ТРАНСКОРДОННЕ ЕКОНОМІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Краткое описание

З М І С Т

Вступ .....................................................................................................…………. 4

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСКОРДОННОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА ...................................................................... 15

1.1. Концептуальні підходи до аналізу відносин транскордонного
співробітництва в глобальних і регіональних інтеграційних
процесах та джерельно-інформаційна база дослідження................ 17
1.2. Суть і характер транскордонного співробітництва............................ 45
Висновки до Розділу 1 ...................................................................................... 74

Розділ 2. МЕХАНІЗМ ТРАНСКОРДОННОГО ЕКОНОМІЧНОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА....................................................................... 75

2.1. Організаційно-правова основа механізму транскордонного
співробітництва ........................................................................................... 76
2.2. Фінансово-економічні інструменти підтримки транскордонного
співробітництва в умовах європейської інтеграції .............................. 112
Висновки до Розділу 2 ........................................................................................ 132

Розділ 3. ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ
ТРАНСКОРДОННОГО ЕКОНОМІЧНОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ
ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ ........................ 134

3.1. Зміна характеру транскордонних економічних зв'язків в умовах
безпосереднього сусідства України і Європейського Союзу .............. 137
3.2. Програмно-цільові методи розвитку транскордонного
співробітництва України ......................................................................... 170
Висновки до Розділу 3 ....................................................................................... 185

Висновки ............................................................................................................ 187

Додатки..................................................... ........................................................... 196

Список використаних джерел і літератури.................................................. 211

В С Т У П

Актуальність дослідження. Транскордонне економічне співробітництво – це комплекс зовнішньоекономічних зв’язків прикордонних регіонів суміжних держав, складова частина, а також рівень (підсистема) цілісної системи міжнародних економічних відносин. Як сегмент міжнародних економічних відносин транскордонне співробітництво об’єктивно сприяє зниженню економічних бар’єрів, зближенню і взаємодоповненню національних економік, їх інтеграції та поступовому становленню транскордонних економічних регіонів у структурі єдиного економічного простору. Формування системи транскордонних економічних зв’язків та їх інтенсифікація відбуваються в руслі глобалізаційних та регіонально-інтеграційних процесів.
Глобалізація як сучасна форма інтернаціоналізації світогосподарського життя на сучасному етапі супроводжується інтенсивним розвитком регіональних інтеграційних процесів у економічній сфері. В територіальному вимірі вони отримали серйозний імпульс на всіх рівнях – глобальному, континентальному і трансконтинентальному, регіональному і субрегіональному та локальному. Економічне інтегрування найбільш динамічно розгортається в Європі, приклад якої досить активно наслідують країни Північної Америки та деяких інших регіонів світу. В Європі розвинена й досконала система транскордонного співробітництва відіграла важливу роль у прискоренні процесу загальноєвропейської інтеграції.
Прикордонні регіони країн-сусідів є зонами безпосереднього контакту та активної взаємодії національних господарських комплексів. Суміжні регіони з обох боків державного кордону виступають ініціаторами нових форм міжнародної господарської співпраці. Для України в сучасних умовах вони мають стратегічне значення. По-перше, з безпосереднім наближенням нових східних кордонів Європейського Союзу внаслідок вступу у 2004 р. до нього центральноєвропейських держав, а з 1 січня 2007 р. – Румунії і Болгарії, західне українське прикордоння стає контактним простором інтенсивної взаємодії національної економіки з ЄС загалом та єдиним внутрішнім ринком ЄС. По-друге, об’єктивним фактом є те, що переважна більшість українських регіонів є безпосередніми учасниками транскордонного співробітництва, оскільки із 25 областей України 19 – прикордонні.
Тому вивчення місця і ролі транскордонного економічного співробітництва в системі міжнародних економічних відносин в контексті глобалізації та інтеграції – надзвичайно актуальне з науково-теоретичного і практичного погляду. Особливої актуальності дослідження міжнародних відносин транскордонного економічного співробітництва набуває зараз з огляду на проголошену стратегію європейської інтеграції України. У цьому контексті транскордонну співпрацю слід розглядати як своєрідну „малу інтеграцію” – ефективний додатковий канал та рівень інтегрування України до ЄС. Крім того, світовий та європейський досвід транскордонного співробітництва може бути раціонально використаний для вдосконалення співпраці України на кордонах з країнами-членами СНД. Все це визначальним чином зумовлює теоретичну і практичну значимість дисертаційної роботи.
Важливі аспекти співробітництва прикордонних регіонів у господарській сфері певним чином викладені в наукових публікаціях вітчизняних і зарубіжних економістів. Зокрема, в роботах українських вчених з цієї проблематики – П.Ю.Бєленького, В.С.Будкіна, О.І.Дікарєва, М.І.Долішнього, Б.І.Дяченка, О.М.Жулканича, Є.Б.Кіш, М.А.Лендєла, Ю.В.Макогона, В.П.Мікловди, С.І.Мітряєвої, Н.А.Мікули, А.І.Мокія, А.П.Павлюк, О.С.Передрія, С.С.Слави, В.І.Чужикова, І.М.Чучки та інших [11, 16, 47, 51, 59, 70, 89, 111, 126, 135, 137, 141, 143, 164, 165, 211, 245, 225] розкрито специфіку становлення і розвитку транскордонного економічного співробітництва незалежної України із західними постсоціалістичними сусідами та країнами СНД, загальноєвропейські принципи співпраці прикордонних регіонів, моделі транскордонного співробітництва, а також місце і роль прикордоння в зовнішньоекономічних стосунках України та сусідніх держав. Під егідою Інституту Схід–Захід, Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД), Карпатського фонду й інших міжнародних структур видано серію тематичних публікацій щодо транскордонного і єврорегіонального співробітництва [15,145,192,76].
З-поміж зарубіжних спеціалістів, які інтенсивно вивчають проблеми транскордонного співробітництва, слід назвати передусім Л.Б.Вардомського, С.В. Голунова, А.М.Кірюхіна, В.А.Колосова (Росія), Г.Горзелака, М.Каспрзіка, К.Куцаб-Бонк (Польща), Б.Барані, Л.Газду, В.Кісел, К.Чімре (Угорщина), Е.Грусманову, А.Дулебу, О.Маргулікову (Словаччина), К.Шумана (Швейцарія) та інших. Досягненням російських вчених стало, зокрема, концептуально-теоретичне обґрунтування засад розвитку транскордонного (прикордонного) співробітництва Росії з країнами СНД, а також з державами-членами ЄС [8]. Польські вчені, поряд з дослідженням українсько-польського, найбільш інтенсивно розробляють питання польсько-німецького транскордонного співробітництва [316]. Угорські дослідники звертають основну увагу на вдосконалення механізму єврорегіональної співпраці та формування транскордонних регіонів [7, 26, 253]. Словацькі – на інституційні аспекти транскордонного співробітництва [282]. Західноєвропейські вчені детально розробляють загальні принципи транскордонного співробітництва в контексті регіональної політики ЄС та політики сусідства Євросоюзу на його нових зовнішніх кордонах.
Науковий інтерес до вивчення транскордонної проблематики значно зріс у зв’язку із розширенням Європейського Союзу та наближенням його нових східних кордонів до України. Першою вагомою працею, в якій прогнозувалися проблеми розвитку транскордонної співпраці України на західному напрямку в умовах безпосереднього сусідства з ЄС, стало колективне видання, датоване травнем 2004 року – „Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами”. У ньому, зокрема, містяться конкретні рекомендації міжнародної групи експертів стосовно вдосконалення транскордонного економічного співробітництва [196, с.143-145]. Грунтовну характеристику якісних змін у транскордонному співробітництві України після розширення ЄС подано в розділах з регіональної політики та міжнародної співпраці українських регіонів двох монографічних видань НІСД „Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки” за 2005 і 2006 роки [233, 234]. Системний аналіз специфіки сучасного етапу транскордонного співробітництва України здійснено в колективних монографіях „Транскордонне співробітництво в умовах розширення Європейського Союзу на Схід” (2006 р.) і „Транскордонне співробітництво як альтернатива новій „залізній завісі” та конфліктам” (2007 р.) [226]. Вийшла низка наукових робіт українських вчених, присвячених проблемам транскордонного співробітництва України з окремими центральноєвропейськими державами – новими членами ЄС [4-6, 90, 210].
У цілому, українські і зарубіжні дослідники найбільш важливим вважають інтеграційний ефект транскордонного співробітництва. Тобто, йдеться про позитивну оцінку транскордонної господарської взаємодії як важливого напрямку поглиблення загальноєвропейських інтеграційних економічних процесів, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного розвитку та переходу до сталого зростання. Проте, меншим чином транскордонне економічне співробітництво пов’язується з глобальною інтеграцією світового господарства.
Такий стан зумовлений, з-поміж іншого, суттєвим розривом у рівні науково-теоретичного узагальнення сучасними українськими та зарубіжними вченими світових процесів глобалізації вищого рангу і транскордонних інтеграційних процесів суттєво нижчого рівня. Хоча системний аналіз вимагає розгляду їх у тісному взаємозв'язку. Тим більше, що теоретичний і практичний здобуток українських вчених у вивченні ключових питань глобалізації та європейської інтеграції – значний.
Варто підкреслити, що впродовж останніх років українська гуманітарна наука зробила справжній прорив у формулюванні засад теорії глобалізації і світової цивілізації. Серед опублікованих праць з цієї проблематики особливої уваги заслуговують фундаментальні дослідження О.Г.Білоруса, А.С.Гальчинського, С.Б.Кримського, Ю.В.Макогона, Ю.В.Павленка, Ю.М.Пахомова, С.І.Соколенка [12,13,27,28,153,155,154,159,214,241] та інших відомих українських вчених.
Позитивним і не меншим за обсягом є і новий масив публікацій українських вчених щодо загальноєвропейської економічної інтеграції та чергової хвилі розширення ЄС на Схід. З-поміж них заслуговують на увагу монографічні дослідження і статті О.М.Горенка, О.О. Ковальової, В.В.Копійки, В.І.Посельського, Т.І.Шинкаренка та ряду інших українських вчених [36,102,101,92,173].
Однак все ще відчувається брак спеціальних комплексних наукових досліджень щодо становлення і розвитку транскордонного економічного співробітництва, які б розкривали особливості його розвитку в умовах глобалізації та взаємозв’язок із інтеграційними процесами, зокрема за участю України.
Крім того, слід підкреслити, що, попри беззаперечні досягнення українських і зарубіжних вчених, ґрунтовного наукового аналізу міжнародних відносин транскордонного економічного співробітництва в ракурсі сучасних глобалізаційних та інтеграційних процесів ще не зроблено. Тому дисертаційна робота є одним з перших в українській економічній науці комплексним і системним дослідженням місця і ролі транскордонного співробітництва в системі міжнародних економічних відносин в умовах глобалізації та європейської економічної інтеграції, що насамперед і обумовлює її наукову новизну.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконувалося у відділі глобальних систем сучасної цивілізації ІСЕМВ НАН України, зокрема в контексті підготовки наукової теми Ужгородського відділу ІСЕМВ НАН України: „Міжрегіональне співробітництво в системі відносин України з державами Центральної і Східної Європи” (державний реєстраційний № 0105 U 002590, 2005-2007 рр.). Автором розроблено методологічні засади вивчення транскордонних економічних відносин в умовах поглиблення глобалізаційних та євроінтеграційних процесів, визначено типологію прикордонних європейських регіонів, охарактеризовано якісні зміни в системі міжрегіональних господарських стосунків та визначено їх оптимальну модель в контексті безпосереднього сусідства України з ЄС.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення місця і ролі транскордонного економічного співробітництва в системі міжнародних економічних відносин в умовах інтенсивного розгортання процесів глобалізації на сучасному етапі.
У контексті досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі вирішуються наступні наукові завдання:
• виявити зміст і характер транскордонного економічного співробітництва та його місце в системі сучасних міжнародних економічних відносин;
• визначити основні напрями, форми і види транскордонного економічного співробітництва;
• виявити взаємний зв'язок форм, рівнів та типів міжнародного економічного співробітництва, зокрема транскордонного;
• систематизувати типи прикордонних регіонів Європи;
• дослідити організаційно-правові і фінансово-економічні аспекти механізму транскордонного співробітництва в умовах поглиблення європейських інтеграційних процесів;
• проаналізувати основні зміни характеру транскордонного співробітництва України в умовах безпосереднього сусідства з ЄС;
• обґрунтувати комплекс заходів з підвищення ефективності транскордонного співробітництва України в ході поглиблення процесів глобалізації та європейської інтеграції;
• обгрунтувати програмно-цільові методи розвитку транскордонного співробітництва України.
Об’єктом дослідження є транскордонне економічне співробітництво як специфічна підсистема міжнародних економічних відносин, яку характери¬зують наявність механізму, типових напрямів реалізації, характерних видів транскордонної господарської взаємодії, кола основних суб'єктів.
Предметом дослідження є механізми транскордонного економічного співробітництва, в тому числі комплексний інструментарій його регулювання, в сучасних умовах глобалізації та європейської інтеграції.
Методологія і методи дослідження логічно пов’язані з метою, об’єктом і предметом дисертаційної роботи та вирішенням основних поставлених наукових завдань.
Для вирішення головної мети і основних наукових завдань дослідження використано сукупність загальнонаукових і прикладних методів пізнання. Зокрема поєднано логічний, порівняльний, конкретно-економічний підходи з комплексним, системним аналізом передумов, основних чинників еволюції та результатів і наслідків процесу розвитку транскордонного економічного співробітництва в умовах глобалізації.
У ході дослідження теми використовувалися наступні методи: аналізу і синтезу – для деталізації об’єкта і предмета дослідження; порівняння – для зіставлення фактичних даних у хронологічному і компаративному розрізі та порівняльного аналізу різноманітних моделей транскордонної економічної співпраці; групування – для визначення залежності економічних показників транскордонного співробітництва від дії конкретних груп чинників; кореляційно-регресійний – для оцінки ступеня зв’язку між показниками досліджуваного об’єкта й визначення ступеня взаємозалежності динаміки розвитку транскордонної господарської співпраці з поглибленням процесів глобалізації та інтеграції і розвитком міждержавного зовнішньоекономічного співробітництва; дескриптивний – для конкретно-економічного вивчення основних напрямів, видів і форм транскордонних економічних відносин; графічний – для наочного відображення динаміки змін показників транскордонного економічного співробітництва; моделювання і прогнозування – для прийняття оптимальних рішень, передусім щодо вдосконалення системи транскордонного економічного співробітництва України та підвищення його ефективності з метою реалізації євроінтеграційної стратегії держави.
Джерельно-інформаційну базу роботи складають: офіційні матеріали статистики України та зарубіжних держав, насамперед, статистичні щорічники, щоквартальники, щомісячники, галузеві і регіональні статистичні видання; статистичні дані щодо зовнішньоекономічної діяльності України та її прикордонних регіонів; статистичні й аналітичні матеріали ООН, СБ і МВФ, ЄС, ОЕСР, ЮНКТАД та інших міжнародних організацій, офіційні матеріали Ради Європи, Євросоюзу та їх керівних органів і структур з питань розвитку транскордонного співробітництва, а також інших інституцій; міжнародно-договірна основа транскордонних відносин, зокрема комплекс спеціальних міжурядових угод України з сусідніми державами щодо транскордонної співпраці, укладених впродовж 1990-х – на початку 2000-х років; законодавчі та інші нормативні акти України та зарубіжних держав з питань регулювання транскордонного співробітництва; періодичні видання; електронні носії інформації та дані з мережі Інтернет.
Наукова новизна і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягають в тому, що у ньому було:
вперше:
• комплексно і системно, в широкому міжнародному порівняльному плані, здійснено концептуально-теоретичне і конкретно-економічне обгрунтування базових тенденцій розвитку системи транскордонного економічного співробітництва в умовах глобалізації; зокрема показано, що прикордонні регіони відіграють роль важливої зв'язуючої ланки і забезпечують оптимальні параметри розвитку інтеграційних процесів, оскільки, з одного боку, економічне інтегрування на міжрегіональному прикордонному рівні може випереджати за поступом міждержавну інтеграцію, а з іншого – навіть на внутрішніх кордонах певної міжнародної економічної спільноти поступово формуються транскордонні регіони з цілісними інтернаціональними регіональними господарськими комплексами, що означає своєрідну «інтеграцію всередині інтеграції»;
• визначено місце і роль транскордонних економічних відносин як підсистеми (підрівня) у глобальній системі міжнародних економічних відносин; зокрема показана дихотомічна природа транскордонного економічного співробітництва: воно сприяє формуванню міжнародних регіональних господарських комплексів на суміжному прикордонні сусідніх держав; водночас прикордонні регіони, які розташовані по периметру зовнішніх кордонів міжнародних економічних спільнот, виконують функції контактної зони з третіми державами та їх інтеграційними об’єднаннями;
удосконалено:
• сутність поняття "транскордонне економічне співробітництво", зокрема виявлено його типологічну відмінність від міжрегіональної господарської взаємодії, а також від міждержавного економічного співробітництва на прикордонних територіях; це пов'язано із новим баченням співвідношення рівнів і підрівнів міжнародних економічних відносин;
• підходи, які спрямовані на компаративний аналіз моделей транскордонного економічного співробітництва на сучасному етапі на основі виокремлення рис перспективної інноваційно-інвестиційної моделі, а також обгрунтування необхідності переходу до моделей транскордонного співробітництва, які базуються на пріоритетах концентрації на найбільш інформаційно містких та реалізації технологічно авангардних проектів із максимальною доданою вартістю;
одержали подальший розвиток:
• теоретичні положення щодо основних принципів транскордонного економічного співробітництва; показано характер сучасних системних змін у транскордонному співробітництві у зв'язку з поглибленням процесів глобалізації та інтеграції, які, зокрема, визначають необхідність якісних зрушень в транскордонному економічному співробітництві України в умовах безпосереднього сусідства з ЄС;
• методологічні підходи, які спрямовані на підвищення ефективності транскордонного співробітництва України, передусім на основі переходу до його стратегічного планування та застосування програмно-цільових методів;
• засади формування інноваційно-інвестиційної моделі в транскордонному співробітництві України, у відповідності до якої через цілеспрямоване створення структури системи транскордонних науково-технологічних зв'язків у вигляді інноваційної моделі співробітництва прикордонних регіонів, завдяки політиці зустрічного трансферу технологій може бути забезпечена еквівалентність участі України в міжнародному технологічному ринку.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що теоретичні положення роботи, узагальнення і висновки, методи порівняльного аналізу, прогнозування і моделювання, фактографічний матеріал та інше можуть бути використані для подальшого проведення наукових досліджень як з проблем транскордонного співробітництва України, так і її участі в світогосподарських зв'язках та європейській економічній інтеграції.
Деякі положення і висновки та фактичний матеріал дисертаційної роботи можуть також знайти практичне застосування під час викладання курсів і дисциплін економічного профілю у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах та підготовці програм, навчально-методичних матеріалів, посібників і підручників з міжнародних економічних відносин.
Окремі результати дослідження щодо удосконалення механізму та підвищення ефективності системи транскордонного економічного співробітництва впроваджено в практику роботи з організації транскордонного співробітництва Закарпатською ОДА (довідка Головного управління з питань європейської інтеграції, зовнішньоекономічних зв’язків та туризму Закарпатської ОДА № 07-03/01-1/943 від 30 жовтня 2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Наукові результати, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації та публікаціях стосовно розвитку транскордонного економічного співробітництва в умовах глобалізації та європейської інтеграції отримані автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися на 7-ми наукових конференціях, в тому числі на 3-х міжнародних: міжнародному семінарі „Розвиток малого і середнього підприємництва в країнах Центральної і Східної Європи” (м. Кошіце, СР, 9-11 червня 2004 р.); міжнародному науковому семінарі „Актуальні проблеми і стратегічні пріоритети України в європейських регіонально-інтеграційних процесах” (м. Ужгород, ЗакДУ, 27-28 квітня 2006 р.); міжнародній науковій конференції „Транскордонне співробітництво в умовах розширення ЄС на Схід” (м. Ужгород, УжНУ, 11-12 травня 2006 р.); щорічних підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу ЗакДУ (Ужгород, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 9 наукових праць, зокрема 7 статей у провідних наукових фахових виданнях (у збірниках наукових праць).
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (6 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 195 с. Робота містить 18 таблиць на 22 с., 5 рисунків на 5 с., 3 додатки на 15 с. Список використаних джерел і літератури містить 317 найменувань та складає 36 с.

Список литературы

В И С Н О В К И

1. Транскордонне економічне співробітництво є складовою частиною світо¬господарських інтеграційних процесів та специфічним рівнем цілісної системи міжнародних економічних відносин глобального порядку. Транскордонне співробітництво виступає видом і складовою частиною системи міжнародних відносин на міжрегіональному і локальному рівнях, де матеріалізуються та практично проявляються результати глобальних і євроінтеграційних процесів. Транс¬кордонне співробітництво як форма кооперації є необхідною складовою частиною процесу європейської інтеграції і ґрунтується передусім на співпраці прикордонних регіонів сусідніх держав.
2. Системний підхід до вивчення місця і ролі транскордонного економічного співробітництва в умовах глобалізації та європейської інтеграції вимагає розглядати його в якості реально функціонуючої підсистеми міжнародних економічних відносин. Ця підсистема здатна до самоорганізації, самовдосконалення й саморозвитку. Транскордонне економічне співробітництво типологічно відмінне від міжрегіональної господарської взаємодії, а також від міждержавного економічного співробітництва на прикордонних територіях, що вимагає нового підходу до співвідношення рівнів і підрівнів міжнародних економічних відносин та розуміння транскордонного економічного співробітництва як регулятивного інструмента із чітко визначеними механізмами і суб’єктами та передбачуваними функціональними наслідками на макро-, мезоекономічному, а також на над- і міждержавному рівнях.
3. В сучасних умовах поглиблення європейської інтеграції оптимальним є комплексне групування прикордонних регіонів за двома основними типами.
Перший тип – прикордонні регіони країн-членів Європейського Союзу.
Вони поділяються на два підтипи:
1) Прикордонні регіони на внутрішніх кордонах між країнами-членами ЄС. Це, фактично, найбільш розвинуте європейське прикордоння, яке функціонує в умовах єдиного внутрішнього ринку, митного, торговельного і монетарного союзу Євроспільноти. Тут реально утворюються транскордонні економічні регіони і господарські комплекси.
2) Прикордонні регіони на спільних зовнішніх кордонах Євросоюзу. Це – більш диференційоване за рівнем соціально-економічного розвитку, ніж перший підтип, європейське прикордоння. До нього належать як розвинуті з економічного погляду прикордонні і приморські території західноєвропейських країн, так і значно відсталіше прикордоння нових країн-членів ЄС, зокрема центральноєвропейських. Проте всі вони більшим чином, ніж регіони першого підтипу, втягнуті в економічні стосунки з так званими „третіми країнами” – не членами ЄС в умовах безпосереднього сусідства з ними.
Другий тип – прикордонні регіони країн, які не є членами Європейського Союзу.
Вони також поділяються на два підтипи:
1) Прикордонні регіони, які знаходяться в безпосередньому сусідстві із спільними зовнішніми кордонами ЄС.
2) Прикордонні регіони, розташовані на кордонах країн – не членів ЄС.
Головна відмінність прикордонних регіонів другого типу полягає не в просторово-географічному розташуванні, а в тому, що вони функціонують в принципово відмінному міжнародно-економічному середовищі, ніж регіони першого типу. Останні є складовою частиною єдиного внутрішнього ринку ЄС, де в повній мірі діють чотири економічні "свободи" – вільне переміщення товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Їх економічні взаємини з прикордонними регіонами країн – не членів Євроспільноти також регулюються єдиними принципами зовнішньоекономічних відносин ЄС з „третіми державами”. А прикордонні регіони другого типу знаходяться поза єдиним економічним простором Євросоюзу і в міжнародних економічних стосунках керуються, зазвичай, більш складними, суперечливими і менш досконалими, ніж в ЄС, нормами і принципами.
Запропонована інтегрована дволанкова типологія прикордонних регіонів у сучасній Європі має не тільки науково-теоретичне, але й практично-прагматичне значення, зокрема дозволяє чітко визначити диспозицію кожного з українських прикордонних регіонів у європейських інтеграційних процесах та застосувати дієві механізми та інструменти підвищення ефективності українського прикордоння в міжнародних економічних відносинах, зовнішньоекономічних зв’язках країни і транскордонному співробітництві.
4. Прикордонні території є традиційно порівняно більш відсталими в соціально-економічному розвитку відносно індустріальних центрів своїх країн. Самостійно, за рахунок лише внутрішніх регіональних ресурсів, вони не здатні вирішити складні господарські проблеми. Тому прагматична мета розширення транскордонної співпраці – максимальне використання зовнішніх чинників для прискорення соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів та вирівнювання їх рівнів розвитку.
5. Важлива інтеграційна мета транскордонного співробітництва – формуван¬ня між сусідніми країнами транскордонних регіонів, об'єктивною економічною основою яких будуть цілісні, міжнародно інтегровані територіальні господар¬ські комплекси прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, які, безумовно, залишаються під юрисдикцією своїх держав. Формування економічної основи цілісних транскордонних регіонів здійснюється поступово, шляхом координації концепцій і планів соціально-економічного розвитку суміжних прикордонних територій і адміністративно-територіальних одиниць, розробки й реалізації спільних господарських та інших програм тощо.
Проте реальне створення цілісного транскордонного регіону є тривалим у часі процесом, який, наприклад, у Західній Європі становив мінімум 10–15 років. У стосунках з Україною та державами Центральної Європи і СНД становлення таких транскордонних регіонів буде ще довшим.
Вищою інституйованою організаційною формою транскордонного співробітництва, що сприяє формуванню транскордонних регіонів в умовах європейської інтеграції, є єврорегіони – двосторонні і багатосторонні міжнародні асоціації та об’єднання прикордонних адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав.
На сьогодні в Європі нараховується понад 180 єврорегіональних об’єднань (в т.ч. 8 областей України входять до складу 6 єврорегіонів). Співробітництво в рамках єврорегіонів спрямоване на поєднання зусиль в економічній сфері, розбудову соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктури, будівництво та модернізацію інфраструктури кордону, розвиток транспортної мережі, наукової та культурної співпраці, охорону навколишнього природного середовища.
6. Стратегічна мета України в розвитку транскордонного співробітництва в умовах безпосереднього сусідства з Євросоюзом полягає в перетворенні цього виду (рівня) співробітництва в додатковий ефективний канал майбутньої інтеграції країни до ЄС та ефективного включення у світогосподарські зв’язки в умовах глобалізації.
У рамках досягнення стратегічної мети України розвитком транскордонного співробітництва вирішуються наступні головні завдання:
• не допускається перетворення нових східних кордонів ЄС у жорсткі розподільчі лінії, які відмежовують Україну від Європи;
• не допускається перетворення регіонів з обох боків нових східних кордонів ЄС і України в периферійні і тупикові;
• координуються концепції соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів;
• поступово формуються інтегровані, насамперед в просторово-економічному плані, транскордонні регіони України і центральноєвропейських держав;
• створюється поєднана і взаємодоповнююча транспортна, прикордонна та інша інфраструктура;
• складається система міжнародної взаємодії місцевих органів державної влади і самоврядування, територіальних громад тощо.
Активізація транскордонного співробітництва, в тому числі в рамках єврорегіонів є поштовхом для економічного піднесення прикордонних регіонів. В першу чергу йдеться про вдосконалення співробітництва місцевих органів влади по різні боки кордонів шляхом розробки та реалізації проектів (програм) транскордонного співробітництва, спрямованих на поліпшення економічного стану регіонів та вирішення проблем зайнятості населення.
Із розширенням Євросоюзу та наближенням його кордонів до України особливої ваги набуває розвиток транскордонного співробітництва із сусідніми державами-членами ЄС та поступове переміщення інтеграційного процесу з центральних органів виконавчої влади на органи місцевого самоврядування та територіальні громади. Інтеграційні завдання значним чином конкретно вирішуються і матеріалізуються саме на регіональному, місцевому рівні. Транскордонне співробітництво здатне створити розгалужену систему стійких зв’язків регіонів України із суміжними адміністративно-територіальними одиницями сусідніх центральноєвропейських держав-членів ЄС, яка не буде суттєво залежати від коливань політичної та економічної кон’юнктури у відносинах між Україною і ЄС загального рівня. Регіональна і локальна інтеграція через транскордонне співробітництво розширить базу включення України до загальноєвропейських інтеграційних процесів.
7. Після схвалення Європейською Комісією нової Європейської політики сусідства та програм сусідства „Польща – Білорусь – Україна”, „Румунія – Молдова – Україна” та „Угорщина – Словаччина – Україна ”, метою яких є поліпшення соціально-економічної ситуації у прикордонних адміністративно-територіальних одиницях країн-учасниць, виникає необхідність координації дій щодо реалізації заходів транскордонного співробітництва в рамках зазначених програм та Європейського Інструменту Партнерства і Співробітництва. Цей механізм надасть можливість країнам активізувати співробітництво між зацікавленими регіонами.
8. Сьогодні, коли в Україні існує достатнє правове підґрунтя для транскордонного співробітництва, його розвиток гальмується відсутністю комплексного підходу до організації співпраці, побудованого на балансі національних і регіональних інтересів.
Значними перешкодами для становлення європейського типу транскордонного співробітництва України є наступні:
По-перше, закріплено виключно високий рівень впливу центральних державних органів у сфері транскордонних відносин України. Будівництво транскордонних стосунків здійснюється переважно зверху – вниз, а не навпаки. Тобто, рівень самостійності місцевих органів влади і самоврядних територіальних громад у сфері транскордонних відносин в Україні значно обмеженіший, ніж в розвинених європейських державах. Така ситуація склалася в силу загальмованого характеру реформ в Україні періоду 1990-х- початку 2000-х років, особливо щодо децентралізації влади і перерозподілу компетенцій.
По-друге, сучасні транскордонні відносини України виглядають надмірно „одержавленими” і рідко випереджають за рівнем розвитку стан офіційних міждержавних відносин. Хоча в європейських країнах більш-менш самостійні в міжнародних стосунках місцеві самоврядні органи і територіальні громади, навпаки, нерідко створюють більш розгалужену, ніж міждержавна, систему транскордонних відносин та ініціюють такі нові форми співпраці, які надалі стають притаманними загалом і міждержавним стосункам.
По-третє, українські підходи не повністю враховують новітню еволюцію транскордонного співробітництва в Європейському Союзі та майже півторадесятилітній досвід його розбудови між країнами ЄС і державами Центральної та Східної Європи, які знаходилися на стадії підготовки до вступу в Європейську спільноту.
По-четверте, система транскордонного співробітництва України поки що залишається недостатньо гармонізованою з принципами політики нового добросусідства розширеного Євросоюзу та спеціальних програм розвитку транскордонних відносин України з центральноєвропейськими державами – новими членами ЄС.
Проблемними питаннями розвитку транскордонних відносин України продовжують залишатися також наступні:
• До теперішнього часу не склалася цілісна система транскордонного співробітництва України з чітко визначеними на двох- і багатосторонньому рівні головними напрямками, формами, видами і погодженими для спільної реалізації взаємовигідними конкретними транскордонними програмами і проектами, транскордонне співробітництво України не існує як системне явище.
• У транскордонних стосунках України майже відсутня координація дій, в тому числі спільних, як на рівні центральних державних органів, так і, особливо, на рівні прикордонних адміністративно-територіальних одиниць.
• Транскордонне співробітництво до теперішнього часу має переважно політико-декларативний характер, без цілеспрямованого створення його серйозної економічної бази.
• Політичні та вузькорегіональні аспекти привалюють у взаємодії прикордонних адміністративно-територіальних одиниць України із зарубіжними партнерами в рамках єврорегіонів, де уже вичерпано екстенсивні чинники розвитку і розпочалася атомізація цілісних єврорегіональних об’єднань на транскордонні мікрорегіони.
• Позитивних соціальних і економічних результатів, реально відчутних для жителів межуючих прикордонних регіонів України і держав ЦСЄ та СНД, транскордонне співробітництво безпосередньо ще не дало.
• В транскордонному співробітництві України предметно ще не ставиться базове питання ефективного розгортання транскордонного співробітництва – погодження і координація стратегічних концепцій соціально-економічного розвитку прикордонних територій сусідніх держав.
• Не склалася система взаємодії між центром і регіонами в розвитку транскордонного співробітництва, зокрема, як в Україні, так і в сусідніх з нею державах центральні органи влади ще недостатньо попередньо координують політику в сфері двосторонніх транскордонних відносин із регіональними і місцевими органами державної влади та самоврядування межуючих прикордонних адміністративно-територіальних одиниць.
• Деякі позитивні кроки в транскордонних стосунках на міждержавному рівні нівелюються інерцією та бездіяльністю відповідних регіональних структур, які епізодичними разовими акціями та гіперболізованими рапортами про їх проведення створюють лише видимість систематичної роботи із розвитку транскордонного співробітництва.
• Транскордонне співробітництво, як правило, розвивається насамперед з ініціативи регіональних і місцевих органів державної влади та самоврядування і територіальних громад, але активність, а тим більше – практичні дії владних структур українських областей у сфері транскордонного співробітництва – недостатня.
Тому продовжується хибний процес побудови системи транскордонного співробітництва України „зверху”, а не за європейськими принципами формування системи дієвого транскордонного співробітництва „знизу”, тобто за ініціативою регіонів та інших безпосередніх учасників такого співробітництва.
9. Формування стратегічного програмно-цільового підходу для підвищення ефективності транскордонного економічного співробітництва має виходити з того, що з поглибленням процесів світогосподарської глобалізації та європей¬ської інтеграції існують реальні можливості переходу до якісно вищого рівня транскордонного економічного співробітництва України.
Важливим у цьому зв’язку представляється перехід до стратегічного планування і програмно-цільових принципів з метою трансформації моделі транскордонних економічних відносин з переважно торговельної та виробничо-інвестиційної в інноваційно-інвестиційну, яка найбільшим чином відповідає сучасним і перспективним тенденціям економічного розвитку в контексті поглиблення процесів глобалізації та європейської інтеграції.
Вбачається можливим послідовно і поетапно через формування структури системи транскордонних науково-технологічних зв'язків у вигляді інноваційної моделі співробітництва прикордонних регіонів та через політику зустрічного трансферу технологій забезпечити гідну і ефективну участь України в прогресивних формах і видах міжнародних економічних відносин, світовому технологічному та інноваційному розвитку.