Моллаахмаді Дехагі Амірреза Фемінний дискурс прози Ірану ХХ – початку ХХІ ст.

Краткое описание

Моллаахмаді Дехагі Амірреза, асистент кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Фемінний дискурс прози Ірану ХХ початку ХХІ ст.». Шифр та назва спеціальності 10.01.04 література зарубіжних країн. Спецрада Д26.001.39 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
МОЛЛААХМАДІ ДЕХАГІ АМІРРЕЗА
УДК 821.411.21-32.09(5-15) (043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ФЕМІННИЙ ДИСКУРС ІРАНСЬКОЇ ПРОЗИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
10.01.04 – література зарубіжних країн
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________ Моллаахмаді Дехігі Амірреза
Науковий керівник:
Маленька Тетяна Федорівна,
кандидат філологічних наук, доцент
Київ – 2021

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ ……………………………………………………………… 2
ЗМІСТ ……………………………………………………………………. 12
ВСТУП …………………………………………………………………… 15
РОЗДІЛ 1. ІРАНСЬКА ПРОЗА ЧАСІВ ПРАВЛІННЯ ПЕХЛЕВІ
(ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ ст.): СТАНОВЛЕННЯ
ГЕНДЕРНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ …………………….. 23
1.1. Гендерна проблематика та жіноча проза. Іранська жіноча
література в контексті світової літератури ………………………. 23
1.2. Історико-культурні фактори, що сприяли розвитку нової прози
Ірану та жіночої прози як її складової ……………………………. 36
1.3. Становлення жіночої емансипації в Ірані (школи, жіноча
публіцистика, перші паростки іранської жіночої прози) ………... 39
1.4. Актуалізація жіночої теми в іранському романі 20-40 рр. ХХ ст.
……………………………………………………………………….. 45
1.5. Розвиток іранської прози 50-60-х рр. ХХ ст. …………………….. 52
1.6. Образи жінок нового типу в сучасній іранській прозі, написаній
чоловіками ………………………………………………………….. 56
Висновки до першого розділу ………………………………………… 67
РОЗДІЛ 2. СІМІН ДАНЕШВАР ЯК ЗАСНОВНИЦЯ НОВОГО
НАПРЯМУ В СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ІРАНУ –
ІРАНСЬКОЇ ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ ……………………… 69
2.1. Витоки творчого методу та стилю Сімін Данешвар …………….. 69
2.1.1. Перекладацька діяльність Сімін Данешвар …………….. 75
2.1.2. Гендерна трансформація міфу в романі «Плач за
Сіявушем» («Сувашон») …………………………………. 84
13
2.2. Система образів роману «Плач за Сіявушем» («Сувашон») …… 91
2.2.1. Жіночі образи в романі …………………………………... 92
2.2.2. Чоловічі образи в романі ………………………………… 103
2.3. Антивоєнна спрямованість роману «Плач за Сіявушем»
(«Сувашон») та інших творів Сімін Данешвар …………………... 110
2.4. Вплив літератури «потоку свідомості» на ідіостиль Сімін
Данешвар …………………………………………………………… 117
2.5 Збірка оповідань «Вибір» як творчий заповіт Сімін Данешвар
……………………………………………………………………….. 126
2.6 Жанрово-стильові особливості творів Сімін Данешвар та зміна
її творчого методу як реалізація гендерної віднесеності ………... 133
Висновки до другого розділу …………………………………………... 140
РОЗДІЛ 3. ФЕМІННИЙ ДИСКУРС ІРАНСЬКОЇ ПРОЗИ
КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ ст.: РОЗВИТОК
ФІЛОСОФСЬКИХ ІДЕЙ ТА ХУДОЖНІХ
ПРИЙОМІВ СІМІН ДАНЕШВАР У ТВОРЧОСТІ
ПИСЬМЕННИЦЬ НОВОГО ПОКОЛІННЯ ………… 143
3.1. Іранська проза 70-80-х рр. Місце жінок-письменниць у
літературному процесі …………………………………………….. 143
3.2. Іранська проза 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. (особливості
розвитку, проза Ірану та письменників діаспори) ……………….. 145
3.3. Творчість іранських письменниць нового покоління …………… 151
3.3.1. Антикомунізм Маніже Арамін ………………………….. 153
3.3.2. Втілення ідей фемінізму в творчості Ґолі Тараґі та
Моніру Раваніпур ………………………………………… 155
3.3.3. Реалізація ідеї патріотизму в творчості Фаріби Вафі ….. 160
3.3.4. Суперечливість ідей Сари Ерфані ………………………. 162
3.4. Творчість іранських письменниць нового покоління в еміграції
………………………………………………….................................. 164
14
3.4.1. Творчість Шахрнуш Парсипур та Ґазале Алізаде як
представниць модерністського напряму ……………….. 167
3.4.2. Зоя Пірзад як виразниця культури вірменської діаспори
в Ірані ……………………………………………………... 175
Висновки до третього розділу ………………………………………… 197
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ………………………………………………. 201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….. 205
15
ВСТУП
Сучасна перська проза, яка має давнє історичне коріння та традиції, в
ХХ столітті розвивалася в умовах культурної ізоляції, зумовленої політичною
нестабільністю та економічною відсталістю країни, а з кінця ХХ ст. –
неприйняттям Ісламської революції країнами Заходу.
В Ірані з середини ХХ ст. впродовж багатьох років іранську прозу в
цілому та жіночу прозу зокрема досліджували Я. Аріянпур [170], П. Ґолі Заде
[235], Ш. Даґіґян [215], М. Джафарі [200], А. Йдолахі [254], Х. Камшад [231],
Х. Мірабедіні [244], А. Садеґі [221], Е. Салімі Кучі [219], А. Серадж [220],
С. Таґізаде [200], К. Хасан Лі [203], Дж. Есхаґян [171], М. Яхаґі [253]. Останнім
часом багато уваги цим питанням приділяє К. Талаттоф, який викладає у
Прінстонському університеті [156; 157; 160]. Свій внесок у вивчення та
переклад сучасної жіночої літератури Ірану зробила іранка М. Норузі [76; 77;
78], яка найбільше приділяє уваги творчості Ш. Парсипур (پور پارسی شهرنوش (та
З. Пірзад (پیرزاد زویا .(Творчість С. Данешвар, зокрема, її роман «Сувашон»,
досліджувала американка іранського походження Я. Джахед [127]. Із
досліджень вітчизняних іраністів можна назвати працю О. М. Конончук
«Стильова парадигма перської новелістики 20-х – 40-х років ХХ ст.» [47],
присвячена перській літературі 20-40 рр. ХХ століття, однак яка окремо жіночу
літературу не розглядає. Процеси, аналогічні тим, що відбуваються в іранській
літературі, можна спостерігати і в літературах інших країн східного регіону.
Так, у деяких статтях та в одному із розділів своїй монографії [91]
І. В. Прушковська розглядає турецьку жіночу літературу, дисертацію
Войни М. О. «Художня проза Цань Сюе: психоаналітична інтерпретація»
присвячено сучасній китайській жіночій прозі, а монографію Н. С. Ісаєвої [37]
вивченню гендерного виміру китайської літератури.
Обґрунтування вибору теми дослідження. Останню чверть століття в
сучасних гуманітарних науках та в світовій літературі багато уваги
приділяється гендерним проблемам. Про це свідчать численні публікації
16
філософів, психологів, соціологів, лінгвістів, літературознавців, істориків.
Приділяють цим питанням увагу і в Україні, причому як в історичному аспекті,
так і в дослідженні сучасного стану. Досить часто країни Близького Сходу,
зокрема Іран, у сучасній Україні сприймаються як відсталі в цьому питанні,
хоча це далеко не так. У зв’язку з цим стає очевидною недостатня вивченість у
літературознавстві динаміки розвитку жіночих образів перської прози. Досі ще
не створена монографічна праця, присвячена зіставному аналізу творчості
іранських письменниць, а також дослідженню жіночих образів, змальованих в
іранській прозі саме жінками. Адже у багатьох підручниках та монографіях,
присвячених історії іранської літератури, навіть творчості С. Данешвар,
засновниці жіночого напряму в сучасній іранській літературі, приділяється
дуже мало уваги [41, с. 399–401]. Інші письменниці у подібних серйозних
дослідженнях загадані лише побігом. Прикметно, що у своїй статті «Погляд на
сучасну іранську літературу», написаній спеціально для російськомовного
електронного журналу «Караван» у 2012 р., відомий іранський письменник,
літературознавець та літературний критик М. Мастур не згадав жодної жінки –
учасниці сучасного літературного процесу [56, с. 62–68].
Тому, суть цього дослідження полягає у необхідності провести детальний
аналіз іранської жіночої прози, у дослідженні жіночих образів іранської
літератури та еволюції уявлень про соціальну роль іранки, про можливі способи
її самореалізації в різні історичні епохи, про прийоми художнього втілення
образу жінки в літературах різних країн і народів.
Отже, актуальність дисертаційної роботи полягає у постійно
зростаючому інтересі до сучасної перської прози, а саме до творчості сучасних
іранських письменниць, зокрема творчості С. Данешвар, у вивченні їхніх
художніх методів і прийомів, у дослідженні зображених ними рис жіночих
характерів, що відбивають зародження та розвиток жіночої прози як потужної
течії в сучасній іранській літературі.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Літературознавчі
дослідження відомих сходознавців радянських часів (Є. Е. Бертельса [10],
17
К. І. Чайкіна) та сучасності (Д. С. Комісарова [41; 46] и Дж. Х. Доррі [27; 28; 29;
30], а також іранки М. Норузі [76; 77; 78], американського автора К. Талаттофа
та інших науковців присвячені різним теоретичним проблемам та етапам
розвитку літератури Ірану. З іранських авторів особливе значення мають праці
П. Н. Ханларі (خانلری پرویز ,(Я. Ажанда, (آژند یعقوب ,(Х. Мірабедіні (بدینی حسنمیرعا (
[134; 244], А. Асґарі [225], які досліджують сучасну національну прозу.
Творчості С. Данешвар, зокрема її роману «Сувашон» (سووشون] (214],
присвячене дослідження американки іранського походження Я. Джахед “Simin
Daneshvar’s Savushun: Examining Gender Under Patriarchy” [127]. З авторів
європейської школи можна відзначити монографію італійки А. Ванзан “Figlie di
Shahrazad. Skritrici iranie dal XIX secolo ad oggi” [164], де розглядаються роль
жінки у творчому житті Ірану та сприйняття мусульманської жінки на Заході, а
також її розділ «З ісламського гарему в ісламське суспільство постмодерну» в
англомовній колективній монографії “Women, Religion and Culture in Iran”
[167]. А. Ванзан є представницею італійської школи іраністики, що демонструє
більшу самобутність та незалежність від потужної дослідницької школи, яку
умовно можна назвати англосаксонською (країни Британської Співдружності, в
основному Велика Британія, Канада та Австралія), наріжним каменем якої є
політична заангажованість. Англосаксонська школа іраністики більше уваги
приділяє питанням захисту політичних та релігійних свобод [131; 154; 167],
боротьбі за сексуальну свободу, захисту прав ЛГБТ-спільноти, що
розглядаються (або принципово не розглядаються) в літературних творах
іранських письменників [122; 123; 141], тоді як італійські іраністи здебільшого
зосереджені на питаннях перекладу перських текстів на італійську мову та їх
глибокому літературознавчому та лінгвокраїнознавчому аналізу [164].
Феміністські проблеми на матеріалі перської літератури розглядаються у
,[176 [زنان در داستان )قهرمانان زن در داستان های زنان داستان نویس ایران) Баґері. Н праці
популярному дослідженні Х. Мірабедіні (میرعابدینی حسن] (244], а також у праці
.[218) [تصویر زن در ده سال داستان نویسی انقالب اسالمی) Заваріян. З
18
Про творчість С. Данешвар як засновниці перської жіночої художньої
прози в іранському літературознавстві існує низка публікацій. Більшість із цих
матеріалів були зібрані відомим іранським літературознавцем А. Дехбаші ( علی
دهباشی (на честь ювілею С. Данешвар та опубліковані в окремому виданні «Біля
берегів «Острова заблукалих мандрівників» (سرگردانی جزیره (у 2005 г. До цієї
збірки увійшли статті таких авторитетних іранських та зарубіжних
літературознавців, як А. Дастґейб (دستغیب عبدالعلی ,(Б. Алаві (علوی بزرگ ,(
Дж. Мірсадекі (میرصادقی جمال ,(М. Сипанлу (سپانلو محمدعلی ,(Т. Модарресі تقی
حورا ) Яварі. Х), محمد رضا قانون پرور) Канунпур. М), حسن عا بدینی) Абедіні. Х), مدرسی(
یاوری ,(Д. С. Комісаров та ін. Окрім того, в Ірані про життя та творчість
С. Данешвар були опубліковані ще дві книги. Перша книга була видана
письменником і критиком Х. Гольширі (گلشیری هوشنگ (в 1998 р. під назвою
«Полеміка картини і художника в творах Сімін Данешвар» ( آثار در نقاش با نقش جدال
"دانشور سیمین .(" Друга книга, видана в Тегерані в 2006 р. під назвою «Деякі
"درنگی بر سرگردانی های شهرزاد ) «постмодерна принцеси поневіряння про роздуми
"مدرن پسا ,(належить перу дослідника Дж. Ісакійону (اسحاقیان جواد .(Ці дві книги та
вищезгадана збірка статей розглядають творчість С. Данешвар у цілому.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в межах наукової теми Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Україна і
сучасний світ: міжмовний та міжкультурний діалог» (номер державної
реєстрації – 16 БФ 044-01).
Метою дисертації є репрезентація процесу розвитку іранської жіночої
прози, виокремлення її специфічних рис у порівнянні з жіночою прозою інших
країн, виявлення спільних і відмінні рис у художньо-поетичному зображенні
жінки у досліджуваних творах. Досягнення зазначеної мети передбачає
виконання наступних завдань:
− дослідити становлення та розвиток жіночої прози в сучасній літературі
Ірану від початку ХХ ст.;
19
− дослідити генеалогію жіночого образу в перській прозі, зокрема в перській
жіночій прозі, його онтологічний статус від початку ХХ ст. до наших днів;
− окреслити перелік письменницьких імен, які створюють у сучасному
літературному процесі Ірану соціокультурну та ідейно-естетичну єдність
представниць жіночої прози як літературного напряму;
− проаналізувати проблематику, ідейну спрямованість, особливості
стилістики виділених у літературному потоці творів з огляду на їх
репрезентативність у культурному аспекті в цілому та творчу
індивідуальність кожного із авторів;
− встановити характерологічні та художньо-поетичні особливості
досліджуваних творів;
− дослідити представлений літературний матеріал з погляду ідейноестетичного розвитку творчості іранських письменниць протягом декількох
десятиліть (з кінця 40-х рр. ХХ ст. до сьогодення).
Об’єктом дослідження є перська жіноча проза як феномен літературного
процесу в Ірані ХХ – початку ХХІ ст.
Предмет дослідження – творчість іранських письменниць Сімін
Данешвар, Маніже Арамін, Ґолі Тарагі, Моніру Раваніпур, Фаріби Вафі, Сари
Ерфані, Шахрнуш Парсіпур, Зої Пірзад, Газалє Алізаде, Махшид Аміршахі.
Теоретико-методологічну основу роботи становлять наукові праці,
присвячені різним теоретичним проблемам та етапам розвитку літератури Ірану
(Є. Е. Бертельса, К. І. Чайкіна, Д. С. Комісарова, Дж. Х. Доррі, М. Норузі
К. Талаттофа); сучасній національній прозі (П. Н. Ханларі, Я. Ажанда,
Х. Мірабедіні, А. Асґарі); життю та творчості С. Данешвар (Я. Джахед,
А. Дехбаші, А. Дастґейб, Б. Алаві, Дж. Мірсадекі, М. Сипанлу, Т. Модарресі,
Х. Абедіні, М. Канунпур, Х. Яварі, Д. С. Комісаров, Х. Гольширі,
Дж. Ісакійону); ролі жінки у творчому житті Ірану та сприйняття
мусульманської жінки на Заході (А. Ванзан); феміністським проблемам на
матеріалі перської літератури (Н. Баґері, Х. Мірабедіні, З. Заваріян).
20
Методи дослідження. Мета і завдання дослідження зумовили
використання таких методів, як історико-біографічний та етнопсихологічний
методи для аналізу життя С. Данешвар та встановлення впливу соціальних і
культурних чинників на формування її особистості та творчості; культурноісторичний, типологічний та описовий методи для виокремлення,
характериризації розвитку та становлення іранської жіночої прози ХХ початку
ХХІ ст. як феномена сучасної літератури Ірану, виявлення її тематичних,
образних, жанрових і стильових особливостей; компаративний метод для
встановлення особливостей літературної творчості жінок-письменниць Ірану та
діаспори ХХ початку ХХІ ст. У роботі використаний системний підхід для
всебічного (смислового, структурного, категоріального, генетичного тощо)
аналізу відібраних творів
Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше:
− всебічно досліджено жіночу прозу Ірану як цілісне явище літературноісторичного процесу;
− комплексно проаналізовано сучасну іранську жіночу прозу та жіночі образи
у літературі;
− описано схожості та відмінності образів літературних героїнь в аксіологічній
парадигмі;
− створено порівняльну характерологію жіночих образів у перській жіночій
прозі.
Джерельною базою дисертації стали твори Сімін Данешвар «Райське
місто» (1962 р.), «Згаслий вогонь» (1948 р.), «Сувашон» (1969 р.), «Немає до кого
привітатися» (1980 р.), «Острів скитальців (1993 р.), «Спитай у перелітних птахів»
(1997 р.), «Заблукалий караванник» (2001 р.), «Вибір» (2003 р.); Ґолі Тараґі «Інша
можливість» (1969 р.), «Інше місце» (1975 р.), «Зимовий сон» (1994 р.), «Поодинокі
згадки» (2000 р.), «Я теж Че Гевара» (2000 р.), «Випадок» (2014 р.); Шахрнуш
Парсипур «Жінки без чоловіків» (1978 р.), «Чайна церемонія в присутності вовка»
(1990 р.), «Вільні випробування» (1995 р.); Махшид Аміршахі «Після останнього
дня» (1969 р.), «Глухий кут» (1972 р.), «Матері й доньки» (2000 р.); Газале Алізаде
21
«Після літа» (1977 р.), «Перехрестя» (1985 р.), «Тегеранські ночі» (1992 р.), «Дім
сімейства Ідрісі» (1992 р.); Моніру Раваніпур «Жінка франкфуртського аеропорту»
(1988 р.), «Канізу» (1989 р.), «Потопельники» (1989 р.), «Сталеве серце» (1990 р.),
«Диявольські камені» (1999 р.), «Циган біля вогню» (1999 р.); Зої Пірзад «Перед
Великоднем» (1992 р.), «Терпкий смак хурми» (1992 р.), «Як і всі вечори» (1992 р.),
«Звикнемо» (1999 р.), «Я погашу світло» (2001 р.).
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що матеріали роботи
можуть бути використані у подальших дослідженнях подібних за своєю природою
явищ в інших літературах світу, зокрема в українській, а також у дослідженнях з
сходознавства, ґендерної лінгвістики, перекладознавства, мовознавства,
психолінгвістики, культурології, дискурсології, релігієзнавства тощо.
Практична цінність дослідження полягає в можливості застосування
матеріалів та висновків роботи при розробці лекційних курсів з історії перської
літератури, сучасної перської літератури, спецсемінарів з перської прози та
перської жіночої літератури; при підготовці підручників та посібників з новітнього
періоду історії перської літератури, а також зібраний матеріал може слугувати
джерелознавчою та доказовою базою для фахівців з гендерних проблем.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
працею, в якій висвітлені власні ідеї та дослідження автора, що дозволили
вирішити поставлені завдання. Робота містить теоретичні та методичні положення
і висновки, сформульовані дисертантом особисто. Використані в дисертації ідеї,
положення чи гіпотези інших авторів мають відповідні посилання і використані
лише для підкріплення ідей здобувача.
Апробація результатів дослідження. Результати досліджень
обговорювалися на шести Міжнародних наукових, науково-практичних
конференціях та читаннях, серед яких: ХІІ Міжнародні славістичні читання,
присвячені пам’яті академіка Л. А. Булаховського (м. Київ, 20 квітня 2012 р.);
ХХІ Міжнародна наукова конференція ім. проф. Сергія Бураго (м. Київ, 26–
29 вересня 2012 р.); Міжнародна наукова конференція «Мови та літератури в
глобалізованому світі: взаємодія та самобутність» (м. Київ, 18 жовтня 2012 р.);
22
ХІІ Міжнародна науково-практична конференція «Мова, культура, менталітет:
проблеми вивчення в іноземній аудиторії» (м. Санкт-Петербург, 24–26 квітня
2013 р.); VІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні
проблеми тюркології та сходознавства» (Сімферополь, 21–23 березня 2013 р.);
Сьомі міжнародні наукові фольклористичні читання, присвячені професору
Лідії Дунаєвській (м. Київ, 8 червня 2013 р.), а також трьох Всеукраїнських
наукових конференціях та читаннях, серед яких: Всеукраїнська наукова
конференція за участю молодих учених «Мова, свідомість, художня творчість,
інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (м. Київ, 11 квітня 2013 р.);
Всеукраїнські наукові читання за участю молодих учених «Мова і література в
глобальному і локальному медіа просторі» (м. Київ, 5–6 квітня 2016 р.);
Всеукраїнські наукові читання за участю молодих учених «Філологія початку
ХХІ сторіччя: традиції та новаторство» (м. Київ, 5–6 квітня 2017 р.).
Публікації. Основні результати дослідження відображено в 14 одноосібних
та 1 у співавторстві (особистий внесок – 50 %) наукових праць загальним обсягом
5,81 д. а.: 12 наукових статей у фахових виданнях, що входять до переліку МОН
України, 2 – в іноземному науковому періодичному виданні (1 – у співавторстві;
особистий внесок – 50 %), 2 – в інших виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається з анотацій, вступу,
трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку
використаних джерел (254 найменувань, 140 із яких – іноземними мовами).
Повний обсяг роботи становить 223 сторінки, із яких 204 сторінки основного
тексту.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Жіноча література як цілісне явище, а точніше – жіноча проза –
почала розвиватися в Ірані з 40-х рр. ХХ ст.
Цей історичний період був відзначений активізацією суспільних
процесів, які вплинули на розвиток літератури. Після реакційного
перевороту в серпні 1953 р. та повернення в Іран шаха Мохаммада Рези
Пехлеві в країні розпочався спад демократичних тенденцій, стрімке
зростання яких відчувалося у попереднє десятиліття, а в літературі
спостерігався відхід від реалізму до напрямку історичної та міфологічної
прози.
У другій половині 60-х рр. ХХ ст. провідне місце в прозі посів
психологічний роман.
Виникнення такого напряму, як «дамський роман» в Ірані свідчить
про входження до письменницьких кіл великої кількості жінок, твори яких
орієнтовані на запити та потреби жіночої аудиторії. Якщо у десятилітній
період з 1931 по 1941 рр. в Ірані було лише дві жінки-прозаїка: Ірандохт
Намі та Захра Ханларі, то 60-і рр. ХХ ст. були ознаменовані розквітом
жіночого руху та активним входженням жінок у сучасну іранську
літературу. Поява та розвиток жіночої рози Ірану свідчать про високий
рівень розвитку постіндустріального суспільства в країні.
Фундаторкою жіночої прози в іранській літературі стає С. Данешвар,
хоча і до неї, і одночасно з нею в літературі були присутні інші жінкиписьменниці.
Оскільки становлення іранської прози відбувалося не лише під
впливом європейської літератури, але й під впливом російської класичної
літератури, наприклад, творів Л. Толстого, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського
201
тощо, тому й не дивно, що простежується певний вплив методу
А. П. Чехова на творчість Сімін Данешвар, зокрема у плані сатири, гумору.
У 80-х рр. поряд із реалізмом в іранській літературі починає своє
ствердження модернізм.
Сучасна іранська жіноча література дуже різноманітна за своєю
тематикою та проблематикою. Її представляють жінки різних соціальних
прошарків, серед яких багато представниць вищих верств суспільства.
Жінки-письменниці зорієнтовані на модерну і постмодерну прозу Європи,
оскільки багато з них мають гарну освіту, володіють не тільки мовою фарсі,
а й європейськими мовами, і саме тому їхня творчість відбувається під
впливом європейських літератур.
Проявом фемінізму в жіночій прозі Ірану можна вважати агресивність,
натуралізм, зображення чоловіка як істоти слабкої та недосконалої
порівняно з жінкою. Ці особливості притаманні більшості зразків іранської
жіночої прози, але не всім. Наприклад, агресивність притаманна не тільки
творам, а й поведінці Ш. Парсіпур.
Особливістю іранської жіночої літератури кінця 70-х – початку
80-х рр. є войовничий фемінізм, який помітний у Г. Тарагі, але
найяскравіше вираження він знайшов у творчості М. Аміршахі, у творах
якої чітко простежуються всі ознаки феміністської прози, що виявляються у
зображенні чоловіків як недоумкуватих і пасивних істот, а жінок як
розумних і сильних духом.
Ще у 20–30-х рр. з’явилася національна новела, яскравим
представником якої став С. Хедаят, який уперше в іранській літературі
протиставив у своєму романі «Сліпа сова» два типи жінок: жінкуповію (лаккате) та божественну, неземну жінку (асарі), які уособлюють
собою чистоту і цноту та, відповідно, падіння і гріховність.
202
Після цього роману Садека Хедаята у більшості творів іранські
письменники продовжували зображувати ці два образи. Таке
протиставлення спостерігаємо й у творчості С. Данешвар, яка, однак,
зробила ці образи багатоплановими і не такими однозначними.
Відкриттям нового погляду на жінку в сучасній літературі Ірану стала
творчість Х. Мораді Кермані. Із його творами в літературі Ірану
з’являються жіночі образи, раніше їй невідомі, однак дуже важливі для
естетичного осмислення подальшого розвитку літературного процесу –
образи старих жінок і маленьких дівчаток, які з дитинства формують свій
жіночий характер.
Особливість жіночих образів Г. Алізаде полягає в тому, що характер
більшості з них до певної міри співзвучний характеру й долі самої
письменниці: ці жінки освічені та розумні, але суспільство їх або не
сприймає, або не помічає, тому доля їх трагічна. В її романах жінки завжди
стають жертвами чоловіків, а чоловіки видаються читачеві безжальними,
грубими та далекими від понять любові та співчуття до людей.
Героїні романів Г. Алізаде, в основному, – це вільнодумні жінки, деякі
з них, здобувши вищу освіту у себе на батьківщині або за кордоном, не
сприймають і відкидають звичаї та традиції іранського суспільства.
Мова і стиль творів Ш. Парсіпур дуже своєрідні. Іранські критики
відзначали подібність її творчості до «магічної прози» Г.-Г. Маркеса та
інших прихильників цього стилю, а також до «Сліпої сови» С. Хедаята.
Серед художніх засобів, якими користується авторка, важливим
компонентом є традиційна іранська ускладнена символіка.
С. Данешвар як засновниця жіночого напряму в іранській літературі,
на формування особистості якої вплинули її чоловік (відомий іранський
письменник), навчання в США, знайомство із зарубіжними традиціями, їх
літературою та культурою, у своєму романі-епопеї «Сувашон» заклала
203
основні теми, які досі цікавлять жінок. І однією з головних із них є право
вибору.
Цей роман був дуже високо оцінений не тільки іранськими критиками,
а й зарубіжними літературознавцями.
Особливістю роману є використання загальноіндоєвропейських міфів,
які поєднують іранську та європейську цивілізації та розкривають їх
загальнолюдську спорідненість.
«Потік свідомості» є стильовою особливістю прози С. Данешвар, вона
надає перевагу традиційному реалізму, але з елементами імпресіонізму,
який виражений через увагу до найдрібніших деталей, до самої особистості
та її плинного потоку свідомості. Слідом за нею цей метод стали
використовувати Ш. Парсіпур, М. Раваніпур, З. Пірзад.
«Потік свідомості» притаманний в більшості випадків саме жіночій
літературі, тому його слід вважати універсальною стильовою рисою
сучасної жіночої літератури в цілому та іранської зокрема.
В романі «Сувашон» письменниця поєднала комізм і трагізм,
застосувала кінематографічну композиційну побудову та зміщену
фокалізацію.
З. Пірзад в сучасній іранській літературі є виразником настроїв
етнічних і релігійних меншин, які ідентифікують себе як іранці –
представники великої і єдиної країни. Саме цим вона цікава як всередині
Ірану, так і за його межами. У своїй творчості З. Пірзад еволюціонувала від
короткого оповідання до масштабного роману, разом з авторкою
розвинулися й образи її героїнь – від покірної і пригнобленої традиційної
жінки до сучасної, вільної та емансипованої.
Сучасну іранську жіночу літературу представляють жінки з різним
соціальним статусом. Наприклад, Шахла Лахіджі та Сохейла Бескі, які є
матеріально незалежними жінками, що мають власну справу. Або вихідці з
204
сучасного середнього класу Фаріба Вафі, Белкейс Солеймані, Масуме Абад,
Мітра Баят – найбільш освічені і найбільш патріотично налаштовані
представниці жіночого письменства. Багато жінок присвятили свої твори
ірано-іракській війні, зокрема Шива Арастуї, Масуме Абад, Маніже
Джанкулі.
В цілому сучасні іранські автори, подібно до Ф. Вафі, часто на
сторінках своїх творів ведуть між собою полілог, вільно висловлюються,
полемізують або, навпаки, підтримують чиїсь погляди. При цьому
традиційним є використання загальної символіки, звичних та впізнаваних
художніх прийомів.
З іншого боку, іранські письменниці легко запозичують методи і
прийоми художнього зображення, властиві європейській літературі, вільно
адаптуючи їх до тисячолітньої перської художньої традиції.
Щодо проблематики та ідейної спрямованості сучасної жіночої прози,
важливо відзначити, що в ній, на відміну від жіночої прози на Заході,
агресивно феміністські тенденції займають менш помітне місце. Вона
змогла відвоювати собі особливе місце в літературному просторі та
прокласти дорогу для нових авторів. Це доведено появою в літературі
останніх років великої кількості нових та оригінальних форм, нових
талановитих письменниць та нових літературних жанрів.
Після революції з’явилося багато літератури для дітей дидактичного
характеру, написаної жінками, подібної до книжок Ф. Калхор, М. Баят,
М. Міргадірі.
В іранському суспільстві початку ХХІ ст. став переважати нігілізм,
відчуженість та відсутність мети, здатної об’єднати суспільство, що
відображається у жанрі, названому «адабіяте апартемані» – «домашня
література», у якому пишуть переважно молоді письменники. Цей жанр
фокусується в основному на взаємовідносинах між молодими людьми
205
середнього класу, мешканцями міста: хлопцями й дівчатами, друзями та
подругами, братами й сестрами.
Характерною особливістю сучасної іранської жіночої прози є
гумористичний погляд на світ. Навіть у серйозних і складних творах, які
стосуються глобальних проблем, у іранок переважають світлі тони,
посмішка і легкий гумор. Насамперед це стосується творчості С. Данешвар,
М. Раваніпур, М. Аміршахі, Г. Тарагі, З. Пірзад.
Із серйозних мотивів майже у всіх творах З. Пірзад є мотив вікна.
Вікно – це межа світу жінки і світу чужих людей, які живуть за вікном. Цей
мотив повторюється у творчості багатьох іранських письменниць – від
С. Данешвар до Ф. Рахімі – і відображає об’єктивну даність: реальне
звільнення жінки і набуття нею соціальної свободи.
Досягнень іранської культурної революції не можна не помітити:
жінки можуть реалізувати себе через освіту та висококваліфіковану працю,
і навіть жінки традиційного виховання залучені до громадського і
публічного життя через їхню участь в органах управління і навіть службу в
силових структурах. Саме це і породило безпрецедентне зростання жіночої
літературної творчості.