КУЛІНІЧ МАРІЯ ЮРІЇВНА АРХІВНА УКРАЇНІКА: ІСТОРІЯ ПОВЕРНЕННЯ, ТИПОЛОГІЯ, ДЖЕРЕЛЬНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ (1991 – 2014 рр.) : КУЛИНИЧ МАРИЯ ЮРИЕВНА АРХИВНАЯ УКРАИНИКА: ИСТОРИЯ ВОЗВРАЩЕНИЯ, ТИПОЛОГИЯ, ИСТОЧНИКО-ИНФОРМАЦИОННОЕ ЗНАЧЕНИЕ (1991 – 2014 гг.) KULINICH MARIYA YURIYIVNA ARCHIVAL UKRAINE: HISTORY OF RETURN, TYPOLOGY, SOURCE-INFORMATION SIGNIFICANCE (1991 - 2014)



  • Название:
  • КУЛІНІЧ МАРІЯ ЮРІЇВНА АРХІВНА УКРАЇНІКА: ІСТОРІЯ ПОВЕРНЕННЯ, ТИПОЛОГІЯ, ДЖЕРЕЛЬНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ (1991 – 2014 рр.)
  • Альтернативное название:
  • КУЛИНИЧ МАРИЯ ЮРИЕВНА АРХИВНАЯ УКРАИНИКА: ИСТОРИЯ ВОЗВРАЩЕНИЯ, ТИПОЛОГИЯ, ИСТОЧНИКО-ИНФОРМАЦИОННОЕ ЗНАЧЕНИЕ (1991 – 2014 гг.) KULINICH MARIYA YURIYIVNA ARCHIVAL UKRAINE: HISTORY OF RETURN, TYPOLOGY, SOURCE-INFORMATION SIGNIFICANCE (1991 - 2014)
  • Кол-во страниц:
  • 371
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2015
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА На правах рукопису КУЛІНІЧ МАРІЯ ЮРІЇВНА УДК 930.253(477)"1991/2014" АРХІВНА УКРАЇНІКА: ІСТОРІЯ ПОВЕРНЕННЯ, ТИПОЛОГІЯ, ДЖЕРЕЛЬНО-ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ (1991 2014 рр.) Спеціальність 07.00.06 історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Науковий керівник Палієнко Марина Геннадіївна, доктор історичних наук, професор Київ 2015 2 ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.......3 ВСТУП.....5 РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ.11 1.1. Стан наукової розробки теми....11 1.2. Джерельна база, понятійно-термінологічний апарат та методика дослідження34 РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЩОДО ПОВЕРНЕННЯ АРХІВНОЇ УКРАЇНІКИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ..61 2.1. Законодавче та наукове забезпечення діяльності державних інституцій у сфері повернення архівної україніки....61 2.2. Заходи органів державної влади України з поповнення Національного архівного фонду документами архівної україніки.82 2.3. Створення та особливості функціонування Центрального державного архіву зарубіжної україніки101 РОЗДІЛ 3. КОЛЕКЦІЇ АРХІВНОЇ УКРАЇНІКИ: СУЧАСНА ЛОКАЛІЗАЦІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ...119 3.1. Особливості комплектування архівів України документами архівної україніки...119 3.2. Типологія та склад джерельних комплексів архівної україніки..135 3.3. Джерельно-інформаційний потенціал документальних колекцій та напрями їхнього використання..167 ВИСНОВКИ.......192 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ208 ДОДАТКИ......250 3 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВУАН Укрдержархів Держкомархів ДСК ДЦ УНР ЗУНР ІР НБУВ КІУС МЗС МРА НАІС НАН України НаУКМА НБ НаУКМА НАФ НК НТШ Всеукраїнська академія наук Державна архівна служба України Державний комітету архівів України Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон Державний центр Української Народної Республіки Західноукраїнська Народна Республіка Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського Канадський інститут українських студій Міністерство закордонних справ України Міжнародна рада архівів Національна архівна інформаційна система Національна академія наук України Національний університет «КиєвоМогилянська академія» Наукова бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія» Національний архівний фонд Національної комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей Наукове товариство імені Шевченка 4 ООН РРФСР РCФРР СКВУ СНД УАН УВАН УІТ УНР Укрцентрархів УНДІАСД ЦДАВО України ЦДАГО України ЦДАЗУ ЦДАМЛМ України ЦДІАК України ЦДІАЛ України ЮНЕСКО Організація Об’єднаний Націй Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (19371991) Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (19181936) Світовий конгресу вільних українців Співдружність Незалежних Держав Українська академія наук Українська вільна Академія наук у США Українське історичне товариство Українська Народна Республіка Центральне архівне управління УРСР (19251940 рр.) Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства Центральний державний архів вищих органів влади та управління України Центральний державний архів громадських об’єднань України Центральний державний архів зарубіжної україніки Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України Центральний державний історичний архів України, м. Київ Центральний державний історичний архів України, м. Львів Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури 5 ВСТУП Актуальність теми дослідження. Проголошення незалежності України 1991 року стало відправною точкою для державного відродження, розвитку національної культури, відновлення пам’яті про видатних українських діячів та утвердження національної свідомості та самосвідомості народу України. У цей час посилились процеси інтеграції України у світове співтовариство, розширилися та поглибилися міжнародні зв’язки у різних сферах державного управління, економіки, науки та культури, тіснішими стали контакти з зарубіжним українством, його громадсько-політичними, науковими, культурними (у т. ч. архівними, музейними, бібліотечними) інституціями. У процесі формування державної політики України в архівній галузі, створення законодавчої бази, конституювання понять Національний архівний фонд та національна архівна спадщина, на порядку денному постала проблема збереження та повернення на терени незалежної суверенної України її культурних цінностей, невід’ємною складовою яких є архівна україніка документи з української історії та культури, які зберігаються за кордоном, та документи іноземного походження, що стосуються історії України. Значне розширення проблематики історичних досліджень, зацікавленість науковців у вивченні раніше замовчуваних та недосліджуваних тем, актуалізувало їх звернення до архівних першоджерел, значна частина яких у радянський період перебувала на секретному зберіганні, або була малодоступною у зарубіжних архівосховищах. Окреме зацікавлення дослідників викликали документи архівної україніки, які потрапили до архівних спецфондів унаслідок переміщень культурних цінностей на завершальному етапі Другої світової війни та у повоєнний період, а також документальні колекції (зібрання), які були передані та повернені в Україну вже у період незалежності. 6 Актуальність дисертаційної роботи полягає в спробі комплексної репрезентації організації та реалізації процесу повернення української архівної спадщини до архівних установ України на державному рівні, загальному огляді та типологізаційній характеристиці переданих (повернених) архівних колекцій архівної україніки, а також визначенні джерельно-інформаційного потенціалу документальних комплексів, що обумовлюється малодослідженістю та фрагментарними науковими розвідками проблеми. Окрім цього, наукова значущість роботи підкреслюється актуалізацією джерельної інформації та введенням до наукового обігу документів архівної україніки, що дають можливість дослідити невідомі сторінки з історії України та життя і діяльності її відомих представників, а також формуванням єдиного інтегрованого переліку повернених та переданих в Україну колекцій архівної україніки. Дослідження проблеми поповнення Національного архівного фонду документами архівної україніки, процесу їх передачі (повернення) в Україну, а також вивчення самих документів як історичного джерела, дає підстави підтримати тезу про виокремлення нового наукового напряму в українському архівознавстві та джерелознавстві «архівна україніка». Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках науково-дослідної теми «Українська нація в загальноєвропейському вимірі: історія та сучасність» (номер держреєстрації 11БФ046-01), включеної до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Об’єктом дослідження є документальні зібрання архівної україніки, які були передані (повернені) в Україну з-за кордону від часу проголошення державної незалежності. Предмет дослідження складає процес повернення в Україну архівної україніки, його державне та організаційне забезпечення, аналіз сучасної локалізації сформованих в архівах колекцій, їх типології, складу та джерельного потенціалу. 7 Хронологічні межі дослідження охоплюють 1991 2014 рр. Нижня хронологічна межа обумовлена часом проголошення незалежності України та першими заходами на державному рівні у сфері повернення архівної україніки з-за кордону. Верхня межа визначена 2014 р., оскільки процес передачі архівної україніки триває донині. Географічні межі дисертації охоплюють терени України та країн Західної і Східної Європи, а також Північної Америки, з яких колекції архівної україніки були передані на постійне зберігання в архіви України. Метою дослідження є здійснення комплексного аналізу процесу передачі колекцій архівної україніки до українських архівів та його державного забезпечення, визначення сучасних місць зберігання переданих архівних зібрань, їх складу і типології, а також з’ясування джерельно-інформаційного потенціалу архівної україніки та напрямів його наукового використання. Відповідно до мети сформульовані основні завдання дослідження: з’ясувати рівень наукової розробленості проблеми в історіографії, виявити й опрацювати джерельну базу її вивчення, окреслити понятійнотермінологічний апарат та методику дослідження; проаналізувати законодавче та наукове забезпечення діяльності державних інституцій у сфері повернення архівної україніки, оцінити діяльність академічних та галузевих (архівних) установ щодо поповнення Національного архівного фонду документами архівної україніки; висвітлити процес створення та функціонування, оцінити результати діяльності спеціальних державних органів, що здійснювали організацію та координування процесу повернення в Україну культурних цінностей у цілому та архівної україніки зокрема; охарактеризувати історію створення та діяльність Центрального державного архіву зарубіжної україніки профільної архівної установи, яка зберігає та вивчає документи зарубіжної україніки; 8 встановити джерела комплектування архівів України документами архівної україніки, охарактеризувати принципи їх фондування, класифікації та місця сучасної локалізації; з’ясувати географію надходження, кількісні показники переданих в Україну архівних зібрань та хронологічні межі представлених у них документів, визначити типологію та склад архівної україніки; проаналізувати джерельне значення документальних комплексів архівної україніки, оцінити їх інформаційний потенціал та окреслити основні напрями його використання для дослідження проблем суспільно-політичної, соціо-економічної та культурної історії України. Методологічною основою дисертації є принцип історизму та системний підхід до вивчення історичних явищ. Для досягнення поставленої мети та розв’язання завдань дослідження використано сукупність загальнонаукових та спеціальних методів і прийомів пізнання аналіз, синтез, порівняння, класифікації; системний підхід (для обґрунтування цілісності процесу передачі колекцій архівної україніки до українських архівів), структурнофункціональний підхід (для виявлення взаємозв’язків і взаємозалежності між комплексами архівної україніки та суспільними явищами і процесами, що призвели до їх створення, впливали на зміст і структуру документів). При дослідженні проблеми були використані також спеціальні історичні методи: ідеографічний (описовий), який використовувався для узагальнюючої характеристики колекцій архівної україніки, переданих в Україну; проблемнохронологічний, історико-генетичний та статистичний методи дозволили проаналізувати, описати та встановити передумови та причини процесу передачі та повернення в Україну документів архівної україніки, реконструювати історію формування і походження документів кожного окремого фонду чи колекції, а також визначити кількісні параметри переданих матеріалів. Метод компаративного аналізу (історико-порівняльний) був використаний при порівнянні складу і структури фондів та колекцій архівної україніки офіційного та особового походження, а також визначенні 9 відмінностей у принципах формування вказаних архівних фондів, на прикладі матеріалів ф. 1366 «Бутович Микола Григорович, художник-графік» (ЦДАМЛМ України), ф. 10 «Омелян Йосипович Пріцак, видатний вчений, філолог, сходознавець, історик» (Наукова бібліотека НАУКМА), ф. 35 «Державний центр Української народної республіки в екзилі», ф. 36 «Світовий конгрес вільних українців» (ЦДАЗУ), ф. 4211 «Мiсiя УНР в Швейцарiї», та ф. 5235 «Уряд Української Народної Республiки в екзилi» (ЦДАВО України). Також були застосовані методи історичного джерелознавства, зокрема евристики, зовнішньої та внутрішньої критики джерел, які дозволили реалізувати поставлені у роботі мету і завдання. Разом з тим у роботі використано дослідницькі методи та методологічний інструментарій архівознавства та документознавства, що створило додаткові можливості для дослідження проблеми на міждисциплінарному рівні. Методику дослідження підпорядковано вирішенню поставлених у дисертації завдань. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що на підставі аналізу джерел та наукової літератури вперше комплексно розглянуто процес повернення в Україну значних комплексів архівної україніки через призму діяльності наукових інституцій (установ НАН України), спеціальних державних органів (Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей (НК), Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон (ДСК) та Державної архівної служби України (Укрдержархіву), а також проаналізувано якісний та кількісний склад переданих колекцій, оцінено їх джерельно-інформаційний потенціал. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості використання його результатів при підготовці фахових досліджень та лекційних курсів з історії України, архівознавства, джерелознавства, міжнародних відносин, історії науки, культури та мистецтва, а також при створенні біографічних портретів тих діячів, інформація про життя та діяльність яких відклалися у фондах, сформованих з документів архівної україніки. 10 Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дослідження апробовані автором на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: Наукова конференція з міжнародною участю «Архівознавчі та джерелознавчі галузі знань: проблеми взаємодії на сучасному етапі» (Київ, 14 березня 2013 р.), VI Міжнародна наукова конференція молодих вчених «Дні науки історичного факультету 2013» (Київ, 25 квітня 2013 р.), Тринадцяті джерелознавці читання (присвячені 160-річчю Центрального державного історичного архіву України (Київ, 20 листопада 2012 р.)., ІІІ Міжнародна науково-практична конференція молодих учених та студентів «Глухівські наукові читання-2013» (Глухів, 15-17 листопада 2013 р.), ХІІ міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна 2014: Історія». (Київ, 25-26 березня 2014 р.), The 1st International Conference on History and Political Sciences (Vienna, Austria, March 2014). Публікації. Основні результати дослідження відображені в 5 публікаціях у наукових фахових виданнях, у тому числі дві статті в зарубіжних виданнях. Окремі положення дисертації додатково викладені у 5 публікаціях виступів на наукових конференціях.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ Комплексне дослідження процесу повернення в Україну архівної україніки наприкінці ХХ на початку ХХІ ст., його організаційного забезпечення на державному рівні, проведення порівняльного аналізу складу сформованих на основі переданих документів архівних фондів, вивчення їх джерельно-інформаційного потенціалу дало підстави дійти наступних висновків та узагальнень. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив недостатній рівень її вивчення та фрагментарність відображення у українській та зарубіжній науковій літературі. Процес історіографічного розвитку даної теми формувався упродовж трьох періодів. Перший період, який припав на першу чверть ХХ ст., ознаменувався початком звернення науковців до розгляду проблеми україніки, здійснення пошукової роботи та створення переліків українських архівних зібрань, які зберігалися в іноземних архівах і підлягали поверненню на батьківщину, відображений у працях Д. Багалія та В. Барвінського, Н. Молчановского, В. Липинського, С. Томашівського, М. Грушевського та ін. В свою чергу другий етап розвитку історіографії, який розпочався у міжвоєнних період і особливо інтенсифікувався у другій половині ХХ ст., пов’язаний із вилученням зазначеної проблематики через ідеологічні чинники з радянського історіографічного процесу та формуванням осередків її вивчення у середовищі західної української діаспори. Досліджували архівну україніку переважно учені українського походження, які стояли біля витоків заснування архівно-музейних та бібліотечних осередків у країнах розселення української еміграції, а саме Л. Винар, Є. Зибликевич, Е. Казинець, І. Коровицький, М. Лесьов, М. Момрик, С. Наріжний та ін. В своїх працях вони здійснили систематизацію, опис та комплексний огляд фондів, колекцій, зібрань архівної україніки у вигляді переліків, довідників та каталогів. Третій період розвитку історіографії (19912014 рр.) ознаменувався докорінною зміною політичної ситуації у зв’язку з відновленням української 193 державності, налагодженням зв’язків із українською діаспорою, що призвело до посилення уваги українських істориків й архівістів до проблеми повернення архівної україніки та актуалізувало питання її повернення і вивчення. Зарубіжний сегмент історіографії не змінив свого спрямування та продовжував зосереджуватись на довідкових виданнях, здійснених істориками Б. Кравченком, М. Мушинкою, П. Ричковим, Дж. Харлі. В українській історіографії у цей період були закладені основи розробки питань понятійно-термінологічного апарату, пов’язані з визначенням сутності поняття «архівна україніка», обґрунтуванням її типологічних характеристик, класифікації, які розроблялись американською дослідницем П.К. Ґрімстед, українськими істориками та архівознавцями Г. Боряком та І. Матяш. Питань виявлення, обліку, опису архівних документів і рукописних книг, створення комп’ютеризованої бази даних на документи архівної україніки торкалися праці Г. Боряка, Л. Дубровіної, В. Лозицького, О. Соханя, а дослідження проблем реституції культурних цінностей та формування державної політики України у сфері реституції культурних цінностей розглядалися у публікаціях П. Білаша, Т. Боряк, Д. Гетьмана, С. Кота, Т. Курило, О. Лупандіна, Н. Українець, О. Федорука, С. Шкляра. Проблеми комплектування державних архівів документами архівної україніки, забезпечення їх збереженості, доступу та використання висвітлювалися у публікаціях І. Агапітової, В. Берковського, В. Гики, Г. Горбунової, Л. Демченко, Я. Калакури. Т. Ніколаєвої, П. Соханя та В. Тихенка. Однак історіографічний аналіз засвідчив, що при за наявності праць теоретико-методологічного змісту, домінує фрагментарний підхід до вивчення архівної україніки, переважно архівно-описовий характеру, який концентрує увагу науковців (зокрема, А. Атаманенко, Г. Боряк, Т. Боряк, Д. Будкова, П. К. Грімстерд, Л. Дубровіна, Н. Кашеварова, Т. Клименко, В. Кугая, Н. Лисенко, В. Лозицького, М. Палієнко, Г. Папакіна, О. Песчаного, А. Портнова, Т. Сидорчук, І. Срібняка, А. Сукало, Б. Цимбал, Ю. Черченка, Л. Яковлєва, та ін.) на дослідженні та характеристиці тільки окремих груп 194 документів та архівних фондів, що мають відношення до загального комплексу архівної україніки. Колекції архівної україніки, які передані в Україну впродовж останнього двадцятиліття, залишаються переважно недослідженими та не введеними до наукового обігу і представлені в історіографії лише спорадичними дослідженнями окремих фондів або зібрань, що актуалізує їх подальше вивчення. Окрім цього, спостерігається відсутність узагальнюючих праць з комплексним аналізом та оглядом документів архівної україніки. У процесі евристичної роботи в архівах та бібліотеках, а також під час опрацювання Інтернет-ресурсів, було виявлено та опрацьовано оптимальну кількість джерел, необхідну для одержання достовірних та обґрунтованих результатів дослідження. Джерельне підґрунтя дисертаційного дослідження склав комплекс архівних та опублікованих документів, важливою складовою якого є архівні фонди та описи справ фондів, які сформовані із документів архівної україніки або містять окремі їх сегменти. Важливе значення для дослідження архівної україніки, яка була передана в Україну з-за кордону, мають документи, які зберігаються в спеціально створеній архівній установі та найбільшому осередку архівної україніки в Україні Центральному державному архіві зарубіжної україніки. Особливу увагу у процесі дослідження було приділено вивченню документального складу фондів «Державний центр Української народної республіки в екзилі» (ф. 35), «Світовий конгрес вільних українців» (ф. 36), а також низки фондів особового походження (П. Зленка (ф. 10 ), Г. Черінь (ф. 22), О. Сухенка (ф. 24), І. Біра (ф. 34), М. Селешка (ф. 41), А. Жуковського (ф. 44 ) та ін.). Вперше здійснено огляд документів Національно комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, які знаходяться на стадії науково-технічного опрацювання. З огляду на специфіку дослідження важливе місце у джерельній базі посіли архівні описи, які дали можливість встановити хронологію та загальну кількість надходжень до архівів, здійснити порівняльну характеристику складу 195 фондів. У результаті дослідження було проаналізовано описи та документальний склад фондів у ЦДАВО України, а саме: уряду УНР в екзилi (ф. 5235), Надзвичайної дипломатичної мiсiї УНР в Швейцарiї (ф. 4211), М. Бутовича (ф. 4021), С. Сірополко (ф. 4433), Є. Штендери (ф. 5245), НК (ДСК) (ф. 5304); у ЦДАМЛМ України, зокрема: Б. Грінченка (ф. 15), Ю. Михайлів (ф. 524), В. Коротича (ф. 599), О. Довженка (ф. 690), І. Багряного (ф. 1186), В. Вовк (ф. 1212), документи Б. Теодора, Л. Дражевської, Л. Красковської, М. Лобанов-Ростовського, А. Струка, що об’єднані в колекцію (ф. 1256), Л. Морозової (ф. 1306), М. Радиша (ф. 1308), Б. Подолянка (ф. 1350), Д. Нитченка (ф. 1346), В. Авраменка (ф. 1349), М. Бутовича (ф. 1366), Ю. Косача (ф. 1367), що репрезентують біографічні відомості про відомих українських діячів мистецтва, їх творчий доробок, а також громадську, політичну та мистецьку діяльність; фонди ЦДАІЛ України, а саме: товариства «Просвіта», м. Львів (ф. 348)», І. Макуха (ф. 870), Ю. Павликовського (ф. 871), союзу українок Америки (ф. 872), табіру військовополонених вояків І-ої дивізії Української Національної Армії (м. Беллярія-Ріміні, Італія) (ф. Р16), Братства колишніх вояків І-ої Української дивізії УНА (ф. Р 19), документи І. Пулюя (ф. 309, спр. 28922900); фонди Наукової бібліотеки НаУКМА: О. Пріцака (ф. 10), В. Вовк (ф. 15), Дж. Мейса (ф. 7) та ін.; фонди Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, в т.ч. О. Олеся (ф. 114), У. Самчука (ф. 195), О. Ольжича (ф. 196), З. Геник-Березовської (ф. 201), В. Барки (ф. 204). У комплексі опублікованих джерел виділено наступні складові: 1) законодавчі та нормативно-правові документи, які висвітлюють державну політику України у сфері організації збирання, зберігання, вивчення та повернення архівної україніки; 2) державні та галузеві програми, які стосуються архівознавчої сфери, а також методичні рекомендації, розроблені Державною архівною службою та установами НАН України; 3) державні програми та звіти про діяльність Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей (з 2001 р. Державної служби контролю за 196 переміщення культурних цінностей через державний кордон); 4) довідники, переліки, путівники та електронні бази даних архівної україніки. В дисертаційній роботі було здійснено аналіз законодавчих ініціатив, а саме законів України «Про інформацію» (1992 р.), «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (1993 р.), «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» (1999 р.), положення яких стали правовою основою проведення єдиної державної політики в архівній галузі: забезпечення збереженості і доступу до НАФ, цілеспрямованого поповнення НАФ новими документами, юридичного урегулювання процесу передачі в Україну документальних зібрань архівної україніки та охорони національної культурної спадщини та розвитку міжнародного співробітництва України у сфері культури. Як складову джерельної бази було розглянуто та проаналізовано державну програму «Національна архівна інформаційна система (НАІС) «Архівна та рукописна Україніка» (19911996 рр.), завданням якої було введення до наукового обігу архівних масивів інформації шляхом з виявлення, обліку, опису архівних документів та створення національного банку інформації документальних джерел, а також галузеву програму «Архівна україніка» (2008 р.), мета якої полягала у розробці наукових та організаційних засадах створення реєстру архівної україніки. Одним з компонентів джерельної бази стали методичні та довідкові видання «Експертиза цінності документів архівної україніки» (2008 р.), «Архівна україніка в Білорусі» (2009 р.), «Архівна україніка в Канаді» (2010 р.) тощо. В процесі комп’ютеризації та розширенні інтелектуального доступу до українських архівів цінним досягненням стало створення Офіційного веб-порталу Державної архівної служби України в мережі Інтернет. Його підрозділ «Архівна україніка» став важливим компонентом джерельної бази дисертації, зокрема, представлені в ньому нормативні документи, переліки повернутих та переданих в Україну архівних колекцій, бібліографічні бази даних про матеріали щодо архівної україніки, огляди зібрань архівної україніки в архівах інших країн. 197 Охарактеризовано понятійно-термінологічний апарат дослідження, який використовуються у роботі, а саме історію створення та визначення поняття «архівна україніка» як документів історико-культурної спадщини України, які знаходяться за кордоном, та документів іноземного походження, що стосуються історії України, а також термінів «реституція», «реституція в архівній справі», «культурні цінності» та «джерельно-інформаційний потенціал». В дисертаційному дослідженні автором запропоновано власне тлумачення визначення «колекції архівної україніки», «передані колекції архівної україніки» та «повернені колекції архівної україніки», із поясненням відмінностей останніх. В роботі над дисертацією використовувались загальнонаукові (аналітичний, синтетичний, логічний, історичний та статистичний), загальноісторичні (ідеографічний, хронологічний, історико-генетичний, історико-порівняльний) методи дослідження, спеціальні джерелознавчі методи евристичний та джерелознавчої критики (зовнішньої та внутрішньої критики джерел) та методи архівознавства принцип походження та принцип територіальності, метод реконструкції архівного фонду та метод функціонального аналізу, а також документознавства (метод інформаційного аналізу документу). Наукове забезпечення діяльності державних інституцій у теоретичній та методологічній площині у сфері повернення архівної україніки здійснювалось за рахунок розробки категоріально-понятійного апарату, складання облікових реєстрів архівної україніки, створення зведеної бази даних науковцями Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, Інституту української археографії та джерелознавства НАН України ім. М.С. Грушевського, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, а також співробітниками центральних державних архівів України. Проблемами реституції та повернення в Україну архівної україніки також займається Державна архівна служба України, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого забезпечує реалізацію 198 державної політики у сфері архівної справи, налагодження міжнародних зв’язків із зарубіжними архівними, науковими та музейними установами, з громадськими та науковими інституціями української діаспори для виявлення, обліку і впорядкування архівних колекцій, а також сприяє передачі їх на зберігання в архівні установи України. В дисертаційному дослідженні автором прослідковано процес створення та функціонування спеціальних державних органів: Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей (з 2000 р. Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон), які відіграли провідну роль в реалізації державної політики щодо повернення архівного надбання України. Їх головними завданнями було виявлення і сприяння поверненню в Україну переміщених культурних цінностей, а також захист національних інтересів України, спрямований на запобігання незаконного ввезення та вивезення культурного надбання та нанесенню шкоди міжнародному престижу України. Вагомим здобутком НК з питань повернення в Україну культурних цінностей було запровадження державної програми «Повернуті імена» (1996 р.), мета якої повернення в Україну спадщини видатних діячів культури та науки, увічнення пам'яті, популяризації і введення їхнього творчого доробку до наукового й культурного обігу в Україні, а також програми «Культурні цінності України: Втрати. Шляхи повернення» (1999 р.) спрямованої на виявлення, вивчення, облік та повернення в Україну культурних цінностей, втрачених під час Другої світової війни та в наступні роки. Важливий інформаційний, довідковий та науковий зміст мають опубліковані НК звіти та серія видань, присвячених поверненню української культурної спадщини. Продовжила роботу НК Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, силами якої був розроблений проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» (2009 р.) та сформована мережа територіальних органів ДСК. Крім цього, ДСК не припиняла започатковану НК 199 видавничу діяльність публікацію звітів про роботу та науково-довідкових праць. Найбільш значущим практичним результатом роботи НК з питань повернення в Україну культурних цінностей відображений стало повернення та передача в Україну близько 200 тис. одиниць культурних цінностей, а ДСК близько 150 тис. одиниць архівних матеріалів. НК та ДСК брали активну учаcть у засіданнях міжурядових україно-польської, україно-угорській, українонімецької комісій присвячених поверненню та збереженню культурних цінностей переміщених під час Другої світової війни. Впродовж свого існування, НК та ДСК вдало виконували покладені на них функції з реалізації державної політики України щодо повернення культурних цінностей та відіграли консолідуючу роль для української спільноти у світі. На нашу думку, рішення про ліквідацію такого органу було поспішним, оскільки на сьогоднішній день ці питання перейшли до компетенції Міністерства культури України, якому бракне ресурсів для повноцінної роботи в цьому напрямку, і це сповільнило процес виявлення та повернення архівної україніки. В дослідженні здійснено огляд історії створення та діяльності ЦДАЗУ єдиної архівної установи, яка спеціалізується на здійсненні пошуку, обліку, організації зберігання та вивчення документів зарубіжної україніки. Архів веде активну діяльність у напрямку міжнародного співробітництва з українською діаспорою за кордоном, Міністерством зовнішніх справ України, а також науковим та громадськими інституціями, результатом якої було створено 58 архівних та 4 бібліотечних фондів, а також колекція музейних предметів. ЦДАЗУ є координаційним центром з питань архівної україніки, співробітництва із українською спільнотою за кордоном, осередком активної діяльності у сфері пошуку, повернення, передавання та збереження писемної історико-культурної спадщини зарубіжних українців та українських громад, а також введення до наукового обігу національної культурної спадщини, що зберігається в Україні або опинилася за її межами в різні історичні періоди. В дисертаційній роботі встановлено, що переважна більшість документів надійшла на зберігання до архівосховищ України від приватних осіб 200 (представників закордонного українства), діаспорних організацій і товариств, наукових установ зарубіжних країн, а також від окремих осіб та установ, які діють в Україні та співпрацюють з окремими організаціями (особами) української діаспори. Передача (дарування) документальних колекцій та зібрань в Україну відбувалась із дотриманням чинного українського законодавства, а саме у спосіб укладення договорів передачі/дарування. Найчастіше, документальна спадщина надходила на зберігання в Україну внаслідок її дарування державі Україна в особі МЗС України (далі документи передавались до НК (ДСК), що закріплювалось актами прийому-передачі, у свою чергу, НК (ДСК) направляла документи на постійне зберігання до профільної установи. Визначено, що розподіл документів із нових надходжень серед архівосховищ здійснювався згідно з тематикою документів та профілем архівних установ. Найбільшими осередками зберігання документів архівної україніки стали центральні державні архіви, зокрема найбільша кількість переданих діаспорних матеріалів зосереджена у сховищах ЦДАЗУ та ЦДАМЛМ України, за ними йдуть зібрання ЦДІАК України, ЦДІАЛ України, ЦДАВО України, ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного та ЦДАГО України. Значна частина документів зберігається в місцевих державних архівах (Полтавської, Закарпатської, Волинської, Чернівецької, Сумської, Тернопільської, Одеської, Херсонської областей), архівних установах НАН України, державних бібліотеках, університетських бібліотеках, а також в громадських наукових організаціях. В роботі здійснено огляд переданих колекцій архівної україніки відповідно їх сучасних місць зберігання та складений узагальнюючий перелік колекцій архівної україніки, які були передані в Україну у 19912014 рр. В ході роботи над дисертаційним дослідження з’ясовано, що у період 19912014 рр. за кількісними показниками передачі архівних матеріалів лідирує США, Канада, Німеччина та Російська Федерація. Найбільша кількість документів надійшла у 19941995 рр., 2006 р., 20102012 рр. та 2014 р., а 201 найменші показники спостерігались у 19911993 рр., 20032005 рр. та 2007 2009 рр., а їх хронологічні межі охоплюють ХІХпочаток ХХІ століття. Встановлено, що географія надходжень документів зарубіжної архівної україніки охоплює країни Західної, Центральної та Східної Європи (Німеччина, Франція, Велика Британія, Швейцарія, Австрія, Фінляндія, Хорватія, Угорщина, Словаччина, Чехія, Румунія, Польща, Білорусь, Росія), а також Сполучені Штати Америки, Канаду, Бразилію, Ізраїль тощо. Встановлено, що специфіка типології документів, переданих в Україну у 19912014 рр., полягає у тому, що вони надходили переважно у складі джерельних комплексів, які містять писемні (актові та діловодні документи, мемуари, епістолярії), зображальні (іконографічні, картографічні, фотодокументи), звукові (аудіовізуальні) та речові (музейні предмети) джерела. Порівнюючи із типологізаційними схемами архівної україніки, запропонованими відомими зарубіжними (П.К. Грімстед) та українськими (Г. Боряк, І. Матяш) дослідниками, відзначимо, що серед документів, переданих у зазначений період, за територіальною ознакою домінували матеріали, які утворилися внаслідок діяльності різних українських інституцій та окремих осіб у діаспорі. Натомість документи, створені на українських теренах, і вивезені за кордон їх власниками або переміщені у результаті різних військових подій, які складали значну частину еміграційних зібрань міжвоєнного періоду (зокрема «празьких архівів»), становлять незначний відсоток серед досліджуваних надходжень. Для оптимального вивчення джерельних комплексів архівної україніки використано поділ документів за принципом походження та врахуванням історії фондоутворювачів на документи колективного (переважно офіційного) походження, які виникли в результаті діяльності державних органів, громадсько-політичних, культурно-освітніх та наукових організацій, та документи особового походження (особові архіви українських громадськополітичних, військових, культурних, наукових, церковних діячів). До документів офіційного походження, що створюються однією чи декількома 202 юридичними особами, відносять офіційні державні документи українських урядових інституцій, дипломатичні документи, які створювались українськими місіями або представництвами офіційних українських установ та організацій, документація різноманітних організацій, товариств і союзів (громадських, релігійних, мистецьких, студентських, жіночих тощо). Серед архівних матеріалів офіційного походження, які були передані в Україну в досліджуваний період, найбільшої уваги заслуговують: архів Державного центру УНР в екзилі, Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Берні (Швейцарія), товариства «Просвіта», м. Львів, табору військовополонених вояків І-ої дивізії Української Національної Армії (м. Беллярія-Ріміні, Італія), Братства колишніх вояків І-ої Української дивізії УНА, Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Українського національного об’єднання (УНО), Українського визвольного фонду (УВФ), Організації державного відродження України (ОДВУ), Світового конгресу вільних українців (СКВУ), Центрального союзу українського студентства (ЦЕСУС) та ін., а осередками зберігання такого роду документів є ЦДВО України, ЦДАЗУ, ЦДІАЛ та ЦДАГО України. Документи особового походження, що утворилися впродовж життя, наукової, творчої, службової, громадської та іншої діяльності фізичної особи (сім’ї, роду), а також ті, що відклались у їхніх особистих архівах, за кількістю та обсягом складають більшість переданих колекцій архівної україніки та віддзеркалюють життя та діяльність відомих діячів мистецтва, культури та науки. Специфіка систематизації документів особового походження діячів науки, літератури та мистецтва залежить від напряму діяльності фондоутворювача та відбувається згідно поділу документів на структурні підрозділи (документи творчої діяльності, документи службової, громадської і політичної діяльності, листування, біографічні документи, мемуари, зображувальні документи, документи інших осіб, що відклались у фонді). Передана в Україну архівна україніка особового походження представлена фондами кінорежисера та письменника О. Довженка, художників 203 Л. Мазуренко, Л. Морозової, Ю. Михайліва, М. Бутовича та Г. Мазуренко, письменників і громадських діячів І. Багряного, У. Самчука та В. Коротича, хореографа В. Авраменка, артиста балету С. Лифаря, поетів О. Ольжича, О. Олеся та В. Барки, М. Ореста та Л. Лимана, археолога Ю. Шумського, П. Курінного та В. Щербаківського, поетес Л. Українки, В. Вовк, Г. Черінь та Н. Замулко-Дюбуше, акторів та театральних діячів М. Садовського та І. Біра, істориків С. Сірополко, Д. Солов’я, О. Пріцака, графіка В. Подоського, письменниці та етнографа М. Вовчок, мистецтвознавця В. Січинського, громадського діяча і публіциста П. Харидчака, драматурга Ю. Косача, журналістів Є. Тендери та Н. Світличної, дослідника Ю. Чапленка, родини гетьмана П. Скоропадського, публіциста та етнографа М. Секретара, театрального режисера М. Міленка, мовознавця А. Артимовича, бібліографа та громадського діяча П. Зленка, інженера О. Сухенка тощо. Найбільшими осередками зберігання переданих в Україну фондів особового походження є ЦДАМЛМ України, ЦДАЗУ, Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України та Наукова бібліотека НаУКМА. Документи архівної україніки, які нині представлені у фондах українських архівів, мають спільні видові, тематичні та хронологічні особливості. Їх можна поділити на дві великі групи: 1) матеріали різних державних органів, інституцій, політичних партій, організацій, культурноосвітніх, наукових та ін. установ доби визвольних змагань 19171920 рр. та еміграційного періоду; 2) особові архіви українських громадсько-політичних, культурних, церковних діячів. За територіальною ознакою (принципом походження) ці документи поділяються на: 1) матеріали, створені на українських теренах і вивезені за кордон їх власниками; 2) матеріали, які були створені внаслідок діяльності різних українських інституцій та окремих осіб у діаспорі. За хронологічною ознакою більшість документів архівної україніки торкаються подій ХХ ст. (частково періоду Української революції 1917 1921 рр., міжвоєнного періоду; більшість висвітлюють життя та діяльність українців у світі у другій половині ХХ ст.). За номінальною ознакою це: а) 204 документи урядових установ УНР, ЗУНР та Української Держави гетьмана П. Скоропадського; б) документи, створені за кордоном українськими дипломатичними місіями та представництвами; в) документи українських військових структур, формувань та з’єднань; г) документація українських громадських, наукових, освітніх, релігійних організацій та об’єднань за кордоном; д) матеріали, які відклалися внаслідок життєдіяльності окремих представників української діаспори у світі (їх особові архівні колекції). Джерельні комплекси архівної україніки, які надійшли на зберігання до архівних установ України, репрезентують тематичне різноманіття і концентрують у собі надзвичайно потужний джерельний потенціал для наукових досліджень. У професійних наукових колах спостерігається тенденція до збільшення зацікавленості дослідників історією української еміграції та діаспори, з чим і пов’язане зростання запитів на отримання доступу до зазначених документів та їх подальшого використання, який обумовлений укладеними угодами про передачу документів, в яких згідно до