Плашовецький Олександр Андрійович Кримінально-правова диферен­ціація віку : Плашовецький Александр Андреевич Уголовно-правовая дифференциация возраста Plashovetsky Alexander Andreevich Criminal-legal differentiation of age

Краткое описание

Плашовецький Олександр Андрійович, аспірант кафедри кримінального права та кримінології ПВНЗ «Львівський уні­верситет бізнесу та права»: «Кримінально-правова диферен­ціація віку» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). Спецрада К 35.052.23 у Націо­нальному університеті «Львівська політехніка»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЛЬВІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ ТА ПРАВА»
На правах рукопису
ПЛАШОВЕЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
УДК 35.078.1+351.853
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ВІКУ
Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-
виконавче право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Марисюк Костянтин Богданович
доктор юридичних наук, доцент
Львів - 2017
Зміст
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4-11
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКУ ОСОБИ У ВІТЧИЗНЯНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ 12-56
1.1. Поняття віку особи та його диференціація в кримінальному праві.. 12-24
1.2. Історія розвитку законодавства про вік суб’єкта злочину 24-42
1.3. Історія розвитку законодавства про вік потерпілого від злочину 41-54
Висновки до розділу 1 54-56
РОЗДІЛ 2. ВІК ЯК ОЗНАКА СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ 57-105
2.1. Сутність, періодизація та кримінально-правове значення віку, з якого
може наставати кримінальна відповідальність 57-84
2.2. Вік як ознака спеціального суб’єкта злочину 85-94
2.3. Проблеми вікової неосудності 93103
Висновки до розділу 2 104-105
РОЗДІЛ 3. ВІК ЯК ОЗНАКА ПОТЕРПІЛОГО ВІД ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ 106-160
3.1. Кримінально-правове значення віку потерпілого від злочину 106-125
3.2. Малолітній або похилий вік потерпілого від злочину як обставина, що
обтяжує покарання 125-148
3.3. Вік потерпілого як кваліфікуюча ознака в статтях Особливої частини
Кримінального кодексу України 148-158
Висновки до розділу 3 159-160
ВИСНОВКИ 161-165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 166-188
ДОДАТКИ 189-200
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров’я
ВССУ - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
ВСУ - Верховний Суд України ЄС - Європейський Союз
КК України - Кримінальний кодекс України 2001 р.
КМУ - Кабінет Міністрів України
Конвенція - Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р.
КПК України - Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р. КС України - Конституційний Суд України
РСФРР - Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
РРФСР - Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
СК України - Сімейний кодекс України
УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР - Українська Соціалістична Радянська Республіка
УНР - Українська Народна Республіка
ЦК України - Цивільний кодекс України
ВСТУП
Актуальність теми. Вік - одна з найважливіших та найскладніших категорій у науці. Уже найзагальніше, формальне його визначення має два значення, кожне з яких широко застосовуються як в історико-біологічних науках, так і в науках про неживу матерію - це абсолютний і умовний вік. Важливе значення має вік для юридичних наук, зокрема для кримінального права.
У кримінальному праві вік здебільшого розглядають як ознаку суб’єкта злочину. Законодавче визначення віку суб’єкта злочину обмежується кількісним визначенням мінімальної вікової межі, з якої може наставати кримінальна відповідальність, а саме - передбаченням, з якого віку може наставати кримінальна відповідальність та за які злочини. Це законодавче положення стосується лише суб’єкта злочину, хоча вік тісно взаємозв’язаний і з кримінально-правовим статусом потерпілого від злочину. Привілейоване становище поряд з іншими потерпілими від злочину, відповідно до Кримінального кодексу України, мають малолітні, неповнолітні та особи похилого віку.
Встановлення вікових меж настання кримінальної відповідальності та вдосконалення кримінально-правової охорони потерпілих різних вікових груп є важливим напрямом кримінальної політики будь-якої держави. Вік багато в чому визначає потреби, життєві цілі людей, коло їхніх інтересів, спосіб життя, що не може не позначатися на протиправних діях особи. Якщо людина зрілого віку в сучасних умовах може ставити перед собою соціальні завдання і успішно вирішувати їх, то неповнолітні особи й особи похилого віку далеко не завжди здатні самостійно створювати адекватні своїм потребам життєві умови, усвідомлювати свої дії та керувати ними. Відповідно потрібний диференційований підхід як під час здійснення кримінально-правового захисту, так і у разі притягнення до кримінальної відповідальності осіб різних вікових груп.
Актуальність вибраної теми зумовлюється і тим, що визначення понять «вік», «немовля», «малолітня особа» законодавець залишив на розсуд осіб, які керуються нормами кримінального законодавства у своїй практичній діяльності.
Теоретичним дослідженням різноманітних аспектів кримінально- правової диференціації віку особи приділяли увагу такі вчені, як
А. Андрушко, Д. Бараненко, В. Бурдін, М. Вовк, Т. Гончарова, О. Гришко, В. Грищук, С. Денисов, О. Зайцев, Т. Іванюк, М. Короленко, В. Лень, Р. Максимович, К. Марисюк, Н. Мирошниченко, В. Мороз, В. Павлов, А. Павловська, Т. Приходько, О. Сапожнікова, А. Строган, Я. Ступник, В. Терентьєв, Н. Юзікова.
Визнаючи вагомий внесок згаданих вчених у вирішення заявленої проблематики, слід все ж зауважити про відсутність комплексних монографічних робіт, присвячених саме кримінально-правовій диференціації віку. Наявні напрацювання здебільшого узагальнені й не вирізняються детальною характеристикою саме питань кримінально-правової диференціації віку, що залишає чимало вільних зон для наукового пошуку.
Отже, тема дисертаційного дослідження є актуальною та перспективною у науковому плані.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Наукове дослідження виконано відповідно до положень розділу 4 Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», схваленої Указом Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015; розділу 4 Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 25.08.2015 р. № 511/2015, Постанови НАН України від 20.12.2013 р. № 179 «Про Основні наукові напрями та найважливіші проблеми фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук Національної академії наук України на 2014-2018 роки» та рекомендацій Ради президентів академій наук України для ВНЗ щодо виконання досліджень за пріоритетними науковими напрямами досліджень (п. 3.4 «Політико-правові науки»); в межах
НДР Приватного вищого навчального закладу «Львівський університет бізнесу та права».
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний правовий аналіз особливостей кримінально-правової диференціації віку особи.
Завдання дисертаційної роботи сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають утому що необхідно
- проаналізувати поняття віку особи та особливості його диференціації в кримінальному праві та сформулювати власне визначення поняття «вік особи»;
- дослідити історію розвитку законодавства про вік суб’єкта злочину;
- охарактеризувати особливості становлення та розвитку законодавства про вік потерпілого від злочину;
- визначити сутність віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;
- висвітлити особливості періодизації та кримінально-правове значення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;
- проаналізувати мінімальну вікову межу суб’єкта злочину та визначити можливості її коригування;
- розглянути особливості віку як ознаки спеціального суб’єкта злочину;
- дослідити кримінально-правове значення віку потерпілого від злочину;
- проаналізувати малолітній або похилий вік потерпілого від злочину як обставину, що обтяжує покарання;
- визначити особливості віку потерпілого як кваліфікуючої ознаки в статтях Особливої частини Кримінального кодексу України;
- сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке стосується віку особи в кримінальному праві.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що зумовлюють особливості кримінальної відповідальності осіб різних вікових категорій, а також відносини, які визначають роль потерпілих осіб похилого віку та неповнолітніх у кримінальному праві.
Предмет дослідження - кримінально-правова диференціація віку особи.
Методи дослідження. Методи дослідження вибрано відповідно до поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта і предмета дисертаційного дослідження.
На всіх етапах дисертаційного дослідження використовувалися загальні методи наукового пізнання (діалектичний, спостереження, порівняння, абстрагування, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного).
В основу дисертації покладено діалектичний метод дослідження правових явищ, за допомогою якого досліджено поняття віку як правової категорії (підрозділ 1.1). Історичний та історико-правовий методи були використані під час дослідження становлення та розвитку законодавства щодо вікових особливостей суб’єкта злочину та потерпілих (підрозділи 1.2 і 1.3). Формальний, системно-структурний та формально-юридичний методи дозволили проаналізувати сутність та періодизацію віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (підрозділ 2.1).
Порівняльно-правовий метод застосовувався в процесі порівняння КК України із законодавчими актами зарубіжних країн (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Статистичний метод здебільшого використовувався під час розгляду питань, пов’язаних з віковими особливостям окремих потерпілих (підрозділ 3.1). Системний, спеціально-юридичний, функціональний методи здебільшого використовувались під час розгляду питань щодо віку як ознаки суб’єкта в кримінальному праві, а також під час дослідження віку як ознаки потерпілого від злочину (розділ 2, розділ 3).
Під час формулювання висновків до розділів та загальних висновків були використані методи узагальнення та прогнозування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у межах зазначеної роботи вперше комплексно досліджено особливості кримінально- правової диференціації віку особи. На підставі результатів дослідження ми особисто сформулювали та обґрунтували наукові положення, висновки та пропозиції, які характеризуються тим чи іншим ступенем новизни:
вперше:
- запропоновано закріпити на законодавчому рівні поняття «немовля», під яким пропонується розуміти дитину віком до одного року, а також, з метою ефективнішого захисту цих дітей, - доповнити склади злочинів, які передбачають кримінальну відповідальність за посягання на неповнолітніх або (і) малолітніх, ознакою, яка б передбачала відповідальність за вчинення аналогічних дій щодо немовлят;
- запропоновано закріпити на законодавчому рівні поняття «вікова неосудність», вважаючи її характерними рисами: досягнення особою встановленого віку настання кримінальної відповідальності; підтверджений результатами психолого-психіатричної експертизи факт наявності відставання в психічному розвитку, не пов’язаного з психічним розладом; обумовлену наявністю відставання в психічному розвитку, не пов’язаного з психічним розладом, нездатність особи до усвідомлення суспільно небезпечного характеру (фактичного характеру і соціальної значущості) своїх дій;
- обґрунтовано необхідність визнання скоєння злочину особою похилого віку обставиною, яка пом’якшує покарання, у зв’язку з чим запропоновано ч. 1 ст. 66 КК України доповнити пунктом 10 такого змісту: «вчинення злочину особою похилого віку».
удосконалено:
- нормативне розуміння поняття «вік особи», під яким у широкому значенні пропонується розуміти календарний період, починаючи від дня народження до будь-якого хронологічного моменту в її житті, а у вузькому значенні - календарний період психофізіологічного стану особи, з яким пов’язані біологічні, соціально-психологічні та юридичні зміни і наслідки;
- підходи до періодизації віку потерпілих, яких запропоновано розділити на такі категорії: новонароджена дитина -дитина віком до одного місяця; немовля -дитина віком до одного року; малолітня дитина -дитина віком до чотирнадцяти років; неповнолітня дитина -дитина віком до вісімнадцяти років; дорослі особи (жінки з 18 до 55 років, чоловіки з 18 до 60 років); особи похилого віку (жінки віком від 55 років, чоловіки віком від 60 років);
- ідеї щодо доцільності закріплення у вітчизняному кримінальному законодавстві пом’якшеної (т. зв. «пільгової») кримінальної відповідальності осіб у віці 18-21 рр. або ж застосування до них норм, які стосуються кримінальної відповідальності неповнолітніх, у випадку встановлення щодо останніх виключних обставин (наприклад, відсталість у психічному розвитку, збіг сімейних чи інших тяжких особистих обставин тощо).
набули подальшого розвитку:
- пропозиції щодо необхідності зниження законодавчо закріпленого мінімального віку кримінальної відповідальності, у зв’язку з чим запропоновано загальний вік останньої зменшити до 15 років, а знижений - до 13 років, що пояснюється швидшим темпом розвитку сучасних дітей та сприятиме запобіганню злочинності у цій групі населення;
- твердження про історичну обумовленість нормативного закріплення питань диференціації віку у вітчизняному кримінальному законодавстві. Встановлено, що перші приписи, які встановлювали особливі правила відповідальності неповнолітніх осіб, з’явились ще в уставах князів Володимира та Ярослава Мудрого, а осіб, які досягли похилого віку, - у «Правах, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що результати наукових досліджень, сформульовані у висновках та рекомендаціях, можуть бути використані:
у науково-дослідній сфері - для подальшого розроблення наукових положень про диференціацію віку особи у кримінальному праві;
у правотворчості - для надання пропозицій щодо вдосконалення Кримінального кодексу України щодо корегування положень, пов’язаних з диференціацією віку особи, зокрема - щодо криміналізації жорстокого поводження з особами похилого віку;
у правозастосовній діяльності - для надання пропозицій щодо вдосконалення діяльності правоохоронних та судових органів України у питаннях визначення віку суб’єкта злочину та потерпілого (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Г оловного управління Національної поліції у Львівській області від 4 жовтня
2016 р.);
у навчальному процесі - під час викладання дисциплін «Кримінальне право», «Кримінологія», «Основи кримінально-правової кваліфікації», похідних від них спеціальних курсів та дисциплін у вищих навчальних закладах та на факультетах юридичного спрямування, а також під час написання монографій, підручників, посібників (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес ПВНЗ «Львівський університет бізнесу та права» від 15 січня 2016 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного наукового пошуку автора. Сформульовані положення, узагальнення, оцінки та висновки автор одержав особисто.
Апробація результатів дисертації. Одержані у процесі дослідження висновки, узагальнення і пропозиції здобувача оприлюднювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Україна і світ в контексті глобальних трансформацій» (м. Львів, 16-17 травня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегії політики безпеки у ХХІ столітті» (м. Львів, 23-25 жовтня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Безпека, екстремізм, тероризм» (м. Львів, 23-24 квітня 2015 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ - 2016» (м. Львів, 16 січня 2016 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у десяти наукових працях, зокрема у п’яти наукових статтях, опублікованих у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук, одній статті, опублікованій у науковому виданні іноземної держави, та чотирьох тезах наукових доповідей. Усі наукові праці, в яких відображено основні положення роботи, написані без співавторів.
Структура дисертаційної роботи визначається її метою та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (223 найменування) і трьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок, з них основний текст займає 165 сторінок, список використаних джерел - 23 сторінки, додатки - 12 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження містить теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється у здійсненні комплексного аналізу питань кримінально-правової диференціації віку та у формулюванні науково обрунтованих пропозицій щодо вдосконалення останньої. Основні висновки за результатами досліджень такі:
1. Вік особи варто розглядати у широкому та вузькому значенні. Під віком особи в широкому значенні слід розуміти календарний період від дня народження до будь-якого хронологічного моменту в її житті. У вузькому значенні - це календарний період психофізіологічного стану особи, з яким пов’язані біологічні, соціально-психологічні та юридичні зміни та наслідки. Кримінально-правове значення віку пов’язане не тільки з інститутом суб’єкта злочину, а й з інститутом потерпілого від злочину.
Диференціація віку особи у кримінальному праві виконує дві функції: виділення різних кримінально-правових підходів до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, залежно від їхнього віку і психічного розвитку, а також тяжкості вчиненого діяння (вік як привілейована ознака); і встановлення ряду негативних наслідків, які можуть бути застосовані до особи, що вчинила діяння, заборонене кримінальним законом, з урахуванням віку потерпілого від злочину (вік як кваліфікуюча ознака).
2. Історія становлення кримінального законодавства щодо віку особи має давні корені. Ще в часи Київської Русі була передбачена можливість притягати до кримінальної відповідальності з 8-річного віку. Вік як ознака суб’єкта злочину, починаючи з Х ст., характеризується тенденцією збільшення. Проте у період зростання злочинності неповнолітніх у країні перевагу замість виховних заходів державного примусу надавали каральним і водночас мінімальний вік, з якого настає кримінальна відповідальність, законодавець зменшував.
3. Вік як ознака потерпілого був відомий ще у часи Київської Русі. Проте більшість норм кримінального законодавства до ХІХ ст. безпосередньо не зазначали вік потерпілого (у деяких з них є пряма згадка про неповнолітніх або малолітніх осіб, вік яких можна визначати за аналогією з віком настання кримінальної відповідальності, в інших статтях - немає). Були також статті, які просто згадували новонароджених, дітей, як повнолітніх, так і неповнолітніх, а також осіб похилого віку. Загалом історія кримінально-правової охорони неповнолітніх та осіб похилого віку в Україні віддзеркалювала загальноєвропейську тенденцію цього захисту та стала своєрідним еталоном, що визначив напрям подальшого розвитку ювенального кримінального права.
4. Законодавче визначення віку суб’єкта злочину обмежується кількісним визначенням мінімальної вікової межі, з якої може наставати кримінальна відповідальність, а саме - передбаченням, з якого віку може наставати кримінальна відповідальність та за які злочини.
Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, необхідно знизити: загальний вік повинен становити 15 років, а знижений - 13 років. Це необхідно для того, щоб запобігти вчиненню нових злочинів малолітніми та неповнолітніми особами, які впевнені, що не підлягають кримінальній відповідальності за скоєння злочину, що вони «недоторканні» перед кримінальним законом.
5. Законодавець у КК України 2001 р. вперше в історії розвитку українського кримінального законодавства особливостям відповідальності неповнолітніх присвятив окремий розділ. Натомість особливостям похилого віку суб’єкта злочину законодавець не приділив належної уваги.
На думку дисертанта, вчинення злочину особою похилого віку слід визнати на законодавчому рівні обставиною, яка пом’якшує покарання. Відповідно ч. 1 ст. 66 КК України слід доповнити пунктом 10 такого змісту: вчинення злочину особою похилого віку.
6. У разі виявлення стану вікової неосудності у неповнолітньої особи доцільно надати їй привілейоване становище порівняно з іншими суб’єктами злочинів, оскільки її стан знижує суспільну небезпеку. Також доцільно стан вікової неосудності на законодавчому рівні зарахувати до обставин, що пом’якшують покарання.
7. Вік потерпілого - це важлива ознака потерпілого, яка характеризує календарний період його психофізіологічного стану та має важливе значення для кваліфікації злочинів. Крім того, вік потерпілого використовується законодавцем як у Загальній частині КК України, так і в Особливій частині КК. Слід зазначити, що в Загальній частині (ч. 6 ст. 67 КК) вік потерпілого розглядається як обставина, яка обтяжує покарання, а в Особливій частині КК здебільшого як кваліфікуюча ознака злочинів. Крім того, вік потерпілого в Особливій частині КК подеколи розглядається і як ознака основного складу злочину.
Малолітній вік потерпілого від злочину законодавець визнає обставиною, що обтяжує покарання у зв’язку з тим, що вчинення злочину щодо малолітнього може призводити до тривалих наслідків, негативно впливаючи на подальше його життя. Воно може сприяти формуванню специфічних сімейних стосунків, особливих життєвих сценаріїв. Малолітня особа не завжди є безпорадною. Так, особи, вік яких наближається до 14 років (водночас вони є малолітніми), можуть чинити опір під час скоєння злочину, а також розуміти характер та значення дій щодо неї. Тому законодавець окремо виділив безпорадний стан і малолітній вік потерпілого серед обтяжуючих обставин.
8. З погляду кримінально-правової науки під немовлям слід розуміти дитину віком до одного року. Період новонародженості немовляти триває до одного місяця з моменту народження.
Для вдосконалення кримінально-правової охорони немовлят потрібно перш за все визначити поняття «немовля» в КК України. Зокрема, ст. 146 КК слід доповнити таким положенням:
«Примітка. У статтях 146, 148, 149, 150-1 цього Кодексу під немовлям
слід розуміти дитину віком до одного року».
Враховуючи непоодинокі випадки викрадення немовлят, вважаємо за доцільне доповнити ст. 146 КК «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини» ч. 4 такого змісту:
«4. Ті самі діяння, вчинені щодо немовляти, -
караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років».
Окрім ст. 146, КК необхідно також доповнити ст. ст. 147, 149, 150-1 відповідним особливо кваліфікуючим складом злочину.
Зокрема, ст. 147 КК слід доповнити ч. 3 такого змісту:
«3. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо немовляти, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна».
Статтю 149 КК слід доповнити ч. 4 такого змісту:
«4. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо немовляти, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна».
Статтю 150-1 КК слід доповнити ч. 4 такого змісту:
«4. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо немовляти, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна».
9. Вчинення будь-яких злочинів щодо осіб похилого віку є особливо небезпечним, позаяк можливості захисту останніх мінімальні, а наслідки злочинних посягань для вказаної категорії осіб можуть бути набагато тяжчими через їхню підвищену уразливість. Отже, враховуючи підвищену суспільну небезпеку злочинів щодо осіб похилого віку, законодавець цілком обґрунтовано вчинення злочину щодо вищезазначених осіб зарахував до обставин, що обтяжують кримінальне покарання.
Велика кількість кримінально-правових норм спрямована на захист прав і свобод малолітніх та неповнолітніх осіб. Водночас, на жаль, слід констатувати, що спеціальні статті, які безпосередньо захищали б осіб похилого віку, в КК України відсутні. Тому, на нашу думку, доцільно КК України доповнити нормою, в якій встановити відповідальність за жорстоке поводження з особами похилого віку. Ця норма слугуватиме ще й превентивним заходом проти вчинення інших злочинів проти осіб похилого віку. Врахування інтересів осіб похилого віку в кримінальній політиці сприятиме їхній більшій незалежності та соціальній інтеграції.
Цю норму доцільно розмістити в главі ІІІ Особливої частини КК Україні у вигляді самостійної статті, сформулювавши її диспозицію так:
«Стаття 136-1. Жорстоке поводження з особами похилого віку
1. Жорстоке поводження з особами похилого віку, що виразилося в заподіянні фізичного болю, обмеженні волі, нехтуванні обов’язками з догляду за особою похилого віку, загрозі фізичним насильством, знищенням майна, інших жорстоких діях, -
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть особи похилого віку або інші тяжкі наслідки, -
караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».
Ця норма не тільки захищатиме права та свободи осіб похилого віку, а й буде превентивним заходом проти вчинення інших злочинів щодо осіб похилого віку.