ВІХРОВ Олександр Петрович ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ : ВИХРОВ Александр Петрович Организационно-хозяйственные правоотношения VIKHROV Oleksandr Petrovych ORGANIZATIONAL AND ECONOMIC LEGAL RELATIONS

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

ВІХРОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ

УДК 346.12

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Спеціальність 12.00.04 господарське право,
господарсько-процесуальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Мамутов Валентин Карлович,
доктор юридичних наук,
професор, академік НАН України

Донецьк 2009

ЗМІСТ

Вступ .. 5
Розділ 1. Організаційно-господарські правовідносини як вид господарських правовідносин.. 21
1.1. Організаційно-господарські правовідносини як наукова категорія 21
1.2. Організаційно-господарські правовідносини, організаційно-господарські
відносини і господарська діяльність... 41
1.3. Роль і місце організаційно-господарських правовідносин у державному регулюванні економіки та управлінні нею.... 49
1.4. Організаційно-господарські відносини як складова предмету господарського права... 74
Висновки до розділу 1.. 93

Розділ 2. Склад, підстави виникнення та види організаційно-господарських правовідносин.. 98
2.1. Суб’єкти (учасники) організаційно-господарських правовідносин..... 98
2.2. Об’єкти та зміст організаційно-господарських правовідносин ..... 121
2.3. Юридичні факти як підстави виникнення, зміни і припинення організаційно-господарських правовідносин.. 139
2.4. Класифікація організаційно-господарських правовідносин... 149
2.5. Абсолютні та абсолютно-відносні організаційно-господарські
правовідносини....... 170
2.5.1. Абсолютні майнові організаційно-господарські правовідносини... 170
2.5.2. Абсолютно-відносні майнові організаційно-господарські правовідносини... 177
2.5.3. Абсолютні організаційно-господарські правовідносини з ведення власної господарської діяльності.. 183
2.5.4. Немайнові абсолютні організаційно-господарські правовідносини188
Висновки до розділу 2 194
Розділ 3. Організаційно-господарські зобов’язання.. 198
3.1. Поняття та ознаки організаційно-господарських зобов’язань ... 198
3.2. Роль і місце організаційно-господарських зобов’язань у сучасній економіці..... 212
3.3. Виконання, зміна і припинення організаційно-господарських
зобов’язань ..... 227
3.4. Забезпечення виконання організаційно-господарських зобов’язань .... 240
Висновки до розділу 3 ... 265

Розділ 4. Організаційно-господарські правовідносини, пов’язані з
утворенням суб’єктів господарювання і регулюванням функціональних видів господарської діяльності.. 270
4.1. Організаційно-господарські правовідносини, пов’язані з утворенням і
легалізацією суб’єктів господарювання ..... 270
4.2. Організаційно-господарські правовідносини у сфері господарського
планування ..... 289
4.3. Організаційно-господарські правовідносини із здійснення державного
контролю у сфері господарювання і застосування адміністративно-господарських санкцій .. 311
4.4. Організаційно-господарські правовідносини у сферах приватизації,
оренди, концесії державного та комунального майна ... 331
4.5. Організаційно-господарські правовідносини у сфері обмеження монополізму і захисту конкуренції... 355
Висновки до розділу 4 ... 367

Розділ 5. Організаційно-господарські правовідносини в окремих галузях
економіки... 373
5.1. Організаційно-господарські правовідносини, пов’язані з використанням
надр...... 373

5.2. Організаційно-господарські правовідносини у галузі будівельної
діяльності. 389
5.3. Організаційно-господарські правовідносини у галузі
телекомунікацій. 409
Висновки до розділу 5.... 429

Висновки.... 434
Список використаних джерел 468
Додатки.. 527

ВСТУП

З прийняттям Господарського кодексу (далі ГК) України [1] теорія і практика правового регулювання господарської діяльності вийшли на якісно новий рівень. Вітчизняне господарське законодавство отримало стрижневий системоутворюючий кодифікований законодавчий акт, спроможний забезпечити системне, комплексне правове регулювання господарських відносин у гармонічному поєднанні їх вертикальних і горизонтальних елементів, взаємозв’язок, взаємообумовленість і узгоджену взаємодію інших численних законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів у сфері господарської діяльності.
Разом з тим нормативні положення Господарського кодексу, як регулятивні, так і дефінітивні, складають законодавчу основу, на якій ґрунтується подальший розвиток теорії господарського права і суміжних правових, економічних та інших наук. Кодекс запроваджує в законодавство і практику правового регулювання господарської діяльності ряд нових понять і категорій, розроблених наукою господарського права [2, с. 15], у тому числі таких ключових, основоположних як господарські відносини”, господарські зобов’язання” в різноманітності їхніх видів, доповнює теорію новими категоріями, зокрема вводить і визначає категорії організаційно-господарські відносини”, організаційно-господарські зобов’язання”. Реалізована у Кодексі трансформація доктринальних (теоретико-правових) понять у легальні (нормативно-правові) свідчить про перехід наукових знань у позитивне право, відображає органічну взаємозалежність - чим глибше і повніше розвинуті наукові юридичні поняття, тим у більшій мірі й успішніше вони сприймаються позитивним правом, входять до його змісту. І, з другого боку, чим досконаліше понятійний аппарат позитивного права, тим у більшій мірі він збагачує доктрину і сприяє її розвитку [3, с. 22 23]. Значення законодавчих, легальних дефініцій підкреслюється й у зарубіжній юридичній літературі [4, с. 253]
Таким чином, положення ГК України надають новий поштовх дослідженню основоположних, ключових понять і категорій науки господарського права, зокрема категорії господарського, у тому числі організаційно-господарського правовідношення (організаційно-господарських правовідносин). Всебічний аналіз вказаної та інших категорій сприятиме більш повній реалізації функцій названої науки як теорії господарського законодавства констатаційної та інтерпретаційної, які полягають в описі і роз‘ясненні законодавчих положень, а також інструментальної, практично-організаторської та інших, зміст яких складає збільшення знань, виявлення нових принципів і закономірностей, розробка конкретних методів і засобів перетворення господарських відносин у напрямах, що визначаються економічною політикою держави [5, с. 53 - 54].
Господарський кодекс України визначає господарські відносини як предмет регулювання господарського права і класифікує ці відносини на господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські. Кодекс вперше закріплює легальне поняття організаційно-господарських відносин як таких, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Опосередкування зазначених відносин правом відображає категорія організаційно-господарських правовідносин. Організаційно-господарські правовідносини виступають проміжною стадією господарсько-правового регулювання, ланкою-посередником” між господарсько-правовими нормами та господарськими відносинами (господарською діяльністю) як практичним результатом реалізації цих норм, виконуючи функцію однієї з безпосередніх передумов такої діяльності. Організаційно-господарські правовідносини, юридичним змістом яких є права та обов’язки їхніх учасників, що кореспондують одне одному, трансформують норми права у ці права та обов’язки. Вони поєднують вимоги правових норм з діяльністю суб’єктів, на яких поширюється їх чинність, у процесі організації суспільного виробництва, розподілу та обміну, служать правовою формою, в якій повинен здійснюватися і головним чином здійснюється цей процес.
Актуальність теми дослідження. В умовах сучасного ринку безпосередньо практичного значення набувають питання укріплення правових основ господарювання, визначення оптимального співвідношення державного регулювання і саморегулювання, формування цілісної і взаємоузгодженої системи відносин регулювання господарської діяльності та управління нею. Подальший розвиток ринкової економіки потребує своєчасного та адекватного вдосконалення форм і засобів впливу держави на економічні процеси.
Правові засади державного регулювання макроекономічних процесів у поєднанні з ринковим саморегулюванням закладені Господарським кодексом (далі - ГК) України та іншим законодавством. Переведення їх у площину конкретних, реальних відносин, що складаються відповідно до правових приписів, сприятиме утвердженню правового господарського порядку, реалізації державної економічної і соціальної політики, задоволенню та оптимальному узгодженню інтересів суб’єктів господарювання і споживачів.
Здійснення безпосереднього регулятивного та управлінського впливу на діяльність суб’єктів господарювання втілюється у конкретних, реальних організаційно-господарських відносинах, що складаються між названими суб’єктами та органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими суб’єктами організаційно-господарських повноважень. Правове регулювання вказаних відносин здійснюється через відповідні організаційно-господарські правовідносини, які визначають місце учасників реальних відносин у регулюванні господарської діяльності та управлінні нею, конкретизують юридичні права, обов’язки, відповідальність цих учасників, забезпечують їх реалізацію відповідно до законодавства. Утвердження таким чином правового господарського порядку у відносинах по-вертикалі” є надзвичайно актуальним у сучасних умовах застосування непрямих форм і методів регулювання економіки, що особливо потребують опосередкованості правом. Місце, яке займають організаційно-господарські правовідносини в механізмі правового регулювання господарської діяльності, обумовлює практичне значення дослідження їх як категорії господарського права.
Дослідження зазначених правовідносин у період доринкової економіки та на початку ринкових перетворень проводилися В.К. Мамутовим, О.А. Красавчиковим, Г.Л. Знаменським, І.А. Танчуком, В.С. Мартем’яновим, В.Ф. Опришком та іншими правознавцями. Після прийняття ГК України окремі питання цих правовідносин розглядалися, зокрема, у монографічних дослідженнях О.А. Беляневич, О.П. Подцерковного, О.В. Шаповалової. В цілому ж комплексне дослідження організаційно-господарських правовідносин в умовах сучасної ринкової економіки не проводилося. Проблема вказаних правовідносин набуває актуального наукового і практичного значення і потребує глибокого і системного теоретичного опрацювання, розробки і впровадження рекомендацій з практичної реалізації відповідних положень господарського законодавства з метою більш ефективного вирішення економічних і соціальних завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою Основи правового регулювання економіки України” (держ. реєстр. № 0108U000191) та кафедри правових дисциплін Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка за темою Правові засади поєднання державного регулювання та ринкового саморегулювання в окремих сферах і галузях економіки”, у рамках яких автором як співвиконавцем вирішене питання організаційно-господарських правовідносин та обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка науково обґрунтованої концепції організаційно-господарських правовідносин, встановлення їх сутності, місця і ролі у механізмі правового регулювання господарської діяльності, визначення напрямів системного вдосконалення сфери застосування цих правовідносин з урахуванням існуючих потреб управління, організації та регулювання господарської діяльності, вимог правового господарського порядку. Відповідно до визначеної мети поставлені такі основні завдання дослідження:
визначення сутнісних особливостей та правової природи організаційно-господарських правовідносин у їхньому зв’язку з фундаментальною загальнотеоретичною категорією правовідносин, галузевою категорією господарських правовідносин, законодавчими категоріями господарських (організаційно-господарських) відносин і господарської діяльності;
з’ясування змісту та уточнення співвідношення понять управління господарською діяльністю, її організації, які лежать в основі легального визначення організаційно-господарських відносин, а також тісно пов’язаного з ними поняття регулювання такої діяльності;
з’ясування співвідношення організаційно-господарських відносин з цивільними, адміністративними та іншими відносинами, виявлення критеріїв відмежування організаційно-господарських відносин від суміжних;
аналіз структури організаційно-господарських правовідносин - їх суб’єктного складу, об’єктів, змісту, а також аналіз юридичних фактів як підстав виникнення, зміни і припинення цих правовідносин;
визначення критеріїв класифікації організаційно-господарських правовідносин, виділення окремих їх видів;
здійснення аналізу і характеристика особливостей абсолютних та абсолютно-відносних організаційно-господарських правовідносин;
виявлення кваліфікаційних ознак організаційно-господарських зобов’язань, з’ясування їх місця і ролі у сучасній економіці та характеристика їхніх особливостей;
з’ясування особливостей виконання, зміни і припинення організаційно-господарських зобов’язань та засобів забезпечення їх виконання;
аналіз основних видів організаційно-господарських правовідносин за функціональними видами господарської діяльності - пов’язаних з утворенням і легалізацією суб’єктів господарювання, у сферах господарського планування, здійснення державного контролю за господарською діяльністю і застосування адміністративно-господарських санкцій, приватизації, оренди, концесії державного та комунального майна, обмеження монополізму і захисту конкуренції; обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання відповідних фактичних організаційно-господарських відносин;
аналіз основних видів організаційно-господарських правовідносин в окремих галузях економіки - у гірничодобувній промисловості, у галузях будівельної діяльності та телекомунікацій; обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання фактичних організаційно-господарських відносин у цих галузях.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються у процесі організації та здійснення господарської діяльності та обумовлюють її організаційну складову.
Предметом дослідження виступають організаційно-господарські правовідносини як один з основних видів господарських правовідносин, організаційна складова механізму правового регулювання господарської діяльності.
Методологічну основу дослідження складають загальнофілософський метод матеріалістичної діалектики, а також методи наукового пізнання - загальнонаукові (системно-структурний, аналітико-синтетичний, формально-логічний, моделювання, історичний), спеціальні міждисциплінарні (синергетичний, праксеологічний) та спеціальні юридичні (методи тлумачення норм права, порівняльно-правовий). Застосування системно-структурного та аналітико-синтетичного методів дало можливість виявити місце організаційно-господарських правовідносин (і відповідних зобов’язань) у системі галузевих господарських правовідносин (зобов’язань) і правових відносин у цілому, проаналізувати склад зазначених правовідносин, здійснити їх класифікацію та охарактеризувати види. Формально-логічний метод сприяв у виявленні специфічних ознак правовідносин, що досліджуються, у порівнянні з суміжними адміністративно-правовими та цивільно-правовими. Метод моделювання використано при розкритті співвідношення організаційно-господарських правовідносин з організаційно-господарськими відносинами. За допомогою історичного методу проаналізована еволюція наукових поглядів щодо зазначених відносин (і зобов’язань). Синергетичний підхід відображений, зокрема, в економіко-правовій характеристиці організаційно-господарських відносин. Застосування висновків праксеології лежить в основі аналізу названих правовідносин в окремих сферах і галузях економіки, в обґрунтуванні висновків і практичних рекомендацій. Методи тлумачення норм права використані при розкритті офіційного змісту законодавчих категорій, що досдіджуються в роботі (організаційно-господарські відносини, суб’єкт організаційно-господарських повноважень та інші), порівняльно-правовий при аналізі вітчизняного та зарубіжного законодавства.
Науково-теоретичною базою дослідження є роботи таких вітчизняних і зарубіжних вчених юристів та економістів, як: Т.Є. Абова, В.Б. Авер’янов, С.С. Алексєєв, О.А. Беляневич, Ю.П. Битяк, А. Г. Бобкова, А.Г. Биков, О.М. Вінник, Ю.І. Гревцов, Б. Гурне, І.В. Дойников, В.В. Копєйчиков, М.В. Цвік, І.Є. Замойський, О.Р. Зельдіна, Г.Л. Знаменський, О.В. Дзера, О.С.Іоффе, В.М. Кампо, В.К. Колпаков, О.А. Красавчиков, Є.Б. Кубко, В.В. Лаптєв, Д.Х. Липницький, Л.А. Лунц, В.В. Луць, В.К. Мамутов, В.С. Мартемьянов, І. Р. Михасюк, В.С. Мілаш, Н.Р. Нижник, І.Б. Новицький, В.Ф. Опришко, Є.Б. Пашуканіс, О.П. Подцерковний, О.П. Рябченко, Н.О. Саніахметова, О.Ф. Скакун, І.В. Спасибо-Фатєєва, І.А. Танчук, Ю.К. Толстой, В.Ю. Уркевич, Р.О. Халфіна, Н.Ю. Хаманєва, О.І. Харитонова, В.В. Хахулін, О.О. Чувпило, О.В. Шаповалова, Ю.С. Шемшученко, В.С. Щербина, О.І. Ющик, Л.С. Явич та інші.
Нормативну основу дослідження склали акти чинного господарського, адміністративного, цивільного та іншого законодавства України, окремі нормативно-правові акти Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, емпіричну основу практика діяльності суб’єктів господарювання та суб’єктів організаційно-господарських повноважень, судова практика.
Наукова новизна одержаних результатів підтверджується тим, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці системним господарсько-правовим дослідженням організаційно-господарських правовідносин, встановлює їх сутність, місце і роль як центральної ланки організаційної складової механізму правового регулювання господарської діяльності, визначає напрями системного вдосконалення сфери застосування цих правовідносин з урахуванням існуючих потреб управління, організації та регулювання господарської діяльності, вимог правового господарського порядку. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в теоретичних положеннях і висновках, основними з яких є такі.
Вперше:
- визначена роль організаційно-господарських правовідносин у механізмі правового регулювання господарської діяльності як центральної ланки організаційної складової цього механізму, засобу реалізації норм господарського права, стадії в процесі їх реалізації; обґрунтовано, що окреме організаційно-господарське правовідношення являє собою пропоновану державою модель поведінки учасника господарської діяльності, яка включає сукупність його прав і обов’язків щодо організації цієї діяльності;
- запропоновано визначення поняття господарського управління як діяльності, цілеспрямованої на організацію та створення умов ефективного господарювання у відповідності до вимог суспільного господарського порядку, що здійснюється на всіх рівнях національної економічної системи органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності;
- обґрунтовано, що організаційно-господарські відносини та організаційно-господарські зобов’язання складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі як управління господарською діяльністю, так і її регулювання;
- відмежовано від адміністративних відносин організаційно-господарські як відносини за участю суб’єктів господарювання, в яких суб’єкт організаційно-господарських повноважень наділений господарською компетенцією і здійснює названі повноваження (реалізує зазначену компетенцію) безпосередньо щодо суб’єкта господарювання;
- запропоновано термін господарські органи” для ідентифікації органів, загальна або спеціальна компетенція яких повністю або переважно носить господарський характер, тобто цілеспрямована на організацію господарської діяльності, регулювання її та управління нею;

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розвиток ринкової економіки потребує своєчасного та адекватного вдосконалення форм і засобів впливу держави на економічні процеси. Здійснення безпосереднього регулятивного та управлінського впливу на діяльність суб’єктів господарювання втілюється у конкретних, реальних організаційно-господарських відносинах, що складаються між названими суб’єктами та органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими суб’єктами організаційно-господарських повноважень. Правове регулювання вказаних відносин здійснюється через відповідні організаційно-господарські правовідносини, які визначають місце учасників реальних відносин у регулюванні господарської діяльності та управлінні нею, конкретизують юридичні права, обов’язки, відповідальність цих учасників, забезпечують їх реалізацію відповідно до законодавства. Місце, яке займають організаційно-господарські правовідносини в механізмі правового регулювання господарської діяльності, обумовлює практичне значення дослідження їх як категорії господарського права.
Дослідження господарських відносин, які у ГК України отримали назву організаційно-господарських, і відповідних правовідносин проводилися переважно в період доринкової економіки. Після прийняття ГК України розглядалися окремі аспекти цих правовідносин. В цілому ж комплексне дослідження організаційно-господарських правовідносин в умовах сучасної ринкової економіки з урахуванням нормативних і дефінітивних положень ГК України не проводилося. Проблема вказаних правовідносин у сучасних умовах набуває актуального наукового і практичного значення і потребує глибокого і системного теоретичного опрацювання, розробки і впровадження рекомендацій з практичної реалізації відповідних положень господарського законодавства з метою більш ефективного вирішення економічних і соціальних завдань.
В основу методів вирішення проблеми організаційно-господарських правовідносин покладено загальнофілософський метод матеріалістичної діалектики, а також методи наукового пізнання - загальнонаукові (системно-структурний, аналітико-синтетичний, формально-логічний, моделювання, історичний), спеціальні міждисциплінарні (синергетичний, праксеологічний) та спеціальні юридичні (методи тлумачення норм права, порівняльно-правовий). Застосування системно-структурного та аналітико-синтетичного методів дало можливість виявити місце організаційно-господарських правовідносин (і відповідних зобов‘язань) у системі галузевих господарських правовідносин (зобов‘язань) і правових відносин у цілому, проаналізувати склад зазначених правовідносин, здійснити їх класифікацію та охарактеризувати види. Формально-логічний метод сприяв у виявленні специфічних ознак правовідносин, що досліджуються, у порівнянні з адміністративно-правовими та цивільно-правовими відносинами. Метод моделювання використаний при розкритті співвідношення організаційно-господарських правовідносин з організаційно-господарськими відносинами. За допомогою історичного методу проаналізована еволюція наукових поглядів щодо зазначених відносин (зобов‘язань). Синергетичний підхід відображений, зокрема, в економіко-правовій характеристиці організаційно-господарських відносин. Застосування висновків праксеології лежить в основі аналізу названих правовідносин в окремих сферах і галузях економіки, в обґрунтуванні висновків і практичних рекомендацій. Методи тлумачення норм права використані при розкритті офіційного змісту законодавчих категорій, що досліджені в роботі (організаційно-господарські відносини, суб‘єкт організаційно-господарських повноважень та інші), порівняльно-правовий при аналізі вітчизняного та зарубіжного законодавства.
Проведене дослідження організаційно-господарських правових відносин показало, що ці правовідносини виступають як специфічний результат впливу норм господарського права на фактичні відносини, що складаються у процесі організації суспільного виробництва, розподілу і обміну, як засіб реалізації вказаних норм, стадія у процесі їх реалізації. Для організаційно-господарських правовідносин характерна особлива форма взаємозв’язку між учасниками вказаного процесу, яка полягає в наявності у кожного з них суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, що кореспондують одне одному. Організаційно-господарські правовідносини визначають місце учасників реальних відносин у регулюванні господарської діяльності та управлінні нею, конкретизують юридичні права, обов’язки, відповідальність цих учасників, забезпечують їх реалізацію відповідно до законодавства. В цьому полягає роль організаційно-господарських правовідносин як центральної ланки організаційної складової механізму правового регулювання господарської діяльності. Окреме таке правовідношення являє собою пропоновану державою модель поведінки учасника вказаної діяльності, яка включає сукупність його прав і обов’язків щодо організації цієї діяльності.
Організаційно-господарські правовідносини як окремий різновид суспільних відносин виступають регулятором господарської діяльності. Господарська діяльність це діяльність з виробництва продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг, з розподілу їх та обміну ними, з організації процесу вказаного виробництва, розподілу, обміну, заснована на використанні майна її учасників і спрямована на задоволення потреб та інтересів цих учасників у поєднанні з потребами та інтересами суспільства в цілому.
Організаційно-господарські правовідносини безпосереднім чином пов’язані з організаційно-господарськими відносинами фактичними відносинами реальної економіки, які втілюють організаційний аспект господарської діяльності, її організаційну складову. Перші відображають, яким повинно бути економічне життя з точки зору, бажаної для суспільства і держави, а другі яким воно є у дійсності.
Управління господарською діяльністю, у процесі якого складаються організаційно-господарські відносини (ч. 6 ст. 3 ГК України), пропонується визначити у Господарському кодексі як цілеспрямовану діяльність з організації і створення умов ефективного господарювання у відповідності до вимог суспільного господарського порядку, що здійснюється на всіх рівнях національної економічної системи органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Структура сучасної економічної системи України включає юридично оформлені господарські підсистеми (галузеві, територіальні; державні, комунальні, приватні, змішаної форми власності), а також автономних суб’єктів господарювання, котрі не входять до господарських підсистем. Економічна система України в повній мірі відповідає загальнотеоретичному розумінню системи як певної впорядкованості складових елементів, що знаходяться у взаємозв’язку, взаємозалежності між собою і у сукупності складають єдине ціле, що характеризується новою якістю.
Поняття управління господарською діяльністю” в умовах сучасного ринку має поєднувати управління окремими господарськими системами (підсистемами) та автономними суб’єктами господарювання, що не входять до таких систем, з управлінням єдиною господарською системою держави (національною економікою). При цьому забезпечується єдність і спрямованість управління на організацію і створення умов ефективного господарювання на всіх рівнях в межах усієї держави, зв’язок управління з організацією і регулюванням економічних процесів. Відповідно до цього запропоновано відобразити у ГК України (у ч. 6 ст. 3, ч. 1 ст. 176), що організаційно-господарські відносини та організаційно-господарські зобов’язання складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі як управління господарською діяльністю, так і регулювання такої діяльності. Це внесе необхідний логічний взаємозв’язок між змістом Кодексу та такими його основоположними категоріями, як господарські (організаційно-господарські) відносини, господарські (організаційно-господарські) зобов’язання.
Відмежування організаційно-господарських відносин і господарських відносин у цілому від цивільних (а, відповідно, і розмежування галузей господарського та цивільного права) у сучасних умовах повинно здійснюватися на легальній, офіційній основі, виходячи із закріплених у ГК і ЦК України предметів їх правового регулювання, розкритих і збагачених положеннями цих Кодексів про цілі, загальні засади і принципи такого регулювання.
Критерії відмежування організаційно-господарських (і господарських у цілому) відносин від суміжних адміністративних також випливають з положень ГК України. Такими критеріями є, по-перше, наявність господарської компетенції у відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта організаційно-господарських повноважень і, по-друге, здійснення цим суб’єктом названих повноважень (реалізація зазначеної компетенції) безпосередньо щодо суб’єкта господарювання. При цьому господарською слід вважати компетенцію вказаного органу, якщо вона повністю або переважно цілеспрямована на організацію господарської діяльності, регулювання її та управління нею. Даний висновок має безпосереднє значення для судової практики, оскільки закладає основу правильного вирішення питання розподілу підсудності між адміністративними та господарськими судами у справах, які мають ознаки публічно-правових в силу участі в них суб’єкта владних повноважень, але за змістом спірних відносин є господарськими, з участю суб’єктів організаційно-господарських повноважень.
Органи, загальна або спеціальна компетенція яких повністю або переважно носить господарський характер, доцільно позначити терміном „господарські органи”, який у достатній мірі відображає основний предмет і сферу діяльності цих органів, відповідно ідентифікує їх і є зручним для вживання.
Теоретичне і практичне значення у дослідженні організаційно-господарських правовідносин мають питання їх складу (структури), підстав виникнення, зміни і припинення, класифікації названих правовідносин та характеристики окремих їх видів.
Склад організаційно-господарського правовідношення включає сукупність таких елементів - суб’єкти, об’єкт, зміст. Суб’єктами організаційно-господарських правовідносин є: однією стороною - суб’єкт господарювання, другою - суб’єкт організаційно-господарських повноважень. Суб’єкт господарювання - це підприємство або організація будь-якої форми власності чи окремий підприємець, які на основі юридично відокремленого майна в межах своїх прав і обов’язків безпосередньо організовують і здійснюють господарську діяльність та несуть самостійну відповідальність за її здійснення. До суб’єктів організаційно-господарських повноважень належать: наділені господарською компетенцією щодо суб’єктів господарювання органи державної влади (Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, комісії, інші відомства, обласні і районні державні адміністрації, їх управління, відділи, інші структурні підрозділи та посадові особи), органи місцевого самоврядування (сільські, міські, селищні ради, районні і обласні ради, виконавчі органи рад, їх управління, відділи, інші структурні підрозділи та посадові особи); громадяни, громадські об’єднання та організації, їх органи, інші недержавні структури, які є засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності; об’єднання підприємств різних видів, холдингові компанії, національні і державні акціонерні компанії, які поєднують у собі ознаки суб’єктів господарювання та суб’єктів організаційно-господарських повноважень. В окремих випадках законодавство наділяє певними організаційно-господарськими повноваженнями і суб’єктів господарювання.
Загальним об’єктом організаційно-господарських правовідносин є в цілому процес організації та здійснення господарської діяльності. Груповим (родовим) об’єктом окремих груп організаційно-господарських правовідносин виступають конкретні види господарсько-управлінської діяльності, з приводу яких складаються відповідні групи цих правовідносин. Безпосереднім об’єктом окремого організаційно-господарського правовідношення виступає конкретне відношення у сфері організації, управління та регулювання господарської діяльності, з приводу якого складається це окреме організаційно-господарське правовідношення, конкретні дії, реальна поведінка учасників цього відношення. Предметами (спеціальними об’єктами) організаційно-господарських правовідносин виступають безпосередні матеріальні і нематеріальні засоби здійснення господарського інтересу.
Зміст організаційно-господарських правовідносин охоплює комплекс прав та обов’язків їх сторін (учасників), спрямованих на досягнення єдиного організаційно-економічного результату у сфері управління і регулювання господарської діяльності.
Підставами виникнення, зміни і припинення організаційно-господарських правовідносин є: безпосередньо закон або інший нормативно-правовий акт, акт управління господарською діяльністю, господарський договір чи інша угода, порушення вимог закону, створення об’єктів інтелектуальної власності, заява чи звернення суб’єкта господарювання до суб’єкта організаційно-господарських повноважень, інші дії або події, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Складне (у тому числі комплексне) організаційно-господарське правовідношення в цілому являє собою ієрархічну систему складових правовідносин з декількома рівнями, тобто об’єднує підсистеми таких правовідносин, а на найнижчому рівні - елементарні правовідносини .
Абсолютне господарське правовідношення здатне набувати характеру організаційно-господарського, якщо під другою стороною в ньому мати на увазі будь-якого суб’єкта організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю в узагальненому, не конкретизованому вигляді.
Класифікація організаційно-господарських правовідносин за інтегрованим критерієм (за складом і ступенем конкретизації суб’єктів та предметно-об’єктним) дозволяє виділити такі їх види: абсолютні майнові, абсолютно-відносні майнові, абсолютні з ведення власної господарської діяльності, відносні зобов’язальні (організаційно-господарські зобов’язання), немайнові абсолютні. Класифікація організаційно-господарських правовідносин за функціональними видами господарської діяльності та галузями економіки дозволяє виділити їхні види, що переважно стосуються: утворення і легалізації суб’єктів господарювання, здійснення державного контролю за господарською діяльністю і застосування адміністративно-господарських санкцій, господарського планування, приватизації, оренди, концесії державного та комунального майна, обмеження монополізму і захисту конкуренції, а також організаційно-господарські правовідносини у галузях промисловості, будівельної діяльності, транспорту, зв’язку, телекомунікацій, торгівлі, рекреаційної діяльності та в інших сферах і галузях економіки.
Абсолютні організаційно-господарські правовідносини (майнові та немайнові) представлені двома підвидами правовідносин відповідно до їхнього об’єкту: перший пов’язаний з охороною і захистом прав власника, другий - з реалізацією його прав. Правомочності власника у сфері господарювання в залежності від значущості і місця реалізації окремих повноважень у процесі організації та здійснення господарської діяльності поділяються на цілевизначальні, засновницькі, регулятивні, управлінські, контрольні, охоронні.
Організаційно-господарські зобов’язанння є одним найпоширеніших видів організаційно-господарських правовідносин. У юридичних формах таких зобов’язань здійснюються певні організаційно-господарські (управлінсько-господарські) дії.
Загальними ознаками організаційно-господарських зобов’язань є відносний характер, а також особливий юридичний зв’язок між учасниками, суть якого полягає у наявності права вимоги в управненої сторони і відповідного обов’язку у сторони зобов’язаної. Специфічними ознаками названих зобов’язань виступають: специфічна сфера існування (процес регулювання господарської діяльності та управління нею), особливий суб’єктний склад (одним з учасників завжди є суб’єкт організаційно-господарських повноважень, другим - суб’єкт господарювання), управлінсько-господарський (організаційний) характері дій (утримання від дій), які є об’єктами цих зобов’язань. Названі загальні і специфічні ознаки організаційно-господарських зобов’язань є критеріями, на основі яких можлива кваліфікація господарських правовідносин як зазначених зобов’язань, відмежування їх від інших правовідносин у теорії і практиці.
Організаційно-господарським зобов’язанням притаманний організаційно-майновий характер в тій мірі, в якій вони опосередковують організацію процесу переміщення майна в економіці, оптимізують цей процес, надають йому цілеспрямований характер відповідно до цілей і завдань економічної (господарської) діяльності.
Угоди про умови користування нафтогазоносними надрами, про розподіл продукції, угоди приватизації та оренди державного та комунального майна, концесійні угоди володіють усіма названими вище ознаками організаційно-господарських зобов’язань і тому мають бути кваліфіковані як такі зобов’язання. У названих угодах має місце превалювання організаційного (управлінського) елементу над майновим: останній підпорядкований меті, закладеній в організаційно-управлінській складовій, виступає засобом реалізації цієї мети.
Категорія організаційно-господарського зобов’язання відображає економіко-правове явище реального життя, коли суб’єкт організаційно-господарських повноважень реалізуючи свою господарську компетенцію вступає у зобов’язальне правовідношення із суб’єктом господарювання з метою оптимального вирішення економічних, соціальних чи інших завдань. Специфіка такого зобов’язання обумовлена його спрямованістю на задоволення публічних інтересів, обов’язки і права сторін конкретизовані за їх участю і враховують як публічний інтерес, так і інтерес суб’єкта господарювання. Ці обов’язки і права деталізуються відповідно до конкретної ситуації, реальних життєвих обставин їх виконання, що сприяє досягненню оптимального варіанту правомірної корисної поведінки і оптимальних позитивних результатів. Таким чином, юридична форма організаційно-господарського зобов’язання виступає способом оптимального здійснення певної організаційно-господарської (управлінсько-господарської) дії. Використання у процесі регулювання економіки та управління нею юридичних форм зобов’язальних правовідносин між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень змінює сам цей процес, вводить до нього елементи диспозитивності, що дозволяє в більшій мірі враховувати інтереси всіх учасників організаційної (управлінської) діяльності та конкретні реальні обставини, і є найбільш адекватним сучасному етапу розвитку ринкових відносин.
Умови можливого застосування окремих підстав припинення зобов‘язань, передбачених ЦК України (передання відступного, прощення боргу), щодо зобов‘язань організаційно-господарських значно обмежені, але допустимі за умови, якщо вони не порушують права та інтереси інших осіб і публічні інтереси (суспільства, держави, територіальної громади), або іншим чином не суперечать змісту і характеру зобов‘язань.
Порядок і умови виконання, зміни і припинення господарських зобов’язань у законодавстві сформульовані в цілому стосовно майново-господарських зобов’язань і не відображають у необхідній мірі особливості зобов’язань організаційно-господарських. Необхідна подальша теоретична розробка зазначених питань з метою вдосконалення відповідних норм господарського законодавства.
Штрафні санкції як засіб забезпечення виконання організаційно-господарських зобов’язань використовуються у договірних зобов’язаннях, а також у внутрішньосистемних (внутрішньогосподарських) відносинах зобов’язального характеру, в яких у ролі суб’єктів організаційно-господарських повноважень виступають громадяни та організації, що є засновниками або власниками суб’єктів господарювання (крім органів державної влади та місцевого самоврядування). З метою уніфікації штрафних санкцій та підвищення їх ролі як засобу забезпечення виконання договірних організаційно-господарських зобов’язань необхідно прирівняти вказані зобов’язання до тих, що перелічені у ч. 2 ст. 231 ГК України, шляхом внесення відповідних доповнень до цієї статті Кодексу.
В якості засобів забезпечення виконання організаційно-господарських зобов’язань разом з оперативно-господарськими санкціями виступають передбачені законодавством оперативні заходи, які застосовуються в односторонньому порядку учасником організаційно-господарського зобов’язання у відношенні до іншого його учасника порушника незалежно від вини останнього з метою припинення або попередження повторення порушень.
Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затверджений наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. № 1774, потребує доповнення, яке б надавало можливість встановлення оперативно-господарських санкцій сторонам такого договору.
Серед заходів відповідальності у забезпеченні виконання організаційно-господарських зобов’язань значну роль відіграють адміністративно-господарські санкції, які в найбільшій мірі адекватні вказаним зобов’язанням.
Аналіз організаційно-господарських правовідносин, виділених за функціональними видами господарської діяльності, у роботі включає такі правовідносини, що стосуються утворення і легалізації суб’єктів господарювання, господарського планування, здійснення державного контролю за господарською діяльністю і застосування адміністративно-господарських санкцій, приватизації, оренди, концесії державного та комунального майна, обмеження монополізму і захисту конкуренції.
При прийнятті рішення про утворення суб’єкта господарювання та підготовці і затвердженні його установчих документів (укладенні засновницького договору) власники (засновники) цього суб’єкта реалізують належні їм відповідні абсолютні права (організаційно-установчі повноваження) через абсолютне організаційно-господарське правовідношення з утворення суб’єкта господарювання, яке є одним з різновидів відповідного правовідношення з ведення власної господарської діяльності. Правовідношення з утворення суб’єкта господарювання нетривале, за нормальних умов воно припиняється і перетворюється у відносне з поданням документів для проведення державної реєстрації суб’єкта.
Відносини, що складаються при проведенні державної реєстрації суб’єктів господарювання, при ліцензуванні і патентуванні окремих видів господарської діяльності, при отриманні названими суб‘єктами документів дозвільного характеру, при реєстрації їх в органах пенсійного фонду, у податкових, митних та інших органах, а також при здійсненні інших елементів легалізації вказаних суб’єктів, є недоговірними організаційно-господарськими зобов’язаннями.
За критерієм безпосереднього об’єкта серед організаційно-господарських зобов’язань з ліцензування господарської діяльності виділяються такі основні складові зобов’язання: з видачі ліцензії, з проведення конкурсу на отримання ліцензії у встановлених випадках, із здійснення контролю за додержанням ліцензійних умов, з анулювання ліцензії, з переоформлення ліцензії та інші. Серед організаційно-господарських зобов’язань з патентування господарської діяльності за аналогічним критерієм виділяються зобов’язання: з отримання (придбання) торгового патенту, з контролю за здійсненням окремих видів діяльності, що підлягають патентуванню, та використанням торгового патенту та інші.
Планування господарської діяльності суб’єкта господарювання будь-якої форми власності та організаційно-правової форми опосередковується двома видами організаційно-господарських правовідносин: абсолютним правовідношенням із здійснення планування власної діяльності таким суб’єктом, яке є складовим комплексного правовідношення аналогічного типу з ведення власної господарської діяльності, та організаційно-господарським зобов’язанням між цим суб’єктом і виконавчим органом відповідної місцевої ради з розгляду, узгодження та внесення пропозицій щодо плану діяльності зазначеного суб’єкта. Друге з названих зобов’язань, яке опесередковує реалізацію ст. 27 Закону Про місцеве самоврядування в Україні, слід відобразити у ГК України у формі відповідного обов’язку суб’єктів господарювання, а також з метою забезпечення його виконання встановити санкції, зокрема адміністративно-господарські.
Планування господарської діяльності суб’єктів господарювання, які належать до державної форми власності, реалізується через такі організаційно-господарські правовідносини:
- організаційно-господарське зобов’язання з державного замовлення (щодо державних комерційних підприємств), учасниками якого є таке підприємство та суб’єкт організаційно-господарських повноважень, що доводить до нього державні замовлення. Дане зобов’язання в сучасних умовах господарювання повинно бути врегульоване як двостороннє, оскільки має передбачати право державного комерційного підприємства на врахування його інтересів при доведені до нього державного замовлення і відповідний обов’язок суб’єкта організаційно-господарських повноважень. Зазначене зобов’язання є договірним, в будь-якому випадку воно повинно бути оформлене згідно вимог ст. 183, 186 ГК України, зокрема шляхом підписання сторонами єдиного документа;
- організаційно-господарське зобов’язання з виробничого завдання (щодо казенних підприємств). Воно повинно бути врегульоване як двостороннє: казенне підприємство вправі вимагати від органу, до сфери управління якого воно входить, своєчасної видачі реальних виробничих завдань, прийняття заходів з матеріально-технічного та іншого забезпечення виконання цих завдань тощо, а вказаний орган повинен задовольнити ці вимоги. Таке правило потребує законодавчого закріплення у ГК України. Аналогічні організаційно-господарські зобов’язання опосередковують й інші взаємовідносини казенного підприємства та органу, до сфери управління якого воно входить. Це зобов’язання з надання вказаним органом дозволу на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, з визначення ним видів продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл (ч. 5 ст. 76 ГК України) та ін.;
- абсолютне організаційно-господарське правовідношення із складання та виконання річного фінансового плану як складове щодо правовідношення аналогічного типу з ведення власної господарської діяльності;
- організаційно-господарське зобов’язання із