БІЦАЙ АННА ВОЛОДИМИРІВНА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УЧАСТІ АДВОКАТА В МЕДІАЦІЇ : БИЦАЙ АННА ВЛАДИМИРОВНАЯ ОРГАНИЗАЦИОННО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ УЧАСТИЯ АДВОКАТА В МЕДИАЦИИ BITSAY ANNA VOLODYMYRIVNA ORGANIZATIONAL AND LEGAL BASIS OF THE LAWYER'S PARTICIPATION IN MEDIATION

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • БІЦАЙ АННА ВОЛОДИМИРІВНА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УЧАСТІ АДВОКАТА В МЕДІАЦІЇ
  • Альтернативное название:
  • БИЦАЙ АННА ВЛАДИМИРОВНАЯ ОРГАНИЗАЦИОННО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ УЧАСТИЯ АДВОКАТА В МЕДИАЦИИ BITSAY ANNA VOLODYMYRIVNA ORGANIZATIONAL AND LEGAL BASIS OF THE LAWYER'S PARTICIPATION IN MEDIATION
  • Кол-во страниц:
  • 246
  • ВУЗ:
  • КИЇВСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2015
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА На правах рукопису БІЦАЙ АННА ВОЛОДИМИРІВНА УДК 347.965:347.965.42 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УЧАСТІ АДВОКАТА В МЕДІАЦІЇ Спеціальність: 12.00.10 судоустрій; прокуратура та адвокатура Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Науковий керівник: Яновська Олександра Григорівна, доктор юридичних наук, професор Київ 2015 2 ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. МЕДІАЦІЯ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА СУДОВОГО УРЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВИХ СПОРІВ 12 1.1. Медіація як правове явище: поняття та система принципів 12 1.2. Правове регулювання медіації: міжнародний та національний досвід 34 1.3. Моделі медіації у зарубіжних країнах та перспективи запровадження медіації в Україні 54 Висновки до розділу 1 73 РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ УЧАСТІ АДВОКАТА В ПРОЦЕДУРІ МЕДІАЦІЇ 76 2.1. Правовий статус адвоката-медіатора в процедурі медіації 76 2.2. Професійна відповідальність адвоката-медіатора 97 2.3. Засади конфіденційності медіації в діяльності адвокатамедіатора 120 Висновки до розділу 2 141 РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ АДВОКАТА У МЕДІАЦІЙНИХ ПРОЦЕДУРАХ В ОКРЕМИХ ВИДАХ ЮРИДИЧНИХ СПОРІВ 143 3.1. Особливості участі адвоката в медіації у цивільних та господарських правових спорах 143 3.2. Особливості участі адвоката у процедурі медіації у кримінальних провадженнях 166 Висновки до розділу 3 190 ВИСНОВКИ 194 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 200 ДОДАТКИ 221 3 ВСТУП Актуальність теми. У Конституції України (ч.1 ст.59) з метою забезпечення та гарантування прав та свобод людини закріплено право кожного на правову допомогу. Забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах проголошується в Україні найважливішою соціальною функцією адвокатури. За своєю суттю адвокатура України є недержавним самоврядним інститутом, що забезпечує здійснення захисту і представництва осіб у судах та надання інших видів правової допомоги на професійній основі. Разом з тим, захист прав та свобод в державі стає можливим не лише завдяки функціонуванню системи юрисдикційних органів та правозахисних інститутів, але також за можливості реалізації права на звернення до альтернативних способів вирішення спорів, серед яких особливе місце посідає медіація. Медіація забезпечує оперативне та об’єктивне вирішення правових спорів на засадах примирення та досягнення сторонами правового спору, за сприянням незалежного та неупередженого медіатора, взаємовигідної та взаємоприйнятної домовленості стосовно урегулювання спірних правовідносин. Враховуючи надзвичайно важливе соціальне та правове призначення інституту адвокатури, активне залучення адвокатів до проведення медіаційних процедур здатне забезпечити популяризацію інституту медіації в Україні вже в найближчій перспективі. Так, 82,8% опитаних адвокатів висловились за визнання самостійним видом адвокатської діяльності участь адвокатів в медіаційних процедурах. На думку 97,2% опитаних адвокатів, у цивільних та господарських правових спорах адвокати як представники сторін здатні справити істотний вплив на мирне врегулювання спору, в тому числі шляхом медіації. Також 92,8% опитаних адвокатів, вважають, що адвокати як захисники підозрюваного (обвинуваченого) і адвокати як представники потерпілого можуть виконувати важливу роль в їх примиренні та ефективно сприяти врегулюванню кримінально-правового конфлікту. 4 Однак, організаційно-правові аспекти участі адвоката в медіації потребують системного дослідження та розроблення на його основі рекомендацій та пропозицій з удосконалення чинного законодавства України. Значну увагу окремим аспектам медіації як альтернативного способу вирішення спорів та формі відновного правосуддя приділяли такі вітчизняні та зарубіжні вчені як Н. Александер, Ю. Аленін, О. Белінська, Х. Бесемер, А. Бірюкова, О. Бойков, Н. Бондаренко-Зелінська, Л. Боуль, Т. Варфоломеєва, Є. Васьковський, М. Вільгушинський, М. Гвоздарева, С. Гончаренко, І. Гора, В. Городовенко, Д. Давиденко, І. Ерстен, В. Землянська, Х. Зер, С. Калашникова, О. Капліна, І. Котюк, Ж. Василь’єва-Шаламова, О. Костюченко, О. Кучинська, Д. Кухнюк, Р. Маккей, Б. Малишев, Л. Москвич, М. Несік, Н. Нестор, В. Нор, К. Пеликан, М. Пель, О. Перепадя, М. Погорецький, В. Попелюшко, С. Прилуцький, Ю. Притика, М. Райт, І. Решетникова, Л. Рискін, Г. Севастьянов, Н. Сиза, Л. Удалова, С. Фурса, М. Хавронюк, А. фон Хертель, О. Хотинська-Нор, О. Шило, К.-Г. фон Шліффен, М. Шумило, О. Яновська та інші. Окремо необхідно відзначити дисертаційні дослідження зарубіжних вчених М. Семеняка «Участь адвоката в альтернативному вирішенні спорів та примирних процедурах» (2010 р.) та А. Понасюка «Участь адвоката у врегулюванні юридичних спорів за допомогою медіації» (2011 р.). Проте, в Україні комплексно проблемні питання організаційноправових засад участі адвоката в медіації не досліджувалися. Таким чином, звернення до організаційно-правових засад участі адвоката в медіації у світлі євроінтеграційних прагнень України видається своєчасним та обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з плановою темою, яка відповідає рекомендованим Національною академією правових наук України пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2011-2015 рр. (постанова загальних зборів від 24 вересня 2010 року №14-10 зі змінами, внесеними постановою загальних зборів № 4-12 від 05.03.2012р.). Дослідження виконано в рамках теми комплексних наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка, є складовою загальної наукової 5 теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (тема № 11 БФ 042-01, державний реєстраційний номер 0111U008337) та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми розвитку законодавства про судочинство та судоустрій України» № 97165. Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 17 грудня 2012 року). Мета і задачі дослідження. Метою роботи є вирішення наукового завдання щодо розробки теоретичних, організаційних та правових засад участі адвоката в медіації, що визначають функціонування та подальший розвиток медіації у правовій системі України за участю адвокатів, у тому числі, шляхом надання пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність і практики його застосування. Для досягнення поставленої мети були визначені та вирішувалися наступні задачі: надати авторське визначення поняття «медіація»; окреслити міжнародний та національний досвід правового регулювання медіації; здійснити класифікацію основних моделей медіації та визначити перспективи запровадження медіації в Україні; сформулювати поняття правового статусу адвоката-медіатора в процедурі медіації; надати визначення поняття «професійна відповідальність адвокатамедіатора» та виявити її специфічні риси; визначити засади конфіденційності медіації в діяльності адвокатамедіатора; встановити особливості участі в медіації адвоката як представника довірителя у цивільних та господарських правових спорах; визначити особливості участі адвоката у процедурі медіації у кримінальних провадженнях; 6 розробити та надати пропозиції стосовно удосконалення чинного законодавства України щодо забезпечення участі адвоката у процедурі медіації, а також з метою інтеграції інституту медіації у правову систему України. Об’єкт дослідження система правовідносин, які виникають під час участі адвоката в медіації. Предмет дослідження організаційно-правові засади участі адвоката в медіації. Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у дисертації мети та задач, з урахуванням її об’єкта та предмета. Методологічною основою роботи є система принципів, прийомів і підходів, заснована на філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методах, які є засобами наукового пошуку для отримання об’єктивних та достовірних результатів. Принцип діалектичного заперечення дозволив критично врахувати попередній досвід запровадження та функціонування медіації у національну правову систему (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.2). Порівняльний та порівняльно-правовий методи використовувались при аналізі вітчизняного та зарубіжного законодавства, наукових досліджень щодо здійснення медіативної діяльності адвокатом, а також окремих аспектів організації та функціонування медіації (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). Поєднання методів аналізу та синтезу зумовило двохаспектний розгляд проблем участі адвоката в медіації. З одного боку, використано фактичний матеріал, узагальнення та синтез якого дали можливість сформулювати нові теоретичні положення та висновки. З іншого боку, ретельно проаналізовано вироблені вітчизняною та зарубіжною наукою підходи до даної проблематики (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2). Методи абстрагування, узагальнення, функціональний, юридикотехнічний, спеціально юридичний, індукції та дедукції, системний, формальнологічний та інші реалізувались у дослідженні правового статусу адвоката-медіатора, специфіки професійної відповідальності адвоката-медіатора, визначенні особливостей участі адвоката у медіації у цивільних, господарських та кримінальних справах (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2). За допомогою методу 7 опитування, зокрема, шляхом проведення анкетування, було з’ясовано ставлення респондентів до інституту медіації та можливості здійснення адвокатом медіативної діяльності, що в свою чергу уможливило зв’язок теоретичних проблем з практикою. Методи узагальнення, угрупування, моделювання, прогнозування застосовано при підготовці висновків (висновки до розділів, загальні висновки). Застосування усіх методів у взаємозв’язку забезпечило комплексність та всебічність дослідження проблемних питань участі адвоката в медіації. Науково-теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі кримінального, цивільного та господарського процесу, теорії держави і права, фахівців у сфері адвокатури, медіації та відновного правосуддя, а також роботи з інших правових дисциплін. Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, інші нормативно-правові акти України, міжнародні нормативно-правові акти та нормативно-правові акти окремих іноземних держав. Особлива увага приділена вітчизняному законодавству про адвокатуру та адвокатську діяльність та зарубіжному і міжнародному законодавству про медіацію та відновне правосуддя. Емпіричну базу дослідження становлять: результати анкетування 250 адвокатів України; статистичні дані Верховного Суду України за 2014 рік, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2012 2014 роки, та Федеральної служби медіації та примирних процедур США за 2009 2014 роки; результати судової практики у цивільних та господарських справах за 2013І півріччя 2015 років. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих проблем дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням, за результатами якого розроблено теоретичні, організаційні та правові засади участі адвоката в медіації, що визначають функціонування та подальший розвиток медіації у правовій системі України за участю адвокатів, у тому числі, шляхом надання пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність і практики його застосування, зокрема: 8 вперше: запропоновано діяльність адвокатамедіатора щодо організації, проведення та забезпечення правового супроводу медіації віднести на законодавчому рівні до самостійного виду адвокатської діяльності; визначено роль адвокатамедіатора в процедурі медіації, яка полягає у: 1) створенні належних умов для проведення процедури медіації; 2) інформуванні учасників стосовно особливостей процесу медіації; 3) сприянні сторонам у врегулюванні правового спору (юридичного конфлікту); 4) забезпеченні належного юридичного супроводу усієї процедури медіації та її завершення; 5) слідкуванні за додержанням законності усіма сторонами медіації; виділено типи адвокатівмедіаторів залежно від їх ролі та обсягу повноважень у медіації, зокрема: 1) «експертконсультант»; 2) «терапевт»; 3) «організатор»; 4) «оцінювач»; 5) «наставник»; 6) «головуючий»; сформульовано авторське визначення поняття «правовий статус адвоката медіатора»; надано авторське визначення поняття «професійна відповідальність адвокатамедіатора»; удосконалено: поняття системи принципів медіації, яку слід розглядати як сукупність у взаємодії, взаємообумовленості та взаємозв’язку усіх загальнообов’язкових вихідних нормативно-юридичних положень, що відрізняються універсальністю, загальною значимістю та імперативністю, визначають сутність та зміст інституту медіації, його природу, методи (прийоми) досягнення цілей та завдань медіації, і виступають критерієм правомірності поведінки та діяльності учасників медіації (сторін конфлікту та медіатора); поняття моделі медіації, під яким варто розуміти абстрактну теоретичну конструкцію, яка відображає процедурні особливості проведення медіації через характеристику її основних компонентів, а саме підстав звернення до медіації (добровільність чи обов’язковість), ступеня інтеграції у судову систему країни, типу 9 переговорів між сторонами у поєднанні з медіативною технікою медіатора та обсягу компетенції медіатора під час проведення процедури урегулювання конфлікту; поняття професійний проступок адвокатамедіатора, під яким, відповідно до авторського визначення, розуміється суспільно небезпечне, винне, протиправне, каране діяння (дія або бездіяльність) вчинене адвокатоммедіатором, яке полягає у порушенні, невиконанні чи неналежному виконанні ним своїх професійних обов’язків і за вчинення якого він має понести несприятливі для себе наслідки з боку уповноваженого суб’єкта, що виражаються у стягненнях; набули подальшого розвитку: наукові ідеї щодо розмежування понять «медіація» та «посередництво»; положення щодо класифікації принципів медіації; аргументація щодо можливості та необхідності участі адвоката у медіації як у статусі медіатора, так і в статусі представника (захисника) однієї зі сторін; наукові підходи, відповідно до яких участь адвоката в урегулюванні правових спорів як медіатора відрізняється від традиційної адвокатської діяльності; теоретичні положення про те, що «професійна відповідальність адвоката» не обмежується лише елементами дисциплінарної відповідальності, а поєднує у собі елементи й інших видів юридичної відповідальності, таких як цивільноправова, адміністративна та кримінальна. Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження мають прикладний характер і використовуються за різними напрямами діяльності, зокрема у: 1) правотворчій діяльності для удосконалення норм чинного Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», інших правових актів, що регламентують професійну діяльність адвоката, а також при розробці та підготовці проектів законів стосовно медіації (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в роботу Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин від 20 лютого 2015 р.); 10 2) науково-практичній діяльності пропозиції й рекомендації, викладені у дисертації, впроваджені в практичну діяльність органів адвокатського самоврядування (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в діяльність Ради адвокатів м. Києва від 3 вересня 2015 р.); 3) навчально-методичній діяльності при підготовці навчальних та навчально-методичних посібників, при викладанні в навчальних закладах таких дисциплін, як «Адвокатура в Україні», «Адвокатська етика», «Проблеми здійснення адвокатом захисту та представництва в кримінальному процесі», «Актуальні проблеми участі адвоката у кримінальному провадженні», «Альтернативні способи вирішення спорів», «Кримінальний процес України», «Актуальні проблеми кримінального процесу України», «Цивільний процес України», «Актуальні проблеми цивільного процесу України», «Господарський процес України» та інші (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний та науково-дослідний процеси: юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 15 травня 2015 р.; Національної школи суддів України від 23 травня 2015 р.; Національної академії внутрішніх справ від 7 червня 2015 р.; Академії адвокатури України від 30 вересня 2015 р.; Національного університету «Одеська юридична академія» від 2 листопада 2015 р.). Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно. Усі сформульовані у ній положення та висновки є результатами особистих досліджень автора. В опублікованій у співавторстві з О.Г. Яновською статті особистий внесок здобувача становить 50%. Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Права людини: проблеми забезпечення, реалізації та захисту» (м. Запоріжжя, 24 лютого 2012 р.); «Публічне та приватне право: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (м. Харків, 09-10 березня 2012 р.); «Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (м. Одеса, 11 1 листопада 2013 р.); «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Ужгород, 15-16 листопада 2013 р.); «Європейські стандарти захисту прав у цивільному судочинстві: випробування часом» (м. Київ, 26 вересня 2014 р.); «Процесуальні, криміналістичні та психологічні аспекти досудового розслідування» (м. Одеса, 07 листопада 2014 р.); «Поняття та категорії юридичної науки» (м. Київ, 18 листопада 2014 р.). Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що сформульовані в дисертації, відображено в 13 наукових публікаціях, 3 з яких, опубліковано у виданнях, включених МОН України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, 2 у виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз (Index Copernicus International, HeinOnline), 1 у фаховому виданні іноземної держави (Чеська Республіка) та в 7 тезах доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях. Структура та обсяг дисертації відповідають меті та задачам дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 261 сторінку, з них: основний текст 199 сторінок, список використаних джерел (192 найменування) 21 сторінка, 7 додатків на 41 сторінці.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ Дослідження дало змогу вирішити наукове завдання щодо розробки та обґрунтування теоретичних, організаційних та правових засад участі адвоката в медіації, що визначають функціонування і подальший розвиток медіації у правовій системі України за участю адвокатів, у тому числі, шляхом надання пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність і практики його застосування, та сформулювати висновки й пропозиції, що відповідають вимогам наукової новизни, зокрема: 1. Медіація це процедура, під час якої сторони, за сприянням незалежного та неупередженого медіатора, намагаються відшукати консенсусний варіант вирішення правового спору шляхом мирних переговорів, які можуть бути завершені досягненням взаємовигідної та взаємоприйнятної домовленості. 2. Міжнародний та національний досвід зарубіжних країн свідчить про те, що існують різноманітні форми регулювання медіації, зокрема: загальне законодавство про посередництво та посередників; законодавство про судоустрій та процесуальні закони; судове прецедентне право; професійні кодекси; рішення чи програми судів; правила посередництва приватних установ; типові закони; стратегічні документи, рекомендації міжнародних організацій. Чинне українське законодавство заклало основи запровадження медіації: у цивільному та господарському процесах: укладення мирової угоди (ч.3 ст.31, ст.175, 306, 334, 372 ЦПК України, ст.78 ГПК України); відмова позивача від позову (ч.2 ст.31, ст.174, ст.306 ЦПК України, ст.78 ГПК України); визнання відповідачем позову повністю або частково (ч.2 ст.31, ст.174 ЦПК України, ст.78 ГПК України); відмова стягувача від примусового виконання судового рішення (ст. 372 ЦПК України); у кримінальному провадженні правовими інститутами, в межах яких може застосовуватись медіація є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України; 285-288 КПК України) та угоди в кримінальному провадженні (глава 35 КПК України). Разом з тим, 195 результати успішного звернення до медіації з метою примирення можуть бути враховані судом під час призначення покарання (п.п.1,2 ч.1 ст.66; ч.2 ст.66; ст.ст. 69, 69-1 КК України) та вирішення питання стосовно звільнення від покарання та його відбування (ст.ст.75, 81, 82 КК України). 3. Залежно від інтеграції у судову систему країни виділяється присудова та позасудова моделі медіації. Присудова медіація є самостійною моделлю медіації, яка інтегрована в судову систему країни. Позасудова медіація це процедура урегулювання існуючого між сторонами правового спору, яка здійснюється у досудовому порядку за сприянням незалежного та неупередженого посередника (зовнішнього медіатора) з метою досягнення сторонами взаємовигідної та взаємоприйнятної домовленості щодо предмета спору. На підставі системного аналізу положень чинного цивільного процесуального, господарського процесуального та кримінального процесуального законодавства України щодо можливості урегулювання правового спору шляхом медіації, вбачається, що добровільне посередництво як в рамках присудової моделі медіації, так і в межах позасудової моделі медіації може виявитися достатньо дієвим інструментом, у порівнянні з обов’язковим посередництвом, що змінить культуру розв’язання правових спорів в Україні. Однак, запровадження медіації в Україні має здійснюватися на засадах добровільності, яка є ключовим організаційним принципом проведення медіативних процедур. 4. Правовий статус адвоката-медіатора це сукупність професійних прав, обов’язків та відповідальності, що закріплені в законодавстві, міжнародно-правових актах і гарантовані державою, відповідно до яких адвокат як суб’єкт права реалізує свою професійну діяльність, виступаючи незалежним та неупередженим посередником у процедурі, під час якої сторони за його сприянням намагаються відшукати консенсусний варіант вирішення правового спору шляхом мирних переговорів, які можуть бути завершені досягненням взаємовигідної та взаємоприйнятної домовленості. 5. Професійна відповідальність адвоката-медіатора це вид юридичної відповідальності, який являє собою правовідносини, що виникають між суб’єктом, 196 уповноваженим накладати стягнення, та адвокатом-медіатором, внаслідок порушення останнім своїх професійних обов’язків, визначених в законодавстві України про адвокатуру та адвокатську діяльність і нормах міжнародних правових актів, та полягають у накладенні обов’язку на адвоката-медіатора понести несприятливі для себе наслідки. Специфічними рисами професійної відповідальності адвоката-медіатора є: 1) суб’єктом виступає адвокат-медіатор; 2) об’єктом є професійні обов’язки адвокатамедіатора; 3) адвокат-медіатор несе професійну відповідальність лише за дії (бездіяльність), вчинені (допущені) під час дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; 4) основною метою є не тільки покарання непрофесійних та/або безвідповідальних адвокатів-медіаторів, але й захист осіб, які звернулися щодо отримання послуг з медіації, та інших адвокатів-медіаторів, адвокатури та інституту медіації в цілому; 5) єдиним органом уповноваженим на здійснення провадження стосовно притягнення до професійної відповідальності адвокатамедіатора є кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (дисциплінарна палата); 6) являє собою окремий вид правовідносин, які виникають між суб’єктом, уповноваженим накладати стягнення, та адвокатом-медіатором, внаслідок порушення останнім своїх професійних обов’язків, визначених законодавством України про адвокатуру та адвокатську діяльність і нормами міжнародних правових актів; 7) обов’язковою умовою є настання несприятливих для адвоката-медіатора наслідків, що виражаються у стягненнях, які накладаються уповноваженими суб’єктами. 6. Основними засадами конфіденційності медіації в діяльності адвокатамедіатора є наступні: на всі відомості (інформацію) отримані від клієнта, у випадку здійснення адвокатом медіативної діяльності, має поширюватись режим захисту адвокатської таємниці разом із принципом конфіденційності медіації (який не забезпечується та не гарантується чинним законодавством України, на відміну від адвокатської таємниці); 197 принцип конфіденційності медіації має відносно-абсолютний характер, тобто, за загальним правилом, дотримання даного принципу є обов’язковим, однак в окремих випадках (чітко визначених у законодавстві) інформація (її частина), яка була отримана під час медіації, може бути повідомлена адвокатом-медіатором у відповідні органи чи уповноваженим особам; випадками, у яких можливе правомірне розголошення адвокатом-медіатором відомостей (інформації), які стали йому відомі під час медіації є: сторони на добровільних засадах домовилися про відмову від конфіденційності медіації в письмовій формі (така відмова може стосуватися як всієї інформації, яка розкривається під час медіації, так і її частини); сторони (одна зі сторін) пред’явили вимоги до адвоката-медіатора у зв’язку зі здійсненням ним медіативної діяльності (при цьому розголошенню підлягає лише та частина інформації, яка необхідна адвокату-медіатору для захисту власних прав та інтересів); адвокату-медіатору під час проведення процедури медіації стало відомо про підготовку до вчинення злочину; розголошення інформації про вчинення злочину, яка була отримана адвокатом-медіатором під час проведення процедури медіації має здійснюватися з певними особливостями. 7. Особливостями участі у медіації адвоката як представника довірителя у цивільних та господарський правових спорах є: 1) адвокат у процедурі медіації діє в інтересах довірителя від його імені, однак остаточне рішення мають приймати лише сторони правового спору; 2) адвокат як представник сторони у медіації не повинен допускати конфлікту інтересів, тобто, сторони правового спору з протилежними інтересами повинні бути представлені різними адвокатами у медіації у цивільних та господарських справах; 3) адвокат повинен бути обізнаним стосовно медіації як альтеративного способу вирішення спорів, моделей медіації, медіативних технік та інших аспектів даної процедури; 4) адвокат повинен володіти достатнім обсягом медіативних знань, умінь та навичок; 5) основна мета адвоката як представника довірителя в медіації полягає в тому, щоб забезпечити реалізацію прав та обов’язків клієнта у процедурі та допомогти йому знайти прийнятне для всіх рішення; 198 6) правові аргументи можуть і повинні мати місце в діяльності та позиціях адвокатапредставника при проведенні медіації, разом з тим, вони не повинні завдавати шкоди конструктивності переговорного процесу і не переводити подальше спілкування сторін від узгодження інтересів до дискусії про взаємні права та обов’язки; 7) адвокат повинен забезпечити належне юридичне оформлення домовленості сторін за результатами медіації, а також забезпечити законність такої домовленості та її відповідність положенням чинного законодавства (у випадку, якщо медіатором є непрофесійний юрист); 8) основна роль адвоката як представника довірителя під час процедури медіації полягає у наданні адвокатом правової допомоги, юридичних консультацій та роз’яснень довірителю під час процедури медіації (у випадку, якщо довіритель самостійно веде переговори), а також у безпосередній участі у веденні переговорів (у випадку, якщо довіритель самостійно не веде переговори). 8. Особливими рисами діяльності адвоката у процедурі медіації у кримінальних провадженнях є: 1) адвокат як представник потерпілого повинен упевнитись, що примирення сприятиме психологічному «зціленню» потерпілого як жертви злочину, а також дозволить йому швидше і в повному обсязі отримати відшкодування заподіяної злочином шкоди; 2) адвокат-захисник повинен переконатися, що з боку підозрюваного (обвинуваченого) не відбудеться зловживання правом на примирення чи укладення угоди про примирення з метою уникнення кримінальної відповідальності та покарання чи його суттєвого пом’якшення; 3) адвокат повинен бути обізнаним стосовно медіації як альтеративного способу вирішення спорів, моделей медіації, медіативних технік та інших аспектів даної процедури; 4) адвокат повинен володіти достатнім обсягом медіативних знань, умінь та навичок; 5) участь адвоката у процедурі медіації у кримінальних провадженнях повинна носити опосередкований характер, оскільки участь адвоката замість свого довірителя, на відміну від медіації у цивільних чи господарських справах, є неприпустимою; 6) на етапі розробки медіативної угоди у процедурі медіації у кримінальних провадженнях може проявлятись активність адвоката; 7) адвокат повинен забезпечити належне юридичне оформлення 199 домовленості сторін за результатами медіації, а також забезпечити законність такої домовленості та її відповідність положенням чинного законодавства (у випадку, якщо медіатором є непрофесійний юрист); 8) основна роль адвоката як захисника або представника потерпілого під час процедури медіації полягає у тому, що він забезпечує підтримання режиму законності під час процедури медіації, захищаючи права, свободи та законні інтереси свого довірителя та не допускає вчинення психологічного тиску чи іншого роду зловживань по відношенню до свого довірителя. 9. З метою вдосконалення чинного законодавства України щодо забезпечення участі адвоката у процедурі медіації запропоновано: - викласти у новій редакції п.6 ч.1 ст.1 та доповнити п.п. 9, 10 ч.1 ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; - доповнити розділ VI Кримінального процесуального кодексу України главою 35 «Кримінальне провадження на підставі медіації»; - авторський проект Правил поведінки адвоката-медіатора.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины