САВКО УЛЬЯНА ВІКТОРІВНА БІОХІМІЧНІ МЕХАНІЗМИ ПОШКОДЖЕННЯ ЕПІТЕЛІОЦИТІВ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ЩУРІВ ЗА УМОВ ТРИВАЛОГО ПРИГНІЧЕННЯ СЕКРЕЦІЇ ГІДРОХЛОРИДНОЇ КИСЛОТИ У ШЛУНКУ : САВКО УЛЬЯНА ВИКТОРОВНА БИОХИМИЧЕСКИЕ МЕХАНИЗМЫ ПОВРЕЖДЕНИЯ эпителиоцитами ДВЕНАДЦАТИПЕРСТНОЙ КИШКИ КРЫС В УСЛОВИЯХ ДЛИТЕЛЬНОГО Подавление секреции ГИДРОХЛОРИДНОИ КИСЛОТЫ В ЖЕЛУДКА

Краткое описание

Всі дослідження проведено на білих нелінійних статевозрілих щурах-самцях із
початковою масою 180-200 г, яких утримували на стандартному раціоні віварію.
Усіх тварин поділяли на чотири експериментальні групи. Першій групі тварин
5
(контроль) вводили інраперитонеально 0,2 мл та перорально 0,5 мл води для ін’єкцій
один раз на добу упродовж 28 діб. Другій групі тварин вводили перорально
0,14 мл/кг мультипробіотик “Симбітер ацидофільний концентрований”
(виробництва ТОВ “О.Д. Пролісок”, Україна), розчинений у 0,5 мл води для
ін’єкцій, один раз на добу 28 діб. Для моделювання тривалої шлункової
гіпохлоргідрії третій групі тварин вводили інраперитонеально 14 мг/кг омепразол
(блокатор Н+/К+-АТФази виробництва “Dr. Reddy’s Laboratories”, Індія), розчинений
у 0,2 мл води для ін’єкцій, один раз на добу упродовж 28 діб. Четвертій групі тварин
сумісно вводили омепразол та “Симбітер ” у вищезазначених дозах один раз на
добу 28 діб.
Всього проведено 3 серії експериментів. Кількість щурів у групах кожної серії
становила 10 особин. Загальна кількість тварин, залучених до експериментальних
досліджень, становить 124 особини. Всі дослідження виконано відповідно до Закону
України №3447-IV “Про захист тварин від жорстокого поводження” від 21 лютого
2006 р. Через добу після останнього введення препаратів щурів декапітували,
відбирали зразки дванадцятипалої кишки. Епітеліоцити ворсинок та крипт з
дванадцятипалої кишки ізолювали з використанням низькотемпературного методу
[Flint N., 1991].
Генерацію супероксидного аніону визначали за утворенням ХТТ-формазану
[Able A., 1998]. Концентрацію органічних гідропероксидів вимірювали у системі
сорбітол-ксиленол оранж [Jiang Z., 1990]. Ксантиноксидазну активність оцінювали за
накопиченням сечової кислоти із використанням ксантину як субстрату
[Hashimoto S., 1974].
Загальну NO-синтазну активність вимірювали за накопиченням цитруліну
[Salter M., 1991], а вміст нітрит-іонів – за модифікованим методом Грісса
[Green L., 1992].
Вміст дієнових кон’югатів та шиффових основ визначали спектрофотометрично
та флуориметрично у верхній фазі гептан-ізопропанольного екстракту
[Колесова О., 1984; Гаврилов В., 1988]. Рівень ТБК-активних продуктів визначали у
безбілковій фракції із додаванням ТБК [Стальная И., 1977]. Вміст продуктів окисної
модифікації білків визначали за утворенням 2,4-динітрофенілгідразонів
нейтрального та основного характеру [Дубинина Е., 1995].
Супероксиддисмутазну (СОД) активність оцінювали за здатністю СОД
конкурувати із нітросинім тетразолієм за супероксидні аніони [Чевари С., 1985].
Каталазну активність вимірювали за кількістю незруйнованого пероксиду гідрогену у
пробі [Королюк М., 1988].
Вміст відновленого глутатіону (GSH) визначали спектрофлуориметрично з
використанням ортофталевого альдегіду [Hissin P., 1976]. Глутатіонпероксидазну
активність оцінювали за зменшенням вмісту GSH в реакції з реактивом Елмана
[Власова С., 1990]. Глутатіонредуктазну активність вимірювали за зменшенням
оптичної густини проб в результаті окислення НАДФН [Власова С., 1990].
Глутатіонтрансферазну активність визначали за швидкістю утворення кон’югату GSH
з 1-хлор-2,4-динітробензолом [Власова С., 1990]. Оцінку γ-глутамілтрансферазної
активості проводили за накопиченням p-нітроаніліну, що утворюється в результатів
6
розщеплення γ-L-глутаміл-4-нітроаніліду [Dimov D., 1967].
Рівень загальних, білок-зв’язаних та небілкових сульфгідрильних груп (SH-
груп) вимірювали за методом Елмана [Ellman G., 1959]. Відносний вміст
металотіонеїнів визначали у частково очищеній фракції металопротеїнів після
етанол-хлороформного фракціонування [Linde A., 2006].
Рівень експресії генів Nos2, Par2, Gast, Chga, Cckbr, Reg1a, Tgfb1, Defa та Tlr2
вимірювали методом напівкількісної зворотно-транскрипційної полімеразної
ланцюгової реакції із денситометрією [Sambrook J., 1989; Konturek P., 1998].
Статистичну обробку результатів дослідження проводили загальноприйнятими
методами варіаційної статистики [Плохинский М., 1981]. Для аналізу виду розподілу
даних був використаний W-критерій Шапіро-Уілка. Для статистичної обробки
параметричних даних був використаний критерій Левана для оцінки рівності дисперсій
і t-критерій Стьюдента для незалежних вибірок. Порівняння непараметричних даних
проводилося за допомогою U-критерію Манна-Уітні для незалежних вибірок.
Розраховували середнє значення (М) і стандартну похибку середнього (m). Значущими
вважали відмінності при р