Мусієнко Анатолій Володимирович ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ ТА ТКАНИН ЛЮДИНИ : Мусиенко Анатолий Владимирович Предотвращение преступлений в сфере трансплантации органов и тканей человека



  • Название:
  • Мусієнко Анатолій Володимирович ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ ТА ТКАНИН ЛЮДИНИ
  • Альтернативное название:
  • Мусиенко Анатолий Владимирович Предотвращение преступлений в сфере трансплантации органов и тканей человека
  • Кол-во страниц:
  • 222
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2010
  • Краткое описание:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

    На правах рукопису

    Мусієнко Анатолій Володимирович

    УДК 343.618

    ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ
    ОРГАНІВ ТА ТКАНИН ЛЮДИНИ

    12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
    кримінально-виконавче право

    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата юридичних наук


    Науковий керівник:
    Петров Володимир Васильович
    кандидат юридичних наук, доцент


    Київ 2010




    ВСТУП


    3




    РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ АБО ТКАНИН ЛЮДИНИ








    1.1. Розвиток трансплантології та соціально-правова обумовленість криміналізації порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини


    12




    1.2.Особливості кримінально-правової характеристики злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини


    28




    1.3.Кримінальна відповідальність за порушення порядку трансплантації органів або тканин людини за законодавством зарубіжних країн



    53




    Висновки до розділу 1


    64




    РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ АБО ТКАНИН ЛЮДИНИ








    2.1. Стан, тенденції та деякі особливості механізму злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини


    70




    2.2. Причини та умови вчинення злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини



    100




    Висновки до розділу 2


    111




    РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХОДІВ ЗАПОБІГАННЯ ТА ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ АБО ТКАНИН ЛЮДИНИ








    3.1. Система заходів запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини


    116




    3.2. Вдосконалення правового регулювання порядку трансплантації органів або тканин людини


    135




    3.3. Основні напрями міжнародного співробітництва щодо протидії злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини



    147




    Висновки до розділу 3


    167




    ВИСНОВКИ


    172




    ДОДАТКИ


    181




    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    203-222




    ВСТУП


    Актуальність теми. Актуальність теми цього дослідження визначається кількома ключовими моментами. Трансплантація як метод лікування найтяжчих захворювань людини застосовується у тих випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров’я хворого іншими методами лікування неможливе.
    З початку свого існування трансплантологія поставила багато питань правового характеру, яких ще не доводилось вирішувати у процесі розвитку людства. Необхідність у досконалій правовій базі трансплантології пов’язана, насамперед, з особливими відносинами між донором і реципієнтом, специфіка яких полягає у рівному для кожного з них праві на життя. Гарантія основних прав і свобод людини і громадянина та, насамперед, права на життя, є показником цивілізованості держави.
    Застосування трансплантації органів і тканин не має альтернативи і є вкрай необхідним для врятування життя та здоров’я людей. Одночасно, зловживання, які спостерігаються у цій сфері, спричиняють суспільно небезпечні наслідки, які полягають у необґрунтованому вилученні органів та тканин у людини шляхом примушування або обману, торгівлю органами або тканинами та ін. Все це переконливо свідчить про те, що злочини у сфері трансплантації органів або тканин людини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки, оскільки посягають на вищі блага людини життя і здоров’я.
    В Україні за період з 2001 до 2009 р. за даними Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, МВС України порушено лише дев’ять кримінальних справ за вчинення злочину, передбаченого ст. 143 Кримінального кодексу України «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини» (АР Крим, Донецька, Київська та Харківська області). Це є свідченням не лише їх високої латентності, а й низької ефективності протидії злочинам цієї категорії.
    Торгівля органами і тканинами людини заборонена майже у всіх країнах, в тому числі і в Україні, проте є ознаки, які вказують на розширення «чорного» ринку органів і тканин людини у деяких країнах світу. Недоліки у законодавстві, яким регулюється пересадка органів, і пов’язані з цим комерційні інтереси, корупція і шахрайство створюють підґрунтя для розвитку незаконної торгівлі органами людини. Такі злочини вже вийшли за рамки національних меж, тому боротьба з ними вимагає скоординованих зусиль світової спільноти.
    Теоретичну основу дослідження становлять наукові висновки, що містяться у працях таких відомих вчених, як М.І.Бажанов, О.Ф.Бантишев, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, Я.М.Брайнін, П.А.Воробей, В.О.Глушков, І.І.Горелік, І.М.Даньшин, О.М.Джужа, А.Ф.Зелінський, А.П.Закалюк, О.Г.Кальман, М.Й.Коржанський, О.М.Костенко, В.М.Кудрявцев, Н.Ф.Кузнєцова, П.С.Матишевський, М.І.Мельник, О.Р.Михайленко, П.П.Михайленко, В.О.Навроцький, В.І.Осадчий, М.І.Панов, А.О.Пінаев, А.В.Савченко, О.Б.Сахаров, В.В.Сташис, Є.Л.Стрельцов, В.Я.Тацій, С.А.Тарарухін, В.О.Туляков, М.І.Хавронюк, В.Л.Чубарєв, В.І.Шакун, С.С.Яценко та ін.
    Кримінально-правові аспекти трансплантації органів і тканин людини та донорства крові були предметом дисертаційних досліджень вітчизняних вчених С.В.Гринчака, О.В.Сапронова та Г.В.Чеботарьової, а також російських криміналістів О.А.Кустової, Н.В.Павлової, Т.О.Фабрики, О.С.Якименко. Деякі кримінологічні аспекти торгівлі органами людини знайшли відображення в наукових доробках А.Вілкса та В.С.Овчинського. Однак дослідження кримінологічних аспектів злочинів у сфері трансплантації органів і тканин людини, зокрема, проблем генезису механізму, причин та умов їх вчинення, діяльності щодо їх запобігання досі не отримали належного висвітлення.
    Не зменшуючи теоретичної значущості праць згаданих науковців, слід констатувати відсутність комплексних досліджень, присвячених запобіганню злочинів у сфері трансплантації органів і тканин людини.
    Перераховані вище обставини у сукупності зумовлюють актуальність проведеного нами дисертаційного дослідження.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на реалізацію положень Комплексної програми профілактики правопорушень на 20072009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767; відповідає пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 20042009рр. (затверджена наказом МВС України №755 від 5 липня 2004 р.), а також основним напрямам наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 20082010рр. (рішення Вченої ради від 26 червня 2007р., протокол № 11). Тема дисертації зареєстрована в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України (реєстраційний №589). Окремі пропозиції, викладені автором на сторінках цього дослідження, враховують вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008р. №894 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Трансплантація» на період до 2012 року».
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення заходів запобігання злочинам та законодавства у сфері трансплантації органів або тканин людини на основі комплексного кримінально-правового та кримінологічного аналізу злочинів у цій сфері.
    Мета дослідження зумовила необхідність розв’язання таких завдань:
    − встановити відповідність криміналізації суспільно-небезпечних діянь, пов’язаних із порушенням встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, розробленим кримінально-правовою наукою принципам та підставам криміналізації;
    − надати загальну кримінально-правову характеристику злочинів цієї категорії;
    − розкрити тенденції та особливості механізму злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини і визначити основні причини й умови їх вчинення;