висловлених фондоутворювачами побажань встановлюється рівень доступу до архівних матеріалів. Більшість нових надходжень перебуває у відкритому доступі в архівних установах згідно Законів України «Про НАФ» та «Про доступ до публічної інформації». Розглядаючи архівну україніку з точки зору історичного джерела, можна визначити її як носій історичної інформації, що виник у результаті еміграційного руху кінця ХІХ ХХ ст., а також діяльності значної кількості діаспорних товариств, організацій, інституцій та її окремих представників. У результаті здійснення джерелознавчого аналізу комплексів документів архівної україніки, які надійшли на зберігання до архівних установ України у досліджуваний період, було встановлено, що вони репрезентують широке тематичне різноманіття, оскільки містять різні види джерельної інформації політичної, соціокультурної, історичної, особистісної тощо. В свою чергу, документальні колекції архівної україніки можуть стати основою вивчення або інформаційно доповнити та збагатити існуючі наукові розвідки щодо 205 політичної історії України ХХ ст., а саме періоду національно-визвольний змагань 19171921 рр., воєнного та повоєнного періодів історії, діяльності українських військових формувань, історії дипломатії, історії та діяльності української еміграції, діаспорного студентського руху, біографістики, а також історії культури, мистецтва і науки. Слід зазначити, що великий обсяг документальних колекцій переданої архівної україніки (19912014 рр.) не дозволяє науковцям повністю охопити їх інформаційний масив, однак сприяє поглибленому аналізу змісту та інформаційного наповнення джерельних комплексів, що свідчить про їх вагомий джерельний потенціал для вивчення низки актуальних проблем суспільно-політичної, церковної та культурної історії України та української діаспори ХХ ст. Джерельний та інформаційний потенціал документів архівної україніки відображено у дисертаційних дослідженнях, монографіях та статтях науковців. Однак, процес актуалізації архівної україніки доволі слабкий, що пов’язано з тим, що вивчення архівної україніки зовсім нещодавно оформилось в окремий науковий напрям, а документальні колекції надійшли на зберігання до архівних установ України теж не так давно і продовжують надходити, тому і наукові дослідження з їх застосування не настільки масові. Через це виникає комплекс джерел, який залишається досі не введеним до наукового обігу, серед якого значна кількість документів, що складають архівні фонди ЦДАЗУ, зокрема документи українських організацій та установ, що діяли на еміграції в Канаді, США, Чехії, Словаччині, Німеччині, Польщі, Болгарії тощо, а також діаспорних діячів культури, мистецтва та науки Г. Черінь, А. Жуковського, І. Борщака, М. Селешка, П. Голубенка, А. Жука. Залишається не здійснений архівний аналіз фондів ЦДАМЛМ України, а саме В. Вовк, В. Коротича, А. Струка, М. Радиша, Б. Подолянка, В. Авраменка, Д. Нитченка, Ю. Косача, а також документів І. Пулюя в ЦДІАЛ та ін. Встановлено, що до наукового обігу залучено частину переданих в Україну документів. Вважаємо за доцільне висловити низку пропозицій щодо їх подальшого використання. По-перше, доцільно було скласти зведений перелік 206 фондів архівної україніки, сформований на основі переданих упродовж останніх двадцяти років в Україну колекцій архівної україніки, і розмістити його сайті Державної архівної служби України. По-друге, важливо було б здійснити підготовку низки анотованих міжархівних путівників за темами «Фонди української політичної еміграції в архівах України», «Культурномистецькі об’єднання української діаспори», «Особові архівні фонди українських діячів, передані в Україну», що значною мірою сприяло б розширенню інтелектуального доступу до колекцій архівної україніки, а також важливим напрямком подальшого використання архівної україніки вважаємо підготовку спільних з архівістами наукових та видавничих проектів, ширше залучення документів зарубіжної україніки під час написання магістерських та дисертаційних робіт з української політичної та культурної історії, архівознавства, джерелознавства. По-третє, повернення або передачу документів архівної україніки в Україну пропонуємо здійснювати шляхом обміну копіями матеріалів (наприклад мікрофільмами), що нівелюватиме потребу їх фізичного переміщення до України, а з розвитком науковотехнічного прогресу, у т.ч. комп’ютерних технологій, стає можливим створити віртуальний репозитарій колекцій архівної україніки, що запобігатиме порушенню засадничого принципу архівознавства неподільності архівного фонду, сприятиме спрощеному доступу до комплексів архівної україніки, які зберігається в інституціях різних країн світу. Передбачається, що такий електронний архів має знаходитись у вільному доступі в мережі Інтернет та бути створеним з урахуванням сучасних стандартів архівного описування, в якому колекції будуть представлені на рівні опису, а рідкісні та найцінніші з них на рівні окремих документів. Головним завданням такого цифрового архіву має бути об’єднання різних частин однієї колекції з установ різних країн світу в одній електронній базі даних, що сприятиме інтеграції їх в єдиний інформаційний простір. Такий амбітний проект може бути реалізований у разі досягнення міжнародних домовленостей, а також спільної роботи архівістів різних країн, задля створення архіву без кордонів, який відповідатиме викликам 207 часу, а саме глобалізаційним тенденціям у розвитку науки, зокрема й в архівній справі. Таким чином, документальні комплекси архівної україніки визнані невід’ємною частиною НАФ та національно-культурного надбання українського народу, тим самим підтверджуючи його багатовікове існування та складний історичний шлях, а також згадувані документи є свідченням єдності української нації та інтегрованості його в світове співтовариство.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины