Альчук Марія Павлівна. Філософія Богдана Кістяківського в українському філософсько-правовому дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ ст : Альчук Мария Павловна. Философия Богдана Кистяковского в украинском философско-правовом дискурсе конца XIX - начала ХХ в Alchuk Maria Pavlovna. Philosophy of Bohdan Kistyakivsky in the Ukrainian philosophical and legal discourse of the late XIX - early XX centuries

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Альчук Марія Павлівна

УДК 14(091) (477) 18/19”: 340.12 Б. Кістяківський

Філософія Богдана Кістяківського в українському філософсько- правовому дискурсі кінця ХІХ початку ХХ ст.

Спеціальність 09.00.05 історія філософії

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Науковий консультатнт: Поліщук Ніна Павлівна, доктор філософських наук,
провідний науковий співробітник

Львів 2011

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ТЕОРЕТИКО МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 13
Проблеми філософії права в історії філософії 14
Джерельна база................................................................... 29
Історіографія проблеми 34
Теоретико-методологічні засади.................................. 42
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1................................................................... 53
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ФІЛОСОФСЬКО- ПРАВОВОГО ДИСКУРСУ В КІНЦІ XIX
ПОЧАТКУ XX СТ................................................................ 58
Західноєвропейські, російські, українські тенденції філософсько- правового дискурсу на межі століть.................................. 60
Зародження та розвиток української філософсько-
правової думки.............................................................. 87
Філософія права Б. Кістяківського в академічному дискурсі 95
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2................................................................. 109
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКИХ І ПРАВОВИХ
ПОГЛЯДІВ Б. КІСТЯКІВСЬКОГО.............................. 113
Український контекст філософського світогляду
Б. Кістяківського 114
Осмислення сутності права..................................................... 143
Б. Кістяківський як методолог філософії права 169
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 194
РОЗДІЛ 4. ДОСЛІДНИЦЬКІ ПРІОРИТЕТИ ПРАВОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ
Б. КІСТЯКІВСЬКОГО.................................................... 198
Об’єктивність і реальність права....................................... 199
Раціональне та ірраціональне в праві.............................. 217
Право і справедливість як чинники соціокультурного процесу 231
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4................................................................. 245
РОЗДІЛ 5. ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВА ЛЮДИНИ 248
Концепція правової держави.......................................... 249
Держава і особа................................................................... 289
Філософія прав людини.................................................. 301
Проблеми формування правосвідомості та правової
культури............................................................................. 326
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 5................................................................. 338
ВИСНОВКИ 343
ДОДАТКИ............................................................................................... 351
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 378

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Українська історико-філософська наука вже давно потребувала дослідження, яке б висвітлило особливості становлення вітчизняної філософсько-правової думки з огляду на її європейський контекст. Тема дисертації є особливо актуальною в контексті сучасного демократичного розвитку українського суспільства, формування основ правової держави та утвердження принципу верховенства прав людини. Звернення до філософсько-правової спадщини Богдана Кістяківського (18681920) зумовлене тим, що він здійснив філософське осмислення сутності права, ствердив його автономність та основоположну роль для формування сучасного суспільства. Такі твердження стали класичними і водночас не досить популярними з боку юридичної та філософської спільноти. Актуальність виконаної теми посилюється якраз тим, що досліджуваний період характеризується становленням сучасного розуміння права, відкритістю і гостротою обговорення проблематики як у контексті теоретичного змісту, так і в соціально-практичній спрямованості. Значущим матеріалом у сенсі здійснення означених намірів є наукова спадщина Б. Кістяківського філософа права в українській філософсько- правовій думці.
Друга половина ХІХ століття є вкрай важливим періодом розвитку філософсько-правової думки на теренах України, що перебувала у складі Російської імперії. Він відзначався інтенсивною інтелектуальною напругою, зіткненням суперечливих підходів у культурології, філософії, політиці, правознавстві. Українські науковці, зокрема М. Василенко, Б. Кістяківський, Ф. Тарановський, М. Палієнко, Є. Спекторський, А. Фатєєв, К. Ярош, викладали і досліджували історію та проблеми філософії права, сміливо висуваючи власні гіпотези та аргументи щодо їх трактування. Відбувалася дискусія про кризу загальної юриспруденції, що

виникла через крах старих теорій і становлення нових поглядів на право. Одним із напрямів дискусії було осмислення кризи правосвідомості та успадкованих теорій про державу і право. Б. Кістяківський, який редагував журнал Юридическій Вестникъ” у 19131917 роках, наголошував на тому, що юристам слід впевнено обстоювати принципи автономії права і юриспруденції. Нині такі ж завдання актуальні в соціальнокультурній, політичній, гуманітарній площинах, але для розуміння складності нинішніх дискусій набувають особливої вагомості думки, що були висловлені в минулому в цілком інших контекстах.
Важливою ознакою та дієвим чинником розвитку української національної культури від часу здобуття Україною незалежності є те, що українські науковці, викладачі, студенти, громадський загал дістали змогу у широкому обсязі ознайомитися, читати й студіювати праці багатьох українських інтелектуалів, які раніше були малодоступні або й невідомі. Вагомою справою у цьому напрямі є перевидання праць Б. Кістяківського, М. Палієнка, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, П. Юркевича, К. Яроша, які зробили значний внесок у царину філософії права. На особливу увагу серед них заслуговує Б. Кістяківський. Хоча останнім часом його постать у різних аспектах знайшла висвітлення українськими дослідниками, усе ж це завдання ще не виконано у повному обсязі. Важливою підставою є введення у науковий обіг нових архівних матеріалів, спроба розглянути спадщину Б. Кістяківського у контексті інтелектуальних дискусій, що було характерним для Західної Європи та Росії на межі ХІХХХ століть. Наукові здобутки, представлені у працях філософів права минулих століть, не лише повертають їх із тривалого забуття, а й розкривають значущість досліджуваних проблем для сьогодення.
Філософсько-правове вчення Б. Кістяківського є яскравою сторінкою в історії філософії права України, Росії та Німеччини. Його досягнення у

цій галузі високо цінували науковці, філософи, соціологи, політики, юристи, зокрема західноєвропейські В. Віндельбанд [114; 115], М. Вебер [111; 112], Г. Єлінек [152-154], Г. Зимель [429], А. Менгер [239],
Г. Радбрух [306], Г. Рикерт [309-311]; російські І. Ільїн [56], Л. Лопатін [219], С. Муромцев [243; 244], П. Новгородцев [250-254], В. Савальський
[315], П. Сорокін [333], Б. Чичерін [406], В. Хвостов [394],
Л. Петражицький [274-276], І. Покровський [283; 284], С. Франк [392], Г. Шершеневич [412]; українські В. Антонович [56], М. Василенко [110], М. Драгоманов [147], Б.Ландав [211], А. Синявський [56], Є. Спекторський [334-340], В. Старосольський [438], М. Павлик [58], Ф. Тарановський [350-
354], А. Фатєєв [371], І. Франко [384-391], Д.Чижевський [405].
Б. Кістяківський у 19171920 роках був професором державного права, деканом юридичного факультету Українського державного університету. Працював у комісії зі заснування Української Академії наук (19191920). Від 1919 року академік Української академії наук. Є підстави стверджувати, що у співпраці з В. Вернадським, М. Василенком, Ф. Тарановським він закладав наукові підвалини академії. Б. Кістяківський займався науково-викладацькою, громадською, публіцистичною і видавничою діяльністю. Брав активну участь у громадсько-політичному житті України, був сенатором і членом генерального адміністративного суду. Філософ прожив недовге, але багатогранне і творче життя. Зазначимо, що він був ученим, який глибоко науково аргументував головні принципи своєї концепції, логічно і зрозуміло розкривав складні проблеми філософсько-правової методології
У сучасних філософсько-правових дослідженнях дедалі більша увага зосереджується на філософсько-методологічному дискурсі. Вважають, що загальна філософія відображає інтелектуальний розвиток нації, а філософія права її практичний розум. В енциклопедичних виданнях, монографіях, наукових статтях, лекційних курсах, підручниках з філософії права

В. Андрущенко [91], Є. Андрос [373], А. Баумейстер [95; 96], В. Бачинін
[97; 98], В. Бігун [100-102], О. Бандура [100], М. Братасюк [269],
О. Грищук [132], Д. Гудим [133], М. Дамірлі [137; 138], Л. Депенчук [140;
141], К. Жоль [162], С. Йосипенко [259], А. Козловський [188-191],
В. Кузнєцов [305-307], Ю. Лобода [216], С. Максимов [225-232], Л. Петрова [277], М. Попович [288-290], П. Рабинович [300-305], С. Сливка [328; 329], В. Табачковський [349], В. Тимошенко [356-360], І. Усенко
[368], О. Хома [259], Ю. Шемшученко [410-411], В. Шинкарук [413], В. Шкода [416], В. Ярошевець [426] компетентно і критично проаналізували проблеми, непорозуміння та окремі твердження опонентів, з метою перспективного плідного діалогу та толерантного ставлення до протилежних поглядів. Філософи, політологи, правознавці, соціологи у дискусіях критично осмислюють реальний стан суспільства та шукають шляхи його розвитку. Дискусія як культурна цінність перетворюється на дискурс, що стає інтелектуальним важелем подальшого поступу філософії права на теренах сучасної України. Наукова еліта несе відповідальність за культуру мислення і самосвідомість нації. Вирішення сьогоденних проблем української філософії знаходить значне підґрунтя в інтелектуальній спадщині мислителів минулого століття.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Львівського національного університету імені Івана Франка, науково-дослідної роботи філософського факультету Філософія як теорія і методологія науки” (ДР
№ 0103U005962). Пов’язана з науково-дослідною темою кафедри історії філософії Концептуальні засади філософської думки в Україні: історія та сучасність” (ДР № 0107U007416) філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Мета дисертаційної роботи здійснити історико-філософську та культурологічну реконструкцію наукової спадщини Б. Кістяківського в

контексті відтворення філософсько-правового дискурсу кінця ХІХ початку ХХ століття.
Структура дослідження підпорядкована поетапній конкретизації мети та розв’язанню таких завдань:
дослідити історичні умови та особливості формування філософсько-правової думки в українській культурі кінця ХІХ початку ХХ ст.;
проаналізувати значимість доробку науковців (Б.Кістяківського, Є.Спекторського, Ф.Тарановського, А.Фатєєва, К.Яроша) у становленні українського філософсько-правового дискурсу;
з’ясувати роль Б. Кістяківського у формуванні української філософії права на підставі аналізу опублікованих праць та архівних матеріалів;
висвітлити особливості методології дослідження Б. Кістяківським основних напрямків аналізу сутності права;
цілісно дослідити сутність поглядів Б. Кістяківського на предмет філософії права, теорії права, їх співвідношення;
окреслити специфіку розуміння правової держави Б. Кістяківським та її співвідношення з сучасними філософськими концепціями;
з’ясувати стосунки особи і держави у філософсько-правовому вчені Б.Кістяківського;
довести актуальність наукової творчості Б. Кістяківського у розв’язанні сучасних проблем формування правової держави в Україні.
Об’єктом дослідження є філософсько-правова думка в українській філософії другої половини ХІХ початку ХХ ст.
Предмет дослідження філософія Богдана Кістяківського у філософсько-правовому дискурсі.
Теоретико-методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження.

Теоретичною основою дослідження є праці філософів і правознавців кінця XIX початку XX ст. та сучасних науковців, які розробили основні поняття, підходи до вивчення філософсько-правових проблем. У сучасних філософсько-правових дослідженнях дедалі більша увага зосереджується на філософсько-методологічному дискурсі. В енциклопедичних виданнях, монографіях, наукових статтях, лекційних курсах, підручниках

Список литературы

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої мети і завдань, отримано наступні результати дисертаційного дослідження:
Здійснено цілісний та системний аналіз наукової спадщини українських філософів права академічного періоду кінця ХІХ поч. ХХ ст. Історико-філософський аналіз проблем філософії права засвідчує їх значущість для розвитку сучасної науки та доконечну потребу подальшого вивчення і перспективність досліджень доробку вчених цього періоду. Важливо подальше дослідження праць і здобутків українських філософів права Б. Кістяківського, М.Палієнка, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша. Вони працювали в університетах, інститутах, ліцеях академічно-викладацькому середовищі. З’ясовано, що в багатьох філософсько-правових аспектах погляди і уявлення науковців того періоду збігаються. Наукова, викладацька, культурно-просвітницька, видавнича діяльність істориків філософії права зазначеного періоду сприяла правовій освіті в Росії та за її межами. Переосмислення їхнього фахового досвіду суттєво збагачує сучасну філософію права. Аналіз історії української філософії в системі освіти академічного періоду сприятиме розвитку філософсько-правової науки у сучасних умовах.
Досліджено стан вивчення філософських здобутків Б. Кістяківського та їх значення для становлення української філософії права його колегами- науковцями і сучасними дослідниками історії української філософії. Головний матеріал для дослідження становили, насамперед, праці Б. Кістяківського, Є.Спекторського, Ф.Тарановського, А.Фатєєва, К.Яроша. Також було використано листування рідних, друзів, колег з Б. Кістяківським; спогади про його особистість і творчий шлях; архівні матеріали. Використано поштові листівки, листи дружини, синів, матері, братів, колег-науковців. Серед останніх листи М. Алексєєва, І. Ільїна,

П. Михайлова, М.Павлика, М. Палієнка, Л. Петражицького, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, М. Чубинського, в яких розкривається творчо-редакційна і філософсько-правова діяльність Б. Кістяківського. Значний культурологічний інтерес становлять неопубліковані раніше листи М. Павлика до Б. Кістяківського, в яких висвітлюються деякі аспекти, що пов’язані з виданням політичних праць М.Драгоманова. У Центральному державному історичному архіві України у Львові (українською, російською, польською, німецькою мовами) зберігаються листи, протоколи дізнань у судовій справі, які розкривають пербування Б. Кістяківського (під псевдонімом Богдана Городиського) у Львові, Архівні матеріали подано в додатках до дисертації.
З’ясовано, що ідентифікуючи свої погляди з українською культурою, Б. Кістяківський наголошував не на її відокремлені від інших національних культур, у тому числі й російської, а на своєрідності внеску у світову культурну скарбницю. Звідси беруть витоки його філософські акценти на ідеях універсалізму у поєднанні з культурним розмаїттям, на неприйнятті однобічності й крайнощів в оцінці різних філософсько-правових тенденцій та значущих постатей, у тому числі й М. Драгоманова, в галузі соціальних наук, культурології, філософії та філософії права. Визначено важливі риси національного світогляду в творчості Б. Кістяківського: універсалізм у поєднанні з культурним розмаїттям; поєднання в його особі найкращих здобутків української, російської, німецької культур, відкидаючи однобічність і крайнощі; сприйняття найкращого в інших культурах, при цьому, не заперечуючи їхню самостійну значущість.
Доведено, що філософсько-правова концепція Б. Кістяківського викликає інтерес не лише в історичному плані, а й у становленні сучасної української філософії права. Зазначено, що право як соціокультурне явище
єдине, але його вивчення потребує множинності наукових підходів і понять. Він цілісно та всебічно розкрив соціокультурний зміст права,

завдяки філософському розумінню права, дослідженню його глибинної сутності, використовуючи методологічний плюралізм. Право у спадщині філософа проаналізовано з різних позиції: державно-наказової пов’язує право з державою та її примусовою владою; соціологічної як соціальне явище, предмет причиновості, що виражає певні стосунки між людьми, які охороняються самим суспільством; психологічної право розглядається як явище внутрішнього, психічного світу людини; нормативної право розкривається як нормативні правові відносини, що визначають поведінку соціальних суб’єктів. В результаті їх синтезу отримаємо синкретичне поняття права. Право розвивається і зумовлюється двома різними етичними цілями: воно є одночасно носієм і свободи, і справедливості. Визначити суть права можна через дослідження у теоретичному і технічному аспектах. Теоретичні поняттєве визначення права. Технічні поняття права це певні засоби чи знаряддя.
Досліджено, що Б. Кістяківський доповнив визначення соціальної природи права, догматичного підходу до вивчення права, а також виділив значення права для теоретичної та практичної юриспруденції. Слід вивчати те право, що живе в народі і виражається у його поведінці, у його вчинках, у його угодах, а не лише те, що встановлене у кодексах законів. Він виокремив раціональні (пов’язані з поняттями і нормами) та ірраціональні (пов’язані з правовідносинами) елементи права. Об’єктивне право це сукупність раціональних явищ духовної діяльності людини. Суб’єктивне право сукупність життєвих фактів, що мають правове значення. Право не лише сукупність норм, а й життєве явище. Право як сукупність норм це об’єктивне право. Суб’єктивне право це життєва практика. Справжнє право має постійно здійснюватися в житті людей. Юристи, досліджуючи суб’єктивне право, зводять його до загальних понять і тому стирається відмінність і навіть протилежність між суб’єктивним і об’єктивним. Психологічний і нормативний підходи розглядають право лише як елемент

свідомості, не розкривають його об’єктивність, а лише різні переживання особи та їх об’єктивації. Таке однобічне розуміння права з необхідністю приводить до заперечення об’єктивності права.
Встановлено, що методи плюралізму та доповнюваності вперше застосовані Б. Кістяківським в українській філософії права. Ідея поєднання плюралізму і монізму центральна у творах вченого. Він заперечував однобічний підхід у розкритті суті права. Право складне багатоаспектне явище, яке характеризується цілісністю і системністю. Право це синтез державно-організаційних, соціальних, психічних, нормативних знань. В оцінці методологічних підходів вченого, як у сферах загально філософських так і філософсько-правових, слід враховувати історико- культурний контекст. Відзначено вагомість Б. Кістяківського у досліджені методології права. Виділено філософську парадигму, що розкриває процеси, причини виникнення, зміни систем наукового знання.
Визначено співвідношення філософії права і теорії права Б. Кістяківським. За змістом філософія права ширша за загальну теорію права. Завдання загальної теорії права науково пізнати реальну суть права. Для цього недостатньо описових методів юридичної догматики, потрібно використовувати пояснюючі методи. Методи юридичної догматики не розкривають основне питання загальної теорії права і не дають відповіді на питання про суть права. На думку філософа, теоретики права узагальнювали правові явища і формально-логічно визначали загальне поняття права. Виокремлено головні підходи співвіднесення філософії права і теорії права: філософія права і теорія права є рівноправними і незалежними одна від одної; філософія права зводиться до теорії права, підпорядковується їй; філософія права поглинає та підпорядковує теорію права; філософія права і теорія права мають спільну сферу дослідження право.

Право це та сфера, яка їх поєднує, взаємозумовлюючи і взаємодоповнюючи одна одну. Саме четвертий підхід найкраще розкриває взаємозв’язок філософії права і теорії права. Також розкрито взаємозв’язок філософії права, теорії права, юриспруденції, соціології права, психології права, антропології права, політики права.
Доведено, що Б. Кістяківського можна називати правознавцем, бо розкрив право з різних сторін та вказав на синтез і цілісність цих знань. Правознавство узагальнює знання про право і виробляє єдине визначення. Множинність знань про право це не лише знання гуманітарних наук, а й інше, що виробилось в житті людей повсякденне, міфологічне, релігійне, мистецьке. Правознавство, на його думку, є гуманітарною наукою. Тому її обґрунтування й орієнтація мають спиратися на інтеграцію аналітичного і синтетичного знання про людину. Тобто, це різні правові дискурси, які досліджують право. Для дискурсів важливим є пізнання права, в процесі якого розкривається сутність, онтологічні засади, методологія права. Дискурс це знаходження синтезу і вихід за його межі, а це вже плюралізм підходів. В основі дискурсу є аргументована дискусія між різними позиціями, що виробляє синтез знань. Філософсько-правовий дискурс має поєднати множинність знань, тобто, синтез єдиного і множинного. Виокремлено необхідність філософсько-правового дискурсу для реалізації цінностей лібералізму та становлення правової держави в Україні. Актуальність цього дискурсу зумовлена не лише відсутністю розроблених теорій, а й потребою раціонального, філософсько-правового тлумачення проблеми справедливості. Для українській філософії права теорія справедливості є культурно-антропологічним критерієм забезпечення найкращих умов для самореалізації особи в національно- культурній традиції.
З’ясовано. що друга половина ХІХ століття є важливим періодом розвитку філософсько-правової думки на теренах України, що перебувала

у складі Російської імперії. Виникла потреба легітимації правової держави, що розкривалася у філософсько-правових дослідженнях. Б. Кістяківський стверджував, що держава має забезпечити гідне людське існування в силу належних кожній особі прав людини і громадянина. Правова організація такої держави визнаватиме найважливішим публічно-правовий характер права на гідне людське існування. Для цього використовуватимуться юридичні засоби, які розроблені правовою державою, а це означає що: державні інститути створюватимуться за аналогією з інститутами правової держави; організованість і знищення анархії в правовому і політичному житті; розвиватимуться та розширюватимуться суб’єктивні публічні права і участь народу в законотворчості та управлінні державою; поширюватимуться основні принципи в усіх сферах діяльності людини. Філософ підкреслював, що слід науково-теоретично перевірити і визначити загальнофілософські, історико-політичні, соціальні та юридичні передумови основних принципів Декларації прав людини і громадянина. Теоретичний аналіз розкриває саму суть Декларації право кожного громадянина вимагати від держави забезпечення йому нормальних умов матеріального і духовного існування.
Держава в юридичному сенсі, або держава як правове поєднання і як суб’єкт прав, обов’язків і влади є щось ґрунтовно відмінне від держави в значенні суспільства, або спільноти самих людей, які перебувають у безпосередній взаємодії. Суспільство з правової позиції є лише організація мети, найвищий ступінь якої утворює держава. Тому правова наука розглядає у загальному, а державне право зокрема, співжиття та стосунки людей лише тою мірою, в якій вони регулюються поставленою метою, її здійсненням та досягненням. Але щоб здобути подальші знання про державу та суспільство, потрібно досліджувати ще й психічну взаємодію між людьми, а це складає окрему, особливу галузь пізнання.

Висвітлено історичні особливості творчості Б.Кістяківського, до яких можна віднести: послідовність у відстоюванні майбутньої української держави; теоретичну і практичну заангажованість в політичних подіях у період кінця XIX початку XX століття; органічну європейськість мислення, глибоке знання світоглядних і філософсько-правових концепцій того часу; науковість і зрозумілість для широкого загалу його ідей; раціонально-виважене й енциклопедичне розуміння історико- філософського процесу; толерантне ставлення до різних філософсько- правових вчень; глибоке розуміння суті суспільного розвитку. Академічна філософія права сприяла становленню української правової культури та правосвідомості, які виначались відповідним рівнем філософської освіти і навичок філософсько-правової рефлексії. Дослідники розглядають творчість Б. Кістяківського в залежності від предмету свого дослідження, тому виділяють його філософські, політичні, правознавчі, соціологічні дослідження. Його називають філософом-неокантіанцем, правознавцем, соціологом, публіцистом. Вчення філософа є синтетичним, тому його ідеї функціонують зараз у філософії, політології, соціології та у філософсько- правовому дискурсі сучасної України як константи, наприклад, у прагненні виробити праворозуміння, що враховує багатогранність права, ідею соціальної правової держави та юридичних гарантій гідного життя. Отже, Б. Кістяківський талановитий науковець, правознавець, фундатор української філософії права.
Слід наголосити на важливості системного зібрання, перекладу та видання всієї філософсько-правової спадщини Б. Кістяківського для української спільноти. Те, що становить глибинний зміст його філософсько-правових праць, є не лише важливим історичним пам’ятником, а й зберігає значимість філософської мудрості, справедливості, правди для теперішніх і майбутніх поколінь. Ідеї такі не старіють, а залишаються актуальними, сучасними і життєдайними, як за

дослідженням проблем, так і за їх вирішенням. Нащадки, що використовуватимуть ці факти та ідеї, зможуть загартовувати свій дух, облагороджувати діяння та самовдосконалюватись. Багатьох дослідників сьогодні цікавить не лише значимість особи і творчість мислителів минулих часів, але й наскільки їх наукова спадщина є потрібною та актуальною. Філософсько-правова концепція Богдана Кістяківського викликає інтерес не лише в історичному значенні, а й у становленні сучасної української філософії права.
Філософія права своє головне завдання вбачає в тому, щоб розкрити сутність права через поняття справедливості, рівності, свободи. Тому виникає необхідність досліджувати людину, її природу для того, щоб глибше зрозуміти феномен права. Для розкриття сутності та характерних особливостей особи, її ціннісних орієнтацій необхідно розглядати право як людський феномен. Людина право взаємовідносини є логічною конструкцією такого аналізу. Філософія права сприяє становленню української правосвідомості, що потребує певного рівня філософської освіти і навичок філософської та правової рефлексії.
У процесі дослідження виявлено проблеми, які потребують подальшого наукового вивчення. Це, зокрема, розробка й уточнення понятійного апарату української філософії права, висвітлення особливостей взаємодії філософії права та інших гуманітарних наук, розкриття сучасної загальної та специфічно української філософій права, аналіз теоретико- методологічних засад філософсько-правового дискурсу, глибоке обґрунтування антропології права у структурі філософії права разом із онтологією, аксіологією, гносеологією, наукове дослідження природного права в українській філософії, що є вимогою часу і буде здійснюватися з невідворотністю утвердження кращих зразків людської культури.