    − вивчити зарубіжний досвід діяльності у сфері запобігання торгівлі органами або тканинами людини та сформулювати основні напрями міжнародного співробітництва щодо протидії злочинам даної категорії;
    − визначити основні напрями та заходи запобігання злочинам у сфері трансплантації органів та тканин людини;
    - внести конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавчих та відомчих нормативно-правових актів з метою запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини.
    Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають з приводу вчинення злочинів у сфері трансплантації органів та тканин людини.
    Предмет дослідження - запобігання злочинам у сфері трансплантації органів та тканин людини.
    Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта та предмета дослідження. Методологічною основою є комплексний підхід до аналізу злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини. Історичний та історико-правовий методи використано при визначенні історичних витоків існування в кримінальному праві України норм про відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод при порівнянні зазначених норм з кримінально-правовими нормами інших країн (Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Грузія, Республіки Естонія, Королівства Іспанія, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Китайської Народної Республіки, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Польща, Російської Федерації, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Швейцарської Конфедерації, Японії та ін.) (підрозділ 1.3). Формально-логічний метод використано при дослідженні ознак складів злочинів та їх закріплення в диспозиціях відповідних статей КК України (підрозділ 1.2). За допомогою системно-структурного аналізу висвітлено групи складів злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини (підрозділ 1.2). Метод дослідження документів при опрацюванні даних, що містяться у матеріалах діяльності Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України, контролюючих органів, друкованих виданнях засобів масової інформації (підрозділи 2.1; 2.2; 3.2).
    Нормативною основою дослідження є Конституція України та закони України, інші нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади, а також ратифіковані Україною міжнародно-правові документи з питань трансплантації органів або тканин людини.
    Емпіричну базу роботи становлять: результати опитування 145 працівників органів внутрішніх справ (фахівці Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України, та Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України), анкетування 116 медичних працівників (хірурги, урологи, терапевти); узагальнені матеріали судової практики з даної категорії справ та запобіжної діяльності підрозділів Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінологічних аспектів злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини, а також заходів щодо їх запобігання.
    Новизна дослідження конкретизується в одержаних наукових результатах, сформульованих у теоретичних та практичних висновках і пропозиціях, зокрема:
    вперше:
    - доведено, що підставами криміналізації порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини є: високий ступінь їх суспільної небезпеки; наявність «чорного ринку» людських органів або тканин, а також проявів трансплантаційного «туризму» (продажу органів і тканин при виїзді за кордон); об’єктивна необхідність кримінально-правової охорони проголошених Конституцією України цінностей, зокрема здоров’я донорів та реципієнтів; необхідність виконання зобов’язань за міжнародними угодами тощо;
    - розроблено класифікацію детермінант злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини з урахуванням того, що головні чинники знаходяться у площині: належної організації медичного обслуговування населення; рівня розвитку трансплантології та організаційних засад функціонування трансплантологічної служби; ефективності матеріально-технічної бази та медикаментозного забезпечення; удосконалення нормативно-правової бази та організації міжнародного співробітництва;
    - конкретизовано систему заходів запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини, зокрема заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію причин і умов вчинення злочинів у цій сфері;
    - обґрунтовано доцільність викладення назви та диспозиції ст. 143 КК України у новій редакції, а також необхідність доповнення закону України про кримінальну відповідальність санкціями, якими б передбачалась відповідальність за незаконний обіг органів або тканин людини;
    удосконалено:
    - теоретичні положення щодо визначення елементів складу злочинів у сфері трансплантації органів і тканин людини, зокрема щодо визначення об’єкта, предмета та суб’єкта злочину, моменту закінчення злочину тощо;
    - положення щодо подальшого розвитку процедури отримання згоди на вилучення донорського органу. Найбільш дієвим варіантом вирішення цього питання вбачається запровадження «карти донора» - документу, яким підтверджується готовність особи стати донором у разі смерті.
    дістали подальшого розвитку:
    - історико-правовий аналіз становлення норм, якими регулюється порядок трансплантації органів або тканин людини;
    - основні напрями міжнародного співробітництва щодо протидії злочинам в означеній сфері, зокрема обмін оперативною, криміналістичною, статистичною та іншою інформацією, планування і здійснення скоординованих оперативно-розшукових і профілактичних заходів, сприяння в підготовці кадрів і підвищенні кваліфікації фахівців;
    - положення щодо можливого використання у вітчизняному законодавстві новел кримінального законодавства інших держав з урахуванням розвитку сучасних біотехнологій.
    Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені у дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані:
    - у науково-дослідній сфері для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини;
    - у правотворчості внесено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, які можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства (лист Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-19/14-617 від 10.03.2009 р.);
    - у правозастосуванні при викритті, розслідуванні та запобіганні злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини (лист начальника Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України № 37/2-373 від 26.02.2009 р.);
    - у навчальному процесі при підготовці підручників і навчальних посібників із кримінології, кримінального права і криміналістики та при викладанні курсів «Кримінологія», «Судова медицина», «Судова психіатрія» й «Кримінальне право» (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного від 15 травня 2008 р.).
    Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного наукового пошуку автора. Сформульовані положення, узагальнення, оцінки, висновки, рекомендації та пропозиції обґрунтовані дисертантом на підставі особистих наукових досліджень. У статті, опублікованій у співавторстві, 50% змісту складають власні теоретичні розробки дисертанта; наукові ідеї та розробки, що належать співавтору, у дисертації не використовуються.
    Апробаці
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертаційному дослідженні сформульовано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у всебічному аналізі кримінально-правової та кримінологічної характеристики злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини та розробці системи заходів, спрямованих на запобігання цим злочинам.
    За результатами дисертаційного дослідження можна сформулювати такі основні висновки:
    1. Прогрес медичної науки і застосування нових лікувальних технологій вимагає чіткого правового регулювання не тільки прав пацієнтів та медичного персоналу, а й самого процесу надання медичної допомоги. Важливість цих питань зумовлена специфікою завдань, виконання яких покладене на лікувальні установи - охорона життя і здоров’я людини, що відповідно до ст. 3 Конституції України є найвищими благами. Тому важливим є питання як криміналізації, так і декриміналізації порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Отже, недоліки правової регламентації трансплантації органів і тканин, зокрема, кримінальної відповідальності за ці злочини, необхідно розв’язувати шляхом вдосконалення чинних правових норм.
    2. Підставами криміналізації порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини виступають: високий ступінь їх суспільної небезпеки; необхідність кримінально-правових гарантій реалізації конституційних прав людини щодо її життя і здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки; об’єктивна необхідність кримінально-правової охорони здоров’я донорів, реципієнтів та лікарів; наявність «чорного ринку» людських органів або тканин та проявів трансплантаційного «туризму» (продажу органів і тканин при виїзді за кордон); необхідність виконання зобов’язань за міжнародними угодами тощо.
    3. Викласти ст. 143 КК України у такій редакції:
    «Стаття 143. Незаконна діяльність у сфері трансплантації органів або тканин людини».
    Порушення встановленого законом по­рядку або умов вилучення органів або тканин людини карається
    Порушення встановленого законом по­рядку або умов трансплантації органів або тканин лю­дини карається
    Вилучення у людини органів або тканин з метою їх трансплантації шляхом насильства, обману, зловживання довірою, з використанням уразливого стану та­кої особи, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, карається
    Торгівля органами або тканинами людини, за винятком передбачених законодавством випадків, карається
    Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою та четвертою цієї стат­ті, вчинені повторно, групою осіб за попередньою змовою карається
    Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою та четвертою цієї статті, вчинені організованою групою, із зловживанням службовим становищем або щодо неповнолітнього карається
    4. Доповнити КК України ст. 143-1 у такій редакції:
    « Стаття 143-1 Незаконний обіг органів і тканин людини
    Незаконне придбання, збут, а так само зберігання, перевезення або пересилання з метою збуту органів або тканин людини карається...
    Умисне порушення правил зберігання, обліку, використання, перевезення, пересилання, розподілу органів і (або) тканин людини, що вчиняються особою, в обов’язки якої входить дотримання вказаних правил карається
    5. Вивчення та аналіз зарубіжного кримінального законодавства свідчить, що норми, якими регламентується відповідальність за злочини у сфері трансплантації органів і тканин людини, закріплені у законодавстві багатьох держав світу.
    Кримінальним законодавством деяких країн (КНР, Австрія, ФРН, Туреччина, Японія, Швеція, Швейцарія) не передбачена відповідальність за вчинення саме злочинів у сфері трансплантації органів і тканин людини, Це дозволяє стверджувати, що відсутність кримінально-правової заборони таких посягань зумовлена кількома обставинами, зокрема, моральними, етичними, релігійними поглядами, використанням загальних норм кримінального закону щодо захисту життя та здоров’я донора і реципієнта тощо.
    У контексті можливого запозичення до вітчизняного кримінального законодавства заслуговує на увагу законодавство:
    - Франції щодо відповідальності за незаконний обіг не тільки органів, тканин людини, а й клітин і продуктів життєдіяльності людини;
    - Естонської Республіки щодо відповідальності за схиляння до генного донорства;
    - Республіки Узбекистан щодо відповідальності за вилучення органів або тканин померлої людини з метою їх трансплантації, консервації у наукових або навчальних цілях без прижиттєвої згоди на це померлого або без узгодження з його близькими родичами;
    - Литовської Республіки, Республіки Казахстан, Республіки Таджикистан, Російської Федерації щодо встановлення відповідальності за вчинення вбивства з метою використання органів або тканин потерпілого, умисного заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю з метою використання органів або тканин.
    6. На основі аналізу документів міжнародного співтовариства (ООН, ВООЗ, Ради Європи, зарубіжних країн тощо), вивчення аналітичних матеріалів Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, МВС України та результатів нашого дослідження можна констатувати, що злочини у сфері трансплантації органів або тканин людини не вигадка засобів ЗМІ, а реальне явище, яке має тенденцію до зростання як за кількісними, так і за якісними показниками. Дуже велике занепокоєння викликає зростання таких злочинів, що вчинюються організованими злочинними групами, діяльність яких має міжнародний характер.
    7. На основі результатів власного дослідження, а також з урахуванням точок зору вчених юристів (А. Вілкс, В.О. Глушков, О.А. Кустова, П. Холмс) розглянуто основні елементи механізму злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини в залежності від способу вчинення конкретного складу злочину передбаченого ст. 143 КК України.
    Вивчені дисертантом кримінальні справи показують, що порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини вчиняються медичними працівниками - лікарями, які всупереч закону виконують операції за відсутністю ліцензій на здійснення такої медичної практики. Реципієнт дає згоду на проведення операції (як правило, це пов’язано з трансплантацією фетальних матеріалів), а лікар здійснює операцію та отримує винагороду. Механізм такого роду злочинів простий.
    Для другого виду цих злочинів вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин, характерним є вчинення їх організованими злочинними групами, до складу яких можуть входити медичні працівники (лікарі швидкої медичної допомоги, анестезіологи-реаніматологи, хірурги, опера­ційні сестри, судово-медичні експерти та ін.), а також особи, що не входять до числа медичних працівників, та належать до кримінальних структур, що спеціалізуються на вчиненні злочинів, пов’язаних з трансплантацією органів і (або) тканин людини.
    В Україні вже зареєстровані перші випадки торгівлі людськими органами. Деякі автори вважають, що якщо є випадки про­дажу донорами органів, то жертви-донори виїздять для цього за межі України, оскільки тут недостатньо спеціалізованих медичних установ та кваліфікованого персоналу, а у сертифікованих трансплантологічних клініках існує су­ворий режим контролю, тому за таких умов без ризику викриття практично неможливо здійснити нелегальну трансплантацію органів.
    8. Злочини у сфері трансплантації органів або тканин людини в основному вчиняються у зв’язку із здійсненням медичної практики у сфері забезпечення здоров’я населення. Тому головні чинники знаходяться у площині існування недоліків саме у сфері медичного обслуговування населення та визначаються рівнем розвитку трансплантології, формуванням організаційних засад служби трансплантації, удосконаленням матеріально-технічної бази та медикаментозного забезпечення, правового регулювання забезпечення удосконалення нормативно-правової бази, забезпечення підготовки професійних кадрів, організації міжнародного співробітництва з цих питань.
    9. Результати анкетування вказують на те, що найактуальнішими для пересічних громадян України є питання медичного обслуговування, якості функціонування медичних установ, зокрема, трансплантологічних клінік, потім їм небайдужі криміногенні та правові чинники, а морально-етичні проблеми їх цікавлять найменше. Порівняння відповідей респондентів обох груп засвідчують, що медичні працівники якби занижують значущість деяких чинників, які обумовлюють злочинність у сфері трансплантації органів або тканин людини. Ймовірним поясненням цього можуть бути традиційна корпоративність медичних працівників, яка ускладнює як викриття цих злочинів так і їх запобігання.
    10. Дисертантом виокремлено дві групи детермінант злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини:
    1) загальні, - до яких віднесено фактори, що однаково впливають на злочинність будь-якого виду (соціально-економічне, політичне становище в державі, високий рівень безробіття, широка поляризація суспільства на бідних і багатих, недостатня якість життєвого рівня, низька оплата і соціальна допомога, недоліки у роботі суб’єктів профілактики, прогалини у правовому регулюванні тощо);
    2) спеціальні тобто ті, що головним чином зумовлюють існування цього виду злочинів (організація медичного обслуговування населення, роботи медичних установ та якість їх роботи, недостатній контроль за діяльністю медичних установ з боку держави, віктимна поведінка жертви, недоліки правового виховання тощо).
    Зроблено висновок, що злочини у сфері трансплантації органів або тканин людини детермінуються певними негативними факторами, зокрема: наявність «тіньових» схем роботи медичних установ, відсутність всеукраїнського банку органів і тканин, відсутність загальнодоступності медичної допомоги, недостатня кількість клінік з пересадки органів, недостатній рівень розвитку вітчизняних клінік з трансплантації органів, недоліки у діяльності медичних установ, неправильне уявлення в суспільстві про донорство, недостатній розвиток у суспільстві принципів гуманізму, а також практики добровільних пожертвувань, відсутність системи заохочення фізичних осіб за добровільне пожертвування органів, «трансплантаційний туризм» (продаж органів і тканин при виїзді за кордон), наявність «чорного ринку» людських органів і тканин, корупція медичних працівників, скрутне матеріальне становище осіб, що пропонують власні органи на продаж, чутки про викрадання людей з метою продажу їх органів, крадіжці органів хірургами в ході планових операцій, відсутність належної роз’яснювальної роботи медичних установ про правильне донорство (пожертвування органів), недостатній контроль над діяльністю медичних установ з боку громадських організацій, наявність можливості заробити на продажі своїх органів, невіра людей у справедливу медичну допомогу, наявність релігійних заборон, недостатньо суворі санкції кримінального закону за здійснення незаконної трансплантації органів тощо.
    11. Запобіжна діяльність у сфері трансплантації органів або тканин людини має свої особливості, тому повинна бути адекватною щодо усунення або нейтралізації причин і умов, які обумовлюють вчинення злочинів у цій сфері.
    До системи заходів запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини відносяться:
    а) заходи, спрямовані на усунення чи нейтралізацію причин і умов таких злочинів перелічені дисертантом в п. 10;
    б) заходи щодо конкретних осіб (реципієнт донор лікар, а у деяких випадках і посередник), які: порушують встановлений законом порядок трансплантації органів або тканин людини, або незаконним способом вилучають органи чи тканини, або займаються незаконною торгівлею людськими органами, або є учасниками транснаціональних організацій, які займаються такою діяльністю.
    12. З метою запобігання порушення прав та обов’язків суб’єктів у сфері трансплантації автор вважає за доцільне:
    а) укладання договорів: перший між медичним закладом, який здійснює трансплантацію, та реципієнтом; другий між донором та реципієнтом; третій між медичним закладом і донором.
    б) надання можливості бути донором деяким категоріям засуджених, особливо у випадку, коли така особа є єдиним можливим донором.
    в) запровадження медично-правових стандартів у трансплантології і створення медичного процесуального кодексу, яким би регламентувались у повному обсязі всі аспекти організації та діяльності суб’єктів правовідносин у медичній сфері.
    г) запровадження так званої карти донора юридичного документа, що підтверджує готовність особи стати донором у разі смерті. Характерною особливістю може бути те, що відомості про це не реєструються і у разі зміни свого рішення особа може просто знищити документ.
    13. На підставі аналізу рекомендацій, розроблених ООН та іншими міжнародними організаціями, автор дійшов висновку, що необхідно, зокрема:
    а) оновити деякі положення Закону України ««Про трансплантацію...» шляхом ухвалення стандартів, регулюючих трансплантацію органів і тканин, відповідно до Керівних принципів, розроблених Всесвітньою організацією охорони здоров’я і Всесвітньою медичною асоціацією, організувати двосторонню і регіональну співпрацю на основі розробки загальних стандартів, керуючись конвенціями і рекомендаціями, прийнятими Радою Європи, а також привести національні закони і стандарти у відповідність з цими загальними принципами.
    б) створити ефективну інформаційну мережу для розслідування, документування та моніторингу даних про торгівлю органами і тканинами, а також забезпечити двосторонню, регіональну і міжнародну співпрацю між правоохоронними органами, що здійснюють боротьбу з цими злочинами.
    Викладені в дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані:
    - у науково-дослідній сфері для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини;
    - у правотворчості внесено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, які можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;
    - у правозастосуванні при викритті, розслідуванні та запобіганні злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини;
    - у навчальному процесі при підготовці підручників та навчальних посібників із кримінології та кримінального права, та при викладанні курсів «Кримінологія», «Судова психіатрія» та «Кримінальне право».
    Достовірність положень, висновків і результатів, які викладені в дисертаційному дослідженні, обумовлюється сукупністю факторів. Насамперед, вони відповідають загальним положенням наук кримінального права та кримінології і базуються на загальновизнаних теоретичних постулатах. Вказані положення отримані на основі використання значної кількості літературних джерел, серед яких роботи, присвячені філософії, медицині, теорії пізнання, фундаментальні праці з теорії кримінального права та кримінології, статті, монографії, дисертації, спеціально присвячені проблемам злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини.
    Про правильність позицій, викладених в дисертації, свідчить також те, що однакові результати отримані в шляхом використання різних методів наукового аналізу. Крім того, вони або співпадають з результатами, що отримані іншими вітчизняними чи зарубіжними авторами, або ж відмінність в результатах обґрунтовується шляхом критичного аналізу думок інших вчених.
    Важливим показником, який свідчить про достовірність результатів, отриманих в ході дисертаційного дослідження, є вивчення та узагальнення матеріалів правозастосовної практики.
    Нарешті, прийнятність здобутих в ході дисертаційного дослідження результатів, базується на тому, що вони апробуються в навчальному процесі, показали себе як такі, що доступні для розуміння студентами, які здобувають юридичну освіту, а також особам, які підвищують кваліфікацію.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины