Вергун Денис Володимирович Соціокультурні контексти проектування та функціонування концепту іміджу : Вергун Денис Владимирович Социокультурные контексты проектирования и функционирования концепта имиджа Vergun Denis Vladimirovich Sotsiokul'turnyye konteksty proyektirovaniya i funktsionirovaniya kontsepta imidzha



  • Название:
  • Вергун Денис Володимирович Соціокультурні контексти проектування та функціонування концепту іміджу
  • Альтернативное название:
  • Вергун Денис Владимирович Социокультурные контексты проектирования и функционирования концепта имиджа Vergun Denis Vladimirovich Sotsiokul'turnyye konteksty proyektirovaniya i funktsionirovaniya kontsepta imidzha
  • Кол-во страниц:
  • 185
  • ВУЗ:
  • у Київському національному уні­верситеті імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2017
  • Краткое описание:
  • Вергун Денис Володимирович, молодший науковий спів­робітник Центру гуманітарної освіти НАН України: «Соціокультурні контексти проектування та функціонування концепту іміджу» (09.00.03 - соціальна філософія та філософія істо­рії). Спецрада Д 26.001.17 у Київському національному уні­верситеті імені Тараса Шевченка




    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    ЦЕНТР ГУМАНІТАРНОЇ ОСВІТИ НАН УКРАЇНИ
    на правах рукопису

    ВЕРГУН ДЕНИС ВОЛОДИМИРОВИЧ
    УДК 172:316.7
    СОЦІОКУЛЬТУРНІ КОНТЕКСТИ ПРОЕКТУВАННЯ ТА
    ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНЦЕПТУ ІМІДЖУ
    09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії
    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата філософських наук
    Науковий керівник –
    доктор філософських наук, професор
    Рижко Володимир Антонович
    КИЇВ — 2016
    ЗМІСТ
    ВСТУП.........................................................................................................................3
    РОЗДІЛ І. КОНЦЕПТ «ІМІДЖУ»: ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, ІСТОРІОГРАФІЯ
    ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ...............................................................10
    1.1. Концептуалізація поняття «образ» в контексті філософської
    рефлексії.....................................................................................................................10
    1.2. Генезис філософської концепції іміджу........................................................25
    Висновок І розділу.....................................................................................................38
    РОЗДІЛ ІІ. НЕКЛАСИЧНІ ТА ПОСТНЕКЛАСИЧНІ ФІЛОСОФСЬКІ
    ПРОЕКТИ ІМІДЖУ...............................................................................................40
    2.1. Феномен іміджу в сучасних наукових дослідженнях.....................................40
    2.2. Основні концептуальні підходи до вивчення іміджу......................................58
    Висновок ІІ розділу...................................................................................................78
    РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ
    ІМІДЖУ.....................................................................................................................81
    3.1. Людина як суб’єкт і об’єкт іміджу....................................................................81
    3.2. Лідерство як соціально-філософська проблема...............................................97
    Висновок ІІІ розділу................................................................................................122
    РОЗДІЛ ІV. ІМІДЖ КРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА
    ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ
    РЕАЛІЯХ.................................................................................................................124
    4.1. Основні технології формування міжнародного іміджу країни....................124
    4.2. Проблеми формування позитивного іміджу України на міжнародній
    арені..........................................................................................................................143
    Висновок ІV розділу................................................................................................159
    ВИСНОВКИ............................................................................................................162
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................172
    ВСТУП
    Актуальність теми дослідження. Тема людського існування є багатогранною
    та невичерпною. Існуючи у світі, трансцендуючи в навколишній світ, прагнучи
    опанувати його та знайти своє місце, людина водночас намагається зрозуміти,
    пізнати себе, свою сутність та потреби. Ще Сократом була проголошена теза
    «Пізнай себе!». Цей заклик зберігає свою актуальність і в наш час, ставить
    перед людиною завдання самоідентифікації, а через це – самоактуалізації та
    самореалізації. Лише таким чином можна здобути успішність та визнання в
    суспільстві, забезпечити повноцінність власного існування. Сучасний світ
    вимагає від людини відповідно реагувати на подразники зовнішнього життя,
    вміти швидко пристосовуватись до динамічно змінюваних обставин та подій.
    Власне, кордони життєвого світу сучасної людини значно розширюються,
    долаючи межі родинного кола, етнічної чи монокультурної належності. Людина
    відчуває вплив глобалізації на власну природу та соціальну сутність, стаючи
    співучасником подій, які відбуваються у найвіддаленіших від неї сферах,
    переживаючи власну співпричетність та конкретну міру відповідальності за них.
    В умовах поширення й домінування масової культури становище людини є ще
    більш проблемним. Адже часто їй пропонуються вже готові, ухвалені без її
    участі рішення, загальноприйняті стандарти поведінки, мислення, що з одного
    боку, спрощують її існування, проте з іншого – віддаляють від себе самої,
    заважаючи зрозуміти свої справжні потреби, духовні цінності. Втрата людиною
    себе, її «загубленість» у сучасному світі – тема не нова в сучасній філософії, до
    неї активно звертались екзистенціалісти, персоналісти, представники
    філософської антропології, психології тощо. Проте, її не можна вважати
    вичерпаною.
    Філософське дослідження концепту іміджу людини – складова проблеми
    людського самопізнання та самоідентифікації. Адже створюючи собі імідж,
    формуючи власний образ (свідомо чи неусвідомлено), людина пропонує себе
    світові: такою я бачу себе й очікую від навколишніх відповідного ставлення. З
    вдало створеного іміджу починається успіх у бізнесі, політиці, на естраді тощо.
    Тому не дивно, що в сучасному світі неабиякою популярністю й попитом
    користуються іміджмейкери та іміджмейкерство – окрема сфера професійної
    діяльності, головною метою діяльності якої є створення успішного та
    конкурентоздатного іміджу. Поняття іміджу щільно увійшло в наше життя, в
    мову. Імідж розуміється як набір масок, що є в розпорядженні людини, якими
    вона користується у відповідній ситуації. Здебільшого, розуміння іміджу
    зводиться до його зовнішніх проявів. Проте таке розуміння є спрощеним: імідж
    завжди тією чи іншою мірою пов’язаний з внутрішнім світом людини, з її
    установками щодо світу, розумінням себе. Все вище зазначене й обумовлює
    актуальність дослідження концепту іміджу в філософській площині. Зрозуміло,
    що таке дослідження не може носити суто теоретичного характеру й передбачає
    редукцію теоретичних висновків у практичну сферу людського, суспільного
    існування. Філософсько-теоретичне дослідження іміджу дозволить глибше
    зрозуміти й плідно застосовувати його в реальному житті.
    Стан наукового опрацювання проблеми. В межах класичної філософської
    парадигми концепт іміджу не був предметом особливої уваги філософів через
    його приземленість та ситуативну контекстуальність. Власне, й саме поняття
    іміджу виникає доволі пізно – у XVIII ст. Однак, базовим для нього є поняття
    образу, яке широко розглядалось та осмислювалось у філософії з найдавніших
    часів. Пошуки створення та аксіологічного наповнення ідеального людського
    образу характерні для філософської думки Платона, Арістотеля, Августина
    Блаженного, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, І. Канта, Е. Гуссерля, А. Гелена, А.
    Канарського, Е. Ільєнкова та інших.
    Тема іміджу знаходить своє філософське осмислення, починаючи з ХХ ст. в
    межах практичної філософії. Значну увагу приділяють їй представники
    постмодерної філософії, в першу чергу Ж. Бодріяр, Ж.-Ф. Ліотар, М. Фуко та
    інших. Вона артикулюється в роботах російських вчених – Д. Прігова, Г.
    Тульчинського, Л. Морєвої, І. Сощенко, І. Смірнова та інших. Актуалізується
    тема у соціально-філософських дослідженнях сучасності, зокрема в роботах П.
    Бурд’є, Ж. Ранс’єра, Г. Кортіана, Р. Ленуара, вітчизняних – В. Малахова, В.
    Бушанського, В. Фадєєва, Н. Паніної, О. Льовкіної та інших.
    Філософські рецепції соціального суб’єкта, що дозволили виявити ряд
    принципово важливих соціокультурних контекстів функціонування іміджу,
    представлені в роботах К. Маркса, М. Вебера, Х. Арендт, Х. Ортеги-і-Гассета, Т.
    Парсонса, Р. Мертона, М. Фуко, Ж.-Ф. Ліотара, Р. Барта. Соціальність, як
    основна властивість об’єкта і суб’єкта іміджу, розглядається багатьма
    зарубіжними і вітчизняними авторами, серед яких В. Бушанський, Е. Канетті, С.
    Кара-Мурза, Р. Ленуар, С. Фаєр, Ю. Хабермас, А. Цуладзе та інших.
    Дослідження впливу іміджу на соціального суб’єкта здійснюється в контексті
    проблем сучасного лідерства. Теоретичним підґрунтям лідерства є роботи
    Платона, Арістотеля, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск’є, Г.
    Гегеля, К. Маркса, Т. Карлейля, Ф. Ніцше, З. Фрейда, Е. Фромма, Т. Адорно та
    ін., в яких розроблялися ідеальні концепції лідерства. Різноманітні аспекти
    лідерства представлені працями: Ж. Блонделя, М. Вебера, У. Екстона, Г. Лебона,
    А. Петровського, Г. Саймона, Г. Тарда та ін. Соціально-філософський аспект
    проблеми досліджується такими російськими вченими як Г. Ашин, Ю. Гасіліна,
    Б. Кретов, О. Кудряшова, О. Сімагін. Серед українських науковців проблему
    лідерства досліджують Б. Кухта, М. Михальченко, А. Пахарєв, Ф. Рудич, Є.
    Суліма та інші.
    Концептуальне осмислення іміджевих технологій в сучасному світі багато в
    чому стало можливим завдяки розвитку теорії політичної комунікації, яку
    розробляли А.І. Соловйов, М.С. Вершинін, М.Н Грачов, М.М. Назаров,
    Почепцов та інші.
    Як зазначає Г. Почепцов, імідж – це готові інтерпретації світу, які дає нам сам
    світ. І ми активно користуємося ними. Утрируваний світ, репрезентований в
    іміджі, легше піддається розумінню, і ми спираємось на готові іміджеві схеми,
    коли інтерпретуємо нову реальність. Уявні світи мають також національний
    характер тому, що залежать від певного менталітету, культури населення [114, с.
    328].
    Значний внесок у розвиток теорії застосування ефективних політичних
    технологій конструювання необхідного образу в політичному процесі здійснили:
    Г. Алмонд, С. Верба, Р. Далтон, Н. Зінгейл, Д. Істон, У. Фланіган, Р. Хакфельд,
    що розглядали політичний імідж як невід’ємну частину політичної культури та
    вивчали його вплив на політичний процес. Основою для загального визначення
    місця і ролі політичних інформаційних технологій у сучасному політичному
    процесі послужили роботи таких зарубіжних авторів як Д. Белл, М. Кастельс, Е.
    Масуда, Е. Тоффлер.
    Попри все, при аналізі наукових праць із заявленої проблематики не виявлено
    концептуальної єдності у дослідженнях, що актуалізує обрану тему
    дисертаційної роботи.
    Об’єктом дослідження є феномен іміджу в соціокультурну просторі.
    Предметом соціокультурні контексти проектування та функціонування
    концепту іміджу.
    Мета дослідження полягає в доведенні положення про те, що імідж у
    соціальній площині є засобом регуляції суб’єкт-суб’єктних відносин,
    виступаючи, водночас, модальною характеристикою як суб’єкта, так і об’єкта
    соціальної взаємодії. Мета конкретизується в наступних завданнях:
    – дослідити в історико-філософській ретроспективі процес формування
    теоретичного концепту іміджу та його соціальну значимість;
    – розкрити особливості соціального змісту та функціонування феномену
    іміджу в сучасному світі;
    – з’ясувати соціокультурні контексти формування іміджу через експлікацію
    соціальної взаємодії;
    – виявити соціальний потенціал іміджу з точки зору його впливу на
    соціального суб’єкта в контексті проблем суспільного лідерства, маніпуляції
    свідомістю тощо;
    – здійснити комплексне соціально-філософське дослідження формування і
    трансляції міжнародного іміджу країни; з’ясувати специфіку та роль
    використання політичних технологій в цьому процесі;
    – дослідити особливості формування міжнародного іміджу України.
    Теоретико-методологічна база дослідження. Відповідно до завдань були
    використані аналітичний, порівняльно-історичний методи. Діалектичний метод
    дозволив виявити етапи розвитку свідомості – від «бездуховного» стану до
    абсолютного знання, діалектику самототожності й самотрансценденції. При
    дослідженні концепту іміджу виявили свою плідність феноменологічний метод,
    який дозволив розкрити та зрозуміти творчу природу образів, та метод
    компаративістики щодо розкриття ідеї самореалізації особи через її
    співвідносність з ідеєю людини та світу. Використання герменевтичного методу
    в дослідженні дозволяє тлумачити та інтерпретувати імідж як певну символічну
    сукупність, текстово-знакову систему, що піддається прочитанню за умови
    володіння семантикою даного тексту. При написанні роботи автор керувався
    принципами наукової об’єктивності, всебічності та міждисциплінарного підходу.
    Наукова новизна дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні
    практичної значущості та вагомості феномену іміджу для побудови оптимальної
    моделі системи соціальних взаємодій як всередині окремого соціуму, особи,
    країни або держави, так і на міжнародному рівні. В результаті дослідження
    обґрунтовані положення, що характеризуються науковою новизною та
    виносяться на захист.
    Вперше:
    – здійснено історико-філософську реконструкцію формування концепту іміджу,
    досліджені основні підходи до його вивчення. В традиційному суспільстві імідж
    людини, виступаючи наслідком засвоєної культурної норми, був засобом її
    вписання та ідентифікації з відповідною соціальною верствою. В
    посттрадиційному суспільстві імідж розглядається з позицій пануючого
    принципу «тілоцентризму» та забезпечує можливість прояву індивідуальних
    властивостей та характеристик людини, сприяючи задоволенню її амбіцій –
    політичних, кар’єрних, суспільних тощо;
    – розроблено теоретичну структурну модель іміджу за функціональним
    навантаженням, ознаками та видами: за об’єктом відображення, способом
    подачі, стратегією, носіями, формально-есенціальними ознаками, метою; за
    етичними, психологічними, соціологічними, культурно-історичними критеріями.
    Уточнено:
    – взаємозв’язок між поняттями «образ» та «імідж»: хоча у деяких мовних
    практиках значення образу та іміджу ототожнюється, поняття образу виступає
    родовим та базовим щодо поняття іміджу, визначаючи його змістовне
    навантаження;
    – в постмодерній філософії імідж розглядається з точки зору динамізму,
    симуляції сенсів, фрагментації життя та підміни реальності світом образів (в
    тому числі віртуальних), симулякрів. Це надає іміджу соціально-психологічного
    змісту, який розкривається у складності та проблемності самототожності,
    самоідентифікації, самотрансцендуванні та відповідальності сучасної людини;
    – соціокультурна природа іміджу: останній постає засобом несилового,
    нерепресивного, прихованого тиску іміджу на свою цільову аудиторію
    (суб’єктів) різними шляхами, в тому числі через маніпуляції, зміщення смислів
    та акцентів, навіювання, схиляння до дії тощо. Це робить необхідним залучення
    аксіологічної складової в соціально-практичний контекст його дослідження та
    використання.
    Дістало подальший розвиток:
    – феномен лідерства, який може розглядатися, по-перше, як різновид влади,
    носієм якої виступає одна людина або група осіб; по-друге, як соціальна позиція,
    пов’язана з прийняттям рішень; по-третє, як вплив на інших людей;
    – комплексне соціально-філософське дослідження процесу формування і
    трансляції міжнародного іміджу країни, що здійснюється як презентація її
    репутаційного статусу через рефлексію способів, за допомогою яких смисли,
    втілені у символічних структурах, служать утвердженню та підтриманню
    відповідних дискурсів та є результатом свідомого використання соціальнополітичних ресурсів і політичних технологій;
    – дослідження проблеми формування міжнародного іміджу України, який є
    потужним важелем впливу на громадську думку і соціальну практику.
    Пріоритетами, що забезпечують позитивний зміст іміджу, мають стати ідеї
    національно-культурної та історичної ідентичності, соціальної стабільності,
    національної свідомості тощо.
    Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути
    використані філософами, культурологами, соціологами, політологами, PRменеджерами, працівникам мас-медіа, рекламного та шоу-бізнесу для
    подальшого вивчення соціокультурного і праксеологічного контекстів іміджу,
    прогнозування перспектив його використання. Висновки та основні положення
    можуть застосовуватись при розробці курсів лекцій, проведення практичних
    занять та спеціальних курсів.
    Апробація результатів дослідження. Положення дисертації, її концептуальні ідеї
    обговорювались на п`яти наукових та науково-практичних конференціях.
    Публікації. Результати дослідженнях відображено в п`яти публікаціях у фахових
    виданнях.
    Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох
    розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних
    джерел. Загальний обсяг дисертації – 187 сторінки.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    1. В результаті проведеного дослідження виявлено, що імідж людини, будучи
    виявом її соціалізації, являється засобом регуляції суб’єкт-об’єктних відносин,
    виступаючи, водночас, модальною характеристикою як суб’єкта, так і об’єкта
    соціальної взаємодії. Цілісного філософського осмислення проблема іміджу
    здобуває в межах сучасної філософії, однак тема іміджу була актуальною для
    людини з найдавніших часів.
    Історичними етапами розвитку світогляду були міф, релігія та філософія, й
    кожен з цих етапів характеризує свій рівень самоусвідомлення особи: від
    повного розчинення, злиття з природою та соціумом, родом в умовах первісного
    міфологічного суспільства до індивідуалізації самоусвідомлення в умовах
    поширення філософського типу світогляду.
    В традиційному суспільстві самоусвідомлення людини відбувалося в межах
    уніфікованої загальноприйнятої традиції, пов’язаної з домінуванням певного
    типу культури, державної влади, соціальних зв’язків тощо. Держава створювала
    відповідні об’єктивні умови, в яких сама була зацікавлена, у свідомості людей
    закріплювалися загальноприйняті форми й категорії мислення, соціальні
    стандарти, рамки сприймання подій та явищ світу тощо. Так створювалися
    обставини для утвердження в суспільстві консенсусу щодо певної сукупності
    незаперечних істин, спільних та обов’язкових до виконання для всього
    населення країни. Переважно – це істини так званого здорового глузду, що
    забезпечували соціальний порядок, мир, злагоду, плідну працю, добробут
    суспільства. «Підкорення встановленому порядку є результатом домовленості
    між когнітивними структурами, які колективна історія (філогенез) й
    індивідуальна історія (онтогенез) втілила в тілах, та об’єктивними структурами
    світу, до якого вони застосовуються». [26, с.24]. Таким чином, в державі
    встановлювався символічний порядок, що був ґрунтовним й доволі міцним
    завдяки зовнішнім логічним зв’язкам та внутрішнім об’єктивним структурам
    соціального світу. Одночасно встановлювався й тип підкорення, який П. Бурд’є
    називає доксичним, що характеризується визнанням легітимності, зв’язком на
    несвідомому рівні з встановленим порядком. Йдеться про формування докси
    або догми, зафіксованої у людини на підсвідомому рівні, завдяки залученню
    ряду несвідомих структур до процесу символічного підкорення наряду зі
    структурами об’єктивними. Держава, усвідомлюючи важливість контролю над
    масовою культурою, над загальнодоступними культурними засобами впливу,
    трактувала їх як засоби управління масою.
    Культура з успіхом використовується у якості засобу навіювання або
    маніпулювання громадянами, як елемент успішної та сильної державної
    політики, через що з часом вона починає тяжіти до омасовління, втілюючись у
    феномені масової культури. Імідж людини в такому символічному суспільстві,
    як власне й будь-які інші характеристики людини, з необхідністю мав
    відповідати та відповідав доксі (догмі), фактично – соціальному статусу особи.
    Бажання проявити власну оригінальність розглядалось як порушення норми,
    руйнування порядку, тому в умовах такого суспільства йшлося про імідж як про
    образ, типовий для представників певного соціального стану, суспільної
    верстви тощо. Він не був і не міг бути індивідуалізованим, а відображав
    загальноприйняті уявлення, норми, традиції.
    Імідж людини, виступаючи наслідком засвоєної культурної норми, був засобом
    її вписання та ідентифікації з певною соціальною верствою, побудови
    оптимальної моделі системи соціальних взаємодій всередині суспільства
    (держави), встановлення символічного порядку панування й підкорення,
    легітимації соціальних норм. Соціальні ідентифікації передбачали вироблення
    образу ідеальної людини-представника свого класу, соціальної верстви, роду
    або клану. Слідування такому образу й складало сутність вибору іміджу
    особистості.
    В посттрадиційному суспільстві імідж розглядається з позицій пануючого
    принципу «тілоцентризму» та забезпечує можливість підкреслення
    індивідуальних властивостей та характеристик людини, сприяючи задоволенню
    її амбіцій – політичних, кар’єрних, соціальних тощо.
    2. Розроблена теоретична структурна модель іміджу сприяє поглибленому
    аналізу останнього з точки зору:
    – його функціонального навантаження (пізнавальна (інформаційна) функція;
    функції економії мислення соціальних суб’єктів; соціального оцінювання або
    номінативна; керівництва до дії або регулятивна функція; соціальнокомунікативна; самореалізації, самототожності та самотрансцендування та
    адресна функції);
    – рівнів сприйняття (само-імідж, пропонований та сприйнятий імідж) та
    характерних рис існування іміджу (виявляє своє існування лише в умовах
    суспільства; суб’єктом іміджу завжди виступає людина; характеристики іміджу
    залежать не лише від самого об’єкта, але й від особливостей конкретного
    суспільства; усталений імідж визначає характер подальшого сприйняття
    об’єктів, сприяє формуванню стійкого ставлення до даного об’єкта, слугує
    підставою для суб’єктивного вибору адекватної моделі поведінки тощо);
    – за ознаками та видами: об’єкт відображення, спосіб подачі, стратегії, носії,
    формально-есенціальні ознаки, мета;
    – етичних, психологічних, соціологічних, культурно-історичних критеріїв
    іміджу.
    3. Поняття «образ» та «імідж» є взаємопов’язаними, при чому поняття образу
    виступає родовим та базовим щодо поняття іміджу, визначаючи його змістовне
    навантаження. Тема образу людини у класичній філософії розглядалась та
    досліджувалась на більш загальному теоретичному рівні – в контексті
    когнітивної, етичної, естетичної проблематики. Результатом таких досліджень
    стало створення певного трансцендентального ідеалу людини, в межах якого
    увага сконцентровувалась на людській духовності, її внутрішньому світі.
    Теоретичний ідеал відображався в соціально затребуваному образі людини, що
    містив строгі вимоги до того, якою вона має бути, щоб отримати соціальне
    визнання. У початковому своєму значенні поняття іміджу використовувалось
    для позначення зовнішніх характеристик – образу як картинки, презентації
    об’єкта. Надалі його змістовне навантаження було розширене та поглиблене до
    праксеологічних, психологічних, культурно-історичних, соціологічних,
    аксіологічних, семантичних та інших конотацій. Імідж визначається як цілісний,
    якісно визначений образ об’єкта, що стійко існує та відтворюється в масовій або
    індивідуальній свідомості.
    4. В постмодерній філософії імідж розглядається з точки зору динамізму,
    симуляції сенсів, фрагментації життя та підміни реальності світом образів (в
    тому числі віртуальних), симулякрів. Відбувається перехід від статусної
    ідентифікації особистості до рольової. Це надає іміджу соціальнопсихологічного змісту, який розкривається у складності та проблемності
    самототожності, самоідентифікації, самотрансцендуванні та відповідальності
    сучасної людини. Якщо статусний світ побудований ієрархічно-вертикально, то
    рольовий – горизонтально, в ньому нівелюються всі статуси, соціальні індивіди
    з точки зору їхнього потенціалу стають рівнозначними один одному.
    Усвідомлюючи власну неповторність та оригінальність, людина прагне
    маніфестувати це усвідомлення різноманітними способами. Імідж виникає та
    коригується в результаті сприйняття та супутнього фільтрування інформації, що
    надходить із зовнішнього середовища про даний об’єкт крізь мережу діючих
    стереотипів. В умовах масового суспільства іноді маніфестування людиною
    себе виявляється у «втечі» від себе. Абсолютизація свободи призводить до її
    подолання, відмови від відповідальності за її наслідки, розмивання меж та
    втрату сенсів самої особистості. В гонитві за свободою та неповторністю
    руйнується цілісність особистості, вона набуває рис калейдоскопічної
    фрагментарності на фоні множинності сенсів та їх розуміння.
    5. Досліджений соціальний потенціал іміджу з точки зору його впливу на
    соціального суб’єкта в контексті проблем суспільного лідерства, маніпуляції
    свідомістю тощо. З’ясовані соціокультурні контексти формування іміджу через
    експлікацію соціальної взаємодії між суб’єктом та об’єктом.
    Людина, а також ринково, політично чи соціально орієнтовані результати її
    діяльності: ідеї, товари, послуги – все це являється об’єктом іміджу. Водночас,
    людина, в свідомості якої формується імідж даного об’єкта – це суб’єкт іміджу.
    Уявлення про суб’єктів іміджу формуються на підставі безпосередніх контактів,
    насамперед, на основі символічних уявлень у межах суспільних комунікацій.
    Вибудовується воно внаслідок злиття уявлень суб’єкта іміджу про себе і
    зафіксованих засобами масової комунікації думок про нього. У якості об’єкта
    іміджу може поставати все, що здатне скласти певне враження на людей.
    Загальні характеристики іміджу об’єкта (валентність, сила, визначеність) також
    залежать від особливостей конкретного суспільства (його цінностей, норм,
    традицій, установок тощо). Тож людина, як істота соціальна, може поставати як
    суб’єктом, так і об’єктом іміджу.
    Розуміння людини як суб’єкта іміджу дозволяє проаналізувати філософські
    рецепції соціального суб’єкта. У античній філософії уявлення про соціальний
    суб’єкт мало переважно онтологічний характер. В середні віки, особливо в
    філософії Нового часу, гносеологічний суб’єкт виступає перетвореною формою
    уявлень щодо соціального суб’єкта. З кінця ХІХ ст. уявлення про соціальний
    суб’єкт виражають соціальну природу людини. У філософії ХХ ст. з’явилися
    нові виміри поняття соціального суб’єкта: ним позначали не пролетаріат, а
    народні чи суспільні маси, що увібрали в себе «прошарки» попереднього
    класового суспільства. Оперуючи уявленнями про соціальні позиції та ролі,
    структурний функціоналізм розглядає соціального суб’єкта як похідного від
    функціонування об’єктивних соціальних структур.
    У філософії постмодернізму соціальний суб’єкт втрачає соціальне обличчя та
    творчу індивідуальність, персональні духовні риси й самототожність,
    «розчиняючись» у тексті, дискурсі, несвідомому, зберігаючи здатність до
    пародійного цитування, декострукції та гри. Актор заміщує соціального
    суб’єкта в постмодерністській ситуації «смерті суб’єкта». Наряду з такими
    уявленнями вельми продуктивними є сучасні спроби теоретичної «вбудови»
    соціальності в людську тілесність. Такі дослідження інспірують
    антропологічний оптимізм «відродження суб’єкта» в сучасній культурі. Отже,
    еволюція соціального суб’єкта охоплює його зміни від онтологічного до
    гносеологічного (класична філософія) та соціального (некласична) змісту, від
    «смерті» до «відродження» суб’єкта в філософії постмодернізму.
    Суб’єкт іміджу формує герменевтику розуміння, специфіку внутрішнього змісту
    та ціннісно-функціональне його навантаження. В сучасному світі імідж
    перетворюється на елемент міфотворчості та набуває характеру техніки
    навіювання потрібних значень, маніпулювання свідомістю. Він стає
    самостійним феноменом, набуваючи власних функцій, структуруючись та
    перетворюючись на потужну техніку впливу на індивідуальну та суспільну
    свідомість, на засіб конкурентної боротьби, несилового примусу, формування
    суспільної думки, загальних настроїв та очікувань. Контрольованість процесу
    створення іміджу відкриває широкі можливості для прагматично-утилітарного
    його використання. Імідж використовується для формування й маніпулювання
    суспільними настроями, діями, процесами, що робить його доволі небезпечною
    зброєю в «нечистих руках». Адже в результаті маніпуляцій суб’єкт іміджу
    трансгресує до рівня об’єкта маніпуляцій, втрачаючи незалежність мислення,
    власну цілісність.
    6. Дістало подальший розвиток дослідження соціального потенціалу іміджу з
    точки зору його впливу на соціального суб’єкта в контексті проблем суспільного
    лідерства. Лідерство – універсальний за своєю природою феномен суспільного
    життя. Воно присутнє в будь-якій сфері людської діяльності, для існування якої
    потрібна стратифікація: виділення керівників і підлеглих, лідерів і
    послідовників.
    В сучасній науці існує декілька основних підходів щодо визначення та
    трактування лідерства: соціологічний підхід розглядає лідерство в межах
    соціальної системи; психологічний підхід досліджує особливості постаті лідера
    та його вплив на інших; економічний підхід розкриває лідерство як ефективні та
    успішні інновації у високотехнологічному бізнесі, домінування за показниками
    діяльності підприємства; управлінський підхід – лідерство охоплює розробку,
    планування, прийняття рішень, мотивування, організацію, наділення
    повноваженнями і спрямування діяльності людей на досягнення конкретних
    цілей; політологічний підхід – політичне лідерство – це процес взаємодії між
    людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють
    легітимний вплив на суспільство, яке добровільно віддає їм частину своїх
    політико-владних повноважень і прав.
    Філософський підхід узагальнює різноманітні тлумачення лідерства, сутність
    якого розкривають численні концепції та теорії, що склалися в історії та
    соціальній філософії. Теоретики-класики намагалися осягнути та розробити
    ідеальні концепції лідерства. Сучасні дослідники аналізують не ідеали
    лідерства, а те, яким воно є насправді.
    Таким чином, в межах соціально-філософського пізнання феномен лідерства
    може розглядатися, по-перше, як різновид влади, носієм якої виступає одна
    людина або група осіб; по-друге, як соціальна позиція, пов’язана з прийняттям
    рішень; по-третє, як вплив на інших людей. Така диференціація у тлумаченні
    поняття свідчить про те, що на початку XXІ ст. проблема лідерства набула
    міждисциплінарного характеру.
    7. Досліджені основні соціально-філософські аспекти та концепції формування
    міжнародного іміджу країни як важливого інструменту політичної, соціальної,
    економічної стабільності суспільства. Визначено роль і значення сучасних
    політичних технологій для оптимізації зовнішньополітичного іміджу країни,
    вивчені інформаційно-когнітивні та онтологічні підстави його творення.
    Формування і трансляція міжнародного політичного іміджу – це складний і
    багатоступінчатий процес, що включає в себе стадії. Найбільш важливими є:
    визначення очікувань і вимог цільової аудиторії до політичного лідера чи партії;
    впровадження необхідних характеристик у імідж; просування сформованого
    іміджу за допомогою засобів масової комунікації; постійне коректування
    основних параметрів іміджу відповідно до потреб цільової аудиторії. Імідж
    країни функціонує як образ-уявлення, в якому поєднуються зовнішні і
    внутрішні характеристики об’єкта, структура і зміст яких відображають
    соціальну реальність. Імідж включає семіотичні, когнітивні і власні образні
    складові, в ньому поєднано раціональні (судження) і емоційні (відносини,
    оцінки), усвідомлені і малоусвідомлені компоненти.
    Конструювання іміджу країни здійснюється через позиціонування унікальності,
    особливих рис, властивостей країни (держави) як психологічно сприйманого
    об’єкта з метою підвищення репутаційного статусу для соціальних суб’єктів.
    Імідж в просторі соціального пізнання та соціально-філософської рефлексії
    відображає соціальну реальність, містить символи, міфи, стереотипи і включає
    семіотичні, когнітивні й образні складові. Інформаційно-когнітивна складова
    іміджу країни включає: знання про сучасну соціально-політичну, економічну та
    культурну реальність; знання про історичне минуле; аксіологічно-пізнавальні
    оцінки. В цілому, це уявлення про країну, що існують у свідомості різних груп
    та зовнішніх суб’єктів сприйняття. Таким чином, імідж країни опосередковано
    у вигідному світлі відображає базові національні цінності й прагнення держави
    щодо їх ствердження та просуванні на міжнародному просторі.
    Імідж країни − це динамічний комплекс об’єктивно існуючих, сформованих як
    цілеспрямовано, так і стихійно, суб’єктивно сприйманих характеристик
    конкретної країни, який склався в масовій свідомості аудиторії і має емоційне
    забарвлення. Імідж країни являє собою актуальний образ, що формується
    протягом тривалого періоду часу на основі умовно-статичних характеристик:
    географічного розташування, кліматичних особливостей, етнічного та
    релігійного складу населення, культурно-історичних і ін.
    Імідж держави включає в себе уявлення про політичну організацію суспільства,
    владні інститути, механізми реалізації влади, він формується в порівняно
    короткий часовий період і володіє великими можливостями трансформації,
    ґрунтуючись переважно на умовно-динамічних характеристиках, таких як
    політико-правова система, рівень розвитку економіки, ступінь розвитку
    демократичних інститутів тощо. Отже, імідж держави – структура більш
    динамічна, що легше піддається коригуванню. Зовнішньополітичний імідж
    держави – це цілеспрямовано сформований образ країни, покликаний чинити
    вплив (емоційний, політичний, економічний тощо) і формувати суспільну думку
    про неї серед закордонної аудиторії. Найважливішого значення для формування
    позитивного іміджу як країни, так і держави, у світовому співтоваристві, має
    позитивна самоідентифікація громадян зі своєю країною (державою).
    Політичні технології забезпечують формування іміджу країни і являють собою
    сукупність послідовно застосовуваних процедур, прийомів і способів діяльності,
    спрямованих на найбільш оптимальну і ефективну реалізацію цілей і завдань
    конкретного суб’єкта. Вони розглядаються як системний процес обміну
    інформаційними потоками на міжнародному рівні, призначений забезпечити
    формування та підтримання позитивного міжнародного політичного іміджу
    країни й просування її національних інтересів. Щоб імідж країни був стійким,
    він повинен будуватися на чіткій, що не піддається впливу часу, платформі –
    філософії, цілях та цінностях. Експлікація і репрезентація позитивного іміджу
    здійснюється на двох рівнях: саморефлексії експертів і символічному
    конструюванні за допомогою політичних технологій, PR та ЗМІ. Отже, імідж
    країни – це не тільки відображення дійсності, а й її реконструкція за допомогою
    інформаційно-комунікаційних, політичних технологій.
    8. Дослідження проблемності формування міжнародного позитивного іміджу
    України доводить, що імідж є потужним важелем впливу на громадську думку і
    соціальну практику. Для підвищення ефективності репутаційного статусу
    України необхідно використовувати всі комунікаційні канали та практики
    органів державної влади. Оптимізація репутаційного статусу України потребує
    не лише економічного зростання і технологічної модернізації, а й реального
    оновлення існуючої політичної системи. Причинами, що гальмують даний
    процес, є: відсутність чіткої продуманої державної політики щодо формування
    іміджу країни, низький рівень активності органів виконавчої влади,
    недосконалість окремих положень законодавчого регулювання, недостатня
    інтегрованість України у міжнародний інформаційний простір, слабка
    матеріально-технічна база тощо.
    Пріоритетами, що забезпечують позитивний зміст іміджу, мають стати ідеї
    національно-культурної та історичної ідентичності, соціальної стабільності,
    національної свідомості та толерантності; використання героїчного історичного
    пафосу, наукових досягнень світового рівня; поширення інформації про
    перспективні галузі української економіки як символи української національної
    ідентифікації тощо. Успішний імідж залежить від якості інформаційнокомунікаційних технологій, від сили їх впливу на соціальних суб’єктів,
    насиченості їхнього змісту. В сучасних умовах актуалізується потреба у
    суспільно-політичній стабілізації та національній консолідації, дієвим
    чинником яких є розвиток громадянського суспільства як фактору ініціювання
    та оптимізації позитивного міжнародного іміджу України.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины