. В економічній теорії та практиці залишаються недостатньо повно вирішені питання визначення методів і шляхів регулювання соціально-економічних процесів у регіоні, формування регіональних програм, концепцій територіального розвитку, використання пріоритетів та інші.
Широкий спектр вказаних проблем в різні періоди активно досліджувався у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. В першу чергу можна назвати таких вчених, як О. Амоша, О. Алимов, В. Беседін, В. Геєць, В. Гриньова, В. Гришко, Б. Данилишин, С Дорогунцов, М. Дудченко, І. Крючкова, А. Музиченко, М. Некрасов, Б. Панасюк, В. Пила, М. Скрипніченко, Д. Стеченко, М. Чумаченко, О. Чмир. Проте життя ставило все нові завдання та проблеми. Тому не всі багатогранні та різнобічні характеристики проблем розроблені і вивчені повністю. Особливо це стосується регіональних аспектів регулювання в умовах переходу до економічної моделі ринкового типу.
В сучасних умовах методи командно-адміністративної економіки неефективні, а економічні – не завжди доступні через важкий економічний стан, у зв'язку з чим державне інвестування в значних обсягах стає нереальним. Між тим нерівномірність регіонального розвитку в частині депресивних територій весь час наростає. Тому доцільно визначитись із шляхами регулювання регіонального розвитку, задіяти для їх реалізації можливості держави, області, населення, а також суб'єктів господарювання всіх форм власності, включивши та ефективно використавши механізм планування і програмування, його системні методичні та методологічні аспекти. Теоретичні, методологічні та методичні напрацювання щодо даних складових на регіональному рівні недостатні і носять розрізнений некомплексний характер. Особливо це стосується програмних документів. Все це обумовило вибір теми дисертаційної роботи, визначення цілей і завдань, а також методів і напрямків вирішення проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з планами науково-дослідних робіт Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, зокрема по темах: “Розроблення методологічних основ аналізу і прогнозування основних макроекономічних показників за фазами відтворення і секторами економіки з урахуванням структурних зрушень і за умов реалізації інноваційно-інвестиційної моделі розвитку” (2005-2006 pp., № державної реєстрації 0106U011445), особистий внесок автора – розроблення пропозицій щодо прогнозування регіональних показників розвитку; “Вдосконалення методичних рекомендацій з прогнозування основних макроекономічних показників на коротко- і середньостроковий період в методології системи національних рахунків (СНР)” (2006 p., № державної реєстрації 0106U011446), особистий внесок автора – розроблення рекомендацій з прогнозування показників соціального розвитку.
Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних та методологічних засад, обґрунтування системи основних напрямів комплексного регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні, визначення шляхів реалізації результатів програмування на найближчу і віддалену перспективу при взаємоєднанні заходів на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:
аналіз досвіду наукових та методичних підходів до регулювання соціально-економічного розвитку за тривалий період часу;
визначення взаємозв'язку і взаємодії державної макроекономічної і регіональної політики в Україні, впливу процесів на макрорівні на розвиток територій;
визначення стану економічних і соціальних процесів на регіональному рівні, а також регіональних пріоритетів;
окреслення кола питань, що мають реально вирішуватись в межах окремої території;
виділення першочергових завдань соціально - економічного розвитку регіону як частини господарського комплексу держави;
визначення місця та ролі регіонального програмного регулювання;
розробка науково-методичних засад програмування розвитку економіки регіону, формування регіональної системи програмних документів, практичні пропозиції щодо їх підготовки;
розроблення заходів впровадження важелів реалізації регіональної соціально-економічної політики, яка спирається на ефективні бюджетні, податкові, фінансові, кадрові складові, реструктуризацію виробництва відповідно до змін, що відбулися;
розрахунок ефективності річної програми соціально-економічного розвитку регіону з використанням сучасних наукових підходів.
Объектом дослідження є процес регулювання економічного розвитку на регіональному рівні у відтинку часу та у взаємозв'язку з державним і місцевим рівнями управління.
Предметом дослідження є теоретично-методологічні і методичні засади розроблення програм соціально-економічного розвитку на регіональному рівні.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою досліджень є: головні положення і принципи теорії ринкової економіки, наукові праці вчених-економістів щодо питань регулювання розвитку економіки, фундаментальні дослідження наукових організацій відносно проблем регулювання розвитку економіки на регіональному рівні.
В роботі задіяні наступні методи дослідження: системний підхід (при визначенні системи показників і планових документів регіону), логічне узагальнення окремих фактів і результатів (при обґрунтуванні теоретичних основ регулювання на регіональному рівні), аналізу і синтезу (при дослідженні стану і факторів розвитку регіону), економіко-статистичний (при визначенні взаємозв'язку між факторами і результатами виробництва), прогнозування (при прогнозі основних показників розвитку на 2008 рік), економіко-математичне моделювання (при обґрунтуванні методологічних питань економічного розвитку), нормативний і балансовий методи (при розробленні регіональних балансів), а також методи оцінки ризиків, порівняльного аналізу, методи експертних оцінок (при оцінці ефективності програм).
Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш суттєвими результатами досліджень, що мають наукову новизну, можна вважати наступні:
одержано вперше:
• науково-методологічні засади програмування соціально-економічного розвитку на регіональному рівні, що доповнили теорію державного регулювання методами і моделями регулювання економічних процесів на рівні регіонів шляхом вдосконалення системи програмних документів на довго- та короткостроковий період, котра охоплює концепцію розвитку регіону, програми соціально-економічного розвитку на середньостроковий і короткостроковий періоди, заходи по виконанню планових завдань. Надано конкретні пропозиції щодо їх розробки;
• обґрунтування ітеративної взаємодії державних, регіональних і місцевих органів влади у процесі розроблення та реалізації програм економічного і соціального розвитку країни і регіонів, коли процес планування ітеративно узгоджується між суміжними рівнями влади до повної збалансованості цілей і ресурсів;
• організаційно-економічний механізм розроблення і реалізації програм економічного і соціального розвитку на регіональному рівні, що методологічно передбачає такі етапи управління, як аналіз, прогноз, розробку програми, моніторинг, облік та звітність у розрізі сфер регулювання, видів економічної діяльності та із збалансуванням показників розвитку за допомогою регіональних балансів, виходячи з внутрішніх, міжрегіональних і зовнішніх попиту та пропозиції продукції і послуг;
• запропоновано метод визначення ефективності програми соціально-економічного розвитку, згідно з яким абсолютна ефективність визначається як різниця сумарного приросту валового регіонального продукту (ВРП) за відрахунком матеріальних витрат і приведених капітальних вкладень. Такий підхід відрізняється від існуючих методів, які базуються на показнику прибутку, тим, що ефективність розраховується не лише з позиції бізнесу, а з позиції всіх факторів виробництва, тобто враховує доходи як бізнесу, так і найманих працівників та держави. Відповідно, ефективність капітальних вкладень розглядається як відношення ефекта до сумарних капітальних витрат. Такий підхід дозволить більш повно врахувати результати програми до їх розподілення між найманими працівниками, бізнесом і державою;
удосконалено:
методи визначення регіональних пріоритетів, основними серед яких є: підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу; посилення соціальної орієнтації економіки; освоєння випуску нових конкурентоспроможних товарів широкого вжитку та тривалого користування; реалізація енерго- і матеріалозберігаючої моделі економіки; оновлення виробництва на інноваційній основі; реструктуризація підприємств; створення ефективних ринкових структур. Доведена доцільність, ефективність і визначені напрями реалізації попередньо обґрунтованих геополітичного, історичного, сільськогосподарського, транспортного та інших пріоритетів регіону для його розвитку;
методи узгодження основних показників розвитку господарських комплексів регіонів з намірами центральних органів виконавчої влади та безпосередньо з підприємствами і організаціями за рахунок виділення у державній програмі економічного і соціального розвитку регіонального зрізу, а у програмі розвитку регіонів – місцевого зрізу. На основі регіонального зрізу державної програми економічного і соціального розвитку можна здійснювати порівняльний і факторний аналіз макропоказників за регіонами та оцінювати не лише вклад регіонів у виробництво ВВП країни, а й визначати інші характеристики економічного стану, включаючи продуктивність праці тощо;
структуру програми економічного і соціального розвитку регіону шляхом включення додаткових розділів: розвиток територій пріоритетного розвитку; регіональні баланси; основні показники соціально-економічного розвитку міст та районів;
отримало подальший розвиток:
методи і моделі розроблення окремих розділів програми економічного і соціального розвитку регіону, а саме, програмування розвитку економіки за видами економічної діяльності, визначення потреби в інвестиціях, прогнозування фінансів і бюджету, доходів і витрат населення, показників соціального розвитку, регіональних балансів найбільш важливих видів продукції;
склад системи програмних документів на регіональному рівні, де новим є концепція розвитку економіки і соціальної сфери регіону на довгостроковий період, відповідно до якої головним фактором виробництва є чисельність і фаховий рівень населення території, а першочерговими важелями позитивних зрушень – зміни соціальної інфраструктури та підвищення доходів населення. Комплексний системний аналіз розвитку України та її складових засвідчив про наявність застарілих та нових проблем і суперечностей, особливості розвитку окремих територій, що підтверджують необхідність реформування регіональної політики держави, змін та нововведень в самих регіонах. Надані пропозиції щодо концепції регіонального розвитку України;
обґрунтовано пріоритети і заходи до програми соціально-економічного розвитку та здійснений прогноз основних показників розвитку Чернігівської області на 2008 рік, якими передбачено підвищення конкурентоспроможності виробництва, збільшення експортного потенціалу, покращання рівня життя населення, освоєння випуску нових видів продукції тощо.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертації наукові результати мають реальне практичне значення як поєднана в комплексний документ сукупність окремих систем регулювання соціально-економічних процесів, що включають в себе аналіз, узагальнення та пропозиції, направлені на розробку і реалізацію заходів щодо поточного та перспективного розвитку економіки і соціальної сфери в Чернігівському регіоні в умовах переходу до економічної моделі ринкового типу. Проведення комплексного дослідження і отримання наданих в дисертації результатів є особливо доцільним у зв'язку з недостатністю в регіоні теоретичних розробок у цьому напряму і, як наслідок, їх практичного втілення, а також потужних наукових центрів щодо економічних проблем та опублікованих аналітичних результатів в наукових і науково-прикладних виданнях.
Наукові розробки дисертаційної роботи доведені до рівня теоретико-методологічних узагальнень, концептуальних положень, методичних та практичних рекомендацій щодо комплексного регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Основні положення і висновки дисертації були використані:
Міністерством економіки України – при підготовці прогнозів основних макроекономічних показників на короткострокову і середньострокову перспективу у частині обґрунтування показників розвитку економіки в ув'язці з регіональними прогнозами і програмами (довідка №47-23/255 від 16.10.2007 р.);
НДЕІ Міністерства економіки – у процесі виконання тематики науково-дослідних робіт (довідка № 5/467 від 16.10.2007 p.), а також при розробці “Методичних рекомендацій з розробки програми соціально-економічного розвитку регіону”, 1997р. та “Методичних рекомендацій з розробки програм соціально-економічного і культурного розвитку міста та адміністративного району”, 1999р.;
Чернігівською обласною державною адміністрацією – в процесі розроблення програм економічного і соціального розвитку регіону в частині діагностики стану та дослідження факторів соціально-економічного розвитку регіону, методології планування, а також при розробці балансу фінансових ресурсів та річного бюджету області (довідка № 01.03 – 02/2535 від 30.08.2007 р.);
Сумською обласною державною адміністрацією – в процесі розроблення річної програми і стратегії розвитку області на період до 2015 року (довідка № 02-03/2847 від 20.09.2007 p.);
Бахмацькою районною державною адміністрацією – при розробці і реалізації плану соціально-економічного розвитку району в частині встановлення пріоритетів і завдань розвитку, визначенні потреб в інвестиціях та складанні бюджету (довідка № 02-12/3478 від 02.11.2007 p.).
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком. Особистий внесок автора у спільних роботах наведений у переліку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі: Міжнародна науково-практична конференція “Соціально-економічні проблеми перехідних процесів в народному господарстві” (Харків, 28-29 листопада 1996 p.); І науково-практична конференція “Современная контрольно-испытательная техника промышленных изделий и их сертификация” (Мукачево, 12-16 травня 1997 р.); науково-практична конференція ЧДІЕУ “Соціально-психологічні, економічні та виробничі аспекти сучасної економіки і освіти” (Чернігів, 1998р.); Всеукраїнська наукова конференція студентів та молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (Донецьк, 2000 p.); Всеукраїнська наукова конференція молодих учених-аграрників “Економіка, менеджмент, освіта в системі реформування агропромислового комплексу” (Харків, 11-13 жовтня 2000 p.); обласна науково-практична конференція “Підприємництво Чернігівщини: тендерний підхід. Місце, роль і проблеми становлення малого і середнього бізнесу серед жінок” (Чернігів, 2000 p.); II Міжнародна науково-практична конференція “Науковий потенціал світу-2005” (Дніпропетровськ, 19-30 вересня 2005 р.); XI науково-практична конференція викладачів, співробітників та студентів ЧДІЕУ “Сучасні тенденції розвитку економіки, освіти та науки в контексті євро інтеграції” (Чернігів, 2007р.); XII Міжнародна науково-практична конференція “Інвестиції XXI століття: соціальні аспекти інноваційної моделі розвитку” (Умань, 1-2 червня 2007 р.).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 39 опублікованих роботах, в тому числі 10 монографій, книг та брошур обсягом 153,78 друкованих аркушів та 29 статей в збірниках фахових наукових праць обсягом 17,16 друкованих аркушів. Загальний обсяг публікацій – 170,94 друкованих аркушів, з них 166,2 друкованих аркушів належить особисто дисертантові.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (384 найменування). Основний зміст роботи викладено на 368 сторінках, робота містить 43 таблиці, 24 рисунки і схеми.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Роль держави і суспільства в становленні та ефективному функціонуванні економічних процесів залежно від ситуації, історичного етапу розвитку, теоретичних напрацювань вчених трактуються по- різному. Проте періодичні кризи нерегульованої ринкової економіки дозволяють стверджувати, що без активної регулюючої ролі держави неможливе саме існування капіталістичної системи. При цьому ринкові регулятори також не втрачають своєї цінності. Вони повинні використовуватися в органічній єдності з державним та міждержавним регулюванням при визначальній ролі держави. Ефективний розвиток кожної економічної системи вимагає постійного пошуку оптимальних варіантів сполучення державних і ринкових складових та інтересів.
2. Існуючий стан соціально-економічного розвитку в Україні та регіонах, сучасні дослідження, які стосуються проблем територій, засвідчують, що розв`язання питань регіонального розвитку стало одним з найбільш важливих в державі. Перехід до ринкових відносин потребував відпрацювання механізмів регулювання економіки не тільки на державному, а і на регіональному рівні, що неможливо здійснити без перетворень у відповідності із специфікою територій, перерозподілу функцій і прав та поєднання державних і регіональних інтересів.
3. Планування займає особливе місце в системі управління соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві, регулюванні їх напрямку і динаміки, забезпеченні нормального функціонування суб`єктів господарської діяльності. Прогнози, програми і плани, які розробляються в країні на всіх рівнях національної економіки – найбільш важливі інструменти реалізації політики відповідних суб’єктів управління. Вони дозволяють організувати чітку, продуману, всебічно обгрунтовану роботу для досягнення поставлених перед суспільством і суб’єктами економіки завдань. Розвинені країни світу активно використовують важелі державного регулювання на макроекономічному та регіональному рівнях, переважно спираючись на стимулюючі чи стримуючі механізми і не допускаючи утиску підприємництва та ділової ініціативи.
4. Державна економічна програма, як важливий важіль регулювання економіки, повинна базуватись на комплексі ієрархічно підпорядкованих цілей, важливих для розвитку країни і її регіонів, засобів їх досягнення, органів, відповідальних за контроль і виконання у визначені строки, забезпечена достатнім цільовим фінансуванням та правовою базою. Державне економічне програмування направлене на узгодження і координацію наступних процесів: макропланування, наданого в прогнозах, бюджетних планах та макропрограмах, які розробляються і здійснюються на державному рівні; територіального (регіонального) планування, втіленого в прогнозах, бюджетних планах і програмах регіональних та місцевих органів управління і самоврядування; мезопланування, тобто планування галузей, підгалузей, територіально-виробничих комплексів; мікропланування, що реалізується в планах підприємств.
5. На етапі становлення ринкової економіки в країнах посткомуністичного табору доцільно виділити найбільш важливі специфічні завдання державного регулювання: формування нової системи відносин власності, які характерні багатоукладній економіці; створення конкурентного середовища; забезпечення інфраструктури економіки ринкового типу; досягнення макроекономічної стабілізації, цінової лібералізації; проведення довготермінового прогнозування та програмування соціально-економічних процесів у державі і регіонах.
6. Методологія прогнозування і макроекономічного планування є невід’ємною частиною економічної науки. Значний вплив на неї мають досвід керівництва господарським комплексом на рівні держави, ступінь інформаційного забезпечення, комп’ютеризації тощо. Визначальне місце в системі народногосподарського планування займають програми. Вони розробляються з метою вирішення пріоритетних завдань соціально-економічного розвитку регіонів і є особливо важливими регуляторами в загальній системі індикативного планування.
7. Аналіз становлення системи державного регулювання економіки незалежної України, проведений автором, дає змогу визначити, що основною помилкою, яка була допущена при формуванні макроекономічної політики, була майже повна відмова від важелів планового впливу на економіку, спроба провести економічні реформи без жодної науково обґрунтованої комплексної стратегії. Відсутність цілісної стратегії реформування зумовила хаотично-ситуаційний підхід до формування нормативно-правової бази економічної діяльності, податкової, фінансової, бюджетної систем тощо. Наслідком цього стала десятирічна стагнація економіки.
8. Дослідження сучасного стану української економіки дозволило зробити висновок, що досягнуті тенденції економічного зростання зумовлені переважно екстенсивними чинниками і можуть виявитися несталими. Тому необхідне коригування реформаторської діяльності, посилення процесів прогнозування і програмування у всіх сферах економіки. Основними завданнями державного регулювання на сучасному етапі розвитку є: продовження структурної перебудови економіки; подальше реформування відносин власності; активізація інноваційно-інвестиційних процесів; підтримка малозабезпечених верств населення шляхом застосування економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму та диференційованого і прогресивного оподаткування.
9. Дослідження регіонального розвитку дозволило визначити невирішені проблеми і диспропорції, основними з яких є відмінності в рівні соціального та економічного стану територій, наявність застарілого адміністративно-територіального поділу, збільшення регіональних відмінностей за якістю навколишнього середовища, деформація вікової структури сільського населення. Основними причинами такої ситуації є збереження жорстко централізованої моделі державного управління, відсутність економічної самостійності та реальних повноважень регіонів і регіональної влади як у сфері регіонального розвитку, так і міжрегіонального співробітництва. Таким чином, для вирішення проблем регіонального розвитку необхідно провести радикальну перебудову системи регіонального управління.
10. Перспективи та темпи економічного розвитку регіону у першу чергу залежать від використання сучасних форм господарювання, таких як реформований сільськогосподарський сектор, спільні підприємства з країнами-сусідами, точкові вільні економічні зони, інвестиційна, особливо інноваційна спрямованість розвитку тощо. Також в повній мірі повинні бути задіяні наступні пріоритети: геополітичний, кліматичний, транспортний, територіальний, сільськогосподарський, туристичний та ін.
11. Вiдповiдно до проведеного дослідження, головним документом на регіональному рівні повинна бути Концепція соціально-економічного розвитку регіону, яка визначає стратегію його розвитку щодо наступних основних складових: кiнцевi цiлi розвитку регiону на довготривалий перiод; шляхи досягнення цiлей; основнi напрямки розвитку соцiальної сфери, iнфраструктури мiст i сiл; змiни демографiчного характеру; оптимальнi рiшення щодо екологiчних проблем; структурна перебудова, основнi галузевi змiни, система переходу на енерго- та матерiалозберiгаючi технологiї; фiнансовi та iнвестицiйнi можливостi, їх розширення і нарощування; інноваційний розвиток підприємств та галузей; ефективне використання переваг і прiоритетiв; необхiднiсть досягнути позитивного торгового балансу регiону з iншими територiями та країнами; тiснi мiжрегiональнi i мiждержавнi (це особливо важливо для прикордонних областей) зв`язки; освоєння мiсцевих ресурсiв, їх задiяння на потреби територiї. Концепцiя розвитку регiону – стратегiчний глобальний документ. До її пiдготовки необхiдно пiдключати академiчнi, а також регiональнi та мiжрегiональнi iнститути, всi необхiднi галузi i органiзацiї, вiдповiднi плановi та адмiнiстративнi служби області.
12. Наступними плановими документами, що визначають життя регiону на середньо- і короткостроковий перiод, є програми економiчного і соцiального розвитку. Середньострокова програма повинна стати iнструментом виконання завдань концепції розвитку. Програма соціально-економічного розвитку регіону на короткостроковий період повинна носити комплексний характер, охоплювати всi питання розвитку регiону і бути спрямована на вирішення таких завдань, як: підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу регіону; посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння випуску нових конкурентоспроможних товарів широкого вжитку та тривалого користування; реалізація енерго- і матеріалозберігаючої моделі економіки; оновлення виробництва на науково-технічній основі; реструктуризація підприємств; створення відповідних ефективних ринкових структур.
13. Конкретні заходи річної програми повинні мати наступні характеристики: відповідність основним напрямкам регіональної та державної економічної політики; суттєва значущість вирішення проблеми здійснення радикальних змін, спрямованих на формування прогресивної галузевої структури і нового технологічного укладу економіки регіону; отримання значного соціально-економічного ефекту; вирішення нагальних соціальних потреб; забезпечення екологічної безпеки, раціональне природокористування та енергозбереження; можливість ресурсного забезпечення з бюджету та небюджетних джерел, не заборонених законодавством; наявність і ефективність використання виробничого, науково-технічного і природно-ресурсного потенціалу; збалансованість показників як у загальній структурі програми, так і для одержання балансової рівноваги ресурсів,продукції і послуг регіону.
14. У програмі повинні передбачатись заходи, спрямовані на: випереджаючий розвиток інноваційних виробництв, поглиблення раціональної спеціалізації щодо виробництва конкурентоспроможних видів сільськогосподарської сировини і продукції її переробки; удосконалення галузевої структури промисловості за рахунок диверсифікації виробництва, зменшення питомої ваги сировинних та підвищення долі переробних галузей, розвитку наукоємних виробництв у машинобудуванні; активне проведення санації і реструктуризації підприємств, їх технічного переозброєння, розвиток міжгалузевих виробництв та поглиблення міжрегіональної кооперації у межах країни, а також зовнішньоекономічної діяльності; нарощування виробництва та інфраструктури на територіях пріоритетного розвитку; збереження етнографічної самобутності регіону, охорона і відродження пам’яток історії та культури; розвиток курортно-рекреаційного господарства і туризму.
15. Програма повинна розглядатися як динамічна економічна система з обмеженими ресурсами та змінними цілями і векторами розвитку, що функціонує під впливом багатьох факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. Її критерій оптимальності залежить від наступних факторів: стан природно-ресурсного потенціалу; демографічна ситуація; використання пріоритетів; територіальна організація і розміщення продуктивних сил; трудові ресурси та зайнятість населення; капітальні вкладення та інвестиції; науково-технічний потенціал та інноваційна діяльність; життєвий рівень населення; розвиток галузей матеріального виробництва і виробничої інфраструктури; стан розвитку рекреаційного комплексу; екологічні фактори.
16. Початковим етапом планування регіонального розвитку є діагностика існуючого стану, виявлення та аналіз основних проблем, які стоять перед економікою та населенням регіону, дослідження факторів, що впливають на соціально-економічний розвиток території. На сьогодні законодавчо не визначені показники, за якими слід проводити аналіз стану розвитку регіону при плануванні та прогнозуванні його розвитку. Аналіз різних методичних підходів до оцінки стану соціально-економічного розвитку регіону дозволив зробити висновок щодо доцільності проведення окремої оцінки економічної та соціально-екологічної ситуації. При проведенні оцінки економічної ситуації пропонується часткове застосування показників, що включені у “Методику комплексної оцінки соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя“. При проведені оцінки соціально-екологічної ситуації пропонується застосування системи показників, що використовується в адаптованій до національних умов методиці розрахунку індексу регіонального людського розвитку (ІРЛР).
17. Формування стратегії регіонального розвитку передбачає виявлення та аналіз внутрішніх факторів розвитку регіону, тобто ресурсів та потенціалу, що є в розпорядженні у регіону та за допомогою яких він реагує на зміну зовнішніх факторів. Аналіз різних методичних підходів до дослідження внутрішніх факторів розвитку регіону виявив істотну різницю щодо можливого складу внутрішніх факторів та групування показників, за допомогою яких пропонується їх оцінювання. Автором запропоновано при плануванні та прогнозуванні соціально-економічного розвитку території проводити аналіз економічного потенціалу як основного з внутрішніх факторів розвитку регіону.
18. Складовими елементами економічного потенціалу регіону є сукупність наявних задіяних та незадіяних у матеріальному виробництві ресурсів: трудових, природних, капіталу і технологій. Оцінка економічного потенціалу регіону (ЕПР) з метою прогнозування та планування регіонального розвитку передбачає ряд послідовних етапів. На першому етапі здійснюється відбір факторів та показників, що характеризують ЕПР. На другому – моделюється можливий рівень використання ресурсів. Третій етап припускає експертну оцінку побудованих моделей оптимального використання ресурсів з урахуванням внутрішніх та зовнішніх факторів і умов. На четвертому етапі формуються концепція та планові заходи, спрямовані на стійке функціонування і ефективне використання усіх основних складових ЕПР.
19. Виконання регіональних програм та планів передбачає розробку відповідних економічних заходів. До числа економічних заходів на регіональному рівні пропонується віднести їх наступні складові та вектори спрямування: оптимальне формування доходної та видаткової частини місцевих бюджетів; пільговий режим оподаткування окремих галузей економіки в межах податкових надходжень до місцевих бюджетів (наприклад, сільське господарство); контроль за обсягами місцевих податків і зборів; об'єднання на договірних засадах коштів підприємств та організацій з метою їх спрямування на вирішення окремих місцевих проблем; залучення іноземного капіталу для розвитку конкретних підприємств і організацій у виробничій, соціально-культурній, екологічній сферах; розвиток міжрегіонального співробітництва та прикордонної торгівлі.
20. Організаційне і управлінське забезпечення виконання розроблених регіональних планів та програм повинне ґрунтуватися на розподілі повноважень і відповідальності. Доцільним є впровадження багатоступеневого характеру структури управління програмами, коли поряд з центральним органом визначаються органи та окремі особи, відповідальні за виконання заходів щодо реалізації підпрограм, проектів, основних завдань, у тому числі в окремих організаціях і на підприємствах. Це забезпечує чітку відповідальність за виконання будь-якої частини програми, коли за кожною роботою закріплено одного відповідального виконавця.
21. Процес встановлення пріоритетів регіонального розвитку повинен обов’язково передбачати наявність: науково-методичного та організаційно-економічного забезпечення, документального закріплення цілей та механізму їх реалізації, документального супроводу етапу реалізації (наявність прогнозно-планових документів реалізації визначених цілей). За наявності необхідного методичного та документального забезпечення процесу визначення пріоритетів та цілей регіонального розвитку починається безпосередньо відбір та обґрунтування цілей розвитку регіону, що включає в себе три послідовних етапи: аналіз соціально-економічного розвитку регіону, формулювання пріоритетів і цілей розвитку регіону; формування механізму реалізації цілей і пріоритетів.
22. Вирішенню багатьох проблем регіонального розвитку у значній мірі може сприяти розробка і реалізація у процесі функціонування економіки системи балансів у складі: балансу виробництва, розподілу і кінцевого використання ВРП; зведеного балансу фінансових ресурсів; балансу грошових доходів і витрат населення; балансу ринку праці; торговельного балансу; платіжного балансу; паливно-енергетичних балансів; балансів попиту і пропозиції продукції виробничо-технічного призначення, легкої промисловості та сировинних ресурсів; балансів попиту і пропозиції основних видів продукції АПК. Найбільше значення при цьому має зведений баланс фінансових ресурсів, побудований в розрізі
економічних секторів, оскільки дозволяє відобразити фінансові взаємозв¢язки між окремими економічними секторами, а також процеси утворення всіх елементів регіонального виробництва та подальшого використання його результатів.
23. На основі економічного аналізу динаміки розвитку галузей і сфер господарства регіону, необхідності і можливостей вирішення у прогнозному періоді економічних, соціальних, екологічних проблем автором запропоновано комплекс пріоритетних заходів щодо поліпшення соціально-економічного становища конкретної Чернігівської області у 2008 році. Основними з них є заходи, що спрямовані на підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції за рахунок дотримання інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур, активізацію підприємницької діяльності у сільській місцевості за рахунок фінансово-кредитної підтримки, впровадження енергозберігаючих технологій на підприємствах, розвиток тваринництва і запобігання скороченню поголів`я худоби та птиці, введення в дію цифрових електронних станцій тощо.
24. Система моніторингу ефективності реалізації програми являє собою частину загальної системи програмного управління, між елементами (підсистемами) якої існують зворотні зв'язки і можливість уточнення раніше заданих показників. Система моніторингу має вхід, вихід і процес виконання програми, що може стосуватись також будь-якої частини програми. Підсистеми управління розглядаються як компоненти деякого контуру регулювання, а процес управління відповідає регулюванню в кібернетичному розумінні. Вихідні показники контролюються, порівнюються з деякими попередньо встановленими нормативами. Якщо вони відрізняються, по ланцюгу зворотного зв'язку формується коригувальний вплив, що повертається назад на вхід системи для усунення виниклих відхилень або коригування вхідних параметрів. Відповідальними за проведення моніторингу ефективності повинні бути Головне управління економіки, Головне фінансове управління, обласне управління статистики, обласна податкова адміністрація.
25. Ефективність програми, як показано в дослідженні, слід визначати за допомогою наступних показників: результату, який отримає регіон від удосконалення і-того напрямку діяльності; витрат на виконання напрямку і; кількості заходів за всіма напрямками діяльності; пріоритету кожної сфери матеріального виробництва (промислового сектора, агропромислового комплексу, капітального будівництва, сфери торгівлі і побуту, транспорту та зв¢язку, зовнішньоекономічної діяльності, соціальної сфери, охорони здоров¢я, освіти та науки) для регіону.
26. Запропоновані у роботі заходи “Програми соціально-економічного розвитку Чернігівської області на 2008 рік“ на основі обгрунтування пріоритетних напрямів розвитку економіки регіону дозволять збільшити обсяг промислового виробництва на 7,5 %, а темпи росту виробництва сільськогосподарської продукції – на 4 % у порівнянні з показниками 2007 року. Фінансовий результат від звичайної діяльності очікується у сумі 256 млн. грн. Кількість прибутково працюючих підприємств збільшиться на 6%. Очікується створити 23200 нових робочих місць. Створюється можливість збільшення обсягу інвестицій за рахунок як іноземних, так і вітчизняних та регіональних джерел.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Абдуллаєв Е. Удосконалення організаційних форм промислового виробництва регіону // Регіональна економіка. – 2001. – № 4. – С. 83-88.
2.Аганбегян А. Время не столько подводить итоги, сколько работать на будущее.// Общество и экономика. – 2001.– №9. – С.9-27.
3.Азаров М. Від політики не втомлюються // Аргумент-газета. – 2001. – 6 грудня.
4.Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 245 с.
5.Аль Хайек Амир Ахмед Хасан. Современные подходы к оценке экономического потенциала страны // Сучасна інноваційно-промислова політика України: Інвестиційні пріоритети та інфраструктура. – Т. 1 – Чернівці: Рута, 1999. – С. 252-256.
6.Андрианов В.Д. Россия: экономический и инвестиционный потенциал. – М.: Экономика: Нац. фонд подготовки кадров, 1999. – 661 с.
7.Андрійчук В.Г. Оцінка макро- та мікропараметрів економіки в контексті продовольчої безпеки України // Економіка АПК. – 2001. – № 5. – С. 61-65.
8.Антонюк Я. Економічна небезпека нерегульованого розвитку ринків // Економіст. – 2001. – № 3. – С. 40-43.
9.Архангельський Ю. Про необхідність державного планування ринкової економіки // Економіка України. – 2004. – № 3 – С. 47-52.
10.Балязин В. Возвращение. К 100-летию со дня рождения А.В. Чаянова // Октябрь. – 1988. – № 1. – С. 136-143.
11.Бейлі М.-А. Основи децентралізації системи територіального управління у Франції. Актуальні проблеми управління територіями в Україні. – К.: Віпол, 1993. – С. 63-65.
12.Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М.: Наука, 1990. – 220 с.
13.Беседин В.Ф. Пути повышения сбалансированности плана. – К.: Техніка, 1985. – 200 с.
14.Бик І., Чумаченко М., Саломатіна Л. Чи бути фінансово-промисловим групам в Україні? // Економіка України. – 1997. – №5. – С. 15-24.
15.Біда М. Основи теорії економії. – Чикаго, 1963. – 229 с.
16.Біла С. Державне регулювання галузевої структури економіки України // Економіка України. – 2001. – № 5. – С. 30-38.
17.Білоблоцький М. Настав час прагматизму // Голос України. – 2001. – 28 листопада.
18.Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. – К.: КНЕУ, 2001. – 736 с.
19.Бірюков А. Державне регулювання діяльності підприємств електроенергетики в умовах ринкових перетворень. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук. – К., 1998. – 20 с.
20.Блондіньєр Ж.-П. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці // Фінанси України . – 2000. – № 8. – С. 107-112.
21.Богиня Д.П. Макроекономічні аспекти антикризового регулювання економіки України. Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. – К.: КНЕУ, 2000. – Вип. 2-3. – С. 60-71.
22.Бойко М.М. Організаційно-економічний механізм розвитку територіальних лісовиробничих комплексів. Дисертація у вигляді наукової доповіді на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук. – Львів, 1991. – 43 с.
23.Бондар І.К. О системе социальной защиты населения. Актуальні проблеми управління територіями в Україні. – К.: Віпол, 1993. – С. 107, 108.
24.Борщевський П.П., Чернюк Л.Г., Антон’єва Л.С. Основні напрямки і шляхи фінансового забезпечення комплексного розвитку продуктивних сил України // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. – К.: КНЕУ, 2001. – Вип. 7. – С. 562-576.
25.Бочок М., Бутко М., Котельников Д. Управління регіоном. – Чернігів: Сіверянська думка, 2001. – 280 с.
26.Булн І.В., Гуменюк П.Д., Березюк Р.М., Вергелес Т.І. та ін. Економічна політика. – Тернопіль: ТАНГ, 1997. – 160 с.
27.Буткевич С.О. Умови залучення іноземних інвестицій в економіку України // Економіка АПК. –2001. – № 6. – С. 79-84.
28.Бутко М. Житлові субсидії: Чернігівський експеримент в дії // Регіональна економіка. – 2001. – № 2. – С. 207-211.
29.Бутко М. Соціально-економічні проблеми розвитку продуктивних сил Чернігівської області в умовах формування ринкових відносин. – Чернігів: Сіверянська думка, 1997. – 222 с.
30.Бухарин Н.И. Избранные произведения. – М.: Политиздат, 1988. – 498 с.
31.Бухарин Н.И. Избранные труды. – Ленинград: Наука. Ленинградское отделение, 1988. – 502 с.
32.Бушай М.М., Кирилюк Ю.В. Історія економічних вчень. – Чернігів, 1998. – 143 с.
33.Бялковская В.С. Программно-целевые методы в развитии промышленности. – М.: Экономика, 1983. – 210 с.
34.Валентінов В.Л. Концептуальні аспекти програмування міжгалузевих відносин // Економіка АПК. – 2005. – № 1. – С. 28-31.
35.Витренко Н. Спасти Украину. – Харьков: Прапор, 1997. – 427 с.
36.Вітковський М.П. Посилення ролі держави при переході до ринку // Економіка АПК. – 1999. – № 1. – С. 132-135.
37.Вітренко Н. М. Регіональні проблеми розвитку соціальної інфраструктури. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук. – Київ, 1994. – 32 с.
38.Власов В., Оніщук М. Система підтримки сільського господарства Польщі // Економіка України. – 2005. – № 8. – С. 86-91.
39.Гавриш С. Над парламентом перестали домінувати класові інтереси // Голос України. – 2001. – 3 січня.
40.Гайдуцький П. В епіцентрі реформ // Урядовий кур’єр. – 2001. – 20 лютого.
41.Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин // Економіка України. – 2002. – № 6. – С. 52-58.
42.Галиця І. Деякі аспекти економічної політики на сучасному етапі // Економіка України. – 2001. – № 4. – С. 40-43.
43.Галиця І. Методичні підходи до управління державним сектором в ринкових умовах // Регіональна економіка. – 2000. – № 2. – С. 37-73.
44.Галушко В. П., Кваша С. М. Пріоритетні напрямки розвитку АПК України // Економіка АПК. – 1999. – № 12. – С. 6-11.
45.Гальчинський А. Монетарна складова стратегії економічного розвитку // Економіка України. – 2002. – № 7. – С. 4-9.
46.Гелбрейт Дж.К. Жизнь в наше время. – М., 1986. – 436 с.
47.Герасимчук З. Класифікація соціально-проблемних регіонів та наслідки формування у них політики сталого розвитку// Регіональна економіка. – 2001. – № 2. – С. 77-84.
48.Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації. – Луцьк: Надстир’я, 2001. – 528 с.
49.Герасимчук З.В., Вахович І.М. Організаційно-економічний механізм формування та реалізації стратегії розвитку регіону. – Луцьк: ЛДТУ, 2002. – 248 с.
50.Гладій М. В. Основні концептуальні положення аграрної політики в Україні // Економіка АПК. – 1999. – №9. – С. 3-7.
51.Гладких Д. Державне регулювання економіки за допомогою ціноутворюючих факторів // Економіка України. – 2001. – № 1. – С. 47-51.
52.Гливенко С.В., Соколов Н.А., Телиженко А.М. Экономическое прогнозирование. – Сумы: ВПП Мрія-1 ЛТД, 2000. – 118 с.
53.Головко В.А. Система національних рахунків України: сучасний стан та напрямки удосконалення // Статистика України. – 2001. – № 1. – С. 4-10.
54.Голуб А.А., Струкова Е.Б. Экономика природных ресурсов. – М: Аспект Пресс, 1998. – 257с.
55.Голубчик М.М., Евдокимов С.П., Максимов Г.Н., Носанов А.М. География, региональные исследования и региональная наука (некоторые исходные положения) // Регионология. – 2000. – № 3–4. – С. 137-146.
56.Голян В.А. Механізми регулювання використання природно-ресурсних складових соціально-економічного розвитку регіону в умовах інституційних перетворень // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. – Вип. 2 (9). – К.: КНЕУ, 2002. – С. 226-238.
57.Гольбенберг Л. Инструменты макроэкономического анализа // Весник статистики. – 1990. – № 11. – С. 43-48.
58.Горбулін В., Михайлович М., Сергієнко І. Про деякі проблеми фінансового і бюджетного прогнозування в умовах перехідної економіки // Економіка України. – 1997. – № 2. – С. 31–39.
59.Горемыкин В.А., Бугулов Е.Р., Богомолов А.Ю. Планирование на предприятии. – М.: ИИД Филинъ, 1999. – 322 с.
60.Гохберг М.Я., Штульберг Б.М. Экономическое обоснование территориальных планов. – М.: Экономика, 1977. – 126 с.
61.Григор’єва Т.В. Створення системи підтримки і прийняття рішень для формування регіональної інфраструктури малого бізнесу в сфері послуг // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. – 2001. – № 14. – С. 169-175.
62.Гринько Р., Калитка О. Проблеми вирівнювання продовольчого забезпечення регіонів // Регіональна економіка. – 2001. – № 1. – С. 50–63.
63.Грищенко А. Структура ринкової трансформації інвестиційного типу // Економіка України. – 1997. – № 1. – С. 4–10.
64.Гром’як І. Час минув. Що змінилося? (Перечитуючи академіка Амосова) // Урядовий кур’єр. – 2001. – 31 грудня.
65.Губський Б. В., Лук’яненко Д. Г., Сіденко В. Р. Концептуальні засади розвитку зовнішньоекономічної діяльності України // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. – К.: КНЕУ, 2001. – Вип. 7. – С. 239-247.
66.Гуревич М.М. Государственное регулирование в условиях рыночной экономики. – Харьков: Основа, 1993. – 271 c.
67.Давыскиба Е.В. Стимулирование эффективного использования экономического потенциала региона // Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень 2004”. – Т. 51. Регіональна економіка. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 21-23.
68.Данько М. Довгострокові пріоритети інноваційного розвитку економіки України в умовах глобалізації // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. – К.: КНЕУ, 2001. – Вип. 5. – С. 135-140.
69.Дем’яненко С. До стратегії і тактики економічного реформування // Економіка України. – 2000. – № 1. – С. 55-59.
70.Дема Д.І. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах із ринковою економікою // Фінанси України. – 2000. – № 9. – С. 59-62.
71.Деньги – в землю. Страница обозревателя // Бизнес. – 2001. – 29 января.
72.Диба М., Ягодка А., Дзюбенко Л. Теоретико-методологічні основи господарського регулювання в сучасній економічній системі // Економіка України. – 2005. – № 10. – С. 42-47.
73.Долишний М., Бойко Е. и др. Социально-экономический потенциал региона. – К.: Наукова думка, 1985. – 285 с.
74.Долішній М. Актуальні проблеми формування регіональної політики в Україні // Регіональна економіка. – 1999. – № 3. – С. 7-18.
75.Долішній М., Даниленко А., Мицишин С., Подольский М. Інтегровані територіальні агропромислові комплекси // Економіка України. – 1997. – № 4. – С. 61-67.
76.Долішній М., Мошенець О. Ринкові механізми регіонального управління // Регіональна економіка. – 2001. – № 1. – С. 7–17.
77.Донець Л.І. Державне регулювання підприємницької діяльності // Фінанси України. – 2000. – № 8. – С. 74-80.
78.Дослідження по Україні Світового банку. Україна. Сільськогосподарський сектор у перехідний період. – Вашінгтон: Світовий банк, 1995. – 203 с.
79.Дробенко Г.О., Брусак Р.Л. Стратегія планування розвитку територіальних громад. – Львів: Сполох, 2003. – 187 с.
80.Дробенко Г.О., Брусак Р.Л., Свірський Ю.І. Стратегічне планування розвитку територіальних громад: Методичний посібник. – Львів: Сполох, 2001. – 117 с.
81.Евграшин А. Из практики французского индикативного планирования // Российский экономический журнал. – 1998. – № 2. – С. 85-88.
82.Евенко Я.И. Государство и управление в США. – М.: Мысль, 1995.– 103 с.
83.Економіка України: потенціал, реформи, перспективи. – Т. 3. Макроекономічна політика, прогнозування і державне регулювання економіки / За ред. В.Ф. Беседіна, Н.Ю. Гончар. – К., 1996. – 440 с.
84.Євдокимова Д. М. Методичне забезпечення обґрунтування державної політики розвитку регіонів // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. – К.: КНЕУ, 2001. – Вип. 7. – С. 589-592.
85.Євтух О. Іпотека як складова ринкового механізму господарювання // Економіка України. – 2000. – № 1. – С. 65-69.
86.Ємельянов А. Плановые гарантии развития рынка // Вопросы економики. – 1990. – № 1. – С. 81-89.
87.Ємельянов А., Ємельянов О. Про концепцію ринку в плановій економіці // Економіка радянської України. – 1989. – № 10. – С. 46-53.
88.Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка. – К.: Наукова думка, 2000. – 343 с.
89.Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений. – М.: Экономика, 1995. – 542 с.
90.Жулавский А.Ю., Джаин И.О. Экономическая оценка трудового потенциала региона // Вісник Сумського державного університету, 1998. –№3 (11). – С. 113-120.
91.Завадський Й.С. Державне регулювання економіки АПК // Економіка АПК. – 1999. – № 1. – С. 69-72.
92.Зайцев В.К. Система национальных счетов и государственное программирование в Японии. – М.: Наука, 1984. – 160 с.
93.Зайцев Ю.К. Основні принципи формування концепції та моделі соціально-економічного розвитку України в умовах перехідного періоду // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. – К.: КНЕУ, 2001. – Вип. 5. – С. 15-24.
94.Зайцева Л.М. Методологічні основи формування регіональної системи управління. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук. – Донецьк: Інститут економіки промисловості НАН України, 1998. – 47 с.
95.Закон України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23.03.2000 р. // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 25. – С. 195-207.
96.Закон України „Про державні цільові програми” від 18.03.2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 75.
97.Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19 жовтня 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 51-52. – С. 1057-1060.
98.Закон України „Про державну підтримку сільського господарства України”// Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 49. – С. 1956-1975.
99.Закон України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 50. – С. 1502-1509.
100.Закон України „Про захист економічної конкуренції”// Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 12. – С. 242-264.
101.Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.03.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 18. – С. 3-22.
102.Закон України „Про місцеві державні адміністрації”, затверджений 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 20-21. – С. 426-443.
103.Закон України „Про Національний банк України” від 20.05.1999 р. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 17. – С. 9-83.
104.Закон України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 21. – С. 611-619.
105.Закон України „Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року”// Офіційний Вісник України. – 2005. – № 45. – С. 11-15.
106.Закон України „Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області” від 18.11.2000 р. // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 12 – С. 5-9.
107.Закон України „Про стимулювання розвитку регіонів” // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 193.
108.Закон України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки” від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 11. – С. 233-236.
109.Закон України „Про ціни та ціноутворення” // Відомості Верховної Ради. – 1990. – № 30. – С. 81-92.
110.Захарін С.В. Податкові важелі державного регулювання іноземних інвестицій // Фінанси України. – 2000. – № 7. – С. 94-101.
111.Захарченко В., Албул А. Инновационный процесс: опыт и перспективы // Бизнес информ. – 2000. – № 3. – С. 29-32.
112.Захарченко В.И., Лисюк В.М., Шлафман Н.Л. Совершенствование налоговой системы в экономике переходного периода // Фондовый рынок. – 2001. – № 9. – С. 20-22.
113.Игнатов В.Г., Бутов В.И. Регионоведение. Экономика и управление. – М.: Тесса, 2000. – 416 с.
114.Ильина Р. Об индикативном (рекомендательном) планировании в капиталистических странах // Плановое хозяйство. – 1990. – № 11. – С. 108-112.
115.Іванчо І., Попович Е. СЕЗ „Закарпаття”: плюси і мінуси трирічної діяльності // Голос України. – 2003. – 6 лютого.
116.Калита П.Я. Українська асоціація якості: курс на досконалість // Персонал. – 2001. – № 3. – С. 71.
117.Калініченко І. Романенко В. Регіональна диференціація в економіці України // Економіка України. – 2001. – № 6. – С. 78-81.
118.Качур Р. Спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку: ключові проблеми розвитку. Рейтинг інвестиційної привабливості регіонів України у І-му півріччі 2001 року // Економічні есе інституту реформ. – 2001. – № 3 (11). – 101 с.
119.Кириленко О.П. Фінансова незалежність місцевого самоврядування // Фінанси України. – 2001. – № 1. – С. 34-39.
120.Кирилюк Ю.В. Державне регулювання економіки. – Чернігів, ЧДІЕУ, 2000. – 144 с.
121.Кисельников А.А. Моделирование структуры и процесса реализации комплексных региональных программ. – Новосибирск: Наука. Сибирское отделение, 1984. – 143 с.
122.Кислицына Л. О новых подходах в территориальном планировании // Экономист. – 1992. – № 7. – С. 66-72.
123.Кичко І.І. Бюджетна система. – Чернігів: ЧДІЕУ, 2005. – 208 с.
124.Кичко І.І., Меленівська Я.В. Фактори економічного зростання України та їх вплив на розвиток соціальної сфери // Матеріали науково-практичної конференції ЧДІЕУ „Соціально-п