СЕНИК ОКСАНА МИКОЛАЇВНА Загальна теорія правового конфлікту : СЕНИК ОКСАНА НИКОЛАЕВНА Общая теория правового конфликта SENIK OKSANA NIKOLAYEVNA Obshchaya teoriya pravovogo konflikta



  • Название:
  • СЕНИК ОКСАНА МИКОЛАЇВНА Загальна теорія правового конфлікту
  • Альтернативное название:
  • СЕНИК ОКСАНА НИКОЛАЕВНА Общая теория правового конфликта SENIK OKSANA NIKOLAYEVNA Obshchaya teoriya pravovogo konflikta
  • Кол-во страниц:
  • 216
  • ВУЗ:
  • Львівський державний університет внутрішніх справ
  • Год защиты:
  • 2013
  • Краткое описание:
  • Міністерство внутрішніх справ України
    Львівський державний університет внутрішніх справ

    На правах рукопису

    СЕНИК ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

    УДК 340.111.5


    ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПРАВОВОГО КОНФЛІКТУ


    12.00.01 теорія та історія держави і права;
    історія політичних і правових учень


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата юридичних наук



    Науковий керівник:
    Настасяк Ірина Юріївна, кандидат юридичних наук, доцент




    Львів 2013 ЗМІСТ

    Вступ........................................................................................................... 3

    Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ аспекти дослідження правового конфлікту..................................................................... 10
    1.1Ґенеза ідеї правового конфлікту в юридичній науці ............................ 10
    1.2Концептуальні основи методології пізнання правового конфлікту..... 22
    1.3Зміст та особливості соціальних конфліктів.......................................... 32
    Висновки до розділу 1................................................................................. 50

    Розділ 2. Загальнотеоретична характеристика правового конфлікту............................................................................................... 52
    2.1Розуміння природи правового конфлікту: проблемні питання .......... 52
    2.2Чинники, що зумовлюють виникнення правового конфлікту.............. 69
    2.3Структурна характеристика правового конфлікту............................... 87
    2.4Класифікація правових конфліктів ...................................................... 105
    2.5Динаміка розвитку правового конфлікту............................................ 119
    Висновки до розділу 2................................................................................ 134

    Розділ 3. теоретичні основи РОЗВ’ЯЗАННЯ правових конфліктів..................................................................... 138
    3.1Технологія запобігання правовим конфліктам.................................... 138
    3.2Форми розв’язання правових конфліктів............................................ 158
    3.3Альтернативні форми розв’язання правових конфліктів................... 173
    Висновки до розділу 3................................................................................ 191

    ВИСНОВКИ............................................................................................... 194

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................ 201

    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження зумовлена і теоретичними, і практичними аспектами. Сьогодні навряд чи можна заперечити той факт, що істотні державно-правові перетворення в українському суспільстві (реформи та структурні перебудови, ліквідація і створення нових правових інститутів тощо) характеризуються значним посиленням соціально-правової напруженості, загостренням юридичних суперечностей, виникненням численних конфліктів у правовій сфері. Незнання законів виникнення, розвитку та розв’язання правових конфліктів супроводжується зруйнованими долями і порушеними правами мільйонів людей.
    Специфіка вітчизняної конфліктної реальності, напрямки суспільного та державного розвитку, новизна і складність завдань, що стоять перед українською юриспруденцією, вимагають ґрунтовного загальнотеоретичного дослідження природи правового конфлікту. Насамперед потрібно визначити сутність й ознаки правових конфліктів, розкрити їхню структуру і функції, описати динаміку. Однак на основі тільки описових положень юридична практика не може адекватно реагувати на конфліктні процеси. Тому мають бути проведені комплексні дослідження, що дозволять розкрити рушійні сили розвитку правових конфліктів, їхні об’єктивні та суб’єктивні причини, динаміку розвитку, форми розв’язання.
    Досліджуючи правовий конфлікт багатоаспектне соціально-правове явище, потрібно враховувати, що він може виконувати і конструктивні, і деструктивні функції. У першому випадку конфлікт пришвидшує процес правового розвитку, у другому несе руйнівні тенденції, що негативно впливають на цілісність і стабільність правової системи. Отож, правильне використання положень загальної теорії правових конфліктів дозволить вчасно й адекватно вирішувати суперечності, що виникають у різних галузях права та в різних сферах суспільного життя.
    У сучасній вітчизняній теоретико-правовій літературі майже немає комплексних праць, присвячених вивченню феномену правового конфлікту, водночас багато питань, дотичних до цієї проблематики, розглядають у філософії права, соціології, галузевих юридичних науках. Заслуговують на увагу доробки П.Астахова, В.Васильченка, Л.Волошиної, О.Баєва, О.Бандурки, С.Бобровник, Л.Герасіної, Н.Грішиної, В.Жеребіна, Д.Зеркіна, І.Зіміної, В.Казимирчука, М.Козюбри, В.Крівцової, В.Кудрявцева, Г.Ложкіна, Н.Оніщенко, Л.Петрової, В.Тація, Ю.Тодики, Ю.Тихомирова, О.Скакун, О.Ставицької, М.Цвіка та ін.
    Невирішеність багатьох теоретичних завдань, а також нагальна практична потреба зумовили вибір теми дослідження, соціально-правова і наукова актуальність якої дає підстави сподіватися, що вибрана проблематика приверне увагу вчених і практиків.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в контексті наукових досліджень Львівського державного університету внутрішніх справ за напрямами: «Проблеми реформування правової системи України» (державний реєстраційний номер 0112U007492); «Держава і право: філософсько-правовий та теоретико-історичний виміри» (державний реєстраційний номер 0113U002433).
    Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи здійснити загальнотеоретичний аналіз природи правового конфлікту.
    Для досягнення поставленої мети потрібно виконати такі завдання:
    -проаналізувати стан наукової розробки проблеми правового конфлікту у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі;
    -визначити концептуальні основи методології пізнання правового конфлікту;
    -з’ясувати зміст та особливості соціальних конфліктів;
    -дати визначення поняття «правовий конфлікт» та розкрити основні властивості цього явища;
    -охарактеризувати чинники, що зумовлюють виникнення правового конфлікту;
    -розкрити структуру правового конфлікту та проаналізувати її елементи;
    -запропонувати оновлений підхід до класифікації правових конфліктів;
    -простежити динаміку розвитку правового конфлікту та виявити її особливості;
    -охарактеризувати технологію запобігання правовим конфліктам;
    -розкрити особливості розв’язання правових конфліктів, акцентуючи увагу на правозастосуванні як основній юрисдикційній формі їх розв’язання;
    -виокремити та проаналізувати альтернативні форми розв’язання правових конфліктів.
    Об’єкт дослідження конфлікт як явище соціальної та правової дійсності.
    Предмет дослідження загальнотеоретичні особливості правового конфлікту.
    Методи дослідження. В основу наукової роботи покладено комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-правових методів.
    Філософські наукові методи сприяли всебічному вивченню і цілісному розумінню сутності правового конфлікту та особливостей функціонування цього явища. Історичний метод дав змогу простежити еволюцію правового конфлікту як соціально-правового феномену та наукової категорії (підрозділ 1.1). Системний метод допоміг у з’ясуванні та послідовному викладенні положень, що формують зміст соціальних конфліктів (підрозділ 1.3). За допомогою структурно-функціонального методу розкрито структуру правового конфлікту та особливості поєднання її елементів, а також висвітлено динаміку розвитку правових конфліктів (підрозділи 2.3 і 2.5). Метод класифікації застосовано, зокрема, для здійснення видової характеристики правових конфліктів та аналізу чинників, які зумовлюють їх виникнення (підрозділи 2.2 та 2.4). Порівняльно-правовий метод використано для порівняння правого конфлікту з іншими соціальними конфліктами (підрозділ 1.3), а також для висвітлення питання ефективності форм розв’язання правових конфліктів (підрозділи 3.2 і 3.3). Формально-юридичний метод сприяв встановленню зовнішніх ознак правового конфлікту, що сприяло виробленню дефініції поняття цього явища (підрозділ 2.1). Метод узагальнення застосовано для формулювання прикінцевих положень проведеного дослідження.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше з позиції загальної теорії права комплексно на дисертаційному рівні досліджено природу правового конфлікту. У дисертації запропоновано низку положень, з яких одні є новими, інші містять елементи наукової новизни. Так,
    уперше:
    -сформульовано концептуальні основи методології пізнання правового конфлікту та акцентовано, що загальна теорія правового конфлікту належить до теорій змішаного типу: складається з фундаментального рівня (що має, своєю чергою, філософське підґрунтя) і рівня прикладного, на якому можуть бути використані майже всі методи емпіричного аналізу;
    -обґрунтовано характерні ознаки правозастосування як основної юрисдикційної форми розв’язання правових конфліктів;
    -з позиції теорії держави і права охарактеризовано альтернативні форми розв’язання правових конфліктів;
    удосконалено:
    -загальнотеоретичне розуміння природи правового конфлікту, запропоновано авторську дефініцію цього поняття. Правовий конфлікт це протиборство сторін, що спричиняє правові наслідки, у якому бодай один з елементів має правовий характер і розв’язати яке можна за допомогою правових засобів;
    -уявлення про чинники, які зумовлюють виникнення правових конфліктів. Детально проаналізовано дві групи чинників: загальносоціальні (економічні, політичні, соціальні, ідеолого-психологічні, моральні, інформаційні) та правові (правовстановлювальні, правореалізаційні і правоохоронні);
    -класифікацію правових конфліктів з виокремленням нових критеріїв, що підвищує дослідницький потенціал теоретико-правової науки;
    -підходи до розуміння технології запобігання правовим конфліктам. Запропоновано оновлену дефініцію цього поняття це науково обґрунтована система засобів (техніка), способів і методів (тактика), принципів, планів і прогнозів (стратегія) у практичній діяльності компетентних суб’єктів та учасників, покликана усунути причини потенційних правових конфліктів та інших явищ, що їх зумовлюють;
    набули подальшого розвитку:
    -систематизація підходів щодо розуміння правового конфлікту в українській та зарубіжній науці;
    -положення щодо змісту соціальних конфліктів, засноване на таких поняттях, як протиборство (боротьба, зіткнення) і суперечність (протилежність, несумісність, антагонізм), узятих у діалектичній єдності;
    -вчення про структуру правового конфлікту з оновленим підходом до трактування сутності її основних елементів: суб’єкта, об’єкта, суб’єктивної сторони та об’єктивної сторони;
    -дослідження динамічної моделі розвитку правового конфлікту, яка охоплює три стадії: передконфліктну, конфліктну і постконфліктну. Акцентовано, що для правильного розуміння динаміки розвитку правового конфлікту потрібно неодмінно враховувати його зовнішні межі (просторові і часові).
    Практичне значення одержаних результатів полягає в розв’язанні важливої для української теоретико-правової науки проблеми, що становить науково-теоретичний і практичний інтерес. Зокрема, сформульовані в дисертації положення та висновки можуть бути використані у:
    -науково-дослідній сфері для подальших розробок категорії «правовий конфлікт» у загальній теорії права, а також у науково-дослідній роботі студентів, магістрантів, аспірантів вищих навчальних закладів юридичного спрямування;
    -навчальному процесі у ході викладання курсу «Теорія держави і права» та спецкурсів «Проблеми теорії держави і права», «Соціологія права». Окрім того, матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані для підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників;
    -правовиховній сфері для підвищення рівня правової культури та правосвідомості різних верств населення;
    -правозастосовній сфері як теоретична основа для вдосконалення діяльності органів державної влади, правоохоронних органів.
    Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею. Запропоновані в роботі висновки та положення сформульовані на базі особистих досліджень. У разі використання матеріалів інших дослідників зроблено відповідні покликання.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки, результати дослідження були обговорені та отримали схвалення на засіданнях кафедри загальної теорії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ. Найважливіші висновки дисертаційної роботи були апробовані на науково-практичних заходах: Всеукраїнському круглому столі «Державотворення та правотворення в Україні крізь призму дотримання прав людини: ретроспектива, сучасні проблеми та наукове прогнозування» (м. Львів, 9 грудня 2011р.), Всеукраїнській конференції науковців та практиків «Теоретико-практичні розбудови правової держави» (м.Львів, 2324 вересня 2011р.), Міжнародній науковій конференції «Наукове літо 2011» (м.Київ, 2011р.), Науково-практичному семінарі «Забезпечення органами внутрішніх справ європейських стандартів прав людини у своїй діяльності» (м.Львів, 7грудня 2012р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні проблеми адаптації національного законодавства України до світових стандартів правового регулювання» (м.Донецьк, грудень 2012р.), І Всеукраїнській науково-практичній конференції «Захист прав і свобод громадянина в умовах формування правової держави» (м.Львів, 25квітня 2012р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м.Херсон, 1617 лютого 2013р.).
    Публікації. Результати дисертаційної роботи відображено у 13 публікаціях, з яких п’ять опубліковано в наукових фахових виданнях України, одна в іноземному науковому журналі, а сім у збірниках тез доповідей, виголошених на науково-практичних заходах.
    Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 216 сторінок, з них 200 сторінок основний текст і 16 список використаних джерел (191 найменування).
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    1.Аналіз наукової літератури, яка стосується тематики дисертації, доводить, що сьогодні в юридичній науці відсутній узагальнений теоретико-правовий підхід до розуміння проблеми правового конфлікту. Вона ставала предметом розгляду у працях вітчизняних учених різного фаху правознавців, соціологів, політологів і психологів. Однак останнім часом простежується тенденція до поєднання конфліктологічних проблем з положеннями теоретико-правової науки. Відтак стверджується, що ідея правового конфлікту, започаткована як спеціальна проблема конфліктологічної науки, посідає вагоме місце в загальній теорії держави і права.
    2.Наголошено, що, оскільки правовий конфлікт є складним багатоаспектним соціально-правовим явищем, його поняття потрібно виводити з конфлікту соціального. Тому дослідження категорії «правовий конфлікт» базується на комплексній теоретичній орієнтації, що полягає у вивченні цього явища як цілісного об’єкта не тільки з правових, а й загальноконфліктологічних, соціальних, психологічних позицій. Такий процес пізнання передбачає необхідність використання комплексної методології, яка дає змогу розглядати правовий конфлікт як складну систему, що розкривається за допомогою структурного аналізу, котра передбачає: визначення природи та поняття правового конфлікту; дослідження динаміки розвитку правового конфлікту; розробку технології запобігання та форм розв’язання правового конфлікту.
    3.Зазначено, що конфлікт, як соціальне явище, є однією з можливих форм вияву суперечності (протиріччя), на основі якої він виникає і набуває власного сутнісного змісту. Соціальний конфлікт охарактеризовано як складне явище, що має не тільки об’єктивну сторону, де конфлікт розглядається як соціальне протиріччя на стадії розв’язання, а й суб’єктивну сторону, тобто особистісні властивості учасників конфлікту, які спонукають останніх вступати в конфліктну взаємодію та впливають на їхню поведінку в конфлікті. Під соціальним конфліктом пропоновано розуміти будь-яку взаємодію сторін, що зумовлена протилежністю їх ціннісних установок і встановлених норм поведінки.
    Відзначено, що соціальний конфлікт може набувати правової, політичної, етнонаціональної форми. Саме тому доцільним є його міждисциплінарне вивчення, що дасть змогу виявити загальні риси, які властиві всім формам соціальних конфліктів, а також визначити характерні особливості кожної з них. Соціальне походження і соціальний зміст правового конфлікту розкриваються в аналізі низки спільних моментів для всіх форм соціальних конфліктів: будь-який соціальний конфлікт, зокрема правовий, пов’язаний із задоволенням потреб, інтересів, цінностей індивідів, а чинники, що викликають соціальний і правовий конфлікт, є чинниками суспільного розвитку.
    4.Вказано, що складність, багатоаспектність феномену правового конфлікту, а також множинність підходів до розуміння його сутності зумовили фрагментарність у науковому аналізі цього поняття. Саме тому досі немає однозначного підходу до розуміння природи правового конфлікту ні в закордонній, ані у вітчизняній літературі. Не претендуючи на довершеність та пріоритетність, запропоновано авторське трактування поняття правового конфлікту це протиборство сторін, що спричиняє правові наслідки, у якому бодай один з елементів має правовий характер і розв’язати яке можна за допомогою правових засобів.
    Доведено, що правовим конфліктом може бути визнаний будь-який конфлікт, у якому протидія сторін так чи інакше пов’язана з правовими відносинами, суб’єкти, мотивація їх поведінки або об’єкт конфлікту наділені правовими ознаками, а сам конфлікт спричиняє юридичні наслідки. При цьому не кожен соціальний конфлікт є правовим, однак, по суті, кожен може завершитися відповідною юридичною процедурою.
    Зауважено, що правовий конфлікт є цілком природним елементом процесу функціонування правової системи і суспільства загалом. Отож правові конфлікти не завжди є негативними явищами, що свідчать про вади у правовій системі і в практиці дії законів та інших нормативних актів. По-перше, вони відображають деформацію правової системи або її окремих елементів, державних інститутів, форм господарювання. По-друге, свідчать про суперечності розвитку і функціонування державно-правових інститутів. По-третє, можуть виражати справедливе домагання нового правопорядку чи охорони конституційного ладу, і тоді законне протистояння сваволі незаконним актам і діям є безперечним.
    5.Встановлено, що чинники, які зумовлюють виникнення проблемної (конфліктної) ситуації у правовій сфері, можна поділити на загальносоціальні та правові. З огляду на те, що проблемна (конфліктна) ситуація у правовій сфері це соціальне явище, то й визначається воно насамперед загальносоціальними чинниками економічними, політичними, соціальними, моральними, ідеолого-психологічними, інформаційними. Наголошено, що вплив будь-якого з указаних чинників не є постійним, навіть більше, у кожному конкретному випадку він змінюється. З-поміж правових можна виділити чинники, що ускладнюють перебіг правовстановлювальних, правореалізаційних і правоохоронних процесів. Їх доцільно позначити, відповідно, як негативні правовстановлювальні, правореалізаційні та правоохоронні чинники.
    Аналіз практики правового конфлікту дав підстави висновувати про важливість визначення ролі людського чинника у виникненні і розвитку протиборства у правовій сфері. Отож, чинники правового конфлікту мають об’єктивно-суб’єктивний характер.
    6.Ґрунтовний аналіз структури правового конфлікту дозволив виділити та охарактеризувати особливості її основних елементів: суб’єкта, об’єкта, суб’єктивної сторони й об’єктивної сторони.
    Доведено, що суб’єктом правового конфлікту може бути будь-який суб’єкт права. Суб’єктами правового конфлікту можуть бути всі суб’єкти права, а саме: фізичні (приватні) особи громадяни, іноземці, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством; юридичні особи (державні і недержавні), держава загалом.
    Об’єкт правового конфлікту розглянуто як суспільні відносини, що підпадають під правове регулювання (загальний об’єкт), і ті матеріальні, нематеріальні, духовні цінності, дефіцитні ресурси, статуси, певні стани, дії (бездіяльності), результати дії (безпосередній об’єкт), на які спрямоване протиборство суб’єктів правового конфлікту.
    Суб’єктивна сторона правового конфлікту визначена як соціально-психологічний механізм внутрішньої саморегуляції суб’єктів, котрий полягає в мотиваційному процесі, що передбачає формування суперечливих мотивів сторін на основі їх актуальних потреб, інтересів та установок (психологічних і правових), у постановці цілей й ухваленні вольових рішень щодо здійснення конфліктних дій, і може або повністю мати правовий характер, або частково містити юридичні аспекти. Наголошено на важливості дослідження внутрішньої, суб’єктивної (мотиваційної) сторони правового конфлікту для того, щоб знати, від чого залежить поведінка суб’єктів того чи іншого конфлікту, чим вони керуються у своїх діях у процесі протиборства.
    Акцентовано, що, як зовнішній, поведінковий аспект правового конфлікту, об’єктивна сторона є його невіддільною характеристикою. Саме зовнішня реалізація наявних суперечностей між суб’єктами у вигляді протидії дає привід говорити про наявність конфлікту. Будь-яке співіснування протилежних цінностей, установок, думок є статичне, не має властивостей процесу, якщо не виражається у взаємодії. Тобто будь-яка незбіжність тих або інших інтересів різних суб’єктів, не будучи реалізованою в їх протиборстві, не матиме ефекту конфлікту.
    7.Відзначено, що проблема видової характеристики правових конфліктів розроблена в науковій літературі недостатньо. Така ситуація потребує вирішення, адже класифікація правових конфліктів має вагоме теоретичне і практичне значення, оскільки сприяє всебічному розкриттю змісту конфлікту як багатоаспектного правового феномену, пізнанню його сутності, взаємодії з іншими явищами правової дійсності.
    Доведено, що для адекватної та об’єктивної характеристики конфліктів у правовій сфері не можна зупинятися на одній з наявних у науці класифікацій, потрібно розглядати всі аспекти правового конфлікту сутнісні і формальні, негативні і позитивні. Саме такий підхід до цього складного правового явища дасть змогу визначити зміст конфлікту, його зовнішні і внутрішні зв’язки, чинники і причини його виникнення, а також окреслити шляхи його розв’язання.
    8.Наголошено, що динамічна модель правового конфлікту слугує початком під час дослідження його виникнення, розвитку, зміни і завершення. Щоб зрозуміти динаміку розвитку правового конфлікту, потрібно досліджувати його зовнішні межі, тобто просторові і часові. Обґрунтовано, що динаміка конфлікту, зокрема і правового, охоплює три стадії: передконфліктну, конфліктну і постконфліктну.
    Динамічними показниками юридичного конфлікту визначено конфліктну ситуацію, конфліктну взаємодію та завершення конфлікту.
    Вказано, що побудова наукової концепції, яка узагальнювала б теоретико-прикладні проблеми правового конфлікту, зокрема розкривала алгоритм його динаміки, є досить важливим завданням, вирішення якого допоможе оптимізувати гостроконфліктні процеси у правовій сфері та закласти основу для подальшого демократичного розвитку держави.
    9.Встановлено, що технологія запобігання правовим конфліктам це науково обґрунтована система засобів (техніка), способів і методів (тактика), принципів, планів і прогнозів (стратегія) у практичній діяльності компетентних суб’єктів та учасників, покликана усунути причини потенційних правових конфліктів та інших явищ, що їх зумовлюють.
    Зміст технології запобігання правовим конфліктам розглянуто як єдність інституційних (об’єкти, суб’єкти й учасники, дії та операції, техніка, тактика, стратегія, цілі і результати) і загальносоціальних (економічні, політичні, соціальні, етичні, національні й інші) аспектів.
    Аргументовано, що ґрунтовні дослідження технологічного процесу запобігання правовим конфліктам дозволять більш чітко і грамотно забезпечити дотримання прав та інтересів людей, законності та правопорядку в суспільстві, оптимізувати юридичну практику (правотворчу, правозастосовну, судову тощо), спрямовану на усунення можливості ухвалення незаконних правових рішень і профілактику конфліктів.
    10.Відзначено, що різноманітність змісту правових конфліктів припускає використання різних способів і форм їх розв’язання, які утворюють певну систему розв’язання правових конфліктів. У концептуальному аспекті система розв’язання правових конфліктів є сукупністю організаційних і процедурно-процесуальних елементів, відповідно пов’язаних між собою, зокрема в ієрархічний спосіб. У межах цієї системи виділяють дві функціональні підсистеми: систему юрисдикції, в основі функціонування якої лежить принцип владно-примусового розв’язання правових конфліктів, і систему їх альтернативного розв’язання, основану на принципі компромісу.
    Обґрунтовано, що правозастосовна діяльність як юрисдикційна форма розв’язання правового конфлікту це цілеспрямована діяльність компетентних органів щодо його розвитку з використанням правових норм; це завершальний етап конфлікту, на якому припиняється протидія і суб’єкти за допомогою компетентних органів долають суперечності (повністю або частково), що спричинили конфлікт.
    11.Встановлено, що альтернативні форми розв’язання правових конфліктів є сукупністю процедур, які спрямовані на розв’язання правового конфлікту шляхом досягнення взаємоприйнятного результату, не наділені ознаками юрисдикційної форми і застосовуються до, під час або поза межами судового процесу.
    Визначено, що основними альтернативними формами розв’язання правових конфліктів є: переговори (коли конфлікти врегульовують сторони без участі інших осіб); посередництво (медіаторство), що означає врегулювання суперечки за наявності нейтрального посередника, який допомагає сторонам домовитися; третейський суд урегулювання суперечки за допомогою незалежної, нейтральної особи арбітра (чи групи арбітрів), який уповноважений винести обов’язкову для сторін ухвалу.
    З’ясовано, що альтернативні форми розв’язання правових конфліктів покликані нівелювати недоліки юрисдикційного способу розв’язання спорів і характеризуються гнучкістю, простотою та оперативністю. Вони не зменшують значущості інституту юстиції як основного механізму захисту прав людини від неправомірних дій, доповнюють його, а отже, мають розвиватися разом із цим інститутом.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. АлексеевС.С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация/ С.С.Алексеев // Сов. гос. и право. 1987. №6. С.1219.
    2. АндреевВ.И. Конфликтология: искусство спора, ведения переговоров, разрешения конфликтов/ В.И.Андреев. Казань: СКАМ, 1992. 138с.
    3. Антология мировой философии: в 4т. Сер.: Философ. наследие. М.: Мысль, 1971. Т.3. 761 с.
    4. АнцуповА.Я., ШипиловА.И. Проблема конфликта: аналитический обзор, междисциплинарный библиографический указатель/ А.Я.Анцупов, А.И.Шипилов. М.: ГАВС, 1992. 230с.
    5. АнцуповА.Я., ШипиловА.И. Конфликтология: учеб. для вуз./ А.Я.Анцупов, А.И.Шипилов. М.: ЮНИТИ, 1999. 551с.
    6. Арбитражный процесс в вопросах и ответах / под ред. В.В.Яркова. М.: Юристъ, 2001. 208с.
    7. БабаевВ.К. Правовые отношения/ В.К.Бабаев // Теория государства и права: учеб. / под ред. В.К.Бабаева. М.: Юристъ, 1999. Гл.22. С.411428.
    8. БабаевВ.К. Правомерное поведение. Правонарушения/ В.К.Бабаев // Теория государства и права: учеб. / под ред. В.К.Бабаева. М.: Юристъ, 1999. Гл.27. С.482503.
    9. БабаевВ.К. Теория государства и права: учеб./ под ред. В.К.Бабаева. М.: Юристъ, 2003. 592с.
    10. БандуркаA.M., ДрузьВ.А. Конфликтология: учеб. пособие для вуз./ A.M.Бандурка, В.А.Друзь. Харьков: Ун-т внутр. дел, 1997. 353с.
    11. БарановВ.М. Поощрительные нормы/ В.М.Баранов // Нормы советского права. Проблемы теории / под ред. М.И.Байтина и В.К.Бабаева. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. С.176184.
    12. БачининВ.А. Основы социологии права и преступности/ В.А.Бачинин. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. 306с.
    13. Бестужев-ЛадаИ.В. Социальное прогнозирование/ И.В.Бестужев-Лада // Социол. исслед. 2000. №1. С.3741.
    14. БобровникС.В. Правовий конфлікт: поняття, ознаки та різновиди / С.В.Бобровник // Вісн. Акад. прав. наук України. 2011. №1. С.2633.
    15. Большой толковый социологический словарь: в 2т. / сост. Джери Девид, Джери Джулия; пер. с англ. М.: ВЕЧЕ-АСТ, 2001. Т.1. 544c.
    16. БрильГ.Г. Юридическое разрешение социальных конфликтов в советском государстве в 1917 начале 1930-х гг.: дис. ... д-ра юрид. наук/ Г.Г.Бриль. Н.Новгород, 2002. 392с.
    17. Бурдьё П. Социология политики: пер. с фр. / сост., общ. ред. и предисл. Н.А.Шматко. М.: Socio-Logos, 1993. 336с.
    18. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [голов. ред. В.Т.Бусел, ред.-лексикогр.: В.Т.Бусел, М.Д.Василега-Дерибас, О.В.Дмитрієв, Г.В.Латник, Г.В.Степенко]. К.; Ірпінь: Перун, 2005. 1728с.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины