ТРИХІНЕЛЬОЗ ТВАРИН (ПОШИРЕННЯ, ДІАГНОСТИКА ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ) : Трихинеллез ЖИВОТНЫХ (РАСПРОСТРАНЕНИЕ, ДИАГНОСТИКА И МЕТОДЫ БОРЬБЫ)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЛИТВИНЕНКО ОЛЕГ ПЕТРОВИЧ

УДК 619:616.98:578.833.31

ТРИХІНЕЛЬОЗ ТВАРИН
(ПОШИРЕННЯ, ДІАГНОСТИКА ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ)

16.00.11 паразитологія, гельмінтологія

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня
кандидата ветеринарних наук

Науковий керівник:
ГАЛАТ
ВЛАДИСЛАВ ФЕДОРОВИЧ,
доктор ветеринарних наук, професор

Київ-2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ..........................................4
ВСТУП................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ .12
1.1. Особливості морфології та біології збудників трихінельозу..12
1.2. Розповсюдженість та шляхи циркуляції збудників трихінельозу серед тварин і людей ........17
1.3 . Зажиттєві та посмертні методи діагностики трихінельозу..........22
1.4. Заходи боротьби та профілактики трихінельозу тварин і людей.......28
1.5. Заключення до огляду літератури..30
РОЗДІЛ 2. ВИБІР НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕНЬ, МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ВИКОНАННЯ РОБОТИ..34
РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ.44
3.1. Особливості епізоотології трихінельозу тварин в Україні.......44
3.1.1. Поширення трихінельозу у сільськогосподарських тварин......44
3.1.2. Поширення трихінельозу у диких тварин........55
3.1.3. Поширення трихінельозу у синантропних тварин ........61
3.2. Діагностика трихінельозу тварин...........................................66
3.2.1. Методи діагностики трихінельозу...66
3.2.2. Перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку 69
3.2.3. Методика подрібнення проб м’язів тварин.....81
3.2.4. Застосування окремих кислот при дослідженні на трихінельоз.85
3.2.5. Вплив процесу фільтрації на стан личинок Trichinella spiralis.86
3.2.6. Ефективність застосування розподільчих грушоподібних лійок та їх різновидів при дослідженні на трихінельоз.89
3.3. Заходи боротьби при трихінельозі тварин.....93
3.3.1. Загальні заходи боротьби з трихінельозом тварин.....93
3.3.2. Спеціальні заходи боротьби при трихінельозі .97
3.3.3. Профілактичні заходи за трихінельозної інвазії..103
РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ106
ВИСНОВКИ 120
ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ....122
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................124
ДОДАТКИ156

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
Т. трихінела
ІФА імуноферментний аналіз
ВСЕ ветеринарно-санітарна експертиза
СЕС санітарно-епідеміологічна станція
СГВК сільськогосподарський виробничий комплекс
ШШС штучний шлунковий сік
ОГ оптична густина
ОДЛВМ обласна державна лабораторія ветеринарної медицини
ОІЕ Міжнародне епізоотичне бюро
WHO Всесвітня організація здоров’я
FAO Організація по харчуванню та сільському господарству

ВСТУП

Паразитарні хвороби завдають значних збитків тваринництву внаслідок зниження продуктивності тварин, а отже, зменшення виробництва м’яса, молока, яєць, вовни. Вони завжди були і залишаються окремою, досить значною проблемою для фахівців ветеринарної медицини. Незважаючи на істотне зменшення поголів’я тварин в Україні, відсоток ураження їх гельмінтами у значній частині регіонів продовжує зростати. Тому фахівці повинні вміти своєчасно діагностувати їх. Адже правильно встановлений діагноз є одним із важливих складових у ланцюзі розробки та вдосконалення науково обґрунтованого комплексу заходів боротьби з паразитарними хворобами сільськогосподарських і домашніх тварин.
Актуальність теми. Захворювання на трихінельоз до цього часу залишається актуальною проблемою ветеринарної медицини багатьох країн світу, адже збудники циркулюють серед домашніх, диких і синантропних тварин, що й спричинює часте виникнення осередків трихінельозних вогнищ. Трихінельоз це гостре або хронічне захворювання тварин і людей, яке характеризується значними функціональними змінами в органах і системах організму. Хвороба спричинює ускладнення, які часто призводять до летальних наслідків. За характером епідемічних спалахів трихінельоз нагадує інфекційні хвороби (тиф, туляремію, дизентерію), а за злоякісним перебігом немає собі подібних.
Дослідженнями вчених різних країн підтверджено значне поширення трихінельозу. Напружена епізоотична та епідемічна ситуація в країнах Африки і Азії. Виявляють збудників трихінельозу у тварин і людей в Америці і Японії. Зареєстровані випадки захворювання тварин і людей у країнах Європи (Іспанія, Італія, Польща, Болгарія, Румунія, Молдова, Грузія, Литва, Росія, Білорусь, Україна).
На території України в останні десятиліття ураження тварин та людей збудниками трихінельозу виявляли В.А. Булгаков, В.Є. Пономарьова та ін. (1985), В.С. Качковська, Г.П. Марченко та ін. (1985), Ю.Г. Артеменко (1987), Н.А. Кулікова (1993), І.Ю. Шелемба, Р.І. Токар (1995), В.А. Синицин (1997), Л.П. Артеменко (1999), Ю. Дідик (2006) та ін.
Важливим є економічний аспект цієї проблеми, адже благополуччя з трихінельозу це основна умова торгівлі свининою між країнами. Хвороба завдає великих збитків господарствам багатьох країн (організація трихінелоскопії свинини; утилізація свинячих туш, уражених збудниками трихінельозу; захворювання людей, зниження їх працездатності тощо).
Отже, трихінельоз спричинює значні економічні збитки тваринництву та соціальні людству, що спонукає дослідників до вивчення причин його виникнення. В зв’язку з цим, актуальним є розробка ефективних методів діагностики, а також пошук і впровадження науково обґрунтованих заходів боротьби і профілактики цієї інвазії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є одним із напрямів науково-дослідної роботи кафедри паразитології та тропічної ветеринарії факультету ветеринарної медицини ННІ ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції тваринництва Національного аграрного університету (реєстраційний номер 0106U007374 Вивчення паразитарних хвороб сільськогосподарських тварин”).
Мета роботи полягала у вивченні епізоотичної ситуації з трихінельозу в Україні та встановленні шляхів поширення і циркуляції збудників серед домашніх, диких і синантропних тварин, удосконаленні методів післязабійної діагностики та розробці науково обґрунтованих заходів боротьби і профілактики цього гельмінтозу.

Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити такі завдання досліджень:
зібрати та проаналізувати статистичні дані за трихінельозу в Україні протягом останніх п’ятнадцяти років;
вивчити спалахи трихінельозу в попередні роки та з’ясувати причини їх виникнення;
встановити динаміку виявлення туш домашніх свиней, уражених
личинками трихінел;
впровадити у практику удосконалений метод дослідження проб м’язів шляхом перетравлення їх у штучному шлунковому соку;
запропонувати набір для ідентифікації личинок Trichinella spiralis” і впровадити його у лабораторну практику установ ветеринарної медицини;
розробити науково обґрунтовані заходи боротьби та профілактики трихінельозу.
Об’єкт дослідження: домашні свині, а також дикі (кабани, вовки, лисиці) і синантропні (собаки, коти, щурі) тварини, інвазовані личинками трихінел.
Предмет дослідження: поширення трихінельозу серед тварин і людей; діагностична ефективність методу перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку; заходи профілактики трихінельозної інвазії.
Методи дослідження: паразитологічні (післязабійна експертиза туш свиней, диких і синантропних тварин), загальноприйняті гельмінтологічні (гельмінтоларвоскопічні), лабораторні (дослідження проб м’язів у штучному шлунковому соку), імунологічні, експериментальні та статистичні.
Наукова новизна одержаних результатів. Отримано нові дані щодо поширення трихінельозу серед тварин в Україні упродовж останніх п’ятнадцяти років. Вивчено спалахи трихінельозних вогнищ. Виявлено зміни в епізоотичному процесі трихінельозної інвазії. Встановлено, що неблагополучними зонами з трихінельозу є шість (Миколаївська, Одеська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Хмельницька і Київська) областей України. Удосконалено і впроваджено у практику метод перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку. Доведено, що подрібнення проб м’язів за допомогою ножиць і механічної м’ясорубки, фільтрація перевару через сита з діаметром вічок 1 мм та розподільчі лійки грушоподібної форми ВД-3 і Simax” ТС є найбільш ефективними методами при проведенні досліджень на трихінельоз.
Вперше розроблено діагностичний набір для ідентифікації личинок Trichinella spiralis”. Запропоновано фахівцям ветеринарної медицини науково обґрунтовані заходи боротьби та профілактики трихінельозу тварин.
Наукова новизна виконаної роботи підтверджена ТУУ 24.4-23524007-058:2005 до Набору діагностичного методом перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку для ідентифікації личинок Trichinella spiralis”, технічною документацією до приладу Перевар-1” та проекційного трихінелоскопу ТЛ-1.
Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень дозволили виявити нові закономірності у поширенні трихінельозу в Україні протягом останніх п’ятнадцяти років, в особливостях циркуляції збудників у тварин і тим самим обґрунтувати вибір ефективних методів діагностики, заходів боротьби та профілактики. Удосконалено і впроваджено у практику лабораторій ветеринарної медицини метод післязабійної діагностики шляхом перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку з використанням спеціального обладнання. Запропоновано науково обгрунтовані заходи боротьби та профілактики трихінельозу.
За результатами досліджень, разом із співробітниками кафедри паразитології та фармакології Білоцерківського державного аграрного університету, спеціалістами Державного комітету ветеринарної медицини та Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, запропоновано і впроваджено у практику План заходів боротьби з трихінельозом тварин в Україні на 2003-2010 роки”; Проект державної цільової програми Діагностика, профілактика та заходи боротьби з трихінельозом тварин на території України упродовж 2006-2011 р.”; Програма моніторингових досліджень з трихінельозу в Україні на 2005-2006 роки”; Інструкція щодо боротьби з трихінельозом тварин” (2007); Набір діагностичний методом перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку для ідентифікації личинок Trichinella spiralis”; технічна документація до приладу Перевар-1” та проекційного трихінелоскопу ТЛ-1; Рекомендації з діагностики трихінельозу тварин” (2006); Методичні рекомендації щодо попередження та ліквідації захворювань свиней на гельмінтози. Трихінельоз тварин (2007); Методичні вказівки Трихінельоз тварин та сучасна діагностика тканинних гельмінтозів” (2007).
Результати досліджень використовуються у навчальному процесі при викладанні дисципліни Паразитологія та інвазійні хвороби тварин” студентам факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету, факультету ветеринарної медицини Білоцерківського державного аграрного університету та слухачам інститутів післядипломного навчання.
Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналіз наукової літератури з напряму досліджень, викладеного у дисертації. Розроблено схеми досліджень. Проаналізовано та узагальнено весь обсяг досліджень з трихінельозної інвазії на території України за період з 1990 по 2005 роки. Удосконалено метод перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку. Запропоновано сучасні заходи боротьби та профілактики трихінельозу в Україні. Самостійно сформульовано висновки та практичні пропозиції виробництву.
Ряд експериментальних і виробничих досліджень автором проведено разом із кандидатом ветеринарних наук, доцентом кафедри паразитології та фармакології Білоцерківського державного аграрного університету Артеменко Л.П., а також з науковими співробітниками кафедри мікробіології, вірусології і біотехнології Національного аграрного університету, Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, Інституту ветеринарної медицини УААН, які є співавторами нормативних документів, методичних рекомендацій, плакатів, що включені до списку робіт.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи доповідались на наукових конференціях професорсько-викладацького складу, наукових співробітників та аспірантів НАУ (м. Київ 2001-2006 рр.); 5-му з’їзді паразитоценологів України (м. Харків, 5-6 квітня 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Сучасна аграрна наука: напрямки, проблеми і шляхи їх вирішення” (м. Львів, 2001 р.); ХІІ конференції Українського наукового товариства паразитологів (м. Севастополь, 10-12 вересня 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції Актуальні проблеми ветеринарної медицини в умовах сучасного ведення тваринництва” (м. Феодосія, 2003 р.). Міжнародній науково-практичній конференції Українського наукового товариства паразитологів, присвяченій 100-річчю від дня народження О.П. Маркевича (Севастополь Ласпі, 16-19 вересня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції присвяченій 100-річчю від дня народження Р.С. Чеботарьова (м. Київ, 16-19 травня 2006 р.).
Проведено науково-практичні семінари та надано практичні консультації з проблем трихінельозу спеціалістам обласних, районних державних лабораторій ветеринарної медицини України (2000-2007 роки).
Публікації. Основний зміст дисертації викладено у дев’яти наукових статтях, сім із них опубліковані у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України (п’ять написані одноосібно), двох методичних рекомендаціях і одних методичних вказівках, ТУ, шести плакатах та у тезах доповідей на наукових конференціях.
Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота викладена на 164 сторінках комп’ютерного тексту, ілюстрована 15 таблицями та 32 рисунками і складається з вступу, огляду літератури, вибору напрямків досліджень, матеріалів і методів досліджень, результатів досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків та пропозицій виробництву, списку використаних джерел і додатку. У списку літератури наведено 323 джерела, у тому числі 100 іноземних.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Використовуючи статистичні і лабораторні методи проаналізовано спалахи трихінельозу протягом останніх п’ятнадцяти років в Україні. Встановлено, що неблагополучною зоною відносно трихінельозу необхідно вважати Миколаївську область. За період з 1990 по 2005 роки у цій області зареєстровано 501 випадок трихінельозної інвазії. Удосконалені посмертні методи діагностики та розроблені сучасні науково обґрунтовані заходи боротьби і профілактики трихінельозу тварин в умовах України.
2. За період з 1990 по 2005 роки в Україні виявлено 1259 туш свиней, інвазованих личинками трихінел. Встановлено 132 випадки ураження личинками трихінел диких і 15 синантропних тварин та 1053 людини.
3. Територія України, за кількістю виявлених випадків трихінельозу, умовно поділена на три зони: неблагополучна, загрозлива і тимчасово благополучна. До неблагополучної зони віднесено 6 областей, а саме: Миколаївська, Одеська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Хмельницька і Київська. До загрозливої зони віднесено 10 областей: Житомирська, Закарпатська, Вінницька, Черкаська, Херсонська, Львівська, Запорізька, Тернопільська, Чернігівська, Сумська і АР Крим. До тимчасово благополучної зони увійшли 8 областей: Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька, Полтавська, Харківська, Луганська і Донецька.
4. Збудник трихінельозної інвазії набув за останні роки значного поширення. Його виявляють у двох осередках: синантропному у місцевостях з розвиненим свинарством і природному у диких тварин, що становить відповідно 0,3 і 3,4 %. Одночасно встановлено високу інвазованість трихінелами котів (2,2 %), а також вовків (18,5 %) і лисиць (4,8 %).
5. Виявлено високу інвазованість личинками трихінел окремих м’язів свиней. Загальна кількість личинок у м’язах ніжок діафрагми становить від 10212 у грудинній частині до 11724 у поперековій при середній інтенсивності інвазії відповідно 87,3±2,35 і 96±2,97 екз. У м’язах язика загальна кількість личинок становила 7112, при інтенсивності інвазії 64±1,97 екз.
6. Визначена ефективність методу перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку порівняно з методом компресорної трихінелоскопії. При дослідженні 63 проб м’язів вуха методом компресорної трихінелоскопії підтверджена ураженість личинками трихінел 41 проба. Екстенсивність інвазії склала 65 %. Всього виявлено 92±2,21 личинки, з них на один орган в середньому 1,46. При дослідженні методом перетравлення у штучному шлунковому соку виявлено 56 проб, інвазованих личинками трихінел. Екстенсивність інвазії склала 88,9 %. Всього виявлено 784±2,42 личинки трихінел, з них на один орган 12,4.
7. Удосконалення методу перетравлення проб м’язів у штучному шлунковому соку значно підвищує його діагностичну ефективність. Подрібнення проб м’язів за допомогою ножиць або механічної м’ясорубки, фільтрація перевару через сита з діаметром отворів 1 мм та розподільчі лійки грушоподібної форми ВД-3 і Simax” ТС є найбільш ефективними методами при проведенні досліджень, оскільки всі личинки трихінел, виявляються неушкодженими.

8. Окремі населені пункти, місцевість, господарства будь-якої форми власності та підпорядкування в Миколаївській, Одеській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Хмельницькій, Київській, Житомирській, Закарпатській, Вінницькій, Черкаській, Херсонській, Львівській областях, в яких зареєстровано два і більше випадки трихінельозу упродовж року, вважаються стаціонарним осередком. Рішенням місцевих органів державної виконавчої влади вони оголошуються неблагополучними щодо захворювання, вводяться карантинні обмеження та розробляється комплексний план ліквідації осередку інвазії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артеменко Ю. Гельмінтози. Підступний ворог //Ветеринарна медицина України. К., 1996. № 2. С. 27-28.
2. Артеменко Ю.Г. Изучение эпизоотологии трихинеллеза //Ветеринария, 1973. № 9. С. 62-64.
3. Артеменко Ю.Г., Артеменко Л.П. Виявлення личинок трихінел у продуктах, виготовлених із ураженної свинини //Вісник Білоцерківського державного аграрного університету. Біла Церква, 2001. № 16. С. 3-10.
4. Артеменко Ю., Артеменко Л. Сучасна діагностика трихінельозу свиней в Україні //Ветеринарна медицина України. К., 2005. № 1. С. 23-35.
5. Артеменко Ю.Г., Артеменко Л.П., Горжеєв В.М. Проблеми трихінельозу в Україні //Вісник аграрної науки. К., 1999. № 6. С. 38-41.
6. Артеменко Ю.Г., Дюкова О.А. Вивчення адаптаційних можливостей личинок трихінел //Ветеринария, 1979. № 5. С. 64-66.
7. Артеменко Ю.Г., Малохатько I.Ф. Сприйнятливiсть рiзних видiв тварин до синантропної та природної популяцiй трихiнел //Ветеринария, 1995. Вып. 70. С. 143-146.
8. Артеменко Ю., Синицин В., Дербаль М. Проблема трихінельозу в Україні //Ветеринарна медицина України. К., 1997. № 2. С. 24-27.
9. Асатрян А.М., Мовсесян С.О. Особенности развития трихинелл (T. spiralis и T. pseudospiralis) в организме различных хозяев. [Хищные насекомые (слепни, кожееды, пестряки), рыбы и млекопитающие] //VIII Всерос. конф. по трихинеллезу. М., 2000. С. 72-77.
10. Астафьев Б.А. Иммунологические реакции в патогенезе и клинике гельминтозов //Иммунологические и биохимические аспекты взаимоотношений гельминта и хозяина. М.: Наука, 1988. С. 4-16.
11. Астафьев Б.А., Максимов П.И. Скоропостижная смерть вследствие развития общего анафилактического синдрома, как осложнения гельминтозов //Гельминтозы в судебно-медицинской диагностике. Кишинев: Штиница, 1984. С. 117-185.
12. Атлас гельмінтів тварин /Дахно І.С., Березовський А.В., Галат В.Ф. та ін. К.: Ветінформ, 2001. С. 3-9.
13. Бакулов И.А., Таршис М.Г. География болезней животных зарубежных стран. М.: Колос, 1971. 200 с.
14. Бекиш О.Л. Обмен гистамина при экспериментальном трихинеллезе у крыс //Матер. Всес. конф. по проблеме трихинеллеза человека и животных. Вильнюс, 1972. С. 77.
15. Беклемишев В.Н. Биоценологические основы сравнительной паразитологии. М.: Наука, 1970. 504 с.
16. Белозеров С.Н. Эффективность реакции непрямой иммунофлуоресценции при экспериментальном трихинеллезе свиней //Бюл. ВИГИС, 1973. Вып. 10. С. 11-15.
17. Белозеров С.Н., Подседловский Т.С., Рочкене А.А. Сравнительная диагностическая эффективность реакции непрямой иммунофлуоресценции и связывания комплемента на холоде в диагностике трихинеллеза людей //Медицинские паразитологические болезни, 1985. № 2. С. 40-44.
18. Березанцев Ю.А. Инкапсуляции личинок трихинелл как специфическая реакция хозяина //Матер. Всес. конф. по проблеме трихинеллеза человека и животных. Вильнюс, 1972. С. 83.
19. Березанцев Ю.А. Новое в изучении миграции и инкапсуляции личинок трихинелл в организме хозяина //Медицинская паразитология, 1963. № 2. С. 171.
20. Березанцев Ю.А. Проблемы природной очаговости гельминтозов человека. Тюмень, 1969. С. 23-25.
21. Березанцев Ю.А. Трихинеллез. Л.: Медицина, 1974. 160 с.
22. Беpезанцев Ю.А. Тpихинеллез. Гельминтозы человека. М.: Медицина, 1985. С. 214-226.
23. Березанцев Ю.А., Крайняя В.С. Изучение видового состава трихинелл от животных Алтайского края //Всес. конф. по проблеме трихинеллеза человека и животных. Вильнюс, 1981. Ч. 3. С. 37-40.
24. Бессонов А.С. Виды и вариететы нематод рода Trichinella: систематика, эпизоотологическое и эпидемиологическое значение //Ветеринария, 2001. № 6. С. 27-30.
25. Бессонов А.С. Диагностика трихинеллеза. Вильнюс: Минтис, 1975. Ч. 2. 381 с.
26. Бессонов А.С. Некоторые проблемы эпизоотологии и профилактики трихинеллеза на современном этапе //Тр. Всес. ин-та. гельминтол. М., 1970. Т. 16. С. 25.
27. Бессонов А.С. Трихинеллез //Зоопаразитология (Проблемы гельминтологии). М., 1979. Ч. 6. 208 с.
28. Бессонов А.С. Трихинеллез. К.: Урожай, 1977. 111 с.
29. Бессонов А.С. Эпизоотология (эпидемиология) и профилактика трихинеллеза. Вильнюс: Минтис, 1972. 303 с.
30. Бессонов А.С., Пенькова Р.А. Штаммы и виды трихинелл и их роль в эпизоотологии трихинеллеза свиней //Ветеринария, 1976. № 10. С. 47-50.
31. Бизюлявичюс С.К., Буракаускас А.А. Трихинеллез. Вильнюс: Мокслас, 1988. 152 с.
32. Богуш В.Ф. Паразитоценозы мышц свиней и меры профилактики (трихинеллëз и саркоцистоз). Минск: Ураджай, 1976. 97 с.
33. Боев С.Н. Трихинеллы и трихинеллез. Алма-Ата: Наука, 1978. 244 с.
34. Боев С.Н., Бритов В.А. Систематика, морфология и анатомия трихинелл. Алма-Ата: Наука, 1978. С. 17-35.
35. Болезни собак /Под ред. В.А. Лукьяновского. М.: Росагропромиздат, 1988. С. 196-198.
36. Болезни собак и кошек /Под ред. А.И. Мазуркевича. К.: Урожай, 1996. С. 183-185.
37. Бритов В.А. Возбудители трихинеллеза //Ветеринария. М., 1987. С. 19-21.
38. Бритов В.А. Возбудители трихинеллеза. М.: Наука, 1982. 270 с.
39. Бритов В.А., Боев С.Н. Таксономический ранг трихинелл различных штаммов и характер их циркуляции //Вестн. АН Казахск. ССР, 1972. № 4. С. 27.
40. Бритов В.А., Фигурнов В.А. Трихинеллез человека и животных на Дальнем Востоке СССР. Владивосток, 1984. 49 с.
41. Булгаков В.А. Роль социально-бытовых и природных факторов в поддержании кругооборота трихинелл в синантропных очагах трихинеллеза в УССР //Матер. IX конф. Украин. паразитол. общества. К., 1980. Ч. 1. С. 99-100.
42. Булгаков В.А., Пономарева В.Е. К эпидемиологии трихинеллеза в УССР //Матер. ІV Респуб. науч.-практ. конф. по вопросам борьбы с зоонозными инфекциями. Киев-Черновцы, 1985. С. 108-109.
43. Бурова Н.Г., Смирнов Г.Г. Гельминтофауна домашних животных Таджикистана //Тр. АН Тадж.ССР. 1954. Т. 21. С. 31-47.
44. Ваккер В.Г. Кишечная стадия Trichinella spiralis у экспериментально зараженных степных черепах /В кн. Вопросы природной очаговости болезней. Алма-Ата, 1970. Т. 3. С. 116.
45. Васильев В.И., Пономарева А.М., Сержантова Е.В. Природная очаговость болезней //Матер. XI Всесоюз. конф. по природной очаговости болезней. Алма-Ата, 1984. С. 83-84.
46. Василькова З.Г. Методы гельминтологических исследований. М., 1955. 228 с.
47. Введение в клиническую биохимию /Под ред. И.И. Иванова Л.: Медицина, 1969. 489 с.
48. Ветеринарна клінічна біохімія /Під ред. В.І. Левченка і В.Л. Галяса. Біла Церква: Білоцерківський державний аграрний університет, 2002. 399 с.
49. Ветеринарная паразитология /Уркхарт Г.М., Эрмур Дж., Дункан Дж., Данн А.М., Дженнингс Ф.В. М.: Аквариум ЛТД, 2000. 352 с.
50. Ветеринарно-санитарная экспертиза с основами технологии переработки продуктов животноводства /Под ред. Х.С. Горегляда. Л.: Колос, 1974 615 с.
51. Владимирова П.А. Перспективы использования в практике метода переваривания проб мышц в искусственном желудочном соке для диагностики трихинеллеза //Матер. Всес. конф. по проблеме человека и животных. Вильнюс, 1972. С. 124.
52. Возникновение вспышек трихинеллеза среди населения Херсонской области в 1986-1988 гг. /Дмитриев С.Н., Набатов М.С., Панкратов С.М. и др. //Медицинская паразитология и паразитарные болезни, 1991. № 5. С. 92-94.
53. Всеволодов Б.П. Патоморфология и патогенез важнейших гельминтозов домашних и промысловых животных. Алма-Ата, 1953. 107 с.
54. Вспышка трихинеллеза среди жителей Липецкой области: Медицинская паразитология /Сиротина Е.П., Бала М.А., Савельев С.И., Ватрина С.П., М., 1995. № 1. С. 45-47.
55. Гаврилова Е.М. Гомогенный иммуноферментный анализ новое направление иммунологии //Журн. Всесоюзн. общест-ва. им. Д.И. Менделеева. М., 1982. № 27. С. 31-33.
56. Галат В.Ф. Меры борьбы с основными паразитарными болезнями животных в тропиках. К.: УСХА, 1980. 163 с.
57. Галат В.Ф. Тропическая ветеринарная паразитология. К.: УСХА, 1991. 368 с.
58. Гаркави Б.Л., Звержановский М.И. Trichinella pseudospiralis возможный возбудитель трихинеллеза человека в России //Медицинская паразитология и паразитарные болезни. М.: С-ИНФО, 1999. № 4. С. 45-46.
59. Гаркави Б.Л., Звержановский М.И. Особенности распространения Trichinella pseudospiralis //Матер. VIII Всерос. конф. по трихинеллезу. М., 2000. С. 101-103.
60. Гвоздев Е.В. Жизненные циклы гельминтов основа к разработке профилактики гельминтозов //Матер. науч. конф. Паразитарные болезни сельскохозяйственных животных и меры борьбы с ними”. Алма-Ата: Кайнар, 1979. С. 47.
61. Геллер Э.Р., Гридасова Л.Ф. Приживаемость декапсулированных трихинелл в тонком кишечнике белых мышей /В кн. Гельминты человека, животных и растений и меры борьбы с ними. М., 1968. С. 151.
62. Геллер Э.Р., Тимонов Е.В. О путях миграции трихинелл //Ученые записки Курского педагог. инстит. Курск, 1969. Т. 59. С. 43.
63. Гельминты животных /Под. ред. М.Д. Сонина. М., 1991. 202 с.
64. Гельминты и вызываемые ими заболевания: Сб. науч. тр. Владивосток, 1987. 128 с.
65. Генетическая изоляция двух вариететов трихинелл /Бритов В.А., Ермолин Г.А., Тараканов В.И., Никитина Т.Л. //Медицинская паразитология, 1971. № 5. С. 515.
66. Генис Д.Е. Медицинская паразитология. М.: Медицина, 1975. С. 134-136.
67. Горохов В.В. Проблемы паразитарных болезней в современных условиях //Ветеринария. М., 1996. № 7. С. 8-17.
68. Грицай А.Т. Обнаружение трихинелл у некоторых видов млекопитающих Среднего Приднепровья //Тр. VIII научн. конф. по проблемам паразитологии. К., 1975. Ч. 1. С. 133-134.
69. Губа Л.А. Распространение трихинеллеза в Зейском районе Амурской области // Матер. докл. науч. конф. Теория и практика борьбы с паразитарными болезнями. М.: Всерос. ин-т гельминтол. им. К.И. Скрябина, 2005. Вып. 6. С. 93-94.
70. Гулько В.Г. О групповой заболеваемости трихинеллезом //Медицинская паразитология. М., 1986. № 2. С. 80-81.
71. Даугалиева Е.Х. Гельминтозы и проблемы иммунодефицитов животных //Состояние, проблемы и перспективы развития ветеринарной науки России. М., 1999. Т. 2. С. 50-53.
72. Даугалиева Э.Х., Курочкина К.Г., Аринкин А.В. Особенности иммунитета животных при гельминтозах //Ветеринария. М., 1996. № 7. С. 37-38.
73. Даргене Р. Некоторые особенности антителообразования у животных разных видов при экспериментальном трихинеллезе //Матер. Всес. конф. по проблеме трихинеллеза человека и животных. Вильнюс, 1972. С. 128.
74. Дацевич Л.И., Овсюкова Н.И. Методические рекомендации по профилактике и борьбе с зооантропогельминтонозами: эхинококкозом, альвеококкозом и трихинеллезом в охотничьем хозяйстве. М., 1983. 13 с.
75. Делеган І.В., Делеган І.І. Свиня дика (Sus scrofa) в антропогенному ландшафті //Вісник Луганського педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка. Луганськ, 2002. № 1. С. 196-201.
76. Демидов Н.В. Гельминтозы животных. М.: Агропромиздат, 1987. С. 27-28.
77. Демидов Н.В. Изучение методов прижизненной диагностики, патогенеза, клиники, терапии гельминтозов сельскохозяйственных животных и организация мероприятий по борьбе с ними //Строительство гельминтологической науки и практики в СССР. М., 1969. Т. 4. С. 307- 354.
78. Дербаль М.Ю. Порівняння двох методів посмертної діагностики трихінельозу //Ветеринарна медицина України. К., 1997. № 10. С. 30-31.
79. Дербаль М.Ю. Природний осередок трихінельозу в Закарпатській області //Ветеринарна медицина України. К., 1997. № 9. С.25-26.
80. Дифференциальная диагностика трихинелл от саркоцист при ветсанэкспертизе мясных продуктов /Реком. произв. упр. сельс. хозяйства. Краснодар. крайисполкома. Краснодар, 1984. 13 с.
81. Довідник лікаря ветеринарної медицини /Вербицький П.І., Достоєвський П.П., Бусол В.О. та ін. К.: Урожай, 2004. С. 1024-1027.
82. Догель В.А. Общая паразитология. Л.: МГУ, 1962. 542 с.
83. Дорошко З.И. Клинико-лабораторная характеристика трихинеллеза в Калининградской области //Матер. докл. науч. конф. Теория и практика борьбы с паразитарными болезнями. М.: Всерос. ин-т гельминтол. им. К.И. Скрябина, 2005. Вып. 6. С. 109-112.
84. Дорошко З.И., Ячменев Н.И. Трихинеллез в Калининградской области //Теория и практика борьбы с паразитарными болезнями. М.: Всерос. ин-т гельминтол. им. К.И. Скрябина, 2005. Вып. 6. С. 112-115.
85. Евдокимов В.Н. Случай трихинеллеза с летальным исходом //Архивы патологий. М., 1983. № 9. 64 с.
86. Забелло Є.М. Патологічна анатомія інфекційних хвороб тварин. К.: Аграрна наука, 1997. 246 с.
87. Законодавство України про ветеринарну медицину /Під ред. П.П. Достоєвського, В.І. Хоменка. К.: Урожай, 1999. 590 с.
88. Захарчук И.И. Современная эпидемиологическая и эпизоотологическая ситуация по трихинеллезу на юге Украины /Автореф. канд. мед. наук. К., 1999. 17 с.
89. Иванов И.И. Биохимия гельминтов //Тр. ин-та гельминтол. СССР. М., 1950. Т. 4. С. 139-166.
90. Інструкція про заходи профілактики та боротьби з трихінельозом тварин. К., 1995. № 23. 4 с.
91. Інструкція про заходи профілактики та боротьби з трихінельозом тварин //Ветеринарна медицина України. К., 1996. № 1. С. 39-41.
92. Исследование белкового спектра антигенов Trichinella spiralis с помощью градиентного электрофореза /Курносова О.П., Одоевская И.М., Красавченко К.С., Акимова Е.И., Мельгунов В.И. // Матер. докл. науч. конф. Теория и практика борьбы с паразитарными болезнями. М.: Всерос. ин-т гельминтол. им. К.И. Скрябина, 2005. Вып. 6. С. 194-195.
93. Каденации А.Н. К изучению формирования гельминтофауны наземных млекопитающих Крыма //Тез. докл. 9-го совещ. по паразитарным проблемам. Л.: АН СССР, 1957. C. 104-105.
94. Калюс В.А. Медицинская паразитология и паразитарные болезни. М., 1952. С. 368-369.
95. Капустин В.Ф. Атлас наиболее распостраненных гельминтов сельскохозяйственных животных. М.: Государственное издательство сельскохозяйственной литературы, 1953. 138 с.
96. Кеннеди К. Экологическая паразитология. М.: Мир, 1978. 230 с.
97. Клейн Ю.С. Трихинеллез животных //Матер. ІІ Всесоюз. конф. по проблеме трихинеллеза человека и животных. Вильнюс, 1976. С. 121-126.
98. Клинико-эпидемиологические особенности трихинеллеза из синантропных и природных очагов Беларусии /Клейн Ю.С., Захарченко Д.Ф., Кумпина Л.И. и др. //Медицинская паразитология, 1984. № 3. С. 25-28.
99. Клиническая оценка лабораторных тестов /Пер. с англ.: Под ред. Н.У. Тица. М.: Медицина, 1986. С. 322.
100. Клінічна біохімія /Ред. С. Ангельскі, М.Г. Домінчак, З. Якубовські; пер. з польск. Сопот, 1998. 451 с.
101. Клінічна діагностика хвороб тварин /Левченко В.І., Судаков М.О., Мельник И.Л. та ін. /Під ред. В.І. Левченка. К.: Урожай, 1995. 368 с.
102. Козлов Д.П. К вопросу об ориентации нематод Trichinella spiralis в кишечнике хозяина //Тр. гельминтол. лаборатории АН СССР. М., 1971. Т. 22. С. 68.
103. Козлов Д.П. Обнаружение Trichinella spiralis (Owen, 1835) y овцы //Бюл. Всесоюз. ин-та гельминтол. им. К.И. Скрябина. М., 1988. Т. 49. C. 68-69.
104. Коколова Л.М. Распространение и экология гельминтозов общих для человека и животных в Якутии //Матер. докл. науч. конф. Теория и практика борьбы с паразитарными болезнями. М.: Всерос. ин-т гельминтол. им. К.И. Скрябина, 2005. Вып. 6. С. 168-169.
105. Кондратьев И.А., Гаврилюк Н.Д., Денисенко В.С. Распространение трихинеллеза среди диких животных Украинской ССР //Медицинская паразитология и паразитарные болезни, 1977. № 5. С. 622-624.
106. Кондрахин И.П. Алиментарные и эндокринные болезни животных. М.: ВО Агропромиздат, 1989. С. 10-59.
107. Кондрахин И.П. Клиническая лабораторная диагностика в ветеринарии. М.: Агропромиздат, 1985. 485 с.
108. Константинова Т.Н., Беляева А.Е. Трихинеллезы /Лекция. М.: Российская медицинская академия последипломного образования, 1999. 28 с.
109. Котельников Г.А. Гельминтологические исследования животных и окружающей среды. М.: Колос, 1983. 208 с.
110. Котельников Г.А. Диагностика гельминтозов животных. М.: Колос, 1974. 230 с.
111. Кравченко И.А., Токарь Р.И. Клинико-эпидемиологическая характеристика трихинеллеза в Закарпатской области //Кишечные инфекции. К., 1991. № 22. С.102-103.
112. Красов В.И., Шишова-Касаточкина О.А. Физиология гельминтов /Шульц Р.С., Гвоздев Е.В. Основы общей гельминтологии. М.: Наука, 1972. Вып. 13. С. 325-451.
113. Куликова Н.А. Биология и экология трихинелл в Западном Подолье //Автореф. дис. ... докт. биол. наук. М., 1993. 33 с.
114. Куликова Н.А., Ялуга Л.П. Трихинеллез в Западном Подолье //Медицинская паразитология и паразитарные болезни. М., 1989. № 6. С. 51-54.
115. Курносова О.П. Сравнительный анализ белкового состава экскреторно-секреторных продуктов личинок Trichinella spiralis //Тр. Всерос. ин-та гельминтологии. М., 2005. Т. 41. С. 225-228.
116. Курносова О.П., Красавченко К.С. Анализ белкового состава экскреторно-секреторных, полного соматического и фракционированного антигенов Trichinella spiralis. (Разработка иммунологических методов диагностики) //Матер. докл. науч. конф. Теория и практика борьбы с паразитарными болезнями. М.: Всерос. ин-т гельминтол., 2004. Вып. 5. С. 211-212.
117. Курносова О.П., Успенский А.В. Получение белков антигенов Trichinella spiralis и их анализ методом Western-Blot //Тр. Всерос. ин-та гельминтологии. М., 2005. Т. 41. С. 229-233.
118. Кучерук В.В. Проблема трихинеллеза с позиций общей эпидемиологии, экологии, зоогеографии //Медицинская паразитология и паразитарные болезни. М., 1991. № 3. С. 3-6.
119. Лабораторные исследования в ветеринарии /Под ред. В.Я. Антонова и П.Н. Блинова. М.: Колос, 1971. 47 с.
120. Лабораторные методы в клинике /Под ред. В.Д. Меньшикова. М.: Медицина, 1987. 348 с.
121. Лейкина Е.С. Антигены при гельминтозах, их роль в диагностике и защитных реакциях организма //Медицинская паразитология и паразитарные болезни. М., 1972. № 3. С. 348-359.
122. Лейкина Е.С. Важнейшие гельминтозы человека. М.: Медицина, 1967. 364 с.
123. Лейкина Е.С. Иммунитет при гельминтозах /В кн. Основы общей гельминтологии. М.: Наука, 1976. Т. 3. С. 88-168.
124. Лейкина Е.С. Некоторые аспекты проблемы трихинеллеза //Медицинская паразитология и паразитарные болезни. М., 1986. № 2. С. 66-67.
125. Леутская З.К. Некоторые аспекты иммунитета при гельминтозах (роль витаминов и гормонов в иммунологическом процессе). М.: Наука, 1990. 210 с.
126. Литвинов В.Ф. Болезни диких животных и их профилактика //Сб. Природные заповедники и основные принципы их работы. Минск: Ураджай, 1977. С. 164-166.
127. Литвиненко О.П. Епізоотична ситуація з трихінельозу домашніх свиней на території України //Науковий вісник НАУ. К., 2006. № 98. С. 106-112.
128. Литвиненко О.П. Особливості застосування розподільчих лійок різних модифікацій, які використовуються при проведенні досліджень на трихінельоз методом переварювання проб м’язів у штучному шлунковому соку //Вісник Полтавської державної аграрної академії. Полтава, 2006. № 1. С. 143-144.
129. Литвиненко О.П. Зараженність трихінельозом диких та синантропних тварин на території України //Науковий вісник НАУ. К., 2006. № 100. С. 203-206.
130. Литвиненко О.П., Галат В.Ф. Трихінельоз небезпечна антропозоонозна хвороба //Мат. проф.-виклад. конф. К.: НАУ, 2004. С. 55.
131. Лифшиц В.М., Сидельникова В.И. Биохимические анализы в клинике: Справочник. М.: МИА, 1998. 303 с.
132. Мазур Н.И., Литвиненко О.П. Ветеринарно-санитарная экспертиза мяса свиней //Мясной бизнес, 2006. № 2 (42). С. 48-50.
133. Малохатько І. Ветеринарна служба Кіровоградщини проти трихінельозу //Ветеринарна медицина України. К., 1996. № 8. С. 10-11.
134. Маркевич А.П. Методы изучения паразитологической ситуации и борьба с паразитозами сельскохозяйственных живот