Башук Алла Іванівна Комунікаційні стратегії державної влади в умовах інформаційного суспільства : Башук Алла Ивановна Коммуникационные стратегии государственной власти в условиях информационного общества Bashuk Alla Ivanivna Communication strategies of state power in the information society



  • Название:
  • Башук Алла Іванівна Комунікаційні стратегії державної влади в умовах інформаційного суспільства
  • Альтернативное название:
  • Башук Алла Ивановна Коммуникационные стратегии государственной власти в условиях информационного общества Bashuk Alla Ivanivna Communication strategies of state power in the information society
  • Кол-во страниц:
  • 293
  • ВУЗ:
  • Київського національного університету імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2020
  • Краткое описание:
  • Башук Алла Іванівна, доцент кафедри реклами та зв’язків з громадськістю, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Комунікаційні стратегії державної влади в умовах інформаційного суспільства». Шифр та назва спеціальності 27.00.06 прикладні соціально-комунікаційні технології. Спецрада Д26.852.26 Київського національного університету імені Тараса Шевченка




    А.І. Башук
    КОМУНІКАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ
    ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
    В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО
    СУСПІЛЬСТВА
    Монографія
    Кам’янець-Подільський
    2019




    ЗМІСТ
    ВСТУП ............................................................... 6
    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ
    ФУНКЦІОНУВАННЯ ВЛАДНИХ КОМУНІКАЦІЙ ... 21
    1.1. Комунікаційна проблематика влади: еволюція
    питання ............................................................ 21
    1.1.1. Від ритуалів влади до формування
    соціальних комунікацій ..................................21
    1.1.2. Комунікаційні мережі vs державна влада .. 30
    1.2. Соціальнокомунікаційні підходи до
    влади постіндустріального суспільства:
    теоретико-методологічне підґрунтя ...................... 42
    1.2.1. Влада як засіб соціальної комунікації....... 46
    1.2.2. Постмодерністські уявлення про владу ..... 55
    1.3. Категорія довіри у системі комунікацій
    державної влади ................................................. 64
    1.3.1. Соціальнокомунікаційний вимір довіри у
    теоретичному осмисленні ................................ 64
    1.3.2. Роль державної влади у встановленні
    довіри .......................................................... 70
    1.4. Ідеологічно-комунікаційне підґрунтя
    цивілізаційних змін ........................................... 79
    1.4.1. «Суперідеологія» як світогляд
    цивілізації .................................................... 79
    1.4.2. Ключові концепти ідентичності на
    сучасному етапі ............................................. 87
    1.5. Трансформації державно-владних комунікацій
    у контексті глобальних викликів ........................ 107
    1.5.1. Державна влада в інформаційному
    суспільстві .................................................. 107
    4 5
    1.5.2. Проблеми і перспективи забезпечення
    інформаційної безпеки .................................. 121
    Висновки до розділу 1 ........................................ 135
    РОЗДІЛ 2. КОМУНІКАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ
    ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ
    КОМУНІКАЦІЙ ............................................... 143
    2.1. Поняття стратегії у науковому дискурсі ......... 143
    2.2. Підходи до комунікаційних стратегій ............ 161
    2.2.1. Комунікаційні стратегії у теорії і
    практиці ..................................................... 161
    2.2.2. Комунікаційні стратегії органів
    державної влади України .............................. 170
    2.3. Структура комунікаційних стратегій
    державної влади ............................................... 183
    2.3.1. Визначення і складові частини поняття ... 183
    2.3.2. Типологія комунікаційних стратегій
    державної влади ........................................... 201
    Висновки до розділу 2 ........................................ 206
    РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНО-ВЛАДНІ КОМУНІКАЦІЇ В
    АСПЕКТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МЕДІАСТРАТЕГІЙ .......... 213
    3.1. Медіа і влада: шляхи взаємодії
    та точки дотику ................................................ 213
    3.1.1. Медіарилейшнз у сфері державно-владних
    комунікацій: український досвід .................... 220
    3.1.2. Базові поняття новинної комунікації ..... 233
    3.2. Українська практика становлення
    комунікацій влади з громадськістю ..................... 245
    3.2.1. Етапи становлення:
    нормативно-правовий аспект ......................... 245
    3.2.2. Публічність органів державної влади
    як комунікаційна стратегія довіри .................. 259
    Висновки до розділу 3 ........................................ 271
    РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ У СИСТЕМІ
    КОМУНІКАЦІЙ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ................ 277
    4.1. Соціальні мережі як інструмент
    комунікацій влади і громадськості ...................... 277
    4.2. Протестний потенціал соціальних мереж і
    методи реагування держави в інтернет-просторі .... 300
    4.3. Жанрова типологія PR-текстів державних
    Facebook-комунікацій ....................................... 323
    4.4. Президентські Facebook-комунікації:
    реалізація контентної стратегії ........................... 337
    4.4.1. Вітання .............................................. 344
    4.4.2. Військово-патріотичний дискурс ........... 349
    4.4.3. Актуальні проблеми суспільства ............ 371
    4.4.4. Міжнародна політика ........................... 375
    4.4.5. Засудження тероризму .......................... 380
    4.4.6. Я + сім’я ............................................. 390
    4.4.7. Зустрічі з людьми ................................. 395
    4.4.8. Некролог ............................................. 401
    4.4.9. Дні пам’яті .......................................... 406
    4.4.10. Потенціал і досягнення України ........... 410
    Висновки до розділу 4 ........................................ 412
    ВИСНОВКИ ..................................................... 422
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................. 442
    ДОДАТКИ ....................................................... 531
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    У результаті формування теоретико-прикладної концепції соціальних комунікацій державної влади в умовах
    інформаційного суспільства в контексті реалізації комунікаційних стратегій зроблено такі висновки:
    1. Засади функціонування владних комунікацій в інформаційному суспільстві полягають у 1) мережевій природі комунікацій на новій технологічній основі, у якій
    державній владі відводиться важлива роль регулятора й
    координатора; 2) тлумаченні влади як засобу соціальної
    комунікації; 3) зростаючій ролі довіри як стратегії спільної дії; а також в 4) ідеологічному підґрунті цивілізаційних змін у суспільстві, що дає можливість виділити ключові концепти ідентичності, які впливають на державну
    владу.
    Влада обґрунтовує своє функціонування ритуалом,
    словом, законом, нормою, формуючи єдину суспільну
    комунікаційну систему. У сучасному високотехнологічному суспільстві актуалізується проблема «комунікаційні мережі (власники, інтернет-користувачі) vs державна
    влада», яка зосереджується на перерозподілі влади. Захоплення інформаційно-комунікаційними технологіями
    або побоювання щодо виняткової влади глобального медіабізнесу змінюються усвідомленням важливої ролі державної влади, яка виконує регулятивну й координаційну
    функції як «головна мережа» (О. Зернецька, М. Кастельс).
    Означені процеси трансформують державно-владні комунікації, видозмінюючи форми й методи взаємодії з громадськістю.
    Тлумачення влади як засобу соціальної комунікації
    (за Н. Луманом) визначає шляхи розвитку суспільства у
    взаємодії влади з громадськістю. Аналіз соціальнокомунікаційної проблематики влади постіндустріального суспільства, що трансформується у бік мережевих принципів,
    розкриває такі її аспекти, як: 1) здатність впливати на уявлення, думки, дискурс, поведінку підлеглих; 2) реалізація
    лише за безпосередньої участі підлеглих, що активізує інтенцію діяльності громадськості й вибірковість застосування влади; 3) презентаційний характер влади (виявляється
    у використанні різних способів самопрезентації); 4) здатність підлеглих чинити супротив владі; 5) співзалежність
    того, кому належить влада, і підлеглих; 6) технологічний
    характер влади: влада – це і технологія, і стратегія, що
    здатні реорганізовувати соціальний простір за допомогою комунікації.
    У такому суспільстві зростає роль довіри, яка постає
    невід’ємною категорією соціальних комунікацій, виступаючи стратегією спільної дії. Представники наукової
    спільноти переважно розрізняють концепти «довіра» і
    «впевненість», апелюючи насамперед до ідей Н. Лумана.
    Втрата впевненості у «плинному» світі «міжвладдя» (за
    З. Бауманом) компенсується довірою, що передбачає ризик, співпрацю з Іншим і орієнтована на прогнозування
    майбутнього. При цьому, якщо конкретні форми та зміст
    комунікації представників державної влади викликають довіру, але не є основою соціальної дії, не ведуть до
    зміни соціальної ситуації, у суспільстві не формується
    загальний рівень довіри до владних інститутів і впевненість щодо майбутнього. Ефективність державно-владних комунікацій передбачає не лише встановлення дові-
    424 425
    ри громадян до влади, але й довіри всередині громадської
    комунікаційної мережі, що визначається зрілістю суспільства, високим рівнем політичної культури та функціонуванням повноцінних каналів комунікації на всіх
    рівнях.
    Аналіз ідеологічно-комунікаційного підґрунтя цивілізаційних змін підтверджує, що фундаментальні моделі
    життя однакові в усіх країнах і ґрунтуються на спільній
    системі цінностей, філософії, баченні майбутнього, які
    формують ідеологію, притаманну певному етапові розвитку суспільства – суперідеологію (за Е. Тоффлером). Ідеологія має прикладний характер, з одного боку, виступаючи підґрунтям для легалізації існуючої влади, з іншого
    боку, державна влада вимушена відповідати глобальним
    ціннісним трендам, які визначають, включно з глобальними суперечками, панівний дискурс.
    У світоглядному контексті епохи виявляються ключові концепти ідентичності, які трансформуються під
    впливом комунікаційних мереж і тотальної медіатизації.
    Нами виділено такі ключові концепти ідентичності на
    сучасному етапі, що впливають на комунікаційні стратегії державної влади: місця (від історико-географічної та
    соціальної константи до мережевих спільнот), «життєві
    стилі» (своєрідний світоглядний орієнтир у світі з втраченою довірою до державної влади), релігія («альтернативна ідеологія і спосіб життя» (за Т. Фолієвою)), нація
    (природній вимір національної ідентичності) й тероризм
    (девіантна реакція на суспільні зміни).
    Інформаційне суспільство дає можливість реалізувати різноманітні прояви ідентичності, проте мережева
    матриця соціуму серйозно впливає на визначення «своїх» соціальних груп, з одного боку, розмиваючи межі індивідуальності, коли «власна» думка визначається думкою «своєї» мережі, насправді позбавляючи суспільство
    особистісної та колективної відповідальності, що може
    породжувати деструктивні прояви (тероризм, гібридні
    війни), а з іншого боку, дає можливість виявлятися у постійній взаємодії з Іншим («чужим», МИ-групою), що позитивно впливає на розвиток особистості та суспільства.
    Релігія не втрачає свого значення в сучасному суспільстві, пропонуючи прості та зрозумілі відповіді на складні
    питання, видозмінюючи організаційні форми залучення
    споживачів духовних цінностей на основі маркетингових принципів, що руйнує монополію традиційних релігій. Загальносвітові тренди релігійної ідентичності чітко
    простежуються в Україні та виявляються у: 1) наявності
    сект і мегацерков; 2) присутності української церкви в
    мережі; 3) збільшенні ролі релігії як чинника державної
    політики, на який спирається нестабільна нині державна
    влада.
    Під натиском глобальних мережевих технологій, що
    руйнують державні кордони, трансформують ідеологію,
    збільшують соціальну нерівність, державна влада і безпосередньо демократія перебувають у кризовому стані.
    Перед державною владою активізуються взаємопов’язані
    питання забезпечення інформаційної безпеки і «творення суверенного майбутнього».
    2. Зміст поняття «стратегія», яке є ключовим щодо
    досліджуваного поняття «комунікаційна стратегія державної влади», включає багатовимірність та об’єднує
    практичну діяльність і різногалузеві теорії. Виділено
    сутнісні ознаки стратегії, важливі для вирішення наукової проблеми нашого дослідження. Таким чином, стратегія: 1) властива конкурентному середовищу; 2) пов’язана
    з цілепокладанням; 3) має складну ієрархічну структуру; 4) оптимізує цілі та форми й методи їх досягнення;
    426 427
    5) здатна поставати з тактики (тактика може переходити
    в стратегію); 6) крім матеріальних ресурсів базується на
    ідеологічно-комунікаційному підґрунті; 7) успішно реалізується, коли виконавці довіряють лідеру, розділяють
    його ідеї; 8) спрямована в майбутнє, водночас має бути
    гнучкою: враховувати контекст конкретної ситуації та
    можливості зовнішнього середовища, зокрема нормативноправовий аспект.
    Комунікаційні стратегії державної влади розглянуто в контексті двох підходів: практичного (медіа- та
    PR-технологічного) і теоретико-прикладного (концептуального), які не суперечать одне одному, проте акцентують увагу на різних аспектах поняття. У межах першого підходу комунікаційна стратегія розглядається як
    план соціальнокомунікаційної діяльності представників
    державної влади, спрямований на відносини й мотивацію до дії контактних груп за допомогою визначених у
    нормативно-правових документах форм і методів інформаційно-комунікаційної роботи. Часто цей підхід зосереджується на медіатехнологіях і тактичних прийомах
    взаємодії з різними групами громадськості з метою забезпечення політичних дивідендів чинній владі. Другий
    підхід розглядає комунікаційну / комунікативну стратегію державної влади як технології «трансляції смислу»
    (С. Дацюк), що породжує влада. Терміни розрізняються
    в авторській редакції та сферах діяльності: наприклад,
    державному управлінню властивий термін «комунікативна стратегія». На відміну від практичного підходу, у
    такому формулюванні акцентуються не технології зміни
    ставлення громадськості, а форми й методи породження
    смислу: якщо будуть смисли, то буде включатися у конструктивний діалог і громадськість.
    Проте у поле зору соціальних комунікацій потрапляють не лише потенційно продуктивні для розвитку соціуму стратегії, а усі, які стосуються комунікації, тому
    доцільно вживати загальний термін «комунікаційні
    стратегії». Представники обох підходів здебільшого наголошують, що державні «елітарні комунікації» (С. Бодрунова) визначають розвиток суспільства, зі свого боку
    певним чином реагуючи на потреби та запити аудиторії.
    У результаті спроб інтегрувати два означені підходи
    запропоновано таке визначення: комунікаційна стратегія державної влади – концепція легітимізації та
    утримання влади, а також зміни соціально-політичного
    середовища за допомогою різноманітних форм і методів
    використання комунікативних засобів – вербальних,
    візуальних, подієвих (класифікація Г. Почепцова) – і
    можливостей інформаційної сфери, зокрема розвинених
    каналів комунікації, що регулюються нормативноправовими документами.
    Проаналізований практичний матеріал свідчить, що
    тривалі проблеми системи комунікацій в органах державної влади України вирішуються дуже поступово, на що є
    низка об’єктивних і суб’єктивних причин. Нами виділено: 1) організаційні причини (складний перехід від ієрархії вертикальних комунікацій до мережі горизонтальних
    комунікацій); 2) професійні (бракує фахівців, які розуміють Що?, Як? і Навіщо? комунікувати); 3) історичні
    причини (насамперед розвиток ринку політичного, а не
    державного PR); 4) ресурсні причини (комунікаційна діяльність фінансується за остаточним принципом).
    Результати порівняльного аналізу комунікаційних
    стратегій Верховної Ради України та Міністерства освіти і науки України дали можливість звернути увагу на
    428 429
    такі моменти, які необхідно враховувати під час їх реалізації: 1) стратегія комунікує не тільки наміри (слова),
    а головне – реальні дії, що й сприяє формуванню довіри;
    2) залучення до розробки стратегії професіоналів поза
    державною службою має як плюси, так і мінуси; у будьякому разі багато залежить від тих, хто щоденно втілює
    стратегію у дію.
    3. Комунікаційній стратегії властива кількаступенева ієрархічна структура з умовними межами. Нами
    виділено змістовий та організаційний складники комунікаційної стратегії державної влади, які в ідеалі мають узгоджуватися, доповнювати один одного, забезпечуючи реалізацію загальних цілей. До організаційного
    складника зараховано перформансні стратегії (функціональна структура державної ритуальної комунікації),
    медіастратегії (зокрема медіарилейшнз, нормативноправове забезпечення комунікацій влади з громадськістю), цифрові стратегії, зокрема функціонування акаунтів та управління цифровою ідентичністю (розглянуто
    на прикладі соціальних мереж у системі комунікацій
    державної влади). Підкреслено, що до широкого поля
    дії медіастратегій потрапляють як перформансні стратегії, так і цифрові. У змістовому плані комунікаційні
    стратегії використовують можливості комунікативних
    стратегій, під якими, за Т. ван Дейком, розуміємо наявність деяких спільних текстуальних і контекстуальних
    інструкцій, суттєвих для цих комунікантів інформації.
    Комунікативні стратегії визначаються комунікативною
    ситуацією і реалізуються насамперед у мовленні. Запропоновано відкритий перелік форм і методів комунікацій
    влади з громадськістю (виділено лише ті, які за нашими
    спостереженнями актуальні для української практики),
    на основі поділу їх на три блоки: 1) події (заходи) та вербальні тексти; 2) канали комунікації; 3) просторовочасова візуальна комунікація. Структура комунікаційних стратегій державної влади в системі соціальних комунікацій представлена схематично (рис. 2.5). У роботі
    розглянуто медійне середовище комунікаційних стратегій, яке особливо акцентується в соціальнокомунікаційному вимірі влади інформаційного суспільства.
    Комунікаційна стратегія реалізується на трьох рівнях: стратегічному (типи комунікаційних стратегій, що
    ґрунтуються на цілепокладанні) і тактичному (медіарилейшнз, комунікативні стратегії, контентна стратегія),
    які мають свою внутрішню ієрархію та структуру; технічному (представлений традиційними й новітніми методами (засобами) комунікації – перформансами (ритуалами), промовами, інтернет-комунікаціями (веб-сайтами,
    соціальними мережами), а також різноманіттям жанрових форм).
    Розроблено типологію комунікаційних стратегій
    державної влади. Презентаційна стратегія спрямована на висвітлення та роз’яснення діяльності органів влади; демонстрацію компетентності представників влади;
    формування позитивного іміджу країни, державних інститутів, посадових осіб. Цілі ідентифікаційної комунікаційної стратегії полягають у популяризації ідеології,
    цінностей та ідей; формуванні належності до МИ-групи.
    Цілі конкурентної комунікаційної стратегії полягають
    у нейтралізації / усуненні опонентів; отриманні переваг
    під час переговорів; доступі до владних повноважень. Комунікаційна стратегія довіри спрямована на залучення
    громадськості до формування державної політики; підтримку владних рішень і дій, що виявляється у зміні
    ставлення та поведінки; імплементацію нормативноправових документів.
    430 431
    4. Реалізації комунікаційних стратегій державної влади сприяє розвиток медіарилейшнз. Аналіз українського досвіду медіарилейшнз свідчить, що наразі активно
    розвивається саме суспільно-політичний медійний простір, у якому розгортається боротьба за владу. Медіарилейшнз розуміємо як сукупність форм і методів взаємодії суб’єкта медіарилейшнз із ЗМК або окремі практики
    такої взаємодії. Сучасні форми й методи медіарилейшнз,
    які задекларовані на рівні комунікаційних стратегій органів державної влади України і мають на меті формування довіри, включають організацію роботи сучасного медіацентру; функціонування веб-ресурсів в інтерактивному
    режимі – офіційних веб-сайтів і соціальних мереж; спрощення процедури реєстрації журналістів на заходи органів влади; формування детальної бази даних мас-медіа;
    оптимізацію інформаційного обміну; організацію семінарів та заходів для мас-медіа; швидке та якісне реагування на запити й звернення; співпрацю у межах програм
    для агентів змін (тренінги, майстер-класи, сторітелінг).
    Проте зв’язок зі ЗМІ (термін, який вживається у державному управлінні як законодавчо закріплений) переважно
    сприймається як один із видів зв’язків з громадськістю
    (або заміняє цей напрям діяльності) та в сучасних реаліях
    орієнтується переважно на поточну роботу, а не на тривалі медіакампанії (мінімум 3-6 місяців), що узгоджуються
    із загальною урядовою комунікаційною стратегією, яку
    не задокументовано станом на 30.03.2018.
    Інтеграція політичної та державної сфер в Україні
    призводить до того, що далеко не всі методи взаємодії
    української влади зі ЗМІ відповідають технологіям медіарилейшнз у класичному розумінні поняття. Традиційно
    практикуються два основні шляхи взаємодії PR-структур
    з мас-медіа (Д. Ольшанський): 1) безпосередньо медіарилейшнз (продумана стратегія відносин з медіа, врахування журналістських чинників новинності); 2) розміщення
    оплачених матеріалів, які традиційно називають «джинсою», котра є багатоваріантною та охоплює «олігополізацію» (за О. Назайкіним), що властива українському медіаринку й визначає загальний контекст медіарилейшнз,
    тобто передбачає прямий або опосередкований вплив
    медіавласника на редакційну політику. Крім того, види
    джинси трансформуються під впливом новітніх мультимедійних технологій: як різновид джинси розглядають
    оплачувані повідомлення, що публікуються в Інтернеті
    «ботами-коментаторами» (за А. Сайчук).
    Виділено ключові періоди взаємодії української влади
    зі ЗМІ, які впливали/впливають на формування державно-владного контенту: 1) період т.зв. «темників» (безіменних інструкцій для ЗМІ від Адміністрації Президента України за часів Л. Кучми, що і як висвітлювати у новинному контенті); 2) період iнституалiзації джинси (професійно підготовлені за допомогою редакцій матерiали
    розміщуються за договором про медіаобслуговування або
    публікуються в державних та комунальних ЗМІ); 3) період
    самоконтролю з боку ЗМІ у несподіваній ситуації збройного конфлікту в Україні.
    Також нами виділено й схарактеризовано базові поняття новинної комунікації у сфері PR. Розуміння їх
    специфіки допоможе ефективно взаємодіяти із ЗМК та
    сприятиме, з одного боку, формуванню новин, необхідних для державних структур, з іншого – цікавих для
    журналістів і широкої громадськості. До базових понять
    новинної комунікації зараховано інформаційний (подієвий, оперативний) привід, псевдоподії, порядок денний,
    ключове повідомлення (message), монтаж.
    432 433
    5. Комунікаційна стратегія державної влади втілюється в конкретних принципах і методах взаємодії з громадськістю, що регламентується нормативно-правовими
    документами. На основі їх аналізу нами визначено три
    етапи становлення та розвитку комунікацій влади з
    громадськістю у незалежній Україні та окреслено їхні
    умовні часові параметри.
    Пострадянський етап (1990-ті рр.) характеризується
    декларативністю, відсутністю реальних методів побудови діалогу з населенням, але на першому етапі закладаються важливі принципи подальшої комунікації влади
    з населенням, які потребують об’єктивації – напрацювання конкретних механізмів реалізації інформаційних
    прав і свобод.
    На етапі інституалізації (2000-ті рр.) з’являються
    структурні підрозділи, обов’язок яких – інформувати
    громадськість, насамперед за допомогою ЗМІ, про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування; стандартизуються процедури розміщення
    інформації на офіційних веб-сайтах, впроваджуються
    елементи електронного урядування, загалом комунікації
    влади з громадськістю форматуються в окремий соціальний інститут.
    Етап публічності (2010-ті рр.) характеризується
    спрощеним доступом до публічної інформації, максимальною прихильністю до прав запитувачів інформації, удосконаленням системи керування інформаційним
    наповненням веб-сайтів органів виконавчої влади, які
    стають доступними і для користувачів з вадами зору та
    слуху, та удосконаленням функціонування електронного
    урядування. Публічна інформація має оприлюднюватися у формі відкритих даних на Єдиному державному вебпорталі відкритих даних https://data.gov.ua.
    Комунікаційна стратегія довіри реалізується за умови
    контролю влади з боку громадськості в межах інформаційного законодавства, що впливає на практики врядування
    як на державному, так і на місцевому рівнях. На сучасному етапі важливу роль у забезпеченні публічності влади відіграють інтернет-комунікації, зокрема розміщення всієї
    відкритої інформації на офіційних веб-сайтах, на порталі
    відкритих даних, який наразі інтегрується у Європейський портал відкритих даних www.europeandataportal.eu,
    а також інтерактивні засоби комунікацій з громадськістю: як індивідуальні (електронне звернення, інформаційний запит), так і колективні (електронна петиція,
    форуми).
    Систематично громадськими організаціями та державними структурами проводиться моніторинг різних
    складників публічності органів державної влади та місцевого самоврядування, що підвищує якість роботи державних структур, надання ними інформаційно-комунікаційних послуг, незважаючи на наявність проблемних
    ділянок у цій сфері.
    6. Особливості функціонування соціальних мереж як
    комунікаційного інструменту державної влади полягають в їх активному використанні лідерами країн у складі
    загальних комунікаційних стратегій. У такий спосіб влада доносить до аудиторії свої меседжі, формує як власний
    оптимальний імідж, так і відповідних державних інститутів, впливає на ідентифікаційний базис користувачів.
    Частиною презентаційної комунікаційної стратегії є також відмова від використання соціальних мереж, зокрема особистого акаунту, що актуалізує імідж абсолютного
    політичного лідера авторитарного типу – не людини, а
    владної функції (наприклад, президент Російської Федерації). Перші особи державних інститутів і органи дер-
    434 435
    жавної влади України масово почали використовувати
    соціальні мережі (Twitter і Facebook) з 2011 р., чому опосередковано сприяв Закон «Про доступ до публічної інформації», який значно розширив вимоги до публічності
    влади. Проте на першому етапі можливості цього комунікаційного інструменту не залучалися для ефективної взаємодії з громадськістю, роз’яснення державної політики.
    Особливий інтерес до публічних сторінок представників
    влади й державних структур з боку користувачів виник
    під час політичної кризи 2013–2014 рр. Наразі у країні
    з нестабільною економікою та політичною владою увага
    прикута до державних і політичних діячів, громадських
    активістів, які є лідерами за кількістю підписників у
    Facebook – соціальної мережі, яка виконує в Україні роль
    суспільно-політичної комунікаційної інтернет-платформи. Рейтингові блогери впливають на прийняття рішень
    владою, тоді як державні топ-управлінці популяризують
    свою діяльність, підтримують зв’язок із зацікавленими
    користувачами, формують їхню довіру, адаптують громадську думку до владних рішень, а також досліджують
    суспільні настрої, координуючи власну політику.
    З огляду на те, що типологія жанрів PR-тексту становить остаточно не вирішену наукову проблему соціальних
    комунікацій, нами запропоновано жанрову типологію
    PR-текстів, розроблену на матеріалі найрейтинговіших
    Facebook-сторінок представників української влади (станом на 2015 – початок 2018 рр.). Виділено такі основні
    види PR-текстів та їхні жанрові форми, які в соціальних
    мережах мають гібридний характер:
    – ритуальні (вітання; звернення; подяка; некролог;
    співчуття);
    – інформаційно-аналітичні (заява; звернення; коментар; новини; тези медійних подій, офіційних заходів; виступи (офіційні заходи, медійні події); рейтинг; байлайнер);
    – іміджеві (фотофакт; відеофакт; відеоролики);
    – рекламні, розважально-просвітницькі (фото, відеоролики).
    Ритуальні тексти посідають центральне місце в державно-владних комунікаціях. Вони реалізуються в межах ідентифікаційної комунікаційної стратегії, формуючи відчуття причетності аудиторії до спільних подій і
    цінностей, допомагаючи «проживати» спільні емоції – як
    позитивні (радість, гордість), так і негативні (співчуття,
    скорбота), а також визначати «друзів» і «ворогів» країни у зовнішній політиці (вітання з Днем Незалежності,
    адресовані іншим державам; співчуття в зв’язку з трагічними зарубіжними подіями; особисті вітання представникам зарубіжної політичної еліти). Ритуальні тексти
    також виконують іміджеву функцію в межах реалізації
    презентаційної стратегії, підкреслюючи зв’язок високопосадовців з аудиторією. Вони користуються незмінною
    популярністю серед користувачів, які віртуальними діями – лайками, коментарями, репостами – формують свою
    МИ-групу, виражають позитивні емоції.
    7. Соціальні мережі помітно впливають на політичну ситуацію в країні завдяки значному мобілізаційному
    потенціалу, що продемонстрували українські протести
    2013–2014 рр., які призвели до зміни влади. Функції
    соціальних мереж як комунікаційно-організаційного
    каналу українського протестного руху виявилися у такому: 1) поєднують офіційні та неофіційні комунікації;
    2) виокремлюються в самостійний новинний канал, що
    конкурує з традиційними ЗМІ; 3) сприяють переходу
    до інтерактивної політики за допомогою віртуальних та
    реальних груп тиску на владу – від новостворених (авто-
    436 437
    майдан) до маргінальних й аполітичних груп з тривалими традиціями (націоналістичні організації, футбольні
    ультрас); 4) залучають користувачів до соціально-політичного контексту і/або певної моделі поведінки завдяки
    інтернет-мемам; 5) забезпечують зв’язок з міжнародною
    спільнотою.
    Політичний інтернет-мем кваліфіковано як технологічно адаптований до сучасної епохи елемент (ідеологічний код за Д. Рашкоффом) карнавальної сміхової
    культури (теорія М. Бахтіна), яку сьогодні розглядають
    як соціально-політичну технологію.
    Активне використання соціальних мереж протестними групами змушує державу реагувати відповідним
    чином. Українська влада у 2013–2014 рр. намагалася
    усунути мережеву активність опозиційно налаштованої
    громадськості та зберегти вплив у віртуальному просторі
    за допомогою мережевих і традиційних силових методів:
    спроби законодавчого регулювання, блокування сайтів,
    створення фейкових сайтів за аналогією з опозиційними (клони), залучення хакерів і ботів, фізичний вплив
    на журналістів й активістів. Проте ці методи не стали
    ефективними, а викликали так само протидію як у віртуальному, так і в реальному просторі. Залучення до мережевого протистояння російської сторони сприяло відтоку українських користувачів з російських соціальних
    мереж ВКонтакте й Однокласники, їх переходу на платформи Facebook і Twitter, а також появі альтернативних
    українських соціальних мереж, які втім не набули масштабної популярності.
    Український протестний рух 2013–2014 рр. підтверджує ідею про неоднозначну роль соціальних мереж у сучасних т.зв. «революціях»: завдяки онлайн-технологіям
    їх легко розпочати, але соціальні мережі не заміщують
    соціальних інститутів, здатних продукувати реальні зміни (Дж. Коен, Є. Морозов, Е. Шмідт). Разом з тим важливим чинником зміни влади є ідеологічно-комунікаційний. А соціальні мережі продукують обмін думок та ідей,
    ретранслюють альтернативні ідеології, моделі поведінки,
    перебуваючи у сфері «емоційних інтересів» аудиторії.
    8. Аналіз контентної стратегії верифікованої Facebookсторінки Президента України Петра Порошенка за обраний річний період (13.10.2014–13.10.2015) щодо залученості користувачів на основі 300 дописів (топ-100 лайків,
    репостів і коментарів) свідчить про її реалізацію за допомогою виділених складників.
    А. Частота публікацій (Скільки дописів?) становить у середньому 2,9 допису на день (політичні SMMники рекомендують 3 дописи). Один допис у середньому
    отримує 2490 лайків, 170 коментарів і 259 репостів. Для
    порівняння: напередодні президентської виборчої кампанії 2019 р. комунікаційна активність підвищується – у
    перші три місяці 2018 р. у середньому публікується вже
    5 дописів на день, але реакція користувачів під одним дописом зменшується, незважаючи на значний приріст підписників президентської сторінки (1569 лайків, 115 коментарів, 221 репост).
    Б. Час публікацій (Коли?) чітко прорахований та
    відповідає поточним актуальним подіям. Оперативно
    з’являється реакція на події державного значення, широко висвітлюється щоденна діяльність П. Порошенка як
    Президента України (іміджеві фотофакти й відеофакти).
    Такі публікації часто з’являються у режимі близькому до
    реального часу, впливаючи на формування порядку денного: ЗМІ охоче розповсюджують новини із посиланням
    на Facebook.
    438 439
    В. Контентне наповнення (Що?) представлено в
    кількох ракурсах. По-перше, за типом контенту: фото –
    885, відео – 126, статус – 34, лінк – 2. Беззаперечним
    лідером у межах аналізованого періоду є фото (885), тоді
    як у перші три місяці 2018 р. із незначним відривом переважає відео (відео – 217, фото – 210), що пов’язано зокрема з прямими включеннями, які стали популярними у
    зв’язку з розширенням технічних можливостей платформи Facebook. Таке співвідношення віддзеркалює загальну
    ситуацію щодо популярних форм споживання інформації
    в суспільстві.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины