ВІНІЙЧУК ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА ДРАМАТУРГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ЗИГМУНТА КРАСІНСЬКОГО (ТРАГІЗМ, ІСТОРІОСОФІЯ, ХРИСТИЯНІЗМ) : ВИНИЙЧУК ОЛЬГА НИКОЛАЕВНАЯ ДРАМАТУРГИЧЕСКОЕ ТВОРЧЕСТВО ЗИГМУНТА КРАСИНСКОГО (ТРАГИЗМ, ИСТОРИОСОФИЯ, ХРИСТИЯНИЗМ) VINIYCHUK OLHA MYKOLAYIVNA DRAMATURGIC WORK OF ZYGMUNT KRASINSKY (TRAGISM, HISTORIOSOPHY, CHRISTIANISM)



  • Название:
  • ВІНІЙЧУК ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА ДРАМАТУРГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ЗИГМУНТА КРАСІНСЬКОГО (ТРАГІЗМ, ІСТОРІОСОФІЯ, ХРИСТИЯНІЗМ)
  • Альтернативное название:
  • ВИНИЙЧУК ОЛЬГА НИКОЛАЕВНАЯ ДРАМАТУРГИЧЕСКОЕ ТВОРЧЕСТВО ЗИГМУНТА КРАСИНСКОГО (ТРАГИЗМ, ИСТОРИОСОФИЯ, ХРИСТИЯНИЗМ) VINIYCHUK OLHA MYKOLAYIVNA DRAMATURGIC WORK OF ZYGMUNT KRASINSKY (TRAGISM, HISTORIOSOPHY, CHRISTIANISM)
  • Кол-во страниц:
  • 198
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2016
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА На правах рукопису ВІНІЙЧУК ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА УДК 821.162.121 З. Красінський ДРАМАТУРГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ЗИГМУНТА КРАСІНСЬКОГО (ТРАГІЗМ, ІСТОРІОСОФІЯ, ХРИСТИЯНІЗМ) Спеціальність 10.01.03 література слов’янських народів Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор членкореспондент НАН України Радишевський Ростислав Петрович Київ 2016 2 ЗМІСТ ВСТУП .............................................................................................................4 РОЗДІЛ І. ТРАГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ ДВОСВІТНОСТІ У ДРАМАТУРГІЧНИХ ТВОРАХ З.КРАСІНСЬКОГО..........................................20 1.1. Особливості змалювання польського народу у драматургії З.Красінського як «pharmakosu» зцілювальної жертви.......................................20 1.2. Катастрофічний вимір опозиції «класицизм - романтизм»...................31 1.3. Трагічний конфлікт драми «Не-божественна комедія» і трагічний образ поета...........................................................................................................................43 1.4. Трагізм помсти в «Іридіоні»......................................................................52 1.5. Ерос Танатос і їх трагічні контексти......................................................62 Висновки до розділу І.......................70 РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМА ІСТОРІОСОФІЇ В «НЕ-БОЖЕСТВЕННІЙ КОМЕДІЇ» ТА «ІРИДІОНІ»..................................................................................73 2.1. Новаторська форма драматургії як засіб змалювання історичного минулого і вірогідного..............................................................................................73 2.2. Мотиви «еволюції-революції» (образ Панкратія)..................................86 2.3. Дантівський інтертекст драми: екзистенційні питання історії..............97 2.4. Риси провіденціалізму у «Не-Божественній комедії» та «Іридіоні»...111 Висновки до розділу ІІ............121 РОЗДІЛ ІІІ. ХРИСТИЯНІЗМ ДРАМАТУРГІЧНИХ ТВОРІВ З.КРАСІНСЬКОГО................................................................................................124 3.1. Релігійні образи в «Іридіоні»...................................................................124 3.2. Антично-християнська традиція в «Іридіоні»......................................133 3.3. Проблема теодицеї і метафізичний вимір «Не-Божественної комедії».....................................................................................................................145 3.4. Провидіння і Фатум..................................................................................154 3.5. Риси месіанізму у творах З.Красінського...............................................163 3 Висновки до розділу ІІІ.....173 ВИСНОВКИ...................................................................................................176 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................181 4 ВСТУП Терміном «романтизм» (франц. romantisme) позначається зазвичай ідейний і художній рух, що виник в європейських країнах на рубежі XVIII і XIXст. та отримав відображення в різних галузях науки і мистецтва. Прийшовши на зміну ідеології Просвітництва, Романтизм був породжений як визвольним рухом народних мас, пробудженням французької буржуазної революції кінця XVIII ст., боротьбою проти феодалізму і національного гніту, так і розчаруванням широких суспільних верств у результаті цієї революції і всього капіталістичного прогресу в цілому. Заперечення сучасної дійсності, критика капіталістичної цивілізації з її пануванням «Безсердечного чистогану» і новими формами поневолення народних мас, викриття міщанськи відсталих і обмежених сторін буржуазної духовної культури та побуту становлять характерну рису Романтизму в цілому. На відміну від просвітителів XVIII ст., які палко вірили в безумовність історичного прогресу, романтики настільки ж односторонньо бачили переважно тіньову, негативну сторону капіталістичного розвитку. Викриття каліцтва і прози буржуазної дійсності, прагнення до цілісності розвитку людської особистості і гармонійного суспільного устрою, були нерозривно пов’язані у романтиків з пошуками нових ідеалів, які мали в умовах того часу ілюзорний, утопічний характер. У різній спрямованості цих пошуків розкривається глибока неоднорідність романтичного руху. Якщо прогресивна частина романтиків зверталася у своїх утопіях до майбутнього, покладаючи надії на перебудову суспільного порядку, то представники консервативних груп у Романтизмі ідеалізували добуржуазне, середньовічне минуле, якому надавалася видимість патріархальної ідилії. Польський романтизм в літературі ХІХ ст. має величезне значення для розвитку національних літератур окремих слов’янських країн. Ці народи пройшли складний історичний шлях. У ХІХ ст. тільки Росія мала більш-менш гарні умови для розвитку національної культури. Окремі українські землі 5 перебували під російським та австро-угорським впливом. Болгарія страждала під турецьким гнітом. Після кінцевої поразки Наполеону територію Польщі, правлячі кола якої примикали до наполеонівської коаліції, було розподілено між Російською імперією, Австро-Угорщиною й Прусією. В результаті більшість слов’янських народів не мала навіть національної освіти. Згадаємо, наприклад, німецькомовну Прагу або російськомовний Київ. Названі умови призвели до відставання розвитку національних літератур. Відсутність національної освіти і статусу державних для національних мов призвели до того, що у ХІХ ст. мови слов’янських народів тільки починають формуватися як мови національних літератур. У ХІХ ст. починається міцний національновизвольний рух, особливо у Польщі, Чехії, Словаччині. Романтизм як мистецтво національного, виключного й героїчного, набуває у цьому сенсі особливого значення. Саме епоха романтизму дарує полякам Міцкевича, Словацького й Красінського, українцям Шевченка. Головною темою польського романтизму завжди була тема свободи, особливо свободи національної. Література романтизму грала у цьому зв’язку велику революційну роль. Вона надихнула поляків на повстання, яке почалося у 1830 р. і було жорстоко придушене російською армією у 1831 р. Реакція з боку російського уряду (а саме на території, яка була підконтрольною йому, вибухнуло повстання) була жорсткою: Варшавський університет було закрито, твори Міцкевича й Словацького заборонені. Тому літературне життя зосередилось в еміграції ( Міцкевич, Словацький, Шопен та ін. ). В еміграції з’являються «Пан Тадеуш» Міцкевича, «Кордіан» Словацького, «НеБожественна комедія» Красінського. Велич духу народу, який не скорився під численною перевагою ворогів, стає головним мотивом польських художників. Польща кінця XVIII і початку XIX ст. представляла собою країну з переважаючим натуральним господарством, яке однак починало вже розкладатися під впливом розвитку капіталістичних відносин. Виникали передумови капіталістичного господарства, з’являлися мануфактури, починався процес пролетаризації селянства. Поруч з пануючими класами феодальними 6 панами-магнатами і дрібномаєтним дворянством зросла міська буржуазія, яка починала вимагати своїх прав, свого «місця під сонцем». Одночасно посилення кріпосницької експлуатації викликало селянський рух, що виразився у ряді селянських повстань. На основі розпаду натурального господарства почався процес розпаду феодально-поміщицької державності, розвал державного апарату дворянської Польщі. Прогресивна частина дворянства (обуржуазнені дворяни) разом з верхівкою буржуазії почала боротьбу за оздоровлення державного ладу Польщі, за пристосування його до умов капіталістичного розвитку країни (Конституція 3 травня 1791). Розвал польської феодально-дворянської держави полегшив стан сусідів Польщі царської Росії, Австрії і Пруссії. У 1795, після наполегливої і кровопролитної боротьби (повстання Костюшка), польська держава перестала існувати. Незабаром почав позначатися результат розділів Польщі національний гніт. Цей гніт з особливою силою обрушився на дрібнопомісне дворянство і міську буржуазію особливо в тій частині Польщі, яка відійшла до царської Росії. Тут почалася русифікація польських шкіл та університетів, позбавлення дворянської та буржуазної інтелігенції можливості просуватися по державній службі, в армії і т.д. Економічні заходи, проведені царською владою, гальмували розвиток капіталізму в Польщі. Дрібне дворянство та міська буржуазія ставали головною рушійною силою в боротьбі проти розділів і положення, що створилося після Віденського конгресу. Тим часом великі панимагнати спокійно мирилися з національним гнітом і шукали біля трону російських царів опори проти селянського руху, проти демократизації дрібного дворянства і вимог своїх прав міською буржуазією. Таким чином дрібнопомісне дворянство і прошарок міської буржуазії, стають носіями і прапороносцями національно-визвольного руху. Ці шари намагаються втягнути народні маси (селянство) в національно-визвольний рух. Дрібномаєткове дворянське середовище, його сподівання і прагнення, з традиціями повстання 1794 і імператора Наполеона, стали тим ґрунтом, на якому виросла польська романтична поезія. 7 Романтизм створив видатних поетів: Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Зигмунта Красінського. Прихильниками романтичної течії стали ті ж верстви, які підтримували національно-визвольний рух. «Звільнення в літературі», так би мовити змови в мистецтві, було явищем близьким до визволення нації. Романтична польська література створювалася в еміграції. В основному вона закінчила свій шлях розвитку в 30-х рр.., після розгрому повстання. Міцкевич, Словацький, Красінський створили в ці роки свої найбільш великі твори. Стрижнева ідея цієї літератури смиренні, християнські, містичні переживання минулого Польщі і таке ж містичне вирішення питання про її майбутнє. Відірваний від конкретного політичного та громадського життя Польщі, не враховуючи і не розуміючи ні уроків минулого, ні завдань майбутнього, романтизм еміграції, правда, піднімався до великої поетичної висоти і розмаху, але зрештою, виявився безсилим вирішити основні питання своєї епохи. Він не міг порвати з феодалізмом і змушений був шукати виходу з глухого кута у феодальної ідеології в релігії. Так романтизм польської літератури все більше втрачав своє революційне значення і створив специфічний, що витає в хмарах, романтичний містицизм, який у деякій мірі наклав свій відбиток на весь пізніший розвиток польської літератури, аж до останнього часу. Найсуперечливішою виявилася рецепція «третього віща» польського Романтизму Зигмунта Красінського. Станіслав Бжозовський писав, що «серед усіх наших романтичних письменників Зигмунт Красінський найменше був вивчений і прочитаний» [65; 123]; а декілька років перед тим у «Філософії польського Романтизму» зазначав, що автор «Іридіона» «в усій нашій і загальноєвропейській поезії є незмірно цікавим психологічним феноменом» [65;110]. Такої думки були й інші видатні критики епохи, а серед них і Вільгельм Фельдман, який у полемічній книжці «Ті, хто применшує велетнів» наголошував на винятковій складності душі Красінського, в якій поетична геніальність химерно поєднувалася з авторським стилізуванням власного життя. 8 Фельдман запропонував власну інтерпретацію психіки поета, що ґрунтується на емфатичному відчуванні в душі митця [68; 24]. Дійсно великим поетом Красінський є лише у двох своїх творах: в «Іридіоні» і «Не-Божественній комедії». «Не-Божественна комедія» це шедевр творчості Красінського, де він з винятковою драматичною силою і глибоким класовим чуттям, але з реакційними висновками підняв соціальну проблему. Його безмежна ненависть до демократії, до народних низів базується на правильній оцінці історичної ролі селянських і буржуазних мас, призваних в подальшому скинути магнатів і шляхту. У Парижі, в Римі, у всій Європі він бачить привид соціальної революції і всю силу свого таланту вживає для боротьби з цією примарою. Два світи борються в «Не-божественній комедії» світ аристократії і світ демократії. Красінський бачить силу ворога і слабкість католицьких шляхетських рядів. Вождь демократії Панкратій перемагає в цій боротьбі, але, перетворивши на руїни старий світ, він не в змозі побудувати новий, бо, на думку Красінського, тільки у співдружності класів можливо творення. Переможець Панкратій гине, переможений Христом символом любові. «Не-Божественна комедія» єдина у своєму роді спроба з позицій феодальної ідеології дати бій смертельному противнику аристократії народним масам. Лірична поезія Красінського, його розлогі римовані проповіді християнського смирення і покірного підпорядкування селянства шляхті ніколи не користувалися успіхом. Тільки найбільш затяті консерватори, краківські клерикали, старанно, але безуспішно роздмухували уявну велич цієї поезії. Останні роки життя Красінського сповнені все зростаючою ненавистю проти всього, що життєве і прогресивне в Європі. Красінський був драматургом, поетом, автором численної кореспонденції. Він постійно боровся із самим собою, був внутрішньо суперечливою людиною, дуже конфліктував із близькими, особливо з батьком, якого одночасно дуже любив та поважав. Від самого дитинства Красінський мав слабке здоров’я. На противагу Адаму Міцкевичу, що виріс у бідній родині, та Юліушу Словацькому, 9 який походженням з інтелігенції, Красінський був аристократом, що певним чином вплинуло на його світогляд, стосунок до всього, що відбувалося навкруги, та до оточуючих його людей. Літературна критика ХІХ початку ХХ століття виходить на новий рівень. Під впливом західноєвропейської філософії змінюється світогляд дослідників літератури і підхід до літературознавства, що також відбилося і на українському літературознавстві. Вже в ХІХ ст. дослідники і критики літератури намагалися з’ясувати зв’язки мистецтва, творів з культурою та духовним життям письменників. Крім того в українській науково-літературній критиці з’являються спроби визначити зв’язки та вплив літератур інших народів, зокрема слов’янських, на українську. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. до порівняльних студій звертаються такі українські літературознавці як: Михайло Драгоманов, Іван Франко, Павло Житецький, Олександр Колеса та ін. Микола Євшан одним з перших серед українських критиків та літературознавців зауважив та дослідив вплив слов’янської, зокрема польської літератури на творчість українських письменників. Так, наприклад, він провів паралель між творчістю українських письменників та Богдана Залеського, Зигмунта Красінського, зазначивши, що Красінський безперечно мав вплив на українську письменницю Лесю Українку. Критичний дискурс Євшана характеризується розумінням специфіки польської літератури, знанням історії не тільки літератури, але історії взагалі національного характеру поляків, характеризується орієнтацією в культурному житті польського суспільства. Можуть про це свідчити статті про Зигмунта Красінського. Вплив Зигмунта Красінського згодом почали досліджувати і інші українські літературні критики. Ярослав Гординський описав це питання в своїй праці «Тарас Шевченко і Зигмунт Красінський» (1917р.). Автор посилається на зізнання Богдана Залеського, що Шевченко добре говорив польською, отже вважає, що він міг зустрічатися з Красінським під час перебування останнього в Петербурзі, але жодного підтвердження цьому немає. Подібність тем, мотивів, однакові враження обох письменників, Гординський пояснює не лише як 10 результат впливу польського пророка на українського, а також як наслідок подібних подій і обставин в їх країнах і особистому житті. Вони також мали спільні джерела своєї творчості, зокрема Святе Письмо та польська революційна література. Дослідник порівнює поеми Шевченка «Сон», «Посланіє» і «Великий льох» та твір Красінського «Не-Божественна комедія», переконуючи нас, що творчість Красінського справді мала місце серед літературних джерел Шевченка, хоча автор неодноразово повторює, що подібність треба шукати не лише у впливі, але й у спільній культурі, літературі, яку вони читали. Над цим питанням також працював Ростислав Радишевський. В компаративістичному аспекті автор аналізує вплив Зигмунта Красінського на творчість українських письменників, зокрема Тараса Шевченка і Лесі Українки, але більше уваги присвячує останній паралелі. Науковець спирається у своїх дослідженнях на те, що в особистій бібліотеці української письменниці були знайдені твори Красінського «Іридіон» і «Не-Божественна комедія». Проблематика цих творів стосується суспільних та політичних питань. Подібні літературні мотиви можемо побачити у працях Лесі Українки. Автор детально аналізує подібність «Оргії» Лесі Українки і «Іридіона» Зигмунта Красінського, звертаючи увагу на час і місце подій в цих драмах, існування двох таборів, які ведуть між собою боротьбу. Можемо також знайти спільні риси головних героїв Антея і Іридіона, патріотів, що виступають проти загарбництва, хоча варто зазначити, що методи їх боротьби відрізняються. Ростислав Радишевський також припускає, що Леся Українка могла запозичити у Красінського драматичну форму, адже мала одну драму також написану прозою. Автор аналізує й поезію цих письменників, де також знайшов подібні висловлювання і мотиви, що можна побачити у зіставленні віршів. Поняття української школи, яке досліджував Радишевський, не охоплює Зигмунта Красінського, хоча існують безсумнівні зв’язки цього письменника з Україною, про що ми можемо дізнатися з праці наступного дослідника. Петро Даниляк написав єдину свого роду статтю «Зигмунт Красінський і Поділля», в якій 11 йдеться про роль України в житті польського пророка. З цього дослідження ми дізнаємося про походження Красінського. Починає автор від відомого Вавженти, від якого взяв початок герб Слеповрон, з якого власне і походить Зигмунт Красінський. Серед предків польського письменника було чимало відомих людей, навіть з королівської родини. Франциска Красінська була дружиною принца Кароля, сина Августа ІІІ Саса. Завдяки бабусі Зигмунта Красінського, Антоніні, українське місто Дунаєвці наприкінці ХІХ століття стало промисловим центром цілого регіону. Автор також описує палац і костел, а також інші пам’ятки, що постали з допомогою цієї родини та залишаються в цьому місті до сьогодні. Описуючи біографію відомого польського пророка, Петро Даниляк звертає особливу увагу на те, що Зигмунт Красінський кілька разів був на Україні, найчастіше в Дунаєвцях. Невдовзі після смерті матері Красінський, у віці близько десяти років, разом з батьком приїхав до бабусі, яка проживала саме в Дунаєвцях на Поділлі. Під час перебування в Україні, Красінський відвідував різні міста навколо. Відвідування Кам’янець-Подільського залишило велике враження у малого Зигмунта, яке згодом він описав у своїх листах. Він був також на Окопах Св. Трійці. Саме в цьому місці його герой граф Генрик у «Не Божественній комедії» бореться з новим світом і його принципами: «Od baszt Świętej Trójcy do wszystkich szczytów skał, po prawej, po lewej, z tyłu i na przodzie leży mgła śnieżysta, blada, niewzruszona, milcząca, mara oceanu , który niegdyś miał brzegi swoje, gdzie te wierzchołki czarne, ostre, szarpane, i głębokości swoje, gdzie dolina, której nie widać, i słońce, które jeszcze się nie wydobyło» [89; 396]. У цій драмі також бачимо образ Дністра, який залишився у пам’яті Красінського ще з дитинства: «(Staje na odłamku baszty, wiszącym nad samą przepaścią) Widzę ją całą czarną, obszarami ciemności płynącą do mnie, wieczność moją bez brzegów, bez wysep, bez końca, a pośrodku jej Bóg. jak słońce, co się wiecznie pali wiecznie jaśnieje a nic nie oświeca» [89; 412]. Відомо також, що під час перебування у бабусі, Красінський закохався в Олену, яка так і не відповіла йому взаємністю. Підтвердження цьому можемо 12 також знайти в оповіданні Юзефа Ролле «Бабка поета»: Latem 1828 roku szesnastoletni kawaler, student uniwersytetu, przybył do Dunajowiec razem z nierozłącznym Gaszyńskim. Uważał za obowiązek odszukać damę serca. I znalazł ją w osobie czarnowłosej pani Heleny, miłej dwudziestoletniej córki jedynej służącej w skromnym orszaku starościny, która wykonywała obowiązki kucharki. Młody student w niej się zakochał. Dogadzał jej, mówił komplementy, lecz dziewczyna stanowczo odmówiła mu, zachowując się poważnie i z godnością [142: 273]. Окреме місце в житті Зигмунта Красінського займала бабуся Антоніна.Петро Даниляк описує у своїй статті їх теплі стосунки, про які свідчить також багата кореспонденція польського письменника, де лише добрі згадки про улюблену бабусю. Після її смерті внук лише раз був у Дунаєвцях. На окрему увагу заслуговує ще один український літературний критик. Євген Нахлік автор монографій «Доля-Los-Судьба», що являє собою порівняння найвідоміших представників української, польської та російської літератури. Стаття має на меті зрозуміти з одного боку розвиток слов’янської літератури, історіософських, ідеологічних та естетичних пошуків авторів, а з іншого індивідуальність кожного письменника і окремо кожної літератури. Детально дослідити неповторність авторів і описати їх внесок у світову літературу можна лише у порівнянні з іншими. На думку Євгена Нахліка, Зигмунт Красінський поєднує в собі фаталізм і провидіння. Автор аналізує цікаву тему приречення і провидіння, роль релігії і Бога в житті та творчості письменника, що до цього часу не описувалось в українській літературній критиці. На основі творів і приватних листів до батька і Генріка Ріва, науковець характеризує дискурс долі у творчості Красінського, який і сам вірив у те, що кожен живе за сценарієм, який Бог заздалегідь приготував для нас: Kto zdoła zwalczyć swoje przeznaczenie! Na próżno człowiek myśli, że idzie przez życie sam. Prowadzi go za rękę tajemniczy los i ten, kto musiał paść, pada, a inny rośnie w chwałę i potęgę, bo tak mu było przeznaczone. Od kołyski do grobu 13 bezlitosny demon ustawicznie to powstrzymuje nas o krok od niebezpieczeństwa, to nas ku niemu popycha [93; 128]. Актуальність дослідження. Переживши катастрофу кінця ХVIII століття, в результаті якої було втрачено польську державність і територіальну цілісність, а потім низку невдалих спроб здобути незалежність, польська суспільна думка в ХІХ століття за будь-яку ціну прагнула вийти із стану перманентної кризи, духовного застою, ідеологічного протистояння й розколу. Окрім теоретиків месіанізму Ю.Вронського й А.Тов’янського, мислителів-романтиків Ю.Шанявського, М.Мохнацького, А.Цешковського, тут важливу роль відіграли три великі польські поети-пророки А.Міцкевич, Ю.Словацький і З.Красінський, у творчості яких, нарівні з рисами містицизму, візіонерства, месіанізму й утопізму, особливо гостро постали культурософські та історіософські проблеми. Про творчість Зигмунта Красінського схвально відгукнувся у «Лекціях із слов’янських літератур» у Colleg de France у Парижі А.Міцкевич. Він назвав його драму «Не-Божественна комедія» реальним твором, у якому «дух переплівся з матерією». Світ комедії він вважав «умовним, так само, як є умовними час, місце, персонажі». Цей твір, на його думку, пронизаний «духом, який усі відношення видимого світу створює і скеровує». Творчості З.Красінського присвятили окремі праці польські дослідники І.Грановський, С.Пігонь, Ю.Уєйський, Ю.Кшижановський, Ю.Клейнер, М.Яньон, М.Страшевська, С.Скварчинська, A.Вітковська, Р.Пшибильський, М.Б’єнчик і А.Фабіановський. В Україні інтерес до творчості Зигмунта Красінського виявляли І.Франко, Леся Українка, М. Євшан, Я.Гординський, Р.Радишевський, С.Левінська, Р.Кухар, П.Даниляк. Вагомий внесок у дослідження творчості Зигмунта Красінського належить Є.Нахліку, який у монографії «Доля. Los. Судьба. Шевченко і польські та російські романтики» (2003) схарактеризував творчість польського романтика в компаративному аспекті. Дослідники сходяться на тому, що творчість З.Красінського встановлює нові взаємовідносини між мистецтвом і життям, мистецтвом і суспільством, 14 створює нову систему художньої мови, де вже не домінує риторика, яка до ХVIII ст. визначала тип культури, види мистецтва, від якої залежали вибір тематики, сюжет, композиція, лексика. У той же час письменник, услід за іншими романтиками, такими як Дж. Байрон, Г. Гайне, А. Міцкевич, Ю. Словацький, модифікував старі й створив нові форми драматургії, які не вкладаючись у сценічний час, мають характер «драми для читання». Глибокого і ґрунтовного осмислення потребує драматургічна творчість З.Красінського. Вона належить до малодосліджених явищ доби романтизму, де насамперед варто схарактеризувати проблематику світоглядних концептів, які власне й визначають та характеризують його романтичне світобачення, трагічне, історіософське й провіденційне світосприйняття. Період зрілого романтизму в Польщі середини ХІХ ст. характеризувався з одного боку, ідеями свободи і незалежності, прометеїзму, сарматизму, що обумовило розвиток не лише літератури, але й історії та політичних подій у країні. З другого, потужними впливами релігіозно-філософського месіанства та містицизму. Головні мотиви творчості З.Красінського, як і всієї тодішньої польської літератури, зумовлені революційно-визвольними подіями, скептицизмом, і соціальною депресією, яка охопила Польщу, Францію, Італію та, практично, увесь периметр периферійного європейського простору. Однією з головних рис романтичної історіософії була спроба сприйняти й змоделювати події майбутнього на профетичному рівні, що спонукало поетів-пророків запропонувати своє бачення історії і по-своєму інтерпретувати проблеми сучасності. Драматургічна творчість З. Красінського в контексті європейського романтизму, польського зокрема, є яскравим виразником головних шляхів розвитку естетичної думки епохи та релігійно-філософських векторів поступу, де переплітаються тенденції національно-історичного романтизму, зверненого до традицій минулого, який підпорядковує особистість «об’єктивному» сенсу історичного процесу і покладає надію на «історичну місію» окремих народів, і 15 космічного романтизму, що сприймає світ як творчу потенцію, а джерелом безконечного вважає містичне переживання природи і мистецтва. У З.Красінського, як і А.Міцкевича, і Ю.Словацького, переважають ідеї виняткового покликання польського народу, ідеї, які підтримував ідеолог національно-визвольного руху Й.Лелевель. Тому драматургія З.Красінського насичена месіанізмом, який у польському національному характері відшукує початок спокути і виражає віру у провіденційну роль польського народу. Кульмінаційного пункту ця тенденція досягає у «Не-Божественній комедії». Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у рамках науково-дослідної програми «Мови та літератури народів світу: взаємодія та самобутність» (державний реєстраційний номер 11БФ044-01), науковий керівник доктор філологічних наук, професор Г.Семенюк. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 5 від 18 грудня 2012 року). Мета і завдання дослідження системно дослідити специфіку драматургії З.Красінського у контексті трагізму, історіософії і християнізму. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: схарактеризувати особливості змалювання польського народу у драматургії З.Красінського як «pharmakosu» зцілювальної жертви; витлумачити катастрофічний вимір опозиції «класицизм - романтизм»; окреслити трагізм помсти в «Іридіоні»; розкрити роль Еросу і Танатосу та їх трагічних контекстів у творчості З. Красінського; проаналізувати новаторську форму «Не-Божественної комедії» як засіб змалювання майбутнього і вірогідного; простежити мотиви «еволюції-революції» (образ Панкратія); висвітлити дантівський інтертекст «Не-Божественної комедії» як засіб відтворення екзистенційних питань історії; 16 сформулювати риси провіденціалізму у «Не-Божественній комедії»; вивчити антично-християнську традицію в «Іридіоні»; осягнути проблеми теодицеї і метафізичного виміру у ньому; означити релігійну символіку драми «Іридіон»; схарактеризувати тематичні комплекси Провидіння і Фатуму; визначити риси месіанізму у драматургічних творах З.Красінського. Об’єктом дослідження є драматургічна творчість З. Красінського, зокрема «Не-Божественна комедія» та «Іридіон» у контексті творчих пошуків письменника (поетичних, епічних, зокрема епістолярію). Предмет дослідження специфіка інтерпретації концептів трагізму, історіософії та християнізму в драматургічних творах З.Красінського. Теоретико-методологічну основу дисертації складають фундаментальні праці з історії польського романтизму (Г.Вервес, A.Вітковська, І.Грановський, М.Драгоманов, Ю.Кшижановський, Ю.Клейнер, Я.Кульчицька-Салоні, Є.Нахлік, С.Пігонь, Р.Пшибильський, Р.Радишевський, М.Страшевська, С.Скварчинська, С.Тарновський, Ю.Уєйський, І.Франко, Д.Чижевський, М.Яньон), з історії польської літератури (Ю. Бахужа, М. Брацка, А. Васько, Д. Данек, В. Єршов, Б. Каленба, А. Ковальчикова, М. Кузяк, А. Кусяк, Я. Лавський, С. Маковський, З. Медзінський, Л.Сафронова, М.Слівінський, Я. Сенніцький, З. Судольський), теорії й методології літературного процесу (О. Астаф’єв, М.Бахтін, О.Білецький, Л.Грицик, Т.Гундорова, Р.Інгарден, Е.Касперський, Г.Клочек, Ю.Ковалів, Ю.Лотман, З.Мітосек, І.Неупокоєва). Методи дослідження: порівняльний, культурно-історичний, філологічний, біографічний, метод інтертекстуального аналізу, феноменологічний, рецептивної естетики, герменевтичний, інтерпретаційно-текстового аналізу. Наукова новизна роботи. Вперше в українському літературознавстві системно висвітлено й інтерпретовано специфіку драматургічної творчості З.Красінського, розкрито трагічну концепцію двосвітності у його творах, зокрема змалювання польського народу як «pharmakosu» зцілювальної жертви, окреслено катастрофічний вимір опозиції «класицизм - романтизм» і 17 трагізм помсти в «Іридіоні», роль Еросу і Танатосу та їх трагічних контекстів, проаналізовано естетику і поетику історіософії у «Не-Божественній комедії» та «Іридіоні», новаторську форму «Не-Божественної комедії» як засіб змалювання майбутнього і вірогідного, мотиви «еволюції-революції» (образ Панкратія), дантівський інтертекст «Не-Божественної комедії» як засіб відтворення екзистенційних питань історії, риси провіденціалізму у «Не-Божественній комедії», витлумачено проблему християнізму у драматургічних творах З.Красінського, зокрема візію Божого Промислу, антично-християнську традицію і релігійну символіку в «Іридіоні», тематичні комплекси Фатуму і Провидіння, риси месіанізму у драматургічних творах З.Красінського. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній уперше розкрито специфіку концептів трагізму, історіософії і християнізму у драматургічних творах З.Красінського, здійснено їх цілісний аналіз на тлі інших творів польського романтизму. Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані у вищій школі, при підготовці курсів з історії польської літератури і порівняльного літературознавства, а також при написаннні підручників і відповідних посібників, створенні навчальних програм цих курсів. Особистий внесок здобувача обґрунтування концепції трагізму, історіософії, християнізму у драматургічних творах письменника. Дослідження є індивідуальною роботою, його результати отримано без участі співавторів. Апробація результатів дослідження. Робота обговорена та рекомендована до захисту на засіданні кафедри полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 27 жовтня 2015 р.). Результати дослідження апробовані на міжнародних наукових конференціях: «Універсум Юзефа Ігнація Крашевського» (Київ-Житомир, 12-15 жовтня 2012 р.), «Мови та літератури в глобалізованому світі: взаємодія та самобутність» (Київ, 18 жовтня 2012 р.); «Етнознакові функції культури: мова, література, фольклор» (Київ, 17 жовтня 2013 р.); «Сучасна філологія: парадигми, напрямки, проблеми» (Київ, 9 жовтня 2014 р.); «Дух нового часу у 18 дзеркалі слова і тексту» (Київ, 8-10 квітня 2015 р.); «Lączy nas Polska: problem tekstu i języka w literaturze współczesnej» (Краків, 18 липня 2015 р.); «Традиція сучасність пограниччя: письменство, освіта, історія» (Київ - Умань, 21-24 вересня 2015 року). Публікації. Основні аспекти дослідження висвітлено у 8 публікаціях у фахових виданнях, із них 1 у закордонному виданні: 1. Вінійчук О. М. Взаємодія історизму та трагізму в драматургії Зигмунта Красінського / Ольга Вінійчук // Літературознавчі студії. Вип. 37. Частина 1. К. : ВПЦ «Київський університет», 2013 С. 105-111. 2. Вінійчук О. М. До питання античності і християнства в «Іридіоні» Зигмунта Красінського / Ольга Вінійчук // Київські полоністичні студії. Т. ХХІІ. К., 2013. С. 74-77. 3. Вінійчук О. М. Провіденціалізм у творах Зигмунта Красінського / Ольга Вінійчук // Літературознавчі студії. Вип. 40. Частина 1. К. : ВПЦ «Київський університет», 2013. С. 169-175. 4. Вінійчук О. М. Витоки романтичності Зигмунта Красінського / Ольга Вінійчук // Київські полоністичні студії. Т. ХХІV. К., 2014. С. 462-467. 5. Viniichuk. O. Recepcja Zygmunta Krasińskiego w ukraińskiej krytyce literackiej / Olga Viniichuk // Fenomen pogranicz kulturowych: współczesne tendencje. Zbiór prac naukowych. T. VI. Piła : Wydawnictwo Państwowej Wyższej Szkoły Zawodowej im. Stanisława Staszica, 2014 S. 55-61. 6. Вінійчук О. М. Бог у творчості Зигмунта Красінського / Ольга Вінійчук // Літературознавчі студії. Вип. 43. Частина 1. К. : ВПЦ «Київський університет», 2015. С. 161-166. 7. Вінійчук О. М. «Не-Божественна комедія» З. Красінського: назва і структура / Ольга Вінійчук // Київські полоністичні студії. Т. ХХVІ. К. : ДІА, 2015. С. 336-342. 19 Додаткові публікації: 1. Вінійчук О. М. Естетика романтизму у літературознавчих студіях Миколи Євшана / Ольга Вінійчук // Студії з україністики : зб. наук. праць / [за ред. Р. Радишевського] ; Міжнар. школа україністики НАНУ, Ін-т філології КНУ ім. Т.Шевченка. К., 2012. Вип. ХІІ. С. 6976. Структура і зміст роботи зумовлені метою і завданнями дисертації. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дослідження 198 сторінок, основний текст 180 сторінок. Список літератури налічує 205 джерел.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ Проведене дисертаційне дослідження під назвою «Драматургічна творчість Зигмунта Красінського (трагізм, історіософія, християнізм)» дозволило розкрити специфіку концептів трагізму, історіософії та християнізму в драматургічних тврорах З. Красінського в контексті європейського романтизму. У польській літературі періоду Романтизму Зигмунт Красінський відзначився як не лише як поет, але й як драматург, повістяр, епістолограф. Постать цього польського «пророка» дуже неоднозначна та неординарна. Його творчий доробок має велике значення не лише для польської, але й для світової літератури. Складний та суперечливий життєвий шлях у певній мірі вплинув на творчість автора, що надає його творам індивідуальності та неповторності. Але з часом ентузіазм щодо цієї постаті холоднішав, а критика у міжвоєнний період та наступні покоління зовсім загасили його. Красінський досить таки швидко залишив «трійцю», стаючи менш знаним і читаним. Усе рідше перевидаються його збірки поезій, драми, тощо. Красінський став мало досліджуваним письменником у польській літературі. В нашій роботі ми поглибили розуміння його творчості, довели важливе значення його творчості для польської та української літератур. Наша робота присвячена постаті Зигмунта Красінського на тлі польської романтичної літератури, роль його творчості серед загальної літературної та політичної ситуації в Польщі. Отже, за допомогою описового, структурного та компаративістського методів ми описали творчість Красінського у польському контексті: на тлі загальної політичної та суспільної ситуації в країні та серед інших представників польського Романтизму (А. Міцкевич, Ю. Словацький, Ц. Норвід 177 та ін.). Схарактеризували основні теми та напрямки романтизму в Польщі, описавши загальні тенденції. У дисертації досліджено життєвий та творчий шлях видатного польського поета Зигмунта Красінського, проаналізовано історіософську драматургію, на матеріалі його найвідоміших драм «Іридіон» і «Не-Божественна комедія». Творчий доробок Зигмунта Красінського дуже великий, але «Іридіон» і «НеБожественна комедія» підтверджують геніальність автора. Ці твори мають історіософське тло, але різняться з точки зору структури та стилю написання. На тлі еволюції польського поета та драматурга ми зробили частково-порівняльний аналіз цих творів. Аналіз структури твору дав нам змогу підкреслити досконалість цих двох творів. Інтерпретація обох драм Красінського у світлі сформульованої поетики автора, виокремлює перш за все релігійну проблематику, до якої відноситься образ людини і її земної історії. Ці драми мають метафізичний характер. Це вказує на те, що у них присутня інша проблематика крім історичної, яка відноситься до людського світу. За допомогою порівняльного, культурно-історичного, філологічного, біографічного, методу інтертекстуального аналізу, феноменологічного, рецептивної естетики, герменевтичного, інтерпретаційно-текстового аналізу системно досліджено специфіку драматургії З.Красінського у контексті трагізму, історіософії та християнізму. У дисертації окреслено трагічну концепцію двосвітності як естетичну категорію, що характеризує нерозв’язний конфлікт і завершується смертю героїв. Проблема індивідуального страждання у творах З.Красінського виникає тоді, коли індивід починає сприймати себе окремо від суспільства. Смерть і зло вічні, вони іманентно закладені у самому механізмі життя, а в людській індивідуальності закладено необхідність боротьби з вічним злом. Але зло не можна перемогти шляхом революції, воно зникне тоді, коли людство засвоїть ідеї Христа. Однак шлях до самовдосконалення у дусі християнського вчення складний і вимагає людських жертв. У цьому і трагізм життя, і причина «світової скорботи» поета. Схарактеризовано особливості змалювання 178 польського народу у драматургії З.Красінського як «pharmakosu» зцілювальної жертви, катастрофічний вимір опозиції «класицизм романтизм», трагізм помсти в «Іридіоні», роль Еросу і Танатосу та їх трагічних контекстів, Розглянуто особливості історіософічної свідомості З. Красінського на прикладі двох драматичних творів («Не-Божественна комедія» та «Іридіон»). Підкреслено новаторський характер структури «Не-Божественної комедії». Вона за своєю структурою та сюжетом тяжіє до шекспірівських традицій: відкинуто принципи трьох єдностей (місця, часу і дії), а також знехтувано канонічною стилістичною єдністю. Поєднано різні жанри, вільні стилі, переплітаються реальні та містичні сцени тощо. Окреслено новаторську форму «Не-Божественної комедії» як засіб змалювання майбутнього і вірогідного, мотиви «еволюції-революції» (образ Панкратія), дантівський інтертекст «НеБожественної комедії» як засіб відтворення екзистенційних питань історії, риси провіденціалізму у «Не-Божественній комедії». «Не-Божественна комедія», виражаючи концепцію одного цілого, пропонує одночасність різних художніх точок зору, під новими нашаровуваннями композиції у ній можна помітити застиглі пласти сюжету. Вони служать основою, на якій зведено єдину архітектурну споруду. У дослідженні проаналізовано трансфер мотивів Данте, зокрема у драмі З. Красінського «Не-Божественна комедія». Доведено, що автор починає дивитися на світ через призму Данте. Найбільшу увагу зосереджено на частці «не», яка вступає у зв’язок із «Божественною комедією», щоб відректися від будь-якої паралелі із нею. Заперечення З. Красінського стосуються системи Данте, письменник постійно не погоджується з одним із дантівських структуротвірних елементів світобудови (у Данте місцем для гріховних законів є пекло), розміщує героїв там же, але хоче бачити їх не позбавленими божої опіки. Досліджено специфіку християнізму драматургічних творів З.Красінського. Інтерпретація драм у світлі сформульованої поетики автора актуалізує, насамперед, релігійну проблематику, до якої належать образ людини 179 і її земна історія. Метафізичний характер цих драм указує на те, що у них присутня, окрім історичної, трансцендентальна проблематика. Зокрема, провіденціальний зміст творів Бог, його роль в історії і людських долях, метафізична перспектива всього, що робить і про що думає людина. Бог виступає єдиним господарем доступного людям історичного світу. Таким чином історія і метафізика тісно переплітаються в єдиний вузол у плані божественних та людських прагнень, не лише з точки зору мислення, а також і законів драматургії. Ці твори мають історіософське тло, але відрізняються з точки зору структури та стилю написання. У роботі проаналізовано образ Бога у драмах З. Красінського. Протягом століть Бога уявляли у різних образах конкретно-почуттєвих і абстрактноописових, в образах обмежених і боязких істот і всевладних творців неба і землі, багатьох богів, як це помітно на прикладі політеїзму. Проте в усіх релігіях Бог завжди виступає як особистість, з якою віруючий може спілкуватися, вимагати в неї певні блага, просити втрутитися у події. З.Красінський був переконаний, що в цьому не-божественному світі й людині та народу треба повторити Христову дорогу, гідно переносячи страждання і розпач. Трагічний характер світосприймання поета безпосередньо пов’язаний із трансформацією старозавітного Бога в першу іпостась божественної Трійці Бога-Отця, Бога-Сина і Бога Святого Духа (згадаймо хоча б «Легенду», у якій він проводить думку, що як після Бога-Отця і Бога-Сина у світі наступить царство Св.Духа, так після церкви Петра і Павла на землі запанує церква Св.Йоанна). Однак це не язичницьке поєднання богів, а «єдиносутня», «незлитна» єдність трьох індивідуально самостійних іпостасей Бога, відкритість яких один до одного виражає сутність християнської любові. У роботі проаналізовано образ Бога у драмах З. Красінського. Інтерпретовано візію Божого Промислу в драматургії З.Красінського, антично-християнську традицію в «Іридіоні», проблеми теодицеї і метафізичного виміру у ньому, означено релігійну символіку драми «Іридіон», 180 тематичні комплекси Провидіння і Фатуму, риси месіанізму у творах З.Красінського. Здійснено аналіз романтичної форми драми «Іридіон», що представляє собою незвичайну структуру, адже складна проблематика твору вимагала відповідного композиційного оформлення. Проаналізовано цілісність всього твору, завдяки зіставленню окремих частин встановлено сюжетний зв’язок, зокрема Вступу і Закінчення, що нібито не мало відношення до основного тексту. Простежено паралелізм античнохристиянського перелому і сучасності. З. Красінський використовує суперечливість між античністю і християнством, щоб відтворити історичну реальність, але разом з тим зробити твір зрозумілішим і актуальним для сучасного читача. Окрему увагу присвячено аналізу топографії та історичної вірогідності драми, підкреслена точність представлених елементів тогочасної римської реальності. На філософсько-моральні рефлексії та месіаністичні ідеї З. Красінського вплинула тогочасна історія, навіть якщо дія твору була перенесена у віддалене минуле, він не лише шукав історичної достовірності, а, за принципом аналогії, думав про майбутнє, прогнозував і наближав його.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины