Регулювання сільськогосподарського виробництва регіону

Краткое описание

Зміст

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО СЕКТОРУ РЕГІОНУ
12
1.1 Сучасні теоретичні підходи щодо державного регулювання аграрного сектору економіки
12
1.2 Суть та особливості регіональної аграрної політики 34
1.3 Методологічні основи аналізу регіонального сільськогос-подарського виробництва та агропродовольчого ринку
51
РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

64
2.1 Загальна характеристика та основні тенденції розвитку аграрного сектору регіону
64
2.2 Економічна ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств Чернігівської області та основні чинники, що на неї впливають

78
2.3 Динаміка розвитку агропромислових формувань Чернігівської області
101
РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
125
3.1 Основні напрями державної підтримки аграрного сектору Чернігівської області
125
3.2 Структурні чинники розвитку сільськогосподарського вироб¬ництва у області
146
3.3 Розвиток регіонального агропродовольчого ринку 166
ВИСНОВКИ 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186
ДОДАТКИ 202

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Становлення України як незалежної демократичної держави відбувається в період кардинальних політичних і економічних зрушень в українському суспільстві та історичних змін в системі міжнародних відносин. Процес державотворення і побудови вільного громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками нею свого місця в сучасному світі. Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей в сфері економічного зростання та забезпечення високого життєвого рівня населення є розвиток агропромислового комплексу.
Затяжний характер політичних дискусій навколо аграрної реформи в пер¬шій половині та середині 90-х років минулого століття призвів до того, що аграрний сектор, маючи чи не найбільші потенційні можливості серед інших галузей економіки України стати лідером економічних реформ, потужним і конкурентоспроможним постачальником продукції не тільки на вітчизняному, а й світових ринках, практично останнім вступив у ринкову економіку. Серед іншого, це пояснюється й тим, що на початку реформи було визначено лише кінцеву її мету – створення соціально орієнтованої й ефективно регульованої ринкової економіки, а сільське господарство вважалось, як ученими, так і прак¬тиками, галуззю, найбільш придатною для функціонування в ринкових умовах.
Причому жорстке регламентування діяльності сільськогосподарських товаровиробників на початковому етапі трансформації української економіки, покладене в основу державної політики щодо аграрного сектора, не забезпечувало належного ефекту не стільки через помилковість такої концепції, скільки через неспроможність держави повною мірою забезпечувати взяті на себе фінансові зобов'язання щодо його розвитку.
Внаслідок допущених прорахунків за час перехідного періоду від адмі-ністративно-командної до ринкової економіки державне регулювання не набуло системних ознак. Це стало однією з причин того, що за період 1990-1999 рр. обсяги виробництва валової продукції сільського господарства скоротилися більш як удвічі. Більшість господарств стали збитковими і в цілому по країні рентабельним залишалось лише виробництво зерна та соняшнику. Як наслідок, спосте¬рігалось значне зниження добробуту селян, загострилися проблеми бідності, безробіття та зайнятості на селі, було занедбано інфраструктуру сільських поселень. У цьому контексті є всі підстави для висновку, що чер–говий раз реформи, в основному, було проведено заради реформ, без дотри–мання життєво важливого соціального критерію перетворень, запорукою успіху і рушійною силою яких завжди мають бути селяни, їх потреби та інтереси.
Позитивна динаміка зростання виробництва в АПК за останні роки значно послабила негативні політичні дебати навколо аграрних реформ і сьогодні можна стверджувати, що альтернативи аграрним реформам вже немає.
Нинішній етап розвитку аграрного сектора позначений прагненням державних органів управління опанувати ситуацію і перейти до регулювання економікою переважно засобами ринкового спрямування, використовуючи переваги ринкового механізму в сфері аграрного виробництва, та відновленням державою активної соціальної політики на селі, де ринок довів свою неспроможність. Зокрема, замість функцій безпосереднього адміністративного управління сільськогосподарськими підприємствами та їх матеріально-технічним забезпеченням, держава з 2000 р. рішуче перейшла до регулювання економічними важелями, створення необхідного правового нормативного поля.
Досвід, набутий у процесі ринкової трансформації, свідчить, що ключовою проблемою є формування і удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання аграрного виробництва, який би одночасно став рушійною силою при адаптації суб’єктів господарювання до структурної перебудови, відповідав вимогам економічних законів та враховував багатогранні тенденції у сфері глобалізації агропродовольчих ринків.
Проблема співвідношення або межі свідомого регулювання та дії еконо¬мічних законів не втрачає актуальності і при завершенні трансформаційного періоду розвитку економіки. Сільське господарство й надалі залишиться специфічним видом діяльності, органічно пов’язаним з головними функціями держави – гарантування її продовольчої безпеки, підтримування макро¬економічної рівноваги, у т.ч. шляхом регулювання міжгалузевих відносин, розвитку ринково-конкурентного середовища, захисту внутрішнього ринку, а також досягнення соціальних стандартів рівня якості життя селян.
Як відомо, вплив держави на розвиток аграрного сектора економіки має різноаспектне спрямування на довготривалу перспективу. Це стосується насамперед поглиблення теоретичних досліджень сфери і напрямів державного регулювання розвитку АПК як на державному, так і на регіональному рівнях, вибору оптимального співвідношення між ринковим механізмом та заходами державного втручання, опрацювання науково-практичних рекомендацій з питань запровадження інноваційної моделі розвитку галузі.
Питання стратегії і тактики державного регулювання аграрного сектора економіки у зв’язку з необхідністю його адаптації до ринкового середовища і регіоналізації економіки та розвитку міжгалузевих зв’язків є предметом наукових пошуків Ю. Білика, О. Білоруса, Б. Губського, С. Кваші, В. Логінова, А.Стельмащука та інших. Дослідженню конкретних напрямів державного регулювання аграрного виробництва в період його реформування, структурної перебудови та вдосконалення системи управління АПК присвячені роботи економістів-аграрників В. Андрійчука, В. Бойка, М. Вітковського, П. Гайдуць–кого, С. Дем’яненка, Й. Завадського, М. Гладія, В. Жмайлова, В. Зіновчука, М. Калінчика, В. Криворучка, О. Крисального, Ю. Лупенка, М. Маліка, В. Месель-Веселяка, Л. Молдаван, Т. Мостенської, О. Онищенка, М. Орлатого, Б. Пасхавера, Г. Підлісецького, І. Прокопи, В. Пуліма, М. Пугачова, В. Рябо–коня, П. Саблука, В. Ситника, В. Трегобчука, М. Федорова, Л. Шепотько, О. Шестопаля, О. Шпичака та інших.
Наукові здобутки зазначених вчених мають велике наукове і практичне значення. Разом з тим більшість вчених-економістів у своїх працях основну увагу приділяють питанням регулювання агропромислового виробництва на загальнодержавному рівні, у той же час недостатня увага приділяється особливостям підтримки аграрного сектору у окремих регіонах. Зокрема, подальшого вивчення потребують такі проблеми, як вибір оптимальної структури агропромислового виробництва області як з точки зору виробництва окремих видів продукції, так і співвідношення між різними організаційно-правовими формами господарювання, враховуючи особливості регіону; удосконалення міжрегіональних зв’язків АПК області; обґрунтування основних напрямів державної підтримки аграрного секто¬ру регіону, серед яких слід окремо виділити бюджетне фінансування, регулювання агропродовольчого ринку, підтримка виробничої та соціальної інфраструктури.
Необхідність вирішення зазначених питань, їх наукове і практичне значення зумовили вибір та актуальність теми дослідження та структурну побудову роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта–ція виконана на кафедрі державного управління Національного аграрного університету згідно з планом науково-дослідних робіт за темою “Розробка основних напрямів та інструментів удосконалення системи державного управління аграрним сектором в сучасних умовах його реформування та розвитку” (номер державної реєстрації 0103U002502). Особисто автором було здійснено дослідження по Розділу 3 параграф 3 “Удосконалення системи управління аграрним сектором економіки України на регіональному рівні”.
Рекомендації за результатами дисертаційного дослідження враховані при підготовці концепції реформування управління аграрним сектором економіки України, яка розроблена в рамках наукових досліджень за науково-технічною програмою УААН “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально орієнтованих ринкових умов в АПК” (головний виконавець – Інститут аграрної економіки УААН, номер державної реєстрації 0102U000267), а також при розробці науково-дослідної теми “Удосконалення системи державного управління та регулювання сталого розвитку АПК” (виконавець – Чернігівський державний інститут економіки і управління, номер державної реєстрації 0106U004102).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у обґрунтуванні та поглибленні теоретичних, методичних та організаційно-економічних аспектів державного регулювання аграрного сектору економіки на регіональ–ному рівні в умовах пореформеного функціонування галузі, враховуючи особливості розвитку регіонального агропромислового виробництва.
Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:
систематизувати існуючі теоретичні підходи щодо державного регулювання агропромислового виробництва на загальнодержавному та регіональному рівні;
проаналізувати сучасний стан та основні тенденції розвитку аграрного сектору Чернігівської області;
здійснити оцінку функціонування реформованих сільськогосподарських підприємств області, зокрема впливу організаційно-правової форми підприємства та його розмірів на ефективність виробництва;
визначити фактори, що впливають на фінансово-економічний стан сільськогосподарських підприємств, та розробити рекомендації щодо державної підтримки окремих груп підприємств, що відрізняються за результатами діяльності;
проаналізувати відмінності у сільськогосподарській спеціалізації окремих районів області та розробити рекомендації щодо її удосконалення;
визначити основні напрями удосконалення системи державного регулювання та підтримки аграрного сектору регіону.
Об’єктом дослідження є регулювання господарської діяльності суб'єктів підприємництва в аграрному секторі регіону.
Предметом дослідження є принципи, методи та механізми державного регулювання сільськогосподарського виробництва Чернігівської області.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціально-економічних явищ, фундаментальні положення економічної теорії, комплексний підхід до аналізу проблем ринкової трансформації суспільних відносин, наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів з питань державного регулювання АПК, економічної ефективності виробництва, менеджменту, законодавча і нормативна база.
В процесі даного дослідження були використані методи: історико-економічний (при аналізі еволюції теорій державного регулювання аграрного виробництва); монографічний (при вивченні літературних джерел та нормативно-правових актів щодо регулювання аграрного виробництва); порівняльного аналізу (при визначенні ефективності різних організаційно правових форм власності); статистичний (при обробці даних); графічний (при аналізі тенденції розвитку сільськогосподарського виробництва та бюджетної підтримки АПК області) та інші загальнонаукові і спеціальні методи дослідження соціально-економічних явищ і процесів.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України щодо регулювання агропромислового виробництва, статистична інформація Державного комітету статистики України, інформаційні матеріали Міністерства аграрної політики України, дані Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації, а також матеріали досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:
вперше:
- на основі кореляційно-регресійного аналізу здійснено оцінку впливу різних факторів на економічну ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств області та доведено, що одним із основних чинників, що визначає результати роботи підприємства, є якість менеджменту, тому важливим напрямом державної аграрної політики на регіональному рівні має бути робота по підвищенню якості управління на сільськогосподарських підприємствах;
- розроблено рекомендації щодо удосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва області на основі проведеного із використанням кластерного аналізу групування окремих районів залежно від структури виробництва та реалізації продукції;
- обґрунтовано напрями удосконалення державної підтримки агропромислового виробництва області, серед яких оптимізація бюджетного фінансування, у тому числі за рахунок регіонального бюджету, розвиток та регулювання агропродовольчого ринку області та посилення міжрегіональних зв’язків, підтримка розвитку сільської місцевості.
удосконалено:
- методологічні підходи щодо класифікації сільськогосподарських під¬приємств залежно від їх фінансового стану, на основі чого здійснено економічну оцінку функціонування реформованих господарств та розроблено рекомендації щодо особливостей державної підтримки підприємств, що мають різний фінансово-економічний стан;
дістали подальшого розвитку:
- теоретичні підходи щодо регулювання аграрного сектору економіки на загальнодержавному та регіональному рівні, що враховують особливості сільського господарства як галузі та спираються на використання інструментів переважно ринкового спрямування;
- науково-методичні підходи щодо визначення впливу концентрації на ефективність сільськогосподарського виробництва; доведено положення щодо зростання ефективності із збільшенням розмірів підприємств, а також про позитивний вплив концентрації виробництва та продуктивності на ефективність виробництва окремих видів продукції (зерно, молоко та м’ясо).
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути використані органами державної виконавчої влади під час розробки державних програм оптимізації державного регулювання агро–промислового виробництва на загальнодержавному та регіональному рівні.
Одержані практичні результати використані у діяльності Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації (акт впровадження № 18-11/737 від 10.04.2006 р.). Результати дослідження використовуються у навчальному процесі кафедри економіки сільського госпо¬дарства та аграрного менеджменту Чернігівського державного інституту еконо¬міки і управління при викладанні курсів “Аграрна політика” та “Економіка підприємства” у формі навчально-методичних розробок для студентів аграрного факультету (акт про впровадження № 12 від 10 квітня 2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. У процесі дослідження здійснено оцінку сучасного стану та економічної ефективності агропромислового виробництва Чернігівської області і на цій основі обґрун–товано основні напрями регулювання агропромислового виробництва регіону.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та наукові резуль¬тати дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на Другій міжнародній науково-практичній конференції “Організаційно-правові аспекти регулювання АПК” (Білорусія, м. Горки, БГСХА, 11-12 листопада 2004 р.), Науково-практичній конференції “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (м. Київ, НАДУ, 28 травня 2004 р.), VIII науково-практичній конференції викладачів, співробітників та студентів Чернігівського державного інституту економіки і управління (м. Чернігів, ЧДІЕУ, 22 травня 2004 р.), Науково-практичній конференції “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, НАУ, 2 квітня 2004 р.).
Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 3,1 др. арк., в тому числі 5 одноосібних, з яких 3 – у фахових виданнях (1,1 др. арк.), 1 – у збірнику наукових праць (0,3 др. арк.), 1 – у збірнику матеріалів науково-практичних конференцій (0,2 др. арк.) та 3 – у інших виданнях (1,5 др. арк).
Структура та обсяг дисертації. Основний текст дисертаційної роботи викладено на 185 сторінках, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 178 найменувань. Дисертація містить 33 таблиці, 4 рисунки та 15 додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та розроблено практичні рекомендації щодо регулювання агропромислового сектору Чернігівської області на основі оцінки ефективності діяльності агропромислових формувань та функціонування аграрного ринку області. Проведені дослідження дають підстави зробити наступні висновки.
1. В умовах трансформації економіки України надзвичайно важливого значення набуває збалансоване поєднання державного регулювання агарного сектору із механізмами вільного ринку. При цьому слід досить обережно застосовувати заходи прямого втручання у ринок, що довели свою низьку ефективність у більшості розвинених країн, надаючи перевагу заходам, спря¬мованим на підвищення ефективності та конкурентоспроможності сільсько¬господарського виробництва. Крім того, основними напрямами державного регулювання та підтримки мають стати інноваційних розвиток сільськогоспо¬дарського виробництва і переробки, створення сучасної загальнодержавної системи інформатизації галузі, максимально наближеної до потреб суб’єктів аграрного ринку, забезпечення конструктивної взаємодії держави із агробізнесом, а також контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки сільськогосподарського виробництва та контроль за якістю харчових продуктів.
2. У сучасних соціально-економічних умовах ефективність державного економічного регулювання АПК прямо обумовлена раціональним поєднанням заходів, прийнятих на центральному і регіональному рівнях, що вимагає розробки принципово нової методології державної регіональної аграрної політики. При цьому вплив держави на регіональний розвиток АПК базується на використанні форм і методів, які повинні бути жорстко закріплені законом. Загальний принцип такого впливу виходить з того, що кожному регіону на¬даються права для самостійного вирішення проблем, що не торкаються загаль¬нодержавних інтересів і не потребують фінансування з державного бюджету. Крім того, сучасна регіональна аграрна політика повинна враховувати структурні, соціальні та інституційні фактори, які забезпечать не лише зростання обсягів сільськогосподарського виробництва, але й комплексний економічний, екологічний та соціальний розвиток регіону.
3. Хоча за останнє десятиріччя Чернігівська область дещо втратила свої позиції загальнодержавному сільськогосподарському виробництві (4,26% у 2004 р. порівняно із 4,5% у 1990 р.), можна говорити про появу позитивної динаміки щодо його стабільного нарощування частки області у останні роки, що підтверджується і абсолютними показниками валового виробництва сільськогосподарської продукції у регіоні. Разом з тим виробництво багатьох видів продукції залишається на низькому рівні, особливо це стосується продукції тваринництва та цукрових буряків.
4. Трансформація аграрного сектора у області, як і в цілому по Україні, суттєво змінила співвідношення між різними формами організації виробництва і власності у сільському господарстві. Сьогодні основними виробниками сільсь¬когосподарської продукції на Чернігівщині є господарства населення (59,3% валової продукції у 2004 р.), хоча абсолютні обсяги виробництва продукції у цьому секторі є відносно стабільними. Переважання дрібнотоварного вироб¬ництва в аграрному секторі зумовлено, насамперед, зниженням виробництва у реформованих господарствах. Фермерські господарства, що займаються вироб¬ництвом переважно продукції рослинництва, відіграють незначну роль у струк¬турі сільськогосподарського виробництва області (1,2%), і у найближчі роки, імовірно, обсяги виробництва продукції у цьому секторі будуть стабільними.
Разом з тим, незважаючи на розвиток особистих селянських і фермерсь¬ких господарств, найбільшими потенційними виробниками залишаються великі сільськогосподарські підприємства, тому саме від результатів роботи реформо¬ваних господарств цього сектора залежить успіх розвитку сільськогосподарсь¬кого виробництва в області. На сьогодні для сільськогосподарських під¬приємств Чернігівської області характерним є значне скорочення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції, особливо продукції тварин¬ництва, а також цукрових буряків і картоплі. Скорочення виробництва продукції рослинництва відбувалося, як правило, за рахунок скорочення посівних площ, разом з тим урожайність практично усіх культур у сільськогосподарських підприємствах області у 2004 р. значно підвищилася порівняно із 1995 р. Зменшення виробництва продукції тваринництва відбулося за рахунок зменшення поголів’я худоби, при цьому, як і у рослинництві, помітною є позитивна тенденція до зростання продуктивності худоби
5. В сучасних умовах надзвичайно актуальними є питання, що стосуються оцінки життєздатності реформованих сільгосппідприємств, відповіді на які мають стати основою відповідної державної політики. Проведене групування сільськогосподарських підприємств Чернігівської області за їх розміром в ціло¬му свідчить про те, що із збільшення розмірів підприємства та підвищенням його концентрації ефективність (рентабельність) виробництва має тенденцію до зростання. Що ж до оцінки різних організаційно-правових форм сільськогос¬подарських підприємств, то, оскільки показники рентабельності мають надзви¬чайно сильну варіацію, про перевагу тієї чи іншої форми говорити не можна. Крім того, проведений кореляційно-регресійний аналіз свідчить, що рента¬бельність діяльності підприємства найбільшою мірою залежить від продук¬тивності землі та праці, крім того, позитивний вплив, хоч і незначний, на неї мають площа сільськогосподарських угідь та чисельність працівників.
Щодо ефективності виробництва окремих видів продукції (зернові, моло¬ко та м’ясо ВРХ), то вона тісно пов’язана із урожайністю та продуктивністю тварин. Позитивний вплив має також концентрація виробництва, яка веде до підвищення продуктивності та скорочення собівартості продукції. Крім того, підвищення концентрації виробництва тваринницької продукції веде до суттєвого підвищення його рентабельності. При виробництві зернових дана тенденція виражена менш яскраво, що пов’язано із ціною реалізації продукції.
6. Групування сільськогосподарських підприємств залежно від їх фінансово-економічного стану, проведене із використанням коефіцієнтів, що характеризують їх здатність за рахунок виручки від реалізації покривати свої факторні витрати, свідчить про існування суттєвих відмінностей між різними групами підприємств у рівні рентабельності та ефективності використання виробничих ресурсів, причому ці показники пов’язані між собою. Вивчення розвитку окремих показників у динаміці дозволяє стверджувати, що на протязі аналізованого періоду (2002-2004 рр.) в усіх групах відбулося збільшення середньої виручки на одне господарство, отриманого прибутку та рівня рентабельності (або скорочення збитковості), крім того, покращилися показники ефективності використання ресурсів. Крім того, проведений аналіз свідчить, що в усіх групах сільськогосподарських підприємств області спостерігається зменшення розмірів, про що свідчить зменшення кількості працівників та площі сільськогосподарських угідь на одне господарство, що в цілому можна вважати позитивним явищем, оскільки воно супроводжується зростанням продуктивності праці та ефективності.
До різних груп підприємств на регіональному рівні повинна здійсню-ватись диференційована політика. Перші дві групи підприємств (“відмінні” та “благополучні”) повинні підтримуватись переважно на зворотній основі, тобто за рахунок пільгових кредитів; підприємствам третьої групи, які мають шанси на підвищення ефективності виробництва та перехід до рентабельної діяльності, можуть надаватись безкоштовні субсидії із регіонального бюджету у рамках регіональних програм реструктуризації і лише за наявності обґрунтованих бізнес-планів; частина підприємств четвертої групи (“такі, що виживають”) могла б суттєво підвищити свою ефективність при зміні керівництва, крім того, на певний час їм також можуть надаватись істотні субсидії для розвитку; підприємствам п’ятої (і частково четвертої) груп, що є повністю неплатоспроможними, необхідна глибока реструктуризація, пов’язана з процедурою “керованого банкрутства” у рамках регіональних програм.
7. Проведений регресійний аналіз свідчить, що фінансово-економічний стан сільськогосподарських підприємств визначається в основному якістю менеджменту та площею сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні підприємства. При цьому коефіцієнт якості менеджменту визначався як відношення між фактичним обсягом реалізації продукції у підприємстві та його нормативним значенням, розрахованим за виробничою функцією Кобба-Дугласа. Таким чином, зважаючи на те, що якість менеджменту є одним із основних факторів, що обумовлює ефективність сільськогосподарського виробництва, одним із важливих напрямів державної аграрної політики повинна бути робота по підвищенню якості управління на сільськогосподарських підприємствах.
8. Не зважаючи на те, що аграрному сектору Чернігівської області вдалося не тільки зупинити спад виробництва, а й перетворитися на динамічний сектор економіки, у якому спостерігається позитивна тенденція до нарощу¬вання обсягів валового виробництва, з багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин не вдалося суттєво підвищити економічну ефективність аграрного виробництва, близько половини підприємств залишаються збитковими, відчувається постійний дефіцит фінансових ресурсів. Все це вимагає удоско¬налення механізму державної підтримки галузі як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.
Одним із важливих елементів державної підтримки сільського госпо-дарства є бюджетне фінансування, разом з тим можна стверджувати, що на сьогодні воно не є оптимальним. Аналіз структури бюджетної підтримки сільського господарства дає можливість зробити висновок, що фінансуються головним чином виробництво та підтримка доходів виробників, разом з тим фінансування освіти, науки, а також соціальних програм є мінімальним.
З метою удосконалення державної підтримки при прийнятті рішення про надання фінансування потрібним є диференційований підхід з орієнтацією на перспективні підприємства, у другу чергу спрямування коштів у господарства з метою їх санації. Крім того, будь-яка із програм підтримки сільськогосподарських виробників повинна бути перш за все стимулюючою, тому бюджетні кошти слід спрямовувати на стимулювання розвитку сільськогосподарських товаровиробників, а також підтримку дорадництва та надання консультаційних послуг, стимулювання розвитку приватного підприємництва, інвестиції у сільську місцевість і людський капітал. Також існує потреба у збільшенні частки обласного бюджету у фінансування аграрного сектору.
9. Завдання створення високопродуктивного, конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва, що забезпечить високу якість життя сільськогосподарських працівників і всього сільського населення передбачає вибір стратегічних орієнтирів у структурі виробництва продукції рослинництва і тваринництва, посилення спеціалізації області на виробництві найбільш конкурентоспроможної продукції. Проведене на основі кластерного аналізу групування окремих районів Чернігівської області за структурою виробництва та реалізації продукції свідчить, що яскраво виражена різниця між районами Лісостепу, що спеціалізуються переважно на виробництві зерна, та поліськими районами, де зернове господарство відіграє менш важливу роль (причому основною зерновою культурою тут є жито), натомість серед продукції рослинництва більшу роль відіграє льонарство та картоплярство, а частка тваринництва у структурі виробництва вища порівняно із лісостеповою зоною.
Разом з тим поточна структура виробництва у Чернігівській області потребує вдосконалення у напрямку збільшення частки продукції тварин–ництва, у першу чергу молока, а також розвитку спеціалізованого м’ясного скотарства. Щодо розвитку рослинництва, то існуючий напрям спеціалізації галузі в регіоні в цілому відповідає наявним природнокліматичним та соціально-економічним передумовам, проте необхідною є оптимізація розміщення посівів сільськогосподарських культур залежно від природнокліматичної зони. Зокрема, основними напрями удосконалення структури виробництва на Поліссі є збільшення посівів льону, картоплі та кормових культур, вдосконалення структури зернового господарства у напрямку зростання посівних площ фуражних зернових та зернобобових культур із одночасним скороченням посівів пшениці та оптимізацією посівів жита, а також зменшення рівня розораності сільськогосподарських угідь та переведення певної частини орних земель у багато¬річні пасовища і сіножаті; у зоні Лісостепу – оптимізація посівів зернових і зернобобових культур за рахунок скорочення частки посівів пшениці і збіль¬шення частки фуражних зернових та зернобобових, насамперед гороху, розши¬рення посівних площ технічних культур, таких як ріпак та соя, збільшення частки кормових культур та удосконалення структури кормового клину.
10. Важливим елементом аграрної реформи є розвиток ринкового середо¬вища. Як свідчить проведене дослідження, агропродовольчому ринку Черні¬гівської області притаманні суттєві недоліки, зокрема обмежена прозорість та значна диференціації цін за каналами реалізації, значна часова варіація цін основних видів сільськогосподарської продукції, незавершеність формування єдиного ринкового середовища, що проявляється в значній територіальній (просторовій) варіації ринкових цін. Зважаючи на наведені негативні риси, притаманні агропродовольчому ринку області, не викликає сумніву необхід¬ність посилення регуляторних функцій держави, зокрема впровадження постійного моніторингу та прогнозування ситуації на ринку, покращення інформаційного забезпечення учасників ринку, використання балансового методу регулювання ринку.
Крім регулювання безпосередньо агропродовольчого ринку області, над¬звичайно важливим є розвиток міжрегіонального обміну сільськогосподарсь¬кою продукцією та продовольством, відхід від курсу на регіональне само¬забезпечення, тісніша інтеграція із загальнодержавним ринком сільськогос¬подарської продукції. З цієї точки зору викликають зацікавленість дані щодо виробництва продукції на душу населення у інших регіонах України. У свою чергу, Чернігівська область може постачати у інші регіони України переважно продукцію тваринництва, у першу чергу молоко, м’ясо ВРХ та яйця, а також картоплю. Крім того, в умовах стагнації внутрішнього попиту та звуження аг¬ропродовольчого ринку важливим чинником, що сприятиме розвитку вітчизня¬ного аграрного сектору, є нарощування експорту агропродовольчої продукції.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Аграрна реформа в Україні / Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки" / П.І. Гайдуцький (ред.). — К.: ННЦ ІАЕ, 2005. — 424с.
2. Аграрные преобразования в Восточной Германии – М., ВИАПИ, 1997. – 64 с.
3. Аграрный сектор в конце XX века / Под ред. Б.А. Чернякова. – М., 1997. –396 с.
4. Алексійчук В.М., Асаула М.І., Брязгун Н.П., Вітковський М.П., Дем'яненко М.Я. Організація інформаційно-консультаційного забезпечення АПК України / П.Т. Саблук (ред.). — К., 2003. — 437с.
5. Амбросов В.Я. Трансформаційні процеси в аграрній сфері регіону // Економіка України. – 2003. – №8. – C. 66-70.
6. Андрийчук В.Г., Вихор Н.В. Повышение эффективности агропромыш–ленного производства. – Київ: Урожай, 1990. – 232 с.
7. Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. — К.: Аграрна наука, 2005. — 140с.
8. АПК Інформ від 4 квітня 2005 р.
9. Балабанов Г.В., Кобзєв О.М., Семенченко Г.В. Трансформація структури сільського виробництва України: регіональний аспект / Проект аграрної політики в Україні Університету штату Айова. — К.: UAPP, 2000. — 29с.
10. Білик Ю.Д. Державний захист вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника та протекціоністська політика в Україні. — К.: Урожай, 2000. — 192с.
11. Бойко В.І., Коржинський М.П., Лазня В.В., Коденська М.Ю., Басун С.Р. Ринок продовольства / П.Т. Саблук (ред.), В.І. Бойко (ред.). — К., 1996. — 279с.
12. Борщевський П.П., Ушкаренко В.О., Чернюк Л.Г., Мармуль Л.О. Регіо¬нальні агропромислові комплекси України. – К.: Наукова думка, 2000. – 262 с.
13. Борщевський С., Сичевський М., Троян В. Харчова промисловість України: сучасні тенденції та перспективи розвитку // Економіка України. – 2003. – №8. – С. 92-98.
14. Бутко М.П. Проблеми реформування і розвитку аграрного сектора економіки Чернігівщини / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. — К.: РВПС України НАН України, 2000. — 28с.
15. Валентинов В.Л. Регулювання міжгалузевих відносин в системі аграрної політики. – Київ: ІАЕ УААН, 2003. – 330 с.
16. Волков А.М. Швеция: социально-экономическая модель: Справочник – М .: Мысль, 1991. – 189 с.
17. Вопросы экономики. – 1996. – №7. – С. 88.
18. Гайдуцький П.І. Аграрний сектор: від реформи до стратегії розвитку (питання власності та господарювання) // Економіка АПК. – 2003. – №2. – С. 29-32.
19. Гайдуцький П.І. Формування та розвиток аграрного ринку // Економіка АПК. – 2004. – №3. – С. 4-15.
20. Геєць В.М. Економічні реформи в Україні: моделі, реалії та уроки // Банківська справа. – 1996 .– №4. – С .26-34.
21. Герасимчук З.В., Вахович І.М. Організаційно-економічний механізм формування та реалізації стратегії розвитку регіону / Луцький держ. технічний ун-т. — Луцьк: ЛДТУ, 2002. — 248с.
22. Гладій М., Долішній М., Писаренко С., Янків М. Регіональний менеджмент і моніторинг. – Львів, 1998. – 67 с.
23. Господарський механізм агропромислового комплексу кризового періоду / НАН України; Інститут економіки / Б.Й. Пасхавер (відп. ред. редкол.). — К., 2001. — 350с.
24. Государственное регулирование агропромышленого комплекса в условиях рыночной экономики. – М., 1995. – 52 с.
25. Гриник І.В., Бардаков А.Г., Бакун Ю.О., Іванько А.В. та ін. Наукові основи агропромислового виробництва Чернігівської області – Чернігів: РВК “Деснянська правда”, 2004. – 344 с.
26. Губені Ю. Основи підприємництва і агробізнесу: Навчальний посібник. – Л.: Українські технології, 2002, 240 c.
27. Губені Ю., Савіцька О. Основні засади формування аграрної політики економічного зростання у Чеській Республіці / Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Серія: економічні науки, Луганськ: ЛНАУ, 2000 – №14 (26). – С. 44-48.
28. Губені Ю.Е. Ринкова трансформація аграрних відносин в Чехії: уроки для українського сільського господарства // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства: Економічні науки. Ринкова трансформація економіки АПК. Випуск 30. – Х.: ХНТУСГ, 2004. – С. 111-116.
29. Губський Б.В. Аграрний ринок. — К.: Нора-прінт, 1998. — 183 с.
30. Дем’яненко С., Свідерська І. До питання про стратегію розвитку аграрної політики України // Економіка України. – 2004. – № 8. – С. 72-80.
31. Державний комітет статистики України. Заробітна плата та стан ї виплати у липні 2003 року. – К., 2003. – С. 18-19.
32. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — 4.вид., випр. — К.: Знання, 2004. — 213с.
33. Добрынин В.А. Государственное регулирование агропромышлен–ного производства: Учеб. пособие / Московская сельскохозяйственная академия им. К.А.Тимирязева. — М.: Издательство МСХА, 2000. — 129с.
34. Дусановський С.Л., Білан Є.М. Економічні основи розвитку АПК в ринкових умовах / Тернопільська академія народного господарства. — Т.: Економічна думка, 2003. — 199с.
35. Забезпечення конкурентоспроможності і економічного зростання в регіональному АПК / І.І. Червен (ред.), Л.А. Євчук (ред.). — Миколаїв: Миколаївський держ. аграрний ун-т, 2005. — 440с.
36. Завадський Й.С., Менеджмент. Management: Підручник для студ. екон. спец. вищих навч. закл.:У 3 т. — К.: Європейський ун-т, 2003. — 640с.
37. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” № 586 від 9.04.1999р.
38. Зоря С. Субсидування сільського господарства: досвід зарубіжних країн та можливість і доцільність його використання в Україні // Економіка України. – 2003. – №8. – С. 57-64.
39. Иванько, А.В., Москаленко А.М. Государственное регулирование аграрного сектора экономики Украины: теория и практика // Агро экономика. – 2005. – № 2. – С. 46-50.
40. Іванух Р.А., Дусановський С.Л., Білан Є.М. Аграрна економіка і ринок / Тернопільська академія народного господарства; Інститут регіональних досліджень НАН України. — Т.: Економічна думка, 2003. — 256с.
41. Іванько А. Основні напрями державної підтримки аграрного сектору Чернігівської області // Управління сучасним містом. – 2005. – № 1-2 / 1-6 (17-18). – С. 206-213.
42. Іванько А. Структурні чинники розвитку сільськогосподарського виробництва Чернігівської області // Вісник Національного університета водного господарства та природокористування. Збірник наукових праць: Економіка. – 2006. – Вип. 1 (33). – С. 153-158.
43. Іванько А. Формування ефективного аграрного ринку на регіональ¬ному рівні // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю, Київ, 28 травня 2004 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т.2. – С. 92-94.
44. Іванько А.В. Державне регулювання як неодмінна умова сприяння стійкості агропродовольчого сектора в ринковому економічному середовищі // Науко–вий вісник Національного аграрного університету. – 2003. – Вип. 66. – С. 100-103.
45. Іванько А.В. Організація інформаційно-консультативного забезпечення агропромислового виробництва Чернігівської області // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. Серія: Економічні науки. – 2002. – №14 (26), т. ІІІ. – С. 61-64.
46. Ільчук М.М. Економічний стан розвитку молочного скотарства // Економіка АПК. – 2003. – №5. – С. 73-81.
47. Іщенко О.І. Вдосконалення регіонального розвитку агропромислового виробництва. — К.: Нора-прінт, 2001. — 251с.
48. Кваша С.М. Зовнішньоекономічна діяльність АПК України: стан, стратегія і тактика розвитку. — К.: ЗАТ "НІЧЛАВА", 2000. — 252с.
49. Кириленко І.Г. Аграрний сектор України: уроки, завдання // Економіка України. – 2004. – №1. – С. 3-11.
50. Коваленко Ю.С. Наукові засади та основні тенденції формування аграрного ринку в Україні // Економіка АПК. – 2004. – №3. – С. 19-29.
51. Коган М.Ю. Особенности аграрной политики стран Восточной Европы в условиях перехода к рыночным отношениям: Обзор. информ. / ВНИИТЭН. –М., 1996. – 40 с.
52. Козенко З.Н. Проблемы аграрной структурной политики в сельском хозяйстве региона / Волгоградская гос. сельскохозяйственная академия. — Препр. — Волгоград, 2001. — 34 с.
53. Концепція реформування управління аграрним сектором (видання третє, доповнене / Саблук П.Т., Ситник В.П., Кропивко М.Ф., Іванько А.В. та ін. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 64 с.
54. Копитко В.І. Реформування та регулювання економіки регіонального агропромислового комплексу / Львівський держ. аграрний
ун-т. — Л., 2005. — 550с.
55. Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці / Українська Академія держ. управління при Президентові України. — К.: Видавництво УАДУ, 2002. — 260с.
56. Коробейников М.А. Швеция: государственное регулирование АПК // Аграрная наука. – 1996.– №1. – С. 33-34.
57. Крисальний О.В. Подолання кризових явищ та напрями розвитку агро¬промислового виробництва України // Економіка АПК. – 1999. – №1. – С. 58-62.
58. Крылатых Э.И., Строкова О.Г. Аграрные аспекты вступления стран СНГ в ВТО. – М.: Энциклопедия российских деревень, 2002. – 165 с.
59. Кузнецов В.В., Гарькавый В.В., Гайворонская Н.Ф., Григорьева Г.В., Нагорнов Ю.М. Регулирование сельскохозяйственного производства на региональном уровне: необходимость, механизм и методика / Российская академия сельскохозяйственных наук; Всероссийский НИИ экономики и нормативов. — Ростов н/Д., 2000. — 42с.
60. Куліш М.Ю., Червен І.І., Гречкосій В.В., Іваненко Г.М., Клочан В.Ф. Реформа аграрного сектора економіки України (у схемах та графіках. — Миколаїв, 2000. — 168с.
61. Кун А., Дем’яненко С. Аграрна політика та політика сільського розвитку: основні завдання та спільна відповідальність / Сільське господарство України: криза та відновлення. За ред. Ш. фон Крамон-Таубаделя, С. Дем’яненка та А. Куна. – К.: КНЕУ, 2004. – С. 74-82.
62. Лайко Г.П. Інвестиційна привабливість регіонального сільськогоспо¬дарського виробництва // Економіка АПК. – 2003. – №12. –С. 73-76.
63. Личные подсобные хозяйства: экономические основы, возможности и направления развития // Экономика сельскохозяйственных и перерабатываю¬щих предприятий. – 2005. – №2. – С. 13-18.
64. Логинов В.П., Курнышева И.Р., Соколов Ю.И., Сеченова В.В., Гло–вацкая Н.Г. Возрождение экономики России: путь в XXI век / РАН; Институт экономики {Москва} / В.П. Логинов (отв.ред.). — М.: Наука, 2000. — 270с.
65. Лопатинський Ю. Інституціональна аграрна матриця // Економіка України. – 2004. – №4. – С. 64-70.
66. Малій О.Г. Державна підтримка аграрної сфери // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства: Економічні науки. Ринкова трансформація економіки АПК. Випуск 32. – Х.: ХНТУСГ, 2004. – С. 285-295.
67. Малік М.Й., Зіновчук В.В., Лупенко Ю.О., Саблук П.Т., Канінський П.К. Основи аграрного підприємництва / М.Й. Малік (ред.). — К.: Інститут аграрної економіки, 2000. — 581с.
68. Малік М.Й., Федієнко П.М., Орлатий М.К. Інтеграція - як фактор підвищення ефективності реформованих сільськогосподарських підприємств. — К.: ІАЕ УААН, 2000. — 39с.
69. Маренич Т.Г. Трансформаційна динаміка та механізми економічного регулювання агроформувань (питання теорії, методології, практики). — К.: ННЦ "Інститут аграрної економіки", 2005. — 454с.
70. Мельник С.А. Управління регіональною економікою. – К., 2000. – 124 с.
71. Мельник Л.Е., Макаренко П.Н., Любович А.А. Аграрное предпринима¬тельство и государство. Монография. – Днепропетровск: Пороги, 1999. – 259 с.
72. Мерзлов А., Филиппова А. Особенности устойчового развития сельс–ких територий в европейских странах // международный сельскохозяйственный журнал. – 2005. – №3. – С. 14-17.
73. Месель-Веселяк В.Я. Розвиток та ефективність організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві України // Економіка АПК. – 2004. – №11. – С. 18-24.
74. Милосердов В. Многоукладная экономика АПК: состояние и перспек¬тивы // АПК: экономика, управление. – 2002. – №2. – С. 10-20.
75. Могильний О. Основна суперечність реформування аграрного сектора економіки // Економіка України. – 2003. – № 2. – С. 65-72.
76. Могильний О.І. Роль і місце держави у становленні та розвитку аграрного ринку // Економіка АПК. – 2003. – №1. – С. 37-43.
77. Могильний О.М. Програмно-цільове регулювання виробництв тваринницької продукції // Економіка АПК. – 2003. – №11. – С. 96-104.
78. Могильний О.М. Регулювання аграрної сфери / НАН України; Інститут економічного прогнозування. — Ужгород: ІВА, 2005. — 400с.
79. Могильний О.М. Спільна аграрна політика Європейського Союзу щодо сталого сільського господарства: уроки для України // Економіка АПК. – 2004. – №7. – С. 3-12.
80. Мостенська Т.Л. Особливості формування попиту та пропозиції на ринку харчових продуктів // Економіка АПК. – 2003. – №1. – С.113-120.
81. Мостенська Т.Л. Стан і проблеми розвитку ринку молока і молокопродуктів в Україні // Економіка АПК. – 2004. – №3. – С. 46-50.
82. Нагірна В.П. Типологічні дослідження сільських регіонів України в контексті вдосконалення спеціалізації агропромислового виробництва / Регіональні проблеми розвитку продуктивних сил АПК – С. 140-143.
83. Новікова А.М. Депресивні території: європейський досвід та проблеми України // Стратегічна панорама. – 2000 – № 3-4 – С. 41-46.
84. Овчинников О.Г. Государственное регулирование аграрного сектора США. – М., 1999. – 663 с.
85. Олійник О.В. Проблеми регулювання зернового ринку в Україні // Економіка АПК. – 2004. – №8. – С. 120-126.
86. Онищенко О. Сільськогосподарські підприємства після реорганізації: ресурсозабезпеченість, виробничі затрати, продуктивність // Економіка Украї¬ни. – 2004. – №12. – С. 52-63.
87. Онищенко О. Фінансова результативність сільськогосподарських підприємств // Економіка України. – 2005. – № 2. – С. 59-70.
88. Орлатий М.К., Прокопа І.В., Рябоконь В.П., Булавка О.Г., Кісіль М.І. Соціальна інфраструктура села / Українська академія держ. управління при Президентові України; Український НДІ продуктивності агропромислового комплексу. — К.: УАДУ, 2003. — 81с.
89. Осика С.Г., П’ятницький В.Т. Світова організація торгівлі. – К.: “К.І.С.”, 2000. – хххіі, 491 с.
90. Основи аграрного підприємництва / За ред. М.Й. Маліка. — К.: ІАЕ УААН, 2000. — 582 с.
91. Осовська Г.В., Рижук С.М., Величук А.І. Проблеми соціально-економічного розвитку регіону / Житомирський держ. технологічний ун-т. — Житомир: ЖДТУ, 2005. — 339с.
92. Осташко Т.О. Ринкова трансформація аграрного сектора / НАН України; Інститут економічного прогнозування. — К.: Фенікс, 2004. — 280с.
93. Павловський М.А. Політика реформ. Чи можливо їх виправити? // Віче. – 1997. – №1. – С.58-66.
94. Пасхавер Б. Продовольчий аспект подолання бідності // Економіка України. – 2004. – №10. – С. 71-76.
95. Пасхавер Б. Пріоритети продовольчого ціноутворення // Економіка України. – 2003. – №4. – С. 4-11.
96. Пасхавер Б. Продовольча доступність // Економіка України. – 2001. – №7. – С. 69-77.
97. Пасхавер Б. Рентабельність агросфери: проблеми стабільності // Економіка України. – 2004. – №2. – С. 73-82.
98. Пасхавер Б. Цінова ситуація і цінова політика в агросфері // Економіка України. –2001. – № 1. – С. 58-66.
99. Печеневский В., Загайтов И., Янковский Л. Моделирование перспектив развития сельскохозяйственного производства АПК региона // АПК: экономика, управление. – 2004. – №10. – С. 55-64.
100. Полтавський Ю.А., Калита В.Г., Супрун О.М. Поєднання ринкових підойм і державне управління в ціновій політиці на ринку молока // Економіка АПК. – 2003. – №5. – С. 36-41.
101. Поповкін В.А. До концепції державної регіональної політики. – К., 2000.
102. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження типових положень про Головне управління сільського господарства і продовольства обласної, управління сільського господарства і продовольства Севастопольської міської, управління (відділ) сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації” № 1546 від 12 жовтня 2000 р.
103. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про інспекцію якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної адміністрації” № 1568 від 20 жовтня 2000 р.
104. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році: Постання Президента України до Верховної Ради України. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2003.
105. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України // Економіка АПК. – 2000. – №8. – С. 10.
106. Продуктивні сили України: аналіз і короткостроковий прогноз розвитку (в 2-х т.). – Том 1. – К.: РВПС України НАН України, 1999. – 236 с.
107. Прокопа І., Шепотько Л. Депресивність аграрних територій: український вимір // Економіка України. – 2003. – № 7. – С. 59-68.
108. Протченко О.О., Пугачов М.І., Сотников С.В. Розміри і структура сільськогосподарських формувань у США й Україні / Проект аграрної політики в Україні Університету штату Айова. — К.: UAPP/ПАП, 2000. — 45с.
109. Пушкин В. Влияние масштаба сельскохозяйственного производства на уровень его развития // АПК: экономика, управление. – 2004. – №4. – С. 40-48.
110. Регіональна політика розвитку аграрної сфери / Національна академія держ. управління при Президентові України; Харківський регіональний ін-т / Г.І. Мостовий (заг.ред.). — Х.: Видавництво ХарРІ НАДУ "Магістр", 2004. — 292с.
111. Резнікова О.С. Стан та перспективи розвитку ринків продовольчих товарів: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.07.02 // Кримський держ. агротехнологічний ун-т. — Сімф., 2005. — 20с.
112. Ринкова адаптація продовольчого комплексу України / Під керів. Б.Й. Пасхавера; Інститут економіки НАН України. – К., 1998. – 273 с.
113. Ринкова трансформація економіки АПК: У 4 ч. Ч. 2 : Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва / Інститут аграрної економіки УААН; Харківський держ. технічний ун-т сільського господарства / П.Т. Саблук (ред.). — К.: ІАЕ, 2002. — 754с.
114. Розвиток секторів і товарних ринків України: НАН України, Інститут еконо¬мічного прогнозування. За редакцією В.О. Точиліна. – Ужгород: ІВА, 2001. – 400 с.
115. Рябчик І.В., Галушко В.В. Нові підходи до аналізу ефективності сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. – 2004. – №3. – С. 101-108.
116. Саблук П.Т. Аграрна реформа: стан і напрямки розвитку (доповідь на Загальних зборах Української академії аграрних наук 29 березня 2000 р.) – К.: ІАЕ УААН, 2000. – 18 с.
117. Саблук П.Т. Вчені економісти-аграрники консолідують сили на пріоритетних напрямах пореформеного розвитку аграрного виробництва. – Економіка АПК. – 2002. – №6. – С. 3-5.
118. Саблук П.Т. Направления реформ и инновационных процессов в АПК Украины // Экономика АПК. – 2003. – №5. – С. 150-155.
119. Саблук П.Т. Особливості аграрної реформи в Україні. К.: ЗАТ “Нічлава”, 1997. – 303 с.
120. Саблук П.Т. Стан економіки і реформ в агропромисловому комплексі України та завдання вчених економістів-аграрників (доповідь на Всеукраїнських зборах вчених економістів-аграрників 14-15 січня 1999 р.) – К.: ІАЕ УААН, 1999.
121. Саблук П.Т. Структурно-інноваційні зрушення в аграрному секторі України як фактор його соціально-економічного зростання // Економіка АПК. – 2004. – № 6. – С. 3-8.
122. Саблук П.Т., Фесина А.А. На шляху до нової аграрної політики // Вісник аграрної науки. – 1999. – №8. – С. 5-10.
123. Савченко О.Ф. Теоретичні аспекти ефективності функціонування під¬приємств аграрного сектора економіки // Економіка АПК. – 2002. -№8. – С.41-47.
124. Серова Е.В. Аграрная экономика: Учеб. для студ. экон. вузов, фак. и спец. / Государственный ун-т "Высшая школа экономики". — М.: ГУ ВШЕ, 1999. — 478с.
125. Сидорук С. Украина таки житница Европы? // Контакты. – 2003. – №32. – С. 11.
126. Ситник В.П. Трансформація АПК України в ринкові умови. — К.: Інститут аграрної економіки УААН, 2002. — 518с.
127. Сільське господарство України у 2003 р. Статистичний щорічник. – К.:, Державний комітет статистики України, 2004. – 312 с.
128. Скидан О.В. Формування аграрної політики для забезпечення продовольчої безпеки країни // Економіка АПК. – 2004. – №4. – С. 19-25.
129. Соціально-економічний розвиток аграрного сектора в інтересах суспільства: науково-аналітична доповідь // Економіка України. – 2005. – №4. – С. 4-20.
130. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для студ. екон. спец. / Тернопільська академія народного господарства. — Т.: Економічна думка, 2000. — 316с.
131. Степаненко І.Х. Виробничо-організаційні аспекти удосконалення управління агропромисловим комплексом України // Економіка АПК. – 2004. – №9. – С. 19-23.
132. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — К. : Вікар, 2003. — 262с.
133. Стратегічні напрями розвитку агропромислового комплексу / за ред. П.Т. Саблука, В.Я. Месель-Веселяка. – К.: ІАЕ, 2000. – 59 с.
134. Суханова Е.Т. Економічні аспекти екологізації розвитку продовольчого комплексу регіону / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України; Академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2002. — 77с.
135. Тиллак П., Эпштейн Д. Дифференциация финансово-экономического положения хозяйств // Экономика сельского хозяйства и перерабатывающей промышленности. – 2001. – №5.
136. Ткач Г.В. Співвідношення дрібного та великого сільськогос–подарського виробництва // Економіка АПК. – 2004. – №11. – С. 63-70.
137. Точилін В.О., Загорська Т.П., Лір В.Е., Осташко Т.О., Міщенко Н.М. Формування галузевих ринків України: перехідний період / НАН України; Інститут економічного прогнозування / В.О. Точилін (ред.). – К.: Фенікс, 2004. – 332 с.
138. Трегобчук В.М. Аграрний сектор економіки України: сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку / Ресурсний потенціал АПК: концептуальні засади і механізми збалансованого відтворення та ефективного використання: Зб. наук. пр. / Інститут економіки НАН України / В.М. Трегобчук (відп. ред.). — К., 2002. — С. 10-19.
139. Трейси М. Сельское хозяйство и продовольствие в экономике развитых стран. Введение в теорию, практику и политику. С.-Пб: Экономическая школа, 1995. – 431 с.
140. Турченко М.М. Організаційно-економічна реструктуризація аграрного сектора регіона. — Х. : Основа, 2000. — 226с.
141. Удосконалення господарського механізму АПК України: Зб. наук. пр. / НАН України; Інститут економіки / Л.В. Молдаван (відп.ред.). — К., 2000. — 108с.
142. Узун В.Я. Роль инвестора на новом этапе аграрной реформы // Экономика и право. – 2000. – №6.
143. Узун В.Я. Финансовое оздоровление сельскохозяйственных предприятий / Тезисы выступлений перед директорами сельскохозяйственных предприятий. – М.: ВИАПИН, 2001.
144. Узун В.Я., Шагайда Н.И. Задолженность сельскохозяйственных пред¬приятий России. – М.: ВИАПИН, 2000.
145. Фрідман Р., Рапачинський А.